Глава 16.
Важко крокуючи, вони повернули на захід, до крутого пагорба. Коли Естер піднялась на пагорб, доріжки знову розділилися.
На щастя, цього разу поряд стояв знак.
Вказівник, який показує праворуч, сказав: « Сід Гавала».
З обох боків доріжки, з місця, де починався сад, були посаджені гарні дерева, а поруч із ними була зелена трава і яскраві квіти.
- Хіба він не прекрасний? Гавел - це прізвище садівника. Він отримав найбільш престижну нагороду Імперії, а тепер він садівник, який працює на Великого Герцога.
Естер кивнула, вислухавши пояснення Дороті.
Ландшафтний дизайн храму також був зроблений дуже добре, але він не був настільки чудовим, як цей сад Гавела. Його територія була настільки великою, що Естер не бачила, де він закінчується.
Коли Естер оглядалася довкола, то виявила щось незвичайне.
Жовті квіти френзі були дивно посаджені в траві так, ніби ними щось було викладено.
- Що це? — Дороті запитала дівчинку, що це дуже незвично.
- Ви не зрозуміли? Це герб сім'ї. Його можна побачити набагато краще, якщо подивитися зверху.
Скільки ж грошей і зусиль потрібно було, щоб висадити їх? - Обдумливо підтиснувши губи, Естер пішла в інший куточок саду.
У храмі вона любила товариство квітів, бо принаймні поряд з ними відчувала себе живою.
Під час щасливої прогулянки Естер знайшла багато фонтанів. З витончено вирізьблених гіпсових статуй лилася вода, і здавалося, що вони можуть ожити в будь-який момент.
- Вай, вони виглядають як справжні люди.
Поки Естер оглядала сад, на пагорб піднявся хлопчик. Ідучи шляхом Естер, він прийшов до Саду Гавела.
Це була дитина з чорним волоссям і блідою шкірою.
Але його тіло було настільки громіздким, в порівнянні з ним ростом, що кожного разу, коли він робив крок, земля під ним видавала глухий стук. Незважаючи на те, що Естер ходила мало, на її чолі виступив піт.
- Ця дорога вбиває мене. Навіщо він покликав мене сюди? - Хлопчику снився дух незадоволення.
Коли хлопчик знайшов поглядом Естер, його очі забили.
Це вона? - Очі, які було вкрай важко розгледіти, тому що вони були сильно занурені в тіло, дивно спалахнули.
Як тільки хлопець побачив ціль, він почав наближатися до неї так швидко, що впору було дивно, як йому вдалося досягти подібної швидкості.
Дороті, запоздувала думку про те хто прийшов, вирішила повідомити Естер:
- Міс, це...
- Але перш ніж Дороті закінчила, хлопчик підійшов до них і приклав палець до губ.
Коли він підійшов до них, то відразу схрестив руки на грудях і оглянув Естер з ніг до голови. Дівчатки натикалися на це неприємне враження, і вона не забарилася.
Естер відчувала, що він її не любить.
- Це ти молодша сестра Джуді?
- А хто Ви?
У своєму одязі він був схожий на аристократа, але це була перша дитина, яку побачив їй в замку.
Схоже, він не належить родині Великого Герцога, раз ніхто не представив його мені.
Хоч Естер була дуже обережною, хлопець різко схопив її за руку і сильно збився.
Дівчинка, яка була в шоці і спробувала вирвати руку, не змогла зробити цього через слабке тіло.
- Що за... Наскільки терміново тобі сказали, щоб ти придалася його молодшій сестрі? Моя гордість зачепила.
Естер навіть не чула, що говорив цей хлопчик, просто бачила виразну насмішку, з якою все це було сказано.
- Пане Себастьян! Не робіть цього! - Дороті не могла щось зробити.
Вона повинна була захистити Естер, але Себастьян був сином Герцога Бізель, а Дороті, проста покоївка, не могла зупинити його.
Так це Себастьян, - Словаве ім'я приголомшило Естер. Себастьян - так звати людину, з якою я повинна була сьогодні зустрітися разом з Джуді...
- Ей, ти така худа, що навіть вхопитися ніде — рука Естер впала, коли Себастьян відкинув її.
На зап'ястку дівчинки розкрилася відбиток чужої руки.
- Скільки тобі обіцяли заплатити? Я дам тобі вдвічі більше, так що говори.
