Глава 3.
Святкування — це надзвичайна подія, яку щороку проводить храм.
Протягом цього періоду багато людей повинні відвідати храм, у тому числі чотири великі роди.
Для мене, яка не може покинути храм - це найкраща можливість, адже в Храм увійде багато сторонніх.
- У будь-якому разі, він теж повинен буде бути присутнім на святі, — один чоловік прийшов Дайні на розум, який був затуманений так, ніби вона знаходилася в тумані.
Великий Герцог Дехсин.
Глава одного з чотирьох великих родів, які підтримують Імперію, а також глава Великого Герцогства Терсії.
Він особливо хороший в бою, тому завжди стоїть на передовій війні. Війни, в яких він бере участь, ніколи не закінчуються поразками і хоч би де він не проходив, як це сумно, не залишають жодної живої душі.
Люди називають його вбивцею, змішаним на війні та кровопролиттям.
Головний слух про нього полягає в тому, що навіть новонароджене немовля, щойно відняте з грудей, було вирвано їм з рук матері і жорстоко вбито.
- Якщо я нападу на таку людину...
Між мною, сиротою-простолюдинкою, і Великим Герцогом існує величезна різниця в статусі.
Якщо я спробую зробити таку дію, як замах на вбивство Великого Герцога, не буде нічого дивного в тому, що я помру через звинувачення у варварстві.
До того ж, у Великого Герцога вже погані стосунки з храмом. У минулому він налякав дівчину-послухницю, яка просто приносила благословення і вирубав її.
У цьому він є найкращим вибором.
Нехай це досить ризикована затія, але я хочу схопитися за соломинку ...
— Я докладу всіх зусиль, — Дайні хотів розірвати нескінченний петлю повернення до свого жахливого і хворобливого минулого.
Вона не пропустила нагоди, яку отримала, коли повернулася на рік раніше. І щоб зробити це, Дайна вирішила померти від рук страшного вбивці, який бал без розуму від різанини.
***
Дайна вийшла з каплиці з запряженими плечима. Її повільна прогулянка коридором храму здавалася безглуздою.
Для мене, яка блукала вулицями Гоари позбавлений даху над головою, цей храм був єдиним домом...
Глибоко в моєму серці він завжди був цінним і дуже важливим місцем для мене...
Ось тільки зараз мені так боляче знаходитися в цьому душному місці ... - У цей момент Діну затонуло, і вона відчувала огиду до всіх, хто проходив повз неї.
- Угх... - Голова Дайни знову стала важкою.
Мені потрібно швидше дістатися до моєї кімнати, - Погане обличчя Дайни поблело і стало білим.
Хтось підкрався до неї з ззаду, заглушуючи свої кроки. От тільки Дайна, яка не могла дозволити собі думати про щось інше, не помітила цього.
- Дайна! - Молодий чоловік, що стоїть позаду Дайни, гримнув її по плечу.
Здивована, раптовим дотиком, Діана застигла на місці. Вона не закричала, однак напружилася через несподіваність.
Це було через ті жахливі спогади, що випали. Хтось чекав її, щоб побачитися, і цей факт сильно здивував Дану.
Чим більше повторюється моє життя, тим болючіше воно стає.
- Чому ти так здивована? Це я, Халід.
Халід, один з тих, хто потрапив у жахливі знущання над мною.
Погляд Діани впав на світле волосся юнака, який здавалося був наповнений сонцем.
Халід Дімарройс.
Він - саме той, хто подобався мені.
14-річний Халід, який все ще милий хлопець, а не той, на кого його перетворила Раб'єн... - Долоню Дайни затремтіли, коли вона подивилася в очі хлопця.
У цей же момент вона звітливо згадала, як Халід, без коливань, порізав її мечем.
Ні! - Дайна поп’ялася від Халіда, відчуваючи сильну огиду.
- Дайна? - Халід, який відчував, що поведінка Дайни якесь дивне, спробував підійти ближче.
Однак вона знову відчула огиду і зробила крок назад.
— Привіт, - відповіла Діана, думаючи, що її голос звучить не так погано, як вона думала.
- Що сталося? У тебе не дуже гарний колір обличчя. Ти виглядаєш занадто блідою.
