Розділ 20. Університет IV
Його погляд завжди був рішучим. Він ніби знав відповідь на кожне питання і, здавалося, що правильний напрямок завжди буде там, куди він дивився. Сумніви, страх, жаль... Деклейн ніколи не демонстрував нічого з цього. Він завжди був упевнений. Він був самовдоволеним і зарозумілим, але це й була його гідність.
...він був аристократом до мозку кісток.
Її батько, який покінчив життя самогубством через Декляна, зник, наче його ніколи і не існувало, як мирж, зметений піщаною бурею. Деклейн залишався незапруженим настільки, що ніхто навіть не підозрював його. Тільки Ірин знала правду, яка була джерелом її ненависті до нього. Тим не менш... Їй бракувало впевненості в собі, щоб дивитися йому у вічі.
Стіна між ними, нездоланна перешкода, здавалась високою, як гори. Маг — це той, хто шукає правду, зберігаючи спокій і холоднокровність незалежно від невідомої зміни. Не можна бути справжнім магом, якщо ти сумніваєшся в собі, покладаєшся на когось ще або стає вразливим через тиск.
Незважаючи на те, що вона не хотіла визнавати це, Деклейн був винятковим магом в цьому відношенні. Їй здавалося, що вона недооцінила родовід Юклайн.
—...
Зрештою, Іфріне опустила голову. Це був бій, який вона не могла виграти. Він був професором, а вона була дівчиною, навіть не закінчуючию Академією. Між ними виникла прірва, заснована на багаторічному досвіді, знаннях і навичках. Її уявлення про те, що вона зможе миттєво подолати цей бар'єр, були оманливим дурниця, нічого необізнаного про світ.
— Простите... — Іфрін, чиє серце стиснене від болю, викрила з себе хрипким голосом.
Вона навіть не наважилася чинити опір, виявивши, що занадто налякана, щоб зробити це. Отже, тепер вона не мала вибору, хіба що змиритися з поразким.
- Жаль яка.
Плечі Іфрін затремтіли від його слів. Коли вона боязко підняла голову, вона помітила на його обличчі натяк на презирство.
— Хлоднокровіння - це головний навик мага.
Його слова прокололи її груди, наче ножем.
- Якщо ти не можеш тримати самовладання, стикаючись із викликом...
Вона не хотіла нічого чути. Він ніби читав її думки.
- Ти ніколи не зможеш просуватися вперед.
Вона відчувала себе так, ніби задихається; все чого вона хотіла, це втекти.
- Навіть якщо хтось тебе провокує...
Але вона не могла втекти.
— Навіть якщо ти будеш терпіти невдачу раз за разом, навіть коли тобі важко...
Вона застигла, не в силах зробити що-небудь.
А потім вона почула ці слова...
- Навіть якщо ворог прямо перед тобою...
Її тіло тремтіло, коли вона відчула, як мурашки пробігають по її спині. Її очі широко розкрилися, наче два блюдця, коли вона втупилася на Декляна, який залишався невгасимий і спокійний.
— Тобі потрібно постійно зберігати самовладання. Таким має бути справжній маг.
Ірин зрозуміла, що він мав на увазі.
— Как жаль. Ти ніколи не зможеш стати сильнішим, якщо не змінишся.
Вона стиснула кулаки і відчула, як полум’я запалюється у грудях. Але це також було слабкістю.
— Ні, це тільки зробить все ще гірше.
Ірин не могла втекти від його суворих слів. Навпаки, вона прийняла це в лоб.
— Подумай, чому на тебе не поклали дисциплінарні перегони.
Чого вона добилася, коли так з готовністю простили? Від самого початку вона не могла стримати гніву і через це мало її виключили.
- Мені не потрібні твої вибачення.
Це було безглуздо.
"Ідіотка, дурна, тупиця"
Вона визнала, що все ще була незріла.
— Я розчарований, Ифрин.
Деклейн поставив годинник на лекційний стіл, потім поправив рукави та комір, як він зазвичай і робив після закінчення кожної лекції, розгорнувся і, виходячи з аудиторії, сказав наостанок:
- Я думав, що ти неограний діамант.
З цими словами він пішов.
Але його голос все ще звучав в повітрі.
Чого він сподівався і чому був розчарований? Він не сказав.
Ірин стояла з порожнім виразом обличчя, його слова крутилися у неї в голові. Вона відчувала безпорадність, що поширюється по всьому її тілу. Ірин стояла і дивилася на годинник, які він залишив.
[5:57:17]
[5:57: 18]
[5:57:19]
Минув час.
—...
Ірин стиснула зуби, дивлячись на годинник.
- Мені байдуже, якщо ти розчарований.
Вона схопила годинник і повернулася до свого столу.
- Я можу це зробити.
Іфріне закочувала рукава.
Вона розігрівала свою магію, думаючи про формулу. А потім знову доторкнулася до елементів.
- Я можу це зробити, навіть якщо ти розчарований.
Якщо це не спрацює зараз, вона продовжить працювати всю ніч. Вона не зупиниться, навіть якщо впаде. Вона б не зупинилася... Навіть якщо б це означало її смерть. Іфрін відмовилася здаватися, викреслюючи це слово з пам'яті. Ні, Деклейн стер його.
- Я можу...
Вона ледве стримувала сльози, які були готові политися струмкою.
Неймовірно, але їй вдалося їх стримати. Вона використовувала придушені емоції як паливо.
Кап... Кап...
Кров знову пішла з носа.
— Я можу це зробити!
Незабаром вони перетворилися на металеві троянди.
***
Я задумався, притулившись до стіни за межами класу. Я витратив майже сім годин на одну людину.
Сьогодні прапор смерті Іфріне...
Не з'явився.
Вона була хорошою дитиною, але зі слабкостями і я не хотів, щоб вона страждала. Коли я все ще був розробником і гравцем, я був лицарем, далеким від магії, але я точно пам'ятав родовід Місяця.
Вона стане магом, який має великий вплив на головний обов'язок. Їй бракувало самоконтролю, але їй не потрібно було багато чого подолати цю слабкість. Якщо підкинути трохи дров, вона розігориться сама по собі.
Звичайно, я не знав, чи поглине мене це полум’я у майбутньому.
У цій грі, точніше в цьому світі немає фіксованої кінцівки. Тому я вірив тільки в себе. Саме тому Іфрін мене не вб'є. Я зроблю все, щоб це не сталося. Ні, я зроблю так, що вона навіть не буде думати про замах на моє життя. Це непоганий виклик. За іронією долі, характер Деклейна також можна було використовувати для цієї мети.
— Я можу це зробити!
З класу пролунав гучний крик, який викликав у мене посмішку на обличчі.
У цей самий момент...
[Головний квіст виконано: Твій шлях]
✔ Валюта магазину +1
— Хм?
Несподівано з’явилося повідомлення про нагороду за те, що він виконав свою промову. Ніби хтось, який спостерігає за мною з-за дверей, похвалив мене за те, що я роблю сьогодні.
Двері класу відчинилися, і Іфрін вийшла в коридор. Вона попрямувала в протилежному напрямку до сходів, не помітивши мене біля стіни і тягаючи наче пінгвін, що несе яйце.
Глядач більше не була охоплена темрявою, незважаючи на те, що наближалася ніч. Магічні заклинання, створені Іфрін, висвітлювали простір навколо. Багато [Блугливих вогників] ширяло в повітрі, як привиди, [Сквітаючий туман] мерехтів, наче грозова хмара, а [Цвіття] присвоїло форму металевої троянди.
Я подивився на годинник на столі.
[6:25:05]
Шість годин і двадцять п'ять хвилин.
Вона зробила це всього за двадцять вісім хвилин.
З якоїсь причини я відчув роздратування. Якби я передбачав це, я б обсадив її сильніше.
— Боже...
Его Деклейн не дозволяв мені бути доброю людиною. Було дуже мало людей, з якими я міг бути ніжним, і дуже небагато людей я зміг показати свою посмішку, що зробило моє життя набагато складніше. Чи це було через риси [Елііст]?
Я вийняв протокол і зробив запис.
[Дебютант Ифрин I Час виконання завдання: 6 годин 25 хвилин 5 секунд.)
[Кацтво роботи на найвищому рівні, хоча до цього передували хронічні недоліки через відсутність академічної освіти].
[Оценка: 0]
[Причина: Перевищено обмеження за часом (6 годин 25 хвилин)]
***
Поборовши закляття, я вийшов на простору стоянку в Магії, бо там мене чекала машина.
Але в цей холодний вечір під магічним ліхтарем на стоянці я виявив несподіваного персонажа. Це був чоловік, одягнений в пальто. З такими широкими плечима і м'язистим тілом він був схожий на білого тигра, але його приємне обличчя не співвідноситься з цим страхом.
Я добре знав його.
— Зейт фон Пруган Фрейден.
Теперішній голова сім’ї Фрейден і старший брат Джулі з різницею в 12 років. В цілому, він виглядав як чоловік середніх років з попільничними, зачесаним назад волоссям.
Я почав нервувати.
Зейт, як і персонаж, був відомий своєю величезною бойовою силою. Я відчув на собі його гнів через монітор. Навіть Леброна Джеймса, який був вищим за Зейт, ще більше знущалась над мною.
- Старший професор Деклейн.
Він сказав моє ім'я з кам'яного виразу обличчя.
Якщо мова піде про Сніжного Обсідана Джулі, і це приведе до прапору смерті, я не можу йому протистояти.
Я підійшов до нього, очікуючи найгіршого, але він раптово посміхнувся.
— Ха-ха-хо! Радий вас бачити.
Я все ще був схвильований, але спокійно кивнув.
— Взаємно.
- Ходять чутки, що ви з Джулією не в найкращих стосунках, але це не така вже й велика проблема. Я збирався відвідати імператорську родину і вирішив заодно зайти до вас, але довелося почекати, бо ви були на лекції.
Земт підтримував ідею про шлюб Деклейна та Джулі.
Поки що.
— Ось як?
- Не хвилюйтеся. Думаю, до кінця року ми зможемо провести церемонію. Давайте зустрінемося на тиждень і обговоримо це.
Зейт не був "злим" персонажем. Однак було важко мати справу з людиною, яка була єдиним пріоритетом у сім’ї. Зараз він поводився привітно, але якщо Деклейн колись скаже щось погане про членів його сім'ї або завдасть їм шкоди, то буде знищено.
— Ладно.
— Все в порядке. Я запропонував цю заручину, тому вся моя відповідальність на мені.
Він поклав руку мені на плече, від чого я інстинктивно насупився. Побачивши це, Зейт негайно забрав руку.
— Ха-ха-хо! Ось чому ви мені подобаєтеся. Сьогодні хлопці вміють тільки фліртувати і лестити. Як і очікувалося, ви чоловік, вищий за всіх чоловіків.
— Хм...
- Поки маг сильний духом, він не слабкий. Просто приходьте і ні про що інше не тривожтеся. Я виберу ресторан, який вам сподобається.
Його погляд давив на мене.
Я не міг придумати причину, щоб відмовитися.
— Вже пізно, а я ще маю справи, тому я покину вас. До речі, ваша машина непогано виглядає. Наступного разу підвезіть мене. Ха-ха!
Не дозволив мені відмовитися, Зейт пішов.
Чим більше я дивився на його спину, поки він йшов вдале, тим менш схожим на людину він здавався мені.
Він хоче, щоб я подарував йому машину як викуп?
Я заліз у свою машину, від чого сплячий водій здригнувся і відразу схопився за кермо.
- Я вас не помітив. Прошу вибачення.
— Вы отвезли Аллена?
— О, я збирався, але він пішов першим, сказавши, що все гаразд.
Я кивнув.
— Поїхали.
- Так, сер!
***
На світанку наступного дня...
— Нет!
- Чому ти так противишся?
На подвір’ї триповерхового особняка було повномасштабне битву. Але це була словенна баталія.
— Мы поссорились. Крім того, я зайнята навчанням лицарів. У мене немає часу на зустрічі з ним.
- Ти думаєш, що він забрав у тебе Сніжний Обсідіан?
— Я не дуюсь!
Джулі дуже розлютилась. Бачити її в такій люті було дивно для Зета. Джулі була розчарована через те, що брат не міг її зрозуміти.
- Подумай про це, Джулі. Чому він купив Сніжний Обсідіан? Це метал, який можна використовувати лише для виготовлення зброї. Всупереч тому, що ти думаєш, він, ймовірно, купив його для тебе...
— Якщо він хоче зробити для мене меч в подарунок, я відразу ж дам йому знати, що помовч розорвана.
Це були слова, про які вона думала сотні разів, але так і не вимовила.
Розрив заручин.
Атмосфера накалялася.
Зейт мовчки дивився на сестру, давши на неї самим лише своєю присутністю. Він височів над нею зі своїм величним ростом у 2 метри 10 сантиметрів. Ні, він здавався ще вищим. Хоча вона зазвичай впевнено стояла перед противником, з яким зіштовхувалась, все ж інстинктивно опустила йому голову.
— Як я казав на днях, розривати заручини - нерозумно. Деклейн не дуже радіє результатами, але сім'я Юхін залишається нашим вірним союзником.
Саме Зейт був тим, хто запропонував шлюб між Джулі та Деклейном. Це призвело до спілкування з Деклейном на світських прийомах три роки тому.
- І наскільки я знаю, немає іншого чоловіка, який любив би тебе більше, ніж він. Або у тебе є хтось інший?
—...никого.
- Тоді чому ти сумніваєшся? Ти сама говорила, що емоції не потрібні в політиці нашої сім'ї, Джулі. Невже погані результати Декляна тебе так сильно турбують? Ще нічого не втрачено...
— Справа не в цьому.
Джулі була лицарем. Вона виросла лицарем і помре царем, але ніколи не відмовиться від цієї віри.
— Тоді в чому?
Але лицарі були істотами, які не могли існувати самотужки. Рицар без лорда був просто воїном. Тільки коли лорд дав їм титул, вони могли вважатися лицарями.
— Минуло більше двох років відтоді, як ви були заручені. Як довго ти збираєшся відкладати весілля?
Фрейден - її сім'я та лорд. Тому вона погодилась на це.
— Я влаштую зустріч на тиждень. Деклейн прийде, так що помирись з ним.
Сказавши це, Зейт пішов.
—...
Джулі відразу дістала свій меч, вливши свою ману. Клібок покрився льодом, а потім вона зробила замки у формі півмісяця і заморозила велику ділянку перед собою.
Джулі продовжувала виливати свій гнів за допомогою елегантного, але лютих фехтування. Це був єдиний спосіб висловити свої емоції, розсіяна невидимі перешкоди.
Тільки це могло допомогти їй заспокоїтися...
Здалеку Верон спостерігав за нею, її підлеглий лицар прокусив губу до крові.