Розділ 53. Пропозиція I
Іфрін і Сильвія спітніли, намагаючись виконати мої вимоги. Якимось чином Сильвії це вдалося, але Іфрін відстала від неї.
— Бек, Люсія! Ваша черга.
Я попросив і інших дебютатів прив'язати який-небудь тип магії.
Збиті з пантелику, вони малювали формули, але в їх магії було мало логіки. Вони покладалися лише на інтуїцію.
- Досить...
Я відключив ефект кришталевої кулі, який трансформував аудиторію. Бар'єр був знятий, і оточення знову стало звичаєм.
- Це ваша межа. Це моя вина, що я вас переоцінив. Сідайте.
Дебюти виконали інструкції.
- Я намагався навчити вас, як бути магією через логіку, а не інтуїцію. Без теоретичної основи інтуїції не допоможе.
Звичайно, це був незнайомий їм метод, тому студентам було важко справитися.
—...
Але я не шкодував зусиль, щоб навчати їх. Насправді, напевно не було професора більш відданого викладання, ніж я.
Для цього я переглянув усі методики і навіть книги стародавніх теократій, які були більш магічними.
У далекому минулому підкреслювалась логіка, і навіть я думав, що це « етично правильно », але насправді тільки п'ять чи шість осіб могли втілити цю доктрину.
Загалом, реальність зробила мені ляпаса.
— Я поясню це знову.
У грі було кілька "бонусних систем".
Бонуси елементів, борсуси типів магії, бусові комбінацій, Босути гармонії і т.д.
Звичайно, бонуси елементів означали підвищення ефективності та зниження споживання мани при використанні елементу, що відповідає талантові персонажа. Бонуси типів магії були такими ж.
Але бонуси гармонії були трохи складнішими.
Перш за все, згідно з ігровою системою вивчення магії було більш складним, ніж просто читання книжок.
Окрім практичної майстерності, потрібен був процес її « пізнання », який можна назвати [Порозумінням]. Цей процес займав багато часу навіть у самій грі.
Бонуси гармонії активувалися, коли гармонія між [Порозуміннем] і практичним вмінням була ідеальною.
Я хотів навчити дебютатів, як цього досягти.
- Дивіться уважно.
Я взяв крейда з допомогою [Телекініза] і намалював формулу в одній частині дошки та формули магії підтримки поруч, а потім детально записав процес їх зв'язування.
Ця лекція перетворилась на класичну діяльність.
- [Блудний вогник] має особливий ефект при прив'язі типу "підтримка". Запам'ятайте зв'язок між цією формулою і схемою.
Якщо їм було важко зрозуміти, то треба починати з запам'ятовування.
Дебюрантам потрібно було досягти певного рівня, щоб поступити в Башню Магії Імперського університету. Тому вони вже звикли запам’ятовувати складну інформацію і пізніше розуміти її.
- [Сквітна туман] має особливий ефект при прив'язці типу "розрушення". Запам'ятайте і цей процес теж.
На дошці було описано «логічні зв'язки » кожного чистого елемента до відповідного типу магії.
Шість шматків крейди рухалися одночасно. Для того щоб студентам було легше зрозуміти, кольори ядер різних формул були також різними.
— [Цвіт , в якому металеві пелюстки виступають у ролі клинків, раптово демонструє особливий ефект прив'язки - "прикликання". Ви не зрозумієте суті, тому поки що просто запам'ятаєте.
Я писав безперервно, не зупиняючись ні на мить, поки дошка була заповнена складними геометричними візерунками. Усього було нанесене майже тисяча ліній і кіл з прив'язкою до восьми типів магії.
Це вивчення тривало 150 хвилин.
— На цьому все.
На цей момент студенти виглядали виснаженими.
Величезна дошка заввишки 5 метрів була повністю викладена формулами.
— Відчувайте безпорадність, яку неможливо подолати лише завдяки інтуїції. Ви повинні випробувати це, щоб зрозуміти, чого вам не вистачає.
Вони повинні напасти на нездоланний бар’єр, щоб переосмислити своє ставлення.
— Наступного тижня я хочу влаштувати невеликий іспит, отже будьте готові, — зимно додав я.
Подивившись на годинник, я помітив, що затримався на 11 секунд.
Я вийшов з класу, відчуваючи себе дуже некомфортно.
*
Як тільки вивчення було досить важким, Іфрін попрямувала до бібліотеки.
["Лодична" прив'язка типу підтримки до "Блугової вогню".]
["Лодична' прив'язка типу руйнування до "Сковиючого туману»]
("Логінна музика, як заклик до "Цвіту".)
[> Важливо використовувати "логіку", тобто дивитися на це з„магічної точки зору"]
— Логика...
Згідно з Деклейною, логіка — прокладання шляху, а інтуїція проста ходьба. Лише інтуїція може заблукати.
Звичайно, лише інтуїція може допомогти нам у боротьбі з простим магією та завданням. Швидше, так було б ефективніше. Це допоможе вам набути точного знання.
Але коли ми зіткнемося із складною магією, яку неможливо контролювати інтуїцією, то « складика» стане набагато кориснішою.
- Як же це важко.
Це була важлива інформація, і вона могла виявитися надзвичайно корисною в майбутньому.
Проблема полягала в її складності.
Спочатку все починалося з простого прикладу, але їй варто було моргнути, як всю дошка вже була викарбувана формулами.
- Як Деклейн прийшов до цього?
Хоч би як довго вона думала про це, багато чого суперечило змісті листів її батька.
Чи він був до деякої міри компетентним?
Або чи він навчився від її батька?
Чи він найняв іншу людину замість її батька?
- Гаразд, зараз краще взятися за навчання.
Професор Деклейн, здавалося, відверто кидав їм виклик.
На той час, коли Іфріна закінчила самовиготовлення, вже було за північ.
Іфрін закинула товсту тетрадь до сумки і встала.
На зворотному шляху до гуртожитку вона проминула перевулок, виявивши в ньому людей, які ведуть цікаву розмову.
Ірин інстинктивно заховалася.
За круглим силуетом вона визначила Реліна, а тонкий силает поруч був професором Сіар.
- Луїна зникла? Це правда, професор Сіаре?
— Да, это так. Вона сіла в машину після закінчення уроку з її Величністю, і потім її ніхто не бачив.
- Чому саме зараз? Ах... Не може бути! Старший професор Деклейн?
— Тс-з!
Очі Іфрін округли.
— Додаткові деталі можна дізнатися в Магічній асоціації. Її зникнення й досі залишається таємницею. Деякі люди побоюються, що в разі витоку цієї інформації у вежі почнеться хаос.
— Да. Але це дивний збіг...
Іфріне, яка зачинила рот і затамувала подих, ахнула, як тільки вони вийшли.
Викрадення?
Навіть Іфріна знала про Луїну.
Це було не тільки ім’я, яке вона прочитала в листі батька. Воно належало одному з найбільш талановитих людей нашого часу.
Деклейн викрав Луїну?
Не може бути...
Слова професорів не завжди були правдою, і тепер вона не могла дозволити собі турбуватися про інших.
Який був поточний баланс її банківського рахунку?
На початку семестру вона отримала спонсорську підтримку в розмірі 100,000Ельне.
З них 85,000 ельне були витрачені на книги магії, письмове приналежності для магів і постачання, а 5, 000 енергетичних потреб її живіт смачної їжі, так що зараз у неї залишалось тільки 10,000Ельні ...
— Мисс Луна?
Як тільки вона прийшла в гуртожиток, її покликала доглядачка.
— Да?
Ірин підійшла до неї, коли доглядачка підняла пальцями свої окуляри. Але хоч вона і здавалася суворою, то була найнадійнішою людиною в цьому будинку.
