Глава 157 - Ківка демонських останків
"Кхе-кхе! Є одна маленька проблема, про яку я хочу нагадати вам: на скільки мені відомо, ці кістки неймовірно тверді". - сказавши це, Сун Фей включив режимвар. Прикликавши фіолетовий і синій парні мечі, знаково ними помахнув і з усієї сили вдарив найближчою кістки. Хоча цим мечем можна було вбити трьох зірок, цього меча не вистачало навіть для того, щоб залишити на його кістяжі хоч маленький слід: « Подивіться, ці кістки набагато твердіші за ви можете собі уявити, а ми будемо виготовляти екіпіровку з них? І знову ж таки, як ми збираємося вимолоти ці кістки в борошно? "
На обличчі захвату Акари було написано: « Ти що, ідіоте? » — вона сказала: — Якщо говорити про звичайну зброю і методи її виготовлення, то ми не зможемо викувати його із цих демонів. Але ваша Величність Сан Фей, Ви що забули? Якось у військовому таборі при монастирі Таймо ви розгромили лицаря Ґрізвольда і знайшли для Чарсі той магічний молот, який має чарівну силу, його можна використати для килимки цих демонічних останків!»
Чарівний молот? Сон Фей зрадів, бо був би чудовим! Тоді ця гора кісток дійсно можна використовувати з великою вигодою.
Коли Сун Фею подумав про це, то вже не терпілося запустити божественний рівень « сприяння» і викликати у магічне місце дівчину-кузнака Чарсі, яка якраз разом з іншими коваринами в поті обличчя виготовляли спорядження в місті героїв.
«Ого! Що це за місце? Вона озирнулася довкола, і незабаром побачила її на тій білій горі з останків кісток. Вони були вражені теплою та приємною працею дівчини: « Я відчула, що моє серце дуже близько до нього. Що це? Кості?»
Сан Фей, посміхнувшись, витягнув цю величезну, схожу на сабю кістку невідомої істоти, яка була більше метра завдовжки і більш ніж двадцять сантиметрів завширшки. Він вклав її на поблизький камінь з плоскою поверхнею, і поманив дівчину: « Ану! Спробуй свій залізний, подивимося чи зможе він розколоти цю кістку."
Бац!
Від удару молота полетіли білі осколки кістки, очі Сун Фея від здивування округли. Неймовірно, один простий удар молота розкололи цю кістку. Кість, по якій Сун Фей бив з усіх своїх сил і так і сяк, але навіть ні міліметра не зміг відколоти... Які ж чудеса! Цей залізний молот у руках Чарсі наче Небом був призначений на розправу над цими « ідеальними зернятками»!
З таким-то магічним молотом всі інші справи підуть набагато простіше.
Сон Фей ретельно підбираючи слова і нічого не приховуючи, розповів Акарі та старому Каїну всю інформацію про руїнах монстра, що була йому відома. Але Сон Фей був трохи засмучений тим, що через кілька співчутливих зітхань ці двоє відразу ж забули про ті важливі і загадкові речі, які щойно розпався Сун Фея. Вони почали обговорювати цінність та ефект цих « бездонних кісток », і їм вже не терпілося, щоб Чарсі розколола цю гору костей на незліченну кількість екіпірівок з могутньою магічною силою. Ну і, звичайно ж, вони вже вівшу приставали до Чарсі, щоб та своїм залізним молотом наколола їм велику кількість борошна з цих кісток для проведення їх досліджень.
За цей час Чарсі вже поступово прибиралася до коваля цих кісток магічним молотом. Клікування кісток не була як ковка з заліза, якщо не відрегулювати силу удару, то можна було б просто розколоти кістку вдребезги, а не надати їй ту форму, що замислила у себе в голові дівчина. Спостерігаючи за ударом Чарсі, який уразив понад сто кісток, серця літнього черниці та дриглого старого теж мало не розкололись від пожадливості. Добре, що неподалік була ціла величезна гора з цих кісток, а не те, ці двоє не пощадили Чарсі.
Через півгодини їй вдалося скувати два чудових костяних мечі.
Сун Фей підкинув меч у руки — дуже легкий, лезо меча широкого і товстого, завдовжки близько одного метра завширшки в п’ять пальців. Але, вдаривши одним з велетенських кам’яних колон найміцніших стовпів, він побачив глибокий слід від меча. Сон Фей відкрив від подиву рот, адже спочатку він думав, що тільки силач шостого або сьомого рівня міг залишити слід на такому камені... Стен Фея, найсміливіша сила та гострота цього меча, набагато обійшлася.
"Ха-ха! Краще я приховую цей меч." - Його Величність Король, не почервоивши, схопив цей перший, зроблений з "демонічних останків" меча і прикривав його у свою чорну сумку. Решта не заперечували, все-таки Сун Фей в той момент вже був найпочеснішим лідером табору Логе і мав право володіти всім найкращим.
Після цього Чарсі продовжувала займатися ковкою зброї з кісток, а черниця і старий кружляли навколо гори негрішених костей ретельно досліджуючи її. Вони хотіли знайти ще більше деталей та інформації, а краще, причина формування цієї гори залишків. Навіть такий господар, як Сан Фей, порівняно з ними, не мав нічого спільного.
Думаючи про те, що ніщо більше не викличе його інтерес у магічному просторі, Сун Фей використав техніку « огляду» і викликав 5-6 дівчат з табору, які мали досить велику силу для охорони та обслуговування робіт біля гори костяних останків. Порадившись з монахинею, Сун Фей витратив один « сувій повернення до міста», накреслити невеликий магічне коло, створюючи портал, щоб кожен міг при необхідності повернутися в світ Діабло. Потім він подався вперед, щоб провести ще більше розвідувальних робіт.
Цей простір був неймовірно величезним, Сун Фей йшов вперед вже більше півгодини, озирнувся і побачив тільки мерехтливі в темряві смужки тьмяного світла, що виходять з тієї вежі із костяних останків. Монахиню Акалу та інших було вже не бачити, безкрайний морок неначе поглинав промені світла неможливо навіть побачити вогнище, яке розпалили люди біля гори.
Сун Фей покликав чорну ворону з величезними крилами і величезного білого вовка, щоб ті охороняли його під час подорожі та давали вказівки. Потім трохи подумав, похитався з секунду і покликав найману візницю Елену. Побачивши прекрасну тінь Єлени, яка виходить з порталу, у Сон Фея все прояснилось. Можливо, через таку ніжність у печері Елена вважалася ще більш прекрасною. Сун Фей відчув сильний аромат, який розносився від дівчини. Сун Фей був наче уві сні, і йому здавалося, що ця темрява відступає у світлі.
- Елена, трохи опустивши голову, підійшла до нього.
Сон Фей посміхнувся, у цей момент все його сором'язливість і незручність незбагненним чином вилетіли без сліду, він дуже природно взяв прекрасні ніжні руки дівчини в свої, відчуваючи морозний холод. Разом вони вирушили дорогою з прекрасною Єленою, Сун Фей усміхаючись: « Елена, зви мене тільки Олександре, не треба ось цього Ваша Величносте Сон Фея! » Сильна спека долоні Сун Фея Елена відчула, як двоє її огонок починають розгоратися на щоках: « Александр...».
Вони обидва мовчали, панувала атмосфера безпрецедентної ніжності і спокою, в кінцевому підсумку ніхто не помітив відпливу кудись часу. Ми точно не знаємо, скільки часу після їхнього переходу великий білий вовк несподівано видав протяжний виття. Сон Фей, тримаючи Елену за руку, швидко рушив уперед і побачив лише край цього величезного магічного простору. Перед ними виникла олійна бездня близько ста метрів завширшки. З цієї безодні доносився невиразний свистливий звук, але було не розгледіти, що ж це там на дні. Сон Фей зсунув якийсь камінь і кинув його в ту безодню, але й через десять хвилин не було чути звуку, що впав.
« Ого! Та вже, занадто глибоко!» - замерли від подиву Сан Фей і Елена.
Відчувши потоки холодного повітря, які виходять з безодні, ці двоє відмовилися від своїх планів спуску на дно безодні для проведення розвідувальних робіт. Цей мороз був занадто міцним, і точно, чим далі вниз, тим холоднішим. Навіть коли у Сун Фея та Єлени були такі потужні сили, що на той момент їх просто перевернено в криголама. Не було можливості пробратися в цю чорну безодню.
Сун Фей судорогів, а потім припрямував свій погляд навпроти безодні. Мабуть, ці двоє справді могли читати думки один одного, тому що Елена майже відразу розгадала задумку Сун Фея. Водійка натягнула цибулю, поклала стрілу, пролунав короткий звук і вистрелила вогняні постріли. Наконечники стріли вмигло темне місце, і все це було навпроти безодні.
Там була стрімка гора, вершина якої не було видно. Сун Фея і Єлену ще більше вразили те, що ця гора була не такою неушкодженою, її верхня частина потрапляла на вулики, вкритий чорними отворами.
« Я піду вперед! » — сказала Елена.
Сан Фей міцно стиснув її маленьку руку, замочив головою: « Погоди, у мене є план... А тепер, коли Сун Фей сказав: "Сан Фея направив велику ворону до стрімкої скелі, яка була навпроти неї, а сам підключився до її кута огляду: тавісна скеля вкрита багатьма відгортками. Покрутивши там деякий час більшекрила ворона вибрала отвір, який побільшив і пірнула туди. Сан Фея був вражений тим, що побачив усередині не звичайна скеля, а правильний лабіринт. Лабіринт був створений майстерними майстрами, і він зроблений точно не з натурального каменю.
У цій печері-лабіринт якийсь час покрутила ворона, але не виявила нічого небезпечного. Тоді Сеун Фей, яка прямувала, опустилася в інші десять з невеличких печер. Там все ще було так само, як і в першій печері — всі вони складалися з різних лабіринтів, очевидно прокладені людиною. На той час Сан Фей, мабуть, думав, що всі печери цієї скелі були лабіринтами, прокладки яких явно виконували люди.
Але що за люди і, головне, навіщо проклали так багато лабіринтів у печерах цієї скелі?
Щоб відповісти на це запитання, треба було проглянути вглиб лабіринтів і провести там детальний обшук.