Том 11

Розділ 1. Земля вампірів

  Віід перебував у великому очікуванні від майбутнього візиту до королівства вампірів, куди він направлявся, сівши верхи на кажанах.

  - У Тодумі мене чекає купа скарбів. Недарма ж вампірів величають аристократами ночі... Можливо, мені дадуть особливу нагороду за вклад у розвиток Торідо! - вголос думав Віід.

  Він відчував себе першовідкривачем на порозі чогось незвичайного! Але все почалося з того, що в небесному місті Лавіасі Віід переміг Річарда смерті Ван Хока. Він знайшов Грааль Елени і повернув його до храму богині Фреї. Після цього первосвященик дав йому наступне завдання: відправитися в логіку вампірів і дістати загублену корону Фарґо.

  Главой клана вампірів Джеоліо був лорд Торідо, монстр-босс 400-го рівня і слуга відомого як Володар неживого Лорда Берекена. Віід ж на той момент не досяг ще 200-го рівня.

  Бід, який у той час пережив різні труднощі і злидні, за допомогою свого супутника з ордену Фреї - Альберона зняв прокляття та звільнив із кам’яного полону паладинів і священиків. Завдяки своїй героїзму і жертовності Віід на чолі з невеличкою армією переміг клан вампірів. І не просто перемогти, а підкорити свою владу самого Торідо!

  Але це був далеко не кінець. Наступним завданням була битва з армією безсмертних! Віід, незважаючи на всі великі та важкі випробування, ставав сильнішим. Підвладний і слухняний йому Торідо теж « дорослий », коли він колись не знав сили.

  І ось, як результат всього цього шляху, лорд вампірів, в подяку за зростаючу силу, запросив Віда погостити у королівстві Вампи.

  Наступав момент отримувати плюшки і пряники!

  - Вампіри люблять вишукані речі. Їм подобаються ювелірні вироби та мистецькі предмети, а самі вони живуть у величних замку. Упевнений, Тодум буде чудовим місцем. Мене ж туди запросили. Я думаю, що цей мерзотник Торідо чудово знає як висловити свою вдячність.

  Він разом з іншими людьми пірнув у яму в землі, висідаючи на гарячих мишах і переносячи свої барвисті ілюзії.

  Але, пролетівши трохи в цілковитій темряві підземелля, мандрівники раптом опинилися у воді невеликим брудним струмком.

  - Оф-фу-у!

  Люди, які впали догори тормачками, борсалися у неглибокій воді і якомога швидше вилізли. І це добре, що після таких МЧІ змогли без проблем виштовхнути на берег доверху оснащення та товарами візку Манаве.

  - Та-ак, і де ми це опинилися?

  - Хм. Ну, ми, здається, прилетіли сюди на кажанів, так? - вголос задався, злегка нахиливши голову, Пейл.

  Вони ще ніколи не бували, навіть чули про цю місцевість!

  Вікід теж нічого не знав про це місце.

  'Ми зобов'язані були очутатися в тодумі".

  Торідо дав обіцянку. Саме він запросив їх у Тодум. Те саме королівство, в якому живуть аристократи ночі! У країні, де збираються цілі гори художньих цінностей і багатств; місце такого прекрасного міста не знайти на кожному білому світі. Земля, де небо світить три місяці. Обіцяна Віїду Земля, куди можна входити тільки вампіром. Світ, що лежить у вічної мглиї, де живуть лише мільйони мишей та їхніх кажанів. Чертог зла!

  І ось вони спустилися сюди, сівши верхи на кажанах, і ... Повалилися в смердючі води дрібної струмки.

  Пейл озирнувся по сторонах і озвучив круті у всіх в головах думки:

  - Цікаво, ми повернулися до річки, яка протікає в околицях провінції Морта?

  Віід негативно покрутив головою.

  - Це зовсім не Мора і не навколишні її землі. Там не настільки чорні води.

  Вода в річці виявилася надзвичайно темною, наче у ній розчинили туш для чорнила. А поруч, де мали рости зелені заросли дерева, перекотився лише сірий пісок. Від поривів вітру тріскав і розносився очерет, а листя врізалося у різні боки. Небо було пофарбовано в багрові тони. Це точно не Мора, там не було такого пейзажу.

  Пейл запитав:

  - Судячи з усього, ми знаходимося в королівстві вампірів?

  - Ну, це легко можна з'ясувати, якщо поцікавитися у кого слід. Викличу лорда вампіра Торідо!

  Вікід виждаю замер. Але Торідо так і не з’явився! Тільки різкий холодний вітер завис у вухах. Якщо вважати, що лорд вампірів ще не звільнений, то все це ніяк не вміщалося у Віїді.

  Пейл кілька секунд вагався, але потім все-таки ризикнув поцікавитися:

  - Виід, а він нероком не обдурив нас?

  - Це неможливо.

  Вікід щиро прагнув вірити Торідо, бо не хотів думати про те, що його зрадив останнім часом.

  - У тому-то і справа, Віід. Я просто... Знаєш, про що зараз подумав? А що, якщо Тодум від початку зовсім не є повним величністю і красою королівства? Може, він такий порожній і сірий?

  - ...

  Пейл потрапив в яблучко. Стало ясно, що всі перебували у полоні думок про те, яким буде Тдум! В їх уяві це було якесь королівство класичних, елегантних вампірів і землі, услені чистим золотом.

  Реальність виявилася протилежністю. Їх кинули у спустошених землях, де найвизначнішим з побаченого була затемна річка. Віід схопився за голову.

  - Ні, це не те, Тодум не може бути тут!

  Чи це і є вся нагорода за те, що він вдосконалив та розвивав Торідо?

  Ніяких розваг і скарбів. Ні сонячного світла, ні зірок. Тільки затемне повітря, яке не розганяється навіть вітер. Безумовно, уся ця пустельна земля здавалася Вііду сухим адом.

  Вони ніби направлялися в прекрасний Тдум, але насправді - потрапили у місце, надто сильно відмінне від того, що все собі підозрювали.

  Зефі в серці випалив:

  - Проклятий роботяга!

  - ...

  - Верно! Він вічно сам мучився, а тепер нас втягнув у свої подорожі по 'дорого страждання'.

  - ...

  Слова Ромуни зачепили серце Віяда, наче удари ножа.

  А потім Сурка дістала:

  - Це що ж виходить, ми прийшли сюди, щоб поколювати, чи що?

  Вони уявляли, що винагородою за розвиток Торідо стане цікава подорож. І виявилося, всі потрапили в якесь незнайоме небезпечне місце, а також без супроводу.

  Спочатку загнаний у кут Вііда зміг зібратися з думками.

  'Звичайно, і що це я розмітався про королівство, усипаному золотом?'

  Ще ніколи доля не була до нього прихильною. Усі попередні завдання йому давалися лише через нестерпні муки! Якщо подумати, то було наївно радіти запрошенням до Тодума. Який там рівень у Торідо? До того ж вампір ще і безпосередній слуга лорда Берекена, володаря нежиті! І тепер Віід тут, в місці, де можливо потрапити тільки після розвитку Торидо до 400-го і більш рівня.

  'Те, що ми тут побачили, - це далеко не все. І хоча не зрозуміло, де ми, мабуть тут дуже небезпечно. Особливо, якщо взяти до уваги нашу непідготовленність..."

  Враховуючи той рівень, який довелося отримати Торідо, щоб повернутися сюди, розслабитися в цьому місці не було. Як загалом, і в усіх попередніх завданнях, які він виконував до цього моменту. Віід остаточно відкинув невиразні очікування чогось доброго. Тепер на перший план вийшло виживання. Оскільки варто було тільки померти в королівстві вампірів, як гравця викидали назад у світ людей. Це саме по собі вже було жахливим штрафом.

  У Версальському континенті навіть найогидніші підземелля можна було багато разів ходити. Але тут давався один-єдиний шанс.

  Вампірам не подобаються трупи. Як сказали справжні господарі землі: 'стояти хоча б раз випробувати смерть в Тдумі, як тут же ти будеш вигнаний назавжди.' Можливість опинитися там була отримана великими зусиллями, але він і його друзі могли потрапити у жахливу ситуацію, коли не залишиться іншого вибору, ніж тільки повернутися на Версальський континент, не встигла тут нічого й зробити.

  Погляд Вііда засяде.

  'Що-що, а вже в Тодумі я не відкиную. Тому що на кону гроші. Гроші! '

  Немає нічого могутнішого від одержимості людини, яка віддає всі заощадження на кону, щоб зірвати велику їжу. Вікід мав намір вижити, як виживають таргани, навіть якщо йому доведеться гризти землю зубами.

  'Якщо це місце небезпечно, то, напевно, тут вилізе багато сильних монстрів ... Що ж, можна сказати, що небезпека - це теж шанс, у своєму роді!'

  Вікід був сповнений надії. Але не все йшло так гладко, як він думав. Якби він опинився тут сам, то зміг би втихарю зібрати інформацію про Тодума і створити план дій, але зараз поруч були його численні товариші.

  - І куди це нас закинуло?

  - А не вийде так, що звідси виявиться неможливим повернутися? - Забубнили 475-й і 503-ій МЕЧі трохи збентежено.

  Мріяючи про те, як милуються красою королівства вампірів, вони прибули в якесь донезовище дивне місце, до того ж незрозуміло де вхідні.

  З'явися тут монстри, МЕЧі без страху занурилися в бій. Але ось до таких досліджень і пошуку незрозумілого, ці безпринципні бійці не були готові.

  І хоч нічого не боятися, всі присутні перебували в замішанні. До того ж у великому.

  Віід вирішив простіший спосіб.

  - Давайте для початку поїдемо, а потім будемо думати!

  - Ого-го!

  Голодними були всі! Але особливо яро виражали емоції МЧІ.

  - Приготуй нам щось смачненьке!

  - Я люблю солодке, типу шоколаду.

  - Так, і з вершками що-небудь не завадить.

  - Коли справа заходить про їжу, хіба м'ясо не найкраще?

  - І стаканчик алкоголю буде до речі...

  Ще трохи тому вони не розуміли, куди потрапили. Тепер же Віїда оточували тільки 'вивини', що смоктують в очікуванні смачної їжі.

  За мить тема розмови повністю переключилася на їжу. Навіть інструктори не відставали від решти. Третій, Четвертий і п'ятий МІЧІ були шалено раді.

  - Що ж він нам приготує?

  - Блін, чекати так нудно... Але якщо ти любиш смачно їсти, треба чекати.

  - Давайте швидше, скоріше ...

  - Ваа-а!

  Сечві зітхнула з жалем.

  - Якщо у світі будуть існувати тільки такі люди, то я і зовсім залишуся без роботи.

  Вона відчувала, що наукові статті про психоаналіз стали непотрібними бужаками. І звідки беруться такі простаки? Чи ж вони не з тих, хто буде спокійно смажити шашлик навіть упадаючи на гарячі вуглини пекла?

  Сачві лише мріяла, що в цьому світі ще залишилися нормальні люди. Такі, як Мейрон, Пейл або той же Зефі, у яких ще залишилась крапля здорового глузду.

  Двоє останніх вели сьогодні серйозну полеміку.

  - І яке ж меню сьогодні?

  - Цікаво, а в Тодумі продають їжу?

  - Ну, це треба буде дізнатися в першу чергу.

  - Думаю, да. Адже їсти люблять-то все.

  Хварен же ледь не підстрибувала.

  - Вііде, ти так класно готуєш. Здається, для тебе немає нічого неможливого.

  - ....

  Сечві, закриваючи очі, втомилася.

  'Ні, нормальних все-таки немає'.

  Єдине, що їй зараз хотілося сказати про них так це що вони не бачать далі свого носа.

  Великі герої, про які йдеться на сторінках історії, виявляють виняткові риси командування у дослідженнях небезпечних земель. Вони не здаються у будь - якій критичній ситуації і мають силу духу, який допомагає їм долати всі труднощі.

  Безкомпромісний дух неслухняності і гарячі товариські відносини, блискуча зіровка та витонченість - ось те, що повинно « спалено » в людях, які збираються дослідити землі вампірів. І вести їх повинен гідний лідер!

  Але, дивлячись на Віїда, було важко знайти в ньому риси такого героя.

  І Сечві, тупнувши ногою, бурчала в серцях:

  - Він просто з ними на одному рівні... Він такий же, як і ці МЕЧі! Вони всі простаки!

  Через деякий час страва, приготована Віідом, була не такою вже й грандіозною. Оболонковий суп! Зварений з продуктів, які були куплені учасниками загону в селі Мора до відбуття з неї.

  - Головний складник цієї страви - черепаха. Так, та сама, що тихенько повзає на чотирьох лапах. Черепаха, яка, перекинувшись на панцир і більше не зможе повернутися в колишнє становище. А для чоловічої сили її м'ясо - просто шик!. Гы-ги!

  Вікід не жалкував солодких промов, чекаючи на місце зустрічі. А в кінці ще не забув додати і 'підліпку' посмішку, якасла в собі таємний сенс!

  За свою побут скульптором він пройшов багато випробувань, і тому тепер ще до всіх його вмінням додалася й самовпевненість, можлива красиво 'впакувати' товар для клієнта.

  'Їда - це те, у що вкладається душа. Смачна страва стає ще смачнішою, тільки якщо пробувати її коли у тебе прекрасний настрій і при цьому знаходитися там, де тобі подобається.

  Іноді для того, щоб підсилювати апетит, достатньо лише одного кухаря.

  - Вау, сила!

  МЕЧІ з страшною швидкістю почали поглинати суп черепахи. За своїм звичаєм вони пожирали все до найменшого шматочка. І в результаті кожен з них не залишив навіть крапельки бульйону у тарілці.

  - Ік!

  - Як відсвіжує!

  Для MILO було звичайною справою.

  Ну, а щодо навколишнього середовища... Якщо вони навіть у туалеті з'їли три пачки завареного 'Доширака, то вже земля вампірів не може відбити в голодних воїнів і крапельки апетиту. Та й до того ж, хіба вони щойно не чули, що черепаховий суп підходить для чоловічої сили?

  Пейл і Зефі не дуже відрізнялися від MILA, тому вони так само наполегливо працювали ложками, намагаючись з'їсти все без залишку.

  - Лопайте, лопите. Не залишайте нічого, — підштовхувала їх Мейрон.

  А дівчинам Віід сказав зовсім інше:

  - М'ясо черепахи дуже корисне, тому що володіє приголомшливим ефектом: шкіра стає молодшою і дорівнює якій вона була двадцять днів тому...

  - Давай швидше! Давай!

  - А нам побільше налів, до країв, Віід. - Заквапилися Ірен і Ромуна. Навіть наймолодша Сурка, яка тільки почала цікавитися доглядом за шкірою, теж поспішила відпитати супчик.

  Звичайно, ніхто не знав, чи існує ефект омотування. Двадцять днів тому - досить малий часовий проміжок. Але цього було достатньо, щоб дівчата піддались емоційному настрою і тепер вони почуваються трохи молодшими!

  А якщо Вікід обманув їх, то це не буде претензією. Адже ефект поширювався тільки в межах Королівської дороги, а не у зовнішньому світі. Хоча для тих, хто мав гарну стать, було достатньо часу, тому що вони дуже переймалися своєю зовнішністю саме тут.

  Немає жінки, яка б не хотіла чути її думку про те, що вона юна. Віід навіть назвав своїм мистецтвом кулінарії.

  - Це блюдо часу. Блюдо часу, спробувавши яке, ви відразу побачите ефект!

  І дівчата стали на рівні з іншими без жодних сумнівів жадібно поїдати його стряпню. Але Манауе знав жахливий секрет цієї їжі.

  "..."

  Це сталося під час закупівлі продуктів. На Манауе було поставлено вимогу забезпечити весь підрозділ харчами, але інгредієнти переважно вибирав Вінід. У будь - якому разі, йому доведеться готувати їжу, так що Манауе брав те, на що було вказано.

  Але під час цього процесу сталося щось таке, що не тільки змутило, але й спонукало Манауе перепитати Віїда, бо він подумав, ніби неправильно розчув.

  - Усього 17 черепах?

  Віід у відповідь сильно закидав.

  - Так. Це продукт високої якості, а ціна за одну черепаху перевищує три золоті, тому ми не можемо дозволити собі харчуватися ними так довго.

  - Черепашим м'ясом, начебто сильно ситий не будеш, але хіба можливо цим нагодувати загін більше 500 чоловік?

  - Цілком.

  - Але яким би високим не було твоє кулінарне мистецтво, Вііде, що ти зможеш приготувати без інших продуктів? Черепахи достатньо лише для того, щоб у верхньому шарі бульйону плавав тільки легкий жирок.

  Як і будь-який інший суп, черепаховий повинен був отриматися густим та наваристим, інакше люди не зрозуміють кухаря, а це не один або два роздратованих людини...

  Але, почувши подібне, Віід лише трохи посміхнувся і поставив зустрічне запитання:

  - Черепашите м'ясо, бо що?

  - Так. Ну і що?

  - А значить, ми з'їм його на перший або другий день перебування в землях вампірів. А там, в залежності від потенційних небезпек, нам потрібно буде нового щільного обіду для того, щоб набратися сил.

  - Ну, тоді ж треба буде купити більше черепах...

  - Ні.

  - Як так?

  - Якщо, як ти говориш, з'їдати все підчисту, то що тоді залишиться?

  - ....

  Він, як майстерний кухар, почав читати свою проповідь.

  - Взагалі-то суть будь-якого ресторанного бізнесу - це висока вигода! І якщо на виході вона буде маленькою, то інтерес, як підсумки, пропаде. Тому немає нічого доброго в тому, щоб купувати дорогі продукти. Як ти думаєш, Вчитель і інструктори зможуть заплатити за їжу, яку ціна понад 5 золотих?

  - Ні. Навряд чи. Важковато буде.

  МЕЧІ були бідними. Оскільки кожного разу, коли з’являлися гроші, вони міняли свою зброю або купували нові обмундирування. МЕЧІ воліли полювати на сильніших противників, а не вбивати багатьох слабих і отримувати більше трофеїв. Вони робили це для власного задоволення, заради екстремальних відчуттів.

  Але тепер і МЕЧі теж вирішили платити за їжу.

  Єдине, чого хочуть вчителі та інструктори - це їсти ситно. Тому нам треба буде зменшити витрати і купувати продукти з низькими цінами.

  - І все ж, 17 черепах на таку юрбу... Та так є нічого буде.

  - Вихід є. Я чув, що ціна на минта зараз сильно впала, так?

  - А? Взагалі-то він завжди був найдешевшим продуктом.

  - Купи 2000 тушку миттю. Черепаховий суп можна зварити і з нього.

  - А смак не зміниться?

  - Та смак-то - справа нехітрое. Його можна поправити спеціями, приправами та барвниками.

  Назовні - черепаховий суп, а насправді суп з миттю!

  Погляд Манауе замітився. Його мучило сумління.

  - Але... Хіба це не шахрайство?

  На що Віід навів залізний аргумент, розтрощивши його від будь-яких небезпек:

  - Пірожне 'картошка' адже не роблять з картоплі!

  - ....

*

  Відпочинок приніс мені велике відсвіження. Завдяки майстерності приготування Вііда не лише зросла кількість жвавих речей, але й підвищилась нова особливість. Ну, а вершина Ремесло, до того ж до всього, зробила блюдо ще смачнішим.

  Ігрова система дозволяла готувати абсолютно все, потрібно було тільки як слід знати рецептуру та натиснути кнопку « приготувати ». Але Вікід, якщо не вважати початку гри, ніколи не користувався цим. Адже недарма кажуть, що найліпша страва - це страву, приготовану своїми руками. Знайшлися, звичайно, люди, які вправно зручали 'куханий інвентарем', але основа будь-якої приготування - це руки. І в цьому випадку майстерності Вііда цілком вистачало, щоб у всіх членів загону розігрався нешутковий апетит.

  Що не полінувалася відзначити Ірен.

  - Дякую за обід, Вііде, але нічого, що ти готував всі голими руками?

  - Від цього страва стає тільки смачнішою.

  Ірен повністю згодна. Тому що те, з яким трудом Вікід перемішував руками пряності і готував їжу, виглядало дуже апетитно.

  Вона навіть вирішила з’ясувати, що́ їй подобається.

  - А коли ти мив руки?

  Звичайно, це було веселе питання. Але Вікід відповів досить серйозно:

  - Місяць тому? А може, навіть два. Та я вже і не пам'ятаю...

  - ...

  Обличчя Ірен стало таким, що здавалося, вона ось-ось розридається.

  - І-і!

  - Я наелся.

  - Який смачний суп черепахи. Смак такий самий, як і в житті.

  - А я вже хочу знову його відвідати.

  - Що вдало ми зробили, що пішли за Віїдом.

  МЕЧІ сиділи з щасливими особами.

  А Манауе та Ірен шепотом розмовляли між собою.

  - Манауе, а крім черепашиного м'яса що ще ви купили?

  - Ну-у... Чесно кажучи, після того як ми набрали товари для торгівлі виявилося, що не так багато і залишилося грошей.

  - Але ж ми теж скидалися...

  До того ж, якщо скласти всі гроші Пейла, Ірен і Суркою до цього дня, загальна сума з легкістю перевищувала 20 000 золотих.

  - За порадою Віда ми витратили все на придбання товарів для обміну. Він сказав, що потім ці товари ми продамо і повернемо гроші з прибутком.

  - Але звідки тоді стільки їжі? Виходячи з твоїх слів, грошей майже не залишилося, але візка явно забита продуктами до відвала.

  - Тут це... Ми купили все по дешевому...

  - І де ж ви купили?

  - В одному темному перевулку.

  - Переулке?

  Манауе, трохи похитнувся і сказав:

  - Говорячи простіше, вони "зроблені в Китаї"...

  - А-а!

  Ірен не могла стримати сліз. Хоч усе виглядало чудово, але коли він дізнався правду, то не міг дивитися на суп черепах без огиди. Як можна було готувати з продуктів, що закінчилися терміном придатності або ж хтось втихаря випущених? Як можна було завантажити цілу возку, цим 'мусором' 3-го і 4-ого сорти? Та ще й стільки набрати.

  Але, незважаючи на все це, такий жадібний черепаховий суп виявився дійсно смачним, наче продукти низької якості були набагато апетитніше.

  - Тепер, якщо все відібрали, можна продовжити пригоди.

  Почувши слова Віда, всі швидко зібралися в одному місці.

  На радостях 409-й МЕЧ з гучним дзвоном витягнув із льохів і наніс кілька швидких ударів по уявному противнику.

  - Хо-хо! Невтішно, нарешті, пригоди?

  Розсміявся 15-й МЕЧ, обнаживши білосніжні зуби.

  - Та цих брудних вампірованих я одним ударом розрубаю!

  Погляди МЕЧей змінилися. Без зайвих рухів, міцно стоячи і тримаючи в руках клинки, вони зайняли таку позицію, що стали здатні негайно відреагувати на будь - яку небезпеку.

  А їх чудовий бойовий дух! Вони нікого не боялися. МЕЧІЙ зіткнення з сильнішим противником - ніщо, крім як ще один виклик, можливість краще відточити свою майстерність!

  Зефі захитався.

  'Тепер мені ясно, чому Вінд настільки впевнений в них'.

  Королівство вампірів - це надзвичайно небезпечне місце. Не можна навіть припустити, який ворог може оголоситися або що станеться в наступній хвилині. Невідома земля, по якій ще не стпала нога людини!

  Через відсутність будь-якої інформації доводилося самостійно вирішувати, самим реагувати на проблеми. Вони не мали іншого вибору, як ризикувати своїм життям.

  Якби це було звичайне місце на Версальському континенті, вони б пристосовувалися до ситуації шляхом спроб і помилок. Але мир вампиров так, що варто хоча б померти, як знову сюди не повернутися.

  Цей світ не прощав помилок, не пробачав невдач. І саме МЕЧІ мали стати для загону щитом. Неодноразово і не два на межі між життям та смертю, вони придбали зноровку і навіть якесь безумство! У присутності МІЧІЙ сама атмосфера пригод змінилася. І ця невловима зміна додала сил і енергії всім іншим.

  Пейл посміхнувся.

  - Пригоди - до біса цікава штука!

  Сурка стиснула кулаки.

  - Ну що, почнемо? Я теж готова!

  Вони в небезпечному місці. Але якщо поряд є товариші, то вони впевнені в тому, що за будь - яких обставин всі зможуть прорватися! Крім того, після спільного дослідження Лавіаса та підземелля і віри в один одного їм не було займати.

  Віід обережно звернувся до першого МЕЧа:

  - Мабуть, ми зараз знаходимося у світі вампірів. Невідомо, що може статися, тому краще буде, якщо Ви, Учитель, візьмете на себе командування.

  Але перший МЕЧ злегка помотав головою.

  - Я не знаю нічого про це місце. І не знаючи про особливості тутшнього монстра. Тому мені і здається, що буде набагато краще, якщо командувати станеш ти, Вікід. Адже твої різноманітні навички постійно виявляються величезними перевагами, так що це нам потрібно налаштуватися під тебе. Тому рукойди ти.

  - Але, Вчителье, як я зможу давати наказ у присутності ваших учнів?

  - У даному випадку не потрібно звертати особливу увагу на формальність або дисципліну. Краще, коли хтось керує всіма людьми, які хоч трошки знають справу. Так шанси вижити більше.

  Другий МЕЧ теж зустрів у розмові.

  - Вікі, віддавай накази. У цьому місці ти, напевно, відчуваєш себе задоволеним.

  Тоді він по черзі глянув на третього, Четвертого і п’ятого.

  - Ви дозволяєте мені вчинити так, як кажуть Вчитель і другий МЕЧ?

  - Ага.

  - Валяй.

  А п’ятий навіть постукав його плечу.

  - Ти нас сюди привів, тому природно, що це повинен робити саме ти. І хоча роль командира надзвичайно відповідальна, ти, дивись, сильно не напружуйся.

  Щире схвалення старших братів.

  Віід подивився на решту MID, починаючи з 6-го по 505. Вони з доброю посмішкою на обличчі кидали поти. Тому що для них чоловіче почуття обов’язку і віра в те, що вони мають на кого покластися, важливіше за жагу до влади. На погляд Сурки, Ірен і Ромуни не існувало більш прекрасного видовища, ніж це. Вони бачили справжню чоловічу дружбу.

  - Как здорово.

  - Мені здається, я зараз закохаюся.

  - Ах! А МЕЧІ, виявляється, дійсно такі симпатичні хлопці.

  І тільки одна Саечві зрозуміла глибоко приховану інструкторами правду.

  'Кажається, що ті п'ятеро дорослих на знак вдячності за смачно приготований обід просто скидають всю відповідальність з себе, тому що їм нудно і неохота з цим зв'язуватися. Краще, ніж Віід, аніж хтось інший.

  Перший і чотири інших МІЧ були жахливі. Віід, звичайно, час від часу буває лютий, але ця п'ятатка сильніша за будь-який тигр чи іншого лютого звіра. Навіть під час тренування учні були на межі смерті, оскільки для інструкторів не існувало поняття про людську межу. А варто було б допустити, щоб учень мав маленьку помилку і так у нього від страху серце йшло в п’ятірки!

  'Пам'ятається, колись давно мені довелося побачити, наскільки у Третього Mea лютий вираз обличчя під час битви. Після того разу я тренувався чотири дні до світанку, але ось сон так штовхнув і не зміг'.

  'П'ятий МЕЧ може розламати стіну голими руками тільки для того, щоб перевірити, є всередині таргани ходи чи ні. І навіть коли кров починає хлестати, він буде до останнього перевіряти хто першим дасться: кулак чи стіна...'

  'А наш Учитель! Коли він був молодим, ніхто взагалі не міг його зупинити. І недавно він заявив, що в Королівській дорозі знову відчув себе молодшим ...'

  Учні вважали призначенням Віїда як командира великої удачі.

  А той спочатку подивився на Пейла:

  - Пейл!

  - Да?

  - Разом з Мейрон підійміться на той пагорб і проведіть розвідку околиці. Якщо наткнешся на монстрів, в бій не вступите, повертайтеся сюди.

  - Просто оглянутися? Тоді прямо зараз висуваємося.

  І Пейл з Мейрон попрямував до пагорба.

  Лучники в грі мали добрий зір, тому Віід вирішив використати цю властивість для розвідки.

  Після того як Пейл і Мейрон подивилися на місцевість з пагорба, вони негайно спустилися назад.

  - У цьому районі монстрів немає. Принаймні тих, які шевелиться, не видно. Можливо, ховаються. Але проблема в іншому... Рельєф.

  - А що з ним не так?

  - З трьох сторін дорога перегороджують річку і відвісні скелі. Так що, схоже, у нас є тільки одна дорога. Ось у тому напрямку існує прохід, хоч і невеликий.

  - Якщо ти кажеш, що існує прохід, значить, нам туди, - визначив подальше просування Віід.

  Учасники загону обережно висунулися в дорогу, не розслаблюючись ні на хвилину. Вони проходили один крутий пагорб за іншим, аж поки не опинилися на дорозі через ліс.

  Перший МЕЧ звернувся до Вііду:

  - Послухай, Вііде. А ти стикався з кровописами?

  - Так, Вчителю.

  - А вони не кусаються?

  - Ну-у... Зазвичай їх називають вампірами. Якщо людину вкусить вампір, вона може висмоктати все її життя і він стане слугою, тому не варто позіхати.

  - А що вони з себе взагалі представляють?

  - Кровососи сильні здоров'ям і виживанням і добре використовують магію. Хоча вампіри не користуються зброєю, проте вони досить швидкі і можуть викликати напади комах, мишей та інших небезпечних дрібниць.

  - Звучить огидно.

  - Крім всього іншого, у них висока охорона, а їх Королеви - саме що на є високорівні монстри, які чудово володіють як магією проклять, так і звичайними заклинаннями, тому треба обов'язково бути насторожі.

  - А які-небудь інші особливості є?

  - На відміну від таких простих монстрів, як Троллі, Огрі або дикі звірі, вампіри володіють досить високим інтелектом. Ну, а живуть вони зазвичай окремими кланами.

  - Ого! Навіть так! Отже, не варто підпускати їх близько до себе.

  - Ага.

  І ось, балакаючи, вони прокрокували десять хвилин, поки на червоному небі раптом не з'явилася така величезна зграя кажанів, що тінь від неї закрила всю прилеглу місцевість.

  - А ось і ознаки господарів! Як я вже казав, вампіри вміють покликати кажанів, так що тепер треба бути напоготові.

  Але без слів Віда всіх гравців вже охопило якесь дивне відчуття. А руки самі по собі сильніше стиснули клинки.

  Вони прибули в Тодум на таких же летючих мишах. Але від велетенської зграї, яка була перед ними, можливо навіть більш ворожа, усі побігли до мурашки. Однак кажани не атакували загін, хоча й помітили.

  Війду довелося визначати.

  - Ладно. Поки продовжуємо рухатися. Якщо раптом вони наблизяться, атакуйте першими, не варто тягнути.

  Щоб не турбуватись великою групою в небі, загін виїхав далі. Десятки тисяч мишей кинулися слідом. Вони збиралися разом, повністю закривши небосклон, наче величезна хмара, то знову розліталися і нарізали кола над напруженими гравцями.

  - Хы-хи! - злегка посміхнувся Манауе.

  І хоча він сміявся, насправді по спині торговця скакали крапельки холодного піта. Це було фантастичне видовище.

  Що станеться, якщо кажани раптом потворяться і нападуть? Чим ближче загони наближалися до стрімких скель, тим яскравіше Манауе уявляв собі те, як обрушуються ці скелі і вони всі відлітають у глибоку прірву. Через своїх похмурих дум він сильно розхвилювався.

  "Так, ось це і є справжні пригоди'.

  Ніхто з присутніх не знав, що може статися в наступну секунду. Вони просто рухалися вперед, крок за кроком, кидаючи напружені погляди по сторонах. У цьому і вся краса пригод: у невідомій, запаморочливій атмосфері та напруженості. Торговці, які йдуть з усім своїм майном у невідомі землі! Вони дійсно знали радість успіху такого підприємства.

  - Кхя-а!

  Всі м'язи Дев'ятого МЕЧа, здавалося, звивалися в якомусь причудливому танці. Його тіло було набагато могутніше, ніж у решти. Мускули він розвинув до межі тренування, а не якимись стеройди. Сила волі була в ньому настільки велика, що він з нетерпінням чекав тільки одного: коли посягає вниз кажани.

  - Ну, ідіть-но сюди!

  Дівчатий МЕЧ ще більше стиснув у руці клинок. Він був готовий кинути його в будь-яку хвилину! Він просто змінись, покаже їм справжній танець з мечами. Мабуть, і решта МЕЧі думали про те ж саме. Однак кажани не думали спускатися вниз. А поки вони не нападали, було просто неможливо дістати цих великих створінь у небі, окрім магії Ромуни.

  У міру того як команда гравців, що просувалися вперед, перейшла через гребінь маленької гори. І нарешті, вони побачили вдалеку досить велике село.

  Деревина складалася з понад сотні декоративних садибів! Вдома з широкими подвір'ями, фонтанами та скульптурами потрясали своєю розкішшю і видавалися якимись неймовірними вілли. Дороги прикрашали викладені зеленими каменями, а стіни на такій відстані були закручені своєю фортецею та надійністю.

Глава 2. Сейлун

  Віід з загою повільно підійшов до брами міста.

  Біля входу вони побачили двох воїнів з білими рукавицями на руках. Їх дуже гострі клинки, мертві-ближчі обличчя і розвіваються за спиною чорні плащі викликали певні побоювання.

  - Вампіри-рятівники, - сказав Віід, зупинившись від них на пристойній відстані.

  - А вони не нападуть? - Невпевнено запитав Манауе.

  Жоден мандрівник не знайшов відповіді.

  Чим вище інтелект у монстрів, тим рідше вони нападали першими. Крім того, більша їх частина була травоїдною і максимум, що використовувалася, - це плоди з дерев, тому якщо й робила напади, то це було швидше викликаним, наприклад, захистом тих дітей, які живуть поруч.

  Але таємничі вампіри... Тут зовсім інша справа. Адже ми не знаємо, що вони відчувають до людей і як поведуть себе.

  Віїд рішуче рушив вперед. Ті, хто спостерігав за ним, були глибоко зворушені і в думках одна за одною мали тривожні думки.

  Не обертаючись, Вікід поділився думками з групою:

  - Вампіри, на кшталт, розумні хлопці, і здається, з ними можна домовитися. Спробую для початку просто поговорити.

  - Будь осторожен... Це може бути небезпечно, - з тривогою вимовила Ірен.

  Той, хто вийшов вперед по одному з найнебезпечніших місць Вііда, викликав у мене чимало схвильованих поглядів. Усі дивилися і думали, що він за людина. Чому він настільки переконаний, що першим з усіх сил намагається виконати свою роботу?

  - Все нормально. Це всього лише вампіри-рятівники, так що я вже якось викарабкаюсь.

  Те, у що Віід вірив - це Витримка і витривалість!

  Він сподівався тільки на свої прокачані характеристики, які для скульптора були шалено високими. Про те, якою силою володіють сторожі королівства вампірів Тодум, нікому не було відомо. І все-таки, Вііда мав досвід битви з вампірами: він багато разів бачив як діє Торидо, навіть вів боєни проти нього, у зв'язку з чим чудово знав звички, слабкості і манеру бою Вампи. Мабуть, саме це додавало йому впевненості.

  П'ятий МЕЧ підійшов до Віїду.

  - Я піду з тобою. Не можу дозволити собі просто стояти і дивитися, коли ти на самоті прямуєш в таке небезпечне місце.

  - Добре, брате.

  Віід з П'ятим обережно, крок за кроком, попрямував в сторону вампірів-стражників. П’ЯТОГО МЕЧ віддавна він став надійною опорою. Його високий рівень і шалений вираз обличчя наганяли страх на оточуючих так, що боятися ігрових монстрів було безглуздо. Тільки вночі, якщо заздалегідь не бути готовим до моральної підготовки, можна було б також боятися п’ятої МДП.

  - Послухай, Вііде. А не можна просто напасти на них? Ось ті кажани і це місто вампірів... Чи ж не краще просто їх знищити?

  На Версальському континенті, підконтрольні монстрам території дуже захоплювалися мисливцями. І більшість таких місць контролювалися гоблінами. Ці створіння вночі будували з дерев безлічі захисних споруд. Ох, вже ці села і цитаделі гоблінів!.

  Через постійний вилазок монстрів у сусідніх королівах або фортунах знижувався суспільний порядок, а виробництво і рільництво ставало дедалі занепадати. У таких випадках воїни, яких запрошено правителями провінцій, зазвичай вирушали на штурм новозаселених цитаделів. Для гравців це був чудовий шанс підняти свою Славу і отримати більше військових трофеїв.

  Але Вікід вирішив по-іншому.

  - Можна, звичайно, відразу напасти, але мені здається, що це передчасне рішення.

  - Раніше?

  - Так. Ми ще толком і не оглянули королівства вампірів, так же? А якщо ми зараз втягнемося у війну, то втратимо набагато більше, ніж отримаємо.

  - Хм, точно. Якщо, не відступивши від вартових, ми втратимо зміст нашої подорожі.

  - Як на мене, цей варіант варто розглядати в останню чергу.

  - Ага. Я теж так думаю.

  Болотя, Вікіда і П’ятий підійшов до охоронців.

  - Стояти! - Покричали вампіри і заричав, обнаживши гострі, як кинджали, клики.

  - Я відчуваю запах крові! Ви люди?

  - Так, обережно відповів Віід, роздумуючи про те, як діяти далі.

  - І що ж потрібно людям у наших землях? У цьому місці вам нічого робити. Якщо ви не у справі, то валите звідси!

  - А якщо не зникнете, то ми подовольмося напитися вашої гарячої дахи, - заявив другий охоронець, при цьому не доходячи ніяких насильницьких дій, хоча вони обидва виглядали дуже ворожими.

  Якби таке сталося на Версальському континенті, Віїд слухняно розвернувся б і пішов. Це були дві найбільш очевидні лінії поведінки гравців.

  Вікід хотів зробити щось інше і зав’язав розмову:

  - Як мені подобається ця похмура погода! У такий день кажани можуть насолоджуватися польотом, а прості миші з радісною запискою вилізти зі нор і бігати по землі.

  - Дещо ти добре розбираєшся. Для людини.

  Висловлювання Віда сподобалося охоронцям, але вони щедро відреагували.

  - Аристократи ночі носять дійсно гарні вбрання. Лише представники вашої раси так ідеально підходять чорні штани, біла сорочка і манто, накинуте поверх неї. Від вас прямо-таки віє благородством і елегантністю. Оух, невже це те найвідоміше Манто темряви? Для мене велика честь побачити таку рідкісну річ на власні очі.

  За допомогою ораторських здібностей Віід не шкодував лестощів, спрямованих на характерну рису вампірів - їх турботу про свій зовнішній вигляд!

  Голос охоронця, який стояв ліворуч, пом’якшився.

  - Схоже, за такий довгий час я нарешті зустрів чоловіка, який прийшов мені до душі.

  Правий вартовий також змінив свою позицію, не виявляючи готовності до бою.

  Але ні в якому разі не варто відпочивати.

  Лесть і інтуїція - ось з чим йшов по життю Віїд.

  Мабуть, після таких слів вартові змінили своє ставлення до чужинця. Але якщо тепер вони не хочуть відповідати на це запитання? Всі зусилля будуть марними, а зароблені довір’я - назавжди зникнуть.

  Віід витягнув скульпторський ніж.

  Вартовий, який стояв праворуч, запитав:

  - Эй! Що це ти задумав?

  - Я хочу зробити вам обидва подарунки.

  - Подарунки?

  - Так. Статуетки, які я від чистого серця зараз для вас виріжу, тому прошу прийняти їх.

  Слідом за ножем Віід дістав з сумки дерево Набе.

  Існують різні способи покращення взаємозв'язків з персонажами. За допомогою лестощів можна було отримати певну адресу і, на жаль, одну дуже важливу ваду: вище певного рівня воно ніколи не піднімалося.

  Щоб збільшити його, потрібно було спілкуватися з НІПом протягом тривалого часу. Ну, а там вже, якщо робити дії відповідно до характеру співрозмовника, можна завести з ним і дружбу.

  Збільшитися ще сильніше допоможе виконання завдань або спільне полювання. Усе це наближає вас до максимального рівня стосунків, коли ви не будете боятися довір’я.

  Існує ще один простий спосіб, який вже наведено.

  'Ніхто не відмовиться від подарунка!'

  Віід почав стругати дерево Набе.

  "Вампіри подобаються красиві дівчатка".

  Можна вирізати і Союн.

  Їй було 20 з малими, але через охайну шкіру і природну красу цілком можна повірити, що вона 10-річна дівчинка.

  Адже, як прийнято, фарбування не цікавить вік!

  Однак вирізати статуетку Союн - не так і просте, як могло здаватися. Її краса була в повній гармонії всіх частин тіла, тому що дозволити собі помилятись хоча б у одній маленькій деталі Віїд не міг. Без перебільшення, краса її обличчя - це найвищий дар, який може надати небо людині, тому Союн не той об'єкт, що можливо вирізати без зусиль.

  Віду не хотів віддавати таку статуетку в якості подарунка незрозуміло кому.

  'У мене на прикметі є хтось інший. Вона теж повинна сподобатися вампірам.

  Віід згадав про Фріну з села Мора.

  Нещасна дівчинка, яка була навернена в кам'яну статую на цілі десятиліття лише тому, що приглянула Торідо з клана вампірів Джеоліо. Вона й сама була ніжною, ледь розпущеною бутоном.

  Ось такий образ Віід вирішив закарбувати.

  Він володів скульпторським ножем не гірше, ніж мечем, тому роботу було завершено за лічені хвилини.

  - Прийміть від чистого серця.

  - Який чудовий подарунок! Ми дуже цінуємо видатних майстрів. І такі дівчата нам до душі.

  Почуття переповнювали охоронців.

  Ось вона, характерна риса вампірів: їм подобаються дівчатка!

  - Так ти скульптор?

  - Абсолютно вірно.

  - Люди, які вибрали цей клас, цілком можуть співіснувати з нами, аристократами ночі. Ти можеш пройти. Було б чудово, якби наші співмешканці теж змогли насолодитися твоїми роботами.

  Дзинь!

*

  Вікід повідомив своїм товаришам, що можна потрапити в село за допомогою лестивості та подарунків.

  - У вас гарні риси обличчя!

  - Ви такий увесь солідний, мужній.

  - Аристократи ночі - кращі!

  Звинувачені вартовими, Пейл, Зіфі та Манауе втиралися до них у довір’я і потім давали їм подарунки!

  - Це хвіст буйвола, якого я особисто зловив.

  - Серед трофеїв, які стали мені на полюванні, є кільце. Я дарую його вам.

  - А це дорогоцінний камінь, хе-хе.

  Берячи одну хабарку за іншою, охоронці дозволили ввійти ще троєм:

  - Які ж ви добрі люди. Ладно, проходите! Але будьте обережні: вас можуть прогнати, якщо ви натрапляєте на проблеми.

  Мейрон, Ромуну, Сурку і Юрін вампіри навіть не перевірили.

  - Чим більше красуня, тим краще. Прохід для вас відкритий!

  Коли підійшла Ірен, їхні обличчя нахмурилися.

  - Щось неприємне відчуття... Ти послідовник якогось бога? А, гаразд, яка різниця! Ми ж не прокляті. Просто нам миліше тиха ніч, ніж шумний день. Ну, і годуємося ми джерелом чужого життя. Але послухай, дівчинко, будь акуратною в селі. Якщо необачним скористаєшся святою силою, то багато наших співгромадян зненавидять тебе. Ми не відповідаємо за те, що станеться пізніше, і виявляємо гострі клинки.

  - А тобі не можна! - Вони рішуче стали на шляху Сечві.

  Орки для вампірів були неповноцінні живими істотами! І тому в поселенні сповнених шляхетності аристократів ночі місця для брудних "животні", звичайно ж, не було.

  - Чвік. Чвік! Чому? - запитала здивована Сечві, переступаючи з ноги на ногу.

  - Наше село не місце для орків!

  Коли охоронці показали, що розмова закінчена, то змінили погляди на МЕЧій

  Вікід дуже хвилювався.

  "Чи зможуть вони пройти без проблем?"

  П'ятий МІЧ впевнено вийшов вперед.

  - Ну, це ж дуже просто. Потрібно повторити все, що робили ви.

  - Так, звичайно, але...

  - Почекайте малость, брати. Я почну.

  І п'ятий першим звернувся до вартового:

  - Мужики, будь ласка, дайте-ка пройти.

  - Що? "Музики"? Це ти нам, чи що? - Нахмурили лобы сторожники.

  - Ага. Ваші обличчя, е-е-Е, молочного кольору, і ви тут стоїте, типу, охороняєте вхід в село ...

  - Ну і поганий же рот у тебе, чоловіче!

  - Тобто, кровоссмокт?

  Ситуація погіршувалася: ще трохи, і буде бій між вартовими та п’ятим!

  - Припини!

  - Не можна так.

  Віід і Зефі, охолоджуючи п’яту пилюку, розрядили атмосферу.

  Наступним вийшов третій.

  - Дивись, як треба.

  Вікід хвилювався, але не зупинив його і вирішив просто спостерігати.

  Повинні ж вони вяснити щось з помилки П'ятого? Вікід сподівався, що урок піде на користь.

  - Ти не можеш пройти, чоловік, - зупинила нового прем'єра Вартова.

  - Ясно. Удачі вам, - сказав Третій, поплескав вампір по плечу і продовжив рух в село.

  - Ей, тобі дозвіл не давали!

  - Охо! Та говорю ж, все в порядку.

  - Для нікчемних людей прохід сюди зачинено. Якщо не хочеш померти, забирайся.

  - Що? Да я вас...

  У третього мало не вирвалося , Що він їх уб'є! Але Віїду з Зефі і цього разу вдалося залагодити конфлікт, вчасно закривши йому рот.

  Той, хто спостерігав за Манауе з серйозним виглядом запитав:

  - Чи немає іншого способу? Так вони ніколи не підуть до села.

  Ситуація була дуже небезпечною, і всі MILA могли бути зовні.

  - Брати мої! Чи не могли б ви підлещувати їх до села самолюбством?

  Але ця пропозиція, на вашу думку, була обурлива.

  Навіть другий, який зазвичай легко йшов на компроміс, не вів і вухом, щоб вишукувати перед вамипіри.

  - У нас є гордість! Ми не станемо перед якимись монстрами! - штовхнув промову він.

  Третій і Четвертий МЕЧі думали приблизно так само. Учні теж не виражали жодного бажання випитувати у вампірів "добро" на прохід.

  - Це буде важкувато, але... - завагався Віід, обмірковуючи інший варіант. - А як вам така ідея. Давайте, я навчу вас скульптурній майстерності?

  Віід зі своїм високорівневим навченим умінням навчав цієї справи та інших.

  Вампіри люблять мистецтво. Мабуть, вони визнають того, хто вивчає скульптуру. Це може стати переконливим аргументом, який дозволить МЕЧам потрапити всередину.

  - Скульптура? А що, коли ти будеш її вивчати? - Неприємним тоном буркнув другий.

  - Так. Також дівчата люблять гарні статуетки. А скульптура як життєве хобі - це взагалі клас!

  - Правда? Ні, ну тоді, звичайно, варто мати хоча б одне таке вміння, щоб познайомитися з дівчатами. Можна спробувати! - сказав другий, швидше інших зрозумівши всі переваги цього ремесла.

  Віід дістав скульпторський ніж і почав показувати, як потрібно працювати по дереву.

  - Просто повторюйте мої рухи. Коли закінчите статуетку, я зможу передати вам свою майстерність.

  - Ніби легко.

  Другий та інші МЕЧі, у тому числі й інструктори, добре володіли мечем після багатьох тренувань. Ось і кинджал не став для них проблемою, тому незабаром уламки дерева в їх руках перетворилися на прості фігурки.

  Дзинь!

  У цей момент Віід втратив дар мови...

  Як це можливо? Через це вони не вміють?

  - Брати, а взагалі, скільки у вас мудрості?

  - Е-е. Так, щас подивлюся... Аж вісім!

  - ....

  Третій МЕЧ підлив масла у вогонь:

  - У мене шість, що-ли?

  Четвертий від них недалеко пішов:

  - А у мене п'ять.

  У школі це було ще гірше.

  - Ох, нічого собі, та ви молодці! У мене три.

  У декого з учнів було всього три бали мудрості!

  Вікід ніяк не міг цього зрозуміти.

  - Хіба на початку гри мудрості не 10 балів?

  На відміну від магії, художня майстерність можна вивчити з базового рівня мудрості. Але МЕЧій не мав цього.

  Третій заговорив, наче щось зрозумівши:

  - А! Здається, я розумію, в чому справа. Рівень нашої мудрості знизився!

  - ....

  - Та ні, Вііде. Не в тому сенсі... Спочатку ми мали 10 балів. А потім, коли ми змінили клас на Майстра Боя, мудрість зросла до 60.

  Віід м'яко похитав головою.

  При зміні професії зростання характеристик - звичайне явище. Майстер Боя - клас, який спеціалізується на битвах, але все ж таки і мудрість була певною мірою необхідною.

  - Але чому вона так сильно зменшилась?

  - Ну, мабуть це сталося через постійні тривалі полювання і шліфування навичок. Тренування протягом декількох днів з одним мечем призвело до того, що характеристика поступово зменшилась. Так само на полюванні: ми вбивали монстрів, не виконуючи жодної іншої роботи, тому мудрість і знизилась.

  - Ах, ось воно що.

  Просте монотонне виконання призвело до зменшення мудрості.

  Вікід теж багато полював. Але під час перерв він розвивав різні навички. Уривками він займався приготуванням їжі, рибальством, ремонтом, кузнічними справами, вишивкою і навіть збиранням лікарських рослин. Все це на базі Ремесла.

  Але МЧІ обмежувалися лише битвами. Тому мудрість поступово знижувалася, бо вони займалися одноманітною діяльністю і вдосконалювали удари.

  Проста недалекоглядність! Вона впливала не тільки на життя, але й на ігри.

  Щоб не образитися, Вікі дав чітку пораду:

  - При низькій мудрості може статися так, що ви не зможете вивчити навіть бойову здатність. Тому буде краще, якщо ви піднімете цю характеристику на правильний рівень.

  - Так. Мені теж здається, так буде краще.

  Хоч би як там було, а зараз вони не могли освоїти Скульптуру і перед MIЧами постало складне питання: яким чином можна пройти в село?

  'Чи вдасться у них полювати в околицях і підняти рівні? Якщо всі дані окуляри вкласти у мудрість, їм потрібно вивчити навички.

  Віід був занурений у роздуми. Через деякий час він зробив для себе невтомний висновок: МЕЧІ є дуже крокивими і надзвичайно амбіціозними. І можливо, зараз він ніяк не зможе протягнути їх всередину.

  Через відкриті ворота було видно ділянку села. Там вже було вечірка, і в будинках то тут, там почали розгулюватися двері, а на вулицях до цього пустельних з'явилися перші місцеві жителі.

  Вампіри люблять ніч, і тому життя в селі починається ближче до півночі. Потім відкрився і почав роботу затишно розташований на вулиці ринок.

  - Купуйте яблука!

  - Продаю яблука, солодкі, як мед.

  Дівчата-вампіри, що торгують на ринку яблуками!

  Красавці мали молочно-білу шкіру, вдернуті догори милою і ідеальними фігурами. Крім того, все те, що треба виголосити, видавалося як потрібно, і дівчата виглядали дуже звабливо.

  Вони не були надто сексуальними, і їх просто одягали в непристойні зображення.

  - Ого!

  - Та-та-такі богині і в такому місці!.

  Третього і четвертого пробила тремтіння.

  П'ятий і 505-й МЕЧі мухою кинулися вперед, а за ними понеслись інші. Може здаватися, що вони хочуть накинутися на пару вампірів.

  - Брати-рятівники!

  - ...

  - Давайте з вами дружити. Що ви любите? Може, вам спину помаскувати?

  - Прийміть хоч ось цей ячмний хліб, я берег його як зіницю ока...

Глава 3. Завдання

  МЕЧІ не вміли лестити, але своїми щирими благаннями розтопили лід у душі вампірів. І один з вартових, зітхнувши, дав їм просте завдання:

  - Ви дуже здорові. Я б, звичайно, вибрав жінок але все-таки у ваших жилах тече свіжа кров. А для втомленого вампіру вона - найкращий тонізуючий засіб.

  Дзінь!

  Звичайно, МЕЧІ не розмірковували і секунди.

  Охоронці по черзі кусали їх у шиї та з хлюпанням пили кров.

  Укусити шию було нестерпним! Але МЕЧІ не шкодували про своє рішення. Адже варто було тільки вампірам-робітникам напитися, як їх вільно пропустять в село.

  - Пустяки, якась кров...

  - Та я готовий сто разів померти, якщо це допоможе мені познайомитися з жінкою!

  Ті, хто спостерігав за цією сценою Пейл і Зефі дещо для себе зрозуміли.

  "Мені пощастило з Мейрон. Я повинен її берегти.

  'Не варто доводити своє життя до такого. Хто знає, може всі ті, з ким я зустрічався раніше, цінували тільки гроші, а не мене самого з усіма недоліками".

  Зефі, який у житті був бабієм до неможливості, в цей момент ніби прокинувся. Йому вже не хотілося зустрічатися з такими легкодоступними дівчатами, як і в той же час.

  'Якщо подумати, навколо досить багато непоганих кандидаток'.

  Він озирнувся. Наприклад, Ірен мав просту й добру вдачу. Вона й слова лихого не говорила іншій людині. А от Ромуна час від часу була різкою у спілкуванні, але при цьому дуже енергійною і багато всього знала, через що нудьгувати з нею не доводилося. Навіть у Суркі, незважаючи на вік, відчувався якесь молоде чарівність. Хварен, безсумнівно, була вродлива та обворожена. І це все, що я можу зробити! Однак Зефі знав, що їй подобався лише один чоловік - Віід.

  'Кожись, про це не знає тільки він сам'.

  Звичайно, все не так відкрито, але здогадатися можна було. Наприклад, якби Вікід готував, Хварен з радістю їла все — чи то жорсткого хліба з супом, чи простого жаркого. Вона ніколи не була незадоволена. Навпаки, обов'язково кілька разів говорила "дякую" за обід і ніколи не залишала й крихти в тарілці.

  Коли Віід займався скульптурою, він присаджувався рядком і ніжно дивилася на нього. І не зводила очей, поки він не закінчував роботу.

  Завжди дуже ефектна, вона тільки з одним Віідом була трохи умовною і показувала себе едакою наївної простачкою. Не хвилюйся, Хварен закохана по вуха!

  Можливо, Віід більше турбувався про свої заощадження і тому часто відчував себе надто напруженим у її суспільстві й не помічав очевидного. Але ті, хто був поруч, добре розуміли, що відбувається.

  Зефі міг згадати Мейрон, але вона вже була дівчиною Пейла і молодшою сестрою Вііда.

  Ось Юрін виявилася дуже милою. Зефі тягнулося помилуватися її веселим личком, і він таємно кидав на неї погляд. Але він негайно струшував головою, відкидаючи в бік непотрібні думки.

  'Нее-е. Про цю дівчину і думати не можна!'

  Не дай Богу зблизитися з нею, бо потім проблеми не оберуться!

  'Трагедія Ромео і Джульєтти, розділених через ворожість кланів, порівняно з цією ситуацією здається сущою нісенітницею'.

  Через страх перед наслідками МЕЧів Зефі не міг і вид подати, що Юрін йому подобається.

  Поки він був зайнятий роздумими, вампіри-рятівники практично закінчили пити кров.

  МЕЧІ ледве тримались на ногах. Сили залишилися в їхніх тілах якраз стільки, щоб не вичерпатися до кінця здоров’я і життя. Але з вартових енергія тепер била ключем. Білі, як папір, обличчя наповнилися життям і ще більше загострилися. Крім того, що характерно для крові, вампіри стали набагато сильнішими.

  Проте оркчиха Сечві так і залишалася незабутньою гостем.

  - У орків кров несмачна.

  - ...

  - Тобі не можна в село.

  Сечві образили васпірами. Але несподівано вперед виступив другий МЕЧ.

  - Може, візьмеш мою кров замість її? - Він запитав, звертаючись до одного з охоронців.

  Той дуже зрадів.

  - Ще кров? Чудово! Я з задоволенням поп'ю.

  Я знову вкусив саечві МР.

  - Чвік! Другий!.

  У неї на очах з’явилися сльози, і це зворушило її.

  МЕЧ, віддавши ще одну порцію крові, почувався погано і похитнувся, але Сечві відразу опинилася поруч і підхопила його.

  Пузата оркчиха з величезним мужиком на руках!

  Нарешті загін міг пройти в Сейлун, село вампірів.

*

  Ось вона, привілей першовідкривачів!

  На губах Віяда з’явилася щаслива усмішка.

  - Вдвоє...

  Учасники загону отримували подвійну нагороду за завдання, але цього не сталося. Адже вони, безперечно, стануть першовідкривачами та мисливцями в околицях Тодума і при цьому отримають вдвічі більше досвіду й артефактів!

  Ірен і Пейл не приховували захоплення.

  - Здорово! І навіть слава виросла.

  - Як тут чудово!

  Вікід почав покваплювати друзів:

  - Давайте швидше оглянемо село.

  Але ніхто з його товаришів не міг так легко взяти і просунутися. Для них перший візит до села вампірів був наче епоха! Адже тепер вони мандрували не Версальським континентом, а цілком новою землею.

  Збуджені й переповнені враженнями, друзі так і стояли біля воріт, наче ті приросли до землі.

  Особливо відзначалася Мейрон, яка дуже активно вертіла головою.

  Будинки, що нагадують розкішні вілли і розгулюють вулицями вампіри, укутані в чорні манто, вже самі по собі були екзотикою.

  'Ось це, я розумію, пригода!'

  Незабутня подорож по незвіданих місцях і відкриття чогось нового! Мейрон хотів якнайшвидше окунути себе в все це.

  - Так. Ходімо швидше! - Оглянувшись, нетерпляче вигукнула вона і слідом за Віїдом потягла друзів всередину.

  Юрін же мав чудову можливість поліпшити свою майстерність. Адже митець міг збільшити рівень навичок, малюючи пейзажі або види відвідувачів. З цієї причини, коли дівчина побачила село Сейлун, то поринула з головою у роботу і вже встигла накинути кілька десятків малюнків.

  Для початку Віід, Манауе та всі інші вирушили до поблизької торговельних воріт. Потрібно було розпродати товари, які привезли з Мори. Крім того, торговець хотів подивитися, чи можливо закупити тут щось нове.

  Коли Манауе дізнався про це, то зголосився.

  Ви можете уявити собі, як він відібрався убік і поділився коштовними каменями на кшталт рубін та сапфірів. А ще - хутра і килими!

  - Нічого собі!

  Віід зрадів так, ніби ця справа прямо пов’язувалася з ним.

  Висипалися в компліментах і стояли поряд Сурка та Пейл:

  - Справді здорово, Манауе.

  - Чудовий успіх!

  Адже, коли торговцю вдасться заробити великі гроші, вони перестануть працювати.

  'А все завдяки Війду, взявши з собою нас ...'

  Якби друзі знали, що на те саме таємно сподівався і Вікід!

  Можна було б продати ці товари і в інших містах Версальського континенту, але по-перше, не факт, що там будуть такі ж високі оцінки, а потім землі вампірів представлялися непохайним полем для торгових справ, адже раніше їх ніхто не виявляв. Так що товари, продані тут вперше, обов'язково досягнуть особливої цінності, в результаті чого їх ціна зросте на 20-30 відсотків.

  Це ж справжня золота жила для торговця!

  Однак Віід, наче ні крапельки, не побачивши успіху Манауе, усміхався йому чистою і щирою посмішкою.

  Пейл здивовано похитав головою.

  - Треба ж. Який ти хороший!

  Сурке ж із соромом хотіло провалитися крізь землю.

  - Вибач, я помилялася щодо тебе. Не знала, що ти такий широкий душі людина.

  А Вікід тим часом пошкодував торговця:

  - Манауе, давай-но продавай товар.

  - Прямо зараз?

  - Так. Сподіваюся, ти зможеш збутися всі за високими цінами.

  Манауе також почав торгуватися з господарем крамниці. Який, звичайно ж, як і всі мешканці села був вампіром.

  - О, славний торговець, я бачу, ти приніс з собою такі красиві камінці. Продай усе мені!

  Манауе витягнув десять рулонів міхів, п’ять килимів і третину коштовного каміння.

  - Скільки ви дасте за все це?

  - Готовий запропонувати 250 000 золотих. Ні, навіть 270 000!

  - Простите. Але це ціна нижче тієї, на яку я розраховував... - Протягнув торговець, зробивши вигляд, що збирається йти.

  - Чорт! Стривай! Я тут подумав знову і, здається, зможу заплатити тобі 303 тисячі золотих.

  Манауе сковтнув.

  Його пропозиція становила 110 000 золотих! Навіть якщо продати все за вказаної ціни, це вже неймовірна вдача. Адже рідко яка угода приносила хоча б подвійний прибуток.

  Але Манауе ризикнув ще трохи пожадкувати:

  - Ціна, начебто б непогана, і якби мені не треба було годувати сім'ю ... - Зітхнувши, не договорив він.

  На обличчі вампіра випали суперечливі емоції, які чітко говорять про нешукану внутрішню боротьбу. Якийсь час він мовчав, переходячи погляд з торговця на викладені предмети.

  - Ну... Раз, говориш, для сім'ї, то я буду щедрим, - нарешті видав господар магазинів. - 368 000 золотих! І це тому, що мені потрібен твій товар. Не знаю, чи побував ти до цього в інших лавках, але впевнений, що ціна вища за мою ніхто не запропонує.

  Від подиву Манаве відвисла щелепа. Невже він такий успішний?

  - Що, ти і за таку ціну не продаси?

  - Нет-нет. Звичайно, продам!

  І торговець передав вампіру товар.

  Дзинь!

  Манауе відчув себе на вершині блаженства.

  У вагоні у нього залишалося ще 70 відсотків товару, але їх планувалося довезти в столицю королівства вампірів, Тодум. Крім того, за високими оцінками можна було б збути лише невелику частину речей, оскільки при продажу відразу великої кількості предметів ціна на кожен обов’язково впала би.

  А тим часом серед вампірів вже поповзли чутки.

  - Чув, що торговець на ім'я Манауе заробив величезні гроші? Результати для людини були вражаючі.

  - А ти знаєш, як він виглядає? Було б непогано зустріти його на шляху.. Зачем? Та я б у тихій підворотні його - за шию і ...

  Ось і намагайся потім займатися торгівлею!

  Як тільки Манауе отримав свої гроші, він не перебільшував:

  - Ти молодець.

  - Все завдяки тобі, друже.

  - Ні. Це твоя заслуга, я дуже радий за тебе.

  Вікід був справді щасливий. Радував просто до безумства.

  Він - правитель Мори. А Манауе недавно зареєструвався як селянин, щоб вільно виконувати свої угоди на північних територіях. І як результат, тепер зобов'язаний платити податок!

  Жахливий прибутковий податок, що іноді лякає навіть більше дракона! Для торговця він складав 3% від загального прибутку.

  Отже, запрацювавши вмопомарні дні - понад 360 тисяч, Манауе тепер зобов'язаний зробити грошовий скарб Віїда більш ніж 10 000 золотих.

  Зрештою, будь-яка система влади - це податок.

  'Немає нічого краще!'

  Тому Вік дуже радів з того, що відбувається.

  Після такої успішної торговельної операції заглянул в обручну крамницю.

  Ну, і тут, знову ж таки, господарем був вампір. Під час розмови він часто обнажив свої великі ікла в усмішку.

  - Проходите, проходьте. Хочете придбати нашу зброю? Я вас розчарую: нам, вампірам, воно не потрібно. Тому вибір в даному випадку такий, що не має значення. Але є багато екіпіровки й рідкісна зброя. Так що прошу, оглядайтеся.

  Вампіри дійсно не використовували мечів або ніж. У лавці не було майже жодної металевої зброї. Але затонулися "Перчатки, що вбирають кров", 'Пояс, хто закликає Коп'є темряви' і навіть 'Манто, здатні викликати бачення або привести до божевілля"! Речі саме під стати вампіром.

  У цій лавці Хварен прибирала собі сукню.

  - Ах! Подивіться, яке гарне!

  Яскраво-червона сукня збагатила золотими прикрасами. Ось тільки було занадто відверто. І добре б відкритими залишалися тільки живіт і бік, але й декольте теж виявилися дуже глибоко.

  Цей одяг навряд чи підійшов би людині, яка не впевнена у своїй фігурі. Але Хварен у реальному житті, бувало, виступала на концертах в костюмах і похліще.

  - Як воно тобі? - запитала вона у Віїда.

  Його кравець досяг середнього рівня, тож він розумівся краще за інших. Але, звичайно ж, головною причиною було бажання дівчини одягнути вбрання, яке в першу чергу подобалося б Віїду.

  Оглянувши сукню, він вигукнув:

  - Це чудово!

  - Правда, гарне?

  - Так. Виявляється, що можна зшити одяг так сильно економили на тканинах. Це ж можна з матеріалу, розрахованого на один комплект зробити цілих два! А це означає, що заробляти більше! Невже мої здібності були б обмежені?

  Віід серйозно задумався, дивлячись на цю сукню. Чому? Чому він не думав шити такого одягу?

  По правді кажучи, такий стиль одягу не був дуже популярним. У дуже відвертого одягу обов’язково страждає захист. Отже, якщо гравець не належить до Танцюрів, які мають зовнішність і шахраювання, носити його проблематично.

  Хварен трохи натягнувся і знову перепитала:

  - А як ти думаєш, це плаття на мені буде здорово дивитисяся?

  - Хмм ... в першу чергу важлива вартість.

  - ...

  - Ну, якість здається непоганою.

  - А я в ньому буду красива?

  На мить задумавшись, Віід простягнув:

  - Мабуть, будеш.

  - Дякую. Тоді, Манауе, купи його для мене.

  Кивнувши, торговець уже збирався виконати її прохання, як раптом застиг, приголомшений « господарем » ціною: 148 000 золотих!

  Але Хварен вважала, що це ті гроші, які скидаються.

  - Як дешево.

  Насправді, одні тільки її туфлі коштували кілька десятків тисяч доларів, не кажучи вже про інше. Так що, мабуть, для неї це дійсно було недорого.

  Решта ж загону були незадоволені. І не стільки через високу ціну. Якщо чесно, беручи до уваги загальний рівень одягу майже за 150 000 осіб, відповідно до професійних особливостей танцюриста, вони не могли назвати надрозхідними.

  'Ну, ось що за справи? Купувати сукню, раз Віід сказав, що вона в ньому буде виглядати красиво. І при цьому вона не удосувалася навіть перевірити характеристики!'

  Адже це безглуздо.

  Але ще дурніше - питати ціну після того, як вже вирішено зробити покупки!

  На щастя, плаття дійсно виявилось хорошим. Воно не тільки поглибило основні навички Хварен, але й підвищило Ловость і Елегантність. Крім того, ще більше наголошувало на привабливості дівчини. І хоча найжорстокіші ділянки землі, це зовсім не виглядало.

  Фігура Хварен, яка підтримує постійне тренування, була стрункою і прямо-таки випромінювала жіночу привабливість. І одежа на ній, що визирала, без сумніву, розкішна, блекла в порівнянні з красою самого танцівниці. Хварен виділялася крізь край упевненості в собі, привабливою обличчям і дуже виразними променистими очима. Не даремно ж її називали "німфой" на сцені.

  - Ти красуня, сестричка! - Сурка першою зреагувала.

  Сьогодні навіть дівчата люблять вродливих дівчат.

  Тільки після того, як всі захоплені вигуки стемніли, загін зміг залишити свою зброю.

  Наступним стояв галатерійний магазин, де можна було купити базовий похідний інвентар. Правда, у вампиров вибір був дуже простий - нічого корисного.

  Але Вікід і не збирався купувати речі. Він вклав усі наявні засоби у розвиток Мори. Інакше кажучи, в довгострокову перспективу.

  'Навіть якщо гроші є, їх треба охороняти. Тільки так можна стати багатим.

  Вікід ніколи не робив спонтанних покупок. Тепер він лише вивчав ціни на товар.

  А в цей час господар-вампір, підкравшись, опинився прямо у нього за спиною.

  - Кха-а!

  Безперервно розсунувши рот, він примірявся всадити клиці у шию Віди!

  Відчувши поганий стан, він озирнувся. Але вампір миттєво закрив рот. І, здавалося, що змилосердившись над чимось, облизнув губи.

  - Хм-хм. Досадно. Давненько я не насолоджувався свіжою людської крові. Ну, і що ти шукаєш?

  Не побачивши нічого корисного, Віід все - таки вирішив порозмовляти з іншими про те, що дізнався.

  - Я шукаю щось корисне для скульптора.

  - Ти скульптор? Напевно, тобі буде потрібно знайти в Тдумі. Проблематично відшукати щось тут, у маленькому селі. Я чув, що в місті є щось таке, яке може надихнути будь-якого скульптора. Хоча сам не перевіряв.

  - А Сейлун дуже відрізняється від Тодума?

  - Наша селиця дуже мала. Тут здебільшого водяться вампіри, які не люблять метушні і обожнюють спокій. Щоб потрапити в Тодум, потрібно йти звідси кілька днів на схід. Але я б не радив. Багато хто каже, що там стало дійсно небезпечно.

  Зі слів господаря-вампіра виходило, що Сейлун - всього лише сумна провінція вдалеці від центру.

  'Здається, що слабким навіть думати не варто збігатися в Тодум, а краще задовольнятися життям тут'.

  Після магазину Віід почав активно збирати інформацію, намагаючись розмовляти з кожним місцевим Свідком.

  - Сейлун? Ти хочеш знати про походження назви села? Це ім'я однієї з трьох висхідних місяців. Баллун, Колун, Сейлун. Якщо ви потрапите в Тодум - місто аристократів ночі, то навіть побачите благородних вампірш з такими ж іменами. Вони по-справжньому прекрасні. Красиві настільки, що якби я була людиною, мені б захотілося вирвати у себе серце і подарувати його їм.

  - Оу, так це ви - ті самі люди, що потрапили в наше село! Стережіться вночі підорення. Там досить багато, навіть для села, прогулюється вампірів. І всі вони одержимі людською кров'ю.

  - Хочеш знати про Тодума? Спочатку те місце було общинною могилою, де жили люди. Але з якоїсь причини вони повстали і почали пити кров. Зараз там місто аристократів ночі. Ти питаєш, чи є там живі люди? А як же. Хто відмовиться від великої честі приєднатися до аристократії?

  - Смертні не скаржаться в королівстві вампірів. Їхні тіла після смерті повертаються у світ людей. Тобі цікаво, що ж відбувається з їх речами? Вони нам, вампірам, не потрібні, так що й залишаються лежати. Все ж єдине, кажуть, іноді зникають антикварні речі і дорогоцінні камені.

  - Ай-ай! Останнім часом молодята вампіри вважають себе кращими за всіх. Всі говорять, що зуміють осідлати навіть золоту кажана, якої взагалі не існує...

  - Коли був молодий, я себе так не поводив. Молоді люди часто не повертаються навіть пізно вранці. Я сподіваюся, що з ними нічого не станеться.

  - Чим славиться наше село? У нас багато гарних жінок. Їх фігурки... Ух-х! Кхе-кхе. Але не здумай базікати де-небудь, що я тобі таке говорив!

  Літні вампіри на вулицях села!

  У будь - якому суспільстві існує конфлікт поколінь. І в наші дні більшість людей похилого віку недолюблюють молодь.

  Звертався Вінд і до молодих вампірів.

  - Ти людина? У твоїх жилах тече гаряча кров? Чудово! Чудово! Ти не ходив через переулки нашого села? Там такі види відкриваються... Якщо захочеш, я проводжу тебе.

  - Жінки-вампіри. Вони часто несуть нісенітницю, в яку важко повірити. Тільки й кажуть, що наш рід зникає. Бред якийсь. А навіть якщо і так, до мене це не має ніякого відношення. Так що чорт з ними.

  - У нашому селі найкрасивіша серед вампірш - Розерін. Ось тільки щось її останнім часом не видно. Де вона пропадає?

*

  МЕЧІ в перший же момент, як пройшли в селі, зібралися у своєму вузькому колі і як пригорілі стали скупати біля жінок-вампірів яблука і поруч з ними жадібно їх поїдати.

  Іноді вони вкидали руки вгору і вигукували:

  - Ура королівству Тодум!

  - Будьте вічними, вампіри!

  - А-а! Ми правильно зробили, що прийшли сюди. Дякую Війду!

  Другий, третій і четвертий вівся з веселощами. Перший і п'ятий були захоплені поїданням яблук.

  Селун, селище, здавалось старим неодруженим людям справжнім раєм. І ніжно усміхнені обхідні жінки-вампіри, на їхню думку, виглядали неймовірно чарівно.

  - Кушайте на здоров'я. Дякую за придбання.

  - Ні, що ви. Така смачнотища...

  - Дякую!

  Вдячні вампіри схопили з двох сторін під руки третього і притиснулися до нього.

  - Бляха-ха!

  Які ж приємні відчуття!

  - Гроші не варто жаліти!

  Третій глянув на наставника.

  - Учителю! У нас же є заощадження?

  - Гаразд, учень. Гуляти, так гулять! На все!

  Перший МЕЧ з легким серцем дістав решту грошей. Він розумів, що потрапив під вплив жіночих чар, але, незважаючи на це, настрій у нього був відмінний.

  Якщо потрібно, гроші можна завжди повернути назад. Тому перший і не думав про витрати. Він не звикав жити в нужді, адже так робив і кілька днів.

  Така поведінка МЕЧів призвела до того, що зріс ваш привітність. І одна з дівчат, що повисли на руках третього, раптом запитала:

  - Не могли б ви допомогти нам?

  - Що? Чим?. Мені ще купити у вас яблук?

  Вампірша сумно посміхнулася у відповідь і похитала головою.

  - Справді, існують ті, хто відволожує таких, як ми, і вбиває. Позбавте нас від них, будь ласка, - моліла вона зі сльозами на очах.

  Від цього видовища у Третього защемило серце.

  - Ах, ці тварюки! Де вони? Да я их!.

  - Я проведу тебе. Йди за мною.

*

  Віід з загони все ще блукав по селі, зібрав інформацію і намагався розповісти про завдання, коли до нього підбіг третій.

  - Вііде!

  - М-да?

  - Здається, ми знайшли завдання.

  - Що? Як?

  - Ось та жінка заговорила з нами, коли ми купували у неї яблука.

  Вампіри у грі класифікувалися як людиноподібні монстри, але в торговках МЕЧі все одно бачили тільки звичайних жінок.

  Причина проста.

  Раз на них спідниці, значить, вони жінки. Все інше не важливо. Лише за зустріч і розмову з ними були вдячні долі. А якщо у вас є ще й гарні сусіди!.

  - Нагорода і складність?

  - Поки не знаю. Вона постійно мене кудись кличе, але мені здалося, що треба для початку запитати поради у тебе.

  - Ну, підемо подивимося.

  І друзі всіх заготівся до вампіршів, навколо яких не переставала бурлити натовп MIK.

  - Гей, Вііде, рухай сюди. Ця дівчина хоче провести нас. Каже, що її подруги в небезпеці і треба поквапитися! - Швидко випалив другий МЕЧ.

  І видно, що він готовий хоча б цю секунду поїхати в дорогу.

  Війд подивився на торговку і запитав:

  - І куди це ви нас так кличете?

  - Вам стане ясно, коли ви самі все побачите, - скривдившись, різко відповіла та.

  Вікід не довіряв вампірам. По суті, всі вони - від'явлені брехуни. Їх зажерла заздрість, ревнощі та пожадливість і тому вампіри можуть бути на будь-який обман.

  З усіх монстрів на землі вони єдині, кому не можна вірити!

  - Чи можеш ти поклятися своєю кров'ю, що твої подруги дійсно в біді, і це не пастка? - Поцікавився Від.

  Клятва на крові! Жоден вампір не міг говорити неправду, покликавши до свідків кров, яка була джерелом їхнього життя. Про цей факт Віід дізнався, борючись проти клана Джеоліо, очоллюваного колись Торидо.

  'Якщо всі обман, вона зараз стане ухилятися від відповіді, роблячи вигляд, що не розуміє, про що я'.

  Але вампіро, навпаки, енергійно закидала головою.

  - Я, Мінора, присягаюся священною кров'ю, що не заманю цих людей у пастку.

  - Тоді підемо, - сказав Віід і прослідкував разом з загону за торгівлею.

  Мінора повела їх на рівнину позаду села. Після того як через широку ділянку було знайдено багато відповідей, а потім і просторий плуг, загін вийшов до іншого села.

  І що дивно, тут жили люди!

  За селом частоколом було обнесено, а позаду нього спорудили високу огорожу, де несли лицарі та священики.

  - Там є люди, релігійні фанатики. І це саме вони спричиняють нам занепокоєння, - сумним голосом пояснила Мінора.

  - Вони мають якесь відношення до зникнення Розерін?

  - Найпряміше. Ці божевільні, віруючі в бога викрадають моїх співплемінників і щоночі спалюють їх на стовпах. Подивляйтеся туди!

  Мінора вказувала пальцем на помсти, залишені поблизу головних воріт села. Зв'язані мотузками вампіри веселі на хрестах, а неподалік лежали звалищі в купу і чомусь наповнені дрова.

  - Сьогодні вночі вогненна кара чекає на мою подругу Розерін. Проганіть фанатиків і врятуйте її!

  Дзінь!

  Це незвичайне і небезпечне прохання! І виходить вона від вампіра.

  Віід, звичайно, вагався, бо в разі згоди йому доведеться битися з людьми, але MІЧИ вже все для себе вирішили.

  - Ця пов'язана жінка і є Розерін?

  - Така красуня обов'язково треба врятувати!

  - А-а! Справжній чоловік відповідає тільки « так ».

  - Не турбуйтеся. Ми допоможемо.

  МЕЧІ, побачивши прекрасне обличчя полоненої жінки, не задумуючись про наслідки цього, відразу прийняли завдання. Отже, Війду не залишалося нічого іншого, як зробити той самий вибір.

  - Ми обов'язково врятуємо Розерін.

Глава 4. Порятунок Розерін

  Одна лише згода на завдання відразу ж призвела до зміни характеристик, причому ще до будь-яких результатів. Так і була покарана за допомогу вампірам.

  - А-а! Слава знизилась... - Спохнула Сурка, яка згодилася допомогти слідом за Відом. Інші учасники загону також були розчаровані.

  У грі було не так і легко підняти Славу. Навіть під час безперервного полювання та виконання завдань вона могла підняти на 200 очок за тиждень!

  Звичайно, знеохочуючі Віра й Удача теж не тішили, але принаймні втратити їх було не так прикро. Рівень Слави, на відміну від них, безпосередньо впливав на отримання завдань і навіть брав участь при 2-й та 3-ій спеціалізації класу!

  Перший МЕЧ серйозно запитав:

  - Віід.

  - Так, Вчителю?

  - А якщо, ну, слава стане рівною 0. Що тоді?

  Ця характеристика мала не високу ахті, що могла стати серйозною проблемою для них. А Вікід, почувши про прохання вампірів, здогадався, що можуть піти штрафи.

  'У звичайній ситуації я б без будь-якої підготовки легко погодився на завдання складності "В". Але тут землі вампірів, так що ризик набагато вищий'.

  Слава богу, штраф виявився не настільки вже й величезним.

  І хоча Віід не хотів сповільнювати бойовий дух своїх товаришів, він відповів:

  - Тоді, наприклад, у зброярні вам не продадуть меча.

  - Чому?

  - Тому що якщо ви ніхто і кликати вас ніяк, значить й доброго меча не варті.

  - ...

  У чому-небудь, а в одержимості зброєю перший МЕЧ будь-кого переплюне. І слова про те, що йому в реальному житті колекціонуючим іменні клинки можуть щось не продати, сильно різали за серцем.

  І тут третє питання постало:

  - Адже немає ж правила, що зброю потрібно купувати тільки в зброярні. Хіба не можна самому піти в кузницю і замовити меч?

  - Можна. Але так важко, тому що всі хороші ковалі дуже горді. Вони хочуть, щоб їхньою зброєю користувалися відомі особи. Якщо ж у тебе низька слава, то по-перше, ціна відразу зросте, а потім домовитися про купівлю машини набагато важче.

  Третій МЕЧ видався слабкою усмішкою.

  - Якщо так, то можна і потерпіти.

  Врешті-решт, все необхідне можна дістати через Віїда або Манауе. І хоча зброя була виготовлена на замовлення, вона мала саме ті аргументи, що ідеально підходило тільки її власнику, а для гравця це не настільки вже й необхідно.

  У крайньому випадку замовлення можна зробити, нехай і переплавивши, гравецьу-кузна. Це не дуже засмутило третього чоловіка.

  А Вікід продовжив як нічого не трапилось:

  - І в закусочних буде нелегко потрапити.

  - Ка-а... Як так?

  - Так і в пристойні заклади не пускають кого попало.

  - Ти-і! - Пошкодженим звірем викинув Третій.

  Йому було боляче чути такі слова. Усвідомлення того, що тобі доведеться умертвити свій апетит, викликало майже фізичний біль. У реальному житті йому, як і всім іншим МЕЧам, доводилося дотримуватися суворої дієти.

  - Що за?. Невже слава така важлива?

  - Сподіваюся, ми не помилилися? - Вже заволоділи і учні.

  Усі вони швидко втрачали свій дух.

  Але Вікід знав, як виправити ситуацію.

  - Брати!

  - ... ?

  - Нас чекає битва! Спасимо красуню-вампіршу, і тоді вона ...

  - Вона? - З жадібністю сковтнули МЕЧі і, подивившись один на одного, одночасно прийшли до того ж рішення.

  'Зараз не час стояти!'

  'Якщо хтось встигне раніше за мене ...'

  'Негайно! Треба рятувати слабка стать!'

  Віід більше нічого не сказав. Але цього й не вимагалося: натяк уже зробив свою справу!

  - Ваа-а!

  Спочатку учні, а за ними і наставники рвалися штурмувати село. Ніхто не хотів бути останнім, хоча б через дух конкуренції.

  - Подвинись! Я сам допоможу Розерін!

  - Всі, хто нижче по рангу, а ну-ка, пропустили мене!

  - Гей, братику, ти що ж, думаєш скористатися становищем? Та тут на кону жінка!

  Серед учнів і наставників піднявся гул.

  - Відійдіть! Я поспішаю більше за всіх! - Як ураганний вітер пронісся крізь натовп перший МР.

  Серед багатьох рас, схожих до людей, жінки-вампіри володіли найбільшою красою.

  Якщо лісові та вищі ельфійки привертали увагу своїм невинним обнаянням, то вампіри - підступність. І підступні, звабливі фігурами!

  Можливо, хтось не хотів би поїхати на порятунок Розерін, але тільки не Меді.

  - Як же все безнадійно... - Підійшла Сурка.

  Ромун злегка нахмурився, стоячи біля неї.

  - Чоловіки всі однакові.

  Дівчатка, які раніше були мужніми й непохитними, майже навалювалися рятувати красуню.

  Але що цікаво, другий і 16 МР - залишилися на своїх місцях.

  Мейрон це здалося дуже цікавим.

  - Шістнадцятий, а ти не йдеш рятувати вампіршу?

  З усіх MAL 16-го була найжахливішою. Коли він був малим, племінники плакали. Він настільки їх боявся, що навіть уранці з Новим роком діти тремтіли!

  Щасливо посміхаючись, 16-ий відповів:

  - Я розмовляю через 'шепот' з подругою.

  - З подругою?

  Від здивування у всіх очі на лоб полізли. Шістнадцятий - і з подругою? Таке ніяк не вкладалося в голові. Друзі були просто шоковані від того, що вперше бачать МЕЧа, у якого є дівчина.

  - Що за маячня?

  - Ти, часом, не завадився?

  - Видумав дівчину і тепер з нею розмовляє...

  - А може, він її викрав!

  Поки друзі висловлювали різні припущення, Майрон ледве намагалася контролювати себе. Але не могла стримати цікавості і поставила наступне запитання:

  - А коли ти познайомився з нею?

  - Під час битви з Костяним драконом. Її звати Лівіан. Яке ж чудове ім’я, правда? Ха-ха-хо! - Не міг радіти 16-ий МЕЧ.

  Він розповів, як пожертвував собою і що в останній момент зміг зареєструвати дружбу. Йому досі все це здавалося сном. Після того випадку, як тільки видавалася вільна хвилинка, вони з Лівіан спілкувалися по 'шепоту'. Вона була дуже зацікавлена, адже вона показала себе відкритою і надійною людиною, хоча й малослівною.

  Так у 16-го з'явилася співмешканка, завдяки спілкуванню з якою він здобув пошану і повагу від інших MIA, і вони намагалися наслідувати його.

  І цей випадок теж був однією з причин того, що всі як божевільні кинулися рятувати вампіршу!

  У очах Мейрон спалахнула вогник подиву:

  - Так от як все було! Ну звичайно ж, такий солідний чоловік як ти не міг стати популярним. З тобою все ясно... А ти, другий, чому не йдеш битися?

  - Я її охороняю.

  З мечом, другий прикривав собою Сечві.

  Високоросла, товста оркчиха і людина!

  Незважаючи на багате тіло, МЕЧ біля Сечві, зріст якого перевищував два метри, виглядав низько. Через це його слова про охорону видавалися трохи дивними, але він, дійсно, залишився, щоб подбати про оркчиху.

  - Другий!. Чвік, чвик!

  Сечві від надмірного почуття не могла підібрати слів.

  Скільки всього їй довелося пережити з моменту вступу до загону!

  Всі ставилися до неї по-доброму, ніколи і слова поганого не говорили, і начебто вона бездоганна впискалася у компанію... Проте Саечві почувалася паразитом, який забирав частину трофеїв і досвіду. Вона навіть не могла приєднатися до бою і виконувала роль носія багажу.

  Їй було дуже самотньо, сумно і навіть соромно.

  І ось несподівано з'явився той, хто щось робить лише заради неї, такий марний.

  'Для мене неперова, коли чоловіки ведуть себе подібним чином, але ...'

  Насправді Сечві працювала лікарем-психіатром і була дуже привабливою, тому часто навіть на побаченнях сліпу, у неї не було відбоїв від гарних та добре одягнених вежерів.

  До постійного сприйняття вона вже звикла, але граючи в Королівській дорозі за потворну оркчиху, вона не могла не зацікавитися чоловіком, який увиразнював бажання оберігати і піклуватися про неї, незважаючи на зовнішність.

  НАВІТЬ, найстарший інструктор просто за своєю природою дуже глибоко ставився до людей довкола нього.

  Вікід тим часом рушив вперед.

  - Ну що ж, пора і нам в бій.

  - Почекай, Вііде, спочатку благословення! - згадала про свої обов'язки священика Ірен і возняла молитву: - О, свята сила, вселися в їх тіла та позабоятися за них, не дай отримати поранення. Живе джерело!

  Після її слів на кілька хвилин спалахнуло яскраве біле сяйво.

  Один з нових навиків, вивчені Ірен! Він збільшував здатність тіла до зцілення і підвищив захист від фізичних пошкоджень та магії.

  - Хай досягне найвищого підйому Сила б'ються обличчям до обличчя з породженням зла. Благословення!

  Після двох подальших благословень усі, у тому числі Віяда, відчули, що їхня життєдайна сила буквально переповнила їхні тіла. І хоча накладені ефекти не були такими потужними, як майбутнє наступника ордену Фреї (Альберона), по праву названий одним з найліпших священиків, все ж магія Ірен підсилювала пристойно.

  На цьому готування до битви було завершено.

  Віід глянув на Юрін.

  - Сестренька.

  - А?

  - Сховайся десь тут. Можеш побути поруч з Манауе.

  - Добре.

  Якщо з'являться монстри, біжи з усіх сил поки твій старший брат не розправиться з ними.

  - Не переживай. Я швидко бігаю.

  - Якщо зголоднієш, візьми в возі виялене м'ясо.

  - Угу. Я ще не голодна.

  - І навіть якщо раптом я не повернуся...

  - Я обов'язково буду правильно харчуватися і добре себе вести.

  - І пам'ятай, чоловіки...

  - Да-да. Всі вони - вовки. Нікому не можна довіряти.

  Віід все продовжував і продовжував говорити. Те, що вампіри пащі на жінок, тому ніколи не можна вести себе за їхніми хитрощами. Відчувши втому, ми повинні виділяти час на відпочинок, бо коли людина стає низькою самолюбкою, то швидко з’являється слабкість. І якщо перестаратися, то з'являться перепустки і в найгіршому випадку можна підхопити простуду або заробити хронічне виснаження...

  Манауе аж перекосило.

  - Я і не знав, що Віід такий дотошний.

  Пейл був з цим згоден.

  - А Юрин молодчина. Так без нарікань слухати його вказівки...

  - Ну, він, як-никик, родич, - озвучив Зефі важливу причину. - Коли молодша сестра стає достатньо дорослою, щоб вдягати короткі спідниці і гуляти з хлопцями, то хвилювання старшого брата неможливо висловити словами.

  Тільки роздавши всі накази, Віід згадав, нарешті, про майбутній бій.

  - Обставини не терплять, так що закінчимо поки на цьому нашу коротку розмову.

  - Добре, братику.

  - У нас ще буде час.

  - Ага. Шкода, що розмова так швидко перервалася. Іншим разом поговоримо без метушні.

  - Заметено!

  Не дивно, що на обличчях всіх, хто чув це, читалося очевидне здивування.

  У той момент, коли загін з Віідом почав рухатися, ворота села відчинилися.

  - Дурні, обдурені вампірами!

  - Покайтеся! Покайтеся!

  - Тут пекло, так що нехай вони спокутують свою провину!

  - Відправте їх на зустріч з Богом! Перший загін лицарів, вперед!

  Релігійні фанатики!

  Паладини, священики та інквізитори Тьми формували бойове побудову.

  Вікід припускав, що коли напад на село затягнеться нудна та довга облога, то вийшов навпаки: ті, хто був у селі, самі атакували.

  - Шлях, по якому ви йдете, проти Божих думок! - Скричали священики.

  І в той же момент швидкість МЧей, що бігав до воріт села, значно знизилась: задув сильний зустрічний вітер і кожен наступний крок став даватися важче.

  А священики Тьми знову щось чарували.

  - Люди, зневірені злом, ви прогнили Бога! Жахлива хвороба наздожене вас, і огидним запахом ви вийдете!

  Шкіра МЕЧої позіхнула. Тіло стало настільки лютим, що вони почали гнити живцем. Звичайні люди вже давно б втратили волю до битви і швидко відступили, очікуючи наступного зручного моменту.

  Але, на щастя чи ні, МЕЧІ відрізнялися від нормальних людей.

  Третій досить посміхнувся.

  - І всього-то? Так я, бувало, обмивав обличчя водою, в якій полоскав не миті десять днів ноги!

  Четвертий МІЧ, пригадувавши своє минуле, влаштував підступне обличчя.

  - Одного разу я повернувся в Корею після дворічного тренування у тропічному лісі. І коли зайшов у лазню, всі втекли з-за мене. Хы-хи!

  П'ятий же сказав з видом переможця:

  - А я навіть один час розводив у своїх волосах тарганів!

  Коли вони підвищилися до постійних екстремальних і подібних на пекло тренувань, то вже не боялися бруду чи запаху.

  А перший мовчав і тільки посміхався.

  Це було дуже-дуже давно. Він, молодий, мало починав пізнавати меч. Його сім’я жила бідно, і зазвичай не було що їсти. І якщо під час тренування з'являється що-небудь поїсти, то МЕЧ тихо вбіг до туалету.

  Приємне містечко, де ніхто не міг зупинити його!

  Тоді це була не кімната з цивілізованою каналізаційністю, що зараз називають туалетом у вбиральні, а простий, старий сільський туалет із діркою в підлозі, який доводилося чистити кожен раз, коли яма наповнювалася зверху.

  Ось тоді-то, в туалеті, він і звик ігнорувати специфічний запах.

  - Той смак, коли я сидячи на корточках, поїдав зварену на газовій горлі локшину, був найкращим!

  'Чем далі в ліс'... Жахлива правда про минуле МЕЧів!

  Не звертаючи уваги на наслідки зараження - занепад сили та ломоту в суглобах, бійці продовжували рухатися вперед.

  - Стремальна атака!

  - Божевільний меч!

  МЕЧІЯ почала виходити з - під влади темного світла. І швидкість їхнього руху значно зросла.

  "Потремна атака" - техніка, на цілих 25% зросла швидкість пересування! І на додаток вона мала велику руйнівну силу, дозволила виробляти потужний напад, як 'Атка щитом' у лицарів. Хоча було багато грошей, проте ця техніка була досить доброю.

  Навик же 'Безудержний меч" буквально і означав, що клинок взагалі не зупинявся, перебуваючи в постійному русі. Черевотні рубці, удари на землю та брухт! Плавно, як вода, і безперервно перетікають один в одного.

  Якщо гравець не навчиться обручати мечем, то навіть навчений ним уміння не зможе скористатися. Тому що коли монстр стоїть перед самим носом, то не можна просто помахати клинком без жодних обмежень і повністю контролювати ситуацію. Потрібно принаймні трьох або чотирьох послідовних ударів коректувати, залежно від реакції противника.

  Простіше кажучи, завдяки наполегливості можна підвищити майстерність і освіжити нові навички, ось тільки те, наскільки їх вдасться використовувати на практиці, повністю залежало від особистих здібностей кожного.

  - Руби!

  - Нас ніщо не зможе зупинити!

  МЕЧІ як божевільні неслися вперед. Розмахуючи зброєю, вони розпорошились через сильний зустрічний вітер священиків, щоб зрештою зустрітися з паладинами.

  - Бий їх!

  - Відпустіть невірних на зустріч з Богом!

  МЕЧІ та фанатики налетіли один на одного.

  - Молот Бога!

  - Тремтіння землі!

  Звенелі зіштовхувалися з клинками та щитами, то тут, там мили спалахи заклинань.

  - Вибий їх! З волі Бога! - Викрикували інквізитори, активно закликаючи бридких монстрів.

  - О, сила святого духу, спаси людей, що страждають. Зцілююча тривала!

  Коли хтось із фанатиків отримував поранення, священики відразу ж вилікували його. І незважаючи на те, що вони були не так вже й сильні в атакуючій магії, у справі підтримки і відновлення здоров'я з ними ніхто не міг порівнятися.

  МЕЧІ атакували і били паладників як прокляті, але скільки-небудь відчутного результату це не приносило. І добре, що противники мали перевагу тільки за рівнем не настільки вже й низькими, крім паладини отримували допомогу священиків і ще носили дуже непогані обладунки від виду яких у Віада очі на лоб полізли.

  - Повний комплект! І виключно для паладинів!

  Це один з найпопулярніших в грі. По-перше, тому що паладини могли володіти різноманітною зброєю, починаючи з меча і закінчуючи палицею. А по-друге, вони використовували магію і мали високу щиту, завдяки якій їх досить важко було вбити.

  - Ці обладунки напевно можна продати за великі гроші.

  І, можливо, навіть без аукціону - в інтернеті повно оголошень від тих комплектів, які шукають.

  - Як же правильно я зробив, що прийшов у королівстві вампірів!

  Залишилося тільки перемогти у битві.

  Тим часом священики, які були в тилу ворога, безупинно благословляли і лікували, читали молитви та несли хвалу своєму Богові.

  - Та що ж ці сволочі не вмирають? - З досадою кричали MEЧi.

  - Схоже, все в тих сьвятошах.

  - Як подло...

  Їхні проблеми погіршувались, а паладини все ще були здорові. Звичайно, деякі противники навіть з’являлися на межі життя і смерті тих, хто був поранений, але вони вчасно отримували лікування від священиків та негайно видужували.

  Посеред кривавої битви не зрушувався паладин. Вони міцно тримаються одне одного, наче один ціле, і відтісували щитами MIA.

  - Магічна стріла!

  - Крижана блискавка!

  Вражіанські священики використовували прості, але ефективні заклинання на своїх позиціях. І хоча вони мали великий запас здоров’я і були дуже щасливими в порівнянні з іншими класними групами, на їхніх тілах поступово ставало чимраз більше поранень.

  Пейл, який ще мав вступити в бій, не знаходив місця для тривог.

  - Таким чином ми точно не провалимо завдання? Він питав у Віїда.

  А той хитав головою.

  - Не хвилюйся, ми успішно виконаємо його.

  Завдання, отримане в селі вампірів!

  Ще не так давно Віід воював проти вампірського клана Джеоліо, очолителя Торидо. Йому довелося мобілізувати всі свої сили та вміння, отримати підтримку Альберона для виконання завдання складнішого завдання В.

  Але тепер все було по-іншому. Він виступав на стороні вампірів, і з ним була ціла армія MILe, професійних воїнів із вищими рівнями, ніж у нього тоді.

  Але Вікід не так оптимістично дивився на ситуацію, як це може здаватися.

  - Завдання-то ми виконаємо, але потрібно спробувати обійтися без жертв.

  - Чому?

  - Тільки раз тут померти, і в царство вампірів більше не потрапиш.

  - Ось у чому підвоє!

  Пейл і Зефі були вражені.

  Зрозуміло, що коли всі загинуть, то завдання провалиться. Але це те що їх раз і назавжди виженуть із світу вампірів!. Мертві гравці не зможуть переродитися тут знову.

  І, безсумнівно, їхньою особливою особливістю була потужна сила. Але вони не мали достатньої захисту, щоб забезпечити собі добре здоров’я. Серед них не було жодного популярного класу паладину, тому навіть магія їм була недоступною.

  Якщо бій затягнеться, а поранення всі будуть накопичуватися, зрештою боєздатність підрозділу впаде.

  Пейл добре це усвідомлював.

  - Якщо все так і триватиме, нам кінець!

  Скверні запаси мани Ірен було недостатньо для лікування всіх членів загону. Отже, якщо ситуація не покращиться, товариші почнуть вмирати. Особливо це стосувалося слабих у плані захисту МР.

  Отже, чим довше я бився, тим менше шансів на його успіх.

  За задумом Віди, перші хвилини бою відводили бійцям на те, щоб оцінити свої сили і дізнатися про потенціал ворога; а вже потім, зібравшись та склавши руки, створити всі умови для майбутньої перемоги.

  Але тепер треба було поспішати. На небі вже збиралася піднятися третій місяць. А значить, ось-ось почнуть спалювати вампіру.

  Залишилося небагато часу, щоб врятувати Розерін. І потрібно було якомога швидше, одним ривком "взлом" цю неприступну захисний стіну в особі паладників і священиків.

  'На кон поставлено все'.

  Від внутрішніх терзань, здавалося, душа у Вііда ось-ось вибухне на частини .

  'Комплекти обладунки... Доведеться відмовитися від них, щоб зменшити втрати'.

  Тільки добре організований бій може звести до мінімуму. Хоча командувати загіном, який налічується понад кілька сотень осіб, досить важко, але без належного керівництва навіть при перемозі втрати будуть колосальними.

  Але не так легко досягти, щоб на такій місцевості бійці тримали правильне бойове побудова. Крім того, МЕЧі, охоплені азартним захопленням, навряд чи стали б когось слухати.

  І Віід вирішив використати хитрість, замінивши Рів лева:

  - Розерін, почекай зовсім трохи! Зараз Зефі піде тебе рятувати!

  Його засиллений магією голос прогромовував над полем бою. А слова справили величезний вплив. МЕЧі, ще до цього поодиноких людей, які просувалися в селі, ніби злякалися.

  - Що? Той чистюля-лолас йде рятувати нашу Розерін?

  - Ні. Цього не може бути!

  - Дуже прикро, якщо її врятує не хто-небудь з нас.

  - Всіх красунчиків треба зрадити землі!

  МЕЧІ рухаються по-іншому. Безрозсудно ті, що прорвалися до Розерін, змагались і перешкоджали одне одному. Тепер вони об’єднали свої зусилля й серйозно вдарили по строю паладинів.

  - Проворот!

  - Поперечний удар!

  - М'ясорубку!

  МЕЧІ ще активніші стали використовувати навички.

  Клінок - це зброя ближнього бою. Можна було, звичайно, атакувати їм і з дистанції, різко роблячи випади, але тоді збільшувалося споживання мани, а урон ослаблював. Тому-то МЕЧІ головним чином і воліли вести контактний бій, наближаючись до противника.

  Вони вміло користувалися простими і водночас ефективними навичками.

  Наприклад, коли в них літали магічні стріли, МЕЧІ або перекочувалися по землі чи підстрибували високо. Іноді, помахаючи клинками, вони робили сальто.

  Вони показували вражаючу спритність, швидкість і досвід! І використовували стільки прийомів, які чекали побачити хіба що в якомусь фільмі про кунг-фу.

  Стрибки, броски, падіння, різні випади... МЕЧІ просто блищали як у атакі, так і в захист! У водорості з паладинами вони поступово збільшували темп бою, щоб туди не впасти.

  - Ні в якому разі не можна дозволити йому зробити це!

  - Знаю, світ несправедливий... Але нехай буде хто завгодно, тільки не цей тип Зефі!

  Зазвичай бій один на один хороший для дуелей, коли на кону честь. На війні ж для перемоги всі засоби хороші!

  МЕЧІ, відступаючи, то стрімко просувалися вперед, тепер по троє-четверо накидалися на одного паладина. Вони відділяли його від решти і намагалися якомога швидше вбити, оскільки ворожі священики не змогли відновити своє здоров’я.

  І хоча накладені прокляття та травмовані пошкодження, МЕЧі з великим досвідом бою були витіснені фанатиками.

  Тим часом винищувати ворогів по одному з кожним разом ставало дедалі важче, бо інші паладини теж не сиділи на місці, а шалено, як дикі кабани, падали вперед.

  У вихрі битви всі вирішували долі секунди!

  Було хоч одному паладину відкритися, як відразу ж п'ять або шість МЧій одночасно атакували його.

  То й справді сумно, що Віід по всій дузі гинув у місці бою. Він мав на меті атакувати не паладинів, чиє озброєння його так і манили, а священиків та інквізиторів, що замерли в тилу ворожого підрозділу. Ніби грав роль групи особливого призначення.

  Видавши, що фарбувати по чистій широкому полі безглуздо, Віід кинувся до фанатиків з усіх ніг.

  Поруч, не відставаючи, як ураганся Зефі. Спочатку його наміри були простими. Він рівся за Відом просто з щирого інтересу, перевіряючи чи він дожене його чи ні. І в якийсь момент обидва, наче відчувши конкуренцію, стали поступово збільшувати швидкість.

  Ну, це ж чоловічий самолюбство!

  Звичайно, Мелоч не міг дозволити собі залишитися в хвості, незважаючи на те, що вони почали витрачатися на життя.

  За ідеальних умов він був би майже швидшим, але тепер йому перешкоджали важкі обладунки. Тому Зефі і зміг наздогнатися за ним.

  Щоб виглядати невтомно і слідкуючи за диханням, Віід першим заговорив, показуючи, що біг зовсім не потребував сили.

  - А ти непоганий!

  - Та це дрібниці, - піддакнув Зефі, не здригнувшись обличчям.

  - Може, збавиш швидкість? Тобі, напевно, важко...

  - Хіба що тобі важко? Я дуже легкий.

  - Ху-ху! Але який свіжий вітерець... Знаєш, я зараз використовую лише 1% своїх сил.

  - А я лише 0,2%!

  Пусте і нестримне бахвальство, як у дитячому садку!

  Тим часом Віід завів руки за спину. Ще до того, як священики мали бути пристойні відстані. Але у нього було припасено дещо для цієї ситуації.

  Цибулю вищого ельфа Елрика! Мрія будь-якого лучника.

  Віід поставив стрілу на тетиву і вистрілив убік священиків. З тихим свистом стріла, наповнена магією води, зірвалася в політ і залишала у повітрі ледь видимий слід з маленьких краплинок. Через короткий час вона досягла мети, і тут ...

  Пуш-ш!

  У небо зминувся стовп води, який потім сильно заворушився на священиків.

  Ось сила змовної стріли!

  Не те щоб Віід вмів так вправно стріляти... Він майже завжди фехтовав у бою. А щодо цибулі, то його здібності ледве вивільнялися, щоб випустити пару стріл по далеких монстрах. Сам же уміння був низьким, так що Віід часто мазал і про особливий урон не доводилося говорити.

  Однак він використав лука Елрика, щоб завдати надзвичайно сильного удару священикам.

  'Ось що значить - добра зброя'.

  Віід на бігу стріляв з лука Еріки в священиків та інквізиторів Тьми. Мана швидко зменшилась, але йому було байдуже.

  - Ах ви, боягузи! - Звили фанатики.

  - Як смієте нападати на шанувальників нашого бога!

  - На вас орушиться небесна кара!

  Віід і Зефі вже майже наблизилися до позиції ворога.

  "Раді перемоги мені довелося зробити гак і пожертвувати можливістю добути озброєння!'

  Віда похолодив.

  Священики - також один з найпоширеніших класів. Однак їхні ризи не були прикладом нижчої ціни, ніж обладунки паладонів. Тому що духовенцям не потрібно було стояти на передовій під час бою, а отже, мати таку вже високу охорону.

  'Польні комплекти озброєння!.'

  Відчайдушна безнадійність і розчарування знову нахлинули на Віди.

  - Техніка сідаючого ніж місячного світла!

  Тепер його мета - священики.

  Віід почав швидко орати мечем, коли вломився у стрій фанатиків. Завдяки значному підростаючому після останнього завдання рівня на кожного священика йшло, в середньому, лише по два-три удари.

  'Браслети, персні, сережки, чарівні палиці!'

  Віід змітав на своєму шляху ворогів, вишукуючи і миттєво підбираючи тільки ті речі, які можна було заробити.

  Зефі не відступав від нього і також нападав на священиків.

  У цей час, нарешті, Сурка наблизилася до противника, пустивши в дію кулаки. Пейл і Мейрон зайняли позиції на вершині пагорба.

  - Триплет!

  - Смертельний постріл!

  Ці двоє з усією можливою швидкістю почали пускати стріли, допомагаючи друзям. А сусідка Ромуна читала закляття.

  - Огнений торнадо!

  І відразу ж у рядах фанатиків вверх зазвучав величезний вогненний вихор.

  Ромуна використовувала його не тільки для того, щоб завдати шкоди. Цей великий напад вона вирішила перешкодити священикам ефективно використовувати свої благословення.

  - А-а- а-А! - кричали фанатики, оповіщені язиками полум'ям.

  Вікід же не припиняв одвідувати кожного з них алким поглядом.

  Коли підтримка від духівництва про захист і лікування зникла, режими швидко зникали. І ті, що використовувалися випадоком Другої та третьої МЕЧі прорвалися до Вічі.

  - Ми допоможемо.

  - Все-таки треба спочатку розібратися з підтримкою.

  Коли вони побачили, що Віід сам пройшов через об’єднані ряди ворогів, то поспішили на допомогу.

  Але паладини не здалися так легко.

  'Ми з вірою пройдемо всі випробування

  І повернемо невіруючих до Бога..."

  Побачивши, що обставини погіршуються, палади заспівали в хорі. І якщо до цього моменту вони зосереджені на всьому, що їх турбувало, то зараз почали діяти зовсім по-іншому.

  Воїни відкинули свої щити.

  '... Гріхи на дорозі встають стінами.

  І приймемо смерть назавжди нашої коханої,

  На Божу славу життя віддаючи!'

  Чим довше продовжувалось спів, тим паладини обручали мечами. В якийсь момент вони взагалі кинулися вперед, позабивши про будь-який захист, намагаючись тільки вбити якомога більше MID.

  Перевага знову виявилася на стороні фанатиків.

  МЕЧІ вже діяли на межі. Щоб вижити, вони мусили викладатися по повній.

  - Чорт!

  - І звідки у них стільки сил?.

  Кількість тих, хто виживав, і далі перевищувала МР. Майже вдвічі! І все ж не було нічого іншого, як виробити неймовірні маневри і вишукувати найменший просвіт у рядах ворога, щоб запобігти оточуванню.

  І хоча МЕЧІ, безперечно, отримували величезну кількість пошкоджень, оскільки паладини не витрачали сили на захист, то військо фанатиків все одно тягнуло набагато швидше.

  Запекла, кровопролитна боротьба тривала майже 40 хвилин!

  Зрештою після знищення священиків настав час, коли він був повалений і останній паладин.

  МЧІ, що похитнулися, втомилися.

  - А-а-А.

  - Давно так важко не було.

  Битва була настільки виснажливою, що в усіх бойців майже вичерпалося сили.

  Зазвичай полювання на людей стосувалося послідовних битв з монстрами, і гравці мали час хоча б на малому, але відпочинку. У даному ж завданні слід було раз перемогти всіх фанатиків, так що друзям довелося триматися до останнього і воювати без жодних перерв.

  Тридцять третій МЕЧ злегка посміхнувся.

  - Добре все, що добре закінчується. І наші дівчата не постраждали.

  Дев'ятнадцятий згідно кивнув у відповідь.

  - Ну, так ми ж чоловіки. Було б безглуздо, якби ми не змогли їх захистити.

  МЕЧІ вистояли і утримували будівництво на шляху паладинів та священиків ТЕММА Сэчві, Юрін та інші дівчата залишилися неушкодженими.

  Чому не варто гордитися?

  Щоб і на мить не показати свою слабкість, а також не залишити дівчат одним з ворогів навіть під загрозою смерті, бійці іноді скидалися на передні групи ворога.

  Після перемоги виявилось, що вони втратили 34 учнів. Ті загинули в останні, найтяжчі моменти запеклої боротьби. Здебільшого це були недосвідчені, наймолодші бійці, які входили до останньої сотні, що починається з чотирьохсотного номера.

  - Кхе-кхе - ніяково кашляв першого.

  Четверка ж наставників, після цього, не сміла навіть голови підняти.

  - Я сильно розчарований... як їх тренували.

  - ...

  - Сьогодні ж проведемо зустріч.

  - Добре, Вчителю.

  - І запишіть імена тих, хто загинув.

  - Так!

  Втрата досвіду і рівнянь у якості розплати за смерть - лише незначна частина того, що чекало на тих, хто провинився. Попереду була Адська тренування! Незабаром для померлих відчиняться двері в 'укусний загробний' світ, у якому їм доведеться пробути принаймні місяць.

  - Эх...

  - Хо-о, ні розслабитися не можна, ані померти.

  - Тепер ще й за учнями доведеться уважно стежити... - Унуро простягнули наставники.

  Звичайно, це теж було свого роду тренування.

  Якщо дивитися чисто на мистецтво фехтування, то в Королівській дорозі існувало визначене обмеження у досягненні висот майстерності. Тому що, як і п'ять емоцій, гравці мали особливі навички, які набагато вищі за справжні.

  Але навіть без вправ наставників, які усе своє життя присвятили мечу, вести бій проти високорівних монстрів було зовсім не легко. Отже, під час подорожей до світу ігри та спостереження за учнями можуть позитивно впливати на четверту медію і підвищити не лише їхню вправність, але й вміння керувати іншими.

  Битва закінчилась, і МЕЧі підійшли до розп’яття на якому висіла Розерін.

  Перший шумно сковтнув, як тільки побачив її близько, настільки красивим, що чаруючим був вигляд вампірші.

  - Я-а... Я помогу тебе.

  - Дякую.

  Перший МЕЧ розрізав мотузки, якими зв’язали Розерін.

  - Завдяки тобі, воїн. Тепер я вільна.

  - Кхе-кхе! - Недобре почервонів той.

  Дзінь!

  Решта вампірів також допомогли звільнитися, і вони дякували своїм рятівникам, обіймаючи та оберігаючи поцілунками. Розерін теж так робила.

  - О, великий герой, дякую тобі за те, що врятував мене такою нікчемною.

  МЕЧІ прийшли у відчаї.

  - О-о!

  - Як класно!

  - Все-таки недарма ми навелися в царство вампірів!

  Вони відчували себе щасливими на сьомому небі, тому що для завершення завдання всім - і наставникам довелося по черзі обійматися з Розерін!

  Довідавшись про це, Пейл також постійно оглядався і обійнявся вампіркою. Але все одно в кінці приховати скоєне у нього не вийшло ...

  - Мейрон, дорога... Ну, ти ж розумієш, це було необхідно.

  - ПОНІМАЮ! - рикнув дівчина.

  Через те, що Мінорі дала завдання пізніше друзі отримали і винагороду - по 10 проклятих ляльок. Ними можна було зачарувати камінь або кров, а при підношенні одному з богів - отримати багато слави.

  Крім того, зароблені окуляри досвіду дозволили всім МЕЧам отримати по 2-3 рівня.

  - А винагороду не таке вже й погане.

  Вікід був задоволений.

  І МЕЧІ перебували в прекрасному настрої духу після вдячності від красенів-вампірш.

  - Ех, були б тільки такі завдання...

  - Ми просто зразкові лицарі, коли рятуємо красуню і робимо подвиги.

  Ось так і почалася для всіх довга черга виконання завдань в селі вампірів!

  Невдовзі друзі успішно закінчили ще чотири завдання В і С.

  У першому бою вони зазнали великих втрат, але завдяки вмілому командуванню Віїда їх різко скоротили.

  Для того щоб знищити диких яків, які пасуться за червоною твердою стіною, підрозділ заздалегідь повідомив про корм, який вони люблять і розкидав його полю. За допомогою такого нехитрого ходу друзі змогли розділити отару і розправити її частинами!

  Правда, при цьому все одно загинуло дев'ятнадцять МЕЧей.

  Відряд став ще обережнішим, коли довелося полювати на Породжену Хаоса.

  Ці монстри вміли користуватися чорною магією і мали неймовірні фізичні можливості. Отже, коли б вони воювали з ними, то без жодних сумнівів могли б стати великими.

  Він зрозумів це і вирішив, що приведе до бою лише одну з найкращих сотень.

  - Треба битися? Усіх замочити? Довірся нам, ми віддамо свої життя, але знищимо принаймні половину ворогів - твердо заявив 22-й МЕЧ.

  МЕЧІ, в порівнянні з Породою Хаоса, були набагато слабшими, але незалежно від того, наскільки могутнім був їхній ворог, вони не хотіли показати свою слабкість.

  Вікід замотав головою.

  - Нет-нет. Вам просто треба протриматися якомога довше, борючись з ними.

  - Тобто воювати, не намагаючись перемогти?

  - Саме так! Навіть коли ви відбиваєте смертельну атаку, вам слід показати, що все гаразд. До речі, це хороша можливість ще більше прокачати Виносливість. І це дійсно буде складно. Я маю на увазі - відступай вчасно, будучи майже на межі смерті.

  - Що, правда? Схоже, буде кльово. Хоч разок треба спробувати.

  І Віід разом з кращими учнями накинувся на монстрів. Вони повністю занурилися в бій, відбиваючись з усіх боків магічні та фізичні атаки. І варто було тільки їх рівням життя опуститися до критичної оцінки, всіх як вітром здувало з поля битви!

  - Перев'язка!

  Давно Віду не доводилося використовувати цей навик.

  Бінтами, які були занурені у візку, він перев’язував рани потерпілих і таким чином відновив їм здоров’я. У цей час друга сотня учнів, яку вони готували на чолі з Другим МЕЧом, вступила в бій.

  - Злісні тварюки!

  - Спробуйте вбити нас!

  Вони також зазнали збитків від чорних проклять і атаки противника, після чого швидко відступали, але на той момент перша сотня вже чекала своєї черги.

  Ось така своєрідна тактика!

  Саме про цей метод прокачки Виносливості вів промову Віїд.

  Родовід Хаоса також міг поповнювати своє здоров’я і життя. Однак, будучи звіроподібними монстрами з низьким інтелектом, вони відразу кидалися на виявленого ворога.

  Так і тривало. Бійці вступали у бій і дуже скоро відступили.

  Хвиля за хвилею, без перерв!

  Вііду колись доводилося багато битися пліч-о-пліч з Альбероном, спадкоємцем трону ордена Фреї. І, виходячи з досвіду цих бітів, він зміг додуматися до такого незвичайного тактиичного ходу.

  Чередування двох сотень бійців призвело до зниження життя і Мани у Породженні Хаоса, так що в якийсь момент їх, остаточно вибили з сил, МЕЧі змогли добити за раз.

  У результаті - перемога, і всього 13 загиблих! І це лише тому, що вони були затиснуті серед монстрів і не змогли вчасно відступити.

  Всього за якийсь день завдання було завершено.

  Пейл процідив крізь зуби:

  Зрештою, завдання - це просто тягар.

  З цим Зіфі був повністю згоден.

  - Ага. Я думаю, що це не так. Я вимочував ворога, а зрештою замучився.

  Як же він радів, коли побачив, як все вирішується однією лише важкою працею!

  Непомітне твердження Віда, що наполегливістю і старанністю можна досягти всього, повністю себе виправдано. І це змусило навіть Пейла та Ірен трохи змінити свою думку. Тепер вони абсолютно спокійно слухали, як інші піднімали шум, що, мовляв, прокачувати навички важко. І невтомливо казали:

  - Якщо для результату недостатньо тисячі пострілів, будемо стріляти десять тисяч разів!

  - Важко піднімати навички благословення? Якщо тренуватися по десять годин на день, то...

  З бігом часу втрати загону поступово зменшувалися. З іншого боку, завдання йшло більше часу. Але нарікання не було.

  Супутники Пейла погодилися з тим, що коли провівши зовсім мало часу в царстві вампірів і ще багато чого про нього не знаючи, то перш за все слід подбати про власну безпеку.

  А що стосується МЕЧей, то Вчителем лагідно було обіцяно, що варто комусь із учнів померти, як перед ним широко відчиняться 'врата пекла'. Те саме загрожувало вчителям, які мали приглядати за кожним. Тому, на їхню думку, усі пізніше можуть почати діяти, але нікого не втрачали і успішно закінчили!

  МЕЧІ ділили час, який пригощав до смаку першої їжі і відволікав розмову з чарівною Хварен.

  А у Віяда розривалося серце!

  Не так вже й часто гравцям випадає нагода отримати подвійну винагороду протягом тижня. Тому він дуже хотів виконати ще одне прохання щодо знищення монстрів, але мусив миритися з потребою витрачати більше часу для того, щоб забезпечити безпеку своїх товаришів.

  'Уже загинуло 66 чоловік. Чим далі, тим більше жертв і складність завдань зростатиме. Потрібно звести втрати до мінімуму. Хто знає, що чекає нас попереду.

  Усі добре розуміли, що вампіри не мають надії на кого - небудь і якщо товариші так само гинуть, то врешті-решт від загону залишиться лише маленька групка людей. Тому Віід вибирав найнадійніші способи здобути перемогу, і друзі продовжували полювати, вдивляючись у монстрів до безсиллі. І хоч би якою була місцевість, загін завжди намагався нападати на значно нижчі групи ворогів і винищувати ворожих чарівників та священиків.

  Через все це Віід, звичайно, страшенно втомлювався.

  Так, завдання виконували дуже акуратно, але час на відпочинок скоротився. Крім того, Віїду з Манауе довелося взяти на себе обов’язки приготування їжі і в них не було жодної вільної хвилинки.

  Крім того, Юрін, Ірен та інші дівчата хотіли допомогти їм у їжі. Вони мили посуд і, якщо необхідно, палили вогнище, возили їжу та приготували її.

  Раніше він сам засинав у варево м’ясо та овочі і додавав приправи й прянощі, але чим далі, тим більше мусив працювати помічникам. Тому що сам він витрачав би щонайменше п'ять годин на одну тільки готовку!

  Завдяки цьому і дівчата швидко розвивали свої кулінарні здібності.

  Хварен сиділа на землі, засідаючи кімчі, і радісно усміхалась.

  - Кімчі має отримати дуже смачним, - звернулася вона до Ірен.

  На що та сумна пробурчала:

  - А схоже, вийде фігня.

  - ...

  Вона все ще не позбулася підозр у якості продуктів.

  На відміну від подружки, Хварен був задоволений. Тому що для неї сидіти на землі і готувати їжу було вновина.

  Юрин і Сурка намагалися займатися хатніми справами в парі, тому що за віком були майже самотніми і, як наслідок, мали схожі інтереси.

  Пейл і Зефі також не сиділи без справ, як раніше, заявляючи, що чоловіки повинні відпочивати. Вони займалися колом дров і заготовкою продуктів. Адже м’ясо монстрів часто містило отруту і було нереалістично. Тож Пейл постійно полював на птахів, а Зефі ішов річку і вів рибу, щоб дістати достатньо їжі.

  - Швидше! У нас їжа закінчується.

  - Так, так.

  Рибальці Зефі ніколи не спішили допізна, безтурботно проводячи цілий день з удкою в руках і спостерігаючи за течіями річки. Але тепер, після того як він вирішив піти за Віїдом, йому довелось дедалі швидше давати харчі.

  У зайнятого управлінням не одна, а ціла десятка вудочок Зефі навіть хвилинки, щоб позначити!

  Але найдивовижнішим є те, що при риболовлі зовсім не рідкісна риба, а в основному якась дрібна вправність зростала як на дріжджах!

  'Можливо бути ниткою до подальшого розвитку навичок "Рибалка", який у мене припинив рости з тих пір, як я досяг вищого рівня, якраз і знаходиться тут".

  Риба не була настільки сильною, щоб розірвати ліс. І не такий, що зазвичай заносили в рекорди риболовлі...

  Майстерність навички зростала з вражаючою швидкістю лише через одну причину - кількість спійманого.

  Це означало, що чим більше хвостів виловлено, тим краще!

  'Чи вряд рибалку спочатку придумали для безтурботного проведення. Люди почали ловити рибу, щоб вижити. Як сказано, жити захочеш - ще не так розкоряєшся...'

  Зефі, який раніше виконував будь - яку роботу неквапливо, тепер носився як угорець. Він ловив рибу, і навички йшли самі по собі!

  Урон Зефі був трохи вищим, ніж у інших гравців його рівня. Але через високий рівень здоров'я і, більше того, підвищений виживання рибалки важко було вбити. Як би сильно його не били, як би не здавалося, що він ось-ось впаде, Зефі все витримав.

  Найбільша перевага рибалок — це витривалість. Вони виживали, навіть якщо при цьому ледве могли пересуватися і хиталися, як зомбі.

  Звичайно, Зефі стурбованому своїм зовнішнім виглядом, ніккіло не хотів доводити ситуацію до такого, але... Він щодня запекло боровся, намагаючись перевершити самого себе.

  Тільки тепер йому стало ясно, наскільки це важко - виконувати завдання одночасно добування їжі. Зефі-то думав, що той період, коли вони полювали без відпочинку в логіці Басри, вже пройшов і більше ніколи не повториться. Раніше він мав ілюзії, що гірше нічого вже не може бути.

  Але через участь у процесі приготування їжі в усіх роботах тільки додавалося. І саме так вони могли впоратися зі своїм величезним обсягом.

  Пригоди для Зефі були досить виснажливим заняттям, яке, мабуть, хіба що з труднощами вперше покинутого будинку людини, але ніщо не могло затьмарити те задоволення, що він відчував від кинутих викликів і дослідження нових територій. І через це він негайно продовжував піддавати себе проблемам.

  Обдумавши ситуацію, Зефі з дивним виразом обличчя раптом видав:

  - Та все ж та їжа, яку ми їли спочатку була більш їстівною.

  Той, хто сидів поруч з ним Манауе відклав ложку вбік і схилив голову, перепитував:

  - Що?

  - Не знаю, чому, але мені все більше і більше здається, що їжа починає ходити на армейську баланду.

  - ...

  Те, що вони зараз їли, було збірною солянкою, куди без розбору покидали м'ясо птахів, рисову кашу, яловичину і яйце. Загалом, що потрапило!

  Все-таки на самому початку походу друзі, бувало, їли фрукти, а від страв виводив пряний аромат. Однак поступово якість їжі погіршувалася, і тепер більшість з них не мали харчів, а просто втамували голод. І зрозуміли це не відразу, тому що втомленому організму було достатньо їжі! Отже, незважаючи на смак зменшився, весь загін продовжував вкидатися на їжу.

  Усвідомлюючи це, Манауе поспішно подивився на Вініда.

  - Вііде, підійди на хвилинку.

  Але той швидко піднявся і пішов кудись в інший бік.

  - Напевно, він згадав про щось невідкладним, - припустив торговець, знову обернувшись до Зефі.

  - ...

  Корупція, яка процвітає в будь - якому куточку світу!

  У всіх громадських закладах харчування спочатку годують дуже добре. Але з часом починає економити продукти. І з часом деякі люди взагалі не мають їжі, яка їм потрібна.

  Так і Віід, відчуваючи нагромаджене надмірне невдоволення, підгадав відповідний момент і варив щось особливе. Він навіть розщепив і готував страви набагато смачніші, ніж зазвичай. Їжа теж швидко набиває осину, якщо постійно живиться тим самим.

  Отже, Віід використовував перевірений метод. А друзі на радощах вешталися до одного повноцінного прийому їжі, бо раніше їх не годували. І не було для них нічого страшніше слів, які кинув якось крізь зуби Віід:

  - Якщо наїлися - поступіться іншим!

  Жорстока загроза, що наступний обід можна і не отримати!

  Звичайно, що після таких слів ті, хто провинився, відразу замолилися: друзі і самі добре розуміли потребу знати міру.

  Досвід і вміння зростали не по днях, а за годинниками, просто з поміркованою швидкістю. Так само, як у ті часи, коли їхній рівень ще не досягав першої сотні.

  Звичайно, тут справа була і в подвійній винагороди, і у добре розвиненому атакі на МЕХ. Але головною заслугою була Віяда, який носився як угорець і планував все так, щоб бій та відпочинок були невіддільними один від одного.

  Саме він підбирав такого противника, з яким міг справитися, і знаходив найефективніший спосіб, щоб бійці добилися перемоги в постійному напруженні та не сміючи навіть на мить відвести погляд у сторону!

  Варто було йти за Віідом і хоча б раз побачити на собі його божевільну манеру вести полювання, а також відчути, як швидко завдяки їй ростуть окуляри досвіду, і команди інших гравців відразу ж здавалися страшенно нудними. Ось і Пейл з друзями, які мають більше навичок, ніж інші люди. З цієї причини тепер не міг легко приєднуватися до інших груп.

  Швидкість отримання досвіду, поки низькорівневий Перший мед і учнів була настільки ж напруженою, що голова йшла навколо. І все це - також завдяки Вііду. З кожним успішним завданням я змінювався погляд на нього інших.

  - Ах, чорт.

  - Та він не соромиться застосовувати і підлі приймачі.

  - Ось так фокус...

  Дедалі більше вбачав у собі здатність Віда до командування.

  До кінця тижня загін завершив усі основні завдання в селі Сейлун.

  Друзі стали щасливими власниками щитків Ольдерина, які збільшували рівень Лавкості на 45 років і зручали Блейна, що підвищили швидкість відновлення здоров’я та об'єму мани.

  Але що було дійсно великим удачім, так це вручена їм за знищення Породженості Хаоса руда, яка підсилювала виготовлені з неї броню і зброю.

  Вік отримав лише два нових рівні, а решта в середньому - від п'яти до десяти.

  Тиждень, протягом якого подвоїлося будь - яку винагороду, закінчився. МЕЧій скоротився на 92 людей. А Ромуна і Сурка вже двічі мало не зустрілися зі смертю, ледве вгамувавши своє життя.

  І десь до цього часу загін, нарешті, зібрав більш ніж повну інформацію про Тодума.

  - Не сумнівайтеся, якщо ви слабкі. Вампіри, що відправлялися туди не змогли повернутися. Чому? Відповідь на це запитання не знає й ми. Може, на те є якась причина...

  - Ви чули про посмертне прокляття хлопця? Можливо, ми збідніли і розплачуємося за свої гріхи.

  - Можливо, єдиний, хто може врятувати нас, це людина. Чому саме він? Та ж вампіри-то снів не бачать.

Глава 5. Перший урок Ліна

  Лі Ген заліз в автобус.

  'Ех-х. Ну, ось, врешті-решт, і настав час йти в універ'.

  Зазвичай у всіх завмирає серце, коли вони дізнаються про вступ до університету. Участь у різних кружечках, наукових проектах та студентських посидів - все це невелика частина переваг університетського життя. І це чудовий життєвий досвід, можливість накопичити різноманітні знання і здобути освіту.

  Але для Хена подібні речі були 'пустим звуком'.

  Скука. Темрява. Розпач! Замість того щоб заробляти гроші в Королівській дорозі, він мусить їхати до університету.

  Несподівано до вух, що зітхає від хвороби Лі Хена, підійшла розмова дівчат.

  - Який курс лекцій ти вибрала на понеділок?

  - Я взяла регенеративну медицину. Знаєш, хочу більше дізнатися про лікування суглобів.

  - Правда? Здорово. Я теж вирішила послухати цей курс. Професор Хан Мін Су так добре веде лекції. А ты, Сюн-кун?

  А я - молекулярну біологію.

  - Ого! Важкий предмет. Мабуть, там постійно доведеться писати реферати.

  Очі трьох студентів просто сяяли.

  В принципі, маршрут цього автобуса проходив через Університет 'Корея' так що нічого дивного в тому, що ці дівчата їхали у ньому, не було.

  'Похоже, медичнічки'.

  "Мілі дівчата..."

  "Напевне, і вчаться на 'відмінно'.

  Усі пасажири автобуса кидали зависаючими поглядами на подружок. Все, крім Лі Хена, який думав абсолютно про інше.

  'Які вони нещасні'.

  Шестирічна студентська життя!

  Навчання на медичному факультеті набагато дорожче, ніж в інших галузях. Тому для таких талановитих, але бідних дітей Міністерство освіти разом з банками приготовило свою кредитну програму оплату навчання. Згідно з нею, майбутній учень оформлював кредит на шість років, ну і після закінчення університету приступив до його погашення.

  - Тц-тць!

  Лі Ген і сам не помітив, як зацкоментував мовою на знак несхвалення. Але цей звук сприймав дівчат зовсім по-іншому.

  - Сюн-кун, дивися, садись, знову з'явився хлопець, який по тобі сохне!

  - Він такий накачаний, такий спортивний, мабуть, у нього немає відбоювання від дівчат.

  - Іди, скажи йому що-небудь.

  Подруги підштовхнули третю, яку звали Сюн. І та, приступивши до Ли Гену, сказала:

  - Простите. У мене немає хлопця, та й поки що я планую зосередитись на одній школі. Якось так...

  Вона говорила це обережно, наче намагається не зачепити почуття співрозмовника і не зіпсувати йому настрою.

  "Похоже, мене неправильно зрозуміли. Зустрічатися? З нею? Та всі студентки навіть кави п'ють дорогою ..."

  Глибоко пустило коріння в голові Лі Хена упереджене ставлення до дівчат! Він просто опустив голову, щоб пояснити все це. Хен намагався уникнути розмови і хоча б трохи поспати в автобусі, щоб поповнювати вічне брак сну!

  Сюн навіть почувалася винною, коли побачила таку дивну реакцію.

  - Ох, як же так? Невже це настільки сильно його зачепило?

  Поки автобус не прибув до університету, Лі Хен не піднімав голови.

  - А-а... кпру-у...

  Усю дорогу він спеціально зображував втомленого, трохи розбитої недавньою розмовою і який намагається хоч краплинку відіспатися молодому чоловікові.

  'Все-таки не схоже, що він поганий. Напевно, це все через нас.

  'Суун перестаралася'.

  'Якби вона просто запитала, він напевно дав би номер свого телефону ...'

  Лі Ген, створивши помилкове враження про себе, приїхав до університету, де важко знайшов свою аудиторію.

  Лакціонний зал виглядав великим і величним. Усі довкола були переповнені різноманітними сучасними технологіями, у тому числі акустичними. Але коли вона побачила її всередині Лі Гена, у неї спалахнуло тільки одне відчуття - образа.

  "Значить, ось так вони витрачають отримані за навчання гроші!"

  Через ці витрати його неприязнь до адміністрації університету тепер не мала кордонів!

  'Напевне, сестричка зараз теж слухає лекцію'.

  Лі Гаян вчилася на іншій професії, тож понеділках вони не мали спільного уроку. Але такий був би по п'ятницях - серед загальноосвітних предметів.

  'У будь-якому випадку лекцію доведеться слухати'.

  В аудиторії не було жодного знайомого.

  Ще до початку навчального року першокурсники часто проводили зібрання для перших учнів. На цих зборах студенти знайомилися з новими друзями, але Лі Ген не брав участі в них.

  Такі збори становили 20 доларів!

  У цьому світі немає нічого безкоштовного.

  Навіть після першого тижня навчання Віід пропускав уроки в університеті. У новому семестрі уроки зазвичай закінчуються раніше, так що він міг не ходити на лекції.

  Тобто сьогодні він вперше прийшов на заняття.

  - Хто це? Щось не знайоме.

  - Може, він після академки?

  - Схожий на робітника. Цікаво, який він рік пошесті?

  Зараз йшла лекція по спеціальності, так що в аудиторії були студенти одного факультету, і зазявши невідомого їм новачка, вони зашепталися.

  Лі Хен ж, ігноруючи все навколо, спокійно зайняв місце за партою і відкрив ноутбук.

  Стародавній, як динозавр, ноутбук, куплений за копійки на одній з інтернет-розпродаж. Він виглядав дуже важким і майже квадратним, але мав досить непогані характеристики. І хоча домашній комп'ютер Віі зібрав з деталей, взятих то там, то сям, в порівнянні з ним ноутбук все одно був до неймовірності 'тормознутим".

  Раптом на обличчі Лі Гена з’явилося замішання.

  'У мене ж підручника немає'.

  Ця лекція була присвячена віртуальній реальності, і він не знав, який підручник варто купити, тому й не зміг нічого приготувати.

  Поки Лі Ген перебував у замішанні, дівчина вкралася і помістила свою книжку на середину парти.

  - Можете дивитися його разом зі мною.

  - Дякую.

  - Та не за що, старшекурсник.

  - ...

  Лі Ген витримав невелику паузу і обережно спробував пояснити:

  - Давайте на 'ти'. Я не з попереднього курсу.

  Дівчина різко змінилася в обличчі.

  - От тільки грати мене не треба.

  Зазвичай, хлопці-старшокурсники до нових студентів виявляли особливий інтерес. Тому Хена сприйняла його як жарт.

  "Але я дійсно не старшекурсник ..."

  Про нього знову склалося неправильне враження.

  Звичайно, є студенти, такі як Пак Сунджо або Чхве Санчжун, з якими він познайомився на початковому зібранні, але чомусь вони не були присутні.

  'Тоді нічого не вдіяти'.

  Лі Хен змирився. Такі непорозуміння ліпше залишити, поки вони самі не розлучаються.

  Незабаром у зал зайшов професор, розпочався лекція і Хен повністю занурився в його слова. Тема, про яку говорив викладач, навіть була для нього дуже цікавою.

  - Віртуальна реальність знайшла застосування в багатьох сферах. Особливо корисною була воєнна справа. Наприклад, у випадку з загони спеціального призначення, які необхідно було б кинути на небезпечну роботу. Туди, де, як ви розумієте, відсоток виживання невеликий. Отже, тепер стало можливим відтворити в віртуальній реальності необхідне географічне місце, подібне до реального і вже у ньому модулювати бойові дії. Це допомогло збільшити шанси на виживання до максимуму... Хоча до сьогоднішнього дня віртуальна реальність не була ідеальною.

  Лі Ген похитав головою.

  'Вона була збита в багатьох аспектах. Тому що віртуальна реальність спочатку була розроблена для воєнних дій, то все, на що вона приходила - це тільки навчання та тренування. А для того, щоб там можна було створити "справжню реальність", в якій гравці могли б існувати, пішло просто величезна кількість часу.

  Професор продовжив:

  У своєму первинному вигляді віртуальна реальність могла небагато, але врешті-решт думка про те, що завдяки їй можна зробити життя щасливішим, змусило людей почати розширювати її можливості. Багато компаній почали досліджувати. І все заради єдиної мети...

  'Деньги. У результаті, звичайно ж, всім потрібні гроші'.

  У цьому питанні, будь-яких інших варіантів у Лі Гена просто не було.

  Саме гроші могли змусити людей плакати або сміятися!

  - Корпорації прогнозували, що з народженням нової реальності вийде нове суспільство зі своїми запитами. У боротьбі за пальму почалася непотрібна гонка технологій. Зрештою, корпорація Юнікон змогла розробити найвеличнішу гру з усіх попередніх. Ігору, яку найбільше любить людство. Королівську дорогу.

  Професор вів лекцію, почавши з самих азів, таких як історія віртуальної реальності.

  Лі Хен все більше і більше нудьгував. У свій час він прочитав безліч статей про Королівську дорогу. Завдяки цьому факти, про які сьогодні розповів професор, вже давно були відомі йому.

  В якийсь момент він не витримав і широко, в весь рот позіхнув. Його досить сильно замучила тряска в автобусі, і ось тепер, після неї, Хен сидів на м'якому стільці, слухав давно відоме йому, через що непомітно для себе заснував.

  З сусідніми парт у його сторону кинулися осудливі погляди.

  'Подивіться-но на нього! На перші заняття не ходив, а тут і 10 хвилин не пройшло, як... Він просто не вихований'.

  'Він студент або лоботрус? І як цей хлопець зміг поступити на наш факультет?"

  "Точно виконавець... Вже бачу його 'неуд' на іспиті і квиток на повторний курс лекцій. Він і не підозрює, що попереду навчання буде ще важче. Хы-ны-и'.

  Тому що студенти, які слухали цей предмет, більшість з них були першокурсниками, то прямо в обличчя вони не вирішували його напучувати, але все ж таки погляди новачка виявились дуже непривітними й красномовними.

  Лі Ген щиро поклав руки на парту і намагався зробити вигляд, що він старанно займається. Але несподівано для себе з’ясувалося, що підручник, який запропонував йому використати студентка - школяра, раптом перемістився в сторону.

  Найменша, сантиметр на три! Але це стало прямим показником того, наскільки зневажали його інші учні.

  Професор посміхнувся.

  Я думаю, що ми будемо говорити з вами багато разів про розвиток і розвиток віртуальної реальності. Ну, а тепер, може, хочете послухати трохи про так улюбленої вами Королівської дорозі?

  - Так!

  - О-о, розкажіть, будь ласка, професор.

  Популярність Королівської дороги також була абсолютною серед учнів. Усі студенти школи Віртуальної реальності не мали жодного, хто б не грав.

  - Ну, що ж. Захоплення віртуальною реальністю лише допоможе вам у навчанні. До речі, а що ви всі думаєте про можливості творчих класів?

  Для багатьох професора питання було поставлено як грім серед ясного неба. Але розумні студенти здогадалися, до чого він вів. Навики творчих класів у Королівській дорозі зараз проходили стадію переоцінки з боку всіх гравців.

  Наприклад, пісня, яку виконував бродячий бард-поет, надавала пригодам толіку романтики. І навіть коли вони виконували дуже подібні завдання, якщо в одній групі були бард або музиканти, то й про подвиги цих гравців поширювалася далі, і слави вони отримували значно більше. Завдяки цьому бардови стають дедалі важчими і небезпечнішими.

  Це стосувалося також художників. Кажуть, що картини, які малював гравець Беренога, аристократія з материка скупала з палаючими очима.

  Портрет же збільшив авторитет і додавав хвалу та благородство. Якщо в селі повісити зображення гравця на видному місці, у нього з’являється можливість взяти особливе завдання, яке не можна було отримати за звичайний час. Завдання, яке інакше НІПи давали тільки при дуже високому рівні дружби.

  Як результат, важливість художників для інших гравців зросла. Тепер про клас почали говорити, що він збільшує популярність мандрівників за допомогою малюнків.

  - Якби ми говорили про художників ще кілька місяців тому, то думка про них зводилася б приблизно до наступного: "Гей! Чого це ти тут сидиш да рисунка займаєшся, коли за стінами орків?' Чи не так? Так думали більшість людей. Але зараз у Королівській дорозі ідея про творчі класи кардинально змінюється. І більшість людей вважає, що цей шлях не з легких, але якщо ти зміг щось на ньому досягти, то повага і честь тобі забезпечені, навіть більші за ремісників.

  Ці слова спонукали професора студентів погодитись.

  - Це ж так чудово, бути художником і подорожувати по чудовому Версальському континенту.

  - Великі люди, що поширюють мистецтво в землях повні невизначеності і хаосу!

  Здається, що деякі студенти зовсім замітилися.

  Відверто кажучи, навіть коли грався звичайний Воїн або Паладін, які майже не гинули у битвах, це не додавало гравцям безпеки під час подорожей світом гри. У той же час нехай Художники і володіли слабкими бойовими здібностями, через що їх подорожі по континенту були більш ризикованою справою, але вони могли творити шедеври і цим не тільки підбадьорювати інших гравців, а й заробляти загальну славу та пошану.

  Не дивно, що багато хто почав захоплюватися цим класом.

  - Я теж останнім часом думаю, що варто було б вибрати один із творчих класів.

  - Творити шедеври, отримавши повагу і захоплення людей... це ж неймовірно гарно.

  В аудиторії піднявся гул.

  Лі Хену хотів розвалитися.

  'Йошкун кот, та ви всі живете в світі ілюзій'.

  Лише уявіть собі, якби ви були в місті художників - Родіуме, як би усі їхні міфологічні вистави лякали так само швидко, наче мильна бульбашка! Принаймні, вони б знали що таке біль, смуток і голод коли ваші твори не отримують належної оцінки від інших гравців!

  Лі Хен добре пам’ятав ті дні, коли йому доводилось продавати зроблені з усім прилягання статуетки лише за кілька медяків. Коли він був у сотійському стані, то тисячі разів сперечався з гравцями, які намагалися по максимуму звести ціну, вважаючи, що плоди скульптора є беззмістовні піделки.

  Тому ті, хто не мав такого досвіду, не можуть думати про мистецтво.

  Звичайно, Ліан теж був нечистий як ангел. До закоханих парочок він не грішив у ліс, намагаючись виручити статуетку хоча б на копійку, але більше, а для безглуздих осіб спеціально звинуватили ціни.

  Що приховувати, Хен був скульптором, який готовий обчистити ваші кишені до останньої монети!

  Після того як в аудиторії трохи порозуміється, професор продовжив.

  Художники отримують досвід і славу, якщо вони роблять це після усіх зусиль та страждань мистецтва. Для них це дійсно великий успіх, коли робота отримує оцінку "президентна", 'великолепні' або « Грандіозна". Скажіть, чи знаєте ви, що є критерією, яка визначає цінність роботи?

  У залі відразу піднялася рука.

  - Мене звуть Кім Генджун, професор. А хіба це не залежить від того, наскільки добре ви вмієте?

  Це була цілком справедлива відповідь, яку в принципі можна назвати здоровим. Тому що ушкодження, які наносять більшість технік, наприклад фехтування або стрільби з цибулі, визначаються за рівнем навичок.

  Лі Хен злегка мотав головою.

  'Рівень уміння - це не все'.

  Навіть коли його скульптурна техніка була на початку рівня, деякі добре зроблені скульптури отримувалися "перефарбованими". У той же час після підвищення техніки до середнього рівня скульптури, створені без великих зусиль, не могли отримати будь-якої художньої цінності.

  Уявіть собі, що ви досягли високого рівня скульптурної майстерності і тепер складаєте скульптури одну за одною. Чи це мистецтво? Звичайно, властивості використаних інструментів, матеріалів або рівень навичок впливають на роботу в певній мірі, але не настільки, щоб вважати їх вирішальним фактором.

  - Ні, ви не праві. Може, ще хтось має інші варіанти? Будь ласка, не вагайтеся.

  - Мене звати Пак Сумін. Професор, а може все змінюється в залежності від пропрацьованого образу! - Так, сказала одна дівчина в окулярах.

  Вона сиділа через два ряди збоку від Лі Хена.

  'І це теж невірна відповідь'.

  Якщо б це було так, то неймовірно масивна, але не занадто детальна статуя льодячого дракона не стала б "великолепною".

  Пророблений образ. Звичайно, він також відіграє певну роль. Але суть мистецтва ні в якому разі не може визначатися однією технікою. Якщо ви просто старанно вдивляєтесь у деталі, то не зможете назвати їх шедевром.

  Система Королівської дороги, яку знав Лі Ген, не була настільки дурною.

  'Але все ж безглуздо робити упор тільки на одні розміри. Адже якщо навіть створити величезну скульптуру, при цьому не докладаючи великих зусиль, то нічого не вийде".

  У відповідь декілька студентів озвучили свої відповіді, але професор щоразу говорив тільки « ні » і питав, чи є ще якась думка.

  Врешті-решт, коли більше ніхто не висував припущення, професор сказав:

  - Тоді ми поставимо питання по-іншому. Давайте відключимося від специфічних умов, які нам запропоновані в Королівській дорозі. Як можна оцінити цінність мистецтва в реальному світі?

  Побачивши, що студенти не можуть відповісти на запитання, професор продовжив:

  - Подумайте, адже в реальному світі є люди, які живуть і гарзують мистецтвом. Але серед них лише одиниці можуть жити разом зі своєю мрією протягом свого життя. І можливо, через ці одиниці мистецтво ще не зникло.

  Багато людей мріють творити шедеври. Але, як би це не було прикро, тих, кому дійсно вдається чогось досягти, небагато.

  - Роботи великих світових майстрів дуже обізнані і популярні. І часто самі по собі продаються за високими цінами. Однак у світі все ще є люди, професіонали в цій галузі мистецтва, які не відчувають ентузіазму через це. З іншого боку, деякі ті, хто йде цією важкою стежкою, що творять чисту душу, начисто вигоряють під час створення творів і, вмираючи, залишають після себе щось дуже цінне для сім'ї та інших людей.

  - ...

  - Мистецтво різне. Перший малюнок матері, зроблений дитиною. Скальний живопис доісторичних часів з зображенням сімей, що благають про вдалого полювання і повернення мисливців живими. Я вважаю, що цінність цих робіт величезна тому, ніби вони зроблені від усієї душі. Крім притаманної йому краси, мистецтво має необмежені можливості у виразах людського мислення, що передаються через живопис або скульптуру.

  Студенти уважно слухали промову професора. Але він зовсім не розумів, чому, розповідаючи про Королівську дорогу, раптом переключився на це.

  - Ну що ж, повернемося знову до розмови про Королівську дорогу! Роботи, створені художниками, отримують художню цінність, стають « прикрасними » і "великі" та "грандіозні". А ось дійсно важке завдання - виробити правильний критерії для даної оцінки. Наприклад, якщо ви будете концентруватися лише на досконалому образі без жодної марки, то це призведе до того, що мистецтво буде зведений у механічну точність.

  Лі Хен злегка кивав головою.

  У Королівській дорозі він вирізав безліч скульптур, але і в тих випадках, коли не було допущено жодної помилки, 'прикрасної' роботи не виходив. А робота, яку було зроблено порівняно добре, навіть з марками, іноді була дуже цінною, так що це не був основний фактор.

  - З давніх часів у нашому світі було багато великих майстрів. А як вам метод оцінки, в основі якого лежить їхня майстерність? А що, коли Королівська дорога має своєрідні способи вираження великих художників, які домінували в якийсь історичний період і на основі цього йде оцінка?

  Студенти вважали такий варіант, в принципі, цілком ймовірним. Адже стародавні художні прийоми великих майстрів стали основою для оцінки мистецтва. Однак професор відразу спростував свої слова.

  Якщо це так, то гравці дуже швидко почали б виготовляти копії чужих робіт, використовувати технології, які отримали визнання в минулому. І вони б не займалися створенням чогось абсолютно нового. Але повторення чужого не є мистецтвом. Так і перевершити стародавні майстри не зможуть. Рано чи пізно такі люди б уткнулися в стіну і зазнали невдачі.

  Студенти притихли.

  Вони слухали слова професора, і все більше плутанини виникали в них у головах.

  Як же можна дати справедливу оцінку роботам художників з усіх сторін? По правді кажучи, питання видавалося їм тепер дуже складним.

  - Може, робота, яку вихваляють численні фахівці? Різнорідна кількість людей, що щепетично та суб'єктивно відповідає оціненню творів мистецтва. І досить багато робіт, які не отримують визнання у техніці своєї епохи.

  - ...

  - Загалом, якщо підводити підсумки, принципи дії Королівської дороги ховаються за сімома печатами. І те, що стосується оцінки мистецтва, входить в секрети 1-го рівня, звідки, природно, немає жодної витоку інформації.

  - То вам, професоре, теж нічого не відомо?

  На запитання студентів той, трохи збентежений, посміхнувся і сказав:

  Я теж не знаю, яким чином і за допомогою чого відбувається візуальна оцінка. Звичайно, навички навичок або особливості роботи мають певний вплив, але можливо, таких змінних є більше ніж кілька сотень. А може, навіть кількох тисяч?

  - Якщо існує так багато критеріїв... те як важко підігнати їх і отримати оцінку.

  Студенти, які зовсім недавно щиро мріяли бути художниками тепер сиділи з розчарованими виразами облич. Якщо є лише декілька очевидних критеріїв, то це набагато легше отримати великий твір. А тут, дізнавшись, що їх нескінченна кількість, та ще й невідоміх, настрій у всіх знизився нижче плінтусу.

  Професор похитав головою.

  - Як я щойно казав, не варто сприймати мистецтво як щось складне. Достатньо просто бачити, відчувати і насолоджуватися. І замість того, щоб намагатися підстроїтися кількасот величин, набагато краще зробити так, аби ваша душа рухалася. Тому що Королівська дорога - це саме те місце, де кожен може творити.

  - ...?

  Королівська дорога - це не звичайна гра. Якби вона була лише грою, то мала б тільки бойові навики! Але з самого початку Королівська дорога була створена як ще один світ. Як місце, де можна провести ще одне життя. Віртуальна гра, яка бере за основу закони реального світу і тому набуває глибшого значення. І як там розважатися і здійснювати свої мрії, треба вирішувати особисто.

  Професор мав у Королівській дорозі клас Садівника. І головною метою гри було вирощування красивих квітів і дерев.

  Він отримав цей специфічний клас через завдання, яке виконав на початку гри. Один хлопчик сидів на кісточках і дивився на в’януті квіти. Він помітив професора і попросив його подбати про рослини, щоб вони не загинули.

  Перше завдання! Звичайно, він доклав усіх зусиль, щоб поливати і удобрювати рослини. Це стало ключовим фактором, завдяки якому він придбав клас садівника. Клас, який заробляє на хліб і вирощує чудові декоративні рослини та дерева.

  Деколи професор навіть знаходив роботу і доглядав за садами. Він був біднішим за інших, і в цілому-то, гордитися йому було нічим, але привабливі метеликів та бджіл і поширення рясні аромати квіти стали віддушною для його душі. Краса бутонів, а також інші повні життя рослини справили на нього глибоке враження. Здається, що з цим незвичним заняттям він знайшов свій шлях у Королівській дорозі.

  Професор сказав, особливо підкресивши:

  - Місце, де можуть збутися людські мрії. Якщо ви будете вивчати цю інформацію, то зможете побачити в ній гармонію віртуальної реальності і реального світу.

  Після лекції студенти гурбою висипалися з аудиторії.

  - А-а, як жерти хочеться.

  - Давай поквапимося в їдальню, а то неохота стояти у черзі. Ти після обіду чим плануєш зайнятися?

  - Та ось, думаю, може в бібліотеку закопатися?

  - А мені треба в гурток сходити.

  Студенти, які нещодавно вступили до університету були по вуха у справах.

  Всі негайно випарувалися. Випарувались, навіть не обговорившись з Ліном, який є їхнім одногрупником. І все тому, що якось непомітно закріпилося думка, ніби він нездатний другогодка. До того ж Хен носив старі, дуже втомлені від моди речі, та й перші лекції ніколи не відвідував, так що тепер всі його просто ігнорували.

  "Мені теж треба пообідати".

  І Лі Хен побрев неквапливою ходкою. Він тримав обід у руках, підготовлений вдома, і вирушав на калюжу в кампусі!

  Замість того щоб піти в їдальню, багато студентів розташувалося на лужці і перекусували домашню їжу. Як на пікніку, вони обідали в безтурботній атмосфері, а деякі навіть передавалися на газоні 'оголошенням Морфея'.

  Привабливість і романтика метуденства!

  На їхніх обличчях не було ні краплі турбот.

  Лі Ген, який також стояв на газоні, почав обідати. Він був смачно кришталь кімчі з молодого редька, заїдаючи всі білим рисом!

  Дуже просте, але неймовірно смачна страва.

  'Всі ж кімчі виходить так, як треба, тільки тоді, коли зроблено власними руками'.

  У наші часи було звичайним їсти кімчі, куплене в супермаркеті.

  'Все-таки в їжу головне - не тільки продукти, а й волога в них душа'.

  Хоча б через одну лише високу ціну Лі Хен сам заквашував і готував кімчі, яким зараз так насолоджувався.

  Дул легкий вітерець. Поруч чувся сміх студентів. Наступала весна.

  'Як спати хочеться'.

  Відібраного Лі Хена розморило, і він почав позіхати.

  Наступна пара була лише через дві години!

  У бібліотеці навряд чи знайдеться цікава книжка.

  "У інтернет лізти начебто теж як немає сенсу".

  Зараз він подорожував по світу вампірів, а цінники предметів можна і потім перевірити.

  'Ну що, може, подрімати поки?'

  І Лі Хен відразу заліз на траву і закрив очі.

  Цей мирний день був дуже приємним для нічного сну. Не минуло й декількох хвилин, як він закрив очі і провалився в глибокий сон.

  У цей час студенти школи Віртуально реалізували себе, і вони вже були в їдальні.

  - О, це той старий?

  - Ніби він. Схоже, обідав він тут.

  - Ага. І заснув.

  - Пожер, поспав...

  - Кхы-и, ганьба!

  Студенти додали крок і швидше пройшли повз сплячого Лі Хена.

  Вони чудово складалися з типового стрічкою.

  Отже, Лі Ген став об’єктом глузувань з однокурсників.

  Лекція в другій половині дня була уроком про технології віртуальної реальності. І цього разу в аудиторії Ген зустрів приємні йому обличчя. Цей урок слухали Чхве Сангжун, Мін Сора і Лі Южон.

  - Привіт!

  Коли Лі Ген підійшов і привітався з ними, знайомі замерли як кам’яні статуї.

  - З... Привіт!

  - ...

  - Ви хочете тут сісти?

  - Так, а ви?

  - А ми сядемо трохи далі.

  - Та не варто. Краще я піду назад.

  - Ні, ні. Ми підемо.

  Вони встали з заздалегідь зайнятих місць і переселили назад.

  Лі Хен був найстаршим на кілька років. Але найбільше, ніж це, приголомшило нових знайомих привітання учнів з військового факультету. Якщо спочатку вони зверталися до нього на 'ти' то потім орбелі і не сміли навіть дивитися в очі.

  Тепер же вони уникали його. Хену це довелося вкрай не до душі, але воля-неволів була змушена сидіти на самоті.

  Підходив час початку пари, і студенти все більше заповнили аудиторію, але жоден з них не сідав біля Лі Хена. Звичайно, перша парта сама по собі не вважалася комфортною, але очевидно, що всі вони старанно уникали саме Гена.

  Ділинь!

  Приблизно за чотири хвилини до лекції Лі Ген почув дзвінок.

  Це була стара модель, яку він купив, коли вступив до університету, щоб сконтактуватися з сестрою. Старий, антикварний, масивний телефон, модель якого вже була знята з випуску, і який навіть не підтримував відеозв'язку.

  Син Хемін, взявши трубку, почув веселий голос.

  - Привіт, Лі Ген!

*

  Вона знову планерувала в КМС Медіа.

  Всі присутні терли червоні від недосипу очі, в який раз завчені через пошуки нових тем для найближчих ефірів Королівської дороги. Планерка, як завжди, проходила в гарячому темпі, тому що тенденції змінювалися дуже швидко, і яким би свіжим ні був матеріал, через тиждень він вже був нікому не потрібен.

  - Що ж сказати про аналіз видів екпіровки, який я задав минулого разу?

  - Завтра в першій половині дня буде готовий.

  - Пізно. Закінчіть сьогодні, навіть якщо доведеться працювати вночі. І не думайте про вихід, поки все ще буде готове!

  - Хо!

  Канґ Ганс, як завжди, роздавав завдання своїм співробітникам. Так, значна частина роботи на телебаченні становили нескінченну поспіх і переробку. Такі телекомупанії, як КМС Медіа, не мали достатньо робочого дня 12 годин.

  - Останнім часом зростає кількість новачків у грі, так що може і для них варто розширити програму?

  - Непогано. А більшість новачків у віці?

  - Так. Найбільше дорослих.

  - Тоді подайте матеріал доступно. Зробіть упертий поступ, і буде цілком нормально. Эфир... поставте на десяту вечора.

  - Але цей час випадає на « мильні опери » популярних каналів.

  Отже, люди в тісному колі зможуть побачити нашу передачу.

  Кількість дорослих, які насолоджувались Королівською дорогою, ніколи не повинна була скидати з рахунків. З кожним місяцем кількість жертв зросла. На акліматизацію до нового світу вони, звичайно, витрачали більше часу ніж молодь, але мали більшу купівлю.

  - Треба приваблювати їх на наш канал відразу, поки вони ще новачки. Ті, хто з перших кроків дивиться наші трансляції, в майбутньому стануть одними із найсвятіших телеглядачів.

  - Так!

  - І так, розпитайте про рекламу для дорослих.

  - Якщо кількість телеглядачів буде високою, то на рекламі можна і не заморочуватися.

  Щоденно кількість телеканалу КМС Медіа росла. На відміну від популярності Королівської дороги, зросла й плата за рекламу в програмах. Але в той же час це призводило до появи нових ігрових каналів, а отже й конкуренції. Крім того, ігрові канали, які були повністю пов’язані лише з однією Королівською дорогою, мали жахливу швидкість — гриби після дощу.

  - Але, пане Гансоп, адже цього місяця потрібно ще підготувати до випуску і спецпроект? - Один з режисерів несміливо поставив запитання.

  Звичайно, по горло переповнене іншими завданнями режисер не хотів ні про що питати. Але ось уже майже рік, на відміну від інших програм, 'Весті з Версальського континенту" стабільно проводили спеціальний запуск, присвячений якимось особливим подіям. І цього разу він повинен був вийти вже через п'ять днів.

  - Як щодо ворожості між гільдією Легендарного Молота і Гільдою Срібря Крила?

  - Ми використовували це вже раз два.

  - А історії авантюристів, що вирушають на Північ?

  - Хіба ми не говорили про них минулого разу?

  - Тоді що, виходить, нічого свіжого немає?

  Начальник відділу Канг Гансоп і режисери ламали голови.

  У Королівській дорозі щось цікаве відбувалося безперервно. І в КМС Медіа намагалися з усіх сил утримати телеглядач який-небудь нового, життєво важливою або хоча б цікавою інформацією. Полювання, завдання і битви між могутніми гільдіями - все це було важливою частиною життя Версаля. Але, на жаль, в цьому випадку спецвипуск був найважливішою і відмінністю каналу від інших передач, не вистачало чогось едакого.

  Начальник відділу і режисери, вхопившись за голову, сиділи на планерці.

  - Що ж нам таке пустити в ефір?

  - Ну, як мінімум, варто обговорити північні території, куди зараз гравці натовпами валять?

  - Так. Північні території точно підуть. Але на весь випуск цього не вистачить. Ми також багато чого розповіли в інших щоденних передачах.

  - Що так, то вірно.

  Зрештою, всі присутні були тихо й не могли вирішити цієї проблеми. Як тільки Кангу Гансопу вдивлялось у вічі, то не було місця для ночівлі.

  - А чому Син Хемін не видно?

  - Хіба не знаєте? Вона ж повідомила, що не зможе деякий час бути присутнім на засіданнях, оскільки вирушила в якусь пригоду у Королівській дорозі.

  - Ось як?

  - Везе же їй.

  - Хо-хо! Як я заздрю, що вона може не брати участі на зустрічі.

  Увесь цей час начальник і режисери були настільки зайняті, що просто не могли цікавитися справами інших працівників. Збір тривав дуже довгий час, аж раптом Син Хемін сів на місце.

  - Привіт усім.

  За дві години до початку ефіру вона переконалась прийти і взяти участь у нараді.

  Канг Гансоп задумливо подивився на неї і, як би мимохідом запитав:

  - Син Хемін, а чим це ти зараз так зайнята?

  - Простите. Через завдання у мене дуже мало часу. Тож будь ласка, заходьте в мою ситуацію хоча б ненадовго.

  - А що за завдання? - байдужо, без нудьги інтересу запитав Канг.

  - Це завдання я виконую разом з Віідом.

  - Віід? Я що, повинен всіх Уїдів в обличчя знати? Який саме?

  - Ну, ви ж знаєте...

  - Я знаю? Кого я знаю?

  - Та ви не можете не знати. Як ви можете не знати Віїда?

  - Та гравець з ім'ям Віід не один і не два. Випадково, не Бог війни Віід?

  - Так.

  Начальник Канг негайно підскочив з місця.

  - І ти мовчиш, що виконуєш завдання разом з Відом?

  Ім’я Вііда, яке вже було повністю розбите, перекладалося просто і немислимо - бур’ян. Людина, що носить його в Королівській дорозі "знало" більшість гравців. Для телекомупанії він був справжнім добродійником.

  Лютий орк Каричі. Його битва з армією безсмертних просто підірвала рейтинги. З неймовірною, раніше ніким не вимальованим напруженням темні ельфи і орки билися з листом Шайяра! Це були не лише звичайні битви, але й смертельна битва, яка завдала болю і лягла в піт.

  Після випуску тієї передачі вперше за довгий час працівники телекомпаній нарешті змогли гарненько відпочити на заслуженому корпоратві.

  Але на цьому героїства Віди не закінчувалися. Наступного разу він провів фантастичну битву, несподівано з’явився в таборі Північної експедиції.

  У цьому бою Віїд став справжнім майстром і генієм боїв, так що й прізвисько Бог війни стало вагомим публічним доказом.

  - Так, значить ти виконуєш завдання з цим Відом ...

  - Якщо бути точною, це пригода. А під час цієї пригоди ми вже отримали різні завдання.

  - І що це за пригода?

  - Ми поїхали в королівство вампірів, Тодум...

  Канг Гансоп і режисери підозріло втупилися на тиху дівчину.

  - І де це королівство вампірів? Версальський континент має таке місце? Може, воно одне з нових на Півночі?

  - Та ні. По правді, прокачавши Торідо, лорда вампірів ...

  Начальник і режисери слухали захопливу розповідь Сін Хемін. Королівство вампірів, Тодуме, яке відкривається всього лише один раз, померши в якому все для тебе відразу і закінчувалося...

  Експедиція, що вирушила в новий незнаний світ у пошуках пригод!

  За всім цим Кангу чули слова про 'злетите кількості телеглядачів', і він закричав:

  - Це спецвипуск! Ні, спецвипуск скасувати! Це не раз, а принаймні на цілий місяць. Може, нам варто випустити це як регулярну передачу? Для початку - подзвони! Негайно дзвони Війду і вмов його на ефір!

*

  Лі Хен, зв’язаний телефонним дзвіноком.

  - Щось сталося?

  - Так, чесно кажучи, я дзвоню про ефір.

  - Эфира? Тобто? А-а, в КМС Медіа сказали, що хочуть випускати передачу про мої пригоди?

  І тільки Лі Ген завершив фразу, як в лекційному залі, де щойно стояв гвалт, одного разу запанувала тиша.

  - ...

  Всі залишили свої справи і втупилися на Лі Хена.

  Студенти школи Віртуальної реальності. Коли вони випустяться з університету, життя розкидає їх в різні сфери, але на даний момент не було жодного, хто б не грав у Королівську дорогу. Більшість саме через неї і прийшло вивчати віртуальну реальність.

  І ось - одна з лідерів новин про Королівську дорогу КМС Медіа!

  "Ми, напевно, не розчули?"

  "Так, здається".

  Усі, хто переповнив сумніви, уважно прислухались до телефонної розмови Лі Гена.

  - Да, верно. Це передача про королівство вампірів, Тодуме. То що, значить ти згоден?

  - Син Хемін, ти теж береш участь, хіба тобі потрібен мій дозвіл?

  - Так. Адже ти очолюєш похід, та й взяв нас туди, саме ти, Віід. Я, звичайно ж, як учасник подорожі можу впоратися з відео, але без твого дозволу трансляція не відбудеться. Я буду заручатися згодою і всіх інших, а також планую порадитися щодо плати за зйомки.

  'Син Хемін? Та сама?

  'Цет робітник розмовляє з Син Хемін?'

  "З відомою телеведучою?"

  Ім’я Сін Хемін, з Вестей із Версальського континенту, дуже і добре знаної особи, прослизнуло в телефонній розмові Лі Гена.

  Шок студентів був настільки великим, що його не можна висловити словами.

  - Ну, гаразд, про деталі поговоримо потім.

  - Добре. Тут у нас в компанії такий переполох піднявся, мовляв, 'чому він заздалегідь ні про що не сказав?' По правді, я і сама забула. Так, зовсім голову втратила, відправившись з тобою, Віід, в королівстві вампірів. Мені здається, треба скласти розклад ефірів. Думається, що можна буде робити передачу після того, як похід вже в якийсь мірі стане "формлятися" і видавати по одній частині з інтервалом у день два. Конкретно поговоримо потім, не поспішаючи.

  - Ясно.

  І Лі Хен відключив телефон.

  Студенти спочатку пом'ялися, але потім підскочили до нього і стали зображати, ніби до цього нічого не було. За вільне з обох боків від Лі Хена місця розв’язалася непроста конкуренція!

  Ділинь!

  І в цей час у нього знову задзвонив телефон.

  І всі студенти знову замерли на місцях.

  "Можливо, ще раз дзвонить Син Хемін?"

  'Що, знову?'

  'Ех, попросила б вона передати мені трубку ...'

  Таємне очікування! У всіх пересохло в горлі.

  Але цього разу в телефоні Лі Хена пролунав голос іншої людини.

  - Мені нудно, ось і вирішила зателефонувати. Що робиш?

  Гарний, чистий, як музичний інструмент, голос.

  Це була Чон Херін.

  - А, це ти, Чон Херин. Ось чекаю, коли почнеться лекція.

  - Ой, напевно, я не вчасно.

  - Та ні. Професор ще не прийшов.

  - Тоді розслабся поки що.

  - Ага, намагаюся. До речі, чув ти видаєш новий альбом?

  - Звідки ти дізнався?

  - Так в інтернеті бачив. У розділі новин було написано, що 'приближується реліз нової пісні Чон Хьорін'.

  - Так. Це буде сингл-альбом.

  Студенти ж тепер посміхалися. Усі зрозуміли, що їхні сумніви підтвердилися. Сьогоднішній співрозмовник на проводі новачок назвав співачкою Чон Херін.

  'Так мені відразу здалося щось підозріле'.

  'Ось же обманщик!'

  'Ну так, з чого йому стане дзвонити Чон Херін?'

  'Гроша ціна його слів, одне бахвальство'.

  І студенти продовжили займатися своїми справами. І всі дружно, без слів вирішили ігнорувати присутність Лі Хена повністю, раз і назавжди.

Глава 6. Дорога

  Село Мора не щодня, а по годинах дедалі більше переповнювалося людьми. Все тому, що сюди стікалась значна частина гравців, які хочуть виконувати якісь нові завдання або просто попутувати на північ.

  - Маг 310-го рівня. Спеціалізуюся на магії повітря. Я вступлю до групи.

  - Йдеш до нас, маг?

  - Звичайно!

  - Мечник 296-го рівня з упертим в Силу. Але іноді я також можу виконувати роль танку.

  - Эй, мечник, давай к нам! Під час походу всім полегшимо!

  - Нам якраз не вистачає урона, мечнику, давай краще до нас! Ну як?

  На головній площі стояв гнвалт через шукачів групу або заклинаних до себе гравців.

  Щодня на Півночі з’являлися нові завдання. Красні історії про запеклі битви з босом або про те, що отримана важкою працею трофеях будоражили серця ще не встигли щось зробити гравців! Крім того, існувала можливість знайти нову підземну підземелля і все це отримати подвійний досвід та нагороду!

  Натовпи авантюристів, які шукають собі надійних товаришів з якими можна було б без страху йти назустріч пригодам, сходили до стін села. Тому що на даний момент Мора було єдиним поселенням, яке швидко розвивалося північним містом.

  - Продаю Короткий спис! Зброя, яку вже не знайдеш! У той же час підходить як для атаки, так і для контролю ворога. Підходьте і перевірте характеристики волі!

  - Кинджал Каталіни! Я кажу тільки назву. Тільки для тих, хто знає ціну...

  В одному з кутків площі лежали торгові товари, які добувалися гравцями. Вони сиділи прямо на землі в очікуванні покупців, так як дійсно цінні трофеї було набагато вигідніше продавати з рук, ніж здійснювати за фіксованою ціною у одну зі найближчих лавок.

  - Продам залізний меч! Він був створений з особливим зусиллям майстра Ґемаму і тепер носить його горде ім’я. Добре підійде тим, хто знаходиться на стадії переходу від середнього класу до вищого. Єдине, що після покупки - повернення не можна! І я не даю гарантійного ремонту.

  - Майстер по ковке щитів! Я - Фаберу, який отримав звання майстра, щоб перейти на середній рівень навичок, готовий виготовити для вас щит. Тільки попереджаю, що ціни в мене трохи вищі, ніж у інших.

  - Запропоную магічні послуги. Є заклинання, що діють один, два дні або навіть тиждень!

  У цій частині площі збиралися власники різних промислових або просто корисних класів: ковалі, кравці і навіть кілька чаклунів.

  Гравці на Півночі думали, що там усі кишіть монстрами і пастками. Неодноразові групи опинялися на межі життя і смерті, через що природно було підвищити попит на хорошу екіпіровку та різні посилення. З кожним днем у селі кількість ділових справ збільшувалася, і не дивно, що це привернуло увагу різних майстрів виробництва, які бажали поліпшити свої послуги.

  Мора вже чула місце, де кожен може знайти потрібну річ або товариша для походу. Так що приток авантюристів і не думав ослабувати.

  - Яка ж тут родюча земля... А скільки місця! Ідеальні умови для сівби пшениці.

  - Десь тут повинні бути і копальні.

  Земляни, рудокопи, животноводи поспішали до Мору, яка вже чула на континенті як « земля надій ». Все для того, щоб заробити грошей на ще ніким не зайнятій території. Якщо гравці знайшли порожній рудник, то після сплати певної суми податку можна було отримати його в приватну власність. Тому сюди і валили цілими пачками золотошукачі, які мріють про гори, переповнених золотом.

  Мора стала найбільш укріпленим містом Півночі!

  І хоча, фактично, називати місто ще було рано через невелику кількість населення, та й відсутність важливих будівель, життя тут все одно било ключем завдяки щоденному притоку людей.

  Щодня тут можна було побачити воїнів, які поверталися з походу, або ремісників, що набоїв виготовили якомога більше речей.

  А вночі, після заходу сонця... село вимирало! Всі гравці йшли подивитися на Башню світла. У цей час біля підніжжя скелі збиралися неймовірні натовпи людей.

  - Купуйте парові хлібці!

  - Продаю печені каштани - краща страву для перекусу.

  Туристи в околицях вежі світла дуже продукують закуски та маленькі подарунки.

  Залюблені пари й туристи, які не поспішають поїдати різні смаки, цілу ніч дивляться на дивні танці світла. Статуя вивергала багряне сяйво, яке змінюється кожного разу від найменшого руху хмар, положення зірок і місяця. Парочки, які милувалися цією красою, були роз’єднані одне одному в любові і назавжди закарбовуються у пам’яті.

  Дівчата ж, що не мали другої половинки, давали волю своїй уяві.

  - Цікаво, наскільки ж це розбудила фантазія у людини, яка зробила таке чудо!

  - Мені так хочеться ближче познайомитися з цим скульптором...

  Але коли маги і воїни стояли невеликими загони, то поспостерігали трохи за танцями світла й поспішно виходили з околиці.

  - Швидше!

  - Нас чекає полювання.

  Вони поспішали зловити якомога більше монстрів за той час, поки діють ефекти скульптури.

  Ейфелева вежа у Франції. Статуя Свободи в Нью-Йорку. Подібно як міста, чиї символами були великі пам’ятники, Мора процвітала і ставала більш відомою завдяки Башневі світу. У цьому була сила культури, влада, що підживлювала почуття гордості та широко прославляла поселення.

  Не можна довідатися про всі міста і укріплені місця, але таке диво світла Мора стало відомим. І, безумовно, коли хтось буде згадувати про Північ, йому на розум прийде саме вона.

  Роль скульптури була настільки великою, що вона стала причиною безперервного потоку туристів і укріплень села в якості опорної точки для подорожей по Півночі.

  Сюди, до Мору, поспішали навіть виходиці з королівства Розенхайм.

  І перше, що вони питали...

  - Це тут село Мора?

  - Та сама селище, в якому править скульптор Віід?

  - Мені сказали... Тут мене нагодують трав'яною кашою!

*

  Староста села правил провінції Морта, коли Віїда не було.

  - Так хочеться сподіватися, що жителям не доведеться більше голодувати...

  Щоб такого не повторилося, їм було організовано величезну орбіту цілопалень. Гектари обробляли землю і засівали різними зерновими культурами, щоб подолати продовольчу кризу.

  Протягом довгого часу на півночі не росли рослини, і тому населення майже ніколи не збільшувалося через постійний голод. Тому старости зробили великий внесок у майбутнє розвитку поселення.

  З точки зору доходів окупівельність вкладених грошей отримувалася мізерною. Але ці інвестиції були дуже важливими, оскільки допомагали збільшити населення Мори.

  На оброблення пустих старосту села витратив тридцять тисяч золотих.

  - Эх-х... Будівельники також захиталися. Село має бути охайним і чистим, тоді й впевненість у людях зросте.

  На прибирання вулиць було витрачено дві тисячі золотих, на будівництво магазинів і будинків - ще двадцять шість тисяч. Крім того, було організовано водні канали та головні ворота для поселення.

  Староста робив усе можливе, щоб допомогти мешканцям!

  У цей час до старости заглянули авантюристи. Варвари Бандеми, Кунта і Хорган повністю зачистили печеру Йодон та повернулися до Мори за нагородою, яка в інших містах становила 200 золотих і 30 очок Слав.

  Однак старост села мав одну незвичайну особливість.

  - Добрий день. Ви виконали надзвичайну роботу. Люди нашого села ніколи не забудуть вашої допомоги...

  Мовча вислухавши цей потік захоплень, Бендем з невгасимим виглядом відповів:

  - Ми всього лише зробили те, для чого живуть справжні воїни.

  - Ні, ні! Ви просто не уявляєте, наскільки для нас ті жахливі події в минулому були жахливими і небезпечними.

  Мешканці села, у тому числі й найстарші люди, були дуже шоковані через будь - яке зло. Все тому, що в минулому їм довелося страждати через вампірів. Відтого і подвиг варварів прийшов старішосте до душі.

  - Вас, можна сказати, що здобуло найбільше бажання всіх мешканців села, я як той, хто виконує обов'язки правителя хотів би віддячитися... Звичайно, це не багато, але сподіваюся, покриє ваші витрати.

  - Так багато грошей...

  - Ловіть ще більше монстрів. І тоді я дам вам ще більше грошей.

  Безмежна щедрість йшла з боку старости села! Замісний правитель робив усе можливе, щоб поліпшити добробут мешканців. Сто тридцять тисяч золотих грошей, які отримали Віідад, вже витратили, і тепер усі сплати йшли з податкових податків.

  Мешканці села мали характерну рису - велику повагу до тих, хто їх рятує від монстрів воїнів. Відтого і нагороди, в порівнянні з усіма іншими, отримали більше.

  Староста села, звичайно, витрачав величезні суми грошей, але це у свою чергу збільшувало і податкові пошесті, оскільки воїни, які отримали нагороду, відразу йшли в крамниці й витратили всі свої гроші на нове спорядження. Ну, а решта після походу інгредієнти, пройшовши через ринок, зростали ще більше в ціни і йшли з рук 'тільки так'.

  Більшість технологій сільського господарства і промисловості були в занепаді, але у чому Мора була дійсно сильна - це текстiль! Тут проводились чудові товари зі шкіри та тканин, які швидко розкуплялися авантюристами за високими цінами. Це була одна з найголовніших причин надзвичайного зросту податків, що призвело до того, щоб день за днем не зомкнути очей.

  - Мені б хотілося пожертвувати невелику суму в ім'я богині Фреї, братів і сестер ордену, які захищають наше село.

  - Дякуємо. Нехай з вами буде благословення богині!

  За один раз старост села витрачав аж по п’ять тисяч золотих.

  Також він дуже підніс культуру в селі. У селі не було жодної бойової гільдії, а старосту вбудовували інсценізовано. Спускаючи гроші на вітер, він проводив безліч виставок і творчих зборів.

  У селі Мора з кожною годиною ростуть численні експонати, скульптури, картини та інші твори мистецтва.

*

  - Гы-ги-га!

  - Господар пішов.

  - Ох, як здорово! Тепер ми вільні.

  Ваїл, Вадул, Васам, Варюк і Валькіль - всі вони були щасливі через те, що нещасний їхній пан відправився у світ вампірів, хоча на деякий час, але отримали свободу.

  Безсумнівно, для них це був рай.

  Літаючий перед Ваїль, широко розправивши крила, кричав:

  - Господи, як же ми довго мучилися!

  - Верно.

  - І правда, було важко.

  Інші віряни погодилися з ним.

  - Голь-голь. Мені дійсно не пощастило з господарем, я так настрашився. Подивіться на моє опале золото. Голь-гол-гель...

  І Золотий чоловік швидко закинув головою на підтвердження своїх слів.

  - Було так холодно і голодно... Але в кінці наших страждань ми отримали цю солодку свободу. Тепер ми маємо право насолодитися нею! Чому? Тому що хазяїна тут НЕТ!

  У Ваїлля був чудовий настрій. Від’їзд Віяда став для нього найбільшою подією в житті, хоча все ще треба було виконувати останній наказ.

  Перед тим як поїхати в подорож, Віід зібрав усіх своїх слуг і прочитав їм красномовну проповідь.

  - Коли ви будете летіти, обов'язково дивіться вниз. Там ви побачите монстрів, що бродять по землі. Васам!

  - Так, хазяїне!

  - Ти ж справжній дракон?

  - Ага.

  - Отже, як владне небо ти найшвидший і найсильніший з усіх, так?

  - Так, хазяїне!

  У той момент Васам, помахавши своїми 'куривними' крилами, відчув неймовірний приплив натхнення. Це була рідкісна похвала з боку Віяда, тому він, природно, відчув полегшення.

  Але на все, навіть на похвалу, у Віяда завжди була якась причина.

  - Тоді чому мої виверни слабші, ніж монстри внизу? Якого хрена влаштовані небес не можуть по повній розкрити свої крила, з'їдаючи кожного разу від страху! Чому ви слабші за неповноцінних монстрів, що шастоногіють по твердій землі?

  Віід від усього серця гаяв виверн за їхню слабкість.

  - Вибач нас, пане.

  Вони ж від сорому не знали, куди їм дітися.

  По правді кажучи, основною причиною слабкості слуг полягала в тому, що Віїд спочатку створив їх такими через недосконалість своїх здібностей. Але зараз, користуючись становищем і безглуздістю створінь, він переконав усіх, що винні саме вони.

  - Так будьте сильніше! Дивіться на монстрів слабше вас як здобич! Станьте, нарешті, тими, кого не посміють торкатися навіть пальцем. Переверніться в справжніх драконів, істинних володарів небес і більше ніколи не допускайте смерті своїх товаришів.

  - Ку-у-о!

  - Він так про нас, виявляється, хвилюється.

  І тоді виверні під глибоким враженням закинули свої морди вгору. Після таких прощальних промов Віїда, заряджені Лідером і Харизмою, всі вони знайшли мету.

  - Так станемо ж сильніше!

  Віверни почали рвати по мисливських місцях і битися з слабшими монстрами. Протягом багатьох днів вони без жодних вагань виконували останнє завдання Віяда, їхнього творця, людину, з якою мали близькі стосунки.

  Поступово вони ставали дедалі сильнішими і міцнішими. Бувай.

  - Щось сьогодні мені хочеться трохи провітритися.

  В якийсь момент Ваїль почав потроху відлинювати від полювання і приділяти більше часу тільки собі. Бувало, він складав крила і сидів на вершині відвісної скелі, або ж ловив кроликів, марних для того, щоб ставати сильнішим.

  Невдовзі інші люди стали наслідувати його поганий приклад.

  - Гы-ги-га.

  - Ех, як же добре відпочивати.

  - Ага. Давайте більше їсти і спати!

  Чим далі, тим менше вони витрачали часу на полювання. Віверни почали поводитися так, як їм хотілося, а найприємнішим заняттям став сон у зеленій лузі!

  - Нас занадто експлуатували весь цей час...

  - Так, тепер можна і розслабитися.

  - Коли господаря немає, потрібно відпочити. Він повернеться і знову сяде на шию.

  - Давайте більше гуляти!

  Однак вони іноді полювали, але чим далі, тим менше. Хоч би якими високими були Харизм і Лідерство Вііда, з бігом часу його слова зменшувалися й вони дозволяли собі мати більше свободи.

  - Гы-ги-га.

  - Я щасливий. Хто б знав, що може бути так спокійно.

  Віверни каталися по землі. Вони тільки - но обляглися, щоб поласувати слабкими кроликами. І, відповідно, миттєво обросли 'хорошим' шар жиру.

  Вони стали важчими, животи випірували так сильно, що здавалося, ніби вже немає куди йти. З обох боків звисали такі складки жиру, що стало важко махати крилами. Нехай Віверни спочатку не були живиками, але тепер, після всього, швидкість їх польоту знизилася просто до різниці. І вони могли літати по небу тепер зовсім тривалий час.

  - А на землі теж добре.

  - Ага. У небі так важко... Краще вже гуляти тут!

  Вівернам настільки сподобалась земля, що вони почали пересуватися тільки на лапах! А полювання перетворилося на біг за слабкими і невинними кроликами.

*

  Віід увійшов у гру вже після того, як Мейрон розповіла загону про телетрансляцію.

  Як же чудово, що КМС Медіа цікавиться нашою пригодою! - Сказав Пейл.

  Він ніяк не міг припускати, особливо після перегляду інших неймовірних по подіях телебачення, що їхні пригоди в грі хтось покаже по телевізору.

  Мейрон усміхнулася і пояснила:

  - Адже ми єдині, хто подорожує по землях вампірів. То що, всі погоджуються з майбутнім ефіром?

  Хварен, не відчуваючи ніяких гнітючих через зйомки, відразу ж кивнула.

  - Я згодна.

  Пейл трохи похитав, але невдовзі почав діяти Мейрон.

  - Я теж "за".

  Ромуна, Ірен і Сурка були переповнені таємними сподіваннями.

  - Я не проти. Думаю, не варто приховувати подорож по світу вампірів.

  - А мені мало соромно бути на телеекрані... Але все буде ж нормально, адже так?

  - Вау, нас покажуть по телиці! Я так хвилююся!

  МЕЧЕЙ ж не потрібно було і питати. Як тільки вони почули розмову про ефір, так тут же 'розійшлися': всі, хто сидів, різко піднялись і встали по стоянці струнко, повернувши голови назустріч дихаючий вітру. Начебто продемонструвати, який чудовий образ розгалужуються на вітрі волосся!

  Але лисих або коротко стригованих МЕЧів уявити в такому «кіношному » світлі було просто нереально.

  Наставники ж, прийшовши в окрему кучку, проводили екстрений збір.

  - Ви дивилися минулого разу відео з Відом?

  - Так, другий було справу.

  - Мені не хотілося б про це питати, але це було круто?

  - Так, вищий клас! Кажуть, рейтинг серед телеглядачів був величезним.

  - Ми не можемо виступити гірше.

  - Ще б. Ми - головні герої ефіру!

  І ось третій МЕЧ впевнено вийшов вперед.

  - Брати, дозволіть мені намітити план?

  - А ти впевнений у своїх силах?

  - Звичайно. Для початку ми повинні придумати нашу пісню.

  - Пісню?

  - Так, а що тут такого? Віід ж співав.

  Та жахлива пісня, яку виконував орк Карічі! Та сама, яка попри всю свою абсурдність стала популярною серед глядачів.

  - Але ми виконаємо пісню набагато краще тій.

  - Чудова думка! Давайте заспіваємо її хором. Ну, а хто придумає слова?

  - Мені здається, це варто доручити Віїду. Він тепер досвідчений, так що зробить текст ще кращим.

  - Напевно все вийде, якщо ми співатимемо пісню, придуману Відідом.

  На цьому у наставників і закінчився мозковий штурм. Але учні, які мовчали до того часу, були в цьому замішані.

  - Ми повинні проявити чоловічий характер.

  - І треба показати бойовий лис, що стримує всіх ворогів.

  - Давайте продемонструємо свої фігури. Так, щоб ...

  - Саме так! Зкинемо одяг!

  Учні просто бурили ідеї, про які інші звичайні гравці не могли навіть на секунду задуматись. Взяти і вийти проти монстрів, скинувши одяг? Це просто повний дурниць, якщо у тих хто робить таке немає мети відразу ж померти на місці. Будь-який одяг, навіть зшитий із тонких тканин, мав якийсьник параметр Захисти. Звичайно, вона не знижувала урон наполовину, але все одно, хоч і ненанного, знизила отримані пошкодження. А тут « божевільні » гравці збиралися практично повністю роздягтися!

  Але така дурна пропозиція 38-ого МЕЧу отримала підтримку третього.

  - Чудова думка, молодший брат!

  - Я радий, що ви зрозуміли, про що я говорю!

  - Добре, але якщо ми збираємося скинути одяг, хіба це не збільшить ризик смерті?

  - В точку! Я теж зараз про це подумав. Отже, нам потрібно роздягнутися, коли ми зустрінемо дійсно сильного монстра. І тоді ми просто роздамо його своєю силою духу!

  - Вау! Зачарований, натура - це чудовий план.

  - Тридцять восьмий, а я і не знав, що ти такий розумний.

  - Просто я про це не говорив. Але знаєте, в дитинстві я часто чув, як мене хвалять вчителі з факультативів. Я досі пам’ятаю їхню похвалу перед батьками.

  І на обличчі 38-го відбивалося блаженство від тих, що чули спогади.

  Третій МЕЧ зависно запитав:

  - А що ти чув?

  - Вони казали, що я розумний, але просто не займаюся як слід.

  - Хіба так здорово хвалили?

  Звичайно, це були фальшиві слова, які вчителі говорили батькам, щоб їхні діти ходили і навчалися.

  - І хоча в групі я був одним з найбільш відсталих, але взагалі у мене башка варить 'будь здоровий'.

  - Ясно. Тепер я зрозумів, що ти дійсно розумний.

  - Ага. Хто знає, може, якби я працював як слід, то займав би у школі і тридцяте місце.

  - Власне, серед нас ти якось особливо вирізняєшся, — почули голоси інших учнів.

  Але тут у розмову підключився мовчазний вчитель, який і в звичайний час був не так вже й багатоскладно.

  - Кхм-кхум.

  - Учителю, ви хочете щось сказати?

  Учнями, так і всі учні виміряли, чекаючи на слова майстра.

  І, вийнявши невелику паузу, він нарешті, вимовив урочистим голосом:

  - Знаєте, а оскільки нам тоді потрібен девіз, який буде нас символізувати.

  - Звичайно! Нас так багато, а девізу немає. Це непорядок. Вчитель, може ви щось вже придумали?

  - Так. Ось про які слова я подумав... - і ледве зберігаючись від переповнюючих його відчуттів, він посміхнувся і голосно сказав: - Наш МІЧ непереможний!

  - ...

  Коротка і надзвичайно ясна фраза! Вона віддзеркалювала єдність і волю, що жила в натовпі навколо учнів. Ці слова означали, що вони не здадуться і будуть битися з кожним ворогом до останнього подиху! Меч ніколи не зламається і не підведе тих, хто вміє з ним поводитися. Це було не просто словом, а фехтування учнів усе життя. Це був їхній зміст у житті!

  Другий повторив:

  - Наш МІЧ непереможний!

  І відразу ж за ним учні на всі горло крикнули:

  - Наш МІЧ непереможний!

  - Наш МІЧ непереможний!

  - Наш МІЧ непереможний!

  Одностайно, що символізує їх усіх девіз був прийнятий з першого разу.

  Інші учасники загону, у тому числі Вііда, проводили зібрання в віддаленому куточку країни.

  У Пейла на лобі виступили крапельки поту.

  - А ті хлопці будують грандіозні плани...

  Хварен і Зефі були повністю з ним згідні.

  - Це жахливі плани.

  - Щось мені стає погано, як тільки представлю собі всіх цих хлопців зняттями на бігу одяг і обручцями: 'Наш MAC FAM незахищених!'

  Сама лише думка про те, що це картина, вже зумовила здригнутися. Можливо, в той момент МЕЧі і стануть набагато небезпечнішими для будь-якого монстра. Але чи не найгірший момент у житті? Як вони взагалі після такого їстимуть?

  Ірен дуже розгубилась і навіть попросила:

  - Вііде, наш дорогий Вікід, може ти їх відмовиш?

  Але той похитав головою.

  - Як я можу перешкодити старшим? Крім того, вони вже всі вирішили між собою

  - М-да...

  Усі зітхнули, ніхто так і не наважився відговорити МЕЧей. Після цього Сечві зрештою здалася.

  'Який би розвиненою не була психіатрія, а цих хлопців вона навряд чи допоможе зрозуміти'.

  Вона ціле своє життя досліджувала людські розумові здібності, але це було дійсно важким завданням. Це було навіть складніше, ніж колись - написати дисертацію!

  Як і личить справжнім чоловікам, всі МЕЧі були неймовірно хоробрими, але в певний момент вони ставали нерозсудливими як діти. Було видно, що вони добре знають все про меч або поєдинку, але коли жінки бачили їх, то вкрай тремтіли. На перший погляд, немає нічого складного чи прихованого в їхній природі, але це ще важче розкусити MITA.

  Однак, незважаючи на це, одна річ була чітко зрозумілою: ніхто, крім MIA, не міг би додуматися такої безглуздої ідеї і, більше того, втілити її в життя!

  - Треба щось зробити і нам, - сказав Віід.

  Сурка складала сумне обличчя.

  - Справді, треба ...

  Ромуна теж згодилася.

  - Що завгодно! Ми повинні зробити все, але не потрапити з ними в кадр.

  І Манауе не залишився осторонь.

  - Мені здається... Може, нам варто подалі від них, якщо вони викинуть який-небудь фортель?

  Ця думка здалася доволі гарною.

  - Я згоден з Манауе. А ви?

  Мейрон і Ірен, Пейл та Сечві майже одночасно затаворили затору:

  - Як можна далі!

  - І ще краще - відвернутися від них і робити вигляд, що ми не разом!

  - А якщо вони побіжать в наш бік, то треба буде від них удирати що є сечі.

  - Чвік! Ніби ми чужі один одному.

  За такими швидкими відповідями можна було сказати, що зараз як ніколи друзі близькі і мають повне взаєморозуміння. Впродовж життя і так багато неприємних моментів, отже якщо ви отримаєте можливість якимось чином опинитися не поруч з МЕЧами, все обов'язково нею скористаються.

  У той час, поки все для себе вирішували, як їм вчинити, Юрін, сидячи мовчки на землі, щось малювала в альбомі. Щоб не втрачати часу, вона вивищила своє вміння.

  Зефі, який серйозно брав участь у пошуку план дій на час виходки Meechi, раптом чомусь з жалем глянув на Юрін.

  'Дитина, який прожив усе життя, спираючись і отримуючи турботу тільки від старшого брата'.

  Вікід намагався не торкатися свого минулого, але всі знали про це. Його батьки померли, коли молодша сестра була ще зовсім маленькою і з того часу для сім’ї настали важкі дні.

  'Я знаю, як важко сидіти без грошей. І як боляче в дитинстві, коли ти не можеш грати зі звичайними іграшками.

  Зефі не знав нічого про бідність, крім такого речей. В дитинстві замість іграшок він грав з дорогоцінним камінням, так як на всі прохання їх купити батьки говорили, що це занадто 'дорого'.

  Якщо він не прибирався в кімнаті, то йому не давали грошей на кишенькові витрати; за поганих умов батьки блокували його кредитну картку. У такі моменти він йшов до ресторанів або нічних клубів, де за нього платили друзі. Ну, або в крайньому випадку йому оформляли 'кредит' як постійному відвідувачеві.

  'Як же нещасно довелося такою доброю і милою дівчині в цій суворому житті' .

  Зефі відчував до неї такі сильні почуття, як співчуття. Звичайно, якби він не знав всіх цих подробиць про минуле Юрина, то цього б і не було. Ну, а так йому хотілося як мінімум задоволення її посмішкою, що зараз зовсім не виходило через прикрі обставини - МЕЧей.

  Зефі 'шепнув' їй від чистого серця:

  - Все в порядке. Ось побачиш, життя налагодиться.

  - А-а, що?

  Юрін, перед тим з головою поринула в роботу і не могла зрозуміти, що таке Зефі. Їй подобалося малювати, коли задумані речі втілювалися на папері, здобуваючи раніше невиявлені відтінки. Отже, вона вже встигла стати коханою справою і несподівані втіхи Зефі виявилися їй неприродними.

  Побачивши таку реакцію, Зефі обережно запитав:

  - Не-е, ти що, не чула? Ми ж тут всі обговорюємо план дій на випадок, якщо MIKCA здійснить заплановані дурниці. Якось так...

  Юрин закрила віями.

  - А навіщо? Може, буде здорово?

  - ...

  Зефі вже відкрив рот від подиву.

  - Ті, хто біжить оголеним MILe можна буде сфотографувати на полотні. А потім - продати ці малюнки дівчаткам, які без розуму від таких образів. Хі-хі-хи.

  У цей момент Зефі відчув, як струйка холодного пота побігла по його спині.

  Іноді, на мить, у нього складалося яскраве і піднесене уявлення про молоду й милу Юрин. У ті моменти він забув, що вона сестра Віяда, а значить, не могла бути такою, як всі інші дівчата.

  Відряд, очолюваний Відом, нарешті висунувся на схід в напрямку Тодума. Якщо вірити інформації, отриманій в селі Сейлун, шлях туди становив щонайменше десять днів.

  - Як далеко!

  Зефі важко зітхнув.

  У звичайний час вони б все, безумовно, скористалися яким-небудь засобом пересування, будь то коні або воза. Але тут, у світі вампірів, такого не існувало.

  Звичайно, вони мали візку Манауе. Але місця в ній не вистачало для всіх. У більшості випадків нею користувалися лише ті, хто мав мало шансів вижити: Ірен, Хварен, Ромуна та Юрін.

  - Ех-ех.

  - Як же я втомився.

  Кожного разу, коли під час цього переходу у когось закінчувалися сили, Ірен читала благословення за допомогою інтенсивного відновлення. Десь у другій половині дня, після безперервного пішнього переходу, загін розташувався на пізній обід. Звичайно ж, треба було готувати Вііду.

  - Нам ще доведеться йти дев'ять днів, так що я приготую страви, які чудово справляються з відновленням життя і зменшенням втоми.

  Після того як він обсипав травами м’ясо курки, то почав варити корисний і поживний суп Самгетан! Щоправда, лікарські рослини використовувалися як маленькі дзвіночки і зовсім малі корінці жінької коришки.

  - Головне, все добре проварити, і тоді з'їдять, не помітивши.

  Віід діяв за старими планами і вже не раз перевірено. Тепер він настільки втомлений, що з’їдав би все, аби якомога швидше набити живіт і відпочити.

  Все ж Віду довелося варити дуже велику порцію супу.

  Насправді Хварен і Юрін також заправили рукави й збиралися включитися в готовку, але Вііду довелося зупинити їх.

  - В інший час я б з радістю прийняв вашу допомогу, але зараз всім потрібна смачна їжа, так що буде краще, якщо я сам займуся цим.

  Це був один з недоліків використання продуктів низького сорту! Якщо б за приготування цієї страви почали грати гравці з низьким рівнем навичок під час підготовки, то в кінцевому підсумку вийшло би те, що з радістю 'з'їв" б тільки один сміттєвий бак.

  - Братку, знай, я готова допомогти тобі в будь-який час.

  Хварен і Юрін не залишалося нічого, крім як відійти в сторону.

  Після того як страва була готова і з’їдано без залишку, під вечір загін знову відновив свій рух.

  Тепер, крокуючи, Віід вирізав статуетки. Звичайні дерев'яні статуетки, ледь-їтва здатні підняти його скульптурну майстерність.

  - Ех, тільки ось так, потроху, крок за кроком, утворюється обов'язково щось велике. Скульптури, які закінчували роботу з великими Грандіозними верстатами, досить сильно підвищувалися умінням. Але, незважаючи на це, Віід щодня стружив десятки статуеток, які не завжди були заметені.

  Коли під час полювання випадала хвилинка, він завжди чимось займався: вирізував скульптури, шив одяг і кивав предмети. Навіть під час риболовлі Віід робив статуетки. І якщо з’являється хоча б одна вільна хвилинка під час приготування їжі, в його руках відразу виставлялись скульпторський ніж і дерев'яний дерева.

  Коли людина задумується зробити щось велике у своєму житті, то витрачає багато часу на досягнення мети. І найшвидший шлях, який дозволяє досягти результату - це віддати всього себе без залишку, роботи.

  Саме так і діяв Віід. Його наполеглива праця, яку він віддавав до кінця, була його плідною силою. Навчитися хоча б ще чомусь одному, стати сильнішим - в цьому і був весь Віід.

  Не потрібно лякатися, якщо на перший погляд все це здається нудним або складним. Коли з’являється ціль, виникає і шлях до неї. Як відомо, на Версальському континенті існує безліч підземель, мисливських місць і завдань. І якщо мета гри полягала у подоланні всіх цих випробувань, то він неминуче мусив ставати сильнішим.

  Ну, а коли ти рухаєшся по вибраному шляху до здійснення своєї мрії, часу нудьгувати немає навіть секунди.

  Це був четвертий день подорожі.

  Хварен, яка була в вагоні і відчувала себе трохи винною, запитала:

  - Вііде, ти не втомився йти пішки?

  - Ні. Але я починаю хвилюватися за трансляцію.

  - ...!

  В якийсь момент Віід дійсно почав боятися провалу трансляції. Ефір може не відбутися, якщо вони ось так, 'тупно' крокуючи вперед і іноді перекусаючи, будуть йти незрозуміле куди. І якщо таке покажуть телеглядачам, вони дуже швидко перемикаються на інший канал.

  Коли ви думаєте про те, що чим довше буде ефір, тим більше заплатять грошей, Віід хотів йти набагато швидше і нарешті дістатися до Тодума.

  Хварен тепер звернулася до дев'ятого МЕЧа:

  - А ти як? Важко?

  - Ні! - Відразу ж бадьоро відповів Дев'ятий.

  - Якщо тобі важко, можеш сказати про це, це нормально.

  - Все добре. Це не більше, ніж частина навчання.

  - ...

  Що Віід, що МЕЧІ - всі вони не відчували ніяких незручностей, так як вже 'з'їли собаку" на кропітній праці і загарбці своїх організмів. У той же час Зефі, Пейл, Мейрон і Сурка по черзі залазили в візку та відпочивали. Манауе з нею і не плакав.

  І ось на четвертий день шляху, десь після обіду загін здолав одну із гір, і всім відкрилася просто неймовірна для цієї місцевості картина. Повсюди цвітали квіти й дерева. Їх було стільки, що охопити поглядом цю неймовірну красу за раз ні в кого не виходило. Коли вітерець зривався, то затулявся і встромлювалась високо вгору. Це був великий танець тисяч барвистих квітів.

  - Вау!

  Таке життя було майже неможливим. Захоплені вітром пелюстки всі кружляли довкола загону, залишаючи після себе солодкі і не схожі один на одного аромати.

  Північні Вії постійно билися з лютим морозом, але тут у землях вампірів було місце і справжнє диво природи. Хто б міг подумати, що в цьому королівстві є такі чудові пейзажі!

  - Братку, а чи не можна нам тут трохи відпочити? - З благанням запитала Юрін.

  Ірен і Ромуна підтримали її на всі сто.

  - Так, Вііде! Давай хоч трохи передихнемо. Хіба не можна просто так пройти повз таку красуню?

  - Хоча б одну годину, і все...

  Хварен, Мейрон і Сурка не сказали ні слова, але їм також це місце подобалось. Це було настільки прекрасно, що за ці чотири дні втрутилася б утому.

  Звичайно, фізичне виснаження було чудовим вивільненням магією або їжею. Але для емоційного втоми потрібно чогось особливого. І саме таке місце підходило для цього як ніколи.

  Але ніхто не мав великих ілюзій.

  'Без особливої причини Віід ні за що не зупиниться в такому місці'.

  'Ні, зараз ми всі знову рухаємося далі'.

  Для них він був черствішою людиною у світі! З огляду на все його минуле поведінка, ніхто не мав причин очікувати, що він погодиться зробити ще один мовничий привал у такому місці.

  Але Вікід сказав щось несподіване:

  - Я "за", давайте влаштуємо привал. Лише, думаю, однієї години буде мало. Пропоную розташуватися на годинників сім, а вже потім рушимо далі.

  - Ого, правда? - З радістю вигукнула Сурка.

  Інші дівчата теж усміхалися. Їм усім сподобалось це місце, і вони були не проти піддивитися захопливими танцями пелюсток.

  А Манауе та Зьфі не приховували своїх щирих сумнівних поглядів.

  'Щось це не схоже на того Віди, якого знаю я'.

  'Срайно, в цьому місці не водяться які-небудь монстри?'

  Куди б вони не подивилися, навколо розстелялася квітуче поле з невеликими заростями дерев. Тут, як у казці, цукли прекрасні рослини, деякі з яких знайти в іншому місці не так-то і просто. А навколо бабки й метелика, що кружляли довкола них, вносили ще більше утіхи.

  Але все одно в такому місці не могло бути підземелій і вже тим більше - ховаються та вичікуються вдалого моменту для нападу монстрів. Тому що якби вони тут були, першим би їх побачив Пейл з зіркою лучника, а вже потім - всі інші.

  "Так яка ж у нього причина?"

  Зефі та Манауе не могли розслабитися і всі продовжували ламати над цим питанням голови. Хварен, Ірен і Ромун зробили свої припущення.

  'Та йому просто захотілося відпочити і насолодитися таким чудовим видом. Хто знає, може, він навіть вирішить прогулятися зі мною ...'

  'Від надзвичайно піклувався про сестру, тому, напевно, і не зміг відмовити. Оце вже дійсно, м'який і сімейний чоловік".

  'Воістину гарне місце. Звичайно, така творча людина не може пройти повз неї просто так. Напевно, від цієї краси Віди прийшло натхнення і тому він вирішив зробити нову статую!"

  Ромуна вважала, що саме їй вдалося докопатися до правди. Тому вона поспішила зібрати всіх, щоб поділитися своїми припущеннями. І це, звичайно ж, викликало сильну реакцію!

  - Ого, невпізнато правда?

  - Ти справді думаєш, що Вік створить нову роботу? А ми зможемо на власні очі побачити, як він робить ще один шедевр! - Очі Хварен заблудлі.

  Мейрон теж не приховувала своїх сподівань.

  - Саме так! Хіба він не щойно сказав про прийдешній семигодинний відпочинок?

  - А вірно, все сходиться!

  Усі вони мусили досить часто спостерігати за роботою Вііда. Правда, у всіх цих випадках він робив нехай і красиві, але цілком звичайні статуетки, якими, все ж, його товариші були б не геть обзавестися.

  Але ці великі роботи, які задумав і втілили Віїд, не були схожими на світ. Ці скульптури по праву називалися великими роботами, про які було відомо у Версальському континенті!

  Тепер друзі мають чудову можливість спостерігати за роботою, яка входить у ряди Великодольних чи Грандіозних робіт на рівні Вежі Світла або дракона.

  Навіть Пейл не знаходив собі місця після таких новин.

  Крім того, сам перший МЧ потирав руки від нетерплячості.

  'Від вирізає статуетки скульпторським ножем. Цікаво, чи зможу я за допомогою кинджала також створити який-небудь твір, вклавши туди свою душу?

  Усі пильно спостерігали за діями Вііда.

  Вони не тільки вимовляли і звук, але й не наближалися до того місця, де розташувався Віїд. Загалом, намагалися не викликати ні крапельки роздратування. Здавалося, що лише п’ять хвилин тому всі хотіли помилуватися красою танцюючих пелюстків.

  Через деякий час Віід сам завів вперед. Як і планувала Ромуна, він став діставати ніж Захаба, предмет, за який будь-який скульптор віддав би половину свого життя. Завдяки йому він зміг успішно завершити багато різноманітних скульптур.

  - Техніка...

  І, зупинившись біля квітучого дерева, Вікід сказав:

  - ...сесущий ніж місячного світла!

  Це було не 'скульптурна майстерність місячного світла', а "техніка сіяча місяця"! Щоразу, коли він змахував ножем, в повітрі прохолодувався білий світ і падали дерева бутонів.

  Ірен привідкрила від подиву рот.

  - Ой!

  - Що за...? - Не витримав, вигукнув Зефі, тому що Віі вже перейшов на дерева і почав їх зрізати відразу під корінь.

  Хварен тихо прошепотіла:

  - Поспостерігаємо ще... Адже скульптури можна створювати з різних матеріалів.

  Той самий Віід вже неодноразово використовував світло у своїх роботах, і тепер йому потрібно було багато квітів з дерев’яним деревом.

  З такою ось надією все продовжили спостерігати.

  - Ху-у-о...

  Важко зітхаючи, Віід продовжував зрізати дерева, хоча біля нього вже була ціла гора гілок.

  - Якби я купив все це, то втратив би купу грошей!

  Вікід був дуже задоволений. Для розвитку художньої майстерності потрібно було багато доброго матеріалу. У магазині Набе або Ельфійське дерево продавалося зовсім не дешево, тому він скористався старою приказкою: "Бері, поки дають".

  Від початку гри Віід ніколи не купував жодних матеріалів, через що йому доводилося миритися з втратою досвіду, коли він займався скульптурною майстерністю використовуючи звичайні матеріали. Та й за продаж статуеток не вдавалося отримати багато чого.

  І ось зараз, зовсім несподівано, Вііду вдалося набрести на справжню 'золоту жилету'. У деревах на поляні він відчув неймовірну енергію. А сам матеріал був досить незвичним і вкритий золотими фарбами.

  Тому-то Віід вирішив зупинитися. Тепер він міг не тільки відпочити, але й працювати над цим.

  - Безробіття справи не допоможе. Нехай і потрохи, але заробляти треба.

  Віід вибирав убік тільки великі шматки стовбурів, які заважалися під ногами гілки.

  У цей момент до нього і підбіг Манауе.

  - Вііде, я допоможу тобі!

  Манауе збирав гілки і вкладав їх рядами у воз. Продаж хмизу для розтопки будинків був однією з небагатьох статей доходів початківців. І тепер, коли з'явилася така можливість, Манауе планував зібрати якомога більше гілок, щоб побути їх у найближчому селі.

  Тепер вже двоє 'варів" чинили свої злочини! Спостерігаючи за швидким вирубуванням дерев, зрештою інші зрозуміли причину цього.

  Ірен і Ромуна сумували, схилили голови.

  - Але ж справа в грошах.

  - Так ось в чому причина, що Віід так легко погодився...

  На дівчат накочилося розчарування. Однак залишилися й ті, хто ще не втратив надії.

  - Але ж сестра Віяда обожнює квіти, - пробурмотів Зефі.

  Пейл кивнув, погоджуючись з ним.

  - Навряд чи у неї така ж недоумка, як і в Віяда.

  На їхню думку, Юрін мала б бути пліснявою з квітів вінки і безтурботно проводити час так само, як це личить молодій дівчині.

  Пейл і Зефі звернули свої очі на сестру Віда.

  Але вони були шоковані тим, що побачили. Юрин розташувалася на квітковому полі, де без жалю виривала пелюстки квітів і нишпорила їх у кошик.

  - Що тут взагалі відбувається? - Підійшовши до неї ближче, запитав Зефі.

  - Це ж натуральні барвники, - відповіла Юрін.

  - Красиві?

  - Зі зібраних пелюсток потім можна буде створити фарби. І я зможу, нічого не витрачаючи, малювати картини.

  - ...

  Цілком той самий спосіб мислення! Несподівано Зефі зрозумів, що Юрін не дуже відрізняється від брата.

  - Будь ласка, допоможи мені.

  Зефі не міг відмовити цього прохання. Присівши на горщики, він почав зривати пелюстки і складати їх у кошик.

  - Треба складати їх окремо за кольором.

  - Добре.

  МЧАМ швидко набридло.

  - Ми зупинилися в такому мирному місці, а зайнятися і нічого ...

  - Ага. Час же все тягнеться і тягнеться ...

  Все-таки у світі ще залишалися люди, несприйнятливі до прекрасного!

  І Вікід, який почув невдоволення, негайно знайшов спосіб розв'язати їх нудьга:

  - Якщо ви зрубаєте по одному дереву і віднесете його в спільну купу, то я дам вам по тарілці з м'ясом.

  - МЯСО!

  Почувши одне це слово, учні підскочили і замахали своїми мечами. У тих місцях, де вони пройшли, не залишалося нічого, крім голої землі. І якщо у зброї в якийсь момент падала міцність, і їм було неможливо більше рубати, учні хапали дерева голими руками та викорчували так.

  - Давай м'ясо, мудак!

  - Швидше давайте жарити!

  Коли приходили дерева, Манауе видавав м’ясо.

  Пейл був у замішанні.

  - Що за маячня!

  Для нього це було дуже дивним видовищем.

  З кожним кроком Віда і учнів дерева, які до того росли дуже багато років, були вирубані напрочуд. І в цьому процесі навіть перша п'ятірка МЕЧей не просто прохла на повітрі.

  - У цьому боці багато квітучих дерев.

  - Зенітні стовбури дерев товщі інших, саме те для скульптури!

  Вони керували учнями, віддаючи одну команду за одною. При цьому вони інколи голосно вигукували, щоб він теж це почув.

  Вчитель і вчителі мали непереконливий авторитет, так що під час перерв між розчавленими наказами, поки учні вказували їх, вони висиджувалися краще на м'ясо. Як найстарші і найдосвідченіші, наставники були просто повинні з'їсти хоч на трохи, але більше, ніж учні!

  І ось тут з рішучою особою Хварен несподівано пішла до Віїда.

  'Ну, зараз-то Хварен його зупинить'.

  'Тепер-то вона йому покаже'.

  Пейл та інші не брали участі в заготівлі, очікуючи майбутнього. Практика показувала, що тільки перший мед і Хварен могли зупинити Віїда.

  І якщо МЕЧ використовував свій авторитет, статус вчителя, то Хварен розміщувала Віїда своєю зовнішністю, встояти перед якою не міг навіть такий "непробивний" хлопець. Тож вона мала всі шанси зупинити хаос, що існував.

  Але Хварен не зробила цього. Навпаки, вставши біля дерева Вііда, вона вкинула руку і пішла до танцю. Танець - це одна з найвідкритіших мов світу. І поки Віід працював, Хварен, щоб зняти його втому, а також щоб відкрити йому свою душу, пурхаючи, немов метелик, танцювала. При цьому кожен своїм рухом в танці, кожним шажком вона безладно топтала бутони квітів.

  Це, мабуть, найбільш ідеальне з можливих руйнування природи.

  Там, де вони проходили, не залишалося нічого....

*

  Керівник Кан і працівники відділу планування не знаходили собі місця.

  "Ми зможемо побачити пригоди Бога війни, Віяда".

  'Як правильно я зробив, що влаштувався в цю компанію'.

  Навіть те, що Віід брав участь у трансляційних передачах, запевняло велику кількість телеглядачів. Він був відомий не лише в Кореї, але й за кордоном!

  Мостичний стратег, мисливець, що танцює в тіні, лицар темряви - безліч прозвищ дали гравці творцеві неймовірні Війду, але жодна з них не описувало його так точно, як 'Бог війни'. Він воював відразу з безліччю монстрів і не йшов, поки не залишався єдиним вижилом.

  Магії вже довгий час були легендами. Але саме телекомпанія CTS Медіа, яка купувала за величезні гроші акаунт і випустила з його використанням цілу серію передач, зробила Віяда по-справжньому відомим.

  - Якщо вийде щось схоже на битву з армією безсмертних, то ми в дамках.

  У цьому режисери були повністю згідні з начальником Кана.

  - Безусловно. Адже це експедиція в королівстві вампірів. І навіть якщо врешті-решт Війду не вдасться перемогти і він загине, то телепрограми все одно отримають ще більше рейтингів, ніж битви з армією безсмертних.

  - Ви впевнені, Кан Гансоп?

  - Ще б!

  Начальник та інші зацікавлені у телепрограмі були цілком впевнені, що варто випустити перший випуск програми так само як рейтинги злітають на небо!

  Від них ж усього-то і потребував підтримки та оперативний монтаж відео.

  - Звуковики і монажники! З сьогоднішнього дня ви знаходитеся в 24-х годинній готовності. Як тільки з'являться перші кадри відео, негайно приходьте до монтажу.

  - Так. Будемо очікувати.

  - Сценаристи, з вас найкращі пояснені коментарі до всіх гострих моментів.

  - Нет проблем. Пригоди Віяда завжди захоплюючі, так що вставки будуть абсолютно всюди. Вийде просто відмінно.

  - Добре. А тепер наказ директора: "Зробити все що завгодно, але провести кращу в світі телебачення". Для початку ми повинні максимально швидко визначитися з програмою ефіру.

  Студія, де зібралися справжні аси своєї справи, працювала в своєрідному режимі всього через одну людину, Віїда. В операторській кипіла робота, яку можна було побачити тільки при експедиціях відомих гільдій або босів з небезпечними босами. Одне це показало, наскільки міцна була віра в Вініда.

  Раптом один з працівників у кабінеті планування різко закричав. Тому що на екрані, за яким він спостерігав, з'явилося відеозображення походу.

  - Начальник Кан! У нас є картинка.

  - Що, тільки зараз послали? Ну, швидко виведи на головний екран.

  - Добре. Одну минутку.

  Думки всіх працівників компанії кинулися на головний монітор.

  Кожен мав виконувати багато роботи швидко, згідно з призначенням. Але перед тим, коли вони були в стані з нетерпінням чекати подорожі, їм хотілося хоча б трохи переглянути відео.

  Віід з загою перейшов через скелі, які височіли на великій висоті. Маленькі дзюрчачі струмочки, здавалося, скакали з неба; однак рівнина була повністю покрита квітами і деревами.

  Начальник Кан проковтнув слину від хвилювання. З самого початку побачити такий приголомшливий пейзаж - хіба це не є винагорода за його очікування?

  На відео ще нічого не відбувалось. Ті, що зупинились у загоні, просто перекидалися фразами.

  - Схоже, вони збираються влаштувати привал.

  - Угу. Начебто.

  Але цього не можна було сподіватися. Учасники походу почали рубати дерева і зривати квіти. З кожним рухом сотні розпорошених людей косили рослини, наче на жнивах. Після того як ізраїльтяни вичистили ділянку, вони переміщалися в іншу. У кожному місці, яке вони проходили, квіти витримувалися і зрізувались.

  Як після роботи справжніх « розбійників » довкола панував сумне спустошення! Залишилася тільки випалена долина місцевість.

  - ...

  Ніхто, у тому числі начальник Кана, не знаходив слів.

  Кожне місце, куди рухався Віід з загоном, було настільки красивим, що не могло викликати захоплення. Але після цього не залишалося нічого спільного. З рідкісних трав і закінчуючи деревами витонченої форми - все зрубалося під корінь і зникало.

  І в центрі цієї пустоти - натовп MILA, що невтомливо сплітає смажене м'ясо.

  - Таке варто показувати в ефірі?

  - Звичайно, ні, начальник Кан.

  - Во-в. Гаразд, сподіваюся, з завтрашнього дня ми побачимо справжні пригоди.

  - Звичайно. Це ж Віід.

  Як і раніше, начальник Кан не втратив надії.

  Бог війни Віід. Навіть тільки те, що можеш спостерігати за його битвою - вже честь. Усі підземелля Землі Магії впали перед ним, вище будь - якого, хто вставав у нього на шляху. І ось з цим Віідом був укладений ексклюзивний договір, завдяки якому компанія тепер може транслювати його пригоди.

  По правді кажучи, всі внутрішні справи відносно спецвипуску вже були влаштовані, так що творці ефіру мали великі сподівання.

  Але Вікід і загін протягом дев'яти днів робили одне тільки варварство в усіх місцях, де вони приходили. З кожним днем обличчя Кана Гансопу почорніло все більше і більше...

Глава 7. Лист до вампірів

  Після довгого шляху загін нарешті досяг мети походу - столиці королівства вампірів.

  Перед друзями на тлі далеких гір з’явилися десятки стародавніх замків, чиї гострі шпилі неслися до самого неба. Навколо них виднілися понівечені пам’ятники і поховані кам’яні могили. Здавалося, це місце - одна суцільна братерська могила.

  - А-а, так ось ти який, Тодум...

  - Як багато тут замків.

  - Так і міг...

  Цей густий туман, що мандрує довкола нього, замаскував обриси предметів і перешкоджав вам бачити їх.

  Столиця вампірів наводила жуть на друзів. І хоча було достатньо тепла, вони часто пробирали ознаки.

  Тодум! Вони знайшли його, місце про яке говорив Торідо.

  Віід повільно рушив уперед. Хоча зовні він виглядав незграбно, однак ніяк не міг заспокоїтись.

  'Не можна розслаблятися. Не може бути, щоб моє невезіння раптом взяло да зникло'.

  Подорож до Тодума пройшла надзвичайно спокійно. І це лише посилило побоювання.

  'Затиш перед бурею! Напередодні важкого завдання тиняється да гладкь'.

  Чим більша небезпека і нагорода, тим більше ти чекаєш наступного завдання. І ніби все йде як по маслу, і ти сповнений надії.

  А потім як обухом по голові - серійне завдання! Воно або вб'є тебе, або обов"язково доведе до непритомності.

  І більше не відвертатися, не втекти, інакше - кінець.

  Оскільки вже на самому початку, ще в Сейлун, були отримані завдання рівня "В", які підходять для більшості гравців, то тепер чітко відчувалося, що тут, у Тодумі, по-любому чекає щось набагато складніше.

  'Всі ознаки на обличчі... Це буде щось екстраординарне.

  Вишукані й старі води, що сполучалися між собою, створювали гігантську цитадель. Але тут не було жодних ознак людей. І добре б тільки їх. Навіть кажани і вампіри відсутні! Не було нікого, хто б охороняв столицю.

  З наближенням того часу образ Тодума ставав дедалі страшнішим.

  Неподалеку від міських воріт Віід виявив дерев'яні різьблені дощечки, на яких хтось поспішно щось вирізав.

  - ...

  Вікід у повному замішанні дивився на перші рядки, але продовжив читати.

  Починаючи з цього місця, Вііда вже вільно переглядав весь текст.

  Це були стародавні описи, які розповідають про неприязні відносини вампірів і єдинорогів. І таким історіям були виписані цілі сім дощечок. В них, наприклад, говорилося про те, як єдиноріг забрав з-під носа вампір неодружену дівчину, на яку той поклав око. Або ж він мав коштовні камені і золото.

  Дзинь!

  А ось і цілком очікуване завдання складності 'А'!

  - Ваа-а!

  - Це вже ні в які ворота не лізе! Настільки важке завдання...

  - Пегаси. Вони ж 420-го рівня! А єдинороги і того сильніше будуть.

  - Так вони ще й літати вміють! Ні, це явно не для нас.

  Учасники загони, які зіткнулися з завданням складні А, були в крокі від того, щоб впасти у паніку. Але перший МЕЧ і вчителі по-іншому поводилися.

  - Другий!

  - Так, Вчителю?

  - А ці пегаси і єдинороги - сильні створіння?

  - Напевно, так, якщо вже вони божественні істоти...

  - Сильніше за мене?

  - Ну що ви, хіба таке можливо? Ви, Вчителю, непереможні.

  Ось як треба лестити. Зробивши це, другий виставив інших МЧей, хто мовчав, у невигідному світлі, через що вони могли натягнути на себе неприємності.

  Зрозумівши це, третій поспішно вигукнув:

  - Вчитель, ви наїдкий!

  Перша п'ятірка МЕЧій аж руки лускали - так їм хотілося битися. Протягом десяти днів вони просто прогулювалися по цих просторах і стали скучати за бійками.

  Учні також доброзичливо поставилися до такого завдання.

  - Ми в будь-який момент можемо загинути, так не краще померти від руки сильного противника?

  - Саме так! Не кожен день випадає шанс битися з пгасом.

  - Я тут нещодавно ліз по форуму Королівської дороги і дізнався, що божественні істоти зустрічаються нечасто.

  - Та годі, Віід щось придумає!

  Ці хлопці нічого не могли виправити. 'Що буде, то буде', - вважали вони і ні про що не переживали.

  "Верно. З нами ж Віід.

  'Більше він-то все прорахує'.

  Учасники групи подивилися на Віїду, сподіваючись, що він зможе прийняти зважене рішення.

  Насправді це завдання було абсурдним.

  Пігаси і єдинороги мали природні чарівні властивості, рухалися з великою швидкістю й могли літати. Від цього виглядали непрозорими противниками. І хоча вони, безперечно, слабші за цього дракона - Костяного змія з огляду на складність завдання, не можна було сказати, що впоратися з ними буде просто. Адже проблема в тому, що за стінами Тодума будуть чекати не два-три пегасу і єдинорога, а цілі табуни!

  'Абсурд'.

  'Краще вже відразу самогубство з собою'.

  Але Вікід знехтував щирим обуренням своїх товаришів, і ця нагорода вже осліплювала його.

  - Скарби вампірів і звільнення Кольдріма...

  Він не знав, що конкретно знаходиться в скарбниці, але за виконання завдання складні 'А' навряд чи передукладуть щось звичайне. Мабуть щось на зразок цибулі Елрика, браслета Бахарана чи титулу графа Морти.

  Так само звільнення Кольдріма принесло величезні прибутки.

  - Очки розташування королівства - цілих двадцять три тисячі. Це просто неймовірно!

  Окуляри допомагали купувати або продавати речі, а також обміняти їх на предмети та наймати солдатів. Стосовно Віїда, то він навіть міг використати їх для того щоб одержувати слави або здобути титул коли б виникла потреба.

  - Така велика нагорода для завдання складності А - це дійсно щось!

  Через запаморочливу нагороду він розгубив зазвичай властиві йому холоднокровність і відразу випалив:

  - Завдання треба брати!

  У той же самий час він витягнув скульпторський ніж і вирізав його на дерев’яній дощечці.

  - Що? Виід! - Розчаровано закричали друзі.

  Нехай його прозвали Богом війни, але він з легкістю кликав на свої плечі надто неважливе завдання.

  Вікід ж тим часом, не вагаючись, почав швидко виписувати ножем імена і всіх інших: Пейла, Мейрон, Сурки, Ірен, Ромуни...

  Як тільки Віід, лідер групи, вирізав ще одне ім'я перед його власником видало вікно повідомлення і він автоматично ставав учасником завдання.

  - Гы-ги-га!

  - Ура, битва!

  МЕЧІ раділи, як діти.

  Зрозумівши, що вже нічого не змінити, Пейл приречено запитав:

  - Вііде, у тебе хоч є план, як нам це зробити?

  - Не-а. Мені потрібно ще трохи подумати...

  - Тоді... Навіщо ти взагалі прийняв завдання?

  - Я вирішив, що якщо вже ми дісталися сюди, то варто хоча б прошвигнутися по Тодуму.

  Якби вони відмовились від завдання, загін мусив би повернутися до Сейлун.

  А це, ні багато ні мало, цілих двадцять днів безглуздої подорожі! Для Віїда, який щомісяця вносив абонентську плату за Королівську дорогу, такий варіант був неприйнятним.

  - Я дуже ціную твою думку, Вііде. Тільки скажи, чому ти записав і наші імена?

  - Ну, не піду ж я на смерть в один...

  - ...

  Віід в розумі вже все підрахував.

  "Шкури пегасів і єдинорогів - це первосортний матеріал для шиття. Виготовивши з них щось, ви можете підвищити навички і до того ж продати речі за високими цінами.

  Але не тільки шкури були цінні.

  Наприклад, Рог єдинорога мав магічні властивості і міг використовуватися для виготовлення палиці. Найдорожчого магічного палиця серед усіх відомих!

  Зрештою Віід мав можливість не лише поліпшити навики кравацького та коваля, але й заробити на виготовленні і продажу речей, так що він не міг його пропустити.

  Звичайно, вивільнення Кольдріма і доступ до скарбниці вампірів були не менш важливими. Але, без сумніву, і полювання на рідкісних монстрів є справжнім подарунком долі.

  У цей момент вискочило ще одне вікно повідомлення.

  Дзинь!

*

  Тепер Вія мав ще одну причину успішно виконати своє завдання.

  Башта Героїв - це треніровий зал середнього рівня, знайти який неймовірно важко, навіть вийшовши весь Версальський континент.

  А тут він з'явився в ланцюгу послідовних завдань.

  "Нужно буде дійти як мінімум до 3-го поверху".

  Єдине, що бентежило Віда - це невизначений рівень складності!

  Навіть базовий та початковий тренальний зали було важко пройти. Якщо перший з них був призначений лише загарбати витримку, то другий гравець вже мусив розуміти особливості битви, для чого вони мусили постійно і без жодного прориву відбивати напади.

  Для тих, хто не міг передбачити дії противників, відчути зображення бою стало нездоланною перешкодою.

  Коли Вікід закінчував перший курс навчання, на цілому Версальському континенті було лише 400 осіб.

  "Зараз кількість таких гравців напевно зросла в рази".

  Ось і МЕЧі також пройшли цей центр початкової підготовки, ставши Майстрами бою. Тепер його існування перестало бути таємницею. І майже всі, що пройшли базовий тренувальникічний зал, кинулися туди спробувати свої сили.

  Звичайно, багато людей зазнали невдачі, але були й ті, які доклали зусиль. І на сьогоднішній день, треба вважати, що вже близько трьох тисяч людей пройшло зал початкового рівня.

  Однак тих, хто знайшов зал середнього рівня, навряд чи буде більше 150. І якщо Вікід зможе подолати його випробування, то стане не тільки одним 'випускником', але й отримає нові, більш сильні навички і здібності.

  Він зважився.

  - Для початку я спробую таємно пробратися в Тодум. Розпізнаю, скільки там пегасів і єдинорогів, і вивчу їх слабкі сторони.

  - Не можна!

  - Це самогубство!

  Відряд намагався утримати Віда, але пере переконати його було неможливо.

  - Нам потрібна інформація, хоча б для того щоб увійти в Тодум.

  У будь - якому випадку розвідка була необхідною.

  - Ну, тоді я піду з тобою!

  - Я буду розчарований, якщо ти не захопиш і мене.

  Пейл і Зефі вирішили також брати участь у прийдешній праці. Але Вікід похитав головою.

  - Пейле, ти для нашого загону більш важливий, ніж я.

  - Що?

  - Тому що для вбивства літаючих пегасів або єдинорогів обов'язково знадобиться допомога лучника.

  Пейл не міг цьому заперечити.

  У вступі до загону лучники помітно підвищили його силу. І нехай вони мали слабу захист, зате могли атакувати ворога з далекого бігу. Тому, коли потрібно було протистояти літаючим монстрам, їхня присутність була справді важливою.

  Хварен злегка посміхнулася:

  - Тоді я піду з тобою.

  - Ні, тобі теж не можна. Ти єдина людина, яка може заснути єдинорогів при небезпечній ситуації.

  - Саме так, тож чи не краще буде поїхати разом?

  - А якщо єдинороги або мішани несподівано нападуть на нас в кількості, з яким ми не зможемо впоратися? Чим більше людей, тим більша ймовірність виявлення, а отже таємниця вилазки не вийде. Так що я йду один.

  - Думаєш, все буде в порядку?

  Хварен не приховувала свого занепокоєння.

  - Та годі, я ж не вперше йду на розвідку.

  - А коли повернешся?

  - У кращому випадку через день, максимум - два.

  - Що? Чому так довго?

  - Тодум адже це величезна фортеця. І на те, щоб оглянути її повністю, приблизно стільки і потрібно.

  - Може, для початку оглянеш місцевість тільки біля воріт?

  - Не можу. У всякому разі, рано чи пізно доведеться все це зробити. І крім монстрів, потрібно оглянути і сам Тодум.

  Віід збирався доскочити все: внутрішній пристрій міста вампірів, місця проживання і кількість монстрів. Крім того, треба було прокласти найбезпечніший шлях через тихі куточки, де не з’являлися пегаси і єдинороги.

  Нічого з цього не довелося б робити, відхилившись він відразу від завдання. Але тепер він справді хотів успішно завершити його, бо перед очима травня отримав винагороду.

  Юрін легко дала йому свій альбом.

  - Братик, скористаєшся ним?

  - М-м?

  - Буде набагато зручніше, якщо ти замалюєш місця проживання монстрів або розташування пасток.

  - А-а!

  У словах Юрін був певний сенс.

  Усі авантюристи і художники спочатку мали картографічні навички. Звичайно, карти перших людей писали різну інформацію про підземелля з їхнім точним розташуванням та застережними координатами, але вони не були схожі на детальні малюнки художників.

  - Але я не навчився малювання.

  - Я поділюся з тобою своїм досвідом. Ти вчиш все негайно.

  І Віід почав швидко розуміти ази малювання під керівництвом Юрин.

  Мудрість і Ремесло, які досягли високого рівня, дозволяли йому легко справлятися з цим. І це було досить простим способом: намалювати яблуко.

  Тим часом Хварен та Ірен не приховували своїх сподівань.

  - Людина з такою чудовою скульптурою тепер стане ще й художником!

  - Сподіваюся, він створить багато приголомшливих робіт. З його чутливим сприйняттям це цілком можливо.

  Однак ніхто не сподівався побачити зображення, яке ретельно виводив Віід. Його яблуко виглядало так, ніби було погризено мишкою. При цьому воно виходило не круглим, а більш схожим на диню.

  Він уже кілька разів допускався грубих помилок, намагаючись намалювати одне просте яблуко! А все тому, що на уроках малювання він відверто сраний.

  Для створення картини потрібен принаймні базовий набір: альбом і олівець. Але на уроках у школі також використовували кольорові креветки та олійні фарби. Вікід не міг їх собі дозволити, тому взагалі не малював. До того ж він без перебільшення не мав здібностей до цього.

  Навіть скульптурна майстерність він навчився, швидше, завдяки наполегливості, ніж якомусь особливому таланту.

  Щоб підняти майстерність Вііда безперервно вирізав скульптури. І навіть у цьому був корисливий намір: кожен раз він намагався виконати роботу хоча б трохи, але краще, щоб одужати продати її! Він завжди зберігав відносну концентрацію, тому всі недоліки скульптур швидко виправлялися.

  Ось таким був Віід, так що припускати, що і малювання у нього піде 'на Ура', було великою помилкою. Він з вагомих причин досі не вчився цього.

  Дзинь!

  Вікід отримав певні навички, які були б необхідні художнику.

  По правді кажучи, "Цвітне малювання" було дуже корисним і для скульпторів. Під цим навиком мав бути не стільки підбір різних за кольором матеріалів для скульптур, скільки можливість розфарбовувати завершені роботи, придаючи їм зовсім нові властивості та настрої.

  Ця технологія Вііда могла б вивчити і в гільдії скульпторів, але до сьогодні про це не замислювався.

  Причина була проста.

  "Мені і так доводиться постійно витрачатися на матеріали, так що купувати ще й фарби я не можу собі дозволити!"

  Він не вивчав нову техніку через скупість!

  Насправді важко було сказати, що володіння "Вітровим малюванням" не мало тільки користі. Це, звичайно ж, підвищило б цінність завершеної скульптури, але було варто зробити лише трохи помилятись при його використанні і з'явився би зворотній ефект: вартість роботи зменшується. І таке відбувалося б часто або при невідповідності матеріалу скульптури та її розквіту, або в разі занадто низького рівня техніки "Цвітне малювання".

  З цієї причини Віід вважав, що ліпше не ризикувати закінченням скульптур.

  Він сховав альбом і олівець, отримані від Юрина, і сказав:

  - У випадку смерті я повідомлю через Юрін, де і в якій кількості знаходяться вороги. І тепер, якщо ми вже досягли цієї мети, варто спробувати боротися. Итак... Я пішов.

  І величною ходкою Віід увійшов у ворота Тодума. Ще ніколи його кроки не були такими важкими, і він ще ніколи не почувався таким самотнім.

  Хварен зітхнув.

  - Эх... У нього все має вийти.

  Вона була стривожена і не знаходила собі місця. Віід з такою легкістю вирушив у переповнену єдинорогами й пегасами фортецю, нехтуючи всякою небезпекою.

  Але зараз це було дійсно необхідно.

  - Все-таки я здорово виховав його! - Досить розсміявся перший МЕЧ.

  Другий же поспішив витягнути клинок.

  Ніхто не знав, скільки часу піде у Вііда, щоб провести повну розвідку і повернутися. І оскільки вже загін все одно не займався, то краще було продовжити удосконалювати техніку володіння мечем.

  Розсудивши так само, Зефі підхопив удочку і вирушив шукати поблизу якусь річку, а Пейл разом з Мейрон - ловити в околицях кроликів та птахів.

  Якщо їм доведеться захопити Тодум, слід було загоїтися провіантом.

*

  Коли Бід, який впевнено ступає вперед, подолав браму Тодума і втік з очей своїх товаришів, його поведінка відразу змінилася. Пригнувшись до самої землі, він став надзвичайно акуратно рухатися і намагався не видати ні звуку.

  'Не можна, щоб мене знайшли'.

  З одним пегасом або єдинорогам він вже як-небудь справиться. Але якщо ворогів нападе ціла купа, це стане серйозною проблемою.

  Віід, притиснувшись до стіни і перебираючи руками, почав повільно повзати й просуватися вперед. При цьому він дуже сильно пачокався, але зараз це було найменшим з того, що його турбувало.

  - Головне - вижити. Конфуцій же говорив: "Навіть в суспільстві двох людей я обов'язково знайду, чого у них повчитися ..." Те, що миші або таргани завжди виживають, втікаючи від небезпеки, хороший приклад для наслідування.

  Вікід вважав, що вчитися слід не тільки з поведінки людей, але й мишей тарганів! Адже каятися у своєму незнанні після смерті буде вже пізно.

  Ділинь!

  Зігнивши і розпластившись по землі, Віід опинився в такому положенні, яке дозволило використовувати навички.

  - Застосувати.

  Не поспішаючи, він вирішив скористатися нагодою.

  І в ту ж мить!

  Швидкість і маневрність Вііда зросли в рази. Він, наче тарган, закрутився по переулках і відчув неймовірний збудження. І це принесло йому радість, що ніхто не зможе втекти в такому положенні.

  'Я найкращий!'

  Навіть від такої дрібниці, як переміщення, Віід відчув впевненість у своїх силах.

  Увесь Тордум складався з декількох десятків замків, деякі з яких були схожі на велику фортецю Серабург у королівстві Розенхайм.

  Навколо найвищих башт літали срібні єдинороги і червоні пегаси.

  Він непомітно переміщався з одного сховку в інше. Знання про їхнє розташування - основа будь-якої розвідки!

  Він уже мусив діяти подібним чином, прокрадаючись у село Мора, коли там оселився вампіри клана Джеоліо. Але тепер обставини були іншими. Вампіри рухалися по землі дуже повільно. Більшість з них мали людський вигляд, і Вііда легко вислизав від погляду патруля. Хоча там були і свої особливості, наприклад, якби він отримав рану, вампіри відразу б знайшли його за запахом крові.

  Природно, що срібні єдинороги й червоні пегаси відрізнялись від них. Як господарі, ці монстри літали по вулицях Тодума і оглушали околицю цоканням. Вони періодично розправляли крила, відштовхувалися з землі і встромлювали високо до неба.

  Використовуючи перевулки, Віід ховався від них як міг.

  Одного разу неподалік від його чергового укриття як ураганний вітер прокачувало близько десятка пегасів. У той момент серце Віяда впохнуло у п'ятірки. Тулуга кожного пегаса перевищувала три метри, і ці монстри були набагато більші від Оґрів чи тролей!

  'Справитися з ними буде дійсно нелегко'.

  Він здогадався про це, ще коли приймав завдання рівня складності "А".

  Пегаси та єдинороги хоч і були божественними істотами, але при всьому цьому мали характерні риси диких тварин. Вони вели в основному стадійний спосіб життя і постійно переміщалися, через що підловити когось з них на самоті представляє досить важке завдання. Крім того, коли вони були в небезпеці, то не могли наздогнати їх.

  Серед них пегаси і єдинороги з’являлися у підворотах, де ховався Віід. Але він не намагався нападати на них через вищецитовані причини.

  'Для початку треба вивчити Тодум і визначити кількість монстрів'.

  І Віід таємно проник у найменший в Тдуму замок.

  У цьому замку білого кольору, прикрашеному як розкішний палац, скрізь були зроблені вампіри мистецтва: срібні сьвічники, статуї та обладунки майстерно оздоблені золотом, на кожній стіні - картини...

  Просте обстеження хороших картин ріс, наче сам по собі. Звичайно, коли Вікід оцінював скульптури, він отримував досвід, але це було найбільш помітно на полотні.

  Навіть на самому початку розвитку навичок було дуже важко досягти такого стрибка. Вже з перших рівнів досвіду в навичках ріс мало - на один або два відсотки. Але і можливість побачити твори видатних майстрів випав не так часто.

  Що стосується Віїда, то його характеристика мистецтва перевалила за 650 балів і тому він міг краще оцінити твори та через це отримати більше досвіду.

  Якість побачених скульптур, було низьким, так що великий вплив вони не виявляли. А ось для навики малювання, який знаходився на ранній рівні, і цього цілком вистачало.

  Рівень новоприбуткового навчання продовжував зростати надзвичайно швидко. Проте Віада не мала жодного значення, оскільки він добре оцінював свої сили.

  - Колись у школі я пробував займатися графіті, але попри всі зусилля далі мазні в мене нічого не заходило!

  У дитинстві він мріяв малювати манхву. Займаючись графіті, він не раз намагався відтворювати побачене, але до повноцінних картин врешті-решт так і не дійшло. Дуже важко було передати об'єкт за допомогою зображення.

  Скульптура була дуже різною від малювання, і вона виявилася принаймні для Віди простішою та доступною.

  Хоча історія знала багато видатних майстрів, які вміли добре створювати скульптури. Геній, який мав надзвичайні таланти не тільки в цьому, але й у математиці, фізиці, соматології, архітектурі та винахідливості! Вони одночасно займалися кількома областями мистецтва. І для них не існувало великої різниці між створенням картини та скульптури.

  Але відповідь, чому вони мали такі можливості, була такою ж простою: генії! Віід вже вирішив, що не буде цього робити.

  На початкових рівнях вміння можна було підняти досить швидко. Високі Ремесло і мистецтво Віїда надали б кожній виготовленій роботі більше бонусів. Так що, як мінімум до шостого-сіднього початкового рівня він дістався б неймовірно легко. Але потім, з огляду на минулий досвід в малювання Віада, неминуче б виникли проблеми.

  Можливо, якби успіх у навичкі базувався на рівні та значеннях характеристик, Віїд б і ризикнув зв'язатися з розвитком нової області "провідності". Але суть полягала в тому, що творчі навики вимагали не стільки фізичної роботи руками, скільки уяви та душі. На думку Віяда, було б набагато краще розподілити вільний час в інші області, ніж вбивати його на карате.

  Закінчивши оглядати предмети мистецтва, він почав досліджувати замок. Вікід переходив дуже повільно, бо мусив уникати шатуючих навіть у приміщеннях єдинорогів і пегасів! У своєму транспорті він деколи бачив червоні труни, коли потрапляв у нову кімнату.

  - Цікаво, в них сплять вампіри?

  Віід обережно постукав по одному.

  - Є хто вдома?

  - ...

  Жодної відповіді не було.

  Віід тоді вирішив качати труну з боку в сторону.

  - Пустою, чи що?

  І тут зсередини пролунав рев:

  - Ра-а-А!

  Вампір заревів просто сказано. Але кришка труни так і залишилася закритою, а вампір так не розбудився. Він лише виявив своє незадоволення! Мало кому подобається, коли його пробуджують.

  Віід залишив вампір у спокої і продовжив розвідку.

  Завдяки цьому він дізнався, що в замку живе близько 30 єдинорогів.

  'Трицять... Здійснити таку кількість буде дуже важко. Навіть не так. На даний момент - практично неможливо!'

  Віід похитав головою.

  Поки що МЕЧи не були здатні воювати з монстрами вище 400-го рівня.

  Не те щоб їм не вистачило б урона, просто навіть з огляду на їхні здібності та рівні під час битви вони постійно отримували поранення. Через брак Захисту, хтось із них напоронувся на ріг єдинорога і він був приречений.

  Навіть якщо Вікід використовує техніку руйнування скульптур і візьме на себе двох противників, з іншими МЕЧами не справиться. А загін понесе втрати, які буде просто неможливо заповнити.

  'Уже загинуло 92 людини. Якщо таке продовжиться, стане тільки гірше.

  Віід провів увесь день без сну в замку. Він також дізнався про важливий факт: вони не виходили з будинків єдинорогами і пегасами.

  - Якщо збиратися звільняти Тодум, з цими тварями зв'язуватися поки не має сенсу. Спочатку треба знищити тих, хто знаходиться зовні.

  Вікід залишив будинок і знову почав втікати по вулицях міста.

  Багато пегасів і єдинорогів літали поруч з замками, в яких жили вампіри. Навіть на перший погляд їхня кількість перевищувала сотні!

  Звичайно, він не міг оглянути весь Тдум відразу, включаючи найдальші закоулки, але слід було припустити, що загальна кількість єдинорогів і пегасів рахувала близько двох тисяч.

  До того ж у найменшому замку Віід нарахував ще 30. І якщо припустити, що в інших будівлях стільки ж, вийде просто божевільна цифра. Тому що в Тдумі принаймні 40 замків!

  - Легше було битися з Костяним драконом! - В кінці кінців в серцях випалив Вікід.

  До того часу він зберігав відносний спокій.

  Він успішно виконував завдання і виготовляв Грандіозні скульптури, по-своєму проколював скульптурну майстерність. "Пророблена робота найкраще характеризує людину", - вважав Віід і намагався максимально добре впоратися з усім, за що б не взявся.

  Але поки він не бачив виходу з ситуації, в якій опинився.

  Виід і МЕЧІ, навіть купуючи з іншими товаришами, не могли виконати це завдання! Та ж полювання на Костяного дракона не поступалося йому складно, але при цьому таїла хоч якусь надію на успішне завершення. Тому що там потрібно було хоч в лепетку розбилися, але вбити всього лише одну тварюка!

  І нехай драконьє дихання вселяло жах, Віі, використовуючи тактику ударів в одну і ту ж точку, незважаючи на отриману шкоду, зміг же перемогти.

  А тут йому все не спадало в голову, як здолати табуни єдинорогів і пегасів.

  Які б гарні предмети не випадали з монстрів, а з них? Ворогів було занадто багато.

  - Оживлення скульптур... В принципі, якщо використовувати цю таємну техніку, то є шанси на успіх.

  Але Вікід не хотів доводити справу до цього.

  При кожному пожвавленні він втратив два рівні і десять балів мистецтва. А для бою потрібно зробити п’ятдесят скульптур, які б нанесли йому величезні збитки.

  - Але для того, щоб битися на одному рівні з єдинорогами потрібно тільки Величні або Грандіозні роботи. За короткий час їх не виготовити. І навіть якщо це і вийде, лише незначна частина з них переживе всі бої.

  До того ж цей світ належав вампірам. Якщо якісь скульптури виживуть у битві, їх не можна буде забрати з собою на Версальський континент.

  - Прокляття! - Выругався Виид.

  Чи не занадто важко це для завдання рівня складності « A »?

  Навіть Північна експедиція під командуванням Оберону, прийди вона в Тодум, не протримається і чверть дня, як буде стерта з лиця землі.

  Не без причини склали таку велику винагороду.

  Якщо подумати, для свого рівня завдання було найскладніше! Не рівня 'S', звичайно, тому що навряд чи могло повністю змінити баланс сил на континенті, і все ж не розумно більш важким у порівнянні з іншими подібними.

  Звичайні люди на місці Вііда, усвідомивши це, зневірилися б і впали. Але він був іншим.

  - Яким завгодно чином, але я компенсую свої витрати. Навіть у найжахливішому випадку є лазівка, щоб отримати прибуток.

  Віід продовжив розвідку Тодума.

  Минув день, потім - другий. Він не здавався, намагаючись знайти райони, де були найвищі шанси, ну, або, точніше, мала принаймні примарна надія на успіх завдання.

  Нарешті він знайшов одне таке місце.

  Посередині міста бив родитель, до якого тварини приходили, щоб випити води невеликими групами. Зазвичай по десять чи 12 особин - у меншій кількості їх навряд де ще можна було побачити.

  Але якийсь певний проміжок часу між візитами не спостерігалося. Монстри приходили коли заманеться, і бувало, що своєї черги чекало більше сотні пегасів та єдинорогів відразу.

  - Блін! І тут не вийде. Неможливо!

  Розбіжність Віяда швидко зростала. Але він сподівався, що в якомусь куточку Тодума знайде місце для битви.

  В ході подальших пошуків Віід виявив чорний-презирний замок. Єдина темна пляма в Тдумі серед красивих будівель червоного, білого, жовтого і навіть зеленого кольорів!

  Тепер він вже трохи навчився в розвідці. І першою справою став оглядатися поблизу головних воріт дощечку з написом « Замок графа Крістофера » або « Змок вікнта Бурча ».

  Такі поясні дощечки, що давали можливість багато чого дізнатися про власника, висіли перед кожним будинком. Але біля чорного замку не було знайдено такої речі.

  Вікід вирішився і обережно проліз усередину. Він почав огляд з підвалу і в амбарі виявив вибудовані у ряди труни.

  'І тут нічого нового'.

  Потім він обережно пробирався на верхніх поверхах. До найбільшої кімнати, де повинен був проживати власник.

  По коридорах замку бродили ті самі пегаси і єдинороги.

  Кожного разу, коли він почув стук копит, то переховувався. І тільки вичекавши деякий час і впевнившись, що монстри пішли далеко, продовжував шлях.

  Йому потрібен був величезний запас терпіння! Але врешті-решт Віід знайшов простору кімнату, посередині якої стояв величезний чорний трун.

  'Похоже, господар замку знаходиться тут'.

  Особливо ні на що не сподіваючись, він злегка штовхнув труну рукою. І відразу ж зсередини почувся роздратований голос:

  - Я люблю гарних і милих дівчат. Якщо ти не одна з них, живо забирайся!

  Стало ясно, що для володаря безподобного похмурого голосу дівчини були 'всем'. Досить несподіваним для Віїда виявилося те, що вампір не кричав, а розмовляв з ним. До того ж він не міг уникнути відчуття, що цей голос вже десь чув. Тому й спитав:

  - Хто ти?

  - Я? Що стосується мене, молодого і красивого, то це занадто просте питання. І я відповідаю тобі лише тому, що поки ще не заснув вічним сном. Ти розмовляєш з новим графом Тодума, лордом одного із найсильніших кланів.

  Вікід не раз слухав, а голос здавався йому знайомим до болю. Він знову торкнувся труни і сказав:

  - Я Віід.

  - ...

  - А як звати тебе?

  Після дуже довгого мовчання вампір все ж відповів:

  - Я точно не Торідо!

Глава 8. Надія, що палає

  Віід стояв біля того самого величезного чорного труну.

  - Начебто голос такий же, як у Торідо? Та й не ти сказав, що любиш дівчат?

  Коли вампір, що лежав у гробі, знову заговорив до нього, його голос звучав настільки щиро, щоб він не повірив.

  - Всі вампи люблять дівчат. У цьому наша суть! І неважливо, ім'я у тебе Торідо чи ні. Так що відстань!

  - Так само відповів би і Торідо. Так ти знаєш мене?

  - Не знаю. Чесне слово.

  Вікід знав, що вампіри часто брешуть і тому не квапився йти геть. У даному випадку йому було б легше повірити торгашу, який стверджує про неймовірні знижки і сім'ї, що йде по світу, ніж будь-який вампір.

  - Ну, ти ж вилитий Торідо! Виходить, коли ми прибули в Тодум, весь цей час ти тут і спав?

  - ...

  У такі моменти проникливість Віда могла б позаздрити будь - яку ворожку. Але тільки з труни не доносилися ні звуку, а з боку могло навіть здаватися, що всередині нікого немає.

  Тоді Віід, зробивши для уваги пару кроків у напрямку виходу, коротко сказав:

  - До речі, Фріна казала, що хотіла б тебе побачити.

  - Правда? Вона сумує за моєю чудовою фігурою чи увагою?

  - Ще б! Фріна сказала, що вирощує для тебе квіти. Ніби це благородні червоні троянди.

  - Хих. Значить, незважаючи ні на що, я сподобався Фріні. Та-а, ще жодна дівчина не змогла встояти перед таким красунцем, як я...

  Ось тут у Віяда ніяких сумнівів вже не залишилося.

  - Хм-м, але якщо ти не Торідо, звідки тоді знаєш Фріну?

  - Пф-фу!

  - То вибирай! Бажаєш вилізти і огрісти, обігрівати пару раз, але вилазити або обгребувати, поки не вийдеш? Може, просто відразу вилізеш? Ти ж знаєш, що я скульптор? Якщо я зараз же тебе не побачу, почну з того, що висічу на труні 'лупець Торідо!'.

  Що-що, а ось остання загроза для переповненої гордістю і самолюбством вампіра могла виявитися однією з найстрашніших!

  Без коливань Віід використовував все, що у нього було, для шантажу. Коли він тільки-но закінчив клас скульптора, йому було зовсім незрозуміло, що саме з ним робити. І ось тепер, протягом гри, новоприбуткові навички знаходили найбільш несподіване застосування.

  Дійсно, стосунки між Віадом і Торидо ніяк не могли бути припинені. Звичайно, з кожним наступним побиттям ступінь дружністі вампіра неминуче падала. І не дивно, що зрештою Торідо відмовився йти за своїм мучеником.

  Однак кожне серйозне биття завжди закінчувалося поясненнями. І якщо подумати про те, як люди дресирували тварин, наприклад коней, то стане зрозуміло, що вампір проходив точно такий самий процес. Звичайно, при цьому малися свої особливості, та й щодо високорівневих монстрів застосовувати прийоми для диких тварин, не так-то і просто. Але якщо гравець був високим Харизмом і Лідером, а в ідеалі - одним із класів приручення тварин, то нічого не було неможливого.

  Що ж до Віада, то не можна сказати, що у нього ідеально придатний для дресирування клас, але ось якщо подивитися на Харизму і Лідерство, їм би позаздрив будь-який з лідерів великих гільдій.

  Крім того, протягом усього часу, що вони провели разом, Торідо забирав частину очок досвіду Віїда. Дуже... Дуже багато очок досвіду. Хоча стосунки між паном і слугою були завершені, зв’язок між ними залишався нерозривним. Принаймні, точно для Віїда.

  Пы-их!

  З гучним бавовною кришка труна відкинулася. І, здаючи слабі звуки, звідти виліз вампир. Дуже блідий, здавалося, жодного разу не бачив і світла у своєму житті вампір. Це був Торідо.

*

  Віід з Торидо повернувся до загону.

  Весь цей час його друзі теж не валяли дурня. Їм вдалося знайти в околицях декілька мисливських місцевостей: східні болота, заповнені крокодилами та південно-східною рівниною, на якій оселилися величезні скорпіони, і північнозахідний край, переповнений варварськими племенами!

  Вони знайшли ще декілька місць, але саме ці три підходили для полювання найкраще, так як монстри там були на початку трьохсотих рівнів.

  - Вііде, зроби сумку з крокодилячої шкіри.

  - А мені хочеться спробувати смажених скорпіонів у госпісі. Зробиш?

  Як пташенята, які нарешті чекали своєї матері, Хварен і Сурка накинулися на Віда і, притиснувшись до нього, продовжили випрошувати довгоочікувані ласощи.

  Зефі теж не прохолодився. За час відсутності Віда він встиг наловити велику купу риби, яка ось-ось була повинна перетворитися в сногсхибальні страви.

  Звичайно, весь цей час учасники загону не голодували, оскільки могли самі себе прогодувати. Але через низький рівень приготування у всіх їх давалися лише смердючі поми, тільки і здатні, що вгамувати голод.

  Зефі, звичайно ж, міг розділяти рибу, оскільки мав клас рибалки, але навіть не пошевели пальцем для цього. Тому що вуха, які готував Вікід, були неймовірно чудовою і тому для отримання такого результату саме він мав зробити її!

  - По берегах річки теж багато мисливських місць. Але в притоках без перебільшення, справжні заповідники всякої живої природи - сказав Зефі після того, як дівчата заспокоїлися.

  Ну що ж, а на монстрів Віід до нудоти натрапив у тодумі. І на таких, з якими впоратися самотужки у нього не було жодних шансів! Він там мало не заробив собі нерва, граючи в тінях качків у схованки не на життя, а на смерть, поки повз нього пролітали групи єдинорогів і пегасів.

  Але коли друзі говорили про монстрів, очі Віада загорілися.

  Зефі, ми можемо їх подолати?

  - Мабуть, ні. Там Елементали води середнього рівня.

  Якщо вірити Зефі, то монстри біля річки володіли 320-им і вищими рівнями!

  І якщо їх там достатньо, то, нехай це і здається божевільним, МЧІ з високим уроном та чудовими технологіями бою, цілком можливо полювати на ті місця. І Віід, який має 339-й рівень, міг отримати досить непоганий досвід.

  У цей момент Пейл звернув увагу на скверного і, здавалося б, бажаючи найбільше, щоб його не турбували, вампіра, що ховається за спиною Віїда.

  - Постой-ка, а цей вампір, випадоком, не Торідо?

  Багато допитливих поглядів схрестилось на Віде:

  - Ага. Випадково зустрілися.

  - ...

  І тут же обличчя товаришів переповнились жалістю: кожен з них зараз ніби наочності побачив, як зовсім недавно дістався Торідо під час польоту на летючих мишей. Ті лякаючі крики все ще чітко стояли у вухах деяких друзів.

  Вампіру тоді так сильно дісталося, що після всього цього, їм здавалося, він отримав цілком заслужене звільнення ... І те, що йому тепер доводиться підкорятися Віїду, означало тільки одне: 'врата болю' знову готові відкритися.

  'Нам знову належить спостерігати побої, а вампіру - їх стійко терпіти?'

  'Бідний Торидо'.

  'Можливо, йому було б краще тоді здохнути'.

  'Ну, і що ти знову потрапив?'

  Лорд могутнього клану вампірів викликав у друзів лише жалість.

  Вікід же, нарешті розслабившись під вільним від пегасів небом, спокійно перейшов до розпитувань:

  - Ну, розповідай, Торідо. Що сталося з Тодумом?

  - Варто, напевно, почати ...

  Торідо розповів, що знав сам.

  Під час нападу єдинорога і пегасів вампіри впали у паніку. Але потім, знайшовши в собі силу, навіть дали деяким відсіч. Починаючи з кровних родичів хороброго лорда Комаші, діти ночі героїчно боролися проти загарбників. День за днем вони віддавали себе до останньої краплі крові, аж поки не покидалися в купу попелу.

  Варто сказати, що вампіри мають надзвичайно розвинену самолюбство і незалежність. Навіть у подібній ситуації жоден з них ніколи б не прийняв наказу від чужака!

  І ось через це після величезних втрат панівні вампіри вирішили, що найкращим варіантом залишається тільки одне - сховатися в труни. Вони планували спати протягом наступних кількох століть, аж поки пегаси та єдинороги не будуть повністю знищені.

  Віід запитав:

  - І це ваш план?

  - Так. Хіба не видатний план? Заснований на терпінні і пацифізмі...

  - ...

  Торідо також розповів, що і він збирався заснути. Але тому, що прибув до Тодума не так давно зробити цього аж до самого кінця. Буквально в той момент, коли це ось-ось мало відбутися, його і знайшов Віід.

  - Але ми, вампіри, не відступили від битви. Тож якщо ви захочете і підтвердите слова силою, то ми можемо битися разом.

  - Підтвердити слова - силою?

  - Розбудіть сплячих вампірів! Якщо ви зможете винищити ворогів, що знаходяться в замку, вампіри самі пробудяться, бо ховатися і далі у трунах більше не буде ніякого сенсу.

  Дзинь!

  Ще тоді, після отримання завдання, учасники загону могли б піти і почати очищувати місто від єдинорога. От тільки якщо б в якийсь момент їх сили не вистачило, швидше за все, вони б всі там і загинули.

  Провівши розвідку, Віід не тільки дізнався кількість монстрів і їх шляху пересування, але й знайшов Торидо, який підказав спосіб, як можна на рівних битви з єдинорогами та пегасами.

  Звичайно, навіть це не гарантувало чистої перемоги, але тепер команда отримала хоч якийсь шанс завершити все без великих втрат.

  Віід негайно почав віддавати команди:

  - Вчитель, в першу чергу вам, наставникам і учням потрібно відправитися у мисливські місця та підняти рівні. І це для вас має тривати близько десяти днів.

  Перший МЕЧ отримав інструкції, як ніколи раніше короткий і лаконічний:

  - Так!

  - Візьміть з собою Торідо. Він допоможе. Ирен?

  - Що?

  - Мені б хотілося, щоб ти вирушила з ними.

  Ірен кивнула.

  - Добре. Зроблю все, що в моїх силах, щоб ніхто не загинув. Ну, а ти, Вііде, хіба не підеш на полювання?

  - Ні. Я займусь готуваннями до бою. До речі, Вчителю, який у вас рівень?

  - 236-ой.

  - А у вас, брати?

  - 229-ий.

  - 227-ой.

  - 224-ий.

  - А у мене трохи більше, 235-ий, - сказав П'ятий.

  Учні також доклали зусиль, щоб визначити свій рівень. Тут розкинувся, звичайно, більший. І все тому, що у своїх подорожах кожен з них розвинув навички по-своєму. Дехто витратив весь час на тренування в пустельних горах і долинах, інші - на безперервну боротьбу з монстрами, а ще три виконували завдання. В результаті вийшло, що найменшим був 230-ий, а максимальним - 290-й.

  - Значить, так, - сказав Віід задумливо. - Спираючись на ваші рівні, зокрема найнижчі, вам всім потрібно отримати як мінімум 270-й рівень. Тим, хто вже досягнув цього рівня, слід зосереджуватися на розвитку техніки та навичок. Звичайно, рівень рівня буде дуже важливим у наступній битві, але якщо ви не відточуватимете техніці, то згодом це стане сповільнювати вас. Тому зараз усім вам потрібно добре попрацювати.

  У МЕЧЕЙ були досить добре розвинені техніки, що мали справу з нападом. Однак донедавна вони не були захищені, а також бездумно розподіляли все в силі та Вовкості.

  Хоча, був у всьому цьому і плюс. Завдяки такому розвитку на даний момент MIKE може завдати значно більше шкоди, ніж будь-який інший гравець з 300-го рівня. Звичайно, це вони зможуть зробити лише якщо не загинуть від першого пропущеного удару.

  - Ясно, Вііде.

  - Нет проблем.

  Перший МЕЧ з наставниками злегка посміхався, бо вони не мали нічого неможливого у завданні. У порівнянні з тими часами, коли ті самі заняття проходили у треніровому залі, битви з монстрами приносили в життя учнів і наставників здорову порцію адреналіна.

  Звичайно, якби їм довелося битися з монстрами одного з них рівня, то це перетворилося б у нудне побиття. Але в цьому випадку МЕЧі не могли радіти, що будуть воювати з достойними й сильними противниками, яких їм доведеться викласти на повну. Інакше за будь - яку помилку буде лише одна смерть.

  Що ще більше їх мотивувало, так це те, що від виконання завдання безпосередньо залежало, вдасться успішно завершити завдання чи ні.

  Менше, ніж за два тижні до 270?

  Пейл, Зефі та інші друзі не могли повірити своїм вухам.

  Будь-який інший гравець, який став свідком такої розмови, тільки б посміхнувся. Адже він не міг би цього зробити! Не вдалося виконати початковий проект.

  Тільки ось у даному випадку про це говорили Віід і МЕЧі...

  - Цілком можливо.

  - Ці... Ці-то зможуть.

  У поглядах, які кидалися на учасників розмови, змішалися заздрість і ревнощі. МЕЧІ вже стали для всіх, хто міг виконати будь-яке абсолютно неможливе і дурне речення. Тому що показати силу, майстерність, зануритися в справжню боротьбу - все це було їхнім життям.

  Мало хто міг би порівнятися з ними в силі волі.

  І все-таки, незважаючи на це, цей план цілком міг виглядати невиконаним навіть для них, якби не одне 'но', а саме - подвійні окуляри досвіду за виявлені підземелля і мисливські ферми! І ось з таким бонусом досягти 270-го рівня за десять днів вже можна було і спробувати.

  Після закінчення з медіЧами він подивився на позосталих учасників походу.

  - Пейл, тобі та всім іншим доведеться зайнятися здобиччю припасів.

  - Так!

  На такі вказівки Пейл відповідав з точно такою ж легкістю, як перший МЕЧ - про полювання на монстрів. Хоча було трохи боляче збирати їжу, Пейл добре розумів, що це не так. Зрештою, коли позосталі в машині припаси закінчаться, їм все одно доведеться це робити.

  - Не зважайте на знущання, але це ще не все. У нашій ситуації вам доведеться докласти зусиль, щоб дістати продукти принаймні середнього сорту. Якщо можливо, то вище. Ну, і було б взагалі ідеально, якщо вони стануть якомога різноманітнішими.

  - Отже, потрібно тільки середній чи вищий сорт? - Перепитав Пейл.

  Він запитував це, бо до того часу Вікі ніколи не втомлювався такими питаннями і купував усе найдешевіше, що тільки підверталося йому.

  Водночас, якщо їх освіжити неправильно, то можна було б підстрелити принаймні десять оленів. Це не рахуючи інших моментів. Отже, збирання продуктів високого сорту було досить важким заняттям, на плід якого завжди мав бути попит.

  - Щоб досягти максимального ефекту навики приготування їжі потрібно приготувати їжу найкращої якості. Ця місія дуже важлива, і потрібно використовувати все можливе, щоб підвищити нашу мізерну силу - пояснив своє прохання Віід.

  Зустрівши Торідо, вони знайшли невелику надію на вдалого завершення завдання, але в той же час розслаблятися було ще рано.

  - Кількість вампірів, яких можна врятувати, обмежена, а сили, якими ми на даний момент володіємо, в порівнянні з єдинорогами і пегасами, дуже малі.

  Сурка обережно запитала:

  - І що ж тоді?

  А Вікід, нічого не приховуючи, відповів:

  - З усіх, хто тут присутній, більша частина... Вмирає під час битв. І чим довше це триватиме, тим менше нас зрештою залишиться. Якщо взагалі залишиться ...

  Через величезну різницю у рівнях між ними і єдинорогами з пегасами кожна наступна битва буде приводити все до великих втрат. Це, звичайно ж, стосується МЕЧів, але Ромуна та Ірен не могли похвалитися великим захистом.

  Віід думав, що у них буде всього кілька секунд для несподіваної і концентрованої атаки, після чого нічого не залишиться, крім як перемагати кожного наступного противника з величезними втратами. Настільки сильні пегаси і єдинороги. Монстри, з якими ще ніколи не билися навіть загону Пейла.

  Останніми словами він ще більше напружив сили.

  І навіть якщо нам усміхнуться задухи, наслідки перемоги зможуть скористатися не багато хто. У нас будуть величезні втрати, і щоб їх хоч трохи скоротити, зараз доведеться провести якомога більше приготування.

  - ...

  На загін опустилася тиша. Але це була не проста тиша. Після таких слів все по-новому подивилися на майбутню роботу і набули доселі небачену рішучість. Нехай не багато хто переживе цю війну, але кожен вирішив зробити все можливе, щоб друзі, які стоять по боках, померли ще до його смерті.

  - Ну, тепер, перед тим як розірвати і приступити до виконання запланованого плану, пропоную підкріплення. На сьогодні в меню... - Війд витримав паузу.

  Якщо б вони завжди харчувалися делікатесами, то дуже швидко всі зволікали б. Але зараз, граючи на нервах і очікуваннях - голод у всіх заграв з новою силою.

  - ... Кольоровий пібімпаб!

  - Вау!

  - Правда?

  Вікід відразу ж взявся за приготування.

  Спочатку він відварив рис, а потім додав до нього пелюстки квітів, гриби та зелень. Зверху все це залив медом і перцевою пастотою, які додають їжі найбагатіший з можливих смаків!

  Звичайно, така страва - не найголовніше прикраса що пурмається від ястла столу, але коли делікатесів немає, для людей воно перетворилося на манну неба.

  Кожна тарілка Віі також прикрасила пелюстки квітів зверху. Використовуючи різні по кольорах і формі пелюстки, він зображав меч, щит або ще якусь зброю. Здавалося б, що це був простий вчинок, але він ще більше підвищив цінність закінченої страви! Коли їжа тішить очі, то й їси її з великим апетитом.

  У цьому і був весь Віід, який відмінно розбирався в простих продуктах. Це було ясно, як ніколи.

  У далекому минулому, коли кілька зароблених грошей було шкода витрачати навіть на хліб, йому доводилося добувати щось їстівне в окрузі, щоб урізноманітнити щоденний раціон з відварного рису і води. У своїх експериментах він дійшов до того, що почав зривати пелюстки квітів, які потім і приводив у страви. І ось тепер, через багато років, ці знання допомогли і в іншому місці.

  Тепер довкола поля було безліч різних кольорів, тому можливості використання цих квітів були невичерпними.

  - Ням-ням!

  - Смачно.

  Перший МІЧ, інструктор і учні - умиваючи за один присід по сім тарілок, пішли на полювання. Не дуже відставав від них і Пейл, який закінчував обід та разом зі своїм загону висунувся на пошуки їжі.

  Віду ж не залишалося нічого, крім того, як перейти до інших готування.

*

  У залі нарад у КМС Медіа йшла наступна планторка.

  Начальник Кан Гансоп разом з режисерами віддивлявся відеопрогравачу. У даний момент картинка йшла з капсули Сін Хемін, відомої в загоні під ім'ям Мейрон.

  - А ось і Тодум. Ну, тепер вони точно дійшли.

  Начальник Кан досить посміхнувся. З кожною годиною спостережень за пригодами у світі вампірів йому все більше і більше хотілося провалитися крізь землю. Хоч би скільки він дивився, на нього не було нічого, що б пускали в ефір!

  І ось, дочекавшись нарешті, чогось нового Кан не міг не виплинути свою мольбу:

  - Ну, хоч тепер має щось початися, адже вони можуть отримати завдання.

  - Звичайно, так і буде, пане Кан.

  Працівники не могли скористатися нагодою підлизатися до влади, оскільки телекомупанія була комерційною справою.

  А на екранах тим часом загін дістався до входу в Тодум і отримав завдання рівня складності 'А',

  - Ось воно!

  - Мабуть, небезпечне!

  Тут і там по залі нарад лунали вигуки, переповнені жалем або надією.

  - Але все-таки Віід недарма носить прізвисько Бог війни.

  Він знищив армію безсмертних, а вже тут...

  Начальник Кан був дуже стурбований тим, що сталося, і буквально впився очима на моніторі.

  Тоді Віід сам пройшов через браму Тодума.

  Моментально Кан підскочив зі свого місця.

  - Дайте зображення від лиця Віди!

  - Так! Вже займаємося цим.

  Технарі негайно змінили зображення. Всі приготування, щоб посилати в режимі реального часу картинку з капсули Віїда і Мейрон, були зроблені заздалегідь.

  - Сподіваюся, все буде в порядку?

  - Так. Так і буде. Це ж Віід.

  - Ще б! Ось побачите, він щасливо повернеться з Тодума.

  Варіант того, що Віїд загине під час розвідки, ніхто не хотів навіть розглядати. Завелике тоді розчарування.

  Кан Гансоп, затамувавши подих і не відриваючи очей, пильно стежив за діями на екрані.

  Стояла мертва тиша.

  У певний момент у залі нарад почали беззвучно відкриватися двері. Це по одному, по двоє почали заходити люди і займати вільні місця. Забивши всі сидіння, новоприбулих стали вставати біля стін, а в кінці - просто сідати на підлогу.

  Це були співробітники, яким ніхто нічого не говорив, але вони все одно якимось чином відчули, що Віід проходить завдання, і відразу ж попрямували сюди. Зовсім недавно, після історії з армією безсмертних, велика частина телекомпанії стала фанатами Віяда, і тепер секретарці, менеджери, артисти та навіть охоронці не поспішаюли йти з роботи: всі вони зібралися в залі нарад.

  З їхнім приходом тиша перейшла на оливу чутні перешіптування.

  - Кажуть, що вони нарешті добралися до Тодума?

  - Так. Віід зараз сам пішов всередину.

  Усі присутні були зворушені і сповнені благоговінням! Звичайно, всі вони співчували Війду. Це велике місто, яке складається з багатьох замків. Воно мало бути єдиним місцем для розвідки і смерті від лап монстра.

  І тут! Вид, наче тарган, поповз по землі!

  - Що це?

  - Та начебто розвідка.

  - Кажися, він проводить розвідку повзком.

  - ...

  Такого ніхто не очікував!

  Багато присутніх втратили дар мови, але декотрі з них все ще мали надію.

  'Всі бачать тільки прекрасні образи так званих "героїв". Але коли ці герої здійснюють досягнення, які вважаються неймовірними чудом, то в основі цієї праці - саме такі зусилля.

  'Навіть граційні лебідь, що сидять на гладі озера, хоч зовні і несперечні, насправді без зупинки рухаються лапками під водою. І Віід робить те саме.

  Люди намагалися зберегти якнайповніше позитивне мислення, бо поки що їх очікування про 'Бога війни' нікуди не зникли.

  Віід заходив у кожну фортецю і проводив докональну розвідку Тодума. Кілька разів він мало не налітав на єдинорогах і пегасів, але всякий раз встигав блискавично, повзком, вислизати від них у тіні приміщень.

  Так продовжувалось годину, друга, п'ята... З бігом часу Віід повторював свої дії знову і знову, до такої міри, що людям стало набридати.

  При цьому час в Королівській дорозі відрізнявся від реального, і якби глядачі дивилися відео без чотири рази прискорення, все б вже давно заснули...

  Але як би там не було, після таких схожь героя розпачливо вже все. Ніхто з присутніх не розумів, чому він не бився хоч одного єдинорога!

  А Кану Гансоп і режисерам довелося не змикати всю ніч очей.

  - Пане Кан, програма ефіру знову відредагувати?

  Після перегляду чергового « порожнього » на події відео Кан Гансоп серйозно задумався про цю пропозицію.

  - Справді, що нам робити? Взагалі, ми ж не пускали ще ніякої реклами, отже маємо можливість видалити програму зі сітки вещування?.

  Що стосується скасування навіть запланованих програм, то на телеканалі траплялося вже не раз і не два: плани постійно мінялися, а всі вічно переверталося з ніг на голову. Але один з режисерів, які відповідали за випуск новин, сказав:

  - Э... Начальник Кан, по правді...

  - М-м-му?

  - У новинах вже оголосили, що тільки у нас покажуть світ вампірів.

  - ...

  Було виявлено, що назад вже не було шляху!

  - Не зрозумів, ви що собі без мого дозволу дозволяєте?

  Кан Гансоп швидко роздратувався.

  - Ну, ви ж самі сказали: 'Що б не трапилося, а трансляція Віяда - в найбільш першу чергу!' Так і директор компанії теж наполягає про те, щоб ефір з Відом обов"язково вийшов, нехай навіть всі інші нові передачі будуть відкладені на день. Ну, а хто міг знати, що ця трансляція може бути скасована?

  Начальник Кан теж згадав ці слова.

  - Чорт! Ми чимось можемо замінити ефір?

  - Нічого.

  - НеЧЕМ? Чому у нас немає програм на підміну? Хіба команди В і С не готуються завжди на такий ось випадок, а?

  - Ми зібрали їх усіх для цієї передачі. Звукова команда, відеогрупа, автори - всі знаходяться в готовності, щоб зробити з цих пригод найкращий продукт, який заткне за пояс навіть кіно.

  - Тоді які варіанти у нас є?

  - А що як пустити в ефір програму, яка вже транслювалася раніше? - Пробурмотів хтось невпевненим.

  Усі, хто навіть говорив, розуміли, що така дія призведе до різкого падіння рейтингів і зменшення аудиторії. Таке просто не могло статися в телекомупанії, життя якої безпосередньо залежало від кількості глядачів.

  А час минув і пішов.

  І раптом начальник Кан вирішив звернути свій погляд на екран.

  'Значить там, небось, скаржиться на свою долю ...'

  Але Вікід, повернувшись до своїх товаришів, почав складати плани на виконання завдання.

  - Ой! Він що, не здався?

  - Схоже. Я вже думав, він поставив все на це завдання.

  - Хвилинку. Дивіться, до них приєднався лорд вампірів Торідо!

  - Що?

  Всі, хто готувався до ефіру засмучились, а Кан Гансоп відчув, що нарешті знайшов посеред темряви промінь надії.

  - І які тепер шанси на успіх?

  - Як і раніше не густо!

  - Але є ж он ті гойдалки. Хіба якось не вийде?

  Їх рівень дуже низький, тому на велику допомогу не варто розраховувати. Та і монстрів занадто багато. Для такого загону неймовірно складні завдання. Це справді важке завдання.

  - Кхм-кxм!

  Напруження не сходило з обличчя Кана.

  Він підійшов до такого моменту, коли вже потрібно було приймати хоч якесь рішення. Нарешті вирахувати: або скасувати і перенести ефір, або продовжувати діяти.

  - Віід не відступив, а значить, і ми не станемо цього робити. Незважаючи на великий ризик, ми продовжуємо займатися ефіром, - виніс твердим голосом своє рішення Кан Гансоп.

  Тільки і ті, хто чекав цієї команди, негайно засунулися. До початку ефіру залишалося небагато часу, і вони мали добре виконувати свою роботу.

*

  Віід також не сидів без справи. Взявши до рук рюкзак, він зосереджувався на тому, щоб перебирати всі предмети та матеріали. Під час гри рюкзак вгорі заповнений різноманітними речами, більша частина з яких була собою кістки, шкури, клики та інші частини тіл колись переможених монстрів.

  Однак Віід збирав ці предмети не просто так.

  - Треба б все гарненьке перебрати...

  Якщо б Віяду дозволив завестися ниткою і голками, то можна було б використати їх для розорювання шкіри та знеболювальних рубах. І продати за велику ціну!

  І цей принцип працював не тільки в кравастій справі. Для прикладу, яке часто трапляється в грі деревне вугілля! Зазвичай гравці використовували смолоскипи або кулі, щоб заклинати світло. Так що, здавалося б, місце для застосування вугілля знайти не так-то і просто.

  Непросто, тільки якщо не розуміти кулінарію, в якій вугілля - один з найважливіших компонентів.

  - Підсмажене на вугіллі м'ясо - просто обжерливість...

  Навіть з кісток, за які давали не більше одного медяка в лавках, можна було варити наваристий і корисний для організму бульйон. І саме такі, здавалося б, марні предмети могли бути використані в найнесподіваніших ситуаціях.

  У даний же момент Віід шукав в рюкзаку стовбур дерева і жили монстрів.

  - Пам'ятається, я сховав їх десь у самій глибині... О, знайшов!

  Урон у цього 'бревна" був навіть нижче, ніж в новачків залізного меча! Цей стовбур дерева і більшість гравців не мали жодної цінності.

  Він обробляв стовбур дерева, зробивши дугу і натягнувши тетиву, закінчив виготовляти лука.

  Дзинь!

  - Ідентифікація!

  Лука мав на увазі конкретну зброю. І навіть з високим рівнем Ремеслу та середнього рівня навиків ковальа зробити їх із першого разу було не так добре.

  Використовуючи величезну кількість матеріалу, наче якийсь штамповий верстат, Віід виготовив понад сто луків.

  Поступово якість речей поліпшувалась. Це було законно, оскільки ріс досвід їх творіння. Але після всього цього Вікід не просунувся в цьому реміслі далі статусу підмайстра. Тому, набиваючи шлунок хлібом, він продовжував працювати.

  З цього моменту якість виробленого цибулю вийшло на новий рівень. Їх навіть можна було продати з невеликим прибутком. Однак сама робота була досить делікатною, тому не можна було назвати красивими або добрими луками.

  - Ну-с... А тепер візьмемося по-справжньому.

  Віід відкинув останню вироблену цибулю в сторону. Він завжди виготовляв луки з великою швидкістю. Але тепер він вирішив змінити процес виробництва і почав виконувати роботу якомога краще.

  І він зробив ще двісті луків.

  Рівень виробництва зброї ріс, і поступово Віід зміг створювати предмети, які відповідають гравцям з 140-им та більш рівнями.

  Дзинь!

  Виготовивши величезну кількість лук, Віід відкрив для себе нову техніку.

  Дерев'яні луки використовувалися на стадіях початкового рівня навичок. Пізніше великі конкуренції починали складати їм рогівкі або костяні луки.

  - Що? Тепер я можу створювати луки з кісток тварин?

  Якби інший гравець, досягнувши певного майстерності у виготовленні дерев’яних луків, отримав новину про те, що є ще одна галузь, в якій для створення хороших предметів потрібно починати все з початку... Мабуть, після цього він би знеохотився. Будь-який інший, але тільки не Віід!

  - Отже, починаємо все з початку!

  Попереду Віяда чекали на монотонні роботи і довгі години праці. Він використовував майже все дерево, яке має свої кістки. Після полювання на монстрів, якщо у вас є здатність готувати їжу, можна було розтягнути туші для видобутку м'яса та кісток. І їх загальна кількість з якості безпосередньо залежала від рівня навичок. Отже, Вія мав лише величезний запас кісток.

  - Так... З простого, мабуть, нічого не вийде!

  Для виготовлення лука потрібні були досить великі й гнучкі кістки. Ідеально було б використовувати роги монстрів або тварин. Але ось тільки вони високо цінувалися у виготовленні різних ліків, і тому продавались за високу ціну.

  Саме тому він продав усе, що мав.

  - Можливо, підійде використання кісток монстрів на зразок Огров.

  Віід почав виготовляти нову цибулю з безрозмірного рюкзака. Він потребував недюжинної сили, щоб розколоти великі кістки до того розміру, що були придатні для майбутньої зброї.

  Це була справжня боротьба з 'природою'!

  - Кажуть, що зроблений з берези Шмідта цибуля дуже удобен в ніч. Швидка стрілянина з нього - одне задоволення, але ось урон, на жаль, маловат.

  Він розрізав тверді кістки і виготовив луки. Слабкі місця підсилювали метал, і після цього він добре закріпив новачку тетіву. Для балансування йому довелося ретельно відрегулювати вагу, обточуючи кістку. Потім, використовуючи скульптурну майстерність, він вирізав на рукояті Сільфа, який був представником повітря.

  Вікід робив усе можливе, щоб створити ліпшу зброю.

  Дзинь!

  - Ідентифікація!

  Характерики, на перший погляд, більш ніж вражаючі.

  І хоча ця цибуля не була схожа на лук вищого ельфа Елрика, який був у Вііда, однак якщо взяти до уваги те, що він зроблений з звичайного матеріалу, потужності та врони, то це прищеплює повагу.

  Щоправда, треба було пожертвувати точністю і спритністю. Та й важив цибуля більше, ніж будь-яка з існуючих середніх обладунків.

  - Чудово. Якщо вже це цибуля, то у нього має бути саме таким!

  Вік трохи полюблявся тим, що отримав зброю, і почав виготовляти наступного. Фактично, тепер він робив сліпок отриманого 'Дуднього' примірника, намагаючись повторити все якомога ближче до оригіналу.

  Йому всього потрібно було створити 413 штук. По одному цибулю на кожного, хто залишився в живих МЕЧей.

  - Часу не так багато, доведеться поспішати.

  При виготовленні луків Віід, через недосвідченість допускав багато помилок, тому в роботі йому доводилося надзвичайно концентруватися, щоб врешті-решт щось вийшло.

  Коли він вже зробив близько сімнадцяти луків, повернувся Пейл з загону. Кожен з тих, хто прибув сюди, був навантажений продуктами.

  - Вііде, ми тут роздобули м'ясо і фрукти.

  - Молодці.

  Сечві та Зефі перенесли продукти в віз.

  У цей час заінтригована Мейрон підійшла до робітника Віїду.

  - Що ти робиш? Випадково, не штурмова зброя? - запитала вона, трохи поспостерігавши, як він обробляє кістку від великого монстра.

  - Ні. Я збираюся виготовити луки, які дам Вчителю і МЕЧам.

  - Лук? Такого розміру? - На обличчі Мейрон було справжнє здивування.

  Вона не могла повірити, що лука завдовжки понад півтора метра.

  - Ага. Правда, класний?

  - Ну, можливо... Але мені здається, з нього буде нелегко стріляти. Можна потримати?

  - Валяй. Якщо раптом тобі здається, що треба внести якісь корективи, говори.

  - Так, звичайно. Зараз я подивлюся...

  З тяжкою працею Мейрон підняла цибулю, що лежала на землі. Він настільки важив, що одягнені на неї середня обладунки з'явилися у цей момент легше перишка.

  Тут підійшли закінчені вантажити возу Пейл, Сечві та Зефі.

  - Чим займаєтеся?

  - А, Пейл! Я розглядаю цибулю, яка зробила Віід.

  - Це... лук?

  Тепер, на очах Пейла, недовір’я засяяло!

  Побачивши, як кіриться Мейрон, намагаючись утримати вертикально велику кістку, яка не дотягувала до її росту всього лише 20 сантиметрів, він ніяк не міг повірити, що це цибуля.

  - Як взагалі таке зброя... Важкий?

  - Ага. Жахливо важкий.

  Вікід ж мовчав, перекручуючи жили і ремонтували тетиву. Поруч з ним вже була ціла гора вироблених лук. Крім того, навіть ті з них, що він зробив із дерева, були більшими від стандартних розмірів.

  'Коли він взагалі встиг наробити стільки?'

  'Похоже, ці кілька днів він тільки луками і займався'.

  Пейл і Мейрон не знаходили слів для опису цієї ситуації. Тому що навіть ті, хто мав класну цибулю, не викликали жодних бажань. Через свої розміри вони б обмежували рух.

  - Тут... - почав було говорити Пейл про проблемні моменти конструкції. Але в цей момент через пагорб з'явився П'ятий МІЧ у супроводі десяти учнів.

  - Вііде, у нас закінчилась провізія, так що потрібні якісь припаси. Також ми принесли з собою шкури і мінерали, отримані на полювання. Вчитель сказав передати все тобі.

  - Добре. Я саме на той час вас і чекав, тому напивався хліб. Забирайте все.

  - Ясно. Зараз подивимося...

  П'ятий МЕЧ взяв хліб і з задоволенням почав його жувати, бродячи з боку в сторону.

  Пейл і Зефі переглянулися та кивнули один одному.

  "То-то ж!"

  'Цей план спочатку був неіснуючий'.

  Виконати те, про що просив Віід - досягти 270-го рівня - виявилося архітектурним завданням навіть для МР. Тому-то Пейл і Зефі думали, що п'ятий не квапився йти, бо не міг через гордість зійшла зізнатися в тому що нічого не вийде.

  'Ні, він не зможе. Треба йому допомогти.

  Таким чином Зефі хотів поліпшити стосунки з МЕЧами. Він закричав:

  - Гей, П'ятий?

  - А?

  - Як просувається полювання? Напевно, не так вже і легка це справа. У свій час на цих рівнях кожен відсоток досвіду давався мені з величезним трудом.

  П'ятий зітхнув і сказав:

  - Там стільки сильних монстрів. Іноді це відбувається в надсильні створіння, з якими я раніше не розмовляв. Коли вони з'являються, інші монстри схиляють коліна і слухаються їх наказів.

  Наскільки зрозумів Зефі, на основі свого досвіду MILE полювали в якомусь небезпечному районі, де прості монстри діяли під керівництвом міні-босів або ж іменованих монстрів.

  - Мабуть, небезпечно.

  - А? Та ні. Всі в захваті.

  - Що?

  - За тих надсильних тварей дають більше досвіду! Так і речей випадає багато. Тому кожного разу, коли вони з'являються, у нас там починається купа мала, така, що я навіть і десять з них не встиг убити.

  - На... Це, мабуть, нелегко?

  - Та ні, простіше парової репи.

  - ...

  - Я навіть зараз не відійшов від битви. Битва один на один, удари меча і крик монстрів ... Там така спека. Крики монстрів все ще звучать у мене в вухах. Там можна вбивати всіх без розбору!

  Якщо на полі бою з'являвся міні-босс, МЕЧі просто надходилися на нього скопом і розривали на частини. У такій ситуації навіть не можна було використовувати вміння, оскільки до активації цих ворогів уже більше не залишалося.

  - Ох, до речі, - П'ятий вдарив себе по чолі. - Я забув тебе запитати, Вііде. Ти просив підняти рівні до 270 року. Кажи, вже не залишилося нікого, хто цього б не зробив. Нічого страшного, що ми так швидко?

  - Це ж чудові новини!

  - Ну, і слава богу.

  І тут п'ятий подивився на лук, який робив Віід.

  - Вііде, а що це?

  - Це цибуля. Я роблю по одному для кожного з вас.

  МЕЧІ, які колись вибралися у Небесному місті за порадою Віда, клас Майстра бою, мали вміння використовувати будь-яку існуючу зброю в грі без обмежень.

  - Правда? Ти даси мені такий?

  І п'ятий підняв один з завершених рогівних луків. Так само, як не так давно намагалася підняти Мейрон. Тільки схопив він його без будь-яких зусиль!

  - Бути того не може!

  - Скільки ж у тебе сили-то?

  З тієї причини, що Мейрон була лучником, вона вкладала в силу не так багато окулярів характеристик, як могла б. Але цей параметр у неї був не менше середнього значення для гравців такого рівня. І вона ніяк не могла знайти розумне пояснення тому, як П'ятий це зробив.

  - Сили? Зараз... Так, трохи більше тисячі.

  Від подиву Мейрон навіть сіла.

  - Як це взагалі може бути? Тисяча?

  Навіть якщо взяти до уваги всі переваги, отримані MIL у тренірових залах, то не було жодної підстави для того, щоб Сила досягла тисячі балів.

  Побачивши таку реакцію, П’ятий поспішив внести уточнення:

  - Так я ж піднімав Силу кожного разу, коли отримував рівень. Для чоловіка Сила - це все! Хоча я піднімав ще трохи і Локкість. Якщо ж це не має значення, то старайся уникати цього. Крім того, у мене тепер є більша ймовірність завдати смертельного удару.

  До Мейрона стало трохи доходити.

  - Так, постой-ка, значить, весь цей час ти вкладав всі окуляри характеристик тільки у Силу і Локкість?

  - Ага. Навіщо щось ще піднімати?

  - ...

  Не дарма ж в народі ходить прислів'я: 'Сила є - розуму не треба". МЕЧІ були повністю виправдані. Щоправда, такий розвиток мав свої недоліки. Через низький об'єм мани МЕЧі не могли часто використовувати навики, та і високий захист не змогли похвалитися, тому тепер і гинули, якщо пропускали хоч один удар монстра! Це також не дозволяло розвивати певні навички, бо вони просто втратили основні характеристики.

  - До того ж це трохи, Дев'ятий володіє Силою майже в два рази більше, ніж у мене! - по простоті своєї П'ятий вбив останній 'гводь" у спокій Майрон і друзів.

  Виявилося, що з перших годин гри серед МЕЧів почалася гонка зі підвищенням рівня та значень характеристик! У рамках неї всі почали витрачати окуляри тільки на Силу і Ловочність.

  Але завдяки цьому МЕЧІ підвищували відсоток влучань і змогли уникнути ударів. У певному розумінні, Левкість можна було навіть назвати характеристикою одночасного з'єднання уронів і захисту. Але навіть якщо її не вистачало, МЕЧі мали меншу силу, яка безпосередньо впливала на урон.

  Їх можна було назвати майстрами бою!

  Ніхто інший навіть не наважується зробити це.

  "Чудовства!"

  'Монстри працьовиті і битви'.

  Навіть заздрюючи Віду, спостерігаючи за його наполяганням, ніхто не наважувався наслідувати цей приклад. Що вже казати про МЕЧій. Їхнє пристрасне бажання стати сильнішим не могло викликати поваги, але мало хто ще вирішив піти їхнім шляхом.

  Мейрон і Пейл перетиналися погляди.

  - Так, може...

  - Значить, у нас є шанси виконати це завдання?

  Коли Вік сказав про те, що 'ми спробуємо виконати завдання', ніхто так до кінця і не повірив йому. Вони вирішили брати участь, оскільки були товаришами, хоч ймовірність успіху їм і бачилася примарною.

  І тим не менш причина, по якій вони пішли за ним без всяких претензій була в тому, що, дійшовши до Тодума, повернутися 'не соло хлібівші' ніхто не хотів.

  Але тепер вони можуть залізти в їхні серця, але надія.

*

  Зефі не міг стримати своєї цікавості. Як взагалі МЕЧ можуть так швидко піднімати рівні, займаючись полюванням?

  Він вирішив зв'язатися через 'шепот" з Ірен.

  - Ірен, є питання. А де взагалі зараз полюють МЕЧі?

  Через деякий час Ірен відповіла:

  - Ну-у, місце, де ми зараз похочемося, - рівнина.

  - А там монстрів багато?

  - Багато? Так, коли ми тільки сюди прийшли, тут був їхній світ! У окрузі було кілька десятків « селищ », а дороги навколо були просто вкриті ними.

  Ірен була дуже тихою. Але зараз вона мимовільно переходила на 'крик'.

  - Коли ми тільки сюди прийшли, тут були тисячі різних монстрів! Тому я і запропонувала спочатку, давайте, мовляв, почасу трохи і відправимося ловити крокодилів. Але не встигла закінчити, як третій МЕЧ заявив, що там попереду дуже небезпечно.

  - Ти ж щойно казала, що їх там були цілі орди?

  - Так. Отже, замість того щоб відступити, третій запропонував зробити операцію.

  - І що це за операція?

  - Бити монстрів частинами. Він пішов на самоті до натовпу монстрів і влаштував там різанину. І після цього...

  - Що після цього? - жадібно запитав Зефі, згладжуючи слину від хвилювання.

  Хоч питання і було поставлено, він добре уявляв, що там могло статися.

  Монстри ніколи не стоятимуть на місці, коли вони побачать закінчення провокації.

  - Кілька сотень монстрів раз кинулися за ним наступним.

  - Ах! Так багато?

  - І все-таки МЕЧі справді незвичайні! Хай і насилу, але вони перемогли. З того часу на рівнині ведеться бій за іншим. А монстрів тут - западали! Вчора ось, виявивши лігво, провели операцію по вбивству боса Докхама і ...

  Ірен продовжувала говорити.

*

  - А-а!

  - Ці мої.

  - Вперед! Вперед! Знищимо всіх!

  Поля бою обговорили гучні викрики. Перед Ірен ж вишикувалися поранені МЕЧі. Їх кількість досягла 30 чоловік, і вона відразу витрачала її на закляття лікування.

  - Сила святого духу, спаси того муку. Зцілююча тривала! Уперед, 395-ий, будь обережним!

  - Н-н-да! Дякую.

  - Так, наступний.

  - Сорок четвертий МЕЧ!

  - Ой! - Несвідомо скрикнула Ірен.

  По всьому його тілу бігла кров. Він був майже в передсмертному стані!

  Сорок четвертий сконфуженно засміявся.

  - Мені так соромно. Здається, ми не даємо тобі і хвилинки на відпочинок. Знаєш що? Я не буду лікуватися... Давай я прийду пізніше?

  - Що? Звичайно, що ні! Ти повинен негайно отримати лікування.

  - Та нічого, це ж дрібниці. Здоров'я, вот, залишилося більше двохсот. І я почуваю себе відмінно.

  Говорячи це, МЕЧ виглядав спокійним. МЕЧІ не втрачають впевненості навіть під час смерті.

  - Ще раз ні! Почекай секунду... Вернись, сила, в эте змучене тіло. Відновлення! Сила святого духу, яка врятувала людину від страждань. Зцілююча тривала!

  Ірен робила все якомога швидше. Спочатку вона швидко заповнила своє життя і тільки потім взялася за відновлення здоров’я. Подібна послідовність підкреслила максимальну ефективність магії.

  Проте до повного зцілення не вистачило мани, оскільки вона була виснажена.

  - Почекай трохи. Зараз поповниться мана, і я продовжу лікування.

  - Ні. Схоже, ти здебільшого 'погасила полум'я" так що я знову відправлюся в бій.

  - Ч-що?

  - Та тут-то дрібниці: одна перев'язка бинтами, і я вилікуся.

  - ...

  Сорок четвертий, продовжуючи, як і раніше, стікати кров'ю пішов на полі бою.

  І всі наступні МЕЧИ, що потрапили в таку ситуацію, робили те саме. Здавалося, що смерть їхнього нишпорка не турбувала їх.

Глава 9. Програма « Віід ». Починаємо регулярно!

  Після десяти днів, як і було обіцяно, всі МЕЧі подолали договірний кордон: навіть ті з них, хто раніше не шліфував навики, а зосереджувався передусім на виконанні завдань та накопиченнях Слави, тепер мали щонайменше 274-й рівень. Перший, другий та інші наставники досягли 279-го.

  Оскільки без цих рівнів боротися з єдинорогами та пегасами було б не просто безглуздо, а самогубством, медодеями, надихаючи собі чітку ціль, без втоми полювали, щоб врешті-решт досягти поставленої мети. Лише під час тих боїв їх залишилось лише на 60 чоловік, і тепер загін рахував тільки 353 клинка.

  Вони почували себе винними і не сміли підняти очей.

  - Простите. Тепер через нас може провалитися завдання, - відкрито, як і личить чоловікові, приніс вибачення другий МЕЧ.

  Ірен і Хварен поспішили його потішити:

  - Нічого страшного. Правда ж, Виід?

  - Все буде добре.

  Занадто жалюгідним був вигляд широкоплесних хлопців, які схилили голови і опустили руки. Так що там, придушені МЧі нагадували собою трупи! Настільки серйозно вони переживали через те, що завдання може бути провалене ще на початку в зв'язку з великими втратами у загоні.

  - Брат...

  - Вііде, ми готові прийняти будь-яке твоє покарання.

  - Та ні ж. Навпаки, ви чудово потрудилися. Вам випало дуже важке завдання, і ви зробили все можливе, щоб справитися з цим завданням.

  - Але втрати... Вони просто величезні! А що, якщо через це все піде насмарку?

  - Якщо і піде, то точно не через це, так що заспокойтеся.

  - Все дійсно в порядку?

  - Якщо ти переживаєш про боєздатність, то ще до прийняття завдання наші сили були не так вже й великі. Але, як і раніше, у нас все ще є певні шанси на перемогу.

  - Дякую, мені важливо було це почути. І знай, ми зробимо все, що б у цьому завданні тобі не потрібно, Вііде... - Твердо пообіцяв другий.

  І вже якщо він дав слово, то можна без перебільшення сказати, що абсолютно все MILi стримують його.

  'Тепер деякий час я зможу вдоволься цим використання ...'

  МЕЧІ - відмінні експерти бою. І тепер у майбутніх битвах Віід міг бути абсолютно впевнений, що вони безретрослово і головне, в точності виконає все, щоб він не наказав. І не будуть, як раніше, керуючись самовпевненістю і хоробрістю, з легкістю кидаючись на переважних їх за силою монстрів.

  Правда, якщо битва затягнеться надто швидко, то може виявитися їх справжня особистість.

  "А взагалі, вони молоді люди. Просто відмінно, що загинули всього шістдесят чоловік'.

  Вікід передбачав, що в очікуванні будуть якісь втрати, тому і відправив разом з ними Ірен, яка мала здібності лікуватися.

  'Вижила навіть набагато більше, ніж я очікував'.

  Йому здавалося, що можуть загинути десь від ста до сотні сімдесяти чоловік. І якщо змарновано все, то це не мало б жодного сенсу для полювання МЕЧією.

  Взагалі, відсутність будь-якої інформації про місцевість, кількість монстрів і їх повадок піднімати рівні ставало не найбільш легким завданням. І те, що вони змогли це зробити, втративши всього шістдесят чоловік, було дійсно дивовижно.

  Віід і перший МЕЧ зустрілися очима.

  - 'Ну, і як тобі? Можеш покладатися на силу своїх братів?

  Перший МЕЧ навчився спілкуватися через « шопот ». Він зробив це в першу чергу, щоб не осоромитися на весь світ, якщо раптом у нього з'явиться дівчина. Зараз же головним чином 'шепот' він використав для того, щоб сказати Війду, яка наступний блюдо йому хотілося спробувати.

  - Чесне слово, брати чудові. Я знав, що вони здатні на багато чого, але щоб настільки ...

  - Хы-хи. Вони перевершили мої сподівання.

  Перший МЕЧ не приховував гордості. Його навчені наставники пішли на поле бою, щоб вести за собою учнів. На перший погляд вони хотіли виконувати завдання, але завдяки таким обставинам змогли ще більше об’єднати учнів і виявити свої здібності.

  'Вторий, наче старший брат, відмінно допомагає учням. Він дуже уважно ставиться до інших і знає, як згуртувати молодших. Третій, мабуть, далеко від цього. Битись-то він вміє, але ось у прийнятті рішень слабоват, особливо при критичних ситуаціях' - Перший МЕЧ чудово розумів сьогоднішню ситуацію серед наставників і учнів. - 'У четвером ще дуже сильна спрага перемоги. Він завжди намагається вбити якомога більше ворогів, а також за менше часу. Якщо все добре, то це нормально, але в інших випадках його поспіху може зіпсувати усе.

  П’ятий же надто безсилий і при розмахуванні мечем не дуже озирається, оскільки занадто розраховує на свою силу.

  Вісімнадцятий... У цього хлопця, Лі Сінга, відкрилися дивовижні здібності у спілкуванні з хлопцями. А з тих пір, як він вийшов із фехтальної залу, пройшло ніби всього сімнадцять років. І пускай йому іноді не вистачає майстерності в фехтуванні, але на нього можна покластися, довіривши будь-якій роботі.

  Під час подорожей Королівською дорогою і співпраці з кількома сотнями людей характеризовані та моральні риси, які були притаманні кожній людині, безсумнівно, не виявлялися. Особливо це стосувалося наставників, які були змушені дбати про своїх учнів. І за цих умов виділити, в чому кожен з них хороший, було досить легко.

  Єдиною людиною, яку поки що до кінця не зміг розкусити перший МЕЧ, був Віід.

  'Навіть якщо тебе по житті супроводжують слава і удача, все ж йти з ними поруч постійно досить важко'.

  Першому MIЧУ доводилось слухати історії про ігри минулого Віїда, і іноді навіть при всіх засвідченні, в ці байки було не так-то й просто повірити.

  Той Віід з Землі Магії став легендою, пройшовши самотужки складні підземелля, які не підкорилися іншим гравцям. Він не звертав уваги на погляди інших людей і мовчазно полював у підземелях, проходячи одне завдання за іншим. У всьому цьому від нього і віяло харизмою!

  Він не залишав каменя на камені від неприступних раніше фортів. Гільдії, які з гордістю фарбувалися своєю силою перед іншими, тільки через те, що він мозол їм очі, бувало, в повному складі намагалися йому зашкодити. Але Вікід ставав дедалі сильнішим. На самоті і без зупинки він виковував свою силу.

  Він успішно виконував завдання і, по суті, зачищав підземелля, які мали статус непрохідних. З легкістю присвоював предмети, якими не могли володіти інші.

  Він переписав усі рекорди. Не було такого місця, яке могло б зупинити Віїда.

  Він кидався в бій, навіть коли сила, здавалося, не на його боці. В бій, в якому смерть була справою однієї помилки і декількох секунд. І коли інші ставали сильнішими і почали боятися втратити досвід, Віід рухався вперед, продовжуючи безупинно вбивати одного противника за іншим.

  Слава Вііда в Магії була беззастережною. Усі, хто знав його тоді, говорили тільки одне:

  - У Магії Віїд єдиний і унікальний Бог війни!

  І це була чиста правда. Одного разу в чорних доспехах нічого не могло зупинити. Навіть коли тисячна юрба двох панівних у королівстві гільдій зібралася в чистому полі, щоб розв'язати між собою фінальний бій, одне поява скачущого повз Віда змусило всіх надзвичайно швидко і тихо відступити назад.

  Ніхто не хотів вставати у нього на шляху. Це був лише один з багатьох епізодів, пов’язаних із Відом, — Божа самітна війна, яка викликає страх у ворогів і вселяє благоговіння серед поклонників.

  Але не тільки в Магії, але й у Королівській дорозі Віїд знову ступав тим самим шляхом і ставав набагато швидшим за інших гравців.

  'Коли він тільки прийшов, то практично не володів навичками фехтування. Протягом року він доточно вивчав базові прийоми в тренуванні. Мабуть, водночас з цим обдумуючи, як ними можна буде скористатися в Королівській дорозі. Адже, на відміну від реального життя, у грі не потрібно було добре володіти мечем завдяки техніці та характеристикам. Віід міг боротися з будь - яким противником, особливо тоді, коли знав його слабкості. Але, судячи з того злості, яка була показана їм в фехтаальному залі, те, що він так швидко стає сильним, є закономірністю. Волова натура, яку важко побачити сьогодні. Він виживе де завгодно... Йому залишається тільки ставати сильніше',

  Перший МЕЧ по своїм критеріям рахував бою в Королівській дорозі досить простим, що не завжди було саме так. Наприклад, існували монстри, які швидко пускали отруйні стріли! Або ж монстри, які носять хвости, яких ти зовсім не сподіваєшся і не відстежуєш у бою, спрямовуючи увагу на зброю в руках ворога. Або велетенські монстри, які мають таку силу, що використовують дерева як зброю! Щоб полювання на таких противників не зникло, потрібно було мати достатньо досвіду й здібностей.

  Віід мав і те, й друге. Його бойовий дух і жага до перемоги бачилися не інакше як вроджені дари. Він нісколочко не боявся монстрів, розглядаючи їх тільки як об'єкт, який треба 'загальнипати", беріючи окуляри досвіду та предмети, роблячи все для того, щоб виконати головну ціль - стати хоч і на трохи, але сильніше.

  Як бур’ян, Вікід виживав у будь - яких ситуаціях.

  Він уже став досить відомою особою, а кожен ефір з його участю викликав захоплення. Кожен бажав би мати його відвагою, бойовим духом або наполегливістю.

  Усі його вчинки були шоковані людьми. І саме зараз Перший МЕЧ вважав, що вже цього разу він зможе побачити істинні можливості Віда.

*

  У КМС Медіа для підготовки майбутнього передачі були кинуті три ефірні команди.

  - Корекція шумів?

  - Практично закінчена!

  - Пам'ятайте, музика повинна підбиратися так, щоб передати індивідуальність кожного з учасників. Що з головним, кого обрали?

  - Ну, Син Хемін не підійде ж?

  - Що за дурне питання? Син Хемін - одна з учасниць!

  - Ще у Пе Сонхі графік вільний.

  - Тоді залучити її!

  Останні приготування йшли у терміновому порядку. Я робив усе можливе, щоб програма стала не просто ідеальною і могла затемнити будь - яке кіно!

  Але навіть після того, як всі матеріали були готові до максимального обсягу, програма мала тривати майже шість годин! І це було тільки те відео, що вони отримали на даний момент. Пізніше, коли мандрівники приймуться за виконання завдання складності 'А', обсяг матеріалу зростає в разу.

  Режисери були в скрутному становищі.

  - Не можна ще більше скорочувати відео.

  Їм треба було донести до присутніх основну інформацію про Тдума, а також показати різні особливості світу. Адже не лише природа і місцеві жителі, але й будинки на початку подорожі мали свої особливості! Таке не можна було викидати на благо рейтингів.

  Начальник Кан, трохи подумавши, вирішив:

  - У такому разі мені варто поспілкуватися з директором.

  Кан негайно попрямував до вищого керівництва. Там він почув від директора досить просте, але несподіване речення.

  - Якщо проблема у великій тривалості, то змонтуйте тоді як регулярну передачу. Один раз на тиждень, по суботах.

  - І так буде нормально?

  - Цілком. Чи ви з самого початку, намагаючись транслювати пригоди Вііда, не дозволяли цьому?

  - Допускали, пане директоре, тут ви, звичайно, праві, але...

  Всупереч очікуванням, важлива інформація про подорож до Тодум виявилося настільки багато, що вкластися в один спецвипуск було складно. Тому в якийсь момент Кан і режисери серйозно задумалися над тим, щоб зробити регулярну передачу. Але через велику небезпеку і високий ймовірність провалу завдання вони вважали це неціліальним.

  Директор продовжив:

  - Начальник Кан, хіба у вас вже є якісь прогнози?

  - Що?

  - Пригоди тим і добрими, що заздалегідь ніколи не можна передбачити, може статися далі. Відтінок і напруження перед походом. Так ви, впевнений, теж це відчували, коли в Королівській дорозі вирушали у подорожі.

  Кан відповідно кивнув.

  Як же приємно, коли до групи з’єдналися незнайомі гравці і висадили монстрів! Багато хто вважає, що живуть поблизу популярних місць полювання. Допомагаючи слабким або просто демонструючи свою силу та спритність, вони завжди намагаються завести нових друзів.

  - Пригоди! - Підвів підсумк директор. - Ми транслюємо реальні пригоди, а не показуємо глядачам готову постановку на кшталт кіно!

  Він пояснив, що не можна передавати лише факти у новинах. Як і не має сенсу відкладати трансляцію, очікуючи її повного редагування. Хоч би як там було, перемога чи поразка завершаться, головне — щоб у ній була правда, пригода, в якій гравці кидали виклик! Ось що приносить радість і задоволення телеглядачів.

  Кан почав думати про це.

  "Можливо, я занадто перестрахувався після випадку з гільдією Алі крила".

  Тоді багато людей постраждали від прокляття Царя Скорпіонів. І як результат, одна з найсильніших гільдій була розпущена, а її учасники розійшлися.

  Кан зрозумів, що через колишні невдачі і постійне занепокоєння він перестав діяти рішуче.

  'Пригоди цінні вже самі по собі. Все, що від нас вимагається - транслювати їх і таким чином робити безліч людей щасливими'.

  Його слова відкрили йому очі на багато речей. Він зрозумів, що до цього він ставився лише з одного боку.

  Кан дав вказівки режисерам:

  - Так, слухайте уважно! Всі сценарії, складені на цей момент - в утиль! И да, подзвоніть Пе Сонхи.

  - Що їй передати?

  - Скажи, що нам не потрібен провідний.

  - Простите?.

  - Будемо показувати пригоди як є.

  Кан вирішив не повідомляти жодної інформації наперед і показувати все у тому вигляді, як вона поводиться з капсулами гравців.

  - Нехай глядачі самі дивляться, слухають і вирішують! Вимкніть зображення і звук за максимальними параметрами. І тримайте язики за зубами щодо змісту пригод!

  Каненсоп вирішив залишити у таємниці навіть те, що з’явиться в передачі Вііда.

  - А що з назвою?

  - А?

  - Ну, це ж нова програма, а значить, для початку треба визначитися з назвою.

  - Хм. Може, "Експідиція в тодум"?

  - Мені здається, це занадто банально і відразу все прояснює.

  - Тоді - 'Криваві пригоди'?

  - Слово 'кров', звичайно, символізує вампірів. Але така назва викликає надто похмуре враження... І Віда, і пригоди навряд чи на цьому закінчаться.

  - Ви так думаєте?

  Успіх або провал програми, безсумнівно, в першу чергу залежатиме від її назви. Кан і режисери перебрали сотні різних варіантів, витративши багато часу на суперечки по кожному з них.

  Під кінець глибокого роздумів Кан раптом вкинув голову.

  - Віід, - сказав він одне єдине слово.

  - Що, вибачте?

  - Назвемо програму "Від". Все одно більшість глядачів вирішить, що це від англійського слова "with", яке означає « вместе ».

  - А потім несподівано з'ясується, що там дійсно є той самий Від?

  - Тоді це буде бомба!

  - Чудова пропозиція! Нехай правда стане відомою не відразу.

  Начальник Кан і режисери обернулися змовниками поглядів та підступно усміхалися.

  Станеться справжня сенсація, коли з'ясується, що в цьому випадку бере участь сам Бог війни, особистість, яка до цього часу час від часу потрапляла у програми KMS Медіа. Не варто навіть казати, що в той момент буде шокуюче все живе!

  Як і планувалося, перший випуск програми "Від" вийшов в суботу. В той ефір увійшли сцени, починаючи від потрапляння на землі вампірів і аж до порятунку красунчик-вампріш.

  Середня кількість телеглядачів за перший випуск становила 0,6%. А якщо порівняти цей результат з звичайною сіткою вістки телеканалу, то передача отримала більш-менш посередню частину аудиторії у 12,8%.

Глава 10. Виїзд

  Доктор Чанхі, психіатр з психогігієни.

  - Допоможіть мені, лікарю. Я не знаю, чи варто мені виходити заміж. Мені все подобається в моєму хлопцеві, ось тільки він надто бідний.

  - А ким він працює?

  - Він рядовий співробітник в компанії. Але через борги сім'ї не може зібрати грошей. Так і, по правді кажучи... Нещодавно мене повели з одним чоловіком. Він набагато старший і мені не подобається, але це високорівневий інженер. І він дуже уважний до мене.

  Перед Чха Юнхі сиділа жінка у віці, якраз підхожий для одруження.

  Пацієнтку переповнили проблеми, і Юнхі намагалася краще зрозуміти її слова.

  - То ви залишитеся зі своїм хлопцем і виберете того інженера?

  - Я не знаю. Я дійсно не можу визначитися. У мене, за життя дуже практичною, ця ситуація не викликає нічого, крім огиди. Вже яку ніч я не можу через все це заснути, а вдень мене мучать жахливі головний біль.

  Чга Юнхі відзначила типові ознаки меланхолії. Вона ні в чому не звинувачувала пацієнтку, просто намагалася зрозуміти її ситуацію.

  "Реальність жорстока, і будь-хто, навіть раз у житті, змушений пройти через муки важкого вибору".

  Як психолог, доктор, який лікує психічні хвороби, Юнхі намагалася зробити все, що в її силах, щоб висихає на плечах людини вантаж нарешті може бути скинутий вниз.

  - Послухайте мене... - Почала вона.

  - Да?

  Чга Юнхі швидко пробігала очима по медичній карті.

  - Шановна, вам зараз тридцять років... Якщо припустити, що середня тривалість життя людини — 90 років, то ви вже прожили третину свого життя.

  - Та вже, час летить...

  - Через десять років вам стукне сорок. Через двадцять - все п'ятдесят!

  - ...

  - Як ви і самі чудово знаєте, життя пролітає за мить. Згадайте той час, що ви вже прожили... Послухайте ж тепер свого серця, скажіть йому: Що хоче час позосталий з коханим чоловіком або щоб жити в розкішному домі і покататися на гарній машині.

  Пацієнтка на хвилинку замислилась, а потім кивнула і швидко зібрала речі та покинула приміщення. На цьому консультація була завершена.

  У випадку легкої меланхолії Юнхі зазвичай вистачало пари-тройки сеансів, кілька днів, щоб врешті повернути людину до нормального стану.

  - Уф! Ну, що ж, на цьому і закінчаться сьогоднішні ранкові консультації?

  Ті, що сиділи тихо в кутці медсестри-практики після закінчення сеансу сяяли від захоплення.

  - Неймовірно, лікарю!

  Взагалі ж, стороння людина може думати, що немає нічого простішого від розмови про життя з пацієнтом, який готовий звертати увагу на кожну твою фразу. Але це зовсім не так. Навіть найпрестижніший фахівець, щоб змінити стан пацієнта, мусить виконувати колосальну підготовчу роботу.

  Чха Юнхі надула губки:

  - Не варто так захоплюватись. Насправді це не мої слова, так говорив один з моїх колишніх пацієнтів.

  - Правда? А що він робив?

  - Він був письменником.

  - Що? І так сказав письменник?

  - Звичайно, письменники ж - теж люди. Він приходив до мене через страх смерті на самоті. Ще його засмучувало те, що через того, хто обліз у каструлі покриття доводилось раз за разом відшліфовувати стінок підгорілу кашу!

  - ...

  - Ну, і як фінал, там були симптоми відходу від реальності. Він говорив, що йому набридло їсти на самоті весь час, тому по кілька разів за день ївся у перших біговках, де і підсмажив собі шлунок. Звідти ж і пішла його пристрасть збирати купони 'китайської кухні', "ресторанчика відварної свинини" та 'жареної куриці".

  - Так збирати купони - це ж класно! Можна безкоштовно поїсти.

  - Якби ви побачили ту багатометрову, зробленою з 30 видів купонів вежу, то так би не говорили. Крім того, у найгірші періоди він не виходив з дому протягом шести місяців! Весь цей час він тільки писав і пише.

  - ...

  Медсестри втратили дар мови. Тому що всі ці симптоми виявилися нормальними.

  - Ну, це ж важке захворювання. Навіть і не віриться, що такий хворий письменник міг так чітко говорити про життя та цінності буття.

  - Віком він не дуже відрізнявся від сучасної пацієнтки. Ми навіть не знаємо, як довго триватиме наше життя. Може лише десять або двадцять років. І він не знав, скільки ще встигне написати історій, але мріяв, щоб їх зрештою було якомога більше, навіть всього на один рядок ...

  - Хороша була мрія.

  - Ви теж так думаєте? Він також говорив, що немає нічого кращого, ніж коли б люди, які читають його книги, нехай на мить, але стали б трохи щасливішими. Ну, або хоча б покращували героям, занурилися в їх пригоди. З віком ми стаємо байдужими до інших.

  - А знаєте що, лікарю? Мені б хотілося хоч раз вранці, тільки відкривши очі, зануритися в якусь приголомшливу пригоду.

  - Угу. Тепер, я сподіваюся, ви розумієте, що письменник - та сама людина, яка просто намагається здійснити свої мрії через історію. І якби він не вірив у те, що його книги змушують когось турбуватися, то його життя в той же час втратило б сенс. Тому він і пише. Тільки ось...

  - Що?

  - Він облінився і, як каже, останнім часом запізнюється з завершенням рукопису. Лежить, слухає ремствування читачів і нічого не робить.

  - ...

  Загорнувши балачку з медсестрами, Чха Юнхі згадала про Королівську дорогу.

  Граючись за оркчиху Сечві, вона навіть не здогадувалась про те, що коли мала такий низький рівень, то зможе подорожувати на високорівневе завдання.

  "Цікаво, я правильно зробила, що пішла за Віїдом?!"

  Під час подорожі Юнхі головним чином виконував роль носильника або була лідером групи. Останнє стало можливим лише тому, що, маючи клас орка-командиру, вона могла трохи збільшувати силу загону.

  Але все одно, навіть при 'нічого неробства' вона отримувала більше, ніж якби полює на самоті в одній з перших локацій. До того ж їй було досить цікаво підняти ті, які вона мала в собі навички: 'Ухилення від стріл', « збільшення швидкості регенерації групи", "збільшення сили гурту" та інші.

  'Щоб подорожувати разом з Союн, я без роздумів почала гру за орків, але і в них несподівано виявилося безліч усіляких переваг".

  Однак, крім них нова раса мала недоліки. Наприклад, було практично неможливо знайти відповідний для свого рівня комплект зброї. Все тому, що коваля-орки у своїй масі робили просто зворотні речі, ну, а з людьми торгівля ще не налагодилася. Але ця проблема, як і деякі інші, повинна була вирішитися з часом, оскільки кількість гравців-орків зростала із вражаючою швидкістю.

  'Надо б на обід спробувати ненадовго вибратися в Королівську дорогу'.

  Останнім часом, коли Чха Юнхі задумалась над грою, вона ставала збудженою і неважливою. І все це відбувалося через одну людину.

  Другий МЕЧ! Воїн, який тесніше всіх в грі зблизився з нею, оркчих Сечві. Навіть якщо вони мало спілкувались, Юнхі вже відчула турботу, увагу і глибоку повагу до неї.

  Хоча й у другому був час, коли він вчинив грубі вчинки, все ж її тягнуло до нього. Вона тішилась, що його щира турбота збуджувала в її серці. Як же він радів, коли робив усе можливе, щоб захистити і оберегти її від різних небезпек.

  - Хі-хі.

  На обличчі Чха Юнхі з'явилася легка усмішка. Як же їй хотілося поїсти смачної смаженої риби в компанії з Другим МЕЧом! Але Юнхі віддерла себе. Вона вже мала справу, якої ніщо не мало поповнювати.

  'Надо зробити все можливе, щоб Союн швидше заговорила'.

  Тепер у лікуванні Сон проглянувся певний прогрес. Нехай і в Королівській дорозі, але вона вимовила перше слово! Але після цього знову замовкла.

  - Нічого. Нехай вона давно не розмовляла, але мова-то не забула?

  У такі моменти не потрібно було квапитися. Чха Юнхі ні в якому разі не хотіла змушувати Союн говорити. Така поведінка могла бути дуже складною, і пацієнтка залізла б у зведеного нею десятиріччя мовчання раковиною. Все мало пройти природно, ініціатива мусила походити від самої дівчини.

  - Цікаво, як вона зараз там, на лекції?

  Чха Юнхі була малою.

  Весь цей час, навіть втративши голос, Союн ходила на навчання. Тому що коли б дівчина була в лікарні ще з раннього віку, то їй було б просто неможливо пристосуватися до нормального суспільства.

  У початкових і середніх класах Союн отримувала освіту за допомогою репетиторів, але потім ходила зі старшими людьми так само як належить усім дітям у школу. Звичайно ж, це була не звичайна школа: там в основному навчалися "особливі" діти.

  І ще, минулого року вона вступила до університету. Звичайно, через важке психологічне становище ходити туди постійно вона не могла. Делла Союн робила це час від часу, наприклад тепер, навівши першу лекцію для неї цього року.

  - Думаю, все в порядке. Вона не з тих, хто може щось зробити. До речі, можливо там у групі вона з ким-небудь змовить? Треба б перевірити...

  Чга Юнхі покладала великі й безпідставні надії на такі відвідини. Але вона добре розуміла, що така подія мала мізерну ймовірність.

*

  Оскільки навчання було заплачене великими грошима, Лі Ген намагався не пропускати жодного заняття. Але за минулий час він так і не зміг налагодити стосунки з однокурсниками. Якщо всі інші брали активну участь у навчанні в університеті, відвідуючи збори і беручи участь в наукових проектах чи телевізійних шоу місцевого телеканалу, то Хен ще збирався відвідувати лише заняття.

  - Мені потрібно отримувати не менше 'С' за предмет. Тоді не доведеться йти на перевдачу і брати повторні курси лекцій.

  Якщо Лі Ген пропустив заняття, то це не лише домовиться з приводу деканату, але й призведе до провалу на екзаменах, а там вже і до відрахування за невдачу. Отже, оплачуючи навчання дорогої якості, він намагався відвідувати всі лекції навіть при тому, що в колективі про нього склалося досить погано.

  Але той факт, що навіть при добрій відвідуванні можна було сподіватися отримання потрібної оцінки, вселяв у Хена здорову порцію оптимізму.

  Кожного разу, коли він приходив на заняття, то сідав у перший ряд перед професором.

  - Ти чув, що говорять про професора Чонг Донміна?

  - Угу. Кажуть, на його лекціях дуже цікаво.

  - Наступного семестру потрібно записатися до нього на заняття.

  Під час змін Лі Хену доводилось слухати всю балакучу, що доносилася до його вух. В основному його студенти обговорювали дві теми: заняття і пригоди в Королівській дорозі.

  - Ти сьогодні будеш полювати в Медіумі?

  - Не-а. Спочатку треба підібрати екіпіровку.

  - І на що цілився?

  Комплект Себона з короткою охороною.

  - А гроші-то зібрав?

  - Копил цілий місяць. І ось завтра збираюся купити. Не терпиться приміряти. Я весь у очікуванні.

  - Ого! Коли ж і я зможу вдягнути такий комплект? Чесне слово, заздрю тобі.

  Кутики рота Лі Хена крадькома скинулися в легку ухмулку.

  'Ось вже точно студенти, все б їм гроші витрачати'.

  Комплект Себона на аукціоні коштував близько 420 доларів! І носити його гравці зможуть всього десь до 250-го рівня.

  'Совсно, школу вони закінчили недавно, так що, і правда, рівнями блидіти не повинні'.

  З погляду темних геймерів, до кім Хен себе також трохи зарахували.

  Губи Лі Хена розтягнулися в доситьій усмішки. Однак він почув тихий шепіт інших студентів.

  - Той другий хлопець знову сміється з нас!

  - І головне, ще так наковталося скелею.

  - Повне нікчемне.

  Під час навчання Лі Ген став об’єктом ненависті.

  Кожного дня після занять він відразу вирушав додому, не беручи участі в діяльності факультету і не розмовляв ні з ким із своєї групи. Студенти намагалися триматися подалі від нього, бо за ним була слава обманщика і хвалька.

  'Ну, а що, вже нічого не зробиш'.

  На всіх змінах Хен старанно дивився в підручник, але до будь-яких перемін у стосунках з іншими це не привело.

  - Тільки робить вигляд, що вчиться...

  - Краще б навчився не позіхати під час занять...

  Загалом, лайка так і не переставала. З огляду на упередження люди схильні оцінювати будь - які погані вчинки людини, хоч би що вона робила. Насправді вони думали про правду, бо Лі Хен не збирався перенапрягтись у навчанні.

  'Мені головне - не вибачитися перед деканатом та не отримати в якості оцінки "F'.

  Хен боявся тільки одного - відрахувань. Коли він відвідував заняття, то не брав участі в будь - якій галузі навчання. Це звичайно допомогло йому розвинути добрі стосунки з іншими.

  'Ну так, у мене така доля, і що?'

  Ось так Лі Ген і ходив до університету. Навіть не намагаючись змінити ситуацію.

  Однак сьогодні мало чим відрізняється від попередніх. У більшості студентів горіли очі, а навколо чулися безперервні шушуканья.

  - А цього року куди планується виїзд?

  - Без понятия. Це тримається в секреті.

  - Минулого року, кажуть, було просто нереально цікаво!

  Лі Хен ніяк не міг зрозуміти, про що йшла мова.

  'Що тут за поїздка, та ще й на вихідні?'

  Він вважав, що це не має нічого спільного з ним і не переживав за нього. Але коли лекція вже закінчувалась, професор несподівано сказав:

  - Ну, що, у нас ще залишилося трохи часу. Поговоримо про наступний поїзд?

  Щорічне свято кафедри! Інші студенти, які від старших студентів до друзів вже чули про нього. Лі Хен ж нічого не знав.

  'Ну, а до нас-то яке це має відношення?'

  Без сумніву, Хен збирався відвернутися від подорожі. Адже якби він мав стільки часу, то міг би використати його на полювання або створення нових скульптур!

  Але професор, прочитавши думки Лі Гена, повільно і важливо сказав:

  - Пригоди в реальному світі не менш важливі для того, щоб краще зрозуміти принципи дії віртуальної реальності. І завдання майбутнього заходу полягає не в тому, щоб смачно поїсти і погуляти. Професори оцінюватимуть роботу кожної команди, а потім відбивають усі в табелях успішності. Звичайно, ті, хто не братиме участі в цій праці, не отримають жодних оцінок. Так що все у ваших руках.

  Студенти дуже зраділи. Попереду були не наступні лекції, а поїздка, та ще й така, що відіб'ється на успішності!

  Лі Хену ж волі-неволів довелося налаштувати на участь.

  - Професор, а яке завдання цього походу?

  - Так. В якому форматі він піде? Розкажіть мені!

  Виїзди школи Віртуальної реальності були дуже своєрідними. І їхньою головною метою були не відпочинок чи прогулянка, а практичність нових знань.

  Кожен раз він змінювався і, звичайно ж, не хотів говорити про те, що чекає студентів цього року.

  Всі подробиці можна дізнатися після завершення формування груп. Отже, у другій половині дня всі повинні прибути в актовий зал. До речі, як стало відомо сьогодні на уроках прийшла всім добре знана студентка Союн. Чесно кажучи, я не думаю, що вона піде з нами, але хто знає... Чоловіча частина колективу, думаю, варто і на надією?

  Після останніх слів очі хлопців загорілися.

*

  Після подальших занять Лі Ген повільно йшов у напрямку активного залу.

  'Виходить щось дійсно дивне'.

  Біля бібліотеки не було ні душі. У звичайний час класи, які кишать лужейками або ж аудіо-звуальні кабінети теж були порожні. Та й насилу можна було побачити когось у студентській їдальні або біля прилавка.

  "Похоже, заняття сьогодні у всіх закінчилися рано'.

  Лі Хен йшов неквапливою ходкою. Він вирішив взяти участь у поїздці, але оскільки його душа не мала до цієї справи, то він обмежував себе лише мінімальним.

  "Будемо вважати, що участь необхідно для отримання оцінки".

  Повільно крокуючи, Лі Ген підійшов до активного залу. Він трохи спізнився. Так що до його приходу біля входу вже зібралася невелика юрба, яка складалася, правда, з одних хлопців...

  - Не штовхайся!

  - Де? Ну, де ж?

  - Ось там!

  Ті хлопці, що стояли далі від входу, намагалися в будь-що стало розглянути щось у актовому залі.

  - Я з факультету електроніки. Ми там всі бідні студенти, пропустіть нас, дайте хоч трохи приходити, - благав один з хлопців стоячих біля входу в актовий зал тестів.

  - Візьми себе в руки, бідний студент!

  - Ну, пустіть! Після того, як я побачив її, що мені накажете жити!

  - Ах! Хлопець правду говорить! Я теж помилився з вибором своєї дівчини, тож прошу, впустіть і мене також хоч на хвилинку...

  Подібно до телефонного дзвінка еху, по коридору лунали прохання студентів.

  Лі Хен ледве проліз через натовп і опинився біля входу в акції. Там пара старшокласників з Віртуальної реальності перевірили особисті дані всіх людей, які приходили.

  - Вибачте, але студентам з інших факультетів вхід заборонено.

   Старшекурсники зупинили того, хто вже почав заходити до залу Лі Гена.

  - Я теж з факультету Віртуальній реальності.

  - Що?

  - Я першокурсник.

  Навіть коли Лі Ген відповідав впевнено, старші студенти тільки подивилися один на одного.

  - Першокурсник?

  - Хтось його знає?

  Ніхто з старшокласників не знав Лі Хена. Це сталося тому, що з самого початку в університеті він був 'тише води, нижче трави'.

  Одна старша студентка розгубилась і запитала:

  - Пробач, а можна поглянути на твій студентський?

  - Так, прошу.

  Лі Хен дістав і простягнув їй студентський квиток.

  - Справді. Ну, тоді проходь.

  - Дякую.

  Лі Хен забрав студентський будинок і пройшов всередину актового залу. Майже всі першокурсники факультету Віртуальній реальності прийшли сюди заздалегідь. Але його здивувало не те, що погляди більшості хлопців і дівчат були спрямовані в однакову сторону.

  - Реально красива.

  - Богиня, просто богиня!

  - Як можна бути такою красивою?

  - Хоча б одне слово почути від неї. Я був би такий щасливий, якби вона хоч раз назвала мене по імені.

  - А я б за це знову пішов до армії!

  Як хворі, вони постійно бурмотіли. І дівчата, в принципі, не дуже відрізнялися від них. Гарна жінка їм також подобалася. Інша справа, що вони були присутні ревнощів до конкурентки і вуличного тонких заздростей.

  Лі Ген теж кинув погляд туди, куди всі інші дивилися.

  'Що вони там таке побачили?'

  І він зміг її побачити.

  Союн!

  Її надзвичайно чисту і світлу, як у дитини, шкіру. Її великі очі, як у лані. Ідеально вигинаються брови. Бездоганна лінія носа. Краса її обличчя зачаровує. Руки і ноги - все її тіло було прекрасним! Крім того, одяг був настільки елегантний на її фігурі, що здавалося, ніби його створили лише для неї.

  Соун просто випромінювала сяйво.

  Сказати, що Лі Хен здивувався, значить нічого не сказати.

  - Ох!

  Невже Сюн дійсно реальний?

  "А я був впевнений, що вона всього-навсішого виставив по максимуму значення Обаанія".

  Але в порівнянні з реальним виглядом Суйн у Королівській дорозі точно чогось не вистачало.

  'Ну, звичайно, в Королівській дорозі вона ж носить несловні обладунки'.

  Чи Хен розгубився, дивлячись на Союн. І тут те чи вона щось відчула, то ще що, але несподівано блискавично повернулася туди, де перебував Лі Хен.

  - Упс!

  Лі Гену вдалося уникнути її очей, швидко сховавшись за дівчат, що стояли поряд.

  Він діяв практично на інстинктах! Все тому, що в Королівській дорозі він без будь-якого дозволу зробив безліч статуй з використанням образу Союн! Утайне від неї! І тепер у будь-який момент могла піти розплата. Тепер Хен на автоматі діяв так само, як і у реальному житті.

  Сюн, пильно подивившись деякий час туди, де ховався Лі Ген, знову відвернулась.

  І тільки тоді Лі Ген зміг виповзти з-за дівчат. І, намагаючись не потрапити на очі Союн, попрямував до протилежної частини залу.

  Позаду нього студентки тихо зашепталися.

  - Ти це бачила, бачила? Він уникав її погляду.

  - Оу, аж мурашки по шкірі.

  - І справді, такий невихований хлопець.

  І знову Гена неправильно зрозуміли. Проте упереджена думка не лише заселилася в головах однокурсників, але й почала пустити міцні корені. Лі Хен просто не знав, як виправити ситуацію.

*

  На сцені актового залу разом з кількома старшокласниками підвівся професор.

  - Цього року виїзд було вирішено провести на острові Сингбонг. Так-так, саме на цьому острові, природа і гори яких стоять недоторканими з часів неоліта...

  Професор почав пояснювати основні моменти майбутньої подорожі, і тільки його майже ніхто не слухав. Студенти були зосереджені лише на Сон, її чисті й чарівні очі.

  Звичайно, поруч з нею було найбільше студентів. Але не першокурсників. Їм лишалося тільки здалека дивитися да мріяти про нездійсненне.

  - Так ось вона яка, Союн. А я ще думав, що чутки занадто вже перебільшені. Але насправді вона просто нереальна!

  - Мені здається, що жодна з сьогоднішніх поп-зірок не може зрівнятися з нею.

  - Цікаво, а чому вона все мовчить?

  - Ти не знаєш? Кажуть, Союн у дитинстві зазнала сильного шоку і з тих пір не розмовляє.

  - Що, правда? Так от чому вона така 'нежива'.

  - Вона взагалі рідко ходить на заняття. Цього року я вперше прийшла.

  - Так-а, така відсторонена і настільки ніжна ...

  Лі Хену хотілося закричати:

  'Ви нічого не розумієте!'

  Як можна було говорити, що Союн « надійна »?

  Хтось, а Лі Хен знав справжню Союн. Якби вони бачили, як вона протягом трьох ночей і чотирьох днів винищувала монстрів, то не змогли б сказати, що вона « надійна ».

  Водійка, яка володіє зброєю так, що позаздрить найбільш високорівні гравці. Дівчина, від помахів меча якої навіть Лі Хена кидала в тремтіння.

  'І ось тепер вони називають її ніжною!'

  І навколо Хена люди жорстоко помилялися не тільки в цьому...

  Союн МОГЛА КАЖЕ!

  Спочатку Лі Хен теж помилявся щодо її мовчання, але напередодні загибелі від Костяного дракона вона крикнула йому: 'Друг'.

  'Тоді вона заговорила зі мною, навіть зареєстрована дружбу, щоб знайти в будь-якому кутку континенту. Все тому, що їй було шкода втратити випалих після смерті предмети'.

  Але навіть на цьому її жорсткості не закінчувалися. Лі Ген намагався заговорити з нею кожного разу, коли вона входила у гру. Але відповіді на ці запитання не було.

  'А ж у мене її плащ-накидка з шкури чорного кабану. А вона все одно ігнорує. Мабуть, такі речі їй вже не потрібні. Можливо вона полює десь або виконує якесь цікаве завдання, але чому тоді на мій 'шепот' не відповідає?"

  Жорстока природа Союн!

  Лі Ген шкодував тих, хто помилявся в ній.

  Але професор продовжував пояснювати суть подорожі:

  - ... Ось чому ми зараз сформуємо групи. До відома, майбутнє зібрання буде дуже відрізнятися від усіх попередніх. Формат цього року - дике життя.

  - Дике життя? - Рознеслися вигуки серед першокурсників.

  Тому що багато з них ніколи не покидали батьківського осередку.

  - Так. Саме - дике життя. Не буде певних місць ночівлі або будь-яких інших благ.

  - А що з предметами першої необхідності?

  - Вам доведеться їх робити самим.

  - Що?

  - Кожному доведеться закупити все необхідне і узгодити загальний список зі своєю групою. Єдине, що визначене з нашого боку, так це сума бюджету. П'ятдесят доларів на людину! І ви не зможете взяти нічого над цього ліміту!

  Почувши ці слова, першокурсники були просто обшарпані.

  - Боже мій! Тільки п'ятдесят доларів!

  - Що взагалі можна купити за таку суму?

  Побачивши, що студенти в залі трохи пошарпані, професор поспішив продовжити:

  - Звичайно, на перший погляд вам здається, що суми в п'ятдесят доларів занадто мало, щоб прожити дві ночі і три дні. Але це не так. Якщо ви плануєте наперед все, що слід зробити у групі, то зможете легко подолати її. А вже в залежності від того, як ви пристосуєтесь до дикого життя, професори дадуть вам оцінки. Отже, будь ласка, віднесися до цього серйозно.

  На сьогодні обід у студентській їдальні коштував близько десяти доларів. Отже, виділили суму на перший погляд було достатньо притиску.

  Лі Хен думав інакше.

  'Вперед просто розкішна поїздка. Цікаво, і де це у світі потрібно п'ятдесят доларів щоб прожити три дні в горах? '

  Йому здавалося, що він зможе прожити цілий тиждень при обережному витрачанні грошей. В останні дні стояла досить тепла погода. Але навіть якщо похолодає, то лише один лист газети може зробити багато чого.

  Все, що було потрібно Лі Хену на ці три дні - це тільки п'ять-шат газетних аркушів! І якщо навіть не буде їх, він міг цілком непогано провести час і з порожніми руками. Тому що залишалися камені, розколи які, можна не тільки викопати яму для ночівки, але й розкопати корінь, на яких легко протриматися пару-будівні тижнів!

  - Отже, кожна група формується з восьми чоловік. І хоч старші студенти теж їдуть, брати участь в процесі формування груп вони не будуть. Отже, сподіваємося, ви самі керуєтесь особистими прихильностями і виберете когось серед них та зберетеся разом. Єдине, що вам потрібно зробити під час формування - це наявність трьох дівчат і трьох хлопців. Ну, ось і все, можете приступити!

  Студенти відразу включилися в процес. Перш за все кожен з них шукав людей, які змогли б зійтись ближче.

  - Соно, давай сюди.

  - Чежин, йди до нас!

  Тому що першочергове випробування мало бути успішним, кожен хотів зібрати групу з міцно об’єднаних людей. Перш за все вони вибирали друзів або навіть добрих знайомих.

  Лі Хен ж розсіяно стояв на місці.

  'У мене і знайомих-то практично немає. Мабуть, доведеться почекати і вступити туди, де залишиться вільне місце.

  Він зовсім не хвилювався за оцінки, так що і різниця в тому, з ким доведеться піти, не бачив.

  - Донхен, сюди!

  - Санхо, вступай у нашу групу.

  Як і думав Хен, більшість студентів збиралася в групи знайомств.

  З бігом часу кількість людей дедалі зменшується, і невдовзі залишилося не більше однієї третьої.

  Серед них були і знайомі йому Пак Сунджо, Лі Южен та Мін Сора, які не ввійшли ще до жодної групи. Першокурсникам, які не мали широкого кола знайомих, було важче визначитись, ніж старшим учням.

  Зрештою залишилося лише двадцять чоловік!

  Пак Сунджо помітив Лі Хена.

  - Эй, Лі Хэн. Йди до нас! У нас два вільні місця.

  Напевно він вирішив, що в даному випадку навіть такий знайомий буде краще, ніж будь-хто інший. Але через це Хен опинився в доволі незручному становищі.

  - Може, візьмете кого іншого? Я, взагалі-то, в майбутній поїздці особливо не збирався.

  - Все одно! Давай з нами!

  - І навіщо я вам здався? Ну, якщо тільки наполягаєте...

  Лі Хен, трохи "потинаючись" все ж вступив до групи Пан Сунджо. Разом з ним були Лі Южон, Мін Сора і Чхве Сангжун, яких він вже знав, а також кілька інших людей.

  - Добрий день. Я Хонг Сонге.

  - Я багато чула про вас. Мене звуть Джу Юнхі.

  - Лі Ген. До ваших послуг.

  І хоча ці дві дівчини Лі Хен, очевидно, не дуже зраділи, оскільки серед студентів він мав погану репутацію, але виявляв антипатію до нього.

  'Ну, ми просто трохи побудемо разом, а як поїздка закінчиться, все стане старим'.

  Лі Хен прихильно поставився до всього, що відбувається. Тому що, по правді кажучи, хоч він і не думав спочатку їхати кудись, майбутня поїздка вже встигла захопити його думки. Це перша спільна подорож у його житті!

  Але раптом хтось підійшов і встав позаду Лі Хена.

  Сун не думала про участь у майбутній поїздці.

  'Я нікому не сподобаюсь'.

  Побоюючись отримати ще одну 'рану на серце, вона уникала зустрічатися з незнайомими людьми і міцно відлучилася від будь-яких знайомств.

  Але тут вона виявила Лі Гена.

  'Це він'.

  Його неможливо було не впізнати, тому що в Королівській дорозі він мав однакову зовнішність. Вона випадково зустрілася з людиною, яка подорожувала багато місяців і ділилася їжею та займалася його роботою над скульптурами.

  Союн сама не віддаючи собі звіту, пішла вперед.

  Лі Хен, який вже почав здогадатися про реакцію інших людей, що його чекає, повернувся назад. Позаду стояла вона. І Хен інстинктивно розумів, до чого все це веде. Його праве око задерся в нервовому тиці.

  - Ты... Що, теж збираєшся їхати?

  Союн мовчазно кивнула.

  Якщо Лі Ген йде, то їй здавалося нормальним піти слідом за ним. Вона була твердо переконана, що він її не прожене. Вони були друзями. Вона вважала його другом ще до того, як зареєструвала дружбу в грі.

  - А-а! - скрикнув, що не чекали подібного Лі Хен.

  Це стало для нього справжнім кошмаром!

  Ця 'причинна гадюка' Союн тепер зібралася поїхати з ним.

  'Стопроцентно, вона щось задумав. Щось задумав проти мене!

  Мало йому послав Господь мук у Королівській дорозі, так тепер вона ще і в реальному світі буде переслідувати його.

  'Господи, до яких пір вона збирається мене мучити?'

  Все ж Лі Ген знайшов сили, щоб посміхнутися. Будь - яка сучасна крапелька нарікання може принести жахливі наслідки у майбутньому. Хто знає, як вона помститься йому потім в Королівській дорозі.

  'У тихому омуті чері водяться'.

  Як же тепер дізнатися, чи не захоче вона після поїздки знайти і вбити його в грі?

  Лі Хену не залишалося нічого іншого, як тільки утримувати усмішку на обличчі.

  Моя фірмова, вже стала звичною усмішкою!

  Кінець 11-ої книги

  ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ...

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor