Сьогодні сонячно.
Згодом я поступово зрозумів, що моє повернення насправді може виявитися безглуздим. Я розмовляв із Похмурим женцем. Раніше мені подобалося моє життя — усе, що в мене було: мої друзі, мої батьки, навіть моя таємна закоханість у Цзі Ціня під час навчання в університеті.
На випускному вечорі ми з Цзі Цінем поцілувалися. Після поцілунку мені більше не хотілося грати, тож я вдав, що засоромився, і сказав, що хочу піти. Насправді моє серцебиття поглинуло весь навколишній шум, і в голові просто не залишилося місця для інших думок.
Цзі Цінь також сказав, що хоче піти. Не дивлячись на мене, він мовчки випив келих вина. Я нишком торкнувся його й, сором’язливо опустивши очі, попросив його WeChat.
Цзі Цінь нічого не відповів, лише багатозначно подивився на мене, наче ретельно обмірковував побачене. Коли мене вже майже охопило розчарування від неминучої відмови, він увімкнув телефон і попросив мене додати його. Я був у захваті й широко всміхався. Я зробив перший крок у довгій подорожі.
Відтоді я щодня писав йому, розповідав про своє повсякденне життя, бажав доброго ранку й спокійної ночі, пересилав невеликі статті, які знаходив цікавими.
На диво, Цзі Цінь відповідав.
Я вважав, що ми з Цзі Цінем перебуваємо у стосунках. Коли я розповів про це Фу Шань, вона теж була дуже оптимістично налаштована. Невже мені справді вдасться завоювати Цзі Ціня?
Я справді хотів проявити ініціативу й запросити його на побачення, де були б лише він і я, але мені бракувало сміливості. Так літні канікули майже скінчилися, аж поки одного дня Цзі Цінь несподівано не запитав мене, чи вільний я завтра.
Я завмер, і якесь передчуття промайнуло в моїй голові. Перш ніж я встиг за нього вхопитися, я погодився.
— Ми можемо зустрітися завтра? — сказав Цзі Цінь. — Я маю тобі дещо сказати.
Наступного дня я був сповнений нетерпіння, та більше я його ніколи не бачив.
Той день теж був сонячним. Ніби сонце сяяло так яскраво, що застувало мені огляд. А потім я почув пронизливий автомобільний сигнал.
Я пішов.
Похмурий жнець сказав мені, що я помер.
Мені було боляче усвідомлювати, що я більше ніколи не побачу своїх батьків, які мене любили, Фу Шаня та мого коханого Цзі Ціня, — я сказав Похмурому женцеві, що не хочу помирати.
Похмурий жнець сказав, що в найкращому разі я стану людиною у вегетативному стані, яка не може прокинутися. Відчай і розгубленість огорнули мене. У темряві темна тінь теж вирішила, що мені не пощастило, і сказала:
– Є й інший варіант.
Мені здалося, що я неправильно почув, і я схвильовано підвів очі, коли Мрачний жнець повільно сказав:
– Є душа, яка опинилася в ситуації, схожій на твою. Її час іще не настав, але повернутися у своє тіло вона не може. Ти можеш дозволити їй на деякий час залишитися у твоєму тілі, а сам тим часом перепочинеш. Нехай цей відпочинок стане відпочинком для твоєї душі й покаранням за те, що ти порушив правила дорожнього руху та перейшов на червоне світло.
А? Тут щось не так. Хіба відмінності в поведінці не дозволять виявити нашу підміну?
На моє запитання М похмурий жнець відповів:
— Ніхто не дізнається. Люди вірять у науку, тому подумають, що у вас амнезія або роздвоєння особистості. Коли ви повернетеся, скажете, що одужали.
Його слова звучали так переконливо, що я повірив і погодився. Не хотілося мені бути ні «овочем», ні мертвим. Тоді я шкодував би. Адже все лише починалося.
Після цього в мене потемніло в очах, і я поринув у глибокий сон. Іноді мені ввижалися чиїсь дзижчливі людські голоси, а іноді — ні. Те, що відбувалося в цей період, відчувалося як сон.
Щось не так. Невже я більше ніколи не прокинуся?
Невже відтепер забудуть про моє існування?
Незрозуміло чому мене мучило занепокоєння. Я з усіх сил намагався прокинутися. Я сказав Мрачному женцю, що час настав, що я хочу повернутися — більше чекати не можу.
Цього разу Мрачний жнець мовчав дуже довго. Я відчував, що він, здавалося, дивиться на мене поглядом, значення якого я не розумів, — схожим на співчуття.
Через тривалий час він сказав, що я маю повернутися.