Розділ 131 - Моменти прекрасного
Як ми вже побачили, не завжди трапляються чудові моменти.
Якщо Аршавін і Домінгес є двома лютими тиграми, то Сунь Фей можна сказати, що це лише міцний будячок, якого щойно відлучили з грудей. Хоч би скільки було незадоволення Сунь Фею, жоден з них не мав наміру витрачати свої сили на те, щоб розділитися з ним ще до того, як остаточно визначиться результат битви двох великих тигрів. Ніхто з них не хотів, щоб фортеця Чамборд і Сунь Фей були потенційно потужними та приєднались до ворожого табору. Навпаки, дати ворогу силу помічника, який швидко набирає сили, — це зовсім не жарти. Сили, виявлені Сун Феєм та фортецею Чамборд у цій битві, було достатньо, щоб ці великі фігури звернули на них свою увагу.
Саме в цьому ключі думав Сунь Фей, тільки сьогодні він відпустив холоднокровну відьму Періс.
Тільки мутна фабрика може дати шанс Сунь Фею. Якби він допоміг Аршавіну та старшій принцесі перемогти сили Домінгеса, то заводь стала б прозорою і чистою. Тоді Сунь Фей хотів би використати загальну мету в житті, але не залишився навіть нікчемним.
У дорозі через гори їх трохи трясло, а довгі кам’яні сходи повертались до неба величною білою драбиною.
Ласково дув теплий і зовсім не гарячий осінній вітер, двигаючи прекрасні темні волосся дівчини в обіймах Сунь Фея. Сунь Фей і Анджела були такі близькі. Чорний вихір скакав по кам'яних сходинках, при цьому його спина була дуже плавучою і рівною. Сунь Фей обома руками міцно обіймав свою наречену ззаду за тонку майже прозору талію. Він відчував, як м’яка тепла і зачаровує енергію пальцями його рук через церемоніальну сукню з слизького шовку міг вдихати її ніжний аромат. Сунь Фей не намагався придушити свої бажання, але його переповнювала дивовижна спокій. Це було дуже тепло і спокійно.
"Анджела, ти так добре проявила себе сьогодні, навіть мене ледь не перемогла..." - Сунь Фей нахилився дуже близько і проговорив дівчині на вушко: « Ти ж прокусила собі мову, вірно? ”
Дівчині явно було ніяково від такої близькості до її вух, і Сунь Фей міг відчувати, як її прекрасне, тепле та м'яке, наче яшма тіло злегка тремтіло, а білі обличчя й лебединна шия порозовіли. Дівчина тихенько похитала головою.
— Ще болить? — запитав Сун Фей. Справді, важко повірити в те, що ці незатьмарні і незручні фрази походили з його уст, у людей, які колись вважали себе самовдоволеними рибалками, спокушеними серцем.
А втім, Анджела була дуже задоволена дбайливістю і турботою свого коханого. Вона злегка похитала головою: « Навіть не болить... коли все пройшло вже давно. Гірське повітря приносить задоволення, розслаблює їх, ось і прекрасна дівчина поступово звикла до такого близького контакту. Її елегантне тіло зручно розташувалося в обіймах Сунь Фея. Вона тихо запитала: « Александр, чи не так? Сьогодні мене піймала та дівчина, і я ледь не порушила твій план.
« Як це? Хіба ти сьогодні не перемогла ту тетку? "
Вона молода і вродлива дівчина.
« Де вже їй порівнятися з моєю Анджелою» — Сунь Фей, здавалося, знову відчув себе спокушеним дамським угодником - він міг відновити свої слагідні промови без тіні сорому і спокійного серця.
« Але я почуваюсь такою марною... ах, як було б здорово, якби я змогла допомогти тобі подібно до тієї лучниці, що брала участь в останньому бою!» Іноді жіноча інтуїція виявляється жахливою у світі чаклунства. Анджела спокійно сиділа в обіймах Сунь Фея, прикрила очі, довірившись гірському вітру, який обтиснув її чорне волосся і пробурмотала: « Александре, ти ж знайомий з тією дівчиною? Чи можеш ти розповісти мені про неї? "
Сунь Фей помітив, що іноді не варто недооцінювати те, чого в голові дівчата.
« Ця дівчина прийшла з дуже далекого світу, вона є сильним і відданим воїном..." - Сун Фей зовсім не намагався нічого приховати та розповів Анджелі історію Єлени. Звичайно, він замінив форму "світ чорних магів" на іншу. « Уся сім’я постраждала від нападу жахливих демонів. Щоб захистити свій дім і сім’ю, їй доводиться щодня блукати на межі між життям та смертю. Вона змушена дивитись, як безліч її сестер, рідних та друзів гинуть у демонах. Її життя повне мороку...»
Жінки здебільшого тендітні і тонкі. Особливо такі дівчата, як Анджела, наївні та чисті, наче прозорі краплі роси. Вони легко виявляють безмежне співчуття, їм властива чуйність. Під кінець розповіді Анджели вже були червоні від сліз: « Яка ж велика ця дівчина, Елена...»
У приємні моменти можна забути про всі свої труднощі.
Засуджуючись непомітним знаком Сунь Фея, великий чорний пес зовсім не спішив повертатися до фортеці Чамборд, а повільно тягнувся між горами.
Незважаючи на те, що фортеця Чамборд була за межами імперії Зеніт, то це було дуже холодне місце. Але завдяки осінню жовтої листя в горах, листоподібній місцевості, що нагадує багато метеликів, величавих і небезпечних схилів та звивистого ландшафту, можна якомога ліпше описати двома словами: небезпечний і прекрасний краєвид. Чорний вихр легко міг пробиратися і проходити у місцях, де звичайній людині було б неможливо пройти. Анджела дуже швидко забула про сумні думки і зачаровувалася чудовим виглядом, що відкривався перед очима.
Якщо не вважати великого чорного пса, який явно був третім за все, після перетину материка Азерот це перший раз, коли Сунь Фей і Анджела були наодинці так довго. Це легке тепло відчуття ніби повернуло Сунь Фея в колишні часи, під час першої любові. Дівчина в обіймах не мала безмежної мудрості старшої принцеси, вона була менш чутливою як Періс. Вона не відчувала мужності і сили Елени, а також не захоплювалася красою Сузан. Однак чистота Анджели, подібна до найпрозорішої у світі сльозів, допомогла Суні Фею знайти свою власну гавань в цьому холодному і незнайомому світі. Він міцно стискав у обіймах теплу і м'яку як дорогоцінна яшма Анджелу наче в руках його було центром усього прекрасного у світі.
Сун Фей дуже дорожив цим почуттям.
...
Вже було полудень, коли двоє чоловіків на великому чорному псі добралися до фортеці Чамборд.
Мешканці міста, які колись були на деякий час покинутими, потихеньку поверталися до своїх домів. У палацу Вікента Льюїса, представника аристократії першого рангу фортеці Чамборд, Сунь Фей побачив іноземних воїнів, які вишикувалися в довгу шеренгу з п’ятдесяти чи шістдесяти чоловік, заковані у залізні кандали та ланцюги. Ці хлопці були з ніг до голови в пилу, вид у них був дуже наляканий і пригнічений, вони тремтіли багаючи один одному, сидячи на землі. Біля в’язнів стояли двадцять з невеликими воїнами фортеці Чамборд. Саме в цей момент з палацу вийшли двоє шанованих керівників, які раніше доклали великих зусиль для фінансування фортеці Чамборд, пан Бест і Гордон Брук.
"Король Олександр!"
Побачивши Сунь Фея, воїни з нескверним пошануванням схилилися на знак привітання.
Сунь Фей обмінявся рукостисканнями.
« Уся сім’я Вікента Льюїса загинула, дуже шкода... Ніхто не вижив» - Брук продовжував, показуючи на залізних ланцюгах іноземних воїнів: « Всі це зробили ці безлюдкісні підошви, крім сім'ї віконта Льюісса, вони атакували і на інших аристократії та купеництва, вистреляючи їх майже повністю. Окрім кількох слуг і покоїв майже не залишилося свідків, вони викрали великі гроші та багато коштовностей, хотіли вивезти все це з міста... Але коли ми їх виявили, вони так і не відповіли, кому підкоряються. Всіх їх побили до втрати свідомості і залишили тут, я дав наказ закувати ланцюгами та посадити в кандали цих покидьків. Прошу Ваша Величність вирішити, що робити з цими негідниками? "