– Ні, не правда... Все добре.
Халід, який був на два роки старший за Діану, в даний час носив звання учня храму.
Він був шанованою аристократичною сім'єю, і багато його однолітків йшли за ним не тому, що він походив з високої дворикової родини, а через те, як працював у своїх навичках.
Те, що Халід познайомився з Діною, було простим збігом. Халід добре ставився до Діани, оскільки вона була однією з кандидаток.
Дайне ж подобався Халід.
Він був її першою любов'ю, почуття якої Дайна тримала при собі, не наважуючись дотягнутися до нього, але коли Халід став лицарем храму, який служить Раб’єн, він став іншою людиною.
Він робив все, що потрібно, якщо Раб'єн заздрила комусь або хотіла чогось. Він не вагався, навіть завдаючи болю Діані.
Він встромив свій меч у Дайну і стояв осторонь, спостерігаючи, як над нею жорстоко знущаються. За численні повтори її життів, Халід жодного разу не врятував Дану.
Лицеміри...
Моє серце більше не б'ється і ніколи не буде битися для такої людини, як Халід.
Тепер для мене він просто ненависна істота.
- Дайна? Що трапилося? Старші кандидатки знову залякували тебе? Чому ти так виглядаєш?
- Я вже сказала, що зі мною все гаразд. Тепер я можу йти?
- А? Д-да, - Халід затримався, наче змучений сухістю тона Дайни.
Коли Дайна отримала дозвіл Халіда, то відразу ж розвернулась. Вона не хотіла більше бачити його, тому швидко втекла.
Халід, який хотів піти за Діаною, зупинився як вкопаний. Він відчув, що Діана уникає його.
- Я зробив щось не так? - Халід почухав у затилці і задався. Його погляд, повний питання дивився в спину віддаляється Дайни.
***
Поруч з герцогом Дахсин, якого називали військовою маніякою, був компетентний ад’юнент на ім’я Бен Хавер.
Дехсин був відомий тим, що постійно змінював своїх ад’ютантів з тих пір, як став Великим Герцогом. Він не міг знайти хорошого ад'ютанта з хитрим розумом.
Але Бен був іншим. Він був єдиним.
Дарвін (Герцоґ), просто подивившись на Бена, який не пробув тут і десять місяців, зміг сказати, наскільки він компетентний.
Через це Бен був дуже популярним серед знатних. Навіть була ціла черга людей, які хотіли представитися йому.
Насправді, здатність Бена виконувати свою роботу була справді видатною. Він успішно виконував будь - яке складне завдання.
Якби тільки Дарвін був не так впертий, як зараз.
- Ви дійсно хочете йти на свято в такому костюмі?
- Так, це дивно, що треба приходити до храму в білому одязі. Я - найсильніша формальність, яку я знаю — Дарвін, який говорив це, був одягнений в парадні обладунки, як і під час війни.
Бен не міг сказати "ні", тому сумно потерпить підборіддя.
Одяг Герцога не підходить для більшості храмових заходів, де потрібно бути в білому. І знаючи це, через свою антипатію до храму він спеціально одягає обладунки.
Дарвін мав дуже погані стосунки з храмом. Ця плітка піднімалася і обговорювалася з усіх боків на кожному прийомі.
Бен ще більше занепокоївся, що коли Дарвін з'явиться у такому вбранні на бенкеті, то офіційність відвідування храму буде остаточно порушена.
- Ваше Високість, якщо ви наполягаєте, я покладу з собою ваш одяг і ... Бен збирався запропонувати їм переодягнутися, але коли Дарвін знову дивиться на нього крижаним оком, то швидко проковтнув свої слова.
Дарвін Дехсин народився для того, щоб панувати.
Його тіло було значно більшим, ніж у звичайних людей, а його незвичайні молоді очі миттєво придушували оточуючих хоча сам чоловік навіть не рухався.
Скільки б Бен не дивився в гнітючі очі Герцога, він все одно не міг звикнути до цього погляду, незважаючи на те, що він провів у цьому пометь вже десять місяців.
– Добре. Мілорд, ходімо.
- А як же діти?
- Вони чекають на першому поверсі.
Зелені очі Дарвіна, на мить засяяли і потім швидко сховались за в'язнями.
Його очі були красивими і неприборканими всякий раз, коли сяяли подібним чином, проте, мало хто наважувався дивитися в обличчя Герцога.
І все тому, що вони були приголомшені і налякані ще до того, як наступав момент, коли можна було подивитися в очі Дарвіна. Більшість людей не хотіли зустрічатись з ним поглядом, тому і уникали дивитися Герцогу Дехсин в очі.
- Йдемо вниз, — Дарвін легко і майже безшумно спустився по сходах.
Коли він спустився на перший поверх, його сини-близнюки Денніс і Джуді встали та привітали його.
- Батьку! Ти вже йдеш?
- Так, Дарвін байдуже подивився на близнюків.
Навіть якщо вони були близнюками, атмосфера між ними була абсолютно різною. Навіть коли близнюки вперше побачили їх, їм було дуже легко розпізнати. Достатньо було лише подивитися на їхній одяг.
Одяг Деніса був бездоганний чистим, а книжки та окуляри створювали інтелектуальну атмосферу.
А ось одяг Джуді була покрита брудом з саду, звідки він прийшов. Пуговиці на його сорочці були застиглі неправильно, а волосся стирчали по всі боки.
Дарвін зітхнув, коли побачив вигляд свого несуттєвого сина:
- Джуди... З ким ще ти бився?
Джуді трохи підвищив голос і невинно посміхнувся, у відповідь на питання батька:
- Це була гонка з Ченом. Але я переміг.
У тому безладі, який він влаштував, не було видно ні краплі сорому, навпаки, хлопчик тріумфально розправив плечі і похваився.
- Чудова робота, — Дарвін намагався похвалити Джуді, коли той сказав, що переміг, але швидко взяв себе в руки, згадавши про це.
- Не створюйте надто багато шуму, поки я не повернуся додому — важкий тон упав з губ Дарвіна, а його попереджуючий погляд дивився прямо на Джуді.
- О, тоді я можу зробити маленьку річ? - Але Джуді, не дивлячись на льодовий погляд батька, посміхнувся.
- Якщо ти зробиш це, то будеш слухатися?
- Звичайно, я хороша дитина.
- Раптом, – Дарвін не очікував, що Джуді збереже свій спокій. Чоловік добре розумів, що варто йому піти, як його син створить нові проблеми. - Ти ніколи не думав про людей, які повинні прибирати за тобою?
- Саме для цього вони і тут.
- Ні. Вони працюють на мене, а не на тебе. Це я наймав їх.
Коли розмова між ними почала набирати обертів, Денніс виступив в ролі посередника:
- Не хвилюйся, Отче. Я добре подбаю про Джуді, і відразу ж кинув на батька довірливий погляд.
Дарвіну стало трохи не по собі, але він вирішив повірити словам Денніса:
- Так, Денніс, будь ласка прослідкуй за цим.
Вони дійсно дуже різні у всьому, - Дарвін похитав головою, дивлячись на двох своїх синів.
Через кілька хвилин Дарвін, який вже зібрався покинути особняку, зупинився:
- Я куплю вам подарунки, на зворотному шляху. Скажіть мені, чого ви хочете.
Так як, роботи було дуже багато, Герцог Дехсин завжди повинен був знаходитися або далеко від маєтку, або в своєму кабінеті. Тому він зазвичай купував дітям різні матеріальні подарунки, щоб вибачитися за те, що не може бути з ними.
Денніс на мить замислився, а потім сказав, що йому потрібно:
- Купи мені «Глас Божий » написаний заступником Кріспера. Останнє видання вже опубліковано, і храм повинен буде продавати обмежений тираж саме під час цієї події.
Дарвін згладив Денніса по волосинах і кивнув:
– Добре. Джуді, а що хочеш ти?
- Я? - Очі Джуді забили, наче він чекав цього моменту.
Дарвін злегка насупився, подумавши, що блиск очей Джуді занадто підозрілий.
- Я хочу сестрёнку.
Жахливе передчуття Дарвіна доказалось бути правдивим. Повітря у вітальні застиг, наче Джуді захотів абсурдну річ.
https://literna.net/uk/books/420-svyata-yaku-udocheriv-velikii-hertsoh-zaversheno