Том 7

Розділ 1. Жага бою.

  Віід прямував до скелястого масиву біля ущелини Юноф.

  По дорозі до нього нападали такі монстри, як Єгу. Але завдяки тому що він добре знав їх і успішно добрався до мети, йому вдалося врятуватися.

  Оглянувши скелі, Вік досить посміхнувся:

  - Тут достатньо матеріалу.

  Він подорожував з Союн кілька днів! Так, у дорозі довелося терпіти незручності, розподіляти їжу, ремонтувати обладунки, але тільки так вдалося підняти скульптурну майстерність до вищого рівня.

  Справді, немає більшої краси мистецтва, ніж прекрасна жінка!

  О, Союн! Білі гладкі стегна, чорне волосся, тонка талія. Задовга шия, бездоганні вигини ключиць, чистий блиск шкіри обличчя - не перелічити всього! Протягом року її образ не був нудним для нього. Завдяки Сонюн він досяг успіху у створенні чудових робіт, але тепер настав час створити щось величне.

  - Перевірити навички! Оживлення скульптури!

  Техніка, доступна тільки на найвищому рівні скульптурної майстерності!

  Після кожного використання гравець втрачає 2 рівні і 10 балів мистецтва - дороге задоволення! Однак у свій час вміння може відігравати вирішальну роль.

  - Це інвестиції в перемогу!

  Вікід дістав ніж для різьблення і почав нову скульптуру. Він мав виносити й оживити монстра.

  - Орки і темні ельфи. Начебто достатньо сил для боротьби, але потрібно створити будь-яких істот на випадок, якщо знадобиться допомога.

  Спочатку він вирізав дракона з довгими крилами, гострими кігтями та веслим животом.

  Криластий дракон - дуже сильний монстр.

  Ця істота вища за 380 і дуже міцна шкірою, яку не пробити ні ножем, ані чарами. Дракон може вільно літати зі швидкістю, яка дозволяє нагнати будь - який кінь.

  Звичайно, дракон, створений Віідом, не буде таким же могутнім як справжній. Сила вапна залежить від майстерності скульптора, і незважаючи на те що вона виглядає подібною до неї, то жвава статуя завжди відрізнятиметься від свого виду.

   - За неімінням часу виріжу посереднього дракона.

  Працюючи, він мало не плакав.

  Щоб оживити скульптури, потрібно буде назавжди розпрощатися з отриманими рівнями. Звичайно, потрібна гарна або велична статуя, але як же шкода, що в поспіху доводиться працювати неаккуратно!

  'Скульптура повинна бути якомога кращою, а часу в обріз!'

  Навіть якщо викластися на всю котушку і працювати не змикаючи очей дві ночі підряд, час на створення 10-метрового монстра міг просто не схопити.

  У результаті Віід створив статую, схожу на дракона лише в загальних рисах, але всі вони: випіруючи живіт, розтулена паща, гострі кігті - мали загрозливий вигляд.

  Дзінь!

  Мабуть, завдяки найвищому рівня скульптурної майстерності Віід вирізавши статую недбало, все ж зміг створити Прекрасну роботу. Але технологія, непристойна професіонала, відбивалась на нижчих балах слави.

  З часом популярність швидко зросла за рахунок чудових робіт. Тепер значно ефективніше полювати або виконувати завдання.

  Хоча й залишався ще один спосіб - створення Прекрасних скульптур.

  Правда, як і у випадку з чудовими роботами, досвід за Величні теж стане зменшуватися, а тоді волею-неволю Віїду доведеться валяти ще більш майстерно, можливо навіть із місячного світла!

  Тому й немає в грі прославлених скульпторів. Щоб досягти цієї мети, потрібно не лише наполегливо працювати, але й постійно удосконалювати свою майстерність.

  - Добре. Тепер час...

  Оскільки статуя вийшла чудовою, все не так вже й погано.

  Але Вікід вагався. Йому важко дається досвід. Займаючись завдання, насілу вдалося дістатися до 299-го рівня. Ще трохи, і буде взято 300-й, але використання уміння відкинеться назад на 2 рівні.

  - Нічого не поробиш. Оживлення скульптури!

  Віід торкнувся морди статуї. На поверхні каменя проступили тонкі тріщини. Роздався тріск, і дракон з’явився на світ як курча. Вікід створив живу істоту!

  Скульптор має дивовижний дар!

  Він створив живого дракона.

  - Фу-ух, я справився.

  Віід подивився на своє творіння.

  "Зживлення скульптури" - великий дар. Зазвичай ремісники не мають серйозних бойових навичок, але цей - вище будь-яких сподівань. Дракон отримав величезну силу, здатність швидко літати і боротися з монстрами.

  Гейхар фон Арпен, легендарний імператор, який вперше об'єднав усі землі материка!

  Скульптор, який досягнув такої майстерності, що міг оживити свої творіння.

  Але, на жаль, технологія оживлення скульптури мала свої недоліки. На відміну від Заклиначів, які могли б також покликати на допомогу істот, скульптор не мав досвіду у своїх створіннях. У бою жваві статуї копіювали досвід і підвищували рівні, наче гравці. І з часом ставали набагато сильнішими за будь - які покликані магією істоти.

  Але тут з'являвся головний підвох. Якщо покликані заклиначем істоти після смертельного удару зникають, а потім можуть бути викликані знову з повними силами, то жваві скульптури помирають. Крім того, якщо скульптура розлетілася на дрібні шматочки, її не можна було навіть відновити! Скульптура, на створення якої було витрачено 2 рівні гравця, могла б назавжди зникнути! У певному розумінні смерть жвавого створіння ставала трагічною смертю звичайного гравця.

  'Некорисливо зловживати своєю здатністю. Доведеться стежити за покликаними істотами, як за солдатами в підрозділі'.

  Скульптор - професія з високими показниками мистецтва і низькими бойовими навичками. Але, пожертвувавши своїми характеристиками, він міг покликати на допомогу могутніх істот, які билися за нього.

  Дракон розтрощив крила і випростався. Він був дійсно величезний: одна тільки голова завбільшки з людину.

  Змахуючи крилами, він хитнув головою і виголосив перше слово:

  - Пане!

  Почесні навернення глибоко зворушили Віда.

  - Так, я твій господар.

  Тоді дракон оглянув себе і обурився запитав:

  - Чому ти створив мене таким потворним?

  - ...

  - Ти що, замість рук працював ногами?

  - ...

  О, ця істота була дуже гордою! Здається, що його зовнішність не влаштовувалася.

  Для створення такої великої праці потрібно багато часу. У поспіху не все вдалося доробити, і в результаті нечіткі фрагменти надали дракону грубого вигляду.

  - Я подарував тобі життя, я тебе створив. Ти повинен йти за мною і вірно служити.

  Війду здавалося, що він зазнав нестерпних мук ріжениці і тепер розуміє почуття матері. Давши скульптурі життя, яке стало для неї сильним і приємним, він хотів якомога більше дбати про її потреби.

  Дракон не лишився у боргу, виконавши:

  - Краще б ти мене не створював.

  - ...

  Статуя виявилася надзвичайно гордою і владною, але Віід все одно зможе зробити з неї гідного помічника. Будь - яке, навіть найзапекліше створіння може підвести лестощі!

  Вікід підбурив дракона словами:

  - Слухай, ти не думав про те, що твоє рішуче обличчя говорить про твою витривалість і силу?

  Добродушний дракон повірив словам творця.

  - Добре, господаре, мені здається, не так все і погано.

  - Не забувай, я тебе створив і ти повинен мені підкорятися.

  - Зрозумів. Скажіть, яке у мене ім'я?

  Віід задумався, як назвати дракона.

  - Господарю, придумайте мені гарне ім'я.

  Дракон напружився в очікуванні. Горді й самолюбні, він вважав себе гідним найвеличнішого імені.

  Вікід подумав і вирішив:

  - Я назву тебе Ваїл.

  - Мені подобається, як звучить моє ім'я. А що воно означає?

  Це означає, що ти - найвеличніше створіння в небі.

  Після цих слів дракон з радістю замахнув крилами, піднявши сильний вітер.

  - Мені подобається моє ім'я.

  - Радий за тебе. Я придумав це ім'я саме для тебе, Ваїл, - розчулився Віід.

  - Господарю, дякую за таке хороше ім'я. Можна запитати?

  - Так, питай.

  - Коли Ви будете створювати моїх братів, якими іменами ви їх надіватимете?

  Вікід вирішив давати схожі імена:

  - Вадул.

  - Він буде моїм братом?

  - Так.

  - А якщо буде ще брат, як Ви його назвете?

  - Васам.

  - Мені дуже подобається.

  Дракон з радістю весь час плескав крилами. Віід подумав: "Всі ж у нього мізки, як в Авіаків!"

  Подібно до жителів небесного міста Лавіас, крилаті істоти не мають особливих розумових здібностей. Крім того, дракон був створений з каменю. Птахові мізки в голові з каменю! Це не дуже добре, щоб милувались.

  - Треба висуватися. Підсади мене!

  - Так, хазяїне.

  Віід забрався на шию дракона.

  Роздався шелест крил, і після декількох помахів дракон легко піднявся в повітря. Ущелина Юнофт в лічені хвилини зникла.

  Та маленька точка в темряві - прекрасна статуя на кольоровому поляні. Там залишилася Союн.

  Вікід намагався приховати скульптуру, але Союн знайшла її.

  - Невідомо, коли ми з нею зможемо зустрітися знову. Союн - найпрекрасніша жінка, яку я колись бачив.

  Віід похитав головою. Коли Сун побачила статую, то могла здогадатися, що вона дала їй модель.

  - При наступній зустрічі потрібно бути максимально обережним. Можливо, вона захоче мене вбити.

  Віід без жалю покинув ущелину Юноф. Завдяки жвавому скульптурі йому не довелося йти пішки складними стежками, і він уникнув небезпечних монстрів — жодного з тамтешніх мешканців не зможе дістати великого дракона.

  Вони швидко добралися до гірського хребта Юріна.

*

  Союн спробувала посміхнутись. Вона хотіла скопіювати вираз обличчя статуї.

  Раптом їй вдалося підняти куточки губ, і вона відчула на собі дуже дивні почуття. Соун більше пошевелила губами. У неї навіть з'явилися ямочки на щоках, але це не було схоже на усмішку. Здавалося, що вона хмуриться.

  "Відмо, так і не вдасться посміхнутися".

  Вона знову спробувала, але це було ще раз.

  'Чому це так складно?'

  Здавалося, м'язи обличчя не слухаються її, але вона наполегливо, знову і знов намагалася підкорити собі губи...

  І ось, нарешті, їй практично вдалося це зробити. На її обличчі з'явилася хоч і крива, але все одно повна чарівність усмішки. Що-що, а міміка не потребує слів.

  Прекрасна дівчина з її статуями була чудовою картиною. На фоні скелі та ущелини Юноф вони стали захопливим видовищем.

  І нехай Союн як і раніше не могла говорити та сміятися, в цей момент вона відчула себе набагато краще. Вона вважала, що світ навколо неї трохи змінився.

*

  Над дорогою рознісся перестук копит - під'їжджали телеги торговців, які перевозили товари. Після довгої подорожі караван нарешті прибув до розкішного замку.

  Той, хто сидів на місці купра торговець подивився на дах повозки і крикнув:

  - Воїн, ми приїхали!

  - Що, вже?

  Чоловік, який лежав на даху, зіскочив на землю.

  - Ми прибули в королівство Фреїн.

  У чоловіка були широкі плечі і загоріло, нічим не помітне обличчя. Коротко стрижене волосся набрало йому трохи безглуздого вигляду.

  449 МЕЧ!

  У своїй подорожі він дістався до королівства Фреїн.

  Насправді рівень 449-го був набагато нижчим, ніж у його колег. Він тільки-тільки перейшов на 200-й, і на це була причина. Приблизно 5 рівнів тому він почав поодинці полювати на оленів з єдиною метою.

  - У них така смачна кров!

  Він убивав своїх жертв, встромляючи їм залізну трубку.

  Залишивши свій плащ, 449-й швидко попрямував до замку. Усе його майно складалося з поношеного одягу й одного клинка. Інші гравці витрачали гроші на їжу та обмундирування.

  'Воїну достатньо мати зброю. Решта лише заважає.

  МЕЧ розпочав пошуки славетних людей Фреїна. Прокурори, майстри, воїни, лицарі - його не турбувало те, якою вони професії. Головне, щоб вони вміли битися і були сильнішими за нього.

  - Я чув, Ви прославилися в королівстві своєю силою. Я викликаю Вас на поєдинок!

  Люди, до яких він звертався, були збентежені тим, що їх спричиняє обурений.

  - Ти в своєму розумі? У мене 280 рівень, у тебе - набагато нижче. І до того ж у тебе зовсім немає кіпіровки.

  - Абсолютно вірно. Так Ви приймаєте мій виклик?

  Зазвичай люди без особливих роздумів погоджувалися, беручи до уваги такі пропозиції, як розлучення.

  - Добре. Не жалій пізніше про своє рішення.

  - Не турбуйтеся.

  Цього разу жертвою 449-го став паладин.

  У лицаря з'явилося погане передчуття.

  'Каже, я щось чув про людину, яка подорожує в такому одязі ... Ні, не можу згадати. Нехай. Це буде всього лише невелика битва.

  - Святий щит! - Він активував першу зі своїх технік. - Благословення бога сонця, знизи на мене! Він продовжував свою молитву, яка захищала тіло і підвищила силу та могла відновити здоров'я в критичній ситуації. Саме через таку магію звичайні люди уникали схваток з паладинами.

  - Святе лезо!

  Крихітний лицар загорівся білим світлом, що наносило ворога і при кожному змаху залишав слід. Цей ефект застосовується до сильної атаки паладин, яку він почав використовувати для манівців.

  - В бій!

  Розмахуючи мечем і освітлюючи все навколо, паладин роївся в атаку. МЕЧ спритно ухилився.

  'Дивні можливості! Але чим більше магів, тим більш вразливих місць. Потрібно знайти колоду.

  Розтрачаючи здоров'я, 449-й кинувся в клубок світла. Приблизившись до лицаря, він помахнув мечем і крикнув:

  - Голова!

  Зляканий паладин блокував випади МЕЧу, але клинок противник вліз у повітря, як змія, і вдарив!

  - Зап'ясті!

  Цього разу меч Майстра бою опустився до пензлика. Рицар все більш махнув зброєю, але якимось чудом 449-й знову наблизився.

  Паладін напружився. Він воював у багатьох сутичках, завжди залежав від сили та навичок учасників і зазвичай противники з великою різницею в рівнях не брали до уваги бажання один одного.

  'Він добре бореться'.

  Рицар відвів меч до грудей і різко атакував.

  - Удар!

  Паладин вкладав у напад усю силу, щоб напевно вбити противника. Але 449-й не відступив ні на крок. Його клинок рухався прямо до цілі, все тіло стало продовженням зброї.

  Удар!

  Клібок злегка зачепив боком паладина - він втратив лише незначну частину здоров'я. Щоб прорватися крізь атаку святого леза і наблизитись до ворога, 449 МІЧ витратив 20% здоров'я. У порівнянні з цим лицар майже не постраждав - значною мірою завдяки заклинанню відновлення.

  Однак тепер паладин бився на повну силу.

  Довкола поєдинок зібрався натовп спостерігачів.

  - Ця людина...

  - Я чув про людей, які ходять у подібних одежинах і викликають на бій тільки сильних противників.

  - Вони б'ються, використовуючи тільки мистецтво фехтування.

  - Це один з них!

  Чутки про те, як у Версальському континенті з’явилися такі шкідливі звички, вже давно рознеслися по цілій країні.

  Навики і рівень 449-го були дуже низькими. Хоча він належав до Майстра бою, у 80 - му рівні його схоплення було нерівною. Крім того, відсутність екіпіровки зробило його уразливим.

  Але 449-го мав лише одну ціль.

  'Я повинен битися з сильними суперниками. Це найважливіше. Щоб стати сильнішим, я повинен битися'.

  Найважливіше знайти гідного і викликати його на бій.

  Коли він вибирав для того, щоб боротися з проблемами набагато вищі за своїх противників, то частіше програвав, ніж вигравав. Однак не можна нехтувати вміннями і магією.

  ЦЕЙ МЕЧ бився не тільки з людьми. Він також вступав у сутичку з різними монстрами, майже нічого не знаючи про місцевість, де знаходився, і що живе там чудовиська. Коли він зустрічався з живими істотами, то відразу кидався у бій і вже там дізнавався про них усе необхідне.

  МЕЧІ були байдужі до рівня, і вони прагнули удосконалити свої володіння мечем на поєдинках з вищими ворогами. Низькі особливості гри компенсували вправність фехтування.

  Подорожуючи Версальським континентом, 449-й тільки й робив те, що бився з гравцями і монстрами. Усі його школи надіялися лише на власний клинок. Вони були солдатами, які захищали жінок і дітей. Вони були дуже повільно підвищуються, але всі бойові характеристики постійно зростали.

  Перша п’ятірка МЕЧей сиділа в фортеці Серабург за столом, накритий численними ячами.

   - Без інших якось порожній.

  Другий МЕЧ посміхнувся на зауваження вчителя.

  - Зате ми можемо насолоджуватися рідкісними хвилинами свободи.

  - Твоя правда.

  -чальники мусять вчитися майстерності, беручи участь у реальних боях, - позначили інші.

  - Щоб загарбати свою зброю, спочатку треба закалити себе. Мистецтво фехтування зростає, нагромаджуючи досвід та перемогу.

  - Треба чітко ставити мету і постійно йти до неї. Часто самих тренувань недостатньо. Живий досвід дозволяє нам дізнатися про свої можливості і підстежити пошуки знань та нових навичок.

  Інструктори насолоджувалися трапезами.

  - Я думаю, ми зробили правильно, відправивши воїнів виконувати їх місію.

  - Так, це так, вчитель, - посміхнувся другий.

  МЕЧІ, ведучи розмову, продовжили вечерю.

  Вся їжа на столі була куплена на гроші вихованців. Золото могло тільки перешкодити учням у їхній місії, і під керівництвом цього порівняння інструктори присвоювали весь заробіток спекулянтів.

  Тим часом мешканці Земель відчаю - орки і темні ельфи - зібралися в одне військо. Це була величезна армія! Вони об’єдналися для боротьби з легіонами, і кожен мав свої причини йти на війну.

  - Я думав, ти втік, - зарозуміло заявив некромант Барабол, але умолк, зловивши погляд Віди.

  Великий і гордий орк Карічі!

  Після повернення до гірського пасма Юрокіна Вінд за допомогою скульптурної майстерності змінив свій вигляд. Грізні ікла, злі очі, потворний ніс! І, незважаючи на все, неймовірна харизма.

  - Легіони нежиты? - запитав Віід.

  - Залишилося лише два-три дні. Шайяр збирає армію в підземеллях гір Тахомакан, що на схід звідси. Незабаром він виконає своє навчання і виступить з військами. Вони будуть вбивати і сіяти смерть на своєму шляху.

  - Є велика печера в східних горах, через яку орди неживі будуть виходити з підземелля на поверхню. У цьому місці б'є вогняний фонтан. Темний дим, що виходить з печери, затуляє небо і фарбує його в багровий колір. Це велика сила, - пояснював Барабол. - Коли небо повністю стане криваво-червоним, не жити почне наступ. Шайяр стає все сильніше.

  У цей час Віід почув повідомлення по 'шепоту'.

  - Вііде! Я підійшов до гірського хребта.

  Це був Манауе. Він привіз з королівства Розенхайм цілу візку срібла.

  Професія торговця зобов’язує його швидко провертати справи. Щоб купувати товари дешево і продати дорого, потрібно мати багато навичок. Перш за все треба вміти спілкуватися з мешканцями різних регіонів і зав’язувати близькі стосунки. Військові підвищують рівень у битвах, а торговці для цього мусять багато подорожувати і налагодити зв’язки.

  Торгівля — це професія, яка найбільше реагує на чутки Версальського континенту. Торговці дуже популярні, і всі їх поважають. Тому вони отримують різні завдання. Їм можуть доручити знайти закручку, прочитати для когось книгу або навіть керувати магазином під час відсутності господарів.

  Завдяки досвіду в різних галузях можна набути дуже важливих навичок. Наприклад, якщо інвестувати гроші в село або замок і збільшувати долучення, то можна купувати товари за низькими цінами чи придбати дуже рідкісні речі.

  Заробляючи багато грошей, можна купити ціле село! Це була мрія Манауе.

  - Куди тепер йти? Проїхати через гори буде важко.

  - Почекай, я відправлю кого-небудь за тобою.

  Віід вказав пальцем на орків.

  - Ви!

  - Так, сер!

  - Внизу чекає чоловік. Приведіть його і допоможіть перенести речі. Намагайтесь не лякати його.

  - Буде виконано.

  Манауе захоплювався природою. Він пробирався через Землю відчаю.

  - Добре, що я сюди приїхав!

  Густий ліс, наповнений співом птахів, розкинувся вздовж хребта Юрокіна; річки з великою рибою зміїють по підніжжі; стада оленів та жираф бродять у степах.

  - Як гарно в горах!

  Манауе насолоджувався пейзажами. Будучи торговцем, він вибирав найбезпечнішу дорогу і намагався уникати доріг через гори. Тільки одного разу йому довелося пройти через баркху в центрі континенту разом з Віідом! Там було багато скель і витесків. А гори Юрокіна величезні й грандіозні, вони вкриті густим лісом, а вершини — снігом.

  З долини дув прохолодний вітер, і погода допомагала добрій прогулянці.

  Манауе здавалося, що він тут уже був.

  - Де ж я бачив цей пейзаж? Без сумніву, я тут вперше...

  Гірський хребет! Манауе не міг пройти тут раніше. Проте місцевість здавалась знайомою, особливо засніжені вершини та купряні хмари.

  - Де ж я міг бачити їх раніше?

  У цей момент він побачив групу спусків вниз орків. Не встиг він озирнутися, як його возка оточили.

  - Чвіку! Спусти весь вантаж з воза!

  З характерного присвятисту орків невиразні образи в голові Манауе почали прояснюватися.

  - Саме так! Зал слави! Ці гори схожі на зняті в тому ролику!

  Коли Манауе згадав про краєвид, він обернувся до мечів, які навалювалися навколо нього.

  - Про що ти говориш? - Казали орки. - Чоловік, Каричі наказав привести тебе до нього!

  Орки взяли тюки і полізли в гору. Манауе пішов за ними, хоча йому було дуже страшно. Але побачивши цитадель темних ельфів, він посміхнувся:

  - Так, без сумніву, тут - те саме місце.

  Манауе без вагань прискорив крок.

  На вершині торговця зустрів Карічі.

  - Я задоволений твоєю роботою, Манауе.

  Тільки Віід знав про прибуття торговця, тому Манауе впізнав його у вигляді орки і був дуже радий почути знайомі ноти в голосі друга.

  - Вііде! Що все це означає?

  - Шш-ш! Потім розповім, коли буде час. Лусіле! - Покликав він коваля з села відлюдників. - Візьміть все це срібло і переплавіть на зброю.

  - Добре, майстер.

  Сотні ковалів зайнялися перенесенням тюків зі злитками.

  Зброя, покрита сріблом, може завдати максимальної шкоди. Але незважаючи на це, темні ельфи почали бурчати.

  - Звичайне срібло.

  - Ми не чекали нічого особливого, але хіба не краще було б замовити ельфійське?

  - Невже нам доведеться битися зброєю, покритою таким сріблом?

  Вікід витрачував усе своє майно, щоб забезпечити їх цінним металом. А ельфи зовсім цього не цінували.

  Проте прості орки раділи.

  - Чвіїку, наша зброя стане сильнішою!

  - Чвіт-чвіт, як воно блищить!

  Срібні покрихи в руках цих птахів були надзвичайно привабливими.

  Вікід же розробляв стратегію бою з армією неживи.

  "Темні ельфи підіймуться на вершину гори, а орки займуть позицію в передгір'ї".

  У такій структурі сили не було нічого особливого, але внутрішнє враження на мене свідчило про те, що потрібно діяти саме так.

  Манауе розчавив срібні стріли чорним ельфам, які були не тільки магами, але й чудовими лучниками. У грубих ручищах орків стріли не принесли б багато користі.

  Приготування зброї до битви майже припинилося. Усі будівельні роботи вже прибували до кінця.

  Темні ельфи побудували 8 стін навколо замку і викопали рів. Незважаючи на гірський ландшафт, їм не було важко підготувати майданчик для облоги.

  Військові та чарівники вишикувалися в ряди. Усі війська були вражені! Полонених людей звільнили і наказали охороняти фортецю, яка з - поміж них здавалась недосяжною.

  Валуни вздовж гірського хребта мали надійний захист. У кратерах кожної гори були озера, в яких орки зробили шлюзи. Всі ці укріплення звели за наказом Вііда наперед.

  Але поблизу все виглядало дуже ненадійно: між камінням зяяли величезні щілини, і здавалося, що стіни ось-ось розваляться. Грубі орки, і ледачі ельфи працювали через рукава.

  - Але мертві ще більш неосвічені, так що і цих приготовлень достатньо.

  Вікід змирився з тим, як все було зроблено, але сам докладав усіх зусиль для поліпшення ситуації.

  - Оживити скульптуру! - Попрямував на Крилатого Дракона заклинання Виід.

  Кожен з цих навиків знижувався на 2 рівень, тож Віід міг дозволити собі лише обмежену кількість живих статуй - максимум 100 і так створити більше часу.

  - У цьому світі за все треба платити. Проходження навіть найпростішого завдання рівня А вимагає великих зусиль.

  Віід, закусивши губу, валяв статуї. Йому було дуже шкода втрачати рівні на кожній, але іншого виходу не було. До приходу армії померлих залишалося два дні.

  Віід встиг вирізати і оживити 9 Крилатих Драконів. У результаті він повернувся до 279 рівня.

Глава 2. Армія нежиті.

  - Багровий дим заволокв червоне сонце. Чвіку! Мрак покрив землю, птахи перестали співати...

  Він сидів на скелі і репетирував свою промову. Після закінчення завдання йому будуть відкриті двері до Залу слави, і він хотів гідно туди увійти.

  Його армія складалась з понад мільйон орків і 130 000 темних ельфів.

  Стільки солдатів навіть уявити складно, а нові все прибували і прибули - по 30, 50, 100 тисяч. Орків було більше, ніж дерев у лісі! Кількість ельфів, які були відомі за колір шкіри темною і тому захоплювалися також.

  Таке видовище не кожен витримає: здавалося, гора ворушилася від монстрів. Від мурів фортеці біля підніжжя і до вершини весь простір заповнювали орки та темні ельфи. До них приєдналися також люди з сіл у Землях відчаю, солдати з лицарями королівства Розенхайм і священики ордену Фреї.

  Віід пишався своїм військом. Він встав, знищив могутні плечі і заспівав:

  - Армія нежиті помре! Чвичви, човик! Хто виграє? Ми переможемо! Чви-чвіт! Ми любимо вас, мерці! Досвід! Дослідницька праця! Швидко виходьте, щоб ми могли пожити! Чвічвік!

  Віада не мала жодного слуху! Пісня більше походила на читання репу, тому темні ельфи і орки морщилися, як від болю:

  - Хто-небудь, заставте його замовкнути.

  - Це спів ображає орків! Чвіку!

  - Кошмар, принизливо, він нас ганьбить! Чвичвіт!

  Ворчання орків тільки роззадобрило Віїда.

  І в цей момент...

  Це був жахливий гуркіт!

  Земля заходила ходуном, збиваючи з ніг. Небо миттєво заволокло бурими хмарами.

  - Армія нежиті прокинувся від довгого сну, - сказав Барабол. - Не буде миру, поки вона не знайде вічний спокій. Боги поділяли світ живих і мир померлих. Якщо тут і зараз ми не зупинимося, то назавжди перейдемо в рабів.

  'Началася!'

  Вікід опускав пісню і побачив, що на нього з’являється військо противника.

  З палаючої печери, монотонно - бряцаючи кістками, хлинули скелети і заковували отруйний дим зомбі. Над нескінченним потоком мертвих височіли офіцери - неймовірно швидкі і сильні триметрові вампіри з загрозливими блискучими клішеками та кігтями.

  - Смертні чекають! - Підганяли солдатів командири. - Вони встануть у наші ряди!

  - Да-а-А!

  - Ми чекаємо вас!

  Нежити на своєму шляху колони, як правило, були дуже великими і тривалими. У порівнянні з ними орки та ельфи здавалися неорганізованим натовпом.

  - Оу, мерці! Чвік-чвіку!

  - Прокляті виродки! Чвіку!

  - Що ми будемо робити? Чвії-ит!

  - Як вони смердять! - морща ніс, вигукували темні ельфи. - Ми не пристосовані для боротьби з трупами. Ще не пізно відмовитися від бою?

  Наступне море неживе - видовище настільки страшне, що армія Вііда розгубила бойовий дух. Деморалізовані орки та ельфи не могли битися в повну силу. Воїни королівства Розенхайм впали у паніку:

  - Хочу додому.

  - Їх занадто багато!

  - Ми не зможемо перемогти.

  Бурен, Беккер, Хосрам, Дейл та інші сотники підбажали війська:

  - Не бійтеся, біль не буде довгою.

  - Я радий, що мені видалося битися разом з вами.

  - Зустрінемося після смерті.

  Від таких розмов солдати ще більше злякалися. Дехто почав ридати.

  Манауе, розродивши з собою експортні товари, розташувався на вершині вежі і хотів спостерігати за наступною битвою. І від побаченого на голові встали дибки волосся.

  - Так ось вона яка, армія мертвих, - тихо шепотів він.

  Незліченне військо підхоплювало все ближче. Зомбі нависала мовчазною хвилею, і кістяки з лютим гуркотінням проржавіли в їхніх руках.

  Торгівля сковтнула.

  'Як же Вікід збирається зупинити це військо?'

  Манауе випадково оглянувся на грізного орка Каричі. Той, з невгасимимим виразом обличчя стояв у розслабленій, впевненій позі.

  'Зомбі, скелетів і вампірів всього трохи більше сто тисяч?'

  Авангард армії не справив жодного враження на Віїда. Він зовсім не боявся монстрів, а лише ворогів, яких треба знищити. Але так думав тільки Віід!

  Орки і темні ельфи впали в розпач.

  Вікд чекав, поки противники стануть мурами фортуни і викличуть своїх захисників:

  - Погані, брудні виродки! Чвіку! Я вже відчуваю, як ви смердить!

  - ...?

  Всі нагальмували. Що це ще за нісенітниця?

  - Здохнете від рук нежиті, не встигши помитися! Будете, як вони, бродити вічно брудними і голодними! У вас випадуть волосся, а живіт прилипне до ребра! А ну, негайно в бій!

  - Чвік-чвіку?

  - Ні за що!

  - Знищимо його!

  Його слова очистили ельфів і обжори швидко прийшли в себе, вихопивши мечі та приготувавшись зустріти противника. Орки зачинилися щитами. У ряди мертвих полетіли перші стріли.

  Битва почалася!

  'Вид знову на висоті!' - захоплювався Манауе тим, як всього один клич зміг повернути армії бойовий дух.

  Але насправді це було дивно. Він добре знав, як солдати люблять поїсти. Тому йому не було важко знайти слабкий бік воїнів.

  Орки та ельфи захлеснулися з першими рядами нежиті.

  Завдяки вдалому вибору вони стояли на підвищенні, що перешкоджало мерцям прикріпитися до своїх захисників і прорвати їх. Зомбі та скелети були сильніші за звичайні, але нічого особливого з себе не представляли і гинули один за одним. А ось вампіри виявилися реальною проблемою.

  - Від... Відкиньтеся від життя! Нам потрібні дру... Друзі.

  Відчинивши зомбі, вампіри видирали дерева і тягли їх у ряди ворога або швидко кидалися вперед, витягували кілька воїнів та поверталися під прикриття скелетів. Звичайні воїни нічого не могли протиставити їм, з'явилися перші втрати... Помітивши це, Віід наказав оркам об’єднуватися в групи і тільки тоді спільними зусиллями воїни могли по одному знищувати вампірів.

  Величезна орда орків! З авангардом армії нежиті - зомбі і скелети - вони без труднощів. І нехай вампіри навертали переможених противників в слуг, що поповнюють ряди армії мертвих, через малі втрати серед орків ця здатність виявилася марною.

  Але найбільш ефективними захисниками стали воїни королівства Розенхайм. Завдяки добрій доспіхам і постійному підтримці священиків вони просто викачували ряди скелетів та зомбі. А якщо поблизу з’являлися вампіри, в бій захищала простих солдатів, то лицарі.

  - Бурен, Беккер, Хосрам, Дейл! Вирушайте з воїнами вперед. Священики, вся увага на здоров'я! - Послав Віід найдосвідченіший з наявних заготів для розриву спільної неживи.

  Війни з радістю виконали наказ і влаштувалися у найгучнішу ворожу групу. Рицарі йшли по флангах, стежили за тим, щоб не було серйозних втрат.

  Приблизно через три години ці стрункі ряди були цілком змішаними, і хоча війна ще продовжувалася, перемога була практично в руках захисників.

  - Ур-ро! - Манауе гаряче захопився в долоні. - Це чудово! Битва вища за всі сподівання!

  З місця, де стояв торговець, відкривалася чудова панорама поля бою.

  І, звичайно ж, він бачив Віїда, який перебував у такому самому зосередженому та напруженому стані, як і на початку бою.

  'Знову те ж саме. Кожен раз домагаєшся, ніби ви переможете так просто.

  Віід невтомно виконував накази. Вони йшли за орками, постійно мінялися ряди орків, даючи стомленим воїнам відпочити за спинами своїх товаришів і особливо важко поранених переносили якомога ближче до місця призначення командира.

  - Перев'язка!

  У моменти затишя Віід з шаленою швидкістю накладав бинти, щоб лікувати рани. Високі знання дозволяли йому накладати неймовірно ефективні перев’язки, які не тільки зупиняли втрату крові, але й відновлюють здоров’я. Він міг вилікувати майже всі рани, окрім найнебезпечніших, які призвели до передчасної смерті.

  Перед тим як у нього закінчувалися мана і треба було відпочити, Віід дозволяв себе поранити - щоб тренуватися в перев'язках. Крім того, такі поранення посилюють силу й захист!

  Завдяки цьому його витривалість і майстерність перев’язування значно перевищували інші параметри гравців.

  - Дякую, червику!

  Щоб уникнути мінімальних втрат, Віід рятував виснажених орків. Він поділив їх на окремі групи, пильнував, щоб кожен воював точно виконаний час, і щоб відхід за спини товаришів воїнів завжди чекала гаряча миска похлебки.

  - Їжа пильнує найкраще. Набирайтеся сил, і знову в бій! Чвіку!

