Розділ 49. Відбірковий тест II
— Я також дав вам можливість заперечити. Це твоя провина, що ти не приділяла цьому належної уваги », — сказав Деклейн.
—...
Джулі мовчки опустила голову.
Інші лицарі спостерігали за цим з боку інших. Усі емоції, що з’явилися в Джулії, були шалені.
Але було ще рано.
— Верно. Це моя вина, — пробурмотіла вона.
Поклавши крижану квітку на землю, вона сконцентрувала ману в руках.
Бум!
Через одного разу отриманої травми вона відчула тупий біль. Вивільнення мани як і раніше було для неї проблемою.
Але їй було байдуже.
Джулі стиснула зуби і випустила ману зі своїх ладонь, над якими утворилась сяюча сфера.
Після цього вона мітнула її вперед.
Її магічна енергія тут же охопила всю хатину. Тепло каміна миттєво зникло, і все навколо замерзло.
- Тепер це має спрацювати.
Джулі з гордістю подивилася на Деклейна.
Він виглядав трохи вражений, але потім похитав головою.
— Ты помиляєшся. Поглянь на квітку.
Джулі опустила очі, як він і сказав.
— Ах...
Його пелюстки були пошкоджені.
Тріщини на ньому були помітні навіть з першого погляду.
Мана також впливає на них.
— Ха...
Джулі гірко посміхнулася, тримаючи в руках зіпсуту квітку.
Вона заплющила очі і опустила голову.
Стрілка замерзлих годин, що висять над каміном, вже не рухалася, але вже було близько 7 годин.
Тому Деклейн заявив:
— Ты виключена, Джули.
*
Джулі залишилася в будинку на деякий час, оскільки температура її тіла була настільки низькою, що їй було важко відразу ж піти. Закінчивши обід, вона міцно заснула, в той час як інші лицарі зібралися у вітальні.
— Це несправедливо, — поскаржився Сіріо.
Але найбільше мене зараз турбувала мана Джулі.
—...
Сьогодні я вперше побачив це.
Через [Ясний погляд] я помітив її проблеми з маною. Це було невідоме мені обмеження.
[Негативний ефект: пошкодження магічної енергії]
Мана Джулі була зіпсована.
Це щось на зразок пошкодження меридіана тіла, по якому рухається мана.
Це було більше схоже на прокляття, ніж на реальну травму.
Чи Джулі досягла вершини лицарства в грі з такою аномаллю, чи змогла її подолати?
Я не був впевнений.
— Джулі отримала дуже складне завдання. Крижана квітка і будинок з каміном ... Я навіть сам спочатку не звернув на це уваги.
Сиріо продовжував скаржитися. Гвен і Рафаел також дивилися на мене з незадоволеним поглядом.
Рицарі не були раді такого несправедливого підходу.
Я не могла збагнути, що сталося.
Вони знали як Деклейну, так і Джулі.
Якщо так, то чи знали вони причину цієї « масштабної травми»?
— Одного разу Джулі була травмована... — Мовчи сам з собою, я тихо промовив.
Це була хитрість, щоб вивчити інформацію.
Атмосфера відразу різко змінилася.
— Травмирована? Це сталося через тебе. Коли ми виконували завдання по супроводі... Ох, невже...
Сіріо широко розкрив очі, дивлячись на мене. Рафаель взявся за підборіддя і задумався.
— Чи це все ще впливає на неї?
Гвен нахмурилась.
- Коли вона тримала меч, здавалося, що все гаразд... Що скажеш, Рафаелю?
— Здавалося, що вона свідомо обмежувала використання мани. Вона повністю використала свій меч, але ніколи не виготовила багато манів одразу », — сказав Рафаель після короткої паузи. - Хоча це був би найкращий спосіб протистояти моєму важкому мечові.
Сиріо кивнув, наче зрозумів.
— Що ж... Якщо вона все ще страждає від цього, то це серйозна проблема. Якби про це дізналися, коли вона була б поруч з її Величністю, це погано би вплинуло на її репутацію. Особливо коли б у справу втрутилися євнухи.
Вони згадували минуле, про яке я не знав. Усе це відбувалося ще до початку гри.
- Але ти впевнений? Як ти дізнався, що ... Ох, вірно. Звичайно ж, ти знав. Зрештою, ти її так сильно любиш.
Сиріо хитро посміхнувся.
Гвен звузила очі і сказала мені:
— Навіть якщо це так, не можна так ставитися до людей. Це не правильна поведінка, я вважаю. Навіть якщо вона травмована, то могла б досить навчити її Величність. Ти занадто захищаєш її.
— Гвен, — звернувся я до неї.
- Що?
- Хочеш, щоб я тебе теж виключив?
—...
Гвен зачинила рот, а я зосередився на своїй роботі як керівник по відбору.
- Повертайтеся до своїх кімнат. Друге випробування почнеться після того, як перший учасник вибуває.
*
15:00.
Джулі стояла на вулиці.
Вона подивилася на темне небо. Холод, здавалося, роздирав її душу.
« Щасти вам, командире! »
« В останні дні ви відчували сильний стрес, тому будь ласка, задайте їм жару!»
На пам'ять прийшли підбадьорення її підлеглих. Вона була сповнена рішучості пройти цей тест заради них, але її спроби закінчилися невдачею.
Але вона не могла нікого звинувачувати. Вона навіть не відчувала образи.
Джулі смиренно прийняла свою поразку.
Збираючись йти додому, вона почула чиїсь кроки позаду себе.
Це був Деклейн.
Він дивився на неї здалека.
— Джули.
— Да?
Він повільно скоротив відстань між ними. Сніг хрустів під ногами.
У трьох кроках від неї він зупинився, а потім задумався на мить, ніби підбираючи слова.
- Вибачте за те, що сталося сьогодні.
— Не варто.
Джулі похитала головою.
- Як ти і сказав, це була моя вина. Я розумію. Це було справжнім випробуванням.
—...
Деклейн нічого не сказав. Він був здивований тому, як легко вона прийняла це за свою провину.
Джулі говорила щиро.
— Крижані квіти і будинок з каміном. Це було дійсно розумно. Я повинна була усвідомити це, коли отримала завдання.
Деклейн зітхнув.
« Умно, да? Вона така наївна і чесна людина."
- Перш ніж я відпущу тебе, хочу запитати дещо.
— Як директор з відбору?
Він похитав головою.
— Нет.
— Ладно. Я слухаю.
І навіть не як Деклейн, а як Кім Уджін. Ні, як Кім Ужин, якому передалися почуття Деклейна.
Він згадав, як вперше зустрів Джулі п'ять місяців тому.
У той день вона розізлилася через «обідання », але йому було невідомо, про що йшла мова.
- Я порушив обіцянку, яку дав тобі одного разу.
Джулі подивилася на Декліна, не кажучи ні слова, а він продовжував байдуже говорити:
- Розкажи мені про цю обіцянку ще раз.
Її брови здригнулися, на що він лише злегка посміхнувся.
— Я просто хочу почути це знову з твоїх уст.
Почувши його слова, вона вирішила, що він дражнить її.
Вона не розуміла, до чого веде ця розмова.
— Минуло вже півроку. У той час я отримала листа від члена сім’ї «Луна», матері мага, який наклав на себе руки, працюючи на тебе.
- Що було в листі?
- Я вже його показувала. У ньому говорилося про... Зло, яке ти вчинив у минулому. Я попросила у тебе пояснень, а ти мовчав.
Джулі показала листа Деклейну, але він подивився на неї суворим поглядом і просто спалив лист.
- Ти сказав, що мені не потрібно було знати про це.
— Ось як.
Деклейн тепер поводився так, ніби цього ніколи не було.
Знову ж таки, це була дивна поведінка.
- Чому ти питаєш мене про це зараз?
—...
Він подивився на Джулі. На його губах з’явилася усмішка.
- Бо це була моя провина.
- Що?
Здивована, Джулі широко розплющила очі.
Деклейн повторив свої слова:
- Це була моя... Це була вина Декляна.
—...
— Але дослідження все ще триває. Він спроектував його, але я запустив процес. Зараз я сам заповнюю усі прогалини. Звичайно, оскільки це дослідження ми почали разом, я покажу його своїм співавтором.
Деклейн подивився на горизонт.
Сонце повільно сходило на небо. Природа таких магічних прошарків справді була дивовижною.
- Якщо я отримаю якусь фінансову вигоду, то поділюся частиною доходу з його сім'єю і допоможу їм відновити колишню репутацію. У день публікації я також вибачаюсь перед ними.
Його обличчя було залито денним світлом. Як лід на весняному сонці, воно було холодним і водночас теплим.
Джулі тихо запитала:
- Чому ти тоді не сказав цього?
Далі Деклейн змінив свій погляд на Джулі. Вона не уникала його прямого погляду.
— Я не знаю. Можливо, тому що це нічого б не змінило, навіть якби я це сказав.
- Що?
— У той час ти просто шукала причини ненавидіти мене.
Так само як Деклейн любив Джулі, доля могла бути приготовлена з приводу того, що вона ненавиділа Деклейна.
Так він думав.
— Я все розумію. Незалежно від того, як ти ставишся до мене, ми не можемо контролювати свої почуття.
— Нет...
Однак Джулі була іншою людиною.
Вона твердо похитала головою.
- Ти мені подобався раніше.
Невиразне обличчя Деклейна різко змінилося. Він був здивований. Від такої несподіваної зміни Джулі почервоніла.
— Нет... Те, що я мала на увазі...
Стосунки Джулі та Деклейна мали свій початок щонайменше 16 років тому. Деклейн тоді ще не був головою Юклайн, а Джулі була лише дитиною, яка мріяла стати лицарем.
Незважаючи на розчарування і приниження, які вона пережила, причина того, чому Деклейн вирішила довіритись своєму чоловікові, насправді була в серці Джулії.
- Тоді...
— Давай просто забудемо про це.
Деклейн похитав головою і обірвав слова Джулі.
- Бо я не той, ким був тоді.
Джулі сором’язливо кивнула, викинувши всі думки, які вона намагалася висловити з голови.
Дивлячись їй в очі, він сказав:
— Джули.
— Да?
- З цього моменту я постараюся не любити тебе.
Очі та рот Джулі широко відкрилися. Деклейн посміхнувся у відповідь на таку щиру реакцію. Холод, яким від нього віяло, тут же зник. Він, який завжди був холоднокровним палацом, на одну мить перетворився в хлопчика.
Він продовжував посміхатися:
тому я спробую віддалитися. Тоді, коли-небудь, ми зможемо піти різними шляхами.
—...
Зрештою він розповів Джулі про свої почуття до неї.
- Я зроблю це для тебе.
Коли він закінчив говорити, він повернувся, сказавши на прощання:
- Ти багато трудилася за останні 24 години. Будь обережна по дорозі додому.
Джулі дивилася, як він віддаляється. Сонце вже з’явилося досить високо, зігріваючи все навколо теплою променями.
І на губах Джулі розлилася така ж тепла усмішка.
— Боже мой...
Сьогодні вона знову це зрозуміла.
Він намагався змінитися. Тепер вона дізналася про його спроби зробити це. Можливо, вона вже знала раніше, але просто відмовлялася визнати це.
- Як лицар, я теж спробую змінитися.
Коли Джулі побачила, як зігрівається її серце, то повернулася і пішла в протилежному напрямку.
« Я постараюся не любити тебе...»
Його слова відлупцювали в її вухах.
Він твердив, що зміниться заради неї, сказавши, ніби перестане любити її.
« Він зробив це заради мене»
—...
Вона різко зупинилася і озирнулась, але його вже ніде не було.
"Тоді, коли-небудь, ми зможемо піти різними шляхами".
Ківнувши, вона продовжувала свій шлях.
Сніг обліпив її ноги, але незабаром сонячне світло розтопило його.
Прихід Джулі стала легшою.
Водночас вона визнала свої почуття до нього.
*
Тест відбірки пройшов успішно.
Після трьох днів випробувань три лицарі витримали, і залишилося тільки Рафаель.
Я витратив на це три дні, але це не означає, що я нічого від цього не отримав.
За допомогою [Ясного очей] я спостерігав за найкращими лицарями на континенті, запам’ятовуючи їх рухи через [Порозуміння]. Це був досвід, якого було важко дістати навіть з купою грошей в кишені.
Коли я повернувся до свого офісу в університетській башті, то склав список їхніх дій. Це буде чудове поєднання з моєю [Железною людиною].
— Що ж...
Поклавши записи в ящику, я помітив тетрадію, яку відразу дістав.
Це була пуста записка, яку я приніс з кімнати Декліліна в Хадекан. Але було ясно, що це магічний артефакт.
Такі магічні артефакти зазвичай було не складно використовувати. Їх просто треба було наповнити масою.
—...
Але в той момент, коли я доторкнувся до тетраді рукою...
Тук-Тук!
Я знову прибрав її у ящик і відкрив двері телекінеза.
- Вітаю!
Аллен, на голові якого була конусна капелюха, тримав в руках торт. Він посміхнувся.
— Професоре, вітаю вас з вибором на посаду імперського вчителя магії!
Схоже, що імператорська родина вже зробила оголошення.
Я кивнув.
- У тебе є список?
— Вот!
Аллен простягнув документ, ніби чекав цього моменту.
Коли я подивився на нього, то відразу насупився.
Деклейн фон Грахан Юклайн, Луїна фон Шлотт Маккуїн.
Було два вчителі магії, але це було не так вже й погано з огляду на той факт, що я все одно повинен був коли-небудь зустрітися з Луїною.
Ні, проблема була наступна сторінка, яка змусила мене відчути, що я вдарив ножем у спину.
[Список вчителів лицарства імператорського палацу: Сіріо фон Ренія Сіґрюн, Рафаель Кент, Джулі фон Дей Фрейден, Гвен Віпси]
- Що?
Імператриця обрала всіх чотирьох...
Вона також написала на зворотній стороні.
« Я хочу навчитися прасування швидких випадів мечем Сіріо, важкому і вибуху Рафаеля, просунутим технікою рапіри Гвен та єдність стихії й меча Джулії."
Більше того, в цей момент...
[Задачі імператорського палацу: Дзеркало демон]
◆ Валюта магазину +10
◆ ?
З'явився квіст, який дає нагороду в цілих 10 геть.
Але я зовсім не радів.
— Па-па-ра-пара! Па-па-ра-пара!
Не розуміючи атмосфери, Аллен вибухнув фанфарами.
- Залиш мене.
— Ох, ладно!
Я помахнувся рукою, і Аллен відразу вийшов з ситуації.
—...
Я подивився на список і задумався.
Але хоч би скільки я зараз думав про це, нічого вже не змінити. Це було волею імператриці.
— Проклятье...
Я провів рукою по волосах, загладжуючи їх.
Тук-Тук!
Знову хтось постукав. Я збирався йти, тому сам підійшов до дверей і відкрив її.
Це була Сильвія, яка дивилася на мене з величезним сувоєм в руках.
— Професор, у мене питання.
— Запитання?
— Да. На останньому зайнятні ви сказали, що оскільки завдання буде важким, ми можемо приходити до вас з будь-якими питаннями.
— Верно, я сказав так. Але ти одна?
— Да.
- Приходь зі своїми товаришами по команді.
Я зачинив двері.
Тук-Тук!
Сильвія знову постукала. Оскільки я не відкривав двері, вона заговорила:
- Мої товариші по команді марні.
— Це робота в групах. Її не можна самостійно виконувати.
—...
Тільки тоді я почув її віддаляючі кроки.
Але через кілька хвилин я знову почув стук.
— Боже...
Я відчинив двері і цього разу застав решту членів її команди. Неначе вони весь цей час чекали в сторони.
Чи Сильвія залишила їх позаду, щоб тільки вона могла ставити мені питання?
- Ми прийшли разом.
- Добре. Заходите.
Я підвів першокурсників до свого столу. Як тільки Іфрін сіла, вона зла.
*
- Подивіться, чого ми вже добилися.
Сильвія поклала сувій на стіл. Деклейн кивнув і розгорнув його.
Він дійсно сказав їм прийти в будь-який час, але не думав, що вони справді прийдуть...
"Хе-хе".
Іфрін подумки хіхнула.
Формула магічного лиха у сувої була неповною.
Вона навмисно висіла зі своєї частини без відома Сильвії. Це була дуже хитра пастка, над якою вона роздумувала два дні і дві ночі.
Отже, навіть Деклейну буде важко зрозуміти, просто глянувши на це.
Чому?
Тому що ця була пастка з "каталізатором".
- Що ми зробили не так? — Поспішно запитала Іфріна в Декліна, удаючи переляканої.
Вона напружилася і облизнулася губи.
Деклейн мовчки заглянув у сувій...