Глава 13. Аукціон I
— На цьому все. Далі ви розберетеся самі.
Зрештою лекція закінчилася. Після 3-годинного заняття Деклейн вийшов з залу, не озираючись.
Сильвія не хотіла йти за ним. У неї були запитання, які вона хотіла поставити, але гордість не дозволяла їй зробити це.
—...
Сильвія залишилася сидіти на своєму місці і роздумувати.
"Теорія і інтуїція".
Також було кілька інших професорів, які були добрими і в тому й іншому, тож їй не потрібно було чіплятися за Деклейна. І вона вважала, що теорія була всього лише "каркасом" і не найміцнішим. Адже магія постійно змінюється, як і потік мани. Не можна сліпо покладатися на теорію.
Уявіть, що якість вашої мани раптово зміниться? Теорія дасть збій. Що, якщо викиди маніпуляції спотворить магічну формулу? Що ви зробите, коли зіткнетеся з цим безладом? Чи ви можете покладатися на теорію?
« Я так не думаю».
Для магів теорія була чимось недосконалим. Теорія, яка завжди була правильна в одну мить могла виявитися помилковою. Залежно від рівня здібностей магів кожному з них може знадобитися нова теорія. Отже, більшість магів повинні прагнути вдосконалення власної "інтуїції". Їхні почуття будуть їхнім основним інструментом.
—...
Сильвія деякий час роздумувала, перш ніж переглянути свої записи. Вона вірила, що її інтуїція також допоможе зрозуміти теорію.
Вона завжди вірила в те, що вона справиться сама і ніхто не зможе її навчати.
Великий перевернутий трикутник з маленьким трикутником всередині. І коло, яке охоплює їх. Це була [Вода]. Чистий елемент складається з шести ліній і однієї кривої.
А поєднання вогню і води...
Деклейна почала розуміти її вуха, поки вона продовжувала роздумувати.
Вона могла скористатися перевагами трьох основних кольорів, щоб пояснити структуру цієї теорії. Можна було легко розмалювати ці чисті елементи, як картину.
« У цьому процесі теорія — це лише пробуття. А я сама вирішую, куди мені йти, так що ..."
...невдача.
Їй потрібна була Магічна тетрадь, оскільки традиційні зоології мають свої обмеження. Магічна тетрадь автоматично вивела магічні формули і потік манівки, в які можна було б додати власні зміни та нотатки.
Ще одна проблема полягала в тому, що вона не могла довго підтримувати свою магію трьох головних кольорів. Звичайно, її олівець міг зберігати фізичну форму вічно, поки він залишався в її руках, але графіт олівця, який залишився у вигляді заміток, почав випаровуватися.
Вона виписала 60 сторінок своєї тетраді. І навіть якщо вона вирішить перенести записи до Магічної Тетрадь, все зникне перш ніж вона встигне це зробити.
Сильвія озирнулася вниз. Вона нікого не бачила. Глядач уже була порожня.
Вона тупо кліпнула, болісно дивлячись на свій олівець і нотатки. Але відповіді на це запитання не прийшло.
Сильвія пробурмотіла собі під ніс:
— Тільки не це...
Такими темпами, всі записи зникнуть. Навіть якщо б це була Магічна тетрадь, трагедія була неминуча.
І відповідь на її безвихідне становище була... Просто задати питання професору безпосередньо або знайти когось, хто старанно конспектував лекцію.
***
Сидячи в бібліотеці, Іфріне щойно закінчила тригодинний огляд лекції.
Вона кинула погляд на годинник і побачила, що вже за північ.
- Я ніколи не думала, що буду займатися чимось подібним, — пробурмотіла вона, дивлячись на свої записи.
[Отже організований конспект лекції Деклейна]
Сьогодні вона купила зошит замість хліба, щоб записати лекцію.
- Раніше такого не було.
Вона зітхнула, витягнувшись на стільці.
Іншими словами, лекції Деклейна вже давно використовувалися поганою славою. Кажуть, що на перший погляд його лекції були хорошими, але насправді все зводилося до хвастливості. Якщо не купити книгу, яку він написав, за цілих 5,000 Вільний, тоді буде важко здати іспит...
Але сьогоднішня лекція Деклейна була зовсім іншою. Їй дуже хотілося пожвавити йому, але рівень його лекції сильно відрізнявся від лекцій інших професорів. Вона була дійсно цікавою.
Іфрін не відвідувала академії, і до цих пір вчилася наодинці по книгах, тому неправильно розбиралася у чистих елементах. Тепер Деклейн заповнив прогалини в її знаннях.
- Це удар по моїй гордості...
« Хаха ні! Якщо я стану сильнішим за нього завдяки його власним лекціям, це буде ще більшим приниженням для нього, вірно? "
— Да. Саме так. А-а!
Ірин, переконавши себе, потягнулась і встала зі стільця, щоб покинути бібліотеку.
На зворотному шляху в гуртожитку вона побачила, як кілька студентів їли хот-доги на вулиці.
"Виглядає смачно".
Ірин поралася в кишенях і зрозуміла, що у неї зовсім не залишилося грошей. Це сталося тому, що вона купила тетрадь на гроші, які відклала на їжу. Для пересічного студента купівлі Магічної Тетраді була велика сума грошей.
— Ох! Це Іффі! Иффи! - Викликнув її хтось зі спини.
« Це мусить бути я. Але чому хтось скорочує моє ім'я, не питаючи моєї згоди? "
Ірин озирнулася.
Це була Дафі, дівчина з світло-розовим волоссям з іншого класу, що бігала в її напрямку.
— Иффи! Иффи! Ти ж ходила на лекцію професора Декляна?
— Да. А що?
"Я навіть не знаю, чому вона чіпляється до подруги?"
Усміхаючись, Дафі запитала:
- Послухай... Ти ж конспектувала лекцію?
— Вроде того... — кивнув, сказала Ифрин.
— Усі говорять, що лекція старшого професора Деклейна була надзвичайною. Так що я шукаю тих, хто все законспектував. Я готова заплатити, якщо купиш для мене.
Заплату. Гроші. Конспект. Копіювати.
« Вона купить мій конспект за гроші».
Це привернуло її увагу. Це допомогло б їй нарешті купити їжу.
Но...
- Я б із задоволенням... але ти мене знаєш. Недавно я була на слуханні дисциплінарного комітету. Я нічого не записала, тому що почувалася погано.
Вона не хотіла визнавати, що вона так ретельно конспектувала лекцію професора Деклейна про те, як виснажилася.
— Ах, правда? Тоді... Ладно. Нахмурившись, Дафі відповіла.
— Шкодую.
— Тоді мені доведеться звернутися до іншої простолюдини. Поки що--
Потім вона швидко пішла. Але Ірин все одно почула, як вона пробурмотіла наостанок: « Вони навіть не можуть скористатися шансом, який їм дали.
« Вона шукає людей, які не мають грошей? Але я не просто людинка, я з аристократи. Чи це означає, що я виглядаю так, ніби не маю грошей? А якби вона почала благати мене, я б погодилася..."
БРРЕР!
Ірин йшла, схопившись за урчачий живіт і дивлячись собі під ноги, через що раптово наткнулася на когось.
— Хм?
Це була світловолоса дівчина в оксамитовій мантії. Хто б це не був, цей маг напевно був з великої дворикової родини. Але коли вона підняла голову...
Я зрозуміла, що натрапила на Сильвію.
Вона стояла нерухомо посеред вулиці і, нічого не кажучи, просто дивилася на неї. Ірин раптово відчула ознако, тому відступила на крок, тримаючись безпечної відстані.
- Що ти тут робиш? — запитала її Іфрін.
Але Сильвія мовчала, дивлячись на конспект в руках Іфріна.
— Эй?
Сильвія продовжувала згорнути її поглядом.
А потім раптово витягла праву руку.
Фшух!
Але Ірин встигла сховати свій конспект.
- Якого біса ти робиш? Эй!
Сильвія не здалася, втративши невдачу монодилери. Вона намагалася забрати у неї конспект. Вона люто розмахувала руками, не бажаючи відступати.
Іфрін була приголомшена, побачивши її.
— Эй, ты! Якого біса? Що тобі від мене треба? Ти вирішила стати грабіжником?
Сільвія й цього разу нічого не сказала. Вона лише з жалем зачепила губами, а потім різко повернулася і пішла геть. Її фігура, яка зникла в темряві була схожа на привид.
— Ось це так. Що це взагалі було?
"Вона ж не божевільна?"
Іфрін поспішила в гуртожитку, міцно стисуючи конспект у руках.
БРЕРР!
Урчані її живота потрясло коридор гуртожитку. Настільки гучним воно було.
« Вперше в історії маг помре від голоду. Серйозно. Якщо хтось просто дасть мені їжу безкоштовно, я буду багато працювати, щоб заробити для нього купу грошей."
Їй пощастило, що навчання і гуртожиток були безкоштовними. Інакше вона б давно померла. Вона рвала по коридору, бурча про свою сумну долю, і, врешті-решт, добралася до своєї кімнати.
— Ось це так. Це так по-деськи.
Її двері були виписані червоними написами.
[Ким ти себе зомніла? Знай своє місце!]
[Ти навіть в Академії не була! Покидьок!]
[Забирайтесь з Вежі Магії! Нікчемність!]
Це, безумовно, було справою рук поклонників Сильвії.
- Які ж вони жалюгідні. Більше зайнятися нічим.
Тц!»
Вона стерла написи зі дверей за допомогою своєї магії, перш ніж увійти всередину. І побачила конверт, просунуний під двері.
Вона відразу зрозуміла, що це [Сертифікат спонсорської підтримки] з Вежі Магії.
- Признаюся, це розумно.
Її серце запали на кілька хвилин частіше, але вона швидко відкинула всі радісні думки.
« Я впевнена, що якийсь божевільний намагається розбити мене».
Це було розумніше, ніж вона очікувала. Але, незважаючи на те що вона не показувала цього, їй було сумно усвідомлювати той факт, що чутки про її бідність почали поширюватися в університеті.
[Сертифікат спонсорської підтримки Вежі Магії]
• Ціль: Дебютант, Ірин Місяць
• Сума: 100,000✔
— 100,000 ельне? Це вже перебір.
Знаючи, що її ніхто не проспонує, Іфрін надала максимальний розмір спонсорської підтримки, яка становила 10 мільйонів ельне.
« Але хтось, здається, пропонував мене на 100,000Ельне? Якщо вже щось робите, спробуйте зробити це правдоподібно... Хоча... Хм... Сертифікат виглядає занадто добре для підробки... Якого біса? Невже якийсь божевільний підробив навіть друку?»
Вона вирішила, що повинна негайно повідомити про це.
- Тоді я зможу отримати грошову винагороду.
« Дякую, незнайомець. Тобі кінець."
Губи Іфрін вибігли в ухмилці, коли вона вирушила прямо до Адміністратора, який перебував біля гуртожитків.
- Вибачте. Кхм. Я прийшла доповісти про це.
Доповісти про це?
Співробітник за стійкою у замішанні схилив голову.
— Да. Хтось підробив цей сертифікат і підставив мені під двері.
— Подделка?
— Да. Вони навіть друкарі підробили. Думаю, це тому, що вони намагалися мене поранити.
Добре. Я перевірю.
— За це ж є нагорода, вірно?
— Хм? Ні.
— Ох...
Іфріне чекала, зачесивши шию.
І через три хвилини...
Ірин виглядала так, ніби душа покинула її тіло, коли вона вийшла з адміністративного будинку. Вона стискала сертифікат спонсорської підтримки.
— Це...
Вона знову подивилася на сертифікат.
- Це сон, так?
100,000Ельне.
Вона луснула себе долонею по обличчю.
100,000Ельне.
Щіка залякувала від болю.
100,000Ельне.
Це дійсно були 100,000Ельне.
"Стоп".
Ірин зупинилася як вкопана, відчувши леденячий вітерець. Потім вона озирнулася, притиснувши сертифікат до себе.
« Хтось може це побачити. У мене 100,000 енергетичне. Хтось може спробувати вкрасти їх у мене. Треба буде завтра відразу ж піти в банк".
Іфріна, яка намагалася фарбуватися, вже не могла контролювати емоцій і присіла на коортках дороги.
Щось, що виходило з глибини її грудей, перешкоджало її рухам.
— Кх-х...
Іфріне заткнулася обличчям в коліна, стиснувши зуби. У її голові бурили емоції, які хотіли вирватися через її рот. Вона намагалася стримати їх, але не могла.
— Кх!
« Чи ви хочете сказати, що цей світ ще вартий того, щоб жити в ньому? Хтось визнав мій талант, незважаючи на мої родоводи?»
Але звідки вона знає? Вона нічого не знала.
— Кхи-и-і!
Вона раптово видалила звук, який був схожий на писк якоїсь тварини. І цей дивний звук відлунням рознісся по вулиці.
Іфріна довго не могла стримати сліз, які ллються на її крилах.
***
Перші вихідні квітня...
У день проведення аукціону я приїхав на машині в місто Роуттен. Моєю метою був Сніжний Обсідіан.
— Ми прийдемо на місце за п’ять хвилин, — повідомив мені водій.
— Хороша робота. Коли ми приїдемо, ви можете відпочити і чекати на мене.
— Да? Ах! Щиро дякую!
Вулиці Роутена яскраво спалахували вогнем. Це був один з найбагатших торгових міст Імперії. Хоча це і було ніщо в порівнянні з сучасним світом, тут було багато висотних будинків, а вздовж доріг було повно розкішних ресторанів та ювелірних магазинів.
Ми проїхали цими величними вулицями, щоб дістатися до місця призначення — аукціонного дому на березі моря.
[Роутен Шацинзель]
Я легко міг читати мову, яку вони виграли на виставці. Це була прекрасна будівля у стилі « Сіднейського оперного театру ».
Ми прибули прямо до входу в аукціонний будинок, і обслуговуючий персонал відразу кинувся супроводжувати мене всередину.
Було трохи важко пересуватися, тому що все моє тіло було покрите ранами через тренування з кунами.
— Ми прибули, старший професор Деклейн.
Я пройшов через коридор, призначений тільки для VIP-гостей, і увійшов у зал очікування.
- Я повернуся і проведу вас до вашого місця, коли прийде час для початку аукціону. А поки що приємного вам відпочинку.
Я кивнув і сів на зручний оксамитовий стілець, щоб убити час. Точніше, я збирався, але натрапив на несподіваного чоловіка.
Яскраві попільно-сере волосся, які вирізнялися де завгодно, і рицарське вбрання. Я не знав, навіщо носити бойовий одяг в аукціонному будинку, але це мене мало цікавило.
Це була ніхто інша, як Джулі.
Ніколи не думав, що ми зустрінемося на аукціоні.
Вона стояла посеред залу очікування, перш ніж поглянула на мене і закрила в мою сторону. Її походи та постава, звичайно ж, йшли на лицарські.
Я кивнув їй на знак вітання.
- Я чула, що ти відправив двох молодих чарівників у допитну кімнату дисциплінарного комітету.
Джулі була першою, хто заговорив. Я лише дивився на Джулі, розуміючи, що вона знову буде втручатися в мої справи.
— Досить пізніше зауваження. Це було давно.
— Я дізналася про це лише вчора. То це правда?
— Да. Хочеш сказати, що це теж була моя вина?
—...
Джулі виглядала так, ніби втратила дар мови. Їй було важко щось сказати, тому що вона не знала про всю ситуацію в цілому. Вона кілька разів відкрила і зачинила рот, перш ніж знову заговорити:
- Це дебютанти. Це першокурсники, сповнені мрій і надій, які щойно пішли в Башню Магії. Не доводь їх у відчай. Не повторюй помилки минулого. Одного разу це залякнеться. Це остання порада, яку я тобі дам.
Останній. Здається, Джулі вже все вирішила.
Насправді мене це влаштувало. Який би чудовою і прекрасною була ця дівчина-рицарь, я не збирався одружуватися з ким-небудь у цьому світі.
І якщо я піду з нею в весільний зал, то мене точно вб'ють. Без жартів. З нею було пов'язано занадто багато "флагів смерті". Особливо небезпечною була старша сестра Джулі.
— Ладно.
Я кивнув і підтвердив тим самим, що розмова закінчена. Джулі вклонилася мені у відповідь і розвернулась. Дивлячись їй в спину, я раптово вирішив запитати чисто з цікавості:
- Ти ж не прийшла в аукціонний будинок, щоб сказати мені це?
— Ч-що? До-звичайно ж ні!
Джулі відразу обернулася і голосно відповіла.
« Раз так, то все в порядку».
Я збирався прочитати книжку, але Джулі знову підійшла до мене і додала:
— Ты не прав. Я тут не заради тебе. Ти дуже помиляєшся, якщо дійшов такого ж висновку...
У відповідь я просто кивнув.
Джулі подивилася на мене з сумнівом, перш ніж нарешті відійти. Вона деякий час блукала навколо, а потім повернулася і пробурмотала:
— Клянусь Богом. У мене є справа тут...
— Я зрозумів це з першого разу.
« Мені навіть [Порозумінн не потрібно"] для цього.
Я рішуче перебив її, і Джулі просто надула губи перед відходом. Якщо тут хтось щось не так зрозумів, то це напевно була вона.
Але така поведінка з її боку була досить милою.
Я був здивований, коли зрозумів, що посміхаюся.
« Не кажіть мені, що я перейняв почуття Декляна до Джулі".
Коли я бачу її, то не відчуваю, ніби моє серце тривожаться, і в мене не загоряться очі, але все ж...
У цей момент...
[Поспішна повідомити наших VIP-гостей про те, що аукціон починається. Будь ласка, дотримуйтесь вказівок персоналу. Дякую.
Почувши оголошення з гучномовця, я піднявся зі свого місця.
Перш ніж я встиг увійти в зал, де проводились аукціони, хтось вхопився за мій рукав.
— Я не думаю, що ти зрозумів, тому скажу востаннє...
— Я зрозумів.
- Минулого разу ти також сказав. І я знаю, що ти знову спробуєш поширювати праздові плітки в вищому суспільстві...
— Нічого я не буду поширювати. Повір мені.
- Я тут не для зустрічі з тобою.
- Я вже зрозумів...
Коли ми ввійшли в зал, то зайняли свої місця. Далеко один від одного.
Джулі Фрейден.