  - Дякую, Каричі!

  Для темних ельфів Віід приготував похлебку з трави, оскільки вони віддавали перевагу рослинній їжі. Для орків, які любили м'ясні страви, він варив бульйони.

  Однак коли орки залізли пальцями в льйон, то не могли знайти хоч один шматок м’яса.

  - Каричи, Каричі!

  - Що, Кульчи?

  - Це точно м'ясний бульйон?

  - Так.

  - Але де ж м'ясо?

  Здавалося, що м’ясо кролика окунали в бульйон лише на мить! Загалом, це правда: для орди жорстких орків ніяких запасів не наберешся! Тому воїнам доводилося повертатися в бій, лише злегка заглушивши голод.

  Крім того, Віід був дуже зайнятий: він керував боєм і ретельно стежив за тим, щоб воїни не воскрешували, лікував поранених та готували їжу. Для всього цього йому і десяти рук не вистачило б. Тому він, наче білка в колесі.

  - Рука, що показується! - У серцях активував він незаслужено забутий навички.

  Завдяки невидимій руці виконувати всі роботи стало легше. Хоча Вікід і не був надто напруженим, він все - таки перебував у скрутному становищі.

  Нарешті всі зомбі, скелети і вампіри були повалені. Велику роль у цьому відіграла покрита сріблом зброя, через яку мертві не могли відновлюватися.

  - Так, а-а! Армія нежиті впала! - Прокричав Барабол.

  Але Вікід не чув цих слів.

  'Пала? Ні, це ще не кінець'.

  Командувати такий величезний армії орків і темних ельфів неможливо без високих значень лідерства та харизми. Крім того, полководцю потрібно мати великий кругозір і вміння правильно оцінювати ситуацію. Спостерігати за битвою на відстані, оцінювати сили ворожих, вчасно концентрувати та роздирати війська зовсім не легко. Віід не тільки брав провід у битві, але й відновлював сили своїх солдатів. А бій зрештою з'явився куди простіше битви з кланом вампірів!

  'Це тільки початок'.

  - Чвіку! Усім відступати під захист твердь! Приготуватися до нової атаки!

  Але порушені успіхом воїни, здавалося, не чули його. Орки радісно розмахували глефами, ельфи покидали зброю і обіймали.

  - Чві-чвік, бій закінчена!

  - Ми перемогли!

  - Вітаю, Вііде! - Підбіг охоплений святковим настрійом Манауе.

  Те, як всі розслабилися, ще більше насторожило Віїда. Він закричав:

  - Ні! МЕД! ЛЕН! АЛЕ! ВСЕ! ЗА! СТЕНИ!

  - Це наказ.

  - Схоже, Карічі дійсно розлютився.

  - Повертаємося.

  Здатність, як завжди, була безпідставною: воїни без жодних вагань підкорилися і швидко відходили у фортецю.

  У цей момент з підземель повалили нові монстри. Жнецьи - менші посланці Смерті з довгими, перекинутими через плече блискучими косами! Башні - духи, які можуть своїми криками звести з розуму смертних! Забинтовані мумії! Орда вампиров, скелетів і мертвих диваків, що жили в горах Юрокіна!

  - Ого-у!

  - Знищити все живе!

  - Час жнив!

  - Ого-у!

  Це було абсолютно несподіване появи.

  Кожен з нових монстрів був набагато сильнішим за скелети і зомбі, яких теж обрали майже вдвічі більше.

  - Очим не вірю... - Пробурмотів Манауе.

  Не жити безконечними ешелонами виходила з підземних глибин. Нещодавно вирішальна битва здавалася дитячою грою порівняно із новою загрозою. Якщо б орки та ельфи, переможені перемогою, не пішли під захист стін, армія захисників понесла б величезні втрати.

  Момент тріумфу після багатогодинної битви будь-який вискладить голову, і мало хто з полководців може в такій ситуації правильно оцінити ситуацію.

  "Від - один з них", - думав Манауе.

  Сам же Віід навіть не здивувався.

  "Від подібного завдання не можна було очікувати нічого іншого!"

  Хоч би що він робив, кожна перемога була отримана йому пізніше і кров’ю.

  Віід вже давно змирився із професією Лунного скульптора, але не з життям, яке раз за разом підкидало всіляке випробування. Йому, який не мав великого таланту, завжди доводилось докладати неабияких зусиль.

  Віід лише хотів заробити грошенят, наприклад, видаючи величні статуї, як якийсь скульптор! Але навіть створення Грандіозної роботи - статуї красуні Сон - стало причиною того, що він змушений уникати зустрічей з дівчиною.

  Життя Віїда було сповнене труднощів, нічого не давало легко і просто - тому він з самого початку не повірив у легку перемогу й наказав військам на всяк випадок повернутися до фортеці.

  - Орки, стрійся!

  - Чвіку! Так!

  Завдяки ефекту лева орки швидко підкорилися наказу і зайняли оборонні позиції. Вони викидали на стінах фортеці стрункі ряди, а за мурами виглядали величезні натовпи.

  Нежити насувається:

  - Помріть!

  - Ки-і-е-Ехо-о! - Вопили Баншіні, діючи на будівництві захисників.

  З усіх боків лунали темні ельфи:

  - Ні, не піду.

  - Ми надто слабкі!

  - Краще перейти на їхній бік. Давайте здамося.

  Орки почали опускати мечі.

  Він наказав священикам:

  - Приступите співати!

  - Слухаємося.

  Одночасно 50 священиків ордену Фреї заспівали гімн, який допомагав воїнам подолати розпач і нерозбірливість:

  - О-о! Велика богиня Фрея! Твої чудові руки, покладені на мою голову, служать джерелом нескінченної благодаті. Моя богиня, з кожним поглядом на захід я згадую твоє світле обличчя. Моя любов назавжди належить лише тобі.

  Під час останніх завдань священики трохи підвищили свої характеристики. Їхні рівні майже не змінилися, але завдяки розвитку навичок вони навчилися співати гімни з формою практично не відрізняються від романтичних балад, які чоловіки співають своїм коханим.

  Співаки з ельфами швидко опускалися і почали чинити опір відновленій зброї.

  Вигнані з сіл виявилися дуже корисними: ковальники тягнули срібні наконечники для стріл і закривали сріблом мечі, а мисливці влаштували багато пасток у лісі. Перед першою з восьми стін було викопано великий рів, і це дало можливість стати стратегічно вигідною позицією.

  Вампіри та закріплені задньою низкою, несли великі втрати підходу до фортеці.

  -Ки-і-е-Ехо-о!

  Однак лазень, привиди та інші види монстрів вільно проходили крізь стіни. Деякі з них літали над військом захисників і розбризкували кислоту, а деякі навіть заселялися в тілі орків.

  Ця битва не йшла ні в яке порівняння з попередньою.

  Манауе, як і минулого разу, відійшовши в сторону, спостерігав за Віїдом на одній з скель. Він вибрав краще місце для управління боєм - зручній майданчик, з якою відмінно проникали всі околиці.

  Переживши небезпеку, Віід зберігав спокій.

  "Так, ніщо не може перешкодити йому у досягненні мети" - ще раз захопився Манауе і вирішив, що буде постійно йти за іншим.

  Вікід продовжував холоднокровно керувати битвою, незважаючи на загрозу руйнування стін фортеці, попри значні втрати серед орків і ельфів. Він намагався думати раціонально:

  'Пока я живий, я повинен турбуватися про тих, хто ще в строю'.

  Віід щиро оплакував смерть своїх воїнів. Але він більше шкодував за втратою трофеїв. Вид, що зникає у вогні або кислоті предметів вартістю десятки доларів поранив його в самому серці.

  Але відчуття не перешкоджали Війду віддавати накази:

  - Зосереджувати сили на правому фланзі! Майстри, лагодите і зміцнюйте стіну! Орки, атакуйте вампірів і мумій. Ельфи, направте закляття на привидів.

  Після того як Рева завершила роботу, левові накази Віада не завжди виконувалися. Орки почали битися, як їм заманеться.

  Їхні сили були розчеплені загонами, кожен з яких діяв самостійно. Через це команди передавалися довго або взагалі не продавались.

  Однак Вікід вирішив не повторювати багато манів Рев, оскільки недовір’я до самостійних дій солдатів може викликати незадоволення. І керувати величезним військом, водночас враховуючи кожну дрібницю, дуже складно.

  Битва затягувалась. Бійці виснажувались, постійно готували м’ясну бульйон і трав'яну похлібку та лікували поранених. І він постійно вів:

  - Орки, не звертайте уваги на духів! Ельфи, закляття! Атакуйте привидів закляттями! Чвік!

  Воїни ледве йшли з привидами, незважаючи на покриті сріблом мечі.

  - Огнений спис!

  - Спалах!

  - Сила стихії!

  Привиди та баньші, які пройшли крізь стіни фортеці, зазнали сильного магічного нападу. Найсильніші ельфи використовували всі види чаклунства, які буквально випаровують ворога.

  Вампіри та мумії продовжували наступати, але орки з висоти десятиметрових стін успішно відбилися, завівши плазуни і відчайдушно лаючись:

  - Ха, ну давайте, ідіть сюди!

  - Погані виродки! Давай!

  - Ха, ви загинете, брудні мерці!

  - Ха-ха-Ха, куди вам тягатися силами з нами!

  Недовго спілкування з ельфами перетворило орків у естетів.

  Однак такі образи не мали жодного впливу.

  Раптом на одному з орків накинувся новий противник - один із тих, що стояли поруч!

  - Ой, що ти робиш? Чвік!

  - Давай помремо разом! Ходімо дорогою смерті, це шлях до вічного життя! - Відповідав привида, що заволоділо тілом орка.

  Зрошення одержимого побіліли, а тіло почало висточувати слабкий вдих.

  Коли орки побачили багато друзів у такому стані, то дуже здивувалися. Тепер я боровся не тільки з вампірами та мумією, але й зі своїми співрабниками!

  Воїни почали здавати позиції. Вороги повалили через стіну.

  Віід, холоднокровно оцінюючи ситуацію, дав наказ:

  - Орки, атакуйте одержимих! У них немає зброї!

  Захоплені привидами дійсно покидали мечі: срібне покриття жало їм руки.

  Після наказу орки накинулися на одержимих сородічів. Темні ельфи також направили магію на орків привидів, які захопили тіла і успішно знищили їх вогненними та крижаними атаками. Це виглядало як битва всіх з усіма!

  - Віід, як завжди, красивий, - тихо шепотів сам собі Манауе.

  Не кожен може вчасно прорахувати ситуацію і вибрати успішні стратегії. Вікід міг одночасно виконувати декілька справ і ефективно керувати бітовою.

  Він швидко оцінював ситуацію на полі бою і приймав правильні рішення.

  Манауе був зачарований даром Віяда.

  Але він помилявся.

  Геніальність Віада протікала не з таланту, як вважав торговець. Вміння вести бій сформувалося в результаті безлічі спіралей на грані між життям і смертю. У цих битвах Віід дізнався все про монстрів і неживе, що й дозволило керувати бітовою так ефективно. Завдяки досвіду для оцінки ситуації йому вистачало одного погляду. І якщо побачене не подобалось, він страшно лаявся:

  - Безмозкі орки! Ползають, як черепахи! Чвік! Ворушіться швидше! Чви-чвік! Ваші друзі вмирають! Ви заснули? Прокидайтеся! Чвік-чвіку! А ви, темні ельфи! Спати на ходу? Вже втомилися? Та ви не краще орків! Слабки! Чвіт-чвит! Хочете відсидітися за спинами? Чвік!

  Ось так лайкою Віід керував своєю армією.

  Раптом один з підрозділів не оживеться на прорвал оборони. Атакуючі з радістю кинулися в обложене брухт, за муром фортеці.

  Але монстри рано раділи перемозі. Вони потрапили в наступну пастку. Відступ був запланований. Через секунду справа, зліва і зверху на них звалилися орки:

  - Чвіт-чвит! Знищимо ворога!

  - Чви-ит! Всіх передавимо!

  Орки висипалися з усіх боків. За кілька хвилин нежити буквально зрубали на шматки.

  Очі Віда загорілися.

  - Орки, повернутися на позиції! Правий фланг, всім розосереджуватися і відійтися!

  Далеко вирвані вперед і рвачі на своєму шляху не жити орки, хоча й з подивом, але все ж пішли наказу, тим більше що він був відданий після використання Рева лева. А коли б ми на мить не жили, то це стало одним з блоків руху за швидко відхідних воїнів лише для того, щоб підбурити їх до переслідування і зробити несподіваний та сильний удар у фланг.

  Манауе спостерігав за всіма цими хитрощами, дедалі більше виявляв повагу до свого друга:

  'Я б підтримав так вдало закріплених попереду орків, але у Віїда своє видиме бою! Він геній!"

  Планувати бій не так вже й складно, але вміти вчасно змінити стратегію або відмовитися від запланованих дій - набагато важче. Тільки правдиве благородство або Диявольська хитрість можуть знехтувати вірним шансом легкої перемоги.

  "Ай да Виід!"

  - Фух, пронесло! - видихнув невільний 'геній', спостерігаючи за повертаючими, на позиції близько фортеці, орками.

  Перед битвою він виявив поле з лікарськими травами, де росло багато жовтих квітів.

  Всі знали, що червоні квіти збільшують силу, а сині - відновлюють ману. Більшість трав підкорялася цьому правилам, але в грі існувало і багато рослин чорної, білої, фіолетової, жовтої та інших кольорів. Чорні трави використовувалися в чорній магії, білі - як складники білої якості і з фіолетових готували отруту.

  Спочатку жовті квіти не використовувалися на Версальському материку. Вони були скрізь, а ефект їхнього використання не був особливо відчутним.

  Одного разу кілька гравців, які зберігають рослини на будь-який випадок, з'їли їх при низькому рівні здоров"я, від чого через пару хвилин померли. Звичайно ж, маючи цілі 24 години вільного часу, вони пішли скаржитися всім на форум, після чого квіти якийсь час стали вважаються одними з найбільш марних рослин.

  Але одного дня в програмі Королівської дороги сказали, що жовті кольори стають міцнішими і сильними.

  Після цієї передачі всі кинулися збирати раніше не оцінені рослини. Їх видирали з землі прямо з коріння. Ціна швидко злетіла до неба! Дуже швидко жовті квіти на Версальському континенті зникли. Знайти їх тепер було дуже важко, але тут вони росли в великій кількості.

  Якщо б він дозволив оркам, що вирвалилися вперед і далі теснувати в усіх напрямках, то міг би просто затонути поле з травами. Щоб зберегти квіти, Віід наказав військам відступити. При цьому він сильно сварився, шкодуючи про невиконану можливість швидко завершити бій!

  Орки та ельфи успішно билися, але Вікід не вгамувався.

  'Чому ж мені так не щастить? Ніщо не дається легко!'

*

  Група Пейла ловила рибу на підземеллі душ.

  'Чортові риби...'

  Вони спливли, щоб подивитися на чужинок гнилими очима, і відразу ж відпливали. Правда, недалеко: слідом летів гачок Зефі, а за ним - стріли Пейла.

  Пейл, Сурка, Ірен, Ромуна, Хварен, Зефі та Мейрон - ці семеро гравців склали чудову команду і насолоджувалися спільною полюванням. Останнім часом їм вдалося досягти 270-280 рівнів.

  А тепер вони мовчали, повністю зосереджені на відпочинку після недавнього великого бою. Тільки поява рідкісних риб змушувала їх оживати.

  - Ох, можна було б змінити професію на некроманта, - з жалем сказала Ромуна.

  Їй подобалися некроманти. Ромуна добре опанувала заклинання вогнем та інші навички чарівника, але їй ця професія не зовсім підходила. У бою було багато манів, і після недовгої атаки потрібен був час для відновлення сил.

  Ромуна зітхнула.

  Мейрон, провідний телевізійний програми про Королівську дорогу, останнім часом була сильно зайнята на роботі і не могла грати, і Ромуні не з ким було поговорити.

  - Скучно, - проворчала вона. - Коли прийде Віід? Надоела эта риболовля. Хоча тут можна заробити так багато очок.

  - И правда. Чи не пора Віду повернутися?

  Хварен теж нагальмувала.

  До них дійшла чутка, що він виконує завдання в Землях відчаю. Від Манауе вони також чули, що завдання успішно завершене, але Вікід ще не показувався в королівстві Розенхайм.

  - Без нього зовсім сумно.

  Вікід завжди захоплювався захопливими пригодами: вони допомагали будувати піраміди і полювати у незнаних землях. Хоч це було дуже важко, деколи страшно, але ніщо не могло зрівнятися з задоволенням роботи.

  І не тільки роботи. Адже, перебуваючи біля Вііда, друзі могли насолоджуватися результатами його кулінарної майстерності.

  - Дивно, що від Манауе теж давно немає вістей, - стурбовано вимовив Пейл. - Свяжусь-ка я с ним зараз по 'шепоту'.

  Навколо нього зібралися люди, що вилуплюються.

  - Це Пейл. Як там твої справи? - запитав він.

  Однак відповідь від Манауе прийшла лише через кілька хвилин.

  - Да? Слухаю. Що Ви казали?

  - Мм... Це Пейл. Як справи у тебе?

  - У чому... У мене все чудово.

  І тут Пейл розгубився. Манауе був дуже привітним і дружнім.

  - Тобі зараз зручно говорити?

  - Так, зручно.

  Під запитанням щодо того, що́ думають друзі з нетерпінням чекають, Пейл потиснув плечима і продовжив:

  - Ти де зараз? Торгуешь? Може, якщо ти нудьгував ми завалюємося до тебе і десь разом похочуємось?

  - Ні. Я не торгую. Я... А-а-А! - Розпочався душитий крик торговця!

  Манауе вийшов на зв'язок лише через деякий час.

  - Вибач. Щойно примари захопили під контроль групу орків. Це було жахливо!

  - Що? Призраки?

  - Вау! Це просто неймовірна битва!

  Пейл зовсім заплутався. Зв'язок з Манауе була дуже слабкою, через що слів практично не розібрати.

  - Привиди? Битва? Ти про що?

  - Я зараз з Віідом.

  - С Виидом? Коли ви встигли зустрітися?

  - Кілька днів тому. Я думав, це звичайне замовлення товару. У-у-ву-о! Прости. Одна з стін фортеці впала під натиском одержимих привидами орків. Як я вже казав, це просто жахливо... Зараз тут іде битва під керівництвом Віяда.

  - Битва?

  - Так. Битва в горах Юрокіна.

  - Що? Де взагалі знаходяться ці гори Юрокін?

  - У землях відчаю. Я саме тут і перебуваю. Спостерігаю бій.

  - Битва з орками? Звідки вони взялись?

  - Так, орки! О-Р-К-І! Ті, що були в ролику у Залі слави! Той гравець з відео - це Віід!

  - ЩО?

  Від подиву Пейл впав на землю.

  Коли Вікід вирушав у край розпачу, вони знали, що він виконує складне завдання приблизно рівня В. Тому й не питали про подробиці. Якби була потрібна допомога, Віі запросив би їх.

  Але вони не могли припустити, що завдання буде пов’язане з некромантами і битвою проти армії мертвих!

  Пейл швидко познайомив друзів з Манауе.

  - Що?

  - Віід орк?

  - Він же скульптор. Як взагалі можна було отримати таке завдання?

  Хоч всі вони були близькими друзями Вііда, але через полювання на озері душ про останні події, що сталися з Віїдом, абсолютно нічого не знали.

  - Уточни, де проходить бій - звернулася Сурка до Пейлу.

  - Так! І довідайся, як вони? Ви отримали полагодити з орками і темними ельфами? Орки - одні з найсильніших і найпертіших монстрів в грі, — додала вже Хварен.

  Ну, і звичайно, де дві подруги, там і третя - Ромуна.

  - Виходить ... А що може статися, коли ти зміниш свою професію на некромант?

  Ця можливість була дуже важливою для магів, і Ромуна як ніколи зворушена.

  І тут заговорили все. Пейл кілька секунд намагався вичленити щось цінне з навколишнього гама, потім махав рукою і зв'язався з Манауе.

  - Як просувається битва з армією неживи?

  - Не так давно ми розбили зомбі і скелетів, тепер підходить до кінця битви з привидами та духами. Битва триває десять годин. Це велика битва! Не очікував, що воно буде настільки масштабним. Це просто неймовірно! Я не шкодую, що змогла приїхати і побачити все це.

  - Битва вже закінчується?

  - Так. Армія Віяда скоро переможе. Але чесно кажучи, не беруся що-небудь стверджувати. Вікід не виглядає задоволеним.

  - Чому?

  - Навіть не знаю. Схоже, він чимось стурбований... У будь-якому випадку, все йде до того, що в найближчі кілька годин привиди будуть переможені.

  Почувши зворушливі слова Манауе, Пейлу теж захотів подивитися на бій.

  Ромуна бачила його загорілись очі, і сам майже не пританцьовувала.

  - Пейле, поїдемо всі разом!

  - Все?

  - Так, купимо коней і поскачимо!

  Усі знали, що навіть якщо загарбати коней і постійно рухатись галопом, то можна дістатися до місця битви лише через кілька днів. Однак друзі були однодушними.

  - Їдемо всі разом!

  - Швидше б побачити орків ...

  - Давай. Швидко збираємося, і в дорогу.

*

  - Я-а-А, а-е!

  Під душолючі крикнули останні баньші армія нежиті була, нарешті, повалена.

  З восьми укріплених стін три були повністю зруйновані. У бою загинуло понад 230 000 орків. А через те, що доводилось битися з орками в яких вселялися привиди, бій затягнувся на довгий годинник.

  Весь цей час Віід намагався зберегти сили свого війська. Під його керівництвом ельфи та орки, які б'ються на передніх краях, відступали назад, щоб зміцнитися і відновити здоров'я з травою. Тому, незважаючи на те що бій тривав довгий час, воїни як і раніше були повні сил.

  Можливо, якийсь інший полководець планував битву перш за все через співвідношення сил. Але тільки не Віід. Він пройшов вогонь, воду та мідні труби і знав на власному досвіді, наскільки важливо зберегти добре фізичне здоров’я, тому старався з усіх сил полегшити наслідки битви.

  Вікід стояв на тій самій скелі і уважно вдивлявся у темряву печери, з якої вийшла армія.

  'Це ще не кінець. Завдання не може бути настільки простим.

  Якби інший гравець керував боєм, то міг би втратити значно більше орків ще в першій частині битви. І тоді війна була б неясною, бо мертві орки могли воскреснути і жити отримала б підтримку.

  Якби не було додаткових стін, темні ельфи не змогли б так ефективно використовувати срібні стріли та природні заклинання. А мумії та вампіри б просто проламали нехай і міцний, але одиночну стіну фортеці. Не кажучи вже про духів, що вселялись в тіла орків.

  І, усвідомлюючи все це, Віід не міг заспокоїтися.

  'Не може нагорода дістатися так легко. Ну просто не може'.

  Віід не міг повірити, що удача, яка весь цей час обходила його стороною, раптом змилується і дозволить нарешті щось отримати без жахливого напруження.

  Так нічого і не дочекаючись, Віїд глибоко вдихнув і ...

  - Гей, мерці! Покажіться! Чвік! Вас чекає справжнє пекло! Ми, смертні, вдаримо вас у справжній омити жах і розпач. Р-р-ор-н!

  Це був оглушливий крик!

  Віід стояв на скелі, де відкривався чудовий огляд усього поля бою, простягав руки і кричав у все горло. Його голос рознісся по всіх скелях і, відбиваючись багатократним лугом, загнув усіх птахів на багато кілометрів.

  - Р-Р-р-Пе-Ан!

  - БР-РИ! ЧА-Чa-ЧА!

  Орки, на знак підтримки заричали і стікали мечами по щитах. Тисячі, сотні тисяч ковток приєдналися до крику лідера, і вигук досяг неймовірних масштабів.

  Темні ельфи також запеліли на свій лад. А солдати королівства Розенхайм просто люто розмахували мечами.

  І в цей момент...

  З димом печери почали виходити монстри.

  Величезні стародавні кістяки-рицари! Жахливі велетенські монстри ущелини Юрокіна!

  Кожен лицар був одягнений в обладунки і тримав у руках небезпечно блискучий дворучний меч. Це були великі воїни королівства, які зайшли углиб гір і після смерті перехожі на бік нежиті.

  Гігантські монстри - найнебезпечніші істоти Земель відчаю, що навідують до своєї смерті страх на будь-якого обмираючий тут монстра. Раніше війду виграли один такий монстр, і для цього забралося підрозділ із 100 орків. Але тоді монстр був смертним, і тепер їм стає ще важче перемогти.

  Внаслідок цього 10 000 лицарів і 5000 монстрів з’явилися перед загиблою армією захисників!

  Але це ще не все.

  На величезних носорогів з’явилися відьми. Відьми Шерпа були однією з головних сил Берекена під час захоплення і знищення королівства. Відьми володіли чорною магією, яка могла воскрешати померлих і накладати жахливі прокляття на противників мерців.

  І було їх 3000 душ!

  Це проголошення було пророчим.

  Не встигла армія ворога видатися, як відразу кинулись в атаку.

  Земля здригнулася від потуги велетенських монстрів. Дерева ламалися, наче сірники під їхніми ногами. А від шипіння і криків кров стила в тілах захисників.

  Елітне військо мертвих наближається!

Глава 3. Багате королівство

  Армія мертвих потрясла своєю силою.

  Кожен монстр був втіленням могутності, а разом вони представляли неймовірну силу, яка швидко і невідворотно наближалася до позиції захисників.

  Орки і темні ельфи, побачивши таку картину, розгубилися й зблідли. З тремтячих рук повставали зброя, і багато хто кинувся навпочіпки.

  - А-а! - Страшно злякався Манауе.

  Він не очікував, що армія буде такою сильною!

  - Охо-хо!

  - Ви всі мерці! Ласкаво просимо до нашої армії! Хі-хі-хи! - Відьм Шерпа був проти.

  Стародавні воїни і могутні велетні, наче великий таран, продовжували свій наступ. Їх не зупиняли навіть глибокі, викопані орками та мешканці траншеї. Чудовисти просто заходили всередину і, наче міст, підставляли свої спинки воїнам, що йшли позаду.

  Ситуація ставала дуже небезпечною!

  Манауе подивився на Вініда, але знайшов у собі сили заспокоїтись.

  Від друга виходило безшабашна енергія і якась дивна впевненість. Звідусіль було відомо, що Вікід колись боровся з втоптаною силою і вже досить добре закупорявся. Але тепер він знову був пильний і невтомно роздавав накази направо й наліво. Нарешті настав час справжньої битви, і йому не терпілося вступити в сутичку.

  Як відомо, чим сильніший ворог, тим цікавішим є бій.

  Чудовищ було менше, ніж зомбі та привидів, але вони неодноразово перевершували колишні хвилі противників.

  Віїд різко підняв руку.

  - Приготуватися до атаки! Темні ельфи, натягнути луки!

  Майже 50 000 ельфів, що стояли на вершині гори, в одному пориві закинули луки і виціляли вразливі місця противників.

  - Вогонь!

  Тисячі покритих сріблом стріл звернулися до неба, щоб через кілька хвилин смертоносний град завалився на землю.

  - О-пасність! Погане передчуття...

  - В укриття!

  Захищаючись, стародавні воїни-скелети підняли над головами іржаві щити.

  Але це було більше, ніж справжній захист. Разом з ними понад 100 років у землі, мертві люди були готові розвалитися від найменшого дотику. Однак, незважаючи на це, воїни переховувалися, а ті, хто не мав захисту, закривалися від піднятих руками стріл.

  - А! Оа! А-а!

  Полю рознеслися стони уражених стрілами монстрів. Але там був один воїн, що лише виблискував своїм блискучим черепом.

  - Хі-хі-хи!

  Він був величезним! Між його ребрами зяяли великі зазори, через які і пролітали всі стріли не наносячи жодної шкоди.

  - Хі-хі-хи! - Вовсю веселився великий монстр-скелет.

  - Приготуватися до нової атаки, - все так само спокійно командував Віід. - Вогонь!

  І знову тисячі стріл звернулися вгору, щоб через мить знайти свою ціль і скинути тлінне існування неживи.

  - А-а!

  Усюди роздавалися вій загинулий нежиті. Перші ряди стародавніх воїнів були втикані стрілами, наче їжаки. Срібні наконечники не лише руйнували міцні кістки, але й перешкоджали тому, щоб їхні тіла були відбудованими.

  - Вогонь! Вогонь! Вогонь!

  Стріли летіли безперервно.

  Десятки, сотні тисяч срібних розписків торкнулися одного ряду нежитю за іншим.

  - Він, як завжди, незрівнянний! - Знову в захопленні Манауе своїм другом.

  А ось у Віяда, навпаки, серце обливалося кров'ю.

  'Стільки грошей відлітає ...'

  Кожен звук, кожну команду "пли" він вигукував з неймовірним зусиллям. Віід майже відчував, як його гаманець стає легшим і з кожним залпом легше.

  Але це не були пусті трати. Стріли нанесли великий урон, значно скоротивши кількість монстрів і стародавніх воїнів.

  Правда, це не зупинило мене. Під керівництвом Шерпа, яка не постраждала від стихії, вона все ще продовжувала свій наступ.

  - Пора! Водяна атака!

  Це була третя таємна зброя, приготовлена Віідом.

  Перший - срібні мечі, другий - два мільйони срібняків стріл і третій - жваві скульптури.

  - Ка-аґр-рк!

  Роздався гучний, що пробирався до кісток рев, і через гори з'явилися літаючі дракони зі своїми воїнами королівства Розенхайм, кожен з яких ледве втримував у руках на величезному бурдюку з водою.

  - На-а-А!

  З неба зійшов дощ з святої води, яку Віїд міг заготовити у величезній кількості завдяки позиченій чаші Елени.

*

  Союн вийшла з ущелини Юноф і добралася до поблизького села.

  - ....

  Але та була цілковито спустошена, бо всі люди пішли на війну, про що вона не знала. Вона передихнула день в одному з будинків і так нікого не дочекавшись, побрела далі, куди очі дивляться.

  Рівнини з’єдналися лісами, а ті - невеликими горами і знову полями. Соун все йшла і пішла, а потім вийшла до гірського хребта Юрінова.

  Їй було байдуже, куди йти, головне — збільшити бій. І хоча на рівнинах жило багато монстрів, зустріти їх там - не найпростіше завдання. Тому Союн зайшла глибше в гори Юрокіна і врешті вийшла на майданчик, з яким відкривався чудовий вид бою орків та воїнів-скелетів. Але особливо її зацікавили вершники на носорогах відьми, які щось чарували.

  'Вони виглядають сильними'.

  Сун прагнула бою, але монстрів попереду було дуже багато. Дуже багато, що біля підніжжя гори панував хаос і було важко розібрати, хто з ким бореться.

  По небі літали дракони, які розбризкували воду сідками і кричали від болю, орали в приступі люті.

  'Мені тут не подобається'.

  Союн не любила шум, тому, закривши вуха руками, поспішила сховатися в пошуках більш спокійного місця десь у глибині гір.

*

  - Шу-у!

  - У-кя-ка!

  - Чіет!

  Свята вода діє надзвичайно ефективно! Спочатку обпалювання тіла, у великій кількості якого воно породило синє полум’я і після цього не залишалося навіть щепки попелу.

  А коли взяти до уваги ще й срібні стріли, то армія ворога не встигла зав’язати в битві величезні втрати.

  - Арктичний холод, що до кісток морозить. Прийди!

  - Бурхливий вітер, що дихання зводить. Прийди!

  - Вічний вогонь, що в землі бушує. Прийди!

  Деякі темні ельфи, які не брали участі в битві безпосередньо, зачаровували зброю орків, роблячи її міцнішою і наділяючи стихійними ефектами.

  Некроманти, включаючи Бараболу, також підтримували війська своїми закляттями.

  - Кров, закипи! Прибери розсудливість, придай божевілля. Жага крові!

  - Чі-і-и-овик!

  Орки, що впали під дію заклинання, прийшли в шаленство. Їхні очі налились кров’ю, а тіло горіло невипередаваним жаром. Завдяки магії некромантів вони на короткий час отримали неймовірну силу.

  - Чі-і-и-овик!

  На них несподівано нападали сотні скажених орків, що злітають додолу і буквально розривають усіх тих, хто потрапляв під їхню руку.

  На полі бою запанував хаос.

  Якщо не було знищено Святу воду, то вона сильно ослабла. Тому Віід кинув майже всі сили в одну яростну атаку. Орки з зачарованою зброєю, чарівники зі стихією і священики Фреї та нищівними молитвами - все в одному пориві крахали не жити!

  І тут!

  Гігантські носороги вийшли в авангард і просто розтопили перші орки. Вони були такі великі, що від кожного їхнього кроку стався маленький землетрус.

  Частина орків, у розпачі роблячи неймовірні кульбіти, дещо прослизнула під ногами монстрів і виявилася відрізаною від основних сил, представивши один на один з неживою.

  - Не дайте їм пройти! - Чулася зверху команда.

  Ось тільки захисні стіни воїни збліднули. Гігантські 15 метрів носороги без будь-яких перешкод бігли в напрямку фортеці! Таким монстрам не важко пробити колоди в стіні, і тоді становище захисників різко погіршиться.

  - Приготуватися! Целься!. Вогонь!

  Тисячі срібних стріл знову змили догори луки темних ельфів, але цього разу більшість із них пролетіла повз, не встромивши у землю. Відьми Шерпа постійно шепотили захисні заклинання.

  Звичайно ж, Віід все це бачив.

  План бою швидко впав. А найгірше те, що орки, побачивши загибель сотень своїх товаришів, розгубили бойовий дух.

  - Ельфи, використовуйте магію призову! Дзвініть дерева!

  Темні, тільки почувши початок фрази, відразу почали чарувати.

  - Прийдіть!

  - Дерева! Ми звертаємося до вашої допомоги!

  Люди, які росли навколо дерев, відгукнулися. Вони висихали землю зі своїх довгих коренів і почали бити забігаючими носорігами та тиснути цілі групи стародавніх воїнів. Магія заклику також оживила довгі ліани, які обхоплювали ноги великих монстрів і не дозволили їм зрушитися.

  Носоріг, рича, з усіх сил намагався виплутатися зі своїх лиан. Темні ельфи робили все нові і нові заклинання, спрямовані на боротьбу з відьмами Шерпа та їхніми тваринами. У той же час стародавні воїни вели криваву битву з орками. Кожен помах меча, що проржався, приносив життя одному, але йому на зміну йшли двоє або навіть троє розлючених членів.

  Коло фортеці перетворилися на одну велику битву всіх.

  У цей момент вперед вийшли мисливці.

  - Час і нам попрацювати.

  - Ми розправимося з носороги.

  Мешканці сіл, що загартовані землею відчаю.

  Все своє життя вони боролися з різними монстрами, ризикуючи власним життям. І якщо ковалі ще до початку бою зробили свій внесок, створюючи срібні стріли і наносячи покриття на мечі, то мисливці чекали своєї години.

  Вікід з радістю зустрів цих бранців.

  - Ідіть! Бийтеся з відьмами! Захистіть свої села від армії!

  - Так!

  Отримавши свою зброю, мисливці кидалися в бій. Вони розділилися на невеликі загони по 3-4 людини і, зійшовши на дерева, вистрибували на спини носорогів. Деякі хоробрих мисливців схлестнулися з відьмами Шерпа!

  Інші, послуговуючись великими арканами, остаточно зв’язували або осліплювали величезних носорогів.

  Люди, темні ельфи, орки і некроманти!

  На боротьбу з армією були кинуті всі сили!

  Через несподіваний напад срібними стрілами та святою водою сила ворога понесла великі втрати. Але тепер, в’їхавши у війну, вони вбивали простих воїнів великою кількістю.

  Поки орки не були на смерть, а позаду стояли позиції, темні ельфи могли вільно продовжувати свої руйнівні атаки. Тільки носоріг виривав із загального бою в напрямку до стін, як відразу ж сотні срібних стріл запали на них.

  Відьми, які були не дуже здоровими, гинули відразу за своїми вихованцями від рук воїнів або під вагою носорога.

  Ось тільки ті, що вижили не сиділи склавши руки. Кожного разу, коли з’являлися нові жертви, ці відьми починали чарувати.

  - Давай! Починай нове життя! В ім'я смерті, прийди в наші ряди! Встань!

  Велика кількість орків, що померли, відразу перетворилася на небезпечну смерть.

  - Атакуйте! Не звертайте уваги на навернених! В першу чергу - відьми і решта армія нежиті! - був новий наказ від Віди.

  Такий поворот у битві його зовсім не зрадів. Якщо ми зосереджуємося тільки на боротьбі з орками, то бій може затягнутися у невизначений час. І чим більше орків вмиратимуть, тим більшими стають армії. Тому всі мусили вирішувати, поки ворог ослаблений.

  - Призию Рицаря смерті! Присягаюсь Лорда-вампіра!

  Ван Хок і Лорд Торідо - два джокери з рукава Віда.

  Вони завжди були готові вступити в бій на стороні свого пана. На відміну від лицаря, Торідо мав одну слабкість, яка в той же час була його перевагою. Кожен заклик вимагав від нього великої кількості сил, які він міг відновити лише після того, як напився свіжою кров’ю.

  - Ми до Ваших послуг, сер.

  - Там ваші вороги! Знищіть їх!

  Рицар смерті витягнув свій клинок і попрямував в сторону грізних монстрів. Вірний вассал, що піднісся сотням смертей, тепер без жодних вагань слухався наказів пана.

  - Мене не цікавлять битви, в яких не проливається кров. Але відьмам не місце у світі поруч зі мною! - Помахаючи чорним плащом, сказав Торідо.

  З давніх часів вампіри не любили відьом, і останнє зіткнення під прапором Бекена, де вони боролися за право очолити армію неживі, кохання зовсім не додало.

   - Діти! Ідіть до мене! Ми йдемо в бій!

  Дочекавшись, коли за його спиною зібрався підрозділ з сотні новонавернених вампірів у коридорах фортеці, Торідо кинувся в бій.

  Недавно його армія складалася з тисячі найсильніших, а тепер на нього зібралася майже одна десята минулих сил. Ну і нехай. Лорда це зовсім не засмучувало. Так, їх усього сотня. Так, вони слабкі й мають лише 120 рівні, але сила та витривалість завжди при них і рівень швидко набирається.

  Останній загін і почав діяти. Під керівництвом свого пана вампіри кидалися на найбільших і сильних монстрів в армії нежиті.

  - Туман!

  - Рука смерти!

  Хоча вампіри були нижче рівня, ніж найслабші орки, але завдяки величезній витривалості та винятковим лише їм здібностям вони впевнено вели бій. Кігті і темна магія сотні 'птенців" розривали одну групу монстрів за іншою.

  А сам Лорд Торідо, один змахом руки який просував цілий брус у рядах противника, стояв на чолі.

  - Вихор Клінков!

  Сильні та гострі, як леза, пориви вітру просто розрізали дрібних монстрів на частини, а великих обкидали на бік. Чим ж використовувалися орки або темні ельфи, які домагалися беззахисних ворогів.

  - Окаменей!

  Нежити, що в той момент з вампіром витріщилося на кам’яні статуї. Це була одна з найбільш дієвих і найжахливіших здібностей Торідо. Відьми, що попадали під дію заклинання, припинили чарувати. А їхні друзі мусили зосередитися на захисті або звільненні інших від дії закляттяв.

  Хоч би як там було, військо вже не росло і орки з темними ельфами повністю зосереджувалися на війні проти основних сил ворога. І що ж до них, завдяки дії вампірів, вони не сприймуть істотного опору.

  З боку здавалося, все знову налагодилося, і не жити трохи поступається, але дивлячись на похмурі брови Віїда, можна було зрозуміти, що він з такими висновками не згоден.

  'Все висить буквально на волосині'.

  Перелом у битві наступив лише завдяки діям Лорда Торідо. Але як і будь-який гравець, вампір не міг вічно вести бій в тому ж дусі, і незважаючи на величезний запас життя та мани, він скоро почне утомлюватися і з боса 400 рівня перетвориться на простого, нехай і сильного воїна.

  Віід окинув погляд битву, потім подивився на стоячих вгорі ельфів, слідом - на захисників у стінах фортеці, і нарешті зупинився на старому другу.

  - Гей, Манауе!

  - Да?

  - Хочеш поспостерігати за боєм з найкращого місця?

  - Звичайно! Хоча... Зачекай...

  Манауе запідозрив щось погане. Знаючи Віда, він розумів, що той ніколи нічого не робить просто так, і тут є якась вигода для нього. Однак пропозиція була надто спокусливою.

  'Ну що там може бути такого? Але подивлюся на битву з самого кращого місця! Нет... Треба все одно уточнити'.

  Манауе зробив байдуже обличчя і запитав:

  - Мені доведеться за це заплатити?

  Завдяки близьким стосункам вони могли ставити такі запитання без образи. А оскільки Манауе знав про Віїда, то легко припустив, що той попросить оплатити послуги.

  - Ні, це безкоштовно.

  - Безкоштовно?

  Хоча він був справжнім торговцем, але не міг поцікавитись.

  - Добре, якщо так. Тоді в чому підступ?

  Це може бути небезпечно, можливо доведеться ризикувати життям.

  Якщо армія не отримає перемоги, то так і так доведеться розпрощатися з життям, а якщо скористатися пропозицією, хоча б буде що згадати. Тому Манауе вирішив, що нічого не втрачає.

  - Я згоден! Де це місце, з якого відкривається найкращий огляд на битву?

  - Там, — відповіла Віїда, що указував на місце поруч з Лордом Торідо.

  - ТАМ?

  - Ти готовий?

  Не встиг Манауе відповісти, як у той же момент злетів в повітря: пролітав повз Крилатий дракон підхопив його лапами.

  - А-а!

  Манауе кричав від переповнюючих його почуттів. Прямо під ним йшло бій орків і нежиті. Біля них пролітали срібні стріли та палючий заклинання, які випускають темні ельфи.

  - А-а-А! Чорт! Мало не помер!

  Одне з вогняних заклинань пролетіло так близько, що жаром обпалювало волосся торговця.

  - Ось це так!

  Манауе від здивування відкрив рот. Віід не обманув і дійсно дозволив йому бути в найкращому місці для перегляду битви. Та що там говорити, він перебував так близько до битви, що мало не сам брав участь.

  - Яху-у! Це просто неймовірно!

  У той момент він як ніколи любив Віїда. Незважаючи на те, що дракон тримав його вгору тормашами, спостерігати за боєм і відчувати небезпеку було неймовірно захоплююче.

  Крилатий Дракон кружляв навколо поля бою, і Манауе міг спостерігати бій з різних ракурсів. І тут його знову побували сумніви. Навіщо війду змушувати дракона кружляти у повітрі і показувати йому бій?

  Не встиг торговець серйозно задуматись, як відразу отримав відповідь на своє ще не поставлене запитання. Раптом літній дракон відпустив свою недовгу ношу!

  - А-а- а-А! Спа-а-Асіте-е! Допоможіть!

  Манауе летів вниз, у найжорстокішішу битву, туди, де вампіри не схлипнулися з відьмами Шерпа! Чорні, висохлі очі відьом з подивом поверталися в напрямку падаючого торговця.

  З їхнього погляду той заглох і був шокований.

  - Ой-ой... Мамочка...

  Йому вже не було так страшно впасти на землю, як потрапити в лапи відьом і померти від проклять або під ногами бурхливих носорогів.

  Але тут пролунав голос Відіда:

  - Торідо! Лови Манауе! Захищай його!

  У той самий момент лорд відштовхнувся від землі і на льоту зловив одного торговця, що впав на голову. І хоча Манауе важив багато, плащ вампіра допоміг сповільнити і пом’якшити посадку.

  - Ох!

  Манауе здавалося, що все всередині нього вивернуто навиворіт.

  'Невже я не помер?'

  Перевіривши, чи все на місці, торговець озирнувся і побачив бліде обличчя. Монстр, вампір, бос 400 рівня - Лорд Торідо стояв прямо перед ним!

  Але Манауе не встиг знову налякатись, як вампір повернувся і кинувся воювати з іншими їхніми стародавніми воїнами та Чудовствами.

  Ось так зненацька Манауе опинився в епіцентрі найбільш небезпечного у його житті бою.

  - Ти-і-и!

  Від страху його зуби вибивали дроб. Простой торговець! Він був оточений жахливими мерцями з усіх боків. Манауе старався триматися ближче до васпіра, від дії якого йому майже на голову вали трупи стародавніх воїнів і відьом Шерпа.

  І тут перехоплений страх торговця прийшла нова ідея.

  "Звідки краще спостерігати, як не з самого місця битви?"

  У той же момент страх пішов, поступившись місцем неймовірної ейфорії.

  - Яху-у!

  Що може бути кращим, ніж знаходитись у такій битві? Та й що страшного у смерті? Заради цього навіть не померти.

  Не встиг торговець як слід помакувати нову думку, як знову почувся голос Віди:

  - Не їси його відразу! І постарайся не вбити!

  Спочатку Манауе не розумів, про що йдеться.

  'Про яку їжу зараз говорить Віід?'

  Але через мить, відчувши, як хтось прокусил його шию і почав пити кров, він все зрозумів! Він став закускою, яка допомогла відновити здоров’я і ману вампіра! Ось вона, справжня причина доброти Віди!

  У цей час некроманти повсюду проти відьом. Використовуючи темну магію, вони намагалися підняти трупи захисників раніше, ніж до них зможуть дістатися мерці.

  Священики без перерви шепотіли благословення, завдяки яким частина орків ташала темним ельфам підібрані на полі бою стріли. Хоча орки не дуже любили такої роботи, вони противилися наказу Відада. Тому старанно виконували свої обов’язки. До цього моменту.

  На жаль темних ельфів, як вони не намагалися економити, стріли врешті закінчилися і притягати стало нічого.

  - Каричі, срібних стріл більше немає! - Поспішно відразу ж відрахуватися командир загону стрільців.

  А Вікід відповів:

  - Тоді стріляйте вогняними! Чвіку!

  - Від вогнів може початися пожежа!

  - Не важливо! Чвік!

  - Зроблено!

  Темні ельфи, на відміну від звичайних, не виявляли великої любові до природи. Їхня доля полягала в бої, а не турботі про довкілля.

  - Всі використовують вогняні стріли!

  - Так!

  Відряд лучників негайно виконав наказ і випустив новий град стріл у напрямку поля бою. Частина стріл потрапила в ряди нежиті, а ось інша... Інша полетіла в схили дерев і кущів.

  Почалася пожежа!

  Вогонь суцільної стіни розгорався навколо. Йому було все одно, живий ти або мертвий, хороший чи поганий, він не поспішаючи поглинав тихся в його 'руки' монстрів.

  Лише півхали заготовлені тут і там в'язанки дров. Вікід, щоб захистити себе від можливого пожежі, наказав вирубати поля навколо фортеці. І тепер, втративши можливість втекти, вона пішла туди. Величезна битва впала на декілька великих зіткнень.

  І тоді прийшла нова атака святою водою!

  На відміну від минулих випадків, копання не залишає місця для проживання на малих ділянках. Крім того, під дією святої води і заклинань ельфів ожиріла трава обплутувала ноги стародавніх воїнів, не дозволяючи їм рухатися й протистояти живим деревам.

  І хоча орки все ще мали величезні втрати, армія не живе. Послаблені вороги все більше впали на землю, монстра і відьми Шерпа зав'язали у заклинаннях ельфів та вампірів.

  Здавалося, перемога ось-ось дістанеться захисникам.

  У цей момент з входу в підземний підземелля показався темний мантію монстр. Це був самотній скелет з палаючим у лобі червоним каменем.

  Це був Ліч Шайяр.

  - Нехай всю землю обкутує темрява! Армія мерців, на атаку! Вбити все живе!

  Оглушливий рев Шайяра роздався над полем бою і додав нових сил групам нежиті.

  З появою Ліча Вікіда не відводив очей. Його погляд безупинно ковзав по монстрові вгору і вниз, оцінюючи цінність його ковдри.

  Сині черевики з маленькими крильцями, плащ, що випромінює чорне сяйво і темна мантія, покрита стародавніми написами! На пальцях кілька кілець, на голові золота корона з величезним блискучим каменем, в одній руці чарівна книга, а в іншій - білосніжний паличок!

  Віід вперше бачив такого гарного мерця!

  У нього аж слинки потекли, коли бачили таку багату здобич.

  'Туфлі Курдала, що збільшують швидкість пересування, спритність і вміння танцювати. А ось - чарівна мантія Бейна, що надіває унікальні атакуючими заклинаннями.

  Інші предмети не вдалося розпізнати. Але було ясно, що всі спорядження на Шайярі дуже рідкісні і надзвичайно дорогі.

  'Дісятки! Там десятки тисяч доларів! Я зобов'язаний забрати якщо не все, то більшу частину!"

  Зрозуміло, що це говорила в Віяді жадібності. Навіть якщо одного разу знищити такого монстра, гарантія отримати всі предмети не було.

  Зазвичай якісь речі з монстра отримували гравці, які виконують завдання і в разі великого удачі, сторонні що їм допомагали.

  Все так само не відводячи погляду від боса, Віід дав новий наказ:

  - Це наша остання мета! Чвіку! Нападаємо по всіх фронтах! Останній ривок!

  Почувши ці слова, орки одного будинку відстежили за зруйновані стіни і різко відхилили назад.

  - Раз-два, взяли!

  - Штовхаємо! Раз-два, разом!

  Орки наклалися на наспі, і вони з усіх сил зміцнялись. Це був конкретний план на випадок, якщо не буде надії зупинити армію і, як зараз, використовувати його в якості останнього засобу.

  Стіни піддались тиску воїнів і накренилися до підніжжя гір. Орки продовжували насаджуватися, і зрештою, не витримавши такого обігу, величезні багнички, з яких були споруджені стіни, покотилися вниз.

  Перші кам’яні брили, які були розкидані в нежитю, заповнили глибоко викопаний рів, але всі інші кинулися вниз з страшною швидкістю.

  Одна стіна розвалилась за іншою! Камені котилися вниз безперервним потоком! Не встиглі відбігти орки котилися вниз разом з камінням.

  Велика лавина завалила ту невелику нежить, що до цього моменту ще чинило опір.

  - Все! В атаку на Шая!

  Армія захисників роїлася на головного ворога, який погрожував кинути всю землю у темряву і перетворити кожну живу істоту в мерця.

  Темні ельфи завалили всю свою магію на кам'яне каміння.

  - Вогний шторм!

  - Крижаний вибух!

  Заклять буквально всі тіла, не дозволяючи Шайяру оживити їх. Це була дуже розумна і неточна тактика, спрямована на те, щоб залишити Лича одного проти всієї армії захисників.

  - Ах, ти, жалюгідний боягуз! - Розгнівано закричав Шай. - Виходь і бийся зі мною на один!

  Але Вікід не звертав уваги на нього. Він не вважав себе ідіотом, який піде битися з неймовірною сили босом поодинці.

  Крім того, Шайяр сам зголосився битися проти всіх позосталих захисників і вийти останнім із підземного підземелля.

  Зрозумівши, що на його крики не піде реакції, Ліч розпочав свою битву.

  - Знайте справжню вагу! Гравітація!

  Під дією заклинання літаючих з новою порцією священної води драконів, як і багатьох воїнів, буквально в одну мить розлютило удар неймовірної сили. Шість тисяч орків, три тисячі ельфів і чотири дракони назавжди закінчили свій бій.

  Шайяр мав величезну силу, і від кожного наступного заклинання гинули сотні чоловіків, які поспішають до нього.

  Побачивши подібне, Віід наказав людям королівства Розенхайм повернутися назад у фортецю, а драконам, на створення яких він витратив рівні - піднятися якомога вище.

  - Торідо, вперед! Ельфи, більше заклинань! Так, лейте вже воду!

  Зрештою воїни прибули до Ліча. Ось лише для простих ударів маг був практично невразливий: його здоров'я відновилося швидше, ніж йому наносили урон. Тільки завдяки святій воді і божественної сили священнослужителі все ж змогли трохи послабити здоров'я боса.

  - Копье демон! - раптом викрикнув Шайяр нове заклинання, яке створило над його головою величезний темний куля, який маг кинув вперед, змахом руки вказів мета.

  - Ох-охо-го! - вигукнув Вікід.

  Заклинання пролетіло зовсім поруч з загострою священиків, на яких зараз і далі точилося бій.

  - Некроманти, орки, лицарі, все! Захищайте священиків! Плювати, як, хоч тілами своїми прикривати!

  Віід намагався якомога ефективніше роздавати накази, змушуючи боса стояти на місці і піддаватися нападам святої води та молитви.

  Хоч би як сильно Шайяр, сили почали поступово покидати його. Він постійно вимовляв закляття і ставав з кожним разом дедалі слабшим.

  Вікіда майже не сумнівався в перемозі, але ця перемога з кожною секундою зростала і дорожча.

  Зрештою, через кілька хвилин здоров’я опустилося до мінімальної позначки.

  - Кх-х! Як ви смієте! - Розпустошливий рев.

  У Шайяра не залишилося сил навіть на прості закляття. Його кістки потріскалися, одяг обтремтіла, але він все одно не міг померти так просто.

  - Торідо! Ван Хок! Ви забули свою клятву Бекену?

  - У нас тепер новий пан.

  - Берекен чекає на вас! Ходімо зі мною, разом ми захопимо всю землю!

  Це був брудний хід, який підтримав вассалів Віда величезної спокуси.

  - Я не можу піти з тобою.

  Рицар смерті знайшов в собі сили відмовитися від пропозиції, але ось Лорд Торідо засміявся.

  - Невже він прийме мене після того, як я змінив йому?

  - Бекен - це наша надія! Він терпеливий і щедрий!

  - Ну, тоді...

  - Верно! Йди за мною! Борись за мене, і пан простить тобі всі гріхи!

  Торідо припинив атакувати Шая. І ось-ось був готовий перейти на бік ворога!

  Якщо Лорд-вампір 400-го рівня стане битися на стороні Лича, це покладе початок новій битві! Орки й ельфи стануть для нього нескінченною їжею, яка сприяє здоров’ю та ману.

  Тому сумніви Торідо були дуже небезпечними.

  - В атаку!

  Віід наказав застиглим чарівникам продовжити атакувати Ліча. І на того обрушилася відразу сотня всіляких заклинань. Але Шайяр все одно не здавався. Його череп потріскався, одяг горіла, одна нога була зламана і він стояв лише завдяки палиці.

  Але Вікід вже блискавкою летів вперед.

  - Біг на чотирьох лапах! - він використовував вміння швидкого пересування.

  Нехай через це витрачалося багато сил, та і з боку виглядало не дуже красиво, це було неважливо. Тепер треба було просто встигнути.

  Величезний орк п’ятиметровими стрибками швидко наближався до Шайяру. І за кілька метрів до мети він вхопив меч і закричав:

  - Меч Цезаря!

  Після того як Віід став орком, його мана різко зменшилась і він мусив витратити своє здоров’я для використання техніки. І ось, викинувши вперед руку зі зброєю і швидко наближаючись до мага, Віід насолоджувався кожним хвилином аж до того моменту, як меч проштовхнув наскрізь груди Лича.

  - Тобі кінець!

  Але, незважаючи на удар, Шайяр все ще рухався.

  Така атака могла з одного удару звалити Ієті або зменшити здоров’я інших велетенських монстрів до критичного рівня.

  Але її не вистачило, щоб убити Шая.

  Скелет все ще рухався, хоч з нього і повалив чорний дим.

  - Залденей!

  За допомогою залишків мана Ліч виростив з обрубок своїх рук крижані шипи і в відповідь проштовхнув ними тіло Вінди, міцно прибивши його до себе.

  Вікід, стримуючи біль, закричав:

  Темні ельфи! Забудьте про мене! Атакуйте!

  Смерть була неминуча.

  Десятки ельфів, що відбудували ману до цього моменту, запустили свої закляття.

  Застиглі обличчям до лиця Вііда і Шайяр зазнали нападу багатьох заклинань. Перед Віадом з’явилися нові повідомлення про наслідки. І в той момент, коли здоров'я у нього залишилося всього-нічого, тіло Шайєра, нарешті, окутав біле світло, і він зник.

  Він побачив, що у нього залишилося буквально пара миттєвостей, тому інстинктивно простягнув руку в бік зниклих Шайєра. На думку йому здалося, що він зміг за щось вхопитися... Але тут світ погас, і з'явилося повідомлення:

Глава 4. Квест.

  - А-а-А! - Він закричав, поки капсулу не було. Його все трясло. Так невчасно! Ні, смерть - при такому рівні складності - він передбачив заздалегідь, але артефакт! Як мінімум, він повинен був перевірити, що отримав!

  - Напевно випала хороша штучка! - Розстроївся Лі Хен.

  Ще б! Такий серйозний противник.

  Монстри рівня Шая в грі з'являються дуже рідко. Навіть якщо їх вдасться виявити, це не принесе нічого доброго. І ось, Вікід не тільки знайшов такого монстра, але й переміг його - і не зміг перевірити, що ж за видобутку йому дісталося!

  - Якщо випала мантія, це круто!

  Лі Хен метался по кімнаті з кута в кут.

  Чарівна мантія Бейна.

  Цей предмет з’являвся лише раз, і ціна контракту не розголошувалася. Він також виявив мантію в Асоціації темних геймерів, а не на аукціоні. Мало хто може дозволити собі придбати рідкісні артефакти, навіть якщо ті виставлені на аукціон. З цієї причини, дійсно дорогі предмети роздавались у Асоціації.

  - Мантія... Мантія... Мантія!

  Лі Ген дуже хотів отримати її.

  - Я точно відчув, що схопив щось ... Е-ех, - важко зітхнув він.

  Хіба до сьогоднішнього дня хоч щось у цій грі давалося легко і спокійно? І хоча він зазнав багато заклинань, все ж поломку повністю відремонтованого взуття та шолома можна назвати великим невезінням.

  - Навіть якщо не мантія. Туфлі! Так! Туфлі Курдала теж б згодилися, - думав Ген.

  З бігом часу його бажання зменшились. Насправді, ніхто не гарантував, що Шай обронить одну з тих речей, які носив. Але навряд чи це був непотрібний артефакт. Крім того, після смерті здобичі могла впасти...

  - І що тепер з завданням?.

  Хен важко зітхнув. Він нічого не знав. Через його загибель залишилося незрозумілим, успіх або провал закінчився завдання, і чи навіть війна з армією нежиті. Все, що йому залишалося - чекати позосталий час і перевірити особисто.

  - Ну що ж... Нічого не поробиш. Доведеться трохи відпочити.

  Лі Хен вирішив розслабитися, замість того щоб переживати цілі дні.

  Протягом довгого періоду підготовки до завдання він жодного разу не виспався - вдавалося тільки дрімати уривками. І тепер настав час скористатися найкращими ліками для заспокоєння. Добре поспати.

*

  'Задачі Орка', розміщене в Залі слави!

  Сайт буквально вибухав все нові і нові повідомлення від людей, які чекають результатів масштабної битви.

  - Чому ж досі немає відео?

  - Ну, якщо подивитися на час, коли був завантажений попередній ролик, мабуть зараз завдання вже завершено...

  - А-а... Цікаво, як все закінчилося!

  Уперше так багато людей замерло в очікуванні.

  Тих, хто грав у магію, я б хотів побачити в бою Віїду.

  Країна магії - гра, яка була найкращою протягом 20 років. І тепер всі зможуть спостерігати, як бореться її найвидатніший гравець!

  Магі з завмираючим серцем чекали, коли зрештою стане можливим змінити професію на некромант.

  Багато хто цікавився не стільки битвами, скільки результатами завдання А. Навіть при рівні З завершення завдання трохи змінювало світ. Що ж буде на рівні А? Ось що будоражувало розум гравців.

  Тому кілька мільйонів людей безвилазно сиділи в Залі слави, сподіваючись подивитися відео відразу, як тільки воно буде завантажене на сайт. Фінал такого масштабного завдання перетворився на настільки важливу подію, що люди забули про всі інші свої справи.

  Гільдія Алі крила.

  Одна з великих гільдій Версальського континенту.

  Її глава, Терос, розмістив дуже незвичне відео тривалості всього лише 5 хвилин.

  Для трансляції боїв або виконання завдання цього дуже мало. Однак Терос був відомою особою, і люди зацікавилися. Хоча вони й не втрачали від перегляду короткого відео, все ж таки мусили чекати публікації армії орків.

  Гравці входили на запис до якогось стародавнього підземелля.

  - Воїн-варвари... Це ж Плаїн!

  - І найманець-великан теж тут.

  - Відьма з шайки і буддист!

  Найкращі гравці об'єдналися в гільдію Алих крил.

  Паладини, священики, злодії, чарівники, дослідники, наймані вбивці, барди, солдати-варники, заклиначі, маги та рейнджери.

  Окрім поширених професій, які вибирала більшість людей, були й рідкісні. Наприклад, відьми, що збільшують силу магії за рахунок здоров'я; змішані на релігії буддисти і аскети, які вступили у бій ніколи не відступали.

  Був там і Великан, ексцентричний гравець, який прославився проживанням у захопленій монстрами цитаделі. Він вже опублікував багато відео, де щоночі боровся з відновлюваними "святками" фортеці.

  Усі вони йшли нестандартним шляхом і тому здобули популярність.

  Багато гравців вступили у гільдію Алих крил, і слава її гримила по всьому континенту.

  А тепер ті, кого зустріти в звичайний час не так-то легко, зібралися разом, щоб дослідити підземелля.

  Жоден глядач не був байдужим.

  Голос Тероса в тиші підземелля лунав гучно.

  - Нарешті! Ось вона, гробниця Царя Скорпіонів. Пройшовши « лезвию бритви », ми досягли її.

  Члени Гільдії всі заходили в підземні підземелля. Помовчивши трохи, Терос продовжив:

  - Що б нам не загрожувало, разом ми долаємо будь-які перешкоди! На кон поставлено все! І ми завоюємо славу! Вперед, до виконання завдання рівня А! Могила Царя Скорпіонів, ми прийшли зруйнувати тебе!

  Ще одне завдання складності А!

  Цього було достатньо, щоб зробити на сайті фурор.

  - Будьмо сміливі і безстрашні! Доб'ємося слави! Вперед! Нехай побачать усі нашу боротьбу, що б'ється кров і знатну перемогу!

  Терос закінчив промову і в темряві спостерігав за своїми товаришами.

  Відео закінчилося, залишивши більше запитань, ніж відповідей.

  Декілька розпливчастих фраз про завдання рівня A - і все...

  Однак невдовзі ця невизначеність розв’язалася.

  Через 10 хвилин після того, як він отримав відео, його повторили на каналі СТС. Без будь-яких роз'яснень, окрім простого коментаря, що гільдія Алих крил на даний момент досліджує гробницю.

  "Все йде більш-менш добре".

  Терос задоволений посміхнувся.

  Насправді це був вже другий похід до Королівських руїн. Минулого разу, вистивши свій шлях тілами загиблих товаришів, вдалося дійти до дверей, що ведуть до внутрішнього спокою. А от відкрити їх не вийшло через відсутність підношень царю Бельсосу. Тож довелося розвернутися і піти ні з чим.

  ' Цього разу я обов'язково закінчу завдання!"

  Терос вів усіх за собою, вивчаючи підземелля... Ні, звичайно ж, роблячи вигляд, що вивчаємо його.

  Ворі та асасини прокладали шлях, а паладини і воїни-варники виконували роль щита від невідомої небезпеки.

  - А-а-А!

  - Обережно. Тут пастка!

  Бійці гільдії руйнували пастки на своєму шляху і вступали у жорстокі сутички з монстрами. Від лап оральних монстрів вже загинула частина гравців. То тут, то там роздавалася підбадьорливі викрики:

  - Сміливіше! Це ще не кінець!

  - Лише... Алі крила не спиниш!

  - Пролита кров - наш перепустку до величі!

  - Товариші віддали життя за нас! І ми не здамося!

  Цього разу Терос мобілізував щонайменше 1000 гравців з числа кращих у гільдії. У порівнянні з минулим походом, група збільшилась десь у чотири рази. Звичайно, загальний рівень через це впав - хоча у більшості учасників він перевищував 310-й.

  'Цей шанс не можна випускати'.

  Терос вирішив, що краща реклама, ніж це завдання, і не може бути.

  Укладання контракту з телекомпанією - вигода для обох сторін: підвищення рейтингу для каналу СТС, гроші і слава - для гільдії.

  Якщо така ризикована пригода покаже прямо в ефірі, то популярність гільдії різко зросте. А після того, як ви зробите важкий кал, гільдія закріпить імідж могутньої.

  'Тільки успішне завершення завдання принесе дійсні результати. Перш за все, збільшимо масштаби і зберемо капітал. А якщо гравців до нас зрештою примкне дуже багато - навіть наздоженим гільдію Гермес, визнана найсильнішою на даний момент. І крила кольору крові накриють весь континент!'

  Терос розтрощив груди.

  Він збирався здійснити свої грандіозні плани.

  - А-а-А!

  - Ще трошки! Священики, швидше лікуйте поранених!

  Члени Гільдії Алих крил старанно прокладали шлях вперед, не звертаючи уваги на незначні втрати.

  Терос свідомо не попереджав про небезпеку. Проходження знайомого шляху не приносило жодної користі. Він прикидався, що стикається з труднощами, хоча насправді більшість пасток вже легко минала.

  Члени гільдії також відтворювали виставу. Вони билися не в повній силі, а потім помирали. Адже тим, хто загине, обіцяли пристойну компенсацію.

  - Нехай я помру, але ви повинні дійти до кінця! - Казали самі.

  - Звичайно. Вір нам! - На бігу відповідали інші.

  Терос спеціально заводив соратників все глибше і глибше в гробницю. Темні геймери, які прикривали тили всього загону, тільки насміхалися з нього:

  - Та він просто дурною страждає.

  - Абсолютно марна людина, тільки втрати збільшаться.

  - І він винен за наше життя? З таким бовдуром все пропаде.

  - Нас це не стосується... Головне - отримати обіцяні деньжата. І все ж, де заваршка? Скільки ще нудьгувати?

  Темні геймери, незадоволені тим, що йшли слідом за усіма.

  Врешті-решт, Гільдія Алі крила дійшли до вівтаря, за яким висіли масивні двері - вхід у гробницю царя Бельсоса.

  - Нарешті ми біля мети!

  Терос від хвилювання задрижав.

  Їм було доручено принести флейту з рогів, що належала царю Бельсосу. Крім того, в могилі були й інші магічні предмети та скарби.

  Терос озирнувся навколо.

  Приблизно 650 гравців від початкової групи залишилося в 1000 учасників. Близько 350 чоловік загинуло на шляху до мети.

  Минулу експедицію провадила еліта. У той раз тільки біля входу втратили 45, а на підходах до вівтаря - близько 130 осіб. А зараз через збільшення групи присутніх багато слабких гравців, і втрати виявилися величезними.

  Але ніхто з людей не відчував на собі такого болю, наче його друг загинув.

  - Ну що ж, почнемо. Всім приготуватися!

  Терос урочисто встромив на вівтар 7 статуеток. Величезні двері зі зображенням червоного скорпіона з жахливим гуркотом поповзли в сторону.

  Воїни Гільдії міцніші стиснули свою зброю. Фізична міць - єдине, на що вони могли сподіватися: магія і благословення всередині просто не діяли.

  За відкритими дверима вони вузли монстр.

  Такі створіння, майже повністю складені з бджолоїдок, не згадуються навіть у підручниках.

  - Монстри!

  - Всім приготуватися до бою!

  - Деріться, як ніколи в житті!

  - Шляхи назад немає - ми вже біля мети!

  Терос, виконуючи накази, вилаяв бойовий порядок.

  Навіть темні геймери знайшли місце. Гравці бокових професій зайняли позиції зовні, утворюючи коло, а священики розташувалися всередині ладу.

  Хоча бійці діяли швидко й злагоджено, щупальця тварей вже встигли пролізти до них. Вони були всюди і вбивали, наносячи жахливі удари. Звичайно, якби загін став на позицію біля вузького проходу і контролював його, все вийшло б інакше. При стандартному ж будівництві залишалося тільки нести великі втрати...

  І все ж завдяки тому, що гільдія Аліди добре підготувалась і діяла всі свої сили, бій був головним чином паладини, воїни-варвари та слідопити.

  - Перемога!

  У цьому місці загинуло ще більше, а вціліло лише 480 чоловік. Але нехай насилу, але вони перемогли.

  - Ходімо ж всередину.

  Терос поспішно пройшов за двері. Перед його очима з’явилася вогняна зал. У кожного, хто заходив слідом, відвисала щелепа:

  - Ох, блін....

  - Скарби!

  У центрі залу височіли величезні золоті скорпіони, а навколо нього лежали гори скарбів зі срібла і золота.

  - Схоже, тут більше 50 тисяч золотих.

  - П'ятдесят тисяч? Та тут вистачить навіть на сто!

  Але загони були зворушені не тільки через вигляд коштовностей. То тут, то там, сліпучо сяюча, висіло безліч артефактів. Біля підніжжя золотого скорпіона голова гільдії швидко виявив флейту з рогів.

  - Ось вона! - Підніс знахідку Терос.

  Їхня мета полягала в тому, щоб віднести флейту до Греси.

  'І тоді завдання буде виконано'.