— Я отримала пару листів на твоє ім'я. Візьми їх. Я не закидала їх у твою поштову скриньку, бо інші діти могли розірвати їх.
— О, да. Дякую, що ви завжди стежите за мною.
- Будь ласка.
Іфрін перевірила листи, піднімаючись сходами.
Один був лист з її рідного міста, а інший...
Очі Іфрін стали розміром з м'яч для настільного тенісу.
Це був сертифікат спонсорської підтримки.
Вона поспішно відкрила його і виявила, що їй знову пожертвували 100,000Ельне.
— Ось це так...
« Чи цей чоловік почув, що я займала друге місце на перехідному екзамені? Чи це означає, що він підтримуватиме мене доти, доки я матиму добрі оцінки? "
Іфріне посміхнулася, стискаючи сертифікат. Потім вона почала читати листа з рідного міста.
Як тільки вона прочитала його, вона розвернулась і побігла в адміністрацію.
— Эй! — Закричала вона, відчиняючи двері.
Адміністратор, який приймав людей навіть ночами, з досадою подивився на неї.
— Да?
- Сьогодні я отримала сертифікат спонсорської підтримки.
У листі від бабусі було те, чого вона не знала.
Їх ім'я було передане 300,000Ельне як « пожертви».
- Це знову анонімно?
— Да. Анонімно, — позіхнувши, сказав адміністратор.
Іфрін знову відкрила рот:
— І все ж...
— Просто прийміть це. У вас не найкраща репутація. Мабуть, тому спонсор вирішив залишитися анонімним.
—...
Це було грубе твердження, але воно правдиве. По всьому кампусу ходили чутки про так звану « примітивну простолюдинку» Іфрін.
Адміністратор подивився на Іфрін і додав ще кілька слів, побачивши похмурий вираз її обличчя:
- Якщо хочете, можете написати спонсорові листа.
— Лист?
— Да. Навіть якщо це анонімне спонсорство, лист буде доставлено. Якщо пощастить, спонсор відповість. Ви вже отримали від нього 200,000Ельне. Це велика сума.
— А... Так, вірно. Добре!
Іфрін замислилась і кивнула. Може, йому не сподобається лист, але навіть якщо так, він просто не відповідає. Лист не був поганою справою.
- А як щодо паперу? Хіба ви мені її не віддасте? — запитала Ифрин.
- Використовуйте свою. Ми лише розв'яжемо питання з доставкою листа. Для вас це не повинно бути великою проблемою, тому що ви все одно отримали 200,000 ельне.
— Зрозуміло... Дякую.
*
Наступного дня.
Університетський фестиваль був у самому розпалі.
↓ ✔ ♪
Чула музику, що долинає зовні, я майже розібрався з « кореляцією між рунами і контурами формул ».
Це було точне тлумачення.
Сімпозіума була використана 14 рун. З них тільки три можна було використовувати як ядер.
Гадаю, рішення не за горами.
Я запечатав документи магії і поклав їх у свій портфель.
— Хм...
Порожня тетрадь знову привернула мою увагу.
Навіть [Природний богач] і [Суддя злочинців] не реагували на неї.
Я відкрив записник і поклав руку на сторінку, де не було написано жодного тексту.
- Побачимо, що там приховано.
Підготовившись, я повільно наповнив її травою.
- Ти мене розчаровуєш.
Я почув суворий голос і підняв голову. Чоловік, схожий на Кім Ужина, але більш величний, дивився на мене згори вниз.
У його очах блищило глибоке презирство.
- Це твій останній шанс. Досягнити результатів у « Маріці ».
Я намагався відповісти, але його магічна сила не дозволяла мені навіть рухати губами.
Наступну мить я опинився у темній шахті.
Хтось ніс мене на спині.
- Все буде добре.
Цей голос був мені знайомий.
Джулі.
*
Вона була прекрасна, як завжди, але не в ліпшому стані. Її бік кровоточив.
- Як пройшло? — запитав Деклейн у Джулі.
Він намагався отримати « щось» в Мариці за наказом батька.
Але виникла проблема. На них напали.
- Мій колега дістав це. Ми зустрінемося на поверхні.
Деклейн полегшено зітхнув.
Однак з часом стався сильний вибух. Його обличчя було спокійним, але серце билося як божевільні.
- Захисти мене.
— Да.
- Ти повинна захистити мене.
— Да.
Вона опустила Декліна на землю, і він притулився до стіни.
- Виконую свій лицарський обов'язок.
Деклейн твердив одне і те ж, але Джулі відповіла таким тоном, який запевнив його, що вона врятує його навіть якщо пожертвує собою:
— Да. Я захищу тебе.
Вона розвернулась, стискаючи меч в руках, а Деклейн дивився їй у спину.
У цей момент з іншого боку шахти, як хвиля, накрила потужну магічну енергію.
*
Я повернувся до реальності з відчуттям, що мене віднесло цунамі. Спогади та емоції того дня глибоко закарбувалися в пам’яті.
Це було минуле Декліна.
Я надачив пальцями на віскі. Це були не мої спогади, але тепер мені здавалося, що вони завжди були в моїй пам’яті.
Днічник Деклейна]
◆ Валюта магазину +1
◆ Підсилення особливо [Юклайн]
Очевидно, цей записник був щоденником Деклейна.
— Проклятье...
Коли я намагався розвіятися, то залишив вежу і почав безцільно бродити в університеті.
"Це твій останній шанс."
Це був голос мого батька.
Ні, не мого, а його...
Але він був схожий на мого власного батька.
Хлоп!
Я зіткнувся з кимось.
— Ой, простите.
Хлопець пішов, кинув вибачення, що трохи розсердило мене.
Але завдяки йому моє тривожне серце до деякої міри заспокоїлося.
— Приходьте подивитись виставу-- Білети майже закінчилися~
Я помітив поблизу театр.
- О, ви теж хочете подивитися? Квитки ще є!
Вчителька вручила мені квиток. Я кивнув і увійшов в театр.
— Будь ласка, займіть свої місця! "Поррет сумної леді" незабаром почнеться!
Я зайняв своє місце, і незабаром почався вистава.
— Папа. Тату. Мне жаль, я...
Я пропустив усе, що сталося.
— Ах... *хнык*
Але чоловік, який був поряд зі мною, виглядав дуже вражений.
— Ох...
Через те що мене напружувало її спізнення, я подивився на неї і був злегка вражений.
Це була Іфрін.
Я мовчки простягнув їй свою хустинку.
— Хм? Ой, дякую... *хнык*
Вона витерла їм сльози і повернула його, після чого я відразу викинув його в сторону.
- Ти не можеш його так вбити! Якщо це станеться, то загине надто багато людей! Мого батька спіткала та ж доля!
Я почав слухати репліки занадто пізно. Я не знав, що відбувалося, але це було схоже на п'єсу про помсту, а гра актриси була дійсно чудовою.
Як тільки оголосили перерву, Іфріна втекла з очей і повернулася невдовзі після початку другої дії.
- Дякую... — сказала вона, запропонувавши попкорн.
Через насунутого капюшона вона не змогла розгледіти моє обличчя.
- Я люблю тебе, але якщо ти залишишся зі мною, твоє життя буде сповнене проблем. Я злочинець, який вбив його. Я вбивця.
Це був кульмінаційний момент.
Іфрін нахилилася вперед, сльози текли між її пальцями, що стискали її обличчя.
— Ах... *хнык*
Вона виявилася більш сентиментальною, ніж могло здаватися.
Я вийняв з внутрішньої кишені костюма ще один носовичок і простягнув їй.
— Ох... Дякую... *хнык*
Вона заспівала, як чайник. Я не міг терпіти, тому встав і вийшов на вулицю.
Я сів на лавку поблизу і закрив очі, щоб очистити свій розум.
Не знаю, скільки часу я залишався в такому стані.
[Основна квіст: Зрада]
◆ Нагорода за завершення: Валюта магазину +2.
Раптом з'явилося повідомлення про більшість нареченої.
*
23:00.
Як тільки вистава закінчилася, Іфріне вийшла назовні і побачила магічний феєрверк. Схоже, вечірка була в самому розпалі, але їй це було нецікаво.
- Ох, я занадто багато плакала...
Вона пішла назад, витираючи сльози хустком, який їй подарував незнайомий джентльмен. Вона спробувала повернути хустинок, тому що він здавався дорогим, але коли вона прийшла в себе, незнайомець вже зник.
— Иффи!
Коли вона обернулася, то побачила Джулію.
- Це велика проблема!
- Що?
- Пам'ятаєш, той бар"єр на гуртожитку на початку семестру? Ні, просто йди за мною!
Джулія схопила її за руку і побігла.
Коли вони прибули до місця свого призначення, Іфрін була вражена.
- Що це таке?
Частина гуртожитку була покрита темно-червоним бар'єром. Особливо 3-я секція, де жили простолюдини, була покрита дивним туманом.
- На початку семестру було щось схоже, вірно?
Бах! Бабах!
Феєрверк продовжував освітлювати небо. Здалека лунали гучні вигуки людей.
- Що? У чому справа?
Прибігли професора, які пізно отримали звіт. Релін, Сіаре, Летран і Кармел, які проводили зібрання у вежі, почули про це. Побачивши бар’єр, вони широко розкрили очі від подиву.
- Це темна енергія...
— Ось чому я не хотів знову відкривати Гору Тьми!
- Головуючий... Де голова? — запитав Релін біля Летрана.
- Мабуть на острові, що кружляє. Чому це сталося сьогодні...
—...
Професора навіть не наважилися перетнути бар’єр.
У ситуації, коли ніхто не знав, що їх чекає всередині, вони не хотіли діяти поспішно. Але ще гірше те, що рівень темної енергії, яку Іфрін могла відчувати навіть зовні, був надзвичайно високим.
Без респіраторного втручання не можна було заходити. Принаймні, їх мав супроводжувати акторський лицар, щоб забезпечити максимальну безпеку, оскільки темна енергія буде впливати навіть на професорів.
Вони просто намагалися діяти розумно.
— Професор! Що ви будете робити? — Ифрин гукнула, обернувшись до Реліна.
- Чому ти питаєш мене про це?
— Внутри люди!
—...
Почувши відповідь Джулії, Релін закусив губу і подивився на гуртожитку. Він виглядав стурбованим, але переляканим.
— Хто першим виявив це?
— Зараз не це найважливіше!
- Важно... О, професор Сіаре! Ви ж з кафедри руйнування?
— Я не можу витримати. Потрібно почекати, поки прийдуть лицарі.
Але Іфрін вважала, що чекати надто пізно.
—...
Зітхнувши, Іфрін дала Джулії сумку і хустинку.
— Що таке, Іффі?
— Я піду.
- Що? Ні!
У цей момент по окрузі рознісся гучний голос:
- Що тут відбувається?
Його холодний тон, здавалося, заморозив сам повітря.
Всі повернулися в ту сторону, звідки він доносився.
—...
Деклейн.
Він стояв позаду натовпу, визираючи абсолютно спокійним. Люди розступилися в сторону, коли він гордо вийшов вперед.
Невдовзі він нахмурився, коли побачив бар’єр, якого злякалися навіть професори.
— Ви занадто багато шумите.
Ось і все. Це все, що Деклейн міг сказати про цю ситуацію.
Він попрямував до бар’єри, ні з ким не кажучи і не чекаючи відповіді.
Професорам треба було лише дивитися на нього, поки він не йшов вперед без вагань і страху.
Він був втіленням шляхетної аристократії.