Розділ 45. Хадекаїн III
Прямо на очах Шарлотти вбивці були розорвані на частини, коли сталева Деклеліна прошивала їх більше десятка разів в секунду, фарбуючи все навколо крові.
Розчарований пейзаж був страшним.
Шарлотта закрила очі Махо рукою і притиснула її до себе, в той час як та намагалася вирватися.
— Ей, навіщо ти це робиш?
— Ви не повинні це бачити, принцеса.
Але деякі з їхніх ворогів безпечно вислизнули від його атаки, а найнебезпечнішим із них - "деарант", ще навіть не з'явився.
—...
Шарлотта підняла меч, але навіть такий простий рух викликало біль у правому плечі через травму, яку вона приховала від принцеси.
— Шарлотта, — гукнув Деклейн, повернувшись до них. — Уходите с принцесой. Я вас догоню. Якщо ви залишитеся тут надто довго, темна енергія матиме занадто великий вплив на принцесу.
- ... Чи зможете ви самі?
— Уходите.
Шарлотта вагалася, але врешті-решт кивнула. Вони були не в тій ситуації, коли вона могла вибирати.
Вона взяла руку Махо, а один з клинків Деклейн пішов за ними.
— Дозвольте мені залишитися і допомогти професору, — запропонував Рон.
— Добре...
Коли Шарлотта розвернулась, щоб втекти разом з Махо, вона ясно відчула позаду себе засильну демонічну енергію. Неподалік від них з’явився деант.
Хоча він був людиною, але його силает був тьмяним.
Смійтеся демона і привида. З ним було важко боротися як за допомогою звичайної зброї, так і з магією.
Але Шарлотта не стала затримуватися, залишивши деанта позаду. Якщо вони не поспішать, принцеса постраждає від темної енергії, яка заповнена весь каньйон.
Деанант підтверджував себе.
— Як далеко зможуть втекти ці жінки?
Деклейн зібрався з духом. Хоча ненависть і презирство намагалися опанувати їх, вони виявляли терпимість.
— Ти ніколи не зможеш вбити мене своєю німагічною сталлю, демон насміхався з нього, його голос був хрипким, наче його горло було обпечене. - Хоча магія теж не може мене вбити.
Як він і сказав, звичайна сталь проти нього не спрацює. Могова магія, яка не підтримується протягом певного часу, також не могла усунути таких газоподібних істот.
Це нічим не відрізнялося б від спроб розсіяти або підпалити повітря.
Щоб позбутися його, якість мани повинна бути надзвичайно високою. І також потрібно взяти до уваги каньйон, в якому вони знаходилися, тому що величезна кількість мани буде розсіюватись у процесі через високу концентрацію темної енергії в повітрі.
Деанант добре знав і використовував це.
—...
Деклейн закрив очі.
Він продумував траєкторію « старішої сталі» на основі підсилення та швидкості відновлення мани, спланувавши, як він розрве свого противника на частини, до найменших деталей.
ПСС!
Трость Роклока почала нагріватися, коли він наповнив її своєю масою. Усилена його кров'ю, здавалося, що вона була також роз’ярена, як і він сам.
Незабаром Деклейн відкрив очі, які тепер палали синім. Деант все ще стояв на іншому боці поля битви.
Деклейн провів уявну лінію на землі недалеко від себе, що стане сигналом для Сталевого Роя, який здійснить свій намір.
Топ!
Він зробив крок, і Рон стиснув свій меч міцнішим.
Топ!
Демон був упевнений у перемозі.
Деклейн знав, як його вбити.
Топ!
Він зробив ще один крок і нарешті перетнув "чорницю".
Після спалаху правий бік деананта зазнав нападу, ніби в нього вдарила блискавка.
Рон не міг побачити, що сталося. Навіть Деклейн не міг простежити за клинками.
Його деревна сталь втілювала в життя його заздалегідь задуманий намір, а не діяла згідно з його волею.
Ніхто не рушив з місця, наче навколо замерло все, крім його зброї.
Фшух!
Деанант відчув, як його горло було розвіяне. Однак крові не було.
Потім один з клинків Деклейн опустився вниз, прорізавши шлях від ключиці цілі до орника. Інший махнув від пирога до його лівої підробки.
Третій, четвертий і п’ятий клинки прокололи його хребці, тоді як шостою та сьомою розсіяли йому зап'ястя, а восьмий і дев'яти атакували ноги.
Його десятий і 11 - й клинки пронизували все його тіло.
По всьому тілу деанта були виграні лінії, від яких почав виходити легкий дим.
Дванадцятий клинок неквапливо пролетів, вколовши голову деанта через окове яблуко і прямо у мозок.
Тринадцятий і чотирнадцятий клинки буяли прямо всередині його тіла.
—...
За допомогою шансу, що залишилися наймані вбивці намагалися пройти повз Деклейна, щоб кинутися слідом за Шарлоттою, але він легко знищив їх.
На мить клини швидко повернулися. Навіть Рон зазнав такого ж шоку і здивування, що й їхні опоненти.
— Професор! Т-там! — Закрикнув лицар, вказуючи на деант, який розвернувся і збирався знову прийняти форму.
Деклейн був спокійний.
— Не марноись.
Він знав, як його вбити.
Все було просто.
- Мені просто потрібно постійно атакувати його, поки він не помре остаточно.
Його деревна сталь продовжувала проколоти його наскрізь, постійно повторюючи той самий процес.
Рон був приголомшений, і не міг нічого вдіяти. Він захоплювався руйнівною силою Деклейна.
*
Шарлотта і Махо безпечно перетнули каньйон, аж поки не досягли кордонів з Юрен.
Однак їхні зусилля були марними.
Вбивці чекали на них з тіні.
Шарлотта противилася їм, не звертаючи уваги на біль, що пронизує все її тіло.
Меч Шарлотти покрилася магічною аурою, розсіяна плоть і кістки її противників.
Невдовзі після початку битви вона почула позаду них крик.
- Вони тут!
До них на допомогу прийшли лицарі Великого Князя.
Вони не могли перетнути кордон Імперії, але як і обіцяли Шарлотті, вони підтримували на межі князівства.
Рицарі без роздумів увірвалися, безжалісно вносячи життя тих, хто полював на принцесу.
Коли вони стали відтіснити ворогів, Шарлотта з полегшенням зітхнув і перевірила Махо.
— Ви в порядку, принцесо?
—...да. Мене трохи нудить, але я в порядку. Буе-е...
- Це ранні симптоми отруєння темною енергією, але на цьому етапі не про що турбуватися. Скоро з вами все буде гаразд.
— Ха-а!
Рицарі не дозволяли вбивцям утекти, навіть якщо ті, кого вони спіймали, вирішили покінчити життя самогубством.
Незабаром усе вщухло, і з’явився Ґіланд — міністр внутрішніх справ Юрен та брат дідуся Махо по матері.
— Махо!
— Ох! Дедушка! — Вона вигукнула Махо і побігла до Ґіланда, який звинуватив її.
- Давно не бачилися. Будь ласка, вибач нас за те, що ми не могли нічого зробити, крім як чекати вас тут. У нас не залишалося інших варіантів.
— Все нормально. Нічого страшного~ Я розумію ситуацію. Я дуже вдячна, що ви взагалі прийшли. Дякую.
Махо була позитивно настроєна, як завжди. Ґіланд поплескав її по голові і подивився на Шарлотту, яка розмила болісне плече.
— Шарлотта.
— Да?
Дякую за вашу важку працю. Ви двоє єдині, хто вижив?
— Нет...
Шарлотта похитала головою.
Деклейн сказав, що вони підуть за ними, і Шарлотта вірила його словам.
- Добре, почекаємо їх тут.
Ґіланд кинув. Чекаючи на прибуття інших, вони перегрупувалися і поховали своїх братів по зброї.
Дул холодний вітер, час минув.
Тридцять хвилин.
Один час.
Дві години.
— Думаю, пора йти.
Ґіланд поклав руку Шарлотті на плече.
— Ах! Там! Там!
Махо показала в бік горизонту, де можна було побачити двох найближчих чоловіків.
Шарлотта полегшено зітхнула.
— Професор! Професор! Ви в безпеці!
Махо першою побігла йому назустріч.
Після битви Деклейна все ще залишається бойовим духом. Вираз обличчя був суворим, але незабаром він посміхнувся і ввічливо схилив голову.
- Дякую за турботу, принцеса.
— Яке полегшення-- Я дійсно рада. Дякую, професоре.
— Принцеса.
Він схилився до її вуха і прошепотів:
— Переді мною вдавати нічого.
Вираз обличчя Махо злегка напружився.
Він знав справжню особистість Махо.
Звичайно, її ганебна поведінка не була нечесною.
Однак вона не була такою невинною і наївною, як інші люди.
Вона повністю усвідомлювала, які аспекти її особистості можуть викликати співчуття і симпатію, збільшивши шанси на виживання.
—...
Очі Махо за округлися, коли вона подивилася на Декліна, який продовжував їй посміхатися, не кажучи ні слова.
У цей момент підійшла Шарлотта.
— Вы...
— Моя робота на цьому закінчена. Залишаю на тебе, Рон.
— Да! Добре!
Рон випростався під час слів Деклейна.
Лише день тому він був повний сумнівів, але тепер він діяв як його вірний товариш. Його погляд був сповнений подиву і поваги до Деклейну.
Шарлотта кивнула.
- Дякую... Я ніколи не забуду послугу, яку ви нам надали... Ні, це "згода".
Деклейн, не відповідаючи, розгорнувся.
Він навіть не відпочинав, але як і раніше не виявляв ні найменшого ознак втоми.
Він був сповнений гідності, як коли вони вперше зустрілися.
« Шарлотта », — звернувся Ґіланд, дивлячись у спину Деклейна.
— Да?
- Цей чоловік був вашим ескотом?
Рон відповів:
— Да. Це Деклейн, старший професор Вежі Імперського університету. Він один убив десятки переслідувачів і знищив деанта.
— Деанта? У цьому каньйоні?
Рон гордо кивнув.
— Да.
- Це взагалі можливо?
- Я бачив це на власні очі. Магія професора Деклейна відрізнялася від того, що я бачив раніше.
Рон подивився на чоловіка, що зник далеко від Декліна з виразом емоцій. Махо простежила за його поглядом.
- Він поводився з деантом так, як якби грався з іграшкою. Жоден напад монстра не спрацював проти професора. Це справжнє втілення "боєвої магії"...
Після похвали Рона Ґіланд і його лицарі подивилися на Деклейна в іншому світлі.
На горизонті глава Юклайн неквапно просувався вперед.
*
[Незалежний квес виконано]
◆ Валюта магазину +4
◆ Мана +30
Червоний Заєць вже чекав мене, як я і наказав йому. Перш ніж залізти йому на спину і повернутися, я ще раз подивився на вхід в каньйон.
Швидкість відновлення моєї мани всередині каньйону була досить високою, щоб використовувати [Першокослення Мідаса] на всю мою деревну сталь.
Насправді чотири з моїх клинків вже набули додаткової властивості за шість годин, які вимагалися, щоб пройти через каньйон.
Однак очищення темної енергії і її використання справили великий вплив на моє тіло, а також розум, щоб я відчував себе таким самим як моя особистість заражається злобою.
Я не хотів проводити там більше часу, ніж потрібно.
- Повернемося в Гадекаїн.
Червоний Заєць швидко кинувся вперед.
Але коли я впіймав сідло, він знизив швидкість, очевидно, усвідомлюючи мою перевтому.