  Хоч і виникли труднощі, але мета досягнуто.

  Терос вже бачив світле майбутнє гільдії.

  Зараз по каналу СТС відбувається прямий репортаж. За цим видовищем спостерігає принаймні мільйон, а може й десятки мільйонів людей. Фінал найтяжчого завдання рівня А стане для них незабутнім. А мас - медіа, копіюючи запис один у одного, піднесуть героїзм гільдії до неба.

  Розцвітання Алих крил - питання часу.

  І тут на очі Теросу потрапив меч з білим лезомом і вигравами на рукоятками полум'я.

  Хоча меч був дуже багатий, він явно вирізнявся на їхньому фоні.

  'Він унікальний! Хто знає, може цей меч належав царю Бельсосу!'

  У очах Тероса блиснув вогник жадібності.

  Нехай будь-який воїн запилює пожадливість. І меч, який максимально підвищує урон, може бути справді сильним!

  Тип меча впливає на силу атаки. Звичайно, порівняти меч і легендарний — це непросто. Крім того, все дуже залежить від виду монстрів. Коли вам спротивляються монстра стихії вогню, то мечі з червоними барвами Ляда використовують насамперед як освячену зброю в бою із представниками Тьми.

  Тому було звичайною справою, якщо гравці мали при собі принаймні три-чотири різних зброї.

  'Коли Алі крила накриють Версальський континент, мені знадобиться хороший меч. Такий потужний клинок підвищить мою славу!'

  Терос украдкою розглядав меч. Клинок настільки чудовий, що здається витвором мистецтва. Ідеальна зброя для лідера, який має владу.

  У цей момент його соратники теж помітили меч:

  - Шановний Терос, беріть швидше.

  - Вам було найважче, і буде справедливо, якщо меч дістанеться вам, - немов королівська свита, члени гільдії провокували главу взяти клинок.

  Раптом вони помітили руни на нижній частині рукояті. Спочатку меч настільки загордився, що напис лише тепер привернув увагу.

  - Тут щось написано!

  Шаврон підійшов ближче і перевів:

  - Тут сказано: "Візьми меч".

  - Що, правда?

  І хоча зовні Терос згорів несповну гримасу, в душі він стрибав від радості. Його руки потяглися до меча.

  Віід на його місці щонайменше п'ять подумав би!

  Якщо все йде дуже гладко, варто озирнутися і серйозно задуматись.

  Для завдання рівня А надто легко вони дісталися до мети. По правді кажучи, небезпечні бої були лише кілька. У боях, де командував Віід, кожен брав участь у перемозі. Але експедиція успішно досягла мети, не маючи такої сили, як орки чи темні ельфи.

  Противник виявився занадто слабким. Настільки, що його не можна було порівнювати з армією неживи. Крім того, хіба на мечі не сказано взяти його?

  І Терос узяв меч в руки.

  У той же момент скарбницю залило золото.

  - Що це? - Заздрилися гравці. - Так світло...

  Люди не розуміли, що відбувається. І тільки піднявши погляд, вони побачили джерело світла.

  Золотий скорпіон відкрив очі.

  - Як ви посміли зависати на святинях великого імператора вогню Бельсоса? За це вам не буде прощення! Бо я зруйную на вас лють вогню!

  З великим шипінням Терос, який тримає меч у руці, спалахнув як сірчана і негайно перетворився на кучку попелу. Слідом та сама доля наздогнала всю експедицію.

  Духи вогню!

  Незліченна кількість духів напала на підрозділ.

  Люди штовхнулися, щоб уникнути полум’я і гинути миттєво.

  Спостерігаючи за тим, як вони обсипаються піском, зникають, золотий скорпіон прошиє:

  - Дурні люди! Ви накинулися на себе гнів царя Бельсоса, і за це вогненне прокляття опуститься на весь світ!

  І все це по каналу СТС бачили безліч людей.

  Мината ганьба гільдії Алі крила. Жадібність - ось що призвело до цього. Спочатку ніхто не зрозумів, що́ таке золотого скорпіона. Всі тільки зрозуміли, що завдання провалене.

  І тут від гравців, підключених до Королівської дороги, впав шкваль повідомлень:

  - На материку стало жарко.

  - Луці сонця обпікають.

  - Здається, що температура піднялася як мінімум на 5 градусів.

  Прокляття царя Бельсоса!

  Воно принесло жару.

  Центральний континент з його незмінним м'яким кліматом миттєво перетворився на парилку.

  Жара посилювалась. Це було зовсім непогано для вогнів - але тільки спочатку. Хоч би як любили вони рідну стихію, але жити при температурі, від якої минаєш потім - все-таки занадто. Від походів, в яких можна було насолодитися крижаним вітерцем на світанку, залишилися спогади.

  Гравці шаленіли!

  Всі скарги та звинувачення посипалися на гільдію Алі, яка мала причину зміни. Згодом члени сім’ї з гордістю виконували завдання А. Тепер вони вже не могли вільно розгулювати зі значенням свого клана. У магазинах не продавали їм товари, а гравці відмовлялися брати участь у команді, дружніх альянсів відвернулися.

  З часом гільдію залишав один гравець за іншим.

  Одна з найвідоміших гірдій буквально розвалилася за мить.

*

  За той час Лі Хен почав умиватися і вперше прийняти ванну.

  - Як же влітку здорово!

  Зимою важко митися, бо білер для нагрівання води - задоволення дороге, якщо на ньому не економити, ніколи не збагатиш. Тому літо набагато зручніше зими. Добре провести рік, щоб насолоджуватися прохолодною водичкою у ванній кімнаті.

  Лі Ген помився, сів за комп'ютером і зайшов на сайт аукціону, де виставив кілька речей. Це були глефа командира орків Гульчі, головна пов'язка ельфів, рідкісні трави, здатні нейтралізувати отрути, - загалом, видобуток з гір Юрину і Земель відчаю.

  Проте Хен не став виставляти руду й шкіру, хоча накопичувався багато. Він обробляв матеріали, щоб тренуватися у навичках кравця та ковальського. Продати готовий меч чи одяг простіше, а розвиток навичок у виробництві — це необхідність для підвищення заробітки.

  Загорнувши справи, Хен відправив молодшу сестру до школи.

  Для нього, майже безперервно зануреного в Королівську дорогу, 24-годинне обмеження на вхід здавалося нескінченним довгим. Аж руки тремтіли, настільки хотілося швидко зав’язатися і продовжити заробляти досвід, добувати предмети...

  Нарешті, 24 години очікування минули і Хен приєднався до Королівської дороги.

  - Ну що ж, вперед?

  Пане Кан, керівник відділу в КМС-медіа з усіх сил намагався зв'язатися із Віїдом. Він вже і надсилав десятки листів на е-мейл, і залишав коментарі на сайті з проханням передзвонити.

  Безперервно.

  - Господи Боже! Прочитуй ж листи!

  Кан був стійким до самозабуття, і він продумував усі можливі варіанти. І тут саме на сайті аукціону з'явилися речі, зареєстровані Віїдом.

  - Ось воно. Те, що потрібно!

  Зброя орків і темних ельфів, шкури гігантських монстрів. Без сумніву, продавця.

  І містер Кан тут же зробив ставку в 30 тисяч доларів. Величезні гроші для такої марної речі, як кігті Мінотавра.

  Вікід з’явився у селі вигнанців - найближче людське поселення від місця його останньої смерті. Навколо бігали хлопці, дорослі поспішали у справах і їхні обличчя сяяли шаленим захопленням.

  Мисливець Кокун працював ремонтом щита.

  - Ух ты, Виід! Я повернувся.

  - Як закінчилася битва?

  - Ми перемогли, як тільки здох маг.

  - Невже?

  - Звичайно! Битва закінчилась, і ми всі повернулися додому. Наше село трохи виросло. Тепер ми - люди і орки - живемо у світі... Справді, чи надовго? Навряд. До речі, орки кажуть, що пропав їхній герой Карічі і вони його шукають. І некроманти тебе теж чекають. Вони казали, що хочуть якнайшвидше зустрітися з тобою, бо настав їхній час покинути цей світ.

  Так, завдання успішно виконано.

  - Ясно. Піду відвідаю їх.

  - Ну, Бог на допомогу. Мало не забув... Дякую, що захистив наше село. І ви будете раді в будь-якому селі на Землях відчаю. Хоча це дуже висока подяка, але завжди - ласкаво просимо.

  Коли Кокун сказав це, він повернувся і продовжив займатися щитом.

  Перед тим як вирушити до некромантів, Віід вирішив перевірити свої дані.

  Рівень виріс на 7.

  Війду не вдалося вбити мага Шая самотужки, але він все одно відіграв вирішальну роль. Завдяки цьому рівень виріс за раз до 286-го, навіть незважаючи на штраф через смерть.

  Правда, не тільки рівень спадав.

  У тих, хто вибрав бойову професію, сила, спритність або мудрість зростають швидко. А для скульптора таких переваг немає, але є ремісна майстерність - основа для всіх видів мистецтва і виробництва. Якщо за допомогою ремісної майстерності, що розвивається найшвидше, ви зможете розвинути точні навики промислового мистецтва.

  Звичайно, потрібно докладати неабияких зусиль. Але тоді зросте сила, розум і витривалість. Завдяки цьому можна перевершити інших гравців того ж рівня.

  Проте скульптор має і недоліки. Такі вміння, що їх так важко виконувати після смерті, зменшувалися.

  Скульптурна майстерність впала на 13%, кулінарія - 10 відсотків, ремісне мистецтво - 16%. Навики шиття і ковальної справи, збирання лікарських трав, риболовлі, заточки меча, чистки озброєння, перев'язки, голочки - всі вони впали на 5-7%.

  Якщо рахувати в рівнях, виходило близько 2-3. Дуже неприємно.

  - Уїда тремтіла від жалю. Навики, підняті важким і наполегливим працею, так сильно знизилися!

  Але дещо завадило зануритися у безпросвітне знеохочення.

  Предмети, що випали від Шея. Пора на них ...

  Без зволікання Віід відкрив свій рюкзак шириною і почав витягати здобич.

  Одна палиця!

  Один дорогоцінний камінь!

  Одна магічна книга!

  З появою кожної нової речі руки тремтіли все сильніше.

  Через смерть Віід втратив кілька речей: маленьку смаженню коваля і використовувані в кравецькій справі нитки та голку. У перерахуванні на гроші збитки не такі вже й великі.

  - А мантії все-таки немає. Магічна книга... Хоча вона івестова, але...

  Віід зітхнув.

  Коли предмети марні, нехай їх навіть багато, завершена робота перетворюється на 'мартишкін праці'.

  І все ж для заспокоєння він вирішив почати з магічної книги:

  - Ідентифікувати!

  Дзінь!

  Можливо, він отримав найліпшу освіту щодо творіння і управління неживою.

  "За такий гримуар можна віддати великі гроші"

  Перш за все він поклав книжку в рюкзак. Продати її відразу складно, а чим більше магів обирає професію некроманта, тим сильнішою буде ціна.

  Насправді, вже зараз інтерес до некромантів Кососан. Але мало хто по-справжньому хотів обрати цю професію.

  Все тому, що щось є дуже добре відсутнє, але воно має бути таким же недоліком. На некромантів не діє священне благословення або лікування, а це серйозна проблема: з огляду на те що маги мають нижчу кількість життя, ймовірність смерті зростає в три-чотири рази. До того ж, на пожвавлення та контроль нежитю йде багато маніпуляції, що робить кар'єру недоступною для нижчих гравців.

  По суті, через специфікації класу некроманти навіть для гри в групі.

  Маг, який керує великою кількістю нежиті. Звичайно, багато хто хоче використовувати підконтрольних монстрів у полюванні, але це призведе до сповільнення рівня.

  Все це певною мірою зменшить інтерес до некромантів, і в результаті професії змінюють лише ті, хто дійсно знає, на що йде.

  Вікід глибоко зітхнув і перевів погляд на наступний предмет:

  - Ідентифікувати!

  На палиці Вінд наділяв особливі надії. У результаті цього я лише замишляв, що відчував смуток.

  - Та що ж таке! Де його продати?

  Навіть костовою палицею некромантів більше нагадує зброю.

  Хоча до автентифікації здавалося, що це добре озброєння для священиків.

  Слабкі священики не можуть користуватися жезлами. Вони зазвичай використовують щось значне, наприклад палиці, що підвищують Віру.

  Але кому це знадобиться?

  Меч, наприклад, збільшує силу атаки, а Посох пророка дозволяє лише робити добро іншим.

  У цьому світі, який ґрунтується на цінності повного індивідуалізму, немає місця для самопожертви та саможертовності.

  Вікід кинув камінь, що піднісся до ноги:

  - Краще б я не підбирав таке ...

  Однак не було бажання викидати палицю.

  Немає сенсу продавати священикам. Але якщо палиця підвищує силу темної магії, можливо, вдасться продати його якомусь злу.

  Зброя - це лише інструмент. Безумовно, повинен знайтися хтось, кому він знадобиться.

  І останній Віїд оглянув камінь. Виявилося, що він мав позитивний ефект. Якщо ви використовуєте зброю або броні, то це підвищить її потужність.

  Зміцняючий камінь 1-го класу.

  Кузнові вміння дуже відрізняються від кравацького ремесла: коли псується і добувають різноманітні метаріали зі шкіри, ковареві доводиться шукати метали.

  - Ну, цим я хоч покрию збитки, - сказав Вік і трохи заспокоївся.

  На закінчення вечеру довелося додати 20 рівнів і 100 балів характеристик, плюс 70 000 золота. У той час як всі інші займалися полюванням, Віід зосередився на завданні, і його закінчення можна вважати певним успіхом.

  - Напевно некроманти ще що-небудь дадуть.

  Віід купив у селі сумку і вирушив до гір Юркіна.

  На цій землі всюди лежали рештки загиблих: орків, темних ельфів і людей. Війна залишила свій слід. Але відьм Шерпа і рогів носорога вже не потрапляли. Жадібні орки встиг розтягнути все, бо поки Віід не був відсутній, за часом Версальського континенту минуло чотири дні.

  - І все ж я радий!

  Віід збирав трави і складав їх у сумку. Рослини, які видужали, продавали в лавках за добрі гроші.

  - Хоч і одне, а залишати не можна.

  У горах на траві з’явилися жахливі часи.

  Вікід пав невтомно. Виткавши одну рослину за іншою, він акуратно стискував її і намагався не втратити жодної коришки.

  Ніколи раніше він не збирав трави в такій напруженості.

  Звичайно, справа не в тому, що рослини були особливими. Просто зараз Вікід був майже на нуль після того, як витратив все своє золото на забезпечення завдання.

  - Гроші... Гроші... Гроші...

  Рукзак Віяда був переповнений пляшками з алкоголем.

  Алкоголь він зробив, прийшовши в гори Юрокіна, замість напоїв вип'яних солдатами королівства Розенхайм і орками. Щоправда, цього разу він додав освячувану воду з чаші Елени.

  Використання священного артефакту Ордена для такої низької мети - чистої користі. Однак алкоголь на святій воді має солодкий смак і аромат, а ковтає його й охолоджує.

  Якщо ви будете віддавати весь свій час лише завданням, то не зможете багато грошей заробити. Але якщо у вас є навички виробництва, ситуація кардинально зміниться.

  Якщо скульптор не має роботи, то залишиться тільки померти з голоду. Хоч скульптури і важко робити, але продати їх - ще важче.

  Віід продовжував наполегливо збирати трави, роз’яснюючи це.

  - Вііде! - Відчувся голос Манауе по 'шепоті'. Він думав, що друг уже мав з'явитися в грі.

  - Так, кажи!

  - О, нарешті ти повернувся. Де ти зараз?

  - Там, де йшло бій з Шеєм.

  - Чудово. Я скоро буду. Та й загін знаходиться якраз в тих місцях.

  - Загін?

  - Так, Пейл з хлопцями. Вони поскакали в Землі відчаю... Заради зустрічі з тобою. Так що вони скоро з'являться, як, загалом-то і я.

  Почувши такі новини, Віід несподівано усміхнувся.

  'Все ж я жив не даремно'.

  Щоб хтось перетнув Землі відчаю тільки заради того, щоб зустрітися з ним? Мабуть, так виглядає справжня дружба і відданість.

  - Фу, важко як.

  Пейл витер з лоба піт.

  Вони хотіли подивитися на битву з армією неживі, але надто пізно знайшли коней, тому їм довелося стрибати цілими днями без відпочинку. Це стало можливим лише завдяки молитвам Ірен, які швидко задовольняли сили тварин.

  Ірен вимучено посміхнулась.

  - Справді, все як у відео. Майже добрались... І знаєте, воно того коштувало.

  - Виходить, ми зараз на сході від королівства Розенхайм. Тут навіть не ступала нога дослідників.

  - Ага. І ми можемо побачити всі одними з перших.

  Ромуну і Сурку, які не мусили залишати кордони королівства до цього часу, просто переповнювали враження.

  Віра в власні сили приходить тільки після того, як ми переборюємо випробовування. А розуміння і усвідомлення - після спостереження за життям інших.

  Спочатку, коли Королівська дорога відкрилась і кількість гравців швидко зростала, багато хто переживав. Всех хвилювало одне просте питання: 'А чи не пора вживати заходів?'

  Те, що дедалі більше людей захоплювалися грою, у тому числі дітьми, не могло викликати занепокоєння щодо майбутнього обмеження і байдужості молоді.

  Однак Королівська дорога начисто убрала такі побоювання.

  На континенті, де представлено цілі раси, з якими в реальному житті просто не стикаєшся, люди спочатку були змушені налагодити контакти. Подорожуючи різними землями, ви також зможете розвивати честолюбство. Вдосконалювати характер. А коли ти борешся зі своїми товаришами, то матимеш міцну дружбу.

  - Хе-хе, треба буде Віда попросити приготувати, - мрійно простягла Сурка.

  Хварён розсміялася і кивнула.

  - Так, попросимо чогось смачного.

  Перший МЕЧ, що знайшов слідів, також не залишився байдужим:

  - А ми хочемо випити.

  - Так, хоча б один стаканчик, Вчитель, стали піддакувати всі інші MIKE.

  Перша п'ятірка МЕЧей нарешті вирішила пройти шлях Майстра бою. А коли вони почули, що Пейл і хлопці йдуть на зустріч з Віідом, пішли слідом.

  Щоб випити і поїсти!

  - Вііде!

  - А ось і ми!

  Друзі, побачивши Віда, який збирав траву унизу, кинулися до нього.

  Вони бігли вгору по спустошеній горі і з радістю усміхалися.

  Пейл, Сурка, Ірен, Ромуна, Хварен, Зефі!

  Ззаду міликали МЕЧі, яких Віїд зовсім не очікував.

  Його друзі, як завжди, ставили багато запитань: про війну з армією нежиті, про нові страви, просто про життя. І хоча Пейл зі своїми товаришами, прямуючи до Землі відчаю, вже дещо дізнався з історій Манауе, але все ж таки почути про події прямо від Віяда - зовсім інше.

  - Ну, все почалося з... - Віід ліниво блював траву і розповідав.

  Слухаючи захопливу розповідь про армію безсмертних, хлопці уявляли собі, що брали участь у цих подіях. І вони дуже заздрили Манауе, який спостерігав за всім живим.

  - Так завдання виконано? - обережно запитав Пейл.

  Навіть Манауе не знав результату. Він тільки бачив, що Віід загинув одночасно з Лічем Шайяром, а як закінчилося завдання - не знав.

  Якщо Шайяр помер на мить раніше Віїда, значить він зроблений і якщо ні - провалений.

  - Ну...

  Віід жопив вуглюму.

  Його сум і туга були в його очах. Все його тіло говорило про глибоке каяття.

  Навіть коли дівчата розбивають серця хлопцям, вони не виглядають так сумно.

  - Мені здається, це недоречне питання - поквапився вибачитися Пейл.

  - Преметы... - Сказав Вікід, продовжуючи ковиряти землю і смикати трави.

  - Що - 'визначення'?

  - У Шая майже не виявилося цінних речей...

  - О?

  І завершити завдання складності А і не отримати хорошу нагороду - ось справжня причина, через яку Віід виглядав сумним.

  - Так, ти зовсім не змінився - широко посміхаючись, промовила Хварен.

  Навіть тепер, зустрівшись з товаришами, він продовжував старанно збирати трави для того, щоб заробити гроші. Саме в цьому і був весь Віід!

  І що б не змінювалося навколо, сам він вже напевно ніколи не зміниться.

  Пейл і Зефі підібралися ближче.

  - Давай ми тобі допоможемо.

  Але Вікід похитав головою.

  - Ні. Я не можу змушувати друзів працювати за себе.

  - І все ж...

  - Просто присядьте он там і відпочиньте.

  У звичайний час Вік ніколи б таке не сказав. З якого часу він перестав шукати користі в використанні інших?

  Пейл засмучувався, але не став наполягати на своєму і все ж сів на кряшок валуна. А ось Ірен, Хварен і Сурка, навпаки, закочували рукави, а Віду довелося встати перед ними.

  - Це моя справа, і я його повинен закінчити.

  Апетит приходить під час їжі!

  Віїда якраз хвилювали дівчата найбільше.

  Якби вони знали, що це за трави, то відразу б відважилися їх підчистити.

  - У-у-ву.

  - Який холодний вітер, Вчитель.

  - Ех-е, моє серце ніхто не гріє...

  Тільки МЕЧІ сиділи вугюмо: використовувати ці трави їм було зовсім ніде.

  Через деякий час Вікід зібрав усю рослину і почав розпростувати її.

  - Фу, нарешті закінчив. Ну що ж, за те, що довелося так довго чекати я зварю спеціально для вас бульйон із кролика з травами.

  - Вау! - Зреагували веселими криками все навколо.

  - Кхм-кxм ! - Закашляв перший МЕЧ.

  - Учителю, у вас горло першите? - Він додав тут же другий.

  - Так, як тільки він сказав 'бульйон з кролика', так мені відразу здалося це гіркуватим. Мені ось здається, що з такою стравою потрібно пропустити по склянці.

  - Так, - підтвердив ці слова Віід. - Чесно кажучи, я приготував хороший напій саме для вас.

  - Правда?

  Заїжджуючи, чим потовстіти, Віід підступно намагався поліпшити настрій у своїх товаришів і стерти спогади про довге очікування.

  - В-о-он там є ущелина. Ходімо. Там я приготую покусати, а потім і вип'ємо.

  - Справді? Але чи варто туди йти?

  - Звичайно ж. Цей напій треба пити в прохолодному місці, але тоді можна повністю відчути його неповторний смак. Алкоголь змінює смакові якості залежно від температури. І до того ж, хіба не буде добре пропустити по склянці в такому затишному затишку?

  - Хіба?

  МЕЧИ хотіли випити, але що поробиш... Раз туди, значить, туди.

  Вікід зі своїми товаришами пішов дощечки. Воно було досить далеко від місця проведення бою, і природа тут була недоторканою. Руч звенів чистою водою, в якій не встигала рибка.

  - Ну що, поспостерігаєте за роботою майстра? Ах, да. Давайте-но для початку опустимо пляшечку в струмок.

  - Хо-хо, це ми з задоволенням!

  Віід на очах загону витягнув пляшку і опустив у струмок. Потім дістав трохи трав, заздалегідь розтягненого м’яса кролика і приправи та зварив суп.

  Бульйон з травами, що ведуть до ладу.

  - Здорово!

  - Як смачно!

  Страви, приготовлені Віїдом, були дуже популярними.

  М'ясо кролика зникло миттєво, піднялася метушня, кожен намагався спожити супу хоча б на ложечку більше іншого. Пейл без продиху черпав ложкою, знаючи, наскільки великий апетит у МЕЧій.

  Віід приготував їм велику порцію.

  Звичайно ж, він і не думав робити це безкоштовно.

  'Як йде, так і приходить! Якщо вже нагодував, замість потім що-небудь да і доведеться взяти'.

  Коли ви вирощуєте свиню, чи справді годуєш її тому, що вона красива? Звичайно, ні - з інших причин.

  - Як же пересохло в горлі! - Перший МІЧ, крадькома озираючись, збирався дістати пляшку з алкоголем.

  Багато з них скуштовхнули. Не тільки MIK - всі хотіли спробувати напій Віди.

  - Отже, я кожному наллю і дам по склянці.

  Віід вийняв ніж скульптора і вирізував для кожного по дерев'яній чарці, в яку відразу розлив спиртне. Чисте сяйво наповнило чарки. Аромат був настільки глибоким, що ніхто не зміг втриматися і відразу не напитися.

  "МЧі" підірвали емоції, намагаючись випробувати:

  - А-а-А! Чудово!

  Напійний напій випалював горло, і це викликало приплив сил та бурю емоцій.

  - Да... За таке не шкода буде ніяких грошей, - сказав Перший МЕЧ, а Манауе з ним погодився.

  - Мені ніяково пити таку чудову настійку безкоштовно. Мені здається, її не так просто приготувати. Крім того, він витратив усі свої гроші на виконання завдання.

  - Ми зобов'язані тобі багатьом і тому на знак вдячності купимо у тебе цей напій. Принаймні, я візьму дві пляшки. - Пейл, який і минулого разу пробував алкоголь, виступив в ролі творця.

  - Так. Ми купимо. Давай всі пляшки сюди.

  МЕЧІ вже не були новачками і могли дозволити собі заплатити за спиртне. Тепер він міг отримувати гроші, продаючи коктейлі.

  І все-таки він не забув посмакувати:

  - Ну, не обов'язково платити за це.

  - Ні. Якщо не ми купимо твій напій, то хто? Давай, не ображай нас. Неси все що є.

  - Добре. Ладно.

  З того часу Віід старанно носив бальзам до струмка, охолодив його у воді і розливав для кожного в пляшки.

  Ірен і Ромун піднялися зі своїх місць.

  - Вііде, давай ми зробимо це самі.

  - Ні. Алкоголь залежить від того, як і коли його розливати. Я готував напій, тому знаю, коли він стає смачним. Тож дозвольте майстерові завершити справу, - сказав Віід і продовжив тягати й заповнювати одну пляшку за іншою.

  І коли всі вже були мертві п'яні, Віід нарешті перестав танути і вже спокійно продовжував розбавляти спиртне водою. У чому, загалом, і була справжня причина, по якій вони прийшли в ущелині.

Глава 5. Сила, яка може обманути смерть.

  Після вечірки вони всі разом вирушили в село орків.

  По дорозі він став немов велетенський лютий орк Каричі.

  - Який симпатяга!

  - Це ж той самий орк!

  - Подивися на його руки. Які потужні.

  Зовнішній вигляд Карічі дуже сподобався Хварен і Сурку.

  Великий кривий ніс, що виступає за губи жовті ікла. Очі, сповнені егоїзму! Величезний випіровий живіт!

  Все це не було прекрасним з погляду нормальних людей. Хоча й потворний, але водночас кумедний образ.

  Село Віід не було легко знайти. Інакше й не могло бути, бо протягом кількох місяців він приходив сюди щодня полювати разом з орками в горах Юрокіна.

  - Чвіку! Продам зуби монстра за п'ять мільйонів золотих. Чвіку. Налетай-купай!

  - Абсолютно гнилий меч стародавнього воїна. Чвіку! Продам дешеве, за 20 мільйонів!

  Браслет, що насичує прокляття. Лише за 8 мільйонів золота. Чвіт-чвік!

  Після битви з армією нежиті орки захопили безліч трофеїв і тепер продавали їх завищеним та 'вигідними цінами. Дехто серйозно заявляв Війду:

  - Є якісний товар. Купуйте-налітай. Чвік.

  - Не цікавить. Чвіку.

  Зазвичай після цього розмова закінчувалася, але іноді орки наполягали на своєму:

  - Ти ж за цим прийшов, вірно? Я дам тобі кращу ціну.

  Про тих, хто активно намагався привернути увагу:

  - Ну, ти йди, подивися і повертайся. Чвіку!

  Вікід навіть не дивився в їх сторону, а вони продовжували базікати. Така вже особливість у жителів цього села.

  Інколи віда впізнавали:

  - Каричи, Каричі.

  - Ну, чого тобі? Чвіик, - зовсім байдуже відповів Віід.

  - Що це за людишки? Чвік.

  - Мої полонені. Чвік.

  Цього було достатньо, щоб пояснити причину приїзду загону в село. За своєю природою орки слабі інтелектом, і складні думки не вміщуються у їхніх головах.

  - А, ось як? Вітаю. Чви-чвіт. Виглядають апетитно. Супчик з них, напевно, вийде смачний. Коли ж ти їх з'їси?

  Орки-солдати, пуська слини, дивилися на Хварен, Ірен і Ромуну. На Сурку вони не звертали уваги через її субтильне тіло.

  А дівчата, які раптом стали їжею для орків, сміялись безупинно. Дуже кумедна ситуація.

  Віід з серйозним виразом обличчя відповів:

  - Я з'їм їх потім. Чвіку!

  - Да? Мене тільки поклич. Чвіку.

  - Давай два золотих. Чвичвіт.

  - Гроші немає. Можливо... Чвік. Я дам тобі 80 очей зомбі?

  Очі зомбі - один із наймарніших предметів вартістю близько 5 срібних монет.

  - Піде. Чвіку.

  - Ну, оскільки вже так, чур, руки мої! Чвік!

  - Добре. Я залишу їх тобі. Чвіку!

  Слухаючи такі розмови, Ірен і Хварен бліднули. Чи він дійсно збирається продати їх на їжу?

  Віід привів своїх друзів у дім старійшини з ненажерливих дерев, в яких під час дощу вода втікала звідусіль і вночі крізь дірку світили зорі. Господар зустрів Віда лагідним поглядом:

  - Каричи, ти прийшов!

  - Старійшина, я виконав завдання. Чвік.

  - Знаю. Твої заслуги не можна забути. Ми, орки, показали темним ельфам, хто справжній господар в горах Юрокіна! Чви-чві!

  - Дзинь!

  Закінчення завдання принесло йому 3 рівні.

  - Тепер я дам тобі те, що обіцяв. Чвік! - сказав старійшина.

  Нагорода на знак визнання заслуг.

  У селі орки зазвичай є коштовним каменем або мінералом.

  'Буде чудово, якщо дадуть дорогий самоцвіт".

  Камінь можна буде опрацювати і продати, а це вже хороші гроші.

  Він майже ніколи не молився про себе. Але те, що зробив старійшина, виявилося не так.

  - Чвіку. Цей мінерал виявили дуже давно. Він був частиною обладунки, що носив прийтий покарати нас. Чвіку. Виглядає як хороша річ, але ми не знали, що з нею робити, тому вона так і лежала в кузні. Бери і користуйтеся, як знаєш, - простягнув старійшина великий чорний смажний 'камінь'.

  Спочатку він не зрозумів, що це таке. І не руда як така, і не амуніція.

  Якийсь час вивчаючи цей предмет, він раптом виявив слабкі ознаки якоїсь зброї. Він дивився і рукавички, і черевики, наплетені та нагрудник. Сам матеріал майже повністю складався з ельфійського срібла.

  Схоже, що все це безуспішно намагалися розплавити в будинку, ось метал і прийняв таку форму.

  "Ельфійське срібло. Щоб його як слід опрацювати, доведеться відправитися в місто божественних майстрів".

  Крім того, Віду ще мав знайти поради щодо професії Леґендарного Лунованого Скульптора.

  Місто майстрів Родіум!

  У місці, де зібралися гільдії художників і ремісників, кликав Вііда.

  - Тоді на цьому все, я піду. Чвіт!

  Вікід взяв винагороду і вже збирався йти, як старійшина з того ні з сього заявив:

  - Тепер орки піднеслися до хмар. Чвіт-чвит. Ми не тільки клацнули по носу гордих темних ельфів, але й дали знати, хто справжні господарі гір Юрокін. Чвіет. Хоча нам ще треба буде долати великі відстані, орки будуть расою, яка триватиме до кінця часів.

  Дзінь!

  Ось так завдання! Тепер нові гравці зможуть вибирати раси орків.

  Віід вже думав, чим це обернеться.

  "Здається, що скоро в горах Юрокіна буде не проштовхнутися".

  Щойно з’являються нові професії або раса, натовп із цікавими людьми поспішає їх випробувати. Ще трохи, і село наводнять орки-новічки, Землі відчаю заповнить чвікніння, а на полювання в горах вибудуються черги. І хоча в торгових угодах не буде багато грошей, нових можливостей з'явиться чимало.

  У горах Юрінова безкрайний простор для полювання! Високорівневі монстри тут стільки, що і не порахуєш. Гравці, які обирають расу орків, зможуть розвиватися в селах темних ельфів чи вигнанців. Такий досвід персонажам людської раси навіть не знизився!

  Вікід кинув старійшину на прощання і залишив село.

*

  Вікід разом з друзями дістався до фортеці темних ельфів. Він мав зустрітися з некромантом Бараболом.

  - Командире!

  Віїда оточили НПС з королівства Розенхайм: солдати, неушкоджені, як завжди, королівські лицарі і сотники. Бурен, Беккер, Хосрам!

  Але як не озирнувся Вікід, йому було важко знайти серед них Дейла.

  - Бурен, а де же Дейл?

  - Де... Дейл... Хны-ык! - Спохлипнув Бурен, а потім на пару з Хосрамом заридав у голос. Лица рядових помачніли.

  - Дейл потрапив під закляття Шая і розбився разом з ,Крилатим драконом, - стримуючи сльози, сказав Беккер.

  - Чорт!

  Віада також зачісувалась. Він відчував біль, смуток, жаль, гнів і страждання. Він туго подивився на Хосрама, біля якого завжди стояв Дейл.

  Ставши офіцером, Дейл в лепетку розхитався на службі. Він завжди був на обстріі атаки.

  'Деейл...'

  Уособу сумного Віїда ще більше розташував до нього солдат королівства Розенхайм.

  - Ось наш лідер!

  - Він захищав нас від самого Литварського логіка.

  - Я вірю йому і ні краплі не шкодую, що доля нас зв'язала.

  Командир, який може оплакувати померлого підлеглого, можна порахувати по пальцях. Віід мав високу харизму та головні якості. Пройшовши під його командуванням битву з армією нежиті, солдати повірили в його талант.

  Але тепер! Тепер відданість Хосрама, Беккера і Бурена зросла до небес, як і авторитет Віїду серед простих солдатів та лицарів.

  Але друзі вирішили, що весь цей час вони просто не знали Віди.

  'Я-то думав, він тільки про гроші турбується. А виявляється, у нього теж є слабкості" - думав Пейл.

  Майже ті самі думки відвідали Сурку та Ірен:

  'А Віід наш чутливий, раз так сильно переживає втрату соратника'.

  'Всего тільки солдат, а як Віід про нього дбав і берег від небезпеки'.

  Ще трохи, і Хварен з Ромуною заревели б. Вони також сумували через втрату вірного підлеглого. Так і хто б не співчував людині, на обличчі якої написана світова скорбота!

  Яка ж жорстока помилка.

  "Всі мої долучення!!" - ось про що насправді думав Віід.

  Король обіцяв компенсувати всі витрати, якщо його воїни повернуться в порядку і безпечності. За підвищення рівня солдат можна навіть отримати винагороду. Але смерть Дейзі перекреслила всі надії на нагороду за нього, і тепер залишається тільки кусати лікті...

  З тим же сумним виразом обличчя Вііда запитав:

  - Хто-небудь ще загинув, крім Дейла?

  - Так. Потері склали 25 солдатів. Але героїчно загинувши у сутичці з жахливим Шваєм, вони назавжди залишаться в пам'яті людей.

  - Ні. Вони залишаться в моєму серці. Ми повинні завжди пам’ятати про них!

  - Так, командире!

  Чудо ще, що загинуло так мало солдат. Вікід тримав їх подалі від небезпечних місць і постійно нагадував священикам накладати зцілення, але він усе одно очікував великих втрат.

  Бурен, Беккер і Хосрам виконували ризиковані завдання і в результаті отримали приблизно 70 рівнів. Мабуть, Розенхайм буде правити у королівстві. До цього часу майже ніхто з простих солдатів не міг зробити такої кар’єри.

  Королівські лицарі отримали приблизно 10-20 рівнів.

  Зрештою він розглянув усі деталі і подався до чорної фортеці, щоб зустрітися з некромантами.

  Друзі, які йдуть слідом, на мить замерли. Панорама цитаделі та околиці, де бродили ельфи з іссією-черною шкірою, зачарувала.

  - Вііде, ми тут погуляємося трохи, озираємося, - сказала Ромуна.

  Віід розуміюще кивнув. Він і сам не хотів, щоб друзі були присутні під час розмови про закінчення завдання.

  - Так, звичайно. Зустрінемося після.

  І Вид сам увійшов у церкву. З того пам’ятного штурму всередині нічого не змінилося. Некромінанти, одягнені в темні мантії, бачили Віда з похмурими обличчями.

  Барабол надягнув костовою палицею і сказав:

  - Ми чекали тебе. Великий полководець, який привів армію в облогу, буде прославлений у вічні віки.

  - Киньте. Це не тільки моя заслуга, - скромно відповів Віід.

  Насправді він не приписував собі всіх лаврів. Поможити поодинці армію неживі - все одно що яйцем розбити камінь. Віід зробив ставку на орків з темними ельфами і намагався використовувати їх в полі бою найкращим чином. У цьому і полягав секрет перемоги, і Віі в думках не тримав, ніби він здійснив щось велике.

  - Армія нежива завдяки твоєму бойовому духу. Шай тепер заснув навіки. Ми не знаємо, чи збереже він і в пеклі мрії про помсту, але поки наш континент звільниться від нього. Зникнення армії - тільки твоя заслуга.

  Дзінь!

  Менше ніж 17 повідомлень про підвищення рівня випало одночасно.

  На жаль, у грі існувало обмеження на максимальний досвід, який можна отримати за один раз. Інакше важко уявити собі, якою б була нагорода за завдання рівня А! Віід і так одним махом перескочив кордон 300-го рівня і досяг 306-ого.

  'Любов же був мій шлях...'

  Але навіть якщо уявити, що пожвавлення драконів не віднімали рівні до справжніх високорівневих гравців ще далеко.

  Барабол підняв худорляву руку.

  - Від імені всіх некромантів я хочу винагородити тебе.

  От вже від чого відмовитися Віід не збирався! Нагорода за цю неймовірно складну працю просто повинна вражати уяву. Гримуар некромананта, який випав у Шея, - всього лише початок.

  "Це повинно бути щось унікальне! Або хоча б 3-4 рідкісних предмети".

  Віід очікував появи чогось на зразок меча Агати, який йому вручили у ордену Фреї.

  - Тільки... Вибачте, але у нас немає ні майна, ні скарбів.

  - ...

  Ми не могли вільно бродити по всьому світу і накопичувати багатство.

  - Ось як... Але чи у вас не залишилося хоч якогось дорогого вам предмету?

  - За сотні років переслідувань ми від усього позбулися. Усі цінності розкидані по світу, і знайти їх важко.

  - ...

  Така ось важка правда.

  Тільки раз побачити Бараболу - брудний, мантія схожа на половину ганчірку, хіба що пальці висовуються і відразу віриш у бідність некромантів.

  Віід від таких новин аж знущався. Дивлячись на нього, Барабол похитав головою:

  - Не знеохочуй так. У нас все ж є дещо для тебе.

  - Що ж?

  Я, Барабол, керівник некромантів за те, що ти допоміг нам у важку хвилину, хочу вручити тобі особливий подарунок. Такий подарунок може зробити тільки некромант, - церемоніально вимовив Барабол.

  Дзінь!

  Вікід не почав довго думати.

  "Хоть якась нагорода за завдання рівня А. Сподіваюся, це не марна здатність ".

  Зростання рис мани і життя натякає, що нова майстерність буде з числа видатних. Некроманти - еліта серед чарівників, криваві некримінанти серед них - найсильніші, і навряд чи властивий тільки їм уміння буде чимось посереднім.

  - Я згоден.

  - Правильний вибір.

  На тильному боці долоні Віда з'явилося зображення Рицаря смерті.

  - Перевірити навички! 'Сила, здатна обдурити смерть'.

  "Так ось воно що, тепер можна продовжувати бій після смерті!" - подумав Віід і вирішив, що уміння дуже корисним.

  Звичайно, в момент реставрації неживою людина все одно отримає штраф за смерть, але ймовірність втратити предмети значно зменшується. Крім того, мана та життя подвоюються і можна використовувати якісь особливі навички нежиті.

  Однак це не йде ні в яке порівняння з тим, що можна буде грати постійно.

  "Тепер не доведеться плювати в стелю цілі 24 години".

  Для Віїда, як і для будь-якого темного геймера, гра була основним видом заробітки. Втрата артефактів неприємна сама по собі, але протягом дня без Королівської дороги для нього стали вимушеною відпусткою.

  Проте не все так оптимістично з використанням нових навиків. Немає сенсу ставати неживою в бою з непереможним противником. У такій ситуації тільки втратиш ще більше після другої загибелі.

  - Ми, некроманти, зносили злидні довгий час. Але зараз, коли упередження розвіяні, ми зможемо відкрито приймати учнів, а чорна магія нарешті отримає визнання - сказав Барабол.

  - Бажаю вам успіху.

  - Тобі довелося багато пережити, рятуючи наше добре ім'я. Вдячний я хочу розповісти тобі один секрет. Ти думаєш, Версальський континент дійсно такий невинний?

  - Що?

  - У віддалених краях, про які ніхто не знає, живуть вони, співзасновники зла. Орден Ембіну, який правлять 12 темних первосвящеників.

  - Темних?

  - На відміну від орденів Фреї, Луї чи Валалавського палацу, ця спільнота уникає оплакування. Вони вірять в єдине зло і хочуть занурити весь світ у темряву. Дванадцятий з темних первосвящеників ховається у землях Басрін. Удень спокійно і вночі релігійні фанатики проводять свої ритуали. Вони бояться всіх сіл і фортів того місця.

  "Басрін..."

  Оскільки у цих землях досі ніхто не побував, то інформація ще ніколи не була для них розгубленою.

  Віід попрощався з Бараболом і залишив темну цитадель.

*

  Люди в центрі материка з відчаї дивилися на небо.

  Ні натяку на хмари. Палючі промені сонця випалюють.

  - Жарко, жара-а...

  - Прокляття, хоч би дрібний дощок пішов.

  Погода не змінювалася вже кілька днів. Над перегрітим континентом повисла димка. Повітря розжарилось. Магія полум'я посилилася ще більше, сила заклинань зросла як мінімум на 20%. Магія безпосередньо залежала від навколишнього середовища.

  Але магам це підсилення не пішло на користь.

  - Маг вогню 272 рівня набирає групу для полювання. Ніхто не хоче приєднатися?

  - Тут і так смертельно жарко. Яка, до біса, магія вогню? Хто захоче зваритися живцем?

  Магів вогню переслідували звідусіль. У результаті менш сильні маги льоду були нагромаджені.

  Жара стояла нелюдська! Він линув струмками. Навіть коли люди відпочивали, вони виснажувались і швидко втомлювалися від коротких боїв. Незважаючи на повсюдне обурення, мало хто покинув Королівську дорогу.

  Навпаки, тут з'явилося більше гравців.

  Світ, де все просто, скупий і нецікаво. А ось блискавично змінений, небезпечний - став місцем, куди гравці стікалися для отримання нових відчуттів.

  Клімат Версальського континенту був дуже мінливим. Так що мало кого, насправді, подія здивувало.

  - Якщо, і правда, причина в проклятні, напевно є спосіб зняти його.

  - Ну, так шукай! Треба знати його раніше за інших.

  - Той, хто зможе прибрати жару, прославиться на весь світ.

  Гільдії, які бачили розвал Алих крил, наперегонки шукали який-небудь засіб.

  Але звичайні люди повільно пристосовувалися. Відпочинок проводився неподалік фонтанів. Коли вони вирушали на полювання чи виконання завдання, то заздалегідь купували пляшки з водою, яка могла б тимчасово забути про спеку в дорозі.

  Дедалі частіше гравці вирушали за монстрами в підземелля. Їх так багато, що вони мали справу з схватками.

  Дехто і зовсім йшов на північ. Тепер там панує приємна холодна атмосфера, хоча раніше було дуже холодно.

  Прокляття перекрало життя Версальського континенту.

  - Навіть у групу не беруть...

  Роджеро, чарівник вогню по професії, сидів біля фонтану в фортеці Бальт і озирав довкола. Навколо нас знову побували, об’єднувалися в загони і йшли на полювання люди.

  - Нічого немає заклинань вогню. Швидкі, сильні, багатогранні...

  Магі рідко полювали на самоті через невелику кількість життів і слабку охорону. Звичайно, були гравці, здатні подолати всі труднощі, але більшість доводилося сідати на шию якогось загону і ходити з ним.

  - Може, змінити напрямок і вибрати магію льоду? Я так чекав можливості стати некромантом... Хоча вони не ідеальні, а стихії також варто вивчати. Звичайно, важко навчитися протилежної стихії, але варто трохи підняти майстерність і подивитися на неї. І в загону хтось візьме... - Я думав Роджеро.

  І ось, що стоїть неподалік НІП, житель села повернувся до нього і сказав:

  - Шановний Роджеро! Ви чули новину?

  - А?

  Роджеро мав добрі стосунки з місцевими жителями.

  - Це дивовижна історія пригод гравця на ім'я Віід. Кажуть, що маг Шай вибрався зі своєю армією на світ і зупинив їх.

  - Ви... Виід, кажете?

  - Так. За чутками, він упокоїв армію неживи. Лич Шай теж убитий і вже не може здійснити свої підступні задуми. Мабуть, тепер лицарі і паладини можуть спати спокійно.

  Квест, який через відсутність новин всі вважали невдалим!

  А виявляється, армія не живе в подоланні.

  Там, біля фонтану, лунали радісні крики:

  - Вііде! Віід справився з завданням!

  - Шай помер!

  - Професія некроманта, нарешті, доступна!

  Подібна метушня охопила всі континенти одночасно.

*

  Новини Версальського континенту.

  У студії КМС-медіа Сін Хемін написала репортаж:

  - Отже, повідомляємо, що вторгнення збунтованих монстрів в село Риванд на цьому закінчилося. Тепер селяни можуть повернутися додому.

  Про Чжуван нахилив голову:

  - Справді чудова новина. Не без причини найманці твердили, що без проблем розберуться з монстрами. Для них це був чудовий шанс, і вони їм скористалися. Ті, хто бився в одній строю з друзями села, мали непоганий досвід. І хоча село трохи зруйноване, ми вітаємо переможців.

  Обидва провідні виблискували чорними колами під очима.

  І так сталось, що на Версальському континенті останнім часом події йшли нескінченним потоком. Через це їм доводилося вести безперервні трансляції, не відпочиваючи навіть вночі.

  "Ех, шкода, не змогла піти разом з Пейлом", - розстроювала Син Хемін. - "Він, напевно, з друзями вирушив у подорож по Землях відчаю..."

  Через ці ефіри вона не могла навіть на секунду зайти в гру. Що вже казати про побачення з коханим! Їй так хотілося приєднатися до друзів, але вона зовсім не могла. На щастя, після сьогоднішньої передачі вона візьме відпустку на чотири дні.

  "Надо зібратися і закінчити роботу".

  Переробки останніх днів вганяли її у тугу.

  Син Хемін взяла себе в руки і з професійною посмішкою продовжувала:

  - Неможливо не помітити жахливу спеку, яка стоїть ось уже кілька днів. Кажуть, що причина її гільдії Алі крила нарешті розпухла?

  - Так, так. Ніхто не очікував, що все закінчиться.

  - Ще б, адже Алі крила так пишалися своєю згуртованістю.

  - Все-таки вони входили у першу десятку гільдій Версальського континенту. Гільдія була дуже багатою: 7 фортів, 23 села. У будь-який момент вона могла найняти до 150 тисяч найманців. З таким високим статусом і невичерпними ресурсами розвал подібний на грім серед ясного неба.

  - Що ж, нічого не зробиш.

  - За словами наших кореспондентів, в останні дні існування гільдію роздирали внутрішні суперечності, а всі дружні союзні альянси відвернулися. Інші гільдії не пропустили нагоди накинутися на ослабленого противника під приводом морального боргу... Десятки тисяч лучників та укріплені мури не врятували гільдію від поразки. Хоча Терос неймовірно харизматичний, він не міг контролювати ситуацію. Його армія розкололася, а вороги ставали дедалі сильнішими. Врешті - решт Алі крила не витримали тиску і вирішили розпустити гільдію.

  - Так, сумно.

  - Але ходять чутки, що Терос разом з іншими ключовими гравцями - Психієм, буддистом і Великаном - збирається відтворити гільдію. Що ж, поживем - побачимо. Мабуть, це ще не кінець історії.

  - До речі, про Чжуван, кажуть, зараз кожна гільдія шукає спосіб позбутися жару?

  - Так, зараз цим займається багато людей. Вони шукають особливого завдання або артефакти, які впливають на погоду. Оскільки гробниця Бельсоса розташована на півдні, її вирішують шукати в морозному північі.

  Північні землі - дуже небезпечні.

  - Так. Про ті місця досі розповідають легенди та традиції. Кажуть, що найсильніші монстри зустрічаються там на кожному кроці і часто атакують села. Крім того, попадають просувні монстри, перед якими пасує уява. На даний момент деякі досвідчені гравці, збираючись в групи, досліджують північ. Вони кажуть, що рівень монстрів там просто вражає.

  - Я в шоці. Отже, гравці нарешті освоюють північні землі?

  - Поки складно сказати напевно, але, швидше за все, так. Сьогодні Північ популярна, як ніколи раніше.

  Через холод, що пронизує північну частину, було достатньо людей. Там досі є місця для авантюристів.

  Син Хемін став свідком того, як спалахнуло світло.

  'Непогано було б відправити туди разом з Пейлом'.

  Вона обережно запитала:

  - Раз на північ потепліло, туди повинні були кинутися багато людей. Напевно, там зараз здорово?

  Про Чжуван тільки поморщився:

  - Син Хемін, ну не так же! Холод там досі собачий. Більшість земель і досі вкриті снігом, а північні королівства стоять у вічному мерзлоті. Саме там ведуть пошуки. Але поки це робить невелика кількість гравців, суттєвими результатами, я думаю, чекати ще довго.

  - Да... Вражає.

  На завершення першої частини розповіді про Версальський континент Сін Хемін озвучила підбірку невеликих новин.

  Друга частина програми була присвячена розмовам з професіоналами. Спочатку їх запрошували до важливих випусків, але згодом вони стали постійними категорією.

  Лі Йонгхан упевнений тоном заявив:

  - Схоже, завдання з армією не пропало. Якби воно було завершене, ми б вже почули про це.

  - В принципі, ми цього й очікували. Нічого дивного, - заявив інший гість під схвалені кивки інших учасників. Таке співробітництво мимовільно примушувало глядачів повірити в провал завдання.

  Син Хемін обережно запитала:

  - Може, ще не все втрачено?

  - Виключено. У вас, Хемін, поки ще малий рівень, і ви не знаєте, наскільки важко виконати завдання такою складністю.

  - Ви зрозумієте, про що ми говоримо, коли трохи наберетеся досвіду. Ми теж були наївними.

  - Гільдія Червоних найманців з королівства Розенхайм вже вирушила до земель відчаю. Будьте спокійні, милічка, - зневажливо сказав представник гільдії. Коли з'явиться армія, ми її зупинимо.

  Син Хемін відразу висміював її.

  Від Пейла вона не раз чула, що Віід хороший гравець. Проте в компанії про це не було відомо, бо вона не хотіла зловживати довір’ям своїх друзів заради роботи.

  Син Хемін поступово мерехтіла. Її знову ігнорували, і ніхто не хотів слухати. І ця історія повторювалася кожного разу, коли ми розмовляли з професіоналами. Публично!

  Балаканина продовжувалася мирно. І тут на її телефон прийшло якесь повідомлення.

  "..."

  Обличчя Сін Хемін розплилося в щирому усмішку.

  - У мене є для вас гарні новини. Наші телеглядачі також це будуть дуже цікаво. Постала інформація про результати завдання щодо армії.

  - ...?

  - Хіба завдання не провалене?

  Коли всі гості обернулися до неї, Сін Хемін з милою посмішкою неквапливо сказала:

  Нам стало відомо, що Шай переможений, а армія не знайшла спокою.

  - Не може бути!

  Експерти повскакували зі своїх місць, риючи стільці. Сталося неймовірне!

  - Бред! Вашому джерелу можна вірити?

  - Так кажуть мешканці Версальського континенту. І це підтверджує гільдія Червоних найманців з королівства Розенхайм.

  - Що?

  - Вони повернулися, бо для них не було роботи.

  - ...

Глава 6. До центру світу

  Поки Вік розмовляв з некромантами, його друзі блукали по цитаделі.

  - А це ринок.

  Манауе провів кілька днів у форті темних ельфів і знав, що там є. Колись, поки Вікід готувався до битви, тут літали натовпи людей і орків.

  Багато ельфів тримали магазини.

  - Продаю плоди, вирощені власними руками.

  - Купуйте лікарські трави, мелодійні голоси заклинали купців. Їхні чорні очі мерехтіли жовтим блиском на фоні ісиня-черної шкіри. Темні ельфи не мали великого зросту, але їхні гнучкі фігури приковували погляд на текучі рухи.

  - Які вони дивовижні, Манауе, - заворожено оглядаючись, вимовила Сурка. - Мабуть, ти вже надивився на ельфів?

  Манауе соромився почухав затилиць:

  - Якщо чесно, не особливо.

  - Як же так?

  - Раніше в подорожах мені не зустрічалися темні ельфи. У торгових подорожах по центру материка ми з Хварен зустрічали тільки лісових ельфів і напівельфів.

  - А хто такі напівельфи?

  Сурка поставила запитання, яке цікавить всіх у групі. Пейл, Ірен і Ромуна досі не вибиралися за межі королівства Розенхайм і мало що бачили, а МЕЧі взагалі ні сном, ані духом не підозрювали про такі істоти.

  - Напівельфи відрізняються від людини тільки гострими вухами. Це напівкровки від шлюбів людей і ельфів. А лісові ельфи живуть глибоко в лісах і дуже сильні як воїни, але магія у них слабка.

  - А є й інші ельфи?

  - Звичайно. Сірі та небесні, лицарі-ельфи і сутінки... Багато різновидів, - з ентузіазмом перелічив Манауе все, що знав.

  Перший МЕЧ різко штовхнув колегу:

  - Гей, Третій!

  - Так, Вчителю.

  - Ти ж, начебто, трохи розбираєшся в Королівській дорозі?

  - Так, Вчителю! - Стявк Третій. З часом він поводився серед друзів як експерт з гри.

  - А хто такий ельф?

  - Що? Ельф?

  - Так.

  - Ельф... Це-о...

  - А може, ти просто не знаєш?

  Коли я побачив, як люди недовірилися перед Першим і Другим, то відразу замахав 3D мета.

  - Звичайно ж, знаю! Ельф - це село.

  - Селиня?

  - Лісове село, темне селище, напівдеревня. Все просто, правда? Так от, тут - темне село, тому що шкіра у жителів чорна.

  Як не дивно, пояснення звучало досить правдоподібно, і перший МЕЧ зрозуміло закивав:

  - Тепер ясно. Який ти у нас, виявляється, розумний, третій МЕЧ!

  - Ви мені лестите, Вчителю!

  Друзі накупили сувеніри і трави, використовуючи цитаделі. Дешові й дуже активні рослини продавали там у достатку.

  У галатерійних і обмінних лавках очі розбігалися від багатьох дивовижних товарів, а темні ельфи виглядали таємничими.

  Не менш захопливою була панорама, що відкривалася зі стін фортеці на вершині високої гори. Звідси здавалося, що світ лежить біля ваших ніг. Хмари, гнані вітром, гори, вкриті густою зеленню дерев, - пейзаж, гідний пензлі кращого художника. Ще й приємний відсвіжний вітерець.

  Ірен не стримала усмішки, коли насолоджувалася панорамою:

  - Все ж сюди варто повернутися.

  - Так. Треба буде навідуватися почасти, - погодився Зефі. Він, який звик регулярно рибалити на річці, вперше милувався горами. Його душа співала, дивлячись на засніжені вершини.

  - А тепер я проводжу вас в зброярні, - сказав Манауе.

  Магазин стояв біля укріплених воріт.

  - Доброго дня.

  Манауе привітався, але господар похилого віку темний ельф лише злегка кивнув у відповідь.

  - Знову прийшов?

  Навіть ті, хто займався торгівлею темними ельфами, залишалися пихатими. Є покупці, ні - їх зовсім не турбувало.

  Манауе намагався говорити шанобливо:

  - Дозвольте, ми тут трохи оглянемося?

  - Робіть, що хочете.

  Кожен почав розглядати придатну йому зброю. Якщо в селі орків не було жодної пристойної крамниці, то тут пропонували багато рідкісних речей.

  Зефі знайшов собі удочку. Дерева, вирощені ельфами, були міцні та пружні. Саме те, що потрібно для риболовлі.

  - Скільки вона коштує?

  - 8 тисяч золотом. Якщо береш, плати, ні - постав на місце.

  Коли Зефі почула таку суму, то відразу розраховувався.

  - Вау! Схоже, у тебе багато грошей, - сказала Ірен. Зефі відповів лише криво посміхнувся.

  - У мене немає нічого, крім грошей...

  - ...

  Визнання Зефі трохи шокувало.

  Слегка поб'ючи по лавці, друзі збиралися вже відправитися ще кудись. Але темний ельф подивився на Пейла і зацокнув язиком:

  - Ти лучник, чи що?

  - Да, верно. Найкращий, ви хочете мені щось запропонувати?

  - Твій лук нікуди не годиться, на відміну від здібностей. На твоєму місці ельф згорів би від сорому.

  І Пейл почервонів. Цибуля за спиною і справді був дуже старим, його давно вже варто було змінити.

  - Тут великий вибір, так що вибирай. Є й дешеві.

  По суті, на стінах висіло багато різноманітних луків. За кількістю товару з ними могли порівнятися тут хіба що кортики, викладені на вітрині. У будь - якому разі, в фортеці темних ельфів продавали здебільшого їхню улюблену зброю.

  Хоча більшість цибулю в магазині підходила до 200 рівня, все ж було легше вибрати собі лучників. Рідні й унікальні цибулі виглядали настільки шикарно, що Пейл навіть не наважувався запитати їх про ціну. У результаті він вибрав один з найпростіших, найбільш непрозорих і небесних кольорів та стару форму. Цілком звичайний, без будь-яких додаткових властивостей, але з високою далекобійністю і, найважливіше, із тетивою з волокна лотоса.

  - Скільки він коштує?

  - 25 тисяч золотом.

  - У мене з собою лише 24...

  - Якщо не купиш, йди.

  Улюблений спосіб торгівлі Вііда не спрацював. Темні ельфи не надто добре ставилися до людей.

  "Майже всі мої гроші..."

  Хоча серце не було таким важким, Пейл все ж таки вирішив купити.

  Лучники мріють отримати більш досконалу зброю. У певному розумінні гонка озброєнь у лучників навіть твердіша, адже добрі луки з високою далекобійністю дозволяють поражати набагато більше ворогів.

  - Хі-хі-хи, - розсміявся від радості Пейл, розплатившись і заповнивши нову зброю.

  Тоді Сурка прийшла до господаря крамниці і сказала:

  - А все-таки він такий милий. Не старий, а старший братик.

  - Сурка! - Від подиву Ромуна, смикаючи подругу за рукав. Високомірний темний ельф міг і розсердитися на такі слова. Цитадель хоч і була нейтральною територією, але її мешканці, на відміну від людей з фортеці, можуть напасти при низькому рівні дружністі з ними.

  Але темний ельф, незважаючи на всі побоювання, сором’язливо розсміявся.

  - Дівчина, ти справді так вважаєш?. Я що, так молодо виглядаю?

  - Так. Ви зовсім не садитесь літніх і взагалі дуже симпатичний... Темний ельф.

  - Ти теж дуже мила. Мене звуть Грангбель. Я буду радий, якщо ти станеш звати мене по імені.

  - А мене звуть Сурка... Шановний Грангбель.

  У Зефі і Хварен очі на лоб полізли. Якщо вже ельф представився першим, він не проти подружитися.

  Темний ельф, якому подобається, що він виглядає молодо і гарно!

  За що зачепитися.

  Ромуна стиснула кулаки. Так ось як можна обіяти літнього темного ельфа - компліментами! Звичайно, завжди треба діяти за ситуацією, але цей спосіб... любий! Навіть Сурка, яка вбиває монстрів голими руками, може бути люб'язною!

  - Сурка, ти... - Не стрималася Ромуна, але Манауе відразу ж обірвав її:

  - Тихо! Зараз дуже важливий момент. Не заважай їй.

  - А?

  - Вона ж намагається подружитися з темним ельфом!

  Манауе, який вже встиг подорожувати і торгувати в різних країнах, знав би, наскільки важливою є дружба. Чим ліпше жити з селянами, тим більше користі вони отримують від спілкування. Можна буде звертатися до прохання або доручення, дізнатися інформацію чи отримати завдання. По суті, Манауе відразу збудував великі і прогресивні плани, тож він дізнався, що Вік у горах Юрокін командує орками та чорними ельфами. Від Віїда він сподівався отримати інформацію про завдання в цих місцях або в Землях відчаю.

  Незважаючи на свої сподівання, не вдалося отримати жодної користі.

  Орки виявилися просто неписьменними варварами. Від них можна було дізнатися хіба що про місце полювання, та які монстри живуть. Або, наприклад, коли загинув воїн і який з командирів прославився, єдиний вижив після жорстокого бою, і все в такому ж дусі.

  Безпогана інформація для торговця.

  Крім того, орки не жаліли людей і навіть зав’язували з ними розмову. Манауе тільки даремно витратив гроші на закупки.

  Темні ельфи не дуже відрізнялися від орків у своїх стосунках з людьми. Вони вправно ухилялися від будь - яких розмов, будучи високомірними та прискіпливими. Найпростіші теми або спілкування продавця з покупцем - ось що вдавалося з них.

  Темні ельфи не дуже любили Віїда. Для них він був лише брудним орком, який змусив їх працювати без відпочинку.

  До цього дня Манауе страждав від самотності в фортеці. Він дуже зрадів, коли довідався, що друзі прямують сюди і з нетерпінням чекав на них.

  Темний ельф Грангбель не обдурив сподівань:

  - Якщо трохи пройти на схід від нашої фортеці, можна вийти до високої гори Хорм. Вона дійсно прекрасна: безліч монстрів для полювання, схили хоч і крутовати, але вигляд з вершини відмінний. Я не впевнений, але чи можете ви прославитись, виконавши сходження на таку високу гору? Це буде складно, але якщо ви впораєтесь, я розповім вам про інше приголомшливе місце для полювання.

  Вийшовши з темного храму, Віід знайшов своїх друзів чимось роздратованими.

  - Що сталося?

  - Тут така справа... - вийшов вперед Манауе і розповів про візит по зброярні.

  - Висока гора? І якщо піднятися на неї, можна прославитись?

  Вікід, занадто зайнятий підготовкою до бою, теж не спілкувався з темними ельфами. Звичайно, у цих землях багато грошей не заробиш, і тому ніхто не хотів мирно налагодити стосунки з місцевими людьми, але ідея була така гарна.

  - Ми підемо на цю гору! - Він рішуче заявив Пейл.

  Ірен з Ромуною відразу ж закидали. Вони мандрували мало й окулярів слави накопичити не встигали. Вони не хотіли впустити можливість виправитись.

  Вікід озирнувся від друзів.

  - Усі згодні йти на гору Хорм?

  - Гора-а... Друже, я провів біля річки багато часу. Тепер настав час подивитися на гори, і з насупленою ухмилкою простягнув Зефі.

  Хварен, дивлячись на нього, весело розсміялася:

  - Це просто прогулянка. Ми підемо в гору, де дме свіжий вітерець і всюди густа зелень!

  Заклавши руки за спину, перший МЕЧ сказав:

  - Я теж думаю, що буде до біса цікаво.

  - М'ясо, підсмажене на горі, особливо смачно. - Так, знову ж таки. Уявлення третього, четвертого і П’ятого МЕЧів майже нічим не відрізнялися. Через відсутність досвіду сходження в гору здавалося їм веселою прогулянкою. Крім того, можна буде милуватися краєвидами з вершини!

  Ідея сп'яніла всіх ще в лавці темного ельфа. Друзі не могли ні про що інше думати.

  'Щось тут не те, - думав Віід. Занадто легковажно всі були налаштовані. - Гаразд, авось, нічого не станеться'.

  Дивно, звичайно, що ентузіазм захопив усіх, крім нього. Але інші причини для занепокоєння такі, як не варто.

  Окуляри слави насправді дуже прибуткові. Гравець легко може отримати визнання в селі або королівстві, після чого користуватися всілякими благами. Якби у Вііда не було так багато слави, орки і темні ельфи в багнети вважали б його командуванням. І було б під більшим питанням, чим закінчиться битва...

  Віід кивнув.

  - Ну що ж, давайте спробуємо. Здається, що зараз ви трохи втомилися. Може спочатку відпочинемо, а потім зустрінемося?

  Справді, Пейл та інші після довгої скачки по Землям відчаю тримались на ногах і нестримно зявали, із останніх сил борючись з дрімітою. Хварен поспішила погодитися:

  - О так, це здорово. Ми всі гарненько виспимося і зустрінемося знову.

  - Ну що, так і зробимо? - запитав у всіх Пейл.

  Зрештою вони вирішили зібратися через 12 годин. Спочатку нетерплячі МЕЧІ, за ними та всі інші залишили гру. Останнім вийшов ненадовго затриманий Віід.

*

  Коли Лі Ген вийшов з капсули, він почав підраховувати витрати і прибутки. Якщо ти хочеш розбагатіти, то мусиш ретельно вести облік фінансів.

  - Прибуток цього місяця...

  Рука Віда тремтіла, записував підсумки. Цього разу предмети, які ми отримали, були дуже нещасливі. Лише три артефакти після такого монстра, як Шай, який напевно

  Було щонайменше 470. І той гримуар мав би дати в будь-якому випадку, так що реально придбаних речей всього два. Зміцняючий камінь і вишуканий непотрібним палицею.

  - Шкода втратити настільки цінний камінь, залишу його краще. Отже, продати можна тільки палицю...

  Звичайно, якщо камінь захоче продати легко. Напевно люди за ним в черзі вибудуватимуться. А купивши, віддадуть його на обробку якому-небудь ковалю.

  Але краще самому посилити з його допомогою якийсь артефакт, а потім вже продати. Так можна вбити двох зайців раз: навички прокачати, і гроші заробити.

  З того часу рішення щодо прибутків зменшилося.

  - Що ж, спробую для початку продати палицю.

  Лі Ген прийшов на аукціон, щоб залишити повідомлення.

  Не дивно, що на палиці можна заробити. Варто лише згадати про такі властивості, як « дух саможертовності » і 'Жертва', всі клиріки відразу розбігаються. Кому потрібна зброя, якою і скористатися можна тільки в найвагомішому випадку?

  - Цікаво, як виросли ціни на нещодавно виставлені предмети?

  Лі Хен не мав жодної надії на сторінки лотів. Часто ціни майже не перевалювали за стартові, оскільки небезпечні покупці робили мінімальні ставки.

  Насправді аукціон не обов'язково повинен тривати до встановленої дати. Якщо призначити потрібну ціну, угода буде визнана досконалою відразу, як тільки ставка переважить її. Таким чином багато речей продаються протягом години.

  Однак Лі Хен не робив цього, щоб заробити більше грошей. Тому багато хто і підвищив ціну на кілька центів.

  - Ну, зараз-то ціна перевалила за 5 доларів? - Обмірковував Лі Ген, реально оцінюючи свої шанси. Ставки на глефу і головний зв'язок ельфа ненанного перевищили 10 доларів. Для глефи не було жодної вартості, а Віід і не думав, що вона зацікавить багатьох. Зате за головний зв'язок він сподівався отримати доларів триста.

  І тут погляд Віда зупинився на одному марному предметі.

  - Що? - Вигукнув Лі Ген. На аукціоні не могло бути розіграшу: в момент виконання ставки щонайменше 10 відсотків від неї доводиться залишати під заставу.

  - Треба ж, 30 000 доларів.

  Хоча ціна була абсурдною, Лі Ген поспішив підтвердити ставку. Він вирішив, що варто було спробувати: навіть якщо покупець відмовиться від покупки, застава - ті ж 10% - Хен зможе отримати, так що і роздумувати не вартувало.

  - Навіть 3000 доларів...

  Лі Хен швидко записав в баланс додаткового прибутку.

  Не минуло й хвилини з моменту підтвердження продажу, як телефон розірвався пронизливою треллю.

  Лі Хен злегка стурбовано зняв трубку.

  "Надеюсь, дзвонять не тому, що сталася якась помилка, і угоду хочуть скасувати?"

  Хто знає, такий дзвінок міг би і статися.

  - Алло? - З хвилюванням сказав Лі Ген.

  - Доброго дня. Я щойно отримав підтвердження ставки на аукціоні, - пролунав в трубці нетерплячий голос. - Це ж ви продаєте кігті Мінотавра?

  У Лі Гена опустилися руки. Найгірші припущення підтвердилися, але тепер споживач відмовиться від покупки і просить повернути заставу.

  'Невже!.'

  Лі Хен зковтнув і автоматично відповів:

  - Про що Ви? Тут немає такої людини!

  Після таких слів співрозмовник, за ідеєю, повинен був розпрощатися, але не тут було.

  - Хіба ви не граєте в Королівську дорогу?

  - Що? Яку дорогу?

  - Королівську дорогу. Хіба це не у вас персонаж на ім'я Віід?

  - Я не знаю такого! - Лі Ген різко відповів.

  - Не може бути... Номер правильний.

  - Не знаю, з якого питання ви телефонуєте, але мені колись, я кладу трубку.

  - По... Стривайте! Ваш номер не може бути невірним, адже надійність цієї угоди висока і інформація про декілька інших успішних є.

  - ...

  Співбесудник продовжував доводити аргументи. Лі Ген не знав, що сказати.

  - Просто мені терміново потрібно поговорити з цією людиною. Якщо це не ви, допоможіть з ним зв'язатися. Вибачте, я так поспішає, що забув представитися. Мене звати Кан Гансоп, я начальник відділу планування КМС Медіа.

  - КМС Медіа?

  Серед тих, хто грає в Королівську дорогу, навряд чи знайдеться хтось, що не знає КМС Медіа, настільки вони були популярними.

  - Мені треба поговорити з людиною, чиє персонажа звуть Віід. Ви можете зв'язатися з ним?

  Після повторного прохання Лі Ген замислився:

  'Не схоже, що він дзвонить заради скасування угоди'.

  Здавалося, у співрозмовника дійсно якась важлива справа. Після короткочасних коливань Лі Ген все ж таки вирішив:

  - Я Лі Ген. Мого персонажа звати Віід.

  - О! Ось як. А що ж ви тільки що?.

  - ...

  - Гаразд, це вже не важливо. Мені дуже потрібно поговорити з Вами.

  - Говоріть.

  - На жаль, це не телефонна розмова. Якщо є час, могли б Ви приїхати до нас в телецентр?

  - Навряд чи, - не задумуючись відповів Лі Хен

  - А?

  - Проїзд від мого будинку до вас дуже дорогий, це три пересадки на автобусах.

  Почувши таке, Кан на кілька секунд занімів, але незабаром прокинувся:

  - Тоді, якщо Ви скажете мені адресу я можу відправити за вами машину. Так Вас влаштує?

  - Так, звичайно.

  - Отже, до зустрічі.

Глава 7. Гроші приходять і йдуть.

  Як і обіцяли, з КМС Медіа відправили машину негайно. Це була іномарка з водієм, що виглядав так само. Лі Ген відкрив її дверцю дуже ніжно, двома руками. Він був на іномарці вперше в житті.

  Він закрив двері так само акуратно, побоюючись подряпати машину.

  Начальник відділу вже чекав його біля входу:

  - Радий зустрічі. Мене звуть Кан Хан-Соп.

  - Лі Ген.

  Кан, середніх років лисий чоловік дивився на Хена і думав:

  'Чи не занадто він молодий?'

  На відео у Залі слави персонаж випромінював силу і неймовірну сміливість, тому він мав бути десь 30-40 років. Всупереч сподіванням, перед Каном стояв молодий хлопець трохи за двадцять. Начальник відділу, звичайно, сховав здивування і запросив Лі Хена за собою:

  - Що ж, давайте пройдемо в відділ планування і там поговоримо. Нам в цю сторону.

  - Добре.

  Ходіння по коридорах телецентру Кан постійно говорив про народження КМС Медіа і доли вещень на даний час, про гармонію гри та ефіру, яким вони так добивались.

  Чим більше з'являється гравців, тим важливішим стає інформація. Однією з причин успіху Королівської дороги було те, що там багато різних професій — понад десять тисяч лише за попередніми підрахунками.

  І подробиці про них неможливо знайти, використовуючи лише Інтернет. Невеличкі власники рідкісних спеціальностей не намагаються поділитися інформацією з усім світом. А деякі з тих, хто першим вивчив професію, навіть тримають у таємниці спосіб її здобути.

  У результаті в грі скоро буде навалом вздовж і перек вивченими професій, і люди здебільшого вибиратимуть саме їх. І в цей момент телекомупанія за допомогою репортажі розповість гравцям про чудові нові професії.

  І не тільки про них.

  Ви можете розповісти людям про ще не захоплені землі на великих просторах Версальського материка або завдання, за яке дають особливу нагороду. Таким чином можна зробити Королівську дорогу ще цікавішою.

  По дорозі до офісу Кан лунав свої думки:

  - Без ефірів люди нічого не будуть знати, і їм залишиться тільки тикати навмання, як сліпим кошенятам. Що в цьому хорошого? Наприклад, якщо хтось пройшов випробування самотужки і чогось досягнув, повідомлення про це дозволить другій та третій хвилі гравців повторити досягнення у своєму задоволення. Королівська дорога і наші трансляції вже нерозлучні.

  Лі Хен зовсім не звертав уваги на слова Кана про поняття і нову роль ефіру. Він зрозумів лише те, що кількість глядачів постійно зростає. У результаті він дійшов до єдиного висновку:

  "Ефір - це гроші!"

  Там, де збираються люди, завжди є гроші.

  Телевізійні передачі про Королівську дорогу набули популярності як всередині країни, так і за кордоном. І не тільки передачі. Гра зайняла велику нішу на ринку, діставшись до індустрій кінематографа, коміксів і білошкірики. Багато чого було зав’язано на гроші. У цю картину також описувалося те, як Лі Ген заробляв гроші і продавав ігрові предмети.

  - Це наш відділ планування.

  Зайшовши всередину, начальник відділу викликав довгожданого гостя до свого кабінету. Працівники офісу, повз яких вони проходили, були вражені, побачивши Лі Хена. До цього ніхто не думав, що гравець на ім'я Віід, якого звати Вінді, такий молодий. Мабуть, навіть надто.

  У кабінеті начальника відділу Лі Ген присів на м'який диван для гостей. Кан і ще декілька його співробітників розташувалися навпроти.

  Начальник відділу відразу почав з головного:

  - Шановний Лі Ген, не порахуйте за нахабство, але який у вас рівень?

  - Відповідайте обов'язково?

  - Ні, звичайно. Але все ж буде непогано, якщо Ви скажете. Ми просто приймемо це до відома.

  - Гаразд, тоді... Триста шоста.

  - Справді?

  У Кана від подиву очі полізли на лоб.

  - Правда триста шостою? Якщо ви не хочете розкривати свій справжній рівень, нічого страшного.

  - Кажу ж вам, триста шостою. Після останнього завдання додали ще декілька рівнів. Двадцять поряд.

  - Неймовірно!

  - Щось не так?

  - Ні, що ви. Просто вражаюче.

  Начальство Кана і його товаришів було небезпідставним. Вони в замішанні гойдали головами. Працюючи в КМС Медіа, вони бачили чимало високорівнівових гравців. Більшість з них мають понад 370!

  Але зараз завдання складності А виконав гравець всього 306-го рівня. Такі новини не можуть бути байдужими.

  'Та ні ж. На момент закінчення завдання його рівень був навіть нижче, ніж зараз!'.

  Така абсурдна новина просто не вкладалася в голові.

  'Пусть навіть він пройшов завдання за допомогою орків і темних ельфів, це все одно незбагненно!'

  Пан Кан випив воду перекладаючи дух, і продовжив:

  - Ну, гаразд. Можу я дізнатися, яка у Вас професія?

  - Професія...

  Лі Хен зупинився на середині фрази. Йому раптом чомусь стало соромно зізнаватися!

  Кан і співробітники сприйняли його замішання по-своєму:

  'О, схоже, у нього дуже крута професія!'

  "Точно! Саме завдяки професії він зміг отримати таке завдання!"

  "Може, він авантюрист? Схоже на те. Напевно у його персонажа є вроджене трохи на завдання".

  І в цей момент Лі Хен нарешті продовжив:

  - Я скульптор.

  - Що?

  Моя професія - скульптор.

  - ...

  У кабінеті запанувала тиша.

  Скульптор!

  Він зробив це з професією, яку вже давно забули!

  Начальник відділу криво посміхнувся.

  - Чудово! У вас видатна професія. Останнім часом у Королівській дорозі дедалі більше ремісників та художників приділяють увагу своїй справі.

  - Я теж так думаю. Професія скульптора, по-моєму, дійсно клеюча! - говорячи це, Хен як і раніше відчував себе незручно і сконфуженно. Хоча насправді він не думав, що його професія накладає якісь обмеження у навичках. Адже є різні варіанти розвитку.

  І якщо спочатку скульптор слабоват у порівнянні з воїнами, поступово оволодіючи різними ремеслами, він стає сильнішим і навчається різних способів виживання. Також радіє те, що характеристики скульптора можуть бути вищі від інших професій навіть за відсутності бойової практики. Завдяки чому, наприклад, з високою характеристикою "виносливості" він повільно слабшає і може битися набагато довше.

  Після невеличкої паузи начальник відділу дещо згадав, продовжив:

  - Ах, так. Кажуть, що недавно в Королівській дорозі якийсь цинічний скульптор експлуатував гравців як просту робочу силу. Будував з допомогою піраміди і годував їх кашою з трави. Це так жорстоко.

  - Справді? Це ж у світі таке буває! - Поцокал мовою Хен, роблячи вигляд, що здивувався.

  - Так. Але й глядачів стало більше через це. До речі, як давно ви граєте в Королівську дорогу?

  - Трохи більше року.

  - ...

  Цього разу пауза була ще довше.

  Королівська дорога відкрилася приблизно два з половиною роки тому. Більшість людей, які зараз знаходяться на вершині рейтингу, почали грати саме тоді.

  'Чуття більше, ніж за рік, він зміг настільки вирости, що пройшов завдання рівня А?'

  'Де це видально, щоб за рік набрати більше 300 рівнів?'

  І Кан, і всі його колеги прийшли до однієї думки:

  "Та він просто брехун!"

  'Каже, він майстер блефа!'

  "Молодою ще, ось і прикрашає!"

  Що ж, Хен забув згадати, що грає по 18-20 годин на день. Не дивно, що йому не повірили.

  Шлях до розвитку, вибраний Геном, є важким: спочатку кожна здатність була довершеною, щоб потім застосовуватися у повній силі. Наприклад, один місяць присвячувався лише шиттям іншого кузнічного ремесла і потім три місяці поспіль риболовлею. Це завдання вимагає неабиякої сили волі й витривалості.

  Навіть під час полювання на монстрів не залишалося часу для відпочинку. Адже замість того, щоб сидіти перед будовою і насолоджуватися природою, треба було вирізати скульптури!

  Хен не досяг би успіху, якби не вкачуватися як проклятий.

  Задавши ще кілька незначних питань, Кан перейшов до цілі зустрічі:

  - Чесно кажучи, причина, чому ми сьогодні запросили вас в телецентр, це висновок контракту.

  - Контракт?

  - Як Ви, мабуть, здогадаєтеся, він пов'язаний з ефірами на нашому каналі.

  - А в чому конкретно його суть?

  - Це ж ви нещодавно пройшли завдання, пов'язане з племенем орків і знищенню армії нежиті?

  - Так, кивнув Лі Хен. Ще тільки почувши, звідки йому дзвонять, він припустив, що в телецентрі дещо про нього вже відомо. А вже коли його почали допитувати про рівень і професію, він переконався у цьому остаточно і тому нічого не приховував.

  Пан Кан досить посміхнувся.

  - Ми дивилися відео, опубліковане в Залі слави. Багато хто цікавиться вашим призначенням на цю працю. Ви погодитесь, щоб ми показали його в нашому ефірі? До речі, у нас в основу розподілу прибувів закладено кількість глядачів. Ваша частка безпосередньо залежатиме від того, скільки людей переглядають записи.

  - А якщо телеглядачів буде мало?

  - Не думаю, що це можливо, але якщо таке станеться, ми виплатимо вам базову суму.

  Лі Ген не знайшов причини для відмови. Адже гроші можна отримати набагато більше, ніж просто за розміщення відео в Зал слави.

  - Добре. Я згоден.

  - Чудово. Може, тоді ви захочете укласти з нами ексклюзивний контракт?

  - А чим він відрізняється від звичайного? Я повинен зніматися в передачі для рейтингу? Або, може бути, вести шоу з красивими акторами, або виступати в програмах на зразок "Свідання безглузду"?

  Почувши це, люди не змогли залишитися спокійними.

  'Він себе в дзеркало-то бачив?'

  'Ну-ну, прямо зірка ефіру, за якою фанати натовпами тікають'.

  "Для рейтингу? Ха-ха!

  Кан витер піт з чола.

  - Ні-ні, вам не доведеться самому виступати в передачах. Ви ж займаєтеся виконанням завдань? І в майбутньому продовжите цим займатися?

  - Так, звичайно.

  - Ексклюзивний контракт означає, що ми з вами підпишемо угоду, на основі якої зможемо транслювати в ефірі завдання, які ви виконуєте.

  - Ах, ось воно що.

  І Лі Хен з радістю посміхнувся. Він справді вважав адовою працею постійно виявляти добрий настрій і виходити на роботу кожен раз, коли щось траплялося.

  Кан та його співробітники видужали:

  "Фу-Ух, а я вже було подумав..."

  "Ну, слава богу!"

  'Здається, прірва ми проминули'.

  Начальник відділу дав Хену документи:

  - Це договір. Як тільки Ви його підпишете, ми зможемо транслювати прислані завдання в ефірі. Єдине, що вам потрібно знати - це не обов'язково показувати всі завдання. І якщо телеканалу знадобиться, відео можуть бути скорочені...

  - Скорочені? Чому?

  - Наприклад, ви проходите якесь серйозне завдання і ми транслюємо його в ефірі. Якщо ви побачите якісь подробиці, які спрощують виконання завдання, телеканал може скоротити передачу.

  - Я думав, аудиторія важливіше.

  - Це робиться не тільки для Вас, шановний Лі Хен. Як ви знаєте, телебачення - перш за все бізнес. Всі матимуть користь, лише якщо ви досягнете успіху. Тому час відсувати ефір або взагалі відмовлятися. Це стосується завдань з великими нагородами, і за потреби їх можна не розголошувати.

  - Ну, так, в принципі, це непогано.

  - Все це детально написано в контракті, прочитайте його уважно. Якщо з'являться якісь питання, я готовий відповісти на них.

  Лі Хен почав вивчати контракт.

  Виявилося, телекомупанія очікує від нього відео про нерозголошення завдань складності B або вище. Після цього виходить на основі інформації про телебачення. Залежно від долі віщування та кількості телеглядачів, відбувається розрахунок і сплату винагороди.

  'Непогано'.

  До сьогоднішнього дня Хен зосередився здебільшого на добутті артефактів і нехтував багатьма завданнями. Хоч би яке добре завдання він отримав, його зусилля були даремними.

  Але тепер на таких завданнях можна ще й заробити. Інколи це було дуже легко, оскільки інколи заплутане завдання здійснювалося досить швидко.

  - Я підпишу контракт.

  - Тоді ось тут напишіть свої особисті дані і поставте підпис.

  Це Ген і зробив.

*

  Провівши гостя до виходу з телецентру, начальник відділу повернувся в свій кабінет. Працівники відразу загорілися:

  - Пане Кан!

  - Що?

  - У нас невелика проблема. У кращому випадку невелика.

  - Що ще?

  Служитель нервово тикав пальцем в контракт, заповнений Хеном. У ньому не було жодних розшифровок.

  Кан присоромився.

  - Ні краплі не схоже на людський почерк.

  - Мені теж так здається.

  Хоч би як там було, контракт вважається в’язнем після того, як сторони підписали його особисто.

  Від втоми, що накопичилась за останні 24 години, заповнені постійними спробами якось достукатися до Гена, Кан впав на стілець.

  - Якщо він його підписав, це вже не має значення.

  - Вітаємо Вас, пане Кан! - Відразу ж почули радісні викрики співробітників.

  Вони добре знали, що це означає працювати не покладаючи рук цілодобово і якби кінцевий результат не приносив їм радості та поваги до інших, такий темп був би дуже важким.

  - Пане Кан, а коли чекати відео?

  - Може, через годину? Він, напевно, якраз до того часу приїде додому. Тут він дістався якраз за годину.

  - Швидше б вже прислав, чи що.

  Всі у відділі планування мало не підстрибували на місці від нетерплячості. У свою чергу Лі Хен, приїхавши додому, відразу почав відсилати файл із записом завдання.

  Вже наближався обідній час, і Кан з колегами в очікуванні відео закинули всі інші справи.

  Невдовзі один з працівників, який сидів біля комп’ютера, закричав:

  - Ти прийшов!

  - Невже? - Викрикнув Кан. - Ну, виведи малюнок на екран.

  Коли відео було підготовлено до показу, Кан відчув голод:

  - А хіба не пора вже обідати?

  - Пане Кан, а ми не могли б поїсти за переглядом?

  Усі прагнули побачити запис завдання Лі Хена. Навіть Кану хотілося дізнатися, як велася битва з армією.

  - Одночасно? Ну гаразд, зроби замовлення кур'єру.

  - Добре. Я миттю.

  У цей момент двері відчинилися, і увійшов директор телецентра.

  - Кан, кажуть ти успішно підписав той контракт?

  Він уже був у курсі візиту Лі Гена.

  - Так. Все пройшло безпечно.

  - І коли ж планується сеанс передачі?

  - Нам знадобиться час на обробку відео і звуку, але будемо намагатися не затримуватися з виходом.

  - Постарайтеся... З такими справами не можна тягнути.

  - Звичайно, я все розумію, - сказав Кан і вклонився. На роботі він завжди дотримувався норм ввічливості.

  - А що це у вас тут відбувається? Якісь проблеми? Чому під час обіду всі робітники обшиваються тут?

  - Насправді, ми щойно отримали те саме відео і зараз збираємося подивитися його за обідом.

  - Ось як?

  Директору варто було докласти великих зусиль, щоб сказати це байдуже. Минулий ролик про битву з ельфами та орками він дивився з великим зацікавленням, і тепер йому до смерті хотілося побачити нове битви.

  - Можу я подивитися його разом з вами?

  - Звичайно, віддаємо за честь.

  - Тільки не тут. Треба б покликати ще і режисерів ... Давайте запросимо всіх, хто брав участь в останньому засіданні, крім тих, які дуже зайняті, і заплануємо перегляд у залі нарад.

  Ніхто не став противитись. Відео набагато приємніше дивитися в просторому залі з ультрасучасним екраном і вбудованою стереосистемною, ніж на маленькому моніторі у відділі планування.

  Замовивши обіди, Кана, його співробітників, директорів і режисерів з комфортом розташувалися в кріслах зала нарад. Світло погасло, на екрані замілювали перші кадри, з колонок хлинули до кісток звуки...

  - Багровий дим заволокв червоне сонце. Чвіку! Мрак покрив землю, птахи перестали співати...

  Перед глядачами з'явився неймовірний орк.

  - О-о! - Перешіптувались радісно дівчата. - Це ж Каричі!

  Незважаючи на все, Карічі був звабливий і непривабливий. Його погляд великих і виразних очей зачарував, а в усіх рухах він підвозив неймовірну харизма. Отже, він вже мав поклонницю.

  Директор досить посміхнувся:

  "А Каричі навіть серед співробітників популярний. Здорово, що контракт укладений!'

  Ті телеглядачі вже бачили будь-яке і рідко виглядали зацікавленими в тому, що відбувається на відео. Якщо їм щось сподобається, тоді і успіх у телеглядачів точно забезпечений.

  На екрані Карічі заспівав свою пісню, а голова телецентра нахилився до начальника відділу:

  - Кан.

  - Так, пане директоре?

  - Скільки триває цей запис?

  Кан швидко з'ясував і пошепотом відповів:

  - 21 час.

  - ...

  - Здається, він прислав нам незареєстровану версію. Може, переглянемо тільки найважливіші моменти? Або запустимо в прискорений режим?

  - Давайте-но поки подивимося - як є.

  На екрані клуби темно-червоного диму виривалися з печери і заволав небо. Обстановка накалялася. Ось-ось повинно було щось статися!

  З печери загороджувалися громіздкі голоси, і з них повалили натовпи зомбі, упирей та скелетів.

  - А-а! - Покаталися по залу жіночі воплі. Рідкі мерці з'явилися в кадрі великим планом, і дівчата рефлекторно завивалися, але відразу розсміялися.

  Спостерігаючи за початком битви орків і темних ельфів, Кан та директор одночасно стискали кулаки.

  Вони не були неприступними для своїх укріплених мурів! Битви, наближені до воріт впритул, тримали їх у неймовірному напруженні.

  І тут кур'єри привезли зазначені обіди.

  Жодна людина навіть не доторкнулася до їжі, настільки всіх захопила битва.

  Все ще тільки починалася. Атаки армії не жили одна за одною. Коли десятки тисяч срібних стріл зміталися в повітря, у залі розступилися вигуки:

  - Боже мій, скільки ж це коштує?

  - Та він просто багатій!

  Те, що відбувається на екрані здавалося фантастичним.

  Дракони злітали в небо і розбризкували святу воду; темні ельфи та орки, дотримуючись наказу Карічі, билися з такою безкорисливістю, що у всіх глядачів спітніли долоні.

  Відвагу орків неможливо було передати словами. Вони билися лицем до обличчя з гігантськими монстрами та харизматами давнини!

  Через деякий час у бій вступили і некроманти. Вони оживляли мертвих, випереджуючи й зводячи всі зусилля відьм Шерпа.

  Армія була практично переможена.

  І тут, нарешті, з'явився Ліч Шай!

  Сила його була неймовірною. Заклинання безмежної сили випалювали все навколо. Орки і темні ельфи гинули без числа, але продовжували битися.

  Лорд вампірів і Темний лицар теж вступили у сутичку.

  Яке ж це було чудо!

  Противники кинулися до Лічу, немов метелики, що літали на світло ліхтаря, і Шай зустрів їх своєю силою. Так сильний міг бути тільки бос-монстр з більш ніж 400 рівня!

  Він кричав і погрожував безлічом противників! Його закляття розривали всіх в клочику. Дракони гинули, але навіть умирали, викрикували священну воду.

  Заклинання також не проходило бездарно: Шай потроху слабів. Зрештою сили залишили його. Він з усіх сил намагався переманити на свій бік Лорда вампірів.

  І в цей момент Карічі кинувся у атаку на Шая. Здавалося, це безпрограшний хід, але Ліч і не подумав померти від нищівного удару орка. І все закінчилося тим, що магія темних ельфів спопеліла застиглих у смертельних обіймах противників.

  Директор задумливо пробурчав собі під ніс:

  - То це перемога чи поразка?

  - Перемога, - сказав Кан. - Адже вже доклали про закінчення завдання.

  Директор озирнувся з боків.

  Стрілки годинника показували 9 ранку. Працівники виблискували червоними очима на осуханих обличчях. Вони дивилися відео майже добу, не зриваючись навіть для сну! Звичайно, у туалет доводилось бігати, але навіть там усі намагалися не затримуватися, щоб швидше повернутися до перегляду.

  Таке сталося з ними вперше зі шкільного віку.

  Директор і начальник відділу розпаковували, нарешті, обіди, занесені ще вчора. За поглинанням довгоохолоної їжі вони продовжили розмову:

  - Кане, як щодо графіку передач?

  - На сьогодні заплановано декілька важливих програм.

  - Їх можна скасувати?

  - Я виясню.

  Кан здогадався, що задумав директор. Він і сам розумів, що цей запис має бути в ефірі якомога швидше.

  Директор додав:

  - Але цей запис не повинен бути частиною іншої передачі.

  - Звичайно. Ми зробимо окремий спецвипуск.

  - І якомога швидше.

  - Мені б теж цього хотілося, - зітхнув Кан, — але на вечірній ефір розраховувати не варто. Потрібно обробити зображення і звук, а часу абсолютно не вистачає. Напевно, краще вже запустити фільм на всю ніч.

  - Реактуйте по мінімуму. Сильно скорочувати не варто. Якщо інакше ніяк, запускайте в ефір невеликий уривок, а решта викладайте у вільному доступі на нашому сайті.

  - Так і зробимо. Я також вважаю, що цей запис від обробки нічого не виграє.

  - Схоже, нудьгувати не доведеться.

  І Кан з директором розсміялися.

*

  Лі Хен, досить мурлика, заповнив книгу витрат і прибутків.

  - Легкі гроші! Самі приплили в руки.

  Гроші з телекомпанією!

  Залежно від кількості телеглядачів платежі будуть дуже змінюватися, але без цього. Та й сума ставки на аукціоні за кігті Мінотавра видали як заставу за ексклюзивний контракт...

  - Але на цьому не можна зупинятися. Не вистачає грошей...

  Хоча витрати на лікування бабусі або щоденних витрат можна більше не турбуватись, майбутнє молодшої сестрички все ще залишається під загрозою.

  За навчання в університеті ціна була постійною, і за цей рік вона вже перевищувала 10 000 доларів. Таким чином, за весь час навчання доведеться викласти 40 000! Крім того, вам потрібно буде видавати гроші на кишенькові витрати і багато книжок. І це тільки витрати на саму освіту!

  Крім того, існують додаткові витрати. Наприклад, поїздки на пікніки і студентські фестивалі. Або вступні внески в який-небудь гурток. Ну і, звичайно, студентка повинна добре виглядати, а значить, треба купувати одяг та косметику!

  Дуже багато.

  - На ці гроші і комунікатор можна купити, - пробурмотів Ген, маючи на увазі дуже маленький портативний комп'ютер. Він не такий, як він сам, а крихітний годинник завбільшки з наручний і зручний для навчання чи хобі.

  Ціни на такі процедури дуже стрибали: найкращий міг коштувати понад 100 000 доларів, а найпростіший - принаймні 5000.

  Але для студента такий пристрій просто незамінно.

  - І це ще не все.

  Щоб влаштуватися на роботу, можливо, доведеться відвідувати курси. У такий важкий час, щоб влаштуватися на роботу, час закінчити коледж і одразу ж знайти роботу - неймовірна удача. Тому не варто було економити на розвитку власних здібностей.

  Світ такий: не можеш вчитися - не зможеш і заробити!

  Спогади про минуле завдали болю. Хен ніяк не міг забути свій сум, коли працював на заводі, виконуючи дрібну роботу як витримка стираючих ниток. Стільки лайки він тоді найнявся в свою адресу! Стільки образ! Хоч би як він старався, йому було варто зробити найменшу помилку і казали, що він нічого не вартий.

  Як наймолодший з усіх, я мусив завжди бути на побігунах і працювати понаднормово.

  Іноді йому і зарплатня-то не завжди платили!

  Та сама історія повторилася і на будівництві. Незважаючи на весь свій залізний характер, він плакав, вислуховуючи лайку старших товаришів, які заспівали його з найменшого приводу.

  Ці ситуації можна назвати експлуатацією, адже траплялося таке не раз і не два. Багато пожадливих провідників вміло використовували ситуацію, коли люди не могли написати скаргу в міністерство праці.

  Адже якщо працівники це зроблять, і в міністерстві збудять кримінальну справу, зарплатня-то може й вдасться вибити, але підприємство потрапить до чорного списку, тебе скоротяться, а нову роботу знайти взагалі не вдасться.

  Лі Хен хотів, щоб сестричка зайняла добре місце у порядній фірмі.

  - Для повного щастя в студентські роки у неї має бути все те ж, що і в інших. Отже, портативний комп'ютер точно потрібен.

  Лі Хен, зароблене сьогодні, вирішив відкласти на майбутнє сестри. Коли вона стане студенткою, їй знадобиться багато чого купувати і ці гроші стануть у пригоді.

  - Ой, сьогодні ж треба відвідати бабусю.

  Лі Хен швидко закінчив приводити записи в порядок.

  Він не відвідував тренірового залу, а зосереджувався на виконанні завдання. І саме тепер він присягається, що обов’язково відвідає її.

  У цей час в палаті сиділа Хаян.

  - Це дійсно повідомлення про зарахування до університету? Ти мені не брешеш? - Пихітливо вдивлялася бабуся в обличчя онуки.

  - Боже мій, бабуню, навіщо мені тобі брехати? Дивись, тут навіть ім'я його написано.

  - І все ж якось не віриться...

  Лі Хен вступив до університету!

  Здійснилась неймовірне.

   Лі Хаян не менш билася. Усе це здавалося таким нереальним!

  'Я думала, на співбесіди все і закінчиться ...'

  Вона дійсно не очікувала такого результату, але радіти, однак не поспішала.

  "Якщо братик дізнається, буде катастрофа".

  Те, що він розсердиться, ще не так страшно. Справжня проблема в тому, що Лі Хен тремтів над кожною копією, навіть не думав отримати вищу освіту!

  Тоді бабуся хитро посміхнулась.

  - Дитинко моє, не варто так турбуватися.

  - Тобто?

  - Я вже все придумала, так що не турбуйся.

  - Добре, бабуню, я сподіваюся на тебе.

  Коли Лі Ген увійшов у палату, сестра стояла, низько опустивши голову. Бабуся розмовляла з нею на підвищених тонах, але коли побачила нового гостя, вона відразу обірвала її фразу посередині.

  Але він відразу підлетів до них:

  - Ба, що сталося?

  - Тобі цього не слід знати.

  Дуже незвична для неї поведінка. Та й сестра, наче не помітивши Лі Гена, так і стояла понурившись.

  - Ти знову лаєшся Хаян? Вона ж ніби напоумилась і вилізла на навчання. І з поганою компанією більше не зв'язується, як раніше.

  - Не в цьому справа.

  - Тоді в чому?

  - Що це за новини, чому вона йде до університету?

  Лі Хен відчув, як земля похитнулась під ногами.

  - Ти так наважилася, дізнавшись про це?

  - Так. Ми й так кінці ледве зводимо, а тут ще університет! Хіба ти не кинув школу заради роботи?

  - Бабуля, що ти! Я здав усі іспити, можеш не сумніватися, у мене тепер закінчена школа! - Заварював Лі Ген, але бабуся і бровю не повела.

  - І все одно, тобі так важко, а ми повинні сидіти у тебе на шиї? Ти голова сім'ї, і всі зароблені тобою гроші не можна ось так викинути на якусь освіту.

  - Бабусю, університет - це не захотіти! Поки є можливість, треба вивчити якомога більше, в майбутньому це окупиться!

  - Хен, ти вже занадто тужиш за своєю сестрою. Якщо б тебе поставити на її місце, ти би пішов туди?

  Лі Ген відразу кивнув головою, подумавши:

  - Звичайно. Я думаю, що в університет треба йти обов'язково.

  - Правда?

  - Абсолютно.

  "Клінент дозріл!" - подумала бабуся і кинула погляд на Хаян. Та злегка хитнула головою: 'Небагато не вистачає'.

  Щоб підловити Лі Гена, цього замало. Потрібно обрубати всі шляхи назад.

  На хвилину запанувала тиша.

  Бабуся замовчала, роздумуючи про те, як вести розмову.

  Хоча Лі Ген вже скуштував мудрість і лестощів, йому залишалося далеко. Хватка і проникливість, які набули протягом десятиліть торгівлі на ринку, не виникають у порожньому місці. В основі людської природи бабуся була неперевершеною. З виразом впертості і наполегливості на обличчі вона продовжувала:

  - Тоді давай так, ми знову поговоримо про це, але тільки після того, як Хаян пройде вступні іспити. Хоча це стосується тільки її, тому з тобою розмовляти і немає сенсу. Ось вона зробить, і я спробую все пояснити їй.

  - Бабцю! - Підскочив Лі Ген. - Навіщо ти так? Хіба це не чудово, що Хаян буде вчитися в університеті?

  - Ти дійсно думаєш, що це добре?

  - Безумовно! Там вона отримає освіту і здобуде її.

  - А грошей тобі хіба не шкода?

  - Так, доведеться сильно витратитися, але не можна через це відмовитися! Якщо вона старанно виконуватиме свої обов’язки, то в майбутньому все повернеться з успіхом.

  - Так от в чому справа! Значить, ти теж не проти ходити до університету, якщо тебе туди зарахували.

  - Ну-у...

  Лі Ген відчув, що розмова йде кудись в сторону. Але незважаючи на погані передчуття, здавалося, він ось-ось її переумить. Не можна було відступати.

  "В кінцевому підсумку, що може статися?"

  І він впевнено кивнув:

  - Так, так. Я також з радістю ходив би до університету, якби мене зарахували. Тому я і хочу відправити туди вчитися сестричку. У неї є до цього здібності. За підрахунками шкільних іспитів, вона справляється все краще.

  - Так і знала. Якби у тебе був лише шанс, і ти б на всіх парах рвав до університету. Але навіть не думай про те, щоб пропустити вивчення.

  - Що?

  Бабуся дотримувала посмішку і простягнула йому конверт:

  - Це документи про зарахування до університету Корея.

  - Це... Невже? ... - тремтячими руками потягнувся до конверту Лі Хен.

  Сертифікат вступ до Корея!

  'Нарешті! Хаян все-таки зарахували!'

  Його переповнювала радість, і він на мить втратив дар мови.

  І бабуся продовжила:

  - Вітаю з зачислінням в інститут, Хен. З наступного року ти станеш студентом.

*

  На кожному каналі, на всіх сайтах для телеглядачів відбувається щось неймовірне. Гравці з нетерпінням чекали запису битви з армією. Про результати завдання вже знав кожен, через відсутність літератури всі страшенно злились.

  У КМС Медіа ж не почали нічого рекламувати. Проте скрізь лунали чутки, що контракт на відео з завданням вже укладено. Інформація про те, що Кан і його співробітники разом з директором компанії всю ніч дивилися запис, проникла якимось чином за стіни телецентру.

  - Швидше покажіть ролик!

  - Чому досі немає передачі?

  Сайт розбух від подібних повідомлень, здавалося, він ось-ось зависне.

  У КМС Медіа працювали на межі можливостей, але навіть найпростіший годинник триває кілька днів. Не бачачи іншого виходу, режисери прийняли нелегке рішення:

  - Давайте вже просто покажемо як є.

  - І так всі зрозуміють.

  По-доброму, необхідності в обробці і не було. Оригінальний ролик не містив нічого зайвого, редагування зводилося до того, щоб вставити у потрібні місця коментарі та пояснення. І навіть це вирішили не закінчувати:

  - Будь, що буде.

  - І в такому якості ролик піде на ура.

  Режисери та самі переглянули вихідне відео повністю і ні крапельки не шкодували про це. Припускаючи, що глядачі будуть у захваті від того, чи вони записують в ефір.

  Трансляція почалася раптово, без попереджень.

  Ніхто не знав, коли завершаться механічні роботи. Тому про заздалегідь визначений час і промови було неможливо йти.

  Не зрозуміло, як люди дізналися про початок передачі, але новина про неї зі швидкістю пожежі охопила інтернет.

