Темрява, темрява всюди, а всередині нічого, крім обпалювання почуття самотності. У нього вже давно не було жодних емоцій. "Сір Джонатан Норт", - все повторювалося по багато разів це ім'я самотній свідомість, навіть зморившись і не відкриваючи хоча б найменшого розуміння того, чи воно означає щось. Будь-який інший вже давно б впав у розпач, але з якоїсь невизначеної причини він стійко продовжував повторювати це, здавалося б, чуже ім'я. Але тут почалася магія: почали випливати уламки та частини спогадів, що для нього відчувалися як перегляд якогось фільму, але ніяк не особисто пережитий досвід. Все продовжуючи повторювати те безглузде ім'я, воно стало спостерігати. Маленький хлопчик зі світло-коричневим волоссям, зеленими очима і нещасним видом з важко тримався на ногах, а поруч стояла і підбадьорювала його жінка, яка з вигляду здавалась його матір'ю. Дитина знайшла рівновагу, і він спробував зробити свій перший крок назустріч жінці. З кожним його хитким кроком підбадьорення жінки ставали голосніше, і ось хлопчик вже був близький до мети, але коли він майже досяг тихих обіймів, все накрила темрявою. Почала відтворюватися нова сцена: вже доросла версія хлопчика сиділа за маленькою партою, як і ще кілька дітей різного віку в приміщенні, але серед усіх них він здавався наймолодшим. І тут прийшла жінка і почала промову, не звертаючи жодної уваги на своїх слухачів.
- Мене звуть професор Анджела Гопкінс. Сьогодні ваш перший день у школі для обдарованих, і я знаю, що ви вже були в школах раніше, але у вас побачили щось дуже особливе, саме з цієї причини ви тут. Посидимо і відмінно проведемо цей рік разом, - це була б дуже зворушлива промова, якби тільки Анджела Гопкінс під час неї посміхалася; уви та ах, було майже неможливо в одну мить позбутися від того, що сталося за все життя.
Хлопчик глянув на дівчинку, що була старше його лише на пару років і яка зараз забилася в кут, повільно і тихо починаючи похникувати, але його це навряд чи турбувало. Він був надто молодий, щоб розуміти емоції інших. Тому він вирішив просто розвернутися і повністю зосередитися на професорі, навчаючи їх вищої математики. І знову темрява змінила один спогад іншим: на вершині пагорба виднілася висока фігура. Вона стояла під зливом і була схожа на гору, яку ніхто не зможе знести. Якби хтось подивився на її обличчя ближче, то відразу б обомлів: цією фігурою був молодий хлопець, що зараз знаходився перед старою могилою, на надгробки якої було виграбовано ім'я - "Саманта Норт". У сповнених рішучості очі хлопчика промайнула смуток, але та з такою швидкістю закрилася, що помітити її було неможливо. Не було жодної живої душі, яка могла б навіть подумати про зв’язок між хлопцем і двома могилами перед ним. І раптом - темрява, а трохи після і новий спогад: в замкненій кімнаті над якимись паперами працював підліток, який раптово звернув свій погляд на фотографію у стояній рамці. Повільно взявши її в руки, він відчув до зображеного на фотографії чоловікові і жінці не те щоб негативні, але й жодні позитивні емоції: чоловік давним давно покинув його, а жінка була просто одержима занепокоєнням щодо трудойряду хлопчик, так, що навпростець заборонила йому приходити у будинок з моменту початку курсу. Підліток втратив контроль над емоціями, що було досить нерозумно, і кинув фото у смітник. У цей момент оточення темряви стала ще холоднішою, а спостерігач зміг зв'язатися з хлопцем і зрозуміти його емоції, ніби він сам їх відчував. Але новий спогад перервав його роздуми: красивий хлопець стояв на подіумі, приймаючи золоту нагороду і ввічливі вітання колег. Цей процес повторився ще кілька разів, але тут він відчув сильний шок: прекрасна молода дівчина стояла далеко і в його очах спалахнула важкий для розуміння вогник. Дівчина була біля групи, яка мала похилий вік і старших чоловіків. Було важко визначити, хто її супроводжував на цій науковій церемонії. На завершення церемонії хлопець ввічливо кивнув на знак вдячності і відправився туди, де він востаннє бачив ту красуню та її так званих компаньйонів. Як тільки він побачив, що всі вони все ще були на тому ж місці, він подивився на них і з обливаючим кров'ю серцем поставив лише одне питання:
- Чому?
Поки всіх інших питання це викликало в Ступор, у літнього чоловіка завмерло серце, тоді як він сам намагався дати відповідь, але той все ніяк не покидав його рота. Якби хтось подивився на них ближче, то побачив би неймовірну схожість, яка могла б підштовхнути до думки про те, що вони були батьком і сином. Так і не отримавши відповідь протягом декількох хвилин, хлопець розвернувся і швидко покинув банкетний зал, залишаючи старенького чоловіка, який стояв там. Раптом, коли він побачив це у своєму розумі, виявляється, що його батько залишив свого маленького сина, а мати так дбала про досягнення своєї дитини. Вона приховала від нього злоякісну пухлину, щоб не обтяжувати хлопчика і написала листа, який вручив йому лише після того, як він закінчив дослідження. За своє дослідження хлопчик отримав нагороду, до якої додався лист, в якому було написано:
"Синок,
Нещодавно я дізналася, що в мене рак. Я не хотіла обтяжувати тебе цим, тому й не говорила про нього. У тебе буде блискуче майбутнє, проживи його за нас двох.
Поки наближається до кінця останньої години мого життя, я все згадую наші щасливі дні і все те, що я хотіла тобі сказати ще з тих пір. Але я не знаю, як правильно висловити свої почуття, тому скажу лише одне - я завжди пишалася тобою і всім тим, що ти робиш, і я вічно буду любити тебе.
Якщо захочеш, ти зможеш мене знайти на старому кладовищі - я буду біля мого батька.
З любов’ю, яку не виразити словами
"ма"
Через маленьку пляму, залишеного сльозою, прочитати слово "ма" було кілька важко. Це шокувало хлопця, адже за все життя він жодного разу не бачив, як вона плаче, навіть коли її батько помер, чоловік пішов і то й справа підривала труднощі.
Коли шок від цієї новини пройшов, хлопець зробив ще більше досягнень, а його серце з кожним днем ставало все холоднішим. Через якийсь час він вже не міг навіть згадати, навіщо він так намагається. Коли він востаннє відвідував її могилу, у нього не було жодних почуттів.
Перед тим як свідомість поглибила розуміння життя цієї людини, виникла нова сцена:
Чоловік середнього віку з наріканням дивився на повністю виписані підрахунками стіну.
Він все ніяк не міг зрозуміти, що він упустив, і це зводило його з розуму. Мета останнього проекту - вирішити проблему світового голоду. У чоловіка були просто чарівні руки, коли справа заходила про зміни рослин. Але насіння не прижилося. Інвестори та його колеги вже починали непокоїтися, адже результати були незначними, а фінальний продукт був недостатньо стійким для того, щоб закінчити роботу над насінням. Він прийшов до свого старого висновку: спочатку треба було вивести навколишнє середовище з під контролем, після чого потрібно буде за маленький проміжок часу привести все в порядок, і насіння стабілізується. Вони будуть одностайно виконувати цю неправомірну дію. Пізня різдвяна ніч замість повернення додому до його сім’ї, чоловік вдерся у лабораторію.
Регулюючи контролери радіації, він обдумав ще більшу рішучість і перетворив всі контрацептисти в небезпечне значення. Якби зараз тут були якісь люди, їх погляд би відкрився деякими приладами із сай-фай фільмів, що проходять у спеціальному контейнері насіння променів різних кольорів.
Після обчислення шансів цієї дії, висновок був простий
70% - успіх
20% насіння - гине
9% - насіння виходить з під контролю, зерно гине
0.99% - місто обезводнюється і насіння гине
0.01% - величезний вибух
"Якщо щось не так, то воно неодмінно піде по-іншому". Отже, коли чоловік побачив, що скоро станеться вибух, це не шокувало його.
У найрадісніший період року, ніч перед Різдвом, коли всі міста сяяли від барвистих декорацій, самотньо стояла невкрашена вежа, наче вона була охоронною державною будівлею. Це був офіс і лабораторія генії світового рівня "сер Джонатан Норт"
В останню годину цієї ночі відбувся неймовірно гучний вибух, що супроводжувався красивими спалахами, такими, які залишають феєрверки. Відразу ж за всім цим пішли наводні навантаження звуки сирен машин, що поспішали врятувати те, чого залишилося від будівлі.
Ця ніч буде навіки записана в історії такими рядками:
"Сір Джонатан Норт
Джонатан Норт був дуже стриманим чоловіком і першопрохідцем біохімічної інженерії, він знаходився на вершині кар'єри і міг похвалитись великою кількістю нагород, як - от премія Вольфа за досягнення в сільському господарстві, Нобелівська нагороди з хімії, премия Крафорда по біонауці. За його заслугу перед короною він був відведений в лицарі її Величнотою королевою. Його остання мета полягала в тому, щоб покласти край проблемі світового голоду шляхом розробки стійкої рослини, яка могла б швидко рости за будь - яких умов і забезпечити всі необхідні поживні речовини. Коли енергію, яку споживається з середовища, було створено для того, щоб правильно перевищити її вміст, вона сталася внаслідок катастрофи. Норт був названий батьком біохімії".
Через багато років діти будуть скаржитися на те, що їх змушують навчати і запам’ятовувати історію цього чоловіка, але це вже інша історія!
Це був вибух, коли свідомість тряслася, і раптовим потоком стали спогади. Вперше після того, як він прокинувся, сер Джонатан Норт перестав повторювати своє ім'я. Від надміру інформації зникло свідомість, а потім, деякий час пізніше, повернулося, будучи сильнішими, ніж будь-коли, і крикнуло: "Я сір Джонатан Норт".
І вперше у своєму житті він вилаяв усю силу!
- Я ДЖОНАТАН, ЧЕРТ ПОБЕРІ, НОРТ!