Я на деякий час закрив очі, а коли відкрив їх знову, ми вже були біля замку Гадекаїн.
— Хм...
Я не збирався сюди приходити.
Але оскільки я все одно був тут, я вирішив оглянути кімнату Декляна.
Привіт.
— Ах! Ви тут, пане!
Я залишив Червоного Зайця найближчу варту і зайшов у замок, де сказав слузі провести мене в кімнату Деклеяна.
- Це тут?
— Да.
- Я був тут востаннє з того часу. У будь-якому випадку, ви можете йти.
Я відкрив двері і оглянув чисту кімнату, в якій не було нічого незвичайного. Але дещо на книжковій полиці привернуло мою увагу.
Це був зошит, в якому нічого не було написано, але мій [ясний погляд] підказав мені, що вона була « вільною».
Взявши її з собою, я вийшов із кімнати і піднявся в кабінет лорда замку.
Тук-Тук!
Я схопився за дверну ручку і повернув її.
- Що за чорт!
Як тільки я відкрив двері, я почув гучний крик.
Це була Єріель.
Вона нахмурилась і подивилася на мене.
— Стучи, перш ніж увійти!
- Я так і зробив.
— А дочекався відповіді!
Підійшовши до неї, я помітив, що вона возиться з олівцем і якимось журналом.
— Чим ти займалася?
— Ще один номер « Академічного журналу Маґа»
« Академічний журнал Мага» був магічним журналом. Не буде перебільшенням сказати, що це було щось на зразок "екс-менаційного листка" в розважальній формі.
Були випадки, коли читачі досягали певного розуміння в процесі вирішення проблем, так що це не було абсолютно марним заняттям. Крім того, в ньому також записані магічні проблеми підняті архімаґами з минулого за назвою « Задачі тисячоліття ».
Звичайно, я навіть не буду до них чіплятися.
— Дай-но глянути. Що ти там вирішувала?
—...
Єріель передала журнал без слів, і я вирішив задачу з допомогою [Порозуміння], яке було надзвичайно ефективним у таких випадках. Чим звужішою була тема, тим легше було вирішити її і тому назбирувалося менше манів.
Тим не менш, я витратив 2,000 мани всього на одну задачку. Я без вагань написав відповідь у поле, призначеному для цього.
У цей момент...
[Міні-квест: вирішення задач]
◆ Мана +2
— Хм?
- Що? — запитала Єріель.
— Нічого...
Моя мана збільшилася на "2".
Я повернув цей журнал, не сказавши ні слова, і очі Єріель широко розкрилися, коли вона побачила мою відповідь.
— Эй! Навіщо ти це записав?
— Я устал. Піду спати.
- Що? Эй! Я витратила дві години, вирішуючи цю задачу!
- Ти витратила дві години, а я вирішив за хвилину.
- І що? Ти випендриваєшся?
Я посміхнувся і вийшов з офісу, після чого почув, як вона пробурмотала:
- Чорт забирай, серйозно! Що з ним не так?
Але я не засмутився.
Прямо зараз навіть 2 мани для мене були дуже дорогими...
[Мана: 1,41 / 3,419 (+800)]
[Кацтво мани: 5]
*
Князі Юрен, як і слід було з назви, було всього лише князівством, але не відбувалося втручання будь-якого короля чи імператора, оскільки це була країна, яка успадкувала територію « більш знищеного королівства».
Вони розвинули свою власну культуру завдяки своєму географічному становищу. На південному заході було море, а на північному сході гірський хребет. Торгівля й банківська справа були дуже розвинені. Крім того, « Артран» академія, яка виховала майстрів літератури, мистецтва та музики була відомим продуктом князівства.
Пізно ввечері у замку Лукангел, резиденції Великого Князя.
Брат великого Князя, міністр внутрішніх справ Ґіланд, викликав Шарлотту в свій кабінет.
- Міністре, що таке?
— Как Махо?
Вираз обличчя Ґіланда був серйозним.
— Щойно пішла спати, — відповіла Шарлотта з досить втомленим обличчям.
Ґіланд зітхнув і вказав на стілець.
— Присаживайтесь. Я маю що вам сказати.
Стривожена, Шарлотта виконала наказ.
- Що саме? — Вона запитала, чи не хотіла б він бути стриманою, незважаючи на те, що вона може оголосити про свою відмову дозволити принцесі залишитися тут.
— Сильно не дивуйтесь.
Однак те, що Ґіланд хотів обговорити, було тим, чого вона навіть не могла уявити.
- Великий Князь хоче, щоб Махо стала його наступником.
— Хм?
Шарлотта тупо втупилася на нього, не в силах зрозуміти, що він тільки що сказав. Його слова були настільки абсурдні, що їй здалося, ніби вона заснула від втоми і тепер бачить сон.
— Здається, він прийняв рішення ще до того, як Махо відправила йому листа. Я маю на увазі, врешті-решт він дійсно не може довіряти своєму онуку.
— Нет, нет, я не розумію. Чи це означає, що принцеса стане наступною Великою Княжкою?
— Верно.
Ґіланд гірко посміхнувся.
- Це можливо? — запитала Шарлотта, все ще не довіряючи у почуте.
Звісно. Махо є прямим нащадком Великого Князя. Три роки тому вона також була другою в черзі на його трон.
— Але принцеса не витримає тягар корони.
Гиланд похитав головою при словах Шарлотти.
— Ви занадто наївний.
— Простите?
— У будь-якому випадку, ця інформація точно загальмована. Тільки Великий Князь і ми знаємо про це.
— Ох, ладно. Звичайно, це...
Шарлотта кивнула, відчуваючи, як посилюється головний біль.
Але з часом її лоб зморщився, коли вона дещо зрозуміла.
— Ах!
- Що таке? — запитав Ґіланд, який раптово зітхнув.
— Не можу бути...
Вона згадала про Деклейну.
Деклейн знав, що Махо зможе вижити в князівстві Юрен.
Він також назвав це співробітництвом.
У той час вона вирішила, що він тримає образу на Королівство Леок, але тоді вираз "зроби" звучав занадто абсурдно.
По-перше, угода базується на взаємній вигоді.
Але Махо, принцеса, покинута власним королівством, не могла йому нічого дати.
— Що таке? — Знову запитав Ґіланд, чи не хотіла б вона змінити своє життя.
Шарлотта, чиє обличчя стало більш серйозним, запитала:
- Хто-небудь ще знає про це, міністр?
— Звичайно, ні. Великий Князь сказав мені про це тільки сьогодні.
Шарлотта відчула, як мурашки пробігли по її тілу.
Слова Деклейна випливли в її голові: « Я людина політики. Більше того, коли справа стосується інтелекту або проникливості, я набагато краще вас, Шарлотта."
Якщо так...
Чи він склав таку угоду, взявши до уваги всі ці обставини: зрозумівши стосунки між Великим Князем і Махо, влаштував конфлікт та динаміку між королівством і князем і зрештою передрік те, що принцеса зможе успадкувати трон?
Якщо він дійсно це зробив...
— Монстр...
Як далеко він все продумав? Наскільки він прозорий?
- Що? Я? — На подив Ґіланд.
Почувши це, Шарлотта прийшла в себе. Ґіланд дивився на неї зажуреними очима.
— Нет, нет.
— Нарешті, ви висловилися вголос. Верно. Мне жаль. Я навіть не зробив дипломатичних зусиль, щоб врятувати Махо, але тепер, коли ви прибули, на вашу голову поставили ще одну серйозну проблему. Ви не помиляєтесь, вважаючи мене монстром.
— Нет. Я не це...
— Досить.
— Нет же...
— Вы свободны.
— Нет. Послухайте мене...