Естер хотіла сказати "ні", але не могла навіть розчавити губ.
Дівчинка знала, що не в храмі, але страх потрапити в загін вразив все її тіло.
Себастьяна, який, здавалося, дивився на жука, звичайно дивилися Естер під час життя в храмі.
- А-ха-хо, подивіться на неї. Ти боїшся? А? - Коли Себастьян побачив переляканий вигляд Естер, то дуже розхвилювався.
– Безрідна сирота. Брудна. Не можна грати з нею, тому що існує небезпека заразитися. Не наближайтеся до неї, - Слова, почуті від людей у храмі, звеніли в голові Естер.
Коли Естер сильно зганьбила, Дороті встала перед дівчинкою і стиснула кулаки. Ще більше вимагало від неї великої відваги:
– Го... Пане Себастьян, якщо ви продовжите говорити подібне, у мене не залишиться вибору, крім як розповісти це Мілорду.
Себастьян підпалив Дороті розлюченим поглядом. Але оскільки було сказано ім’я Великого Герцога, хлопчику довелося порозумітися зі своїм запалом.
Надувши губи, Себастьян знову схрестив руки:
- Мисс? Вона дійсно з родини Терсії?
- Так, все саме так!
Себастьян хмикнув і знову подивився на Естер.
Я думав, що Джуді бреше, але все це правда.
Але налякана дівчина, яка навіть не вміє говорити, далеко від сім'ї Терсії.
— Ха, я думав, що це брехня, - Себастьян не став вибачатися.
Тому що, побачивши волосся і очі Естер, він був переконаний, що вона не чиста.
Адже всім відомо, що особливість сім'ї Терсії - темно-зелені очі. - Себастьян, який цінував родовідну лінію, глузливо дивився на Естер, яка стояла перед ним. Не знаю, звідки вони взяли її, але раз вона не чистокровна, то можна просто ігнорувати її.
- Справді, звідки вони тебе витягли? Такі діти не можуть зрівнятися з моєю молодшою сестрою. Я ображав.
- Молодий Пан!
- Ти з глузду з'їхала? Як ти смієш кричати на мене? - Себастіан закричав на Дороті, яка щойно скрикнула. Його голос виявився таким же сильним, як і його кроки.
- Я просто розмовляв сам із собою, так і скажи Великому Герцогу. А тебе я не відпущу, тому що я чітко запам'ятав твоє обличчя, - Себастьян пригрозив Дороті, і, посміхнувшись, пішов.
Себастьян, як правило, дуже страждав від Джуді.
Дороті ж намагалася заспокоїти Естер, кажучи:
- Міс, не приймайте його слова близько до серця.
- Не хвилюйся, все гаразд, — фальшиво розсміялася дівчинка.
Цікаво, чому слова Себастьяна так глибоко запали мені в серце? Адже все, що він сказав - правда. - Але дівчинка злилася, що не могла відповісти йому одним словом.
Хоч я вирішила змінитися, я все ще вагаюся перед знати... - Естер зупинилася і, сівши на лавку, поклала кошик і повільно обхопила руками коліна.
— Я хочу відпочити, — заткнувшись обличчям в коліна, дівчинка заплющила очі. Вона не хотіла ні про що думати.
Скільки часу пройшло? - Руки Естер, що обіймають коліна, розтиснулися і впали вниз, а пальців доторкнулось щось вологе та водночас м'яке.
Що це? - Здивована дівчинка підняла погляд і побачила, що на неї дивляться чорні очі.
- Фраєр?
– В-ваф! - Щеня з каштановою шорсткою почав безупинно лизати долоні Естер.
Хоч він був вдвічі менший за Естер, то поводився так ніжно, махав хвостом і виявляв свою прихильність.
- Ви бачите його вперше, чи не так? Це щеня Пана Джуді.
- Як його звати?
- Щасливець.
Він почав обнюхувати кошик Естер. Він торкнувся носом кришки, і, ніби просяк відкрити її, стукнув по ній лапкою.
- Ти хочеш поїсти?
– В-ваф! Ваф!
Естер розсміялася і почула відповідь свого друга.
Спочатку дівчинка принесла печиво, щоб поділитися ним з Джуді, але вона була не проти поділитись цим милим цуценям.
- Добре, що я принесла його.
Хто б міг подумати? Я щаслива, що маю з ким поділитися - Естер, яка намагалася розламати печиво на маленькі шматочки, раптово завмерла і замислилась над тим, чи щеня може їсти його.
- Дороті, чи можу я дати щенку печиво?
- Звичайно, хіба від цього йому буде погано?
Хм, — Естер обмірковувала, зосереджуючись і вирішила на всяк випадок дати щенку маленький шматочок печива.
Щасливець, який весь цей час сидів і вибивав хвостом, прийшов у захопленні і швидко з'їв шматочок печінки, а потім сів зовсім близько до Естер, ніби вона дуже сподобалася йому.
Після того, як дівчинка дала веселому водію поїсти, він відразу ж відкрив живіт і вона могла доторкнутися до нього.
– Милий... - Естер обняла свого блаженного і доторкнулася до його м'якої шорстки.
Цікаво, але чим довше дівчинка прасувала цуценя, тим краще вона себе відчувала.
- Міс, ми не знаємо коли прийде Пан Джуді, тому я думаю, що нам краще повернутися в будинок.
— Я не чекаю, мені тут подобається Естер усміхнулася Дороті, яка турбувалась про неї. Дівчинка гладила свого щасливого друга і дивилася на небо.
Сонце все ще світило яскраво, і день був дуже сонячним, тому Естер хотіла ще трохи посидіти в саду.
Не тому, що я чекаю Джуді, а тому що люблю сонце. Ось і все.
***
- Ах, Боже. Я тільки що виставив себе дурнем, — Джуді нервово почухав затилок.
Сьогодні, почувши інформацію від торговця про те, що там часто торгує, він подався до аукціонного будинку.
Хлопчик прийшов на аукціон, бо почув, що там буде балакучий птах, але вона так і не з'явилася.
Зараз Джуді був роздратований, тому що він дарма прочекав весь день. Хлопець, жаліючись на свій ескорту, згадав про зустріч з Естер.
- Едварде, скільки зараз часу?
- Зараз двадцять хвилин шостого.
- Вже надто пізно.
Джуді заздалегідь прислала записку, бо боявся запізнитися, але зовсім забув про зустріч.
Після того як хлопчик усвідомив, що зробив помилку, він не надав їй особливого значення.
- Мабуть, вона чекала мене.
Тоді я просто повернуся і вибачаюсь.
Перед тим як піти в замок, Джуді зайшов у магазин іграшок і купив ляльку-кролика.
Замість довгого вибору хлопець імпульсивно купив саме його, тому що він був білим і дуже схожим на Естер.
- Ви добре погуляли?
– Да. Де Естер? - Зайшовши в особняку, Джуді відразу ж запитав дворецького, який привітав його.
Але від цих слів вираз обличчя палаца різко змінився:
- Хіба Ви зараз прийшли не з зустрічі з Міс?
- Що? - Джуді, що потягується від втоми, застиг, безглуздо витягнувши руки. Коли хлопчик зрозумів, що слова палацу дивні, то занепокоївся.
- Ще вдень Міс пішла на зустріч з молодим паном і ще не повернулася.
- Не кажіть мені...
Вона все ще чекає? - Крихітка випала з рук Джуді, він вибіг на вулицю, навіть не подумавши підняти її.
На подвір’ї був кінець літа, тому вулиці вже охоплювали нічну темряву.
Небо переповнювалося червоними малюнками, створеними заходом сонця.
Ми мали зустрітися о другій годині дня! - Хлопчик продовжував утікати, заперечуючи, що Естер чекала його з того часу. У Джуді перехопило подих, в горлі він відчув смак крові, але він не зупинився.
– Ха... Ха... Ха... - Приїхавши до саду, Джуді обома руками орвся об коліна і мало нахилився.
Коли хлопець зігнувся, йому довелося довго дихати і привести його в норму.
Завдяки швидкому бігу Джуді зміг дістатися до саду, що був на заході сонця. Зробивши короткий вдих, хлопчик знову побіг шукати Естер.
- Гей! Эстер! Де ти, чорт візьми?
Нарешті Джуді побачив її.
Естер сиділа на лавці перед фонтаном. Тільки подивившись на стрічку на волоссі дівчинки, він відразу зрозумів, що це вона.
Обличчя Джуді переповнилося вином, коли він побачив Естер.
https://literna.net/uk/books/420-svyata-yaku-udocheriv-velikii-hertsoh-zaversheno