Том 13

Розділ 1. Скелет-рицарь

  Вііда, нахилившись до щелепи, озирнувся вниз. Кості його мертвого тіла були ідеально чистими, без жодного шматочка плоті. Завдяки силі, яка могла обманути смерть, він воскрес у вигляді неживих.

  Тепер його вигляд дещо змінився, оскільки в кожній кісточці вирувала небачена сила.

  Дзинь!

  Тільки через смерть і подальше відродження Віід міг отримати досвід та нові рівні в даному навичкі. Якими-небудь іншими способами зробити це було рішуче неможливо.

  - Вікно характеристик!

  Ще нещодавно у Вііда був 355-ий рівень, але через смерть він зменшився на одиницю. Також значно знизився досвід у навичках. Але Вікід був певним чином готовий до такого повороту подій, тому прийняв втрати досить спокійно. Усі вони були відновлені.

  - Скелет-рицарь, значить... Ну що ж, доведеться гарненько подвигатися.

  Він обнажив меч і попрямував до своїх вбивць.

  - Ворог?

  Кілька лицарів-грішників вагалися застигли на місці. Вони не атакували, тому що не могли зрозуміти, ворог перед ними або союзник. З одного боку, на них йшла не жити, з іншого ж - це був скелет, а не привид.

  Однак, тільки Вініду обнажити клинок, як привиди негайно підняли у відповідь свої іржаві мечі, гнилі щити і зламані вершини.

  - Біль, такий біль!

  - Чому ти не відчуваєш її? Ти як ті люди... Ти не один з нас!

  - Ми були віддані. Так само, як ти. Ми знищимо тебе!

  Все більше і більше примар лицарів-грішників та солдатів слітали до місця майбутнього бою. Вони пробуджувалися від сну, щоб якомога швидше покарати іншого порушника спокою.

  Лише через кілька секунд навколо нього вже було понад 30 ворогів. І Війду, незважаючи на своє нове сильне тіло з навики некромантів, мусив швидко знайти вихід із ситуації.

  - Кам'яна шкіра! - Викрикнув він.

  Білосністі кості стали такими міцними, як граніт. Але потім у Вііда залишилось так мало манів, що він вже не міг дозволити собі використовувати будь-які інші навички чи техніки.

  - Ти зрадник, який прикидається другом! За це ти теж страждатимеш, як і ми, - звилив першого лицар-грішник.

  Віід швидко пригнувся, вклонився від ворожої вершини і розколов противнику голову.

  Ворог перетворився на туманну хмарку і зник.

  Раніше, будучи скульптором, Віід не міг похвалитися великою Силою. У його класі ця слабкість компенсувалася підвищеними значеннями мистецтва, Вери та Об’явлення. Тепер, після реставрації в Скелет-рицаря, сила його ударів значно зросла. Також збільшився рівень Ловкості, завдяки чому він почав швидко реагувати. І на завершення - високі показники захисту.

  Дзвін і скрегіт клинків злилися в безперервний гул.

  Віід просувався вперед, встиг відбивати всі удари противників.

  Зараз для нього не мало значення, скільки ще ворогів попереду.

  “Головна зосередженість і не упустити потрібної нагоди.

  У ту ж секунду він парирував удар чергового привида і, обеззброївши його, переключився на наступного. Вороги зібралися занадто багато, і Віід не міг собі дозволити ані миттєвості перепочинку.

  Він з успіхом нищив привидів. І навіть коли через спин противники несподівано вилетіли спис, Віід, наче передбачав такий поворот подій, встиг прогнутися і пропустити його над собою.

  Цей опис не було піддано жодному! Вікід ніби перетікав з одного положення в інше. У кожному його русі відчувався ритм і сенс. Це було зовсім не схоже на змаг один на один. Тут багато ударів, що висіли з усіх боків, падали одна на одну і створюють складний та ледь вловлений малюнок бою. І те, що все більше і більше противників вливалося у нього, робило битву справді величною.

  Залишились лише парне дихання, атаки ворогів і безперервний рух до мети.

  Бивши, Віід виявляв досконалу власність тіла і досконало вивірену техніку. Окрім високої Сили, у Скелета-рицаря ще мався хоч і невеликий, але досить відчутний бонус до майстерності меча.

  Загалом, зазвичай гравці не могли проводити по декілька довгих бітів підряд, тому що майже завжди були обмежені певним порогом проживання. Чим активніші вони рухалися, тим швидше втомлювалися. І якщо на початку бою кожен гравець завдавав удару всім можливим уронам, то з зменшенням життєвого рівня сила кожного наступного удару поступово зменшилась.

  Звичайно, все це відбувалося не швидко, так що небагато гравців потрапляли в складну ситуацію. Однак зменшивши рівень життя, людина мала багато рис: витримку, витривалість і навіть мудрість.

  Але Скелет-рицаря, яким став Віід, мав особливі характеристики. Він не тільки ніколи не втомлювався і завдавав однакового удару, але й не відчував голоду.

  Після того як він усвідомив це, то дуже сумував.

  - Навіть скелетом-рицарем бути кращим, ніж скульптором!

  Давня образа про нав’язливий клас знову спалахнула в його душі.

  Віід боровся настільки люто, що здавалося, тремтіла кожна кісточка його тіла. Залишившись без технік і навичок через жорсткої економії мани, він по повній запрацював весь свій бойовий досвід.

  Тепер Вікід контролював усі свої рухи. І не те, щоб раніше йому це було недоступне, але тепер він здобувши вищу техніку володіння мечем, здавалося, вийшов на новий рівень.

  Четвертий поверх Вежі став для нього випробуванням того, щоб перевірити вміння володіти зброєю. Віід розумів, що якщо пропустить хоча б один удар, то його негайно відтіснять і втратять можливості діяти. Але якщо він не трісне, не ослабить контроль, то зможе подолати всі перешкоди і перемогти.

  “ Поділися своєю плоттю для моїх чистких кістокDescription.

  Кожен раз, як Віід робив крок вперед, безліч привидів лицарів-грішників і солдатів гинуло навколо нього.

  - Ха-ха-хо! - Іноді голосно і навіть трохи шалено сміявся він.

  Вііда вже був на межі, коли не було важливо, чим закінчиться ця битва: перемогою чи поразка! Його руки вигиналися під такими неймовірними кутами, що за всіма законами фізики треба було б вже давно зламатися. Проте, як бачимо з цього випадку, ця рослина перетворилась на крихітну смугу світла.

  Насправді тут, у грі, навіть немислимі в реальності руху виявляться можливими. А якщо вони ще й мають різні бойові навички, то можна було б атакувати противників буквально різними способами.

  Але, оскільки в Віада закінчилась мана, він мусив користуватися мечем лише одним.

  “ Не можна зупинятися. Тільки вперед!"

  Він одразу зрозумів, який потенціал має херуїмська техніка. Серії ударів не тільки відштовхували ворога, але й блокували можливість його контратаки. Так що тепер, намагаючись повторити цей ефект, він безперервно атакував, покладаючись тільки на свої фехтування.

  Добре вміння володіти мечем тепер досяг вже 4-го середнього рівня!

  Звичайно, це не мало нічого спільного з можливостями вищого класу медії. Однак слід було пам’ятати, що цей метод навчання у Скульптора розвивався вдвічі повільніше.

  У будь-якому випадку, на два рівні мистецтво володіння мечем зробило Віїда як Скелета-рій досить сильним противником.

  - Хоч ти і наш ворог, але лицар гідний.

  У міру того як почалася війна, з’явилися привиди.

  - Наш обов'язок захистити це місце.

  - Ми приречені на вічні муки за зраду, що здійснювалася в житті.

  - Все ж ми теж лицарі. І визнаємо твої сили і сміливість.

  - Але не дозволимо тобі пройти!

  Загорнувши за ще один кут, Віід опинився у восьмому залі четвертого поверху, де його зустрічали більше роз'ярованих привидів. Так що йому знову не залишилося нічого, крім як покластися на свій меч.

  Він зовсім не втомлювався і вже кілька годин наносив нові удари, знищуючи противників.

  Усе це було схоже на те, як у старі часи він бив чучело в фортеці Серабург!

  За тим винятком, що тоді бити було досить легко, а зараз ворог активно рухався і нападав, через що Вііду доводилося перебувати в постійному напруженні.

  Хоч би як там було, він діяв з усіх сил. І в якийсь момент - здавалося, через вічність - не залишилося жодного примарного шляху. Попереду же білла, що веде вгору широка драбина.

  Випробовування четвертого поверху вежі героїв було пройдено!

  Він повільно рушив уперед, обережно рухаючись вперед. Лише декілька метрів відділяли його від підйому на п’ятий, останній поверх вежі.

  - Хі-хі-хи!

  - Великий лицар...

  - Б'ється заради слави.

  Рицарі-грішники і солдати, ніби визнаючи поразку, більше не нападали. Усі вони були поранені і залишали перемогу за Віїдом.

  “Хоть вони і стали примарами, але здається, що в них ще є щось людське.

  Віїд мірошком оглянув себе.

  Залишилося лише шістдесят три відсотки здоров'я. І це не дивлячись на те, що початкове його значення після реставрації було просто величезним.

  Знявши обладунок Даллока і перстень Понтіфіка, Віїд замість цього одягнув кільця Фарота, що збільшувало швидкість відновлення мани, та вдягався у броню з драконячих кісток. Останні роки йому вдавалося підтримувати в доброму стані завдяки своєчасному ремонту й поліруванню. Тому навіть після жорстокої битви вона зберігала до 80 відсотків своєї міцності. Хоча цей матеріал до деякої міри обумовлювався і фортецею самого матеріалу.

  Простість меча також залишалася високою, приблизно 70 відсотків.

  “ Цього цілком достатньо 4.

  Коли Вікід досяг драбини, то раптово повернув назад. Він знову підійшов до привидів і помахав мечем.

  - Ай, боляче!

  - Навіщо ти знову нас мучитьш? - Загострили лицарі-грішники і солдати.

  Хоч Віід міг вільно піднятися по сходах, то закінчивши випробування на четвертому поверсі, він вирішив знову вступити в бій. І зовсім не зважав на питання противників.

  ” Я не відступлюся від завдання і прийму виклик будь - якого ворога! ’

  Вікід, граючи в Землю Магії, був далеко не таким милосердним. Якщо хтось перемагав йому дорогу, чи то гравець або монстр, або той, хто намагається нав'язати якесь завдання НІП, він просто нищив перешкоду, стирав його в порошок.

  І зараз йому пригадується час, коли після смерті батьків він опинився на самоті з навколишнім світом.

  Четвертий поверх вежі героїв, Віід згадував про минуле.

*

  Чонг Ільхун уважно розглядав телефон.

  - Вона подзвонить...

  Граючи за Другим МЕЧом у Королівській дорозі, він з радістю доглядав оркчіх Сечві. І з часом, вони достатньо зблизилися.

  Все своє життя Чонг Ільхун відчував себе повним дурнем при спілкуванні з жінками, поки не зустрів Сечві, з якою йому було цілком комфортно. Зрештою між ними з’явився зв’язок. І дівчина сказала, що сьогодні подзвонить йому.

  - Ну, коли ж?

  Чонг Ільгуна переповнювали почуття.

  Дзвінки з повідомленнями про заборгованість або ж про напад грошей на карту - ось зазвичай доля старого холостяка. Але тепер у нього є подруга, з якою можна розмовляти по телефону!

  Дзинь!

  - Алло! Чонг Ільхун слухає!

  Він схопив трубку ще до того, як телефон встиг продзвонити вдруге, і відразу випалив вітання. Правда, тон вийшов так само як новобранець, який щойно вступив до війська.

  “ Я ж з’їв сім сирих яєць, що голос мій? ”

  Чонг Ільхун ніколи ще так не хвилювався. Його почуття тривоги було цілком зрозумілим, адже це перший дзвінок від дівчини, яка йому подобалася.

  - Привіт, Чонг Ільхун, - почувся з трубки дзвінкий, як у солоя, жіночий голосок.

  Чонг Ільхун поморщився.

  “ Це точно не вона 14.

  У грі Сечві дуже мерзенна і говорила грубо, з хрипотою, голосом.

  Отже, відповідь Ільгуна була достатньо сухою:

  - Я не хочу ніяких подарувальних карт. Мені не потрібні кредити. Телефоном і Інтернетом майже не користуюся. До побачення.

  Ці пропозиції були звичайним явищем для неодружених людей. Отже, чекаючи довгожданого дзвінка, він хотів якнайшвидше втекти від нав’язливої реклами.

  Але цього разу Чонг Ільхун помилявся.

  - Ой, Ільхун, здається, ти зайнятий? А я тут звоню... Все, отключаюсь. Обов'язково зв'яжися зі мною.

  - А! Зачекайте! Ви, випадково, не Сечві?

  - Да, верно.

  І в трубці пролунав срібний сміх.

  Сам цього не підозрюючи, Ільхун потрапив у полон своїх хибних уявлень. У Королівській дорозі Сечві грала за расу орків. Її голос був відповідною, і він мав підстати. Хриплий і глибокий.

  Через Чонг Ільхун і не впізнав її, і як і раніше не міг до кінця повірити.

  “ У трубці голос здається таким красивим... Але ж і вона теж могла проковтнути пару сирих яєць?

  У будь-якому випадку, Чонг Ільхун був дуже радий її дзвінку. Вони спілкувалися вже п’ять хвилин! І хоча в бою він впевнено зрубував мечем однією рукою, тепер він схопився обома.

  Це був найзахопливіший момент у житті Чонга Ільхуна. Він завжди говорив дуже стисло і по суті, навіть коли спілкувався по телефону.

  “Більше заходь! ”

  “ Працюй старанно check.

  “Принеси собі.

  “ Закривай двері в зал Marvel.

  “Кушай Medlock.

  Так було раніше, зараз же Чонг Ільхун вів повноцінну цікаву розмову. Про маленькі історії з Королівської дороги і навіть про те, що він їв на сніданок.

  “ Тіриста безплатних хвилин для спілкування. Тепер я розумію, чому телефонні компанії пропонують таку послугу.

  Але завжди настає час прощати.

  Чонг Ільхуну подобався солодкий голос дівчини, але його серце здавалося, що було готове вирватися з грудей від хвилювання, настільки важко давався йому цю розмову. Він ніколи не був красномовним.

  “ Про погоду розмовляли політики, відрубували навіть армію та футбол. Більше не про що розмовляти 14.

  Ільхун вже поговорив з дівчиною на всі заплановані теми, так що під кінець розмови відповідав в’яло і він хотів попрощатися. Він вважав, що попереду у них буде ще багато часу на спілкування, так що не слід поки бурити події.

  - Дякую за розмову, Сечві!

  - Так, і я рада була тебе почути, Чонг Ільхун.

  - Тоді... Може, зустрінемося вживу? - запропонував Ільхун дівчині без особливих роздумів, перебуваючи від обіймів майже в несвідомому стані.

  Несподівано вона з радістю погодилася:

  - Коли зустрінемося?

  - Що?

  Чонг Ільхун зітихнув. Він не міг повірити в те, що почув.

  - Давай завтра в обід? - Вона запропонувала Сечві. - Перша зустріч... Що б таке придумати?. Давай зробимо нам кімпаб з тунцем, купимо разом? Я можу принести їх у треніровий зал?

  - К-кимпаб?

  - А що таке, не любиш кімпаб?

  - Н-нет-ні! Я дуже люблю. І буду чекати! Навіть якщо запізнишся, або що-небудь станеться, і ти не прийдеш, я все одно буду чекати! - скричав Чонг Ільхун в трубку.

  На тому їхня розмова закінчилась.

  - ...

  Чонг Ільхун помер на лаві у повній розгадці. Трохи засидівши і трохи заспокоївшись, він повернувся в тренувальникичний зал, де й застав своїх співвітчизників: Чхве Джонбо, Ма Санґбо та Лі Індо. Вони були за природою цілком добродушними хлопцями, які мали сильну фігуру, через яку чомусь завжди видавалися людям страшними.

  Тільки побачивши їх, Чонг Ільхун зміг нарешті прийти в себе. І повірити, що все,що зараз відбулося, не сон, а те, чим насправді є.

  - Старший брат!

  - Ти вдало поговорив з пані Сечві?

  У відповідь на всі запитання Чонґ Ілхун швидко похитав головою.

  - Так, чудово поговорили. Вона сказала, що завтра зробить і принесе для мене кімпаб.

  - Ого!

  - К... Кімпаб! - Дуже бурхливо відреагували брати.

  Лі Індо тішився більше, ніж будь - хто.

  - Що, вона правда принесе кімпаб?

  - Ага. Обіцяла, що зробить його з тунцем.

  - З тунцем!.

  Чонг Ільхун був глибоко вражений заздрістю побратимів.

*

  П'ятий поверх вежі героїв.

  Дзинь!

  Призом цього поверху стало підвищення характеристик і пара рівнів.

  Вони, як і завжди, вклали їх у спритність.

  На додаток до цього, поки він пройшов випробування на четвертому поверсі, б'ючись з нескінченно переродячими привидами, покращилося багато його бойових навиків, а майстерність володіння мечем досяг п"ятого середнього рівня.

  Після закінчення битви на четвертому поверсі міцності меча майже досягло двадцяти двох відсотків. Але примари лицарів-грішників і солдатів тепер надовго втратили будь-яке бажання битися.

  - Ми схиляємося перед великим воїном.

  - Ти маєш право розпоряджатися нашими життями.

  Відроджені й знову побиті привиди більше не хотіли зв’язуватися з Відом і старанно уникали його. Ці виснажені душі зовсім ослабли, розгубивши останнє, що тримали залишки їхнього розуму: гордість, самолюбство і бойовий дух.

  Тож Вікід повільно відремонтував обладунки і почав підніматися на п’ятий поверх.

  “ Я думаю, що там мене чекає щось набагато дивовижніше.

  Він не відчував страху. Немає сумніву, що остаточне випробування вісі героїв стане найскладнішим. Але Вікід був готовий до цього.

  Однак, опинившись на п’ятому поверсі, він побачив лише кілька малих круглих столих столів замість підсвідомої очікуваної юрби монстрів. На кожному з них лежало по одній книжці, яка називалася « Роцарьняти », “Мечник64 ”,“ Берсерк Прайс, ” Воєц Боїнбола (Вогін 6, Хоменко),“ Священик 2011 — Ліччір (2), „Лучніка̄д’юляношнго [Рейнджерса]; ” Охотник 68: 1 - 30.

  Загалом, одинадцять томів поближчали своїм золотим тисненням.

  - Цікаво...

  Віід вже здогадався, що йому потрібно зробити вибір.

  Авантюристи могли б використовувати вміння “Дослідити ” і“ Спостерігати за пастками, щоб дізнатися хоч якусь інформацію про ці книги. Можна сказати, що це було свого роду привілеєм цього класу.

  Але, на жаль, Скульптор не мав такого уміння. Та й Скелет-рицарь теж.

  - Що ж, яка тепер різниця...

  Вікід трохи похитався, а потім все - таки розкрив книжку з написом “Рицарь".

  Він також цікавився тим, що приховувалось за написами « Воорболс і Охотник 16. Але зараз він був Скелетом-рицарем і, по здоровому глузді, вирішив обрати саме такий варіант.

  Якщо б на п'ятий поверх заглянув якийсь випадковий гравець, то він був би здивований, побачивши в напівпустечній кімнаті самотній скелет стоїть і уважно читає книгу!

  “Ті були часи війни, — говорилося в тексті. - Королі конкурували між собою за владу над землею. Королівства розширювалися і дедалі більше фіксували гоблінів, демонів, ельфів та гномів, які захищали свої землі. А прості люди страждали від постійних нападів монстрів.

  Нерозумні правителі, жадібність аристократів і погрози ворогів призвели до залиття землі кров’ю та понищеними трупами.

  У той же час доля королівства Промб, що нараховував усього 102 року, а також долі людей і монстрів, які його населяють, вирішилися в битві на рівнині Джаксенбола.

  Віід встиг прочитати лише ці рядки. І тут все навколо нього осяяло яскравим світлом.

*

  - Бий їх!

  - Вб'ємо брудних людей! Позбавимося сміття королівства Промб!

  - Доблесні солдати королівства Мабон, бийтеся і переможете!

  - В ім'я Її Величності королеви!

  У місцевості, де несподівано опинився Віід, було дуже шумно. Крім того, довкола панувала хаос! А в небі літали вивержені вогонь дракони, яких постійно атакували лучники і маги.

  Це була величезна битва! І Віід зараз був майже в самому його епіцентрі.

  Гр-рох!

  Бам!

  Звідтіля прилетіли і з моторошним гуркотом обрушувалися масивні кам'яні брили. Спочатку Віід подумав, що їх кличе хтось з магів, але він помилився. Камені піднімалися з землі і силою швиряли величезні одноокі монстри, Циклопи.

  Бум-м! Б-бах!

  З гучним свистом розсипалися уламки, які падали тут і розбивались на маленькі осколки та погребали цілі групи солдатів та лицарів.

  - Спасите! - роздавалися відчайдушні крики.

  Але командири були байдужі до них.

  - Солдати Промба! - Викрикували вони. - Помріть з честю!

  - Вибий їх!

  Розв'язалася страшна бійня. Люди воювали з людьми, всіх навколо атакували маги. Тут же породжена з нізвідки армія монстрів йшла в наступ.

  Тринь!

  Роздався поруч дзвін привернув увагу Віяда. Біля нього стояв сліпучо білий кінь. Не Пеґас, здатний літати, а звичайний кінь — дуже міцний.

  Він уважно подивився на Віда і лизнув його череп, наче собака - кістка. Кінь явно виражала прихильність.

  Раптом до Вііда прийшло усвідомлення:

  “ Я прочитав книжку лицаря на п’ятому поверсі вежі героїв! Отже, це рівнина Джаксен і, ймовірно, битва Палланка 14.

  Одна з найбільш кривавих боїв в історії Версальського континенту!

  Наскільки пам’ятав Віід, сім королів не поділили владу на землі і в долині Джаксен розгорнулася велика битва. Яротніше всього схлестилися один з одним королівства Промб і Мабон.

  Коли бій досяг свого апогею, у сутичку раптом вдерлися групи монстрів з далекого запаху крові.

  І не тільки вони. Інші народи також втрутилися: ельфи і варвари прийшли на рівнину Джаксен, щоб вступитися за свої землі.

  Саме так і виглядало зараз це місце.

  Кожна армія несла знамена свого народу і знищувала інших. Могутні воїни-варвари розмахували міцними мечами і палицями, а ельфи обстрілювали солдатів стрілами. Вони були надзвичайно небезпечними противниками. Але і на них натовпами атакували монстри.

  Серед усього цього був Віід.

  Раптом він помітив, що дівчина сиділа верхи на білому коні. Неймовірно прекрасна, ще красивіша рослина Фріни! Вона мовчки дивилась на Віди. Потім, нарешті, розліпила яскраво-аленькі губи і сказала:

  - Рицарю, я можу довіритися тільки вам. Будь ласка, доставте мене в безпечне місце.

  Дзінь!

  Віід задумався.

  “ Що ж робити? ”

  Раніше він уже брався за численні завдання, які визирали на початку.

  Вікід все ще вагався, і тоді принцеса Ремі знову заговорила:

  - У мене немає нікого, крім вас. І хоч зараз ви під закляттям і так дивно виглядаєте, я знаю... Я точно знаю, що ви мені допоможете.

  Дзинь!

  Ось же!. Завдання пристало само собою!

  У Лицаря, виявляється, і таке іноді траплялося. Він не міг відмовити у допомозі слабій жінці, аристократам, а тим більше принцесі.

  Дуже по-рицарськи!

  “ Я так з глузду зійду 4.

  У Віїда по спині пробіг холодок.

  Він озирнувся. Довкола знову було багато людей, монстрів, ельфів і варварів.

  Битва Палланка - одна з найкривавіших боїв в історії! І звідси треба забрати принцесу.

  Дівчину на сліпучо білому коні.

  А навколо стільки ворогів!

  Так, це справжній лицар.

  По небі літали вогнянодишні дракони, самі що на є високорівні монстри. У тих, що воюють навколо лицарів рівень напевно перевищує трисотний. Так само і звичайні солдати. Часи великих війн зобов’язували воїнів мати високі рівні. Що вже казати про ельфів, варварів і монстрів!

  І, природно, на цьому полі бою зібралися і боси. Останні якщо і не були рівні по моси Личу Шайяру, то як мінімум не поступалися Лорду вампірів Торідо.

  Додайте ще до цього руйнівного заклинання, що постійно використовували маги, і то й великі брили.

  Навіть одному тут вижити буде неймовірно важко. А вже пройти весь цей шлях разом з принцесою на білому коні...

Глава 2. Лицар принцеси

  Очі Віда спалахнули.

  “ Я зроблю все можливе! ”

  Отримавши призначення, він не міг відступити назад.

  Розуміючи, що цикл бою ось-ось затягне його, і вже не буде можливості поговорити, Віїд, шанобливо схилившись, поспішно сказав:

  - Пані... Ні. Принцеса!

  - Да, рыцарь?

  Принцеса Ремі зверху вниз поглянула своїм ясним оком на Віїда.

  На рівні його очей якраз були її маленькі і акуратні ступні та голіни, при вигляді яких багато чоловіків не змогли б встояти. Але Вікід був не таким.

  - З цього моменту ви повинні довіряти тільки мені, - продовжив він. - І що б не сталося, не лякайтеся. Покладіться на мене.

  - Добре. Я повірю вам своє життя.

  Не сказавши більше ні слова, Віід застрибнув на коня.

  Бойові дії людей поступово зрушувалися до них. А разом з ними все ближче і ближчими ставали вибухи від заклинань магів, не кажучи вже про ті, що пролітають прямо над головою блоками.

  І це при тому, що битва тільки набирала обертів.

  Білий кінь видав легке фиркане. Він спокійно поставився до вершника Віди, який напав на нього. Принцеса, яка була за спиною, міцно обняла цього.

  Взявши поводи в одну руку, Віід вихопив меч.

  Дзинь!

  - Пішов! Пішов!

  Віід пришпорив коня і пустив його галопом в сторону ворожого табору. І з кожним стрибком він почав набирати все більш страхітливу швидкість.

  Він був неперевершений! Не чета тому неказистому маленькому жеребку, який взяв разом з Віїдом і солдатами участь у зачистці Логва Літварт в королівстві Розенхайм.

  Загалом характеристики коней сильно вплинули на можливості і силу ударів лицаря. Найкращими скакунами були ті, що мали надзвичайну життєвість і обман.

  Багато гравців мусили шукати собі міцного жеребка, щоб потім поступово виховувати і розвивати його. Адже тільки таким чином вони могли врешті отримати високорівневий кінь з найкращими характеристиками!

  Отже, хоч Віід і не здогадувався про це, той кінь на якому скакав, коштував дуже дорого. Тому що швидкість, з якою він мчав, була дійсно запаморочливою.

  Віід зосередився і міцніше стиснув свій меч.

  Тепер він міг покладатися тільки на себе. У цей момент, коли він мчав через поле бою, здавалося, що стріла випущена, то нічого не відчував.

*

  Біля входу в головний зал школи меча Чонг Ільхун, одягнений у тренірні шати, чекав приходу Чха Юнхі.

  - Эй, Чхве Джонбо.

  - Так, старший брат?

  - Якщо подумати про дівчат... Адже зовнішність не головне, душа важливіша, так?

  Чхве Джонбо поспішно закидав.

  - Так і є.

  Поруч стоїть Ма Санґбо теж не залишився осторонь:

  - У Сечві добра душа. І ти їй подобаєшся. Вона ж сказала, що прийде відвідати тебе?

  І це була чиста правда, Сечві пообіцяла особисто принести кімпаб власного приготування! І час цієї події мало прийти ось-ось.

  - Серце ніяк не заспокоюється...

  Чонг Ільхун уперше відчув усі вияви любові. Навіть на фехтуваннях він так не хвилювався, як зараз, перед зустріччю з Сечві.

  Чужо Джонбо, Ма Санґбо та Лі Індо також були зворушені. Адже сталося те, чого ніхто не очікував. У Чонг Ільхуна з’явилася подруга!

  І нехай його обранкою стала негарна товста оркчиха, однак вони мали чим заздрити.

  - Зараз, ось зараз повинна вже підійти ...

  Чонг Ільхун з тривожним сподіванням поглянув на вхід до школи. І не минуло й хвилини, як крізь нього увійшла повна жінка, яка тримає в руках коробочку для обідів.

  - ...

  Чхве Джонбо, Ма Санґбо та Лі Індо напружилися.

  “ Це вона! ”

  “ Похожа на Сечві 14.

  “ Але чи вона не застара? Їй вже за тридцять, а може, і за сорок... >>

  Жінка спокійно підійшла до залу.

  Чонг Ільхун, незважаючи ні на що, з усіх сил примусив себе посміхнутися і крокнув їй назустріч.

  - Привіт. Дякую, що прийшла сюди. Важко було дойти? - Виговорив він і першим простяг руку.

  Цей простий рух вимагав від нього недюжинної сміливості.

  Жінка злегка усміхнулася і ввічливо прийняла рукостискання.

  Чонг Ільхун вже приготувався продовжити розмову, переконуючи себе, що головне в людині - це душа, а не зовнішність. Як тут...

  - Хто ви? - запитала жінка, здивовано схиливши голову.

  У цей момент у залі вибіг хлопчик, очевидно, один з тих, хто зовсім недавно розпочав своє навчання.

  - Мамо! Ти принесла мій обід?

  - Ось він. Наступного разу, прошу, не забувай.

  - Так, добре. Закинув той і подивився на Чонг Ільхуна. - Ой, вчитель! Привіт!

  Коли хлопчик, а також інші інструктори поклонилися йому, він повернувся до своїх занять.

  Ушла і мати хлопчика.

  - Кхм!

  Чонг Ільхун соромився прокашався і знову почав дивитися на вхід до школи. Щоразу, коли він бачив жінку, що пробігала повз нього, його тіло каменоло від напруження.

  “Це вона? ”

  Чха Юнхі сказала йому, що зробить і принесе кімпаб. Отже, потрібно було дивитися дівчат, які мають щось в руках.

  Тоді Ільхун побачив красуню з ніжною шкірою і яскравими очима.

  Таких одна на мільйон! Подібні місця рідко можна побачити, навіть на центральній площі мегаполісу цілий день.

  І ця дівчина, несучи дві великі сумки, саме направлялася в сторону школи.

  “ Це точно не вона 14. - вирішив Чонг Ільхун.

  Інші інструктори так само думали.

  “Не зовсім.

  “ Але йде сюди......"

  “ Чи вона рекламує? Продає щось?. Так, вона мабуть продає товари - Лі Індо, найбільше на це сподівався. - Якби мені ще знайти хоча б два слова пов'язати...-- '

  Всі в повному стані спостерігали, як дівчина підкріпляла пару великих сумок. Вони настільки скам’янілі, що не могли допомогти прекрасній дівчині попри труднощі.

  "Чомусь вона йде сюди..."

  “Так, вона чомусь прямує до нас.

  “ Господи, що ми такого поганого зробили? ”

  У їхніх головах мілина багато здогадок.

  А красуня тим часом увійшла до школи і зупинилася прямо перед Чонг Ільгуном. Тоді голос промовив:

  - Привіт, Ільхун!

  У очах цього мілина виникло питання.

  - Як ви дізналися моє ім'я? Мабуть, ви представник іншої школи...

  Хоч би які жіночі чари пустили в справу, він був переконаний, що не зможе змінити школи. Тут його все влаштовувало, і до того ж він не хотів покидати учнів та товаришів. Чонг Ільхун був щиро відданий мечові, і йому не важливі були ні слава, ні гроші.

  Дівчина посміхнулась, і тому у неї з'явилися милі ямочки на щоках. І здивовано запитала:

  - Що? Який представник? Ви чекаєте ще когось, крім мене?

  Тепер настала черга Чонг Ільхуну.

  - Що-що?

  І тут для всіх сталося неймовірне! Чонг Ільхун, найстарший з наставників, який завжди був спокійним, виходячи з меча в руках на будь-які дуелі, чомусь раптом взяв - і злякався!

  - Н-н-невужелі... Ч-ч-що... Я помиляюся... Помилився! Здається, я забув про зустріч...

  - Хіба ви не Чонг Ільхун, другий МЕЧ?

  -В-в-сно...

  - А я Сечві!

  Черг Ільхун не зміг вимовити й слова. Його голова була абсолютно порожня, і він тільки й робив, що дивився на Чха Юнхі.

  Всі навколо також уражено застигли.

  “Просто немає слів..."

  “ Не може бути! ”

  “ Як таке могло статися? ”

  "Вона була оркчихою Сечві..."

  “ Почекайте хвилинку. У Королівській дорозі можна змінити свою зовнішність! Це ми залишилися такими ж, а вона змінилася. І чому я відразу про це не подумав?

  Вони зрозуміли, що це правда.

  - ...

  - ...

  - ...

  У школі зависла тиша.

  Мовчали наставники. Учні, які тренувалися і торкнулися до того часу, застигли. Навіть Ан Хён-До занурився в заціпеніння. Усе було розгублене, і Чга Юнхі не міг зрозуміти.

  “ Чинг Ільхун, здається, добрий і має ще щось, окрім володіння мечем $1.

  Ан Хён-До здивувався навіть сильніше, ніж тоді, коли виявив його талант до фехтування.

  « Така красуня - його подруга? »

  “ Ні. Це не може бути правдою. Мабуть, я сплю, треба швидше прокинутися...--

  Коли ж Чха Юнхі пройшла в зал і розпакувала кімпаб, Ан Хён-До, наставники та учні все ще стояли на місці. Вони були такі горді, що їм шматок в горло не ліз.

  Тоді Чха Юнхі майже силою змусила їх це зробити. Як виявилося, все було приготовано надзвичайно смачно.

  “Кх! Подивіться на цей симпатичний і акуратний кімпаб!

  “ Вже готує добре.

  “ З нею я був би згідний ціле життя — лише рамен 86.

  Ан Хён-До, інструктора і учні повільно з'їдали кімпаб через силу рухаючи щелепами. Це був перший раз, коли перед ними була смачна їжа, а вони вагалися!

  Через деякий час Анн Хьон-До важкого подиху і, як найстарший, почав розмову.

  - Ух! Так ви - Сечві?

  Чга Юнхі зробила це скромно.

  - Так, шановний.

  Вона була одягнена в розкішну бежеву блузку і гарненька спідницю до колін, що чудово підкреслювали її форми. Чха Юнхі максимально використовувала своє жіноче чарівність.

  Їй, звичайно, не порівнятися з розкішною Чон Херін, але для середньостатистичної дівчини вона мала чудові дані.

  Анно Хён-До кивнув.

  - Ага. Тоді наш Чонг Ільхун до ваших послуг, - важливо сказав він і, відклавшись, пішов у свій кабінет.

  Багато хто думав, що він просто не дуже добре себе почував і тому, щоб не заважати іншим, негайно відправився до свого кабінету.

  Після його відходу Чха Юнхі стала об'єктом пильної уваги з боку інших наставників. Зрештою Чхве Джонбо теж почав розмову.

  - Шановна невістка, чи можна у вас дещо запитати?

  Цих слів Чонґ Ільхун не міг стримати безглуздої посмішки.

  - Хі-хі.

  Його дівчину назвали невісткою! Такого він не очікував.

  Чха Юнхі обнажила білі зуби і м’яко розсміялася.

  - Звичайно, запитуй.

  Чхве Джонбо, розслабившись, обережно уточнив:

  - Хм... А ви до якого класу навчилися?

  - Це...

  Дівчина вже зібралася відповісти, як раптом Чонг Ільхун голосно звернувся до свого друга:

  - Джонбо! Хіба це важливо?

  Сам Ільхун покинув навчання в старших класах. Але більшість інших вчителів і учнів зробили це ще в середній школі. Тому ті, хто дочився до старшої, вважались елітою.

  Чхве Джонбо запитав, не подумавши, перше, що спало на думку. Чонг Ільхун тільки виступив на захист.

  “ Якщо вона теж не закінчила старшої школи, то соромиться говорити про це.

  Чонг Ільхун вже потрапив під чари красуні.

  Чха Юнхі, побачивши це, ледь стримали посмішку і знову заговорила:

  - Нічого страшного. Я можу відповісти. Я закінчила Гарвард.

  - Що?

  Чхве Джонбо розгубився.

  - Це назва вечірньої школи, чи що?

  - Ні. Це університет у Бостоні, Америка.

  - Кхм!

  По залу рознеслися здивовані вигуки, а потім знову повисла тиша.

  Хоч би якими неосвіченими були інструктори і практиканти, вони все ж знали про американський Гарвард.

  - Вибачте, - порушив мовчання Ма Санґбо, — але чим ви зараз займаєтеся?

  - Працюю в лікарні.

  - А, так ви медсестра...

  - Ні, я доктор.

  - Що? Доктор?

  - Так. Я професор психіатрії.

  Ма Санґбо потемніло в очах.

  Чонг Ільхун знайшов собі таку дівчину, і їй навіть не було ще тридцять п’яти! Від цього всі інструктори перехоплювали подих.

  Учні також зазнали такого ж шоку.

  “ Неможливо! Можливо, і нам усміхнеться вдача, коли станемо трохи старшими ніж 75 років.

  “ Така гарна і така розумна. І їй трохи за двадцять п'ять центів.

  Їхнє майбутнє на тлі такого успіху стало похмурішим. У уяві кожного з присутніх у залі поступово б’ються чорні хмари, громів грім і спалахували блискавки.

  "Так не може тривати..."

  “Хваить повільно..."

  Вчительки та учні всі як один різко встали.

  - Нам потрібно в Королівську дорогу!

  - Давайте швидше зробимо це.

  - Селия орків! Треба піти в село орків.

  Вони поставили перед собою важливу мету.

  А в цей час Ан Хён-До вже занурився у капсулу. По дорозі до кабінету він « відчув ліпше », і тепер, опинившись у провінції Морта, швидко рухався в напрямку села орків.

*

  У фільмі КМС Медія панувала напружена атмосфера.

  - Він прорвався через другу лінію оборони!

  - І схлестнувся з третьої.

  - Сім списоносців знищено, його ніхто не може зупинити.

  - Дивіться, він убив лицаря Промба, ймовірно, 360-го рівня!

  Начальник Кан, тоді перевірив розклад віщування і не бачив екрану, сказав:

  - За якийсь час-то убив?

  Працівники відділу вещування трохи похитувалися, але потім відповіли:

  - Майже миттєво. Навіть хвилини не минуло.

  - І це верхи на коні? Рицар 360-го рівня - неймовірно сильний. Може, ви помилилися?

  - Він навіть швидкість не знизив. На коні на повну опору і веде бій... І він умудряється за мить змахувати мечем десять разів.

  - Але як таке можливо? Адже, наносячи удари під час стрибка, він повинен ще втримати рівновагу.

  - Я теж не... Я б так, звичайно, не зміг. Але він це робить.

  - Та він просто монстр.

  Бій, яким можна тільки захоплюватись!

  На самому початку він посадив принцесу за спину і помчав до ворожого табору. Він мужньо подолав промелене вітрове місце, щоб вискакувати з зони ураження ще до того, як у нього мала стати інша стріла. Від атаки магів просто ухиляється, красиво розвертаючи коня.

  Те саме милило полум’я, крижані уламки та блискавиці!

  Скелет-рицаря рався вперед і показував просто неперевершені навики верхової їзди.

  Але потім його знайшли ряди копейників.

  За два кроки до них Віід зміг відновити рівновагу після різкого маневру, і тепер з кожним помахом трофейного списа та меча вдаряли воїни ворога.

  Йому просто неможливо було протистояти!

  Коли лицар атакував верхи на коні, він сильно збільшився. У два, а іноді й у три рази. До того ж, якщо взяти до уваги швидкість набрану при скачці, то сила атаки збільшується у більш ніж сім разів. Від таких ударів не можна було закрити руки: щит ламається, залізне озброєння деформувалося і кістки стиралися в порошок.

  Тому звичайна група піхотів і не міг зупинити сплячого лицаря.

  Звичайно, співаком також був чудовий урон, великий захист і витривалість.

  Віід на приголомшливій швидкості провів атаку і прорвався до третьої лінії оборони.

  Незважаючи на шалену скачку, його рухи були плавними. Здавалося, зброя танцювала в його руках.

  Кров, що лягає в рух і є силою та швидкістю.

  Він сам вдерся у ворожий табір і почав знищувати солдатів. Хоча серед них були цілком достойні противники, він швидко перемагав їх. Тому що завдяки силі, здатній обманути смерть, він виявляв небачену раніше майстерність.

  Начальник Кан, почувши про все це, з сумнівом у голосі вточнив підлеглих:

  - А взагалі... Хіба у нього клас лицаря?

  - Ми не знаємо.

  - Начебто говорили, що він скульптор.

  - Точно не відомо. Можливо, це одна з його професій.

  Це була звичайна здогадка, але працівники відділу вважали це логічним.

  Взагалі, під час показу відео телеканал сильно не вдавався у подробиці тих чи інших подій. А також тримав за правило не розголошувати інформацію про героїв своїх програм. Тому ніхто, навіть працівник, насправді не знав як він вижив.

  Інформація про персонажа, його вміння та предмети зберігалася у великій таємниці, підтримуваній підписним контрактом на заповіт. І дізнатися щось більше, ніж показано.

  - Він порушить всіх, кого б не зустрів на полі битви.

  - Ах, якби мене теж врятував такий лицар...

  - Так романтично. І найголовніше, на білому коні!

  Жінки, які працювали у відділі віщування, були повністю зайняті.

  Чиста і непорочна принцеса, яка хоче повернутися на батьківщину! І хоробрий лицар, якому вона довірила своє життя, що їде з нею на білому коні. Вони ніби з'явилися із романтичного сну або зійшли зі сторінок класичного роману.

  І зовсім не важливо, що цей лицар не молодий красунчик, а скелет без жодного шматочка тіла.

  - Я б хотіла притиснутися до його грудей...

  - Здається, в Королівській дорозі всі лицарі сильні і красиві.

  Тим часом, дивлячись на екран одним оком, він почав наглядати за роботою відділу вещування.

  - Ми не знаємо, як це станеться. Але операторської - записувати все!

  - Добре!

  - Аналітичний відділ! За сучасні матеріали ви можете завершити цей рік з пристойними бонусами. Тож будьте обережними. Не спати.

  - Ні в якому разі! Не сумніваймося, що ми до кінця битви.

  - І для всіх інших. Якщо хтось помітить щось цікаве, відразу ж повідомляйте мені!

  У кінознімання, крім головного екрана, показувалося з декількох десятків моніторів.

  Битва Паланка.

  Історія, що виникла внаслідок бичування Версальського континенту.

  До цього моменту про події минулого Королівської дороги можна було дізнатися лише зі старих хроніків. Але зараз на своїх екранах люди бачили, як проходила одна з найбільш запеклих битв.

  - Я помітив рідку мантію! Ще не все ясно, але її магічний захист дуже великий.

  - Виявляється, існує раса гігантів. Там їх понад дві сотні.

  - Особливості?

  - Демонструють надзвичайну силу... Не використовуються ні зброя, ані магія.

  - Добре. Складіть опис. Додамо його до списку вже відомих рас... Ви змогли визначити їх здібності?

  - Саме зараз цим займаємося. Крім того, існує п’ятдесят сім нових видів заклинань.

  У битві Палланка можна було на власні очі побачити, які заклинання використовувалися сотні років тому, якими навичками володіли воїни і лицарі. Там билися вже забуті нині чарівники та інші, що давно зникли.

  І зараз з'явилася можливість розкрити таємниці їх сили і могутності.

  Для магів, днів і ночі людей, які намагаються відновити втрачені знання та розробити нові заклинання — це наче довгоочікувана злива під час посухи. Тепер ті з них, хто досяг другої спеціалізації, зібравши інформацію, за допомогою відповідних тренувань зможуть досягти нових вершин могутності

  Отже, інформація про магічні предмети, невідомі раси, професії та багато інших речей була дуже цінною.

  Особливо для Авантюристів.

  Додаючи інформацію, вони шукали рідкісне і особливе завдання. Але Паланка, побачивши їх у битві, мала велику ймовірність отримати ці гроші. Зрештою, з багатьох рас і держав у битві дехто все ще існував. І якщо завести розмову з їхніми представниками про війну, використовуючи достовірні факти, цілком можливо було дізнатися і щось нове.

  - Чудово.

  - Скільки інформації! Подивіться тільки на масштаб битви...

  - Рейтинги будуть божевільними.

  - Принаймні, на місяць це стане хітом!

  Працівники аналітичного відділу не могли стримати криків радості. Як-никик спочатку, увійшовши в Тодум, Віід здавався щирим слабким і не демонстрував нічого видатного, ніж дуже сильно розчарував їх. Але тепер він, безсумнівно, став таким же! І без будь-яких умов взявся за складне і небезпечне завдання.

  “ Я зараз у провінції Херотаї королівства Сінбаі... Може, на основі отриманої інформації і мені вдасться отримати яке-небудь завдання?

  Керівник Кан ледве стримував нетерплячість.

  Минуло ще кілька хвилин, коли він швидко переглядав сьогоднішні звіти і знову вточнив у своїх колег:

  - Віід. Що тепер робить Віід?

  - ...

  Відповідь була невирішена. Ніхто з тих, хто був у відділі віщування людей, скільки було більше ніж кілька сотень, не відповів на запитання Кана.

  І добре б це були лише співробітники інших відділів, які соромилися звертатися до чужого начальника. Але в ньому було понад 50 осіб, які були підлеглі!

  У кінозале тиша.

  - Чому мені ніхто не відповідає? - Нерозумно запитав Кан і підняв голову.

  Цього разу він побачив вражаюче видовище — на головному екрані зали Вікіда злетів у небо. Точніше, він був на драконі.

  - Що? Як так вийшло?

  Замість працівників відповів О Донман.

  - Віід потрапив під масоровану атаку драконів. Відразу ж декілька з них почали заливати вогнем поле бою і нанести кігтями. Так що він опинився в дуже складному положенні і ...

  Раніше Віїду якось вдавалось, вправно керуючи кіньми, ухиляючись від заклинань і стріл противника. Проте незабаром у справу вступили дракони, один з яких почав переслідувати його.

  На відкритій рівнині, серед багатьох людей і монстрів відірватися від летючого ящера було практично неможливо, через що Віїд тільки сильніше розлютився.

  - И?

  - І в якийсь момент застрибнув на нього.

  Дикий, який не звик до дракона, звичайно ж, почав люто чинити опір. Він видирав вогонь, різко перевертався в повітрі, докладаючи всіх зусиль, щоб скинути наглого чоловіка.

  Його зібрати спочатку просто спостерігали за цим. Але невдовзі почали активно допомагати, також вивергаючи вогонь. Під час кожного нападу Віду довелося вертися, тримаючись верхи на дракону, блискавично зміщуватися з одного його боку на інший і до того ж якось встигати атакувати осідланого та наближених драконів.

  Це була справжня повітряна битва! Битва в повітрі з цілою зграями драконів.

  - Пшы-ши-ша-а-А- а!

  Здавалося, що Вііда ніколи не хвилювалася через те, наскільки близько зітруїлися струмки вогню. А дракон, при кожній наступній промахі по набридливому « наїзнику » чільне місце почав з усіх сил махати крилами і стрімко здіймав висоту.

  І навіть люди, які спостерігали за екраном, були на межі непритомності.

  - Ох!

  - Чудово!

  - У нас буде двадцять, ні, тридцять відсотків глядачів.

  - Чудово, чудово! Цього року ми точно забезпечені чудовою премією!

  У всій красі світу була історична битва Палланка, де люди та інші раси схлипнулися за право на світове панування.

  А в небі тим часом серед спекотних променів сонця та хмар, що пливли, продовжувалось бій з драконами. Де Віід, з усіх сил противившись поривам повітря і тримаючись на спині вивертаючого ящера, бився не на життя, а на смерть!

  Натовп перехоплював горло через те, що він захлинув.

  - Ось це картина! Такий героїзм заради захисту принцеси.

  Чудова, повна романтики історія, яка неодмінно викличе відгуки в серцях багатьох глядачів.

  - О, ні! - Раптом голосно скрикнув один з співробітників.

  - Що? Що трапилося?

  - Це... Там...

  - Та що таке?

  - Принцеса загинула...

  - А-а... Щ-що?

  - Да... Гляньте на нижній екран. Вона залишилася сама в оточенні ворогів і загинула. Разом з конем.

  - ...

  З головою занурившись у жорстоку битву, Віід забув про принцесу! Поки він хоробро, як справжній лицар, бився з драконами, монстри дісталися до неї.

  Усвідомлюючи цей факт, всі працівники відділу віщування занепали духом.

  - Принцеса Ремі!

  - А-а! Наша принцеса загинула!

  За цей короткий час вона встигла завалити їх у серце, і новина про її смерть приголомшила. У багатьох колега з очей втікали зрадницькі сльози. Від Віїда очікували багато чого, і вони дуже сумували за тим, що не змогли врятувати принцесу.

  - Моя премія...

  - Моя відпустка...

  - Моє підвищення...

  Працівники відділу затримали від глибокого розчарування.

  Завдяки трансляції історичної битви Паланка і повітряного бою Віда можна було очікувати відмінних відгуків глядачів, хоча й не було ясно, наскільки це закінчиться. Але хоч би як там було, сьогодні перш за все працівники КМС Медіа оцінили свій привілей роботи.

Глава 3. Історична битва

  Цієї ночі Лі Ген вечеряв.

  Ел свинину під гострим кисло-солодким соусом.

  Приготування їжі займало багато часу, і це виявилося не так вже й легко.

  - Тут потрібно занадто багато масла...

  Тому що, хоча йому не подобалося помити жир з посудом, він завжди щедро використовував олію при готці. І, звичайно, дуже шкодував про ці втрати.

  У той же час, хоч його і називали склярею, повторно олію після жарки ніколи не використовувалася, навіть якщо воно здавалося цілком сносним.

  - Це шкідливо, сестрёнка може захворіти.

  Для себе Лі Хен просто зварив би локшину з якими-небудь добавками і ось так, непотійно та сито, покусав. Але для сеструнки він намагався приготувати найсмачнішу і корисну їжу, таку як ця кисло-солодка свинина.

  Незабаром Лі Хен закінчив вечеряти і заглянув на сайт Асоціації темних геймерів.

  - Куплю меч Волка.

  Куплю золоту свічку. Потрібна для завдання. Будь ласка, відпишіться на пошту « Давній вовчику ».

  - Шукаю групу для полювання. Я бачу, як на початку темного геймера 312-ого рівня. Спеціалізація - ближній бій.

  Сьогодні на нашому веб - сайті з’явилося багато нових публікацій, і Лі Хен почав неквапливо читати.

  “ Досить ремені, треба все переглянути.

  Лі Ген не зміг витримати битву до кінця, і він загинув вдруге.

  Отже, на наступні 24 години доступ до гри став закритий, можна було не поспішати.

*

  Битва Паланка перетворилася на справжній бій не на життя, а на смерть. Жорстке зіткнення, в якому ворогові не було кінця.

  Поки Вік бився з драконами, він піднявся на неймовірну висоту і все поле бою постало перед ним як на долоні. І там, внизу, орки, яких колись використовували як рабів, збилися в величезну армію і вели війну з людьми.

  Так і в небі також було жарко: тут, як бабки, продовжували носитися величезні літаючі монстри, які вели своє, не менш запекле протистояння. І тому, що він сидів над Відою і мав волю взяти участь у ній.

  Взагалі, причин боротися тут у монстрів було безліч. Від банальної боротьби за сферу впливу і до природного природної ворожості.

  Дракони також кинулися в центр протистояння своїм землякам. І, на жаль, невдовзі після цього він отримав поранення. А через мить він зрозумів, що швидко падає вниз.

  Удар про землю Віід запам’ятав надовго. Він відчув найсильніший шок - здавалося, кожна кісточка в його тілі розкришилася на дрібні шматочки. Здоров’я відразу стікалося вниз.

  Але найгірше те, що пара мстивих драконів продовжувала своє переслідування. Спочатку він кружляв по землі, крутився від вогню і чекав слушного моменту для нового нападу. Але розумні ящірки більше не спускалися вниз.

  Віід вирішив змінити тактику і почав свистіти.

  Добре навчений кінь, де б він не був, повинен був почути його і відразу ж примкнутися на поклик.

  - ...

  Віід вже уявляв собі, як білий кінь швидко проноситься між жахливими монстрами, щоб врятувати свого нового господаря...

  На той час він уже загинув разом з принцесою.

  У радіусі десяти кілометрів Віада були лише вороги, і втекти було нікуди. І до всього іншого і досить великий загін кінних лицарів швидко скакав у його бік.

  - Скелет-рицаря, який охороняв принцесу Ремі ...

  - Цей негідник зраджений її довірою і втік! Чим натягнувся ганьбу на славних лицарів королівства Промб.

  - Атакуйте його. В атаку!

  Розгнівані лицарі були величезними. Ні монстри, ні чарівники не могли зараз зупинити їх, які кинулися до своєї мети.

  Втративши дар промови Війду, він не мав куди відступати. Але йому навіть було важко боротися за перемогу.

  Через падіння з великої висоти суглоби в його тілі сильно потрусилися і майже поламалися. Навіть коли Вікід просто стояв, рівень його здоров’я поступово знизився. Але він не звертав уваги на це, повністю зосередившись на новій небезпеці.

  Коштовні очі Віяди яскраво похнули.

  “Мечи. Мечі, якими користуються лицарі! Вони явно вищі за 270. Допомагають захищатися від метальної зброї і стріл, а головне — немов наповнені святою силою, здатною лікувати рани! 8.

  Звичайно, Вікід не знав усього цього. Він просто спостерігав за боями лицарів з монстрами, запам'ятовуючи загальні параметри їхньої зброї. А також звертав увагу на все величезне поле битви Паланка, помічаючи місце розташування якого-небудь особливого меча або доспеха.

  “ У будь - якому разі, немудро лізти в бійку.

  Він ледве тримався на ногах, щоб його тіло не було неушкодженим. Так і освячувану зброю виклика́ли в нього сьогодні не найприємніші почуття. Адже живий, завдяки силі, здатній обманути смерть, він став власником не лише всіх сильних сторін життя, але й її недоліків.

  Отже, подумавши, Віід розгорнувся і побіг убік стоячих недалеку циклопів.

  - Кха-а!

  - Кха-а-ах!

  Здивовані такою зухвалістю монстри відразу ж перейшли на нову ціль.

  Б-бах!

  Кожного разу, коли біля Вііда падали величезні брили з виламками, земля здригалася від землетрусу.

  - Умри!

  - Рицарі Промба не знають поразки!

  Керівник, який мав намір зловити Віїда лицарів, не роздумував разом з загіном роївся до циклопів.

  - А-а, ще люди!

  - Нерозбірливі!

  - Високомірні люди.

  Цікоропи відразу розвернулись до нових цілей і закидали камінням уже їх. І, як Вид ясно бачив, цілком успішно.

  Зазвичай воїни, хоч би якими вигідними були позиції своїх воїнів, не могли нічого протиставити атакі лицарів. Незважаючи на те, що луки зі стрілами були відносно слабкі проти зброї. Тому що стріли могли потрапити в щілину або, найчастіше через смерть коня.

  Ціклопи ж стирали в пил своїми снарядами не тільки коней, але й самих лицарів. За короткий проміжок часу вони з легкістю завдали величезні збитки загону. Але, незважаючи на це, лицарі тільки ще вище підняли знамена королівства Промб.

  - Зітрумо їх з лиця землі!

  - На славу нашого королівства!

  Як метелики злітаються на вогонь, лицарі, гордо й спраглий подвигів, хоробро кинулись на монстрів за розміром раз у десять. У цій атакі вони виклали на повну. Використовуючи силу і швидкість своїх коней, вони розбили ворогів міцними списами.

  - Кха-а!

  Один з циклопів вдало поранив у ногу, і він впав на землю незахищеним балансом. У ту ж мить найближчі лицарі відкинули списа і, зістрибнувши з конями, налетіли на нього з мечами.

  Але позосталі монстри повсюду опиралися, вигадуючи уламки скель.

  І від ударів цих величезних порід лицарів з кіньми викидали на десятки метрів...

  Ніхто раніше не бачив такої битви.

  - Це мій шанс!

  Віід швидко вискочив через спину монстрів і виявився обличчям до обличчя з уповільненими лицарями.

  Донині йому вдавалося досить легко уникати циклопів. У монстрів було лише одне око, і через це дуже страждала точність росків. До того ж перед тим як мітнути великі шматки каміння, вони спочатку піднімали їх над головою. І якщо ти постійно пам’ятатимеш про це, то зможеш уникнути значної шкоди. Але все одно, коли навколо грізного гулом знову і знов проносяться кам'яні брили, а над головою нависає загроза смерті, шанси зробити фатальну помилку постійно зростали.

  - Я срібний лицар Промба...

  - А я Віід, Скелет-рицарь.

  Він відразу атакував ворога.

  Тому було дуже мало часу на повноцінний бій. Тому, застосовуючи момент, він вбив одного з лицарів і, поки інші не встигли спрагувати, знову кинувся втікати від пролітних каменів. Він все ще заманював воїнів на територію величезних циклопів. Невдовзі після цього запанував хаос, і здавалося, що замість бою сталося щось жахливе.

  І сюди ж раптом кинулися лицарі з королівства Мабон.

  - Знищимо всіх підданих Промба!

  - Переріжемо горлянки однооким монстрам!

  - Уа-а!

  Все смешалось.

  У боротьбу двох королів незабаром втягнулись війська інших людських держав. А навколо циклопів, само собою, додавалося цілей, що призвело до того, щоб вони стали ще активнішими вкидати каміння.

  Ці уламки скель, що падають з неба, миттєво вбивали людей. Але в деяких випадках самі циклопи потрапляли під удари згромадів і кидалися на землю.

  Ця ситуація дала Вііду можливість уникнути прямого зіткнення з лицарями і розбиратися з ними наодинці. Так він знищив сімнадцять противників, після чого в знеможенні впав на коліна.

  Рівень його здоров'я опустився вже нижче 30 одиниць.

  - У-уо.

  - Обережно!

  Тепер Віїда міг вбити хто завгодно, але оточували його лицарі Промба і Мабона чомусь бездіяли. Один за одним вони швидко відступали, з опакою споглядаючи на небо.

  Віід теж підняв голову. І побачив далеко в вишині швидко наближався і так само стрімко збільшувався у розмірах об'єкт.

  На нього падав десятиметровий облом скелі!

  “ Я вважаю, що ліпше і достовірніше, ніж розгублена зграя вовків 16.

  Віід встромив свій меч у землю і почав спокійно чекати.

  Б-бах!

  Все ж він залишив слід в одному з найжорстокіших боїв історії, битви Паланка.

*

  “ Історичні хроніки Версальського континенту. Справжня битва Паланка.

  То були часи, коли жадібність і заздрість досягли небачених висот.

  Люди вели постійні війни, щоб володіти рудами та металами. Це змусило інших рас об'єднатися перед лицем спільного ворога, але так тривало недовго. Коли вони потрапили під вплив пожадливих противників, то невдовзі змінили свої наміри і почали воювати лише задля власної раси.

  Люди боролися за контроль, гроші і владу. Монстри, які завжди були дуже плідними, швидко поширюються по цілій континенті як отруйні гриби... 8.

  ( З нової версії, що містить приховані історичні факти про битви Паланка. Текст написаний стародавньою мовою, який було розшифровано лише Авантюристам з досвідченим Майстром у Лінгвістці та Археології.

  “... У ті часи монстри мали великий інтелект, користувалися грубою мовою для спілкування і діяли великими групами.

  Зрештою на рівнині Джаксен розвернулась вирішальна битва за головування. Але переможців як таких у ньому не виявилося.

  Серед малочислених, які вижили в тій жорстокій битві поширилися молва про дії одного скелета-рицаря. За його словами, він взяв на себе захист і порятунок принцеси Ремі з королівства Ізран, яка звернулася до нього за допомогою. Цей лицар був надзвичайно сміливим і мав надзвичайні навички верхового бою. Але він вплутався у бій з такими могутніми монстрами, що мимовільно був змушений відступитися ненадовго від принцеси і та загинула разом зі своїм вірним конем.

  Після цього, кажуть, охоплений жалем і сумом лицар з ще більшою лютістю кинувся в бій, де трохи пізніше у нерівній схопі випустив дух із мечем у руці.

  Рівнина Джаксен, на якій все і відбувалося, географічно розміщувалася в королівстві Промб. Вона була широкою та родючою, і славилася як найбільша жителька Версальського континенту. Але королівство Промб пало, яке йому належала територія розтягли по шматку сусідні держави, і рівнина перейшла Королівству Бреман.

  За повідомленнями, тоді було зібрано більше мільйона трупів монстрів, людей і представників інших рас. Усі вони перебувають у великій підземній гробниці.

  Тоді кілька десятків поколінь продовжували воювати заради їжі, і королівства, які володіли рівниною, змінювали одне за одним. З часом змінювався рельєф місцевості через збудовані людьми стін і фортів, і поступово зникла сама рівнина Джаксен.

  У наш час на цій війні більш відома битва Паланка, яку назвали іншими расовими племенами.

  “ Історія Версальського континенту Мексики. У записах про битву Паланка.

*

  Лі Хен постійно жалкував.

  “Ох, якби я не відродився Скелетом-рицарем......"

  Він все ще був дуже ображений тим, що з'явився саме з цим класом.

  Види були дуже різними. Минулого разу, будучи скелетом, Віід мав "ранг боса"-- 5. Так, його фізичні особливості були середніми, але він мав справді виняткові магічні здібності.

  Могутня чорна магія!

  Завдяки навичкам некроманта він зміг легко зламати хід бою. Досить було покликати і кинути в бій Дуллаханів, Скелетів та Рицарів смерті!

  Скелет-рицаря ж, в порівнянні з минулим, виявився абсолютно необізнаний у магії. Він слабів при сонячному світлі і був повністю беззахисний проти святої магії.

  Одним словом, був неживу, яку дуже легко вбити вдень.

  І саме в цей час доби, коли він був найбільш слабкий, і відбулася битва Паланка.

  З часів Землі Магії Лі Ген завжди ставився до лицарів з великою любов’ю. Вони славилися величезною силою і не боялися йти на війну навіть з найжахливішими противниками. У лицарях не було нічого поганого.

  Все ж Лі Ген не приховував свого розчарування.

  “ Якби я тільки міг використовувати закляття... ”

  Якби він мав здібності до некроманти, то бився у битві Паланка. Адже, враховуючи масштаби битви, для некромантів там було повне роздоріжжя. Можна підняти мертвих Циклопів, зомбі і запирів. І навіть звати Скелетів-солдатів і Скетерів-римців!

  Тим більше у нього мався Посох грішного Святого, так що все пройшло б як по маслу.

  “Хотя, взагалі... Якщо подумати, то я б не мав повного контролю над усіма видами покликаної неживі. А це могли бути будь-які літаючі створіння або навіть духи. Небезпечні вже для мене..."

  Оскільки він не був схильний до бажань, то мусив покладатися лише на удачу при використанні цих створінь.

  Лі Хен трохи заспокоївся і почав розглядати предмети, які він має. Під час битви він встиг прихопити кілька непоганих речей, які після відновлення на Версальському континенті сам не буде використовуватися.

  “ Я викладу їх на аукціон IRC.

  Лі Ген перевірив характеристики кожного предмета, після чого зайшов на сайт аукціону і зареєстрував товари для продажу.

  Він зареєстрував на аукціоні все, що отримав у битві Паланка. Та й серед речей, добутих у Топазі, з'явилось багато непотрібних йому матеріалів та предметів. У боротьбі з пегасами і єдинорогами таке було звичайною справою.

  Звичайно, їх можна було б збути в селі Мора і навіть добре заробити. Однак усі роздобуті мечі, обладунки та інші предмети було легше і вигідніше продавати через аукціонний веб - сайт.

  Винятком стала зброя, яку Лі Хен взяв у нагороду від вампірів. Воно вимагало, щоб використовувати 440-й рівень. Так що, навіть якби він його зараз і спробував продати, всієї реальної вартості виручити все одно не вийшло б.

  Отже, Лін Хен вирішив створити конкуренцію. Він хотів почекати, поки попит на зброю збільшиться.

  “ Я не продам його прямо зараз... Ох, а тут же щось писали про спис Паскрана!

  Лі Хен знайшов його у скарбниці вампірів, але в останній момент вирішив не брати!

  На сайті Асоціації темних геймерів Лі Ген бачив щось на зразок того, де один гравець шукав цю зброю. Знайшовши потрібне повідомлення, він залишив коментар до нього:

  На цьому Лі Ген завершив свої справи на сьогодні.

  А до кінця дня ще залишалася уйма часу.

  “Хм... І я не публікував нічого на сайті Асоціації вже понад сто днів 7.

  Для темного геймера гра не була п'ятиденним робочим тижням. Коли інші гравці відпочивали в реальності, вони мусили полювати з ще більшою завзятістю, щоб покращити свої навички.

  Перед тим як вимкнути комп'ютер, Лі Хен створив на сайті Асоціації ще кілька тем, в яких виклав інформацію про монстрів Півночі. Там були заплутані нотатки, написані їм за час пошуку Долини смерті разом з Союн. Інформація про доступність, маршрути та логіку монстрів.

  Для гравців, які бавилися наодинці заради отримання грошей і тих, хто намагається вбити якомога більше монстрів, все це було неймовірно цінним.

  Лі Хен віддав саме стільки, скільки отримав від свого рівня доступу. За те, що він отримав інформацію від Товариства темних геймерів раніше, він поступово ділився нею з іншими тим, чого знав сам.

  Коли Лі Хен побачив повідомлення, які він отримав, то пішов на кухню.

  “ Якщо видалялася вихідна, вам слід зробити кімчі.

  Ця ідея, а також думка про те, що може лягти раніше, навіть стали живішими.

  “ Я думаю, що ви можете використовувати і звичайну сіль. Адже дороге не завжди означає якісне 5.

*

  Сьогодні на головній сторінці Королівської дороги зайшло вже кілька мільйонів гравців. Люди переглядали відео, викладене в Залі слави у режимі реального часу.

  - Гільдія Башта світла увійшла в печеру жорстокого Уроля.

  - Він вже ось-ось з'явиться.

  Ця гільдія складалася з понад 30 000 чоловік. І хоча серед них не було гравців з найвищими рівнями, вони були досить грандіозною силою.

  І саме в їхньому володінні була оселя жорстокої Урольби.

  Він був босом даної області, унікальною міфічною істотою, яка відродилася на Версальському континенті всього раз на місяць.

  Урольба, звісно ж, не була такою потужною силою як Костяний дракон, але противник все одно залишався дуже небезпечним. У бою електричний батог міг, лише доторкнувшись до гравця, повністю паралізувати або ж начисто позбавити сил. Крім того, боса добре захищало цілу низку міфологічних створінь і було нелегко знайти його.

  Щоб здійснити це, гільдія Башта світла провела масштабну мобілізацію гравців і тільки потім вирішила приступити до походу.

  - Ми прийшли сюди відновити справедливість на Версальському континенті. Трусливий монстр Урольб, не ховайся і гідно прийми бій. Я, Херте, прийшов сюди щоб розправитися з тобою! - Грозно викрикнув в бік печери майстер гільдії.

  І ворог не змусив себе чекати.

  А через мить спалахнула битва!

  Заради цієї битви учасники гільдії Вежі світла не тільки одягли ліпше спорядження, але й зробили велику пожертву для благословення бога війни Тира.

  “ Я не можу пропустити шанс збільшити нашу славу 16.

  До того на Урольба намагалися полювати лише шість гільдій. І тільки гравцям з Гермеса посміхнулася удача завершити все успішно.

  Отже, сьогодні гільдія Вежа світла не шкодувала сил стати другою в цьому списку і відновити новий вплив.

  - Нам потрібні скарби, якими володіє цей монстр з батогом.

  Гравців підганяло незговірне бажання підняти свої характеристики.

  І, як скульптору для цього достатньо було створити Пречерну скульптуру або якусь більш значущу картину. Але така характерна особливість його класу.

  У випадку воїна слава і характеристики потроху збільшувалися, тільки якщо він долав якусь небезпеку або успішно завершив полювання на монстрів-боссів.

  Але так було не з кожним босом. Тому що ворогу потрібно було підібрати гідного, бій з яким зробило б честь будь-кому, навіть якщо довелося б загинути в ім'я досягнення своєї мети.

  Саме таким ворогом був Жестокій Урольб.

  А що сказати про інші класи. У авантюристів, які не були воїнами, характеристики підвищувалися, якщо вони досліджували знамениті могили або підземні простори. Духівництво підсилювало віру, коли лікувало тих людей на порозі смерті або ж рятували їх.

  Те саме можна сказати і про творчі справи: художники підвищували характеристики, малювали картини; архітектори - споруджують чудові будівлі, а коваль - створюючи добру зброю або обладунки.

  У цьому і була перевага скульпторів та представників інших класів, які займалися виробництвом. Для отримання додаткових характеристик їм не потрібно було ризикувати життям. Достатньо просто будувати будівлі, створювати картини чи малювати.

  Ніякої небезпеки.

  І все ж, зусилля воїнів також були достатньо успішними, адже вони отримували набагато більше характеристик і над тим набули дорогоцінних військових трофеїв.

  - Ия!

  - Знищте Урольба.

  - Ведіть ближній бій, щоб він не міг як слід замахтися батогом!

  - Битва на короткій дистанції - наше єдине спасіння!

  Урольба швидко атакувала армії.

  А тоді з печери почали вибиратися інші монстри.

  Кам’яні черви, що живуть у товстих скелях, накинулися на священиків і магів.

  - Спасите!

  - Допоможіть нам!

  У тилу запанував хаос, але воїни, заблоковані Урольбом, вже не могли повернутися назад.

  На жаль, військо зібране гільдією Вага світла було величезним, але саме це і спонукало неефективне управління. І всього за пару наступних хвилин втрати склали понад 2000 гравців.

  Глядачі Залу слави вже зрозуміли, що спостерігають повільно й безперервною поразкою ще однієї гільдії. Усе більше й більше монстрів шаленіло довкола, тоді як кількість воїнів швидко скорочувалась.

  Найкращим моментом битви стало спостереження за тим, як останні солдати запевняли одне одного, що вони виживуть, а через секунду провалилися під підлогу черв’яками.

  - Тільки час даремно витратили.

  - Намарно чекали.

  - Хоч це і перший полювання гільдії Башта світла на боса, але щось вона занадто вже легко розвалилася.

  Люди не приховували розчарування.

  Але тут один з глядачів зайшов на аукціон, і відразу ж відписався в коментарях під трансляцією вже практично завершеною битви:

  - Вііде! Віід знову оголосився. Подивіться на його профіль на сайті аукціону!

  Новина про те, що знаменитий Віїд виставив на продаж зброю лицарів королівства Промб і Мабон, а також шолом циклопу, поширилася зі швидкістю блискавки.

  - Як так?

  - Де ж Віід? Чим він зараз займається?

  На веб - сайті зібралося безліч захоплених фанів Віда.

  Після того як його зловили, про нього вже давно нічого не було чути. Він таємничо зник, зайнявшись чимось напевно не менш цікавим, але це тільки розпалило цікавість людей.

  І тут він раптом знову зареєстрував товари на аукціоні.

  - У всієї зброї визначні характеристики.

  - Дивись, аукціонна ціна вже пройшла п'ятсот доларів.

  - Це точно Віід. О боже, він полював на Циклопа!. Невже поодинці? Ні, напевно був з кимось у групі.

  - Він завжди працював поодинці. Хоч Циклоп і сильний монстр, Вііду навіть у полювання на дракона не потрібен був помічник.

  - Кх-х! Я повинен побачити цю битву!

  Образ Віїда, який змітав противників, як ураган, не виходив у людей із голови.

  - Але де знаходиться це королівство Промб?

  - А я нічого не знаю і про королівство Мабон.

  - Це що, новосформовані північні поселення?

  Люди почали цікавитися, де ж знаходяться названі королівства. Найпоширенішою версією стало те, що це новосформовані поселення півночі. Але ті з гравців, що там вже були, стверджували, ніби подібного королівства там немає.

  Через деякий час хтось дав точну відповідь.

  - Промб и Мабон. Це давні королівства, які існували тисячу років тому.

  - Справді? У це неможливо повірити.

  - Стовідсотковий факт. Так записано в історії Версальського континенту.

  Тоді один з гравців процитував історичний хронік.

  Так люди дізналися про королівства Промб і Мабон. Більшість з них навіть не задумувалася вивчати історію гри, на відміну від Вііда.

  - Як зброю стародавніх королівства?

  - Справді, що ж це було за подорож? Пошук стародавніх скарбів? Експедиція в загублені підземелля?

  - Кх-х! Хочу це побачити. Хочу побачити.

  Людське допитливня досягнула свого кінця. Воно мучило їх і не давало нічому займатися. Усі були буквально переповнені нетерпінням.

  Тому знову і знову не тільки заходили на сайт КМС Медіа.

  - Ви знаєте що-небудь про подорож Віїда?

  - Він відвідував стародавні королівства?

  - Ви плануєте показати його пригоди? Якщо так, то почніть завтра.

  - Я вірю в можливості KMC Медіа. Мені дуже подобається ваш канал, і я буду чекати. Як тільки змонтуєте, обов’язково видавайте в ефір!

  Телевізійні глядачі і в буквальному розумінні закидали повідомлення на сайт компанії!

*

  Співробітники KMC Медіа підсилювали час.

  - Подумати тільки, нічні чергування!

  - Замовлю вечерю сюди. Адже перед тим, як все відреагуємо, піти додому не зможемо.

  Вони ледве стримували сльози, бо мали знову взятися за роботу.

  Особливою особливістю відео про подорож Віда було те, що навіть якщо окремо вирізати лише сцени битви Паланка, то це тривало щонайменше декілька годин.

  Зустріч з принцесою Ремі, божевільна скачка на білому коні, штурм ворожих рядів, повітряні битви і все інше аж до бою лицарів із циклопами!

  Відео містило багато ефектних сцен, які не можна було пропустити.

  Це ж історична битва Палланка!

  Окрім того, що потрібно було показати дії Вііда, а також ті, які з'являлися під час битви вміння та предмети, треба було ще й надати інформацію про монстрів.

  Отже, члени групи ведуть дебати.

  Доки не вийшла остання редакція відео, команда виконавців стала виконувати всілякі приготування. Сценаристи переглядали зображення, складали і правили тексти; диктори клювали носом, завчуючи інформацію про війну.

  Син Хемін знову пробіг очима по тексту, який мала вимовляти.

  - Благородне і повне небезпеці битву Віїда! Ми представляємо наших телеглядачів захоплюючу і викликаючу захоплення битвою Палланка, в якій виявилося місце та романтичної історії про принцесу.

*

  - Ко-ко-но!

  Напововину смажена, наполовину в спеціях!

  Курка, яку Лі Хен подарував Союн, відмовлялася зараз щось їсти.

  Медсестри приносили рис, манну кашу, кунжут, спеціалізований корм, але все було марно.

  - Чому ти нічого не їси?

  - Так ти зовсім зголоднієш, до смерті.

  Медперсонал стурбовано дивився на птаха в лікарняній палаті Сон. Всі хвилювалися за дівчину. Якщо молода і добра Союн побачить, як помре курка, про яку вона так піклувалася, це може призвести до ще однієї глибокої рани.

  Наполовина, наполовину в спеціях, остаточно виснажилась і не рухалася.

  - ...

  Союн сиділа поряд і з жалем погладила її. Зробити щось більше, ніж це, вона не могла і тому їй було вдвічі горло.

  - Ти хочеш повернутися до господаря?

  Погляд Соун зовсім погрустнув. Вона думала, що привозити курку сюди було помилкою. Адже її ніхто не любить! Вона навіть не змогла здобути довір’я і любові від курки.

  “Лі Ген. Потрібно відвезти її тому чоловікові 14.

  Союн вирішила, що прийшов час повернути курку. Але та, ніби щось відчувши, раптом закричала, вчепилася у свій насест і стала сильно чинити опір.

  Вона зовсім не хотіла йти!

  Побачивши таку поведінку, медсестри були вражені.

  - А курки, виявляється, розумні. Чують і думають краще за деяких людей.

  - Вона, звичайно, сумує за домом, але нова господиня добра, і курка це відмінно розуміє. От тільки добре б трохи її нагодувати...

  У той час, коли засмучені медсестри та пацієнтка сумували і нічого не робили, Наполовина гаряча, наполовину в спеції трохи заспокоїлася й засинала.

  Тишину в палаті перервала відчинені двері. Усередину увійшла ще одна медсестра з підносом, на якому знаходився обід для Союн. Це була багата на вітаміни свинина з овочами.

  - Ко-ко-но!

  У ту ж мить курка несподівано підлетіла до тарілки, струшуючи пір’я.

  І почала клювати м'ясо!

  Стук-тук.

  Вона так шалено стукала дзьобом, що здавалося, ось-ось продихає тарілку.

  - ... !

  З’ївши велику кількість м'яса, задоволена Наполовиною жаржена наполовину в спеціях повернулася назад і знову заснула.

  “ Я чула, що курка може їсти м’ясо, але... ”

  “ Такі ж тварини, як і бабаки. Вони як свині 13.

  Медсестри прийняли те, що сталося як факт. А ось Союн впала в глибокі роздуми.

  “ Я завжди хотіла, щоб мене любили, але ніколи нічого не робила першою.

  Єдиною людиною, з якою вона відчувала себе комфортно, був Лі Хен. У Королівській дорозі без всяких просьб він готував для неї смачні страви. І не тільки в грі - під час нещодавньої поїздки він також дбав про неї і годував!

  Але вона ніколи його не дякувала.

  “ Я нічого не могла дати йому.

  Союн трохи похитала головою. Вона хотіла змінитися.

  “ Наступного разу... Я приготую що-небудь йому 14.

  Їй було відомо, де саме в університеті Лі Ген обідав.

  “Я сама... Приготую і принесу обід. Я хочу цього..."

  Союн, проаналізувавши меню, знову глибоко вкоренилася.

*

  - Ей, їсти.

  Лі Хаян вийшла на двір.

  Обов'язки по догляду за курками, якими раніше займався Лі Ген, тепер лягли на її плечі. Вона сама наполягала на цьому, переконавши брата, що він зможе вчасно давати їм їжу, і той не міг відмовити їй.

  Лі Хаян виконувала цю роботу з задоволенням.

  - Сьогодні у нас обурилися.

  - Ко-ко-но!

  Кісточки з невеликою кількістю м’яса, що лишився на них, стали клеїти Яйцо вруту. Незабаром до неї приєдналися Глазунья, Насетка, Варена, Журена і знову обновлена Насполовиною жарна, наполовину в спеції. А потім - і курчата, які зовсім недавно вилупилися! Раніше Наседка годувала малят смачними хробаками, але тепер вони підросли і також крутилися біля роверів.

  - Як по-сімейному.

  Лі Хаян була щаслива.

  Куриці і курчата дружно зібралися навколо пазурів. Це було таке миле видовище!

  Після того, як птахи поїли, на землі залишилося ще багато кісток. І щоб не розкидатися їжею, Лі Хаян підозувала ще одного прута поруч нахлебника.

  - Супчик, сюди.

  Птах, що стримався в кущах пос зірвався з місця! А кістки, які залишилися на землі, стали його здобиччю.

  Собаку звали Супчиком!

  Лі Хаян принесла його з околиці ще малим цуценям і сильно полюбила.

  - Зовсім зголоднів.

  Дівчина ніжно погладила собаку з голови. Взагалі-то, вона знала, що краще не прати собак, коли вони їдять, але Супчик сприйняв це нормально.

  - Гав-гав!

  Він, навпаки, наче напрошувався на додаткову ласку відштовхнувся від пазурів і лизнув господиню.

  Піс був надзвичайно розумним, адже він полював на птахів і не гадив біля дому.

  Щоразу, коли він побачив Лі Гаян на обличчі, з’явилася усмішка.

  - Наш Супчик такий добрий.

  Нескінченна картина: щаслива дівчина і її собака.

  От тільки пес нічого не забував.

  Він добре пам’ятав, як підозріло блищать очі маленької Лі Гаян, коли вона давала йому клічку!

Глава 4. Повернення Віїда

  На стінах гільдії найтемніших червоних щитів у поселенні Мора було багато оголошень.

  - Що сталося?

  - Що, є що-небудь варте?

  Щойно повернуті з полювання гравці стовпилися біля стіни з вивісками.

  Перший, другий, третій... І так можна було дійти до п'ятисот П'ятого МЕЧа.

  Насправді опис зовнішності в подібних оголошеннях не мав такого вже й великого значення. Імена розшукуваних і так висіли над їхніми головами, яскраво переливаються червоним кольором. Це було платою за зло, здійснене під час призначення вампірів.

  - Вчора ці хлопці несподівано тут оголосилися, але потім так само швидко зникли.

  Я бачив, як вони відправлялися на південь.

  Багато гравців стали очевидцями цієї події.

  Деякі з них навіть намагалися перехопити хлопців із червоними іменами. Задоволення, збільшення слави та окуляри розташування гільдії найманців, а більше того, якщо пощастить, і можливість отримати екіпіровку порушників, гравці вставали у них на шляху.

  - Гей, що це?

  - Ми зовсім не такі.

  - Ох! Чорт! Дівчина!

  - Кхм. Вона хотіла мене вбити!

  МЕЧІ, коли бачать, що їхня дівчина нічого не робить добрим, продовжили біг. Спостерігачі ж цей божевільний ривок гравців відпало яке-небудь бажання їх доганити.

  В Морі було досить багато гравців, які мали рівень і силу навіть перших. І одного-двох порушників вони могли б просто оточити і заблокувати. Але через те, що МЕЧей з'явилося відразу багато і поводилися вони досить дивно, гравці розгубилися та дали їм втекти.

  Тим часом...

  На західних воротах Мори підходив ще один гравець з червоною міткою над головою.

  - Ось ті на, вбивці зовсім страх втратили. Цей збирається зайти в місто.

  - Він божевільний?

  Нехай Мора і не мала власної армії, але за її безпекою пильно стежили пауладини розташованого тут ордену Фреї.

  - Чёрт. А я тільки хотів його вбити. Втратив такий шанс...

  Усім було відомо, що паладини Фреї не знали прощення. Купці та авантюристи, які сходили з поселень, із захопленням спостерігали за тим, що відбувається. Ще трохи, і вбивця буде атакований. Усі знали, що в околиці Мори монстрів є приклади того, як паладини розбираються з противниками.

  Тільки вбивцю підійматися ближче, як охоронячі входи воїни вихопили свої мечі і, високо підвівши їх над головою, гордо та несподівано для всіх синхронно прокричали:

  - Мир і гармонія в ім'я богині!

  Вбивця відповів тим же:

  - Мир і гармонія в ім'я богині.

  Так він пройшов у поселення, не зустрівши жодного опору з боку паладінів.

  Чоловіком, який пішов до Мору був Віід.

  По дорозі по царству вампірів і пройшовши тренеричний зал середнього рівня, він знову повернувся на Версальський континент. І тепер, йдучи по вулиці, Віід з цікавістю спостерігав за тими, хто втікав від нього у всі сторони людей.

  - Та в чому справа?

  - Що сталося?

  - Вбивця. Вбивця в селі.

  - Как? Нехай тут і погано з солдатами... але паладини ордену нікуди ж не пропали.

  - Ну, не знаю. Навіть мені важко в це повірити. Але паладини його просто пропустили.

  Психологія натовпу - жахлива річ: почавши розступатися від входу в село, гравці так і продовжили це робити до центральної площі. І багато з них ще й почали слідувати за такою хороброю істотою вбивцею.

  Віід повільно оглянув центральну площу.

  “ З того часу, як я поїхав до Тодума, дуже багато змінилося."

  Це сталося завдяки великому інвестування у двісті шістдесят тисяч золотих!

  Центральна дорога була викладена синім каменем, завдяки чому можна було зручно плисти по возах торговців. І хоча вона трохи коштувала, побачити подібну в будь-якому іншому селі було практично неможливо.

  Також у поселенні закінчили будувати таверни, кузниці, торговельні лавки і текстильні вироби. Церква ордену Фреї взагалі виднілася здалека. А нові приміщення гільдії найманців і місцевої дружби вже заповнили гравці.

  І навряд чи подібне можна було побачити в будь-якому іншому північному селі.

  “Людей стало дійсно багато Medlock.

  Взагалі, ще до від'їзду Віїда в королівстві вампірів Мору приходило досить багато гравців. Однак тепер, після розповсюдження чуток про Башню світла та будівництва нових об’єктів для гравців, поселення стало опорним пунктом у дослідженні півночі і від людей просто не було відбоювання. Хоча їх все ж було не так багато, як у столиці королівства Розенхайм, де колись починав свій шлях Віід.

  У поселенні також було збудовано водний канал, в який проводили воду з річки. По центру каналу височів широкий майстерний міст у формі арки, довкола якого було багато скульптур та інших творів мистецтва.

  Культурний розвиток Мори не припинявся ні на хвилину через ті активні інвестиційні справи, що робив покорений правителем-скульптоном старості.

  Вікід же був у захопленні від розкішних робіт, що оточували будівлі.

  « І все ж немає більш підхожої прикраси, ніж витвір мистецтва»

  Витвори мистецтва! Адже по-іншому і бути не могло, тому що праця творчих професій була найнижчою у грі на думку Вііда.

  Він з радістю спостерігав за туристами, які перед відбитками скульптур, картинами та спорудами. Адже гроші, витрачені ними, активували економіку Мори і в результаті, звичайно ж, так чи інакше потрапляли до нього у кишені.

  Отже, Вікід радів не просто так. Він дивився на кожного туриста з точки зору грошей. І його радість подібна до радості службовця податкового пандепартаменту, який сидить новонародженому! Або ж з усмішкою господар, який вперше вручив клієнта, почувався потрібним.

  Він знайшов вільне місце і неквапливо, з насолодою втомленого чоловіка опустився на землю.

  - Я продаю самостійно зроблені предмети. На замовлення: шию, кицю зброю і обладунки, вирізаю скульптури і навіть, хоча в цьому я не можу, можу намалювати вам картину. Давай! Налетай! Любу роботу замовляй.

  Віід з міткою вбивці спокійно продавав свою роботу на головній площі Мори!

  Його гравці стояли з такими обличчями, ніби їм дали під дих.

  - Не зрозумів, що це за фігня?

  - Я думав, він робить щось одне. Він крав, коваля чи скульптор?

  - Таке і уявити важко. Якесь божевільне поєднання, під стати його власником.

  Гравці не приховували свого переляку. Те, як Віід з статусом вбивці спокійно бігав по головній вулиці Мори, сильно вплинуло на свідомість людей.

  « Один з найкращих гравців, про яких я раніше тільки чув!»

  Версальський континент був настільки обширений, що було досить важко зустріти гравця з десятьтисячним гравцем. Все тому, що навіть у густонаселених центрах гравці знаходилися не тільки в містах та фортечках, але й у підземельках, мисливських землях і віддалених селах.

  “Поді, він дуже сильний 0.

  “ Він же не нападе на мене раптово? ”

  Але навіть після досить сильного страху гравці продовжили йти за Віями по п’ятах, щоб врешті - решт на площі стати повністю розчарованими тим, що насправді їм не слід хвилюватися.

  Все це сталося через непорозуміння діях паладинів. Адже саме та ввічливість, з якою вони дали йому пройти, відбила всі думки про напад.

  Водночас, коли нагришають інші гравці, він опинився б у досить незавидному положенні, з якого важко вийти живим. Адже в Морі майже не було новачків. І нехай з високою ймовірністю тут не було нікого, хто б опинився за рівнем вище Відіда, все ж при абсолютному переважанні глядачів, коштувало би комусь одного схопитися за клинок, як це відразу ж призвело б до небезпечної ситуації.

  Але Вікіда не надав нікому приводу для нападу. Хоча насправді в цьому плані був досить великий досвід. Ще за часів Землі Магії він вбивав будь-кого, хто хоч краплинку не приходив йому до душі. Віід убив тих, хто намагався облапіти його торговців. Порочних, які збирали відібрати його місце полювання феодалів. І навіть одну закохану пару, що так не вчасно ввірувала в одному з кутків зачищеного їм підземелля. Ті ж, хто викликав його на бій, були розтоптані в пил так, щоб навіть і думки у них не виникало про майбутнє реванше.

  Загалом він мав навіть подібний досвід, щоб негайно прославитись злим людям.

  « Зараз я не можу зрозуміти, що це Бог війни".

  Відомість, здобута Віїдом у Землі Магії, була величезною.

  І на Версальському континенті цінність цього імені, що прогрімався завдяки телекомупанії, по всьому світі, була не менш колосальною, яка викликала повагу і заздрість різних гравців.

  У зв’язку з тим, що він уже став мішенню для багатьох.

  Адже той, хто вб'є Віїда - яку славу він отримає в цей момент!

  І це були не тільки вразливими гравці з Землі Магії - безліч нових, найсильніших героїв Версальського континенту теж точили свої клини для чорної справи.

  Ті, хто хотів би відібрати шматочок слави Віда, крутилися всюди і він не міг дозволити собі розкритися. А це було не так просто, адже гільдії Інформаторів, Наємних вбивць і навіть темних геймерів вдень та вночі збирали будь-які деталі інформації про місце його розташування.

  І якщо взавтра з якоїсь причини таємниця особистості Віада розкриється, вже десь через годину кілька сотень високорівних гравців один за іншим кинуть йому виклик. Відомі ж гільдії можуть навіть викладати величезні склади, щоб вже напевно перемогти і розширити межі своєї сили, впливу та слави.

  Вікід не був міфічним босом або легендарною істотою, але він таки їв ласий шматочок для багатьох. І супроводжувач його звання « Бог війни» і « Непереможний воїн" стали причиною вічної обережності, наче під час переходу по льоду. І він не міг дозволити собі помилитися, адже якщо для більшості Королівська дорога була засобом доброго проведення часу, то для нього вона стала питанням існування.

  « Ось тому не можна із ситими і обігрітими. Вони не усвідомлюють, наскільки сильно страждають від таких « слабких », як я ». Звідки в цьому світі виховаю порядних, добрих і чесних людей?»

  У цей момент одна дівчинка-підліток раптом вкинула вгору руку.

  - Простите.

  - Да?

  - Мені б хотілося замовити новий комплект одягу... Мантію за останньою модою, і щоб ідеально сиділа по фігурі. Ще б непогано, щоб була висока магічний захист.

  Дівчинка робила замовлення якось невпевнено.

  Але Вііда це не бентежило. Він не квапившись розгорнув сумку і подивився на матеріал, який там було знайдено. Взагалі, звичайно, він пам'ятав назубок всі види і кількість наявних зараз у нього на руках матеріалів. Але, згадавши про якесь одне, все ж вирішив себе перепровірити.

  - У мене є шкури пегасів і єдинорогів. Ще шкіра спеціальної вампірської виробки. До речі, ти можеш використовувати і свій матеріал, але ціна за майбутнє полагодить трохи більше.

  - Шкіра спеціальної виробки?

  - Так. Шкіра, яка використовувалась для манто вампірів. Я можу розкрити манто і по новому зшити з нього одяг. Мабуть, низ мантії не варто сильно вкорочувати, адже це зашкодить захисту і талію, її треба зробити так, щоб сидіти по фігурі, вірно?

  Десь на другому рівні шиття Віід отримав нову навички - « Ізлічення матеріалу»! Маючи на руках готовий предмет, він міг його розпоротіти і зробити з отриманого матеріалу якесь нове одягання.

  Звичайно, зробити дуже добру річ, не кажучи вже краще попередню, було важко, але це все одно дало змогу створювати різну і необхідну в даний момент одяг, що була незаперечним плюсом.

  Вікід вже розігрів клієнта, щоб перейти до наступного етапу:

  Ціна матеріалу залежить від ринкової вартості. Але плата за роботу становить десять золотих на годину.

  Проголошення такого рівня цін стало достатнім, щоб викликати в інших подив і несхвалення. Один з хлопців, що стояли позаду, негайно висловив свій погляд на це:

  - Десять золотих - занадто дорого. Тут повно кравців, які беруть набагато менше. А ты... Ти просто грабіжник!

  І хоча це було сказано з великою долею іронії, його слова відгукнулись від людей.

  - Верно. Ось тому-то ти і став убивцею.

  - Саме так. Не варто вимагати такої кримінальної ціни.

  Насправді для вмілого кравця плата в десять золотих не була такою вже й великою забаганкою. Адже власники військової школи могли за той самий час заробити набагато більше грошей.

  Але через високу конкуренцію між ремісниками і зниження вартості поширених матеріалів, рідко хто потребував такої ціни.

  Гравці, що зібралися довкола, втратили інтерес і вже почали йти.

  Як Вікід відразу ж продовжив:

  - Я досяг середнього рівня в швейному і кузнічному навичках та вищого - у Ремеслі. Будь-яка створена мною річ має максимальну Прочність. Повірте мені і домовися лише одне замовлення.

  Реакція людей відразу змінилась.

  - Середній рівень швейного майстерності, середній рівень кузенового і найвищий - Ремесел? Що ж, чи є такі люди на Версальському континенті?

  - Це неможливо! Така комбінація не має жодного сенсу.

  - Він що, весь день сидів у печерах і розвивав тільки одні промислові навички?

  - Але, судячи з екпіровки, схоже, рівень у нього є. Але ось щоб у грі з'явився чоловік, який досягнув найвищого рівня Ремесела...

  - Так. Не може бути такого, щоб такий майстер був нікому не відомий. Це брехун, просто зухвалий обманщик.

  - Але зачекайте-но, ім'я у нього Віід. Випадково, він не той скульптор?

  Його ім’я сяяло над головою червоним світлом. Тому що за правилами світу, гравці не могли приховати своєї особистості.

  Якщо це скульптор Віід, то цей хлопець носить назву графа і є правителем Мори, так що-ли?

  Це ж той гравець, який вже дуже давно досяг середнього рівня у скульптурному мистецтві. Він ще нещодавно поїхав подорожувати в королівство вампірів Тодум ...

  - Схоже, він повернувся.

  - Повернувся правитель Мори!

  Скульптор Віїд був досить відомий у всіх районах Версаля. Принаймні, тут, в Морі, його знали все, тому що було досить цікавим фактом те, що правителем є скульптор.

  - Не дивно, що паладини ордену Фреї його не вбили.

  - Так ось чому жителі, навіть побачивши мітку вбивці, усміхалися!

  Стосунки між правителем і мешканцями Мори були дуже сердечними. Слава на Версальському континенті прямо дорівнювала силі!

  Дівчина, яка прояснила всі свої питання, з пристрастю кинулася до Віди.

  - Зробіть мені мантію!

  А за нею потягнулися і всі інші гравці зі своїми замовленнями.

  - І мені зробіть. Тільки черевики. А є варіанти? Зробіть їх максимально легкими.

  - А мені б хотілося, щоб ви зшили жилетку... Я по класу Воїн. І мені потрібна така, щоб було зручно носити під доспехами.

  До того ж, коли вони досягли середнього рівня шиття кравців, то були досить рідкісними. А тим більше їх не було тут, серед гравців, які зібралися дослідити небезпечну північ. З цієї ж причини більшість людей вдягалася через трофеї або купівлі необхідних речей у крамницях торговців.

  Але тепер, коли у поселенні знайшовся гравець з середнім рівнем навичок коваля та кравця, люди мали можливість використовувати матеріали для створення чогось дійсно цінного.

  Хоча до кінця голови вони не мали таких складових, як Віід міг мати вищий рівень Ремеселу.

  - Мені меч.

  - Хочу замовити щит з підвищеною міцністю. Ви можете зробити такий?

  Застережені гравієм, були дуже різноманітними, і Віїд використав матеріали з Тодума, щоб заробляти, а також розвинути рівні майстерності.

  - Простите... але я знаю вас як скульптора - невірно вимовив підійшовший хлопець.

  - Це вірно, — відповів Віід, постукаючи молотком.

  Вже настав вечір, і бажаючи щось замовити залишилося небагато. І все ж таки він не міг собі дозволити відпочивати, бо мав виконати всі замовлення вранці і вдень.

  - Тоді... Не могли б ви вирізати мені квітка? Я хочу подарувати його своїй дівчині.

  - ...

  Тепер Вія має багато грошових замовлень, тому йому не дуже сподобалась така заява.

  - Чесно кажучи, я трохи зайнятий, тому навіть і не знаю, чи зможу виконати ваше замовлення раніше, ніж до завтра ввечері...

  Чи помітивши легке невдоволення Віїда, то ще що, але хлопець швидко простягнув якийсь темний предмет.

  - Це чисте залізо. Я збираюся розплатитися саме їм.

  Такі метали були набагато міцнішими, ніж простий залізо.

  Віїд блискавично схопив руку хлопця

  - Я зроблю все прямо зараз!

  - ...

  Хіба ж скульптори не повинні жити за свої зусилля? Вікід ніяк не міг відмовитися від замовлення з такими високими чайовими, адже все інше і порівнялося за ціною не могло.

  « Можливо, я трохи поквапився. Адже я не звикаю до роботи скульптора".

  Вікід покопався у сумці і витягнув шматок дерева, з якого збирався вирізати квітку. Він навіть міг виготовити їх із заплющеними очима.

  Але, коли Вікі вперше почав вирощувати квітку, він знову почув нав’язливий шепотіння незнаних істот.

  - Зроби мене.

  - Виріж нас!

  - Людський скульптор, ти зможеш це!

  - Я сказав, швидко роби нас!

  Від того, як Віід досяг п’ятого найвищого рівня скульптурної майстерності, його постійно переслідували нові голоси під час роботи.

  Але тепер вони не обмежувалися лише благаннями

  - Якщо ти нас не врятуєш...

  - Якщо ти не даси нам життя...

  - Глупотому скульптору краще буде померти...

  Раптом Віід запалився.

  Полум’я негайно розвернулося, повністю охопивши його тіло.

  Все це відбувалося глибокої ночі в самому серці Мори.

  Віід горів. Його здоров’я знижувалося на понад триста за секунду. Дерев'яний же квітка, що він тільки почав вирізати, відразу ж згорів дотла.

  - Кам'яна шкіра!

  Віід рефлекторно використовував захисну здатність, і швидкість зниження здоров'я зменшилась на шістдесят п'ять відсотків.

  - Вау! Подивися на того чоловіка!

  - Красиво.

  - Як він це робить?

  Площа Мори знову загуділа.

  Війду, який став чудовим видовищем для розваг!

  - Як яскраво!

  - Який вогонь червоні-і-ивий.

  Спостерігачі Вііда і вогняне видовище багатьох гравців. На щастя, серед них також були добрі пауади. Ті відразу ж здогадалися, що відбувається щось погане, і дружно почали творити святу магію.

  - Лікування!

  - Відновлення!

  - Кругове зцілення!

  Вііда знову і знов піддавався серією паладинських заклинань.

  - Залізний захист!

  - Святий щит!

  Хоча заклинання, використані в наші дні, все ж таки змогли погасити полум’я.

  Але Вікід був у розпачі.

  - Тепер, схоже, я дійсно все випробував.

  Шлях постійних випробувань під час створення скульптором! Хто б міг подумати, що дорога цього класу буде настільки різноманітною.

  Коли Вікід знову почав стружувати дерево, на нього насувало крижане прокляття. І хоча тіло мало піддавалося через жахливий холод, він нехай і повільно, але завершив роботу.

  - Спа... Дякую, - сказав замовник і відразу ж поквапився зникнути.

  У цей час Віда вже поливав дощ. Тільки над ним, і ні міліметра вбік, висіла чорна хмара, раз за разом громіла розкатами гріму.

  Дищ! Бабах!

  Гравці, які перебували на площі, відійшли на всяк випадок подалі в сторону.

  - Дивні речі відбуваються поблизу того чоловіка.

  - Схоже, це проклятий гравець.

  - Тс-з. Мовчіть і не думайте наближатися. А то й на вас перекинеться.

  І все ж, завдяки паладіні, Віяд витримав усі випробування. І навіть на спробу взявся вирізати ще кілька дрібних робіт. Але кожного разу, коли він це робив, щось відбувалося: його запалило, розтопляло ядом, поливало дощем або земля тільки під ним ходила ходуном.

*

  Віід на якийсь час вирішив відмовитися від скульпторських завдань і повністю зосередитися тільки на замовленнях по шиття або кузнічному справі. Завдяки цьому він набув багато цінного досвіду, грошей і слави!

  Довші зусилля, які він виконував, мали більш видатні риси, ніж звичайні предмети. Тому без особливих труднощів вони отримали хороші оплату.

  Хоча це не було чимось меншим, його красномовність відігравала важливу роль. Без сумніву, цей чудовий дар віри міг бути прирівняний до ще одного унікального вміння вії.

  - Цей комплект одягу - не чета тому швартібу, що трапляється в продажу за росовими цінами. Ви сказали, вас звати Седона? Так ось, цей одяг зроблений виключно під ваші розміри, Седона. Вона витончено повторює лінії грудей, талії і стегон. І тому що виготовляється з високоякісної шкури пегаса, то має чудові захисту і Прочність. Цей одяг принаймні 10 разів врятує ваше життя, Седоне.

  - Скільки вона коштує?

  - Варто?. По правді кажучи, ціна так відразу не визначити. Але раз ви довірилися мені і чекали, то можете заплатити стільки, скільки вважаєте за потрібне.

  Він подивився на покупку і чекав відповіді.

  Добра людина у піднесеному настрої з радістю платила за цінний товар досить велику суму. І Віід, завдяки цьому, з легкістю отримував із нічого незначний прибуток.

  Але так торгувати не завжди. Він продавав предмети саме за те, на скільки вони домовлялися.

  Віід працював як з матеріалами гравців, так і зі своїми добутими за час перебування в Тодуму. Вони навіть воліли більше, оскільки ціни на шкіру та залізо в Морі були набагато вищі, ніж багаті товари Центрального континенту.

  Тож, сплавлюючи матеріали за місцевими цінами, Вііда граючі заповнював кишені золотими. І на відміну від часу, коли він торгував лише скульптурами, зараз він з легкістю привертав увагу громадськості, заробляв величезні гроші і водночас підвищив навички навичок.

  З боку це виглядало дуже вражаюче!

  « Що ж до діла, то так ідуть... Можливо, мені варто зав'язати з мистецтвом і повністю переключитися на просту ремісну роботу?»

  Але навіть коли Вікід занурився у важкі роздуми, його руки не знали відпочинку, а голова точно підрахувала прибуток. Виготовляючи обладунки, він надзвичайно чітко виконував ряд дій, які вже відносилися до наступного в черзі замовлення: розраховував кількість матеріалу, оцінював його вартість або навіть шукав тих слів, що підвищують настрій клієнта.

  А одяг, які виготовили, в силу своїх чудових параметрів породжували нові хвилі чуток, що доводило до ще більшої ажіотижу серед гравців.

  - Ти подивися... Подивися на це. Прочність чудова.

  - Це як же він виконує роботу, що міцність мантії стає порівняна з доспехами?

  Люди з радістю купували навіть дешеве вбрання. І не тільки тому, що Віід заганяв їх, але й через те що продавав предмети сам правитель Мори. І за можливість отримати річ з його рук багато хто був готовий платити.

  Він також позбувся більшості своїх матеріалів, і це допомогло йому поліпшити своє вміння шиття та кузні на наступний рівень. Ну, і замість того, щоб здати все по росовій цінам в крамниці, він зібрав величезну прибуток у розмірі 3 сотень сорока тисяч золотих.

  І якби він полював сам у Тдумі, то ніколи б не зміг заробити таку суму. Адже більшість її складових були матеріали, які йому дали МЧ в вдячність за створені костяні обладунки та луки.

  Але за ці кілька днів Віід зміг заробити більше, ніж коли продавав скарби імперії Ніфлхайм.

  Крім того, популярність скульптора Віда досягла небачених висот.

  - Привіт, ми приїхали сюди з королівства Розенхайм, щоб розповісти вашій трав'яній каші!

  - Ви, випадково, не збираєтеся створити що-небудь на зразок Піраміди? Тоді при будуванні мені вдалося отримати дійсно багато Слави і окуляри розташування королівства...

  - Нам навіть не обов'язково завдання складності В, зійде і С. Якщо ви зварите і пригостіте хоча б одну порцію трави, особисто я буду працювати до втрати пульсу.

  Несподівано Віід знайшов у Морі досить багато гравців, які брали участь в будівництві королівської присипальниці Розенхайма. І кожного разу, коли вони зверталися до нього зі своїми проханнями, він відчував велике задоволення.

  Варто було тільки Вііду закінчити торгівлю, як до нього підійшла група паладинів ордену Фреї, через спину яких з'явився Альберон. Молодий священик кивнув свої думки і плавно перехрестився.

  - Шановний Вікід, за цей час у вас накопичилося багато гріхів.

  Віід відповів чесно.

  - Це правда. Так вийшло, тому що я був змушений врятувати вампірів ...

  У минулому, коли вони разом виконували завдання Альберон не задумуючись розмовляв з ним на "ти", але зараз він так хвилювався і шкодував, що ненавмисно перейшов на звичайну вежливу форму спілкування.

  - Щоб там не сталося... - Повільно вимовив він з тривогою на обличчі. - Я знаю. Все це наслідок вашої безмежної людяності.

  - ...

  - Поза всяким сумнівом, гнусні вампіри розкусили вашу, Віід, добру натуру і, мабуть, слізно благали їм допомогти. І якщо ви кажете, що рятували цих темних створінь, то ваша милосердність справді безмежна.

  - ...

  Віід підтримував дуже добрі, дружні стосунки з Альбероном. До того ж мав досить високі окуляри розташування ордену. У них, до речі, достатньо великий внесок принесли нещодавнє будівництво в Морі церкви Фреї, що ще більше вплинуло на позитивні відносини з орденом.

  Поза всяким сумнівом, якщо щось трапиться з Віїдом або Морою, паладини ордену без зволікання встануть на його бік, і неважливо, наскільки прав вони будуть у цій ситуації.

  - Я помолюсь за вас, Виід. Упевнений, що милосердна богиня Фрея пробачить вас.

  Але Вікід насупився.

  «Молітва? Я не маю що їсти, а тут ще доведеться жертвувати гроші за прощення гріхів? "

  Найшвидший спосіб позбутися статусу вбивці - це пожертва одному з орденів. Інакше мені доводилось миритися з труднощами, коли я отримував завдання. Мешканці поселень з усіх сил уникали азартних гравців зі статусом убивці, і часом навіть не говорили нічого.

  Крім того, в будь - який момент такий гравець міг атакувати інших. Отже, звільнення від статусу вбивці було першочерговим завданням для всіх.

  Віід влаштував таке нещасне обличчя, неначе голодував останні десять днів.

  - Шановний Альберон. Я чудово вас розумію. Але у мене немає стільки грошей. У даний момент я перебуваю в такому положенні, що мені доводиться турбуватися про сьогодні вечерю, так що ...

  - Богиня Фрея говорила: “Нагодуй голодних. Провінція Морта швидко розвивається. І судячи з того, які ви, Віід, приймаєте рішення для поліпшення життя людей, у вас дійсно мало що залишилося.

  - ...

  Віід лише хотів отримати невелику знижку, але якимось чином мимовільно переконав Альберона у своїй повній неповноцінні.

  “Розвинуті Мори?. Рішення для поліпшення життя людей?

  За деякий час він отримав інформацію про своє поселення в Тодумі. І в "Вістях Версальського континенту" і на сайті темних геймерів було сказано про помітне поліпшення Мора.

  "Так, найближчим часом потрібно зустрітися зі старою і поконкретніше дізнатися, що ж тут зараз відбувається."

  Коли він з головою поринув у роздуми, Альберон став навколішки і закрив очі. Навколо нього все переповнилося святою силою. Він молився богині.

  - Тут присутній той, хто бився на стороні вампірів з іменем богині на устах. Хоча вчинки вампірів за людськими мірками є злодієм, вони також заслуговують процвітання і благословення богині...

  У кожному слові молодого спадкоємця первосвященика було виявлено необмежену віру й силу!

  Дзинь!

  Погана репутація була корисною в певних ситуаціях. З нею можна було залякати людей і отримати завдання, які так просто не давали. Збити ціну на товар у лавках або, при грабунці в безлюдному місці, отримати товари від торговця без жодних опору. Також вона пасивно підвищила Лідериство, за допомогою якого можна було керувати підробленими.

  Віід все це чудово знав, тому не здивувався понизити Лідерство. На жаль, це було неминучим побічною дією молитви.

  Альберон, який закінчив молитися, відразу простягнув руку.

  - Ну що, Вііде, йдемо тепер перекусимо? Я вже дав наказ приготувати нам вечерю.

  - Дякую, Альберон.

  Виід, отримавши прощення, знову повернувся до колишнього ставлення молодого священика. І вони разом неквапно вирушили в їдальню ордену Фреї. Звичайно, там готували просту їжу на зразок піченого батата. Але подавали не менше трьох страв, ніж вино.

  Тільки вони могли забути про те, як заспівали вигуки гравців.

  - Ах! Я дуже хотів знати у нього про Башну світла і те, як він став правителем Мори...

  - Схоже, у нього невинні відносини з орденом Фреї.

  - Може, все в грошах? Він же граф, та й в Мору вкладає величезні гроші.

  - Та він же транжирний гроші богач! Мабуть, на цьому вони з орденом і зійшлися.

  - А я чув, що в королівстві Розенхайм він був моторошним скиргою.

*

  Віід неквапно насолоджувався рясною вечерею в ордену Фреї.

  А колись давно, в холодні та суворі часи, коли він влаштував разом з звільненими мешканцями Мори свято, йому довелося вибудувати всі його припаси. Люди тоді голодували і мали в домах не більше, ніж кілька варених картоплин.

  Тепер же харчів стало так багато, що люди могли їсти по кілька страв.

  Старості села, що працювали за розширенням орних земель, не пройшли безслідно.

  « Мора справді дуже розвинулась.»

  Звичайно, якби все те ж відбувалося на Центральному континенті, це б нічого не означало. Однак тут, на півночі, було таке велике багатство. Це було місце, де люди і гравці налагодили нове щасливе життя!

  І чим більше людей тут з'являлося, тим більша кількість торгівлі і разом із нею та податки, то радість була ще більшою.

  Коли вечеря була практично завершена, Альберон перейшов до справи:

  - Вііде, Орден Фреї вже давно шукає тебе.

  - У якій справі?

  - По правді, порятунок від монстрів...

  З часу розташування криги Півночі, які перебували в замороженому стані монстри, поступово ставали відчувати. І через велике їх число, наче одночасно пробуджуються від довгої сплячки, багато північних експедиції були призупинені.

  Альберон розповів, що досить розвинені та охоронні села не лишалися навіть травицями, а торговці вирішували подорожувати лише великими караванами.

  Вікід запитав:

  - З Морою все буде в порядку?

  Він хвилювався не лише через те, що був правителем поселення, але й тому, ніби вже вкладав величезні кошти на цю територію під час гри тяжкою працею, потім і кров’ю.

  - Мору з силою і вірою в серця охороняють паладини ордена Фреї, так що, здається, все буде гаразд.

  Слова Альберона заспокоїли Віїда.

  Він також зрозумів, що в поселенні є не тільки пауладини, але й багато високорівнених гравців, які вибрали місце для своєї бази. І сила вони мали досить пристойну.

  Але якщо раптом монстри зуміють якось захопити Мору, то можна було б вважати, що фактично весь Північ опиниться в їхніх кігтистих лапах.

  - Але ж причини для хвилювання залишаються. Тому у нас є до тебе прохання, Вііде. Дозволь доставити наші лави тут священиками і паладинами з вільного міста Смурен.

  Така пропозиція не здула ні крапельки поганого Вііда.

  - Ну, якщо монстри викликають такі побоювання, то я буду тільки радий привітати тут нових служителів Фреї.

  - І ще... - Альберон злегка замучився. - Крім того, мені доведеться дати тобі складне завдання. Первосвященик попросив, щоб ти взявся за нього.

  - І що ж?

  Якщо справа стосувалася грошей, то Віід був готовий почути будь - яку пропозицію.

  Всі попередні дані від ордену Фреї завдання були важкими, але вони того коштували. Клан вампірів, війна з Армією безсмертних — усі вони йшли один за одним і мали такий великий прибуток, що ніколи не варто було віддалятися від них.

  Крім того, Віяду так і треба було братися за завдання ордену, оскільки він не хотів мати очок розташування.

  - Мора вже встигла прославитися на весь світ своїми культурою і мистецтвом. Але, на жаль, тут все ще немає жодної роботи, яка символізує богиню Фрею. Як священнослужитель Богиню, мене це не засмучує. Тому Первосвященик і просить тебе створити колосальну скульптуру богині Фреї.

  Дзинь!

Глава 5. Символ процвітання Мори

  Не було потреби говорити, що Віід збирався прийняти завдання.

  Звичайно, через голоси в голові створення скульптур тепер було пов'язано з певним ризиком, але відмовити на прохання ордену Фреї він не міг. А якщо б спробував, то, як і минулого разу, завдання все одно б нав'язали.

  Ну, і до того ж Віід не міг не бажати нагороди.

  Визначене орденом завдання по складній не поступалося завданню рівня складності 'А', так що слава і нагорода за створення такої величної роботи також будуть вище будь-яких очікувань. А над тим, це була чудова нагода підняти скульптурну майстерність!

  По суті, такий релігійний символ був дуже важливий для молитви простих людей. У випадку богині Фрея люди могли попросити збільшення врожаю або захисту сусідніх земель від монстрів. Отже, щоб Мора продовжувала розвиватися і далі, така священна статуя була вкрай необхідна.

  Звичайно, Вікід не хотів упускати такої нагоди.

  - Хоч це завдання і буде досить важким, Альберон, але відмовити тобі в прохання я не можу.

  Мені дуже шкода, Вііде, але наш орден не зможе сплатити твою роботу за це - сказав Альберон і дістав алмаз, який був розміром з будь-яку монету на континент.

  У цей момент Віід був особливо радий, що все-таки взявся за завдання ордену Фреї.

  'Якщо я продам цей діамант ювелірам, то зможу отримати мінімум сто тридцять тисяч золотих. Зрештою найдорожчим камінням завжди були алмази. Я повинен завершити статую якомога швидше'.

  Така велика робота займе щонайменше тиждень, а як максимум може розтягнутися і на кілька місяців. Але якщо вдасться привабити багатьох помічників, то час значно скоротиться.

  "Всі МЕЧІ зараз відправилися до поселення орків".

  Вони втекли туди, наче божевільні. І, що дивно, не відповідали навіть по "шепоту".

  "Нужно попросити допомоги у Пейла".

  Вікід вирішив не відкладати справу в довгий ящик і відразу ж відправив повідомлення:

  - Эй, Пэйл.

  - Так, слухаю тебе, Вііде.

  - Де ви зараз?

  - Все там же, в Тодумі.

  Пейл і ще кілька людей залишилися для виконання деяких дрібних завдань. У будь-якому випадку, вони не мали кваліфікації для входу в Башню героїв, тому очевидно їм нічого іншого, крім як виконувати доручення вампірів до моменту смерті.

  - А в Мору коли повернетеся?

  - Як знати... Якщо викличеш, то будемо в будь-який час. А що, там щось сталося?

  - Ну...

  Вііде у нерішучості миготник. Адже якщо він скаже, що викликає їх заради створення скульптури, вони можуть і не поспішати. Тому що в минулому їм було важко створити піраміди.

  Ти ж пам'ятаєш, що саме з постачанням ордену Фреї я воював із клоном Джеоліо, а потім і з Армією безсмертних?.

  - Эмг. І що?

  - Ну, ось і цього разу я отримав хороше завдання від ордену... Тепер і думаю, а не зробити нам його разом.

  - Обов'язково дощіться нас. Ми зараз же вирушаємо!

  Віід посміхнувся.

  - Початок покладено, ось вже і кілька людей.

  Однак для виготовлення скульптури потрібно було більше робітників.

  Щоб завершити все швидко, мені доведеться знайти достатньо витривалих гравців.

  Вікід не знав, скільки монстрів буде знищувати скульптуру. Але якщо припустити, що багато - то помилки були неприйнятними. Він вирішив, що зробить все швидко. Захопився ентузіазмом.

  Адже ким, ви думали, він був?

  Корейцем!

  З тих місць, де таксі ловили зі швидкістю кулі, що вже казати про автобуси. Двері закривалися, як тільки пасажири збиралися увійти, а рух тривав, ледь вони хотіли зійти. Перемикання шоу тривало не одну годину, а швидше до місця призначення. Ось так ми жили в Кореї!

  Те саме стосується і будівництва. Мільйони квартир будуть побудовані найближчим часом. І нічого, якщо через це зруйнувався якийсь універмаг або міст. Але за швидкістю розвитку країна не знає собі рівних у світі!

  Корейці - єдина нація, яка не заздрить технологічно розвиненим японцям і досвідченим в фінансах євреїв. У Південній Кореї немає місця спокійної і розслабленої роботи.

  - Скульптуру розміщено біля південного входу до Мори. Щоб гості, які приїжджають з центрального континенту побачили її в першу чергу!

  Вікід повернувся на центральну площу, щоб найняти робітників.

  - Вибирай, купуйте. Дешові бобові!

  - Продаються обладунки. Товар від самого майстра Олсена! Хто такий Олсен? Це я. Кузнець, який досконало розуміє сталь.

  - Хто знає, де знаходиться Руберін? Чи є тут ті, хто пояснить, як зловити блакитного жука або може навіть допомогти це зробити? Звичайно, за винагороду.

  Шум на площі не вщухав ні секунду. Гравці снували між численними лавками, щось купували, продавали, шукали інформацію або загони для походів. Їхні обличчя були переповнені ентузіазмом. Хоча товару тут не вистачало, він ніколи нікого не залишав у порівнянні з центральним континентом.

  А тим часом тут було повно роздоріжжі.

  Воїнам не доводилося скаржитися. Монстри навколо Мори ніколи не перекладалися. Чи то рептилії з головами, покритими великою лускою, чи крокодилами, що рухаються на двох лапах. Навіть коли їх усіх вбивали, проходив деньок, самотній дощк, і ось вже нові монстри, скрізь, навколо ...

  Навіть вночі на площі чувся дзвін металу. Кузняни виготовляли зброю і обладунки, які брали з собою нарозхват.

  - Який предмет не зробиш, за все заплатять гроші.

  - Так, тут для нас прямо рай.

  Гравці не шкодують зусиль, а показували свою майстерність.

  Міша нарешті купила так відповідний до її бойової техніки паличок.

  - Ох, я це зробила!

  Її серце голосно стукало, а усмішка не спала з обличчя. Почуття були такими ж, як у новачка, котрий першим став добре озброєним.

  Отримавши похвалу від напарників, Міша поринула у мрії про майбутнє знищення монстрів. Посох був довшим мечем, і тому він став більш вразливим. До того ж близько 80 відсотків її здібностей чудово підходило для цієї зброї, що дало можливість використовувати величезний діапазон різних ударів...

  І ось коли Міша вже збиралася залишити центральну площу, вона помітила Віди.

  - Ого! - скрикнула вона, наче шкільна дівчина при вигляді збоченця. - Це ж граф Мори!

  Слів Міші було достатньо, щоб інші люди, які раніше поковталися за своєю роботою, підняли голови і з цікавістю втупилися на причину такого шуму.

  - Скульптор Віід!

  - Граф Мори повернувся.

  - Зачекайте. А де мітка вбивці? Її немає. Ім'я не видно.

  Всі в натовпі миттєво зрозуміли цей факт.

  - Ей, ти. Вибирайте вирази, це ж граф Мори!

  - Ох, граф! Так, я забув про це.

  - Знаєш, скільки людей загинуло через свої слова з приводу дворян?

  - Кажи тихіше. Тут не завадить обережність.

  Скульптор Віїд, який створив Піраміду і Башню світла! Якщо ви торгуєте або полюєте в околицях Мори, вам не слід поважати його. Тому що, якщо прийде йому не за вдачею, знайте, покарання знайде вас, навіть для цього доведеться мобілізувати цілу армію. Хоча, звичайно, у випадку Мори за справу взялися б місцеві жителі.

  Віід з гордістю розглядав площу.

  Мора добре розвинулася за останній час. І те, скільки людей тепер зібралися на площі безпосередньо показувало, наскільки добре в цьому селі живеться.

  І навряд чи у світі знайшовся б ще один правитель, який би ставився до жителів та гравців з такою ж любов'ю і ніжністю, як Віід.

  "Мої чудові податкові поросята".

  Адже він дивився на всіх гравців і жителів, як на гроші. І зараз, опівдні, вулиці були переповнені ходящами і шумливими, наче на базарі, 'деньгамі'.

  - Одна з істин каже: "Чим більш важкі часи царють, тим простіше виявити хорошого правителя". Я, Віід, граф Мори, вітаю всіх вас.

  Але реакція на площі гравців виявилася досить прохолодною.

  - Теж мені знавець правди, правитель ... Поки тебе не було, поселенням керував старий! Тільки зараз обернувся, і де тебе несло?

  - А ще він облапошив всіх при продажу предметів!

  - Так і є! Я думав, він продає себе по собі. А коли пізніше подивився ціни на аналогічну зброю і обладунки в іншому місці, виявилося, що майже з потрійною націонкою... А хіба не ти казав, що віддаєш меч з найвищою знижкою?

  Все голосніше лунали голоси, все сильніше в них відчувалося невдоволення. Лише за наступні десять хвилин Віід зміг зрозуміти проблеми справжніх політиків.

  'В майбутньому потрібно бути хитрішим. Я думав, їх легко обманути. Хоча вони самі винні, недарма кажуть: 'Хто чесно живе, той завжди залишається в дурнях'.

  Набравши повітря, Віід голосно перекривав шум і промовив:

  - Хм, гм! Так... Я шукаю помічників для створення грандіозної скульптури по завданню від ордену Фреї. Кількість учасників не обмежена, житло та харчування отримуються безкоштовно! Приєднуйтесь до найважливішої справи у своєму житті.

  Вііду потрібно було зібрати якомога більше робітників. Однак гравці стояли на місці. Майже всі вони були в тій чи іншій мірі зайняті торгівлею, виробництвом і мисливством. Де вже тут до створення якоїсь грандіозної скульптури! Тим більше, якщо ми не маємо досвіду в будівництві, подробицях та оплатах.

  - Я! Я братиму участь!

  У цей час через спину присутніх вибігла невелика група гравців. Усі вони були туристами, але водночас і тими, хто брав участь у створенні Піраміди в королівстві Розенхайм.

  - Якщо у вас є та сама трав'яна каша, я приєднаюся!

  - Що в цей раз будемо створювати?

  - А мене ви пам'ятаєте? Я Лемон!

  Молода 15 - річна дівчина з питанням в очах витріщилася на Віди. Він же, на секунду замислившись, посміхнувся своєю фірмовою посмішкою і кивнув.

  - Звичайно, пам'ятаю. Ти Лемон, та, що перебирала камені на будівництві Піраміди аж тридцять дев'ять разів. І тому я давав тобі подвійну порцію травиної каші, вірно?

  - Так, правильно!

  Віід і його « нові » працівники занурилися в приємні спогади.

  Велика Будівля Мори!

  З першого змаху лопати воно пішло досить гладко. Відразу ж двадцять гравців, які брали участь у зведенні Піраміди в королівстві Розенхайм, викликалися на нове будівництво. Звичайно, їх було мало і вони вносили не такий вже великий внесок, але Віід зробив так, щоб вони задавали темп для всіх інших.

  - Зробимо все швидко і зможемо поїсти трав'яною каші!

  - Ура! Ми знову беремо участь у створенні чогось величного.

  Вони тішилися і весело співали пісні, тоді як решта триста людей, які вирішили спробувати в новій праці, почувалися незручно.

  - І що в цьому хорошого?

  - Це навіть не Розенхайм.

  Розенхайм все ще вважався достатньо молодим королівством. Оскільки кількість нових гравців, які там з’являлися, була досить високою, природно, що будь - яке публічне завдання збирали натовпи людей.

  Однак Північні поселення досить сильно відставали у своєму розвитку, так що нові люди не могли вибрати їх для початку гри. Хоча новачки все ж зустрічалися. Але більшість з них прийшла разом із караванами для туристів.

  Проте близько трьохсот осіб вирішило приєднатися до завдання графа. Їм здалося захопливим брати участь у спорудженні скульптури для ордену Фреї.

  - А я радий, що беру участь! Все одно за воротами не чекає нічого, крім смерті, так що краще вже тут перекантатися.

  - Теж вірно. Я ось сильно витратив на поїздку до Мору, і грошей на екіпіровку практично не залишилося. З тим же, що є, полювати буде важкувато... Так що поки пороблю копачем.

  - Юльха, давай діяти разом? Я думаю, буде що згадати.

  - Так. Давай спробуємо.

  Так, спілкуючись, люди знайомились і ділилися з причинами участі в будівництві. А деякі з присутніх урожаїв Розенхайма хизувалися своїм досвідом.

  - Піраміда в королівстві Розенхайм? Тут багато хто, виявляється, її не бачили. А я брав участь у будівництві. Він пересув п'ятдесят шостий камінь горизонтально і дев’ятнадцять по вертикалі!...

  Дуже скоро, звідкись пішов слух, що підводна скульптура увійде в чудеса Версальського континенту. А будівництво стало головною темою для посидів у таверні. Де зараз і розташувалася молода пара.

  - Хварене, ти чула?

  - М-м-му? Що саме?

  Кажуть, скульптор Віі працював над скульптурами і до останнього моменту не мав найменшого уявлення про те, що він буде створювати.

  - Так, значить, образ майбутнього скульптури досі залишається загадкою? Сподіваюсь, що ця робота не буде гіршою за всі його минулі твори.

  - Так і вийде. Адже це ж сам скульптор Віід!

  - Проте, Зефі, якщо вже ми говорили про скульптуру...

  - Да?

  - Чесно кажучи, це таємниця.

  - Який? У наших стосунках...

  - Все одно, пообіцяй, що ні в якому разі нікому не проговориться.

  На завершення фрази жіночий голос став дуже тихим.

  - Добре. Я обіцяю зберігати твій секрет. Ну, а тепер давай розказуй.

  Хоч бар і був переповнений галасливими гравцями, всі присутні чули гучне, а під кінець ще й інтригуючу розмову молодої пари. І зараз, коли вони перейшли на шепот, навіть у стельку п'яні забулди мимовільно замовкли. В одну мить в таверні оселилася тиша.

  - Цього разу, - продовжувала шепотіти дівчина, — замовлення на виготовлення скульптури прийшов з самого ордену Фреї.

  - Це мені і самому відомо, - так само тихо вимовив хлопець.

  - Але подібні завдання релігійні ордени не роздають кому попалися. Вони працюють тільки з тими, кому повністю довіряють! А тепер подумай, що станеться, якщо приєднатися до цього завдання?

  - Гхм! Хварене, невже ти хочеш сказати...

  - Так. За таку роботу гравці отримають багато очок розташування ордену Фреї. Кажуть, як мінімум втричі більше звичайного. І це лише початок. Хтозна, може все складеться так, що в якості винагороди за побудову скульптури - подумай, символ самої богині на континенті! - Гравці отримають безкоштовне лікування і благословення у всіх членах ордену.

  Ви можете налагодити стосунки з орденом. Стати їм другом...

  - Саме так! І якщо працювати сьогодні, це окупиться в майбутньому, при отриманні наступних завдань від ордену Фреї.

  - Але якщо придумаєш, чи не здається тобі, що нагорода виходить занадто високою?

  - Це ж священний орден. Що може бути важливішим для духівництва, ніж віра? Вбивство кількох монстрів? Звичайно, що ні. Тільки для того, хто виготовить символ богині Фреї, вони не тільки виконують будь - яке прохання, але й напевно будуть давати багато нових завдань. Подумай, як часто стається це? Полювання можна зайнятися будь-коли. Хоч зараз іди до найближчого підземелля. А ось взяти участь у спорудженні скульптури... Це ж дуже рідкісний шанс. Чи не так?

  Звичайно, ті, хто зважав на розмову між гравцями в таверні, мали лише прийняти висновки дівчини.

  'А ж і так. Напевно буде важко і нудно, але з іншого боку, можна налагодити стосунки з орденом.

  'Незрозуміло, скільки дадуть окуляри розташування... але це буде як мінімум в три рази більше звичайного. І навіть якщо це завдання для скульптора, існує не так багато можливостей відхопити десь таку нагороду.

  'Ця робота залишиться на віки. І вже точно тут буде причина для гордості. Все одно я не можу вбити всіх монстрів. У той же час невідомо, коли підвернеться ще один шанс брати участь у подібних будівельних проектах. Так і створення скульптур я раніше не займався ..."

  "Здається, її звуть Хварен? Вона красива. Виявляється, що таким дівчатам подобаються скульптури. Тоді варто отримати такий досвід!'

  Поки люди в таверні обдумували і обговорювали зі своїми друзями підслухану інформацію, яка замовила все молоде парочка тихо зникла. Цього разу її шлях завершився в озброєному магазині, де все повторилося точно як і раніше.

  Пейл і Мейрон, Ромуна та Сурка, Манауе й Ірен займалися тим самим по місту.

  Вони маніпулювали інформацією. Вони репрезентували громадську думку за допомогою розпусків чуток. І дуже скоро тільки дурень не думав взяти участь у завданні ордену Фреї.

  Увага всіх гравців вирушила на південь Мори, де вівся будівництво.

  З появою повідомлень на форумах Королівської дороги, навіть якщо Віід збирав по десять золотих за участь у завданні, потік людей тільки збільшувався.

  А те, що в більшості своїх це були високорівні гравці, відразу ж не перевернулося на ефективності всієї діяльності. Вовчебники одним махом вкопували землю, а воїни тягли на спині п’ять мішки.

  Віід роздавав свою фірмову кашу.

  - Їжте кашу з травами, і вперед працювати.

  - Кхя! Добре!

  - Така смакота. Дайте мені ще порцію.

  - Скільки завгодно.

  Працівники завжди забували дякувати Вііда. Утомлені, вони з задоволенням компенсували сили за допомогою смачної як мед, травиної каші.

  Ось так, від самого початку, Віід задав високу швидкість будівельних робіт. Першою з них була рикшова риба.

  - Земля дуже важлива при будь-якому виді будівництва. На ній можна буде заробити багато грошей, особливо якщо продати все в гільдію будівельників.

  Віід створив чудовий план побудови скульптури з одночасним збагаченням себе чужими руками. І для виконання цього завдання потрібно було зробити великий обсяг роботи.

  Тепер гравці рили землю для майбутнього великого озера, через центр якого пройде широка і дає можливість їхати в ряд відразу п'яти возів. Звичайно, за проїзд по ній доведеться платити.

  - Важливо, щоб статуя гармонувала з природою. Тільки так, розташувавши її в оточенні води, можна буде отримати найкращі ефекти.

  Коли це говорив найкращий скульптор на Версальському континенті, ніхто не сумнівався в тому, що все так і є. Більшість людей ніколи не цікавилася скульптурними здібностями, тому вони просто тихо виконували накази.

  - Ну, в його словах є сенс.

  - Це слова людини, яка має як мінімум скульптурною майстерністю вищого рівня... Напевно, він має рацію.

  Дехто сумнівався. Але усвідомивши, що скульптор просто хоче створити якомога виразнішу скульптуру, від якості якої буде залежати загальна винагорода, вони замовкли. На континенті найліпше звання скульптора працювало на Віїді.

  І він не міг стриматися від того, щоб сказати щось подібне.

  - Не дарма ж кажуть, що розумних обманути легше всього.

  Маючи на плечах чудову голову, вони самі все собі пояснювали і просто не ставили запитань!

  Гравці, не шкодуючи сил, копали землю навколо майбутньої дороги. На той час ця робота, можливо, вже відповідала вимогам міцності рів або навіть каналу.

  Дуже скоро, щоб потрапити в Мору з півдня, потрібно пройти вузькою дорогою або ж переплисти величезне озеро. Лінія оборони громади звужиться, тоді як плавучі противники стануть вразливими до стріл і магії!

  У звичайні часи по озері плаватимуть туристичні човни з туристами.

  Крім того, Зефі вже має другорядний план роботи.

  - Треба наловити риби і випустити її в озеро. Вийде чудове місце для риболовлі.

  Вііду здавалося прекрасною ідеєю відкрити рибну ловля в двох кроках від Мори. Це не тільки допоможе місцевим жителям добувати їжу, але й також привабить туристів, які люблять порити.

  Спочатку Віід збирався викопати понад десятькілометрове озеро, але після виконання приблизно чверті з того, що він задумав, вирішив зупинитися. Оскільки на будівництві зараз брала участь більша частина гравців, на його погляд, це привело б до досить великої шкоди.

  - Весь цей час людям довелося б перебувати тільки на будівництві, а значить, постраждають інші справи, і це в першу чергу вплине по економіці.

  Якщо гравці довгий час не полюватимуть і створюватимуть предмети, то зрештою податкові дії Мори скоротяться. Це не сподобалось Вііда, тому він зупинився на довжелезних висотах озера.

  Тепер у центрі озера, в місці під імпровізованим парком, він мав створити довгоочікувану скульптуру. Заздалегідь велетенська кам'яна брила вже запалила свою годину.

  Упевнений взяв скульпторський ніж, Віід на мить завмер. Найважче починалося тільки зараз.

*

  - Створи мене.

  - Благаю.

  - Ну, давай же, переобрази мене. Давай, скульпторе, покажи свій жалюгідний талант. Аха-ха-хо!

  - Навіщо відвертаєшся від нас? Якщо ти і далі будеш це робити, ми ніколи не з'явиться в цьому світі.

  - Чому ти створюєш статую Фреї, а не ...

  Беззрозумілий шопот знову защекотив вуха.

  - Так скажіть ж, що я повинен створити! - Не витримав, голосно закричав Вінд.

  Гравці, що знаходилися поряд з цим нерозумінням, втупилися.

  - Що з ним?

  - Він такий нервовий.

  - Залиште його. Люди мистецтва всі такі.

  - Схоже, це муки скульптора перед створенням творіння.

  На щастя, після відповіді гравці продовжили займатися своїми справами.

  Віди знову атакували невидимі голоси.

  - Створи мене, ну давай!

  - Не хочеш ваяти? А це могло б бути для тебе великою честю.

  - Не ігноруйте, спаси нас!

  Голоси не казали, що треба висловитися. Вони лише постійно просили, благали і погрожували. Не отримавши ж свого, насилали десятки проклять. Добре ще Віід мав добрі захисні навички, а більше того обзапровадився благословеннями священиків Фреї, і його життя зараз нічого не загрожувало. Але все одно зосередитися на роботі було жахливо важко.

  Інші гравці, можливо, зневірилися б і взагалі кинули цю роботу, але тільки не Віід. Він вважав, що ці голоси - не випадковий шум або наслідок якогось прокляття.

  'Я відчуваю, що вони пов'язані з завданням або ще одним секретом скульптурної майстерності".

  Віід повністю покладався на свою інтуїцію. Він був упевнений, що голоси якось пов'язані з отриманням п"ятого вищого рівня скульптурної майстерності в Тдумі.

  Тільки ось що можна було зробити на основі цього факту?

  Ще в королівстві вампірів він створив скульптуру чоловіка і жінки, щоб дати голоси життя, але вони цього зовсім не оцінили.

  - Це не те!

  - Я зовсім не так виглядаю.

  - Я думав, ти великий скульптор...

  Вікід відчував, що найближчим часом повинен вирішити цю загадку.

  'Не можна дозволити цим голосам перетворити моє життя в пекло. Через них важко зосередитися на роботі.

  Під час перерв на полювання або просто в дорозі Віід зазвичай створював невеликі дерев’яні статуетки. На цьому рівні вони майже не мали досвіду, особливо якщо порівнювати їх з Величними чи Грандіозними роботами, але він набивав руки у створенні деталей.

  Тільки голоси і тоді не замовкли.

  - Аха-ха-хо. Дурний чоловічок.

  - Напевно, наївно припускати, що скульптор, який не отримує за свою працю слави, зможе нас створити ...

  Розбіжність Вііда по відношенню до голосів з кожним днем лише зростала.

  І ось зараз, при виконанні завдання ордену Фреї, йому було важкою всього. Для роботи над скульптурою він мусив використовувати навики кам'яну шкіру, щоб пережити всі ситі на нього проклять. Через що тіло було жахливо важким і неповоротким.

  До того ж одне з проклять тільки що різко ослабило його, і рука з ножем пішла в сторону, залишивши подряпину на боку богині.

  'Ось же кошмар'.

  По спині Віда котився холодний піт.

  Якщо він зіпсує статую богині, то завдання тут же виявиться проваленим. І для нього це означало не тільки сильне зниження Слави і дружніх відносин з орденом Фреї, але й незадоволення тисяч гравців, які брали участь у будівництві.

  Віід кілька разів глибоко вдихнув і продовжив роботу. Але не пройшло і кілька хвилин, як чергове прокляття викликало біль, потім відбулося сильне обмороження, і він зробив ще одну дрібну помилку.

  'Фу-Ух. Я вже навіть не хочу Грандіозну статую. Тільки б серйозно не помилитися ..."

  Трохи почекавши, Віід зібрався і продовжив свою роботу.

*

  Над околицями Мори згущалися чорні хмари.

  Сонце повністю зникло з поля зору, і зловісна темрява, супутник та джерело сили монстрів, захопила владу у свої руки.

  - Це ще що таке?

  - Не знаю. Але щось йде.

  Гравці, які мали добре розвинене передчуття, відчули надзвичайну силу. І її представники не змусили себе довго чекати.

  - Це наша територія.

  - Тут немає і не буде місця людям!

  Зносячі звірі, що мали власні чари, перекинулись у повний місяць і навіть печерні злодії зібралися разом та дійшли до кордону Мора.

  - Легіон монстрів!

  І їхня мета - наше село.

  У людей, які стояли на стінах поселення, по спинах повтікали мурашки. Дехто бачив блокаду по телевізору. Але це було незрівнянно, коли ти особисто ставав її учасником.

  - Чи зможе армія захистити Мору?

  - Не-а. Про що ти говориш, в селі навіть вартові немає.

  Однак, очевидно, що Сила лицарів і священиків Фреї не мала сили протистояти такому масштабному втручанню.

  Чому ці монстри сюди з'явилися? Повинна бути причина, чому для цього походу раптом об'єдналися навіть ворожі раси...

  - Статуя богині! Може, все це через неї?

  І тут гравці вперше зрозуміли усю складність такого доручення...

  - Блін, а це завдання виявилося дійсно небезпечним.

  Хоча багато хто відчував страх, відступати їм було нікуди. У цей момент на кон було поставлено абсолютно все: їх роботу на будівництві, своє життя і навіть майбутнє поселення.

  Лучники, включаючи Пейла, зібралися на стіні.

  - Ти зобов'язана залишитися в живих.

  Пейл стиснув руку улюбленої Мейрон.

  - Так. Як і ти.

  Ромуна встала поруч з лучниками, підготувавши заклинання. Ірен вже вовсю займалася благословеннями гравців, які брали участь у цій битві. Сурка приєдналася до загону, що здійснює захист воріт.

  Багато людей об'єдналися заради боротьби за орден Фреї і захисту Мори.

  - Ми не відступимо перед цими монстрами. Будемо битися аж до перемоги!

  - Останнє розвинене поселення! Якщо ми віддамо його монстрам, то знову втратимо Північ і опинимось по центру.

  Лицарі на конях кричали один одного.

  У цей час лавина монстрів хлинула вперед. І їхньою першою метою стали не стіни Мори або гравці, а статуя богині на острові.

  - Опху, опаху!

  - Корырик.

  Монстри повільно спускалися у воду. Перед ними простягались сотні метрів води, і дорога мала бути близько. Крім того, через величезні важкі тіла вони рухалися дуже непешно.

  Як тільки противник подолав приблизно третину шляху до статуї, лучники підняли свою зброю.

  - Цілі повільні і знаходяться на виду.

  - Вогонь!

  Невіроячий вогонь почався.

  Лінія чарівників теж не змусила себе чекати. Магі по могутності атаки переважали воїнів у п'ять-шість раз. А в випадку застосування потужних широкомасштабних заклинань - у всі тридцять. Щоправда, в цьому випадку підготовка одного заклинання була просто виснажливою.

  - Визиваю полум'я, що запалює вогонь з найслабшої землі. Пекло полум’я!

  Хвилі вогню накрили голови монстрів, що стирчали з води. Під час перебування в озері вороги не могли протистояти чарівникам, які стояли на стіні. Швидко медитуючи і відновлюючи сили, вони раз за разом обрушували всю магію на тих, хто намагався зруйнувати скульптуру монстрів.

  У той же час, коли бій загруз в очі не жартома, залишилися і ті, хто стояв без діла. Це були нетерпляче сварилися на місці гравці з класами свого ближнього бою.

  - Блін.

  - Може, нам теж стрибнути в озеро?

  Серед монстрів були великі рептилії, які добре вміли битися у воді. Отже, насправді паладинам і воїнам було нічого й думати про те, щоб встати у озеро.

  У результаті вони викрадали незнайомі для себе луки.

  - Стріляємо до останнього. В кого-небудь нехай потрапимо...

  Монстри гинули один за одним. Струмок і руйнівна магія принесли величезні результати.

  - Це так весело!

  - І цікаво.

  Не так часто гравці мали нагоду отримати такий чудовий досвід у бою, що його розстріляли і винищували неквапливого противника. Так що дуже мало монстрів пройшли весь шлях. Тих же, хто зрештою вибрався на берег з вигуками радості зустріли й знищили воїни.

  Але це була лише перша хвиля монстрів. Дуже скоро в озеро спустилося ще більше противників, які кинулися до тієї ж мети.

  Монстри постійно атакували вдень і вночі.

  У цей час Віід важко створював статую. Він вже встиг завершити ягоду і спину, а тепер займався плечима та грудьми. І після того, як груба форма була готова, він перейшов до остаточної обробки деталей.

  - Скульптурна майстерність місячного світла!

  Тепер його рух був пов’язаний з тендітним срібним світлом. З того часу, як скульптурна майстерність досягла п'ятого найвищого рівня, світяння стало таким слабким, що він нарешті зміг вирізати, не зажмуруючи очі.

  З часом різкі криві лінії пом’якшувалися, і статуя набувала божественної елегантності.

  Вікід не міг тягнути час через нашестя монстрів, тому працював навіть вночі. Повиснувши на мотузці, він освітлював собі скульптуру за допомогою місячного світла, через що та здавалася примарним і неземним творінням. А ті, що плакали на небі зірки і місяць ще більше підсилювали це враження.

  - Хто б міг подумати, що скульптурна майстерність може бути настільки чудовим.

  - Це так романтично!

  Чоловіки, жінки та закохані пари з цікавістю розглядали роботу Вііда. Лівою рукою богиня тримала мішок з грошима, а праву послала вгору до сонця. І в ній вона стискала смолоскип! Це була статуя Свободи богині Фреї.

  - Вау! Чудово!

  Тоді як риси статуї ставали дедалі більш визначеними, роти глядачів розкривалися все ширше.

  До народження' більш ніж стасистемою десятиметрової статуї залишалися миттєвості.

  На її голові вже сяяла величезна корона з коштовним каменем по центру, а тіло покривали вишукані дорогі міхи. Не забув Вінд і про інші прикраси. У богині були розкішні годинники, цінні кільця, намисто і, звичайно ж, розстелені сережки.

  Можна було навіть сказати, що богиня процвітання перетворилася на символ багатства, тому що для всіх одягнених на неї предметів Віід використовував фірмові бренди з реального світу.

  Але і це ще було не все...

  "Юніон сквер плаза, торгова асоціація"

  "Асоціація ''Спит і пропозиція'.

  "Торговец Манауе".

  Не тільки на території Мори, але й у всьому Версальському континенті провідний торговець гравці або навіть асоціації були готові платити великі гроші за рекламу своїх послуг. І ці внески за написи на речі скульптури вже пристойно підвищили підсумкову нагороду.

  Вікід знайшов ще один спосіб збагачення на скульптурному майстерстві! І заради такого заробітку, він без жодних вагань обурив богиню в витончені босоножки з носками.

  Коли роботу над подробицями одягу завершено, Віід перейшов до головного наостанку - обличчя богині. Ще до початку будівництва він вирішив, що використовує для цього зовнішній вигляд Хварен. Європейські риси добре підходили до розкошів. І він заздалегідь заботився отриманням на цю згоду.

  Коли Вік сказав Хварен, чиї риси він хоче використовувати в скульптурі богині, обличчя дівчини стало кольору стиглого яблука.

  - Вііде, це... так...

  Весь час до цього Хварен вважала його байдужою людиною. Він постійно працював на світській роботі, а любов вважала його безглуздою розкішшю. Це також означало, що я не ділюся своїми почуттями з іншими. Але говорити з ним по душі не було варто. Для неї він був хлопцем, який не міг на романтичний вчинок.

  'Як же я в ньому помилялася'.

  У той день Хварен не зомкнула очей.

  Величезна статуя богині Фреї поруч з південним входом до Мору. І все то безліч людей, що прийде до поселення буде бачити її обличчя!

  'Це найбільший романтичний вчинок на землі'.

  І нехай після цього Віід ставився до неї як раніше, для Хварьоне це стало безцінним за подією.

  Ось таким чином була створена статуя богині Фреї.

  Дзинь!

Глава 6. Скульптура дочки

  Лі Хен зайшов на сторінку Асоціації темних геймерів.

  На щастя, статуя богині вийшла вдалою. І в Залі слави тепер крутилося кілька популярних роликів з місця подій.

  Проте на них у Хена не було жодної хвилинки. Він навіть не перевіряв стан ринку предметів, ціни на яких мінялися майже щодня. Сьогодні його шлях лежав в інформаційний розділ.

  - Ні, так просто це залишати не можна.

  Нав’язливість невідомих голосів!

  Крім того, що вони дратували й не давали зосередитись. Так ще й надсилали багато проклять, серед яких стали потраплятися і такі, що не залишалось сил щось робити. Щось подібне Хен більше не міг терпіти.

  - Цей секрет напевно прихований десь у скульптурному мистецтві!

  Проблема була ясною, залишалося знайти ключ до її рішення. Саме в пошуках нього зараз і переглядався сайт темних геймерів.

  Інформаційний доступ Лі Гана за рахунок недавніх статей досяг рангу "В", так що зараз для нього відкрився набагато більше інформації.

  - Розраховані дані про зміни цін на дорогоцінні метали.

  - Попередити про різке падіння цін на залізну руду села Камаль королівства Уто.

  Спочатку Лі Ген прошерв інформацію торговців.

  У асоціації темних геймерів зустрічались гравці з різними класами.

  Іноді після вибору шляху Мисливця чи Воіна люди не могли заробляти гроші. Це могло бути причиною того, що люди не мали схильності до війни або тривалої самотності в підземеллі. У таких випадках людям не залишалося нічого іншого, як вибрати небесний клас.

  Отже, загальна кількість темних геймерів насправді була торговцями. Адже якщо ви ще більше навчитеся таких професії, як шиття, кузен або ювелірна справа, то цей клас став дуже прибутковим. І це не дивно. Сам зібрав матеріали, потім їх обробляв і продав у лавці з додатковою вигодою.

  Також можна було перепродувати речі, які були куплені у гравців, поступово накопичувати капітал і вкладати все більші угоди та отримувати хороші прибутки.

  Хтось, хто-небудь, а торговці, які мали великі гроші на руках, могли дуже швидко отримати справжню владу. Організація власної торгової асоціації, вербування найманців в охорону караванів, яка поступово могла стати справжньою армією. І як результат - робота з гільдіями та іншими організаціями, які відповідають за забезпечення потреб цілих міст.

  Отже, серед темних геймерів продавці були досить популярними. І саме через них здійснювався найбільш інтенсивний обмін інформацією, тому що ці люди мали найбільше коло знайомств серед жителів і гравців Королівської дороги.

  - Граф Зорбін бере найманців. Оплата щедра. Але небезпека також велика.

  - Відмічена висока активність монстрів на гірському хребті Кемал. Існує ймовірність виявлення нового підземелля. Авантюрист Вутен. Потрібна підмога.

  - У столиці королівства Меда один з мешканців на ім'я Сігон терміново шукає рідкісні щити трьохсотого і більш високого рівня. Схоже, для чогось завдання.

  - Поки все не то.

  Лі Хен продовжив переглядати повідомлення, деякі з яких були в реальному часі.

  - Таємна техніка володіння списом. Майстер списа Тріан у королівстві Тор передає свої знання. Тільки для копійників 250-го рівня з умінням середнього або вищого рівня.

  - Спосіб прокачки навичок Счета. Оцінюєте понад 12 різних самоцвітів і робіть це на 5%. Після чого, якщо продати ці камені НІПу-ристократу з титулом Вікінта і вище за ціну на 15% більше ринковою, можна отримати дуже багато досвіду в навичках. А ще, якщо це угода з дорогоцінним камінням, підвищіть репутацію торговця коштовностями.

  - Зброя, характерна для мечника, - сабля. Воно досить вузькі...

  В основному на очі потрапляли дані інших класів та професій, але зустрічалися повідомлення і скульптори.

  - Звіт про зв'язок скульптурної майстерності з Ремеслом.

  - Дослідження синергії Ремесела.

  Особливості і ефекти скульптур, які відомі на Версальському континенті.

  Але знову ж таки, тут з'явилася лише базова інформація. Даних про ті невідомі голоси, які мали відношення до скульптурної майстерності ніде не було.

  - Звичайно ж!

  Лі Хен навіть закинув головою.

  Якби ця інформація знайшлася на сайті Асоціації темних геймерів, це б лише розчарувало його.

  Бо це означало б, що є скульптор, який перевершує мене.

  Він спокійно продовжував вивчати решту інформації. Навіть якщо тут не було прямої відповіді, він все ще сподівався знайти хоч які-небудь натяки, що могли б послужити відправною точкою для пошуку.

  - Різниця у майстерності ковалів різних королівств.

  - Невирішені обов'язки.

  - Особливості НІПів-скітальців.

  - Кузнець легендарного королівства.

  - Витоки мистецтва.

  Лі Ген уважно запам’ятав усю інформацію. Звичайно, дані темних геймерів не вирішували проблеми, але цілком могли значно полегшити майбутні пошуки. Наприклад, можна пояснити причину того, чому невідомі істоти просять створити їх.

  Попереду гостювали скульпторські гільдій та великі міські бібліотеки. Після довгих пошуків, в яких напевно вдасться наткнутися на який-небудь обірваний слід.

  Хто знає, можливо тільки він зможе вирішити цю проблему.

  - Так, схоже, час повертатися в Королівську дорогу.

  Але перш ніж це зробити, він вирішив перевірити особисті повідомлення. Оскільки недавно лист відсилав одному чоловікові, який шукав копію Паскрана.

  Відповідь вже прийшла.

  - Як швидко відповів-то!

  Лі Ген кликнув на лист.

  - Ні чорта собі! П'ятнадцять тисяч доларів?

  Серце Лі Хена забилось.

  Колись він продав свій ігровий акаунт за величезну суму в три мільйони дев'яносто тисяч доларів. Але навіть тоді, коли він отримав гроші, то зовсім не відчував реальності. Правда, їх відразу ж і забрали, але...

  Але 15 тисяч доларів були цілком реальними. Цілих 15 пачок хрустких стодоларових купюр.

  Якщо ці гроші покласти в банк, на суму 7 відсотків, то річні відсотки перевищували б тисячу доларів... І я упустив такий шанс!

  Лі Хен дуже засмутився.

  Дорослі часто кажуть, що гроші - ще не все в житті. І в чомусь він був повністю з цим згоден.

  'Деньги в житті - не все. Близько дев'яносто вісім. А решта два відсотки - це доброта і турбота, друзі та взаємодопомога.

  Лі Хен залишався все тим же чоловіком, який часто корив себе за сіль, куплену колись з невеликою переплавкою. А тут він просто так узяв і не взяв шанс заробити таку суму!

  Лі Ген так і не зміг заснути тієї ночі.

  - Боже мій, мої гроші! О, ні-ні! П'ятнадцять тисяч доларів!

*

  Статуя богині Фреї, як і колись Башта світла отримала звання однієї із головних пам'яток Мори.

  - Вау, це статуя богині Фреї!

  - Переверни хоч весь континент, навряд чи знайдеш щось схоже. Кожен орден має свої скульптури, але ця мабуть перша, створена гравцем.

  - Кажуть, бонуси, отримані від неї священиками просто неймовірні.

  - А я чув, що власники бойових класів вже тільки через Вежі світла не збираються покидати околиці Мори.

  - Так, так. Адже якщо ви пустите це навіть добрі мисливські землі, то зможете пролетіти всі ефекти цього світу.

  - Верно. Виходячи з однієї тільки ефективності, полювати в околицях Мори вигідніше. До того ж тут можна негайно знайти товаришів у групу.

  Гравці дивилися вгору, на статую богині Фреї, і захоплювалися.

  Коли вони йшли в Мору, то здебільшого вважали це регіоном. Але, на їхнє здивування, тут були всі необхідні споруди: трактир чи сільська кузниця. Торговці та майстри полювали на гравців у великій кількості. А статуя богині вносила у щоденність толіку виключності.

  У 30 метрах від статуї архітектор Фабо побудував спіральну драбину, що входила до неба. І якщо піднятися по її сходах на самий верх, то можна було насолодитися божественним мистецтвом ще ближче.

  Звичайно, це коштувало певних грошей, але туристи вже вибудувалися в чергу. Адже там можна було не тільки милуватися пейзажем, але й зробити на пам’ять фотографію або навіть записати відео.

  - Ох! Виявляється, скульптор Віід, який створив у минулому Башню світла, набагато більший майстер, ніж я вважав раніше.

  - Кажуть, що він не тільки скульптурна майстерність, але й інші навички підняли на досить високий рівень. Отже, в деякому розумінні це можна вважати винятковим гравцем. Напевно, пропозиціям з гільдій і королівських подвір'їв у нього немає ні кінця ні краю ...

  - І все-таки, чи зможе він утримати першочергове? Я до того, що досить багато інших гравців вже також навчилися скульптурної майстерності.

  Але ті, що стояли поруч, тільки посміхнулися.

  Я особисто на власному прикладі знаю, що скульптурна майстерність - це до біса важка робота. Ну хто ще захоче вкачати так само, як Віід?

  - Що так, то вірно.

  - Та не переживай. Все одно скульптори, як і інші, мають свої межі. Який клас не назвеш, всі вони в кінцевому рахунку однакові.

  Сильні та стійкі воїни часто гинули через битви на фронтах.

  Втративши свою Честь, вони ставали слабшими і лицарями.

  Для лучників наближення до противника вело до смерті.

  У тих, хто мав чарівну атаку магів, практично не було захисту. Через що вони помирали вже від одного невеликого дотику меча.

  Торговці, навіть маючи владу й гроші, не могли самі себе захистити.

  В певних умовах найманці мали чудові здібності до виживання і збагачення. Але з часом контракти ставали дедалі небезпечнішими, і після численних провалів вони втрачали навіть речі на них.

  Проте, ті дослідження й пригоди авантюристи були зобов’язані шукати дорогу після десяти днів блукань лабіринтом. У разі успіху вони отримували славу і гроші, але часто навіть не знаходили нічого після всіх випробувань.

  У всіх, навіть не названих тут класах були свої слабкі і сильні сторони.

  Це також стосувалося скульпторів. Вони могли творити величні діла. Прекрасні, величні та Грандіозні скульптури, які могли прискорити розвиток цілого регіону!

  Звичайно, такі гравці були дуже корисними, але зрештою мали свої межі. Не докладаючи зусиль, а просто штампуючи скульптури, вони б ніколи не змогли створити свої шедеври. Та сама робота над статуями богині Фреї, якщо б не допомога інших гравців, могла зайняти кілька місяців.

  Для успішного завершення роботи скульптору довелося повністю присвятити себе їй, відкинувши все інше. Цей клас вимагав значної концентрації, втративши яку на мить, можна було повністю зіпсувати скульптуру.

*

  Віід попрямував до статуї богині.

  Коли він увійшов в гру, вже стояла глибока ніч. Вежа світла, яку можна було бачити з будь - якого місця поселення, як завжди, збирає місячне світло і відбиває його безліч граней; вона випускала незліченні натовпи блукаючих по небу та горах променів.

  Це був величний і неквапливий танець світла.

  Час, коли ви бачите красу природи Мори. Поселення, яке неквапливо перетворювалося з дня на день, як і постійно змінюється напрямок руху світла!

  І статуя богині стала чудовим доповненням для цього місця. Також створена скульптурною майстерністю місячного світла, вона, як і вежа, всмоктувала сонячні промені, виготовляла ще яскравіше й ясніше світло навколо ніжного світла.

  Ніхто не міг назвати нічний пейзаж Мори хоч скільки-небудь похмурим.

  На думку Віїда, обидва скульптури були дуже добре підняті один одному.

  - Як у нічному клубі!

  Жінка з смолоскипом танцює у променях! Якщо хтось вже не мав схожого до Вііда уяви і сприйняття, то уявити це було досить важко.

  Але, в будь-якому випадку, Віада привела сюди одну важливу справу. Розсунувши натовп, він підходив до статуї богині все ближче.

  - Що за?.

  - Не бачиш, чи що, тут черга!

  Гравці бурхливо протестували. Але, дізнавшись Віяда, відразу замовкли. Він був не лише скульптором, але й правителем Мори.

  Так Віід дійшов до вівтаря, що лежав біля основи статуї.

  - Що він робить?

  - Не знаю. Може, він хоче насолодитися власним творінням?

  Багато відвідувачів, що знаходилися біля статуї, з цікавістю спостерігали за діями правителя.

  Вікід же поклав на вівтар стиснене алое яблуко.

  Це була підношення богині Фреї!

  І потім він схилив голову.

  - Правитель Мори підносить молитву богині Фреї!

  Таку молитву можна було скласти лише раз після зміни пір року!

  Статую богині окутали сотні світлових ореолів, які викликали незрозумілий спокій на душі. Вони зовсім не бачили того світла, яке демонстрував Віід за допомогою мистецької майстерності місячного сонця.

  Божевільне лікування, яке повернуло все до максимального вихідного значення! Дія молитви у вигляді спалаху поширилась на невелику ділянку навколо скульптури. Якби Вік знав про це наперед, то звичайно ж привів би сюди своїх друзів.

  Але до цього ніхто ще не отримав такої честі.

  Звертатися безпосередньо до богів міг не кожен, а лише правитель того регіону, де був важливий релігійний символ ордену. І робити це можна було лише раз на кожну пору року. Всі місця, де раніше мали подібні символи, були столицями королівства та об’єднання вільних міст. Тому навіть великі гільдії не дозволялися. Але гравці знали про таку можливість завдяки інформації, яку почерпнули з розмов зі священиками.

  Віід став першим, хто зробив це.

  - Що відбувається?

  - Давай підійдемо...

  Люди хотіли підібратися ближче, але якась невидима сила відштовхувала їх, не дозволяючи і крок зробити в напрямку вівтарю, де схилився Віїд.

  Господар Мори, скажи чому ти покликав мене.

  За статуєю богині виник величезний світж із світла.

  Це був другий прихід Фреї!

  Віід підняв голову і подивився на цей світж.

  "Мабуть, вона неймовірно красива".

  Фрея була богинею родючості та краси. І на погляд Вііда, її зовнішність мала полонити серця чоловіків усе своє життя.

  Але, незважаючи на свої очікування, чітко розглянути її обличчя він не зміг. Єдине, що вдалося побачити - це злегка пухкі риси, які звичайно ж було далеко від його винайти.

  - Я хочу дізнатися більше про скульптурне мистецтво.

  Вікід не просив якось ще сильнішому розвинути торгівлю, бонусів для копалень або високої врожайності полів свого поселення. Звичайно, йому цього хотілося, але в цю хвилину терміном було зовсім інше.

  - Я хочу знати про те, як вияви переслідуєте мене невідомих істот.

  По всій околиці стояв шум, та й саме село ломалося від гравців, які з запізненням дізналися, що явилась сама богиня Фрея.

  - Ось там!

  - Хвилиночку!

  - Та що взагалі зараз відбувається?

  Голос богині Фреї чув один Віїд.

  - Вони... Вони існували від самого початку світу, але не змогли знайти форми. Любий скульптурну майстерність, ти маєш йти в царство маленьких істот. Ти знайдеш шлях там, де вони, дуже вперті і дрібненькі, відчувають велику гордість.

  Поступово все навколо стало темніти. Це почали пропадати божественні ореоли світла, які охопили статую. Коли ж вони остаточно зникли, зникла і богиня Фрея.

  Вікід, змішавшися з натовпом, теж поспішив залишити це місце.

*

  'Значить, царство маленьких істот. Місце, де вони відчувають гордість.

  Нарешті у Віяда з'явилася перша реальна зачіпка до вирішення проблеми!

  Але як би він не поспішав позбутися нав'язливих голосів, перед відсиланням залишилося щонайменше одна незакінчена справа. Треба було зустрітися зі старою колонією.

  Віід пішов до чорного форту Мори! За минулий час її значно відремонтували, і тепер вона була готова прийняти свого господаря.

  Коли він дійшов до воріт, на небі зійшло сонце і настав яскравий день.

  Зазвичай перед воротами було дуже шумно через те, що товпилися навколо гравців, але зараз, після того як сталося з богинею, всі вони зібралися біля статуї.

  Звичайно, ті що охороняли вхід народні друзі дізналися Віїда.

  - Шановний правитель хоче увійти в фортецю?

  - Так.

  - Тоді ми повідомимо про повернення правителя, - сказав один з друзів, в той час як другий зібрався подзвонити у розміщені поруч дзвони.

  - Ні, не варто. Я не хочу бути незручною і хвилювати людей, які зайняті.

  - Але ви ж повернулися, потрібно оповісти...

  - Ха-ха-хо, кажу ж, все в порядку.

  Віід зуміли усміхатися. Навіть у такій дрібниці він відчував щастя влади! Хіба хтось почувався б по-іншому?

  - А хіба ви не повинні влаштувати в селі бенкет?

  - М-м-му?

  - Ну, варто там приготувати на всіх бика або свиню, щоб люди одяглися?

  - ...

  Віід втратив дар мови.

  Справді, це було жалюгідне становище!

  Народні приятелі, які не були справжніми солдатами, не могли сподіватися знань про дисципліну чи відданість. Вони добре ставилися до Вії, діяли і розмірковували так само, як покладаються на простих робітників.

  Також мало освіченості ґрунтувався на поселі. Розвиток технології та торгівлі сповільнився. Мешканці міста майже не з’являлися лицарі та маги. Віра ж поширювалася миттєво, як і в загальному, та погіршення громадського порядку у критичних ситуаціях.

  У особливо запущених випадках мешканці поселення могли змінити свою діяльність і під виглядом ремісників займатися розбій та пограбуванням.

  Отже, розвивати село, фортецю або велике місто було до біса важко.

  - Кхм-гм! Я пізніше подбаю про це. Свиню... Це, напевно, занадто, а ось кролика... Так, цілком можливо.

  - Дякую вам, правитель.

  Він закашлявся, зайшов у фортецю і обдивився.

  У минулому він вже бував у цьому місці. Тут, під управлінням Торідо, колись жив клан вампірів Джеоліо. Зараз все навколо було акуратно прибрано, розшарпане меблі викарбувана і замінена на нову, а кам'яні шибки втратили вже давно звичайних супутників у вигляді бруду та павутини.

  - Я прийшов взяти завдання.

  - Я прийшов, щоб зареєструвати торговий загін.

  Усередині фортеці товпилося досить багато людей, які, мабуть, не чули про те, що сталося з статуями богині. Так що тут життя била ключем. Гравці сідали, докладали про свої досягнення та знахідки, отримували нагороду і реєстрували групи.

  Після закінчення головного ремонту у фортеці відкрили багато служб для жителів та авантюристів. З’явилися офіси, де працювали поселення, відділ знищення монстрів, управління переміщеннями, реєстрація торгових заготів, надання завдань, планування податків і розвідки.

  Розхід на утримання фортеці значно зріс, але без цього неможливо було керувати поселенням.

  Ось деякі з них: звіти гравців про розвідувану територію. З кожним таким звітом ріс кількість інформування про стан сусідніх районів. Було запропоновано, щоб у сусідніх поселеннях панував вплив на гравців шахти або зростання багатства та сили.

  Вікід неквапно оглядав фортецю.

  Було багато гравців, але жоден з них не був на другому поверсі.

  Якщо на першому було багато відкритих кімнат, то всі двері були зачинені. Тільки кабінет правителя був певною мірою приведений в порядок.

  'Похоже, ремонт ще не закінчений'.

  Віід пішов до кабінету отримання завдання і став в чергу з гравців.

  Після тривалого очікування підійшов і його чоред.

  - Ой, пане правитель, чи ви це?

  Віїд голосно пошкодував:

  - Кхм-кxм!

  - У даний момент є завдання на каральним операцію проти монстрів, ескорт буквально щойно відправлений торгового каравана і розробка рудників. Звісно, є ще й інше завдання з охорони полів, але схоже, що така робота не для графа.

  Служитель відділу вовсю розгнівився перед Віїдом.

  Тому що той мав привілеї правителя, то міг без будь-якої оцінки здібностей і слави взятися за всяке з тих хто маєх у поселенні завдань.

  Загін торгових заготів вибрався з тими, хто шукав романтики далеких подорожей. Там можна було зручно в’їхати і насолоджуватися неквапом на довгій поїздці.

  Виробництво копалень вимагало створення команди рудокопів з населення. Захищаючи їх, які вибрали цю задачу гравці повинні були спускатися все нижче углиб землі. Якщо їм пощастило знайти коштовне каміння, золото, срібло чи мідь, то їхня праця окуталаться! Після того як вони розробляли рудник, гравці отримували певний відсоток прибутку від здобичі, так що часто багато людей бралися за подібну роботу в надії нарватися на "Джакпот".

  Охорона полів означала захист посів від вепрій, горобців, косуль та інших різної живої природи. Зазвичай за таке бралися новачки.

  Не знайшовши для себе чогось цікавого, він звернувся до робітника:

  - А де ж стара?

  - Старості з лицарями Фреї відправився в патруль навколо території.

  - Патруль?

  - Так. Появилось дуже багато переселенців. За мурами, що стояли за стіною, з’явилося багато маленьких поселень.

  - І коли він повернеться?

  - Якраз сьогодні він і говорив, що повернеться. Почекаєте тут? Я принесу вам поїсти.

  Але Віід негативно похитав головою. Він не збирався витрачати час на порожнє очікування. Крім того, його кишені платили харчі в твердинях Мори. Тому він знову вийшов на вулицю.

*

  Віід вирішив оглянути нові поселення.

  І першою його зупинкою став трактир!

  - Кх-х! Добре!

  - А я, їдучи на Північ чи віриш уже і не сподівався відвести такого вина.

  - Так, тут взагалі здорово, можна пити скільки влізе.

  У такому місці багато п’яниць і туристів. Солдати та авантюристи також з радістю прокидали по склянці спиртних напоїв, заїдаючи просту й смачну їжу. Місцеві дівчата швидко накривали столи і розносили численні замовлення.

  "Чудесно".

  Він навіть закидав головою.

  Трактир був одним з найважливіших будівель для розвитку Мори. Адже не тільки ринок, крамниці або адміністративне бюро були важливими спорудами. Акцини на алкоголь сягали 60 відсотків, і виручка трактуру та прибуток були просто великими.

  Віід скористався доступністю лише намісника команди.

  - Вікно керування трактиром!

  Єдиний трактир поселення.

  Можна навіть сказати, єдиний трактир на всій Півночі.

  Тут не продавали алкогольних напоїв, як - от ром або аквавіт, які використовувалися в портах Центрального континенту.

  Насправді ж трактіре через його винятковість завжди бурив народ. Час від часу до такої міри, що через брак вільних місць гравцям доводилося чекати своєї черги

  Але Вікід не затримувався тут і попрямував до наступного пункту подорожі - до готелю.

  Тут теж було багато людей.

  За масштабами села Мори це був немудро великий заїжджий двір. У ньому було більше трьох сотень номерів! Лише один з них не міг собі дозволити. Настільки, що багато гравців були готові заплатити додаткову ціну.

  Постелене подвір’я мало важливе місце в будь - якому поселенні. Гравці, які переночували там, повністю відновлювали свої сили та фізичні здібності. Крім того, протягом наступних днів швидкість відновлення при втомі збільшувалась і покращувала апетит — ефективність споживання їжі. Тому багато хто і намагався, якщо можливо, знімати в поселенні теплий номер.

  Недалеко від заїжджого двору набігало понад чотири тисячі золотих. І це був чудовий результат, тому що вони продавали ще й їжу прямо в заїзді.

  На відміну від тлумачення, їжа на подвір’ї була простою і легко засвоюваною. Тут було багато страв, які дозволяли швидко насититися.

  - Так... У майбутньому тут потрібно буде обов'язково організувати ресторан. Тоді прибуток стане ще більше.

  Кожного разу, коли Віід заходив у новий будинок, він відчував щораз більшу радість від правління. Розвиваючи свої володіння, використовуючи гравців і жителів, з кожним днем він ставав дедалі сильнішим.

  Звичайно, подорожі і виконання завдань також викликали в життя захоплюючі дух відчуття, але саме правління додавала деяке задоволення до цих відчуттів. Адже гравці-правники відчували, що володіють частиною Версальського континенту! Тож не дивно, що такі стосунки викликали любов і прихильність до села чи фортеці.

  Далі Вікід подався до полів і зернових складів.

  Усі околиці Мори були розщеплені і засіяні пшеницею. Місцеві жителі працювали на полях, ламавшись із зерном.

  Збирач приніс у село кошти на продукти. Але злишки вантажили на перевезення торговців і відправлялися в інші освоєнні села Півночі, де й продавались за високі ціни.

  Цей рік був дуже родючим завдяки дії від будівництва ордену Фреї.

  Земні землі Мори становили 650100 квадратних метрів!

  Це стало можливим завдяки активній політиці старости за розширенням земельних угідь, щоб уникнути можливої продовольчої кризи. Як тільки вкриті товстим шаром льоду землі відтаювали, він невтомно розширював поля для сівби. З збільшенням кількості переселенців з інших поселень також зросла.

  - Та ж з цього можна висмажити мільйон буханок ячмінного хліба!

  Віду здавалося, що він потрапив в інший світ.

  Але таке благополуччя не означало, що в поселенні немає проблем.

  Дуже багато нових жителів і гравців зібралися в невеличкому селі раніше. Кількість мешканців у твердому мурі Мори зросла до п’яти тисяч 400 чоловік! У той час як загальна кількість мешканців у підвладних поселеннях перевищує 60 000. Щоправда, сотні гравців не набиралась і в селі.

  Однак загалом кількість мешканців була важливою. І п'ятдесят три тисячі з них, за винятком людей в поселенні були простими селянами.

  Вони займалися сільським господарством, будували за селом потріпані солом’яні хатини, де жили. Це означало, що за мурами Мори вже було сформовано багато малих бідних поселень навколо великих орних земель.

  - Вікно управління житловим!

  Мешканці солом’яних хатин не турбувалися монстрами завдяки частому патрулю ордену Фреї. Проте Північ все ще перебувала в стані хаосу, у будь-який момент могла прийти нова армія монстрів, і тоді всім цим будинкам та їхнім жителям не сподобатися.

  - Вікно управління провінцією!

  Дзинь!

  Навіть з огляду на численні проблеми, розвиток Мори просто вражало.

  "Раходи на культуру? Це ще що таке? Я в подібне гроші не вкладав.

  Під час південного входу до села Віід серйозно обмірковував причину цієї трагедії. У цей момент до нього і підійшов великий, схожий на розбійника чоловік з густою бородою.

  - Вибачте, ви випадково, не скульптор?

  Віід рефлекторно пробігся по ньому очима.

  І виявив при цьому міфічні черевики! Хоча решта одягу - шкіряний плащ і штани - виглядала дуже потріпаною та зношеною. Її покривав товстий шар пилу.

  'Похоже, один з тих високорівневих гравців, що не люблять марноту. Ось і переодягнувся, прийшовши в село, щоб до нього не чіплялися".

  Але, як правило, гравці часто забували про взуття тому що рідко хто з новачків звертав на нього увагу. Але якщо ці міфічні черевики мали властивість швидко пересуватися, то на ринку вони коштували щонайменше 3000 доларів!

  Він відповів без будь-яких вервок:

  - Верно.

  Хоча в нього на душі процвітало легке занепокоєння, він сказав це легко. Адже незнайомець питав, 'чи не скульптор він'. Якщо питання спочатку стосувалося професії, то й продовження розмови пов’язане з ще однією роботою.

  Вікід не вчора з’явився і вже навчився розумітися в людях.

  'Хоча, може я колись його нагрів? Зробив некачуючу статуетку? Чи він все ж має намір дати нове замовлення?

  Чоловік, схожий на злочинця, зітхнув з полегшенням. Його зовсім не збентежило задумане обличчя Віди, що перебирало в цей момент всі варіанти.

  - Уф, еле вас знайшов. Все село перекинув. Я дізнався про вас з недавнього відео в Залі слави. У мене є до вас одне прохання. Якщо ви дійсно скульптор Віід, будьте добрі, створюйте мені невелику скульптуру.

  Але Вік з жалем похитав головою.

  - Я вдячний, що ви звернулися до мене, але в даний момент я не збираюся займатися творчістю.

  Звичайно, такий гравець Віід міг би легко вибити добру плату за свою працю. Але, випробовуючи зараз складності через 'голосів', він, на свій жаль, був змушений відмовитися.

  Але тут чоловік раптом вчепився у його зап'ястя своїми великими, розміром з кришку котла, ручищами і благав про це:

  - Я дуже вас прошу. Створіть для мене скульптуру дочки.

  - Вашу доньку? - Вже нахмурившись, запитав Віід.

  Він мусив виготовляти скульптури, які належали до багатьох різних об’єктів, і просити створити членів сім’ї завжди були найважчими.

  'Як ні намагайся, а в кінцевому підсумку замовнику майже завжди не подобається. А якщо вже щось буде не так, то такий крик і шум підніметься ...'

  Зрештою, їжака вважає своїх малят найгарнішими!

  В замовлення, коли дорослі хочуть розважати дитину, наприклад смачної їжі чи нового одягу, було дуже легко закликати високу ціну.

  - Да, верно. Доч...еньку. Зробіть її, будь ласка, - з благанням в голосі вимовив чоловік.

  - Ну, гаразд, добре.

  Вікід здався. Хоч йому не хотілося працювати в таких умовах, він все ж вирішив взятися за замовлення. Тому що це було дуже важливим для невідомого гравця. Та й старости так поки і не повернувся, а значить, все одно довелося б чимось зайняти час.

  Гравці, які спостерігали за всім цим, не могли стримати язика.

  - Я б з таким краще не зв'язувався.

  - Ага, мужик явно себе в образу не дасть.

  - Один неправильний рух, і він може зняти зі скульптора шкуру.

  Серед присутніх у поселенні азартних гравців також було багато високорівнів. І вони, звичайно, також приймали черевики, з чого зробили дуже Однозначні висновки.

  'Создам йому скульптуру і займуся основними справами. А знімати прокляття під час роботи можна буде попросити Альберона.

  Зміцнений у своїй думці, Він сказав:

  - Давайте, ведіть сюди свою доньку.

  На що чоловік важко мотав головою.

  - Це неможливо.

  - Ну, тоді якесь зображення...

  - Нету.

  - Пфу-у... Ну, оскільки так, то розмалюйте вигляд, принаймні на словах.

  Віід дістав досить великий шматок деревини. Він збирався вирізати скульптуру відразу ж після слів чоловіка, як тільки відбудеться перші деталі образу.

  Якби він не мав досвіду у виготовленні тисяч статуеток, то ніколи б не взявся за таке завдання! Тепер він мав передати кілька основних рис, і тоді решту можна буде опустити.

  'Головне - передати ніс, очі і рот. Тоді, можливо, це задовольнить його.

  Маленькі дерев’яні статуетки можна навіть назвати карою для скульптури. У будь-якому випадку, одних тільки пояснень чоловіка навряд чи буде достатньо, так що до результату він повинен відреагувати з розумінням.

  'А раз вже такі мудрі умови, то він зобов'язаний за це заплатити".

  Однак наступні слова « розбійник » виявилися абсолютно несподіваними для всіх.

  - Мати цього дитя дуже гарна. Її погляд чистий, вона добра, як... Дружина, яку я не вартий.

  - ...

  - Це сталося на шостому році нашого спільного життя. Хоч і з запізненням, але вона нарешті завагітніла довгожданою дитиною. Навіть стала відома зразкова дата народження. Но...

  - Але що?

  - Під час обстеження в лікарні виявилося, що дружина хвора.

  У чоловіка потекли сльози.

  - Термінова операція врятувала її, але про дитину довелося забути... Але найжахливішим ударом для неї стало те, що вона більше ніколи не зможе мати дітей.

  - ...

  - Тому прошу, створюйте. Створіть для нас те дитя, що ніколи не народилося. Нашу доньку. Я прошу вас, благаю... образ моєї дитини, який став би найдорожчим і найщасливішим у світі. Уа-А-а!

  Чоловік заридав у весь голос.

  Вони стояли посеред палаючої вулиці, так що в тих, хто чув цю розмову, також виступили сльози.

  - Го-о-поди!

  - Мені треба йти на полювання.

  - Прокляті монстри! Всіх поїду!

  Багато хто з них поспішив до мисливських місць, щоб витягнути всю злобу на перших монстрів.

  Обличчя Види стало мертвим-бледним.

  - Мою скульптуру... Чи будете ви зберігати її у себе? Чи, навпаки, плануєте показати дружині?

  - Так, я покажу їй.

  - Вона теж у Королівській дорозі...

  Чоловік рукавом витер сльози.

  - Так. Грає. І я прийшов сюди, почувши про вашу славу скульптора. Тож... не думайте про нас погано. Ми не божевільні. Тільки наша донька, хоча б разочок побачити її, найприємнішу в світі... щоб попрощатися. Тільки так ми зможемо заспокоїти наші душі... Дозволь нам побачити її обличчя, хоча б один раз. Це схоже на дурість і дурниця. Я розумію, але все ж...

  На мить він замовк і знову продовжив:

  - Скільки вам заплатити за створення скульптури дочки? Я готовий дати вам будь-яку суму, тільки зробіть, будь ласка, робіть її пошвидше.

  Прохаючи, чоловік знову розплакався великими сльозами.

  Він з болем зітхнув і сказав:

  - Мені здається, я не зможу зараз прийняти роботу.

  - Гроші? Вам недостатньо грошей? Я дам вам в десять, ні, у двадцять раз більше інших!

  - Справа не в грошах. Я ще сам не готовий, і шматок дерева здається не найкориснішим для виготовлення скульптури вашої дочки.

  - ...

  Колись у минулому Війду доводилося робити крижану скульптуру. Лід - він красивий і чуттєвий, але такий холодний, що від погляду на нього замерзає навіть серце. Саме тоді він почав усвідомлювати, що матеріал скульптури впливає на атмосферу всього процесу і роботу.

  - Мертвий шматок дерева не дає відчуття тепла. Він занадто твердий. І навіть якщо ви говорите, вам хочеться тільки раз на неї подивитися, адже це сім'я. А сім'ю... Не можна вирізати з куска дерева.

  Слова все впевненіше виходили з уст Віїда.

  - Треба, щоб матеріал був нерухомим... Такий, який допоможе відчути тепло життя. Ви повинні створити вашу доньку, яку дуже любили разом. Тому мені теж треба бути готовим. Я обіцяю вам, що докладу максимум зусиль, але не можу зараз сказати, коли вона буде готова.

  Чоловік зітхнув з полегшенням.

  Ситуація трохи відрізнялася від того, що він очікував. Але, дивлячись на скульптора, він розумів, що це не марні відмовки для того, щоб ухилитися від роботи. У словах Віда було сказано щире бажання допомогти.

  - Дякую. Ми з дружиною будемо чекати в Селізіумі, королівстві Литні. Мене звуть Мандоль.

  - А мене — Віід. Коли статуя буде завершена, я принесу її в Селізіум.

  - Навіть якщо ви не прийдете... Ми не образимося. І так, яка буде вартість роботи? - уточнив Мандоль вже трохи напружено.

  Він злегка усміхнувся і сказав:

  - Один медяк.

Глава 7. Порочний правитель Мори

  Тенбаін, одна з незнайомих підземелля Півночі.

  Заповнені великою кількістю хребетних і озброєних серпами привидів, воно стало випробуванням для прориву загону.

  - Лавочки демонтовані!

  - Увага, за тридцять метрів попереду натовп монстрів. Близько двадцяти п’яти особин.

  - Священикам - почати благословення. Воїнам у важких доспеках - в авангард.

  Так діяли « Грабіжники землі », очолюють кривавий воїн Деймонд.

  За свого розквіту ця гільдія входила у п’ятдесят найсильніших на Центральному континенті.

  Вони захопили три фортеці, де пізніше встановили високі податки. Звичайно, прості гравці спочатку заперечували це, але незадоволений ремствування швидко вірш під тиском вищої військової сили. Над тими, хто противився, члени Гільдії вчилися на справжню розправу.

  Так вони завжди діяли. Стояло представникам чужих гільдій або підданими інших королів стати на територію 'Гробців', як їх відразу ж знищили.

  - Вбити всіх. Щоб більше не зариті на наші землі!

  Їхня організація росла за рахунок інших екіпіровок та грошей, перетворюючись на гільдію людей поза законом. Зробивши укріплення на військову силу, вона звитягла наступала аж поки зрештою не розгромила об’єднану армію разом із сусідніми гільдій!

  "Ґрабщикам" довелося покинути Центральний континент і пуститися в зниження по світлу. Ось так, під час своїх подорожей, вони і забрели в північні землі.

  - Проходьтеся. Цього разу ми обов'язково розправимося з босом підземелля, Лордом смерті.

  Деймонд палав від очікування.

  В тому, що "Гробники земель" тепер не володіли селами або фортами, була навіть певна користь. Вони повністю зосереджувалися на виконанні завдань і зачистці підемелей тільки для власного збагачення, спрямовуючи свої союзні стосунки з іншими гільдіями та турботами через притягання нових осіб. Це стало їхньою поведінкою!

  І нехай сила і вплив, в порівнянні з колишніми часами, коли корилися центральні фортеці та села, у гільдії вже не ті, її учасники продовжували по-своєму насолоджуватися королівською дорогою.

  - Субан, дивись в обидва. Мабін, атакуй!

  Воїн-варвари Субан люто обертав свій дворучний бойовий сокира, зустрічаючи монстрів, що в цей момент гурбою йшли на загін. Тим часом злодій Мабін, вистрибнувши з тіні за спинами противників, почав оточити отруєним кинджалом.

  Хоча чисельність « Грабіжників землі » була невелика в порівнянні з іншими гільдіями, праця учасників викликала мимовільну повагу.

  Деймондові бійці важко очолювати, але вони змогли добратися до кінця підземелля і знищити Лорда смерті.

  За що у нагороду отримали досить дивне послання:

  Всі бояться страху перед мною...

  Якщо хочеш йти стежкою смерті, то знайди храм, який зник з пам’яті людей.

  - Вони відчувають страх. Зниклий храм. Про що це взагалі? - Здивував Деймонд, намагаючись зрозуміти зміст тексту.

  Так, він впився грабунками і вбивствами, але це аж ніяк не зробило його менш розумним. І хоч послання на перший погляд здавалося несерйозним, він відчував, що тут може ховатися щось важливе, повз чого неможливо так просто пройти.

  - Здається, перегляд історичних хроніків Версальського континенту не проллє на це світло, оскільки вже йде мова про « Той, що з пам'яті людей...

  У світлі Субана промайнула цікавість.

  - Дуже добре. Ніяких конкретних пояснень на кшталт 'вийди туди-то і зроби то-тому'.

  - І все ж було б непогано знайти цей храм, що зник. Напевно, варто для початку знайти більше підказок.

  Деймонд разом зі своїми товаришами, що пішли за ним, знайшов таємну кімнату в підземеллі з необхідною інформацією. Можливо, пошуки вони довше, то назбирали б ще більше цих, здавалося, кимось у поспіху обронених листів.

  О-о- о! Цей світ занурився у темряву. Імперія гине, і здається цього року не буде славетного Версальського континенту.

  Ніщо не може вирватися з лап смерті.

  Послідовників вчення смерті стає дедалі більше.

  Від жителів поблизьких сіл гравці чули лише дивні перекази.

  - Ця інформація дійшла до мене від діда мого дідуся, а тому дісталася від його прадідів. З якоїсь причини на початку епохи імперії Ніфлхайм люди не хотіли говорити про минуле.

  - В небагатьох інших історичних місцях, що залишилися від імперії, повно руїн зруйнованого форту. Звідки взялося стільки руїн? Навряд чи укріплені форти і фортеці могли бути зруйновані якимось вторгненням монстрів.

  Крок за кроком 'Гробники земель" розходилися провідним до розв'язання нитку.

  Один сільський старий навіть показав їм книжку, яка була в його домі.

  Ставши на шлях смерті.

  Чи існує межа пожадливості та жадібності людини, яка прагне здобути силу?

  Таємне мистецтво заклинань, яке не повинно існувати; магія, яку заборонено використовувати; епідемії і смерті, а також армії монстрів, надсилані священиками-відступниками!

  Після того як ті, хто прямував до смерті, на континент йде Тьма.

  ... число ... рік від заснування імперії.

  Вони наближаються.

  Село й фортеці охоплені панікою.

  Правитель, який втік зі своєю сім'єю повернувся з мертвих, і тепер наші солдати теж гниють від невідомої зарази.

  ... число ... рік від заснування імперії.

  Закінчується провіант.

  Колодець, дно якого не було обнажене протягом двохсот років, висохне.

  Скрізь кишать щури.

  ... число ... рік від заснування імперії.

  Нарешті вони з'явилися.

  Солдати і лицарі зібралися битися на твердих стінах.

  Бойовий дух відсутній, але вони мають намір воювати до останнього подиху.

  Да. Можливо, так і буде.

  Їхня армія...

  У цей самий момент, коли я пишу ці рядки, тверда стінка розвалиться.

  Вона розлітається на дрібні фрагменти від їх проклятої божественної магії. Нас сильно виснажують пронизливі крики солдатів та лицарів, які попадали під купу кам’яних уламків.

  Дзинь!

  - Рівень складності S! - Звiк Дэймонд.

  По суті, вони звикли замовляти ранку В.

  У той же час завдання складного А і вище вплинули на рівновагу всього Версальського континенту й вели до великої винагороди або сили. Через це їх було не тільки важко отримати, але і, виконуючи, доводилося ставити на коні своє життя та життя тих людей, які перебували поруч

  Недавній ажіотаж ігрової спільноти навколо успішного виконання Богом війни Віідом самого першого завдання рівня А, пов'язаного з протистоянням Артеміди безсмертних, саме через ці причини.

  Гільдійський заклинач Імперіал надзвичайно зрадів.

  - Оскільки вже завдання складності S, то ми зобов'язані спробувати.

  Відьма Нардо була обережніше.

  - У даний момент це нам не по плечу. Тут все-таки не Центральний континент.

  Нехай в минулому гільдія 'Гробники земель" і трималася відокремлено, але якщо все ж починалась завару, то було багато тих хто допомагав їм.

  Наприклад, бики обожнювали трофеї! Завжди можна було отримати допомогу армії або найманих солдатів.

  На думку відьом, при поточних умовах самотужки досягти успіху буде надзвичайно важко.

  - Так у тому-то і справа! Ми просто повинні не пропустити цього шансу. Якщо такий монстр, як Лорд Смерті, був лише слугою, уявіть собі грандіозне завдання. І якщо ми зробимо це власними силами, то отримаємо велику винагороду.

  - Але ми не знаємо, зі скількома босами нам доведеться боротися... А якщо хоч один буде таким, як Костяй дракон? Нас просто знищать.

  - Вбити? Ти боїшся?

  - Справа зовсім не в цьому, але ...

  - Ми ж подорожуємо заради задоволення, так що тут обговорювати?

  Більшість товаришів схилялися до прийняття завдання.

  Хоча їм доводилось керувати й кріпитися, а також селами як членами гільдії, що складаються з лише бойових класів і втішались боями та схватками, вони не могли відповісти на такий виклик.

  Честолюбство Деймонда все розпалилося.

  'Ми втратили всього'.

  У них забрали фортеці і, на свій сором, тепер вони не могли навіть офіційно поставити прапор своєї гільдії. І та блищаюча епоха, коли 'Гробники земель" мали великий вплив на Версальському континенті, залишилася лише в їх пам'яті.

  'Але, схоже, нам випав другий шанс'.

  Шанс, який дозволить повернути все на свої місця!

  Деймонд був упевнений, що завдяки цьому наказу зможе знову піднятися на вершину.

  З усієї сили стиснувши кулаки, він вигукнув:

  - Я хочу успадкувати цю силу - сила слуги смерті. Я хочу стерти з лиця землі тих, хто піде проти мене... Я хочу підкорити Версальський континент!

*

  Сонце вже перевалило зеніт, коли Віїд у фортеці правителя нарешті зміг зустрітися зі старою.

  - І куди це ви витягли прірву, кликавши на мене, старшої людини, так багато турбот? - Він обурився, старий, варто було йому лише побачити Віди. - У Мору, знаєте, стільки народу понаехало... Населення зросло, з'явилася уйма справ, які потребують негайного рішення...

  Він все бурчав і краде не припиняє.

  Ось тільки Віід дотримувався незмінної розумної жінки! Він знав, що в такі моменти немає сенсу вигадувати виправдання і краще мовчати.

  "Пусть говорить скільки влізе".

  В одне вухо влетить, до іншого вилітає!

  Після тривалого брюзіння старосту все ж поспокоївся і перейшов до справи:

  - Треба розібратися з внутрішніми справами села і приглянути за громадським порядком. Фортеця вже частково відремонтували, так що тепер ви, пане правитель, можете особисто зайнятися всім необхідним для розвитку Мори питаннями. О, так, на даний момент фонд провінції становить 39845 золотих.

  Дзинь!

  Цей пункт став доступним для ремонту фортеці!

  - Бажаю, - підтвердив Віід.

  Ще мить тому Віід розмовляв зі старою в одній з порожніх кімнат фортеці. І раптом все навколо змінилося.

  Перед ним як на долоні з'явилася провінція Морта.

  Він дивився на неї зверху вниз з висоти пташиного польоту.

*

  - Хм, і з чого ж мені починати?

  Він мовчав, коли побачив Мору.

  Він бачив кожну споруду, фігурки яких рухалися вулицями людей і пейзаж за твердою стіною. При найменшому його бажанні змінювався кут зору, наближалося зображення і можна було навіть чути голоси людей.

  І цей режим був доступний лише Правителю!

  Вікно, що з'явилося перед Видійом, показує стан Мори. Тепер йому також стали уживатися постанови щодо армії, будівництва, торгівлі та податкових ставок.

  - Перш за все треба побудувати відсутні будівлі в поселенні.

  Для початку Віід вирішив дослідити, які будинки взагалі доступні.

  Перед його очима висіло понад три сотні менших і видів будинків. Таке багатство стало доступно в силу того, що поселення за останній час виросло, так і фортеця правителя нарешті була хоч трохи відремонтована.

  Спочатку він подивився на чудовий палац, розташований у самому кінці списку.

  Провінція Морта не входила до складу якогось королівства.

  Якщо ви вже з'ясували, то це була територія стародавньої імперії Ніфлхайм. Після розпаду якої всі села почали жити самостійно. Тому не варто було турбуватися про суперечки з королівською родиною.

  Однак Віід злегка похитав головою.

  'Це нам не треба'.

  Поселення було на самому початку розвитку, так що будівництво такого дорогого палацу стало б марною тратою грошей. Вікід жалів гроші, щоб припасувати надлишок дерева вздовж дороги, що вже казати про палац.

  Отже, хоч він і не намагався показати себе скромним правителем, тепер потрібно було зовсім інше. Він почав читати далі...

  - Вот же... Тут що, нічого іншого немає?

  Віїд мигцем продивився об’єкти, які були призначені для зручності правителя. Перш за все, він шукав дійсно необхідні для Мори споруди.

*

  У місці відпочинку авантюристів - єдиного на всю Мору розстеленому закладі - люди, як завжди, вибудувалися в чергу у очікуванні вільного столика.

  Пейл, Мейрон і Манауе та інші товариші прийшли сюди випити й поїсти. Але пройшов вже годину, а вільних місць для них так і не з'явилося.

  - Эх. Чи нам колись доведеться сісти й випити сьогодні?

  - День же, народу бітком.

  Але навіть у незручних ситуаціях вони не покидали черги. Тому що в поселенні не було іншого місця, щоб випити й поспілкуватися!

  Трактир завжди був найнадійнішим місцем, куди дивились поверталися з полювання гравці. Тут вони могли зібратися разом, випити кокосового вина, фруктових наточок або пива і відвести душу за розмовами.

  - Ну, коли ж столик звільниться? - Зефі зробив з ноткою незадоволення в голосі.

  Він вже серйозно думав про те, щоб якось прослизнути всередину і, виявляючи весь свій талант, підсісти до заливних дівчат...

  І в цей момент!

  Дах трактир злетіла! Стіни повністю зникли.

  - Що за?.

  - Що відбувається?

  Гравці, що мали обід і випивку, були дуже налякані. Це було природною реакцією на такий несподіваний випадок.

  Але як тільки будинок було під корінь розібрано, навколо з'явилися стіни, стовпи, столики і стеля - вже розширеного трактир! Лише місць стало на дві тисячі!

  Будівництво розширилося і перетворилось на великий трактир.

  Гравці все зрозуміли.

  - Правитель!

  - Це правитель Мори займається внутрішніми справами!

*

  Віід, використовуючи вільне місце, розширив трактир і заїжджий двір та вибудував близько останнього велику їдальню. На землях, позначених перед ним як вільні ділянки можна було побудувати ще щонайменше сотню будинків.

  На реконструкції трактир пішло дванадцять тисяч золотих, на заїжджий двір - ще дев'ять, а будівництво великою їдальнею вимагало 16 000.

  У вікні, що інформує про стан Мори, також відбулися зміни.

  Режим управління поселенням дозволяв спостерігати за змінами кожної позиції, виходячи з чого і корегувати свої дії.

  І якщо військові справи та економіка просто показують, що відбувається в поселенні, то погана Гігієна сповільнювала потік людей. А при низькому громадському спокійі зросла кількість злочинів, що було однією з найбільших проблем для розвитку торгівлі.

  - Наступним буде...

  Вііда перемістився на центральну площу. Там з’явилося п'ять ларків вартістю по сто золотих. Це були місця продажу туристичних сувенірів! Вони не мали жодного значення для розвитку торгівлі, але приносили добрий прибуток.

  У цей момент на центральній площі почалося щось типу бунту.

  - Правителье, збудуйте гільдію мечників!

  - Лавка приналежності для авантюристів...

  - Буде чудово, якщо з'являться приватні склади і будинки.

  - Артель мандрівників, обов'язково її побудувати!

  Кожен просив, щоб йому було все необхідне у щоденному житті.

  Неначе маленькі птенчики, люди вкидали вгору свої 'крилишки' і "кріча" випрошували 'пищу'... Так відбувалось через відсутність необхідних будівель і з'явилася можливість їх отримати.

  Взагалі, якщо правитель не побудує якихось будинків, жителі або архітектори могли з часом це зробити самі. І це було проблемою, адже справжні архітектори на Версальському континенті могли перерахуватися по пальцях та зведені торговими лавками або будинок комусь ще треба було продати.

  Коли за справу взявся правитель, він міг будувати будинки, які хотів бачити в даний момент, і вже залежно від його вибору відбувалося подальше розвиток села, фортеці чи міста. Наприклад, у місці де маг був правителем, з’являлося багато магічних лавок і гільдій. Якщо правитель був заклиначем, то в поселенні з'являлися різноманітні куточки природи: ліси, штучні озера, гори - все, що сприяло розвитку стихії.

  Як же це залежало від правителя!

  І тепер під гучними викриками гравців Вііду теж доводилося робити свій вибір.

  Ось тільки в страті Мори залишилося всього лише 2045 золотих ...

  Вікід, залишивши собі лише сто золотих доларів, рішуче вклав гроші у кам’яні поселення. Майже вся їхня величезна сума відразу пішла на розвиток Мори.

  Лачуги!

  Мори, які росли без години на добу, потребували нових домів. Дерева на горах і пагорбах швидко вирубувалися, щоб перетворитися у дощові халупи. Одна така споруда коштувала не більше 30 срібняків.

  Проста халупа - місце, де можна тільки мріяти!

  Вклавши три тисячі золотих, Віід побудував на десять тисяч родин доми. Що призвело до переляк багатьох гравців Мори.

  - А-а!

  - Правитель - псих!

  - Він будує одні халупи! Це жахливо!

  Нещодавно місце забудовки було добре видно з центральної площі. Лачуги були вибудовані так щільно, що майже дійшли до вершини сусідньої гори.

  Наступним будинком, який вибрав Віід, стала торгова біржа. Вона виконувала приблизно ті ж функції, що і обмінна лавка, але дозволила проводити великі оптові угоди. Тепер товари, які виробляли в поселенні, могли експортуватися більш ефективно. До того ж тут ще були орендувані склади і простора стоянка для возів.

  Цей будинок дуже сподобався торговцям.

  - А правитель Мори, схоже, дещо знає.

  - Якщо ігнорувати торговців, то неможливо розвинути село до великого міста.

  Він також побудував артель торговців. Вона дозволяла розподіляти між декількома торговцями величезний товар за поставкою будь-яких товарів! Цей будинок можна було вважати наріжним каменем для гільдії торговців.

  Нові споруди все продовжували з'являтися на раніше порожніх ділянках поблизу центральної площі Мори. Віід вибудував лавку зброї, озброєння, мандрівника, авантюриста і картографу, фруктів та навіть продуктовий магазин.

  Гравці були вражені, коли побачили таку кількість споруд, що постійно з’являються.

  - Ура!

  - Ось тепер-то заживемо.

  Будь-які інші північні села поки ще перебували в досить жалюгідному стані.

  Звичайно, великі й відомі гільдії вже урвали свій шматочок землі і вели розвиток поселень, але вони не йшли в жодне порівняння з Морою як у плані знань, так і щодо кількості гравців.

  Люди на площі все ніяк не могли радіти тому, що в поселенні нарешті можна буде легко придбати найкращий товар.

  Однак на цьому будівельному майданчику не закінчилося будівництво Віада.

  З сильним гуркотом дригнула земля, і на вільному місці біля кузниці опинилися звалисті будівельних матеріалів.

  - Навіщо це?

  - Що він збирається будувати?

  Кузниця Мори і так могла похвалитися дуже великими розмірами, як, загалом, і подобало місця, де виготовлялись зброя та броня. Тому будинок, який стояв поряд з п’ятьма такими кониками, не міг нічого запитати. Особливо тому, що з даху вже стирчала величезна труба.

  Після закінчення будинку один коваля обминув його, згораючи із цікавості. Він пробігся очима по обстановці і, негайно вискочивши на вулицю, закричав:

  - Тут величезна піч! Піч, за допомогою якого можна витягнути з залізної руди метал високої чистоти!

  Якщо величезна піч не мала, лише кваліфіковані ковдри могли використовувати придатний метал з руди. При цьому вони просто витрачали час на цю роботу.

  Але тепер, з подібною будовою в поселенні, будь-яка добута з монстрів руду можна буде швидко розплавити і отримати метал високої чистоти. Коли ж металева поставка стане безробітною і легкодоступна, якість зброї й озброєння різко збільшиться.

  Це було те, чого так пристрасно бажали всі ковалі!

  Ціна будівлі перевищувала п’ятдесят тисяч золотих, але Віїд на подібне не жалкував.

  Ще б, бо тепер сюди хлине ще більше ковалів і ювелірів, а отже, це призведе до зростання виробництва зброї та броні і збільшення прибутку від податків!

  Гравці ніяк не могли знати, але й за межами села вже вовсю йшли ще одні будівельні роботи.

  У глибинах гір, які колись належали до імперії Ніфлхайм, лежали багаті мідні, залізні та срібні села. І ці шахти, які були давно покинуті і закриті завдяки Війду зараз змінилися. Штольні знову були приведені до порядку, а частина села попрямувала туди з кирками. Щоб знищити монстрів, які жили глибоко в горах, серед новозаселених шахтерів крокували і паладини ордену Фреї.

  - Підзапустив на деякий час Мору правитель, схоже, нарешті згадав.

  - Ось тепер-то розвиток пішло ...

  На обличчях гравців лунали радісні усмішки.

  Однак це не зупинилося.

  Знову з сильним гуркотом вже на іншому місці були складені матеріали. Налічивши тільки розрослих бур’яни, там відбудували будинок гільдії кравців!

  У поселенні вже зібралося досить багато гравців цієї професії. Вони прибули здалека разом з експедиціями, щоб використати у своїй виробництві високорівні тканини та шкіряні шкури місцевого виробництва.

  Тепер, завдяки гільдії, ці гравці могли не тільки швидше підняти свої навички, але й знайти допомогу у наставників-ніПів.

  На волі з’явилися гільдія фермерів і вівтар ордену Фреї.

  За допомогою вівтаря гравці могли позбутися проклять або хвороб шляхом жертвоприношень богині, а більше того - на деякий час збільшити Удачу. Не варто було і говорити, що така будівля була змушена за вдачею служителями ордену Фреї, але крім них, гравці-священики та авантюристи теж його пристрасно хотіли.

  - Ще й вівтар! А насправді дуже гарно.

  - Я правильно зробив, що прийшов полювати в Мору.

  Також побудували гільдія мечників.

  - А правитель, однак, витратив.

  Виникла й гільдія злодіїв.

  - Та цей правитель - божевільний! Скільки у нього взагалі грошей-то?

  Гравці, що знаходилися на площі, голосно вигукували.

  Можливо, їм не належало це поселення, але завдяки його розвитку вони жили і виживали у небезпечних пригодах Півночі.

  Коли ж була вибудована гільдія воїнів, ніхто не вимовив ні слова. Як і в подальших гільдіях бродячих бардів, лучників, вбивць, бойців та майстрів бойового мистецтва.

  А ось природні гільдії магів виходили по сорок тисяч за кожен, тому Віід ні однієї з них не побудував. Але майже всі основні гільдії бойових класів тепер були заселені.

  Віід інвестував в Мору колосальну суму грошей. Він вклав усе, що заробляв на продаж матеріалів з Тодума при використанні навичок ковальу та кравця, а це становило 340 000 золотих. Вийшов і діамант, отриманий від ордену Фреї в сплату за створення символу богині, ціною на 145 000.

  Лише з цього виходило 485 000 золотих!

  При виготовленні статуї богині він заробив суму, яка зняла 150 000 людей на внесках за участь у завданні та платі за рекламу на скульптурах. Але Вікід витратив майже 160 000 на це грандіозне будівництво.

  Отже, порахувавши все це і придавши до отриманої суми позосталі у нього від полювання гроші, можна було сказати, що міський бюджет наповнив велику суму в розмірі понад 500 000 золотих.

  Дзинь!

  Вікід поки так і не вийшов з режиму 'внутрішніх справ'. У поселенні все ще залишалося досить багато порожніх місць, які він би хотів заповнити необхідними будівлями.

  - Так-с, значить для розробки доступна всього 12 шахт...

  На розвиток однієї копальні пішло відразу 50 000 золотих.

  На розробку усіх копалень у поселенні вже не було грошей. Віід не був впевнений, що це варто було робити. Якщо працюватимуть усі 12 шахт, то зростає ймовірність того, що ціни на метали та предмети з них різко впадуть. До того ж чим більше населення братиме участь у дорожче, тим сильніше знизиться Гігієна поселення, як і в загальному, обсяги виробництва.

  Звичайно, якби один з копалень містив у собі каторжан чи камінь мани, Віід без жодних сумнівів вклав би в жертву цих ресурсів перш за все. Але, на жаль, в горах не було жодних високорівневих матеріалів. Ну, або ж їх поки не виявили.

  - І все-таки слава богам, що є слонова кістка.

  Вивчаючи провінцію Морта, він виявив в степових районах північно-західної частини землі велике стадо слонів. Тому в майбутньому, випустивши дозвіл на полювання, можна буде добувати слонову кістку доброї якості. А оскільки її на Версальському континенті не дарма називали "живою коштовністю".

  - З ними треба обійтися обережно.

  Після закінчення шахти він переключився на підготовку солдатів.

  До припинення захисту ордену Фреї залишалося ще сім місяців, але навчання солдатів вимагало певного часу.

  - Для початку треба б набрати десь сто солдатів і десяток лицарів.

  Вибудувавши призовний пункт і центр тренування, Віід організував набір потрібної кількості солдатів. А от з лицарями все було складніше. У поселенні не було потрібного їм закладу, тож він мусив наказати вибрати мандрівних лицарів.

  Віід обвівся власною армією!

  У гільдійських іграх керівники, по суті, були керівниками групи людей. Однак правителі міст або фортів мали зовсім іншу владу. Вони могли зібрати армію, використовуючи капітал поселення.

*

  У той час, коли всі шалено раділи з розвитку, на центральній площі Мори почали спалахувати яскраві кольори світла.

  - А!

  - Вух, як це так виходить рухати тілом?

  - Так ось вона яка, Королівська дорога!

  Всі вони були новачками. З розвитком Мори до рівня міста гравці тепер могли почати свою гру і тут.

  - Це Північ?

  - Вау! Ось як виглядають міста Півночі!

  Новоприбулі все прибували і прибули з яскравими спалахами світла. Єдине місто, доступне на Півночі, маніл і притягував очі після вибору початкового поселення. Отже, кількість гравців, які вибрали Мору, зростала в геометричній прогресії.

  - Ваа-а!

  - Новенькі.

  Особливо тішились ними люди, які раніше відчували себе самотніми через відсутність звичного вже шуму і галасу мас гравців.

  Не варто недооцінювати нових осіб. Їхня участь у розвитку поселень була дуже важливою. Олені та кролики з радістю добували м’ясо і шкуру, які потім продавали в місті. Таким чином вони заробляли гроші, щоб купувати зброю та спорядження.

  Ці матеріали були величезним знаряддям для створення будь-яких речей. Збираючи валики, що варять шматки руди, лікарські рослини і багато-багато іншого, новачки виконували роль рухової сили, яка поступово вела поселення до нового рівня розвитку.

  Торговцям і ремісникам подобалося, що вони могли швидко й легко дістати базові матеріали, завдяки чому можна було б виготовляти та продати більше речей.

  Ті ж, хто мав бойовий клас, звичайно, не могли миттєво отримати великий підпасти від новачків, але і їм було зручно - а головне, вигідно, - продавати добуту на полювання низькорівневий хлам.

  Особливо раділи новоприбулим, коли вони допомагали слабким людям. Вони могли підвищувати свою Честь, Віру і саможертовність.

*

  Канг Чинчол дуже хвилювався, переглядаючи форуми Королівської дороги.

  - Чи буде це правильним? Чи залишити, як воно є?

  Під ім'ям Манауе він досяг на Версальському континенті значних успіхів у таких "нечестичних" справі, як торгівля. Але тепер його мучило сумління.

  - Вже, значить, і новачки приходять до Мору...

  На форумі, що він читав, з'являлося все більше і більше нових тем.

  - Сповіщення про народження нового північного міста.

  - Новенькі, починайте гру в провінції Морта.

  - Загальна карта міста Мора, інформація про будівництво і загальнодоступні завдання.

  - Багаті місця полювання. Зверніть увагу, що деякі з них дуже небезпечні, але й настільки ж привабливі для пригод.

  Все більше інформації з'являлося на форумі, і все жарше спалахували дискусії.

  - Я тільки збираюся почати грати в Королівську дорогу. А що, Мора і справді так хороша, як всі говорять?

  - Хочу створити персонажа в Морі. Думаю стати воїном. Хто зі мною?

  - Я!

  - А які особливості у статуї богині Фреї?

  - Кажуть, там безкоштовно годують трав'яною кашою...

  Питання і відповіді з’являлися в реальному часі. Настільки Мора стало популярним у людей. Що ж було насправді, не дивно: за дуже короткий час місто стало зосереджене на торгівлі, завданнях і діяльності всіх північних гравців!

  І поки він ще був маленьким і не дуже розвиненим, з'явилося багато гравців, які вирішили почати свій шлях саме тут!

  Канг Чінчоль зітхнув з полегшенням.

  - Ці нещасні люди все продовжують туди йти.

  Виставлені Віїдом у кузниці, трактірі та торговій артелі розцінки були дуже низькими. До того ж у кузні працювало багато людей. І нехай вони створили дуже прості речі, які в основному підходять для початківців, з часом їх майстерність буде все покращуватись. Таким чином, великий прибуток від особисто збудованого правителем будинку поверталась прямо в казну поселення.

  Загалом ціни в трактирі та заїжджому дворі, а також на предмети теж були доступні. І це було важливим стимулом, щоб бідні новачки зі спокійним серцем починали свою гру в провінції Морта.

  Але будь-коли, знаючи Віди, можна було сподіватися жахливого податкового майбутнього, яке пронесеться по всьому, як бурхливий ураган!

  - Я не можу так це залишити!

  І Канг Чінчоль вирішився.

  Хоча він і купець, як торговець вклався в Мору та там, і з розвитком громади мав би великий прибуток... Він повністю усвідомлюючи це, все ж створив наступну тему:

  - Все... Я це зробив.

  І хоча повідомлення було написане з чистим серцем, майже відразу ж у відповідь посипалися злісні коментарі.

  - Це ж ти відмовляєш інших, щоб самому похотіти?

  Звичайно, це був правитель одного з задушених міст.

  - Якого ще міста? Максимум - старосту маленької селища!

  - Він що, радить новачкам сидіти на хлібі і воді? Якщо ви хоч трохи розбираєтеся в Королівській дорозі, то повинні розуміти, наскільки Мора підходить як місце для початку гри.

  - Можна, я скажу? Багато скульптур з бонусами, мисливськими місцями, високорівніх гравців і завдань, які ніхто ще не отримував. Саме Мора сьогодні є мрією і раєм для новачка.

  - Пішов звідси!

  Канг Чінчол схопився за шалене стихає серце.

  - Охо-хо!

  Він не міг страждати, спостерігаючи за тим, як його добрі наміри обходилися з грубими і злобними відповідями.

  Але тут відбулися дивовижні речі. Не тільки він, але й інші люди почали залишати рідкісні повідомлення, а потім і свої теми, в яких стримували гравців від початку гри та навіть відвідування поселень. І причин писати таке у людей не було, якщо тільки вони не знали про Віяда хоч краплинку істини!

  Але, на жаль, такі повідомлення смикали з страшною силою злі коментарі. Теми ж прали письменники після критики й обвинувачення.

  - А-а, так це...

  До Канг Чінчоля дійшло.

  Не тільки він, але й Пейл, Мейрон та інші люди, які ще мали совість, також не змогли залишитися байдужими. Вони намагалися застерегти людей від помилок, але зрештою вони не змогли плисти проти течії.

  Величезне зло впевнено перемагало.

  Недарма кажуть, що світ має владу над гнівом, заздрості та жадібністю...

  Жадібність, на вершині якої стояв Віїд!

Глава 8. Королівство гномів

  - ...і на цьому ми закінчимо наше заняття.

  Прощавшись, професор вийшов і в аудиторії залишилися тільки втомлені студенти.

  - Фу-ух.

  - Я ледве відсидів.

  У цей день у них проходив письмовий іспит з технології віртуальної реальності. Студенти, які навчилися протягом тижня навчання нарешті змогли розтягнутися на партах.

  А ось Лі Ген сидів як зазвичай, без будь-яких натяків на втому. І те, про що він зараз думав, б шокувало будь-якого з розплатованих в аудиторії однокурсників.

  "Так легко... Одна елементьна.

  Через те, що в університеті довелося проходити вже давно відомі речі, Лі Ген дуже шкодував за витратами на навчання грошима.

  Ще до початку гри він дослідив перспективи розвитку та принципи дії віртуальної реальності... Продивився все аж до реакції рухових нервів у реальному світі. І завдяки такій базі, навіть не втомлюючись у зубрежці, з легкістю відповів на всі запитання. Та і як було цього не зробити? Порівняно з обсягом інформації, який Хен вивчив про гру, зокрема історію Версальського континенту, його географії, відомих особистостей, предметах, магії та техніці, цей іспит міг би скласти навіть із заплющеними очима.

  - Ну-с, раз все закінчилося, може, зіграємо в Королівську дорогу?

  Мін Соре хотіла розслабитись, і вона першою виступила з пропозицією, яка відразу ж підтримала Чхве Сангжун.

  - Якщо ти кличеш прогулятися до залу з капсулами, то я "за". Поруч є один, де я постійний клієнт. Ходімо туди?

  Ігрові капсули, що дають можливість насолодитися Королівською дорогою, отримали широке розповсюдження по всій країні. Тому навіть у університетському містечку розмістилося кілька таких місць.

  - До речі, а нам ще треба виконати групове завдання, — сказала вже Лі Южон.

  - Упс! Я вже був радий, що іспит закінчився, а тут ще практика залишилася.

  На предметі "Віртуальна реальність і пригоди" їм задали провести практичне дослідження будь-якого підземелля Королівської дороги. Сім чоловіків, розбитих по сімома командами, мали доповісти про свої результати протягом двох наступних місяців. Після цього вона виставляла оцінку.

  Часу надавався з запасом, враховуючи на те, що гравці могли бути розкидані по різних кутках Версальського континенту і вони мали ще зібратися разом.

  Лі Хен входив до групи С.

  - Гаразд, спершу долаймо цю справу, а з рештою ми визначимо вже на місці, сказав знову Чхве Сангжун.

  Така пропозиція всіх влаштовувала, і друзі-одногрупники, похваивши свої сумки, повискакували з місця.

  - Давайте... А у мене є термінові справи... - Ле Хен почав відмовлятися, щоб швиденько улизнути, як Мін Сора залізнабра вчепилася в його руку.

  - Эй! Ти ж теж у нашій команді. Та ще й не ходив з нами в капсулний зал... Отже, сьогодні ми підемо разом.

  - Саме так! Оскільки ми називаємося однією командою, то повинні діяти разом, згідно більшості. Йдемо з нами в зал.

  Лі Хену здавалося, що його, хоч і з найкращими намірами, тягне в шеол. У місце, де доводиться платити гроші за і так дорогу Королівську дорогу!

  Вдома можна було грати скільки завгодно, так що людей, які добровільно вирушали з залу, він зовсім не розумів.

*

  Капсульський зал був на території університету, і коли друзі приходили, їх били студенти, які використовували вільний час для відпочинку.

  - Нам, будь ласка, сім місць.

  - Сьогодні знову прийшли? Вам Королівську дорогу? - запитав хлопця за стійкою.

  Чхве Сангжун кивнув.

  - Капсула, якою я користуюся зазвичай, вільна?

  - Секунду... Вона не зайнята зараз. Я вас проведу.

  - Чудово.

  Подібна розмова показує, скільки вільного часу Сангжун проводив у грі. А іноді і не тільки вільно.

  Мін Сора інстинктивно приглядалася.

  "То-то відвідуваність погана, і оцінки за іспити у нього жахливі".

  Друзі з жалем дивилися на Чхве Сангжуна, тоді як Лі Хен думав зовсім про інше.

  - Заздрю.

  Постійний клієнт капсульного залу!

  Ціни на капсули залишалися досить високими, і щоб отримати прибуток за годину гри в залі становила п'ять доларів. Отже, той, хто отримував у такому місці статус постійного клієнта, повинен був залишати просто величезні щомісячні суми.

  "Все-таки люди з грошима відрізняються від решти"

  Хен помічав в них амбіцію і недоступну йому свободу.

  Цей зал був обладнаний капсулами з розширеною комплектацією. Зокрема, ви можете показати зображення власної гри на головному екрані.

  Чхве Сангжун, член гільдії Чорний Лев, досить часто демонстрував тут свою гру, завдяки чому в залі майже не було тих, хто його знав.

  - Во-о-О!

  - Нові обладунки!

  Під’єднавшись до гри, Чхве Сангжун включив передачі зображення на екран і відразу ж обійшовся захопленими глядачами.

  - Доспехи Духа води. Підходять для двохсот вісімдесятого рівня і коштують не менше тисячі чотирьох сотень доларів...

  Так само багато азартних гравців, які мали подібні броньої форми, змогли зібратися тут досить багато людей.

  Лі Южон і Мін Сора також на мить зависли.

  'Розу нас є Сангжун, то дослідження підземелля ми зможемо легко виконати'.

  "Слава богу. Схоже, можна не поспішаючи приготуватися'.

  Лі Южон була мечником двохсотих рівнів і переживала не за себе, а за Мін Сору, яка майже нічим не могла допомогти у битві. Але тепер, побачивши персонажа Чхве Сангжуна, вона полегшено зітхнув.

  Працівник зала також підійшов до Лі Гену.

  - Ви теж гратимете в Королівську дорогу?

  Пом'явшись, Лі Ген кивнув.

  - Так. Проведіть мене до капсули.

  Тратити гроші було шкода, але і піти ось так після того, як вони всій компанії сюди прийшли, він вже не міг. Тож, оскільки він повинен був витратитися, то вирішив зробити це з користю, щонайменше відбив усі витрати.

  Його капсула стояла поруч з кораблями Лі Южон і Мін Сори.

  - Ну що, Хен, побачимося пізніше.

  - Насолоджуйся Королівською дорогою.

  Оскільки вже прийшов до капсули, то час - гроші!

  Лі Хен кивнув у відповідь і швидко забрався в капсулу.

*

  Коли Вікід з'явився в грі, навколо творився якийсь хаос.

  На головній площі зібрався великий натовп новачків, які хотіли полювати і отримати завдання за стінами Мори.

  - Перший рівень. Ми знайдемо без класів.

  Було комусь підняти руку, як відразу ж в його бік бігли десятки людей.

  - Хто піде полювати на кролика?

  Тут зібрався понад сто нових осіб.

  У ті загони брали всіх, незважаючи ні на підлогу, ні вік. Тож невдовзі навіть ті, хто був одягнений в одяг, швидше, торговця, ніж воїна, об'єдналися разом і гордо залишили міцні ворота.

  - Доведеться розводити вогнище, щоб розбити табір... У кого-небудь огниво є?

  - З нашою силою ми зможемо і вовк переможе.

  Нехай це і були новачки, але разом виглядали вони по-справжньому страхітливі. Це були одягнені в що потрапило шайки кількістю більше ста гравців! І ось більше десятка таких груп надихнулося на полювання поблизу Мори.

  Непомітно для Віїда, з тих пір, як був приведений режим 'внутрішні справи правителя', минуло цілий тиждень реального часу. І хоча він збирався відразу після будівництва відправитися в 'царство маленьких істот', тобто королівства гномів, йому довелося затриматись, щоб хоч трохи підготувати закордонних солдатів.

  - Бен, Стам, Юфре!

  - Так, правитель!

  Солдати стримано вітали Вііда.

  - Ви повинні стати зразковими командирами для своїх людей.

  - Так, правитель.

  - Зробимо все, як ви вчили.

  У своїх поглядах солдати були тверді й цілковито довіряють своєму правителю. Адже Вікід протягом чотирьох тижнів провадив їх на полювання, якщо вважати його Версальським континентом.

  Само собою, жодного проку для нього вона не уявляла. Це лише полювання кроликів, лисиць і вовків поблизу поселення. Але коли загін спустився у поблизьке підземелля, де водилися кобри, банди, леви та скелети і вурдалаки, він зміг проявити свої командирські здібності.

  - Якщо ваш меч обнажений заради мирних жителів, не сумнівайтеся.

  - Добре!

  - Двигайтесь! Не давайте відпочинку своєму тілу! Ви повинні пильно пам'ятати, що місто залишиться в безпеці лише якщо ви вб'єте багато монстрів.

  Вікід, як і раніше, на початку гри без відпочинку ганятиме солдатів по печерах. Тільки цього разу йому не потрібно було піклуватися про отримання їх вірності через перев'язки та годування.

  - Кобольда треба бити так.

  Коли Вікід, використовуючи пристрій секуючого ножа, наніс сильний удар, монстр в той же момент захитався у сірий колір... Така була сила гравця трьохсотих рівнів!

  - Вау!

  - Це справжній правитель.

  - Вас можна назвати лицарем з рицарів!

  Серед набраних на службу солдатів не було нікого вище десятого рівня. Але всі вони були надзвичайно вірні своєму правителю і поважали його.

  - Ох, схоже, ваша зброя зносилася. Хіба ви не знаєте, що про нього слід піклуватися?

  Тільки Віяду було достатньо, щоб висловити свою вину за те, що солдати підбурили голови.

  - Простите...

  - Давайте-но все сюди.

  Періодично Віід ремонтував повне спорядження, а також перев’язував солдатів на межі смерті. З кожним таким випадком погляди тих, хто був підпорядкований, ставали дедалі точнішими і зрозуміліішими!

  'Для нашого правителя немає нічого неможливого'.

  'Відправитися захищати громадський порядок міста було вірним рішенням'.

  Відданість відразу зросла до 100.

  Бен, Стам та Юфре найшвидші досягли Тридцятого рівня за перший тиждень полювання і тому обіймали позиції десятинників.

  Все це було результатом практикуючої Віїд швидкісного полювання. Він скоротив шляхи пересування, зменшав час на відпочинок, давав тим, хто був підпорядкований всім необхідним, щоб вони якомога більше боролися. Він також застосував раніше перевірену тактику побудови, розділивши солдатів на мечників, щитоносців, копіювачів і лучниць, що ще більше збільшило швидкість полювання.

  На другий тиждень Віід повів всіх в ще більш глибокий підземелля. У цьому місці монстри атакували табір навіть ночами.

  Для Віїда, звичайно ж, всі вони не рятувалися навіть на закуску. Але солдати мусили відчайдушно боротися, щоб зберегти своє життя.

  - Не дайте їм пройти!

  - Скелети занадто сильні.

  - Ці монстри зовсім відрізняються від усіх, з ким ми зустрічалися раніше!

  Слухаючи викрики солдат, Віід спокійно займався кравацькою справою. Він взявся за побкову роботу — одяг з тканин, які доставлено Манауе. Але, незважаючи на це, солдати не забували про них: якщо він втрутився у критичну ситуацію, то відразу втручався.

  Коли ж меч його не вимагав ся, Віїд просто командував:

  - Мечники і копейщики - відійти назад. Перепочиньте. Щитоносці, вибудуйтеся в бойовій порядку і зберігайте ворога. Лучникам перейти на обстріл посрібленими стрілами!

  Віід цінував життя кожного і робив все, щоб ніхто не загинув. При цьому він перетворював кожну наступну битву для солдатів у випробовування, яке вони могли знести.

  Але завдяки ефектам Вежі світла і благословенню священиків ордену Фрей воїни отримували більше досвіду та набагато швидше підвищили рівні.

  - Настукайте! Без зупинки. Бийтеся. Після того, як вб'єте всіх ворогів буде ціла хвилина відпочинку.

  Віід, використовуючи Левовий рів, підганяв солдат. І чим сильніше вони ставали, тим більше він зростав.

  Коли підійшла до кінця четвертого тижня таких тренувань, всі вони стали гідними воїнами, які вже не втрачалися у будь-якій ситуації.

  Бен, Стам і Юфре подолали 60. Тепер вони почали розуміти бій і самі могли приймати рішення, які допомогли їм перейти в ранг сотень.

  - Для захисту Мори в скорому майбутньому знадобиться ще більше солдат. Я хочу, щоб ви були прикладом для них.

  - Так!

  Після закінчення тренувального походу Вікід виступив з промовою перед стрем солдатом. У минулому - прості селяни, пройшовши через важкі битви, стали справжніми воїнами.

  І це було ще не все.

  - Завжди думайте про життя товаришів. Коли поряд є ті, на кого можна покластися, то ви і ваше поселення будете в безпеці.

  - Так! Ми будемо дотримуватися ваших вказівок.

  Загорнувши промову, Віід наказав набрати ще тисячу солдатів. Така сила вимагалася, бо територія провінції Морта була завелика і дорівнювала приблизно половині королівства Розенхайм. Проте, підтримувати громадський спокій було одною з найважливіших обов’язків правителя.

  Часи розвитку економіки та торгівлі перетворилися на впровадження військової сили.

  Але Вікід дуже не хвилювався, бо недавно будівництво вже скоро повністю запрацює і його слід буде збільшити. Отже, його прихована мрія про зміну податкових ставок і різкого збагачення ставала все ближче й ближчою...

*

  Залишивши спогади останніх чотирьох тижнів, Вікі перемістився на пагорб у значному віддалі від Мори.

  - Ваїл, Вадуль, Васам!

  Віід закликав виверн, яких сам колись створив і оживив.

  Вдалині над горами з’явилося шість точок. Змахуючи величезними крилами, ці об’єкти наближалися з запаморочливою швидкістю. Дуже скоро можна було побачити блискучого золотого чоловіка, який стояв на спині Ваїл.

  Віід несподівано усміхнувся, коли побачив їхню величну зовнішність.

  - Усі живі і здорові!

  Це була усмішка полегшення, подібна до тієї, що складається у людини, яка вціліла і зберігала колись покладені в сейф гроші!

  Опустившись на землю, виверни відразу ж, сильно покаяючись з боку в бік, підійшли ближче, щоб отримати ласку від Віди.

  - Господарю, як ми раді тобі.

  - Ми дуже-сильно нудьгували.

  Під час перебування в Тодумі Харизму і Лідерство Віяда зовсім не змінилися. Але це було так, як довго чекали на свого батька! Адже саме він дав їм життя.

  - Хм, хлопці, здається, ви трохи поправилися.

  - М-м-му?

  Віверни, плескаючи очима, божевільно схилили голови. Своїм виглядом вони показували, що взагалі не розуміють, про що йде мова. Хоча насправді обліплені у свій час настільки, що їм навіть стало важко літати. Тому здебільшого вони були на землі, полюючи на беззахисних кроликів.

  Лише потім, після танення Північних льодовиків, активізувалася величезна кількість монстрів і бродити по землі стало досить небезпечно.

  'Ох і непростая нынче видобуток'.

  'А тут ще треба вижити'.

  Дотримуючись своїх інстинктів, вони напевно кинулися до неба. Де й влаштовували справжні повітряні бої, в яких по природі були вправні. А от Золотий чоловік допомагав їм стрілянину з лука.

  Так що з тих пір, як монстри на півночі почали ставати дедалі сильніше, виверни - нехай і мимовільно, теж розвивалися, захищаючи свою територію.

  Всю провінцію Морта!

  Край, де вони щодня ризикували життям, полюючи на монстрів.

  Спочатку, коли Вікід тільки створив їх, всі вони народилися приблизно з 323-м рівнем. Потім почалася війна з Армією безсмертних, Північна експедиція і бій із Костяним драконом! І, пройшовши через низку цих битв, вірні слуги виросли, досягнувши 360-х рівнів.

  Тепер їхні крила лозили, а на спинах перекочувалися м’язи. А тіла виглядали дуже велично, хоч і були покриті ранами.

  - Ну-у, гаразд, все ж не так вже й поправилися. Мабуть, вам довелося погано, поки мене не було.

  Віід, послуговуючись найстарішими з найкривавітніших бинтів, щиро турбувався про всі рани у вайверні.

  - Кяк-к'як!

  За що ті, висловлюючи вдячність, обережно стрималися об нього своїми головами.

  Віід зробив для захисту від холоду одяг із вовчих шкур, і за минулий час вони перетворилися на лахміття. Але, порівняно з іншими летючими монстрами, які не мали зброї, навіть таке вбрання надавало їм винятковості. До того ж, допомога в территоріальних повітряних сутичках була досить серйозною.

  Віід зняв вовчі шкури і кинув вивернам давно просвердлені шматки кінини.

  - Ох і насучилися ж ви. Лопайте вдоволь!

  Така турбота принесла невимовне задоволення усім, хто радів з одного зібрання! Особливо тому, що вони сподівалися зазнати пригнічення і образи, а не почути добрі слова.

  'Ну ось і господар став Людиною'.

  'Оказується, він був не таким вже й грубим'.

  У повітрі прямо відчувався, як виросла дружність виверн.

  Васам навіть повернувся і підставив спину.

  - Господарю, якщо хочеш, можеш покататися на мені. Чи немає місця, куди ти хочеш поїхати?

  - Мені якраз потрібно дещо потрапити, ти дуже до речі.

  Віід негайно забрався на спину Васама.

  - Напрямок - південь. Прийшов час веселих подорожей!

  З кожним змахом крил виверн Віїд піднімався все вище в небо. Сонце вже закрилась над горизонтом, отже політ проходив в оточенні яскраво світлих зірок. Проходил... Доки шлях не перешкодили суцільні чорні хмари, які громіли і поливали дочекань.

  Холодні краплі відскакували з шумом від вже наскрізь промоканих виверн і Віяда, щоб кинутися вниз на невідому селищі в темряві. Густі заросли трави під напором диких вітрів, а потічки падали і скидалися додолу.

  У розрідженому ґрунті річки стояли вперті рибалки. А на рівнині поспішно стікався великий загін мисливців, чи то воїнів.

  Стежок, і ще один.

  Бід працював шиєм, сидячи верхи на спині віверни. Він повторно використав вовчі шкури, щоб створити новий одяг для своїх слуг.

  Це був той самий час, та сама романтика, коли була можливість працювати посеред прекрасного пейзажу, в оточенні матері-природи!

  Лише Віід міг зрозуміти ці почуття.

  'Та радість, коли трудишся без нервової поспіху, і з-під твоїх рук виходить закінчена річ! Задоволення, яке я вперше дізнався у десять років під час пришивання очей лялькам. І тут, так високо в небі, здається, що серце готове вискочити з грудей. І за роботою непомітно пролітає час'.

  Характер Віїда сформувався важким завданням, так що тепер, коли з'явилася можливість неквапливо попрацювати над чимось складним, він отримував справжнє задоволення від процесу і результату!

  - Це ж фортеця Мубаїн!

  Віід раптово згорів зі спини Васама.

  На землі височіла фортеця Мубаїн, оточена широкою укріпленою стінкою. У неї була гільдія Чорної змії, відома володарем Крескентом!

  Ця фортеця не була столицею будь-якого королівства, але все ж представляла собою досить велике поселення, за числом жителів нехай і не дотягувалось до фортеці Серабург з царства Розенхайм, проте цілком схоже на вільне місто Сомурен.

  - Господарю, це і є мета? -тяжело змахуючи крилами, запитав Васам.

  Але Вікід мотав головою:

  - Ні. До нашої мети треба летіти ще трохи далі.

  - Ясно, хазяїне.

  Васам не переставали махати крилами.

  Після мубаїну, що лишився позаду, перед ними з’явились нові фортеці та села. Але Вікід не давав вказівок спуститися і нічого не показував, що якась з них і є пункт призначення.

  "Секрет скульптурної майстерності. Чи варто мені піти прямо до мети, дотримуючись поради богині Фреї або все ж провести своє дослідження, відвідавши ці міста... Ні, поки точно не варто.

  Вііду не хотів марнувати час, тому вирішив: якщо вже почати, то краще саме з даного Богом місця.

  Так пролетіло ще десь три години. А з моменту, як минули фортеця Мубаїн - всі п'ять.

  - Тя... Важко, хазяїне. Коли ж ми доберемося?

  - Не робіть цього.

  - Ох, скажи хоча б, скільки нам залишилося ...

  - Практично на місці.

  Видихаючи Васам продовжив політ. Хоча ті, хто підростав кінчиками крил, знали, що до повного виснаження залишилося небагато. Вперше в історії могло статися так, що виверна загине, розбившись про землю через просту утому.

  Минуло ще дві години, і Васам, не витримавши, вигукнув:

  - Господарю, давай передохнемо!

  - Вперед, тут рукою подати.

  Пройшов ще десь одну годину.

  - Я... Я... Справді втомився-л... Чи не міг би ти, господаре, пересісти на кого-небудь іншого?

  Решта були далеко позаду. З того часу, як Васам підійшов до межі втоми, вони, наперед визначивши такий розвиток подій, почали триматися на пристойному відстані.

  У цьому плані інтелект вірен був видатною людиною.

  Коні і виверни належали до тих видів тварин, які мають чудову здатність миттєво нарощувати швидкість. Але вони були не в порядку з витривалістю. Під час подорожі на далекі відстані їм було дуже важко говорити про присутність людини.

  Але Вікід не вірив у це.

  - Досадно. Ще трохи, і ми прилетимо, так що ж ти створюєш зайві складності? - Сказав він тоном, від якого зникло всяке бажання сперечатися.

  Якби Вид не був творцем, Васам би давно полетів вниз, на землю. І так, як дитина перед батьком чи матір'ю, він був змушений знущатися над собою.

  І хоча Васам вирішив ще трохи потерпіти, він спробував запитати:

  - Господарю, скільки залишилося?

  - Тепер зовсім небагато, і все.

  - ...

  Нетерплячі слова Віда були жорстокі. Чи ж він не говорив « мало » з тих пір, як вони ще були в небі над фортецею Мубаїн?

  І так вони летіли ще чотири години.

  Тепер на землі височіє розкішний гірський цепей. А посеред них росло багато густих лісів, та й справа виднілися штольні і шашнули туди-сюди гноми.

  Це пейзаж, цей поєднання гір і дерев можна було насолоджуватися, але на цьому моменті очі Васама вже потьмяніли.

  І тільки тоді Віід невтомним голосом сказав:

  - Хм, ось тепер-то ще дві години, і все.

  - ...

*

  На відміну від інших королівств, що милися широкими річками або лежали на широких рівнинах, царство Тор розтягнулося серед трьох гірських хребтів: Норін, Ульта і Сайгорн.

  Це місце вже понад 600 років розвивалось зусиллями гномів. Товари, які вони тут виробляли вважалися на всьому континенті вражаючими. І це не дивно, адже тут добували золото, срібло, платина, бурштин, сапфіри, алмази, малахіт, кришталь, рубіни та опалу. Всі мінерали, починаючи з заліза і закінчуючи міфрілом.

  Гноми володіли вродженим Ремеслом і, у силу такого багатого джерела сировини, в більшості своїх ставали ковалями, що створюють прекрасні зброю та броню. Ці предмети без проблем продавалося в будь-якому місті континенту, та ще й за високими цінами, через що торговці постійно відвідували королівство.

  Проте гноми королівства Тор ні крапельки не відчували себе щасливими. І все через їхнє джерело страждань...

Глава 9. Гном Артхенд

  Хтось стежив за пагорбами Тор, які кружляли над горами. Дочекавшись, коли вони ховаються за хмарами, він витягнув ніж і пішов оглядати місцевість.

  Цим чоловіком був не хто інший, як Вікід.

  - Треба б знайти невелику скелю.

  Коли він вирізав орку Карічі, то працював з досить великим шматком каменю. Але цього разу не потрібно було такого матеріалу.

  Але знайти щось у цій місцевості не вийшло. Ліс виявився набагато густішим і більшим, ніж виглядав з неба. Він умів зберігати свої секрети.

  - Тоді доведеться використовувати деревину.

  Він обрубав крону і гілки вибраного дерева, а потім зробив з нього заготовку для майбутньої скульптури. Після чого взявся до роботи.

  Щоб прикинути образ майбутнього витвору, Віід почав з замірів власної голови, тулуби і ніг.

  - Можна зробити на тридцять відсотків менше, ніж я зараз.

  Зігнувши спину і опустившись на коліна, він неквапом зрубував ножа. Мало - помалу перед ним вимальовувалася фігура з великими товстими ногами та майже відсутнішою талією, через що нижня частина тіла просто скидалася на верхній.

  - Здається, не вистачить...

  Хоча він використав найбільше дерево у цій місцевості, матеріал був маловажний. Але робити вже нічого, і Віід продовжив роботу. Він вирізав короткі пухкі руки і перейшов до останнього та найважчого - голови.

  - Гноми. Потрібно передати всі їхні особливості.

  Невіруючі впертості та хоробрість. У класах гноми переважно вибирали Воіна або Берсерка і без вагань виступали проти будь - якого ворога.

  Незважаючи на те, що їхня раса була дуже слабкою, то все ж таки найбільша в континенті. А завдяки вродженому навантаженню Ремеслі все, що потрапляло до них у руки, незабаром стало гарною формою.

  Але стосунки між гномами не були такими вже й гармонійними.

  Ті з них, хто присвятив своє життя якомусь ремесла, майже не виходили із майстерень. Навіть коли їхні твори стали шедеврами, звістка про них на цілий світ не мала жодного уявлення.

  Ще гноми славилися бездоганною якістю руди, коштовних каменів і міфріла... Також своєю жадібністю до секретів та матеріалів.

  Раса, яка щиро і незмінно любить вогонь та розплавлений метал.

  Віід вже закінчив статуру і тепер зосередився на виведенні контурів свого ротового рота та опущених, обзирливих очей. Потім він переключився на густу і довгу, до грудей, бороду. Він виводив її прядь за пряддю, поки вона не стала здаватися живою.

  Вирізає такі дрібні деталі без високого рівня скульптурної майстерності. Те саме стосувалося коротких пухких рук і ніг.

  Вікід був дуже задоволений собою.

  - Але ж непогано для гнома, зовсім непогано...

  У порівнянні з орком Карічі цю скульптуру можна було розглядати без страху навіть вночі.

  - Можна навіть сказати, відмінно. Скульптурна трансформація!

  Тіло Віада змінилося відповідно до скульптури. Його зріст зменшився, а руки й ноги стали товстими. Тулове створіння сплюснувалось, тоді як голова з’явилася довгою до грудей бородою, яка підросла. А довкола очей з’явилися морочки, які важко розпізнали вік.

  - Кхо-кго! - Протяжно прокашлювався Віїд новим голосом.

  Після чого він вирушив до села гномів. Як коротконогі, стало просто утримувати центр ваги, але в той же час з'явилася і досить сильна задишка.

  Однак Вікід, намагаючись відновити дихання, намагався не здаватися.

  - Яке б ім'я вибрати цього разу?

  У голові вертілося кілька варіантів. Але йому хотілося чогось в стилі орка Карічі - прізвисько, яке справило б сильне враження.

  - Артхенд. Ім'я, яке передає уточнений світ мистецтва.

*

  Після того як Лі Ген залишив капсулу, він знайшов своїх одногрупників за переглядом телепередач у кімнаті відпочинку.

  У цю хвилину на екрані показували "Героїв Версальського континенту" - одну з інформаційних програм, транслюваних CTS Медіа. У ній передавали свіжі новини в рамках опитування гравців, поселень і фортів. А завдяки тому, що вона була дотепною і гумором, то вже набрала значну кількість глядачів телеглядачів.

  - Ти вже все? - З любов'ю запитала, що він помітив на початку Мін Сора.

  - Так, кивнувши, відповів Лі Хен.

  - Добре похотів?

  - Було не до цього. Провівши весь час в дорозі.

  - А куди? - З несподіваним зацікавленням запитав вже Чхве Сангжун.

  - У королівстві Тор.

  - Хм-м, Тор... Це, значить, королівство гномів - з подивом вимовив Сангжун.

  Решта теж зацікавлено втупилися на Хена.

  - Мені б теж хотілося бути у гномів.

  - А як виглядає королівство Тор?

  Однак Лі Хен знизився своїми плечима.

  - На жаль, до поселень я поки так і не добрався... Але вже в околицях.

  - Ах, ось як, — зрозуміло вимовив Лі Южон.

  Оскільки Версальський континент досить обширений, часто навіть кілька днів не вистачало, щоб перебратися з одного королівства в інше. Це стосувалося не лише людей, які йшли пішки, але й коней та карет. Навіть рухаючись по дорозі, треба було підніматися в гори або робити гак через річку, що вимагало багато часу.

  Тому всі присутні чудово розуміли, чому він ще не в королівстві.

  - А я вже бував у королівстві Тор. Хен, а ти, випадком, не торговець? - З тривогою помітив Пак Сунджо.

  - Ні, а що?

  - Просто гравці з бойовими класами практично не бувають в цьому королівстві. Те ж саме з чарівниками і заклиначами. У гномів дуже сильна расова солідарність. Якщо ти купець, який вивозить з королівства товари, то відношення до тебе буде нормальним, оскільки приносиш їм прибуток. А ось з рештою...

  Послабившись небагато, Лі Хен наповнив:

  - Я скульптор.

  - ...

  - ...

  Тільки почувши цю назву, всі разом замовкли. Окрім того, співчуття і смуток переповнили погляди одногогрупників! Це нагадувало перше зібрання, коли вони вже ділилися своїми класами.

  Мін Сора перша набралася сміливості:

  - Ти не впадай у відчай. Крім того, серед скульпторів є відомий гравець. Та й ти, напевно, чув про нього. Його звати Віід.

  - ...

  - Ой, не чув? Цей гравець створює дивовижні скульптури, ще один з небагатьох, хто подорожував світом вампірів!

  - Мін Сора, у того Відіда вроджений талант до скульптурної справи, з насмішкою вимовила Ліжон. - Можна сказати, він той, чия душа пов'язана з мистецтвом. Адже не просто так він обрав клас скульптора в Королівській дорозі. Тому неправильно порівнювати з ним інших.

  - Кхм, - кашлянув Лі Хен.

  Йому було ніяково слухати ці слова, навіть якщо присутні і не здогадувались, що́ про нього говорять. Останнє, взагалі-то, було і не дивно. В усіх випусках вампірів працівники телеканалу досить вправно ховали зображення його обличчя: показували через очі або підбирали такі огляди, щоб можна було побачити тільки спорядження. Все тому, що якщо темні геймери виянуть особистість Вііда, то з'явиться велика ймовірність того що пригоди в Королівській дорозі відразу будуть мати значні перешкоди.

  - Ну, якщо ти скульптор, то для тебе знайдеться багато роботи в королівстві Тор, - висловив свою думку Чхве Сангжун. - Там велике різноманіття мінералів, та і винагороди відмінні, так що удачі, добре постарайся там.

  Він вирішив, що поради щодо дослідження підземних підземель Лі Хену з його класом ні до чого, тому спробував хоч таким чином трохи підбадьорити.

  'Похоже, в домашньому завданні мені доведеться очолити дослідження підземелля'.

  Поки Сангжун сміявся, реклама на телеканалі закінчилася і почалася передача про героїв Версальського континенту. Лі Хен, як правило, відразу пішов би геть, оскільки несильно цікавився тим, що транслюють по телевізору, але цього разу зміст програми торкався і його особисто.

  - Чхве Деджін, говорячи про зміни на Півночі, неможливо не торкнутися Мору?

  - Вірно, тут ти правильно помітила, Юн Дамбі. Після танення снів шукачі пригод вирушили в нові землі, після чого на форумах з'явилося багато повідомлень, що місце це ще досить дике і не досліджене. Тож заселення цих земель буде дійсно важким завданням.

  - Але ще кажуть, що Північ стала дуже небезпечним місцем у зв'язку з звільненими із льоду і об"єдналися в зграї монстрами.

  - Так, так. Але ті, хто відправився туди, також не гаяли часу. Вони зібралися разом і дали розвиток містечку Мора, побудувавши там усі необхідні для життя будівлі. Ось побачиш, одного дня люди підкоряють території монстрів і на Півночі теж з'являться королівства.

  - Вірю, вірю... Раз ми визначили тему першої частини програми, яку будемо освятити обговорення Півночі і Мори... А що буде з нашими глядачами у другій?

  Цього разу було присвячено Півночі. Роблячи акцент на провінції Морта, провідні розповідали про те, що відбувається у поселенні та розвитку сучасних гравців.

  Лі Хен побачив позитивні новини.

  'Було б прекрасно, щоб вони сказали про поселення якомога більше хорошого. Тоді на північ відправиться ще більше гравців, і мої прибутки збільшаться.

  Якщо телеглядачі захочуть відвідати Мору і витратити там гроші, то доходи поповняться додатковими оподаткуваннями й зароблять також Лі Ген.

  - Отже, у другій частині ми уявимо вам гарячі новини. Дэжин!

  - Так, Юн Дамбі?

  - Стала відомо нову пригоду Віїда, громадськість вже накалена до краю.

  - А... Ти про битву Паланка, відео якої з недавнього часу знаходиться на пікі популярності? Давайте покажемо нашим шановним глядачам маленький уривок прямо з місця подій.

  Телестудія зникла, і на екрані у вигляді скелета з'явився Віїд. Потім пішли кадри, де він приймав прохання принцеси, як вони мчали верхи на білому коні, подолаючи ворогів.

  - Боже...

  - Серце-то як скажено колеться.

  Мін Сора і Лі Южон, стискаючи кулаки, не відривали очей. Вони повністю занурилися у неймовірні сцени битви Віди.

  KMС Медіа першим показав битву Паланка, яка відразу ж зайняла місце найпопулярнішого відео у щотижневому рейтингу каналу. Через п’ять днів виклали і повний оригінал, який став першим не лише за кількістю переглядів, але й за його допомогою.

  Останнє з’явилося в результаті нагромаджених запитань.

  - Хоча це можна віднести до всіх пригод Віди, але в цьому відео занадто вже багато невизначених питань.

  - Да уж. Згідно з викриками солдатів і державних символів, можна впевнено стверджувати, що місце подій став конфлікт Паланка. От тільки абсолютно незрозуміло, як Віід зміг там опинитися.

  - А що викликає найбільше питань?

  - Звичайно ж, майбутнє завдання. Дуже багато коментарів про те, чи воно закінчилося після цього, або буде ще одна спроба.

  Зараз по КМС Медіа показують новинні програми про розвиток кожного з залучених у битву Палланка держав, а понад того - про особливості монстрів, їх магії і вміння.

  Після повної трансляції передачі Лі Хену було дозволено викласти початкове відео в Зал слави. Однак і оригінал починався одразу після битви Паланка. Кадри, де Віід проходив треніровий зал і читав книгу Рицаря, були видалені.

  КМС Медіа, керівник програми з питань розвитку цієї пригоди, дуже переживав, що Королівська дорога може докорінно змінитись. Люди почнуть битися за володіння вежами, і навіть почнеться перша континентальна війна.

  Світ гри базувався на свободі, і під час пригод люди повинні були приймати всі рішення самостійно. Якщо новинні канали почнуть давати забагато інформації, то гравці вибудуються в черзі перед тренеровими залами, що безпосередньо вплине на задоволення Королівської дороги.

  А оскільки, ще й за домовленістю з Віідом треба було тримати в таємниці не проведені до кінця завдання, телеканал тримав всі матеріали таємно.

  - Чи з'явилися якісь нові подробиці про надзвичайну силу Віяда?

  - Війна з Армією безсмертних. Там він показав неймовірні командирські здібності, завдяки яким легко керував орками та ельфами. Виходячи з вміння Рів лева, ми можемо припустити, що він має високі показники Лідерства і Харизму. Я думаю, що раніше він мав клас Паладіна.

  Тому що розвиток навичок лідерства і керівництва найбільше підходить лицарю?

  - Верно. Після того як Віід переміг вампірів клана Джеоліо, багато хто почав схилятися до думки, що він паладин ордену Фроїї. Але через деякий час він знову з’явився у битві проти Костяного дракона, але вже використовував некромандію та інші дивовижні здібності.

  - Саме через це і почалися всі протиріччя. З якої причини Палланка не міг використати якусь некромантію у битві; чи він справді міг, але свідомо відмовився від неї?

  - Тобто ти хочеш сказати, що Віід спеціально не хотів розкривати свою... Сила?

  Очі Юн Дамбі відчинилися від здивування. Якими ж мужніми і самовпевненими треба бути, щоб боротися без магії. Обличчя дівчини виражало глибоке каяття через те, що Віід не зміг скористатися некромантиєю.

  Відвернувся на милий вираз обличчя Юн Дамбі Чхве Деджін поспішно продовжив:

  - Звичайно, і це не можна виключати. Але давай повернемося до обговорення битви...

  - Ну, постій небагато, чи можливо таке, що він навмисно не скористався магією?

  Юн Дамбі була ярой фанаткою Віїда.

  Мало хто з людей у Королівській дорозі міг змусити її серце битися частіше. Наприклад, гільдій не мав до них жодного відношення через те, що кожен з гравців на екрані постійно розхвалював себе та свою гігієну.

  І тому було великим питанням, чи вони дійсно були правителями. Ці гравці безбожно експлуатували НІПів-солдат, не кажучи вже про жителів поселень і учасників своїх гільдій. Вони продовжували інтриги з хабарами, погрозою, вимаганням, наклепом та намовами і цим аж ніяк не допомагали молодим гравцям.

  Звичайно, зустрічались і добрі правителі, але на широких просторах Версальського континенту це було скоріше винятком, ніж правилом.

  Згідно з роботою Юн Дамбі часто стикалася з такими людьми, тому прості шукачі пригод переповнювали почуття поваги й заздрості. Адже такі шукачі скарбів були вічними романтиками!

  Вікід був відомий як Бог війни ще з часів Землі Магії, до того ж багато завдань, які він проводив, спочатку вважалися невиконними. Тому для багатьох він був символом шукачів пригод, які займалися полюванням та виконанням складних місій.

  - Добре... Все, що я зараз скажу, лише мої припущення. У порівнянні з минулим появою, під час бою зі Костяним драконом, його фізичні здібності тепер здаються більш вражаючими, в той час як рефлекси, швидкість рішень, сміливість і чіткість рухів залишилися незмінними. Якщо більше подивитися на те, як Вікід втримувався у небі на дракону, з'являються припущення, що він насправді є майстром якихось бойових мистецтв... Але набагато цікавіше те, що деякі гравці зробили.

  - І в чому ж воно полягає?

  - Що за певних умов Віїд перетворюється на монстра, точніше не жити. В інтернеті зараз багато порівнянь зовнішності скелетів двох останніх бітів. І відмінності існують.

  - Але я не бачила гравця, який розгулювався зі скелетом.

  - Звичайно, не бачила. Якщо хтось у образі скелета увійшов до будь-якого поселення, про це відразу стало б усім відомо.

  Сила, яка може обманути смерть - це високорівневий досвід, що належить лише класу Кривавого некроманту. Але у грі й досі набирався не так вже і багато людей, які вибрали курс магії. Але некромантія сама по собі була другою спеціалізацією мага, а для того щоб стати Краваним не кроманатом потрібно було пройти вже третю специфікацію.

  Тож не дивно, що люди мали лише здогадки.

  У цей момент Лі Ген вже зібрався покинути кімнату відпочинку, як у передачі оголосили ще одні новини, на жаль, також пов'язані з ним.

  А зараз, перед завершенням програми ми поговоримо про війну між королівством Калламор і Хабен. А також про Рицаря руйнування Кольдріма. Кажуть, що недавно він зробив подвиг зі своєю лютою армією?

  - Так. Цього разу під постійним напором Калламора королівство Хабен виявилося в безвиході і втратило свою фортецю.

  - Осада фортеці Сістайн. Хотілося б подивитися, як це сталося. Чи є у нас відеозапис?

  - Звичайно, буквально тільки що ми отримали гарячий відеовідлік. У ньому зафіксована сила Кольдріма, який очолює армію Калламора. Давайте подивимося.

  На екрані з’явилися зображення фортеці Сістайн, і на глядачів обрушилося буріння коней.

  - В атаку! Знищимо їх!

  - Нехай живе Калламор!

  - Піднімемо мечі за честь і перемогу нашого короля!

  У ту ж мить небо стало сірим, і з неба почали падати сильні дощі. Але нападників це не зупиняло. Взявши сходи і канати, вони відважилися на штурм стін. У той же час з цією гарматою почали атакувати головні ворота, тоді як чарівники й лучники вели запеклий обстріл стін.

  Під такою напорою фортеця Сістойн виглядала беззахисним кам’яним велетнем, якого тепер планували розібрати до останньої цеглини.

  - Бійтеся з мужністю!

  - Умрём ради майбутнього нашого королівства!

  Воїни королівства Хабен билися відчайдушно, але було очевидно, що вони програють.

  Добре навчені війська Калламора поступово набирала сили і вже тепер становило сто п’ятдесят тисяч осіб. І це не рахуючи рабів, яких забрали з полонених і солдатів.

  Така стратегія ввела противника у замішання, не дозволяючи йому діяти активно через страх зачепити своїх. Тоді як воїни Калламура використовували все, починаючи від партизанської війни з рукопашним боєм і закінчуючи облогами. Якщо противники не втрачали мужності перед початком битви, то нікого з них уже ніхто не щадив.

  Їх вже називали лицарями руйнування, відомами народження для війни створення.

  Оцінка головнокомандувача Кольдріма злетіла завдяки його перемозі на війні.

  - Вау! Чудово! - Він захоплено вигукнув Чхве Сангжун.

  Фортеця Стіштайн була приречена ще до того, як вибухнула армія Калламора.

  - Це якими ж лідерськими здібностями потрібно володіти, щоб керувати такою великою кількістю солдатів?

  Усі командири Калламури були природженими лідерами, але Кольдрим був лише винятковий потенціал командувати. Не тут і не зараз.

  На початку компанії Кольдрім оточив фортецю Сістайн, щоб не доставити підкріплення та продукти. Для тих, хто сидів там, це означало бути повільною і водночас впевненою поразкою від армії в три - чотири рази.

  Але навіть якщо б вони отримали підкріплення, це не затримав би вторгнення.

  Кольдрім зібрав велику силу, і удар з фортеці став лише першим кроком, який відкривав дорогу до Хабена. У той самий час він посіяв замішання в таборі противників, оскільки тепер їм доводилося розв’язувати проблеми фортеці. До того ж, якщо військо Хабена не було таким численним, облога могла б повністю залучати його.

  Під час війни нападники, як правило, були в гіршому становищі, але у цьому випадку захисників заперли у себе вдома і не довго приготовлялися.

  Коли королівство Калламор оголосила війну, гравці Хабена тільки зраділи.

  - Декларація про війну? Хороша можливість отримати окуляри розташування.

  - Війна між королівами. Буде цікаво. Мабуть, я навчаюся.

  Гравці, маючи впевненість у своїх силах і перемозі, без розмірковування виступали на захист власного королівства. Ось тільки їх противником стала країна лицарів. І коли гравець Хабен побачив справжнього кінного полку, то побіг за шкірою.

  Дев’ять тисяч кінних лицарів, які тримали свої списи й мечі високо, швидко йшли вперед і залишали позаду себе хмару пилюки. Під ногами противників тремтіла земля, а шум та крики майже не лопають барабанних перетинок.

  - Чт... Що це?.

  - Давай втечемо... Якщо ми будемо стояти попереду, то точно загинемо.

  - Але солдати...

  - Ідіот! Який сенс буде в солдатах після твоєї смерті?

  Воїни, які стояли в передніх лініях, у паніці побігли і підламали дух армії. Цінтуріони, хелліархи і навіть лицари королівства Хабен сховалися за спинами простих солдатів, ніж тільки ще швидше наблизили неминучу поразку.

  У Півці королівства Калламор було багато гравців, і коли вони побачили страх противника, то відчули ще більшу впевненість та силу, через що лютували всіх на своєму шляху.

  У розпалі битви Кольдрим наказав пускати на полі бою вогняні стріли.

  Без належного командування і під хвилею вогняних стріл, військо зайшло в хаос. Впевненість у тому, що вони зможуть перемогти Калламор, виявилася великою оманою. Адже навіть маги, які будували всю свою ману не змогли внести багато серйозного вкладу у бій.

  Перемога Калламора стала неминучою. Рицарі переслідували втікачів до останнього, так що вижили тільки п’ять років тому.

  Після того як величезне військо було розбите, настала черга фортеці Сістайн. Кольдрим, який отримав за цей бій прізвисько "Жинець війни", наказав атакувати стіни.

  - Їх лицарі справді дуже сильні. Не без причини Калламор називають королівством лицарів. Крім того, з їх боку було видно більше... - Сказав Чхве Сангжун, не відриваючи погляду від екрану.

  Лі Южон і Мін Сора закидали головами. Здавалося, що вони також підтримували Калламор.

  У царстві Хабен було багато знаменитих гільдій. І не було майже жодної людини, яка б не постраждав через тих хто належить лише їм мисливських територій і надмірних податків у поселеннях. Отже, несправедливі жертви дуже зраділи перемозі Кольдріма. А ті, хто нічого не втрачав у разі поразки, навіть не записувалися до війська.

  Відео впевненої перемоги Калламора над Хабеном показували всюди. Така невільна пропаганда також внесла свою частку у війну. Люди почали вважати, що перемога очевидно опиниться на стороні Калламора.

  Лі Хен був дуже задоволений.

  'Все-таки добре, що я тоді його врятував'.

  Рыцарь руйнування, який був звільнений з полону вампиров. Лі Ген пишався близькими дружніми стосунками з Кольдримом і тим, що зробив величезний військовий внесок у королівство Калламор.

  Зрештою стіни фортеці Сістайн були захоплені. Внутрішня зброя не могла повністю використовувати захисні засоби, тоді як маги тільки збільшували силу.

  - Солдати, вперед!

  Кольдрім вибрав найпростішу тактику нападу на те, що після поразки в зовнішній стіні захисники не встигають перегрупуватися. Так що, хоча тепер солдати Калламора ставали досить вразливими для атаки зверху, вони дружно кинулися вперед.

  - Спасите!

  - Нам потрібно увійти всередину!

  Бойовий дух воїнів королівства Хабен напрочився. Відчайдушно намагаючись потрапити у внутрішню частину фортеці, вони створювали замішання і безлад. А поки що противники, які прагнули зміцнити свою перемогу, наближалися до них.

  Потім величезна хвиля воїнів Калламора влетіла всередину! І хоча гравці вже були у стані втомитися від війни, вони впевнено завершили свою працю. Коли на вершині фортеці Сістайн заграв прапор Калламора, переможці почали голосно кричати.

  - Раз фортеця Сістойн впала, то у королівства Хабен більше немає можливості для відступу. Деджін, що ти думаєш про подальшу війну? - запитала Юн Дамбі.

  - Ты права. Тепер шлях до столиці відкритий. Крім того, дуже сумніваться в тому, що Систейн гільдія буде продовжувати брати участь у війні. Так що тепер можна очікувати фінального бою, в якому позосталі великі гільдії об'єднаються, щоб дати єдиний відстій ворогу. Справжня війна тільки почалася.

*

  - Нам потрібно вирішити, яке підземелля і пригод будемо проходити, - чітко сказала Лі Южон після перегляду новин.

  Цього року вона отримала стипендію, але хотіла успішно пройти завдання і отримати його.

  - А як щодо того, щоб представити свої класи і рівні? Я почну першою. Мечник, я перебуваю в королівстві Дейл, 237-ий рівень.

  Наступною відреагувала Мін Сора:

  - Я зараз разом з Южон. Чародей. Рівень 144... Він трохи вище, ніж раніше, - невпевнено закінчила вона тихим голосом.

  На зборі нових студентів її рівень був сто сорок і з того часу не так вже й сильно піднявся, тому вона дуже соромилася.

  - Мечник 297-го рівня. Належу гільдії чорний лев. Набираюся на нашій території в фортеці Нехалес, - голосно вимовив Чхве Сангжун. Його рівень і вплив надавали самовпевненості.

  У порівнянні з ним Пак Сунджо соромився.

  - Ну, е ... Вор 355-го рівня. Зараз я перебуваю... В гробі короля Суна.

  Гробница короля Суна! Місце, де залягало багато пасток і мумій. Не кожен високорівний гравець хотів туди піти. Крім того, гробниця була розміщена на величезній території і щоб добратися лише тоді, коли король та королева заспокоїлися, потрібно було зробити довгий шлях від головного входу. Загалом, повне дослідження цього місця ще ніким не проводилося.

  - Гробница короля Суна...

  - Твій рівень сильно виріс з минулого разу.

  - Ти побачиш її один?

  - Так. Я спеціалізуюся на демонтажі пасток і атаках з засідки.

  Поки увага зосередилась на Пак Сунджо, Лі Хен тихо представив себе:

  - Скульптор. Рівень... Ну, так собі. Находжу в королівстві Тор.

  Він не хотів їм брехати. Але як темний гравець не міг просто так афішувати свій рівень, характеристики та навички.

  - Ага, зрозуміло, - більше нічого не запитуючи, сказала Лі Южон.

  Спочатку знаючи, що Лі Ген є скульптором, вона не хотіла дізнатися щось ще.

  Як чаклун Мін Сора розуміє кивнула і сказала:

  - Лі Ген.

  - Да?

  - Я знаю, що зазвичай ти виконуєш завдання поодинці, але цього разу всім нам потрібно зібратися разом. До того ж, додамо ще пару людей до семи. Якщо ж ти не приєднаєшся, то тобі буде важко отримати прохідний бал.

  - Добре.

  Лі Хен злегка кивнув головою.

  Для нього домашні завдання не становили жодних проблем, бо він не потребував високої оцінки. Вони мали намір отримати тільки проходи, щоб вийти з університету і не більше. Тимчасом як інші студенти час від часу мали не тільки розваги, але й їжу.

  'Але в випадку з Королівською дорогою все змінилося'.

  Вона була його роботою, через що хотілося зробити все можливе. Крім того, він займався постійними дослідженнями підземних підземель.

  Незважаючи на його згоду, Мін Сора все ще турбувалася і хмурила лоб.

  - Шкода, що наші класи з тобою не зовсім підходять для дослідження підземних...

  Чародей і скульптор, два мечника та один злодій, а також величезна різниця в рівнях. Не найкраще поєднання, особливо у світлі того, що гравці не зіграні.

  - У будь-якому разі, нам ще потрібно знайти двох, причому священика або хоча б шамана.

  - Так, інакше буде важко в дослідженнях.

  - Потрібно ще враховувати, що інші студенти теж будуть виконувати завдання, так що нам варто взятися за будь-яке не зовсім відоме місце. Тільки тоді вдасться отримати хорошу оцінку.

  - Так. Складність підземелля повинна бути досить висока, так що за дуже короткий час нам доведеться влаштувати слажену команду.

  - Чи є священики або шамани серед студентів, які ще не залучені в команду? До речі, після цього завдання ще намітається і фестиваль...

  - А що потрібно від нашого факультету?

  - Не знаю точно, але, мабуть, рівень підготовки буде масштабний.

  У корейських університетах Фестивали славилися своїм розмаїттям і розмірами. Студенти інших університетів, жителі міста і навіть співаків з акторами приходили на такі заходи, щоб показати невеликі виставки. Проте ілюмінацією стали тематичні заняття студентів.

  'Ось же... В цьому клятому університеті немає кінця.

  Недавно Лі Ген повернувся з подорожі на острів, де було багато домашніх завдань і потім разом побував у підземному підземеллі. А тепер фестиваль!

  'Таке відчуття, що вже навіть в реальності я проходжу наступні один за одним завдання. Все прямо як у Королівській дорозі.

  Лі Ген почувався пригніченим.

  Витрати дорогоцінний час на домашні завдання і фестиваль! Студенти інших університетів заздрили Університету « Корея » за вродливих дівчат, які відвідували їх фестивалі, дискотеки та концерти. Через те, що виттєво на заходах молодого духу.

  Але для Хена це було тільки дражливою незручністю.

  "Знаюся, це все швидко закінчиться"

  Фестиваль тривав п’ять днів, але до нього доведеться витратити багато часу на підготовку. Загнаний в кут Лі Хен відчайдушно намагався знайти вихід з цієї ситуації, але перспективи уникнути всього цього вважалися дуже похмурими.

Глава 10. Диявольський дракон Кейберн

  Селевя Залізна рука.

  Як і будь - яке інше місце в королівстві Тор, вона славилася своїми майстрами, які виготовляли високоякісні вироби з копалень у сусідніх шахтах мінералів.

  По багатьох маленьких домах і рідкісних, але то й справа в очах кузниць можна було впевнено сказати, що це село гномів-ремісників. Так і що тут гадати, якщо більшість присутніх складали саме гноми.

  Але якщо в інших расах торгівля була на центральній площі чи ринку, то залізниця починалася ще перед входом у село.

  Люди, ельфи та інші раси приїжджали сюди на широких возах, щоб знайти гномів, з якими можна було провернути успішну угоду.

  - Я, Мітра, кращий торговець Роена. Якщо у вас є готові зброя або обладунки, чи ви не продасте їх мені?

  - Моя візка забита безліччю предметів. Якщо їх полагодити, то плату...

  - Якщо є товари, які вам потрібні, я готовий доставити їх сюди у великій кількості. Ціни на залізо і мідь в королівстві Тор високі, а що щодо того, щоб замовити у мене дешеве залізо третього сорту з царства Нойд?

  - Я високо оцінюю ваші товари. Хочете дізнатися, наскільки?

  Торговці наполегливо намагалися налагодити торговельні зв’язки!

  Утримуючи гномів, вони з усіх сил намагалися нав’язати їм свої послуги. Звичайно, вони робили це не просто так. Куплені в селі Залізна рука та обладунки можна було легко продати у будь - якому місці Версальського континенту.

  Тому, провівши дуже далекий шлях, щоб дістатися сюди, їм не залишалося нічого іншого, крім як відчайдушно намагатися дістати якомога більше клієнтів.

  - Будь ласка, пропустіть мене.

  - Я простий воїн...

  Особливо важко було гномам з красивою бородою.

  Чесно кажучи, через ці приставання високорівні гноми-кузнани практично не з'являлися в Залізній руці. Ті самі майстри, що жили в селі, не мали найуспішніших навичок. І навіть якщо не виробництвом, то недалеко від шахрайства перепродуй речі.

  Саме в таке поселення і вирушав Віід.

  Ще здалека побачивши торговців, він досить похитав головою, яка виглядала в порівнянні з тілом, кілька величавої.

  'Кажися, нарешті дійшов. Оскільки тут купа торговців, значить, поруч якесь поселення гномів'.

  Деякі великі торговці долали значні відстані, щоб отримати прибуток. Наприклад, їхали з самої Мори. Вони закупляли і продавали товари оптом, через що їх багато хто не любив. Вони не лише перешкоджали своїм менш успішним збиранням, але й не дозволяли зароблянню та збільшенню ціни на виробництво. Тому якість товару в більшості свого у поселенні була посередньою.

  Торговці також здалека побачили Віріда, що наближається.

  'Дзвичайна'.

  'Тот гном мій!'

  Жадаючи наживи, вони гурбою кинулися до гномового підходящого.

  - Купую і продаю предмети.

  - Готовий торгуватися.

  - Ми приїхали здалека. Продайте нам хоч що-небудь подешевлі. Будь ласка!

  - Я дам ціну вище, ніж у інших. Якщо хоч щось є, куплю.

  Коли продавці збилися в такі групи і оточували їх, то диким гномам було досить важко вийти. Крім того, коли гравці - початківці прийшли до поселення у своїх справах і зазнали таких нападів, багато з них пізніше перебували в депресії.

  Але Вікід пронісся наче вітер.

  Використовуючи свій маленький ріст і абсолютне володіння тілом, він прослизнув, вивертаючись між ногами торговців так, що не був зайде жодною простягнутою рукою.

  - Как?

  - Убежал...

  Уперше, коли торговці зустрілися з таким незрозумілим гномом, вони застигли у ступорі і намагалися зрозуміти те, що сталося.

  Вікід же попрямував до воріт села, поруч з якими нерухомо сиділи ще одні торговці. На відміну від попередніх, вони використовували іншу стратегію залучення клієнтів:

  - Жодна людина в світі не купить у тебе речі дорожчі, ніж я.

  - Окрім грошей...

  Але, не ставши навіть прислухатися в їх промови, Віід швидко пройшов через ворота і нарешті опинився у гном'ячому селі.

*

  Гноми створювали добру зброю і обладунки завдяки вродженому таланту до ремесла.

  Навіть прості воїни могли робити предмети, подібні до смолоскипів або стріл. Хоча вони більше славилися іншим - тим, що ніколи не відступали і билися до останнього.

  Але ремісників у королівстві, звичайно ж, було більше. Все через расову особливості гномів - високий рівень Ремеслі, мистецтва та пов'язаних з ними професій.

  Багато гравців, які хотіли стати ковалями, грали саме за гномів у розрахунку на ці позитивні сторони. Вони вибирали расу, яка найвишуканіша з усіх стосувалася вогню та заліза.

  Саме гноми-кузнанці створювали на континенті найпотужнішу і надійнішу зброю, ніж вони отримали всю славу серед гравців.

  Інші раси, наприклад люди, також мали ремісників, але майже всі їхні вироби були сильно замінені гномом.

  Єдине, що можна було назвати ельфами. Їхні майстерно створені луки були визнані кращими на континенті. Але ельфи більше захоплювалися заклинанням, магією або стріляниною. Тож справжні високорівневі майстри мали небагато зброї, і вони створили її з дуже специфічних матеріалів, через які було неможливо закупити його у великих кількостях.

  Багато ремісників мріяли про життя гномів-кузнаків, хоча насправді будні тих не були такими вже красивими, як здавалося з боку.

  - Уф, нарешті цього місяця виплатив майже весь нагромаджений борг за залізну руду.

  - Ти теж? Я думав, що помру через ріст цін на залізо.

  - Навики вже не так швидко ростуть, та ще й торговці підсилюють ціни... Ох, як же важко.

  У таверні сиділо багато гномів, які скаржилися.

  Вікід, збудовуючись за незвично низьким столом і неквапно поплескаючи молоко, прислухався до їхніх розмов.

  "Кожний вважає себе нещасним за інших'.

  Не тільки вчителі мистецтва, але й звичайні гноми сіяли на своє життя. І більшість розмов крутилася навколо одного й того ж - законів, які пригнічували їх щасливе життя.

  - Кажуть, цього разу Кейберн знову збільшив податки.

  - Три місяці тому ж збільшував, і знову?

  - Він хоче прикрасити золотом своє лігво.

  - Ого... Його вимоги не мають кінця. Кого він послав виколовувати гроші цього разу?

  - Яка різниця? Під його початком одна або дві армії монстрів.

  - Я чув, що приходили воїни-мінотаври...

  Диявольський дракон Кейберн.

  Монстр, під пануванням якого були королівство Тор і поблизькі гірські ланцюги. Він виявляв надзвичайну пожадливість до коштовних каменів, і гноми мали постійно сплачувати йому данину заради спасіння свого життя.

  Інші королівства також страждали через періодичні напади монстрів на їх прикордонні поселення. Насправді навіть Мора не було захищено від того, щоб ніколи не стати жертвою цих армій.

  Проте гноми мали відносну безпеку. Це був лише грошовий знак, який не мав монстрів.

  Звичайно, багато хто не влаштовував такого становища. Адже, якщо дракони забезпечують гномам охорону при створенні нових родовищ, половина усіх добутих ресурсів - міфіл чи залізна руда — йшла в рахунок сплати податків.

  При всьому цьому гномам дозволялося полювати на монстрів у горах. За подібне дракони не карали. Все тому, що якщо гноми для них були всього лише здібними на складні завдання працівниками, то монстри вважалися не більш ніж мошкари.

  Усього в королівстві Тор жило п'ять драконів, серед яких Кейберн славився найбільшими запасами скарбів. І якщо б ці п'ятеро не були власниками гномів, то на думку багатьох гравців ця земля була б колосальною.

  Колись давно в королівстві часто збиралися найманці, які з жаром обговорювали повалення влади драконів. Але оскільки дохід поступово зменшився, на теперішній час гравців у цьому класі майже не залишилося.

*

  Після того як Вік покинув свій легкий перекус молоко і хліб, він залишив таверну.

  'Тим не менш все не так погано'.

  На його погляд, життя в стражданнях у розповідях гномів було дуже перебільшене. Про яку ж бідність можна говорити, коли ви сидите в таверні і споживаєте м’ясо з пивом!

  Звичайно, щоб жити в селі, треба було сплачувати високі податки. Але це не завадило знаменитим гномам використовувати високоякісні матеріали для виготовлення зброї, і таким чином збільшуватися потік нескінченних замовлень.

  Деякі гноми, що залишили королівство Тор для скатів за континентом і зкольорування стану, зрештою після тривалого виготовлення зброї та озброєння ставали навіть лордами. Інші змушували товар і налаштовували зв'язки з високорівневими гравцями, збільшуючи свою майстерність та організовуючи цілі гільдії.

  На Версальському континенті було багато амбітних ковалів.

  Прогулюючись вуличками, він зайшов у гільдію скульпторів.

  На відміну від інших королів, тут збиралося багато гравців. Завдяки цьому багато гномів присвячувало йому свій час.

  Ніхто з них не звернув уваги на Віїда, що пояснює зростання мистецької майстерності та бездоганний перевтілення у гнома.

  - Так, ти досі далеко від досконалості. Іди навчися, після спробуєш знову.

  Місцевий гном-наставник дотримувався суворих методів навчання.

  - А як щодо того, щоб хоч трохи думати про мистецтво під час створення зброї? Подумайте, навіть якщо це буде міцне мистецтво без мистецтва.

  - А ти, значить, прийшов в нашу глидію щоб вдихнути життя у зброю? Схоже, що ти добре вчився в гільдії ковалів. Але поки що тобі ще рано. Приходь, коли з-під твоїх рук почне виходити щось краще. Не можна вдиратись у предмети з дефектами.

  - Мене оточують одні бездарності.

  Слова наставника заганяли гномів у глухий кут.

  "Та скільки ще потрібно намагатися?"

  'Розражає, як же дратує його манера розмови'.

  Але навіть у думках гному терпіли і ввічливо кланялися наставнику. Адже чим вище вміння ремесла, тим ліпше отримуватиметься робота, і тим раніше прийдуть слава та гроші від майстерності. Не кажучи вже про те, що саме створення скульптур допомогло при виготовленні інших речей.

  Дочекавшись своєї черги, Віід звернувся до вчителя:

  - Я, Артхенд, прийшов сюди, дотримуючись дорогого мистецтва, для навчання новим методам.

  - Що ти сказав? - Вів наставник з відкритими від подиву очима.

  Його зморшкувате обличчя застигло, і, забувши, він почав прати свою довгу бороду.

  - Повтори, що ти зараз сказав?

  Я сказав, що прийшов просити вас навчити мене нових методів створення скульптури.

  І учні вже загальмували:

  - А-а-А? Що сказав гном?

  - Нові методи, про що це взагалі?

  - Який у нього рівень скульптурної майстерності, якщо він просить про таке?

  Гноми не могли повірити у почуте, тому що жоден інший гравець на їх пам'яті не просив про це. Звичайно, вони знали, що з розвитком скульптурної майстерності, як і в усіх інших професіях, відкриється нові навички та техніки. Але абсолютно кожен з присутніх тут був повністю впевнений, що скульптура - це порожній трата часу. І ясна річ, якщо б за допомогою неї не можна було підвищити Ремесло і навчання не коштувало би втричі дешевше, ніж в інших місцях, вони б тут не були.

  Вчитель повів Віїда в кут ельфійського дерева.

  - Якщо так, то треба дати тобі шанс довести, що ти володієш достатніми здібностями. Итак... Покажи-но мені на цьому дереві свої вміння.

  - А яка тема?

  - Можеш робити все, що душі завгодно. Але було б чудово, якби ця скульптура торкалася душі.

  За минулий час Віід вже наловився працювати з ельфійським деревом.

  'Дорогостій матеріал, що продається в лавках скульпторів. Найкраща серед усіх видів деревини.

  Віід так часто робив скульптури з дерева, що вже трохи втомився від цього. Але зараз йому знову доведеться показати свою майстерність, і зробити це надзвичайно швидко. Він уважно оглянув матеріал: структуру косця і зображення кори. Природні візерунки самі по собі дуже красиві, так що було б злочином не використовувати їх під час створення роботи.

  Запропонований ельфійським наставником, воно мало бути справді добрим матеріалом і коштувало не менше кількох десятків золотих.

  - А оскільки воно погано ріжеться. Зробити з такого матеріалу скульптуру без підготовки і досвіду... Да-а, складный екзамен.

  - А якщо провалить, що тоді?

  У цей момент гільдія скульпторів окутала рідкісну тиша. Усі, хто тут був присутній, покидали свою роботу заради спостереження за випробуванням.

  Віід присунув до себе стілець, не відриваючи очей з дерева. Після перетворення на гнома і зменшення росту йому потрібно було високий стілець для комфортної роботи. Після він витягнув ніж Захаба і впевнено встромив його у ельфійське дерево.

  Здавалося, що така проста дія була настільки простою, але багато гномів були добре обізнані з тим, як важко вирішити цю проблему.

  Навкруги дерев’яного ножа, який вислизнув глибоко в дерево, він впевнено заскочив по діагоналі. Здавалося, що він різав не тверде ельфійське дерево, а м'який сир. З кожним наступним рухом Віада з'являлося все більше і більше розрізів, але зовні воно залишалося зовсім цілим.

  - Це така скульптурна техніка?

  - Орудує ножем з такою ж майстерністю, як інші - мечем... Як це можливо?

  - Эндр точно непростий.

  Гномів дивували незвичайні можливості ножа, але ще більше їх захоплювали впевненість і спритність рухів рук. Вони літали над матеріалом, крутячи, розрізаючи і виссюгуючи все більше ліній.

  У цей момент дерево поступово почало набувати якусь форму.

  Хай з боку і здавалося, що Віід ріже без розбору, але в його діях насправді не було жодної помилки. Те саме, що й кілька разів у інших виходило з першої спроби.

  Такого не можна було зробити без видатного володіння скульпторським ножем. І навіть більше того, без повної впевненості у своїх силах, основу яких були досвід і високий рівень майстерності.

  Незважаючи на велику кількість глядачів, Віід не хвилювався і це дивувало багатьох. Він працював все так само зосереджено і швидко, як на самому початку.

  'Все одно на матеріал пішли не мої гроші! - повторював про себе Віід, як той, хто намагався заспокоїти себе на іспиті студенту. - Треба поспішати, поки голосу не набрали силу'.

  Їх гуль уже повільно збільшувався в голові. Якщо зараз він витрачає надто багато часу на роботу, то невідомо ще яке прокляття від них прилетить. Швидкість вирішувала все.

  'Я зобов'язаний впоратися, не можна, щоб гроші пропали даремно ... За витрачений на цю скульптуру час можна було б заробити як мінімум кілька медяків ...'

  Віід був новачком, і він старанно виводив кожну деталь. Але зараз, після того як він зробив свій досвід, навчився створювати чудові масивні скульптури, в його рухах відчувалася впевненість і певна важливість. І захоплені цим процесом гноми непомітно для себе почали, не відриваючи очей, впиватися перед ними творінням скульптури.

  "Скульптура, яка б зворушила душу"

  У Вііда не було навіть декількох секунд обмірковування варіантів. Це село майстрів. І навіть після кількох хвилин, коли ми прийшли сюди, було ясно, яка скульптура вплине на душу простого гнома.

  - Дракон! - Відчинивши рот, видихнув хтось з натовпу.

  - Великі крила, великі бедра і могутні лапи... Це ж диявольський дракон Кейтберн!

  Через невеликий розмір матеріалу, який ви бачите на скульптурі, у сотні разів менший за оригінальний. Але гноми все одно дивилися на неї, відчинивши роти... Від пожадливості.

  Вони бачили власні гроші!

  Віід швидко продовжував вирізати деталі, аж поки у інших не відпали останні сумніви. З лапами, повні скарбів, диявольський дракон Кейберн, розтрощивши крила, готувався до зльоту.

  - І тут цей дракон.

  - Якби він не був, ми б зараз їли й гуляли.

  Побачивши дракона Кейберна, гноми почервоніли і стиснули кулаками. Нехай скульптура була просто виразом тривимірного об'єкту... Але з однієї згадки про те, що гноми ненавиділи його ім’я, він загарбував злобу. При зменшенні копії дракона та їхніх дорогоцінностей у лапах навколо себе запалав справжній гнів.

  Вчитель вийшов вперед.

  - Ти пройшов випробування. Не думав, що за такий короткий час можна закінчити подібну скульптуру. Сподіваюся, що в інших роботах ти не будеш таким же зухвалим і станеш краще вибирати предмет зображення, інакше це може призвести до плачевних результатів.

  У цій гільдії слова наставника були такими ж, як і похвала. Але Вікід не хотів виявляти свою гордість, тому тихим голосом виправдався:

  - Я намагався не виходити за рамки випробування.

  - Розумію. Здається, у тебе більш видатні навички до скульптури, ніж в мене, і що перш за все є достатній поступливість та точність рухів. І сміливість... Не думав, що знайдеться хтось, здатний висіти дракона Кейберна, зображення якого - табу в королівстві гномів.

  - Ну що ви, майстер. Я лише зробив отруйну змію.

  Наставник досить захотів.

  - Цей хлопчина мені подобається.

  Учнів, які спостерігали за цією сценою, знайшли скам’янілі обличчя. Звичаї про себе осипати прокляттям того, хто говорив про бездарність наставника, вони були шоковані тим фактом, що хтось зблизився з ним за допомогою кількох слів!

  - З'явився гравець, якому вдалося подружитися з майстром!

  - Де він так навчився лестити?

  Усі, хто прийшов до Гільдії гноми, хотіли подружитися з ним. І навіть якщо вони говорили про наставника неправильно, кожен з них був вражений його майстерністю.

  "Ми живемо в такому складному світі".

  'Так вже, недарма кажуть, що червоним словом можна закрити борг. Цей хлопець, випадково, на життя не розмовами заробляє?'

  У будь - якому разі, зв’язок з наставником Віід склав 20 відсотків зниженої лави на навчання в гільдії.

  - Кожна скульптура повинна досягати душі тих, хто її побачив. У деяких випадках по ній можна пізнати справжні почуття творця, закрити або відкрито його серце.

  Дзинь!

  - Але роботи не вічні. З роками вони руйнуються. Але якщо ці скульптури розпадаться, то це стане щастям для майбутніх поколінь. Завдяки мистецтву реставрації ти зможеш пізнати прихований століттями світ мистецтва.

  Вікід відразу перевірив інформацію про свої навички.

  - Інформаційне вікно навичок. Мова скульптур, Реставрація скульптур!

  Вііда мав велику славу і влещував, щоб налагодити стосунки з людьми. Але він, звичайно ж, не почав відмовлятися від нових навичок. Адже з самого початку метою походу було нове знання. Якщо вірити богині Фреї, саме в королівстві Тор можна знайти відповідь, чого саме хочуть від нього невідомі сутності. Голоси, яких не влаштовувала жодна його робота.

  Війд так до кінця не уявляв, чи вдасться йому знайти відповідь.

  Але тоді його роздуми були перервані раптово прозвученим питанням наставника.

  - Що таке скульптурне мистецтво? Про що ти мрієш, будучи скульптором?

  Захоплений зненацька Віїд засміявся.

  'Деньги, слава, вплив, сила. Що ж відповісти? »

  Момент для відповіді пройшов, і очевидно не сильно його і очікував наставник відразу ж продовжив:

  Звичайно ж, мрії скульптора пов'язані зі скульптурами. З почуттями, коли ви хочете знайти найбільшу роботу і досягти її серця самого світу. Хіба це не романтично?

  - ...

  - У будь-якому випадку, що стосується тебе... Прийшов час вибрати свій шлях скульптора.

  - Свій шлях?

  - Так. Скульптура в порівнянні з іншими речами мистецтва, є складнішою і шляхетнішою.

  З цим Віід був повністю згоден. Заробляти гроші за допомогою скульптур було не просто завданням.

  - Присвятити все життя скульптурному мистецтву... Це справді нелегко. Твоя майстерність сьогодні вражає, але для підкорення великих вершин має здійснитись непростий шлях.

  Якщо ви досягнете вищого рівня скульптурної майстерності, отримання досвіду дуже сповільнювалось. І це також ускладнило розвиток навичок, пов'язаних з ним: техніки сіяча, пожвавлення скульптур та їх трансформації.

  - Важко повністю себе присвячувати одній лише скульптурі. Тож прийшов твій час пожинати плоди своїх страждань і втрат.

  - Плід?

  - Саме так. Для прикладу, якщо ви знаєте скульптуру і визнаєте мистецтво, то можете звернути увагу на себе королів. Якщо захочеш, то зможеш стати аристократом в королівстві людей.

  Але Віяда не дуже цікавилась такою пропозицією. Він і так мав назву графа, та й до того ж з власним поселенням.

  - Або ти можеш використовувати свої навички художньої майстерності в інших галузях. Може, захочеш піти на легший шлях? Правда, тоді ви ніколи не досягнете справжнього майстерності, але ваші страждання полегшаться.

  - ...

  - Скульптурне мистецтво - це приємний шлях для кожного, хто ним може насолоджуватися. Якщо ж ні, то хто має право судити тебе за це? Тепер, якщо захочеш, думаю, ти зможеш полегшити свою ношу.

  Дзинь!

  Обдумування не зайняло багато часу:

  'Кожен раз так'.

  Під час гри Віяда мав кілька нагод змінити свій клас, але щоразу він зупинився лише для того, щоб продовжити подорож по дорозі скульптора.

  Неможливо заперечити, що його майстерність за минулий час зросла. Він навчився тонких відділків і вже створив багато грандіозних робіт.

  Але він зрозумів і те, й інше. Навіть найясніші роботи можуть не вражати, якщо у них немає частинки душі.

  Щоправда, іноді недостатньо вправності. Але створена маленькою дитиною скульптура, нехай незграбна і неповоротка, завдяки своїй відвертості, перевершила будь-які красиві порожні роботи.

  Скульптури, зроблені в хвилини щастя, викликали у глядачів посмішку і передавали їм частину радості. Така праця приносила радість і людині, яка була творцем. Адже, створюючи скульптури з любов’ю, нехай і мимовільно він сам сповнився вірою.

  'Дивно обличчя сеструнки, любителі очі бабули... Це, здається, найщасливіші моменти мого життя.

  Істинну радість Вііда отримував, коли виконував пронизані щирість роботи! Такі як посміхаючись Союн. Ця скульптура, яка відображає бажання побачити посмішку, можна сказати, стала початком його "через" скульптури. А в найтяжчі дні снігового шторму, коли здавалося, що смерть ось-ось прийде, Віїд вижив, працюючи над статуєю Крижаного дракона.

  Скульптурне мистецтво супроводило його у всіх пригодих. Він мріяв про те, щоб у хвилини страждань і здійснення нездійсненних мрій за допомогою творіння. Розкривав техніку сіячого ножа, оживляв свої твори і перевтілювався в них. І через все це, здавалося б, не було ніякого страждання.

  Так, як і будь - який високорівневий скульптор боявся зазнати невдачі, але в той самий час він радів перемогам. Скульптурам, у які зміг вкласти душу.

  Увесь шлях Віда входив у безперервний розгляд минулого і прагнення до майбутнього.

  'Як же важко шкодувати про скоєні раніше дії ... Адже кожен раз все могло бути і краще... Все, досить, зупинюся на тому, що є.

  І в цей момент Віід відповів:

  - Я вибираю шлях вічного скульптора.

*

  - Ой, а як це зробити?

  - Ну...

  Використовуючи "шепот", Зефі спілкувався з рештою Юрін. Він відповідав на її питання, допомагаючи в тих моментах, коли вона чогось не розуміла. Вже досить давно вони часто зв'язувалися, вітались і довго 'шепталися".

  'Якщо МЕЧі дізнаються про це, мені кінець'.

  Кожного разу, коли в голові з'являвся її голос, серце Зефі йшло в п"ятірки! Але він не міг відмовитися від розмови, тому ввічливо відповідав на всі запитання.

  Так усе продовжувалося, поки одного дня Юрін несподівано змінила тему:

  - Зефі, а де ти живеш?

  - Канбук, провінція Пхёнчхан.

  - А де знаходиться провінція Пхёнчхан?

  - Позаду гор Пукхан... Довго пояснювати.

  - Ой, тобі важко жити. Вода з крана хоч капає? І автобуси там не ходять, вірно?

  - ...

  - Тоді пізніше я заверну тобі токлокки з кімпабом. Тримайся.

  Провінція Пхёнчхан вважалася відставним гірським районом, де не ходили візитки навіть середніх підприємців.

  - А чим ти збираєшся зайнятися після закінчення університету?

  - Заняться?

  - Ну так, хіба немає того, чого б ти хотів присвятити життя?

  - Для чого б присвятив життя... Чесно кажучи, про це я ще не думав. Напевно, просто успадкую сімейний бізнес. Я саме вивчаю його.

  - А-а, ось воно що. А який у вас бізнес?

  - 'Осунг'.

  По правді кажучи, Зефі сильно вагався перед відповіддю на це питання. У Королівській дорозі він ще нікому не розповідав про свою родину.

  - Випадково, не "Осунг електронікс"?

  - М-м-му? Ага.

  'Осунг електронікс" - це один з філіалів компанії "Унсінг", який встановлював часті світові рекорди за щомитими продажами і чистою прибутку, через які часто мікав на телебаченні.

  'Я ж не збрехав? "Осунг електронікс" також є нашим бізнесом".

  Тоді Юрін з радістю запитала:

  - У "Осунг електронікс" продають комп'ютери, телефони і всяку домашню утварь?

  - Ну... Да.

  - Ох! Здорово!

  Той, хто добре знався на дівчатах Зефі, був трохи спантеличений.

  "Странна реакція".

  Він відчував, що це не подив і не захоплення, а щось зовсім інше. Це було так, ніби вона знайшла те, що шукала.

  Але тут знову почувся "шепот" Юрін.

  - Тоді, може, прийдеш сьогодні ввечері до нас? Тільки не кажи моєму братові... Він трохи затримається в університеті.

*

  З сильним серцем і виснаженим обличчям Цою Чжехун під'їхав на машині до місцевості, де жила Лі Гаян.

  - Що ж це я творю...

  Взагалі, запрошення до дому від дівчат його не бентежили, але в даному випадку звала Лі Хаян, і все було по-іншому. Ризикуючи життям, він зблизився з нею завдяки спілкуванню, а тепер ще й отримав запрошення додому...

  - Мені точно кінець. Пощади від них не буде.

  Голову Цій Чжехун захопили численні жахливі бачення, але він насильно змушував себе йти до мети.

  Завдяки доступному поясненню Гаян знайти місце, де можна було б жити, не існувало великих проблем. Приватний маленький будиночок у тихій місцевості, де можна було б жити в відносному відрізку доріг та магазинів. На подвір’ї було багато квіткових рослин, і в куті побудували кілька чанів для зберігання соєвого соусу.

  - А нічого так.

  Цой Чжехун навіть посміхнувся.

  - Буде добре жити з дівчиною, яка виросла в будинку з такими уточнними традиціями.

  Але він, звичайно, не знав деяких речей. Кожного разу, коли Хаян збиралася чимось зайнятися на кухні, Хен відчайдушно її відганяв.

  - Кухонна робота ти зможеш робити і після одруження. А поки я займуся кімчі та салатів, так що не пачкайся своїми руками.

  Хаян не мила посуд чи одяг, а просто Ган робив усю хатню роботу.

  Та й сам будинок знайшов саме Хен. Коли він був малим у газетному доставці, то навчився чудово орієнтуватися в місті. Так що і будинок приобрувів у хористому зеленому районі, на сонячній стороні, із атмосферною спокійністю.

  Дин-дон.

  Не встиг Цою Чжехун подзвонити у дзвони, як калітка відразу відкрилася.

  - Прошу вибачення.

  Він не вперше приходив в будинок дівчини, але чомусь зараз його серце так сильно забилося, що він мимовільно, наче за рятувальний коло, потрапив у кошик фруктів і квітів.

  - Гав-гав!

  Як тільки Чжехун зайшов у двір, з кущів із гучним лаєм вискочила собака.

  - Ой!

  Трохи злякавшись, він попався назад.

  'Що це ще за собака, схожа на телёнка?'

  Але коли він підбіг до нього, щось почало тертися й енергійно віляти хвостом. Виявляти так звану собачу радість. Тваринний розумів, що це гість.

  - Ласкаво просимо.

  Хаян вийшла на ґанку у повсякденному одязі: білі футболки і спортивні шорти. Але пес, показуючи свою ввічливість, все ще не дозволяв Чжехуну пройти.

  - Супчик, йди відпочинь.

  Почувши команду Хаян, собака відразу перестав витягувати хвостом і побіг у свою будку. Чжехун підійшов ближче і простягнув кошик з фруктами та квітами.

  - Я не міг прийти з порожніми руками, тому взяв тут небагато.

  - Так, дякую.

  Хаян взяла кошик і провела Чжехуна в будинок.

  - А квіти?

  - Постав у підставку для парасолів.

  - ...

*

  Лі Хаян поставила на стіл тарілки з меч-рибою в соєвому соусі, рисом і салатами.

  - Приємного апетиту.

  Цой Чжехун так поспішав, що не зміг повечеряти. Отже, коли він побачив смачну накриту стільницю, то відразу схопився за ложку.

  "Постараюся їсти, відкинувши сором'язливість".

  Хоча їжа відрізнялась від тої, яку готували в його домі, однак чудові салати йому дуже сподобалися.

  - М-м ... Дуже смачно.

  І це були не пусті слова: він з'їв цілу чашку рису. Їжа була значно смачнішою, ніж навіть у дорогих ресторанах.

  Закінчивши бенкет, Цій Чжехун взяв порожню чашку і піднявся.

  - Де можна помити посуд?

  - Що? Ніде, ти гість. Я сама помою, а ти поки піднімися в мою кімнату і відпочинь трохи. Я скоро прийду.

  - В к-комнату?

  - Ага, йди розслабся.

  - ...

  Після пояснення Чжехун зайшов до кімнати Юрін. У священних святих незріла дівчина, якій недавно виповнилося двадцять років.

  Він сподівався побачити розсипані постери знаменитостей на рожевих стінах. Але знайшов лише полиці, забиті книжками з хімією та медициною. Хоча серед них попало кілька містичних детективів.

  "Десять технологічних досягнень, які знищать світ"

  "Челомовська анатомія".

  'Запросити серійного вбивці'.

  - Хороші твори вона читає.

  Чжехун взяв одну з книг і в задумливості полистав.

  - Вона скоро прийде... Про що ж поговорити?

  У кімнаті Гаян він був дуже роздратований.

  'Але ... Я не зможу залишитися тут з нею. Вона зовсім інша від тих, з ким я раніше спілкувався.

  У кімнаті Хаян вітав якийсь невловимий свіжий аромат. Здавалося, що зовсім недавно, до його приходу вона вчилася, так як книга і зошит лежали відкритими.

  Через деякий час Хаян увійшла, тримаючи в руках ящик, з якого явсно стирчали ручки відкруток і навіть молотка.

  - Сподіваюся, не заскучав? У мене телевізор не показує. Полагоди, будь ласка.

  - М-м-му?

  - Телевизор полагодити. Ти ж сказав, що ваша родина володіє "Осунг електронікс".

  - Ну, так... Але це не означає, що я повинен вміти ремонтувати телевізори. А що, коли б компанія виробляла корейські автомобілі, то чи ми всі вміло конструювали б машини?

  Цій Чжехун відчував сильну незручність, але щоб не виглядати абсолютним дурнем, використовуючи інструменти, розібрав телевізор і через деякий час знайшов причину поломки, яку тут же, на місці, і усунув.

  - О! Екран показує.

  Чжехун смахнув зі лоба, що виступив від хвилювання піт. Телевізор був старим і схоже на те, що він розбирав та ремонтував у дитинстві як хобі.

  'Хто б знав, що цей досвід коли-небудь знадобиться'.

  Його обличчя навіть з’явилось усмішкою.

  'Ось тепер можна і поспілкуватися'.

  У той момент, коли Хаян засміялась, він відчув себе переможцем.

  - Справді полагодив. Чудово!

  Цой Чжехун став награчно бити себе в груди.

  - Це дрібниці. Якщо наступного разу виникнуть проблеми, відразу клич мене.

  - Правда?

  - Звичайно.

  - Взагалі-то, є ще зламані речі.

  - ...

  - Може, принести? Або, якщо ти втомився, наступного разу ...

  - Ні, неси зараз.

  - ...

  Лі Хаян дійсно принесла. Портативну газову плиту, мікрохвильову піч, освіжувач повітря, пилососи, телефон, ноутбук, комп’ютер, принтер, монітор, магнітофон, домашній телефонний пристрій, вентилятор, кашарку і навіть біде!

  - Э... Це все?

  - Ні. На кухні ще холодильник барахліт.

  - ...

  - Не зможеш полагодити? Мені віднести назад?

  - Ні, я спробую.

  Спочатку він взявся за найпростіше - домашній телефон.

  Деякі з цих речей, як виявилося, вже повністю поламалися, але зустрічалися і такі, які вдавалось ремонтувати навіть ось так, на коліні. А все тому, що люди не хочуть розбиратися в техніці і навіть при дрібних поломках, не думаючи, відразу біжать купувати нове.

  - А звідки всі ці речі?

  - Ну, частина - наші власні, а інші приніс брат. Він підбирав їх, коли займався розвозом газет.

  - Ах, ось як.

  Ремонт давався нелегко, але Цою Чжехун був спокійний і розслаблений. Адже за роботою він міг розмовляти з Лі Гаян, який сидів поруч.

  Кінець 10-го розділу і 13 тому.

  ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ...

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor