Голова 144. Незабутня сцена
Брама Сянбо.
Головний вхід і вартова вежа.
Старша принцеса Танашу весь час після війни Піка Східної гори знаходилася в місті за закритими дверима; невідомо, звідки вона з’явилася і чим займалася. Дівчина з мечем Су Шаню і вершник Роман Павлюченко по обидві її руки та охороняли її, за нею було також понад двадцять повністю екипованих вершників.
"Ваша Величність, змусити їх припинити атаку?"
Чанломань Павлюченко нахмуріл брови; він подивився на найближчу здалеку, як лавина союзної армії, а потім глянув на обірванців, яких було менше сотні. Він був трохи стурбований, тому що не розумів, чого домагається колись таким мудрим правителем Олександр. Хоч би як там було, з власної ініціативи відкликати п’ятдесят магічних стрілок перед битвою було повним помилкою. У багатьох битвах Павлюченко мав владу в цій області; він був повністю переконаний, що якби йому дали командувати магічними стрілками [особливо], то у короткий час знищив би увесь цей брід під міські стіни.
« Нам зовсім не потрібно втручатися, коли стадо безглуздих свиней мерехтить силами з левом!» - похитала головою принца - « Роман, можливо сьогодні ви щось знайдете; добре запам'ятайте манеру Олександра вести битву, мабуть, колись вам стане в пригоді! »
« Слухайте, Ваша Величність! - Вершник вклонився, але продовжував хмуратися. - Але різниця в кількості просто величезна, Сянбо протистоїть союзній армії дев'яти держав!"
« Дивна армія дев’яти країн? Ха-ха, Романе, ви занадто добре про них думаєте, я не бачу ніякої союзної армії, а бачу тільки кретинів, що розклалися під захистом імперії; маленькі держава третього рангу і ще більше ефемерні країни п'ятого та шостого рогов, за надто довгі роки світу їх королівський двір перетворився в накопичення ідіотів з обліплених хробаками, лише й можуть, Що пити вино і розважатись з жінками. Континент Азерот — це повний небезпек ліс, а ці люди вже давно перетворилися на свині з запливаючими жирами мозку, якби не захист від імперії, вони б стали здобиччю в кігтях інших « викрадачів» і втратили право жити у лісі. Вони вже давно втратили повагу і почуття відповідальності. Якщо у столиці в [слові Залізної крові] взяти будь-який розділ навіть маленького загону, то він буде набагато мудрішим від цих так званих правителів. Якщо Олександр не зміг би впоратися з такою дрібницею, то був б негідний титулу людини, яка перемогла холоднокровну відьму Паріс! "
Принцеса говорила несподівано багато.
Але її турбували труднощі, з якими стикалася імперія Зеніт.
Підкорені імперії держави розклалися до крайньої міри, борча сила і основи імперії вже давно почали непомітно руйнуватись, але аристократія та військові сили імперії все ще займалися тільки боротьбою за владу й внутрішні сварки, вели внутрішню війни і зовсім не відчували наближення кризи. Здоров'я імператора Ясіна залишало не найкраще, що були на межі держави першого рангу Спарта, Ґване, країна другого ранга Сен-Жермен, країну третього ранги Ліон вижило і копали сили для наступу. На вигляд мирна і квітуча імперія Зеніт вже давно стала в час нестабільності, а потім могла загинути.
Ситуація в імперії Зеніт була набагато гіршою, ніж у Сянбо.
Принцеса залишилася в Сянбо не тільки тому, що вона була шокована і дуже зацікавлена силою Александра та мала до нього теплі почуття. Вона також хотіла подивитися, як він буде керувати давно зануреним в хаос Сянбо, можливо, навчитися чомусь цікавому, що брат Аршавін, коли отримає трон, міг би використовувати.
Принцеса не збрехала у своїх сподіваннях.
Неможливо описати словами, наскільки приголомшений принцеса, коли лише за півтори місяці правитель маленького уряду створив спеціальну систему управління і ще незвичніший звід законів 12 - х бронзових воїнів. Цей кодекс був настільки повним і досконалим, що принцеса з важкою вірою вірила, ніби його автором була молода людина, якій тільки-тільки виконалося вісімнадцять. Вона не могла знайти в ньому недочітків, ці закони можна було відразу використовувати в імперії Зеніт... але мудра принцеса, на жаль, розуміла, що при надзвичайно заплутаному розкладі сил у царстві Зеніт для застосування цих законів було занадто багато перешкод, і навіть імператор не зміг би з ними впоратися.
У цьому відношенні принцеса навіть трохи заздрила Александру, маленькому Сянбо було повністю в його руках, і він міг зробити з нього що завгодно. Принцеса, звичайно, вже давно знала, що Сунь Фей « загрібав руками жар », використовуючи війну Піка Східної гори для того, щоб позбутися ворожих знатів всередині міста; це ще більше засвідчило його виняткові якості. Якби хтось насмілювався недооцінювати його, то й не помітив би, як помер.
Можливо, принцеса мала наказ відігратися так звану союзну армію дев’яти держав. Але вона не хотіла так робити; перед цим правитель маленького Сянбо Олександр дуже вразив її, не треба було довго думати про те, що ця ситуація була повністю очікувана, без жодних сумнівів. І в цей момент сталася несподівана зміна.
Крім того, проти сили цього чоловіка навіть якщо виставити союзну армію у понад дві тисячі чоловік, що є марнотою? Він сидить верхи на собакі з двома мечами в руках наодинці, адже зможе повністю знищити двотисячну армію?
Гордий, непереможний вид Сунь Фея в війні Піка Східної гори залишив глибокий слід у серці принцеси.
Спостерігаючи за військом ворога, який нахлинувся, наче струмок, що прорвав дамбу, Сунь Фей самодорогував підборіддя і посміхався: дійсно дуже легко викликати гормональний вибух у мозку чоловіків, поставивши перед фронтом фарб; всі в союзній армії дев'яти держав втратили голову і повністю зійшли з розуму.
Червоні прапори знову піднялися над пагорбом.
Сянбо в тиші почали переналашовуватися: з самого краю залізні щити розібрали, потім тридцять стискаючих у руках величезні сокири багатіїв самі вирушили назустріч ворогові, із почуттям йти на смертний бій вони рішуче кинулись вперед.
Очевидно, це були всі зміни в Сянбо.
Тридцять проти тисячі п'ятсот.
Різниця просто незбагненна.
Ніби висохлий струмок зустрівся з бурхливою повноводною рікою; ніби тільки навчені ходити цуценям зіткнувся зі лютим тигром із небезпечного лісу, результат зустрічі міг би передбачити і повний ідіот. При такій умові сили тридцять воїнів з сокирами були ніби відправлені на смерть, що вже говорити про те, щоб прожити достатньо часу і дати главам держави можливість врятуватися. Не встигне щось зробити, як важкі піхотинці повністю їх знищать, навіть кісточки не залишиться.
Незважаючи на абсолютну перевагу, після того як вони переоцінили свої сили в минулому, правителі союзного війська дев'яти країн, яких принцеса визначила як « ступих свиней з запливаючими жирами мозку», все-таки зберегли холоднокровність.
Вони не підстібнули своїх коней самі.
Вони все ще залишалися на своїх місцях і під захистом гвардії спостерігали за ходом битви.
Усі правителі були обережними і пильнували, щоб не рушили до бою всі війська, вдарені правителем Красноводська; він тимчасово припинив наступ на великих вершників [плавних копит], які чекали наказу від попередніх позицій.
Звичайно, це не мало нічого спільного з мудрістю, а лише зі страхом перед боягузами.
Вони були налякані дивною тактикою Сянбо.
Під час битви « трійці» і «река» наблизилися один одному на відстань менше 50 метрів, армії, що мчать, могли побачити люті обличчя та кровожерливість противника, навіть спітніли в його носі; підскочили до переднього краю важких піхотинців системи землі, розмахуючи мечами, прискорили крок, від їх тіл виходило коричневе полум'я, вони вигукували піднімаючи бойовий дух.
Між ними не залишалося й 30 метрів.
І в цей час...
"Рр-р!!"
Ніхто не міг і подумати, що перші почнуть атаку тридцять самотніх багатіїв з сокирами; вони раптово підняли голову до неба та видали гучний рик, схожий на розкоти грому. Не чекаючи реакції противника, вони пошкодили бойові колони і перебудувалися в пряму лінію; потім кожен із них, міцно тримаючи двома руками топор за край рукоятки і використовуючи інерцій біг, почав обертатися навколо своєї осі; їхні тіла були подібні до обертаючий гвинту; тоді їх кинули сокири.
Шкода, що ніхто в цьому світі не захоплювався метанням диска, інакше вони відразу б дізналися цей рух.
"В-ж-и-і-І-к!"
Вони перетворилися на демонські пучки світла і, розриваючи небесний звідводок, почали рубати тяжко озброєних піхотинців.
Водії Шенхуа, які радісно втікали попереду, негайно плакали.
Сором!
Хто б міг подумати, що ці хлопці задумали таке? Вони не боялися викинути в руках зброю, якщо це було настільки важко.
У перших рядах втік хвалячий воїн системи Землі, від страху він встиг тільки кинутися нічком на землю; його шолом здуло ураганом, ззаду можна було почути лише безперервний кришталик кісток, тріск розкольних мечів і областю, потім в повітрі стали літати бризки крові та шматки плоті. Як і слід було сподіватися, лукава доля, яка йшла за воїном, не подавалася; він здивовано обернувся й побачив те, що не міг забути все життя...
Перший вартовий.
Щодо так званого інтелекту правителів, то не треба переоцінювати його; вони були тільки нащадками аристократій, селюки, які отримали охорону імперії. По-справжньому небезпечні персонажі з'являться пізніше.
Крім того, такі результати мають своє значення, не робіть передчасних висновків і почитайте до кінця.
Звичайно, я дуже вдячний читачам за відгуки. Якщо ви так гніваєтесь, то читаєте цю книжку уважно і з ніжністю. Щиро дякую, будьте трохи поблажливі і дайте мені час.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування