— Стало тихо, і треба радіти, але... Чи це не викликає у тебе занепокоєння?
Останнім часом атмосфера навколо особняка Юклайн дещо зупинялася. Тиша була досить незвичною в цьому прекрасному особняку, який вважається найкращим у світі.
— Эй, не говори так. Про що взагалі турбуватися?
Незвичайна тиша була незручною для покоївок і слуг особняка, але через тиждень вони змогли звикнути до цього.
- О, може бути справа в тому, що справи з міс Фрейден йдуть добре?
На запитання молодої служниці інша служниця похитала головою.
— Эй. Ти дійсно так думаєш? Я вважаю, що все навпаки.
— Правда? Я збентежений, бо я в цьому будинку всього тиждень, а вони навіть не перевіряють прибирання.
— Насолоджуйся моментом. Оскільки ми не знаємо, як довго це триватиме...
Слуги говорили про дивні зміни у особняку.
- Таке коли-небудь траплялося раніше?
— Минуло 10 років відтоді, як лорд Деклейн зайняв свій пост...
Їхній господар був настільки відомий і проникливий, що їм спало на думку так багато анекдотів.
У цей момент.
*Скрип*
Вхідні двері широко відчинилися, і звук кроків лугом рознісся по коридору.
*Цолк*
Холодне і зловісне ехо.
Покоївці швидко висадилися перед несподіваним гостем.
- Де він?
VIP-персона, яка дала це гостре питання, була красунею з коротко стриженим чорним волоссям.
- У даний момент господар...
Єріель, сестра їхнього господаря, була так само добре знана своєю проникливістю. Її присутність змусила служницю поклонитися.
— Проведіть мене до нього.
Слуги повели її, не наважуючись зустрітися з нею поглядом.
Разом вони піднялися по центральній драбині особняка і опинилися перед дверима на найвищому поверсі, який повністю використовували як окрема кімната.
*Тук-тук*
Єріель Легонько постукала у двері, яких боялися всі в цьому особняку.
*Тук-тук*
Відповідь не пішла.
*Тук-тук-стук!*
Єріель спробувала ще кілька разів, але швидко вийшла з себе і відчинила двері.
— Эй!
У чистій кімнаті лежав симпатичний чоловік з "пом'ятним" обличчям.
Його волосся злегка блищало, як темний кристал, а тонка біла шкіра і прямі витончені риси обличчя сьогодні потьмяніли.
Цього було достатньо, щоб потрясти серце будь-якої жінки, але Єріель просто висловилася без турбот ні про що інше:
- Якого біса ти робиш?
Завдяки своїй наполегливій мові Єріель почала тремтіти від слуг.
Але власник цього величного особняка лише тихо пробурмотів:
- ... Я думав, що без проблем прокинуся, якщо ще трохи подрімати. Мабуть, у мене не вийшло.
Після його слів служниці дивно подивилися на нього.
"Наскільки погано все пройшло з міс Фрейден?!"
— И...
Єріель нахмурилась, ніби його слова були подібні до слів.
Тепер у всіх, крім Декляна, в голові крутилося ім'я "Джулі фон дей Фрейден".
Друга донька родини північних Фреденів. Сьогоднішня наречена Деклейна фон Грахан Юклайн.
Ці двоє були заручені, але їхні почуття одне до одного були максимально протилежними.
Деклейн, здавалося, любив Джулі всім серцем, але її почуття до нього бридилися.
Це було не просто припущення, це був факт, і він насправді був досить добре відомий.
- Ти не можеш перестати думати про неї? Ти навіть відмінив усі свої лекції?
- ...лекції?
— Да!
Єріел дістала пачку паперів з розкішної сумочки і кинула їх на його ліжко.
- Ти сказав, що займешся цим сам. А якщо ти будеш валятися тут, як ідіот, ти натягнеш ганьбу на нашу сім'ю. Ти цього хочеш?
—...
— У університеті відбудеться захід, так що обов’язково з'явиться! Принаймні, якщо ти не хочеш втратити свою посаду, якою так гордишся!
- Ти така... строга.
Деклейн усміхнувся, через що Єріель розізлилася ще більше. На її блідих скринях запульсували вени.
— Нет, не строга! Ти робиш дурниць! Ідіот!
Дуже грубі образа. Служники затремтіли, але господар не зреагував.
"У давні часи він би покарав її. Чому він став таким апатичним?"
—...ладно, уходи.
- Хмф.
Єріель фирхнула і вийшла за двері.
Вона теж не хотіла бачити цього ідіота, який був в такому стані тільки тому, що його відшила якась дівчина.
— Г-госпжа Єріель, чи не хотіли б перекусити?
- Я йду.
- Але ви пройшли такий довгий шлях. Зачекайте, зачекайте!
- Я йду!
Багато слуг поспішно пішли за нею.
Господар, здавалося, був сьогодні в поганому настрої, так що краще було триматися від нього подалі ...
*
- Лекції, так?
Я переглянув документи, передані мені Єріель.
Назва лекції була: ”Імперський старший професор Деклейн: Основи Магії і використання манів”.
Крім того, зміст був таким:
1. Магічні відмінності між атрибутами і типами.
2. Прикладний ескіз формул кожної гілки магії, таких як розрушення, підтримка і Духи.
3. Належне використання мани...
- Наскільки ж просунулася ця магічна система?
Куди поділася наука у світі, де магія така просунутись? Хоча я пам'ятаю, що говорили, ніби достатньо розвинена наука мало чим відрізняється від магії.
Я лежав на ліжку і думав про всяку нісенітницю.
— Ох...
Минув тиждень.
Не встиг я опам’ятатися, як минув цілий тиждень.
Я не міг зрозуміти, чому я все ще тут навіть після стількох роздумів.
Я думав, що це був звичайний сон, але це було не так. Потім мені в голову прийшла думка, що це був свідомий сон, але це теж виявилося не так. Після цього я подумав, що це була віртуальна реальність, але і тут я помилився.
Найпереконливішим варіантом було те, що в мене вдарила блискавка, і те що я відчуваю - це загробне життя.
У будь - якому разі, я став персонажем цієї довбаної гри, яка сформувалася за моїм прикладом “Деклейн фон Грахан Юклайном!".
Для довідки, Деклейн був зв'язаним ланом, який об"єднував всю гру, запеклий ворог багатьох « найвишуканіших героїв » або відомий гравцем як проміжний бос, Саме Злодей.
Ворог його батьків, ворог коханої, ворога свого рідного міста, ворогів своїх товаришів і так далі.
На додаток, я впевнений, що було набагато більше людей, які затаїли злобу на нього, злість, створена тільки для того, щоб померти і відчувати труднощі.
Звичайно, Лейн сказав, що в цьому персонажі була маленька родзинка, але чи мав він на увазі той факт, який я стану цим хлопцем?
— Він помирає майже при кожному шляху проходу.
Цей злий чоловік помре майже неминуче, як і закладено злодієм.
Незалежно від того, чи убив гравець його сам, або він був убитий « рухомим» персонажем, який затаїв на нього образу, і просто помер ще яким-небудь іншим способом.
Це доля злих людей.
— Замість цього...
Я розорював папери, які кинула Єріель.
Схоже, лекція була запланована на сьогодні.
- ... Мені потрібно піти.
Я ніколи раніше не проводив лекції, але я не міг просто сидіти склавши руки. Я більше не міг сидіти склавши руки.
Я повинен був якось зібрати інформацію, незалежно від того чи зможу я повернутися або ні.
[Головна мета виживання: бути невід'ємною частиною гри]
[Побічний квест: Університетська лекція]
Валюта магазину +0,5
Ці дивні фрази мили в моєму полі зору.
Я відновив свою діяльність частково через Єріель, а почасти і тому. Єріел чисилась однією з причин моєї можливої смерті, а “валюта магазинів ” була дуже важливою у цьому світі.
На щастя, знання, підхід і досвід для лекції не були проблемою.
[Порозуміння]
Ранг
Унікальний
[Опис
: здатність розуміти речі. Використання споживає ману.
Перш ніж потрапити в пастку цього світу, я додав [Порозуміння], прийнявши його за щось схоже на [Счуття].
Я вірив у ефективність цього вміння.
Ні, справа не в цьому, річ була у тому, що це був уміння унікального рангу. Це був унікальний ранг, який з'являвся тільки в другій половині гри, а персонаж, на якому я грав раніше, навіть не отримав його.
- Треба вмиватися...
Я встав з ліжка і пішов до ванної, де роздягнувся та включив душ.
Чиста кімната, гаряча вода і душ з хорошим напором води. Це мені подобалося.
Прийнявши душ, я відкрив двері в гардеробну. Ця кімната, яка була більша за мою квартиру, була заповнена всілякими дорогими костюмами.
Я вибирав одяг, довіряю своєму інстинкту.
Біла сорочка і аристократичний темно-синій костюм. Синій краватка і ті, хто надає розумний вигляд окуляри. Потім я накинув пальто, оприскував все тіло духами і акуратно вклав волосся, не залишивши без уваги жодної пряди.
Після цього я подивився у дзеркало.
—...
Чесно кажучи, цей стиль виглядав нудотно, але здавався досить елегантним. Весь мій вигляд вказував на пихатість, але витончена гідність вдало змішалася з ним.
Мабуть, це робота [Страгальна грац, [Естетичний] чія] і [Аристократичних манер].
Насправді я не можу сказати або зробити щось, що суперечить етикету. Незалежно від того, наскільки голодний людина, вона не повинна їсти все що бачить, він не повинен базікати і завжди має поводитися елегантно та культурно.
Тому для мене це теж стало природним. Ніби моя особистість повністю змінилася, мені було так само природно використовувати ці неефективні манери, як дихати.
Навіть спостерігаючи за грубою поведінкою, я відчував би огиду та зневагу.
Я не дозволю цьому хлопцю проковтнути себе.
Цей персонаж мав багато характеристик, особливо в категорії "Характер".
У системному журналі зараз читалися: “Аристократичні манери ”, “Елітист РОСІЯ ”, “Мізофобі фобія ”, “ Властивий картридж, “Обсессічно-компульсивний розлад) і так далі.
Звичайно, ці риси передалися мені.
Саме тому навіть « право на лекцію » мені здавалося таким природним. Я видатний і шляхетний аристократ. Що за нісенітниця.
— Ужин.
Я подивився на чудового чоловіка у дзеркалі.
Я не втрачу себе.
Я не дозволю цьому дурному персонажу поглинути мене.
- Це моє ім'я.
Здоровий південнокорейський чоловік, високий і красивий, об'єктивно кажучи, а також невдаха, якщо вірити комусь.
- Жалюгідний і лінивий придурок.
Це я.
*Шлеп!*
Я вдарив себе по обличчю і вийшов за двері.
*
Тук, тук*
Чистий і розмірний звук кроків. Довгі, плавно рухливі ноги.
Справді, елегантна та акуратна ходка.
Я стояв перед машиною, припаркованою на дворі, захоплюючись її вінтажним стилем.
- Доброго дня, пане.
Автомобіль з антикварним дизайном, який можна було знайти в епоху Форда. Це був символ багатства в цьому світі.
— Я уезжаю.
— Зрозуміло!
Зайшовши на заднє сидіння машини, я побачив маленького хлопця, який сидів поруч зі мною.
— Хм?
Під забраним капюшоном я побачив миле, але жорстоке обличчя.
— Проф... Професор! Доброго дня!
Він говорив дуже напруженим голосом і щось простягнув мені. Це була купа документів.
— Ты маг?
— Простите? Ах, да. Да, сэр... Я, е-е, я ж працюю під керівництвом професора вже три роки...
— Я просто пожартував.
Я елегантно розсміявся і проглянув документи.
Я думав, що вони про лекції, але насправді це була заготовлена промова, яка містить все від початку до кінця лекцій.
Це так Деклейн готувався до лекцій?
По суті, він здавався обдарованим тільки з боку.
Особливість, яку я мав прямо зараз, це не "Вундеркінд" чи "Гей", а“Посередний Магічний Талант”, тому мені дійсно була потрібна ця підготовка.
— Хороша робота.
—...простите?
Але коли я згадав, що він добре справився з роботою, маг засмутився.
Чесно кажучи, цей комплімент також змусив мій шлунок стиснутися в вузол. Він суперечив його характеру, але я повинен був подолати це.
Я закрив очі і додав ще кілька слів:
- Ти зробив чудову роботу. Відпочинь, поки ми не дістанемося до місця.
— Д-да! Так! Зрозумів, сер!
Маг з опущеною головою затих, як труп. Губи, які були видно з-під капюшону, здавалося, розлилися в легкої усмішки, мабуть, він був задоволений компліментом.
—...
Я прочитав заготовлену промову, яку тримав у руках. Але цей папір діяв мені на нерви. Мені здавалося, що вона брудна. Наступного разу я одягну рукавички... Ні, справа не в цьому.
Я продовжу читати.
Я до певної міри знав сценарій і параметри гри, але завдяки [Порозуміння] Я міг зрозуміти зміст мови.
Відколи я почав готуватися до лекції, минуло близько 30 хвилин.
— М-м?
За вікном машини відкрилися цікаві краєвиди.
Я, природно, відволікся на нього.
Після цього навіть я несвідомо посміхнувся.
Ззовні все було наповнене сяючим світлом, яке змиває сонце опівдні.
Дорога, огорнута яскравими квітами і деревами, вела до входу в центр з статуями першого імператора.
На величезній території було багато будинків, і промені світла м’яко падали з неба.
Це місце називали Імперським університетом центів.
Це робоче місце Деклейна.
Все, що зараз відобразилося в моїх очах і здавалося більш реальним, ніж 3D... було результатом мого дизайну.