  Глядач росла неймовірно швидко. До кінця показу кількість глядачів принаймні вдвічі перевищувала звичайне.

  Дошка оголошень знову заглушив вал повідомлень:

  - Я пропустив початок. Зробіть повторні передачі.

  - Коли буде видно ролик ще раз?

  Працівники телекомупанії були задоволені посміхаючись.

  Цей ефір настільки поширений, що його неможливо порахувати на гроші. До того ж з’явилося багато людей, які хочуть дізнатися більше про Віяду, що була перед публікою орки Карічі.

*

  - Я піду до університету? - Розгублено пробурмотів Лі Ген. Він навіть у найбезжальніших фантазіях не мріяв про це. Де це видово, щоб хлопця прийняли тільки тому, що він класно грає в ігри?

  - Це випадково не шахрували? Ну, ті, які отримують плату за « навчання » від довірливих студентів і потім на ці гроші займаються бізнесом?

  Університет, який він зовсім недавно вважав найбільш перспективним, в мить ока отримав статус гірше, ніж у фінансової піраміди. І Хен ж не був так вже й помилявся. Всі заклади, куди йдуть за гроші однакові.

  - Впізнали, де можна урвати деньжат, ось і прислали це, - простоал Ген.

  Але як би то не було, шляху назад немає. Він уже обіцяв бабусі, що піде до школи. І молодша сестра це теж чула. Якщо він відмовиться від вищої освіти, то йому також доведеться відмовитися. І навіть відмовки, що він не може вчитися через гроші, не допоможуть.

  Не варто було псувати сестрі майбутнє в найважливіший момент. Вона вже в випускному класі...

  Лі Хену залишалось тільки піти на компроміс.

  - Зарахування до університету ще не означає, що я обов'язково повинен туди ходити. Боюся, такі витрати ми не потягнемо. Тому зробимо так. Якщо Хаян отримує стипендію і робить, я теж йду вчитися. Зовсім ні.

  На менше Лі Хен просто не погодиться. Він сподівався переконати цю сестру і бабусю... Хоча спершу, звичайно, просто дивився на речі практично.

  Тепер Хаян відчувала себе загнаною в кут не менше брата.

  'Якщо постаратися з усіх сил, я зможу, ні, повинна отримати стипендію ...'

  Вона погодиться, що не варто витрачати багато часу на такі заняття, але якщо вдасться здобути стипендію, то й до університету буде важко влаштуватися. За шкільними підрахунками шанси на стипендію досить великі. Якщо нічого не виявиться, все вдасться.

  'Стоп. Вона добре вчиться... А що, коли вона вийде? Це ж мені з наступного року теж доведеться ходити на навчання?"

  До початку занять у університетах залишилося менше року. Приблизно через сім місяців вивчення вже почнуться, отже часу залишалось небагато.

  Лі Хен змінився в особі.

  Життя у стилі, романтика молоді!

  Він уже давно викинув такі дурні речі з голови.

  - Я буду найстаршою за всіх у групі...

  Лі Ген схопився за голову. Йому вже 22 роки, і саме на початку навчання він стукне 23. Студентське життя і без того жахливо марноване, а його до речі будуть сприймати 'старшим братом'*!

  Навіть тепер сама думка про це вивела його з себе. Якщо всі однокурсники стануть молодшими, чекай лиха. Обіди в студентських столових, звичайно, недорогі, але коли всі скопом почнуть просити пригостити їх...

  - Треба буде приховати свій вік, - вирішив Лі Хен.

  Насправді, дешевше вийде прикидатися, що він поступив в університет, як і всі, вчасно...

  * Наскільки ж краще шанувати молодшого за віком і по своїх посадах! Навіть різниця в один рік робить одного "старшого брата" або "швидшої сестри", а інших соот-но "молодшими". Старші завжди піклуються про молодших, у тому числі і "загощають їжу", допомагають загалом. Але скупий наш Лі Ген, якщо виявиться старшим у своїй групі, йому іноді доведеться купувати їжу за свій рахунок - платити за бенкет.

Глава 8. Гірська дорога

  Коли він увійшов у гру, Пейл, Ірен і працьовитий Манауе вже чекали на нього. Майже відразу підключилися й інші.

  - І що ми тепер будемо робити? - запитав Пейл, дивлячись на Віїда.

  У того немає ніяких особливих ідей, і він просто сказав:

  - Треба закупитися перед походом потрібні речі. Є пропозиції?

  - Закуски! Давайте наберемо більше закусок! - Замочили МЕЧі.

  Усі погодилися з ними. Ірен і Сурка дуже скучали за кулінарним майстром Віда:

  - Дорогий друже! Ти так давно вже нічого не готував...

  - И правда! Так хочеться знову спробувати твої страви!

  - Хоч би як там було, а я думаю, в горах у м'яса буде чудовий смак, — простягнув Зефі, закмочуючи губами. Перший МЕЧ відразу ж гримнув його по плечу:

  - Хо-хо! Ти, схоже, знаєш в цьому сенс!

  - Звичайно! Хіба не найсмачніший смак - поголодитися м'ясом у відкритому повітрі, замість того щоб паритися під дахем якогось ресторану?

  - Так! Так! Ты прав! - відразу ж підтвердили МЕЧі.

  Справжній рибалка Зефі! Чесно кажучи, в такій професії треба бути лінивим. Терпеливо вичікувати рибу на одному місці і час від часу насолоджуватися рибальством!

  Зефі пам'ятав найменші деталі, ніж угощав Віїд. А той, побачивши ажіотаж, вирішив погодитись з більшістю:

  - Добре, давайте сходимо і купимо просту приправу та кухонне утварь.

  - Я покажу дорогу, - заявив Манауе, назубок вивчивши розташування всіх лавок у фортеці темних ельфів. Йому як торговцю без такої інформації не було і сенсу чимось займатися.

  Під його керівництвом вони швидко обходили околиці, закупивши спецій і приправ, приблизно на пару ситних обідів.

  - М'ясо в будь-якому випадку знайдеться, так що тут не варто брати багато. Тим більш свіжіше воно будь-яке краще, - сказав Перший МІЧ.

  Вікід, згідно з кивнувом, він дуже рідко купував продукти в будь-якій крамниці.

  - Тоді так і зробимо.

  У піднесеному настрої, з очікуванням легкої прогулянки вони всі разом покинули фортецю темних ельфів.

  - Що ж, ай так!

  - Ура! Йдемо на гору!

  - Вперед! К шашликам!

  І загін попрямував до гори Хорм.

  Похід пройшов спокійно і легко. Дул свіжий вітерець, навколо цвіли квіти. Метелики пурхали з місця на місце, і птахи радісно щебеталися.

  - Іділлія! - Тішилася Хварен.

  У неї було таке відчуття, ніби вона на прогулянці в лісі. Акуратно пробираючись між деревами і балакаючи про те, о се, вона слідувала за попереду йдуть товариші. Їй здавалося, що про цей похід залишаться одні гарні спогади.

  І всі навколо думали так само!

  'Оказуєся, є ще такі тихі і спокійні місця'.

  'Увесь цей час я жив наче в тумані, присвятивши себе набору рівнів, і не помічав такої краси!'

  'Іноді все-таки варто ось так розслабитися і безтурботно провести час'.

  'А гуляти в горах не так вже погано. І славу підняти можна, і дізнатися що-небудь цікаве'.

  Кожен ішов і думав про своє. І раптом Сурка побачила попереду неймовірно глибоку яму:

  - Вау! Нічого собі! Звідки тут така яміща?

  Вікід відповів:

  - А це слід монстра.

  - Що? Це... Це... Слід?

  - Так.

  Пройшовши трохи далі, вони побачили поляну з безладно повалиті навколо неї деревами.

  - Мистика якась. Ніби ураган пронісся.

  І поки всі оглянулися навколо з німим питанням в очах, Вікі відчув, що щось подібне вже бачив:

  - Та тут, схоже, монстри билися.

  - Невже?

  - Судячи з руйнування, вони були десь середньої сили.

  - И-и-ик!

  Лише тепер друзі почали усвідомлювати серйозність ситуації.

  'Ми ж на гірському хребті Юрокіна!'

  Королівство Розенхайм вважалось відносно безпечним, і коли блукаючи по дорогах, то можна було не боятися за своє життя. Але коли ми гуляли в горах Юрікіна, нам треба було бачити обох.

  - Я піду попереду, - сказав Пейл. Зефі і Сурка встали з боків, готові у будь-який момент відбити атаку. МЕЧІ теж витягли зброю. Хоча Віід вважав, що всі ці приготування непотрібні, він не казав нікому про це.

  На територіях, якими володіли темні ельфи і орки, сильні монстри не жили. Щоб знайти таких, треба зайти далеко в гірський хребет. Особливо багато їх у Червоному лісі і вздовж вузької ущелини, якою він недавно мусив пройти.

  Віід ретельно вивчив хребет Юрерона, коли ви збирались на полювання з орками. Звичайно, він відвідав не всі землі, але добре знав місцевість і види монстрів.

  'Мені говорили, що на горі Хорм живуть Єті. З ними я вже зустрічався.

  Старійшина орків колись розповів йому про ці місця. З його слів, дорога в горах трохи небезпечна, але монстр мало.

  "Точно. Турбуватися про Єті не варто.

  Віід, знаючи про це, був дуже спокійний.

  Слони Хорм були вражені дивовижними деревами і химерними валунами, тому їх легко було впізнати здалека.

  Оскільки за наступні півгодини нічого не сталося, всі знову розслабилися і похід перетворився на веселу прогулянку! Їм здавалося, що Хорм нічим не відрізняється від інших гір. Але поблизу вона виявилася надзвичайно високою. Хоч би як друзі закидали голови, вершину гори неможливо було роздивитися. Її повністю приховували хмари.

  - Вау, яка величезна!

  Скони були настільки стрімкими, що попадали на сходи, які час від часу росли чудовими деревами.

  - З вершини, мабуть, приголомшливий вигляд!

  Друзі не могли погодитися з Хварен.

  "Так тут весь час підйому можна насолоджуватися пейзажами".

  'Хоть сонце і припікає, зате дме прохолодний вітерець. Чудова погоня для походу!'

  Вони почали підніматися вгору.

  Минуло дві години без уваги. Монстри не виходили, а похід ставав монотонним. Перший МЕЧ, ліниво потягнувшись, сказав:

  - Гей, Вііде!

  - Да?

  - Може, варто тут влаштувати привал? Я-то думав, на вершині покусаємо, але...

  - Зараз? - запитав Вікід, озираючись по сторонах. Але чи то з голоду, чи від втоми, почувши ці слова, все відразу плюхнулися на землю.

  - Звичайно, давайте перекусимо і рушаємо далі!

  - Ірен і Хварен, приготуйте м'ясо. Манауе, займися дровами, а ти, Зелі, дістань посуд. Пейл, твоє завдання буде розпалити вогонь.

  - Так!

  Невдовзі всі, хто був у в’язниці, по - різному кинулися.

  Розведення багаття, приготування посуду і купленого в фортеці темних ельфів м’яса не зайняли багато часу.

  Сурка зітхнула:

  - Ми їстимемо тільки м'ясо?

  - Ні. Якщо вже прийшли в гори, треба і локшини поїсти! - Відказав Вікід.

  - Лапші? А що, тут можна її знайти?

  - Почекай трохи. Я міг би зробити!

  Віід поклав у каструлю дикі трави та трохи м’яса, залив водою і поставив на вогонь. З цього має вийти густий бульйон.

  Потім він почав замішувати тісто з борошна й води. Мука летіла на всі боки, поки він вправно і безжалісно збивав її, поступово додаючи воду. Невдовзі тісто було майже готове, і він почав розкатувати його, перетворюючи на довгі смужки лапші.

  Домашня локшина! Приготована золотими руками майстра, вона виглядала неймовірно апетитно. Віід опустив її на пару хвилин у киплячу бульйон.

  - Завершено! Так, їдьте швидше, поки не розварилося.

  - Класс! Просто слинки течуть! - Вона сказала Сурка і потягнулася ложкою до каструлі. Але МЕЧІ випередили її, прийнявшись зачерпувати прямо мисками!

  - Чудово!

  - Лапша на природі - це щось!

  - Так! Так здорово прийти в ліс, розвести багаття і приготувати на ньому їжу. Який приємний смак!

  Блюда Віди була дуже популярною.

  Гори, як і будь - яке інше місце, найліпше підходять для задоволення смаком гострого бульйона з локшиною та смаженим м’ясом.

  - І все-таки, - чайка почав другий МЕЧ, — Учитель...

  - Чого тобі?

  - Так ми всі з'їмо підчисту.

  Завжди голодні, МЕЧІ навіть ячмінний хліб під'їли до останньої крихти і не вірили, що їжі може бути вдовольно.

  - Нічого. Вікід з нами!

  - А, точно!

  - Ти не переживай, а їси давай.

  - Добре, Вчителю.

  МЕЧІ з'їли все, до чого дійшли. Решта не дуже відставала, адже на природі завжди прокидається дикий апетит.

  - Ой, як смачно! Дякую! Ік!

  Усі наїлися буквально до відвала.

  - Що ж, потихонечку підемо?

  МІЛЬЙОНИ СТАЛОСЯ в авангарді.

  Звичайно, ніхто ще не переживав за це. Гора як гора. Всім здавалося, що ще трохи, і вони вийдуть на вершину.

  Раптом місцевість заволокла густим туманом. Виявляється, загін встиг піднятися до рівня хмар.

  - А тут сировато, - сказала Хварен розтягнувши руки в сторони, наче намагаючись скупатися у тумані.

  Зефі ж витирав лоб від осілих роси.

  - Таке свіже і прохолодне повітря... Треба було прийти сюди разом з Мейрон, - сумно сказав Пейл. З усіх боків туман занурив у містичну атмосферу. Якби його улюблена тут, прогулянка могла б стати приємним романтичним спогадом.

  Незабаром вони перейшли хмару наскрізь і знову стало світле. Віід подивився нагору

  - Начебто майже прийшли... Ой!

  Всі сподівалися, що ось-ось доберуться до вершини гори. Але нічого подібного. Навіть тут вона не переглядала, як би вони не закидали голови. Все закривав ще один шар хмар!

  Велична гора, пронизуючи небо, придушувала свою велич. І коли ми зайшли сюди, можна було сказати, що вони тільки-тільки дійшли до підніжжя!

  А перед нами на засніженому схилі, тут і там мілина Ієті.

  Попередні обриси скель навіяли думку, що їх назвав гігантом. Тропінка наверх впадала між ними так, що місцями з важко знайти, куди поставити ногу. Більшість з них живе в таких місцях.

  Виходить, далі в обхід них не пройдеш.

  'Ось чому нам досі не попадали монстри!'

  Війду вже траплялося битися з величезними білошкірими Йете, тому він залишився зовсім спокійним.

  - Давайте тут підготуємося до бою, - запропонував він і почав збирати у всіх броню та зброю.

  Заточка мечей, чистка броні, глажка одягу. Віід був талановитим, і він піддавав характеристикам предметів. Оскільки всі щойно поїли, то були ще й позитивні ефекти від їжі.

  - Значить, так. Ірен, з тебе благословення. Пейл, заманиш монстрів стрілами. Всі інші, коли почнеться бій, робите все що можете.

  І бій почався!

  Троє Єті, поранені стрілами Пейла, скочувалися вниз.

  - Кв-ву-уа-а!

  - Куррик-курык!

  Йети 340-го рівня! Вікід колись бився з подібною людиною, але таких він ще не бачив.

  - Кя-а-о-кь-Ао! - орали людиноподібні волосаті монстри.

  Віід відобразив атаку Єті мечем, нанісши противникові невелике поранення. І тут зяючої рани монстра його окотило холодом!

  Виявляється, високорівні Єті мали здатність насилати холод. Оце вже, сніжні монстри! У холодному кліматі гори Хорм вони розвинули надзвичайні здібності.

  Повітря розрізав тріскаючого льоду. Меч Вііда замерз від дотику до лапи Єті!

  - Побоюйтеся передніх лап! - Він закричав у весь голос. Але пізно: кожен у загоні вже зазнав подібних нападів.

  Йеті морозили все навколо при кожному ударі. У порівнянні з цим втрата життя була чимось незначним, адже вона не доводила до зменшення сил і падіння швидкості.

  - Бр-р! - Їжли дівчата. - Що ж так холодно-то?

  - Зате освіжує, - раділи МЕЧі. Вони натерпілися від спеки, яка охопила Версальський континент, коли добиралися до Земель відчаю. Пам’ятаючи про те, як вони закінчувалися пізніше, я ще так добре пам’ятався, що сьогодні Йеті майже приносило задоволення!

  Третій і п'ятий МІЧІ зустрілися поглядами та посміхнулися. Протягом багатьох років вони навчилися розуміти думки одне одного без слів.

  'Я контролюю його спереду'.

  'Тоді я нападаю ззаду'.

  Коли вони вибрали собі одного з них, то роздягнулися і напали на нього. Поки третій, ризикуючи життям, ухилявся від лап розбитеного монстра, П'ятий колотив того в спину.

  Смертельно небезпечна манера бою!

  Щоразу, коли Єті замахувався лапою, тремтячи від меча. Порушення від атаки монстра таким чином знижувалися до мінімуму!

  Якби це побачив хтось з боку, він дуже здивувався би. Атаки монстра проходили буквально в міліметрі від третього і не досягали мети, зустрічаючи на своєму шляху меч. А всього один пропущений удар міг убити наповал!

  Це нагадувало танець на канаті над прірвою.

  При цьому, відводячи удари, третій випив:

  - О, так! Як же відсвіжує!

  Він уже звик до обморожування!

  У Королівській дорозі гравці відчували абсолютно всі почуття як у житті. Точніше, як в житті, бо з усіх почуттів лише біль зменшувалась до 20 відсотків. Але навіть тоді відчуття було дуже неприємним.

  Але не для третього, який виріс серед вуличних бійок!

  П'ятий кошматував спину монстра.

  - Удар, удар, випад!

  Він помітив надзвичайно важливі точки: хребет, затилок! Він примушував меч пурхати в угарі бою. Сила, яку накопичували на будівельних майданчиках, тепер додавала грізної сили атакам!

  - Дивись, як забавно! - вигукнув другий, піхва Четвертого в бік. - Давай і ми підключимося!

  І вони зайшли до Єті за спину.

  - Хочете допомогти, так краще спереду атакуйте! - Трохи крикнув Третій.

  - Вибач, але ззаду якось веселіше.

  - Старша, ти і сам непогано справляєшся, як це. Чого тобі допомагати? Ми ж поки розберемо його на запчастини, вірно?

  - А то!

  Тепер крім п'ятого спину монстра колотили другий і Четвертий. Монстр не міг залишити це без уваги! Роз’ярений Єті повернувся одним стрибком, шукаючи для атаки нову ціль.

  Третій щит став нападаючим. Однак його життя все одно падали. Мрії й ноги поступово замерзли. Навіть ослаблений захист від холоду завдав серйозної шкоди. Якби не зачасне благословення і чистка озброєння, хто знає, може він уже був би мертвий! Бой йшов до першої смерті: чи це буде третій, то Йети.

  Неперервний вал ударів Вторго, Четвертого і п'ятого по одній і тим же болівим точкам нарешті справився. Монстр впав!

  Його велетенська хмара впала на землю від гуркоту, який мало не почався.

  - Ур-ра! Перемогли! - Він вигукнув третій, віщуючи свій очережний меч. Він сам буквально вмер у землю: лід скував його від щиколоток до стегна.

  Тим часом Віід і Вчитель билися з іншим Ієті приблизно таким самим способом, як третій.

  - Я йду в лоб.

  - Давай.

  Виносливість Віа, яка перевалила за 400 років і серед його друзів була неперевершеною. Окрім того, добре озброєння зменшало урон від атаки Іети. А в результаті багатьох схопок з подібними монстрами він встиг звикнути до їх манері битви, і хоча бути поруч із Союн було ризиковано, сам не раз убивав чудовиськ по одному. Небезпечно лише морозні удари, а в решті - нічого складного.

  Поки Вік чекав слушний момент, щоб атакувати спереду, перший методічно розбив монстра по темечку. Не розглядаючи безглуздих ударів, він цим відволікав монстра кожного разу, коли той поривався раз покінчити з Віідом.

  Розрив монстра з двох сторін, хоч і не швидко, вони без праці його завалили.

  Третім Єтті займалися інші. Зефі відволікав увагу монстра, а Пейл, Ромуна, Хварен і Сурка старанно його били.

  Єті має неприємну особливість: атаки лучника чи монаха не завдають їм відчутної шкоди через товсті шкури. Хварен не мав великої сили атак. Тому бій і зайняв так багато часу. Але все ж, наносячи багато дрібних ран, вони змогли вбити монстра.

  Коли впав останній Єті, Сурка стиснула кулаки:

  - Перемога!

  Бой виявився важким. Якщо б не їхня єдність, все могло закінчитися дуже погано.

  Манауе похитав головою.

  'Як же все-таки добре бути торговцем! Не треба багато битися.

  Навіть спостерігаючи за боєм з боку, він тремтів від страху.

  Троє з них були для загони майже непосильним противником. Шли вони групою, і вступати з ними у сутичку один на один було б занадто ризиковано навіть для Вііда. У такому бою благословення Ірен не врятували б його від знищення. А якщо, скажімо, частина Єті нападе на когось іншого, Пейл або Хварен з їх низькими життями загинуть миттєво.

  Але третій, Віід і Зефі взяли на себе по одному монстру. Вони розділили дивак і перемогли їх. Не кожен гравець має таку швидкість і здатність правильно оцінити ситуацію. Якщо команда не розуміє один одного в бою з півслова - піши пропало.

  Саме правильні дії в екстремальній ситуації, а не професії або рівнях гравців, як раз показують силу загону.

  - Ух ти, а досвід незмірно дали! - З посмішкою сказала Ірен, перевіривши вікно з інформацією про персонажа. Очок досвіду за перемогу над Єті дали настільки ж багато, наскільки важким виявилося битву.

  Після смерті монстрів випало кілька безіменних зерен і трохи заліза. Цей непотріб спочатку запхали в рюкзак Манауе.

  - Що ж, давайте ще раз покличмо Іетті, - сказав Пейл, намагаючись втекти вперед. Але Вікід зупинив його:

  - Почекай, Пейл. Треба спочатку ще дещо зробити.

  - Що?

  - Трофеї зібрати повністю.

  І Вікід витягнув з рюкзака різьбець скульптора і почав поздирати з монстрів шкури та відділити м'ясо від кісток.

  За засніженим полем рознеслося кришталевий бар’єр!

  Загалом, шкуру і м'ясо можна отримати лише з певною ймовірністю, але це правило не працює, якщо у гравця навички приготування та шиття підняті вище середнього рівня. Видобування залежить від рівня майстерності, яку використовують у процесі об’єкта та ремісної навики.

  - Я розумію, м'ясо чи кістки, але шкуру-то навіщо збирати? - запитала Хварен, присівши на коточки поруч з Віїдом.

  - Ця гора Хорм жахливо холодна, - відповів Віід, ні на секунду не перериваючи роботи. - Хто його знає, може колись така шкура і знадобиться. А бульйон з відварених кісток до біса хороший для відновлення бадьорості!

  Віід вирізав усе: шкуру, м'ясо, кістки! Нікого не буває. Кожна гігантська туші затрималася на лічені секунди.

  І щоразу, коли вбивав Єті, Віід окремо сортував їхні шкури.

  Ще одне полювання викликало в мене не менше почуття тривоги!

  Будь - яка помилка могла призвести до поганих наслідків, і прогулянка закінчилася б трагічно. Тому друзям не залишалося нічого іншого, крім того, як постійно бути обережним!

  Хоча Пейл був дуже обережним, заманюючи Єті, він іноді одночасно скакав 4, а то й 5 монстрів. У такі моменти вперед виходила Хварен. Вона використала свої особливі вміння, щоб викликати в противника замішання.

  - Танець чарівність!

  Вона танцювала перед Єті, незважаючи на небезпеку бути убитою.

  У очах Першого МЕЧа запалився огорнений вогник.

  - Ця дівчина чудова. Яка пластика!

  - О, Вчителю, ви теж такої думки? - Сказав другий. - Рухи її щіколоток і безер незрівнянно схожі.

  - Так. Неймовірний танець. Схоже, вона багато тренувалася. За день-два таке не вивчити.

  Перший МЕЧ, мало не облизаючись, аналізував рухи Хварен. Хтось, а він-то знав точних і вивірених рухах!

  Витримки "великого воїнів" не вистачило і на 10 секунд. Вони стежили за танцем остеклеєним поглядом, у відчинені роти мало сніг не залетів.

  - Э-э-е...

  - Сногсхильно!

  Втративши інтерес до бою, вони перемістили свою увагу на Хварен. Хоча це мало не призвело до сумних наслідків, танець закінчився у той час, коли вони були щасливі.

  Піддані обіюванню Єті почервоніли і впали у транс.

  - Кх-Х-ха! - Напали MKey їx, що лишилися пильними.

  І серед них тільки перший поводився більш-менш стримано. Інші, будучи закоролені холостяками, фарбувалися з усіх сил.

  - Помри в ім'я її!

  - Ех, мені б одружитися!

  - А мені багато не треба. Я згоден навіть просто дружити з нею!

  З таким бойовим духом вони без проблем розібралися з монстрами.

  Поки Віід знімав шкури і вирізував м’ясо, другий, третій та п'ятий підійшли до Пейла.

  - Друже!

  Пейл занервничав.

  - Да-да?

  Вирішальні вирази облич Другого і третього робили їх схожими на злочинців... Голорезів, враховуючи дивовижні м’язи. Зазвичай вони виглядали мирними, і здавалося, що їм чогось не вистачає, але зараз погляд МЕЧей змінився.

  Взагалі, з їхнім бойовим духом і силою волі вони могли розтрощити будь-яку стіну, що встане на шляху. Екстремальні тренування внесли в їх тіло і душу щось особливе, що відрізняється від простих людей.

  І ось такі хлопці з суворими обличчями підійшли до Пейлу поговорити.

  Після чого раптом п'ятий МЕЧ почервонів від сорому.

  - Ти не міг би наступного разу заманювати по 5-ті?

  Третій заворожений дивився на Хварен.

  - Та й 6 буде непогано...

  Другий прикрив обличчя руками, мов сором’язливий.

  - Нет... Навіть 7 Єті. Ти не подумай, це не тому, що ми хочемо знову подивитися на танець Хварен, просто...

  - ...

  Чим вище загін піднімався, тим більше відчував себе неймовірний холод.

  На відкритій землі сніг настільки забарвлений, що з кожним кроком вони провалилися в сутінках по коліна. Вітер проникав під одяг, як ніж.

  - Як же холодно, - тремтячи, говорила Сурка. Мороз просто лютує.

  Пейл замерз настільки, що йшов з’їжджившись. У порівнянні з недавньою жарою Версальського континенту холод заглушав! Здавалося, варто зупинитися на хвилинку, і перетворишся в крига.

  За такою погодою, геті ставали тільки сильнішими. Тепер, коли Пейл заманював три монстри, Хварен приспатила двох, а з позосталими безпечно йшли всі разом.

  - Чортовски холодно, - скаржився то один, то інший. - Я хочу бути в якомусь спекотному місці.

  Дедалі більше друзів стомлювали від морозу.

  Перший глянув на гору. Позаду вже довгий шлях, а вершини до цих пір не видно. Чим вище піднімався загін, тим холодніше ставало, а дорога була крутішою.

  - Така висока гора - це щось!

  Багато з них були завзятими альпіністами та гірським гором. Однак навіть для найдосвідченіших з них гора Горм була справжнім випробуванням. Адже коли замерзаєш, падає життя і сила, а в особливо важких випадках — ще й спритність.

  - А-апчхи! - чхнула Сурка.

  Ну ось і перші ознаки застуди.

  - Влітку навіть собаки не простжуються! Сурка обурювалася, хлюпаючи ніс.

  Після прогулянки можна було ставити жирний хрест. Подолати Йеті стає дедалі важче, а якщо все ще заболіють, бойова сила війська відступить до нуля.

  Тоді він дістав нітки з голкою і взявся за роботу.

  Кроїв наперед припасені шкури і зшивав одяг!

  - Дизайн неважний. Просто зроби, щоб було тепло - попросила Хварен, підійшовши ближче. А вона любила модні вбрання!

  Ірен і Ромун також хотіли теплого одягу.

  - Зачекайте трохи, — буркнув Вікід. Почав він з костюма для Сурки.

  Шкура має досить великий розмір і дуже жорстка. В результаті вага у неї пристойна, а сама вона товста і тверда, тому для одягу це все-таки матеріал не відповідний. Для шиття хороша легка і якість шкіра. Шкура оленя, наприклад, або зайця підійшла б набагато краще.

  Ще до того, як віду ще не вистачало вправності кравця, щоб виготовити гарний одяг з такої грубої шкіри.

  'Головне, щоб було тепло'.

  Віід намітив плащ дуже простого покриву. З огляду на те, що він скинув шкуру в два шари, його шкіра ставала міцною і стійкою. А коли робота підходила до кінця - обшивав його по краях хутром.

  Білий бурдюковий плащ ідеально підходив для північного полюсу!

  "Саме те для морозів", - задоволено подумав Віід і відклав інструменти в сторону.

  Дзінь!

  Безпогана річ у плані захисту, але в справі збереження тепла їй немає рівних.

  Крім плащів Віід зшив шкуру і роздав усім шапки, взуття та рукавички.

  - Дякую, Вііде! - З уклоном сказала Сурка. Ірен і Хварен, широко посміхаючись, також розсипалися в вдячності:

  - Вау! Дуже вам дякую! Ось тепер жити можна.

  - Ну, право ж, не варто. Це в порядку речей.

  Але, незважаючи на сором’язливість Вііда, він пишався собою.

  Йому вже довелося зазнати жахливих морозів у провінції Морта, заробити простуду і страждати вночі від всеоги й падіння температури. Коли ураган налетів з льодом і снігом, відчуття ставали нестерпними.

  Тоді йому пощастило, що в боротьбі з лютим холодом допомогла скульптура. У той час навиків шиття не було, і кілька разів він вже майже в розпачі і думав, що загине. І навіть якщо б він не замерз, то це стало б неможливим для тих вампірів.

  Вікід, навчений гірким досвідом, одразу передбачав, що з підйомом у гору мороз тільки кріпиться.

  От тільки якби він відразу пошив накидки, нікому не довелося б страждати від холоду. Друзі не відчували б цього жахливого морозу!

  Тому Віід спеціально не виготовляв одягу. Що може бути, коли б друзі відразу її одягли без можливості оцінити глибину тепла? А вони одягли б і відразу ж почали дорікати йому за те, що накидки не гарні, і носити їх незручно.

  Люди відчувають вдячність, тільки якщо ти вирішуєш якусь їхню проблему. Лише голодний шматок хліба оцінить.

  - Дякую, буду ніжно носити, - сказала Хварен.

  Віід роздав кожному по комплекту одягу.

  І третій, і четвертий, як тільки поміряли плащі, вигукнули:

  - Класс! У ньому зовсім не холодно.

  - Справді, тепло, Вчитель!

  Вдягнутися в білі шкури було дуже страшно!

  Невдовзі цілий загін мав хутряні плащі, подібні до зграї білих ведмедів.

  Першопричиною було трохи зігрітися, і він відразу відчув приплив сил.

  - Ну що, давайте швидше підійматися!

  Другий, підстрибнувши від нетерпіння, сказав:

  - Вчитель, може посміємося хто з нас забереться першим?

  - Чудово. Вперед!

  МЕЧІ пулів побігли в гору. Єті залишилися десь позаду, і можна було дозволити собі крапельку безтурботності. Всі інші не очікували такого виходу і відразу сильно відстали.

  П'ятий на бігу кинув погляд вниз.

  'Мир покриті хмарами'.

  Далеко внизу, куди ні кінь погляд, по небі мчали підігнуті вітром хмари.

  Звідси все виглядало зовсім інакше, ніж внизу. І лише здалека, де небо було чисте від хмар, розстелялася зелена земля.

  П'ятий набрав повні легені і безтурботно закричав:

  - Эге-гей! Я тут!

  Радісний вигук переможця!

  - Э-эеээ! - Голосно відзивалося ехо. - Ге-ге-ґе-е!

  П'ятий зрадів цьому, як дитина. Однак гулянки огоху все нарощували і розмножувалися. Голосніше, голосніше і сильніше... Поки високо вгорі не розлігся тріск і рокот, ніби скочувалося щось величезне!

  П’ятий зблід, піднявши погляд на вершину гори. Сніг, що лежав на самій вершині, спускався вниз широкою смугою.

  Це була лавина, яка змітала все на своєму шляху!

  Вікід і Пейл з хлопцями поспішили сховатися за скелю. Гул наростав, земля під ногами тремтіла, а над їхнім тимчасовим притулком пронеслася темна маса снігу.

  Невдовзі все закінчилося, але ніхто не бачив її. Їх вбила лавина.

*

  Війду та інших довелося затриматися і зайнятись полюванням на Єті. Нехай гора Хорм і не особливо підходила для такого проведення через мороз, але вони хотіли дочекатися повернення МР.

  І хоча Віід сказав усім, що, мовляв, давайте віднесемося до них по-дружевськи і не підемо поки на вершину, в голові він тримав зовсім інше.

  "Будемо вважати, що я його врятував ..."

  Якщо загін зараз піде в гору, не чекаючи MIDA, всі шишки звалиться на П'ятого як на заступника лавини і тоді йому доведеться вислухати багато звинувачень у свою адресу.

  Тому вони чекали і наполегливо полювали на Єті.

  МЕЧЕЙ стало важче, але й досвід давали більше. З початку походу друзі взяли до 3-4 рівня, а Вік набрав близько 30 відсотків очок. Хоча на 306 рівні досвід збирався до біса повільно, все ж завдяки командній грі рухалося швидше, ніж він очікував. Не слід забувати, що йому постійно доводилось ділитися досвідом з вампіром Торідо.

  'Надо швидше звільнитися від нього, як від Рицаря смерті!'

  І все ж через якесь туманне передчуття Віід до цих пір нічого не робив.

  'Навінька вони мають відношення до якогось особливого завдання', - мріяв він.

  Корона Фарго і чаша Елени, армія нежиті - все це було однією ланцюгом взаємозв'язаних завдань. Що буде в кінці, він не знав, але інтуїція підказала, що й вампір, і Рицар смерті ще зіграють свою роль.

  МЕЧІ з’явилися саме через шість днів за часом Версальського континенту. Хоча вони підключилися до гри відразу після 24-годинної перерви, їм ще потрібен був час, щоб знову піднятися з місця відновлення.

  П'ятий став, наче шовковий і низько киваючи головою:

  - Прошу вибачення. Через мене втратило стільки часу...

  І він вклонився у знак вибачення. У цей момент Хварен несподівано взяла його за руки:

  - Нічого страшного. Не треба так вбиватися. А ви просто справжній чоловік.

  - Що?

  - Я кажу, це вибачення справжнього чоловіка. Столь чесне визнання... прикрашає.

  - О, шановна Хварен, - пробурмотів П'ятий. Його обличчя почервоніло. Неможливо повірити, що дівчина з такою чудовою фігурою і ідеальною зовнішністю несподівано похвалила його!

  Хварен завжди був такий чудовий, що вони не наважувалися навіть першим заговорити.

  Другий відразу почав кланятися в пояс:

  - Простите. Я весь час голодний, тому споживав набагато більше їжі.

  Третій МІЧ взагалі впав на коліна:

  - Від усієї душі прошу пробачити мене. Коли всі допомагали готувати, я відлив.

  Вони так намагалися показати, що теж вміють вибачатися по-чоловіку!

  Навіть знаючи, що в очах Пейла і Зефі буде неприязнь, вони все одно продовжували просити прощення.

  'Господи, як же давно я в останній раз тримав за руку жінку!'

  "Цікаво, а відчуття, коли тримаєш дерев'яний меч і руку дівчини, схожі? Я зараз відчуваю точ-всього те ж саме, що і тоді, коли взяв в руки меч Вчителя!'

  МЕЧІ, щиро вибачаючись за вибачення, чекали, що їх теж візьме Хварен.

  Хай і не Хварен! Вони б також зраділи Ромуні та Ірен, щоб будь-хто!

  Але дівчата просто втратили дар мови і лише розгубилися через те, що дивилися на МЕЧів. Вони явно не очікували нічого подібного.

  І тут Четвертий, помітивши загальне замішання, заліз на валун неподалік і закричав:

  - Эге-ґе-гей!

  Він з друзями почав знову підніматися на гору, тягнувши руку на жахливу поведінку Друга, третього і четвертого.

  Через лавини вниз скочувалося багато снігу, і місцями тепер проглянула земля. А де-де крізь замерзлу землю пробивалися рослини!

  Віід старанно викопував їх, щоб використати на найближчій зупинці. Протягом минулих шести днів усі до чортиків набридли їсти тільки м’ясо.

  Чим вище вони піднімалися, тим важче було знайти Єті. Мабуть, вони боялися подорожувати настільки крутими й небезпечними місцями.

  Єдине, що всі зрозуміли точно, - що Хорм насправді дуже висока.

  Ця гора не інакше, - символ Юліна!

  Але коли вони піднімалися все вище й глибше, то починали відчувати, що вже не можуть цього робити. Їм доводилося битися з ураганним вітром, який, здавалося, ось-ось віднесе їх. І коли сили цілком вичерпалися - все одно наполегливо піднімати ноги і робити наступний крок.

  Перед очима нависав схил гори, але не міг дивитися в сторону і дух захоплювався від краєвидів безбережного світу.

  Світ, де людина - вінець природи.

  І врешті-решт, завдяки неймовірній наполегливості вони досягли вершини.

  Дзінь!

  Коло підніжжя гори була невелика ложбіна з кількома великими валунами.

  Друзі відразу потрапляли на землю хто куди.

  - Тьфу-у!

  - Кошмар, як же все болить!

  Оскільки вони піднімалися з останніх сил, ноги просто ломіло від болю. А Сурка з її страхом висоти взагалі ніколи не змогла б здолати дорогу без постійної підтримки друзів.

  Хоч би як там було, ніхто не скаржився на те, що вони змогли піднятися і тепер пишалися собою.

  - А слава-то виросла, - сказав Пейл.

  Сурка швидко викликала вікно властивостей і кивнула у відповідь:

  - До того ж набагато.

  Представники бойових професій підняти славу не так-то і просто. Є лише два легкодоступні способи: вбити дуже сильного монстра або виконати завдання.

  Ось тільки слава майже не змінюється, якщо завдання вже хтось встиг виконати до вас. Тому не доб’єшся одного завдання, яке вимагає особливої слави.

  Спочатку я йшов на цю гору заради слави, - сказав, відкинувшись на валун і розслаблено дивлячись у небо Пейл, — але тепер я думаю, що піднятися сюди було найкращим рішенням. Це справді безцінний досвід.

  І хоча ніхто не говорив у відповідь, всі добре розуміли його суть.

  Через кілька хвилин він почав підніматися і окинув з вершини захопливий краєвид.

  Прямо перед його ногами розстелялася гірська грядка Юрокіна. І покриті хмарами гори, і виднося далеко рівнина - все це разом було лише крихітною частиною неосяжної природи!

  - Це справді грандіозно!

  Очі Хварен защипало. Перед нею відкривалася картина, яка торкалася найглибших струн. І нехай клімат Версальського континенту є примхливим і часом нестерпно, коли ми бачимо такі величні краєвиди, нам зовсім не хочеться скаржитися.

  Я відчула радість, коли одного дня подолала всі слабкості.

  Перший МЕЧ витягнув клинок і почав писати на камені.

  "Тут був перший МЕЧ".

  Другий, третій, Четвертий і п’ятий теж не розгубилися й нацарювали свої автографи. Насправді, залишати написи в місці, яке відвідав перший раз - чудова корейська традиція!

  - Як забавно! - Втішилися Пейл і Сурка. - Може, і нам приєднатися?

  І, весело сміючись, вони вирізали на каменях:

  'Мейрон, я сумую. Наступного разу обов'язково прийдемо сюди разом!"

  "Сурка теж була тут!"

  Друзі з сумом почали спускатися, вдихнувши свіже повітря.

  Він видавався надзвичайно легким у порівнянні з виснажливим підйомом.

  Коли вони добралися до місця, де зійшла лавина, то один за одним залишили гру для відпочинку.

  Похід на гору морально вимотував всіх.

  На вершині Хорм все ще завив гострий, як ніж, вітер.

  Віїд у своєму плащі з шкур Єті знову стояв на не так давно покинутому майданчику. У нього була мета.

  'Коли скульптура зливається з природою, її цінність зростає стократ'.

  Навіть у найтемніших і похмурих місцях мистецтво подібне до квітучого цвіту.

  Через холод і сильний вітер дихати повною грудьми важко. Але варто трохи зреагувати на це, і ви розумієте, що другого такого пейзажу не знайти.

  Віід витягнув ніж Захаба.

  'У такому місці скульптура повинна вийти як мінімум прекрасною'.

  Він не поспішаючи вскаракав на найвищий валун.

  Стояла ніч. Незліченні зорі мерехтіли в небі. Під їх ніжним світлом Віід і збирався вати статую. Крім того, смолоскип не дозволяв розпалити сильний вітер.

  Морозні пориви, здавалося, ось-ось снесуть з каменю. Але він не хвилювався, а зосередив увагу на тому, яку скульптуру має вирізати.

  "Я абсолютно впевнений, що зможу зробити Величну статую Союн" - думав Віід.

  Ні, він не боявся вибачатися перед Союн. Після сходження з'явилася неймовірна впевненість у собі, і зараз йому хотілося створити дещо інше.

  "Бабушка, Хаян і я. Зроблю-ка я статую нашої сім'ї".

  У душі він завжди мріяв про це, хоча до цих пір не спробував, оскільки зобов'язався від самого початку не робити цю скульптуру поки його майстерність не виросте хоч до будь-якого прийнятного рівня...

  І Вікід почав обтісувати валун, створюючи скульптуру.

  Після смерті батьків життя стало дійсно важким. Я мала виховувати свою молодшу сестру, заробляти гроші на їжу. Іноді, незважаючи ні на що, доставляти ліки та уколи для хворої бабусі.

  Поки вони морилися у напівпідвальній калорі, куди майже не було світла, він мріяв про свій чудовий і просторий дім, з якого можна дивитися в небо.

  "Тут так високо. І щодня можна милуватися східом і заходом сонця, - думав Віід, акуратно зрубуючи ножем.

  Сліди часу, а якщо точніше, віку, дуже складно передати в скульптурі. Тому він вирішив робити все можливе, щоб зробити це.

  Нож рухався ніби сам собою, поки Віід згадував, що йому довелося пережити.

  Коли він почав вирізати зморшки, які час від часу лишилися в кутках ока бабусі, на хвилину йому довелося відкласти гумку. Від тих, що мали такі почуття, просто тремтіли.

  'І все ж я закінчу її, поки не стало занадто пізно'.

  Віід сам по собі вирізав одну деталь за іншою. Присвятивши всього себе цій роботі. І не помічав нічого, поки в якийсь момент не почало сходить сонце.

  Воно піднімалося десь далеко, і промені його дедалі більше висвітлювали майже створену скульптуру. Перед ним з'явилася одна із найбільших див природи - нешвидка зміна темряви під напором всепереможного світла.

  Але Віду колись милувався східним світанок. Не так давно, вирізаючи драконів, він не зміг повністю розчинитися в роботі, адже час підганяв. Так що ми вважаємо, що саме зараз він творив свою першу скульптуру після переходу на найвищий рівень майстерності.

  'За споглядання сходу грошей не дають'.

  Зовсім ніякої неповної романтики! Лише робота, праця і ще один вид роботи. На відміну від дерева, камінь потребував більших прибутків, і Віід з головою занурився у його обробку.

  Спостерігаючи, як падають осколки після кожного руху ножа, він дуже багато думав про скульптурне мистецтво. Думав про те, що має вийти і в підсумку залишитися від колись високого валуна.

  У цю роботу він вкладав усю свою душу.

  Статуя бабусі стала живою.

  Він завершив її, не зробивши жодної перерви на відпочинок.

  І створена робота була без будь-яких роздумів про витворинні технології або точність передачі. У будь-якому випадку, Віяду було дуже далеко до справжніх скульпторів. Тому він просто вкладав усі свої почуття у кожну деталь.

  Замість того щоб створювати щось ідеальне і холодне, він розкривав свою душу.

  Працюючи як справжній скульптор Королівської дороги.

  У грі художні кар’єри, до яких належали і любителі Віїду вая, були дуже відрізняються від звичайних ремісників.

  Наприклад, коваль просто розплавляв руду в гірській місцевості, щоб потім вилити її у форму, довгими та одноманітними ударами викувати зброю або доспех.

  Повар до будь-якої миті повинен знати рецепти, але на високому рівні навики він може, просто дивлячись на складники, згадати, які приблизно страви і способи приготування підходять для них.

  Те саме можна сказати про кравця: якщо мати базові навички кроити й шити, то зробити одяг не так і важко.

  Але художні професії вимагають творчого підходу.

  Що може зробити людина, коли вона намагається механічно виконувати одну величну роботу за іншою? Це буде наруга над мистецтвом!

  Художник повинен вкладати почуття, малюючи картини, а скульптор - вирізаючи скульптури.

  Віід, будучи новачком, під час відпочинку від бою майже завжди тримав в руках одну з заготовок. Він створив кілька десятків дерев’яних фігурок за день і поступово почав основ мистецтва.

  І хоча він продав у фортеці Серабург неймовірну кількість статуеток лисиць, кроликів і вовків, головним ростом навичок йому забезпечували скульптури тільки тих предметів та монстрів які він зображував вперше.

  Саме через такі особливості розвитку в грі так мало гравців вибирала творчі професії і домагалося у них багатьох важливих результатів.

  Товсті уламки падали об землю.

  Статуя бабусі була завершена, але Вікід недарма залишив її руки з боків необроблених частин валану. Тепер він почав вивчати статую сестри.

  'Якщо зараз я зроблю помилку, весь минулий труд піде насмарку ...' - з такими думками він знову повністю занурився в роботу.

  Це були спогади, які не давались на фотопортрет. Ті, що глибоко в душі зберігають міцні замки за своїх рідних.

  Відщипуючи за роботою м'ясо Єті по шматку, Віід дещо підкріпився. Працюючи, він часто забував про їжу, бо, вирізуючи скульптуру, дуже важливо постійно зносити той самий емоційний стан.

  Вік викладався на повну котушку і душу, і тіло, адже це буде не що-небудь, а зображення його сім'ї! Скульптура, де вони всі міцно тримають один одного за руки.

  Бабусю він виважив у гарній сукні. Завдяки тому що кравець навчився виготовляти багато різних вбрань, скульптурам було важко одягнутись.

  Але не сукні першими кидалися в очі, а кусалися уловний блиск. Це був ефект скульптурної майстерності вищого рівня.

  Після переходу на цей рівень всі його нові зливи набули особливого світіння або блиску і в різних умовах виглядали по-різному. Навіть якщо Віід вирізав статуї з одного і того ж матеріалу, у кожної з них він виглядав трохи інакше.

  Вікід обійшовся валун по колу і з протилежного боку від сестри почав вирізати власне зображення.

  Мудра, гарна бабуся і люба молодша сестра! І поруч - він!

  Однак у своєму зображенні йому не все сподобалось.

  'Хм, очі в мене не такі маленькі'.

  Віід розширив розріз очей, не вагаючись.

  'Нос трохи більше здернуть. Лоб трохи широче, напевно буде краще дивитисяся? Да. Так. І ріст у мене набагато вище!'

  Насправді, зростання у Вііда було доволі середній і зовнішній вигляд - цілком звичайний для корейця. Але тепер він вже не думав раціонально. Навіть у найменших деталях він валяв себе красенем. Майже зіркою сцени!

  'Ось воно. Да. Це вже точно я! Хи-хи-ы!' - розсміявся він, озирнувши закінчену статую.

  Дзінь!

  Таке повідомлення - дуже хороший знак. Коли він востаннє зробив статую Союн, його також попросили вибрати для неї назву. Така пропозиція справді почесна для скульптора.

  Вік подумав трохи і відповів:

  - Дружня сім'я.

  - Так.

  - Аха-ха-хо! - Розгрався сміхом переможця Вііда. - Грандіозна робота!

  Він створив найкраще, що тільки міг на даному рівні навички! Найбільше він радів, що зображення його сім’ї отримало статус Ґрандіозної роботи.

  Єдине, про що він шкодував - це складність вдихання життя в статую. Насправді, якщо оживити скульптуру, в якій троє тримаються за руки, як одна істота, ефекти від неї понизляться.

  Але це не та статуя, в яку він хотів би вдихнути життя. Якщо її оживити, найцінніше, що там для нього є, зникне. Він створив скульптуру як пам'ятник.

  'Пусті вони залишаються тут, на горі, і дивляться, як встає і сідає сонце, Як пливуть по небу хмари, та як йде дощ ...'

*

  Хварен підключилася до гри трохи раніше звичайного і стала чекати інших. Незабаром її потягнуло на вершину Хорм.

  - Сходити, що? Якщо я спущуся вниз, до підніжжя повернутися буде куди важче ...

  І Хварен наодинці вирушила на вершину. Місце, де зійшла лавина, лежало досить близько до неї. Одного разу, коли Хварен піднялась на гору, їй стало легше підніматися вдруге.

  Доійшовши до самого верху, Хварен знайшла нерозгадану статую.

  - Вау, яка краса! - Не стримала вона зітхання захоплення.

  Статуя спокійно стояла на вершині, приковуючи до себе погляд. Здавалося, ніби з найвищої точки світу вона своєю теплом брала під захист всю околицю. Її мерехтливе світло огортала таємниця.

  І, без сумніву, відчувались мистецькі здібності вищого рівня. З звичайного каменю статуя сяяла, наче виткана самоцвіт.

  - Це грандіозно!

  Хварен здогадалася, що статую вияяв Віід.

  - Ось це справжня скульптура!

  Якщо відкинути чутки, більше схожі на врань, які дійшли до Хварен про будівництво Піраміди і Сфінкса, зараз вона вперше зіткнулася з роботою Віїда.

  - Та вже, робота велична.

  Хварен не поспішаючи милувалася скульптурою. Бабуся і молодша сестра виглядали як живі!

  А коли вона розглянула чоловіка, її очі спалахнули.

  - Який гарний...

  Вона часто спілкувалася зі зірками, звикла до їхнього вигляду і тому високо цінувала чоловічу статую. Але вона навіть на мить не могла уявити, що це зображення самого Віди!

Глава 9. Похід за славою.

  Гільдія Версаля розвернула інформаційну війну. Вони шукали завдання, яке могло б навернути прокляття царя Скорпіонів і відновити нормальну погоду. Члени гільдій зустрічалися з чарівниками, мудрецями та аристократами і копалися у стародавніх книгах провіщень чи легендах.

  Зрештою, в селі варварів вони наткнулися на підказку.

  "Декло на півночі стоїть зникає село Едерн. За легендою, коли там щось підносили на вівтар, жара спала. Знайдіть село і дізнайтеся подробиці.

  Селиня Эдерн!

  У літописах згадується, що вона була на території королівства Кальдес. Це королівство було справжнім царством вічної мерзлоти, і щоб туди потрапити, потрібно зайти набагато далі холодних північних районів. Крім того, на картах села не позначалося.

  - У будь-якому випадку, головне ми вже знаємо!

  У глави Гільдій з'явилась мета - дослідити північ і знайти село Едерн!

  За виконання цього завдання можна було отримати неймовірну славу, здатну підняти гільдію вгору з такою ж швидкістю, як і Ali крила.

  Кожен думав про своє.

  'Якщо вдало скористатися шансом, зможемо швидше інших відкрити північні землі'.

  'Там багато завдань! Якщо їх отримати, та ще й встигнути захопити гарні місця для полювання ми збільшимо вплив нашої гільдії!'

  'Краще і не придумаєш для росту!'

  Боротьба гільдій Версальського континенту за право отримати славу і, відповідно, всеохоплююче з кожним днем стає дедалі цікавішою.

  Звичайно, будь - яка боротьба за замки й фортеці могла розпалитися, як і схоплення за мисливські поля. Однак тепер усі прагнули вивчати північну місцевість. Як тільки найсильніші гільдії направили експедиції на північ, інші вже не могли залишатися осторонь і пропустити всі веселощі.

  Почалася епоха відкриття півночі.

  Бар темних геймерів.

  Завдання Гільдії Алі крила, в якому взяло участь більшість високорівневих гравців, закінчилося провалом і пропаджуванням клієнтів. Але після невеличкого затишя все знову оживилися. Різні гільдії почали співпрацювати з контрактами на дослідження північних територій.

  Самі по собі добре професійна робота і високий рівень мало чим могли допомогти в бою. Нам потрібно ще багато досвіду і здатності швидко орієнтуватися в ситуації. Темні геймери шалено б'ються, виживають у будь-яких битвах і вміють користуватися всіма своїми навичками. Крім того, вони мають відповідальність. Тому гільдії почали конкурувати за право найняти їх.

  - Що і треба було довести! Казала ж я тобі, не ходи з ними.

  - Эх. Я думав, все обійдеться.

  - Завдання рівня "А" може закінчитися тільки безглуздою смертю, і ще потім доведеться вислуховувати скарги від замовника!

  - Зрозумів, зрозумів! Перестань.

  Вовк сидів понурившись, вислуховуючи докори Деорін. Він зробив помилку, відправившись разом з гільдією Алі крила на завдання, де і загинув.

  Чи це було невезіння? Він не тільки втратив два рівні - навички також істотно знизилися! Для темного геймера, який заробляє гру, це не могло пройти безслідно.

  Але Волк намагався виправдати себе:

  - Як би то не було, а грошики-то я отримав. Загалом вийшло ні мало - 110 000 золота.

  - Це все одно не зрівняється з цінністю твого життя! Коли я думаю про те, що ти загинув в тих підземеллях мені стає так сумно ...

  - Ти!. - Вовк вразився.

  - Я думаю тільки про тебе.

  - О, кохана!

  Вовк з Деорін взялися за руки. Раптом дівчина, згадавши про щось, запитала:

  - До речі, ти ніяку екіпіровку не втратив?

  - Звичайно, ні. Я думав, що буде небезпечно і брав з собою тільки запасний комплект.

  - Молодець.

  Темні геймери, які виконують особливі небезпечні завдання, брали з собою окрему дешеву екіпіровку, щоб потім, в разі чого, не турбуватися втратою речей. Це зрозуміло, адже для них головне майно - персонаж і одяг на ньому речі!

  Вовк і Деорін продовжували мирно розмовляти, коли до них підійшов якийсь солідний чоловік.

  - У мене для вас є завдання. Ви приймете його?

  Ківнувши, Волк відповів:

  - Для початку, більше подробиць. А там ми вже вирішимо, візьмемося чи ні.

  - Звичайно. Я з гільдії Стальної троянди. Ми збираємося дослідити північні території і наймати учасників експедиції. Мінімальний рівень - 320, основаова нагорода - 40 000 золотом.

  - О, досить-таки щедро.

  Чоловік усміхнувся з стриманістю.

  - Так. Останнім часом попит на темних геймерів великий. А якщо буде виявлено село Едерн, і ми отримаємо якесь важливе завдання, обіцяю додаткову винагороду.

  - Ви тільки не ображаєтеся, але чи не здається вам нерозумно йти в експедицію силами однієї гільдії?

  Стала троянда входила у 40 найкращих гільдій на континенті і володіла чотирма укріпленими фортецями, хоча й мала риску для кручок. Але це одна з небагатьох гільдій, яка має чудову репутацію. Її глава, гнома-воїна Оберону, всі знали як хороброго бійця.

  На слова Волка, в яких зворушила піддівку, чоловік відповів зрозуміло:

  - Звичайно, тільки наших сил буде недостатньо. Тому ми заручилися підтримкою дружніх нам альянсів. Крім того, з нами збирається відправитись багато простих гравців. Поки одні наші хлопці будуть збирати інформацію, ми висунемося вперед швидше інших і станемо першими, хто досліджує північні території.

  - Тоді так, схоже, ви підійшли до походи серйозно.

  - Саме так. Тому ми й збираємося цього разу дослідити села і королівства півночі. Вони ще не вивчені. Ну як? Приєднаєтеся?

  Деорін тхнула Волка ліктем в бік.

  В принципі, умови були непоганими. Дехто вважав, що темним геймерам зазвичай шкода своїх життів, але насправді вони часто вирушали в небезпечні місця навіть наодинці. Щоб бути найкращими, вони пускалися в авантюри частіше за інших!

  Овоювання півночі!

  Нові завдання і місця для полювання - це не могло не викликати азартну дію у темного геймера.

  І Волк з Деорін вирішили приєднатися до походу.

*

  Віід зі своїми друзями спустився з гори і увійшов у фортецю темних ельфів. Вони розпродали непотрібні предмети і пішли доповісти, що були на вершині гори.

  Темному ельфу Грангбелю розповідь Сурки дуже сподобалась.

  - Раз ви змогли підкорити вершину Хорм, я бачу дійсно відважних мандрівників. Тоді, як і обіцяв, я кажу про справді гарне місце для полювання. Ви коли-небудь чули назву "лес Карака"?

  - Ні, ніколи.

  - Звідси майже добу ходу. Там багато монстрів, що підходять вам по рівні. І дичі теж повно. Чудове місце в усіх відношеннях. Але важливо інше. Якщо ви переможете головного монстра тих місць, Королівського змія, я розповім вам як відвідати унікальні підземелля.

  - Які?

  - Вы... Чули про армії не пожили? - запитав Гранґбель, перейшовши на шепіт. Він не міг розпізнати Віїда, бо той при виконанні завдання приймав образ орки Карічі.

  - Армія не могла бути дійсно моторошною тварею, — відповіла Сурка, кинувши мимолітний погляд на Віїда. Той весь підійшов, почувши про нещодавнє завдання.

  - Так, не жити була дуже сильною, але вона не змогла здолати нас, темних ельфів! Наші заклиначі духів і стихій, наша вправна стрілянина з луків! Хіба монстри могли хоч у чомусь зрівнятися з нами?

  - Так, ви маєте рацію.

  І хоча, навівши жах на всіх, армія в кінцевому підсумку була знищена з підземлями, де спав Ліч Шай, нічого не сталося. І хто знає, може там досі лежать його скарби?

  - Скарби?

  - Ну, це не точно. Але є велика ймовірність, що там дійсно зберігаються потужні артефакти! А вхід у підземелля охороняють воїни темних ельфів.

  Печера, звідки з'явилася армія нежиті! Ось про що говорив Ґрангбель.

  Віід з друзями, прихопивши із собою солдатів Роханхайм і священиків ордену Фреї, вирушив на дослідження лісів Карака.

  Як і казав Ґрангбель, їм зустрічалися також різні звірі, а час від часу - звичайні монстри хребта Юрокіна. Віід, радіючи там з друзями і королівськими солдатами, зміг отримати досвід на 1 рівень. Між рядовими та іншими членами загону була невелика різниця в рівнях, особливому впливу на полювання вона не поводилась.

  Віду довелося добре потрудитися, щоб підвищити силу загону. Використовуючи різноманітні вміння, він підсилював солдатів і давав їм важливішу роль у полюванні та здобуванні більше досвіду. Але через кілька днів Бурен, Беккер і Хосрам підійшли до нього зі словами:

  - Командире, ми дуже сумуємо за домом.

  - Ми частина королівської армії і не можемо так довго перебувати вовен.

  І незважаючи на чудові стосунки, Розенхайма Віід не міг триматися біля себе нескінченно. Завдання, заради якого вони вирушили в похід, закінчене і звичайно, солдати хочуть повернутися додому.

  Священики Фреї теж нудьгували за орденом.

  "Досадно, звичайно, позбавлятися їх допомоги, але нічого не поробиш".

  І Вікід разом з солдатами і священиками вирушив до воріт воза в Землях відчаю. Пейл і інші вирішили продовжити полювання в лісі Карака.

  - Переміщаємося в фортецю Серабург.

  Священики зібрали ману і активували ворота. Сяйво осяяло печеру, і минув час, коли у телепорті нікого не залишилося.

*

  У королівстві Розенхайм Віїд та його супутники з’явилися неподалік центрального фонтану. Звичайно, це привернуло загальну увагу.

  - Як багато солдатів. І королівські лицарі теж тут.

  - Звідки вони взялися?

  - О, так тут і священики Фреї!

  - Знову якесь завдання? Хто той хлопець?

  Хоча Вікід привернув до себе багато уваги, паніки все - таки не з’явилися.

  Але з Королівського замку на підняте шум вийшов охоронець у супроводі лицаря.

  - Його Величність очікує вас.

  Види повели до палацу, обійшовши його з усіх боків і не дозволивши жодного вибору. Король прийняв його відразу ж.

  Раніше в Розенхаймі правила Сиодерн, але тепер усе змінилося. На троні сидів його старший син Вінстон.

  - Отже, ти той самий скульптор, який створив місце спочинку батька... - Повільно сказав король, пильно вдивляючись у Віяда. Багато аристократів і лицарі, які були присутні на прийомах, також дивилися на нього.

  Вінстон мав репутацію видатного воїна. Все своє життя він збагачував і зміцнюючи свою майбутнє держава, завдяки чому тепер, після стількох років праці, він міг по праву вдивлятися зверху вниз на одного з найстрашніших противників - королівства Брент.

  Це, по правді кажучи, було загальновідомо. Наприклад, Віід дізнався про це з матеріалів Асоціації темних геймерів, в які його незабаром занесуть - як першого гравця, який отримав аудієнції у нового короля.

  Віїд м'яко опустився на одне коліно.

  - Так. Так точно, Ваша Величносте.

  - І я чув, що за твої заслуги тобі дали королівських лицарів. Верно?

  - Все правильно.

  - Але відтоді минуло дуже багато часу. Ти забрав солдатів і королівських лицарів для особистих цілей. Чи була у тебе якась вагома причина?

  І Вінстон погрожував глянув на Віїда.

  Новий король ставив на чолі бойову силу. Він дуже цікавився розширенням кордонів королівства, експедицією на монстрах та іншими військовими справами. І скульптор, навіть якщо й прославлений, не викликав у нього особливої приязні.

  Віід вже все зрозумів.

  "Так ось ти какао!"

  За своє життя він пережив стільки розчарувань, що вже звик до таких холодних прийомів. І не тільки звик, але й знав, як розвернути ситуацію на свою користь.

  Піднявшись з коліна, він гордо випростався і сказав:

  - Для мене було честю битися пліч-о-пліч з воїнами Його Величності проти армії нежиті, яка могла принести багато бід королівству Розенхайм.

  Потім я вирішив піти. Це і було його стратегією.

  Якщо ви намагаєтесь розповісти про свої почуття людині, яка не вміє говорити, то вона втрачає інтерес. Отже, спершу треба вміти заінтригувати.

  І йому вдалося. Король запитав:

  - Про що це ти говориш?

  - А, дрібниці. Тільки - но зупинили армію, не жили під командуванням Ліча Шая, який збирався занурити весь у світ в порожнечу і розпач.

  - Невже? Ну-ну, розкажи краще.

  І Віід розповів королю про війну з армією неживи. Він яскраво написав героїчним воїнам королівства і ключову роль, яку вони відіграли у запеклій боротьбі з ворогом.

  Насправді, вирішальною силою були орки і темні ельфи. Але Вікід описав усе так, ніби дії солдат визначили результат битви.

  Він докладав усіх зусиль, щоб розхвалити і величати їх аж до неба. Робив все, щоб заручитися дружністю нового правителя. Адже навіть якщо стосунки з простими мешканцями трохи вплинули на гру, що вже говорити про добрі відносини з королем.

  Чим більше Віід розповідав про війну, тим більш прихильніше дивився на нього Вінстон. І врешті-решт суд короля про нього змінився.

  - Ти видатний воїн!

  - Ну що ви, зовсім ні, Ваше Високосте.

  - А ще мені дуже подобаються люди, які люблять пригоди і не бояться прийняти бій. Мені хочеться, щоб ти став моїм постійним співрозмовником. Що скажеш про те, щоб попрацювати при королівському дворі?

  Дзінь!

  Посада королівського скульптора!

  Чим більше ви зустрічаєтеся з аристократами, тим легше вам буде отримати від них завдання. Крім того, ви можете керувати підлеглими і накопичувати окуляри розташування. Якщо їх достатньо, можна буде отримати від короля село або фортецю у управління.

  Є багато людей, які жертвують королівству величезні гроші, щоб тільки накопичити окуляри розташування і славу.

  Але Вікід скромно сказав:

  - Вибачте, Ваша Величність.

  - Що?

  - Моя скульптурна майстерність ще занадто мало для приєднання до королівського двору. Крім того, мені хотілося б ще повеселитися.

  Нульптор, звичайно, може розраховувати на завдання аристократів і членів королівської родини, але це будуть прості замовлення для створення статуй. Не варто очікувати чогось більшого, а отже, майстерності таким способом не підвищиш.

  Найшвидший і найсприятливішим способом підняти навички мистецтва - подорожувати та робити те, що співає душа.

  - Ось як? Що ж, мабуть, нічого не поробиш. Але як би там не було, знай, у мене для тебе багато завдань, і якщо передумаєш, приходь в будь-який час.

  - Радий це чути, Ваша Величносте. Хочу також зазначити, що я дуже сумую за смертю сотника Дейла в бою. Він і ще декілька солдатів вирушили туди, звідки вже немає повороту, але завдяки героїзму ми змогли перемогти. Сподіваюся, вони увійдуть в історію як видатні воїни Розенхайма.

  - От побачиш, ввійдуть. Я теж сумував через смерть сотника Дейла. Але це бій зробило решту воїнів тільки сильніше, тому жителі королівства можуть спокійно спати. Мандрівник Віїд, твої заслуги перед королівством Розенхайм не будуть забуті.

  На цьому усі діла Віїду з королівським подвір’ям були завершені.

  'Пока окуляри розташування витрачати не буду, вони ще знадобляться'.

  Покинувши палац, Віід пішов до представника ордену Фреї. Цього разу охорона на вході не затримувала його.

  Він відразу зустрівся з високопоставленими служителями.

  - Вітаємо з перемогою над армією нежиті, - з повагою вони вітали Віїду.

  У королівстві Розенхайм та, можливо, у всій грі не було нікого з такою ж хорошою репутацією в Ордена Фреї, тому Віід мав особливе довір’я!

  - Як і обіцяв, я повертаю цей священний предмет Ордену, - сказав Віід, витягнувши через пазухи чашу Елени.

  - Дякуємо. Будь ласка, зайди в скорому часі до Первосвященика у Сомурені. Він хотів ще щось тобі доручити.

  - Звичайно, прийду.

  По правді кажучи, Віід дуже шкодував, що мусив повертати чашу, яка могла б створювати святу воду у величезних кількостях. Однак вона не могла користуватися бездумно. Якщо це робити лише для власної вигоди, то знеціниться характеристика Вери. Віід дізнався про це, коли готував алкоголь на святій воді і втратив на цьому дії 4 бала Вери.

  'Ну, ось і все. З орденом Фреї всі справи теж завершено.

  Він попрощавшись зі служителями, які служили йому в церкві, і знову вирушив до телепорту. Його метою було місто майстрів, Родіум. Найбільший центр культури Версальського континенту!

  Віід уявляв його собі так:

  'Наверняка там обдаровані майстри тільки і зайняті, що шліфуванням своїх талантів. На вулицях звучить гарна музика. Художники та скульптори ведуть дебати про мистецтво і малюють неймовірні картини".

  І, хоча Віід про це й казав, він звернувся до тих телепортів:

  - Переміщення в Родіум.

  І в мить він проковтнув світло воріт, активованих священиками Фреї.

*

  Головна площа Родіума.

  Натовп людей, що були тут відразу ж відреагувала на прихід Віяда:

  - О, людина!

  - Хтось прийшов до нашого міста через телепорт!

  Почуте криком, який пронісся над натовпом було молитву.

  Вікід швидко оглянувся по краях, намагаючись зрозуміти, що зібрала тут усіх цих людей.

  "У місті щось сталося?"

  На площі піднялася така шумова, що з’явилася рота солдатів Розенхайма або група священиків ордену Фреї. А потім всі ці люди тягнулися до Вііду, простягаючи вперед руки:

  - Будь ласка, подавайте на їжу!

  - Дуже прошу. Хоч мідний копійок!

  - Так хочеться їсти. І моя улюблена голодує.

  Родіум, місто майстрів, просто кидав жебраками!

  - Подайте трохи грошей!

  - За 10 медяків я буду дякувати вам по труні життя!

  - Мені багато не треба. Хоч би шматочок хліба!

  Не минуло й хвилини, а в бік Віяда вже тягнулися тисячі рук.

  І тут на площі почали з’являтися інші люди.

  Віід не розгубився.

  Підбігши до новоприбулих, він почав кланятися майже лобом до землі:

  - Дайте монетку. Будь ласка! Ваша скромна допомога може вплинути на моє життя! Хоч один раз допоможіть нещасному бідняку...

  Його обличчя прийняло такий вираз, ніби він насправді майже рік перебував у постійному пеклі. А тремтіння в голосі явно говорила про жахливі страждання.

  Вийди займався прощійництвом!

  Кінець 7-ої книги.

  ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor