Том 15

Розділ 1. Подарунки гномів

  - Здається, мені пора торкатися в дорогу.

  Коли Віід заявив, що збирається незабаром покинути Курисо, багато гномів погрузли. За дуже короткий час, завдяки виробництву та скульптурам, він став ближчим до них.

  - Тобі обов'язково потрібно йти? - запитав Герман з жалем. - Можна ж залишитися тут і продовжити створювати скульптури?

  Кузняни, одного разу осів у Курисо, більше нікуди не поїхали. У цьому не було потреби, бо в поселенні мало все необхідне для ремесла.

  Віід похитав головою.

  - Я скульптор. Для того щоб набути досвіду і розвивати навички, мені потрібно подорожувати світом. А оскільки я досягнув своєї мети в Курисо, настав час рухатися далі.

  Таємний навик у скульптурному мистецтві! Хоча Віду не вдалося знайти статуетку великого майстра, він зміг збагнути секрет його майстерності. Ну, а завдяки нещодавній роботі ще й відновився триста окулярів мистецтва, які були втрачені на пожвавлення духів.

  Тому тепер Віід міг зі своїм сумлінням забути про останні похмурі та одноманітні дні у Курисо. Звичайно, у нього були і яскраві спогади про Водні ігри Кендела.

  - Ти все-таки залишаєш, - з гіркотою вимовив Герман.

  - Так. Мне жаль.

  - Тоді ми влаштуємо прощальну гномію вечірку.

  - Ох, не потрібно заради мене цього робити.

  - Але це традиція Курисо.

  Навіть якщо це справді було традицією, Віяду зовсім не хотів брати в ній участь, і збирався якось відкинутися. Але Герман ніби прочитав його думки і швидко продовжив:

  - Це як свято, коли всі гноми збираються разом, веселяться і п'ють пиво. Зазвичай коваля, що відточуються щодня, нікуди не виходять. Але навіть вони будуть присутні на цьому зібранні. Крім того, за традицією кожен гном приносить утраченому подарунку.

  - Тоді мені не варто порушувати старі традиції.

  Після останніх слів Герман змінив свою думку. Чому ж не робити подарунки, якщо це так несподівано підвелася до того, щоб набити живіт і отримати ще багато подарунків?

  - Можливо, цей прощальний вечір буде останнім в Курисо, - додав Герман.

  - Да? Чому?

  - Після того, як ти відновив скульптури Кенделла, кількість прибувів у поселення гномів значно зросла. І крім того, сумніваюся, що незабаром з'явиться ще хтось, здатний так само, як і ти, подружитися з воїнами та ремісниками.

  Між майстрами Курисо існувала жорстка конкуренція, через яку новачки дуже заздрили більш видатним групам. Але у випадку з Віадом все було інакше. Навіть при тому, що він був найкращим скульптором, якого гноми бачили, ніхто не відчував до нього якоїсь заздрості. Саме завдяки цьому Віід зміг подружитися з Германом та іншими видатними майстрами.

  - Ми не знаємо, чи це останній вечір. Але ми повинні провести його на всі сто. Треба сказати знайомим гномам, щоб підготувати речі, які вони зберігали довгий час.

  - Дякую.

  - Та чого там. Геномам потрібно багато чого робити, щоб відвідати довгу подорож. Так що тобі видався чудовий шанс отримати все, не бігаючи по магазинах. Ха-ха...

  - Ха-ха-хо. Упевнений, що ви праві - весело розсміявся Віід.

  Це не був звичайний день народження, після якого ми мали передати подарунки. Цього разу він справді отримає дари, за які нічого, крім вдячності, ніхто не очікує.

  На своє здивування, Віід виявив, що гноми дуже романтичні.

  'Як же я помилявся, коли думав про них як про впертого, крихітного, шалено поважаного народу. Виявляється, і серед їхніх традицій є цілком розумні'.

  Ось у такому піднесеному настрої Віід і вирушив на озеро, щоб встиг створити наступну скульптуру до початку прощального свята.

  Ті, що спостерігали за його виданими фігурами Фіна подивилася на Німеча.

  - Дідусю?

  - М-м?.

  - Але ви ж забули обговорити один дуже важливий момент у святкуванні.

  - Ти про що?

  - Плата за алкоголь.

  Герман розсміявся.

  - Якби я сказав про оплату, думаєш, він би погодився?

  - Ну... Як би...

  - Щоб весело провести вечір, іноді краще не знати деяких речей. Погляньмо, скільки ще буде веселощів.

  Герман зовсім не хотів брехати. Він просто замовчав про одну з частин платні за випивку, яка зазвичай лягала на плечі гномового поселення.

*

  - Вітаємо!

  - Бажаю тобі здійснення всіх бажань у великому світі. Ура!

  - Ура!

  На головній площі Курисо зібралося понад тисячу гномів.

  - Кхо... Добре.

  - Смакота!

  Поруч, на озері, плавала невеличка зграя скульптур-уток, які залишилися після себе білими колами. З води завжди подавалося велику скульптуру кита, від розташування тіла якого веселка танцювала нешвидкий танець.

  Саме на тлі цього казкового пейзажу підземелля, країна розпилювала пиво!

  Гноми вівшу приносили спустошення бочок.

  Якби мене запитали, чому Курисо найкраще місце у світі, відповідь - пиво.

  - Гадаю, тільки через пиво я б ніколи не вирішив покинути поселення.

  Хоча ці міркування вілися під враженням від свята, мало хто з присутніх вирішив би посперечатися з фактом, що тутешнє пиво було справді чудовим.

  Майстри пивоварні!

  Безвихідно перебуваючи в Курисо, гноми не просто так працювали над створенням кращого напою. Адже саме завдяки йому кожен з них міг щодня почуватися щасливим. І це було не просто задоволенням. Він випив пиво гномом завдяки унікальній расовій особливості, на деякий час підвищив концентрацію, рівень навичок та деякі характеристики. Отже, після приємного відпочинку і навчання в похмелі гравці могли братись за роботу з ще більшою силою та можливостями.

  Тож кожного разу, коли гноми стукали пустими кружечками про стіл, вони могли по-справжньому відчути позитивні зміни, які приходили до них після розп'яття пильного напою.

  - Артхенд, йди до нас!

  - Та-ак, і з нами выпей кружечку.

  Я мусив перебиратися з місця на місце, щоб випити алкоголь у новій компанії. Адже, на думку інших, причиною такої події було те, що інші не відступали.

  - Те, як ти виконав нещодавнє завдання дійсно неймовірно.

  - Це ж ти розробив стратегію для боротьби в печерах?

  Гноми, які п’ють гноми, із задоволенням обговорювали історію минулого і вихваляючи військові таланти Вііда. Йому ж нічого не залишалося, окрім того, щоб терпеливо зносити й відповідати на запитання, які повторювалися.

  "Раді прощальних подарунків я зможу витримати і цю нудьгу"

  Гноми вручали Віду подарунки у вигляді маленьких кинджалів, шкіряних сумок і особливо рідкісних продуктів, на зразок їжі-приманки, які могли знадобиться в майбутньому подорожі.

  Пища-приманка не тільки мала приємний для монстрів аромат, але й була присипляючою дією. Звичайно, вона діяла тільки на живих істотах і не на кожного.

  Деякі особливо підозрілі монстри могли просто її не спробувати, інші, які мали величезний розмір, для того щоб заснути, повинні були з'їсти відро подібного продукту. Не кажучи вже про випадки, коли монстри збилися в отару і направлялись до джерела запаху.

  Проте, очікуваний ефект перевішував усі ці мінуси, до числа яких входила і висока вартість приманки. Смачні кухарі виготовляли її з рідкісних інгредієнтів, тому кількість їжі була обмежена.

  - Сподіваюся, вона коли-небудь врятує твоє життя. На поверхні небезпеки чекають на кожен крок, отже будь обережним. Роби тільки переобтяжені іншими гномами дороги.

  - Дякую.

  - Эй! Артхенд не новачок, так що немає необхідності його так напутувати. Я б хотів, щоб усі ці скульптури з'являлися всюди після тебе. Завдяки тобі Курисо стало ще кращим місцем для життя. Одні тільки водні скульптури чого коштують ...

  Ось у такій теплій і дружній атмосфері Віід приймав всі нові подарунки та вітання. Хоча деякі гноми, які вислизали свої напоєння, тихо нахиляли голови до нього і питали:

  - До речі, а куди поділися крила, які ти створив під час поєдинка з Рукою смерті?

  - ...

  - Ті чарівні крила. Що з ними сталося?

  Гноми, звичайно ж, зацікавилися Крилья світла, втихарія жваві і сховані зараз у Віїду за спиною. Для всіх інших вони кудись несподівано випарувалися.

  Але Вікід швидко придумав, що відповідати в таких випадках.

  - Вони ж були створені зі світла, так? А що станеться зі свічкою, якщо її надовго залишити запеченою?

  - Звичайно, вона погасне.

  - Так.

  - Ах! Так от що сталося.

  - А ви думали, що було щось ще? Аха-ха.

  Але якщо гноми мали сумніви, після чергової чашки пива вони сміялись. А відповідь їм дійсно була розумною. Уникати п’яних гномських дискусій для Віїда не було жодних проблем.

  Поглинаючи стільки пива, Віід теж п'яний.

  - Артхенд, давай вип'ємо!

  - Сюди, йди до нас!

  Вііда вже не міг зупинити покликових і осушити нові кухоль під вітанням та побажання нових знайомих.

  - Залпом! Давай, давай!

  Гноми були тим народом, що на дух не переносить, коли хтось розтягає поглинання їх божественного напою.

  Вікід не протестував і за раз осушав одну повну чашку за іншою.

  - Кха!

  - Дивіться, це справжній мужик! Тримай, закуси курячою ніжкою.

  Ось так, кочучи від однієї компанії до іншої, Віід і сам не помітив, як дістався Екборіна, одного з великих ковалів. Того, чиє ім'я він почув тільки вступивши до Курисо.

  На прощальну вечірку на честь Віда прийшли всі п’ять великих майстрів.

  - Артхенд.

  - Так, старійшина.

  - Одного разу я створюю копальню, якою можна вбити дракона.

  - Упевнений, що у такого майстра, як ви, це обов'язково вийде.

  Навіть коли Вікід був п’яний, то не втратив своєї лестощі. Так само шанобливе ставлення до великих майстрів було частиною культури гномів.

  - Ік! Здається, я п'яний. Ось, тримай, це копальня я створив спеціально для тебе.

  Видимий перевірив його, і він дізнався, що атака перевищувала 78 балів.

  - Нікому не віддавай копійку, яка носить моє ім'я. Ха-ха.

  - Добре. Давайте ще по одній?

  - Так! Прийняли!

  Війду довелося випити ще три кужки з Екборіном, перш ніж він зміг рухатися далі. Подарунки все продовжували висипатися, а вечірка не досягла навіть свого розпалу.

  - Пей, пий!

  - Пей до дна! Покажи, хто тут справжній гном.

  - Де барбекю з кабани? Повар, ще п'ять порцій!

  Гноми шуміли і сміялися в весь голос.

  Нескорисно пиво, яке розпивали в компанії парочки знайомих Герман і Фін почали непокоїтися.

  - Дідусь, адже все буде гаразд?

  - Ну, як сказати. Я не очікував, що збереться стільки народу.

  - Срахування за спиртове буде величезним...

  - Да-а. Здається, ніхто не збирається розходитися від дому до дому. Можливо, цей вечір стане найкращим і запам'ятається надовго. Мабуть, більшість гномів не мають справ, ось вони і прийшли сьогодні. Чи Вікід став таким відомим?

  Майже всі мешканці Курисо були присутні на прощання. Серед них було багато тих, хто мало знав зачинника дротів. Можливо, вони також відчували, що цей вечір може стати останнім. Але були і гноми, які хотіли мати добрі стосунки з Відом на випадок, якщо він стане великим скульптором.

  Загалом, хоча стрілки годинника давно перевалили за північ, не було ніяких ознак закінчення святкування.

  Віід також дістався до іншого великого коваля - Фабіо. Понад 40 років він мав широкі плечі і пронизливий погляд.

  Це була їхня перша зустріч обличчям до обличчя. До цього моменту Віід чув про нього тільки на форумах або бачив по телебаченню. Фабіо славився своїми багатствами і видатними здібностями.

  - Тримай чашку.

  - Дякую.

  До цього моменту Вік був на межі повного сп'яніння.

  Кружка в руках тремтіла, голова кружлялася, але морально Віїд все ще тримався.

  'Не можна піддаватись спиртовому'.

  Порівняно з щоденними виснажливими заняттями, медитації й далі сприяли тому, щоб алкоголь не було так багато. Незважаючи на тремтіння в руках, Віід підняв і осушив кухоль, не проливши й краплі дорогоцінного напою.

  Погляд Фабіо проколов його ще сильніше.

  - Чув від дочки, що під час проходу расового завдання ти відмовився від броні, яку я з доброї волі тобі відправив.

  - ...

  - Ти здався мені пихатим. Чесно кажучи, я думав, що провал цього завдання - справа вирішене, але ти з гідністю його пройшов. І навіть більше, це стало гарячою темою для обговорення в Курисо.

  - Я польщений.

  - Це нормально показувати зарозумілість, поки ти в змозі підтримувати такий статус. І я також оцінив гравітацію відісланих тобі озброєння: дуже здібна робота.

  Коли Фабіо виготовляв пиво, Віід наслідував його приклад. Після цього вони знову заповнювали свої куружки краями до країв.

  - Ти незвичайний гном.

  Ці слова Виід зловив на собі погляд Фабіо. Пронизливий і важкий. І хоча через кількість вип'яного ока Віада почервоніли, його відповідь погляд все ще залишався ясним і твердим.

  - Я спостерігав за тобою небагато. Звичайний гном, п’яний стільки спиртного, не може бути чистим.

  - Мій організм стійкий до алкоголю.

  - Ах, ось воно що. Але ще я помітив, що ти незвичайний скульптор.

  Здавалося, що Фабіо загордив пуще попереднього. І це було не просто цікаво.

  З віком характер загоївся і з’являлася велика проникливість. Під час першої зустрічі такі особи могли визначити, які риси і темпераменти були перед ними.

  Характеру Фабіо можна було прирівняти до сталь, який був сильним і непохитним. Звичайні люди з'єднувалися від його погляду.

  Але це не було Віда. Він дивився на світ з викликом, коли йшов мечем.

  Фабіо, дивлячись йому в очі, відчував себе свічкою, яка тремтіла на шляху біля тайфуна.

  'Його характер сильніший за мого. Не знаю, через що йому довелося пройти, але цей хлопець набагато безстрашніший".

  Загорнувши оцінку, Фабіо залишився дуже здивований, що зміг зустріти такого чоловіка в Королівській дорозі.

  - Скажи, що ти хочеш отримати в подарунок?

  Майже всі предмети, які мали у Фабіо, пройшли через руки Віїда. Отже, усвідомлюючи це, він дав йому можливість вибрати собі подарунок.

  'Погляньмо, які у нього цілі і характеристики".

  Хоч Фабіо і мав справу з бронею, люди для нього все одно залишалися на першому місці.

  Очі Віда загорілися.

  - Якщо так, будь ласка подаруйте мені Наплетники залізного Колеса.

  - Наплечники залізного Колеса? Вони дуже важкі, незважаючи на їх захист ... До того ж ти не зможеш використовувати їх через обмеження рівня і класу, адже так?

  Фабіо вже сам зрозумів відповідь:

  - Ні. Схоже, ти зможеш.

  - Так, зможу.

  - Добре, тоді тримай, вони твої.

  Фабіо змінив свій погляд на Віяда. Оскільки вправність кузенів настільки висока, що вони могли носити важкі напливи і рівень в них був відповідним.

  'Хватіло ж наглусти просити навклечники, та ще з такою відвагаю. Ні крапельки сумління. Не можна було давати йому вибирати, - подумки заворочав Фабіо.

  Його невдоволення було цілком зрозумілим, адже Залізні наплічники не тільки підходили для того, щоб мати будь - яку броню, але й були однією з його найліпших робіт.

  Зробивши ще кілька подарунків, Віід хитався і подався до Німеччини. До цього часу тіло майже не прислухалося до нього.

  - Дивлюся, ти вже п'яний, - сказав Герман.

  - А ось і ні, - заплітаним язиком відповів Вік.

  - Тоді не вип'єш і зі мною?

  - Скільки завгодно.

  І Віід залпом перекинув наступну, вже невідомо яку за рахунку чашку пива.

  Тоді Герман витягнув з кишені пару сережок.

  - Сери Матвія. Вони володіють ефектом підвищення могутності, що використовуються ману умінь.

  Подарунок справді був цінним, не тільки для магів. Не дарма ж на торговій площі за них просили як мінімум тридцять тисяч золотих.

  - Дякую, - від щирого серця подякував Віід.

  - Не за що. До речі, у мене до тебе є питання... - почав говорити Германн.

  Але тут погляд його співрозмовника заслизнув вниз, на кілька секунд бездумно затримався на черевиках, після чого з німим зусиллями повернувся назад.

  - Ка.. Яке питання?

  Не кожен день можна було побачити людину, яка розмовляла і заїкалася, але той же чоловік намагався зосередитись на тому, що він думає.

  На обличчі Германа з’явилася усмішка.

  - Та нічого особливого, просто хотів дізнатися, в чому полягає місія скульптора?

  - Місія скульптора?

  - Так, наприклад, у мене як коваля місія полягає в створенні спеціальної зброї або броні. Зокрема, я намагаюся створити один меч... Ось мені і стало цікаво дізнатися, яка місія у тебе як в ... Эй?

  На середині промови Германа Вііда неквапом розвалився на столі і задрімав.

  - Гей, Вііде!

  - Так, а-а-да?

  Хоч Герман і почув відповідь, він був людиною, яка вже пропала в глибокий сон і, звичайно ж, нездатною вести якусь змістовну розмову.

  Герман озирнувся навколо. Багато гномів досі пили. Але були і такі, що трималися з останніх сил або ж, наслідуючи приклад Віада, вже витягли свої короткі ноги та руки з-під лавок.

  Герман похитав головою.

  - Фін, допоможи мені. Просто підтримай його з того боку.

  - Добре.

  - І-і-и, підняли.

  Вони посадили Віяда в кут, і після цього продовжували неквапливо пити пиво за розмовами зі знайомими гномами. Ніч пролетіла майже непомітно. Аж поки, нерозгаданий обернувшись, Герман не відчув, як раптово пропала похмілля. Здавалося б, зобов'язаний спокійно спати весь цей час у своєму куті Віїд зник!

  - Гей, а де хлопець? - Він вигукнув і почав озиратися навколо. - Хтось бачив, куди подівся Артхенд?

  Один з тих, що валялися на підлозі гномів вказав на вулицю.

  - Він пішов туди.

  - Чёрт!

  Герман вибіг на вулицю. Там нікого не було, і він тут же послав "шепот".

  - Эй!

  - ...

  - Ау!

  Довелося кричати ще кілька разів, перш ніж йому вдалося отримати відповідь.

  - Так, Германн.

  - Уф... Ти вже протрезвел?

  - Ні, поки ні. Навпаки, я зараз помру від головного болю.

  - Ох, мабуть, тобі зовсім погано. Коли ти плануєш повернутися?

  - Не знаю. Я збираюся на поверхню, хочу подихати свіжим повітрям.

  Поки Вікід говорив все це, ноги бігом несли його в сторону шахти, яка веде до поверхні.

  Чортів рахунок за випивку! Він знав, що гноми не платили і копійки за величезну кількість спиртного.

  'Коли справа стосується грошей, хіба не повинен кожен платити сам за себе?'

  Віяда постійно тривожилася. Тому, коли він тільки - но побачив нагоду непомітно вислизнути, то відразу використав її!

  - Тобто ти більше не повернешся?

  - А що, хіба вечірка не підійшла до кінця?

  - Ну... Це... Тобі потрібно розплатитися за рахунок...

  - Що? Рахунок повинен був заплатити я?

  Віід використовував всю свою творчість, щоб передати муку в голосі.

  Герман навіть на секунду злякався. Але через кілька тотальних секунд мовчання знову пролунав нормальний голос:

  - Чому ви говорите про це тільки зараз? Я сподіваюся, ви зможете заплатити замість мене?

  - Не думаю... Він занадто великий... Близько трьох з половиною тисяч золотих. Так що, може, повернешся і все ж платиш?

  Срахування за випивку, що перевищив три тисячі золотих, сам по собі здавався чимось неймовірним, але, знаючи можливості гномів, все було можливо.

  - Ну, я вже майже на поверхні. Так що, будь ласка, заплатите за мене цього разу, Германе, а я потім при зустрічі все поверну.

  - Добре, я подивлюся, що можна зробити. Але ти обов'язково мусиш повернути мені гроші.

  - Не хвилюйтеся! Ви ж мене знаєте. Ха-ха-хо!

  - Ха-ха-хо...

*

  Покинувши підземне королівство, Віід вирушив до села Залізна рука.

  Як зареєстрований майстер, перед тим як залишити село, йому довелося полишити свою кваліфікацію. Тому ще до свята Віід зробив на березі озера статую папуги. Якась дрібниця для такого великого скульптора! Однак він не залишив роботи і став під сумнів усі переваги та рахування, які отримав у Курисо.

  - Чув, що армія Відродження окупувала регіон Феном?

  - Так. Просто жах якийсь.

  - Хто ж їх зупинить? Якщо все й далі продовжуватиметься в такому ж темпі, вони швидко захоплять весь Версальський континент.

  Першим, що Віід зрозумів з розмов інших, були побоювання щодо загрози від армії Відродження. На континенті вже було багато повеней, посух та засухи монстрів, але саме військо під керівництвом Деймонда могло стати найбільшим лихом.

  Гноми знову почули голоси.

  - Кажуть, що королівства нарешті почали вживати заходів.

  - Так, вони організовують союз для протистояння армії Відродження.

  - Мабуть, правителі дуже переживають через те, що ворог вже майже у їх кордонах.

  - Нагорода за голову Деймонда вже виросла до шестисот тисяч золотих.

  Остання новина стала темою обговорення і на сайті Товариства темних геймерів. Ці шістьсот тисяч золотих маней. Багато власників гуртожитків вже вирішили спробувати своє щастя в цьому замовлення. Але йти проти цілої армії зла було нелегко. Поки ніхто не зміг цього зробити, велика нагорода все ще залишалася лише приводом для чуток.

  "Добре б виручити день з цього раптового хаосу і безладу ..."

  Віід зайшов у гільдію скульпторів. Незважаючи на занепокоєння за стінами будівлі, всередині, здавалося, все залишилося як і раніше.

  - Не так! Скільки разів я повинен повторювати, як потрібно вирізати?

  - Ти просто ганьба гномів! Сором!

  Як завжди, наставник не давав жодних змін своїм учням.

  Але варто було тільки двері відчинитися, як все увагу гномів звернулось на Віди.

  - Це ж той гном, що взявся за виконання завдання.

  - Ти маєш на увазі пошуки скульптур Кендела?

  - Так, нікому ще так і не вдалося впоратися з ним.

  - Ай-яй! Схоже, настав час просити вибачення у вчителя після багатьох днів безглуздих пошуків.

  Гноми таємно знущалися за спиною Віди.

  Коли він тільки брав запит, вони відчували мимовільне занепокоєння через те, що йому вдасться завершити завдання. Але, дивлячись на нього зараз, змученого, засихаючи та червоні очі, вони зрозуміли, що він також зазнав поразки.

  Хоча новина про відкриття скульптур Кенделла і циркулювала на сайті Королівської дороги, більшість гномів вважали це порожніми чутками.

  - Я прийшов доповісти про результати пошуку.

  Вчитель Зорвід пішов на ввічливий тон.

  - Дивлюся, тобі довелося пройти через багато чого. То як твоє слово, легенда про великого гному-скульптора - правда?

  - Так. Майстер існував, а його скульптури просто неймовірні!

  - Я знав, знал... що це правда! Чи можеш ти показати їх мені?

  - Звичайно.

  Віід поліз в сумку. Він трохи поскопався там, поки щось не нащупав, після чого обома руками акуратно витягнув якийсь цвіркун.

  - Ось вона, скульптура Кендела.

  З цими словами він випустив водяну пташку, яка відразу ж тріснула над гномами. Вона закрутила кімнату і видавала звуки, подібні до дзюрчання води.

  - Ах, так ось вона, скульптура, створена нашим великим предком!

  Вчитель був у захопленні.

  Учні, що стояли навколо них, штовхалися і наступали один одному на ноги, намагаючись побачити скульптуру птаха. Їхні роти були так широко відчинені, як ніколи раніше під час розп’яття пива. Це було щось нове і незбагненне для їхнього розуму.

  - Як це може бути скульптурою? Як це можливо?

  - Її створили за допомогою магії або покликаних духів.

  - Скульптури, взагалі-то, вирізати! А це чиста вода шахрайство!

  Віід похитав головою.

  'Трудно їм буде йти по шляху скульптора з таким світоглядом'.

  Скульптура - це мистецтво зображення об'єктів у тривимірному просторі. Скульптори могли створювати все, що можуть побачити своїми очима або навіть уявити в уяві.

  'Чому вони зосереджуються тільки на обробці каменю і дерева?'

  Він не реагував на птаха, що літав по всій майстерні. Але тут наставник схопив його руку і своєю шаленою тряскою вивів з спокійного та урочистого стану.

  - Дякую, дякую тобі величезне! Тепер ніхто не зможе витирати ноги про нашу величну скульптурну майстерність.

  Вчитель також простягнув йому пару чорних рукавичок. Чесно кажучи, Віід був більше радий ніж підвищення рівня або слави.

  'Ось чим насправді добре королівство Тор'.

  Гравці, проходячи завдання у ельфів, переважно отримували дружні стосунки з расою чи стихією. Люди у свою чергу воліли давати славу, гроші та різні навички. І тільки гноми за виконані завдання в першу чергу одарювали речами. І це було Віяду дуже на смак.

  - Я хотів би, щоб ці рукавички добре вам послужили. Звичайно, вони не такі дивовижні, як роботи Кендела, але все ж вийшли з-під рук не менш видатного майстра.

  - Дякую.

  Блискучі чорні рукавички.

  - Ідентифікація!

  Як і очікувалося, нагорода чудова.

  Навіть маючи середній рівень по грі, не кожен міг би вдягнути ці рукавички.

  - Ти знайшов скульптури в Курисо, але я впевнений, що деякі з них збереглися і у королівстві Тор. Чи можеш для мене продовжити пошуки і виявити їх? - запитав наставник у Віяда.

  Послідовне завдання з ще більшою нагородою, пов'язаним із Кенделлом!

  Віід повільно похитав головою.

  - Боюся, мене чекають інші пригоди. До людей та ельфів і так дійде слава про величність скульпторів гномього королівства, тому я хочу дати шанс іншим гномам.

  Вікід більше не міг затримуватися, оскільки мав інші справи і насправді з пошуками скульптур на цьому хотів закінчити.

  Вчитель з гіркотою кивнув.

  - Так, ти правий. Інші гноми зможуть виконати це завдання.

  Незважаючи на те, що наставник був розчарований таким станом справ, він як і раніше поважав Віїда.

  - Для мене честь зустріти такого видатного скульптора. Але що ж ти тепер збираєшся робити?

  - Я цього сам не знаю. Думаю, що пора поїхати в королівство Дейл і зустрітися з знайомими, яким це давно обіцяв.

  - Тоді бажаю тобі успіху у всіх майбутніх роботах. Приїжджай до нас ще й обов'язково залиш пару своїх дивовижних скульптур.

  - Добре. Мені доведеться відвідати багато місць. І якщо життя дасть шанс знову опинитися тут, ви обов'язково їх побачите.

Глава 2. Неперевірені підземелля

  Ан Хён-До непешно протирав меч шматком тканини.

  Вилитий з чистого заліза, він був тим об’єктом, в який майстер стародавніх часів вклав свою душу. Як відомо, коли воїни використовували зброю з покоління в рід, то їхня цінність зростала.

  Завдяки мечу людина може досягти небес... Завдяки мечу.

  У Ан Хён-До було багато знаменитої зброї, але тільки Сяючий меч ніколи не покидав своє місце без серйозного приводу. Лише перед тим, як прийняти найважливіші рішення, він витягав цей клинок з пам’яті про рішучість молодості.

  - Роки, коли у світі не було нічого страшного. Дні, коли я жив тільки поєдинками, не помічаючи нічого навколо. Саме тоді я отримав цей меч. Зброя, яка відкрила мені очі на те, що не треба ганятися за гострою леза, врешті-решт все вирішують люди.

  А Хён-До подивився на очищений до дзеркального блиску меч. Блакитний звід неба, який можна побачити через вікно кабінету, відображувався на лезуванні клинка. По ньому неквапно бігли хмари, а сонячні промені змушували його світити очі.

  Фехтування - це мистецтво володіння мечем. Чи потрібно вчитися лише для того, щоб стати сильним у стосунках з клинком?

  Меч, який виховує людину.

  Подібно як бур’яни пробиваються в пустелі, так і люди зрештою мали пройти важкі випробування. Не можна вчитися тільки в чотирьох стінах тренового залу, коли навколо існує цілий великий світ.

  - З допомогою меча можна пізнати справжній страх, прагнення жити... і самого себе.

  Ан Хен-До вклав меч в ножни і залишив кабінет.

  - Юл Мин.

  Так звали дівчину, яка виконувала обов’язки секретаря в школі меча.

  - Так, дядьку?

  - Прийшов час навчити мого учня справжнього майстерності володіння мечем.

  - Ну, раз так, тоді я заброну два квитки. На які числа це зробити?

  - Зараз йому потрібно відвідувати університет... Думаю, початок літа підходить ідеально.

  - Чесно кажучи, мені здається, що він ще не готовий... Ви не надто поспішаєте?

  Якщо він чогось недостає, то зможе навчитися ще чомусь більше.

  Кожен може стати майстром свого меча. Для того щоб зробити швидкий і сильний удар, потрібно було лише постійно займатися щоденними вправами.

  Однак таке володіння мечем не гарантувало перемоги в бою. Навіть маючи найліпшу зброю і розвинені м’язи, ми не можемо сподіватися успіху.

  Справжня причина для вивчення фехтування - пізнання себе.

  І, на думку Ан Хен-До, в цьому сьогоднішня молодь була слабка.

  - Вони йдуть до школи і навчають уроки, готуються до майбутньої роботи... і через кілька десятиліть, вже будучи дорослими, не знають, що їм насправді подобається або хочеться.

  До того часу, коли люди перебувають серед точно такої ж сірої маси, вони не мають можливості побачити себе. Вони не помічають, як швидко пролітає цінний час.

  Час, який неможливо повернути назад.

  Звичайно, було б добре обманути його, але таке трапляється тільки в фільмах.

  Але меч може допомогти вам пізнати себе. Беручи участь у поєдинках, щоб здобути перемогу й оцінити свої можливості та суперника! Лише коли є сильний опонент, з’являється бажання досягти вищих вершин. Тільки змагаючись, можна досягти справжнього розвитку.

  - Справжнє володіння мечем. Лише вивчаючи його, ви можете стати майстром... Я повинен показати йому шлях ... Все вирішиться в майбутній подорожі.

*

  До часу фестивальського університету Корея залишався лише тиждень, і Лі Гана непомітно затягли у підготовчу діяльність.

  - Ми повинні добре підготуватися до розміщення закусочної. Ми повинні виграти змагання страв, не розслаблятися!

  Для того щоб провести виставу на вищому рівні, учасники закусочних взяли участь у самоорганізованих кулінарних курсах!

  Лі Хену не потрібно було вчитися готувати, оскільки він займався цим з самого дитинства. Але через те що йому довелося навчити решту працівників закусочної їжі, у нього також немає вільного часу.

  - Лі Ген, як правильно розбивати яйця?

  - А яблука потрібно мити губкою для посуду, вірно?

  - А тарілки можна помити і милом?

  З кожним питанням Лі Хен зітхав все важче і важче.

  За останні роки фастфуди і доставка їжі стали надзвичайно популярними, тож серед студентів було багато людей, які ніколи не намагалися готувати сьогодні. Адже весь свій час вони витрачали тільки на навчання.

  - А хто буде варити рис?

  - Рис може зварити і Кукушка*.

  - ...

  Ці безперервні розмовники!

  Лі Ген терпів і навчав інших студентів приготуванням їжі.

  - Коли смажити яєчню, спочатку налийте трохи олії або якщо хочете, оливкової, це буде навіть краще.

  - Яблука легше нарізати, коли вони очищені від шкірки. І, чуєте, не використовуйте ніж для різки ананасу!

  - Навіщо ви ріжете банани, їх ж можна просто очистити...

  Чесно кажучи, студенти забавлялися видом роздрібного і наполегливого старого що-небудь пояснити Хена. Тому негайно питали навіть про те, що насправді і так знали.

  - А хіба не можна приготувати рис з борошна?

  - Я чув, для приготування супу потрібно використовувати овочі і спеції від рамена*...

  Іноді Лі Хен тільки чудесно зберігав витривалість.

  Проте Сон навчалася всього дуже швидко. За порадою Лі Гена, вона вже вдруге отримала досить приємний вигляд млинця. При першій спробі кілька з них трохи перегризали.

  Після того як цей ще один вдалий млинець загорнув його на пробу.

  - Це мені? - З тривогою запитав Лі Ген.

  Союн точно з такою ж тривогою на обличчі швидко кивнула.

  Тоді Лі Хен положив очі, зосередивши свій погляд на мілині з кімчі.

  'У складі: пшеничне борошно, кімчі, яйця, зелений цибуля і восьминоги... Не варто очікувати якихось проблем зі складом.

  Блін був приготований з звичайних інгредієнтів.

  'У той же час зовнішній вигляд не залишає і місця для сумніву, що все добре просмажено'.

  Лі Хен, розібравшись зі своїми сумнівами, обережно відкусив шматочок. У роті розкладається приємний смак, а в ніс вдарив насичений аромат кімчі!

  'Дусті. Все через місцевий кімчі. Вирощена з капусту та червоного перцю... Він виявився у складі чудового млинця! Люди приготовані просто ідеально.

  Хоча Лі Хен відтяв усі небезпеки, рот горів у вогні. Тим не менш скинути це на щось крім кімчі або жару від останнього приготування він не міг.

  'Не можна послаблювати пильність'.

  Погляд Лі Хена став ще гіршим.

  Якщо вони хочуть, то можна було б когось спопелити!

  Але через кілька довгих секунд він підняв великий палець.

  - Смачно. Кожен раз так готовий.

  - ...

  Хоча Сун нічого і не відповіла, здавалося, її очі посміялися.

  'Вона вміє сміятися?'

  Навіть при тому, що цей вираз промайнуло дуже швидко, Лі Ген встиг вирішити, чи саме така усмішка він і уявляв, коли створював першу скульптуру богині Фреї.

  Соун також добре приготувала фруктовий салат, а його вміння у подальшому оформленні в салаті коштувало окремої згадки.

  Коли настав кінець курсів приготування їжі на факультеті харчування та харчових продуктів, студенти перейшли до подальшого обговорення. Загалом десять хлопців і семеро дівчат брали участь у організації роботи кафедри.

  - Давайте організуємо закусочну у вигляді намети. Це допоможе зменшити витрати. Впевнена, п'ять великих наметів буде достатньо, як ви думаєте?

  Мужня сторона групи одночасно похитала головою на знак згоди з Хонг Сонге. Оскільки фестиваль буде тривати кілька днів з ранку до ночі, було варто зробити приготування і на випадок дощу.

  - Тоді 5 наметів. Установку можна закінчити за день до фестивальу. Верно?

  Хонг Сонге подивилась на Лі Хена. Його організаційні здібності були помічені під час подорожі на острів Сильмідо, тому вважалося, що проблеми з установкою не повинні бути.

  - Цілком можливо.

  - Але тоді залишається зрозуміти, де можна їх дістати?

  - повинні бути місця, де видають напрокат.

  - Добре. Значить, намети...

  Хонґ Сонге швидко наклала план, де вони будуть встановлені.

  - Всередині поміститься десь двадцять столиків.

  - Тоді знадобиться сто стільців. Не забагато?

  - Треба бути готовими до того, що клієнти можуть нагрянути раз. Усі студенти університету, а також місцеві жителі будуть там і вимагатимуть багато. Стулия, до речі, можна на деякий час взяти з аудиторій.

  - Отже, в першій половині дня, за день до фестивальу, потрібно прийти і розставити намети, столи та стільці.

  - А також встановити газові плити і завезти продукти...

  - Якщо ми зробимо велике замовлення в магазині, то вони самі доставлять продукти на машині.

  Лі Ген і Хонг Сонге швидко перекидалися фразами, вирішуючи певні питання щодо майбутнього. Решта хлопців і дівчат були лише мовчазними масовками.

  - А яку тему ми виберемо для наших наметів?

  Це питання задавала всім іншим у кімнаті.

  У кожного фестивалі буде своя унікальна концепція. Тому вони також повинні були одягнути костюми для закусочних.

  - Може, створимо клубну атмосферу?

  - А давайте, стара школа? У мене досі є шкільна форма...

  - У мене теж залишилася. Але через те, що я трохи видужала...

  Поки дівчата обговорювали різні варіанти, з боку хлопців чула лише труну мовчання. Вже після першої пропозиції дівчат вони прокручували в голові, як би виглядала Союн у короткому клубі і кофточці з відкритими плечима та спиною. Або ж одягнена як невинна дівчина.

  'Не може бути'.

  'Не може бути'.

  'Не може бути'.

  ...

  Хлопці загубилися у своїх фантазіях.

  - Тоді що ж нам вибрати?

  Це питання дуже турбувало дівчат. Щоб виграти у змаганнях з іншими факультетами, вони мусили вигадати переконливу концепцію.

  - Добре, тоді хлопці можуть одягнути зручне вбрання, а ми, дівчатка, ще подумаємо над цим питанням трохи пізніше.

  Хлопці віталися з тими, хто був задоволений.

  - Верно. Бажаю вам придумати щось чудове.

  - Головне, довго не думайте, всі нещодавно запропоновані варіанти прекрасні.

  - Ах. Якби фестиваль був сьогодні...

  - ....

*

  Дівчата зібралися окремо, щоб продовжити обговорення.

  Усі нові ідеї - клуби, шкільні чи офісні костюми — настільки сподобалися чоловічій стороні, що вже відкинули їх.

  - Ми не можемо бути лише об'єктом поглядів хлопців!

  Вони стали на бік Союн, яка навіть нічого не сказала і змогла передати свою стурбованість запропонованими варіантами одягу.

  - Але що ж тоді вибрати? Під час обслуговування ми станемо перед поглядами багатьох людей, і потрібно щось елегантне та спокусливе, здатне як надати нам жіночості, так і не старіти.

  - Раз фестиваль проводиться в травні, що щодо теми наречен?

  - Наречені! Классно. Майські нареченої. Студенти в весільних сукнях з фатою повинні привернути велику увагу.

  - Я теж згодна!

  - Ідея хороша, але чи є місця, де можна взяти весільні сукні напрокат?

  - Можна купити тканину і зшити самим. Є ж модні журнали, використовують їх і створимо приблизно такі самі костюми.

  Дівчата зійшлися в одній думці.

  Недарма кажуть, що в весільній сукні дівчина є найгарячішою у світі. Та й до того ж коли ще видасться можливість так одягтися до справжнього весілля?

  - Союн... Ти згодна?

  - ...

  Після недовгого коливання вона кивнула у відповідь.

*

  Домашня робота з підземелля!

  Тому що його треба було завершити перед початком фестивальної вистави, то час на виконання уже закінчився.

  - Давай швидше.

  - Ми вже всі зібралися.

  Після закінчення ранкових занять група 'С' зібралася в клубі з капсулами, щоб наступного разу обсипати одного зі своїх учасників вже звичайним скаргом.

  Проте Лі Хена мала виправдання.

  - Я застряг у пробці.

  - Брехня. Це ти говорив минулого разу.

  Ті, хто вже зібрався, не були обманені.

  - Шлях до університету на машині займає всього лише три хвилини. На чому ти їдеш?

  - На автобусі. Не одна зупинка, тому так довго.

  Очі Лі Хена відчинилися і забллеслі.

  Цой Чжехун, що ніс у грі псевдонім Зефі, навчив всіх своїх знайомих, включаючи його - одного секретного методу заспокоєння дівчат. Тож Хен, водячи пальцями по повітря, відповів як можна ніжно:

  - Ці хитрі олені... Ви що, мені зараз не вірите?

  - ...

  На мить вираз обличчя дівчат став таким, ніби в них скручило живіт.

  'Це ... як материнське молоко, яке я пила в дитинстві...'

  Таке нудотворне відчуття. У цей момент навіть Рамен, змішаний з горіховим маслом і сиром, видавався би не таким вже й поганим.

  - Ве-ерим... Гаразд, нам вже час починати.

  Коли Лі Хен почала готувати їжу, Хонґ Сонге стала на його бік. Хоча мати з ним справу було складніше, ніж возитися від ранку до ночі з далекими племенами, вона терпеливо терпіла.

  - Ген... - Проголосила Лі Южон перед тим, як увійти в капсулу.

  - Да?

  - Ти ж зараз поруч з королівством Дейл? Ми всі зібрались і готові вже приступити.

  Лі Хен зрозумівніше кивнув на знак того, що ніяких проблем немає.

  - Звичайно. Я практично добрався.

  - Добре, приємно чути це. Незабаром ми висунемося вперед і будемо чекати на тебе у підземелля. Поспеши.

  - Ви тільки не витріщаєтеся. Я скоро буду.

  Але коли він був у капсулі і почув звук сенсорів, то вирішив:

  'Нужно швидше вирушати в шлях'.

  Повантажились у продажі сережок і скульптур, але насправді він все ще перебував в фортеці Хером королівства Нест. І навіть якщо вирушити верхи на коні до королівства Дейл залишалося більше п'яти днів шляху.

  "Ну, якщо подумати, в Кореї вираз 'в найближчий час" означає « у тебе ще купа часу'. Так що все добре. Але навіть якщо запізнююся, думаю вони пробачать мене".

*

  Фортеця Хером!

  Вона була заповнена торговцями, які спочатку жили на перебоях. Безпосередньо розставлені всюди возки і круті навколо них з бажанням щось закупити або продати гравці нагадували Війду звичайного оточення передсвітнього ринку.

  Як і там, люди вступали у сутичку з метою скоротити товар за якомога кращу ціну, тоді як торговці не збиралися поступатися ні мідним засобом.

  - Ні, навіть якщо ви загребючий торговець, хіба так можна? Ці товари для мене як діти, з такою важкою працею і турботою я їх створював. Як ви можете купувати їх за таку ціну?

  - Послухайте, шановний. Заспокойтеся і вислухайте мене. Ринкова ціна зараз...

  - Риночна ціна! Як вона пов'язана з моїми товарами? На них є хоч мала подряпина? Або ж ви вважаєте, що якість коштовного каміння є низькою?

  Маленький гном бився в істериці.

  Звичайно, це був Віід! Давши з постійною наполяганням на ще недосвідчених торговців, він домагався підвищення ціни на товари, які продавались йому. А це були коштовні камені, сережки, скульптури і навіть подарунки гномів. Але, чесно кажучи, продаючи останні, в глибині душі він трохи каявся.

  "Що поробити, часи змінюються. Я не можу залишати речі, які мені потрібні, так що їх можна приймати за подарушні сертифікати.

  Від щирого серця!

  Оскільки гноми вклали у подарунки свою душу, Віід не міг дозволити собі віддавати їх без будь-якої ціни. Крім того, усі ці істоти були зроблені гномами і тому вони мали високі довір’я до них. Проте бажання продати кожен товар, який можна було придбати, не входило відразу і займало багато дорогоцінного часу.

*

  - Уф! Коли він прийде?

  - Він занадто спізнюється... Може, заб'ємо і зробимо все самі.

  - Не можна. Якщо одна людина покине групу, ми втратимо бали.

  Гравці були розслаблені біля фортеці Некан, чекаючи на запізнення компаньйона. Група з двох мечників, злодія, чаклуна, чарівників і рейнджера!

  Хегель поставив вичищений до блиску щит на землю.

  - Так довго. Хоч почищу його.

  Кудрамський щит. Це зображення змія, що має захист понад 70 років. Він не тільки міг закрити все тіло, але й завдяки високій ваги повністю блокував удари інших людей.

  Чхве Сангжун позичив його разом з доспеками у брата, який стояв в гільдії Чорні леви

  Побачивши щит, чаклунка Лумі здивовано розплющила очі.

  - Сангжун, ні, Хеґель, хто заговорив цей щит?

  - Перие, найкращий магістр у королівстві Хабен. Він чаклун гільдії Чорні леви.

  - Ах, цей знаменитий гравець ...

  Увага учасників групи була прикута до Кудрамського щита.

  Коли вони були у фортеці, багато людей не відкидали поглядів Хеґеля, одягненого в блискуче спорядження. Це тому, що Версальський континент мав звичай виявляти свою силу за допомогою амуніції. Таким чином мечники могли стати як захистом для групи, так і силою, яка розривала ворога.

  Побачивши визначних мечників, починаєш заздрити.

  - Класно тобі, Хегель.

  - Завидне спорядження. І доспех, напевно, нелегка?

  - Навіть якщо скажу, вам, швидше за все, це нічого не дасть. Доспех належить до зміїного комплекту Бентіс. Сапоги, наплечники і шолом - всі з цього комплекту.

  - Я ніколи не чула про комплект Бентіс.

  - Не дивно, це ж нерозповсюджена річ! Вони дуже рідкісні і тому невідомі, тільки відомі люди використовують їх. Але вони набагато перевершують Нормандські доспіхи.

  - Що, дійсно краще за Нормандський доспех?

  - Навіть порівняно не годиться.

  Коли Хегель хизувався своїм спорядженням, очі стихії розгорялися.

  - З таким спорядженням можна не чекати.

  - Тобто?

  - Все одно битви б'ють на наші плечі. Давайте висунемося.

  - Але якщо зробити це без Віди, ми не зможемо отримати достатньо балів ...

  - Ми підемо першими і почнемо дослідження підземелля, а він зможе приєднатися пізніше. Як вам такий варіант?

  - Хто думає?

  Хегель не намагався приховати те, що трапилося на його обличчі. Він дуже хотів спробувати в праці спорядження, яке мав на деякий час брат.

  Мечниця Белла також додала:

  - Але ж і справді для скульптора роботи небагато. Тому, якщо його не буде видно в першій половині досліджень, цього ніхто і не помітить.

  Хеґель, який так думав, прийняв рішення.

  - Добре, якщо заперечень немає, ми висуваємося.

  - А яке підземелля ми будемо досліджувати?

  Геґель і Найд займалися пошуками відповідних для виконання робіт підземелля.

  Останній і відповів на поставлене запитання:

  - Він недалеко звідси. Потрібно пройти Червоні рівнини до Висихшого лісу і вже в ньому знайти вхід.

  - Знаменитий підземелля?

  - Ні, тільки ми знаємо про нього.

  - Правда?

  На цей жіночий заклик Геґель широко розправив плечі.

  - Так. Це місце ми знайшли, копаючись у королівській бібліотеці серед старих брошур. Звичайно, брошура знайшла Найд.

  - Ти маєш на увазі, що це підземелля ще ніким не було досліджено?

  - З великою ймовірністю, ми будемо першовідкривачами.

  А вже це означало, що кожен член групи зможе отримати не тільки Славу за виявлення, але й подвоїнні окуляри досвіду.

  - Якщо там будуть пастки, Найд зможе їх демонтувати. Ну, а я очолю бій.

  Почувши про невивчене підземелля, чари Лумі занепокоїлися.

  - А як же тоді Віід? Якщо це невідоме підземелля, хіба нам не потрібно його почекати?

  - Думаю, в цьому немає потреби. Ми залишимо йому брошурку з інформацією, наприклад, поруч із цим старим деревом. Скажімо йому, щоб він шукав вхід по ній.

  - Але як скульптор він же не може битися, так що йому не дойти.

  - Дурниці. Тут не до такої міри небезпечно. Так і тоді б він не зміг подолати весь шлях від королівства Тор до Дейла. Так що давайте, збираємося.

  Перед тим як Гегель викопав яму і закопати в неї брошуру.

  Наступного разу перевірив усі спорядження і продукти, а потім подався до Червоної рівнини.

*

  На продаж виробів у фортеці Хером скляра Вііда виручив тридцять п’ять тисяч золотих!

  - Діліянс до королівства Дейл вирушає через день.

  - Яка плата за проїзд?

  - Сім золотих.

  Спочатку Вікід збирався скористатися каретним повідомленням між королівами, але вимушений час очікування та ціна скасували цю чудову ідею.

  'Не піде'.

  Вікід вийшов з фортеці Хером і вирушив у ліс, який мало не був вологим. Розрахований на ознаку новачків, тепер він був заповнений лише маленькими мешканцями типу білок.

  Саме ці милі створіння, що збирали до цього жовтуді, і сиділи зараз на деревах навколо несподіваного порушника спокою. Хоча білки фактично були на відстані пари видовбаних рук, нижче вони не ризикували спускатися.

  Хоча б зараз на полі була людина, можливо білки не з'явилися б і їй на очі. На відміну від людей, гноми не отримували задоволення від безглуздих вбивств і тому їх лякали менше.

  У той же час, якби зараз тут був ельф, тварини б лізли мало не мордочками тертися. Привітна до всього живого натури ельфів у природі дуже втішалася.

  Але все це було не важливо, адже через мить мантія Віяда відкрилася і з-під неї здалося дивне сяйво. Ті, що кинулися за спиною Крилья світла широко відчинилися! Огидні листочки піднялися в повітря, а створіння зажмурили очі від яскравого світла.

  Віїд же змив у синюху неба.

  Річка Верона, яка велично протікала через фортецю Гером, перетворилася на крихітний струмок. Сама ж фортеця походила тепер не більше ніж на кунжутне насіння.

  Гном, що літав по небу. Це було щось нечуване.

  - Крила світла, вперед!

  За наказом крила гарно захололи. Тому що Віід не наділив оживлену скульптуру тілом, тепер вона повинна була існувати в симбіозі з якимось іншим живим.

  Коли крила повністю заробили, швидкість руху різко зросла. Перш ніж Вікід встиг уловити повітря, він летів наче куля. Прискорення було настільки неймовірним, що могло зрівнятися з спалахом блискавки.

  Особлива будова гномів не дозволяла їм їздити верхи чи у кареті!

  Так що і тепер, при польоті, ця слабка риса гном'ячої раси дала про себе знати. Дуже швидко запаморочення стало настільки сильним, що Вііду здавалося, ніби він знову до чортів п'яний.

  Але цього разу Віід знав найпростіший і найшвидший спосіб порятунку. Потрібно було просто використовувати зворотне реінкарнацію в людей!

  Але йому й досі подобалося перебувати в тілі гнома. Він не хотів відмовитися від цього тіла завдяки високій Виносливості, Силі та Ремеслу і бонусам.

  - Напевно, це якось перетерпіти.

  Так що, як ангел, який ширяв в небі, Віід з сильним запамороченням стрімко летів на південний захід. Під ногами швидко змінилися гори, рівнини та пагорби.

  Іноді він тільки чудесно втікав від небезпечного гірського схилу. Але це були надзвичайні випадки, спричинені сильною нудотою і запамороченням.

  Щоб уникнути зіткнення з орликами, Війду доводилось летіти якомога швидше.

*

  Відряд Хегеля подолав Червоні рівнини і опинився в Ісохшему лісі.

  Тут їм усім довелося відчути жахливе відчуття тривоги, викликане відсутністю будь-якого листочка і нескінченними рядами скручених дерев. Якби в якусь мить далеко замаячив привид, нікого б це не здивувало.

  Один злодій, який багато подорожував континентом, попередив усіх:

  - Нам не можна бути тут вночі. Коли наступає сомрек, нехай і невелика, але ймовірність зустріти тут блукаючих Гролерів.

  Коли Лумі почула це, вона дуже злякалася. Вже сама уява, як Гролери замахуються на неї сокирами або бамбуковими списами, вкинула її у жах.

  - Якщо ми зіткнемося з ними, нам доведеться тікати?

  - Так. Вночі вони такі сильні, що не залишається нічого, крім як втекти або померти.

  Але, добре, ще до ночі, після довгих блукань, загін зміг розшукати потрібне підземелля серед дерев. Вхід забив глиною і камінням, а також був повний кісток тварин.

  - Ходімо.

  Першим зайшов Хегель, потім після недовгого коливання всі інші пішли за ним.

Глава 3. Дивна брошура Ґілдраса

  У Корея була добра порада, яку він дав своїм дітям.

  Кожному факультету виділили місце і справу, в якій він надавав необхідну допомогу. Дата початку вже була призначена, і тепер учні придумували заходи для місцевих жителів. Крім того, рада взивала на свої плечі організацію сцени і залучала відомих співаків.

  - А хто буде провідним?

  - Як щодо Юн Джедоля?

  Юн Джедоль отримав популярність за вроджений талант ведення подій. Іноді, вдаючи когось, він не знав, як зупинити свою балакучу. Завдяки добрій особистості й уважності він отримав по праву титул одного з національних провідників.

  - Я дзвонив йому, але на жаль, наш захід збігається з його зйомкими.

  - А як щодо Кана Хоіна? Минулого року він вів нашу фестиваль.

  Колишній борець Кан Хоїн! Хоч він і побоювався, коли вперше побачив велетенський будинок, тіло, завдяки своїй наївності та харизмі став популярнішим. Він був енергійним і сповненим ентузіазму, він для всіх старшого брата.

  - Він буде чотириденною дорогою. Сказав, йому дуже шкода, що не зможе брати участь і цього разу.

  - Блін ... Тоді кого нам запросити?

  Під час фестивалю на сцені будуть мінятися мюзикли, вистави та концерти, для яких потрібен ведучий. Людина, яка дасть заряд бадьорості студентам і місцевим жителям, які приходять на святкування.

  Зрештою вони знайшли придатну людину, і на роль головного провідника покликали вічного йдола молоді - Пак Мінсу.

*

  Пальці Чон Херін плавно ковзали по клавішах

  Чистота і лірична мелодія.

  Дівчина була повністю занурена в процес створення пісні для нового альбому.

  - Чудова мелодія, Херін... А як щодо слів? Мені залучити відомих поетів? Кім Техван, з яким ти працювала минулого разу, говорив, що не проти ще працювати, - запропонував заглянув до кімнати для репетицій менеджер.

  Чон Хьорин похитала головою.

  - Не потрібно. Я справлюсь сама.

  - Да? Без сумніву, ти володієш надзвичайним талантом для написання ліри... Упевнений, пісня буде прекрасною.

  Чон Херін зараз перебувала в такому стані, коли не могла вирішити, які емоції будуть передавати слова.

  'Нужно зрозуміти, про що ж насправді я хочу заспівати'.

  Писати текст не так просто, як могло здаватися. Але оскільки до випуску і презентації альбому залишалося ще багато часу, вона вирішила особисто довести все до кінця, щоб не було жодних жалю.

  Херін, яка гралася на піаніно, підняла голову.

  - До речі, менеджере, ви звільнили мій розклад через три дні?

  - Так, як тільки ти звернулася, в той же день все переніс. А що сталося?

  - Особисті обставини.

  До подібних відповідей менеджер вже встиг звикнути. Він ніколи не розкривав своїх особистих проблем. Але як той, хто наглядав за її здоров’ям і благополуччям, він не міг залишатися в цілковитій незнаності.

  - Куди ви збираєтеся поїхати?

  - До Університету Корея. Один з моїх знайомих там навчається. Хочу зустрітися з друзями.

*

  - Ура!

  - І справді, ми першовідкривачі! Подивіться, скільки Слави!

  Учасники загону не приховували своїх криків радості.

  - З таким початком ми зобов'язані успішно виконати завдання.

  - Ага. Мабуть, ми будемо єдиною групою, яка досліджувала ще не відкрите підземне метро.

  Незважаючи на те, що вони пройшлися тільки відносно безпечними землями, то відчуття очікуваних пригод було надзвичайно захоплюючим.

  Інші групи мали шанс, що вони теж знайшли неперевірену підземелля.

  - Знайдемо, гарна робота.

  - Якщо ми отримаємо хорошу оцінку, пригощу тебе обідом.

  Ця дівчина похвалила Найд, ніби він був у дійсності.

  - Та ні. Мені пощастило.

  На знак підтримки Хегель поплескав Найда по плечу.

  - Ти дійсно молодець.

  - Ну як же... Ми ж разом це зробили.

  Хоч би як там було, відкриття нового підземного простору стало чудовою нагодою для отримання нових предметів та досвіду.

  Хегель вихопив меч.

  - Готуйтеся до бою!

  Не встиг загін просунутися трохи глибше, як їх противниками стали з глибини печери монстри, зовні чимось нагадували великих білих ящірок.

  - Зарядка щита! Я розкидаю их!

  Держа Кулармський щит у лівій руці, Хегель понісся на монстрів.

  Одним з найважливіших переваг класу мечнику був високий урон. Завдяки техніці Зеркального меча і Великого меча гравці наносили стільки урону, скільки не зміг би жоден інший воньский клас.

  - Тряска. Підпалиг. Кримінальний крок!

  - Триплет!

  - Укріплення металу, благословення вогню!

  Віршовий маг Селісія, мечниця Белла і чаклунка Румі також включилися у битву.

  Чародеї могли наділяти предмет особливою силою. Звичайно, це не можна порівняти до ефективності священиків чи шаманів у чаклунстві. Але видатні з них були в кілька разів потужнішими за зброю.

  Кидок Хегеля з щитом розкинув групу монстрів в різні сторони.

  Перейшовши в режим непомітності, злодій Найд наблизився до оглушених противників.

  - Ідентифікація істоти!

  Цей клас мав лише Ворів, розвідників, Вбивць і Авантюристів. За допомогою нього вони могли дізнатися подробиці про мешканців континенту.

  Найд поспішив поділитися інформацією зі своїми напарниками.

  Дзинь!

  У описі Краманоїма була інформація і про його слабке місце - випущена блакитні свічки шиї. Область, по якій міг негайно призвести до смерті!

  Завдяки лютому кирку Хегеля і об'єднаним зусиллям Селії та Белли кредоноїми швидко окуталися сірим світлом смерті.

  Протягом наступних трьох годин загін відчистив перший рівень підземного підземелля.

  За цей час Белла та Румі отримали по рівні, а також, як і всі інші, підняли багато різних речей, що випали з противників.

  Два окуляри досвіду зробили доситью навіть Селісію.

  - Все йде просто чудово.

  - Справді, гарне підземелля. Без сумніву, що за домашнє завдання нам поставлять по "А".

*

  До часу, коли Віід прибув у королівство Дейл, вже стемніло.

  - Старі дерева... Чи це тут?

  Він знайшов потрібне місце завдяки темно-коричневій землі.

  Там і лежала "Гілдрасська брошура дивних оповідань".

  Віід почав читати.

  Цю брошуру написав мандрівник Ґілдрас, який жив у Версальському континенті. У ній було ще багато історій, які так подобаються бардам. Насправді, якщо заглянути в таверну хоча б на годину, то за цей час можна почути щось подібне принаймні три-чотири!

  І саме серед таких книг Найд і знайшов інформацію про підземний підземелля.

  Гілдерська брошура дивних оповідань була поділена на вісім розділів.

  Назва кожного розділу не залишала і сумніву, що за ним стоїть якийсь інший сенс. Але, мабуть, автор цього і не приховував, тому що в самому низу обкладинки було чітко написано червоними літерами: 'Не для неповнолітніх!'

*

  Відряд зупинився відпочити, з сумок були витягнуті хліб і фрукти, після чого люди приступили до їжі.

  - Яка гидота!

  - Ага. Але доведеться це з'їсти. Необхідно стерегти сили.

  - Скільки ще буде тягнутися це підземелля?

  Усі дивилися на Хегеля і Найда, але вони тільки похитували головою.

  - Ніхто не знає, що буде в кінці.

  - Так, це чиста правда... Як злодій, який побував у багатьох підземних підземель, я можу стверджувати, що неможливо передбачити наше майбутнє. Вибачте.

  Тоді Румі запитала:

  - А скільки рівнів в підземеллі?

  - Теж невідомо. В середньому, два або три. Але це досить складно визначити. У найважчому випадку, я чув, було дванадцять рівнів.

  - Є настільки глибокі підземні?

  - Так. Але, як я і казав раніше, точне число складно визначити. Хоча існують місця, де спуск по сходах визначає новий рівень підземної землі, в більшості своїх місць, наприклад повільно рухаючись весь час вниз, ви можете перейти і не помітити. У таких випадках, щоб дізнатися про своє місце перебування, монстри намагаються визначити рівень життя і зміни навколишнього середовища.

  - Значить, можна померти від небезпечних монстрів просто не розуміючи, що змінився поверх?

  - Так. Це цілком можливо.

  Дослухавши розмову, Румі та Найда усміхнулися.

  - Не переживайте. Навіть якщо нам попадуть сильні монстри, я усвою.

  Хегель повністю довіряв своїм доспегам.

  Предмет, зроблений руками одного з кращих майстрів з не менш відомих матеріалів, на його погляд, був настільки хороший, що низькорівні ковалі навіть не могли б уявити таке в уяві.

  Ці обладунки були творами мистецтва, що надів мечників недосяжною щитом, щоб вони змогли в усьому яскраво показати свою силу, яка атакувала їх!

  Не даремно захисний комплект Бенніс коштував на ринку більше 50 000 золотих.

  Хоча носити їх було важко, захист цих обладунків перевищував звичайне в п'ять разів. Навіть після значного урону гравець виживав. Що там казати, якщо від броні відскакували сталеві стріли і мечі!

  Повний латний доспех, який без перебільшення був мрією будь-якого мечника!

  Броня Хеґеля була предметом першого класу, який вводив у себе і магічний опір.

  Безсумнівно, цей захисний комплект можна було назвати досконалим твором мистецтва! Доспехи, які майже не падали під час удару навіть у них були найкращим доповненням до майстерності мечника!

  Другий рівень підземної підземелля зустрів групу дорослих бараноіми.

  Вони виглядали набагато більше своїх родичів, але їхня сила була такою ж. Це був один з тих видів монстрів, які не збільшувався з дорослішанням. Але концентрація отрути, яка їх випускала стала вищою, через що, у світлі відсутності священика, діяти стало набагато важче.

  - От чорт.

  Хегель був з голови до ніг вкритий огидною паралізуючої слини. Ця неприємна подія миттєво зіпсувала йому настрій. Але він не відступав, продовжуючи стримувати свого ворога.

  Другий мечник загону Бела не мав таких гарних доспехів, як у нього. І якщо б монстри змогли її паралізувати, то з дуже високою ймовірністю вона загинула б від їх ударів.

  Отже, Хегелю не залишалося нічого іншого, як тільки стояти в ролі живого щита.

  - Чёрт. І чому земля так лютує?

  Доспехи та щит Хегеля були вкриті слиною монстрів, і від них тепер давали огидний запах. Однак завдяки аксесуарам, які населяли гравця стійкістю до отрути та магії, Хегель продовжував рухатися. Звичайно, якби інші учасники групи були на його місці, вони б вже безпорадно застикали.

  - Множені постріли!

  Твіта пускала стріли безперервно, здавалося, що противники нанесли сильний дощ з металевого розчавленого металу. Інші учасники загону теж не відставали, використовуючи все, що мали, поки не закінчувалася мана.

  Найд, використовуючи Манячі кроки, провадив по периметру печерних монстрів. Якщо б не його швидкі крадіжки, то дорослі краманоїми могли б підвестися до інших учасників загону.

  Проте Хегель був у повному оточенні. Він не лише відступає, але й як має розмахнутися мечем.

  - Чёрт. Я не хочу використовувати свої найкращі навички в такому місці...

  Хегель швидко окинув очі на цю ситуацію, потім, з полегшенням зітхнувши, скоро забрав меч у ножни і вихватив веселу палицю.

  Зазвичай палиці - це зброя з неймовірною ударною силою.

  Нехай в основному мечники спеціалізуються на роботі з мечем, але протягом свого розвитку вони навчилися користуватися як копією, так і зброєю. Це робилося для того, щоб при виході на поєдинок проти лицаря закутого з ніг до голови в броню, вони могли б на рівних йому протистояти, використовуючи відповідну зброю.

  Вибухова палиця!

  На ринку за неї б запитали 6800 доларів.

  Навіть захисні щити або важкі доспехи від цієї зброї могли відчути на собі руйнівну силу мечника. Звичайно, виправитися з нею було важче через велику вагу і малу довжину, але вона все одно була найкращим засобом для знищення монстрів із високим здоров'ям та бронею.

  - На-а!

  Коли Хеґель замінив зброю, здавалося, що він набув нових сил. Це могло бути наслідком ефектів палітри, але його бойовий дух зріс і монстри затремтіли від страху.

  Гегель не упустив можливості використати бар’єри й непевні рухи дорослих крадонімів.

  - Ударна хвиля!

  Що є сили він вдарив палицею по землі, і та з гуркотом задрижала. Тіла Краманоїмів, що стояли на відстані семи метрів і менше, відразу окуталися сірим світлом смерті. Це і була справжня сила, яка володіла трьохсотим рівнем мечника!

  - Спалах бойового духу!

  Одним ударом Геґель прорвав оточення, після чого кинувся на інших ворогів. Звичайно, інші учасники загону наполегливо допомагали йому очистити залишки монстрів. Але без сумніву, завдяки цій витокі він став головним героєм і зіркою битви.

  Однак Хеґель був незадоволений.

  - Чёрт. Якби сила ударної хвилі була хоч трохи більшою, то від половини монстрів вдалося б позбутися всього лише одним ударом.

  Однак, незважаючи на його занепокоєння, навіть навики вдалося вразити Беллу та Румі.

  - Мечники трьохсотого рівня дійсно сильні.

  - Я бачила їх до цього в справі тільки по телевізору. Не дивно, що вони були народжені для боїв. Це дійсно неймовірно.

  Сищ атак справжнього мечника не могла викликати тремтіння в інших.

  Після короткої перерви загін зібрався і попрямував на третій рівень підземелля.

  - Ха-ха. Буде цікаво, якщо нас зараз зустрінуть Старі бараноїми. Тоді цей похід точно вийде, - вимовив Хегель з упевненістю вставши на передню позицію.

  От тільки, починаючи з перших кроків по третьому поверху, все пішло не так, як очікувалося. Відряд потрапив у лабіринт, переповнений жахливими пастками.

  Немає нічого чарівнішого, ніж літає зі стін назустріч отруєним стрілам або земля, що провалюється під ногами і прикриває наповнену отруйними зміями яму!

  Використовуючи свої вміння, Найд показував пастки і нищив змій, але все це займало досить багато часу.

  Але вибирати не доводилось, і загін повільно рухався вперед аж до того моменту, поки позаду почувся гучний та з кожною секундою сильний гуркіт.

  Величезний валун котився по пройденому загону дорозі. Він заповнював собою весь прохід, не залишаючи і щілини, щоб уникнути зіткнення.

  - Бежим!

  Зрозумівши небезпеку, яка нависла над ними, всі кинулися вперед рятувати своє життя.

  - Ми ж не знаємо, що знаходиться попереду!

  - Вважаю, що б там не було, це краще, ніж перетворитися на хліб.

  - Прохід звужується!

  Тільки однокурсникам було потрібно добитися рятівного місця, як валун з усієї сили вдарив по проходу. З величезним гуркотом земля здригнулася! Стіни покрились глибокими тріщинами, але все ж витримали це випробування. Застрелений валун нарешті зупинився.

  - Слава Богу.

  - Ми живі?

  Однокурсники не вірили у своє спасіння. Але з власного досвіду злодій Найд знав, що в таких випадках варто було сподіватися ще великих проблем. Швидко окинувши оточення поглядом, він відразу повернувся до всіх інших.

  - Гей, хлопці.

  - Да?

  - У мене три погані новини... Жахливо погана, жахлива і трохи погану.

  Почувши подібне, Селесія не могла стримати сліз. За останні місяці, коли вона пристосувалась до монотонної та нудної полювання, зараз, в такому небезпечному зв'язку, вона отримувала небачене задоволення.

  - Почни з поганим.

  - Добре. Тут все просто: шлях назад для нас тепер перекрито. А жахлива погана річ полягає в тому, що зараз ми всі стоїмо на якійсь пастці.

  - Пастка?

  - Тільки що я використовував уміння виявлення пасток і ... Тут все зверху до низу покрите ними. Земля просто горить синім. Тому нам поки що краще навіть не ворушитися.

  - А чи можна їх демонтувати?

  - Ні. Їх навколо занадто багато... Можливо, спочатку це місце не було призначене як дорогу. Очевидно, цей прохід виник під час землетрусу. Думаю, ми вибрали неправильний напрямок коли втекли і насправді нас вже повинен був розчавити валун.

  - ...

  Румі збліднула. Однак, перш ніж здатися, вона запитала з надією:

  - А яка остання, трохи погана новина? Сподіваюся, там нічого гірше того, що сталося?

  - Це вам вирішувати... Єдина людина, яка може нас врятувати - це той, хто іде зараз до нас друг Віід.

  Учасники загону були пригнічені, розчаровані і безнадійні. Саркастичний тон Найда передав усі можливі перспективи.

  'Ось і кінець'.

  Було зрозуміло, що вони повернуться з невдалим домашнім завданням. Балли за дослідження ще не виявленого підземелля напевно були б високими, але якщо всі помруть на середині, то в кінцевому підсумку це провал.

  Не кажучи вже, що кожен з них втратить рівні і навички в результаті смерті.

  Тоді Хегель зробив крок вперед. Переваривши всі звалені на його голову новини, він нарешті знову скликався сил, щоб рішучо діяти.

  - Що ви все робите? Збираєтеся тут спокійно сидіти, поки не помрете?

  - Хегель! Попереду може бути небезпечно!

  - У нас все одно немає вибору. Тому залишається тільки рухатися вперед. До того ж це підземелля забито слабкими Краманом... Ми просто зобов'язані ризикнути і знайти інший шлях нагору.

  Те, що Хеґеля сказала, було надзвичайно переконливим.

  Навіть після цього всі почали рішуче йти вперед. Тоді вони помруть у той чи інший спосіб, але зроблять це з свідомим ризиком, а не як боягузи.

  Але друзі не встигли зробити і крок, як їх тіла знову скувала нерішучість.

  - Хегель!

  - Що?

  Бравий мечник навіть не обернувся, продовжуючи повільно йти вперед.

  Ось тільки учасники загону все так само стояли. Вони були шоковані, коли побачили павуків по спині Хеґеля. Розмірами буквально з кулак, за якісь миття вони заповнили всі стіни і стелю позаду їх товариша ...

  Тільки завдяки доспегам той ще нічого не відчув.

  - Це... Ти зараз в небезпеці.

  - В якому сенсі?

  - На твоїй броні...

  - Що там?

  У той момент, коли Хегель обернувся подивитися за спину, павуки вже почали бігати по тілу колами і щільно звиваючи його павутиною. Дуже швидко монстри окутали його так, що він не міг навіть розвести рук.

  Гегель опинився в герметичній упаковці! Щоразу, коли він намагався вирватися, павутиння не рвалася, а лише заковувала тіло.

  - Та епт! - сам собою вирвався крик з уст Хегеля.

  Його здоров'я нічого не загрожувало, завдяки гарній броні, але попри всі зусилля він не міг зсунути павутину ні на міліметр.

  До цього часу інші учасники загону теж були щільно обв’язані павутиною з поточкою павуків.

  Все навколо було повністю заповнене цими маленькими створіннями, не залишилося і кутка, щоб їх уникнути. Рейнджер Твіта намагалася налякати монстрів стрілами, але це не було для мене сенсу. Кінжали ж Найда змогли розрізати пару ниток, які відразу прилетіли десятки інших.

  - Кхыль-Хиль!

  На стіні перед собою з’явився новий великий противник.

  Королева павуків Ельфіна! Монстр рівня боса спокійно дивився на скинених павутиною учасників загону.

  - О ні! Схоже, так ми і помремо.

  - Але все одно дослідження було цікавим.

  Вони ще встигли трохи поговорити, перш ніж їх роти запечатала павутина.

*

  Вікід блукав по Ісушеному лісі в пошуках входу у підземний підземель.

  До цього моменту вже настала ніч, і в обстановці похмурого оточення побачити щось стало досить складно.

  - Де ж знаходиться цей вхід?

  Якби він був Вором або Авантюристом, то міг би прокласти шлях по слідах інших учасників загону. Але Вікід не мав таких здібностей. Використовуючи крила світла, він долетів до середини лісу і почав свої блукання.

  - Тьфу-у...

  Поблизу лунало важке дихання якоїсь істоти, десь вдалеці стручали коники. Порожні ліси й сухі дерева насправді не були такими вже і безжиттєвими!

  Незабаром, щось з тріском рушило назустріч.

  - У-бити на-суші-те-ля!

  Гроллери!

  Ті, що тримали в руках сокири монстри кинулися до Віїда.

  Ціле військо з сотні монстрів! Справжнє нашестя ворогів.

  Але замість того, щоб тікати геть, Віїд витягнув меч.

  - Гей, ви, окуляри досвіду і предмети! Швидше!

  Ох, не передати словами, як Віід був радий бою, вже давно він не полював.

  - Визиваю Рыцаря смерті!

  Рыцарь смерті Ван Хок з'явився з чорного диму.

  - Пане?

  Ван Хок одразу впізнав Віїда. Хоча той був у своєму тілі гнома, він бачив його в минулому в об'єкті орки і тому зміни не були несподіваними. Вони полювали і розвивалися разом не один чи два дні.

  - Там вороги. Бийся.

  - Зрозумів, пане!

  Розірвавшись, Ван - Хок вихопив свій меч і завдав страшного удару. Земля затремтіла, коли бігли з усіх ніг громери.

  Тоді як Ван - Хок продовжував воювати з тими, хто піднявся проти нього, декілька монстрів відхилилися і вирушили до Віїди.

  - Техніка сідаючого ніж місячного світла!

  У темному Ісушеному лісі спалахнуло світло. Він мчав з великою швидкістю, згинаючи одне дерево за іншим. Дерева навколо нас стали чудовим бар’єром для монстрів, що гналися по п'ятах.

  - Порушитель!

  - Ми з'їмо тебе живцем!

  Двоє гролерів вирвалося вперед, щоб схопити Вініда.

  Їхня сокира з вражаючою швидкістю хлинула до самотньої мети. Було б абсолютно нерозсудливим прийняти ці удари, в які монстри вкладали всі ті що мали силу і вагу.

  - Сім небесних кроків!

  Тіло Вііда, здавалося, почало залишати залишене зображення після рухів.

  Ця здатність повністю інерція нехтувала законом інертності. Воно дозволяло вільно змінювати напрям руху навіть тоді, коли той рухався в протилежному напрямку!

  З наступним кроком Віід розгорнувся назад, і миттєво змістився вправо. Жахливі удари гролерів пройшли далеко в стороні. Потім він помахнув мечем.

  Вікід давно не бився, але ця парочка противників не була для нього проблемою.

  Наступного разу на гролерів зрушився град лютих ударів.

  Коли Віід переміг двох противників, Ван Хок вже поділився з п’ятьма. Стоячи на місці, він бачив усіх нових ворогів наче скеля проти прибої.

  - Сім небесних кроків!

  Віід відновив своє вміння і попрямував убік розгублених сил проти ворогів Ван Хока. Час збирати трофеї, що випадали з монстрів, і для чого технологія Семи небесних кроків також була ідеальною. Ну, а оскільки загальна кількість мани і Виносливість практично не зменшилися, Віід витрачав їх на використання навичок без будь-яких коливань.

  У цей момент і прийшов "шьопот" від Румі.

  - Гей, Вііде.

  - Так, що сталося?

  Він відповів абсолютно спокійним голосом, хоча в цей час просто божевільний бій відразу з кількома противниками паралельно підхоплюючи видерті із переможених монстрів предмети!

  Під час водіння машини розмовляти по телефону незаконно. Причина цього - відволікання уваги і дуже зростаюча ймовірність аварії. Те ж саме було з Королівською дорогою. Всі знали, що обмін "шепотом" під час битви був небезпечний, оскільки міг привести до смерті. Тому стримувалися від відповіді.

  Але Віда була настільки величною, що йому ніщо не завадило.

  'Запитати! Рівни навичок! Преметы!'

  Тепер він отримував відразу три пожадані речі, і ніщо на світі не могло його відволікти від цього заняття.

  - Ти вже дістався підземелля?

  - Ще ні.

  - Тоді тобі краще не приходити. Ми потрапили в пастку. І тепер повільно вмирає.

  - ...

  - Тобі не треба тут помирати, тому краще йди відразу відпочинь в селі.

  Румі не встигла договорити, як Віїд різко, прямо на замку, застиг. Його очі були замулені червоними від недосипання очима, він бездумно втупився на стовбур сухого дерева.

  Бій Ван - Хок також зупинився, наслідуючи приклад пана.

  'Що це він задумав зараз знову учудити?'

  Оскільки Річард смерті супроводжував Віїда майже з найскрутніших рівнів, він добре знав усі його звички. Під час битви він ніколи не вагався і був упевнений. Отже, причина зупинки чоловіка була настільки жахлива, що він міг би навіть страждати на самого Ван Хоке.

  Ті, хто втратив бойовий дух гролери дивилися на Вініда переляканими очима. Вони теж не знали, чого очікувати. Якщо Ван Хок спеціалізувався на вибухівках, то Віїд діяв зовсім по - іншому.

  Рухи, за якими не простежити очима. Вони пригадували, що ворогуючі люди безпорадні.

  У Королівській дорозі кожен гравець діяв в рамках власних сил і навичок. Саме тому різниця в могутності навіть між гравцями однакових рівнів і класами могла бути величезною.

  Персонаж хлопця, який досяг високого майстерності меча, і персонаж справжнього дорослого фехтальника могли відрізнятися, наче небо й земля.

  Ось так і Віід використовував свої навички в правильному місці та часі. Він не упускав жодного шансу вбити ворога. Він повністю зосередився на битві, і люди іноді не могли відвести погляд від цих захопливих та тих самих рухів.

  І це також вразило не лише звичайних гравців, але й монстрів, які по-справжньому боялися. Хоча останнє було викликане не тільки хорошою технікою бою мечем, але й виразами Лідерства та Харизму. Через такого противника слабоінтелектуальні монстри легко впадали у справжній жах.

  Ось такий Віід раптом застиг посеред битви.

  - Вам дуже пощастило. У мене з'явилося важливе завдання, тому треба негайно йти.

  Гролери видобули з полегшенням. Хіба могло бути щось краще за це в їхньому житті?

  Але Вікід ще не закінчив.

  - Ван Хок.

  - Так, сер?

  - Ти продовжуєш полювання, поки не залишиться жодного монстра. І не забувай про збирання трофеїв.

  - Буде зроблено, пане.

  Вікід не був тією людиною, що ось так просто упустить свою здобич.

  Віддавши вказівки Вах Хоку, він пішов далі шукати підземелля.

  Слава Богу, вхід виявився неподалік від останнього бою.

  Без жодних вагань Віід увійшов всередину.

Глава 4. Проявлені здібності

  Віід не отримав повідомлення першовідкривача, тому що зайшов після загону Хеґеля.

  До того ж минуло досить часу, щоб усі вбиті монстри змогли переродитися. Перший рівень підземелля бачив склізкі, схожі на білих ящірок монстрами.

  - Напевно, Найт гарненько попотів, щоб знайти це підземелля.

  Темні геймери, які жили за рахунок Королівської дороги, постійно проводили власні дослідження по пошуку нових підземель. Тому виявити якесь добре заховане місце з Версальського континенту було не так-то і легко.

  Вікід чудово усвідомлював, які випробування довелося пережити Вайді в курній та темній бібліотеці для досягнення цієї мети.

  Таємнича брошура Ґілдраса! Якби не вона, то було б практично неможливо знайти підземелля. Висохлий ліс вважався не найкращим місцем для полювання через буйніх тут ночами божевільних Гролерів.

  Тому, варто читати книги усіх жанрів.

  Художні, історичні, біографічні, економічні книги. Більшість з них не були іноземними творами. Віід не міг зрозуміти, наскільки цінними є іноземні романи.

  Те саме стосувалося й еротичної поведінки! Така література змушували чоловіків битися сильніше і навчати інших. Чи існували якісь інші жанри, які заставляли зосередитися при читанні так само, як еротика?

  Звичайно, що ні!

  Саме в ероті кожне слово міцно врізалося у свідомість читача, змушуючи живе малювати описані ситуації. Крім того, більшість із них були чудовими історіями про сім жахливих гріхів людства!

  І справді, еротика дуже різна. Існує безліч творів, які відображають внутрішній світ головних героїв, їхні страждання і спосіб утамування справжніх бажань. Такі книжки можуть стати джерелом домашнього самовдосконалення!

  Багато молодих людей відчували жаль, коли до кінця цієї захопливої книжки залишалося лише кілька сторінок. А ось учні, що розбуджувалися через декілька сторінок підручника - чомусь не так.

  Отже, за допомогою еротики можна принаймні навчитися цінувати книги.

  - Книги - це дійсно потрібна річ!

  Вііда окинув брошурку Ґілдраса задоволений поглядом. На торговому майданчику Асоціації темних геймерів такі книги класифікувалися як « прочее ». Але не варто було применшувати їхню цінність, оскільки вони часто продавали більше грошей, ніж товста енциклопедія.

  Крила світла випорхнули з-під куртки. У вузькій печері вони майже не торкалися стін, але Віїд не збирався літати по підземеллі, його метою було швидке пересування.

  - Техніка сідаючого ніж місячного світла!

  Змахнувши клинкою, він влетів у підземелля. Віід, проходячи повз Краманоїмів, вражав їхні найслабші місця. Завдяки високій швидкості монстри, які стояли дуже далеко, вже через кілька ударів серця випадали перед самим носом. Один противник, що боровся з ним, слідував за іншим.

  У цій вузькій печері лицареві було б важко навіть розвернутися. Тим дивовижнішими і божевільними здавалися дії Вііда. На такій високій швидкості будь-які маневри давалася дуже важко, через що, допустивши лише одну помилку, можна було б розхитуватися об стіну.

  Тільки ненормальна людина вирішила б так носитися по таких вузьких місцях. Але Вікід ніколи не орієнтувався на те, що вважалося нормальним або ненормальним для інших.

  У природі не існувало єдиного універсального методу полювання. Тому варто було знищувати монстрів будь - яким способом! Головне, щоб він був якомога швидшим і ефективнішим.

  Тим більше, що раніше подібний швидкісний спосіб полювання був недоступним для Віїда. Якби не Крильїв світла, а на шляху не стояли слабі краманоїми, то йому в голову навіть не прийшло б щось подібне. Не кажучи вже про те, що без досконалого володіння тілом, який з довір’ям міг обручати мечем на такій високій швидкості, він би навіть не зважився на це.

  Новий спосіб полювання Війду поки подобався.

  Звичайно, незначна помилка могла призвести до смерті. Коли він повертався, його серце завмирало від страху. Усвідомлення того, що він може перетворитися на рибну відбивну рибу, не залишалося без уваги!

  Проте кожного разу, коли Віід йшов з неможливим, як ворог окутався світлом, а позаду залишався невідомо який за рахунку різкий поворот, його кров кипіла від збудження.

  Віід окунувся в подіях, які сталися з природною неприпущеністю.

  - Кха, а ось і запаморочення гномам. Це точно не найкраща ідея - нестися в такому стані на такій високій швидкості!

  Але навіть реальна небезпека смерті не змогла змусити організм прийти в себе. Отже, Віду не залишалося нічого іншого, окрім того, щоб продовжити своє божевільне полювання!

  Стрімко пробиваючись крізь натовп кроманоїмів, він нарешті побачив перехід на другий рівень підземелля. Після чого поспішив відправити "шопот" Румі.

  - Ви в порядку? Ще ніхто не загинув?

  - Так. Але здоров’я поступово зменшується.

  - Скільки ще залишилося?

  - Близько 55%. Якщо нічого не зміниться, через півгодини ми помремо.

  - Правда?

  Замість того щоб їхати на другий поверх, Віід розвернувся і полетів назад.

  - Тоді у мене ще є трохи часу.

  Розпухши крила, він понісся з ще більшою швидкістю на вже пройденному маршруті. Все для того, щоб зібрати всі випали з початку зачистки підземелля предмети!

  Віід не був тією людиною, яка залишила б по собі навіть прості трофеї.

  Дорослі кромоніми на другому рівні підземелля нічим не відрізнялися від своїх молодих братів і сестер. Але завдяки ширшим печерам простора для маневрів додалася, і швидкість польоту стала ще більшою.

  У той момент, коли монстри лише помічали світлий далеко попереду ореол, він пролітав повз і люто проколов мечем їх тільки розпахувані для плювок пащу.

  Швидкість!

  Ідеальний спосіб вбивства, якщо ми можемо завершити все за один удар. Правда, якщо цього не виходило, подальше полювання ставало проблемою тому що в вузькому підземеллі не так-то просто розвернутися. Тому він не мав нічого іншого, як покладатися на свої навички.

  І поки все йшло цілком успішно, Вікід продовжував бурчати:

  - Виявляється, до цього мені дійсно не вистачало навичок. Якби я зміг створити Крилья світла раніше, то вже давно б полював у підземних просторах набагато швидше!

  Звичайно, Вікід трохи лукавив. Такий спосіб полювання не підходив до кожної ситуації, оскільки люди різних культур зустрічались. У просторних літати було набагато простіше, але і небезпека через це ставала вищою. Тому що, коли він не бачитиме дороги в темряві і понесеся назустріч випущеним стрілам, ситуація може закінчитись фатально! До того ж монстрів, які пережили перший удар, вже не можна було застати зненацька вдруге.

  Приблизно такі думки крутилися в голові Віїда під час надзвичайно успішного полювання у підземному Крамадо. Незважаючи на це, він все ще корив себе за некомпетентність!

  Після закінчення другого поверху він пішов на третій. Звичайно ж, перед цим він не забув перевірити, чи на землі ще залишилося будь-яких трофеїв.

  Оскільки Вікід ширяв у повітрі, він безпечно втікав від усіх можливих пасток. Адже ще до того, як вони, навіть магічні, спрацювали, він вже був далеко попереду.

  Аж ось пролунав сильний гуркіт. Це спрацювала кам’яна пастка, яка заставила Хеґеля та інших членів загону втікати і врятувати своє життя.

  Черговий вал кинувся за своєю жертвою. Але оскільки Вія був неймовірно великий, принаймні в п’ять разів вищий за камінь, він мусив чекати на нього трохи.

  - Як добре, що є пастки, які допомагають знайти шлях в цьому заплутаному лабіринті.

  Перед входом у підземний підземелля він вислухав коротку розповідь про те, як вони потрапили в пастку смерті. У той час як дівчина ділилася своїми переживаннями, що були в її захопливій історії, Віід шукав орієнтири і способи їх порятунку.

  Через деякий час з’явилася дівчина, про яку згадувалось у попередній історії.

  - Мабуть, Румі на протилежному боці.

  Віід зробив глибокий вдих на мить біля цілі.

  Хоч би як він напружувався, в голову не спадало жодної ділової думки. Зруйнувати десятиметровий валун, який глибоко застряв у стіні, з його силами було просто неможливо. Навіть якщо розігнатись, щоб завдати критичного удару, все одно не вистачить могутності і врешті-решт з нього вийде лише м'ясна відбивача. Навіть якщо він виживе завдяки Витримці та здоров’ю, камінь, що наближається ззаду, завершить своє завдання і тоді смерть неминуча.

  - Звичайно ж!

  Віід швидко поліз у сумку і витягнув звідти статуетку. Одним з його досягнень було виготовлення скульптур у королівстві Тор.

  Гарна дівчина-авнтюристка з веселою посмішкою дивилася йому в очі. Він зніяковів скульптуру і почав безжалісно крутити їй шию.

  - Руйнування скульптури! Придай мені сили!

  Мистецтво набуло чинності!

  М’язи рук і ніг Віда почали встромлюватися, наче повітряні кульки. Грудь збільшилася, а бедра стали товстішими. Через якісь миті по тілу він став вищим навіть Варварів. Загальна картина псує тільки низький ріст.

  - Полетіли.

  Вікід широко відчинив крила. Другий валун наближався, тому не варто було надто довго вагатися. Відлетівши трохи, Вікід на максимальній швидкості кинувся до перешкоди і вдарив її мечем. Здавалося, що в печері пронісся метеор.

  Дичь!

  У той же момент валун розламався надвоє. При цьому одна половина все ще стирчала в стіні, а інша з величезною віддаччю вдарила по Вііду, викинувши його на землю.

  - Чёрт! Чому в мене ніколи нічого не виходить?

  Здоров’я зменшилось на третину.

  Якби він не мав високої якості стійкості та виносливності, а також унікальних особливостей гном’ячої раси, то смерть була б неминучою!

  Вікід намагався пробити шлях, як метеорита, але насправді він залишався людиною.

  'Мені дійсно потрібно пробивати дорогу на такій швидкості? Може, варто зробити це трохи повільніше?

  Через секундний коливання перед ударом його швидкість знизилась, і тіло попрямувало в сторону. В результаті чого, замість того щоб з першого разу розбити камінь, він отримав серйозні пошкодження.

  Вид магії мав бути набагато успішнішим, ніж руйнування каменя. Але її відсутність була фізичною.

  Трохи пом'ятий Віід піднявся в повітря вдруге. Крила світла від зіткнення зовсім не постраждали, так що не було жодних перешкод для нової спроби.

  - Гаразд, спробуємо ще раз.

  Другий камінь був вже зовсім близько, і часу на роздуми не залишилося.

  Коли Вікід прискорився на третину своєї початкової швидкості, він відлетів трохи в сторону.

  - Будь, що буде! Якщо я помру, то це доля. Але перед цим я проб'ю цю перешкоду!

  Темні геймери найбільше боялися смерті. Відчуття болю від втрати рівня і досвіду в навичках. Ох, як важко Віід переживав подібне! Але ситуація була з розряду тих, коли вирішується: "все або нічого".

  Коли Сила, яка могла обманути смерть, заручилася довір’ям у своєму воскресінні, він кинувся на повну швидкість. У цю мить його сила, концентрація і доля перебували на кінчику світленого меча. Було видно, як від напруження зброя підрагувала в його руках.

  Дичь!

  Половина валуна розлетілася у всі боки.

*

  - Румі, скільки у тебе ще залишилося здоров'я?

  - Близько 350.

  - Значить, разом скоро помремо. Не думала, що дослідження підземних підземель - настільки небезпечне діло. Померти в повній нерухомості, м-да ...

  - Чёрт. Якщо б ми полювали не у вузьких печерах, а на широкій рівнині, павуки б і шанса не потрапили до цієї пастки.

  Подібно до мумії, учасники загону настільки щільно обв’язали павутину, що могли рухати тільки губами.

  І ось, чекаючи на неминучу смерть, вони раптом почули сильний, подібний до грому, шум. У той самий момент, коли вони були в цьому проході, хвиля повітря захолола.

  - Що відбувається?

  - Не знаю. Можливо, це Віід намагається пройти.

  - Румі, як, по-твоєму, він би нас тут знайшов?

  - Ну-у, я йому повідомила дорогу.

  - Хочеш сказати, що він потрапив в ту ж пастку, як і ми? І нещодавній гуркіт - це удар чергового валуна? Тим більше що пролунав він якраз з того напрямку ...

  - Та це маячня. Як, на вашу думку, низькорівневий скульптор міг пройти три поверхи підземелля?

  - Я зараз зв'яжуся з ним по "шепоту".

  - Марна трата часу.

  Але Румі все одно надіслала повідомлення, правда, у відповідь не розпочалося ні звуку.

  У цей самий момент Віід збирався з силами, щоб здійснити свій другий ривок.

  - Може, це все-таки він ... - Непереконливо вимовила Румі.

  - Ні, такого просто не може бути.

  Але тут сталося те, чого ніхто не очікував!

  Вибух майже розірвав барабанні перетинки! Зламки валуна були розкидані всюди. Зганьблений пил, а підвісені до стелі друзі закачувалися з боку в бік від ударної хвилі.

  Шматки валауна, який блокував прохід, були знищені.

  Тоді ж пролунав голос:

  - Чудово, нарешті я вас знайшов.

  - Віід?

  - Спокійно, постарайтеся ще трохи. Зараз звільню.

  Віід розрубав місце кріплення павутини мечем і акуратно опустив членів загону на землю. Після чого він розрізав і самі кокони з такою ж акуратною точністю, остаточно звільнивши кожного.

  У це було важко повірити, але все ж це сталося.

  Коли поцупив павутину, друзі побачили гордого накачаного гнома. Він тримав у руці меч, який не поступався довжиною його росту. Після кожного змаху цієї зброї з людей слітали нові шари павутини. І назвати таку майстерність володіння зброєю чимось крім чуда мова не повертався.

  Все ще не вірячи своїм очам, Хегель запитав:

  - Ты правда Виид?

  Його погляд все ще залишався затуманеним, і він погано розбирав реальність. Проте він був дуже вдячний Війду за порятунок у той момент, коли вони втратили надію в безпорадному стані.

  Але тоді пролунав ще один гуркіт. Другий камінь нарешті досяг мети і врізався у стіну. Тільки - но звільнений прохід, шлях для порятунку, знову був перекритий.

  - Вііде, а що з тим каменем?

  - Ну, схоже, він знову упустив усіх в пастку.

  - Значить, ми знову влипнули! Навіщо ти прийшов сюди?

  Вони вважали, що не мають часу на порятунок.

  Павуки, що ховалися до цього в стінах і стелі, знову повалили зі своїх дірок-тунелів. У той же час вони випускали нитки павутини, які великою завісою нависали над групами. Це була свого роду унікальна атака, яка зковіла рухи всіх попалих під павутину.

  Вікід вийшов вперед і простягнув руки.

  - Намотування ниток!

  Зниження середньої майстерності. Техніка, яка дала можливість збирати матеріал для роботи. Він схопив павутину, і почав намотувати її на руку. Через деякий час, коли в руках виявився величезний клубок, він швидко поклав його у сумку і приготувався почати все з початку.

  Але павуки зволікали. Коли вони побачили, що атака не принесла очікуваного ефекту, шипаючи щось загрозливе, то почали спускатися вниз по павутинні.

  Однак Віід і оком не моргнули. Сьогодні гноми, які живуть у малому й широкому тілі, надзвичайно сильні.

  Павуки вибрали не той час.

  Звичайно, на їхній погляд, противник був поранений. Від зіткнення з валуном тіло Віяда кровоточило, а одяг був сильно відірваний. Але насправді це не було проблемою.

  - Танець мечей!

  Четверта з технік Найвищого безформного меча, після застосування якої Віід почав рухатися неймовірно плавно. Танець мечей надихав рухи вибухів силою, наче справжні танцювальні пави.

  Павуки, забрані мечем, відлітали в різні боки. Всі без винятку.

  Оскільки Вікід рухався без зупинки, потужність техніки швидко досягла своєї вершини. Меч наче пурхав в оточенні павуків!

  Було цікаво спостерігати, як величезний меч легко рухається в руках маленького гнома, який робив крихітні кроки. Але ніхто не міг би і подумати сміятися над його великою силою.

  Віід без особливих зусиль розмахував мечем, рухаючись між нитями павутини, які павуки продовжували в нього випускати. Пташина і пружна павутиння різала їх, наче зігнуту нитку.

  - Геть! У мене немає часу на таких, як ви!

  Малі павуки не були зовсім небезпечними для нього, хіба що павутина перетворилася на паралізовану мумію. У свою чергу технологія, що розсіює місячне світло, запропонувала захист ворога!

  Завдяки вмілості меча павуки не мали можливості завдати йому шкоди, тоді як навики кравця дозволяли одночасно з цим ще й збирати павутину!

  Розправившись з ордою маленьких ворогів, Віід нарешті зустрівся з Королевою павуків Ельфін. Боссом-монстром, який мав 380-му рівні! Стоячи на 12 лапах, вона була зверху до низу покрита густою довгою вовною і мала незрівнянно страшну й потворну голову.

  Саме цей противник змусив високорівного злодія Найда, варто було йому тільки отримати докладнішу інформацію, відмовитися від думки про будь-який опір.

  Вікід тільки прискорив біг.

  - Ти заважаєш мені! Я повинен швидко відновити всі витрати!

  Руйнування прекрасної скульптури не лише сприяло руйнуванню фізичної сили.

  Зазвичай Віід не любив діяти необдумано під час полювання, але через те, що при знищенні скульптури він втратив не тільки дорогоцінну роботу, а й цінні характеристики, можна сказати, у нього 'знесло дах'. Тепер його ніщо не могло зупинити.

  Королева павуків Ельфін тільки подивилась на нього, розвернулась і почала швидко втікати геть. Раніше страшний бос перетворився на посміховисько. Оскільки через свою полохливість, замість того щоб боротися, почав ховатися від самотнього гнома.

  Хоча, по правді кажучи, якби Ельфін зараз опинився не Вікід, а хтось інший, вона б все одно кинулася тікати в випадку, якщо жертва могла протистояти маленьким паукам. Методом полювання Королеви було виживання, поки жертва повністю виб'ється з сил, а потім раптовий напад.

  Наблизившись до протилежного кінця печери, королева павуків різко зупинилася і випустила нитку завтовшки з зап’ясткою людини в бік ворога.

  - Меч Цезаря!

  На такого противника Війду нічого не було шкода. Коли він повернувся від павутини, то ударив по слабкому місці Королеви.

  Найсильніша з його технік, а також підкріплена силою від знищення скульптури! Ця жахлива, руйнівна сила могла порівнятися з найсильнішим заклинанням магів - 'Горіння мани'.

  Ельфін, мабуть, дуже роздратувався. Шама і світло від зробленого Віідом удару було більше, ніж під час вибуху валану, який закривав прохід.

  Найкраще, що могли зробити Хегель та інші в цей момент - це пригнутися до землі і закрити вуха руками. На цьому єдиному вибухі і свічці нічого не закінчилося.

  - Меч Цезаря! Меч Цезаря! Меч Цезаря!

  Віід, зібравши всю свою витривалість і витримку, використав потужну техніку Найвищого безформного меча до повного виснаження мани! Він безупинно нищив Ельфін.

  Зверх того Віід ще використовував і техніку нанесення ударів в одну точку!

  Він гнався, наче заморозжений кут у кутку печери за павучем Королеви, і атакував те саме слабке місце через кілька складних технічних засобів.

  Оскільки Хегель і всі інші в цей момент сиділи, затиснувши вуха та витріщившись у підлогу, вони звичайно не могли спостерігати похідні Віідом в ці моменти неймовірні кульбіти.

  Меч Цезаря, знищення скульптур, Техніка сіяча місячного світла! Ця об’єднана сила зібралася в лютих ударах, які наносились по одному й тому самому місці ворога.

  Швидкість павуків Ельфін помітно зменшилась на прикладі експоненційного зменшення здоров’я та серйозного ушкодження тіла. Втеча, як і будь-який опір через сильний ослаблення стало марно. Зробивши ще кілька кроків вперед, монстр загинув від пошкоджень. Тіло Ельфін окутав сіре світло, і на землю посипалися трофеї: сапфіри завбільшки з качні яйця, якийсь рідкісний пояс та золоті монети.

  Все це Віід підхопив просто з блискавичною швидкістю.

  - Як же так, він ж скульптор...

  Хегель застонав, вхопившись за голову. Він ніяк не міг зрозуміти, як раптово перетворився на дурня. Якщо Вікід був Скульптером, то він не міг зібрати павутину, яка була кравцем.

  - А ці точні рухи... Це ж не якісь навички, а справжнє мистецтво фехтування.

  Більшість людей у грі спиралася на свої навички. Але рідкісні воїни діяли безпосередньо, влаштовуючи свої рухи та здібності під ситуацію. І звичайно, різниця між цими двома групами була неймовірно величезною.

  У битві звичайного чоловіка і професійного фехтальника переможця було б очевидним, бо коли не буде різниці у гонінні та класі, то в справу з’являться особисті навички, дух і прагнення.

  Те саме станеться, якщо в Королівській дорозі люди з професійним мисливцем братимуть участь у полюванні. Їхні методи пересування, відстані ведення здобичі, розрахунки часу нападу та відпочинку будуть сильно відрізнятись. Різниця була б видно у всьому!

  Насправді, дуже мало гравців досягало такої майстерності з нуля.

  Адже, починаючи з перших днів полювання, поки вони навчилися зі своїм персонажем та його класом, люди звикали діяти в першу чергу через навички. Звичайно, з часом вони виготовляли свою майстерність. Але в результаті логічно, що їм було легше перемогти ворогів, на яких вони до цього полювали сотню разів, ніж монстрів, котрих вони бачили вперше!

  Однак Віід і МЕЧі не потребували цього.

  - Все, що нам потрібно зробити - це відметети їх.

  У тих, хто просто бив ворогів до смерті, не було жодної краплі співчуття.

  - Здається, він все-таки переміг.

  - Давайте подивимося.

  Через 20 секунд нарешті найтупіша затишя Селісія рішуче піднялася. Наслідуючи її приклад, інші учасники загону пішли слідом до місця, де стояв Віїд.

  Вони відчували змішані почуття.

  Хоча на перший погляд це смішно, але насправді вони боялися цього гнома. Якби це був хтось незнайомий, то вони не зважилися б навіть підійти до нього.

  Тоді як однокурсники наближалися, Віід був зайнятий опрацюванням ран. Він тримав обома руками бинт, використовуючи техніку замикання на тулубах, руках, ногах, шиї та спині. Потім, прийнявши ліки, заплющив очі і занурився в подоби медитації.

  Майстер з навики обмотування бинтом!

  Особливі заслуги Віїд досяг високого рівня, який інші дуже вправні воїни не могли розвинути до цього моменту і в середньому.

  Здоров’я і мана поступово підвищувалися.

  Селісія хотіла підійти ближче, але побачивши, наскільки серйозні рани Віяда не посміяла його потурбувати.

  - Що ж нам робити... Після битви з Королевою павуками Ельфін рани просто жахливі.

  - А у нас навіть священника немає, який міг би йому допомогти...

  Ось так вони в безпорадності і перемінилися з ноги на ногу.

  Після того як здоров'я підвищилося до 8%, Віід відкрив очі. Узявшись і розкосившись, вони першими почали приходити до порядку й ставали ясними та блискучими. Змінені Скульптурною трансформацією, вони все одно залишалися дзеркалом душі, в яке першу повернулася життя.

  - У мене немає часу для розслаблення. Потрібно відновити втрати!

  Він захитався і пішов до проходу, звідки появилась королева павуків Ельфін. Його щиколотка, ймовірно, все ще була зламана, оскільки одну ногу він підволав.

  Зазвичай такі пошкодження не були сумісні з переміщенням, але завдяки терплячості і витримуванню він якимось чудом це робив.

  - Сламані кістки самі зростуть з часом.

  Використовуючи меч як тростину, Віід продовжував повільно рухатися вперед. Під час гри він ламав щиколотки та зап’ястки понад сто разів. Так що про стан свого тіла він був обізнаний краще за будь-кого іншого.

  Тепер Вікід, як ніколи раніше, був готовий продовжити свій бій.

*

  Цой Чжехун сидів в кафе разом з Лі Хаян.

  За останні тижні він переремонтував майже всю домашню техніку в її будинку, а також став головним консультантом з усіх питань, пов'язаних із Королівською дорогою. Вони ще не зустрічалися, але вже були в досить близьких стосунках.

  Коли Лі Гаян випила клубничне молоко, вона запитала:

  - Чжехун, а хочеш, покажу тобі мій талант?

  - Твій талант?

  - Так. Я можу імітувати звуки, ну як це роблять коміки.

  - Справді покажеш?

  - Звичайно. Зараз я намалюю звук кроків, що наближають людей.

  Лі Хаян, прокинувшись ближче від лілійного кольору губ, сказала:

  - Тубук. Тубук.

  - ...

  - А ось звук запуску автомобіля. Бур-рин-ринг!

  - ...

  - І звук літака, що злітає. Сю-тю-Юнг!

  Потім пішли звуки клацання фотоапарата, щік-щолк, входячи дзвінка, ти-ри-рин, барабану, дун-дун, щенячого лая, гав-гаву і котячого м'якуканьє, м’яса-ау!

  Цой Чжехун сміявся до сліз.

  Звуки взагалі не були схожі, але, дивлячись, як безневинна і молода дівчина ретельно намагається зобразити їх, він не міг стримати веселощів.

  'Вона володіє неймовірним чарівністю'.

  Цей Чжехун зустрівся з багатьма дівчатами, але це було вперше. Йому здавалося, що ось так, без будь-яких турбот, він прожив з Хаян все життя.

  'Я буду найщасливішою людиною на світі, якщо, прокинувшись вранці, зможу чути її пташине щебетання в оточенні пишних квітів'.

  Він часто з головою поринув у фантазії!

  Але, по правді, його вже турбувало те, що для Гаян він все ще залишався тільки другом.

  Коли Чжехун підгадався, то поставив запитання, яке турбувало його всі останні тижні.

  - А який твій ідеал чоловіка?

  Якби Хаян не змогла відповісти, то він би запитав її про це.

  - Зріст близько 187 сантиметрів, вага - 78 кілограмів, одягнений в добре споглядаючий діловий костюм. Ще... Тонкий кісточок, і щоб з м'ясом, злегка худим тілом. Хобі: приготування їжі і прибирання. Щорічний прибуток від 200 тисяч доларів, фінансист. Вік: десь 28. Таке опис пойдёт?

  - ...

  - Та жартую я. Мені подобаються сімейні хлопці. Все інше не так важливо, поки є любов. Якщо знадобиться, я зможу сама заробляти і годувати сім'ю.

  - Сімейний хлопець?

  - Так. Так, щоб бачив і любив тільки мене.

  Цой Чжехун задумливо замовк.

  Сильних сторін у нього було більше, ніж в будь-кого іншого. Він міг привернути увагу дівчат своєю зовнішністю та зав’язанням.

  Але для Лі Хаян все це не відіграло ніякої ролі.

  'Якщо не вважати вічних якостей... я, виходить, зовсім нікчемна людина'.

  Ось так просте запитання спонукало самого Чжехуна переоцінити своє життя.

  І в цей момент просвітлення він несподівано побачив далеко за спиною дівчини, знайоме обличчя. Під час « побачення » з Лі Хаян цього представника людства він міг уявити тільки в жахливих нічних кошмарах!

  Одним з них був Чонг Ілхун. Він якраз поїхав до міста за подарунком для Чха Юнхі і став вільним свідком їх chat - кімнати.

  - Чжехун, ти про що задумався?

  - А? А-а...

  - Твоє обличчя посидило. Все гаразд?

  - П-просто щось заперечує, напевно ...

  - Тут немає синього світла... Гаразд, якщо все нормально, мені пора додому.

  - Ти вже збираєшся йти?

  - Ага. Якщо припізнюся, брат буде хвилюватися.

  - Тебе проводити?

  Чжехун вхопився за пропозицію, ніби за рятувальне коло.

  'Не важливо як, але я повинен піти звідси'.

  Тут вже спрацювали відповідальні за виживання інстинкти!

  Лі Хаян взяла сумочку і встала.

  - Та ні, не треба. Тут всього-то п'ять зупинок на автобусі. Навіть пересадок не потрібно робити.

  - Давай я підвезу тебе на таксі.

  - Економь гроші. Навіщо витрачатися на непотрібні речі? А ти коли мене підвезеш, тобі доведеться знову взяти таксі вже до свого будинку?

  Цою Чжехун не міг говорити, тому мовчав.

  Він думав скористатися автобусом, але відчував непевність, бо ніколи не їздив ними і навіть не знав, яка там плата за квиток.

  Ще з часів дитячого садка, а потім наймолодший і середній шкіл Чжехуна підвозив шофер на лімузині. У старшій школі він уже ганявся на мотоциклі. Але оскільки такий вид транспорту був досить небезпечний, охоронці в компанії поліцейських машин все одно супроводжувалися позаду.

  Отже, в його житті найощаднішим видом транспорту було таксі.

  Тим часом у гаражі була приємна машина. Будучи спадкоємцем величезної корпорації з виробництва електроніки, він вирішив на певний час відмовитися від неї тому що боявся відкрити Гаян правду, яка могла викликати упередження або ворожість.

  Чжехун ніколи не шкодував за тим, що витрачали на ці скромні побачення. Але зараз він як ніколи в житті шкодував, що поруч немає власної машини або охорони-постачання.

  - Гаразд, я пішла. Будь обережний.

  - Ха... Хаян...

  Шепочучи майже під ніс, Чжехун було намагався наздогнати, щоб все ж проводити відокремлену вже дівчину... Але тут він побачив, як Чонг Ільхун дякує йому пальцем.

  А ще він щось казав. Рухи губ складалися у цілком зрозумілі слова:

  'Якщо побіжиш, помреш'.

*

  Посадивши Лі Хаян на автобус, Чжехун підійшов до Чонг Ільхуна.

  Його плечі опустилися, а погляд бігав по сторонах у пошуках виходу. У цей момент він більше нагадував грішникові, який усвідомив свою провину.

  - Жарко... Давай пройдемося трохи.

  - Так, звичайно.

  Вони попрямували в парк, що знаходився.

  Для Чжехуна це стало великим полегшенням.

  "Слава Богу, що я наштовхнувся саме на Ільхуна, а не на когось іншого".

  Перший наставник мав велике почуття відповідальності за будь - яке рішення. Крім того, він був одним з небагатьох у школі мечем, хто зустрічався з дівчиною і міг зрозуміти те, що сталося.

  У чистому парковому озері плавали рибки.

  "Як же я вам заздрю".

  У цей момент Чжехун був готовий заздрити навіть рибкам.

  Зробивши серйозне обличчя, Чонг Ільхун строго і голосно запитав:

  - Тобі... подобається Лі Хаян?

  - Так. Так і є.

  Чжехун навіть не намагався виправдовуватись. Звичайно, вони ще не зустрічалися, але самі відносини були досить близькими. Він розумів і свої почуття.

  - Ось воно як...

  Ільхун, який задумувався на якийсь час.

  Ця довга паузи якраз вистачило тремтячий до цього, немов осиковий лист, Чжехуну, щоб заспокоїтися і нарешті прийти в себе.

  'Я вижив'.

  Він не був сліпо побитий. Отже, надія на позитивний дозвіл цієї ситуації залишалася.

  Ще через деякий час Чжехун навіть по-чоловіку вип'яв груди і сам почав розмову.

  - Якщо Хаян відповість мені взаємністю, я хочу почати серйозні відносини.

  - І врешті-решт ти...

  - Вибачте.

  - Все гаразд, тобі нічого переді мною просити. Кохання - справа двох захоплених. Але ви ще не зустрічаєтеся?

  - Я закохався в неї.

  Потім Чжехун розповів про риси, які йому здаються красивими в Хаян. Пояснення, яке затягнулося більше ніж на десять хвилин. Він також відверто розповів про емоції, яких зазнали інші дівчата.

  - Звичайно, я ще молодий, але мені здається, що таку, як вона, буде важко знайти за все життя. До того ж... Я постійно чую її голос у себе в голові. І вона навіть переслідує мене уві сні.

  Розповідаючи все це, Чжехун зрозумів і дещо для себе.

  Лі Хаян була відмінною. І якщо він зараз її впустить, то потім не зможе ніколи зустріти таку особливу людину. Він насправді по вуха закохався.

  Чонг Ільхун міцно вхопив його рукою.

  - Добре. Я радий, що ти визначився. Чоловік ніколи не говоритиме про щось подібне так зворушливо і чесно, якщо бреше самому собі.

  - Так ви даєте дозвіл?

  - Який дозвіл? Я ж сказав, що кохання - це справа двох захоплених.

  - Дякую, наставник!

  - Але є дещо ще...

  Ільхун якнайдовше продовжив:

  - Починаючи з завтрашнього дня, приходь в треніровий зал.

  - Що?

  - Хлопець повинен стежити за своїм тілом. У тебе воно таке слабке, що біда...

  - Але... Воно зовсім не слабке...

  Цой Чжехун займався різними видами спорту протягом усього життя, чи то баскетбол, футбол, плавання або щось інше. І вважав себе дуже спортивним.

  Але тут Чонг Ільхун закричав:

  - Слабкий! Чи ти зможеш подолати три тисячі хуліганів, які можуть напасти на тебе під час побачення?

  - Тремя... Тисячі?

  - У будь-якій ситуації ти маєш знайти захистити свою дівчину. Ти повинен врятувати її під час війни, повеней, землетрусів чи цунамі. А тепер добре подумай перед відповіддю. Ти досить добре підготовлений для цього?

  - Ще... Нет.

  - І тут ти правий! Я розв'язую в тобі дрімають сили і мужність. Шкода, але це все, чим я можу тобі допомогти.

  - Дякую.

  - Коли учні дізнаються, що тобі подобається Лі Хаян, вони будуть з усіх сил тобі допомагати. Противників буде багато, так що приходь в треновий зал прямо на світанку. І ти зможеш отримати урок відразу у багатьох людей.

  Спарінг з п’ятьма учнями, які навчалися меча!

  Обличчя Чжехуна поблещенело. Тільки тепер він зрозумів, чому Ільхун запросив його до залу.

  - Твої почуття до Хаян не фальшиві?

  - Ні, вони справжні.

  - Добре. Знай, що немає нічого поганого в тому, щоб припинити навчання. Мало, у тебе будуть якісь справи і ти не зможеш відвідувати зал.

  - Правда?

  - Так. У цьому немає ніякої проблеми, адже тоді ми самі знайдемо тебе.

  - ...

Глава 5. Діва чистоти

  Підземелля Крамадо.

  Перший і другий його поверхи заселяли Краманоіми, монстри середнього рівня. Один з цих фактів був достатньо досвідченим, щоб зробити висновок, що розрахований він не на початківців, а вже як мінімум досвідчених гравців. Але насправді це не було правдою: починаючи від третього поверху, з’являлися небезпечні пастки і монстри із 300-ими та більш рівнями.

  Саме тому, навіть якщо б загін йшов іншим маршрутом і не зустрів на своєму шляху Королеву павуків Ельфін, рух був би все одно надзвичайно обережною через таємну ситуацію.

  Якщо б не це, Хегель та інші самі вибралися назад.

  - Охо-хо...

  Будь ласка, трохи повільніше!

  Тепер же вони мусили втікати у глибокий підземний підземелля, догоню Віїда. Звичайно, вони рухалися по вже повністю очищеному шляху. Адже після того, як неугомонний гном проносився по будь-якому місці навколо було неможливо знайти і наймолодшого павучка. Інші монстри, які так догонялися, могли лише здогадуватись як вони виглядали. Але те саме стосувалося і смертельних пасток.

  Останні знищували злодія Найдом, якого Віід відправив на цю задачу.

  - Найд.

  - Да?

  - Вирушай вперед і забирай усі пастки.

  - А як же бій?

  - Я сам справлюсь. Твоя справа - зачистити все до мого приходу.

  - Добре. Виконуваний.

  Для злодія Найда, який заробляв у грі дослідження підземних лабіринтів та підземель, знешкоджування пасток стало справою плаву.

  Насправді те, що він, як і всі, виявився абсолютно безпорадним при зіткнення з Королевою павуків Ельфін, стало, швидше, результатом складних факторів, ніж показником його слабкості. Якщо б печера з павуками не була такою порожня, і в ній були хоч якісь колони чи інші місця, за які можна сховатися та атакувати через засаду, він би не переміг, але точно не дався противникам так просто.

  Навіть після того, як валун заполонив пастку, будь Найд один, він цілком міг втекти або заблукати у якусь щілину, ніж і уникнути полонення.

  Загалом, тепер не було ніяких підстав турбуватися за просування його на самоті. Коли Найд мав справу з відповідним класом та рівнем завдання, він сміливо діяв попереду і знешкоджував небезпечні пастки.

  Однак Віяда залишався на шляху ворогів.

  - Гей, Вііде, попереду досить багато претендувачів Морон трьохсотого рівня.

  Він також виконував завдання розвідника.

  - Скільки їх?

  - Близько шістдесяти п'яти. У такій кількості виглядають дуже небезпечно...

  - Три хвилини.

  - Що?

  - Дай мені три хвилини, а поки знайди інші групи монстрів.

  - Зрозумів.

  Спілкування відбувалося дуже коротко і чітко!

  Насправді при використанні "шепота" Віі завжди говорив в такому дусі, але коли це доводилося робити під час битви, манера спілкування ставала надзвичайно лаконічною. Все тому, що він біг, бився, вбивав, збирав трофеї і знову втік.

  Вантажений в бій Віід був дуже напруженим, коли закінчувалися монстри. У чомусь це виглядало на звичку їсти кожен вечір смажене на грилі м'ясо в ресторані, а потім одного дня прийти і усвідомити, що сьогодні воно закінчилося.

  Мало в якому місці було так багато монстрів, як у підземеллі. Оскільки пастки були знешкоджені, і не потрібно було діяти обережно, Віід не міг уникнути проблем.

  Крім того, з моменту відкриття підземної частини ще не минуло тижня, отже для всіх тих хто полював тут діяли подвійні окуляри досвіду і можливість випадання речей. Звичайно, не будучи першовідкривачами, інші гравці не отримували Слави і найкращих речей з першого вбитого монстра, але й решти бонусів цілком вистачало.

  Можна сказати, що здорові та повні предметів монстри стали подарунком для всіх тих, хто протягом цього тижня полював у підземному підземеллі.

  - Так їх і справді шістдесят п'ять...

  Він міг легко справитися з усіма тими, хто опинився перед ним. Але насправді навіть для нього знищення такого числа монстрів зайняло б досить багато часу.

  - Визиваю Земляних і вогників!

  Тому Віід закликав створених ним духів.

  Оскільки він був з ними в добрих стосунках, поки мав мана, то міг покликати будь-яку їхню кількість і наказати зробити все що завгодно. Такий привілей мав тільки їх творець!

  Основна частина Землі була духами початкового рівня, в той час як вогонь у більшості своїх вже ставилися до середнього.

  Здавалося, що частина стелі впала на землю і сама печера наповнювала море вогню.

  Усюди запанував хаос!

  Земляні активно полізли на спини гонщиків Морон.

  - Бий їх!

  Хоча монстри люто відбилися списами, духи навіть не намагалися відвернутись. Це тому, що коли вони були в основному представниками сили природи, то мали майже нескінченне здоров'я. Коли Земляни кидалися на спини монстрів, то починали тиснути і душити тих, сковуючи намертво.

  У цей час вогонь влітав у роти зневоднюваних противників. Після чого кожного разу, коли монстри розкривали пащі, звідусіль виривалися язики полум’я. У випадку, коли поруч виринали свої вогні, вони швидко зникли і таким чином могли безпечно діяти.

  У цій битві Віід не користувався вмінням покладатися лише на меч. Він робив все можливе, щоб зберегти ману.

  Крім того, гном має більшу швидкість відновлення здоров’я та сил, ніж людина. Тому, повністю покладаючись на цю особливість, він боровся в найбільш густо ворожих сутичках.

  Поки Вінд займався знищенням Письменників Морон, позосталі учасники групи в особі Хеґеля, Селії, Румі, Белли та Твіта швидко наближалися до місця дій. Нехай вони ще навіть не чули шуму бою, але за минулий час відстань між ними досить скоротилася.

  Але завдяки тому, що він входив до загону, вони також мали досвід у вбитих їм монстрів.

  Досвід ріс так швидко, що ті думали про те, щоб викликати інформаційне вікно персонажа. Ті ж, хто мав 20000 рівень, зараз взагалі перебували в трансі, не усвідомлюючи, сон це або реальність.

  Коли група відставала до місця бою, Вііда вже закінчував бій і йшов далеко вперед.

  Незлий, наче божевільний, з закритими для медитації очима, він був з ніг до голови оповите, ніби мумія, бинтами. При цьому, по правді кажучи, бився Вікід теж з закритими очима. Використовуючи навики Зажмурування, він намагався хоч трохи зекономити своє здоров’я!

  Для будь-якої людини, якщо він, звичайно, не сліпий або не спить, було цілком нормальним весь час перебувати з відкритими очима. Але у випадку Віада це не відіграло ніякої ролі. Найважливішим було підвищення ефективності полювання, яке на перший погляд здавалося безглуздішим.

  Якби хтось уважно дослідив методи битви Вііда з боку, то виявилося б, що їх просто нереально повторити будь-якому іншому нормальному гравцеві.

  - Він не відпочиває.

  - Це не людина.

  - Ну, так він гном!

  Гегеля вже почали дратувати захоплені викрики Румі, Белли і Твіти.

  'Якого біса тут відбувається?'

  Сам він не міг зрозуміти, як це сталося.

  Більше того, відсутні будь-які натяки на здоровий глузд!

  У дитинстві Хегель часто не розумів певних подій чи ситуацій, але завжди мав логічне пояснення того, що відбувалося. Але, намагаючись зрозуміти ситуацію зараз, він лише заробляв головний біль.

  'Він же сам, особисто, говорив, що у нього клас Скульптора!.'

  Хегелю раптом згадав про нещодавню розмову в гілдії Чорноморського лева, у якій він перебував. Це сталося не більше восьми годин тому, в гільдійському чаті.

*

  Чат гільдії чорний лев.

  Під час відпустки, після зачищення першого поверху підземелля Крамадо, Хегель розважався болтівнею зі знайомими.

  - Праванс: Хегель, де ти зараз?

  - Хегель: Я ж уже вам казав. Виконую з друзями університету завдання дослідити підземні землі.

  - Так це відбувається сьогодні?

  - Так. Ми поїхали на кордон Червоних рівнин у королівстві Дейл. І, як не дивно, знайшли тут одне непокритого підземелля, яке зараз і досліджує.

  Правда?

  - А ось це цікава новина, Хегель.

  - Шіен: Коли ти встиг так виділитися?

  Хоча в Гілдії Чорного лева було багато гравців, чимало з них знали Хегеля. І те, що він зміг розкрити новий підземний підземелля, яке насправді було досить складним і без сумніву заслуговувало поваги.

  - Шиен: якого рівня це підземелля?

  - Хегель: звичайне низькорівневе. Хоча мені хотілося більшого, чорт забирай. Але все ж для гравців 200-го рівня, в компанії коих я і перебуваю, воно підходить ідеально.

  Останнє повідомлення Хегель прошепотів дуже тихо, щоб партнери не могли його чути.

  Ти не ігноруєш новачків. Дуже скоро, не встигнеш і помітити, вони теж виростуть. Сам же зовсім недавно був на 200 рівнях.

  - Хегель: Я їх не ігнорую. Просто засмутився, що знайдене підземелля, чого вже приховувати, розраховане на новачків.

  - Праванс. Але це все одно круто, що ви досліджуєте нове підземелля. До речі, оскільки ще невідомо, чого там очікувати, раджу не розслаблятися...

  - Я намагаюся. Але це реально для новачків, тому не уявляю, що тут може статися. Зараз мені хочеться тільки швидше все закінчити і піти полювати з гільдією.

  Коли гравці брали участь в груповому чаті безпосередньо, це було схоже на присутність у невидимій кімнаті переповненій гуками 'голосами'.

  - Віндель: У тебе сильні друзі?

  Віндель був гномом-воіном, який входив у топ-3 внутрішні ранги Чорного лева.

  - Хегель: Ні, слабкі. Правда, є злодій, який вищий за мене на кілька рівнів, але якщо виключити цього дивака, можна сказати, нікого і ні.

  - Віндель: Почекай, ти ж вже на трьохсотих рівнях? І кажеш, є злодій, що вище тебе... Дивовижно!

  Порам було зовсім не просто розвиватися в грі. Якщо вони були в загоні, то зазвичай їх відправляли на передову або у розвідку, де, коли не було високих захисту і приниження, часто гинули. А коли ці гравці були на самоті, то мали більший ризик і небезпеку.

  - Віндель. Як він це зробив? Який у нього рівень?

  - Хегель: Небагато вище трьохсотого. Запрацював же його, начебто як, звичайною полюванням в групі.

  Хегель не хотів лестити Найду, тому намагався говорити стисло.

  Мечники, до яких він ставився і які вважалися богами бою, зневажали всіх інших класів. І хоча десь всередині Хегель прекрасно усвідомлював, що Най справді сильний, він не хотів визнавати себе в цьому навіть собі.

  Віндель: Ну, як би там не було, з таким злодієм дослідження нового підземелля не повинно скласти проблем. Навіть у світлі того, що у вас немає священика.

  - Хегель: Так, так. Я взяв на себе всі битви, а Вор - розвідку. Так і рухаємося не поспішаючи в очікуванні запізнення гнома.

  Віндель: Ох, ще й гном!

  Віндель як гном, звичайно ж, відразу зацікавився останнім персонажем.

  - А віндель: а хто Воїн, Боєць?

  - Хегель. Скульптор.

  - Віндель: Нульптор?

  - Так. Один з одногрупників раптом виявився скульптором... Звичайно, яку-небудь допомогу від нього очікувати не варто, але ми дізналися про це вже після того, як його прийняли, і нічого змінити стало неможливо. Так що я зараз намагаюся швидше зачистити підземелля і, нарешті, продовжити полювати разом з вами в рядах гільдії.

  Віндель: А у цього скульптора, випадку, не високий рівень?

  - Хегель: Чесно кажучи, я не знаю. Навіть не питав. Не було особливої потреби. А чому вас це цікавить?

  - Віндель: тому що я нещодавно мав честь познайомитися з одним високорівневим скульптором.

  - Хегель. Ви про нього згадуєте?

  Віндель: У нього була особлива харизма і здібності до керівництва загону. Навіть я, наче божевільний, слідував кожному його наказу, поки ми не закінчили бій. І не тільки я, до речі. Кілька десятків гномів було залучено в виконання завдання під його керівництвом.

  У світі бувають такі скульптори? Я здивований.

  Віндель: Так, але і це ще не все. Крім того, він мав дивовижні здібності до приготування їжі. Було потрібно лише спробувати страву, яку він зробив, так само як противники більше не вважали її грізною. Різні інгредієнти, проходячи через його руки, перетворилися на смачні страви, які примушували прямо-таки бурлити силу всередині.

  - Гегель: Скульптор, який має такий рівень приготування...

  Віндель: Так, це справді дивовижно. Але він ще працював полагоджуванням зброї і броні після битви. І коли цей гном повертав відремонтований предмет, то він був відновлений до максимуму навіть початкова Прочість.

  - Хегель: Що? Чи можливо відновити первинну міцність? Ви не помиляєтесь? Все так і є?

  Хегель не знав про можливість повного відновлення міцності.

  - Так, секунду, Віндель. Ти стверджуєш, що можна відновити початкову міцність у будь-якого предмета?

  - Віндель: Так.

  - Джект: Виходить, будь-яка пошкоджена зброя або броню можна відновити до початкового стану...

  Більшість з них не знали про це. Навіть при тому, що значна частина їх мала високий рівень, можливість відновлення первісної Прочності стало для них справжньою новиною.

  І це мало своє пояснення. По-перше, у грі майже не траплялося такого, щоб максимальна міцність предметів знижувалася під час полювання. Сам по собі це був не швидкий процес. Ну, а по-друге, багато гравців ніколи не зустрічали коваля для відновлення максимальної міцності предмету.

  Щоб повністю відремонтувати предмет, потрібно було принаймні середній рівень кузнічності. Ті ж гравці, які досягли такого рівня, перш за все зосереджувалися на створенні нової зброї і броні та навіть не думали пов'язуватись з починкою, де так багато не заробляєш.

  Віндель: У будь-якому випадку, навіть серед гномів-скульпторів зустрічаються такі гравці.

  - Ну, і це нормально! Версальський континент такий величезний, що на ньому можна відкопати одного такого вмілого гнома. Але повірте, мій знайомий точно не ставиться до таких гравців.

  Хегель хвалився своєю силою і кидав гучні заяви всього вісім годин тому!

  І ось тепер сам перебував на межі напівобморального стану.

  - Ех, Віндель, я зустрів ще більш божевільного гнома-скульптора, ніж навіть ти описував.

  Тепер Хегель був дуже злий на цей світ за те, що саме з ним відбулося таке зібрання.

*

  Гравці, пересуваючись заплутаними шляхами, сильно зачищали підземелля.

  Після того, як вони опинилися в самому серці третього поверху, навколо почали збиратися печери з небезпечними пастками та низькорівними болями.

  Вікід і Найд спеціально кидалися в такі місця, після чого безжалісно винищували усіх тих людей, які кинулись на них. Таким чином вони повністю зачистили територію.

  Але якщо позаду залишився хоча б один противник, то це викликало відчуття незадоволення, подібне до того, як, умиваючись вранці і пропускаючи лоб, неможливо було відчути себе пильним.

  Слідкування того, що все ще діяли бонуси!

  За час полювання у підземеллі Віі вже встиг заробити багато очок досвіду і предметів, які випадали з переможених босів. Він і Найд, який займався не лише рідкісними бої, але й знешкоджуючи пастки, отримав додатковий досвід та кращі вміння. Інші ж, що часто йшли позаду, задовольнялися груповим досвідом і славою, а понад те й деякими предметами на землі.

  Таким чином людина, яка йде попереду Найд перший раз закінчила дослідження поверху.

  Повідомлення оповіщало про повне дослідження і зачистку підземного масиву Крамадо.

  - Охо-хо.

  - Ось це так! Ми все ж це зробили.

  Хегель втомився на землю.

  Дослідження підземелля зайняло п’ять днів! Навіть якщо час у грі тривав в чотири рази швидше, ніж реальний, то було б добре вилізти з капсули своїх друзів понад 24 години.

  - День справді був довгим.

  Ці слова, Найда, поділяють усі довкола.

  Ніхто з них ніколи раніше не брав участі в такій жахливій і кривавій полюванні. Переповнені колись самовпевненістю і почуттям власної непереможності у битвах, тепер вони мусили носитися за монстрами як вугільний, іноді на останньому подихі.

  Хоча більшість монстрів взяли на себе Вііда, в той час як у нього закінчувалася мана, і потрібно було відпочити, а противники атакували, билися й інші.

  'Але було весело'.

  "Чи зможу я так зіграти знову?"

  Навіть при тому, що всі вони пройшли через страх і нелюдську втому, зараз проведений час здавалося захоплюючим та повним незнаного раніше задоволення.

  Хегель піднявся і трохи потоптався.

  - Ну що... Дякую, чудова робота.

  Твіта злегка посміхнулася, показавши чарівні ямочки на щоках.

  - Так, і тобі теж дякую. Невтішне дослідження підземного підземелля закінчилося, і тепер можна піти додому виспатися?

  Як і всі інші, вона вже давно мріяла тільки про сон.

  Але тут Віід витягнув меч і мовчки пішов назад.

  - Гей, Хен, куди ти попрямував?

  - Збираюся продовжити полювання.

  - Але ми вже завершили дослідження.

  - Так, але в підземеллі все ще діють подвійні окуляри досвіду.

  - Але ж полудень вже...

  - Сьогодні все одно субота, і занять в університеті немає.

  - ...

  Тоді в дивний діалог зачепилася Белла.

  - Хен, якщо ти не будеш відпочивати, то можеш зашкодити собі.

  - Нашкодити?

  - Оскільки ми не спали всю ніч, нам всім зараз варто піти відпочити. Не кажучи вже про те, щоб хоч трохи нормально поїсти.

  - Не переживай. Я вже поїв і поспав.

  - Коли?

  - На світанку. Я поїхав додому, зробив сніданок для сестрички, випив кілька годин і підключився в гру вже звідси.

  - ...

  Вікід не приховував, що під час розбивання останнього великого залу він встиг повернутися додому, щоб поснідати і трохи поспати! Проводячи в Королівській дорозі багато часу, він вже давно навчився використовувати будь - яку нагоду відновити сили.

*

  - Приходьте на маскарад, організований факультетом юриспруденції! Для першокурсників вхід з 30% знижкою.

  - Чудові дівчата з факультету мікробіології влаштують для вас аукціон рабів для знайомств. Усі, від старших учнів до першокурсників, братимуть участь!

  - Клуб відпочинку факультету фізкультури запрошує всіх на виставку групового акробатичного шоу.

  - Увага! Тільки у нас і тільки на час фестивалі! Не упустіть найбільшої нагоди спробувати зловити рибу голими руками!

  Настав день проведення фестивалю в Університеті Корея.

  "В кінцевому підсумку це сталося"

  Після закінчення навчання в університеті Лі Ген, як правило, мав вільний час на Королівську дорогу. Якщо виключите всі інші заняття, які не пов'язані з навчанням, наприклад сон і прибирання, то виходить, що він стабільно провів близько 12 годин на добу.

  Звичайно, у порівнянні з іншими темними геймерами це було не так вже й багато, але Хену не доводилося вибирати. Він просто намагався якомога ефективніше використовувати час. Саме тому в недавньому полюванні у підземеллі йому, нарешті, вдалося досягти 358-го рівня.

  Проте під час фестивальу, як би цього не хотілося, потрібно перебувати в університеті протягом дня, через що Хен відчував себе у тюрмі.

  - Фестиваль тільки почався, а я вже ніби в пеклі. Цікаво, якби я був на місці ув'язнених, чи зміг би так жити?

  Питання про існування!

  Мабуть, вперше в житті Лі Ген знайшов час пофілософувати.

  Інші люди думали про таке ще в дитинстві, наприклад, коли після гри з сусідськими цуценями бачили безпритульного собаку і почали задумуватись над метою життя тварин.

  Але Хен мав інше дитинство.

  Він жив за законом джунглів, коли сильний пожирає слабкого.

  Коли він бачив кволого безпритульного собаку, то перша прийшла йому в голову думка про соєву пасту. Собака у соєвій пасті - це як вермінель з яйцем. У його голові з’явилася подібна асоціація.

  У свої одинадцять років голодний Лі Ген без будь-яких докорів сумління приманяв самотніх собак, які випали хвостом.

  'Сьогодні у нас на вечерю м'ясною бульйон. Ням-ням...'

  Так що поки звичайні люди насолоджувалися фестивальом, Хен мріяв тільки про одне - щоб все якомога швидше закінчилося.

  - Іди, допоможи помити посуд.

  Лі Хену треба було ще й займатися керуванням закусочної.

  Столь відповідальний піст віддали йому, тому що насправді він був старшим від багатьох однокурсників і не повинен допускати розброду й шата.

  - Добре, вже йду!

  Студенти в гумових рукавичках активно мили тарілки та чашки. Вся подуда була орендована в одному з магазинів, так що перед використанням її потрібно було добре помити.

  - Коли ми почнемо приймати перших клієнтів?

  - Як тільки дівчата будуть готові, десь через десять хвилин.

  Праця закусочних мала початися відразу після того, як з’явилися дівчата, які виконували роль офіціанток. А тим часом усі швидко закінчували останні приготування і робили закуски.

  За стінами наметів вже лунали звуки гулу натовпу, вулична музика і вибухи пластмас. Фестиваль тільки почався, але багато присутніх уже закочували біля страв, де можна було не лише добре підкріпитися, а й стати алкоголіками. Більшість з них були в інших навчальних закладах, тому що студенти університету Корея здебільшого займалися фестивальними справами.

  Нарешті, через деякий час дівчата закінчили накладати макіяж у роздягальні і з'явилися в наметі. Привабливі створіння, які з'явилися на публіку в весільних сукнях!

  І кожна з дівчат пішла до свого знайомого.

  - Не стій просто так, давай, підніми фату.

  Хлопці з розбитими серцями тягнулися до дівчат.

  Вони знали, що потрібно зробити.

  - Насправді це нічого не означає. Просто ми вирішили, що буде цікаво відчути, як це, до весілля.

  - Та ясно!

  І хлопці відкидали фату.

  - Знаєш, ти виглядаєш по-іншому, коли я дивлюся на тебе.

  - Негідник! Дивись, твій язик тебе доведе.

  - Хочеш померти?

  Однокурсники жартували і підтрунювали одне одного.

  Навіть якщо дівчата самі шили весільні сукні, вони були справді вражаючими. У сусідніх хлопців з’явилося відчуття, що перед ними молоді наречена.

  Дуже скоро всі дівчата, крім Сун, зібралися в залі.

  - ...

  Але тут двері скрипнули, і всі розмови в наметі затихли. Студенти, які готували на кухні закуски або протирали столи, засмеріли. Їхні очі були прикуті до роздягальні Сойн.

  Як і уві сні, перед ними стояла дівчина неймовірної краси. З ніжною шкірою, добитися якої не можна було ніяким чином окрім постійного пиття чистої роси або очищеної щонайменше вісім разів води, вона вперше з'явилася на людях в легенях макіяжу.

  На обличчя, яке і так було прекрасно від природи, тепер було важко довго дивитися. Її очі, ніс, губи - все передавали неземну гармонію. Перед однокурсниками стояла красуня, від якої виходила божевільна чистота.

  Здавалося, що інші забули навіть дихати. І якби хтось з них зараз через це помер, то не мав би ніяких жалю, тому що сталося це при погляді на обличчя неземної богині.

  Крім того, тоненька тканина весільної сукні просто фантастично окутала її і підкреслювала кожну деталь прекрасного тіла.

  Кожної секунди її погляди перетворились на казковий сон. Всі знали, наскільки вона гарна, але побачене зараз перевершувало всі межі реальності.

  У хлопців пересохло в роті. Вони відчували, ніби зникли від спраги люди. Перед ними з’явилось чисте джерело медової води.

  У цьому була якась таємниця.

  Сплата не приховувала досконалості ніг, бедерів, грудей і навіть ключівців, які злегка проступали через тонку білу тканину. Союн зачаровувала вся. Навіть її передпліччя з ледве дозволяли відвернути від себе погляд.

  Чудове обличчя, прикрите фатою, сором'язливо почервоніло. Під тихим шелест плаття, схиливши голову, Союн повільно пішла вперед. Її шлях лежав точно в напрямку до Лі Гену.

  - Богиня, вона ...

  - Богиня... - Він почувся навколо тихого шепоту захоплення.

  Навіть дівчата заздрісно просували її очима.

  Це плаття відомого світового дизайнера Марі Кіллоан.

  - Справді дуже гарне плаття.

  Хлопці ж, почувши останнє, не могли не поспівчувати дівчатам.

  - Всесвітній відомий дизайнер...

  - Неймовірно, чудово!

  Похвала дизайнерові не спадали.

  У цей момент Союн, нарешті, підійшла до Хена і злегка підняла голову. Її мерехтливі очі мовчки втупилися на нього. Але будь - хто знав, що це означало. Союн просила підняти фату саме його.

Глава 6. Побачення раба

  Коли Лі Ген відкрив завісу, клієнти поринали в кафе.

  - Можна вже увійти, так?

  - Закускова відкрита?

  Небагато людей, які зібралися навколо намету, попросили почекати десять хвилин до відкриття. Але через більше 15 хвилин майбутні клієнти штовхалися перед входом у повному нетерпінні.

  - Ах!

  - Со... Союн.

  У всьому університеті Корея, мабуть, не було нікого, хто б не знав Союн.

  - Ваше замовлення, будь ласка.

  Студенти-офіційні почали бігати в весільних сукнях, приймаючи замовлення.

  - Добрий день. Будь ласка, зробіть замовлення!

  - Сер, ви збираєтеся замовляти?

  Однак люди продовжували дивитись на Союн, наче в трансі. Вони могли сказати, що відчували шок від неземної краси.

  І тільки коли офіціантки наполегливо змушували дивитися в меню і зробити замовлення, клієнти були вражені вдруге.

  - Морський вугор, дикий окунь, параний краб, смажені угрі, чорна локшина з морепродуктами... Це справжнє меню? І тут сказано, що якщо замовити окуня, то тушкована риба в подарунок...

  - Все вірно. Сьогодні у нас морська тема. Але у період проведення фестивалю меню буде кожного дня змінюватися. Однак деякі страви, як - от фруктові закуски, омлет і блюдо з зеленим цибулею, можна буде замовити завжди.

  - Тоді дайте нам три порції морського вугра.

  - Тут морський угор, три порції!

  На стіл клієнтів встановлювалася газова пальник з решіткою. Далі поступила каструля з ще живими вуграми, які засипали різними складниками. У процесі приготування вугри плавали, проживають приправами і стали більш смачними та корисними. І після того, як все зварювалось, Хен швидко і спритно нарізав їх та викладав на тарілки клієнтів.

  Оскільки Лі Хен сам почав працювати в їдальні, він мав намір нагодувати людей не лише найсмачнішою їжею, але й добре заробляти.

  - Навіть якщо це невелика фестивальна закуска, не можна дозволити собі відлизати і погано працювати!

  За цю їжу клієнти платитимуть. Тому він не міг дозволити собі готувати речі. Треба було слідкувати за смаком і поживністю їжі.

  З моменту появи клієнтів Лі Ген виявився завантажений по повній, оскільки крім нього всі складні страви, такі як сашім або приготування окунів, ніхто більше зробити не міг.

  Ніж у його руках просто літав!

  Тоді як живий окунь обшарашено моргал, молодий кухар відрізав від нього всі нові і нові шматочки м'яса. Кожен рух Гена був надзвичайно вивірений, щоб не зачепити нервів риби.

  Усі сучасні продукти: окуні, вугри та інші представники морської і річкової фаун - були поставлені знайомими ринковими торговцями. Тому за свіжість не слід було хвилюватися навіть через те, що Хена придбала їх з дуже низької ціни.

  - Так ти, виявляється, студент?

  - Раз це для фестиваль, то прошу, порекламуй нас іншим студентам. Щоб вони більше купували продукти з ринку.

  Завдяки приємній атмосфері люди отримали найкращий та найдешевший товар за доступну ціну, тому що основна частина покупців була звичайними студентами.

  У Королівській дорозі майже всі гравці полювали і заробляли гроші, тому Хен не бачив нічого поганого в тому, щоб підвищувати ціну на свої товари чи послуги.

  Але для звичайних студентів робити те ж саме не мало сенсу. Вони б просто нічого не купували.

  Тому, щоб отримати якомога більше прибутків, Лі Хен пішов іншим шляхом. Він зменшив розміри порцій, а з ними і кінцеву ціну.

  Попри це люди були задоволені.

  - Дякую, було смачно.

  - Будь ласка, обслужіть дев'ятий столик!

  Коли Сун була звільнена від нападу, вони прийняли замовлення.

  Здавалося, що вона поводилася так само, як колись, але це справило на всіх інших незабутнє враження. Здавалося, що поряд з ними була богиня! Вже стало звичайною справою, що відвіваються на споглядання її люди проносили їжу повз рот або взагалі не ворушилися протягом декількох хвилин.

  Кожен крок Суун супроводжувався легким лимонним ароматом. Зазвичай вона використовувала тільки крем або каліфор, але сьогодні ще й надушилася. Що, загалом, не зіграло ніякої ролі, тому що без усього цього вона жадібно перевершувала красу всіх видимих до того клієнтами дівчат.

  Суйн дала меню клієнтам.

  - ...

  Чекаючи на замовлення, вона мовчки стояла.

  Хоча погляди інших сильно бентежили її, вона намагалася терпіти.

  - Будь ласка, принесіть нам фруктову закуску.

  - ...

  Союн злегка кивнула головою і пішла на кухню.

  Її вже не дивувало, що навіть ті клієнти на столах стояли незаймані закуски і намагалися отримати від неї меню та замовити ще одну страву. Парням ж тільки і потрібно було, що перекинутися хоча б однією фразою з такою красунею.

  - Клієнти вже чекають 30 хвилин.

  - Шефе, коли буде готовий парний краб?

  - Так-так, скоро буде!

  І тільки Лі Ген зараз працював на межі виснаження. Оскільки інші не вміли готувати складні страви, а ті, що могли, робили дуже повільно, він мусив працювати вдвічі або й втричі більше.

  Не дивно, що перший день фестиваль Лі Ген не тільки заглянув на феєрверки чи виступи студентів на сцені, але й взагалі покинув межі кухні.

*

  Наступного дня до їдальні привалило ще більше людей.

  - Будь ласка, обслужіть нас!

  - Ми хочемо зробити замовлення!

  І хоча кухню знову перевантажили замовлення, на відміну від вчорашнього, люди не відчували такого сильного напруження. Багато страв, як - от салат або фруктові закуски, тепер були приготовані заздалегідь. Простір закусочних розширили і заповнили з запасом ящиків.

  Крім того, від факультету прийшло ще десять осіб для допомоги в мишці посуди, прибирання зі столиків та іншої нелегкої роботи, що знизило навантаження на інших працівників.

  Лі Хен відчував цінність роботи через задоволення від заробітки.

  "За вчорашній день ми заробили в сумі сімсот доларів. Причому це вже з відрахунком оплата за оренду наметів, посуду і решти за всі п'ять днів фестиваля".

  Хена вважає, що тепер вона може стати доброю нагодою для того, щоб здобути досвід! Хоча він і так знав, як поводитися з клієнтами та готувати їжу, але тепер міг вперше в житті брати участь у створенні й налагодженні роботи приватного закладу.

  'Якщо я не зможу зробити успішним наша справа в таких ідеальних умовах, тоді не варто у майбутньому навіть і думати братися за який-небудь інший подібний бізнес!'

  Тоді як всі студенти веселилися і розважалися, Лі Хен взявся за управління закладом з великою рішучістю.

  Після закінчення другого дня шоу прибуток вийшов ще більш вражаючим, тому не дивно, що третій почався з повністю заповненим залом.

  Навіть на четвертий день потік людей не спадав, і Лі Хену доводилося все ще працювати. Але, побачивши цю самовіддачу, старші учні втрутилися у справу і взяли до рук ножі.

  - Лі Ген, сьогодні наша черга попрацювати а тобі слід піти повеселитися.

  - Але ж я відповідаю за це місце.

  - Зараз не часи династії Сілла, щоб відпочинок від роботи вважався боягузтвом. Фестиваль не поле війни, так що йди, розважись. Інші студенти вже багато разів вибиралися назовні, прийшла пора і тобі як слід насолоджуватися святом.

  Лі Ген зняв фартух і випрямив спину.

  'Праздник... Напевно, варто піти подивитися, чим заробляють на інших школах. Може навіть для нашого закладу зможу приглянути якусь нову ідею. Чим більше різноманітної інформації існує, тим краще.

  - Ну, раз наполягаєте, тоді і справді піду трохи прогуляюся.

  - Тобі варто відпочити. Оскільки зараз вже шість вечора, а наш заклад працює до десяти, ми беремо все на себе. Вважай, до завтра у тебе вихідний.

  Щоб уникнути перенапруження студентів і не перетворити це свято на цілодобове нескінченне гульня, усі розплідники фестивалю закривалися відразу після десятої години вечора.

  - Добре.

  Лі Ген оглянув закускову.

  Як завжди, столики були зайняті, а між ними лягали прийняті і рознощики офіціантки. Протягом останніх днів популярність Сойну не зникала. Доходило, що багато людей приходили сюди і робили кілька замовлень за годину тільки для того, щоб саме вона обслужила їх столик.

  Через весь цей виснажений Союн також отримала вихідний і тому не було.

  - Гадаю, нічого страшного не станеться і сьогодні вони дійсно впораються без мене.

  Тільки Лі Хену було достатньо, щоб залишити стіни і підхопити натовп. Люди, які прийшли на фестиваль з сім'ями, студенти інших інститутів загримовані учні університету Корея. Зазвичай тихий кампус був повний безмовного шуму. Здавалося, весь простір навколо заповнено 'жаром' молоді!

  Лі Хен глибоко вдихнув, ніби намагався втягнути в себе цю спеку.

  - Ах, добре! Повітря наповнене ароматом грошей!

  На трав’яному майданчику, де він зазвичай обідав, тепер було встановлено велику сцену на різних оказіях.

  Факультет віртуальної реальності брав участь відразу в декількох дисциплінах: спортивному змаганні, співі та виставі.

  Але з часом у нас стався повний провал!

  У спортивних змаганнях ніхто з команд не зміг пройти попереднього відбору, а в конкурсі співання вони не змогли взяти високої ноти. На виставах прийшло лише кілька школярів.

  - Ці студентки, здається, взагалі не репетирували.

  Один з маленьких хлопчиків в окулярах із гострим поглядом навіть гумував:

  - Як все погано.

  Навіть учні знущалися над такими виставами.

  Отже, після такого нищівного провалу всі сили факультету віртуальної реальності були спрямовані на наметну кафедру.

  Однак інші школи також не сиділи на місці і підготували свої унікальні заходи. Наприклад, студенти « Ветеринарної медицини », граючи на своєму спеціфіку, продавали яловичину.

  Студенти "Соціального забезпечення" супроводжувалися на святі інвалідів і старих, для яких вони організували проживання в готелях, триразове харчування, постійний догляд і навіть різні подарунки.

  Студенти "Дізайна одягу" продавали зовсім недорого зшитий одяг. Тоді як дуже популярні і до цього учні музики виступали на кількох невеличких сценах.

  Загалом сцени були всюди, як і різні неточні заходи малого масштабу. Особливою популярністю користувалися блошині ринки, де кожен бажаючий міг прикупити не потрібні вже комусь речі.

  І ось під час неспішної подорожі з натовпом повз головну сцену хтось обережно, але міцно схопив Лі Гана за руку.

  - Ось, здається, у нас є ще один доброволець.

  Виявляється, в цей час на сцені проводився аукціон "Раб для знайомств". І персонал події, шукаючи бажаючих серед глядачів, негайно примітив одинокого хлопця, який необережно вийшов вперед відірвав інших людей.

*

  На конкурсі зібралось 30 осіб!

  Він узяв мікрофон і над його площею рознісся голос.

  - Прийшов час нашим учасникам показати свої особливі таланти. Пам’ятайте: раби, від того, що і як ви покажете, залежатиме ваш господар. Тож з усіх сил старайтеся! Отже, прошу пройти на сцену першого учасника.

  Лі Хен отримав двадцять третій номер.

  Спочатку він не збирався кудись підніматися і навіть трохи противився, але через глузування людей був змушений приєднатися до інших учасників.

  'Конкурс талантів, сьогодні удача явно не на моїй стороні'.

  Він ніколи не уявляв, що йому показати!

  Єдине, що відрізняло його від глядачів - це бойові мистецтва.

  Коли інші учасники конкурсу показували себе у співі, танці, ігри на музичних інструментах, фокусах або навіть пароях, то обличчя Хена ставало дедалі похмурішим.

  Хен дуже боявся стати перед холодними поглядами глядачів!

  Але його речід невблаганно наближався, і він все більше й більше нервував. У ньому шаленіла справжній страх сцени, яка ускладнилася тим, що в натовпі прийшли студенти університету Корея, можливо навіть його знайомі.

  "Можливо, вражений гнучкістю, показати свою розминку перед тренуванням?"

  Але тут шостий учасник показав подібну розминку.

  - Тьфу-у!

  - Протилежно. Перестань!

  Лі Хен полегшено зітхнув.

  'Слава Богу, я не встиг виконати розминку. Може, тоді заспівати? До того ж відома пісня знає - "Буду любити до кінця'.

  Чотирнадцятирічний учасник саме співав цю пісню.

  Не можу я тепер сміятися,

  Я не можу забути твою посмішку.

  Мені так сьогодні сумно.

  Серце від болю реве.

  На погляд Ліна, цей хлопець дуже добре заспівав, але глядачам це не сподобалось. Тоді для себе він вирішив, що головне - не отримати схвалення глядачів, а якось швидко пережити цю ситуацію.

  - Тепер ми подивимося представлення двадцять третього учасника.

  Непомітно настала черга Лі Хена. Тому що відведений час на показ таланту був дуже малим, а добрих ідей так і не виникло, то він вирішив показати перше пришестя в голові.

  - Можна ніж?

  - Що?

  - І яблуко. Я покажу, як вмію чистити яблука.

  - Яблуко... Є у нас яблука? Добре, скоро вам все принесуть. Талант двадцять третього учасника - це чистка яблук! Давайте всі разом поспостерігаємо.

  Персонал конкурсу приніс велике стиле яблуко і ніж для фруктів.

  Лі Хен гарненько протер яблуко, після чого, взявши його в одну руку, а ніж - в іншу, за кілька миттєвостей ... за один рух... Зволожує всю шкірку. Здавалося, лезо рухалося без будь-якого опору. У результаті без єдиного розриву і будь-яких залишків шкірки була ідеально відокремлена від м'якоті.

  - Вже все зчистили?

  - Так.

  - Справді швидко. У всякому разі, ви показали неймовірну майстерність!

  Ведучий забапорив, намагаючись підбадьорити тиху юрбу. Загалом, виступ Гена відрізнявся від того, що він бачив раніше, тому в кінцевому підсумку він навіть говорив невеликі оплески.

  'Уф... Схоже, якимось чудом пронесло.

  За Лі Хеном ще сім учасників показали свої таланти, а потім настав час аукціону та продажу рабів.

  Ведучий виставив учасників у ряд.

  - Прошу всіх красунчиків встати у другий ряд, позаду! Тих, хто вважає себе звичайним, вийти вперед!

  Після слів ведучого Лі Ген вирішив вийти вперед.

  'Краще швидко відстрілюється, ніж втрачати час'.

  Але ще до того, як він встиг вийти, інші учасники зайняли всі передні місця.

  Справді, лише невелика частина людей хотіла купити раба! А в більшості випадків, учасники заздалегідь домовились з друзями або любими, що будуть куплені саме ними. Тому так багато людей без страху вийшло вперед.

  Одиночок, як - от Лі Ген, був лише кілька.

  -Продано! За 30 доларів...

  -Продано! За 15 доларів...

  - Ох, який дорогий раб. Продано, за 48 доларів! За словами покупниці, вона змусить раба працювати цілу ніч аж поки він не витратить!

  Прийшла черга і Лі Гена.

  Той, хто йшов, викинув його поглядом і оцінював. Після цього він важко здунув і сказав:

  - Наш наступний лот... Дуже сильний. Чесно кажучи, складно визначити ціну, так що почнемо з малого - з одного цента.

  Раб за один цент!

  Ціна інших починалася як мінімум з декількох десятків центів, а то і відразу з долара... І хоча Лі Ген розумів, що це було зроблено заради шоу, ніби жартома, те, про що він дізнався, сильно завдало йому болю.

  Але навіть коли хтось почув ціну в один цент, він не квапився піднімати руку.

  - Тут два цента!

  Одна з глядачів, яка мала дитину за спиною, підняла руку, очевидно, пожалівши раба.

  - Приймаю, ставлю зверху ще один!

  Лі Хен, подивившись у сторону викрикнулі, побачив свою сестру - Лі Хаян. Це дуже зворушує сестру, яка оцінювала брата в три центи!

  Наступний прокричав:

  - Отже, ставка - три цента. Хто підніме до чотирьох?

  - Чотири!

  - Вісім!

  Люди відривалися, бо гроші були нерухомими.

  - Сімнадцять!

  - Дев'ятнадцять!

  - Тридцять дев'ять.

  - Тридцять дев'ять центів! Якщо ніхто не поставить більше, на цьому і закінчимо. Відлік почався. Десять... Дев'ять... Сім ...

  Дорогенька ціна в тридцять дев'ять центів!

  Було видно, що вже ніхто не хоче називати ціну більше, і ведучий ось-ось завершить продаж. Але в той момент, коли рахунок дійшов до двох, якась дівчина у джинсах, бейсбольна куртка і низько натягнений кепці підняли руку.

  - Дві тисячі доларів!

  - Дві тисячі доларів! Я не очувся? Хтось дійсно назвав дві тисячі доларів?

  Зворушливо кричав ведучий втупився на руку дівчини, яка піднялася.

  Погляди глядачів теж схрестилися на ній. Всі думали, що це якийсь новий жарт і чекали розв'язання. Але тут дівчина зняла кепку і широкі сонцезахисні окуляри, та навколо розступилися захоплені зітхання:

  - Це Чон Хьорин!

  - Чон Херін прийшла на фестиваль!

  Знаменитий спів, фея світової сцени, оцінила раба в дві тисячі доларів.

  Таким чином до настання ночі Лі Хен перейшов у повну власність Чон Херін.

*

  - Рабе, руку!

  - Зараз.

  Лі Хен поспішно взяв Чен Хьорін під руку.

  Зараз він був так близький до неї, що відчував її звабливий запах.

  Взявшися під руки і розштовхуючи натовп, вони вирушили в інше місце. Але куди б вони не йшли, більшість людей навколо якщо й не намагалися побачитися з несподіваною зіркою, то просто без докорів сумління на неї п'ялося.

  Але Чен Герін не звертала на це уваги, вона широко усміхалася.

  - Ти ж покажеш мені фестиваль?

  - Але я зовсім його не знаю...

  - Нічого. Справді, веселощі — це гуляти та розважатись. Я також студентка, правда, зараз рідко ходжу в університеті. І якщо я не виступаю на сцені, можна вважати, що і фестивалю взагалі в перший раз.

  - Може, тобі краще погуляти з кимось іншим? Я насправді трохи зайнятий...

  - Раб бажає повернення?

  - ...

  Пряма і відверта загроза!

  Раби не мали жодної свободи волі. За умов конкурсу господар міг повернути його на аукціон для нової торгівлі або ж вимагати викупу свободи за допомогою повернення грошей...

  - Я покажу тобі фестиваль.

  - Відразу б так.

  Чон Херін вже добре розуміла Лі Гена і знала, за які ниточки потрібно тягнути.

  'Залякування на нього діє найкраще!'

  Вона міцно притиснулася до ліктя Лі Гена. Тепер при кожному кроці він міг відчувати тепло її пружного, без зайвого грама жиру тіла і ніжну, постійно ударяючої про його руку груди.

  - Вибач, господиня. Але чи це буде добре ім’я?

  - Тобто?

  - Якщо ми будемо так і далі ходити, то можуть виникнути непорозуміння.

  - Які непорозуміння?

  - Загалом, коли чоловік і жінка тримаються так близько...

  Звичайно, Лі Хен чув розмови інших.

  - Чон Херин така добра.

  - Ага, віддала дві тисячі доларів на благодійному конкурсі.

  За умов конкурсу всі гроші, що заробляли на продаж "рабів", дійсно йшли в різні фонди для допомоги нужденним.

  - Дивись, як під руку взялися.

  - Тихо! Це просто повага до фаната. І нічого більш...

  - Ах! Чон Херін така добра, відноситься до незнайомого хлопця як до улюбленого.

  - Новонавернені всюди везуть, хоча він і здавався непродавним рабом.

  Хоча на фестивалі були присутні журналісти, вони навіть не приділяли великої уваги подіям.

  - Чон Херін, яка завоювала з першого альбому неймовірну популярність, раніше не була помічена ні на яких університетських фестивалях. І ось тепер вона тут... Дивно.

  - Відома по всьому світу музична фея виявилася дійсно доброю ...

  З першого погляду Чон Херін дуже зачарувала.

  У той же час хмуро йшов поруч з нею Ген, тільки нещодавно вибіг із жаркої кухонної атмосфери, здавалося, що це зовсім протилежне.

  Чон Херін була відома тим, що знехтувала визнаннями та залицянням кількох відомих акторів Голлівуду. Тому люди і не вважали те, що сталося було серйозно.

  Для всіх них вона була чистою феєю, яка не мала нічого спільного з чоловіками і закоханими лише в одну музику.

  - Все-таки це так хвилюючо, взятися під руку з хлопцем. Цікаво, чи всі люди відчувають щось таке, йдучи разом?.

  - Ти що?

  - Просто думки вголос.

  Але Лі Хен чув, що сказала ця дівчина.

  'А оскільки я вперше в житті йду під руку з дівчиною ...'

  За свої двадцять два роки єдиною дівчиною, до якої він торкався, була сестричка. У дитинстві він постійно носив її на спині, міняльників, купував і вигулював, водив за руку по місту!

  - Може, пограємося в лову кротів?

  Питання, яке прийняла ігрова автомат Чон Херін вивів Лі Хена з роздумів.

  - Не хочеться...

  - Лише кілька доларів.

  - ...

  З важким серцем Лі Ген витягнув дві м'яті банкноти.

  "Все-таки на побачення з дівчиною потрібно витрачати гроші".

  Трата двох доларів на гру вже віддрукувалася в пам'яті Лі Гена на все життя. Можливо, в далекому майбутньому, лежачи при смерті від старості, він буде згадувати цей момент знову і знову.

  Чон Херін, не відпускаючи його, взяла лівою рукою іграшковий молоток.

  - Ось! Ось!

  І якщо Лі Хен спочатку не збирався брати участі в цій грі, то, спостерігаючи за тим, як молоток одночасно промахується, він не зміг нічого з собою вдіяти.

  - Трохи лівіше!

  - Поняла.

  - Наступний справа!

  - Бачу!

  - Другий зверху! Він ще не втік. Бий!

  - Не збивай мене. Я сама!

  Бажання перемогти зараз шаленіло в них обох.

  - Чорт, ну ось, пропустила дванадцять крихт.

  - Треба було швидше рухатися.

  - Ти ж весь час відволікав. Якби мовчав, я б це зробила.

  - Давай ще раз.

  - Добре, зараз я прикінчу їх усіх.

  Чон Херін стала активніше рухатися і розмахувати молотком, але лікоть Хена так і не відпустила. Побачивши, що їй незручно, він спробував звільнити свою руку, але в процесі цього випадково торкнувся її долоні, і дівчина відразу ж міцно його схопила.

  З її боку це сталося природно, наче дружній жест.

  - Чёрт! Ну ось, все ж пропустила трьох.

  - Ти добре зіграла.

  - Що будемо робити далі?

  Пара, яку зблизила ловля кротів!

  Лі Ген почувався настільки розкутим, що навіть вирішив запропонувати:

  - Може, підемо за м'якими іграшками? Хочеш пострелити в тире?

  - Звучить гарно.

  Але коли вони підійшли до намету, виявилося, що один постріл коштував 30 центів!

  Поки Лі Ген перетравлював ціни і вибирав найдешевший матч, Чон Херін першою звернулася до людини за стійкою:

  - Добрий день. Дайте нам, будь ласка, по пістолету з десятьма кулями.

  На цей раз Чон Херін сама витягла гаманець і розплатилася.

  Це справило на Лі Гена велике враження.

  'Оказується, вона дуже мила дівчина ...'

  Чон Херін взяла пістолет однією рукою.

  - Я тоді перша стріляю.

  - Добре.

  Раз за разом гумові кулі Чон Херін витончено пролітали повз іграшки. А та, що випадково потрапила в ціль, навіть не змогла змусити іграшку поквапитися на місці.

  Такий бізнес завжди будується на обмані. Адже по всьому світі велася постійна війна між паном і гравцями, які хотіли легко дістати іграшку!

  Після провалу Чон Херін настала черга Лі Хена.

  'Гушки середнього розміру важать приблизно 780 грам. Можна довіритися очам, тому що я часто тримав такі, коли пришивав очі на фабриці. Буде важко збити гумовими кулями.

  Навіть коли ви потрапляєте в середину сили удару з такого пістолета невеликий. Звичайно, якщо стріляти в одне місце, теоретичні іграшку все ж вдасться збити, але Лі Хен вирішив не ризикувати. Оскільки один постріл коштував 30 центів, він зосередився на маленькій грішці, яка чимось нагадувала горобець. І в кінці серії пострілів її збив.

  'Переможа'.

  Лі Хен хотів подарувати плюшевого горобчика своєї сестри.

  "Пустіть це буде подарунком на її день народження".

  Але в цей момент іграшку схопила Чон Херін

  - Ох, це і справді для мене?

  - ...

  Лі Хен не зміг відмовити, побачивши її сяючі очі.

  - Так, можеш забрати.

  - Дякую.

  Чон Херін обняла іграшку, наче скарб.

  Після цього вони заходили на каруселі і дивилися один з студентських виставок. Під час спільних прогулянок навіть вилізли на дах університету, звідки з’явилися нічні фестивалі та міста.

  Коли вибухи феєрверків заповнили небо, Чон Херін не відпускала руку Лі Хена. Це був її спосіб дати відчути свою любов без будь-яких визнань.

  Лі Хен думав тільки про одне:

  'Вона дуже любить триматися за руки'.

  Чон Херін піднялась на сцену біля озера.

  Дуже мала, та була покинута як провідними, так і глядачами. Зараз її від повного спустошення рятував тільки один інструмент - рояль.

  - Хочеш, я співаю тобі пісню? - запитала Чон Херін, сівши на лавку у рояля.

  Оскільки вони все ще трималися за руки, Лі Хен був змушений присісти поруч.

  - Яку пісню?

  - Кохаю... Скажи, яку ти хочеш. Тільки головне, щоб вона була хорошою. Тепер я така щаслива!

  Даючи концерти, Чон Херін подорожувала по всьому світу.

  Своїм сильним голосом вона ввела у захопленні повні шестидесятитиметрові стадіони, а в деяких країнах на головній міській площі запряжено настрій сотні тисяч людей.

  Тільки якщо під час виступу вона світилася чарівністю і щастям, то після завжди засинала у своєму номері в повній самоті. Протягом багатьох років музика була єдиним другом, в якого вона шукала потіхи.

  Чон Херін співала про щастя і любов, але насправді відчувала себе самотньою. Але тепер Лі Хен була такою щасливою, що хотіла заспівати пісню від усього серця.

  - Ти співаєш "Діалог поглядів"?

  Він назвав дебютну пісню Чон Херін і в той же час улюблену у його сестри.

  Чон Херін вперше співала її, будучи шістнадцятирічною школяркою, і ця пісня в мить стала всесвітнім хітом, який зробив її знаменитістю. За минулий час вона виконала ще багато хороших пісень, які отримали любов аудиторії, але саме 'Діалог поглядів', стипентний маленькою дівчинкою, багато слухали навіть зараз.

  - Я заспіваю. Тільки... Я буду грати однією рукою.

  Вона не хотіла відпускати його руку.

  Уяви, що немає більше в світі слів -

  Просто ми повторюємо звуки.

  Повторюємо їх знову і знов,

  Але один одного не розуміють.

  Голос Чон Херін поширювався, наче магія. Він був лагідним і гарним, але перекручував усі недоліки музики, викликані однією рукою.

  Якщо жестів немає - немає прощання.

  Розмови немає - просто мовчання.

  І залишилося нам тільки одне -

  Подивитися одне на одного з бажанням.

  Поступово музика наближалася до сцени. Вони знаходили місце і сідали довкола, намагаючись не видати навіть найменшого шорху. Потім витягали свої телефони і надсилали повідомлення своїм друзям:

  'На сцені біля озера співає Чон Херін. Швидше сюди!

  Я хочу все знати про тебе.

  Розкажи, чим ти зайнятий, що робив,

  Що сталося у твоїй долі,

  І кого ти нещодавно зустрів.

  Наші погляди - наш внутрішній світ,

  Без прикрас, без спотворень.

  Цей світ - наші почуття поривів,

  Наших душ. Світло. Відбиття.

  Неможливо до кінця дізнатися

  Ми беремо до уваги наші погляди.

  Я дивлюся на тебе знову:

  Дивись на мене. Я рада.

  Ти дивишся на мене, дивись.

  Тільки я відбивалась у зрочках.

  Море щастя мені в них покажи,

  Щоб я в тобі розчинялася.

  У неї був такий же повний чарівник голос. Хоча він уже не належав до дівчинки, а молода дівчина, яка почала пізнавати любов. І сьогодні, можливо вперше в житті, у ньому не було жодного натяку на смуток чи горе - він горів лише почуттям любові.

  Чим ближче ти думаєш, я щасливіший.

  Серце б'ється у грудях швидкої.

  Всі слова, навіть дуже красиві,

  Не порівняються з твоїм поглядом.

  Говори зі мною, говори.

  Кажи без слів - тільки поглядом.

  Під час пісні Чон Херін не дивилася на рояль.

  Сидячи поряд з Лі Геном, вона весь цей час дивилась йому в очі.

Глава 7. Цікавість Сміта

  Вікід повернувся до фортеці Некан повністю виснажений.

  Це стало результатом безперервного полювання у підземеллі Крамадо!

  За минулий час він отримав багато речей і рівнів, але через сильне перевтомлення опинився на межі життя та смерті. На даний момент максимальні значення його здоров'я і витривалості не досягали третини від значальних.

  Купивши цілий мішок з арахісом, часником і цибулею по дорозі, він зайшов до місцевого трактиру.

  - Крапку чорного пива сюди!

  Отримавши замовлення, він негайно осушив чашку до дна.

  Вікід відчув, як до нього повертається життя.

  'Втома не стільки через полювання, скільки через чортового фестиваля'.

  Перший студентський фестиваль став для нього справжнім випробуванням!

  'Я не можу дозволити собі відпочити, як це роблять інші люди. Потрібно постійно заробляти гроші. Якщо я їстиму, що хочу, розважатися, як хочеться, то хто подбає про сім’ю? '

  Останніми роками навіть малі діти знали про різницю між бідністю і багатством. Більшість з них щодня бачила, як діти під’їжджають до школи разом зі своїми батьками. Коли вони самі приїжджали автобусами, то були в дещо пригніченому стані.

  - Ты...

  - Що?

  - Користуєшся ручкою Монами.

  - Так, мама звільнилася з роботи... Наступного місяця купимо японську.

  Ця розмова, одна з багатьох можливих, сам себе встромив у голову Віда.

  Насправді наявність або відсутність грошей спричиняло розрізнення у багатьох дрібностях. Наприклад, під час вечері з батьками у заможних сім’ях діти звикали їсти сосиски в кечупі насамперед. Тоді як діти в бідних родинах, що постійно перебивалися традиційними рисами або бобами, намагались приберегти свої сосиски на останню вартість.

  Лі Ген визнав, що в нього на цьому ґрунті є комплекс неповноцінності.

  'Люді ніяк не можуть бути однаковими, якщо одні в дитинстві пили звичайне молоко, а інші - бульничне'.

  Улюблена теорія бульварного молока заспокоювала і гріла його серце!

  Коли Віід випив пиво, він прокинувся у пам’яті фестивальної вистави.

  Його крок тривав до світанку.

  Люди, що жили довкола нас, постійно просили заспівати на диліжансах. Тому Ліну довелося просидіти цілу ніч з палітурними руками.

  'Правда, справа не тільки в цьому ...'

  Лі Хен ніколи б так не втомився, якби на цьому його пригоди і закінчилися.

  Ось тільки на наступному, останньому дні фестивалю мета старших учнів стала ще іншою важкоголіком.

  - Соне, тобі теж варто насолодитися фестивальом. Або ти збираєшся весь час тут працювати?

  По правді кажучи, дев'яносто відсотків людей приходило в кафе і дивилися на Союн, але старші студенти все одно хотіли дати їй кілька годин свободи.

  - Тобі не завадить хоча б просто прогулятися. Відчуваємо атмосферу фестивальу. Є хто-небудь, з ким би ти хотіла піти?

  Союн, зустрічаючись з таким добрим ставленням старших учнів, автоматично подивилася на Лі Гена. На що той відразу ж широко посміхнувся.

  - Вони праві. Не переживай про закусочну, йди, подивися на фестиваль.

  Їхні намети були надзвичайно задоволені. Відвідувачі робили стільки замовлень, що вже через кілька годин не залишиться жодних харчів. Коли це станеться, заклад може закритися раніше і тоді можна буде піти додому та з'єднатися до Королівської дороги.

  Лі Хен був тим, хто без сумніву відмовився б від побачень з Союн на декілька зайвих годин у грі.

  - Рядовий Лі Ген ...

  Старші учні, які вже відслужилися в армії, не упускали жодної дрібниці.

  - Так, сер!

  - Не віриться, але Союн хоче піти з тобою. Отже, на сьогодні твоє завдання - супроводжувати її в фестивалі.

  Лі Ген ніяк не міг відмовити старшим, тому йому довелося знову бродити по фестивалі.

  - Ух, як я заздрю!

  - Я б теж міг скласти компанію...

  Коли Лі Хен заздрив однокурсникам і клієнтам, він залишив закуску разом з Соун.

  Соун вже встиг переодягтися з весільної сукні у свій звичайний одяг, але і після цього залишалася така прекрасна, що очі біля зустрічних на вході хлопців мало не вилізли з орбіт. Ті ж, хто в цей момент проходив повз, з недовірливим виразом обличчя оберталися і замерли на місці.

  - Пойдём?

  Лі Хен швидко збився у своїй долоні долоню Союн.

  Чон Херін так любила триматися за руки, що вчора ні на мить його не відпускала, тому зараз він вирішив сам проявити ініціативу, сподіваючись що і вона не буде сильно заперечувати. Крім того, це було необхідно, бо в постійному натовпі не вистачало часу на пошуки одне одного.

  - ...

  Її рука виявилася неймовірно м'якою і ніжною, і ще на подив теплою. Також Лі Хен зрозумів, як вона напружила, але це тривало недовго і невдовзі знову повернулася до нормального стану.

  - Є щось, що б ти хотіла подивитися?

  Як завжди, Союн не змогла нічого відповісти. Вона не послухалась, слова втрачалися і ніколи не була на фестивалі.

  - Тоді я поведу.

  Лі Хен попрямував до ігрового автомата з ловлею кротів. Той був єдиним відомим йому дешевим розвагом на фестивалі. Крім того, вчора з Чон Херін вони тут непогано повеселилися.

  Студенти, що йшли за автоматом тільки побачивши Лі Гена, відразу почали обурюватися:

  - Що...

  - Це ж вчорашній тип, який...

  - Так! Той же, що грав разом з Чон Херін... Сьогодні прийшов з Союн!

  Хлопці і не намагалися приховати свою заздрість.

  Не кажучи про те, що Лі Хен в їхніх очах виглядав підлим альфонсом.

  'Вчора так сором'язливо тримався за руку зі зіркою ... А сьогодні він впевнено тягне за собою Суйн.

  'Чортів бабник'.

  "Скуштувальник з спокусників".

  Злісність студентів швидко зростала.

  - Ось, тобі потрібно взяти цей гумовий молоток і бити з'являються крихти ...

  Уважно вислухавши інструкції, Союн взяла « зброю » і почала швидко атакувати! У порівнянні з незахищеними діями Чон Херін удари Союн слідували зі незмінною точністю. Навіть однією рукою вона не пропустила жодної крихти завдяки високій швидкості. Її проблеми з мовою ніяк не вплинули на загальний стан тіла.

  З кожним ударом Суун відчувалася сум і смуток інших студентів.

  'Було б не так прикро, якби він виявився красним або багатшим'.

  'У чому секрет обійми цього простого хлопця?'

  Потім прийшов чорий прара. Завдяки вчорашньому досвіду Лі Ген зміг отримати дві маленькі іграшки: моркву та киві.

  - Подарунок.

  Лі Ген простягнув плюшову моркву.

  - Киви я подарую сеструнку, а ця для тебе.

  - ...

  Союн міцно стиснула іграшку в руці.

  Оскільки це був останній день фестивальу, усі заходи тривали допізна.

  І весь цей час Лі Ген і Союн провели разом. Звичайно, більшість з них просто гуляли й дивилися на вистави.

  Хоча Сун не посміхалася і не сміялася, її обличчя почервоніло. Коли Лі Геном йшов за ним, куди б він не пішов, вона сама билась за руку коли доводилось перетинати багатолюдні місця.

  - Хочеш потанцювати?

  На трав’яному майданчику біля головної сцени яскраво сяяли ліхтарі. У повітрі з’явилася м’яка мелодія, під яку неквапно рухалися кілька парочок.

  Побачивши все це, Лі Ген вирішив запропонувати потанцювати.

  З ще більш розмальованими обличчям Союн кивнула головою.

  Тоді Хен взяв її за руку і наблизився так близько, як ніколи раніше.

  Вони закрутилися під такт музики.

  Танець був повільним, але обидва партнери виявилися зовсім недосвідченими. Вони не могли зрозуміти, хто вів їх і як по черзі наступали один одному на ноги.

  - ...

  - ...

  Лі Хену було дуже важко, адже він весь цей час віщував, коли сон вибухне.

*

  - Нарешті докучливий фестиваль закінчився, і тепер я можу повернутися до нормального життя.

  Після випитого пива Віяда тягнуло зела.

  Найкращі ліки - це відпочинок. А тим більше, що пиво з післяобіднім сном створювало надзвичайні чудеса для гномів.

  'Коли сили повстануть, можна буде зняти скульптурну трансформацію'.

  Кожна раса в грі мала свої переваги та недоліки.

  Наприклад, Гноми славилися здоров’ям і виносом. Але з іншого боку, зі своїми короткими руками і ногами вони були не дуже мобільні в бою. Якщо гравець не міг швидко пристосовуватися до цього, то кожна битва перетворювалася на невелике випробування.

  У свою чергу Варвари володіли чудовою Силою. Високі й м’язи ідеально підходили для тих, хто хотів стати воїном. Однак гравці, які вибрали цю расу, не могли використати ману і навіть легко потрапляли під чарівне закляття.

  Про людей можна сказати, що вони були десь посередині. Вони могли використовувати закляття і докликати духів, а при полюванні різношорстним загіном - компенсувати недоліки один одного.

  І тому, що у світі існувало багато рас, таких як орки, ельфи, феї, гобліни та інші, більшість гравців все ж таки вибирала людей. Перш за все тому, що на центральному континенті вони мали найбільше королівство і владу.

  - Кажуть, що легіон демонічних істот на чолі з Деймондом в даний момент веде запеклу битву з об'єднаною армією людей під твердинею Одейн.

  - Виходить, Одейн показав свою силу?

  - Звичайно! Це одна з найбільш неприступних фортів на континенті. Навіть величезним демонам буде не так-то і просто пробитися через її високі стіни.

  Коли Версальський континент впав у паніку, величезна армія гравців зібралася до фортеці Одейн. В одному місці сконцентрувалася неймовірна сила з понад сто тисяч людей. І це ще більше допомогло їм!

  Отже, кожне нападання демонів на фортецю було неймовірним феєрверком з понад десяти тисяч смертоносних заклинань!

  - Герої приходять до фортеці Одейн!

  - Ми вітаємо чарівників, які вступили у війну.

  Гільдія Розцвіт імперії не шкодувала грошей, збираючи під своїми відомими людьми будь-які поважані найманці. Учасники гільдії були в розпачі, бо коли програш або руйнування фортеці знешкоджували свої землі, то вони обов’язково загубили її.

  Під їх відомими присутніми зібралося велике число ще не надто відомих, але високорівних гравців, разом з якими можна сказати, прийшла і увага всього Версальського континенту.

  За захоплюючим протистоянням стежили всі гравці.

  Щодня події настільки швидко змінювалися, що неможливо було передбачити результат бою. У ті моменти, коли демони піднімалися на стіни, здавалося, що об'єднана армія ось-ось програє. Але ті, хто був у розпачі, воїни та лицарі пускали і ледве скидали ворогів за раз вниз.

  Це був момент, коли об'єднана армія відчула силу і сама почала рухатися вперед, грімаючи на своєму шляху жахливі демони. Але в той же час до основних військ монстрів підійшло велике підкріплення, і людям знову довелося відступати та ховатися за стінами фортеці.

  Зараз майже в кожному королівстві формувалися військові експедиції, метою яких був повернення завойованих орденом Відродження земель.

  Темні геймери билися в фортецю Одейн з прив'язаними до талії мечем, бо ціни на зброю, обладунки і матеріали з кожним днем швидко зростали.

  Версальський континент бушував через першу материкову війну.

  Віід витягнув через пазухи статуетку смерті.

  Трофей, який отримав перемогу над Рукою смерті в Курисо. Помітимо, при погляді на який ставало ясно що він веде до якогось нового завдання.

  - Сподіваюся, це завдання не пов'язане з армією Відродження?

  Це було досить великим ударом. Якби Вікід робив роботу не з місячного світла, а скористався деревом або каменем, то ще невідомо, хто би переміг.

  - Істота, яка нагадує коня з серпом у руці...

  Вид скульптури наводив на сильні підозри.

  Вперше армія Відродження була знайдена на півночі поблизу Мори. Після того як вона почала війну на центральному континенті, ентузіасти серед Авантюрістів знайшли місце в якому була церква ордену Відродження. Завдяки цьому відео стало відомим і символом їхнього божества.

  Він виглядав точно так само, як статуя в руках Віди. І якщо вона дійсно пов'язана з орденом, то це не обулило нічого хорошого!

  Було б безглуздо навіть думати про те, щоб протистояти армії Ренесансу, яка зараз виступала проти об'єднаного стотисячного війська та інших рятувальних експедицій.

  - Не думаю, що це може бути настільки дурне завдання...

  Але тут обличчя Віяда стало до утримання серйозним. Бо він згадав, що вже особисто не раз отримував подібні важкі до недостатності завдання. Після цього усвідомлення серйозне обличчя самотнього гнома переповнилося неземною сум’яттям.

  Прийшов офіціант.

  - Сер.

  - Да?

  - Той торговець відправив вам чашку пива.

  - ...

  Стан Віада був настільки нещасним, що не міг стримати жалю до незнайомих людей! Тепер він зовсім не був таким, як той герой, який мав незрівнянну славу і Харизма.

  Вікід помхав рукою, виявляючи вдячність, і спустошив кухоль.

  Загнаний перевтомленням тіло постійно прохало відпочинку.

  Після глибокого роздумування Віід все-таки прийняв рішення.

  - Якщо я буду уникати важких завдань, то не зможу нормально розвиватися. Та й до того ж, все те, що я досяг зараз, прямий наслідок виконання завдань ордену Фреї.

  Битва з Рицарем смерті Ван Хоком, яке привело до Лорда вампірів Торідо, і вже після нього зіткнення з Лічем Шайяром та його безсмертною армією - все це дало змогу йому правителю Мори, що можна було в деякому розумінні вважати підсумком виконання складних завдань.

  Якби Віід не знайшов Грааль Елени в небесному місті Лавіасі, то все ще залишався б простим темним геймером, який тільки й робив би те, що полював.

  А якщо ви подивитесь ще раніше, то не оформите його складним і заплутаним завданням від Родріґеса мудрого, він стане звичайним мечником або лицарем.

  Пілоти стають фортецями кожного разу, коли молот ударить.

  Те саме стосувалося Вії. Його слава зростала швидше за інших, і те що після встановлення Скульптоном, та розкриття секретів майстерності, він отримав велику силу, було прямим підсумком подолання важких випробувань.

  Віід не збирався уникнути випробувань.

  "Навіть якщо це дійсно дуже важке завдання, я цього не дізнаюся, поки не спробую його отримати. До цього моменту воно буде ні тим, ані іншим.

  Віід з непохитною рішучістю стиснув статуетку.

  - Ідентифікація!

  Дзинь!

  - ...

  Віїд миттєво обм'як. Через сильне перевтомлення і випивку навички ідентифікації просто не спрацював.

  - Ідентифікація!

  Дзинь!

  - Ідентифікація!

  Дзинь!

  - Ідентифікація!

  Дзинь!

  Дитину з цукеркою в роті возили під паркан.

  - Я не повинен дозволити Герну її виявити. Не можна допустити, щоб брат знову забрав мою іграшку. Він завжди їх забирає і ламає. Чесне слово, дуже поганий брат.

  Маленький хлопчик, який лаяв брата, переховував свою іграшку.

  Це виглядало як зворушлива сцена сімейного життя.

  Деякий час дерев’яна іграшка була під парканом серед густих чагарників. Поки що не помітив її і не підібрав.

  - Хм... Дуже цікава фігурка.

  - Що?

  Вікід був настільки шокований, що здавалося, ніби весь алкоголь зник з крові. Він так довго набирався рішучості перед ідентифікацією, а в результаті виявилося, що скульптура пов'язана з завданням рівня складності F!

  - Ще й до королівства Сур треба тягнутися... Ах, як же голова трещи.

  Звичайно, він мав йти туди заради такого безглуздого завдання.

  - Конфетка, говорите...

  Віід глибоко зітхнув.

  Зазвичай він уникав такого завдання, але хто знав, що виконання складного і унікального призначення в Курисо призведе до такої нісенітниці.

  - Якщо я скористаюся польотом, то доберуся швидко... Це виглядає більш привабливо.

  Але політ був лише після того, як ми перетнулися. Не вистачало ще розбитися після падіння з висоти через раптову закінчення мани.

  Вікід вирішив поки гарненько відпочити за пивом.

  - Кружки, що я до цього спустошив, стояли... Эх...

  Він пиячив пиво, жовчний горіх, часник і цибулю.

  У будь - якому разі, така розвага не була розкішшю або насолодою. Коли Вікід сидів у трактирі, він робив усе можливе, щоб повністю відновити сили і при цьому дуже підраховував витрати на алкоголь.

*

  Селиня Хаґен славилася своєю випічкою.

  Основною продукцією поселення була цукрова тростина, борошно, грицький горіх, виноград, кукурудза та багато інших культур. Високої якості продуктів привабило чудові кухарі, які також пекли смачні торти та печінка і робили солодке вино.

  А от поселення стало місцем відпочинку для молодих парочок, які хотіли насолодитися романтичною атмосферою.

  - Любий, їдь побільше!

  - Звичайно, і ти не відставай, люба. Хочеш спробувати?

  Парочки, що лежали всюди, наче таргани!

  Вікід, ігноруючи їх, крокував впевненою ходою закоханої людини, яка хотіла купити торт для своєї дівчини.

  - Подивіться на наші тістечка, перш ніж піти!

  Він не забував кряшком очі дивитися на пропоновані товари, хоча насправді його метою було спростування тих речей.

  - Ви, випадково, не знаєте хлопчика на ім'я Брайб?

  Чоловіки могли і не знати імен всіх дітей в селі, а ось серед жінок, особливо тих, у яких мали діти схожого віку, шанс отримати відповідну інформацію був досить високий.

  - Брайб? Боже, що він знову наробив?

  - Тобто?

  - Він жахливий хуліган і жартівник села. Взагалі не слухаються дорослих. Сподіваюся, моя дитина ніколи з ним не зв'яжеться...

  - А де я можу знайти Брайба? У мене є іграшка, яку потрібно йому повернути.

  - Так, зараз ранній ранок, тому застати його вдома буде важко ... Вам варто знайти його в перевулях на околиці або на ігровому майданчику.

  Хоч би яке село ми мали, знайти Брайба було нелегко. Віід обходив усі місця, куди його скеровували жінки, але так і не зміг виявити сліду дитини.

  Зрештою він випадково натрапив на Брайба позаду пекарні. Хлопчика в цей момент заплутав сворені зі складу шпильки, від яких до цього моменту залишилися тільки крем та крихти на його обличчі.

  "Найшов!"

  Вікід пішов відразу до справи.

  - Малюк, це ж твоя загублена іграшка?

  - А? Гном. Зі мною говорить гном!

  - Я знайшов твою іграшку.

  - Смішні вуса. І ноги коротші, ніж мої.

  - Це ж твоє?

  Брайб взяв простягнуту скульптуру і уважно її оглянув.

  Дзинь!

  Нарешті роздратуване завдання було завершено.

  Вікід мовчки чекав на свою цукерку.

  "Мої тимчасові витрати це, звичайно, не окупить, але хоч зможу отримати за неї три медуза в найближчій лавці".

  Але Брайб замість цукерки повернув назад скульптуру.

  - Так, вона моя. Я думав, брат украв... Але тепер вона мені не потрібна.

  - ...

  - Я вже не малюк. Мені вісім років! Самі бачите, вже не той вік, щоб з іграшками возитися. Так що забирайте собі, можете грати з нею, скільки хочете.

  У тихому мовчанні почувся ясний звук скреготу зубів. Але Вікід продовжував терпіти.

  Добрі стосунки з людьми Версальського континенту завжди приносили велику користь. Тому, коли ми спілкувались з НІПами, потрібно було дотримуватися трьох стовпів: ввічливості, люб’язності і поваги. І не слід було показувати свої образи чи навіть гнів.

  Можна сказати, це було залізним правилом справжніх темних геймерів.

  - Ну, все одно тобі варто забрати іграшку. Вона ж твоя. Подумай про мою чесність, що я витратив час на пошуки тебе. І чи ж це не варте подяки хоча б у вигляді цукерок?

  - Та не буду я з нею грати! - Брайба раптом осяяло, і він продовжив, вже кричачи: дядька, так ви хочете отримати цукерку? Хтось вам розповів, що моя цукерка з смаком кориці смачна...

  - Кхм...

  - Я не дам вам цукерку, так що грайте з іграшкою самі. А ще можете спробувати віднести її дядько Сміту, він хотів її.

  - Сміт?

  - Так, нікчемний старий п'яниця. Хоча зараз я думаю, що він набагато кращий за гнома, який хоче відібрати у дитини цукерку.

  Дзинь!

  Брайб, посміхнувся і додав:

  Старий дядько не може заплатити за алкоголь. У нього немає сім'ї. Коли я виросту, ніколи не буду таким марним, як він. Хі-хі-хи!

  Віід глибоко зітхнув. Тепер перед ним розпочалося наступне завдання: F. Трактрир був неподалік, і він дуже сподівався, що зможе відразу знайти в ньому цього Сміта.

  - Гаразд, малюк. Тоді поговоримо пізніше.

  - Я не малюк! І ми більше не поговоримо. Якщо тільки ви не принесете мені залізний ніж, який я так хочу.

  Віід спокійно засунув скульптуру і зник за рогом.

  Брейб же полізть малькувати нову порцію свіжого хліба зі складу. Минуло якийсь час, поки з-за рогу, за яким сховався Віід, не з'явився жахливий орк.

  Орк Каричі!

  Існування величезних розмірів і сили, які можуть одним зовнішнім виглядом перетворити будь-якого злочинця на послушну вівцю.

  - А-а, орк!

  - Чві-і! Тобі кінець, людське дитя!

  Вікід не почав довго говорити. Він просто схопив і як слід відшкодував дитину. Наприклад, щоб пам’ятати про повагу дорослих на все життя.

*

  Коли п’яниця Сміт побачив скульптуру, яку протягнув Віідом, його затемнена алкоголем очі стали чіткішими.

  - Де ти дістав цю скульптуру?

  - Взяв у хлопчика Брайба.

  - Колись я теж просив... Ти забрав її?

  Віід похитав головою. Після того, як провчив хлопця, він зняв скульптурну трансформацію і тепер був у об'єкті людини.

  - Ні. Я взяв її у незручне становище і вирішив повернути Брайбу, але йому вона вже не потрібна. І тепер прийшов до вас. За словами хлопчика, ви хотіли цю іграшку, точніше скульптури.

  - Ясно. Ви дасте мені на неї подивитися? Коли вона була у Брайба, я зміг поглянути на неї лише одним оком.

  - Звичайно. Тримайте і можете собі залишити.

  Дзинь!

  Сміт уважно оглянув скульптуру.

  - Так, це вона... Я бачив її в молодості під час подорожі.

  - Що?

  - Брайб не казав, звідки у нього ця скульптура?

  - Ні, не казав.

  - Це було близько двадцяти років тому. Часи, коли я був найманцем і блукав континентом... Кхм! У молодості я був добрим воїном. Можеш мені не вірити, але я навіть командував цілою армією найманців.

  Звичайно, Віід не повірив.

  Більшість алкоголіків, якщо запитати їх про минуле, були великими воїнами або найбільшими торговцями. Неодноразово він вже чув подібне, так що зараз пропустив хвастощі повз вуха і намагається зосереджуватися на суті.

  - За наказом королеви разом з королівською армією ми захопили замок графа Сабойдо. І потім на складі знайшли таку ж скульптуру.

  - Ось воно як...

  - На жаль, я не знаю, що це за річ. У мене є деякі підозри, але ... Може, ти сходиш до бібліотеки і поховаєш якусь інформацію про цю скульптуру?

  Вік відразу відчув, що завдання на цьому так просто не закінчиться.

  - Ну що, зможеш дізнатися? Тоді я розповідаю тобі про ті часи, коли був найманцем.

  Дзинь!

Глава 8. Відновлення імперії Ніфлхайм

  Настало третій етап послідовного завдання.

  Хоча ситуація виглядала досить заплутаною, Віід все ще поїхав до бібліотеки. Навіть якщо він і так знав велику частину доступної історії Версальського континенту, то у локальних моментах доводилося піднімати архівні записи.

  Граф Сабойодо (Єпоха правління Сура, 436 - 479 р.)

  В 17 років посвячений в лицарі.

  У 20 років я навчився рицарського ремесла.

  У 36 років він отримав землю.

  Виславився видатними талантами фехтування і верхової їзди.

  У 43 роки повстав бунт і був обезголовлений.

  Книжка аристократичних біографій містила лише короткий опис.

  Віід також покопався в розділі історії, зокрема - війни, але нічого про бунт графа Сабойдо не знайшов, ніби хтось спеціально стирчи всю інформацію.

  - Так!

  - Де?

  - Тут недалеко, скарби лежать там.

  Бібліотеку поспішно залишила парочка Авантюристів і Маґ, які до цього копалися в книгах. Але, крім них по залу бродило ще близько двадцяти гравців, які, як і Віід, шукали потрібну інформацію.

  У бібліотеці було заховано багато скарбів, але пошуки їх - важкі і досить тривалі за часом. Тим більше в таких ситуаціях, як зараз, коли це ускладнюється нестачею початкової інформації.

  "Здається, так я нічого не знайду".

  Віід впав у глибокі роздуми. Навіть кваліфікованим гравцям з класом Авантюриста шукати інформацію в книжках було дуже важко, що вже казати про Скульптора, для якого це завдання ускладнилося у раз.

  'Може, сам підхід невірний? Добре. Оскільки я скульптор, то можливо отримавши класове завдання повинен в першу чергу шукати у книгах присвячених скульптурі?

  Вікід почав шукати у відділі мистецтва.

  'Історія пам'ятників", "Найденні скульптури", 'Звістні статуї королівства Сур'.

  Під час швидкого перелитування різних робіт у руки Вііда потрапив товстий тому з гордою назвою "Драння скульптури". Саме в ньому і вдалося виявити статую, подібну до тої, що була у Віїді. Правда, там вона була під іншою назвою.

  Статуетка спокою. Релігійний символ.

  Символ бога Металоста, який наказав померлим. Орден, відомий тим, що окрім скульптури не мав жодного символу у вигляді прапора чи герба. Послідовники Металоста отримували неймовірну святу силу, завдяки якій могли керувати мертвими.

  Після того як на континенті зародилася мова, орден Металоста став називатися Ренесансом.

  Постійно спілкуючись зі смертю, священики ордену почали проводити дослідження в цій галузі і отримали погану репутацію у світі. Саме тому символ релігії, який був у скульптурі, став ховатися в таємниці.

  Дехто вважає, що символи ордену Металоста мають особливу святу силу і відрізняються від звичайних скульптур.

  Хоча завдання змусило трохи повчитися, Віід все ж справився з ним.

  Потім він негайно подався в трактир і доклав інформації Смітові.

  - У книжках написано, що статуетка є символом ордену Металоста.

  - Що?

  - Вона символ стародавньої релігії. Можливо, свята річ.

  Дзинь!

  До цього моменту Віід не знав, що можна підвищувати Скульптурну майстерність, виконуючи звичайні завдання. Правда, це вимагало багато часу для бігу

  - Значить, все так і є. Ік!

  Коли він повернувся, Сміт уже був п'яний.

  - Тоді прошу вас дотримати обіцянку і розповісти, що ж ви чули в молодості.

  - Так! Знаєш, я був дуже чесним і вихованим воїном. І до речі, досить багато заробляючим. Хоча гроші довго в мене не затримувалися, все йшло на випивку і жінок.

  Сміт почав розповідати, як він потрапив у ряди найманців, про свої подорожі та різні завдання.

  Звичайно, більшість того, що він сказав, пропустили повз вуха. Не було ніякого сенсу слухати все, що говорив п'яниця.

  Зрештою Сміт підійшов до головного.

  - Саме на шляху до підвалу ми і перехопили графа з цією статуеткою в руках. Ох, схоже, я вже трохи п'яний.

  - Чому, ви думаєте, він біг?

  - Я точно не знаю. Взагалі, це дійсно виглядало дивним. Ік. Смак пива просто чудовий. Так, а на чому ми зупинилися?

  У своїй розповіді про час, коли п’яниця була на вулиці, Сміт часто відволікався від надмірного вживання алкоголю у континенті!

  Але його блукаючий погляд знову наткнувся на статуетку, що і повернуло думки в потрібний напрямок.

  - Після цього я не бачив цю скульптуру... Ти вільний, так?

  - Ну, не так щоб спеціально.

  - Тоді ти не можеш прояснити мою цікавість ще раз, взявши мене з собою?

  Сміт витягнув через пазухи іржавий ключ.

  - В імени... якщо я не помиляюся, час-то минуло, підвал був зачарований, і потрапити туди можна тільки завдяки цьому ключа. То що, проводиш мене туди для задоволення цікавості?

  Дзинь!

  Ніфлхайм, Велика імперія, яка існувала кілька десятиліть тому на північному континенті, де зараз була провінція Морта, якою керував Віїд!

  За своїх часів вона була повністю знищена ордами монстрів під керівництвом Костяного дракона. Імператор намагався врятувати людей за допомогою бус відьми Сербіани, але внаслідок цього лише заморозив власні землі. Однак без правителя імперія швидко розвалилася через холод, боротьбу за владу і тиск монстрів.

  Якщо буде відновлено Ніфлхайм, то на Півночі настане справжній мир і безпека.

  Отже, несподіване просте завдання по поверненню статуетки було пов'язане з орденом Відродження. Хоча Вііда це дуже не здивувало. Він і так знав, що орден Ренесансу, як виявилося в Металоста, мав коріння на Північному континенті.

  Тепер, якщо задовольнити цікавість найманця Сміта, можна буде отримати завдання, пов'язане з відновленням імперії Ніфлхайм.

  'Виходить, є шанс підвищити продажну цінність Мори в майбутньому'.

  Вікід кивнув головою і з апетитом вгризся у курячу ніжку.

  - Я зроблю все, що в моїх силах, щоб задовольнити вашу цікавість.

*

  Графство Сабойдо було найбільшим мисливським угодом. І оскільки королівство Сур в основному заповнювали монстри від 150 до 200-го рівня, у ньому полює безліч різних загонів.

  - Набір гравців для полювання в ім'я. Мудро шукати тих, хто має мужність і досвід.

  Ім'я графа Сабойдо вважали головним 'підзелем" регіону. Тут жили найсильніші монстри - 282-го рівня. Здебільшого це були Примари лицарів, воїнів і навіть служниць.

  Він з п'яницею Смітом зайшов у маєток.

  - Кх-кх!. Всередині так жжає, що здається я помираю.

  Сміт не мав кінця і краю, але це не перешкоджало йому йти.

  - Може, даси одну пляшку випити?

  - У мене немає.

  Вікід рішуче відмовив.

  Хоча насправді на дні його рюкзака покоїлися десятки різних пляшок. Таке багатство накопичилося, коли у своїх подорожах він робив бренди, віскі або будь-яку стійкість кожного разу, як до нього попадали плоди дерев, пшениця чи інші відповідні складники.

  У світі кулінарії, мабуть, не було нічого такого ж добре продавця і який зберігся як алкоголь. Захопливий смак, знезаряюючий ефект і чудовий засіб для підвищення швидкості відновлення сил - все це виділяло алкоголь навіть серед популярних страв.

  На базарі з’явилися алкогольні напої так швидко, що їх можна було порівняти до золота. Тож, коли я робив час від часу випивку Віід охороняв її як скарб. Наче так риньйоно, що крім Першого МЕЧа та інших братів, ніхто не сміявся просити випити.

  - Кха, тепер горло пересохло.

  Сміт йшов слідом, все так само брюзка.

  Старі маєтки зустріли їх товстим шаром пилу і розкинутої всюди меблями. Настінні фрески були настільки пошкоджені, що не могли собі уявити. У самому центрі холла лежить величезна розбита люстра, мабуть, збитий на підлогу.

  - Вогняний шар!

  - Удар холоду!

  Вдалеку виднілося кілька груп, які активно полювали на монстрів-привидів.

  Віід не поспішав, щоб купити маєток і був змушений визнати, що все не так вже й просто. Місце було настільки великим, що не буде помилкою назвати його справжнім замком.

  У Тдумі він відвідував багато замків вампірів і у порівнянні з ними вигравали по площі. Граф як людина, облічена великою владою, мав у своїй резиденції просто величезну кількість приміщень.

  - Ну, де підвал?

  Але на запитання Віїда п'яниця Сміт тільки похитав головою.

  - Це було так давно, що вже не пам'ятаю. Хоча, якщо вип'ю одну пляшку, можливо...

  Виід насупився.

  'Просто абсолютно непотрібний п'яниця!"

  Але після відкриття « підземного » підземелля багато мисливських груп обійшлося вздовж і попервах весь маєток графа Сабойдо. А оскільки ніхто з них не виявив підвалу, то все не так просто, і той або був ретельно захований, чи знаходився в абсолютно оригінальному місці.

  "Хоча, можливо, виявили, але нічого про це не сказали".

  Адже навіть якщо хтось знаходив вхід в підвал, все одно потрапити туди без ключа не міг. Тоді у справу вступала людська натура, яка працювала за принципом "ні собі, ні людям". У такому разі гравці могли мовчати навіть після виявлення входу в підвал.

  Вікід швидко все обдумав і вирішив, що в даному випадку краще співпрацювати зі Смітом. Тоді, трохи покопавши в сумці, він витягнув одну пляшку пива.

  - До речі, я згадав, у мене залишилося трохи пива.

  - Вах! Дай його мені!

  - Подвал...

  - ... Зараз, згадую... Думаю, під тією драбиною.

  Сміт вказав на те, що сталося на другому поверсі сходів.

  Коли Вікід обминув її, то спочатку не побачив нічого, крім товстого шару пилу на дереві. Але після уважного дослідження місця він знайшов щось подібне до крихітної щілини.

  'Це тут'.

  Після того як пил було ретельно висохне, з’явилася маленька замкова свердловина. Тоді Він дістав від Сміта ключ, вставив його туди і провернув.

  Роздався тихий клацання.

  Двері вийшло відкрити з великим зусиллям.

  Після чого Віід разом зі Смітом увійшов всередину і закрив її за собою. Пам’ятайте, що витягнути ключ було можливо через те що інші загони могли помітити розчищене від пилу місце й пройти по п’ятах! Хтось, а Віід точно не був тим, хто поставить під загрозу крах вже майже доведений до кінця справа.

  - Кха! Ось, це підвал графа.

  Сміт вже встиг спустошити пляшку пива і тепер жадібно зачесував губами.

  - Якщо ми його знайшли, може, відзначимо це віскі?

  - У мене немає віскі.

  Якщо пиво було порівняно поширеним і через дешевий напій, то хороше віскі коштувало як мінімум кілька золотих та давати його п'яниці Віїд точно не збирався.

  Віід уважно оглянув підвал.

  Головне місце займали невеликі стенди з книгами, через що можна було припустити, що це місце граф використовував як таємну бібліотеку.

  'Попередання основ вогненної магії'.

  'Роздум про дружбу з духами вітру'.

  'Десять видів лести, які корисні шаманам'.

  'Путішай пішки по Версальському континенті'.

  "Прибутні ідеї".

  "Відьми і читання книг".

  Вже з однієї назви було зрозуміло, що книжки присвячені різним темам.

  Віід згорів їх всі, не пропустивши ні однієї, в сумку.

  "Можливо буде продати в антикварний або букіністичний магазин".

  Оскільки вони можуть бути зв’язаними у завданні, то залишати їх не варто було.

  Наступним об’єктом досліджень став робочий екран графа. У його ящиках Віід знайшов 300 золотих і нож для різьблення по дереву. Останній, взагалі-то, виявився не потрібен в світлі настойності ножа Захаба.

  'І це продам'.

  Вікід знав ціни різних речей.

  Якщо б у нього був універмаг, в якому зламалася система підрахунку цін, то це не принесло би жодних проблем. Тому що він би пам'ятав оптову відпустку ціну з заводу, надбавку від прибуткового податку і навіть додаткові витрати на рекламу у вигляді акцій типу: " Купи одну, отримай дві".

  365 золотих, збільшених у 12 разів, перетворилися на 4380! Такі розрахунки Віід робив швидше, ніж інші люди могли б навіть раз моргнути. Якщо говорити про витрати з грошима, то тут він перевищував будь-якого видатного математика!

  Вікід підійшов до відкритої книги, що лежала на столі.

  « Історія і історія релігії Металоста ».

  Він швидко пробіг оком по тексту.

  У стародавні часи релігія Металоста була найбільшою за кількістю віруючих. Тому що давно люди вважали смерть священною.

  І тому що вона вважалася поверненням до Бога... У багатьох королівстві сповідували саме цю релігію. Перед кожним бійом воїни виявляли пошану до ордену і богу.

  Але з часом ставлення до Металосту змінилося.

  Між народами знизилась кількість війн, відведених фортеці запобігали нападкам монстрів, і в селах запанував мир та спокій.

  Люди почали боятися смерті і стали уникати Металоста. Під час масштабної війни, внаслідок якої у світі з’явилася єдина імперія Арпена, багато королів почали сповідувати свої релігійні культи. Зокрема, послідовники церкви Металоста вірили в доктрини війни.

  Солдати переможених армій стали проклинати Металоста, бога смерті, через що дуже скоро у світі стало огидним навіть вимовляти його ім'я. Мало - помалу кількість тих, хто бажає служити ордену, зменшилась і його зайняли інші релігії.

  З’явилися нові вчення, які прославляли богиню родючості Фрею або бога війни Белакусу.

  Послідовники Металоста втратили підтримку довколишніх королів, а також її вплив. Можливо, вони пішли в тінь, але не відкинули бажання повернути свою колишню владу.

  Сила, пов’язана зі смертю!

  Вони все ще мали священну силу, і тепер прагнули помсти. Але вона не знає, в чому полягала.

  Дзинь!

  На столі крім книги Віід знайшов і дещо інше. Одяг, який носили священики ордену Ренесансу або, як тепер стало відомо, Металоста. Назва в цьому випадку не відігравала жодної ролі.

  - Мабуть, граф Сабойдо був одним з них.

  Вікід досить кивнув. На це вказувало як наявність статуетки Смерті, так і одіяння ордену Відродження в секретній бібліотеці.

  - Ого, подивися сюди!

  Сміт знайшов ще одну кімнату. На її підлозі був зображений великий магічне коло, в центрі якого було щось на зразок надгробок. Картину доповняла широка чаша з зображенням статуетки смерті.

  - Можливо, це означає, що ми повинні покласти її сюди?

  Віід витягнув з-за пазухи статуетку, ту саму нагороду, яку він отримав у підземному королівстві гномів Курисо після дуелі з Рукою смерті!

  Відновлення імперії Ніфлхайм і друге пришестя ордену Металоста. Він не уявляв собі, як це може вплинути на Версальський континент, але згідно з описом завдання, воно не закінчиться.

  Віід обережно опустив статуетку в чашу.

  У ту ж мить, ніби оживе створіння з серпом в руках широко розплющило очі. Ім’я затряслося, як під час землетрусу. Заповнив густий туман весь підвал, а над вівтарем з'явився чорний цикл. Це були ворота, що вдирались у інше місце.

  Сміт почав повільно п’ятитися, не бажаючи повірити своїм очам. Чорні ворота лякали. Ніколи в житті він не бачив настільки насиченого відтінку, та і пристойний погляд істоти, здавалося, проникав у саму душу. Просто жахлива сцена.

  Однак Віід не боявся.

  У його житті не було нічого страшнішого за порожній банківський рахунок. І це настільки його лякало, що він іноді прокидався від кошмарів, в яких відсотки з банківського рахунку падали у глибокий мінус.

  Відповідне вікно з'явилося у всіх гравців Версальського континенту.

  Коли Вікід впевнено підійшов до воріт, чорний цикл раптом витягнувся, ніби бажаючи його проковтнути.

  У той же момент Сміт кинувся вперед і схопив Вініда за руку.

  - Слухай.

  - Да?

  - Адже для виконання моєї прохання я теж повинен туди йти?

  - Звичайно.

  Він би з радістю залишив Сміта, але не міг цього зробити.

  - Тоді є умова. Якщо я туди увійду, то ти будеш забезпечувати мене п'ятьма пляшками.

  - ....

  - Без випивки я не зможу заснути.

  Вікід, згідно кивнув головою.

  - Добре.

  Все одно він не міг постійно наглядати за Смітом, а так, коли той налакається алкоголю, його можна буде залишити спати в якомусь безпечному місці.

  - І найми одного воїна.

  - Що?

  - Ти ж слабкий Скульптор, забув, чи що?

  Якщо Вікід був слабким, то більшість воїнів і лицарів повинні були повзати по землі через відсутність сил!

  Сміт продовжив:

  - Я не зможу почуватися в безпеці, якщо ми будемо там самі. До того ж ти не знаєш, куди ми підемо через ці ворота. Чи ж не краще взяти з собою одного сильного воїна?

  Дзинь!

  У завданні мирним скульпторам пропонувався найманий воїн!

  Це означало, що попереду можуть відбутися справжні битви.

  "До того ж це завдання рівня складності A..."

  Поступово завдання буде нарощеним, оскільки завдання безпосередньо пов’язане з відновленням імперії Ніфлхайм та другим пришестям ордену Металоста. Тому не варто було забувати, що це ще не кінець ланцюжка завдань. І, можливо, було б добре взяти з собою компаньйону на кого можна покластися.

  Віід негайно послав "шепот".

  - Пейл.

  - Да?

  Відповідь Пейла прийшла миттєво.

  - Я тут виконую завдання, і мені потрібно один компаньйон.

  - Правда? А де ти?

  - Селиня Хаґен у королівстві Сур.

  - Навіть і не знаю. Потребується мінімум двадцять днів, щоб дістатися туди з півночі.

  - Хм, а нікого іншого ближче до центру континенту немає?

  - Манауе недавно поїхав до Розенхайм, решта все зі мною.

  Ось тільки торговець Манауе зовсім не підходив на роль воїна, і тепер він був найближчим до всіх, Віід не збирався брати його з собою.

  - Ну, і крім всього, ми зараз виконуємо завдання по пошуку секрету виготовлення старовинного нагрудника.

  - Значить, не вийде. Я зрозумів.

  Війду довелося відмовитися від первісної ідеї.

  Якщо він витримає одного Пейла з загону, то Мейрон би сильно образилася.

  Що ж стосується решти... Ірен як священик могла принести багато користі, але в той же час додавала проблем з забезпечення її безпеки.

  До певної міри це стосувалося Ромуни як Мага.

  Сурка ж так молода і нетерпелива, що Віду було важко уявити себе з нею двоєм в багатоденній виснажливій похоті при виконанні складного завдання.

  Майстерність танцю Хварено було корисним для посилення загону або присиплення монстрів. І хоча в цьому вона перевершувала багатьох, уявити її битву у перших рядах було складно. Тому якщо для звичайного полювання в складі загону вона підходила ідеально, то взяти її з собою Війду було дуже важко, тому що він зовсім не уявляв, яка попереду небезпека.

  Зефі був виключений з самого початку. Навіть якщо він мав високий рівень міцності та здоров’я, то також володів вміннями по нашкодженню.

  - Йому не слід було і думати, так близько спілкуватися з моєю сестрункою.

  Віід взагалі стёр з голови існування Зефі. Він виростив сестру не для того, щоб віддавати її якомусь метеликові. Цього він ніколи не допустить, навіть якщо небеса будуть знищені на землю.

  - Я буду спостерігати, якщо вони просто гуляють. Сестрёнка вміє вибирати людей.

  Загалом, поки він був спокійний, бо вчинки і поведінка сестри за минулий час ніяк не змінилися.

  Серце кожного батька коли-небудь розривалося, побачивши доньку, яка в короткій спідниці йшла на побачення з хлопцем! Вікід відчув щось подібне.

  - Всі хлопці - вовки і злодії. І якщо вони будуть вбиті після своїх проступків, то це не провина дівчат. Вони повинні загинути за свої злочини або явно злочинні наміри!

  Ну, і тим більше Перегляд не міг взяти з собою Юрін.

  Тоді він відправив "шопот" Першому меду.

  - Вчителю.

  - ...

  - Учителю!

  - Кхм, що сталося?

  - Що ви зараз робили?

  - Я... Нічого, зовсім нічого. Просто розмовляв з темною ельфійкою. Так, хотів дещо у неї дізнатися.

  - Вчителю...

  Після довгої паузи перший МІЧ чесно відповів:

  - Хіба я не повинен одружитися? Звичайно, вже важко і пізно, але треба ж спробувати.

  - Інші МЕЧі теж зайняті?

  - Так, вони зараз розібралися по поселеннях орків і темних ельфів. До речі, ельфійки зі своєю смаглявою шкірою настільки прекрасні, що їх неможливо не любити!

  - А як там гори Юрокіна?

  - Дуже багато монстрів. Це добре, тому що є з ким боротися. Цікаво навіть у групі з орками полювати.

  Перший МІЧ та інші учні насолоджувалися Королівською дорогою, занурившись у захист слабких орків для демонстрування своїх чоловічості й сили.

  - Ясно. Тоді... Вчитель, темні ельфійки теж люблять квіти.

  - Правда? Чудово. Береги себя. Якщо буде потрібна допомога, зателефонуй у будь - який час.

  - Добре, до зв'язку!

  Віід перервав розмову з першим медом.

  'Кого ж взяти з собою?'

  Гільдія "Пустонні мандрівники"!

  Невелика елітна група гравців королівства Армен. За його оцінкою, у ній було досить багато невідомих йому високорівних гравців.

  Хоча Віід належав до гільдії, він досить давно не стежив за записами. В якийсь момент він просто відключив вікно чату, тому що согільці занадто багато спілкувалися.

  Однак, трохи подумавши, він вирішив, що буде важко запросити когось з гільдії на виконання настільки серйозного завдання, тому що, по суті, нікого з них досить добре не знав.

  У цей момент знову почувся голос Пейла.

  - Гей, Вііде! Ти сказав, що шукаєш найманця в загін, вірно? Чи не хочеш взяти з собою шамана?

  - Якого шамана?

  - Є дівчина, яка володіє чудовими навичками. Вона, до речі, найвідоміший шаман серед гравців Мори. Багато хто допоміг нам як під час подорожей, так і полювання. Я тут розповів про твоє прохання всім, і вона виявила бажання приєднатися.

  Війд на короткий час задумався, згадуючи перші місяці гри в Королівську дорогу.

  "А в небесному місті Лавіасі я вже полював з однією шаманкою".

  Дівчина з незабутнім ім'ям - Дайні. Тоді він вважав, що знайшов свій ідеал. Було досить важко сказати, що саме вона йому подобалась, але спільне проведення часу приносило лише радість і задоволення. Під час полювання у підземеллі вони обговорили багато речей, не кажучи вже про те, що в бою діяли як єдине ціле.

  'Однако вона покинула гру через операцію... Цікаво, як вона зараз?

  На жаль, у нього не було жодних даних, тому він міг лише бажати видужати і бути щасливим.

  Віід відкинув спогади і повернувся до розмови.

  - Я думаю, це буде занадто небезпечне місце для шамана.

  Ці класи були дуже корисні в загоні, але навіть самі себе не могли захистити у справжній битві.

  - Передай їй мої жаль, що я не можу взяти її з собою.

  - Нічого. Що тут поробиш.

  З знайомих ще залишався Хегель. Але його не варто було кликати, тому що чутки про виконання завдання поширюються по всьому світу через гільдію Чорний лев.

  Ну, а злодій Найд в цьому випадку здавався просто непідходящим варіантом.

  'Вори в першу чергу корисні у дослідженні підземелля'.

  Не дивно, що вори та Вбивці були слабкими під час боїв обличчям до обличчя. Віду ж вимагав найманий воїн, щоб воювати з вищими силами противників. Тому він не міг підштовхуватися до ворожих нападів або нападників.

  'Среди моїх знайомих найсильніша саме вона ...'

  Звичайно, Віід згадав Союн. Від одного удару її клинка гинули навіть середні монстри! І чим довше тривала боротьба, тим більше вона ставала як Берсерк. Крім того, вона мала неймовірно високий рівень і була винятково здібною людиною.

  Берсерк Союн!

  Якби вона була поряд з ним, він би опинився за кам’яною стіною.

  Але Вікід похитав головою. Хоча останнім часом його ставлення до неї трохи змінилося, цього було все одно недостатньо, щоб йти виконувати настільки важке завдання, ніяк не пов'язане з нею безпосередньо.

  'Тим більше я не знаю, де вона зараз, і можливо, їй теж довго добиратися'.

  Загалом, нікого доступного поруч з королівством Сур не було.

  Тоді він прийняв рішення.

  - Визиваю Рыцаря смерті!

  З темного диму з'явився Ван Хок.

  Він так довго був з Віідом, що його жорсткий погляд вже встиг стати для того рідним.

  - Звали, сер?

  - Так. З'явилася робота.

  - Готовий упокоїти будь-кого! - Розпочався крик Рицаря смерті.

  Віід повернувся до Сміта.

  - Думаю, з ним нам не потрібен ніякий найманець.

  Сміт, здавалося, зовсім не здивувався появи монстра.

  - Так, Рицар смерті в будь-якій ситуації зможе нас захистити. А що щодо алкоголю?

  Віід на секунду відкрив сумку і витягнув звідти пару пляшок пива. У нього було ще кілька десятків таких, але якщо і вони закінчуться, то можна буде перейти до віскі та вини, якого також мало. Крім того, йому не потрібно було купувати алкогольні напої.

  Крім того, Віяда завжди мала в сумці достатньо точильних каменів, бінтів і лікарських рослин. Загалом, було все, щоб будь-коли поїхати в далекий шлях.

  - Тоді йдемо.

  - Добре.

  Сміт також рушив слідом за Віідою. Через мить двоє людей були поглинуті чорними ворітьми. Після цього, загартована лійкою темряви, граф Сабойдо проколов останній і прощальний землетрус.

*

  Земля, вкрита мертвими тілами монстрів!

  Кожного разу, коли Суйн змахував мечем, відлітали частини тіл ворогів. Тих самих монстрів, що намагалися таємно напасти з-під землі, з дерев або через кущів.

  Союн просто рухалася вперед. Кожен її помахом, кожен блиск лізу меча залишав після себе чергового переможеного противника.

  У минулому Союн боролася, щоб забутися. Доходило навіть до того, що повністю стомлена і покрита з голови до ніг потім вона наполегливо йшла вперед, знищуючи одну групу монстрів за іншою. Подібно як і берсерка, котрий може ставати сильнішим від кожної пролитої крові противника.

  'Тут занадто слабкі'.

  Але в берсерків була й інша особливість: вони притягували противників. Монстри з усіх куточків округи були вбиті у групу біля місця, де була Союн. У той час як ноги дівчата самі собі скеровували її туди, де зосереджені на найсильніших противників.

  Можна сказати, що це було абсолютною чутливістю справжнього берсерка, який постійно шукає криваві битви. І куди б не прийшов такий гравець, це місце перетворилось на поле бою в вкрите тілами та заповненим передсмертними криками.

  Тепер Сун полює в кращому високорівневому мисливському місці північного континенту, Мабан! Тут монстри юрмилися напереріз самотньою молодицею.

  'Ніхто мене не любить'.

  Раніше вона боролася, щоб не згадувати минуле. Але тепер біль у серці вже не був таким нестерпним.

  'Друг...'

  Кожного разу, коли вона пригадувала свого друга, її серце переповнювали теплі почуття. Час, проведений з ним у Королівській дорозі, був коротким, але крім цього вони тепер зустрічалися і в житті.

  'Я хочу його захистити'.

  В її голові сама собою виникла сцена смерті від дихання Костяного дракона. І тепер Сун набирала досвіду і майстерності, щоб в майбутньому захистити слабкого Віди.

  Вже зараз вона мала 422-ий рівень!

  Союн не махнулася йшла туди, де зібралися найсильніші монстри.

Глава 9. Скульптор Ада

  Пройшовши через чорні ворота, Віід і Сміт опинилися в оточеному скелями місці. Звичайно, це були незвичайні скелі. Чорні як смола, випаровані дірами, вони попрямували вгору без єдиного деревця на схилах. Між ними долина текла ще дивніша ріка.

  - А-а- а-А.

  - Спасите нас, рятуйте!

  - Позбудьтеся цих мук.

  Річка видавала жахливі крики, подібні до стогінів привидів.

  'Це річка Плачу?'

  По берегах річки стояли численні групи скульптур. Підвищившись, як кровожерливі монстри, вони здавалися настільки жахливими і навіть демони були змушені здригнутися!

  Обняла дитину мати з відрізаною головою. Для раси орків. Тролі, що загарбували один одного списами. Групи людей, що боролися. І навіть сцена розграбована і згорненого села була показана через скульптури.

  І ось такі роботи наче нескінченної верниці вишикувалися по всій довгій річці.

  - Гм.

  Від такого навіть Віід насупився.

  Скульптури демонстрували такі негативні зображення та сцени, що виклика́ло б відразу до будь - якої нормальної людини.

  Проте одна скульптура сподобалась і була зрозуміла Віду. Вона зображувала мерзенного работоргівця. Він нарізав собі апетитний стейк, не звертаючи уваги на дітей, що стояли поруч. Ті, хто дивився як раби, харчувалися від сили лише ячмінним хлібом.

  - Якщо у вас немає грошей, то ви будете голодувати! Він ще дуже добре з ними обходиться, раз дає ячмний хліб...

  Скульптура викликала цілковиту симпатію Вііда!

  Можливо, для цих дітей поневолення зловісним работоргівцем стало найбільшою успішною справою. Адже на його місці Віід, напевно, не дав би їм ложки пшваної каші!

  Чим далі ця мотузка тягнулася вздовж ріки Плач, тим зловіснішими ставали масивні та скрегочені стони.

  - А-а-А!

  - Убий нас. Убий.

  Підійшовши ближче, він зрозумів, що це незвичайна річка. У її глибинах пропливали душі різноманітних монстрів і людей, які прагнули помсти. Вираз їхніх облич був настільки жалюгідний, що навіть у льодяному будинку з привидами важко побачити.

  Сміт підійшов і сказав:

  - Може, вся справа у скульптурах?

  - Що?

  - Я маю на увазі твори мистецтва. Вони були покликані хвилювати душі, і це змушує річку тонути.

  Вікід був повністю згоден з припущенням колишнього найманця.

  Кожен витвір мистецтва має свої емоції. І пускай на перший погляд роботи здається однаковими, але насправді вони різні.

  Людина, яка щойно встала з ліжка, звичайно, могла виглядати опущеною. Але для того, щоб виглядати подібно до тієї дівчини, яку вона визнає в коханих почуттях, це з розряду неможливого. Адже в ній бажання і надії. Почуття, сповнені любові!

  Навіть якщо об'єкт зображення той самий, настрій, що його передує скульптурою, повністю відрізнятиметься від того, з якими почуттями він був створений. Це так само природно, як і вірш поета або книга письменника може передати різний настрій в залежності від того, які емоції містить письменник.

  Мистецтвознавство впливає на атмосферу.

  Якщо в будинку повно похмурих картин або скульптур, то і настрій буде пригнічений, пропаде бажання щось робити аж до того, що не захоче вставати вранці. Спочатку це може бути непомітно, але через кілька років або десятиліть такий вплив цілком змінить людину.

  - Фэн-шуй місцевості.

  - Що?

  - Квартири з видом на річку Хан коштують дорожче. Можливо, тут щось подібне.

  - Про що ти говориш?

  - Чим краще вигляд, тим вище вартість квартири. Зазвичай це працює так.

  Віід думав, що зрозумів суть.

  Розробки мистецтва передавали почуття, а це важко уявити тому, щоб створені зі злими намірами скульптури мали позитивний вплив на річку.

  Скульптури, що впливали на настрій місцевості!

  Вік багато заздрив за своє життя.

  - Традиційно немає нічого точніше ринкової ціни квартири. Нам потрібно зрозуміти, що це за місце.

  Настав момент істини.

  Дзинь!

  - От чорт!

  Сміт потиснув плечима.

  - Отже, тут закінчується континент. Навіть працюючи найманцем, так далеко я не забирався... Дай мені ще твого лікера. Тепер буде про що похвалитися перед друзями за чашку. Ха-ха-хо!

  Сміт, приклавшись до пляшечки, знову розселився.

  Вікід ж важко зітхнув. Після довгих подорожей по світу він опинився біля воріт пекла. Причому, волію долі, в компанії жахливого п'яниці.

  "Так ось чому місцевість виглядає настільки дивною ..."

  Колишня кров атмосфера трохи схожа на ту, що була в Тодумі!, все навколо здавалося пустельним і похмурим, не відчувалося ніяких слідів присутності людини.

  Вікід дістав компас, але його стрілка крутилася не зупиняючись. На небі ж не було жодного знаного сузір’я.

  'Значить, звичайними способами повернутися вже не вийде ...'

  Вікід і Сміт пішли вздовж ріки Плачу.

  На березі було зібрано принаймні тисячу різних скульптур, згрупованих за різними темами. І хоч би скільки часу Вікід шукав серед них, він не знаходив жодної позитивної роботи.

  В якийсь момент він помітив гарну і милу дівчинку, але коли з недовірою підійшов ближче, розглянув жахливу картину. Мила дівчинка плювалася! До того ж вона тримала жабу в руках.

  Просто жахлива сцена, яка шокувала людину.

  Вона була серед робіт і жахливої композиції, в якій зображали мускулистих дівчат у футболі. Звичайно, замість м'яча була голова огра!

  Вікід вирішив дізнатися інформацію про скульптуру.

  - Ідентифікація!

  Дзинь!

  - А-а-А!

  Між тим, як Віід плив за течією, то більше води річки Плач ставали.

*

  На другий день подорожі він знайшов руїни церкви Металоста! Одна з реіденцій ордену, яку вважали цілком зникли з лиця континенту — була тут.

  Вважається, що мармурова споруда була суцільним руїном. Воно було в такому жалюгідному стані, що Віід сумнівався, чи варто туди потрапити.

  - Визиваю Рыцаря смерті!

  З клубів диму з'явився Ван Хок із мечем в руках.

  - Ви звали, сер?

  - Так, ступай всередину. Якщо побачите живих людей або монстрів, негайно повертайся з промовою.

  - Зрозумів.

  Це завдання, мабуть, трохи знизило рівень близькості Ріцаря смерті, але протягом довгого часу вони вже були міцно зв'язані важкими та неприємними ситуаціями.

  Ван Хок ретельно оглянув храм і вийшов.

  - Там нікого немає, пане.

  - Правда?

  Віід теж зайшов всередину. Побачена ситуація виявилася незначною. Єдине, що він знайшов всередині - це кам'яні статуї, які прославляли бога.

  - Церква залишилася, а всі священики пішли.

  Вікід поспішив вийти звідти, оскільки навіть у кімнаті священика не з’ясовувалось нічого цікавого. Усі його уловили пилюкою, який покривав одяг.

  На третій день подорожі біля річки Плач.

  У місцевості, що знаходилася далеко від руїн церкви, Віід виявив більше сотні священиків і Темних лицарів.

  - Орден Ембіню!

  Як стено вирвалися ці слова з рота Віда.

  Орден, з яким він вже стикався у битві проти Костяного дракона. У його голові з’явилися спогади про те, як він боровся з ними у складі Північної експедиції разом із Альбероном і Союн.

  Обличчя Віяда посерйозно.

  - І тут замішана церква Ембіню!

  Ситуація була нелегка, бо ця організація зробила такий могутній внесок у знищення королівства Ніфлхайм.

  Вікід вирішив діяти максимально приховано. Позаяк близько тисячі демонських монстрів не були священиками та лицарями.

  Могутня військова сила!

  Самі ж священики виконували незвичний ритуал.

  - Ау-уа-а. Залишіться з нами. Відоміть тому, хто так з вами вчинив!

  - Мучення і біль. Нехай вони дізнаються, що таке справжнє розчарування.

  - Повертайтеся і помститесь за себе.

  Священики складали масові жертви у річку Плач.

  Вода в річці оживала кожного разу, як вони приносили у жертву чергового оленя або ягняти. Подібно до фонтану, вона змивала їх так, ніби хотіла пожерти. У такі моменти священики ордену Ембіну поспішали втекти подалі від води.

  Винеси злості, печалі та нескінченні страждання!

  Той, хто проводив обряд священика приніс у жертву ягня.

  З неприємним шумом річка забурила, ніби хотіла повернути назад. Величезний потік води піднявся на 10 метрів. Він став брудним і мутним, неначе тепер був стоїчним!

  Духи з перекошеними обличчя застоювали ще голосніше.

  - Здається, вони щось задумують... Рыцарь смерти!

  - Слухаю, сер.

  - Залишайся тут і охороняй Сміта.

  - Добре.

  Вікід вирішив залишити старого найманця і Рицаря смерті, спробувати прокрастися до священиків самотужки.

  Проте Сміта так не обурила така ідея.

  - Ну вже ні. Я допоможу. Це просто безглуздо, будучи таким молодим скульптором, відправитися в розвідку.

  - ...

  - Куди ти зібрався йти без мене, першокласного найманця? Довірся мені.

  Віід без жалю кинув йому напівпусту пляшку.

  - Оу! Першокласний віскі! Упевнений, він доведеться мені по смаку.

  Переключившись на випивку, Сміт забув про розвід.

  Таким чином, Вік почав крастися на місце церемонії сам.

  Правда, було б деяким перебільшенням сказати 'крався'. Він підіймався на гору і поступово наближався до них!

  З кожним його необережним рухом вниз скочувалися маленькі камінці. Коли священики і темні лицарі от-ось подивляться в його напрямку, він швидко притискався до землі, замираючи.

  У цей час вітер, пролетівши через отвори в скелях, видавав зловіття.

  Зрештою Віід зійшов на вершину скелі, поставившись так близько до загону ордена Ембіна, наскільки взагалі міг. На жаль, цього було недостатньо, щоб послухати розмову священиків, але він міг почути, що говорили на посту Темні лицарі.

  - ... Що зробили?

  - Сьогодні... Здається... Доклали, що зробили так багато

  - Використовувати скульптури... Гарний план.

  - Вернути Вірсальський континент в пучині лиха ... Наша мета.

  Через шум вітру вдавалося вловити тільки ривки фраз!

  Віід намагався скласти воєдино всю розмову.

  Часто він вижив завдяки своїй здогадливості. По одному виразі обличчя роботодавця Віяда міг зрозуміти, чи отримає він зарплату, або будуть проблеми.

  "Зробили так багато... Я не знаю, про що саме вони говорять, але думаю це має відношення до душ померлих людей. Використовувати скульптури... Мабуть, вони про затверділість душ у річці Плачу.

  Не могло бути іншої причини для використання скульптур.

  Нижня річка стала все бруднішою і забрудненішою, а страждання душ - дедалі більше. Очевидно, вони стикалися зі злими силами, що походили від скульптур.

  - .... Час так.

  - Зміна... Відпочиньте.

  - Свіжа кров овець...

  На пост прийшли інші Темні лицарі.

  Вікід продовжував тихо чекати, поки вони стояли на посту.

  - Вітер сильний.

  - Погода жах... Калотропи вроде...

  За цілу годину він почув всього пару слів!

  Вони не мали нічого спільного з ритуалом, який проводив священики.

  Тоді він повернувся туди, де переховувалися Сміт і Річард смерті. Він вийняв статую смерті і побачив, що вона вже якийсь час мирочила.

  - Не може бути... Ідентифікація!

  Тоді схожа на коня, що є реліквією ордену Металоста, відкрила рот. Почулось давній голос:

  - В німлеті!

  Це історія ордену Металоста, здатного керувати мертвими.

  У якийсь момент представники ордену втратили свій вплив на інші релігії. Потім вони, переповнені про помсту, об’єдналися з орденом Ембіну - культом поклоніння демонам, який не знав нічого крім ненависті.

  - Використовуйте всю силу, яка у вас є. Ха-ха!

  - Заставте Версальський континент поклонятися ордену Металоста.

  - Єдине наше бажання - руйнування. Ми допоможемо.

  Орден Металоста був розбещений.

  Його священики залишили свої обов’язки у сприянні померлим і стали 11 - м парафієм ордену Ембіні. Вони натренували демонів і створили військо зла, яке мало розтоптати Версальський континент.

  Очистіть річку Плачу, джерело її сили.

  Тільки після її очищення демони втратять свої сили.

  Дзинь!

  Очі Віда загорілися.

  - Здається, це початок нового ланцюжка завдань.

  Завдання для скульптора!

  Воно було наступним після отримання статуетки смерті. Якщо він прийме і виконає його, помішавши ритуалу, ланцюг завдань продовжиться. Відповідно, це і був початок справжніх випробувань.

  Віід і не подумав відмовитися від виклику.

  - Я беруся.

*

  Бассейн річки Плач!

  Територія, де вже здалека від берега блукали цілі натовпи пекельних або демонічних створінь.

  Без перебільшення це місце можна було назвати одним з найгірших для полювання. Монстри були настільки худими, що здавалося, складався з одних кісток, і в той же час їхня темно-синя шкіра випромінювала електрику!

  Через постійні переходи і сутички між демонічними та пекельним монстрами Віід не міг залишити безпечну ділянку біля берега річки.

  - Монстри більш ніж 300-го рівня...

  Принаймні, найслабші з побачених їм мали такий рівень.

  Погода була пасмурною, але добре, що не вологою, бо коли б вона вилетіла електричними монстрами, сила виявилася ще жахливішою.

  Віід вирішився на один експеримент.

  - Рицар смерті, вбий їх!

  - Слухаюсь, сер!

  Ось тільки Ван Хок не зміг протриматися і 10 хвилин проти трьох монстрів, перш ніж загинути! Тому Вікід вирішив, що ще рано відбиратися від річки, особливо в світлі того, які противники попадуть перед ним. Через смерть Рицаря смерті він зовсім не переживав. Той як особлива істота міг бути покликаний знову трохи пізніше, правда, на деякий час у слабшому стані.

  Віід смиренно взяв ніж для різьблення.

  - Потрібно діяти поступово, крок за кроком.

  Першою метою для роботи стала обезголовлена оркчиха, яка тримала на руках маленьку дитину. Для її відновлення потрібно було створити нову голову, яку потім слід було акуратно приєднати до тіла.

  Взагалі-то, перед Відом зараз стояло завдання з переосмислення на позитивний лад тисяч різних скульптур, через що навіть він міг назвати це одним із найбільших прикладів праці в історії людства.

  Загорнувши голову з теплою посмішкою на обличчі, Віід перейшов до очей. Лише після того, як оркчіхи були створені, вона була настільки пронизливою і жадібно настроєна на те, що могла з’їсти свою дитину! Ну, або як мінімум налякати його до смерті.

  Під час перебування в тілі орка Карічі Віїд досить добре зрозумів унікальне відчуття краси цієї раси, але оскільки тепер голова була забита сторонніми думками, йому не вдалося зробити задум.

  - Так не піде.

  Вікід відклав ніж для різьблення.

  Робота була невдалою, бо він навіть не міг уявити собі зміни в тисячах місцевих скульптур. Крім того, його відводили безконечні річкові стони і жахаючих скульптур на туманному березі.

  Не кажучи вже про монстрів!

  Віід не міг ігнорувати священиків Ембіну та Темних лицарів під час роботи над скульптурами. Це ніби попросити повнолітнього школяра забути про м’ясо в їжі і їсти тільки овочі.

  Ходячі окуляри досвіду з предметами! Жага їх дедалі сильніше закинулась всередині Віди, поки не настав такий момент, коли стало неможливо терпіти. Він ніяк не міг залишити їх і займатися тільки головою оркчихи.

  З нестерпним бажанням Вііда знову взявся за ніж для різьблення. Тільки цього разу метою було не відновлення будь-якого з робіт, а створення абсолютно нової скульптури.

  Каміння було захаращене. Ніж в руках справжнього майстра швидко розсікав навколишнє « кмому ».

  Для Віїда виготовлення великих скульптур стало чимось звичайним. Отже, зосередившись на роботі, він старанно розсікав камінь, що виявився надзвичайно пористим і легко піддається обробці.

  - Спочатку потрібно зробити транспорт.

  Віід згадав той час, коли, будучи Скелетом-римцарем, проходив останнє випробування в Башні героїв. З такою приголомшливою швидкістю він знісся на коні по долинах історичної битви Паланка!

  У той момент здавалося, що ніщо не могло його зупинити. Кожна проведена ним атака просто розривала тих, хто потрапляв на шляху монстрів. Все тому, що лицар на конях ставав принаймні сильнішим у три-чотири рази.

  - А скульптори теж можуть стрибати верхи.

  Хай у нього не було спеціальних навичок, які дозволяють стати єдиною бойовою силою з кіньми, але він все одно міг швидко на ній рухатися.

  Гравці стали звичайним явищем, коли гравці заводили власний кінь у подорож.

  - Але мені не обов'язково витинати саме таку скульптуру...

  Вікід вважав коней слабкими і не найпривабливішими для надбання. Так, вони дуже швидкі, але одночасно не надто витривалі і досить свавільні. Ще часто бояться вогню, блискавиць і різної неживості.

  Крім того, він сам не був спеціалізованим на конях лицарем.

  - Так що для пересування краще вибрати когось іншого.

  Віід був громадянином Кореї. Країни, в яких існували домашні тварини, що рятували народ протягом довгої і звивистої історії. Воно було не тільки близько кожної сім’ї, але й великою м’язовою силою.

  Він думав про корову, а точніше корейського бика!

  Віід створював його з особливого чорного, як смола каменя.

  Першими з-під його рук вийшли товсті і міцні ноги. З величезними та потужними бедрами, вони були повністю вигодовані канатами м'язів.

  Якщо звичайні фермерські бики, вигодовані на кормі для кращого якості м'яса, мали невеликий жирок, то його творіння було інакше.

  Такий бик міг брати участь у конкурсі « МІстер Бик Версальського континенту! »

  Якби корови, помішані на гарному тілі, загортали б своїми хвостами і потрапляли в атаку.

  - Але не варто безглуздо зосереджуватися на одних м'язах.

  Вікід показав завидну далекоглядність і самоконтроль у цьому питанні.

  Мускульне тіло могло б і призвести до різкого викиду сил, але в той же час не було б достатньо стійкості та спритності.

  - Я повинен звести до мінімуму зайві м'язи і виробити баланс між силою та витривалістю.

  Віід не забував зосереджуватися на мистецькій красі майбутнього створіння. Заманюючи в минулому на поєдинок Руку смерті, він вже робив одну невдалу скульптуру бика. Тоді він здобув досвід, але втратив хвалу. І з цієї причини сьогодні просто повинен був зробити чудове творіння.

  Віід вирізав 30сантиметрові роги з настільки тонкими кінчиками, що ними можна було проткнути сталеву пластинку. Морду зробив досить широкою. Як і великі м’язи ягідки.

  - Морда корейського бика повинна бути широкою, ягідки - величезними, а очі круглими.

  Вікід багато в чому керувався глибоко вкоріненими упередженнями про биків!

  Але це не перешкодило йому працювати і зрештою завершити скульптуру.

  - Жовтий.

  Хоча віл здавався згустком темряви, пізніше він збирався перефарбувати його жовтим кольором. Подивившись на цю величезну п'ятиметрову чорну скульптуру, яка сповнювала благоговіння та страх, він досить кидав головою.

  - Жовтий підходить в самий раз.

  Дзинь!

  Вікід був задоволений.

  - Немає іншої худоби, яка б так добре розуміла і допомагала нашому народу, як корови.

  Історична подяка коровам!

  Якби в минулому не було худоби, то землеробство стало б важчим і багато людей голодували б. Адже до розвитку сільськогосподарської техніки корови дуже допомагали в харчовій промисловості.

  Ось чому він вирішив подякувати тваринам.

  Однак було прикро залишати таку скульптуру для простої цікавості. Не кажучи вже про те, що вона була в місці, куди звичайні люди ніколи не зможуть потрапити.

  - Оживлення скульптури!

  Жовтий! Його чорні як смола очі засвердли. Він підняв свою бичу голову і, вдивляючись у землю задньої ногою, закричав:

  - Му-у-о!

  Це був найвеличніший і найграндіозніший милиця.

  Вікід був дуже задоволений. Він, звичайно, не відмовився б від міцнішого матеріалу для скульптури, але для цілі пересування все і так вийшло першокласно.

  - Жовтий.

  Бик заморгував своїми невинними очима. Величезний і м'язистий, він дійсно мав добрим поглядом.

  Жовтий відкрив рот, і в голові Віяда сам собою з'явилося розуміння.

  - Жовтий це моє ім'я?

  - Так.

  Бик спілкувався шляхом передачі своїх почуттів. Це не було чимось незвичайним. Тому що створені раніше Крижаний дракон і Віверни розмовляли з ним так само.

  Можна сказати, у них усіх був ментальний зв'язок зі своїм творцям.

  Вони, звичайно, розуміли мову інших людей, але в багатьох випадках ігнорували її, бо не могли висловити свої думки. Але розмовляти з іншими гравцями могли тільки скульптури, які мали винятковий інтелект, такі як льодяна дракона або Золота людина.

  - Мені здається, ім'я невдале. Думаєш, воно підходить моєму напористому характеру?

  Жовтий нетерпляче вдарив заднім копитом, прорив глибокі борозни в землі. Так він показав свою надзвичайну силу!

  - Жовтий - хороше і добре ім'я. І з цього моменту воно твоє.

  - Такий господар мені не до душі, - грубо, але чесно зізнався Жовтий.

  Як вірна тварина, він виявляв розважливу пильність під час знайомства. Неначе маленький переляканий теличок, Жовтий придивився до свого творця.

  Вікід відчув, що його рішення визначитися з ставленням до нього після подальшого спостереження за діями та розвитком ситуації.

  - Що ти збираєшся робити зі мною тепер? Я хочу мирно пастися на просторих луках разом зі своєю прекрасною коровою і маленькими телятами.

  Жовтий мріяв про мирне життя на пасовищі!

  Але Вікід похитав головою.

  - Я збираюся полювати верхи на тебе на монстрів.

  - ...

  Жовтий серйозно нахмурився. Як представника мирного коров'ячого роду його явно не втішили ні майбутня полювання, ані битви з монстрами.

  Тоді він відчув потребу пояснити цьому наївному бику, як влаштовано цей світ.

  - Думаєш, свобода так легко дається? У тебе є гроші?

  - Ні.

  - Ти говорив про луки. Чи ви маєте власну землю для пасовища?

  - Ні.

  - Виходить, у тебе немає ні грошей, ні землі... Чому ти тоді думаєш, що сподобаєшся красивим коровам? Ай-яй-Яй. Знаєш, корови зараз такі розрахунки.

  - ...

  - І як ти будеш виховувати теля? Або чи ви хочете, щоб вони живились тільки бур’янами ціле своє життя? Вам потрібно буде мати достатньо поживних речовин і вітамінів сіно, щоб їх нагодувати.

  Віід відверто розповідав би про всі лиха сучасного суспільства!

  Після такого відпочинку запал Жовтого ентузіазму сильно погіршився, і дуже скоро він перетворився на лагідного бичка.

  - Я зрозумів, мені потрібні гроші. І для цього має полювати на монстрів.

  Жовтого вдалося швидко переконати. Частково тому, що Віід був його творцем, перед яким бик відчував відчуття поваги.

  Але, обернувшись назад і оглянувши своє тіло, Жовтий знову зробив мимовільні вираз морди. На його ідеальному м’язі з боків пробивалися складки жиру розміром приблизно в п'ядь.

  Коли вони рухалися, то помітно покачали.

  - Господарю, що це?

  - Це рибай.

  - ...

  Віід вважав рамбай і гоління особливо важливими частинами!

  Жовтий знову вдарив заднім копитом, показуючи своє очевидне незадоволення. Він протестував, погрожуючи силою.

  Але його дії не мали бажаного ефекту.

  І навіть більше, змусили самого Віяда перейти на серйозний тон.

  - Жовтий, як я бачу, твоїм зарозумілістю і зухвалості немає кінця і краю.

  - Пф!

  - Завтра я проколю тобі ніс і почну тягати за собою.

  - ...

  - Будеш у мене працювати на полі. Хочеш займатися сільським господарством і випалювати землю?

  - ...

  - А потім я заб'ю тебе і зніму. Знаєш, для яловичини навіть соєва паста не потрібна. Просто береш сирі шматки м'яса і ...

  - Як ти можеш говорити такі жахливі речі!.

  - І від тебе не залишиться навіть хвостика, все піде в бульйон...

  Якщо справа вимагала цього, Віід міг погрожувати два дні і три ночі.

  У якийсь момент, не витримавши його нескінченного монолога, Жовтий схилив голову, показуючи смиренність! Так було вирішено його долю.

*

  Віід відчував, що одного Жовтого в даному випадку буде недостатньо, тому взявся за створення ще однієї скульптури.

  Скульптури, повністю виконана зі світла.

  Після створення Крилів світла і отримання першого справжнього досвіду з матеріалом він підійшов до нового виробу із особливою ретельністю.

  Цього разу для роботи було вибрано яскраво - червоний відтінок. Його концентрація була така, що з боку здавалося, ніби скульптура твориться із справжнього полум'я.

  Однак об’єктом зображення стала велетенська пташка.

  Тому що він почав творити із світла, Вііду ще було важко створювати маленькі скульптури. Він все ще залишався недосконалою, тому намагався виграти за рахунок розмірів, а не деталей.

  Перед ним з'являвся Фенікс!

  Загорнувши скульптуру, Віід дав і її життям.

  Цього разу замість Грандіозної, він отримав лише цю величну скульптуру. Тенікс був винятковою здатністю!

  Чудова здатність самозародження!

  Вікід дуже цінував силу своїх скульптур, але насправді вони були для нього важливішими.

  Якщо некроманти могли постійно піднімати невід, використовуючи лише ману і придатний для воскресіння тіло, Віду при кожному оживленні скульптури довелося назавжди втрачати досвід та окуляри характеристики мистецтва. Тому навіть якщо він отримував у сотні разів більшу скульптуру, ніж зомбі, в разі її загибелі на цьому все і закінчувалося!

  Скульптури були вірними й незалежними. І коли вони загинули, результат був невимовний. Тому він цінував свою довговічність. Для нього оживлені скульптури були не витратним матеріалом, а сім'єю, яка росла разом і вирішувала різні конфлікти.

  - Чудовий Фенікс.

  Всього Віід створив п'ять таких робіт. Але оскільки їхній зовнішній вигляд був однаковим, всі інші скульптури отримали статус гарних. Після того як вони оживили, їхній остаточний рівень виявився чотирисотним.

  - Вас зватимуть п'ять братів-Феніксів!

  - Ми зрозуміли, господаре.

  Фенікси склали крила і схилили голови.

  Віід прийняв їх вітання, сидячи верхи на Жовтому.

Глава 10. Скульптор на буці

  Альянс Гільдій найманців Проам.

  Гравці Чорного меча отримали право перейти в нову лігу.

  - Эх! Це було справді нелегко, — сказав Мішель, голова гільдії.

  Не менш ніж сто вісімдесяти дев'яти завдань було успішно виконано його людьми, щоб піднятися до такого рівня. Їх запросили до Проам, найбільшої організації з усього Версальського континенту.

  Під час своєї подорожі гравці Чорного меча не тільки завелися власним замком з селом, але й стали першокласними найманцями. Гільдія нараховувала тисячі осіб, серед яких були найсильніші воїни і маги континенту. А також маю серйозні зв'язки з аристократами.

  Обмундирування гравців у Чорному мечі було унікальним знаком, який нагадував смолу скречених мечем. Коли побачили його інші найманці, вони поспішали виразити свою повагу. А деякі учасники гри одержували пошану до звичайних гравців.

  З вступом в альянс гільдій найманців Проам Мішель отримав доступ до їхніх документів.

  - Незакінчені задачі. Якщо ми впораємося з ними, то станемо ще сильнішими.

  Він світився від гордості. Мішель не тільки мав 431-ий рівень, але й зміг залучити до лав гільдії багато інших високорівних гравців. Він був знаменитістю, людиною на телебаченні, лідером, який вміло підтримував добрі стосунки з усіма іншими гільдіями. Доходило навіть до того, що в випадку якихось непередбачених зіткнень з застосуванням сили ніхто не мав до нього претензій.

  У Версальському континенті жило багато слабких людей, які перебували під постійним ризиком. І багато з них хотіли приєднатися до сили Чорного меча, завдяки чому вплив гільдії постійно зростав.

  Мішель уважно переглядав документи про альянса Проам і в своїх дослідженнях натрапив на цікаву думку.

  - Колишній глава Альянса Сміт. Людина, яка з нуля створила найпотужнішу найтемнішу організацію у Версальському континенті. Цікаво, з часів відставку ніхто його так і не бачив?

*

  Лязг мечей и вопли людей.

  У форті Одейн шаленіла битва між гравцями і демонами.

  Коротконогі і довгоні монстри, що рухалися під твердою стінкою помахаючий ходом, немов готові ось-ось впасти, нагадували собою зомбі.

  - Вогонь!

  З укріпленого муру впала смертоносна злива. Лучники не жаліли стріл.

  Релігійні ордени Ренесансу відповіли, що вони підвищили свої жезли.

  - Регори, вперед!

  - Неситесь. Знищіть фортецю.

  Демонічні створіння, подібні до величезних слонів або мамонтав, бігли вперед. У поспіху вони збивали на шляху дрібних монстрів, але це кігті їх не хвилювало.

  А от малі демони трясли рогами, пронизливо верещали і топилися ногами.

  - Лучники, чому замерли? Вогонь!

  - Зупинити цих регорів!

  Однак тільки вигляд кошмарних створінь підривав дух захисників Одейна. У минулих сутичках з армією Відродження на рівнинах ці величезні монстри до смерті затоптали безліч гравців.

  Полетіли перші стріли. Спочатку рідкісні і самотні, дуже скоро вони перетворилися на один безперервний потік, який закрив усе небо. Вони не пробивали і відскакували товсту сірку регорів.

  Середні й малі демони поспішили скористатися захистом і сховалися за спинами та боками величезних згромаджень. Вони кричали, накопичуючи горлянки, і щедро поливали землю технікою з пащі слиною.

  До стіни Одейна залишилось лише 200 метрів.

  Воїни на стінах добре знали, що демони могли подолати цю відстань за лічені хвилини.

  - Більше стріл!

  - Відряд чарівників, чим ви зайняті?

  - Медитацією для відновлення мани, - відповів Кіам, представник магів фортеці Одейн і гільдії Крилья процвітання.

  - Про яку медитацію зараз може йти мова? Хіба ви не розумієте, що в разі знищення стін ваша магія вже нікому не знадобиться? Негайно зупиніть їх, навіть якщо доведеться витратити весь запас мани!

  Магі німе почали заклинати. Від їхніх дій затряслася земля, а в небі спалахнули блискавки. Оглушливий гуркіт накрив усі навколишні землі, коли вогонь, ураган, вода і магічні снаряди повалилися нападаючими демонами!

  Вони настільки виснажилися, що земля здибалася і перед фортом перетворилася на випалену пустелю. Ніхто з монстрів, у тому числі регорів, не вижив. Там, де пройшли руйнівні заклинання, залишилися тільки предмети!

  - Ну-у... Ми ж не можемо їх зібрати.

  - Чорт забирай! Ми втрачаємо такі гроші через те, що не можемо залишити стіни.

  Гравці-нанімники не приховували своєї образи. Адже серед здобичі було багато гарних речей. А вони мусили придушувати пожадливість, тому що спустили зі стін рівні самогубства.

  Нащадки демонів тільки починалися. Нехай чарівники знищать авангард, не було жодного натяку на скорочення ворожих орд. Через поступовий тиск монстрів фортеця Одейн походила на самотній свічці в оточенні шторму.

  Деймонд потряс костяним палицею.

  - На цьому їхній опір і закінчиться.

  Субан розсміявся.

  - Нарешті настав цей час.

  - Так. Терпіння, щоб зібрати свої сили, принесло плоди. Сьогодні фортеця буде нашою.

  У випадку падіння Одейна захоплення королівства Айдерн стане лише питанням часу. Адже коли армія демонів у свою руку запасна їжею та зброєю, вона стане ще сильнішою.

  Об'єднані війська захисників фортеці були сформовані зовсім недавно і ще не стикалися з справжньою силою демонської армії, через що не могли усвідомити серйозність свого становища.

  Щодо інших противників ордену, експедиційних військ, як усім було відомо, їх перекидання з іншого королівства займе досить багато часу.

  Високі податки і навчання армії!

  Знатні Гільдії і аристократи ще не прийшли в себе. Перед атакою армії Відродження, за винятком рідкісних гільдійських боїв по переделу сфер впливу, в королівстві панувала мир і спокій, де єдиними ворогами були монстри.

  І зараз люди помилково думали, що високі стіни Одейна захистять їх!

  Однак смертоносна епідемія вже поширювалась у фортеці. Переповнені жахом і болем об'єднані війська захисників вже по трохи почали розпадатися.

  Деймонд направив костовою палицею до фортеці.

  - Продовжити атаку!

  Ще більше регорів понесло в сторону твердих стін. Цього разу на спинах вони несли додатковий тягар у вигляді гоблінів.

  Слабких гоблінів виявилося досить легко схилити на свою сторону. Заманені грошима та загрозою покарання у випадку відмови, вони зайняли місце офіцерів в армії Ренесанс. Приваблення гоблінів часто підвищило боєздатність демонів. І тепер маленькі, що покарали простими списами монстри бойко вели регорів в атаку.

  Той, хто очолював Ренесанс і хотів поневолити Версальський континент Деймонда, вже називався Принцем темряви. Він став втіленням хаосу, а також ті, хто прагнув населити все навколо світу демонами.

*

  В костюмі і краватці нахмурився Джефферсон пішов в конференц-зал.

  - Сьогодні буде нелегко.

  - Привіт, Джефферсон.

  - Ох, Джоанна, давно не бачилися.

  Джефферсон з усією люб’язністю відповідав на вітання жінок, які по дорозі йшли. Але йому треба було тільки пройти повз них, його обличчя знову набуло стурбованого виразу.

  Компанія, на яку він працював, була « Міжнародною фінансовою групою J.K.I. » в Нью-Йорку!

  Як це прийнято в Америці, у них було корпоративний девіз: 'Інвестируй в те, що робить гроші'. Це могли бути ресурси, люди, компанії та країни. Для інвестицій не існувало жодних відмінностей.

  Зважаючи на нев’янучу жадібність фінансова група J.K.I. Ми зазнали великих втрат, і деякий час про неї не було нічого чути. Але тепер вона знову швидко заробляла свій капітал.

  Джефферсон, директор Азіатського керівництва, прибув на засідання з головними акціонерами, власниками основних засобів компанії.

  На даний момент результати від інвестиції в інфраструктури США і Європи виявилися просто чудовими. Гроші в єгипетських родовищах також почали приносити прибуток. Навіть активи в екологічному секторі почали вимагати швидкого прибутку.

  Проблема полягала в Азії.

  Акціонери були настільки роздратовані, що доходи цього регіону виявилися такими великими.

  Наша частка в компанії Юнікон становить 7,2%, враховуючи сьогоднішні ринкові ціни це близько 16,8 мільярдів доларів.

  - Більш ніж стовідсоткова рентабельність наших інвестицій, - сказав Бенджамін Чендлер, який колись зайняв пост віце-президента США.

  Якщо точніше, наші початкові інвестиції зросли в 130 разів. Це найвищий результат серед всіх, що ми коли-небудь зробили вкладення.

  - Тоді чому ми заздалегідь не інвестували в Юнікон велику суму?

  Інвестиції, що зросли в 130 разів! Але цього не було достатньо для альичного Чендлера та інших акціонерів компанії, які критикували даний прорахунок Джефферсона.

  - Ми втратили хорошу можливість заробити гроші. Невже ти забув, що така можливість - це величезна вигода в недалекому майбутньому?

  - Не можу повірити, що наша компанія не зробила жодних заходів поки Юнікон так не пошкодував.

  Джефферсон поспішив з поясненнями.

  - Ми намагалися вжити заходів, але вартість акцій підскочила зовсім несподівано.

  - Так, курс акції виріс в 130 разів. Треба було інвестувати більше від самого початку!

  - Але корпорації тоді вважалися малоперспективною. Американська преса та науковці віднесли негативну інформацію про їхні технології, і тому було важко інвестувати більше.

  - Яка частка іноземних інвестицій в Юніоне?

  - Близько 19,4%.

  Об'єднана частка вкладень Фінансової групи J.K.I., пенсійної корпорації грядущих Каліфорнії та інших інвестиційних компаній не досягла навіть 20 відсотків.

  - А що, якщо зараз об'єднати сили з іншими компаніями і придбати контрольний пакет Юнісона, поки акції не виросли ще більше?

  Отримання влади над цілою корпорацією шляхом вилиття астрономічної суми! Ніхто не наважився б зробити таке, окрім Бенджаміна Чендлера.

  Рубашка на спині Джефферсона наскрізь промокла від поту.

  - Сказати щось з повною визначеністю можна буде тільки після вивчення даної можливості. Але вже тепер ясно, що робити це нелегко.

  - Тоді, можливо, варто вже почати збір коштів.

  Навіть якщо грошей немає завтра, це практично неможливо.

  Після успіху Королівської дороги корпорація Юнікон зазнала небувалого росту. Їхні акції попрямували вгору, показавши безпрецедентний за світовими мірками зліт! Лише коли біржові фонди відкрилися, ціна відразу змила до неба.

  І не було жодних внесків по них. Ті, хто отримав акції до підвищення ціни були впевнені в подальшому проростанні і не збиралися нічого продавати. Лише на одну щорічну дивідендів їм вистачило б на все життя.

  У свою чергу ті, хто хотів придбати цінні папери, були готові заплатити будь - яку ціну. По всьому світу брокери намагалися купити хоча б одну акцію Юнікона, але через відсутність такої можливості їм залишалося тільки рвати і метати.

  - Невже буває і таке?

  Бенджамін Чендлер був готовий підірватися від злості. Навіть тепер, досягнувши світових висот, Юніко продовжував повільно й впевнено рости.

  - Звичайно, ми можемо запропонувати кращу ціну, але і при ній мало хто захоче укласти угоду. Не кажучи вже про те, що в разі поширення новин про подібне об'єднання для скупки акції бажаючих продавати стане ще менше.

  Джефферсон не хотів повідомляти акціонерам такі погані новини, але в цій ситуації він нічого з цим не міг вдіяти.

  Крім того, Юнікон мав величезні гроші.

  Насправді кілька фінансових компаній вже об'єднувалися для ворожого тиску щодо цієї корпорації. За допомогою преси та кредито-рейтингових агентств вони намагалися збити ціну і викупити значну частину акцій.

  Але врешті - решт ми рішуче відступили.

  За допомогою фінансового зиску Юнікон здобула частку у ворожих компаніях та ЗМІ, а потім через те, що вони втручалися в їхню діяльність, вона стала примусовою заміною членів правління. Противники були змушені відступити. Іноземні фінансові компанії не тільки понесли великі втрати, але й тепер самі були під впливом економічної потужності корпорації.

  Юнікон був найбільшим акціонером міжнародного інвестиційного банку. Оскільки кожен гравець мав місячну абонентську плату 200 доларів, корпорації заробляли лише астрономічні суми.

  Збір грошової групи J.K.I. Це закінчилось даремно.

  Головні акціонери підняли свої вантажні тіла.

  - Піду додому, відпочинку.

  - Ебігейл, ти плануєш сьогодні поїхати в Королівську дорогу?

  - Звичайно. Я навіть купила вілу біля моря.

  - А який у вас рівень, пане Чендлер?

  - На даний момент 290-ий. Хочете похотіти разом?

  - Звичайно. Я буду вдячна, якщо ви допоможете підняти рівень. Після 200-го полювання стало досить важко.

  - Без розвинених навичок це і не дивно.

  Головні акціонери компанії теж були гравцями Королівської дороги. У реальному світі вони мали багатство та владу, але Версальський континент давав їм те, чого у них не було. Можливість побувати в пригодах і прожити нове життя...

  Життя у ліпшому і привабливому тілі.

  - До зустрічі на наступній.

  Джефферсон стояв біля дверей і ввічливо проводжав автомобілі класу люкс.

  Він теж був гравцем Королівської дороги. Як директор інвестиційної групи він вибрав клас торговця. І тепер я з усіх сил намагався вкоротити собі віку, щоб здобути землі та почесний титул.

  Королівська дорога стала альтернативною реальністю, яка затягла всіх і кожного.

*

  - Му-у! - Голосно зрече Жовтий.

  Тепер бик виглядав виснаженим, наче цілий день забирав поле! Це стало результатом того, що йому було важко встати у подорож.

  Віід витягнув свій меч.

  - Вперед, Жовтий!

  - Му-у!

  Жовтий вдарив задні копитами і побіг. З напором справжнього дикого бика вони безстрашно понеслися вниз за крутим скалистої гори, набираючи все більшу швидкість.

  Плащ Віяда розвівся і плескав на вітрі.

  - Це відчуття...

  Не існувало нічого більш захоплюючого, ніж плащ, що розлетівся при стрімкому русі.

  Віід був одягнений у своє найкраще спорядження. У правій руці він виблискував демонічний меч, отриманий у Тодумі. Безцінна зброя благородного лицаря Кольдріма з королівства Калламор. На тілі були поглинуті світло обладунки Даллока, чорний шолом і Сапоги благородства, а також Вампірський плащ. В лівій руці сяяв стародавній щит.

  Навіть якби Вікід був на дикому мустанзі, то не зміг би виглядати крутішим.

  - Зрештою одяг робить людину.

  Хай їзда на Жовтому боці була безглуздою, він впивався своїм зовнішнім виглядом.

  - Це все тому, що зазвичай я так не одягаюся. Якби я приділяв цьому більше уваги, то на моєму фоні б актори просто померли, так?

  Віада переповнила безпідставну впевненість у тому, що він зможе перевершити будь-яких акторів лише змінюючи зачіску та одяг!

  Тепер він був лицарем у вишуканих доспехах, що сиділи верхи на понад п’ять метрів!

  І його просто переповняла енергія від скаженої їзди.

  - Швидше. Ще швидше!

  - Це моя межа, мій пане.

  - Но-а! Но-а!

  Тоді він почав видавати звуки, що підганяли його. Він мчав на биці, не сідла і без поводів.

  Калатропи, що стояли біля підніжжя скелястих гір, помітили Жовтого здалека.

  - Там корова.

  - І людина. Як людина могла бути тут?

  - Він лицар ордену Ембіну? Вони не повинні зв’язуватися з нами за згодою.

  - Ні. Символів ордену на ньому немає. Вбити його!

  П'ятірка Калатров зайняла відповідну позицію. Вони заповнили енергію свої антени і стріляли. Зі звуком розкачують грому смертоносні блискавки вперед.

  - Му-у!

  Переляканий Жовтий звил і, трохи здавши швидкість, відстрибнув убік.

  Блискавки пролетіли так близько, що ледве не зачепили Віїда. Вони з такою силою вдарили поруч по скалий горі, що кам’яні уламки буквально виризнули на різні боки.

  - Який у мене бик!

  Віід не скупився на компліменти.

  Рухи цього нового супутника були міцні, а витривалість перевершувала будь - який кінь. Крім того, уникнув ворожої атаки без будь-яких команд самостійно.

  Жовтий втік від блискавиць, що наближалися до мигтя. І цим він перевершив очікування навіть Вііда.

  - Чому замер? Вперед!

  - Му-у! Мені страшно. Не хочу. Здається, бійки не для мене.

  Жовтий замотав головою.

  Здавалося, що такий бій не влаштовував невинної корови.

  Тоді він пішов від похвали до мотивуючих погроз. У теперішньому бою немає часу і місця для найменших коливань!

  - Якщо ти боїшся, біжи на тих хлопців. Бо інакше... Гаряча яловичина, сирий гов’ядин, суп з пиріжків, мариновані шматочки яловичини, шабу-шабу, кавапу, соус із бичого хвоста, гів'єні ніжки, бульйон на ковсточках!

  - Му-у!

  Жовтий з усіх сил застукав копитами.

  Хай він буде великим, але його сила та витривалість виявилися настільки добрими, що зміг розвинути максимальну швидкість за лічені секунди.

  Тепер їх і Калатропів розділяли лише сто метрів.

  - Копію блискавки!

  Зустрінемося з новими ударами блискавки!

  Цього разу він підняв свій стародавній щит. Перебуваючи так близько до противників, було важко відвернутися від подібних атак навіть з чудовими рефлексами Жолтого. До того ж, одна спроба зробити це знизила б набрану швидкість і зрештою відобразилася на силі удару, якого звичайно не хотілося.

  Удар молній був заблокований. Їх було відображено в різні боки, і це був покритий елегантним щитом.

  Вікід відчував сильний тиск, але витримав і тепер готувався розбивати мечем.

  Калатропи були вже в кількох кроків.

  - Техніка сідаючого ніж місячного світла!

  У той момент, коли Жовтий проносився між монстрами, демонічний меч увійшов в дію. Віід швидко розтягнувся вертикальним ударом, що знаходився праворуч Калатропа, після чого, помінявши цей тиск, завершив свої різкий горизонтальний удар.

  Демоничесій меч, здавалося, жив у його руках своїм життям!

  Але Віада не закінчилась. Міцно вхопившись за ріг Жовтого лівою рукою, він зробив різкий розворот на місці.

  - Му-у!

  Ноги і нижня частина Віада трохи злетіли, а потім він розвернувся на 360 градусів за допомогою центробіжньої сили після горизонтального удару меча.

  - Кве-екс!

  Ситуація монстрів дуже погіршилась.

  Ця дія не була справжньою атакою на Рицаря, але завдяки прискоренню меча несли дуже великий удар. А втім, Калатропи не ставилися до тих монстрів, які мали велике здоров’я. А здатність їх сухої і міцної шкіри блокувати серйозний урон, завдяки силі сіячого носа місячного світла, виявилася просто проігнорована.

  Після знищення перших противників бойові дії перейшли до наступної стадії.

  - Розворот!

  Почувши команду, Жовтий почав перебирати ногами зигзагом. Замiряючись, він наближався до позосталих монстрів боком.

  Перебуваючи верхи на коні, лицарі мали одну серйозну ваду! Коли вони вирушали на рівнини, то перетворилися на потужну зброю. Але їм довелося лише прослизнути повз ворогів, як це було дуже важко зробити. А проти ворогів, які могли напасти на дистанцію, це стало небезпечною справою.

  Але Жовтий не був кіньм.

  Крок в сторону, крок назад. Він був биком, здатний плавно змінювати напрямок!

  У міру того як жовтий ішов повз позосталі Калатропи, він значно знизився. У своєму пересування він підбирав ідеальну відстань, відповідну для удару мечем. Вірний і корисний, він чесно виконував доручену йому роботу без помилок, хоча робив це вперше.

  Калатропи не гинули з першого удару, але через поранення втрачали прискіпливість і боєзацію.

  Дуже скоро перед Залізним лишився лише один монстр.

  Виид погладив бика по шиї.

  - Жовтий, сни його!

  - Не хочу. Навіщо мені чинити такий огидний вчинок?

  Усередині Жовтий все ще не хотів терпіти насильство і брати участь у боях!

  Але Віід був майстром методу "кнута і пряника". Якщо б він діяв тільки погрозами і залякуванням, то зустрів би жорсткого опору навіть від такого вірного створіння, як віл.

  - Добре. Тоді, якщо ти протараниш його, отримаєш від мене медяк. А коли він помирає, я дам тобі два.

  Новий стимул до бою!

  Для Жовтого і один медяк був гігантськими грошима.

  'На медяк стільки всього можна купити ... Наприклад, горщик корисного і поживного сіна або цілих десять ведер прохолодної води!'

  Якщо б він назбирав десять мідних медяків, то міг би купити клаптик землі, де можна посіяти траву, яку будь - коли було доступно під час голоду. А при сумі в десять золотих уже можна було помітити про свою захудалу амбару, який насправді був мрією всього життя Жовтого.

  Угода про свій дім!

  - Му-у!

  Переповнений силою розколом.

  Жовтий рвався різко, запаривши глибоку борозню і протаранив Калатропа гострими рогами. Монстр схвалив і, відлетівши на кілька метрів в сторону, остаточно затих.

  Вікід за це полювання отримав цікавий досвід і предмети: покупку заліза, насіння рослини та блакитний мармур.

  'Не уявляю, для чого потрібен блакитний мармур, але коли зберу більше, думаю, знайду, кому його продати'.

  Віт, підрахувавши свої прибутки, розсміявся.

  Як і всі плоди своєї праці, отримані після полювання окуляри досвіду та гроші гріли серце.

  - Це і є справжній смак полювання.

*

  Стосунки між Калатропом і демонами виявилися досить ворожими.

  Демонічні створіння, подібні до монстрів армії Відродження, здебільшого були зосереджені на річці Плачу. Здавалося, що тварини, які пили воду з річки, зрештою ставали ними.

  Віід почав активно полювання на ці дві групи.

  - П'ять братів Феніксів. Вирушаємо!

  У свої битви Віід завів і вогняних птахів! За його командою, вони тільки одна видохою перетворили густий туман в пар, а кам'яна земля - на розгартовану горливу сковороду.

  Коли Феніксам знизився вологість, то кількість блискавиць у Калатропі перестало становити велику небезпеку. У той час птахи, які швидко подолали велику відстань, заклеювали противників.

  Оскільки Фенікси мали майже необмежене здоров’я, вони спокійно зносили удари ворогів. Навіть після серйозних поранень! Буквально відновлювалися в оригінальному стані.

  Навіть коли вони були на волосинці від смерті, то могли воскреснути і повернутися у бій. Ця можливість була ідеальною для боїв.

  - Ха-ха-хо!

  Віід знущався.

  Він отримував справжнє задоволення від спостереження за тим, як хоробро б'ються оживлені ним скульптури. Чим більше його створінь ставало, тим більша кількість предметів він міг отримати в майбутньому!

  - Бийтеся. Стати сильнішими. Покрийте весь світ своїм вогнем!

  П'ять братів Феніксів і Жовтий!

  Вони стали могутнім підкріпленням Віїда.

  Він поспішав на монстрів уздовж річки повільно, але впевнено збільшував зону своєї діяльності. Хоча Вікід все ж не наважувався покинути берег і піти вглиб, до невідомої небезпеки. Навіть з тим, що тепер він міг перемогти десять Калатропів разом із одним Феніксом.

  Перед тим як рухатись, йому довелося завершити одну нелегку справу...

Глава 11. Скульптури, зведені на річці Плач

  Віід знову взявся за ніж.

  Ця дія стала початком глобального преображення поганих скульптур у добрій по всьому березі річки Плач.

  За минулий час він вже звик до вививання душ. Хоча самі стони все ще викликали тремтіння в ногах і гусину шкіру по всьому тілу.

  - Цікаво, який вираз обличчя буде у людини, що вперше побачила дитину-орка?

  Перша спроба переділки скульптури виявилася провальної, так що тортури в думках доводилося вдруге.

  Вікід був у формі Каричі в горах Юркіна, і він бачив чимало орків. Тільки тоді його не цікавили слабкі діти. Звичайно, він бачив їх, які знову й знову бігали в поселенні туди-сюди, але тому що вони не були здобиччю, ні елементом для виконання завдання, просто не звертав на них уваги.

  У них був дуже короткий період, коли вони дорослішали з неймовірною швидкістю.

  - Тоді про що думають орчіхи, дивлячись на своїх дітей?

  Відповідь, на яку більшість людей шукатиме в собі люблячу матір.

  Але Вікід думав інакше.

  Жадібні оркчихи. Коли вони бачитимуть м’ясо, то завжди пускатимуть слинки. Але якщо їхні животи вже наповнені?

  - Звичайно, вони стоятимуть з абсолютно мирним виразом обличчя!

  Віїд взявся за створення голови.

  Трохи рвані губи, задоволена усмішка і добрі, схожі на півмісяці очі. Чорти обличчя не те щоб прекрасні, але досить красиві для орків.

  Принаймні, тепер скульптура несла тих відчаю і депресії, коли мати обнімала свою дитину без голови.

  Лише одна скульптура.

  Вона стала першим кроком по дуже складному шляху. Адже навіть після преображення ця споруда не змінилася. Але коли ви дивитесь на нескінченний ряд скульптур Вііда, які були встановлені на березі, то починали відчувати розпач.

  Наступною його метою була група тролів. Вони були зображені протикаючими один одного списами в бою.

  Віід прийняв просте рішення.

  - Тут буде досить прибрати списи!

  Замість зброї він поклав у їхні руки тарілки з їжею. Тепер вони стали тролями, які ділилися їжею один з одним.

  Незважаючи на повідомлення, досвід у Скульптурному мистецтві або Ремеслі був майже непомітний.

  - Тобто зміна чужих скульптур не збільшує рівень майстерності.

  У Вііда мимовільно опустилися плечі.

  Але все одно, незважаючи на це, він змінив за день десять скульптур. Правда, і після цього стони душ на річці Плач залишилися незмінними.

*

  - Спершу треба повернути втрачене.

  Вікід занурився в наступну 'безнадійну" полювання для відновлення втраченох на пожвавлення скульптур рівнів! Переробляючи 13 скульптур щодня, він активно полював разом з Жовтим і п'ятьма братами-феніксами.

  Щоправда, чим далі вони віддалялися від ріки Плач, тим гостріше зростали рівні інших монстрів.

  Ті, що жили на порозі пекла кабани.

  За попередніми підрахунками Чорні кабани мали приблизно чотирисотний рівень. Констатувати це Віід зміг через свого слугу.

  - Вони здатні битися з Рыцарем смерті на рівнях. Яка ж апетитна здобич.

  У той же час будь - які думки про Калатроп були забуті, оскільки чим сильніше противники, тим більше досвіду і предметів вони давали.

  - А інших я залишу братам-феніксам. Эй, Феникси!

  - Так, хазяїне.

  - Займіться Калатропом. Але будьте обережні й не пошкоджуйте речей.

  - Слухайте, пане. Ми зрозуміли.

  Феніксам міг доручити будь-яке завдання.

  Кожен новобранець навчався військової дисципліни для служби в армії! І правильне навчання відіграло важливу роль у подальшому житті солдата.

  Те саме можна було сказати і про скульптури. Якщо ви встановите належну ієрархію після їх створення, вам не потрібно буде робити це з кожного окремого пояснення.

  Дивлячись на муштру Жовтого, брати-фенікси не могли б розчавитись.

  'Ах, ми потрапили до огидного господаря'.

  'Що за невдача'.

  Але фенікси, які мали надзвичайний інтелект, змирилися.

  Як істоти, яких було дуже важко вбити через їхню незрівнянну живучість, вони сміливо витворяли в повітрі неймовірні кульбіти, уникаючи залпів блискавиць від Калатров.

  У відповідь фенікси розлили вогняним диханням!

  Від нього не було багато грошей, але він покривав величезну площу. Хоч полум’я не вистачало, щоб розтопити скелясті гори, воно дуже сильно їх покаляло.

  Технології феніксів не закінчувалися на атаках по площі. Самі собою птахи були настільки швидкі, що жоден наземний монстр не міг сховатися від їхніх кігтистих лап.

  Тож, відправивши їх на битву з Калатропом і наперед поставивши не випаровувати здобич, Віід був абсолютно спокійний за результат.

  Сам же він зосередився на Чорних кабанах.

  Монстрх, що сходив по нерівних скелястих горах!

  - Му-у!

  Віід полював на них, сидячи верхи на Жовтому.

  Монстри від дій цієї пари гинули один за одним. Досвід у Техніці дав можливість швидко проростати, коли насаджувати в руках меч.

  - А цей метод бою доволі непоганий.

  Вікід був задоволений, тому що прибуток від полювання теж отрималися вельми пристойні. Завдяки Жовтому він не тільки зміг економити свої сили, але й збільшив удар щонайменше вдвічі.

  Крім того, на його рівнях майстерство меча вже не можна було піднімати простим розмахом зброї. Рівень навичок збільшувався, якщо здійснювалося тривале полювання на переважних за силою монстрів.

  До цього моменту Віід досяг у Майстерстві меча середнього восьмого рівня!

  Не те щоб особливо високий результат, зокрема біля МЕЧів, але в порівнянні з звичайними гравцями досягнення було дуже грандіозним.

  Віід також перетворив 262 скульптури на річці Плач.

  Безнадійний результат очищення!

  З кожним кроком Віід знижував рівень забруднення річки, але до наближення води було все ще далеко.

  - Мабуть, таким чином я з цим ніколи не покінчу.

  Віід глибоко задумався.

  Те, що він зміг підняти два рівні за тиждень реального часу, показувало, ніби поточне місце полювання, загалом, було непогано. Довкола блукала сила - силенна могутніх монстрів, які тепер зовсім не витрачали часу на пошуки.

  Крім того, місце ідеально підходило для розвитку Жовтого і братів-феніксів! Навіть з урахуванням того, коли Вікі не брав участі в битвах і займався переробкою скульптур, вони швидко розвивалися.

  У самого Віяда, в цьому плані все було не так вже й добре. Через частоту життя скульптур, його рівень постійно падав. І лише завдяки тому, що вміння поступово підвищувалися, його сила і максимальний рівень постійно зростали.

  - Проблема в тому, як я очищаю річку Плача. У сьогоднішньому вигляді це займає надто багато часу...

  Блискучі ідеї зазвичай приходять тоді, коли в житті виникає серйозна криза!

  Можливо, вони з’явилися раніше, але в останні дні Віід поринув у важку працю і йому залишилось мало часу для роздумів. Коли підвищувалися характеристики або вміння, він міг працювати сто і більше днів.

  У цьому питанні Віід мав великий досвід, бо коли інші діти ходили до школи, він тягав на двадцятий поверх цеглини.

  - Зарплата, як і обсяг праці на будівельній ділянці, взагалі незрозуміло!

  Працюючи там і повертаючись ввечері додому, Віід отримував денну плату у вигляді приємного шурчих купюр.

  - Але, важка праця ніколи не бреше!

  На швейній фабриці, як неправдоподібно, треба було пришивати очима іграшки та бороди по чітко позначеним тарифам. Працювати було набагато складніше, але й розмір оплати був цілком ясний.

  Віід пройшов через десятки видів фізичної праці, і тому поточне завдання напевно видавалося йому безнадійним.

  - Принаймні тут десять тисяч скульптур. Переробляти їх далі по одній - не вихід. Важко навіть уявити, коли я в цьому випадку все закінчу.

  Вікід почав досліджувати, що вимагали виправлень скульптури. Він заздалегідь продумував зміни і розраховував потрібний час для роботи! Ретельно записував усі розміри, вагу і баланс потрібних частин. Після чого під час перерв між битвами створював необхідні роботи.

  Він, по суті, використовував метод розділення праці для того, щоб з’єднати частини зі скульптурами заздалегідь!

  Зміна способу життя дозволило перетворити 17 скульптур на день. В середньому, на чотири роботи виходило більше, і що менш важливо було збільшити концентрацію під час полювання.

  Однак на швидкості очищення річки це вплинуло несильно.

  - Так не піде.

  В якийсь момент, досліджуючи місцевість навколо річки Плач, Віід виявив болото. Місце з кількома деревами і засіджами глини.

  - Це воно!

  Заміна каменю на глину дуже скоротила час роботи. Тепер Віід міг змінювати приблизно 40 на день п’яти скульптур.

  Життя знову було доказом того, що немає зла без добра.

  Вііда, який ще більше збільшив продуктивність своєї роботи, можна було назвати втіленням важкої праці!

  Віід старався з усіх сил, щоб досягти цього результату.

  І в процесі роботи у нього раптом з'явилася нова ідея.

  'Якщо зміню всі ці скульптури, я завершу величезне досягнення'.

  Голову Віяда не полишала думки, що нагорода за подібне для скульптора буде неймовірною. Особливо в світлі того, що Славу та окуляри розташування було дуже важко отримати.

  Окуляри розташування церкви або королівства гравці могли використовувати в будь-який момент часу. На них можна було отримати не тільки зброю і предмети, але й іноді цілу армію воїнів або лицарів святого ордену під своє командування.

  "А чи я маю лише возитися з зміною скульптур?"

  Завдяки своєму досвіду Віід міг сказати, що на березі річки Плач якість праці не заскочила. Максимум, що мали скульптори, які створили їх - це середній рівень майстерності. Це було видно з відсутності дрібних деталей на роботі.

  Звичайно, серед тисяч скульптур було дуже мало картин.

  - А що як я створюю власні роботи?

  Не встигла думка прийти в голову, як Вік почав діяти.

  Він створив велику сім'ю орків. Понад двадцять з них сиділи за столом, займаючись улюбленою справою.

  Виявляється, існували й інші способи очищення ріки.

  Нові шедеври, які могли придушити вплив негативних скульптур!

  - Ось і вирішення проблеми!

  Ніж у руках Віяда почав швидко пурхати.

  Насправді, пошуки ідей для зміни скульптур не було такою вже й простою роботою. Значно легше було створювати мистецтво, яке б не впливало на місцеві скульптури.

  - Я повинен створювати, що несуть надію роботи.

  Тепер поруч з негативними скульптурами є хороші. Кожна людина, яка раніше воювала раса тепер сміялася. Побудовані з глини гроші, зброя, їжа та багато іншого лежали навколо ріки.

  - У-у-о!

  Народження прекрасної скульптури!

  Чистота річки зросла відразу на 3%.

  Це також вплинуло на душі. Гучність їхніх завивань разом з гіркотою трохи зменшилась.

  Однак у місцях, де Віід ще не створив скульптури, плач і стогіни залишалися точно такими ж, як колись.

  - Тепер потрібно зробити скульптури для заспокоєння людей.

  На берегах річки було багато людських груп. Переслідувані знати або армією простолюдини. Батько, що був під гільйотиною під висілою матір’ю! Солдати, які тягнулися у горило бою дітей.

  Віід просто протиставляв чужим скульптурним мотивам власні. Знати, королі і воїни повісили, стратили на гільйотинах або карали дітей з батогом.

  Не такі вже мирні і елегантні роботи. Вони мали особливі мистецькі цінності. Але такі питаннятичні скульптури приносили багато радості живим і несправедливим убитцям.

  Віід також створював роботу, переповнену гумором і сатирою. У них діти весело сміялися, а очі знатні та солдати горіли розпачем.

  Після наступної завершеної чудової роботи річка очистилась відразу на 4%.

*

  Дві величні і сімнадцять гарних скульптур.

  І це не рахуючи всього іншого!

  Вони швидко виправляли скульптури Вікіда, а інші відновлювали.

  Великий король, найгірший народ вперед! Одягнений у коштовне вбрання з дорогоцінним камінням і спіралий животом, він став прекрасною скульптурою.

  Таким чином він зміг очистити річку протягом двох тижнів.

  - А-а...

  Стони, що зависають у річці Плачу.

  Гіркі крики зникли, і почали чути шум річки. Хоча вода й далі залишалася забрудненою, обличчя привидів виглядали набагато спокійніше.

  Дзинь!

  Віід нарешті відновив втрачені під час життєдіяльності скульптур рівні, а понад того отримав ще пару нових.

  Тепер він мав 360-ий рівень!

  - Ось і все.

  Віід витягнув символ ордену Металоста - статуетку смерті.

  Існування коси розкрило очі, а потім заговорило:

  - Випробовування ще не завершено. План Ембіню знищено, але орден створить новий, більш страшний. Переконайтеся, що ритуали не продовжуватимуться.

  Останній пункт означав, що у випадку смерті Віїда вся послідовність завдань виявиться провалною без шансів на повторне проходження.

  Але Вііду варто було побачити, як його очі загорілися, наче ліхтарі.

  - Як праведний шукач пригод, що подорожує по Версальському континенту, я не можу закривати очі на темні вчинки ордена Ембіні. Отже, він має намір назавжди запобігти їхнім ритуалам.

  Чорний дим повалив від статуетки Смерті, і річка Плачу розбухнулася. Вода з силою билася об берег, накотаючи гігантськими хвилями, поки в якийсь момент із неї не вийшли лицарі.

  Призраки!

  Ціла сотня Рицарів-стражень стала армією Віда.

*

  Віід взяв лицарів, п'ять братів-феніксів, Жовтого і крадьків висунулися в сторону сил ордену Ембіну.

  Священики та темні лицарі, які примусили зупинити ритуал, були в замішанні. І не тільки вони. Їх ескорт з приблизно тисячі монстрів здавався дуже ослабленим. У очах демонів світ затьмяніло, а рухи виглядали невпевненими.

  'Похоже, це ефект очищення річки'.

  Віід прокрався у повітря між кількома дозорами темних лицарів. З своєї позиції він бачив групу священиків, які носили на одязі емблему як криваво-червоний череп з труною. Серед них було близько десятка людей, які на емблемі були зображені воронами.

  Між останніми йшов гучний розмову.

  - Річка Плачу не відгукується на наші ритуали.

  - Принесіть ще більше жертв.

  Здавалося, що священики з емблемою крука були головними. Вони керувалися тим, що приносили жертви ягнят і оленів.

  Рітуал, який останнім часом за допомогою свого ефекту змусив прослизати річку Плачу! Під час його проведення концентрувалася така міць, що вода руйнувала скелі, а душі мертвих вилетіли назовні.

  Вікід непокоївся, але річка продовжувала тужити.

  Священик, чиє обличчя ледь виднілося з-під капюшону, зупинив ритуал і вимовив:

  - Сила душ зменшується.

  - А ті, що йдуть на землю демони?

  - Вони теж ослаблені.

  - Ритуал не можна зупиняти, нам потрібні нові монстри... Варто привести ув'язнених ордену Металоста і з’ясувати, чому це відбувається.

  Ті, хто вижив у ордені Металоста! Мабуть, якась частина слуг, які залишилися прихильниками минулого світогляду ордену, стала полоненими Ембінію.

  - Якщо ми хочемо забрати ув'язнених, спочатку доведеться відрахуватися перед первосвящеником.

  - Первосвященик поведе нас. Вирушаємо до церкви прямо зараз.

  Священики і темні лицарі, залишивши майже половину своїх сил, пішли вниз за течією річки.

  Церква знаходилася в тому місці, яке Віід ще не встиг дослідити. Він мусив рухатись за силами Ембіна близько двох годин, перш ніж з’явилася прикрашена золотом і дорогоцінним камінням фортеця.

  На відміну від церкви, що розвалилась, металоста була наповнена новими спорудами! Фортеця-церква була побудована з навколишніх скель. Товсті кам’яні ворота, глибокі рів, балісти на стінах і широкі для лучників башти.

  - Охороняйте територію.

  - Ого-го!

  За наказом священиків Ембіну монстри розстелялися залізним муром навколо фортеці. У Вііда не було і шансу яким-небудь чином прослизнути повз них, тому він повернувся на місце проведення ритуалу.

  - Навіть якщо вони повернуться, то зроблять це не раніше, ніж через день чи два!

  Виід на всі зброї застрибнув на спину Жовтого. У своїх вишуканих доспехах зі своїм плащем, що розвивається позаду, він оглянув армію Рицарей-стражів.

  Настав вирішальний момент.

  Вікід висхнув свій меч і вдарився рівом лева:

  - Стражи, в атаку!

  Шістдесят лицарів висунули вперед.

  Здавалося, їх було нічого проти більш ніж п'яти сотень демонів і священиків Ембіну з темними лицарями на додачу. Цей безглуздий, але реальний стан справ відрізнявся від того, що на перший погляд здавалося.

  Рицарі, які супроводжували душі не були живими. Будучи воїнами ордену Металоста, вони фактично нічим не відрізнялися від привидів. Їм не можна було зашкодити звичайними засобами, а який-небудь урон наносила тільки свята сила високорівневих священиків або чорна магія темних лицарів.

  - Це залишки ордену Металоста.

  - Зупиніть їх!

  Тридцять темних лицарів і понад п’ятсот демонів вибудовувалося скром, але Стражі попрямували прямо через їхні ряди.

  - Що? Взяти їх!

  Темні лицарі повертались і забігли за ворогами.

  Стражитель мав лише одну мету - зупинити священиків Ембіну. Відповідно до наказу Віяда вони проносилися повз усіх, намагаючись вразити свою ціль.

  Священики Ембіну почали молитися.

  - Про жахливі темні сили, порушуйте своє безжалісне покарання. Темний меч!

  Магія благословень! Священики надали святому силі зброям темних лицарів.

  - Знищте залишки ордену Металоста!

  Рицарі-стражі опинилися в оточенні прибічників Ембіну. З усіх боків зграї монстри захопили їх у пастку.

  Віід підняв руку.

  За його командою Фенікси встромили у небо. Опинившись над полем бою, вони випали на землю полум'я, підпалюючи темних лицарів і монстрів.

  - Стріляла смерті!

  - Водяний вибух!

  Священики відразу перенаправили свою увагу на нових противників, і небо прокололи смертоносні закляття!

  Феніксам довелося здійснювати повітряні кульбіти, щоб уникнути ударної сили. У той час воїни, що сиділи на них, вчепилися за їхні спини.

  - Зараз!

  У ту ж мить Віід роз'їхався наступним рівом.

  І тоді з палаючих вогнем феніксів посипалися фігури!

  Сорок Рыцарей-стражий сстрибнув на землю.

  - Вперед, Жовтий!

  Віід приготувався до ривок.

  - Му-у! - Вовчезно!

  Вони пройшли крізь ослаблених демонів, як ніж через масло.

  У цей час Фенікси домінували в небі, полиючи вогнем монстрів. У місцях, де вони жили, шаленіло справжнє вогняне море.

  І Вікід разом з лицарями стрибнув у це море!

  У розпалі жорстокої битви, близько двадцяти священиків Ембіну знайшли своє упокоєння.

  - Налякайте реліквії ордена Металоста, знищте темних лицарів, а демонів залишіть! Заблокуйте територію і не дайте прослизнути жодному противнику! - Розпочався другий рів лева з самого серця поля бою.

  По суті битва вже була виграна. Коли священиків немає, Вікі зміг би впоратися з усіма монстрами навколо нього.

  'Мені не можна випускати ніякої здобичі!'

  Фенікси все ще були слабкі.

  Стрижі замкнули коло, і тепер птахи поливали вогнем позосталих темних лицарів та демонічних монстрів.

  Полум'я ревіло з усіх боків!

  І Віід йшов крізь нього.

  - Вогоньки, Земляні!

  Духи вогню і землі захищали його.

  Між ними і Віидом були близькі стосунки, завдяки яким він міг викликати їх у будь-який час при наявності манів. Для цього йому не потрібно навіть будь-які високорівні навички.

  Це було привілеєм їхнього творця.

  Дорога, якою йшов Віід, завдяки духам була звільнена від вогню, що плинув зараз з усіх боків. Зрештою, прибувши до ордену Ембіну, священик жадібно почав збирати предмети.

  Дві реліквії!

  Окрім них, тут було багато їжі для ягнят і оленів, які приносили жертви! Щоправда, феніксові атаки майже піддали дії вогню.

  - Хрум!

  Виід хрустив підсмаженим яблуком. Нескорий спів сови були для нього приємним видовищем, яке наближалося до кінця битви.

  Темні лицарі та демони падали, охоплені полум’ям.

  Дзинь!

  Завдання було успішно завершено!

  Але Вікід протяжно зітхнув. Ланцюжок завдань все ще продовжувалася.

*

  - Тепер варто прибратися кудись подалі.

  Загорнувши завдання по припиненням ритуалу, Віід в компанії братів-феніксів і Жовтого вирушив у далекий шлях. У випадку зустрічі з якою-небудь серйозною небезпекою він очікував на швидкість Феніксів і Жовтого.

  - Що б не трапилося, я зобов'язаний врятувати Жовтого.

  - Му-у!

  Безхмарні очі Жолтого забили від сліз вдячності. Він не сподівався, що господар буде готовий пожертвувати заради нього своїм життям.

  Тоді як бика переповнювали емоції, Вік закінчив свої холодні підрахунки. Він не міг допустити загибель Жовтого, тому що доведеться створювати і оживити нову скульптуру, яка вела до величезних втрат.

  Так що перед смертю він навіть викличе на захист бика Рицаря смерті.

  - Поки я з тобою, Жовтий, тобі не про що хвилюватися.

  - Му-у!

  Загін під керівництвом Віяда перетнув річку Плач і попрямував на рівнини.

  Там перед ними з’явилися цілі легіони монстрів! Вони блукали просторами рівнини по всьому світі.

  Можливо, це були звичайні звірі, які не мали великої небезпеки, але оскільки вони стояли на порозі Ада, Віїд не хотів розслаблятися.

  Побачивши таку кількість монстрів, він зупинився рух загону і різко згорнув убік.

  - М-м ... Де це я?

  Сміт, який знаходився у важкій похмілля з зусиллями відкрив очі.

  Він сидів позаду на биці і був ще однією причиною, чому треба було рятувати Жовтого!

  - Ми знаходимося в експедиції.

  - Ік! Ось як.

  Сміт оглянув місцевість з мутним поглядом.

  Після довгих розмов, Віада була вражена талановитим найманцем. Його історія про подорож по Версальському континенті була неймовірною, якщо не погодитися з тим, що він справді мав значні навички та майстерність.

  Хоча, зараз це був не великий найманець, а постійно не прохаючи п'яниця!

  Однак, незважаючи на випивку, він мав чудові знання про пастки, місцевості і монстри, ніж насправді був дуже потрібний.

  Якщо дати Сміту випивку, то він міг стояти в дозорі поки Вінд займався скульптурами. І пускай його майстерність меч було далеко від минулого, від найманця як і раніше було досить багато користі.

  Сміт був здатний оцінити повадки і силу монстрів, тільки кинувши на них повзлітний погляд! Крім того, він чудово визначав придатність води і трави!

  Ну, по-своєму він був навіть корисний.

  Сміт нарешті оглянув місцевість і обережно зауважив:

  - Здається, ми в занадто небезпечному місці.

  - Тобто?

  - Рівень монстрів дуже високий. Навіть з захистом Феніксів і Жовтого це не те місце, де стоїть скульптор.

  Під час полювання Вііда завжди залишав Сміта з випивкою під охороною Рыцаря смерті. Саме тому колишній найманець все ще недооцінював його сили.

  - Ясно... - Кілька неважливих сказав Віід. - Ну, гаразд, тоді повертаємося.

  Мета цієї вилазки полягала в розвідці навколишнього середовища і оцінюванні сили монстрів. Оскільки йти далеко від річки Плач було дуже небезпечно і не існувало сенсу. Загін повернув назад.

  У цей момент вдалеку в небі щось забіліло. Величний монстр з великою швидкістю летів прямо в їх напрямку!

  - РАМ-М!

  Від його ричання все навколо здригнулося. Поблизу живуть монстри, які застигли від страху і наче приросли до землі.

  - Це монстр рівня боса!

  Той монстр, який жив над іншими людьми, з'явився на своїй території. З кожною секундою він наближався, поступово збільшуючись у розмірах. Його група і загін розділяли велику відстань, але вже тепер він був більшою від долоні.

  І його тіло все росло і зростало!

  Це була величезна махання завдовжки 100 метрів. І вже на такій величезній відстані від загону ясно повіяв холод.

  Обличчя Сміта зблідло.

  - Крижаний дракон. Це Крижаний дракон!

  Ці слова було достатньо, щоб налякати Феніксів, які колись кружляли над Віїдом і мали намір захищати його.

  - Бежим! Швидше!

  Але, незважаючи на всі заклики Сміта, він залишився спокійно сидіти. Придивившись до очей, він дивився на дракона, що наближається. Оцінював його ясні очі, розорований рот, довгу бороду. Верхня частина дракона перекатувалась від її потужності, тоді як нижня здавалася трохи слабкою. Але найбільше вражали величезні крила!

  І все це Віід вже бачив у своєму житті.

  - РАМ-М! - Вирвався черговий ясний рів дракона, що викликав тремтіння по всьому тілу.

  Перед босом, який мав подібні бойові сили, схилив ноги навіть Жовтий, а Фенікс опустився на землю і в страху склав крила.

  Крижаний дракон прилетів для однієї мети - в мить збити всією наступною силою глузуючих заявитися на його територію голців.

  Ясним поглядом монстр окинув Жовтого і Віди з ніг до голови.

  - Як ви смієте вторгатися на мою зем...

  Раптом він перервався!

  Його повіки затрималися від нервового цика. Потім, знову опустивши Віяда поглядом, дракон широко розтягнув крила і почав робити різкий поворот. Монстр рівня боса збирався піти точно таким же способом, як прийшов.

  І тут Віід недбало вимовив:

  - Ти, випадково, не Крижаної дракон?

  - Абсолютно... Так, вірно. Нет.

  Крижаний дракон похитав головою і ще ретельніше заробив крилами. Все вказувало на його найсильніше бажання швидше покинути цю місцевість! Але після розвороту він все ще не встиг розвинути потрібну швидкість.

  - Кожен твій наступний помах крил обійдеться тобі в 50 тисяч доларів.

  У ту ж мить крила дракона зупинились. Він ширяв в повітрі, здавалося, зовсім не Представляючи, що ж йому тепер робити.

  - Ти ж давно не бачив виверн? Васам про тебе питав.

  - Васам! Як він, хазяїне?

  - Стривай. Так ти все ж Крижаний дракон.

  - ...

  Кінець 11-го розділу і 15 книги.

  ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ...

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor