Том 5

Книга 5.

Розділ 1. Усипальниця Великого Короля.

  Вікід йшов по коридору у супроводі лицарів.

  До цього моменту він вже перебрав в уяві сотні варіантів майбутнього виду усипальниці.

  'Усипальниця, яка залишить слід в історії. Легенда. Гігантська і велична. Потрібно побудувати споруду, гідного короля.

  Створити таку усипальницю - справа не з легких.

  Однак Вікід не відразу відступає.

  'Мій талант - це наполегливість і працьовитість. А тепер я перетворю їх у мистецтво і доб'юся успіху. Хіба в світі є щось, чого не можна домогтися наполегливою працею?"

  Такого раніше не траплялося.

  У будь-якій справі важка праця - це правильний шлях. Не без причини кажуть, що застава будь-якого успіху - це 99% зусиль і всього 1% натхнення. Ніхто не може вчитися на лаврах успіху, не пройшовши через важкий і звивистий шлях до мети.

  'Для мене немає нічого неможливого!'

  Вікіда дуже зрадів.

  Потрібно перевершувати всі наявні людські свідомість розміри усипальниці. Усі границі мистецтва можна компенсувати масштабами будівництва. Як і у випадку дракона з льодовим: чим більшим буде будівництво, тим краще.

  "Збудую найвеличнішу королівську усипальницю! І, безумовно, я досягну успіху!"

  Завдяки цьому він міг не лише збільшити свій досвід, але й отримати рідкісну або навіть унікальну зброю. І все ж що саме, і головне, як будувати, він поки не придумав.

  - Вііде, ти закінчив розмову з королем?

  Несподівано з’явився шепіт Пейла. Мабуть, він сильно турбувався після того, як на його очах королівські солдати кудись забрали старого друга.

  Вікід прошепотів у відповідь:

  - Так, я вже виходжу.

  - Ми тут всі сильно турбуємося. Все в порядке?

  - Так, я отримав відповідальне завдання від короля.

  - Ах, ось як. Виходить, ми знову розлучимося...

  Голос Пейла звучав дуже сумно.

  І також сумували, коли всі інші. Вони нарешті зустрілися після довгого полювання в Лавіас, і ось всього лише через кілька годин розлучаються знову.

  - Ні! Для цього завдання мені знадобиться допомога, Пейл.

  - Правда? Але ж це завдання від самого короля!

  - Все можливо.

  - До речі!. Виід! Перед палацом зібрався великий натовп. Чесно кажучи, я ніколи не бачив стільки гравців в одному місці. Як би не сталося чого поганого...

  - Їх так багато?

  - Навіть більше, ніж ти зараз уявляєш. І якщо ти не вийдеш незабаром, вони можуть почати штурмувати палац.

  Пейл яскраво описав оточення за стінами палацу. Люди обліпилися, наче грозові хмари.

  Завдання від короля! Легендарна усипальниця!

  У цей момент окремі думки вишикувалися в стрункий ряд, і по обличчю Віяда пробігла підступна ухмілля.

  'Так! Вирішено. Усипальниця має виглядати саме так!'

  Пейл, Ірен, Ромуна і Сурка спокійно поділяли радість за Віда між собою.

  - Не віриться, що це завдання від самого короля!

  - Саме так. Думаю, буде щось цікаве.

  Віід отримав завдання від короля. Оскільки для світу гра була надзвичайно важливою, друзі обережно перешіптувалися і ніхто не чув.

  - А ми точно зможемо взяти участь?

  - Так. Віід сказав, що потрібна допомога. Тому не хвилюйтеся.

  - А ось мене більше хвилює, чи зможе Вінд звідти вийти ... - сказала Ірен.

  Довкола палацу височіло багато людей. Як тільки Вікід з'явиться, з великою ймовірністю, натовп накинеться на нього і не відпустить, поки він не відповість на всі запитання. Для самотніх людей, яким був Віїд, це було нелегке випробування.

  - Нехай все закінчиться добре і у нього не буде проблем... - тихо прошепотіла Ірен.

  Коли Вікід покинув палац, люди зібралися перед брамами дуже багато. Тільки один слух, що хтось удосконалився аудієнції в короля, змусив людей кидати всі справи і попрямувати до воріт. Крім того, багато хто заздалегідь думав про можливість втечі Віда і тому чекав чорного ходу.

  Однак Віід рішуче вийшов з головної брами палацу, і люди відразу почали збиратися до центру подій.

  - Навіщо Вас запросив король?

  - Скажіть хоч кілька слів про те, як пройшла зустріч!

  - Так, розкажіть!

  Всі почали одночасно задавати питання Війду, піднявся людський гул.

  Віід уважно подивився на них.

  "Так, костюм того гравця стоїть близько 3х золотих".

  У його голові вертілися лише гроші.

  'А щит коштує 6 золотих, хоча якщо звернути увагу на потертий вигляд, можна припустити, що він куплений з рук. Отже, при вдалому ділі його можна було б купити за пару золотих ".

  Серед натовпу збиралися ветерани, але було набагато більше присутніх. У них були нижчі рівні, і вони не могли далеко піти від фортеці Серабург, тому коли пішли чутки, вони першими прибігли до воріт палацу.

  - Кх-кх ... - Віід відкаштувався.

  Здійснити усипальницю - не так вже й складно. Але побудувати так, щоб вона сподобалася королю, аби від одного погляду на неї захопило дух, не так-то і просто.

  Якщо ми працюємо наодинці, то можемо витратити на це рік або навіть більше часу. Тому для виконання завдання потрібні люди, багато людей. Працівники, які б без жодних вагань виконували вказівки Віїда.

  'Вони всі повинні стати моїми працівниками ...'

  Вікід застосував вміння Рів лева третього рівня, щоб пристосуватись до людей. Інакше його б просто не почули.

  - Хочу повідомити вам, що я отримав завдання від Його Величності Сіодерна, короля Розенхайма.

  Голос говорив перед палацом.

  Зібраних здавалося, що хтось просто стоїть і говорить поруч, все було прекрасно чути. Багато новачків вперше почули такий енергійний і сильний голос. Збуджувалося зацікавлення гравців, і люди знову почали кричати:

  - Що? Завдання?

  - Вау, те, що цей хлопець зустрівся з королем, вже круто ...

  - Отримав завдання від самого короля?

  - Це вперше сталося на Версальському континенті.

  - Перший. Він перший, хто отримав завдання від короля.

  Натовп прийшов у збудження.

  - Розкажи, що за завдання!

  - Допоможи нам теж зустрітися з королем!

  Коли викрики знову злилися в гул, він помахнув рукою і ще більше зацікавився ними.

  - Я отримав завдання створити щось особливе. І, на щастя, це завдання я можу виконати разом з вами!

  - О-о-О- о!

  - Візьми нас на завдання!

  Натовп був надзвичайно вражений. Завдання від короля Розенхайма! І до його виконання можна приєднатися!

  - Я, звичайно ж, хочу виконати його разом з вами, - продовжував говорити Вікід. - Одна річ, що ми всі живемо і дихаємо на Версальському континенті, означає, ми зв'язані та повинні допомагати один одному, вірно? Але отримати це завдання було не так і просто, тому за участь у його виконанні я буду брати по одному золотому.

  Їхня зацікавленість ще більше зросла. Віід говорив так, ніби робить для всіх присутніх велике послугу.

  - Верно. Чесні й добрі слова!

  - Така видатна людина...

  - Побільше б таких людей, я з тобою!

  В очах народу Вііда був одним з найчесніших і найбільш шляхетних людей Версальського континенту.

  Завдання складності В. Навіть за можливість приєднатися до завдання D брали більше. А тут лише один золотий.

  Дивлячись на чисте і усміхнене обличчя Віїда, люди бачили майже святого чоловіка, якому можна довіряти. Вікід же вів швидкий підрахунок можливої прибутку.

  'Якщо ми просто приєднаємося до завдання, то будемо відчувати себе винними ...'

  'Лиш тому він взяв з нас такі копійки'.

  Нарешті людям стало зрозуміло мотиви Віїда. Їм настільки сподобалися його слова, що останні сумніви викинулися з голови. В житті завжди так: якщо щось сильно подобається, то ти не можеш на секунду засумніватися в правдивості слів! За своє життя кожна людина хоча б пару разів наступає на ці граблі і отримує удар у спину від надійних та, здається, гідних довір’я людей.

  Віід цілком підходив до цього опису.

  - А що, власне, Віід збирається робити?

  - Щось раптово я розхвилювалась.

  - Таке відчуття, що він спеціально вийшов перед усіма цими людьми...

  - А може, завдання від короля не дуже хороше?

  Пейл, Ірен та інші чудово представляли, що Віід за людина, і тепер активно переговорювали по 'шепоту' між собою.

  Щось тут не так!

  Вони бачили, що всі присутні біля палацу люди потрапили під улов одного харизматичних шахраїв. Вираз обличчя і впевнений голос Віада просто змушували людей вірити, але для тих, хто колись був з ним знайомий, все виглядало дуже підозріло.

  - А тепер я почну приєднувати вас до завдання.

  Під кінець Вііда підвищив голос, і судини на шиї здулися та посиніли від переносних зусиль.

  - Перш за все, я хочу сказати всім охочим приєднатися до завдання, що вам доведеться виконувати всі мої накази. Ви повинні пообіцяти це. Тільки тих, хто дасть клятву, я запрошу на виконання завдання.

  Таким чином натовп пішов на провокації у Віди. Якщо б люди трохи подумали, то ще невідомо, що вони зробили б. Одне, що хтось ділиться з тобою завданням від самого короля повинно було викликати великі підозри.

  На відміну від людини, натовп не думає! Усі події відбувалися так швидко, що люди просто не мали часу подумати. Тим більше, що це ж завдання від самого короля Розенхайма!

  І якщо поспішати, ви можете взяти в ньому участь.

  - Подвинся. Я перший!

  - Що? Я прийшов набагато раніше!

  Звичайно, не без суперечок люди вишикувалися в довгу чергу. Вона починалася від воріт палацу і тягнулась по вулиці, поки не приховувалася за рогом. Не всі люди встигли до початку подій, тому, прийшовши і побачивши довгу чергу, вони не розмірковували в кінці з надією отримати щось цінне.

  - Чи будете ви виконувати всі мої вказівки до завершення завдання?

  - Так, буду. Дякую за те, що взяли мене на завдання.

  Вікід почав брати людей на будівництво, не забуваючи брати з кожного по золотому.

  Дзінь!

  - Дякую.

  - Дуже дякую.

  Приєднуючись до завдання, люди з радістю відходили.

  Тому що Він спершу одержав призначення, то міг вибирати людей з якими буде його виконувати. Щоправда, винагорода для найзрозумілих гравців сильно відрізнялася від початкової. І все одно люди були дуже раді отримати завдання від самого короля, та ще й складності 'В'; для них це стало великою удачі.

  Тут підійшла черга Пейла і компанії.

  - Ого, завдання складності В...

  - Ти казав, що тобі потрібна наша допомога?

  У Пейла було відчуття, як ніби його серце зараз вирветься з грудей.

  Чому він повірив Війду? Як тільки він побачив веселий вираз обличчя Віада, то відразу ж почав нервуватися. А коли почув, що він дозволить приєднатися всім до завдання - придумати відмовку і втекти.

  Всі дії Віда виглядали дуже підозріло. Завдання складності « В ». Пейл і дівчата добре знали, як Віду вдалося виконати завдання подібної складності в провінції Морта, тому друзі трохи панікували.

  - Я виконуватиму все, що ви скажете.

  - Порвіть будь-яку справу. Я вас не підведу!

  Майже всі присутні хотіли допомагати на будівництві присипальниці. І це було не дивно, бо серед гравців набралося багато новачків, які ніколи не виконували завдання такого рівня складності. Люди були збуджені тільки через один факт, що вони братимуть участь у такому складному завданні.

  Поки Вік наймав людей, у його голові вже сформувалася план всіх подальших дій.

  - Перш за все, щоб збудувати усипальниці треба вибрати гарне місце. Відкрита місцевість з гарним виглядом. Потрібно, щоб звідти були видно річка і гори. Хто знає таке місце?

  Як тільки він поставив запитання, піднялася кілька рук.

  - Я знаю таке місце!

  - Я теж. Він недалеко від фортеці Серабург. На сході від рівнини, там попереду річка, а позаду гори.

  - А як щодо підвищення на північ від фортеці? Там теж гарний вигляд, і гори з річкою також видно.

  Одним з важливих моментів успіху в створенні скульптури є здатність оцінити, наскільки місцевість підходить для майбутньої статуї. Фен-шуй!

  Для більшої ймовірності успіху потрібно було вибрати ідеальне місце. Вікід вирішив сам оглянути всі місця і вибрати найкраще.

  Як тільки він прийшов у рух, натовп відразу пішов за ним. По дорозі до них приєднувалися нові гравці, і кількість людей зростала як сніжний ком.

  Ось так вони добралися до місцевості, що на сході від фортеці. Вікід зупинився і уважно оглянувся. Тут було достатньо місця для будівництва, але довкола того будинку було розкидано багато великих каменів.

  'Раз тут стільки каменів, значить, земля тверда ... Пейзаж теж підходить. Думаю, в інші місця йти вже не потрібно, це ідеально підходить'.

  Зазвичай для посипальниць вибирали ущелини або гори. Однак для роздумів Віяда потрібно було якомога більше відкритої місцевості.

  - Так, з місцем ми визначилися... Щоб збудувати усипальницю, мені знадобиться багато матеріалу. Хто знає, де тут поблизу кар'єри? Мені потрібні камені, які можуть витримати велику вагу.

  - Я знаю, де, - відразу ж пролунав голос з натовпу.

  Не встигнеш запитати, як вже отримуєш відповідь. Зазвичай гравці не звертали уваги на кар’єру, але люди зібралися так багато, що хоч один обізнаний з ними був негайно.

  Вікід вирушив на огляд кар'єри.

  Там лежали величезні кам’яні брили. Їх потрібно було лише опрацювати, а потім використовувати для будівництва присмаченої усипальні.

  Віід уважно оглянув своїх гравців, які чекали на нього і вирішив підстебнути людей до роботи.

  - Ну що, ви готові почати? Вперед за завдання складності В!

  - Ура!

  - Як ви знаєте, залежно від вашої роботи змінюється і винагорода, тому ми почнемо працювати якомога швидше, а саме зараз! Той, хто сьогодні не хоче робити свій внесок, може розпочати своє завдання з дня завтрашнього.

  - Давайте поступатися!

  - Чого чекати, вперед за справу!

  Чим більше встигнеш зробити, тим більша можливість отримати майбутню нагороду. Звичайно, люди хотіли швидко розпочати роботу.

*

  На просторах Версальського континенту було багато королів і незліченна кількість гравців, що подорожують. Однак попри величезні відстані чутки поширювалися зі швидкістю світла.

  Хтось розмістив повідомлення на форумі Королівської дороги.

  Провокаційний текст про завдання складності « B » відразу привернув увагу великої кількості людей. Почалася ланцюгова реакція.

  Так сталося, що на форумі Королівської дороги зазвичай розміщували гравці з центру континенту. Тому що багато гравців, які стали ветеранами і мають що розповісти, починали свій шлях саме з королівства в центрі. Ось чому ставлення до гравців, які почали свій шлях на околиці континенту, часто було зневажливим.

  Центр матеріки був прикладом для наслідування, бо зазвичай його використовували як зброю, обладунки та знання. І лише тепер гравці почали заздрити тим, на кого дивилися звисока, людям, які жили в околицях Версальського континенту.

  - Це дійсно завдання складності "В"?

  - Якщо він не бреше, це сенсація!

  - Можна взяти участь у завданні... Ось уже пощастило гравцям в королівстві Розенхайм.

  - Я з королівства Дор, і тепер я помчуся туди якомога швидше.

  - Скульптор... Я навіть не знав, що в грі є така професія. Я в шоці, що він удосконалився зустрічі з королем, та ще й завдання отримав.

  У головах людей з’явилась ілюзія про майстерність скульптора. Аудієнція у короля, отримання завдання таким важким гравцем!

  Люди заповнили лавки скульптури, і раптом з’явилось дуже багато гравців, які тримали в руках долото та різці...

*

  Гравці, як мурашки обліпили навколишні кар’єри гори.

  - Вітер, наберися сили і порази мого ворога. Вітряний лезо!

  Деякі чарівники готувалися і кидали одне заклинання за іншим. Їх метою були не небезпечні противники-монстри, а прості голі валуни!

  - У мого сокира немає гідних противників. Я розіб'ю все, що потрапить. Подвійний удар! - Викрикували варвари і рубали каменем камінь.

  Процес будівництва був у самому розпалі. Деякі гравці заклинали, тренували та обтісали каміння через різні методи боротьби з блоками.

  - Так! Давайте піднімати на раз, два, три. Яхо-о!

  Десятки гравців бралися за величезні брили і повільно перетягували їх до підніжжя гори. Ніхто не квапився, бо гори не прощали помилок. Після цього блоки запускали в возки і везли далі, іноді всі вантажили на колоду й так потягли до місця будівництва.

  - Давайте в темпі, рухаємося.

  - А ці просто понесем.

  У Серабурзі накопичувалися величезні брили, які лежали за схід від фортеці. Гравці падали на спини найменші брили, але навіть після заклинань вага була такою, що доводилося буквально спливати потім під час перенесення каміння.

  'Так важко, що хочеться померти'.

  'Ще трохи, і я зійду з розуму від напруги ...'

  'Надоело.'

  У кожного з них виникли думки про те, щоб кинути все і піти геть. Однак вони все ще поверталися до кінця і продовжували працювати.

  Жорстока залежність!

  Завдання складності 'В' на якийсь час змусило втратити людей здоровий глузд. Але це не лише справа. Шестеренки в голові Вііда поверталися з шаленою швидкістю, і був розроблений ефективний план управильності людьми. Кожного разу, коли гравці стояли на краю шляху до возів, вони зустрічали спокійно стоїть Віда і він говорив їм, скільки роботи вже було виконано.

  - Дванадцятий раз. Поки найкращий результат - це чотирнадцять блоків.

  Прозора і дуже хитрій стратегії роздмухування конкуренції. Оскільки більшість гравців Серабург пізніше приєдналися до свого завдання, нагорода безпосередньо залежала від його виконання. Людям здавалося, що якщо вони повикинуть все, то залишаться тільки у програші.

  'Я дістану цей камінь'.

  "Наб'юся свого!"

  Слабка, яка міцно заплуталася у всіх гравців, які виконують завдання складною 'В'.

  М’язи Пейла були концентровані.

  Він стояв і дивився вниз, на незліченну кількість людей, які переносять кам'яні брили. Чоловіки і жінки, старі та діти - всі працювали. Верщина з ношників була не видно кінця і краю.

  'Ось і в грі з'явилося місце, де люди працюють по-чорним ..."

  Навіть витріщивши, як собака, Пейл не міг стримати свого здивування. Вікід розв’язує проблеми лише наполегливістю і працьовитістю, а тепер від нього заразилися й інші люди.

  - Ай! Пейле, йди швидше! - Роздався через спини.

  Ірен, Ромуна і Сурка йшли відразу за ним і мало не врізалися у задуманого хлопця.

  - Пейле, ти йдеш повільно і затримуєш всіх!

  - ....

  У нього просто не було слів. Але що поробити, вони теж потрапили в лапи до Віїда! Дуже зручно виконати завдання складної "В" і отримати славу з окулярами репутації.

*

  Програма KMS Media регулярно відвідувала всі веб - сайти, блоги та форуми Королівської дороги. Для хорошого репортажу треба вміти швидко реагувати на зміну обставин. У своїй масі повідомлення тримали тільки сміття, але і там іноді викопували щось цікаве!

  На початку різні матеріали перевіряли експерти, а потім створювали команду, яка використовувала цікаві новини.

  Повідомлення про завдання складності "В" в королівстві Розенхайм також потрапило у їх мережі. Продюсер, експерти і сценаристи негайно зібралися на зібрання.

  - Наскільки можна довіряти цим рапортам?

  Ми не знаємо, що це було насправді. Всі гравці королівства Розенхайм знають про цю подію. Серед них є наші довірені особи, на слова яких можна покластися.

  - Тоді треба відправити туди спеціального кореспондента, чи не так?

  - Саме в королівстві Розенхайм знаходиться Син Хе-Мін. Нещодавно вона сказала, що йде туди для виконання якогось завдання.

  Син Хе-Мін вважалася однією з найкращих у програмі про Королівську дорогу на KMS Media.

  - Чудово. Тоді передайте їй, щоб вона почала працювати над репортажем.

  - Хвилиночку. Але сьогодні вранці Син Ге-Мін сказала, що у неї виникли термінові справи і попросила деякий час її не шукати ...

  - Правда? Син Хе-Мін так і сказала? Не схоже на неї.

  Продюсер похитав головою. Син Хе-Мін ніколи не запізнювалася на зйомки і вважалася дуже відповідальним репортером.

  - Що за термінові справи могли у неї виникнути в королівстві Розенхайм? Коли там відбувається таке!

  - Хвилиночку, а може тоді ...

*

  - Ох, як важко.

  Мейрон з стоном витягла блок. На її ніжних плечах лежав зовсім не легкий вантаж, який вона підтримувала тонкими руками.

  'Я справлюсь'.

  Вона пережила стільки подій у грі. Коли Мейрон починала, то спочатку з головою поринула в полювання. Потім її забрали битви з монстрами в загоні. Це було весело і цікаво - дружити з новими людьми.

  Рівень ріс дуже швидко. Іноді їй здавалося, що вона навіть має талант до гри. Але скоро для мрій і полювання в загоні не залишилося вільного часу, тому що її довелося багато працювати над передачами про Королівську дорогу.

  'Я зроблю щось дивовижне'.

  Мейрон мріяла про роз'їзд. Жінка-рейнджер, яка допомагає людям в біді.

  До цього моменту вона лише розповідала про пригоди інших людей. Але тепер прийшов новий етап, вистачить заздрити і настав час самій стати героєм.

  'Але цей камінь дуже вже важкий'.

  Мейрон була готова ось-ось розплакатися.

  В професії рейнджера сила вважалася не найважливішою. На першому місці завжди стояла висока спритність, адже завдяки їй легше долати гори та небезпечні місця. Через це сили у неї було мало, тому всі камені здавалися їй більш важкими.

  'Мамочки!'

  Вона хиталася і була готова ось-ось впасти. Мейрон трималася тільки на силі волі, яка з кожним кроком все витрималась. Загроза впасти і померти під вагою величезного каменю матриця поруч, за спиною.

  - Все в порядке?

  Хтось підійшов і підтримав камінь, який несла Мейрон.

  Вона обережно підняла голову і побачила, що поруч стоїть якийсь лучник. Але її вразила не стільки його допомога, скільки стан виснаження.

  У рейнджерів і лучників була лук, тому вміння було основною зброєю для обох професій.

  По обличчю хлопця стікав струмок поту. Але він все одно зупинився, щоб допомогти їй.

  - Я... У мене все нормально... Вам же важко.

  - Нічого. До возів залишилося небагато, я Вам допоможу.

  - Але тобі... Вам же важко.

  - Я витримую, - сказав хлопець, витерів рукою піт з лоба.

  У будь - який час така допомога не коштувала б її уваги. Однак у цій жахливій ситуації, коли і самому лучнику було важко, вчинок вразив її до глибини душі.

  - Э... А як Вас звати? Я Мейрон. Не зрозумійте мене неправильно, але ми могли б подружитися і іноді переговорюватися по 'шепоту', тому ...

  - Пейл. Мене звати Пейл.

  Мейрон і Пейл обливалися, тягли камінь та усміхалися один одному.

Глава 2. Виведення королівської усипальниці.

  На місці, де передбачалося будівництво усипальниці Віїд варив трав’яну кашу, яку безкоштовно роздавав гравцям.

  - Треба буде добре потрiбно працювати, поїжте і повільно приходимо.

  - Дякую.

  Люди з вдячністю брали на тарілку каси, коли зносили кам’яні брили.

  Готовка середнього 4-го рівня, а Ремесло середніх 9-х!

  Тож не дивно, що Кіша, яку готував Вікід, була дуже смачною і приємною. Останнім часом йому не вдавалося багато готувати, але все одно завдяки розвитку Ремесла страви виходили набагато смачніше.

  Гравці поважали і любили Віїда.

  І як його не любити? Віід не тільки дозволив їм брати участь в таких рідкісних завданнях, але й безкоштовно годував... Травою. Він розварив простий, зелений і смачний травичок до кашеподібного стану.

  Значна кількість гравців, які виконували завдання, мали низькі рівні. Тому вони часто не мали зайвих грошей, щоб купити якісь продукти. Якщо таких людей не нагодувати, через голод вони не зможуть штовхнути участь у будівництві присипальниці.

  Ось Віїда і треба було стояти та готувати трав'яну кашу, яку він потім роздавав всім бажаючим абсолютно безкоштовно.

  Крім каші Віід уважно стежив за збереженням трудової атмосфери. Якими б не були хороші всі ці люди, якщо раптом з'явиться якесь невдоволення, воно може дуже швидко перерости в страйк і будівельній стороні кінець.

  Тепер усі двигуни були низькорівними гравцями. Вони були більш зацікавлені в нагороді і тому працювали наполегливо. Дивившись на них, інші люди мусили підтягуватися під їхній темп роботи.

  - Дякую, Вііде!

  Молодий чоловік, який з’їдав трав'яну кашу, щиро подякував Віїду. Він дуже привабливий хлопчина, якому 15 років у реальному світі і тільки закінчує школу.

  - Не за що, і тобі спасибі, що блюдо сподобалося, - відповів Вінд з посмішкою.

  Донині він уже сотні разів так посміхався.

  Хоч би якою привітною була людина, усміхатися було нелегко. Не дивно, що усмішка на обличчі Віда виходила досить принизливою. Його очі посміхалися, а ось рот був трохи викривлений. Через це усмішка виходила трохи насмішлива. Але голос залишався дружнім.

  - Лемон, ви вже перенесли цілих 8 каменів!

  - О, Ви мене запам'ятали?

  - Звичайно. Ви ж один з тих чудових людей, які з таким задоволенням їдять мою кашу... Сонце ще не сіло, і якщо Ви встигнете перенести ще один-два блока, то увійдете до числа тих, хто сьогодні найбільше попрацював.

  - Правда? А я вже хотів закінчити... Зрозумів. Зараз швидше!

  Молодий чоловік Лемон побіг у сторону каміння.

  Так вийшло, що всі хто займався перенесенням кам'яних блоків їли тільки безкоштовну кашу від Вііда. Це стало звичайним явищем.

  І хоча Каша була трав’янистою, це не означало, що вона складалася лише з трави! Навіть якщо страва була приготована так само, як Вііда, є одна й та ж сама. Тому він іноді додавав м’ясо та інші продукти, хоча це було по 100 золотих днів.

  Однак Віід вважав, що ці трати є інвестицією в майбутнє. Інвестиціями на підвищення своєї кулінарної майстерності!

  Нехай страва не блищала витонченістю, і що можна було очікувати від простого трав’яного каші, але Віїд готував її у величезній кількості, а вміння готувати поступово збільшувався.

  Якби у звичайний час Віяда виходила зі своїх кишеень по сто золотих, то він би не міг нормально спати. Усю гру він тремтів над кожним заробленим медяком, бажаючи якомога швидше досягти поставленої мети.

  Але зараз все по-іншому: Віід найняв працівників для будівництва присмаченні і повинен був стежити за процесом та нести витрати!

  'Нічого не поробиш. Без допомоги гравців швидко збудувати усипальницю не вийде, тому я мушу купувати продукти і піклуватися про людей. Їм це потрібно.

  Дух підприємця, який займається благодійністю.

  Вираз обличчя, впевнений голос і турбота про людей - все це створювало іммідж дорослого ділового чоловіка. Навіть на якусь мить Віід сам в це повірив.

  Але десь у глибині його душі шипіли гадюки.

  'Буду експлуатувати гравців по максимуму і швидше завершувати будівництво присипальниці. На виконання завдання мені дали 100 000 золотих, з яких сім я вже вибудував на їжу. Не мої гарні гроші, а ще 10 000 золотих гравців, які хочуть брати участь у будівництві. Що б не скінчилося, я вже виграв.'

  Важка праця! Експлуатація! Прикриті доброю порцією травиної каші. Це і є справжній підприємець Віід.

*

  На Королівській магістралі, будівництво присипальниці стало сенсацією.

  І хтось додав вогонь, розмістивши ще одне повідомлення:

  Він записав усе, що бачив на власні очі.

  Свіжі новини про будівництво королівської усипальниці! Люди в нетерпінні натискали кнопку « play » і спостерігали вражаючу картину.

  Діти й підлітки несли важкі кам’яні брили на своїх плечах.

  - Сестра, мені важко.

  - Ще трохи, потерпи. Щоб виконати завдання, ми повинні їх донести.

  Сестри дуже по-рослому розмовляли!

  Чоловіки, жінки, старі та діти - абсолютно всі з останніх сил тягли кам'яні блоки. Іноді деякі гравці падали, і їх придавали камінням.

  Ті, хто переглядав цей ролик, не могли закрити рота від переповнюючих їх почуттів.

  Та що ж там твориться!

  'Це що, якийсь концентраційний табір?'

  За роботою працювали люди, які бачили фортецю Серабурга.

  - Ось як проходять будні скульптора.

  - Да... Комусь пощастило вибрати таку професію.

  - Впору починати збирати гроші для допомоги нещасним на околиці материка.

  Заздрість і заздрість до гравців, які беруть участь у завданні складності "В" зникли.

*

  Мало - помалу біля місця майбутнього будівництва накопичилося достатньо кам’яних блоків. Земля була просто завалина великою кількістю каміння різних форм і розмірів. Це було дійсно нелегке завдання, але коли велике число людей об’єднаних цілей зіткнулося з однією метою, немає нічого неможливого.

  - Ми дійсно це зробили.

  - О, так... Я навіть такого уявити не могла...

  У багатьох гравців по обличчю текли сльози. Одна з найскладніших робіт, що їм коли-небудь доводилося робити в житті, завершена.

  Однак праця над гробницею ще не закінчилась, і зрештою настав час перейти до появи усипальниці.

  Тук! Тук! Тук!

  Віід почав працювати, як тільки назбиралося достатньо каміння.

  За допомогою молотка і зубила він вирівнював поверхню каміння, а потім, залежно від місця стоянки, додавав відповідну форму за допомогою своєї мистецької майстерності.

  Добре, що форма усипальниці, над якою працював Віід, була простою: якби він задумав щось складне, то навіть важко уявити, скільки ще всього потрібно.

  - Яку ж усипальницю він зводить?

  Всі гравці, які брали участь у добутку і доставці каміння, з цікавістю стежили за роботою.

  Віід використовувався для того, щоб складати оброблені блоки на відведені їм місця. На диво, цей етап будівництва пройшов дуже гладко і все завдяки залученим у будівництво Гільдіям Розенхайма.

  У гільдій, особливо в центрі материка, навіть якщо їм не належали фортеці, було набагато більше можливостей для роботи, ніж у гравців-одинців. Гравці в гільдії могли накопичувати гроші разом і на зібраний капітал викупити права на торгові крамниці або навіть ринки. За рахунок цього заробляти більше грошей і збільшувати капітал гільдії.

  Якщо гільдії могли отримати фортецю, то це принесло чималі прибутки. Збори з землі, доріг, крамниць та ремісників були організовані в податкові збори. Якщо в результаті продуманої політики доходи від фортеці зросли до певної міри, то лавки з’являються у різних формах і переважно дешевих асортиментах. Майстри починали виготовляти більш якісні і рідкісні зброю з доспехами.

  Тому більшість гільдій вкладали всі свої кошти в торгівлю або ремісники і конкурували між собою. Чим ліпше у Гільдії відбувалися справи, тим більше гравців хотіли приєднатися до неї і тим частіше в гільдії ставало дедалі менше грошей.

  Деякі гільдії стали шанованими серед багатьох гравців за свої добре продумані рішення, які йдуть на користь не тільки їм, але й простим людям. Іноді такі гільдії починалися з маленьких сіл, а закінчували будівництвом власної фортеці.

  Іншим місцем, де гільдії могли накласти свої сили, була розробка природного середовища. Звичайно, якщо в процесі розвитку родовищ людина могла знайти багату золоту оселю, то не тільки добробут гільдії, але й умови у цьому регіоні.

  Але більша частина шахти була переповнена небезпечними монстрами, тому перед тим як працювати на розробітки, доводилось збирати сили і викурювати нечисте. Зачищати шахту могли не тільки учасники гільдії, але й прості загони гравців, які отримали дозвіл Гільдії. У цьому випадку такі загони отримували роботу у вигляді звичайного завдання.

  Не дивно, що гільдії, особливо в центрі материка, вели запеклу боротьбу між собою. Однак у королівстві Розенхайм гільдії поки що зародились і були на початку свого шляху.

  На околиці материка, як правило, тільки нові гравці починали свій шлях і саме вони об'єднували та створювали перші гільдія Розенхайма. Тому, навіть якщо гільдіям вдалося виявити незайняті рудники, то взяти їх у володіння вони не могли, оскільки в них відсутнє достатньо очок розташування королівства для виконання цього завдання.

  Грошові гроші також мали небагато грошей, тому несподівана нагода попрацювати над тим, щоб збудувати усипальницю разом з Віідом стала для них наче раптовий дощ на пустелі.

  - Ми згодні на всі умови.

  - Тільки поширте нам це.

  Перед тим як розподілити роботу між гільдіями, Віід зв’язався за «шепотою » з вчителем.

  - Э... Тут до мене звернулася гільдія Іка, мені дати їм завдання?

  - ....

  Зовсім недавно Гільдія Іка влаштувала засідку і вбила всіх MIK. Віід, звичайно ж, знав про цей випадок і вирішив зв’язатися з Учителем. На деякий час настала тиша. А потім прийшла досить неочікувана відповідь:

  - Дай їм роботу.

  А може, варто відмовити?

  - Не варто поводитись, як людина з дрібною душочкою. Будь вище цього. Хіба такий вчинок благородний?

  - Тоді...

  - Якщо вони хочуть працювати, дай їм роботу. А тепер вибач, я зайнятий.

  Інші не виявляли б такого благородства, адже Іка - це вороги, які вбивали дорогих вам людей. Милосердно ставитися до них, коли з'явилася можливість хоча б трохи помститися - дійсно важкий і благородний вчинок. Однак Віід добре знав вчителя.

  'Як же вони його зачепили ... Раз вчитель не хоче, щоб помстилися чужі руки. Він хоче сам, особисто за все помститися... І тільки тоді заспокоїться.

  Віїд рівномірно, почестному розділив весь об'єм робіт між гільдіями. А потім, використовуючи злагоду між гравцями в Гільдії, почав будувати королівський присипальницю.

  У присипальниці був викладений квадрат, який поступово піднімався наверх. Однак з кожним наступним пролітом площа поступово зменшилась. Чим більше споруд, тим швидше ставали рівні.

  - А! Це ж...

  У цей момент гравці в гільдії і прості спостерігачі зрозуміли, якою буде могила короля.

  - Піраміда!

  - Він робить для короля піраміду!

  Зброєння, про можливість будівництва якого один час велися гарячі суперечки. Тепер усім стало зрозуміло, що його можна відвести навіть у грі.

  Однак піраміда не копіювала свого сбрату з реального світу. Внутрішня конструкція була зроблена набагато простіше. Тому що Віада не мала досвіду в будівництві споруд.

  Скульптурна майстерність в грі - це лише підказки щодо створення зовнішнього вигляду та форми предмета. Не дивно, що жодних знань про внутрішню будову усипальниці-піриди у Вііда не було.

  'Який же вона повинна бути?'

  Вікід думав про це весь час, як тільки визначився з зовнішнім виглядом успальниці, і так і не знайшов відповіді. Через це всередині не було складних лабіринтів, секретних ходів та інших загадок.

  Звичайно, Віід міг дістати схему внутрішньої споруди піраміди, наприклад в Інтернеті. Але щоб створити таку складну споруду, потрібно було б витрачати набагато більше часу. Ось чому Віід використовував свою смішку.

  Він розповів про свої дитячі спогади, коли ще були живі батьки. Колись вони жили в квартирі площею 99,17 кв.м! Саме з цих спогадів Віід взяв відчуття внутрішнього планування усипальниці.

  Ззовні вона виглядала як піраміда, а всередині була проста трикімнатна квартира з двома санузлами. стандартна корейська квартира.

  Звичайно, Вікід не зробив балконів і веранду. Але навіть без них це було досить важке рішення.

  У будь-якому випадку, роботи почалися і відступати стало пізно.

  Коли гравці з гірдій почали споруджувати залишки піраміди, Віід почав фарбувати кімнати і монтувати санузи.

  Під час роботи у багатьох людей виникали запитання. Не був винятком і Пейл з дівчатами.

  - А навіщо в піраміді душ і туалет? - Питав він.

  - ....

  Вікід мовчав.

  - Тут же навіть води немає...

  - ....

  Вікід старанно фарбував стіни.

  - Трупи теж мочать?

  - ....

  Рухи пензля ставали дедалі повільніше.

  - Хм! Знамениті творці працюють тільки за своїми правилами, - стала на захист Ірен. - Як прості люди можуть зрозуміти, наприклад, думки Да Вінчі? Перш ніж ставити запитання, поспостерігай і спробуй проникнути в те, що хоче зробити творець.

  - Тоді і ванну треба зробити, Вііде.

  - ....

  У тиші пролунав тихий подих.

  Всередині піраміди була кімната для труни, вітальня і пара кімнат з предметами мистецтва. В останньому йому допоміг Манауе, який особисто приїхав і організував придбання з доставкою до піраміди.

  Під час будівництва Вікід витратив лише 1600 золотих на складники для трави. Тільки такий підступний підприємець, як Віід, міг організувати всю справу так, що не доводилося платити гроші робітникам.

  Навіть на придбання предметів мистецтва він витратив більше, 49700 золотих. Звичайно, можна було заощадити і на них, але Віід вважав, що для успішного виконання цього завдання не варто робити.

  'Якщо я хоч де-небудь помиляюся, все буде даремно ...'

  Навіть просте завдання з полюванням на монстрів давало другий шанс. Наприклад, якщо вас вбили, Ви можете відродитися через один день і почати все з початку. Але в цьому завданні права на помилку не давали. Все або нічого.

  Він придбав найкращий і дорогий килим з можливих і ліжкав його всередині у вітальні. На стінах повісив картини. І, звичайно ж, помістив кілька скульптур власного виготовлення.

  Але відчуття того, що щось не так, тільки посилилося. Кам'яних блоків ставало все менше, а піраміда в свою чергу - вище, але було відчуття, ніби чогось не вистачає.

  Так, усипальниця була великою, але відчуття величності не створювалося. Усипальниця короля повинна бути величною, всім своїм виглядом викликати благоговіння. Стати знаком, символом, місцем, на яке всі б зрозуміли: це місце спочинку короля. Ось чому потрібно було щось, що додало б місця такого відтінку.

  'Ага! Гадаю, цього і не вистачає...

  Віід наказав притягнути до піраміди величезну брилу. Величезний камінь на висоті подібний до усипальниці.

  Він вже мав досвід створення скульптур на величезній висоті без страховки, тільки мотузки. Однак матеріал дуже відрізнявся від минулого. Камінь - не лід, через це мало багато роботи.

  Різати, бити, ламати!

  Кілька днів він вилазював на великій висоті і стукав зубілом з гумкою. Віід робив скульптуру з величезного каменю, навіть якщо вона не була вигадувана спеціально, але така ж велика, як і піраміда. Для скульптури Вііда вибрав лік Сіодерна, а для тіла лева. Цю величезну статую він вирізав з одного каменя.

  Зовнішній король Сіодерн відновив страждання монстрів королівства Розенхайм. Кілька разів переміг старого ворога - королівства Брент, - і завдяки цьому виховував і залишив після себе сильну армію, підготувавши хороші умови для подальшого розвитку та процвітання царства.

  Про це розповів сам король.

  Віід згадав все, що тоді йому говорили. Працюючи над скульптурою, ми не можемо просто базуватися на зовнішньому об’єкті. Зовнішній вигляд важливий, але також важливі почуття, які скульптор вкладає у своє твориво. Оскільки саме вони передадуть всю суть показаного об'єкту майбутнім поколінням людей.

  Іноді почуття мають велику силу. Музика, створена чудовим композитором, може змусити людей плакати або сміятися. Так само і книги письменників, і картини художників. Якщо в них немає почуттів, то вони підуть у забуття.

  Зовнішній король Сіодерн багато розповів про своє життя, і Віід не забув його слова. Він помилявся, думаючи, що це просто передісторія до завдання. Лише тепер, працюючи над скульптурою, він зрозумів важливість цих знань і що без них не могло б створити навіть прості скульптури.

  'У тілі лева я заключу всю проворність і силу нинішнього короля. Сіодерн, ти був трохи лінивий, але, як і лев, домінував над усіма хижаками. Можливо, ти і не почувався грізним противником. Але коли ви прибули в рух, вороги здригалися від небезпеки хижака. Цей лев стане захисником королівства Розенхайм і захищатиме жителів, як своїх дітей.

  Зовнішній король Сіодерн з тілом лева. Скульптура дивилася в сторону піраміди, ніби саме тут похований той хижак, який підніс королівство Розенхайм. І на останок Віід вирізав владний живий погляд Великого короля.

  Дзінь!

  Віїд висів на висоті сотень метрів і посміхався в усій роті. Криваючи, він усміхнувся з поганою звичкою.

  - Ха-ха-Ха!

  Він добився свого. Простим гравцям навіть важко уявити, чого це коштувало йому. За простими, магічними рухами його рук, які так захоплюють людей, лежить важкий і виснажливий труд.

  'Нарешті я перейшов на вищий рівень! А що там за уявна рука?"

  Вікід припускав, або навіть можна сказати, вірив, що коли ви перейдете до вищого рівня вийде придбати якісь додаткові бонуси.

  Він нетерпіння крикнув:

  - Перевірити навички. Рука, що вособлює!

  Якщо Вік щось зрозумів з цього тексту, так це те, що у нього була ще одна невидима рука. Завдяки їй можна не лише тримати гумку, зубило та інші інструменти, але й утримуватися при великій висоті під час сильної вітрі. Він мав добре вміння, якого так йому бракувало.

  До того ж вміння можна використовувати в бою.

  'Н-да-а, в залежності від того, як і де використовувати руку, буде рости й її цінність'.

  Не кожен зможе вибрати професію скульптора, а потім довго і наполегливо працювати. Вікід зміг і тому дуже зрадів новій кроні сили, яку отримав за створення декоративної скульптури.

  Однак просто неможливо було рости на одних шедеврах. Зазвичай за створення видатних скульптур давали тільки ознаки витривалості, стійкості та мистецтва. Так, вони допомагали виживати і створювати нові роботи, але не вести бої як характеристики сили, спритності, мудрості та інтелекту.

  Вищенаведені характеристики дали лише по одному балу. Ось чому, наскільки б грандіозну скульптуру Ви не створювали, набагато сильніше стати не вийде.

  Поки він висів поряд з головою боввана, люди зібралися разом і не могли стримати свого здивування.

  Віід працював над скульптурою Лева-сфінкса, ніколи не спускаючись на землю! Ел, спав і працював весь час на величезній висоті!

  Оскільки це був дуже великий камінь, то за один день роботи прості гравці не могли побачити сильних змін. Але поступово почали проступати риси обличчя і форми лева.

  Прекрасна скульптура уособлювала гідність і силу справжнього хижака. Символ королівства Розенхайм! Крім того, статуя Лева-сфінкс давала всім, хто її бачив, різні бонусні ефекти.

  - О, підвищилася юначесть!

  - А у мене сила...

  - Перевір свої характеристики!

  Всі гравці почали перевіряти свої характеристики і від подиву втрачали дар мови. До цього часу більшість людей вважала, що додаткове збільшення характеристик можна отримати тільки завдяки особливим предметам або підтримуваним заклинанням магів, священиків та бардів.

  Але тепер вони зрозуміли, що помилялися. Серед гравців було кілька більш освічених людей, але навіть вони не очікували настільки великих ефектів від простої скульптури лев-сфінкса.

  - Всі характеристики підвищилися...

  - Так! Навіть стійкість до магії, поглянь!

  - День! Бонус буде діяти цілий день! Я впевнений, що тепер всі підрозділи будуть навідуватися сюди перед походом або полюванням на монстрів.

  - Скульптор, говоріть... Отже, це означає, що ця професія має сенс.

  Багато людей, подивившись на ефекти від статуї лева, сильно змінили свою думку щодо гравців-скульптерів.

  'Надо обов'язково завести в друзів хоча б одного скульптора ..."

  Лише тоді, коли хтось був шокований бонусами боввана, ніхто не хотів змінити свою професію на скульптора. Занадто багато людей побачили за останнім часом і змогли оцінити якісь перспективи. Стати скульптором лише для того, щоб працювати як кінь... Ні вже. Простіше завести у друзів такого гравця і користуватися усіма його благами.

  Але, хто б не думав, нова інформація про колись недооцінених скульпторів вже йшла простором Королівської дороги.

  - А що за лев? Сказано, що він дуже підвищує дух бойової сили.

  - Мені цікаво, що це за бойовий дух...

  - Ти не знаєш? У битвах з сильнішими, ніж ти, монстрами майже завжди твої здібності не зможуть діяти зі 100% продуктивністю. Але якщо у вас велика характеристика Бойовий дух, то в бійці з таким противником будуть працювати без обмежень.

  Зазвичай гравці збиралися в групи, щоб полювати на сильніших противників. Більшість невдач цих загонів полягала в тому, що у гравців було забагато Боївого духу. Але навіть якщо ви розвинули цю характеристику, вона не гарантувала вам перемогу над монстрами.

  Люди були вражені ефектами скульптур. Особливо гарячі суперечки велися в особистих переговорних гільдій.

  - Майстер, я виявив дивовижну інформацію...

  - Скульптор - не така вже даремна професія, як ми колись думали.

  У всіх гільдіях почали розробляти плани по перемані скульптора до себе. А Віїд висів на скульптурі і був сповнений почуттів.

  Скульптурна майстерність на дев'ятому середньому рівні! Ремесло на найвищому рівні!

  Та вже, просто так звання 'золотих справ майстра" не дають. Зазвичай в грі використовували більш прості оберти, подібні до « Такой-то, що виконав завдання » або "Такий-небудь, який зловжив рідкого монстра".

  До того ж ремісники мали різні особливості, пов’язані з прозвищ. Найважливіше з них міг отримати тільки найкращий гравець на материку. Той, хто першим зміг досягти вищого рівня в будь-якій навички!

  Золотих справ майстер Віід. Найкращий ремісник у Королівській дорозі!

*

  Пейл вирішив привести Мейрон до загону, щоб вона могла познайомитися з усіма.

  - Добрий день. Мене звати Мейрон. Я рейнджер і подруга Пейла.

  - Дуже приємно.

  Сурка, Ірен і Ромуна усміхнулися й привітали її.

  Протягом певного часу Пейл думав, що йому подобається Ромуна. Вони з дитинства були дружні одне до одного і виявляли ніжність. Хоча ніхто не робив перших кроків. Однак, зустрівши Мейрон, Пейл зрозумів, що таке справжня любов.

  По-справжньому закоханий чоловік, який добався коханої, виглядає впевненим, розміреним і задоволеним. Це закон. Ромуна побачила ці зміни і вже знала, що за слова підуть далі.

  - Ми знайомі не так давно, але ми любимо один одного, - почав Пейл.

  - Так, так. Мені так пощастило зустріти Пейла на своєму шляху!

  Мейрон і Пейл обернулися теплими поглядами. Почуття, доступні тільки закоханим.

  Раптом Сурка пильно подивилася в обличчя Мейрон і скрикнула:

  - Ах! Десь я тебе вже бачила!

  - Так. Я теж пригадую твоє обличчя...

  - Справді! Дуже часто я бачила...

  Ірен і Ромун почали стежити за Мейроном. У грі дівчини вони бачили в перший раз, це точно. Але вона все одно здавалася дуже знайомою.

  Навіть Пейл нахилив голову.

  - Чесно кажучи, мені теж здалося, що я тебе десь бачив...

  Мейрон трохи похитала, а потім вирішила повністю відкритися:

  - А ви, випадком, не дивіться передачі про Королівську дорогу?

  - Да? Ах! Але ж точно...

  - Верно. Я Син Хе-Мін.

  Після цих слів друзі не могли приховати свого здивування.

  - Вибачте. Я не хотіла навмисно ховатися, але і зайвий раз говорити про це. Оскільки люди завжди мають якісь упередження до...

  Мейрон продовжувала говорити, але її вже ніхто не слухав.

  - Зустрітися популярного лідера в грі, ось дійсно королівська дорога...

  - А я думала, що провідні взагалі не грають.

  - До речі, а на екрані вона виглядає зовсім по-іншому.

  - Ага. Я теж спочатку не дізналася.

  - Дура! Там же тонни косметики використовують перед виходом на екран.

  - Саме так! Але Мейрон, ти все одно дуже красива!

  - С... Дякую.

  Майрон дуже захопився цим, але вона була простою дівчиною. Вона також брала участь у популярній програмі ігор.

  - А під час зйомок тобі потрапляють невідомі звичайних гравців секрети?

  - Ну, іноді. Я просто ведуча і через це дізнаюся про все трохи більше, ніж всі інші.

  - А компанія в подарунок дарує тобі спорядження?

  - Дуже рідко. Хоча не буду приховувати, таке трапляється.

  - Вау! Все одно класно! Чим тобі сподобався наш Пейл?

  - Просто коли я побачила його, то відразу зрозуміла, що він мій чоловік.

  У цей момент Ромуна несподівано запитала:

  - А ведучий програми може дозволити собі ось так розважатися?

  - Ну, мені, звичайно, треба збирати матеріали ...

  - Матеріали... О піраміда? Хочеш, я домовлюся з Віідом про ексклюзивне інтерв'ю?

  - Ні. Дуже дякую, але я відмовляюся - посміхнувшись, сказала вона і перевела погляд на Пейла. - Я зустріла тебе не заради того, щоб що-небудь отримати ...

  Пел був зрощений посмішкою і словами Мейрон.

  - Не дивися так. Це чиста правда. Але якщо по роботі вдасться зустрітися з Віідом, я візьму інтерв'ю і заплачу йому гроші. Правда, тоді він може через це розсердитися.

  - ....

  У цей момент Пейл, Сурка, Ірен і Ромуна зрозуміли, що вона говорить чисту правду.

  "Хоча б я на це подивитися..."

  'Вона зовсім нічого не знає про Вініда.'

*

  Останнім часом чимало вісників зустрілися з Відом на будівництві.

  Спочатку гравці хвастливо описували всі переваги тих, хто прислав їх до гільдій, а потім з усіх сил заманювали його у свої ряди.

  - Наша гільдія найбільша в королівстві Розенхайм. Немає нікого більш впливового і могутнішого в цьому королівстві. Якщо ви приєднаєтесь до нас, то ніколи не пожалкуєте.

  - Ми не тільки купуватимемо всі Ваші скульптури за розумними цінами, але й платитимемо щодня певні суми. А якщо ви захочете піти на полювання, то без жодних затримки ввімкнемо до загону і навіть віддамо спорядження.

  - Ви не хочете, випадком, покинути це тісно королівство і переселитися в центр материка? Я знаю, що Ви вже отримали багато речень, але ми надаємо кращі умови...

  Усі ці особи дивилися на Віда звисока. Обіцяли всілякі блага, такі як, наприклад, швидкий розвиток до 200-го рівня. І навіть не здогадувались, що могли помилятися, оскільки вони вважали, ніби всі ремісники мали низький рівень.

  Однак Вікід не був простим ремісником. Його рівень був набагато вищий, ніж у гравців з ремісниками. І в усіх реченнях він бачив більше обмежень, ніж додаткових можливостей.

  Усі гільдії хотіли стати одноосібними власниками скульптур, а якщо й давали для полювання речі, то тільки з гарантією повернення. Навіть якщо ви погоджуєтесь і візьмете на полювання рідкісні або унікальні предмети, то можете мати більше проблем, ніж будь-який зиск. Віїд полював тільки в найнебезпечніших місцях. Кожна битва могла призвести до смерті, і це призвело до того, що люди втратили гільдію предметів.

  Та й взагалі, вся стратегія Віди була націлена зараз тільки на розвиток і продаж дорогих речей на аукціонах. Гільдії тут більше перешкоджали, ніж допомагали.

  - Вибачте, але я не можу прийняти вашу пропозицію.

  Вііда відмовляла всім без розбору.

  Чим краще він давав собі раду, тим сильніше його тягли на шиї. Робити весь час скульптури заради якогось полювання в групі гравців з гільдії ... Ні! Краще ще раз прославитись і продати дорожче та більше роботи в майбутньому.

  З часом, отримуючи на всі пропозиції, навіть найбільш вигідні, відповідь 'Ні', гільдії змирилися і врешті-решт заспокоїлися.

  'Все рівно він тільки скульптор. Тим більше ефекти не можна збільшити, застосовуючи інші скульптури".

  'Якщо буде стояти одна скульптура, то цього буде достатньо, вірно?'

  'Ця дуже велика статуя, і нею неможливо володіти одноособово. Мабуть, інші скульптури з ефектами теж будуть великими і носити їх не вийде...'

  'Ефектти дляться всього день, не можемо ж ми повертатися кожен раз назад, наприклад, в гільдію, і дивитися на подібну статую'.

  Вони вирішили прийняти рішення Вііда, бо почали трохи розуміти професію скульптора. Таким гравцям, як Віід, потрібно постійно перебувати в русі і створювати свої твори у різних куточках континенту. Просто так сидіти і створювати предмети, як інші ремісники, не вийде.

  Після того як Віід закінчив статуетку Лева-сфінкса, він знову переключився на зведення піраміди. Багато зробили, але ще було багато роботи.

  Чим вище піраміда піднялася, тим важче було гравцям затасувати блоки на верхні рівні усипальниці. По суті, треба було зробити величезну кількість насипів з глини та піску.

Глава 3. Сила алкоголю.

  МЕЧІ міцно придумали зміну свого прізвисько.

  - Ми вже місяць блукаємо.

  - Точно, давайте тепер називатися заблудлі. Як вам пропозицію?

  Невіжані новачки, які раніше ніколи не грали в ігри, вважали, що вже звикли до Королівської дороги. Але вони помилялися.

  Якщо в рідній місцевості MIKE могли орієнтуватися, то на півдні королівства Розенхайм відразу ж загублялися і блукали у пошуках дороги. Саме в такий момент до них і дійшла новина про повернення Віяда у фортецю Серабург.

  Очі вчителя холодно забили.

  - Нарешті я зустрінуся зі своїм учнем в грі.

  - Вчитель, ми теж дуже хочемо побачити Віїда!

  Усі учні були однодушними.

  - Тоді йдемо на зустріч з ним!

  Це рішення було прийнято, і МЕЧі вирушив у довгу подорож до фортеці Серабург.

  - Начебто, нам сюди, Вчителю!

  - Якщо підемо туди, то швидше доберемося.

  - Упс! Ми вже тут проходили...

  І хоча МЕЧІ прямували відразу після повернення Віяда до фортеці, лише через кілька тижнів вони змогли дістатися до Розенхайма.

  Перше, що вони побачили - це трудящих у поті чола гравців.

  49-ий меч подивився на них і розсміявся.

  - Н-так, силу треба використовувати не так!

  116-ий підтримав собрата сміхом.

  - Та вже, треба ж так киркою махати... Це теж мистецтво. Мистецтво!

  - Вони настільки втомилися, що навіть цвяхи не зможуть нормально забити.

  - Треба їм допомогти.

  - Вперед!

  МЕЧЕЙ зовсім не цікавила нагорода. Вони просто зняли одяг і взялися до роботи. Серед тих, хто трудиться на будівництві гравців з високими характеристиками сили та спритності, були бранці, які дуже швидко й вправно почали видобувати і переносити кам’яні брили.

  - Щоб копати лопатою, потрібна не сила, а хитрість.

  - Давайте наляжем і допоможемо цим хлопцям.

  - Ага. Залиште роботу на нас.

*

  Вікід, Пейл, Сурка, Ірен, Ромуна і нещодавно приєднана Мейрон відпочивали.

  Після Лавіаса вони вдруге зібралися разом, минулого разу їм гарненько поспілкуватися так і не вдалося, тому що солдати затягли Віди на зустріч з королем.

  Робота над зведенням піраміди вже увійшла в колію, і вони нарешті знайшли час зібратися й намовитись удовольче.

  Як і раніше, Віяда впрошували приготувати щось смачненьке. І тепер з-під його рук виходили смажені коржики з кімчі з лимонадом.

  На перший погляд вони, мабуть, не були поєднані, але Пейл, Сурка та інші їли так, що за вухами тремтіло. Вікід не встиг поставити тарілку, як її в мить оку чистили.

  Він не міг усміхатись, коли бачив такий апетит серед друзів.

  - Ще будете?

  - Так!

  - Ще на 10-рих! - вигукнула Мейрон і для ілюстрації підняла руки, широко розтопивши пальці.

  Пейл здивувався, Сурка та інші, весело сміючись, питали на неї.

  - Адже тут, скільки ні з'їси, не одужаєш. Тому я їстиму з задоволенням. Слідувати за вагою так важко. Але ти вмієш дивувати, Вііде. Ти не тільки вмієш добре готувати, але й вмієш смачно готувати. Популярність у дівчат тобі забезпечена.

  - А то, Віід здорово готує. Він уже робив для нас багато смачного, Мейрон.

  - Ой, ну Пейл...

  Від буркання пари у всіх навколо пішли мурашки по шкірі.

  'Не думала, що вони такі ...'

  Голос Пейла... і відповідальною йому Мейрон. Ось вже дійсно солодка парочка тарганчиків.

  - Ех, набридло.

  - І так кожен день.

  Проковтнувши останні коржики з кімчі, друзі негайно встали. Вони добре відпочили і наїлися чудових страв, але справи не чекають, пора будувати піраміди чи полювання на монстрів.

  Останнім часом четверта друзів, користуючись благами скульптури Лява-сфінкса, непомітно покидала будівництво і полює на найближчих монстрів-гоблінів. Через це, щоб не відстати від решти гравців, вони мусили щодня працювати до кривавих мозолів.

  Це було дуже важко, але всі в групі підняли майже п'ять рівнів; тепер навіть Ірен досягла 225-го рівня. Пейл, Сурка і Ромуна отримали по 232-му. Різниця між ними та Віідом становила лише 20 рівнів.

  Неквапливо потягуючись, Пейл іронічно пробурчав:

  - За кілька останніх днів у мене раз п'ять йшла кров з носа.

  - А в мене сім, – сказала Сурка.

  - Але у вас не кружляє голова, - сказала Ірен і трохи подумавши, додала: - Нос же я тепер просто затикаю. А коли я їду в метро, всі навколо мене люди здаються мені гоблінами... У грі я була дуже заплутана, чи то в реальності.

  - ....

  Віід і всі інші ошарашено подивилися на Ірен.

  "Добре ще, що вона священик.'

  Якщо б так заплуталася Сурка, то як монах вона могла б покалічити кулаками людей. Славу богу, Ірен не вступала у війну, а тільки підтримувала ясними заклинаннями гравців.

  Протягом останніх декількох днів друзі були дуже виснажені і перебували в розпачі.

  Так, таких людей як Віід, які здатні спати по чотири години на добу, а все інше грати в Королівську дорогу було не багато. Але, дивлячись на Пейла та інших, Віід не почувався винятковим.

  'Іграти в Королівську дорогу в сто разів краще, ніж, наприклад, цілий рік працювати у курній кімнатці, пришиючи очі лялькам або фарбуючи одяг.'

  Лише спогади про той час жахали мене. Дуже маленька, запилена до такої міри кімнатка, що навіть дихати було важко, а фарба в роботі використовувалася настільки їдаюча, щоб через деякий час від роздратування на шкірі з'явилися червоні плями.

  Йому довелося залишити роботу і пройти довге дороге лікування в найближчій лікарні. Саме там Віід усвідомив, що в будь - якій роботі треба приділяти якомога більше часу спорту.

  Щодня він займався розминками, тренувальниками та спарінгом з вчителем. За часом все це займало не менше, ніж Хен проводив у Королівській дорозі.

  А перед сном Хен давав собі відчуття:

  'Я буду добре спати.'

  'Я чудово виспаюся.'

  'Я пройду чотири години і відпочину.'

  "Я побачу чудові сни".

  Поблизу людини здавалося б, що це нічого не варте базікання, але для Хена ці фрази стали подібними до молитви і мали несподіваний ефект. Він добре висипався і з усіх сил попрямував до завоювання нових вершин Королівської дороги.

  Насправді такий гарний і спокійний сон Хен недавно знайшов. Понад десять років він перебував під постійним страхом від можливих дій кредиторів родини. У такій ситуації ні про який добрий сон і мову не могли йти.

  Коли Хен тільки розплатився і отримав можливість відкладати заощадження для своєї сім’ї, то зміг відпустити свої страхи та почати насолоджуватися життям.

  Друзі вирішили полювати на монстрів. Що може бути кращим за полювання з тими, кого ви любите?

  У цей момент до них підійшли п’ять чоловік.

  - І нас візьміть з собою.

  Вчитель і наступний за ним четвер MIK не брали участі в будівництві присмаченої усипальниці. Їм треба було тримати обличчя, бо не справа старших махати лопатами разом з учнями.

  Ось вони і пішли на зустріч з Віідом та прийшли якраз до того моменту, як загін почав висуватися в шлях, на полювання.

  - Візьміть нас теж.

  - Ми не станемо тягарем, повірте.

  Недавно MIЧІ змінили професію на Майстра бою. Завдяки їй вони не тільки отримали значного підвищення сили атаки, але й можливість використовувати всі види гри. У більшості учнів були 180-ті рівні, а у вчителя з інструкторами - вище 200-го. Вони не займалися жодними справами, окрім полювання. Тому рівень їх росту з вражаючою швидкістю зростав.

  До цього можна було додати те, що останнім часом вони почали братися і за виконання завдань, правда, не складні та дуже заплутані, а прості, в яких можна швидко й легко розібратися. В основному, в таких завданнях вимагалося когось вбити або зібрати якісь предмети.

  - Добре. Підемо разом.

  Віід, звичайно ж, був радий брати участь у цій праці. Королівська дорога - це не та гра, де можна було додавати в друзі кого попалося. На відміну від старих ігор з використанням миші, віртуальна реальність ставила більше вимог до співпраці в групі. Від того, як ви рухаєтесь, реагуєте на зміну ситуації, може залежати життя інших людей в загоні.

  Саме тому ті, хто добре бився в реальності, могли впевнено вести битви у Королівській дорозі. Нічого з цим не зробиш. Подібно як розумна людина завжди може використовувати свої мізки для прийняття правильних рішень, так і фізично загартований, з хорошою реакцією - може застосовувати нароблені навички при битвах з монстрами.

  У чомусь віртуальна реальність стала ближче до простого життя людей. Через це іноді тих, хто не вмів битися у складних і напружених умовах, лідер загону розглядав як непотрібний баласт.

  Звичайно, більшість гравців з самого початку не були вправними бойцями. Але поступово вони набували досвіду і ставали кращими бійками. Саме в цей період навчання дуже важливо те, ким були твої друзі у грі та реальності. Як вони ставилися до тебе.

  Але всі ці питання про новачків ніяк не стосувалися першої п'ятірки мечів, оскільки вони були кращими. Перший, другий, третій, Четвертий і п'ятий МЕЧі! Справжні майстри мистецтва - як у житті, так і в грі. Віду не було жодних сумнівів щодо їхньої здатності битися. Крім того, йому було дуже цікаво подивитися на технології майстрів бою.

  З МЧами виходила велика і могутня група.

  Вони взяли коней напрокат, бо мали проїхати довгий шлях до місця полювання. Місце запропонував Пейл, і оскільки він мав багато знань про Королівську дорогу, то не міг довіряти Війд. Всі скакали за впевненою командою лучником.

  - А куди ми скачемо? Що це за місце, до якого діставатися цілих дві години навіть на коні?

  - Ми скачемо в ущелині Хонріс. Це монстри з приблизно 280-м рівнем, вони збираються в групі по двоє-трої і так виходять на полювання. Небезпечне місце. Я тільки читав про них, але сам ніколи там не був.

  Після слів Пейла Віід згадав дещо про Хонріс. Вони були воїнами-мазонками, добре спорядженими мечами, списами і батогом!

  - Ось як. А що за землі?

  - Ущеле. Як тільки ми зайдемо всередину, відразу почнеться полювання. Насправді у Хонріс є одна особливість. Вони ніколи не нападають відразу на гравців, що вторгнулися на їхні землі. Завжди вичікують, пильно стежать за порушниками, чекають поки гравці не потраплять у саму ущелину і почнуть нападати на групу. Тому поки не вб'єш всіх атакуючих Хонріс, покинути ущелину не вийде.

  - Тобто одне з двох: чи ми всіх вбиваємо, або вмираємо?

  - Так. Це дуже небезпечне місце.

  Вони неквапно розмовляли і дісталися до ущелини Хонріс.

  - Хм... Одного разу тут грозно, Сурка обережно дивилася на навколишні скелі.

  Хонріс, одягнені в легкі чорні шати, переховувався на скелях і кущах. Хоча монстри намагалися залишитися непоміченими, Віід та інші члени загону були насторожені і тому могли відстежувати їх.

  - І точно, не атакують.

  - Так. Вони нападуть пізніше, після того як стянуть підкріплення з усіх боків.

  - А якщо ми нападаємо на Хонріс з краю?

  - Сенса нет. Якщо ми їх помітили, значить нас вже оточують.

  - Треба готуватися до битви.

  Віід кинув сумку на землю і почав діставати інструменти.

  - Вііде, а що ти робиш?

  На Ірен питання Віід просто простяг руку.

  - Давайте зброю і обладунки.

  - А?

  - Перед битвою треба дещо підготувати.

  - Е-е-э, добре!

  Друзі згадали, що в нього середній рівень коваля і кравця, тому почали швидко підходити й протягувати спорядження по одному.

  Настав час роботи. Він заточив мечі, начистив до блиску обладунки і погладив одяг!

  Мейрон всі його дії видавалися загадковими, і вона тихенько запитала Пейла:

  - А що Віід зараз робить?

  Коли вони вирішили похотіти і взяли з собою скульптора, вона, природно, подумала, що Віяда запросили тому, хто є їхнім другом, і він повинен допомагати розвиватися. Адже всі знали, що людям з ремісними професіями дуже важко підвищувати рівні, оскільки вони нікчемні бійці.

  Але з перших хвилин після виступу на шляху Пейл, Ромуна та інші зробили Вііда лідером групи. Він вважав, що його найбільше слухали.

  Мейрон працювала на телебаченні і вважала, що може все швидко схоплювати на льоту, але зараз вона заплуталася і не розуміла, як це відбувається.

  Крім того, Віід ще більше заплутував її і робив дивні речі. Очистив одяг, чавив мечі та обладнувався!

  Пейл, посміхаючись, пояснив їй.

  - Тобі буде важко повірити, але у Віяда середній рівень кузнічності.

  - Що?

  Сказати, що Мейрон була дуже здивована, значить нічого не сказати. У Версальському континенті не було б багато ковалів з середнім рівнем навичок. Їй не вірилося, що середнього рівня скульптор має ще й розвинуті кузнічні навички.

  - Ну навіщо так сильно дивуватися. У Віїда крім вміння коваля...

  Пейл хотів продовжити, але не встиг. Віід посилив спорядження у всіх в загоні і повернувся до Мейрон. Дівчина, трохи потоптавшись, з сумнівом простягнула йому лук.

  - Ого! Яка гарна цибуля.

  Віід був вражений, побачивши зброю.

  Унікальний предмет!

  'Якщо продати, то можна заробити мінімум 10 тисяч доларів ...'

  У Віїда загорілася відблекою пожадливості. Не так просто дістати унікальний предмет у Королівській дорозі.

  Мейрон перебувала у сильному тривозі, а Віід, трохи поборовши свою жадібність, неквапно відремонтував тетиву і працював над загальною пружністю цибулі.

  Коли Мейрон отримала зброю назад, вона здивувалася.

  - Вау!

  Мейрон кілька разів перевірила, чи її це цибуля.

  Вікід тільки трохи попрацював над ним, а параметри виросли на 20!

  - Ось вони які, ефекти від роботи коваля з середнім рівнем навичок...

  Цей цибуля Мейрон дістався в подарунок. І хоча міцність у зброї була невелика, це не було сильним недоліком, оскільки цибулею, на відміну від мечів, ніколи не доводилось бити монстрів.

  - А тепер давайте свій одяг.

  - Але... Вона ж зроблена з тканини.

  Мейрон не знімающилась на Віди. Кузняни могли працювати тільки з доспехами і зброєю. А людей, які мали середній рівень шиття, було ще менше, ніж ковалів.

  - Роби, як він каже.

  Мейрон довіряла словам Пейла і сумнівалася, що зняла одяг із райдужної тканини. Дуже рідкісне вбрання з не менш рідкої тканини, пошиття справжнім майстром.

  Віід не міг знати чогось, створеного ним. Саме цей одяг він продав на аукціоні через Манауе. Тепер же вона якось потрапила в руки Мейрон.

  Віід швидко розгладив складки і таким чином підвищував параметр захисту, збільшивши швидкість відновлення здоров’я та захист від холоду!

  - Неймовірно!

  Очі Мейрон зачудувались, і вона втратила дар мови.

  Таким чином Віід покращив спорядження кожного в загоні: значно підвищив атаку, захист, стійкість та інші параметри, які не могли не вплинути на загальну силу натовпу.

  Але на цьому Вінд не зупинився, він склав всі назад і дістав кухонні прилади.

  Цього моменту Сурка чекала найбільше.

  - На цей раз я приготую стейк.

  - Вау!

  Хоча вони всі щойно поїли, Сурка відреагувала так, ніби голодував тиждень. Їй подобалося пробувати нові смачні страви, але вона уважно стежила за приготуванням.

  Весь процес приготування їжі Віїдом став магією. Під час жару вогонь піднімався високо вгору, і тому люди хотіли зіпсувати добре м’ясо. Але Вікід уважно стежив за процесом, і навколо почав поширюватися запах прекрасно просмаженої стейки.

  Той запах, що не по-дитськи запалює апетит.

  Власне тому Пейл та інші так хотіли полювати на Вііда.

  'Скільки ні дивися, але це прекрасно ...'

  "Дійсно красиво. Так і хочеться проковтнути шматочок.'

  Очі Ірен і Ромуни затуманилися. Вони мріяли, як чудово буде скуштувати таку смачну страву. Скільки щастя воно принесе. Але в загоні були МЕЧі.

  - Вау! Який аромат..!

  - Так, один запах у 100 разів смачніший, ніж ясний хліб.

  - А ми теж зможемо це спробувати?

  П’ятірка МЕЧій скотила слину.

  - Почніть першими.

  - Ми і так часто їли приготовані Віїдом страви.

  Добренькі дівчата поступилися перед ними. Все одно Вікід ще готуватиме, а так МЕЧІ спробує страву першими. як вони помилялись...

  - Ці стейки такі маленькі.

  - Ням-ням! Ось який смак елітні страви.

  МЕЧІ їли м’ясо так, ніби хотіли відігратися за весь той час, що довелося їсти вже достатньо прісний ячмінний хліб.

  Спочатку він хотів приготувати все, що вміщав і скласти на одну страву, але МЧІ їли так швидко, щоб його м’ясо варили цілими шматками.

  - Ще! Швидше!

  - Нічого, якщо м'ясо трохи сировато, давай так.

  Третій меч був згоден навіть на недосмажене м’ясо. Оце вже дійсно бідність. Хоч би як там було, все м’ясо, приготовлене Віїдом, осіло в животах МЕЧій. Але на цьому вони не зупинилися...

  Відчувши, що чогось не вистачає, Вчитель кілька разів зачепив.

  - Вііде!

  - Да?

  - Ти здорово готуєш.

  - Ну, дуже гордитися нічим. Але якщо зголоднієте, я приготовлю в будь-який час.

  Вчитель кинувся на його слова і, прокашляючись, сказав:

  - Хм, гм! М'яса вже достатньо. Однак... Після такої смачної їжі, особливо коли її багато, сильно згорбить горло.

  - До від'їзду з Серабурга я набрав води. Вам дати?

  Віід посипався у сумці і дістав фляжку з водою, але коли він її простягнув, Вчитель негативно похитав головою.

  - Я не це мав на увазі...

  - А що тоді?. Може, ви говорили про алкоголі? - запитав швидко сформульований Віід, на що Вчитель кивав головою на знак згоди.

  - Ну, не обов'язково... А що, є?

  - Ох, Ви б раніше сказали.

  У глибині сумки Віда лежав неприторканий запас пляшок з алкоголем. В основному - підсумки його експериментів змішання різних трав. Після того як вона перейшла на середній рівень приготування до алкоголю, Віід старався якомога більше його розвивати. Коли йому припали на очі придатні для приготування лікарських рослин чи винограду, він скуповував усе з запасом і випивав.

  Їжа - це не лише страви. Коли напоях добре акомпанемент, від споживання страв збільшувалися ефекти! Крім того, алкоголь не лише збільшував силу страв, але й додає сил та життю.

  На жаль, на відміну від страв, алкоголь треба було готувати наперед, оскільки процес забирав значно більше часу. Отто Віїд носив у сумці запас пляшок з трав’яними настійками і вином.

  - Добре. Ось вам настоянка і дещо на закупку...

  Віід швидко засунув руку в рюкзак і витягнув одну з пляшок, а на покупку дістав заздалегідь приготовані шматочки висушеної риби.

  - Дякую, учень.

  Вчитель, який не розраховує ще й на закуску, з радістю відкрив пляшку і почав пити. Подивившись на цю справу, до Вііду підійшов другий МЕЧ.

  - Хм, гм. Чесно кажучи, у мене теж в горлі пересохло.

  - Так. Я саме збирався дістати пляшку і Вам.

  Віід швидко дістав іншу пляшку і передав її 2-му МЕЧу. А потім, не чекаючи слів від решти М'ядей, вгостив і їх теж. Якщо вже почав роздавати, то треба продовжувати робити це з посмішкою до самого кінця.

  Насправді Віід і сам збирався перед боєм угостити всіх однієї з приготованих ним наточок. Він дуже хотів мати справу з медициною, а для цього потрібно було максимально підтягнути їх характеристиками у битвах із монстрами.

  'Так і чим краще вони будуть битися, тим легше буде проходити полювання. Для швидкого набору досвіду дуже важлива ефективність кожного учасника.'

  Віід протягнув уже по рюмці і Пейлу з друзями.

  - Що, справді можна випити?

  - Звичайно. Якщо ви вип'єте, ваша сила і живучість трохи підростуть.

  Друзі з цікавістю зробили по гортачку, і, як сказав Віід, їхня характеристика зросла.

  Мейрон була у паніці.

  "Як?. Що це... за групу-то така?

  Завдяки своїй професії Мейрон як репортер змогла похотіти з більшою кількістю людей. Навіть з дуже відомими високорівними гравцями або впливовими членами гільдій. Так що досвід полювання у неї було більш ніж достатньо.

  Але ця група ламала все, що раніше вважала фундаментальними правилами!

  У цьому залі за підвищення характеристик учасників відповідав простий ремісник, скульптор! І всі вважали це нормальним! Хоча в інших загоних лише барди, священики і шамани відповідали за це у грі.

  Мейрон уважно стежила, що ж буде далі в цій дивній або навіть ненормальній групі гравців.

  Вчитель допив пляшку, яку дав йому, і після того як Віїд розлив настійку для дівчат, повільно простягнув:

  - Віід...

  - Да?

  - А є ще щось випити? Давай спробуємо смак інших напоїв.

  - Це...

  Вікеда спочатку хотів відмовитися. Він так старався створити цих комах, що вони стали його скарбами.

  Але вчитель сказав це з таким жалобним обличчям...

  - Трохи, тільки пригубити...

  Якби він прямо запитав, було б легше відмовити. Але вчитель сидів з таким жалюгідним виразом обличчя, що відмовитися стало неможливо.

  Тоді другий, третій та інші МЕЧі намагалися відмовити учителі.

  - Вчитель, але так само не можна.

  - Я впевнений, Віід тяжко працював, щоб зробити ці настоянки.

  - Ну, я ж тільки спробувати...

  - У нас і рівень низький. Ми повинні бути вдячні, що нас включили в загін.

  МЕЧІ намагалися зупинити Учителя, але їхні слова відрізали шлях до відступу і Віїду не залишалося нічого іншого, як тільки дістати інші настійки.

  - Спробуйте ці.

  Перед Вчителем виявилася купа пляшок з чимось прозорим, чорним, фіолетовим... В одній з них навіть була змія, її Від першою і відкрив.

  - О! Це настоянка на змію!

  МЕЧІ вхопилися за пляшку і почали пити.

  - Виносливість ще зросла!

  - Ого, така бадьора!

  - Найкраща настійка, що я пробував!

  Чим швидше ви розпилювали пляшку, тим більше печаль засмутився Вікід. У звичайний час він би ридав від досади через загублені прибутки. Але зараз, дивлячись на MILA, лише розслаблено посміхався.

  "Та годі, скільки вона коштує, копійки ..."

  Більшість інгредієнтів він дістав особисто. Та ж змію він сам спіймав. А що купив - насправді коштувало трохи. Більшість витрат прийшло на пляшку, Віід купив її за 1 срібний у торговця в крамниці. Але пляшка нікуди і не дінеться.

  Та й що йому тривожно. В одній приказці сказано: « Багатому і в пекарні добре. » За останні кілька тижнів Віїд заробив величезні гроші, понад 70 000 золотих. Коли він ступав, монети в його сумці голосно хливали.

  Більшість своїх грошей він заробив на будівництві присипальниці. Зазвичай на будівництві так і відбувається. Великі суми на будівництво і нескінченні субконтракти! Крім того, економити гроші на дешеві матеріали!

  Колись давно Віід як неповнолітній незаконно працював на будівництві і запам'ятав слова старших товаришів. Тепер настав час їх використовувати!

  Під час будови у всипальниці було витрачено 100 000 золотих. З них Віід зміг приховувати 60 000 на свої потреби!

  "Невикористані знання - це мертві знання."

  Вік досить посміхнувся.

  МЕЧІ, отримавши інформацію про свої обіцянки, простягнули руки і похватали за новою пляшечкою.

  - Ох, здорово!

  - Вчитель, спробуйте і цю теж.

  - Да... Неможливо відірватися!

  Ніхто навіть не намагався зупинити МЕЧій. Якщо вони виглядали грізними бійцями, то їхні тіла стали смертоносною зброєю. Вони всі мали важкі і жорсткі погляди, під якими Пейл та інші прості гравці втратили свій характер.

  Друзі знали, що МЕЧій треба зупинити, але не могли вирішити щось зробити.

  - Ік.. Як добре!

  - Вчитель, сьогодні ви виглядаєте краще. А чому вас двоє? Ви роздягнулися?

  - Щеня, хто б говорив, тебе взагалі четверо!

  - А-ха-Ха!

  Вони засміялися, а потім почали нав’язувати випивку Пейлу.

  - Давай. Справжній чоловік повинен вміти випити чарку.

  - Я вже випив одну.

  - Тоді, значить, дві нюмки! Є я, є настійка, хіба світ не прекрасний?

  Пейл хотів відмовитися, але не міг протистояти волі МЕЧів і мусив пити.

  Насправді він хотів випити. Адже настійки від Віда були дуже солодкими і смачними.

  Після Пейла пішла черга і дівчат.

  - Так, давайте всі разом. Хлопнем!

  - Ой. Дякую. Ми стали якось ближче.

  - Ах-ха! Звичайно, коли ти п’єш разом, то стаєш ближчим і рідним.

  Всі продовжили пити.

  - Тебе ж звуть Ромуна? О, ти така товариська і гарна.

  - Мейрон, а що ти така білошкіра?

  - Ой! Дякую, а можна мені он ту налити?

  Одна рюмка стала двома, дві бруньки - трьома. Все сталося дуже швидко. У кожного розмальовувалися вуха, чувся часті сміхи.

  Віід виплив з роздумів і занепокоївся. Не так давно він пройшов через важкі випробування в провінції Морта, і така поведінка товариша виглядала для нього дивно.

  'Постійте-ка... Та ні, тільки не це!'

  Мабуть, було найгірше, що тільки могло статися. Друзі пили, і перед Відом вибігало повідомлення:

  Вони попрямували в ущелині Хонріс тільки заради полювання, а тепер друзі напилися і розгнівались.

  - О, дивіться, зірочки!

  - Як загадково...

  - Га-га! Як чудово, що ми вибралися в ущелині і гарненько пили. Ось воно, справжнє життя!

  Вчитель, Пейл та всі інші вирішили притиснути на землю під паляче сонечко.

  Вікід застиг у шоку, дивлячись на них. Він також прагнув побачити справжніх майстрів у ділі, їхню майстерність і техніку бою. Здається, це залишиться лише мрією.

  І як на зло, тут з'явилися Хонріс.

  - Злодумники? Це наша територія! Живими ви не повернетеся!

  Віїд зітхнув і вигукнув:

  - Визиваю Рыцаря смерті!

  З чорного туману з’явився той, на кого можна завжди покластися.

  - Пане, викликали?

  - Атакуй Хонріс. Це буде веселе полювання.

  - Зрозумів, господаре! Але я хочу повідомити одну річ...

  - Що ще?

  - Ми вже давно билися пліч-о-пліч. Завдяки силі нашої дружби я зміг звільнитися з-під кайданів заклинання і згадати минуле життя. Я, лицар Ван Хок з Каламору, визнаю вас своїм паном. Наступного разу Ви можете покликати мене і без намиста, я відповім на виклик.

  - Хвилиночку. Отже, я тепер можу зняти Ожельне життя? А мої окуляри досвіду?

  Якщо Рыцарь смерті не верету, то намисто без додаткових властивостей або ефектів можна було б тепер зовсім спокійно зняти.

  Насправді для Віяда не було різниці, одягне намисто чи ні. Подібно до перснів, намиста в грі була дуже цінним предметом. І дістати один з них із хорошими ефектами було схоже на спробу витягти зірку з неба.

  Найкращі намиста продавали за гроші, тому поки Віїд сам не отримає щось цінне, мрія про гарну бижутерію залишиться нездійсненною.

  Тепер Віїда найбільше дратував те, що йому доводилось постійно ділити окуляри досвіду з Рицарем смерті. Двадцять відсотків усього досвіду йде Ван Хоку!

  - Ви можете викликати мене без намиста. Я визнаю вас паном без всяких умов.

  У цій складній ситуації пролунав зітхання полегшення. Розділення досвіду більше не буде! Тепер Віід став дійсно вільним!

  Рицар смерті спокійно озирнувся на найближчих до них Хонріс.

  - Їх треба вбити?

  - Так, атакуй.

  Як тільки Віід дав наказ, Рицар смерті почав застосовувати свої вміння:

  - Смертельний клинок!

  Ніті темної енергії вирвалися з меча і вдарили у наближаєтьсяго Хонріс. Але ті були високорівними монстрами і від однієї атаки Рцаря смерті не гинули.

  У той самий час з Ван Хоком почав діяти і Віїд.

  - Святе благословення!

  З меча Агати вирвалося біле світло і охопило Віяда. Цей заклинання можна було використовувати лише п’ять разів на день, але його захист дуже підвищився!

  - Техніка сідаючого ножа!

  Вікід прибіг до групи амазонок, яких поранив заклинанням Рицарь смерті.

  - Дурень!

  - Ми, жінки-вотельниці, покажемо тобі справжню силу!

  Хонріс, наче змія, завивав руки і кинувся в атаку.

  Вік кинувся в сторону тих речей, але зброя волів наздогнати його раніше. Один з цих в’язнів обвівся навколо меча, і Віду довелося боротися за свою зброю, одночасно уникаючи атаки інших противників. Він крутився і вивертався так, що здавалося, в одну мить змінив свою професію на чарівника.

  Зрештою він звільнив меч, підійшов до однієї з Хонріс і наніс удар.

  З цього миготіння Віід більше не відходив від воєводців. Коли ці потоки були на певній відстані, вони ставали непотрібними.

  Меч Агати в правій руці і ніж Захаба у лівій безупинно наносили поранення Хонріс. Але рівень противників був настільки високим, що вони помирали лише після серії точних атак.

  Але Вікід не втрачав надії, виживати і знаходити слабке місце ворога - це його метод битви! Якщо б простий гравець рівня Віда зустрівся з таким сильним монстром, він би загинув, тому що тільки величезний досвід і ідеальне володіння тілом допомагали Віїду залишатися не захопленими батареями Хонріс.

  До цього моменту Рицар смерті переміг свого противника.

  - Уф! Молодець, здорово ти її. Славна робота, Ван!

  - Ні, сер. Мені подобається битися, - простодушно і невпопад відповів Рицарь смерті.

  Зовсім недавно він загордився у печері Басри, і його неодноразово використовували для того, щоб стати мудрішим з характером Віди.

  Разом вони вбили ще двох Хонріс, і Вііда вже було зібрався нагнутися та підібрати випали предмети, як з'явилися інші воїльниці.

  Пейл не брехав. Не можна покинутище, поки не переможеш усіх присутніх навколо амазонок. У минулому бою довелося важко, але поки друзі не прийдуть в себе, доведеться битися все з новими і свіжими амазонками.

  Плечом до плеча з Рицарем смерті, два воїни проти сотень битв.

  'Повгоди, потрібно протриматися півгодини, і вони повинні окинутись ...'

  Після першого бою здоров'я лицара впала на чверть, і з цим треба було щось робити.

  - Ван, продовжуй битися тільки з однією! Решта я беру на себе.

  - Зрозумів, сер.

  Вони кинулися в бій.

  Рицар смерті взяв на себе одну Хонріс, Віід - всіх інших. Щоб уникнути батаків, він мусив постійно брати до уваги свою позицію і позицію Ряцаря смерті. Іноді він відчував, що його удари завдали йому болю. Небезпечна гра зі смертю, враховуючи тільки свої сили.

  Бій продовжувався.

  Віід бив мечем, різав ножем і намагався отримати якомога менше ран та принаймні ману. Але як би він не вертався, Хонріс раз за разом по трохи убавляв його здоров'я.

  Настала мить, коли смужка життя опустилася нижче 100 пунктів. І тоді Віід стрибнув за спину Рицаря смерті і з усією можливою швидкістю почав накладати багато пов'язок.

  І хоча він поспішав як ніколи, до кінця перев’язки здоров’я лицарів теж було на критичній відмітці. Віду треба було негайно вступати у бій, щоб відвернути всіх противників від тяжкого дихаючого Ван Хока.

  Бій продовжувався.

  Хонріс прибували. Після кожної з цих ворожих груп, до складу яких було 3-4 збройні амазонки, прийшов новий підрозділ. І найгірше, Віід почав втомлюватися.

  Навіть такий гравець, як Віід, який має величезні для свого рівня тривалість життя і витривалість, назбирані завдяки створеним скульптурам та пропущенню протягом усієї гри ударами противників, не міг боротися постійно. Меч в його руці був зламаний, ноги стали неслухняними. Смерть підступила як ніколи близько.

  Треба було терміново щось робити.

  Ось тільки до цього моменту у Віїда і Рицаря смерті мана була повністю витрачена. Залишилося тільки одне, що може врятувати їх у цій ситуації...

  'Я правда не хотів дійти до застосування цього ...'

  Віід відскочив і дістав через пазухи банки зі спеції.

  Один з секретів справжніх кулинарів!

  - Сіль на рани! Соуси в очі! Перець і лусковий сік!

  Віід став безжалісно забивати рани противників кулінарними спеції. На легені рани - сіль! На глибокі - соєвий соус! В очі і ніс - гострі пасти!

  - А-а- а-А!

  - Ні, по... Будь ласка, тільки не сіль...

  - Очі! У мене перець в очах!

  Хонріс голосно завивався від жахливого болю, що боліло тіло. Вони швидко зменшили своє здоров’я, оскільки навіть звичайна сіль, яка впала в рани, починала безжалісно жувати. Біль був настільки сильний, що її важко описати словами.

  Секретна техніка жорстокого кулінара Віїда! Він не користувався нею раніше, бо вона вимагала дорогоцінних інгредієнтів та рану ворога. Але її можна зламати і значно зменшити здоров’я, змушуючи їх зносити жахливий біль.

  - Сіль, сіль, чорний перець! Червоний перець, маринований часник!

  Він постійно бомбардував інших Хонріс.

  'Я тут не погину. Не маю права..."

  Віід не боявся пропустити день гри через смерть. Ні, він не хотів втратити з такою важкою добутою навичками. Навіть якщо всі його навички середнього рівня знизяться лише на 5%, це буде набагато більшою втратою, ніж втрата пар рівнів.

  Віід зібрав всі позосталі сили.

  Він крутився довкола, заманював ворогів цінними спеціями. Нічого іншого не залишалося. Віід використовував усе. Навіть святе благословення меча Агати він використав за бій усі п’ять разів!

  Все так чи інакше вирішиться протягом наступних декількох хвилин.

  Поки Вінді, трохи не вмираючи, стрибав і крутився як божевільний, намагаючись уникнути атаки сильно роздратованих Хонріс, Вчитель та всі інші прийшли до себе і, трошки прикриваючи очі, заворожено спостерігали за тим, що відбувається.

  - Як він чудово б'ється...

  - Це ж Віід. Куди його не кинеш, просто так він не помре.

  - Живуче таргана.

  - Якби всі були такими, професія священика в грі стала б не потрібна.

  Пейл, Сурка, Ірен і Ромуна дивилися на Вініда, не приховуючи заздрості. Як же можна так фантастично навчитися битися?

  Не потрібно багато розуму, щоб правильно користуватися вміннями, технологіями та навичками. А ось битися так, як Віід, покладаючись тільки на прості удари і координацію тіла - це дійсно складно. Крім того, коли боїться така витривалість, то швидко падає. Ну, і говорити про те, щоб боротися в такому темпі без відпочинку з усіма новоприбулими та новими противниками взагалі не варто.

  Мейрон теж розплющила очі.

  'Нічого собі скульптор!.'

  Якщо всі лежали і заздрили, то вона не могла навіть поворухнутися від шоку. Що це за скульптор, який може так вести бій? Її здивування почало зростати ще відтоді, як він викликав Рицаря смерті.

  Вона точно знала, що він не чарівник, отже якимось чином йому вдалося захопити неймовірно цінним предметом в грі. Ще він чудово вів бій і використовував безліч різних прийомів, про які вона як репортер навіть не чула!

  Загалом, їй було, через що дивуватися.

  - Добре.

  - А він справді вдосконалював Вашу науку, Вчитель.

  Перший і другий меч холоднокровно спостерігали за усіма рухами Віда. Вони вперше бачили, як він поводиться у теперішньому бою.

  - Трохи не так, як в житті, але все одно його реакція більш ніж гарна.

  - Але мечник не тільки реагує на атмосферу, він може звикнути до будь-якої ситуації і нав'язати свій бій.

  - Хен чудово все це знає. Без розуміння основ такого рівня досягти неможливо. Хоча він ще й просовує непотрібні рухи, але в цілому бій йде добре. Кілька років навчання, і хтось сильніший за нього мені буде важко уявити.

  Насправді, МЕЧі вже давно очнилися.

  Прекрасні воїни, які звалилися п'яними... Усе це було задумкою Вчителя. Він хотів дізнатися, як Віід б'ється в Королівській дорозі. Побачити його в справжньому бою з мечем. Щоб все було чесно.

  А. Хьондо залишився задоволений.

  Якби Хен відмовився вступити в бій або був у паніці, його б це дуже засмутило. Якщо ти встав на дорогу меча, то повинен іти вперед попри будь - які перешкоди.

  Нехай Королівська дорога - просто гра в віртуальній реальності, але навіть тут дуже важливі внутрішні якості гравця. Навіть у грі неможливо досягти високих результатів, якщо покладатися лише на одні навички, без сміливості, хоробрості та наполегливості.

  Кілька людей, які бачили останні спроби Віда вижити у складній битві, вже не могли стриматися і лежати. Третій, Четвертий і п'ятий МЧІ вскочили й побігли на допомогу Віїду.

  Всі інші теж почали вставати.

  - Вогняний шар!

  - Смертельний постріл!

  - Смертельний постріл!

  Ромуна почала створювати закляття, Пейл і Мейрон практично одночасно - стріляти з луків в Хонріс. Навіть тоді ця пара могла милуватися одне одним.

  - Святий дух! Силою спаси тих, хто страждає від болю! Благословенна тривала! Хай буде сила в тілі вашому. Відновлення!

  Ірен відновила здоров’я Віда і наклала ще більше благословень.

  Ось так почалося справжнє полювання.

  Останнім часом, що четверта друзів не бачилась з Відом, вони сильно змінилися. Це вже не ті бідні гравці, які в паніці кидалися в різні сторони від простого вовка.

  Слаженні атаки зустрічали кожну нову групу Хонріс. Почалися всі зі стріл Пейла і Мейрон, потім наступала черга вогняної магії Ромуни! Після всіх цих нападів у бій вступала Сурка зі своїми кулаками. Ну, а що робили MЧі, всім і так ясно. І все це під невтомною підтримкою священної магії Ірен.

  - Ще йдуть!

  - Ого, як швидко досвід зростає!

  Могутня атака МЕЧей! Сурки і Мейрон! І Віід з Рицарем смерті!

  Хіба є щось, що може їх зупинити?

Глава 4. Оцінка.

  Після уроків Лі Хаян швидко йшла додому.

  Якби вона використала автобусом, то була б вдома вже давно. Але за автобус треба платити. Її бережність якщо і поступалася братській, то зовсім на трохи.

  Хаян використовувала автобус тільки в екстреній ситуації. Але навіть у такому разі вона вдавала, що є студенткою середньої школи. Адже квиток для них коштував на 200 вкрай дешевше, ніж для школярів випускних класів.

  Щоправда, іноді водії казали:

  - Шкільниця...

  - Да?

  - На тобі форма випускних шкіл у Теін, вірно?

  - Я сьогодні одягла форму старшої сестри.

  - Вдягнути сестричку? Зачем?

  - Щоб зустрічатися зі старшокласниками. Дядечко, у мене немає часу, давайте вже поїдемо?

  Лі Гаян робила милі ямочки на щоках, і плескала в резні. А ще вона виглядала молодшою, ніж колись.

  - Одяг сестри... Ну добре, сідай.

  - Дякую, дядьку.

  Після такої демонстрації водії просто припиняли докопуватися, а Лі Гаян з усмішкою на обличчі їхала за менші гроші.

  "Добре бути дівчиною".

  Однак у житті дівчата потребували набагато більше речей, ніж хлопцям.

  Нижня білизна, косметика і парфуми — це те, на що вони постійно витрачали гроші.

  Лі Хаян була дуже розумною. Вона вирішувала всі свої потреби за допомогою подарунків хлопців. Давала їм поради щодо поведінки з дівчатами або знайомила зі своїми чудовими подругами, за які завжди отримувала презентацію.

  Завдяки такій винахідливості вона могла заощаджувати і відкладати гроші на банківський рахунок. Вона була сестрою Лі Гена.

  - Сьогодні треба надіслати...

  Вона пішла на біг і не зупинялася, аж поки не добралась до поштової скриньки. Усередині лежали результати екзамену, які Хаян з нетерпінням чекала на останні дні. Результати екзамену Хена на отримання атестата.

  - Нарешті прийшли.

  Вона швидко підірвала лист і почала читати.

  Загальний бал більший за 360, середній - не нижче 40, Хену вдалося пройти іспит!

  - Тепер і старший братик закінчив школу.

  Лі Хаян усміхалась і плакала. Важкий вантаж, який весь цей час лежав у неї на душі, нарешті зник. Вона знала, як Лі Ген заробляв гроші. Як працював, прибирав і навіть готував у дім. Багато разів завдяки силі волі вона не могла розплакатися за обіднім братом.

  Хаян склала лист і швидко зайшла в будинок.

  Стан бабусі поліпшився, але вона не повністю нормалізувалась і далі залишалася в лікарні. Тому вони жили разом.

  Хен все ще був у капсулі. Зазвичай він завжди встигав вийти зі школи, але сьогодні вона прийшла набагато раніше.

  - Я піду додому.

  Хаян почала старанно підмітати. Витерла пил і помила посуд.

  Посуд після сніданку лежить у раковині. Ну так, брат же знову почав ходити до залу і сильно втомлюватися, як тоді.

  Час, коли Лі Ген готувався до Королівської дороги.

  Майже рік брат жив як одержимий. Він шукав і вивчав наукові роботи по віртуальній реальності. Облазив усі форуми і сайти, присвячені Королівській дорозі. У той же самий час заколюючи тіло і навчаючись володіти мечем.

  Двадцяти чотирьох годин йому просто не вистачало.

  Брат спав по 3-4 години, а в позосталому від занять час готував на всю сім'ю.

  Коли він тільки почав ходити в зал, їй було так гірко, що не описати. Хена була в мозолях, а тіло - у синцях. Він повертався додому настільки виснаженим, що важив у ліжко як мертвий.

  Тільки в ті часи її охопили непередавані сумні спогади.

  У таких випадках Хаян намагалася зайняти себе яким-небудь справою.

  "Так, приберу тут і сяду за навчання".

  Поступити до університету "Корея".

  Зараз для неї це було найважливішим.

  Хоча спочатку вона не хотіла навчатися в університеті. Адже ми можемо вчитися не в найпрестижнішому університеті, головне - не місце, а знання. Для дизайнера інтер'єра, яким вона хотіла стати, це була чиста правда.

  Але Лі Ген наполягав тільки на вступі до університету "Корея". І заради старшого брата, який так багато пожертвував, вона мала це зробити. Поступити і отримати стипендію на чотири роки навчання!

  Але навіть коли вона отримала стипендію, то не збиралася зупинятися. Вона хотіла вчитися репетиторством і допомагала учням готуватися до вузи та заробляти собі на життя.

  У цей день Хаян так і не сіла за уроки, радість настільки переповнила її, що вона побігла до лікарні втішити бабусю.

  - Бабцю! Прийшли оцінки брата!

  - Правда? І що, Хен здав?

  Бабуся виглядала виснаженою, але не могла усміхнутися з такою радістю.

  - Так! Здав! Поглянь на табель. У Хена всі оцінки високі, крім етики.

  - Ну, етика - це справа поправлене, головне, у нього голова добре працює.

  Сім’я Хена добре знала, що він пережив останні десять років.

  Бабуся все дивилася і дивилась на ці оцінки.

  - І правда, здав. Смог, поки я не померла...

  - А? Про що ти, ба? Наше щасливе життя тільки починається...

  Лі Хаян з теплотою взяла бабцю за руку.

*

  Щодня до обіду Лі Ген ходив у треніровий зал.

  Зміцнювати тіло і вчитися в Ан Хьондо - два основних заняття у його розкладі на першу половину дня.

  - О, проходи, - сказав стоїть на вході учень.

  Хен відчинив двері і на своє здивування побачив у залі величезну кількість людей. Учитель, інструктори і майже всі учні в одному пориві вигукнули:

  - Вітаємо зі здачі іспиту!

  Вони спеціально підготувалися, щоб підбадьоритись за Хена і якось відзначити цю подію. Поздоровлення лилося з усіх боків, але існували й інші висловлювання.

  - Везунчик закінчив школу, - тихо сказав один з інструкторів.

  - Колись я теж ходив до середньої школи... - Сказав інший.

  А Ен Хендо, побачивши заздрість на обличчях дорогих йому людей, з подивом запитав:

  - Та що з вами таке? Ви не ходили до старшої школи?

  - Ні. Ми покинули її заради тренування з мечем.

  Інструктори жили тільки заради одного - шляху мечника!

  А Ен Хендо похитав головою.

  - Ось, значить, чому ви такі простоваті.

  - Це...

  Інструктори були дуже ображені останніми словами вчителя і не могли зрозуміти, що таке серце.

  "Але ми хоч закінчили середню школу".

  "А ти навіть у ранньому не вчився..."

  Ось тільки у Ан Хендо була кандидатська ступінь. Відомі міжнародні установи за його заслуги перед країною присвоїли йому звання 'Почесний кандидат наук'. Хоча насправді вчитель відвідував лише дитячий садок!

  Там Ане Хьондо, ще будучи дитиною, поколов багато однолітків, за що його постійно карали.

  'У перший день навчання в школі, він побив дерев'яним мечем місцевих хуліганів ..."

  'Парні вийшли з лікарні тільки через 16 тижнів, на зразок? Від семилітнього хлопчика, який тільки був у першому класі. "

  "Після цього випадку Вчителі до кінця розгляду відірвали від навчання ..."

  Інструктори знали про це, але вирішили замовчати.

  Ан Хендо з малих років ступав по шляху мечника. Минали дні, а гідні противники не з’являлися, і йому доводилось проводити час за медитацією або грою в Го. Але навіть не маючи противників, Вчитель постійно розвивав свій розум і заколював тіло у багатьох щоденних тренуваннях.

  Королівська дорога переносила Ан Хьондо в ті далекі дитинство. Битви з могутніми ворогами - високорівневими монстрами! До нього повернулося давно забуте відчуття життя, рухаючись вперед.

  Здавалося, що дитячі мрії нарешті здійсняться...

  - Гхм... Вчитель...

  Лі Хен, трохи похитнувся і запитав:

  - Моя сестра дуже хоче поспостерігати наші тренування сьогодні. Можна?

  - Да? Звичайно, нехай заходить...

  Вчитель з легкістю дав дозвіл. З перших днів у школі всі, навіть стажисти входили до справжнього тренування з мечем. У залі часто вертілася міська дітвора, яка з цікавістю стежила за всім тим, що відбувається.

  - Ну що ж, приходимо до вправ. Усім побудуватися! - Викрикнув А і випалив на інструкторів.

  Швидко привітавши Хена особисто, Чон Ільхен та інші інструктори побудували по групі учнів.

  - Сьогодні ми почнемо зі стандартної годинникового тренування, а потім перейдемо до спарінгів.

  - Так!

  Стандартна дообедна тренування. Учні побудувалися в кілька шеренг і почали під керівництвом інструкторів виконувати серії швидких та точних рухів мечем.

  - Тоді я швидко піду за сестрою, - тихо сказав Хен, підійшовши до Вчителя.

  - Добре.

  Лі Ген квапився покинути зал і пішов за брамою школи. У них з сестрою не було мобільних телефонів, тому вони заздалегідь домовилися про зустріч.

  - Братик!

  Оскільки сьогодні була неділя і не потрібно йти до школи, Хаян стояла біля воріт школи в будничому одязі. Її спідниця ледь прикривала коліна, а коротке волосся розвіялось від вітру.

  Разом з нею прийшли і її друзі.

  - Добрий день, підійшовши і привітався з усіма Хен.

  - Привіт! Ми зустрічалися на святі, пам'ятаєш? - сказав один з хлопців.

  Лі Хен невпопад відповів:

  - Ага... Так.

  - Ну що, ти домовився? - запитала сестра.

  Хен ствердно кивнув і повів всіх в треніровий зал. Як тільки за ними зачинилися двері, всі учні в залі почали дуже бурхливо реагувати.

  - О-о, дівчата!

  - Шкільниці!

  - Нічого собі, сюди прийшли школярки...

  - Та, в спідниці, красива...

  Сталося те, чого ніхто не сподівався: у чоловічу барлогу забралася справжня жінка. Усі ті, що тренувалися раптово стали ще запопадливішими й запекліші працювати. Сила ударів і швидкість помітно зросла...

  Сьогоднішнє тренування видавалося дуже важким.

  Хен покинув зал і, оскільки витрачати гроші на автобус було шкода, побіг додому. Біг - ще один хороший спосіб підтримувати здорового тіла.

  'Я закінчив школу...'

  Лі Ген втік з посмішкою на обличчі. Так, можливо він не ходив у останні класи в школі, але тепер може усім казати, що закінчив її.

  "Бабушка, напевно, буде дуже рада. И Хаян...'

  Після того як вони залишились без батьків, Хен найбільше турбувався про свою сестру. У дитинстві вона була дуже боязкою і полохливою. Але їхня напружена сімейна ситуація не могла вплинути на неї. Хаян змінилася, стала сильнішою і наполегливішою.

  - Я не зможу завжди заміняти її батьків. Ще кілька років, і напевно все...

  Лі Гане найбільше мріяла звести сестру з надійним чоловіком, якого вона полюбить і вийде заміж!

  На весільній церемонії Хен займе місце батька, виведе наречену і передасть у руки нареченого. З дитинства він доглядав за сестрою і вже звик замінити її батьками. І коли наречений візьме свою наречену під руку, Лі Хен стане вільним.

  Він ніколи не думав, що буде після цього моменту. Щомісяця доводилось долати чимало труднощів і докладати зусиль, щоб заробити трохи грошей. Думати про щось наперед не було часу.

  Отже, коли дівчина закінчить університет і вийде заміж за гідного чоловіка, Хен зможе зітхнути спокійно й почати жити для себе.

  'Тільки...'

  Лі Хен гірко посміхнувся.

  Хаян повинна зустріти дійсно хорошого хлопця.

  З її нинішніми підрахунками вона цілком може поступити до університету "Корея" і, закінчивши його, влаштуватися на добру роботу. Такі умови, а також зовнішній вигляд допоможуть їй прокласти шлях до найкращого чоловіка.

  Але якщо на весіллі сестра виведе брата, який мало не закінчив школу, це може викликати в неї збентеження.

  'Як же мені соромно, що я такий неосвічений ...'

  Лі Ген почав хвилюватися, що його освіта стане слабким місцем у біографії сестрички і може перешкодити їй налагодити життя.

  Він утік і намагався знайти спосіб вирішення цієї проблеми. Але нічого не знаходив. І тільки на середині шляху, коли він пробіг повз центру соціальної реабілітації 'Вібрація суспільства', його осінила ідея.

  - Колись я вже проходив тут дослідження. Якщо я зможу стати там лікарем, сестра нічого буде соромитися і вона зможе мною пишатися...

*

  Останні дні доктора наук Ча Юнхі не були найприємнішими.

  Вона використала сотні методів, намагаючись повернути Чон Союн у нормальний стан. Навіть дозволила їй грати в Королівську дорогу.

  Спочатку вона думала, що гра в віртуальну реальність може змінити ситуацію з мертвою точкою. Адже, подорожуючи зі щоденних ігор, можна було загладити спогади про жахливі події.

  Ча Юнхі від усього серця хотіла позбавити свою пацієнтку від нав'язливої ідеї.

  З того моменту, як Союн почала гратися, Ча Юнхі щодня переглядала записи з Королівської дороги. Вона стежила за її психологічним станом, і це можна було зробити більш ефективно у грі, оскільки вона мусила самостійно приймати рішення, виконуючи ігри.

  У Королівській дорозі всі дії пацієнтки записували в капсулі. Звичайно, це особиста інформація, але Ча Юнхі як лікар - практикувач погодився переглядати записи.

  Перші відео з полюванням Союн надзвичайно підбадьорили її.

  - Якщо так продовжуватиметься, то вона скоро вилікується!

  І нехай Суун ні з ким не розмовляла, не сміялася і час від часу йшла в себе, але мала позитивна тенденція все - таки переглядалася.

  Всі проблеми пацієнтки лежали десь в глибині її душі. І коли вона почала полювати на монстрів, доктору здалося, що звичайне бажання стати сильнішим і добути хороші речі стане тим ключком, який відомкне розум Сон.

  Але дні йшли, а стан пацієнтки не змінився.

  Вона просто полює і полював. Билася як одержима. Шла в найбільш небезпечній місцевості і вирізала з - поміж присутніх монстрів пачками.

  І як і раніше, вона ні з ким не розмовляла.

  'Але позитивні зміни все ж переглядаються ...'

  У неї з’явився близький друг - інструктор фортеці Серабург. Союн здружилася з ним під час занять у тренуванні. І нехай вона просто обідала з ним, вислуховуючи промови, це все одно було величезною подією.

  'Реагує, нехай і ледь помітно ...

  У полюванні на монстрів теж бачилися позитивні моменти.

  Люди, які зачаровуються в собі, стають більш прихованими і підозрілішими. Іноді навіть поводяться, як наївна дитина з манією величності. Але стан Союн ще не був таким запущеним.

  Коли люди приходять у себе після сильного стресу, то часто трусять або починають чогось боятися. Щоб подолати такі остаткові стани битви з монстрами могли виявитися добрими ліками.

  - Уф, але до якогось видимого результату ще дуже далеко.

  Ча Юнхі зітхнула.

  Покинувши фортецю Серабург, вона вирушила до південних земель і там продовжувала наполегливо полювати.

  "Що ж може її розгальмувати?"

  Чон Союн була для неї не просто пацієнткою, але й майже молодшою сестрою. Вони познайомилися одне з одним ще в дитинстві, коли їхні батьки часто відвідували одні одних. Маленька дівчинка пам’ятала її своїми усмішками і вічними стосунками з нею як зі старшою сестрою.

  Але тепер це зовсім інша людина. Ча Юнхі від усього серця бажала повернути до життя ту, справжню світлу Союн.

  На превелике здивування лікаря, в записах були також незвичайні події, такі як загадкова статуя у селі Беран.

  'Це ж вилита Союн! Можливо, вона навіть не зрозуміла в такому стані, що схожа на заступницю села, богиню Фрея..."

  Юнхі ясно побачила риси обличчя пацієнтки в статуї Фреї. Її гарна усмішка, яка з дитинства приводила Чо Юнхі в замішання.

  Соун продовжувала полювати і просуватися далі на південь Розенхайма. Щоправда, з часом дедалі більше гравців навколо неї хотіли полювати в тих самих землях, де і вона.

  'Більше не можу тут перебувати ...'

  Союн вирішила покинути південь королівства.

  Вона почала грати в центрі континенту, поступово просуваючись все далі у сторону Розенхайма. Але, зайшовши на південь, вона відчула, що більше не буде вільних від гравців земель.

  'На схід... Туди, де немає людей...

  Сун вирішила відправитися на Землю Відчая.

*

  Повідомлення про будівництво пірамід стали головними новинами Королівської дороги. Головні чутки поширилися від людей, які безпосередньо зайняті в роботі над усипальницею.

  Майже відразу після того, як піраміди з’явилися на веб-сайтах, до Віду надійшло кілька журналістських команд з різними інформаційними портами. Вони хотіли закарбувати всі етапи будівництва пірамід, від первісної задумки до результату.

  Звичайно, репортери могли коротко розповісти про всі етапи будівництва пірамід. Однак вони хотіли зробити зі завдання справжню подію. Показує емоції гравців, їхню працю, завдяки якій з'явилася піраміда. І зробити це потрібно від самого початку, з моменту приєднання людей до завдання: адже так писалася історія!

  Піраміда — це праця тисяч людей!

  Продюсери телеканалів вже думали про створення передачі, в якій відомі актори і ведучі будуть будувати свою піраміду. На їхню думку, глядачам буде дуже цікаво чи вдасться здійснити таке на перший погляд нереалістичне завдання комусь ще.

  - Даємо тисячу доларів.

  Якщо Ви погодитеся працювати тільки з нами, дамо дві тисячі!

  Щодня Війду домагався подібних пропозицій, але він відмовлявся. Проте одного разу прийшло запрошення, яке дуже відрізнялося від усіх минулих. Міністерство освіти Кореї хотів запустити рекламу навчальних програм і залучити піраміду.

  Вони запропонували сім тисяч доларів!

  Віід погодився.

  Полювання в Ущельї Хонріс з кожним днем ставало все більше й менше.

  Хоча більшість людей не були звичайними воїнами або паладіновами, а також гранувальники могли швидко виснажувати своїх воїнів і заробляти багато досвіду. За останні кілька днів рівень Віди виріс на 7 і тепер став 266-м.

  Мені було дуже приємно битися з МЧами. Він би продовжував полювання, але на той час будівництво піраміди наближалося до кінця і волі-неволів довелося бути присутнім.

  У момент, коли було поставлено останній камінь перед Віідом вискочило повідомлення.

  Дзінь!

  - Закінчили!

  - Ура!

  Незліченна кількість гравців навколо піраміди радісно закричала.

  Уперше в такому королівстві зібралося так багато людей. Кожен з присутніх переніс або добув як мінімум по одному-дві кам'яних блоків і вклав свою толіку праці та піт у будівництво присипальниці.

  Вікід пішов у королівський палац.

  Усипальниця готова, тепер залишилося лише відрахуватися перед королем і отримати нагороду.

  Вони зустрілися, як і минулого разу, в залі палацу. Король виглядав ще старшим, і це показало, що хвороба тільки посилювалась.

  Вікід, дотримуючись етикету, схилив коліно.

  - Ваша Величність, - почав він говорити, але тут же був перерваний королем.

  - Встань! Названий майстер заслуговує більшої поваги. Крім того, увесь цей етику створюють незручні умови.

  - Ні, Ваша Величносте.

  Віід не збирався вставати, але Сіодерн дав наказ лицарам, і ті силою підняли кроквивого скульптора. Віід помітив, що ставлення короля до нього і його промову сильно змінилося з їхньою останньою зустріччю.

  - Дякую. Завдяки тобі у мене є місце, де я зможу знайти спокій і нарешті відпочити. Ти великий скульптор. І мені дуже цікаво, про що ти думав, коли підводив усипальницю.

  - Під час будівництва я думав про труднощі, які ви пережили, про ваше життя.

  - Да... Я знищив багато ворогів заради захисту королівства. І тепер, після смерті, я потраплю в найнижчі місця для мук уічних.

  - Ні, Ваша Величносте. Ваше життя пройшло як феєрверки. Той, хто не боїться вогню і намагається його зловити, може отримати опіки. Ви ж просто спалювали себе, щоб освітлювати все навколо. Ваш яскравий вогонь зігрівав і охороняв Розенхайм довгий час, тепер же Ви зможете відпочити в комфортному місці і побачити, як буде процвітати ваше королівство.

  Король Сіодерн, почувши ці слова, залишився задоволений.

  - Я зовсім не шкодую, що доручив це завдання скульптору, чиє ім'я було на устах у стількох людей. Ти підготував для мене чудове місце, на яке я навіть не чекав. Отримай обіцяну нагороду.

  П'ять рівнів і 2930 очок розташування королівського будинку!

  Король продовжив промову:

  - Всі інші, хто брав участь у збудові присмачени, так само отримають хорошу їх нагороду. Твої вчинки перед королівським домом величезні, і ми хочемо віддячити тебе. Чого ти хочеш?

  Ось і настав момент, який Віід багато разів прокручує в голові. Момент, про який він так мріяв.

  '2930 очок... На них можна взяти рідкісний або навіть унікальний предмет з королівської скарбниці.

  Меч Агати був хорошим предметом. Він підвищував свою віру, відновив здоров’я і навіть використовував благословення п’ять разів на день. Але незважаючи на всі ці бонуси, меч, викладений в ордені Фреї, мав понижений параметр урона.

  Віід хотів меч!

  Найкращий з можливих.

  Але йому потрібно було думати про виконання вже набраних завдань...

  'Найкращий меч у світі не допоможе мені в Землях Відчая'.

  Віід прийняв рішення і сказав:

  - Ваша Величність, я отримав завдання від ордену Фреї. Незабаром мені доведеться боротися з некромантами, які вірили в темного бога Велзевула. Орден дізнався, що Землям Отчаяніє готується щось погане, і моє завдання - розібратися з цим до того, як некромани встигають накопичити свої сили. На жаль, я не маю достатньо людей для виконання таких відповідальних завдань. Тому я хочу здійснити задумане разом з хоробрими воїнами королівства Розенхайм.

  Король уважно вислухав Віаду і суворо похитав головою.

  - У Землі Відчаяння... Я чув, що там живуть біженці, зігнуті зі своїх земель в епоху розбрату і воїни з темними ельфами. Протягом свого правління я два рази відправляв війська у ті непривітні землі, але жодна людина не повернулася. Саме тому я наказав звести високу, міцну стіну, щоб запобігти вторгнення злих сил на мої землі.

  - Ось, значить, як...

  Лише тепер він почав розуміти, що це місце навіть у небезпечній провінції Морта!

  Але не час здаватися. Завдання - це пригода. І поки життя не доведе, що виконати його неможливо, Віда ніщо не зупинить. Як сказано, 'краще зробити і шкодувати, ніж жаліти, що не зробив!'

  Сіодерн тихо продовжував говорити, поки Вікід надихався думками.

  - У такому небезпечному місці, де тобі потрібні вірні люди. Я дам тебе солдат. Але прошу їх поважати і не руйнувати у безглуздих битвах.

  Доведеться витратити окуляри розташування королівського будинку на воїнів. Рішення, яке Війду довелося прийняти буквально зі сльозами на очах.

  'У будь-якому випадку, йти тільки зі священиками в надії на диво - чисте самогубство. Виконання завдання важливіше будь-яких унікальних предметів..."

  Але навіть прийнявши рішення, Віід не міг не спробувати "вициганити" що-небудь цінне.

  - Я так ніжно ставлюся до спогадів про королівство Розенхайм, - почав говорити він, що дуже хотів би отримати на пам'ять щось корисне. Якщо Ваша Величність не проти, меч був би ідеальним предметом.

  Вірні слова, підібрані у відповідний час.

  Король кивнув і наказав одному з радників відвести скульптора на треніровий двір.

  Під час подорожі Вікід підбирав тисячі причин, щоб узяти якомога ліпшу зброю з зброярні. Він пригадав собі, як полював у Литвартській логіці, коли отримав завдання в провінції Морта. Скільки всього довелося перенести, щоб в кінцевому підсумку дістатися сюди і отримати нарешті можливість взяти щось дійсно цінне.

  Пройти через усі ці муки і витратити всі окуляри тільки на армію солдат?

  Ні! Віід повинен був взяти хоч скільки-небудь цінний предмет для себе.

  Порадник привів його до великого подвір’я, де тренувалося багато воїнів.

  Король має право на те, щоб ви обрали лицарів і солдатів для виконання завдань у Землях Відчая. Відберіть їх самі.

  Очі Віїда втікали від побаченого. Начищені до блиску обладунки Розенхайма випускали м’яке світло. Їхні коні були настільки чистими, що так добре доглядали за ними.

  Після того як з’явилися вікна повідомлення, на грудях почали загорюватися різні цифри.

  'Ага, вони, мабуть, відраховуються з моїх балів розташування'.

  Кожен лицар або воїн, який був доступний для вибору, мав свою ціну. Вибір треба було робити продумано, витрачаючи цінні окуляри на справді потрібних воїнів.

  Спочатку він уважно оглянув лицарів.

  На подвір’ї їх зібралося кілька груп. Тут були Алі лицарі, які славилися своєю силою, Білі рицарці, що славляться магією, і прості гвардії, котрі підкорялись особисто королю. Останні мали 280.

  Віід вирішив зупинитися на них. Ті, хто служить королю - найкращі солдати королівства.

  'У таких небезпечних землях потрібна хороша підтримка...'

  Віід підійшов трохи ближче і побачив цифри на грудях лицарів. Вони починалися від 30, а в деяких випадках досягали 50-100 очок за людину.

  Система завдань і очок розташування в Королівській дорозі - одна з причин зменшення влади гільдії у грі. Тепер одинокі або прості групи гравців могли виконувати завдання і копіювати окуляри розташування королів та інших сил Королівської дороги. І в будь-який момент, коли знадобиться допомога, наприклад, для виконання завдань, їм тепер не потрібно було шукати гільдію і жалібно чогось просити. Гравці отримали можливість найняли армію у короля або аристократів.

  В якийсь момент, пересуваючись по подвір'ї, Вікід дістався до кутка, в якому була складена купа різноманітної зброї і озброєння. Мечі, списи, сокири, цибулі, дубини, булеви - всього й не перерахувати.

  Лише декілька мечів набирала більше як сто. І звичайно ж, над кожним предметом Віід бачив цифри з окулярами розташування.

  За старі і проржавілі мечі просили небагато, лише 2-3 бала. А ось за ті, що виглядали більш-менш пристойно, ціну просили вже побільше, від 1500-2000.

  Якщо набрати забагато воїнів, то отримаєш погану зброю; якщо взяти хороший меч, буде мало солдат. Непростий вибір став перед Віїдом.

  'Мені з такою важко дістались ці окуляри... Не можу ж я їх просто так витратити тільки на воїнів".

  Якщо в битві НІП загинув, то він назавжди зник. Але навіть якщо за час виконання завдання ніхто не загине, Віду все одно доведеться повернути всіх воїнів назад. Зате зброю можна буде використовувати і після виконання завдання. Або навіть продати за готівку.

  Після серйозних роздумів Віід вирішив обрати десять королівських гвардійців. Коли він відбирав їх, то відразу давав їм ім'я, створені на свій лад:

  - 51-й, 53, 55-ий, 56-ій, 58-ей, 59-тому, 60-ой, 98-ю, 99, 100!

  Звичайно, Вііда буде ще довго пам’ятати імена та обличчя лицарів, на яких пішли важкі окуляри розташування.

  - Схоже, король цінує Вас, тому я буду підкорятися.

  - Мені це не дуже подобається, але я не можу противитись наказу короля і піду за вами.

  Рицарі нічого не приховували. Прямі, грубі і незадоволені висловлювання посипалися на Віди, але він їх проігнорував і продовжував збирати вже простих солдатів та молодих лицарів королівства. Після чого розпочався вибір зброї.

  'Надо підібрати найкращий з можливих мечів, і все, що залишиться, витратити, наймаючи солдат. Не можна, щоб мені не вистачило окулярів на приємний зброю'.

  Спершу він розглянув зброю, яка вдивляється у очі своєю оздобленням та прикрасами.

  - Один баласт. Для битв абсолютно не придатна, тільки якщо перед дівчатами пофарбуватися'.

  На жаль, у виборі не дозволялося перевіряти свої предмети. Тож Віду нічого не залишалось окрім того, щоб прислухатися до своїх інтуїцій і досвіду.

  Також добре, що Смурен у вільному місті зміг оцінити свою зброю і навчитися визначати якість об’єкта за зовнішнім виглядом. Крім того, він допомагав виготовляти предмети досвіду в кузнічному мистецтві.

  Віід намагався знайти меч з найбільшим змістом міфріла. І коли такий потрапив на очі, він з невеликим сумнівом вибрав його.

  - Ідентифікація!

  - Досить непогано.

  Віід вклав 1700 очок у обраний меч і залишився задоволеним. Нехай ефекти і були гірші, ніж у меча Агати, але в нього було значно вище від зброї. А якщо додати до цього можливість заточувати, то такий меч стає набагато привабливішим від будь - якої іншої зброї, що у Вііда було раніше.

  Після меча у нього залишилося 541 місця, які він також збирався розправити на найм королівських воїнів. Вікід продовжував гуляти подвір’ям і несподівано помітив знайомі обличчя.

  - Командире!

  Беккер, Хосрам, Дейл і Бурен. Солдати, з якими він разом полював у логіку Літварт. Старі друзі.

  - О, а ви якими ж тут долею?

  У околицях столиці чимраз частіше трапляються випадки нападу на простих громадян, і нас відкликали для патрулювання та полювання на монстрів.

  Четверо воїнів вже давно стали офіцерами і командували своїми солдатами.

  - Ми вірили, що Ви коли-небудь повернетеся.

  - Так, ми так раді знову побачити Вас, командире!

  Бурен і Дейл не могли стримати своєї радості. За час полювання в лігві вони сильно співпрацювали з Відом і дійсно дуже зраділи несподіваній зустрічі.

  Віід думав, що йому неймовірно пощастило.

  У майбутньому йому стануть у пригоді воїни, на яких він може покластися!

  - Я вибираю вас. Давайте, хлопці, збирайтеся, нам доведеться добре попрацювати.

  Віід вибрав Бурена та інших, а разом з ними і чотири сотні простих солдатів. Після цього у нього залишилося тільки 3 очка розташування королівства.

  Порадник уважно подивився на всіх вибраних воїнів і сказав:

  - Хотілося б, щоб Ви повернули всіх лицарів і солдатів в цілості.

  Віід вирішив замовкнути. Як би безсердечно це не звучало, але воїнів він вибирав для участі в боях. Перед ними стояло багато боїв з небезпечними противниками, і в уяві Віда втрати були неминучі.

  Звичайно ж, Віід не буде губити з такою тяжкою працею найтяжчих солдатів, але він також не збирається скидати пилку.

  Однак радник продовжив:

  Якщо ви збережете життя солдатам, то королівський будинок знову визнає ваші заслуги. А якщо повернете досвідченішими і сильними воїнами, то король та інші аристократи будуть дуже щасливі.

  Висловлювання радника можна було перекласти як обіцянку відновити всі витрачені на кожного цілого солдата окуляри розташування і збільшити окуляри за всіх воїнів, що підвищив свій рівень у майбутніх битвах.

  'Охо-го... Якби я знав заздалегідь, то набрав би якомога більше солдатів ...'

  Під кінець двобоїв на подвір’ї Віід помітив Дока, інструктора з тренірового залу; він не так давно його підвищив і навчав лицарів у палаці. А також лицаря Мідвейла, з яким Від відправлявся в лігво Литварт. Однак йому не вистачало місця на першому чи другому очок. І взагалі, за кожного з них треба було віддати більше очок, ніж за найдорожчого лицаря.

  "Жаль. Ну, сподіваюся, можливість ще представиться'.

  Віід закінчив свої справи у палаці і вирушив з набраними воїнами до ордену Фреї.

  Там його вже чекали вищі церкви.

  - Ви підготувалися до походу? - запитав одного з старших священиків.

  - Так, - коротко відповів Віід.

  За його спиною стояли лицарі, Бурен, Беккер, Хосрам, Дейл і більше чотирьох сотень простих солдатів. Рицарі, офіцери та інші були трохи напруженими, адже вони не думали, що їм дадуть таке відповідальне завдання.

  Навіть королівські лицарі рідко виконували такі складні завдання.

  Первосвященик сказав:

  - 50 священиків, які обіцяли Вам, чекають на телепортування.

  - Ми вас проводимо.

  Священики ордену Фреї. Вікід привітав усіх і уважно оглянув. Перед ним стояло багато бородатих чоловіків в рясах, але як не дивно, жінок-священиць було набагато більше. Усі вони були вилитими красунями.

  Прості солдати на них дивилися широко відкритими від подиву очима.

  - Ого!

  - Командире, хоробрості додалося!

  Бойовий дух Беккера та інших воїнів лише від одного погляду на дівчат піднявся до неба.

  На чолі всіх Віід піднявся до телепорту. І хоча армія за його спиною виклала велику, командувати він зможе тільки 50-ю священиками Фреї. Королівські лицарі, Бурен, Беккер та інші будуть самостійно оцінювати ситуацію і діяти.

  - Нехай благословить вас богиня Фрея!

  Первосвященик та інші молились, і ворота телепорту засвітилися.

  Коли світло погас, Віід і всі інші вже перебували дуже далеко від королівства Розенхайм.

*

  Піраміда стала одним з найвідповідніших місць королів царства Розенхайм. Щодня туди приходило близько 40 000 осіб.

  Звичайно ж, багато хто приходив туди не милуватись витвором мистецтва, а отримати ефекти від статуї Лева-сфінкса.

  - Вау! Здорово.

  - Справді. Треба ж, зробити тут піраміду...

  - Я бачив ролик про будівництво. Це було дійсно круто, тільки через це я сюди і прийшов.

  Проте, на здивування всіх людей, які вперше прийшли до піраміди, вони побачили там не тільки знамениту фігуру Лева-сфінкса, але й інші скульптури: косулю, кенгуру, оленя, зайця та інших низькорівних монстрів з дуже сумними мордочками.

  Подивившись на ці скульптури, багато гравців почуваються винними через те, що вони спочатку ловили та прорізали безліч беззахисних травоїдних тварин.

  Тому не дивно, що після того як люди прочитали напис на кожній скульптурі, вони тягнулися в кишені та рюкзаки.

  Всі, хто прийшов, клали по медицину або срібній монеті.

Глава 5. Село вигнаних.

  Як завжди, Лі Ген прокинувся і почав займатися своїми звичайними справами.

  Перш за все він відвідав сторінку Асоціації темних геймерів і почав читати останні повідомлення.

  Як і говорив Цою Чжунхун, на веб - сайті було багато інформації про завдання, підземелля, ремесла та навіть торгові шляхи. І звичайно ж, оскільки тут збираються темні геймери, інформація про предмети публікувалася найбільше.

  Хен мав доступ до « C » і міг переглядати відповідні повідомлення.

  - Сьогодні знову нічого особливого немає.

  Він шукав будь - які згадки про незвичайні предмети! І хоча Ген мав середній рівень доступу, він все одно набрав цікаву інформацію. Часто це були повідомлення гравців з тим же рівнем доступу, які розповідали про свої пригоди, секретні завдання і нагороди за них. Такі повідомлення стали популярними і швидко переміщалися у недоступні для читання розділи.

  Хен намагався застати ці моменти.

  За день на сайті Асоціації розміщувалося близько 3-4 повідомлень подібного плану. І якщо ви уважно стежите за всім, можна було встигнути прочитати до того, як їх кудись перенесуть.

  Однак сьогодні він лише знову марнує свій час.

  'Ну і добре. Все одно у мене окуляри практично закінчилися...'

  З запису, яким користувався Хен, щоденно робили окуляри. Це відбувалося під час перегляду кожного повідомлення. Асоціація темних геймерів волі-неволю змушувала розміщувати корисні повідомлення і заробляти за них окуляри для перегляду іншої інформації.

  Хен встав зі стільця, потягнувся і швидко спустився в приходжу. Там він накинув легку куртку, взяв кошик і вийшов з дому.

  Щоранку після заряду й перегляду повідомлень на різних сайтах він відправлявся до ринку, щоб закусити їжу.

  - Добрий день.

  - О, хлопець, ти сьогодні раніше прийшов. У мене є свіжа риба-сабля. Віддам тобі подешевле.

  - Дякую.

  Хен щодня ходив на базар, без винятку. І всі його торговці, звичайно ж, знали про нього.

  'Ось дотошний!'

  "Жадюга!"

  Навіть купуючи одну рибу, Хен був дуже вимогливим. Завжди впізнавав, де її спіймали. Я перевірив свіжість, оглядаючи очі та рот. Він помічав все, аж до того, як були викопані гачки.

  Торговці на ринку вже звикли до клієнтів, які зовсім не обізнані з свіжістю риби. Однак Лі Хен розумів усе і не боявся торгуватися. Він чудово знав всі ціни, і пропонувати йому щось дорожче - це найбільша з можливих помилок!

  До того ж Хен ніколи не шукав дешевих продуктів. Щоранку він готував сніданок для сестрички і купував тільки найкраще з можливого.

  Сьогодні перед сестрою він поставив тарілку смачної рибної похлебки в соєвому соусі.

  - Дякую, братику. Все, як завжди, дуже смачно. Я побігла до школи!

  - Добре. Обережніше в дорозі.

  Коли сестра йшла до школи, настав час Хен присвячував собі.

  Лі Хаян готувалася до вступу в « Корея » і збирала всю можливу інформацію. На веб - сайті університету вона з подивом дізналася, що існує багато способів потрапити в стіни вищого навчального закладу. Але її увагу привернуло лише один варіант - для професійних геймерів.

  Віртуальна реальність давала людям можливість здійснити свою мрію.

  Тут не було інвалідів чи кордонів для мандрівників.

  Після виходу Королівської дороги знизилась кількість фірм, а після них і факультетів туризму, перевезень та інших. Але на їхнє місце прийшли школи, пов'язані з іграми.

  Лі Хаян добре знала, що́ допомогло їм вибратися з бідності. Гроші за ігровий персонаж брата, який він продав.

  - У Гена немає нагород, але зате є записи про продаж персонажа, може, і це піде?

  Нехай запис про продаж і не є нагородою за ігрові досягнення, але в університеті він може бути добрим аргументом.

  Тим більше що розуміння предмету Лі Гена на найвищому рівні. Під час річної підготовки до Королівської дороги Ген дослідив усі доступні наукові праці про віртуальну реальність

  Мабуть, він знав про віртуальну ігрову реальність більше, ніж будь-який студент на навчальному курсі в університеті.

  - Може і вийде.

  Лі Гаян оплатила свої заощадження, щоб купити офіційні документи для пошесті і заповнила їх від імені Лі Гена!

*

  Земля Відчаяння.

  На аматорській карті, написаній гравцями, були величезні і заповнені порожньою невідомістю землі на сході від королівства Розенхайм та Британської конфедерації.

  Про цей район було дуже мало достовірної інформації. Ті небагато сміливців, що вирішили піти вглиб, гинули через день-два від постійних нападів монстрів!

  На картах продавців про ці землі писали тільки одне: 'Якщо ви шукаєте справжнього Відчая, то ті землі для Вас".

  Це дуже вірна і певна характеристика такого небезпечного місця.

  Вііда і всі наступні за ним НІПи з’явилися в просторій печері, схованій у пагорбі. Вхід був майстерно замаскований великим каменем, і якщо не направлятися прямо сюди, знайти його - нелегке завдання.

  - У-у-ву-У-о!

  Тільки - но він з’явився, то відразу почув пробуючих до мурашок виття вовків.

  'Невпевнено...'

  Прибуваючи в незнайомий регіон, ми завжди повинні бути якомога обережнішими. Навіть НІПи це знали. Але Бурен і Бейккер, здавалося, спростували це залізне правило.

  - Коли командир з нами, нічого турбуватися!

  - Ми віримо в Вас, командире!

  - Давайте швидше підемо подивимося, як Ви виріжете всіх монстрів одним помахом свого клинка!

  - .... - Тихо зітхнувши, Віід наказав воїнам: - Чекайте тут. Організуйте харчування, нічліг і караул. Чекайте мого повернення.

  - Так! Ми зрозуміли...

  На щастя, місто було безпечне. Заздалегідь продумавши перші кроки, він закупив їжу на місяць для своєї маленької армії.

  Вікід трохи поглянув, як воїни організовують табір, а потім не поспішаючи вийшов назовні на першу розвідку.

  Нагорі дув сильний, що пронизує вітер.

  Він кілька разів летів униз і піднявся на пагорб, озирнувся навколо.

  На широких луках тремтіла трава. Зелень, що кружляв одна за одною, притягували на берег і не хотіли відпускати так рідкого гостя.

  - Красиво...

  Під дією вітру трава рухалась лише в одному з них — ритмі, який фіксував страхітливу назву цих земель.

  Вікід оглянувся.

  На схід від пагорба, на якому він стояв, висіла гірська пасма. Не найвища, не дуже гарна, але дуже довга.

  - Наскільки я пам'ятаю карту, це гірський ланцюг Юрокіна?

  Карта Версальського континенту від невідомого творця. Якщо вірити їй, то в Землях Відчая існувала тільки одна гірська гора Юрокін.

  Місце, де живе безліч гігантських монстрів!

  А на вершині гірського ланцюжка Віід побачив високу кам’яну стіну і форт. А в самому центрі висів храм ісиня-черного кольору.

  'Це воно ...'

  На такій відстані було важко щось розгледіти, але там висіла статуя Вельзевулу. Храм темного бога, збудований некромантами Берекена Демоффа.

  - Чвеі-и-ик!

  Раптом роздався дивний звук. Вікід швидко впав і намагався стати якомога менш помітним.

  Вдалеку з’явився у сталевій досці орк. Він тримав глефу в руках.

  Від одного виду монстра настрій Віда швидко піднялася.

  - Хм, хоч щось почало прояснюватися. Можливо, як і раніше, підняти рівні воїнів мисливцями на орків, а потім вже піти на штурм храму темного бога. Трохи попрацювати, і завдання закінчиться навіть раніше, ніж я думав.

  Розгоряюча надія в грудях.

  - Я ніколи не відкину. Не буду боятися ворога. Орки так орки.

  Приблизно тоді ж, коли Віід підняв свій рівень до 200-го, він спіймав одного загубленого і жадібного до скарбів орка. Він був схожий на людину, дуже великого, зеленого і потворного чоловіка з зубами.

  - Радий зустрічі, старий знайомий! - Тихо пропел Вінд і повільно попрямував в напрямку своєї мети.

  Він прагнув швидко зловити першого монстра, поклавши початок великому мисливству і штурму темного храму!

  - Тш-тш!

  Дерева й чагарники, що височіли біля підніжжя гірського пасма, захиталися.

  Тільки готовий до атаки Віїд застиг на місці.

  Гора Юрокіна рухалася!

  Звоювати дерева і кущі ступила величезна армія орків!

  На очах Віяда було декілька тисяч вбраних у обладунки орків. І він не знав, чи вся це армія. І хто б міг йому розповісти про це?

  - ....

  Віід прибрав меч і навіть затамував подих.

  'Вампірів хоч не так багато було. Просто величезна кількість орків.

  Армія заполонила все довкола, і що найгірше, вона всього лише розпугувала інших, ще більш грізних монстрів.

  Внаслідок цього Віду довелося втиснутися у землю і довго чекати, поки орки пройдуть повз нас. Тільки коли грімання півчищ монстрів затихло десь далеко, він наважився підняти голову.

  Він оглянув гори Юрікіна, тому змінив свій погляд на захід. З нового пагорба околиці добре роздивлялися, і він помітив щось цікаве. Стіну. За якою було збудоване людьми прикордонне поселення!

  Вікід побачив, чи немає поблизу ще інших монстрів, і потихеньку пішов до неї.

  Коли Вікід підійшов до воріт, перед ним з’явилася майже позабута звістка. Вперше після Могила карлика в горах Баркху.

  "Значить, я перший".

  Ще не було жодного хороброго чоловіка, який міг зайти так далеко на схід у землі Відчая. Існувало багато гравців, які не шкодували свого життя на дослідження нових земель, але Землі Відчання були настільки великі, що ніхто з них так і не дістався сюди.

  Тут жили заслані майже з усіх королів Версальського континенту. Майже всі вони були міцними, мускулистими чоловіками з великою кількістю шрамів на тілі.

  Якби Вікід не знав історії цих людей, то міг би припустити, що тут живуть люті варвари.

  Усередині стіни, на його здивування, було збудовано близько трьохсот дерев’яних будинків.

  - Прийшов чужинець.

  - Вперше бачу його.

  Усі селяни намагалися уникати невідомого мандрівника. Але Віада це не зупиняло.

  - Добрий день.

  - Мабуть, ти нічого не знаєш про нашу фортецю. Ми живемо в дуже небезпечному місці і не збираємося витрачати свій час на порожні розмови з тобою.

  Вікід намагався заговорити знову і знову, але люди швидко зникали, нехтували ним або навіть грубо поводились.

  - Валив би ти звідси, поки цілий. Ми пам’ятаємо, хто вигнав наших батьків.

  У форті Віїда не визнавали.

  'Напевне, це село повністю відрізане від усього решти континенту, і моя популярність тут - порожній звук'.

  Але Вікід не був би самим собою, якби так просто здався.

  Він став звичайним способом налагодити стосунки: підпалив вогнище і смажив його прихваленим кабаном.

  - Підходьте і куштуйте м'ясо, воно настільки смачне, що неможливо відірватися. Повністю безкоштовно, так що їжте вдовольно! А ще я виготовлю для вас прекрасні скульптури будь-якого з тварин.

  Віід вдарив по своєму найціннішому апетиту! Хто може відмовитись від гарно приготованої страви, а також безплатного?

  Однак вони не зважали на всі його зусилля, а дехто навіть розлютився.

  - Ти глузуєш з нас?

  - Ми також вміємо готувати.

  - Так і пережив навіть десятиденний голод, добрий воїн не втратить свою гордість. Видно, чужакам це невідоме.

  - А-ха-га, а скульптури... Кому вони взагалі потрібні?

  У селі вигнанців всі люди були чудовими воїнами.

  Незважаючи на всі зусилля Віда, жоден з них навіть і близько не підійшов. Ті, хто вставав у далечінь, просто перекидалися фразами і насміхалися з нього.

  Вікід продовжував старанно смажити кабана, не звертаючи уваги на глузування та загрозливі погляди.

  Ще ні разу кулінарія або скульптурна майстерність не підводили його. Усі, хто їв їжу, обожнювали її страви. Так само й скульптури часто приносили добрі результати.

  Одного разу він вирізав букет гарних квітів для гравця Волка, який збирається зізнатися в любові дорогою йому дівчині. Скульптурні здібності завжди приносили користь.

  "Відимо, вони зовсім не розуміють мистецтва... Ех, дикі люди'.

  Віїда не засмутила людей.

  'Не впервою мене ігнорують. Я звик уже...'

  Він добре пам’ятав, як працював у дитинстві на фабриці.

  У 14 років Хен працював на вовсю і розпарував шви у дуже душному й курній кімнаті. Важка і монотонна робота, яку йому дозволяли залишати на обід. Хен страшенно заздрив, дивлячись в обідній час на ті що проходять повз веселих, щось жують школярів.

  У той час він також був для всіх чужинцем. Але це не зламало його, а лише загартувало і спонукало вирости на зло всім.

  Віід завершив приготування кабана і, не дочекавшись жодної реакції, обережно поклав все назад у сумку та попрямував далі розмовляти когось з жителів фортеці. Він вважав, що серед усіх НІПів знайдеться хоч один, який погодиться поговорити.

  І Віід не помилився. Один молодий чоловік, який присів на землю і уважно досліджував щити, дивлячись на нього, сказав:

  - Опа, чужак! Раз ти зміг дістатися сюди, значить у тебе є якісь здібності.

  - Догодився куди? - запитав Віід.

  - Ха, ти навіть не знаєш куди потрапив?

  Завдяки карті я знаю, де люди живуть, але в мене немає інформації про це.

  - Ну, і ми про тебе нічого не знаємо. Це ж село з'явилося тут за часів Хаоса. Чув щось про той час?

  - Так, правда, небагато.

  - Це були часи, коли всі божеволіли і лютували. Наші батьки прийшли на ці землі і боролися за своє життя. Чесно кажучи, спочатку вони хотіли битися, але у них не було зброї. Їх прогнали сюди, не давши і рукоятки меча...

  Перед очима Віда почали з'являтися відео-фрагменти із історії поселення.

  Багато солдатів зі списами та мечами гналися в далекі краї бідних і знедолених. Гналі в землі, заповнені безліччю небезпечних монстрів...

  - Спочатку кількість людей, висланих сюди швидко скоротилася. Залишилися тільки найживаніші. Гхм! Я б розповів тобі далі, але, на жаль, зайнятий.

  - Занят? Чим?

  - Ну, якщо ти ще не втратив можливість бачити, то вже повинен був помітити цей щит. На жаль, він зіпсований і мені терміново потрібен інший. Можливо, ти зможеш зробити мені невелику послугу?

  - Так, допоможу, чим зможу.

  - Добре. Цей щит треба віднести одній людині, а потім взяти новий. Він тримає велику кузницю в селі.

  Дзінь!

  - Я принесу новий щит.

  Вікід вважав, що перед виконанням завдання треба завжди збирати максимум інформації. Він отримав у руки міцний, важкий щит.

  - Ну що ж, подивимося? Ідентифікація!

  На щиті було багато тріщин, в яких накопичувалась бруд, через це визначити цінність за його зовнішнім виглядом не виходило. Під час подорожі до кузні він переглядав інформацію про предмет.

  Село було маленьке, тому знайти кузню виявилося досить легко. Однак Кокіна не підходила відповідно до опису. Маленька пічка і наковальна кімната, де висіли кілька мечів та іншу зброю, — це те, що побачив Віід. Єдине, що всередині було великим, - це бородатий і м'який коваль Руїл.

  - Вперше зустрічаю тебе, чужак.

  - Я прийшов на прохання Кокуна.

  Оскільки стосунки з жителями фортеці у Віїда були дещо неважливими, він вирішив взяти на себе ініціативу. Але всі ці почуття були марними.

  - О, заходь. Я відчуваю, що від тебе йде запах металу. Я люблю вогонь, тому і став ковалем. А з якої причини навчився вправності?

  Війд швидко обдумав, що відповісти Русілу. Такі запитання, мабуть, були на перший погляд незначними, тому що у вас можуть бути дружні стосунки з мешканцями гри.

  - Мені подобається розплавляти холодний метал і потім надавати йому форму.

  - Гарна відповідь. Що тебе сюди привело?

  Віід простяг щит.

  - Він просить замінити на новий.

  - Ось же! Знову цей дурень Кокун поламав щит. Я ж попереджав його багато разів, треба бути обережнішим... Гхм! Я більше не можу робити це безкоштовно. За новий щит доведеться заплатити 5 золотих. У нічого такого Кокуна немає, ти заплатиш замість нього.

  - Це...

  Вікід хотів набити, бо почувався обманеним, але в останню хвилину стримався. Нерозумно відмовлятися від першого завдання після таких довгих пошуків. Він переконав себе, що це інвестиції в майбутнє.

  "М-да, після зустрічі з мудрецем Родріґесом я ще ніколи так не потрапляв".

  Віід простягнув 5 золотих широко усміхаючись Русілу.

  - Дякую. Саме в мене завалився один щит для нього. Держи.

  Він вирішив піти геть, взявши ліпшу від нього річ. Але наступні слова Русіла зупинили його.

  - А ти чув про походження нашої фортеці?

  Віід першим виявив поселення вигнанців. Можливо, через це або тому, що він також був ковалем, Русіль вирішив розкрити історію фортеці.

  - Кокун трохи розповідав мені про це. Він зупинився на моменті, коли від усіх вигнаних залишилася невелика група людей.

  - Чудово. Тоді я розповім далі. Ті, хто вижив, шукали місце, де вони зможуть закріпитися. Спочатку вибір упав на одну з величезних печер, але в цілковитій темряві не багато хто мав за характером. З бігом часу все частіше люди виходили назовні і з часом вирішили заснувати село.

  - Неймовірно, їм вистачило хоробрості заснувати поселення в Землях Отчаянь! - Він сказав, що хоче зіграти на гордощах коваля за предків.

  - Та годі Вам, не так вже й важко. Відверто кажучи, до того часу ще багато пережилих. Але між ними виникла незгода. Люди розділилися на два табори: тих, хто не хотів нічого змінювати, і людей, які хотіли залишити печеру. Останні і заснували село, а потім й стіну звели. На жаль, з кожної 99 - ї сторони загинуло сотні людей.

  - ....

  Сюжет для справжнього фільму жахів.

  Невиявлені землі, наповнені небезпеками та групою беззахисних людей...

  - Так, так все і сталося. Методом спроб і помилок, які стали цінностями життя людей, котрі вижили завдяки новим знанням. Вони дізнавалися про місця, де ніколи не можна було б притулитися, — повадки інших монстрів та хижаків. Тепер вони ліпше розуміють свій новий дім. Приблизно з того часу у селі вже було безпечніше. Гхм, щось я говорив. Ще багато всього переробити треба. Це мій подарунок.

  Русіл несподівано подарував дуже цінний предмет. Карту Земель Відчая! З яскравими позначками рельєфу місцевості і зайнятих монстрами районів.

  Її намалювали як курку лапою. Щоб зрозуміти її, потрібно докладати неабияких зусиль.

  - Дякую.

  - Не за що. Постарайся зустрічатися з мешканцями частіше. Люди, які не ходять на полювання, ставляться до чужинців з нетерпимістю. Було б добре, якби до нас приходило більше людей.

  Він підхопив щит зручніше і попрямував до Кокуна.

  Хлопець очікував його на тому самому місці, тільки тепер він затамував меч.

  - О, повернувся? Придихався ти. Принес?

  Віід передав йому щит.

  - Дякую. Ти виконав моє завдання, але мені нічого тобі дати. Хоча постой, ось, тримай.

  Дзінь!

  Віід відразу ж відкрив інформацію про персонажа. Досвід виріс всього на 0.001%.

  Хоча ще можна очікувати від завдання з рівнем складності E, нехай і з подвійним бонусом досвіду. От якби це було одне з тих завдань, в яких досвід залежав від завершених умов...

  Задоволений Кокун уважно оглянув новий щит і сказав:

  - О так, я ж розповідав про нашу фортецю, вірно? Нагадай, на чому ми зупинилися?

  - Невелика частина тих, хто виживали за село. До цього моменту розповів Русіл.

  - Ха! Він той ще болтун. Я продовжу. Щоб вижити, вони мусили стати сильнішими. Кожен житель села досконало оволодів зброєю, особливо стрільбою з лука: деякі з нас в ній навіть краще темних ельфів. Що ще... Наше село є найсхіднішим містом Землі. Тут можна побачити гірський ланцюг Юрокіна, де живе багато орків.

  - Ви заснували поселення в небезпечному місці.

  - Так. Більшість сіл така. А нам на відміну від них ще пощастило. Недалеко є невелика залізна жила і можна виготовляти зброю; також вистачає харчів. Правда, нас час від часу грабують орки.

  - Орки?

  - Щороку в період збору врожаю вони приходять і грабують наші амбари. Чесно кажучи, єдина причина чому ми не заживемо добре - це орки. Але як же прикро, що орки не добираються інших небезпечних монстрів! Тому ми живемо бідно, але відносно спокійно.

  Поселення вигнанців тривало, незважаючи на щорічні напади орків.

  Кілька років тому орки почали отримувати не лише харчі, але й робітників. Адже вони не вміють нічого робити!

  - Я чув, що орки - це найбільш бездарна раса по відношенню до ремесла.

  - Це правда. Тому вони заставляють людей виготовляти їм зброю і виконувати іншу роботу. За останні роки вони забрали понад сто людей! Кляті орки!

  - А ви не намагалися зупинити їх?

  Кокун розсміявся.

  - Ха! Зупинити орду? Я не чув нічого безглуздого. Орки обожнюють битви, в цій справі рівних їм немає. Вони воюють не тільки з людьми, але й із ельфами, величезними монстрами і навіть між собою!

  - Ось як.

  - Я тобі це все розповідаю, оскільки ти ще не зрозумів наскільки небезпечне місце потрапив. Навіть нашим найкращим воїнам важко ловити деяких монстрів, як - от гігантської мурашки. Коли вони приносять хоча б одного, у нас свято. Ти зміг би зловити 5 гігантських мурашок? Якби ти це зробив, то люди села змінили б своє ставлення до тебе.

  Дзінь!

  Нове завдання!

  Кокун, прищурившись і продовжив:

  - Ну ось і перевіримо тебе зараз. Я не здивований, якщо ти відмовишся. Вважай, що це деяка перевірка для сторонніх.

  Вікід трохи замовк, а потім рішуче відповів:

  - Я зловлю гігантських мурашок.

  - Я буду сподіватися. Гігантські мурахи можна застати в пустощах на захід від поселення. Їх легко знайти. Правда, не знаю чи зможеш ти втекти, якщо щось піде не так.

  Вікід покинув село і попрямував до пагорба, де сховалися воїни: 10 королівських лицарів, Бурен, Бейккер, Хосрам, Дейл, 400 солдатів та 50 священиків. Маленька армія під керівництвом Віїда!

  - Продовжуйте чекати, - сказав Віїд їм, побачивши німої питання в очах соратників.

  - Як накажете, командире!

  Він встав перед валуном біля входу і дістав інструменти скульптора. Недавно він уже виготовляв скульптури, ніж Захаба, долото і зубило в його руках з вражаючою швидкістю!

  Він вирізав старий образ - людину, яка іноді навіть з'являється в його снах! Обличчя Суйн знову послужило зразком для нової скульптури.

  "Добре б вийшла гарна робота..."

  Вікід сильно сподівався. Ще ні разу, вирізавши обличчя Союн, він не помилився...

  У своїх роботах він багато разів намагався вирізати обличчя інших дівчат, але чомусь у таких випадках його завжди зазнавали невдачі.

  Через дрібні деталі обличчя людини важко відтворити. Буває, дивишся на гарне обличчя і розумієш, що чогось не вистачає. Здається, якщо трохи зробити носик вище або очі поширше, то може вийти справжній ангел.

  Особливо так думаєш, коли дивишся на жінки.

  Але насправді, якщо ви починаєте щось змінювати, часто отримуєте несподіваний результат. Змінюючи деталі, ти змінюєш і враження про людину. Тому підправлене обличчя часто не притягує до свого оригіналу.

  А за кожну невдалу роботу слава скульптора трохи знижується. Він не хотів би цього, тому що ліпив Союн. Її зовнішність була настільки досконалою, що тільки змінюючи вираз на губах, він отримував зовсім інший образ дівчини.

  Цього разу він вирішив вирізати сон у вигляді грізного воїна.

  Одяг і обладунки він взяв з обмундирування північних найманців, він чув, що у них там не рідкість зустріти справжню жінку-наемницю.

  Суун з мечом наважила як перешкода для небезпечних монстрів. Отримався образ найманки, яка знає себе ціну.

  Дзінь!

  І цього разу образ Союн не підвів його.

  'Хм, скульптура не особливо впливає на бойові характеристики, але підвищуються окуляри досвіду, що теж непогано".

  А тим більше нова характеристика впливала на скульптурну майстерність Вііда, така несподіванка, але дуже приємний подарунок.

  - Кхм, хм...

  Віід прокашився і почав розглядати себе у відбиття леза ножа. Він дуже хотів дізнатися, наскільки змінилася зовнішність після появи нової характеристики.

  Потім, не забувши прийняти положення в якому він виглядає найбільш вигідно, сказав:

  - Ну що ж, всім зібратися. Ми виступаємо!

  Маленька армія хоробрих воїнів вирушила на перше завдання в Землях Отчаянію. Вони швидко добралися до місця, яке було вказано Кокуном, і Віїд продовжив роздавати вказівки:

  - Священики, благословіть всіх воїнів. Всім приготуватися до бою. Ми стоїмо перед битвою з стручками монстрів, і сили потрібні як ніколи.

  - Нехай буде з вами сила і підтримка Фреї в прийдешніх боях. Благословляю!

  Священики використовували групове благословення. Найкращі з решти послідовників Фреї відправилися до Віїда, щоб виконати своє завдання.

  Але Вікід все одно вирішив бути обережним. Він вважав, що коли б одразу ввести в бій простих солдатів, навіть з підтримкою служителів Фреї, втрати не змогли б.

  - Рицарі висуваються разом зі мною вперед, інші - на відстані позаду.

  Королівські лицарі хоч і бурчали, але слідували наказам Віїда.

  - Допомогую.

  - До закінчення завдання доведеться тебе слухати. Але не вдавайся до ілюзій, ніби ми робимо це з поваги до тебе.

  Віда ігнорували в фортеці! Тепер ігнорують навіть тут!

  Зітхнувши про себе, він нічого не сказав, попрямував на чолі загону лицарів вперед на пошуки мурашок.

  Коли він слухав розповіді Кокуна, то до кінця серйозно не прийняв його слова. Ну, величезні, ну, зловити важко, то й що? Але коли він побачив монстрів, то не міг стримати подиву:

  - О-о, дійсно величезні!

  Якщо звичайні мурахи були менше 1-го сантиметра, то бігаючи перед ним по пустощах створіння вимахували на кілька десятків метрів. І дуже швидко рухалися!

  - Не дивіться на їх розміри, вперед! В атаку!

  Віід, разом з лицарями, вирушив назустріч монстрам. Але мурашки дуже-дуже швидко рухалися. За один крок вони пролетіли кілька метрів, а також швидко змінювали напрям руху.

  Рицарам потрібно було надзвичайно вивертатися, щоб уникнути лобової атаки розогнених монстрів.

  Вікід не міг стримати розчарування.

  'Я стільки очок витратив на них, а в результаті ...'

  Навіть одного мурашка не могли вбити лицарі! Хоробрі воїни бігали по колу, щоб уникнути нищівного нападу ворога.

  - Потрібно сповільнити мураху! Священики, зволікайте! - крикнув Вікід, що чекають слуг позаду.

  - Прийнято, благочестивий.

  Слава богу, побожність Віда допомагала йому без проблем керувати священиками. Вони швидко й точно виконували його накази.

  П’ятдесят священиків одночасно молились:

  - Прекрасний лис Богині Фреї, кроки уповільнені цими істотами. Нехай буде так! Повільніше!

  Через антисвященство почало діяти привабливе. Рухи гігантських мурашок поступово сповільнилися. Молитви 50-ти священиків склалися разом, і заклинання стало діяти набагато сильніше, як якби його вимовив одна людина.

  Через кілька секунд мурашки застигли.

  - Рицарі, вперед! Лучники, почати обстріл! Всі інші захищають священиків.

  - Так!

  Сотня солдат натягнула луки і випустила свистячий рій стріл по застиглим монстрам. Мурашки були такі великі, що їх важко було побачити.

  Триста солдатів, що залишилися, стали на захист духівництва. Вікід вийшов вперед і почав атакувати монстрів.

  Священики витрачали кожну секунду ману, щоб підтримувати затримку.

  'Не можна тягнути'.

  Але лучники лише трохи знижили здоров'я монстрів.

  'Настільки величезні, що стріли для них, як укус комара для людини...'

  Разом з Відом в атаку кинулися і лицарі. Вони забиралися на монстрів і вкривали їхні панцири мечами. Інші відрубували їм ноги.

  Віід пішов за всіма і забрався на мурашню голову, але це не зупиняло його. Порівняв з усіма він рубив монстрів.

  Великі мурашки довго тримались.

  Періодично їм вдавалося послабити заклинання священиків і скинути лицарів на землю. Від кожного такого падіння серце Віада завмирало від страху. Славу богу, лицарі просто так не помирали і після падіння вставали, отримували лікування від священиків та попрямували у ще одну атаку.

  Ось так маленька армія Віада через годину після початку битви завалила останнього гігантського мурахи.

  - Чудово.

  Тільки після перемоги над монстрами Віід зрозумів, що рівень мурашок перевищував 350-й.

  - Пристойний...

  З такими сильними монстрами впоратися було не так-то і просто. Крім того, він зміг значно підвищити свій рівень завдяки заробленій славі та завданням, які раніше виконували.

  Зібравши всі трофеї, Війд привів свою армію до сховища і сам вирушив у поселення вигнанців.

  Там він показав добутий хітин Кокуну.

  - Я не дуже і сподівався. Думав, що ти просто ще один базіка. Але я помилявся, і ти справді переміг гігантських мурах.

  Кокун з усією увагою оглянув піднесений Віїдом хітин.

  - Дивно. Ви, будучи з ними управителем, доказали, що справді є видатним воїном. Тепер ніхто не буде сумніватися в цьому.

  Дзінь!

  І цього разу Віід не забув перевірити окуляри досвіду. За завдання дали 15% досвіду. Але найважливіше те, що жителі фортеці зрештою почнуть сприймати його серйозно.

  - Це мій ніж. Тепер він належить тобі. Столий великий воїн, як ти, завжди приємний для мене друг.

  Кокун дістав через пазухи маленький ніж і передав його Віїду.

  - ....

  Найзаляпаніший і тупий клинок в грі, який тільки Віід спостерігав.

  - А де його застосовувати?

  - Він знадобиться для зняття кори з дерев. Дуже корисний ніж.

  Віід вирішив замовкнути, у нього був ніж Захаба, і подарунок Кокуна був, взагалі-то, ні до чого.

  Кокун продовжив:

  - Я продовжу свою розповідь про нашу фортецю. Місце, де ми знаходимося, є дуже небезпечним. Нерозумна людина може швидко втратити голову. Саме тому нам не слід зневажати орків. Вони з раннього дитинства вчаться битися з монстрами, дуже сильними потворами... А орки, можна сказати, правлять у цих землях.

  - Я зрозумів, орків треба боятися.

  - Так, вірно, якщо хочеш прожити довге життя. Однак на вершині гір Юрокіна живуть темні ельфи. До того ж, недавно з’явилися темні істоти, які використовують магію. Вони об'єднались із ельфами.

  Вііда став жорсткішим.

  - А ви не могли б розповісти докладніше?

  - Мисливці в селі, такі, як я, не дуже добре знають, що відбувається у горах Юрокіна. Але ми багато разів бачили, як орки та ельфи б'ються між собою. Майже завжди орки перемагали в цих битвах, хоча ельфи й використовують темну магію з покликаними духами. Але після того як з’явилися темні істоти, орки почали частіше програвати. Значно частіше. Крім того, мертві орки вставали і нападали на своїх колишніх співрабів. Кілька разів, спостерігаючи за цими битвами, я мало не помер.

  Віід добре розумів, що за чорні істоти об'єдналися з темними ельфами. Некроманти Бекена Демоффа.

  Темні ельфи почали перемагати. Навіть збудували собі стіни та форт, потім фортеця і башти в горах.

  - Так.

  Ельфи - це раса, яка перебуває в гармонії з світом і природою.

  Хоча темні ельфи любили поростати, вони все одно жили на природі. Навіщо їм перебиратися до фортеці?

  - У мене таке відчуття, що ельфи готуються до війни. Вони збираються продовжити війну з орками і щось ховають за стінами? Я нічого не знаю, тільки припускаю. Але одне можна сказати точно: після того як темні ельфи отримали підтримку, ночі в наших землях стали довшими.

  - Довгіше?

  - У призначений час з фортеці ельфів виникають чорні хмари, що повністю закривають небо. Час, коли ми бачимо сонце, зростає. Приглядайся ввечері, і ти все сам побачиш.

  Ось так Віід дізнався зразкову ситуацію в Землях Відчая.

  - До речі, якщо зустрінеш у фортеці Мос і Емі, це брат з сестрою, не розказуй їм про перевертень. Мені ж пора на полювання.

  Кокун підняв щит, махнув рукою і вийшов з поселення.

Глава 6. Зміна.

  Віід неквапом обходив село.

  Після успішного виконання завдання жителі нарешті перестали його ігнорувати.

  - Ми поважаємо хоробрих воїнів. Щоб захистити сім’ю та друзів, потрібно багатої сили.

  - Кажуть, ти знищив п'ять гігантських мурашок? Неймовірно! Мені треба дещо виконати; якщо у тебе є час, ти мені не допоможеш?

  Віід отримував від жителів невеликі завдання і заодно дізнався щось нове про поселення. Наприклад, у селі вигнанців не було лавок, навіть простих торгових наметів, їжі та речей.

  - Н-так, поторгувати тут гарненько не вийде.

  Відвідавши село, Віід помітив засмученого хлопчика. Чомусь він відразу подумав, що це Мос про якого говорив Кокун. Тим більше, що хлопчиків у поселенні було не так вже й багато.

  - Що сталося? - запитав Вікід, підійшовши ближче.

  - А-а, мандрівник. Це не для вух чужинок.

  - ....

  Дуже холодний прийом. Але Вікід не відступав. Коли тобі щось забороняють, то тільки ще більше хочеться це зробити!

  - Біля села живе багато монстрів. Чув, є навіть перевертні, може ти постраждав від когось з них?

  Почувши про монстрів, хлопчик відразу підняв голову. Сльози на його обличчі випарувалися, а очі засяяли ненавистю.

  - А ти полював на перевертнів раніше?

  - Звичайно. Я полював на багатьох монстрів.

  - Тоді допоможи нам. Монстри... Ці огидні монстри, оборотні, зарвуться на мою сестру.

  Віід відчув, що розмова точно пов’язана з завданням.

  - Розкажи детальніше про те, що сталося.

  - Насправді...

  Хлопчик розповів про своє горе.

  Ті, хто живе поруч з селом монстри хотіли звести його сестру Емі. Глава обертової з першого погляду була побудована її красою.

  - Людина, ти мені подобаєшся! Я буду тебе годувати досита! Ходімо зі мною!

  Гів'я оборотнів запрошував Емі у своє лігво, але сестра була непохитною. Вона не хотіла покидати старшого брата Моса.

  Тоді обернувся на Моса, ставши тілом і обличчям відображенням її брата.

  - Так піде? Тепер ти житимеш зі мною?

  - Жити з монстром, чий справжній вигляд вже не знайти, ще й народжувати йому дітей? Та я краще віддам собі мову і помру! Емі сказала йому.

  Оборотіння сильно розлютило, але стримав себе. Емі йому дуже сподобалась. А в Землях Отчаянію якщо монстри чогось хотіли, вони добилися свого.

  - Добре, людина. Я вмію чекати. Даю тобі 3 роки, після цього я заберу тебе, так і знай! Якщо і тоді ти мені відмовиш, то я вб'ю всіх жителів села.

  - ... Скоро закінчаться ті 3 роки, що монстр залишив на роздуми, - зі сльозами на очах закінчив свою розповідь Мос. - Через три місяці перевертні прийдуть за моєю сестрою. У мене нічого цінного немає, але я прошу Вас. Допоможіть! Кажуть, що вони живуть у лісах на північ від села.

  Дзінь!

  'Ага, належить заваршка з перевертнями ...'

  У звичайний час Віід просто відмовився б від завдання. Нагорода невідома, в той же час перевертні - дуже неприємні противники. Вони часто використовують магію і завжди можуть викинути щось несподіване.

  Однак сльози хлопчика нагадали Війду про його минуле.

  Коли батьки померли, вони залишилися з бабусею і йому здавалося, що світ порушиться. Ні на кого не можна було оперитися. Він хотів, щоб хтось його підтримав, але йти було не до кого.

  Ось чому він дуже добре зрозумів Моса. Якщо б він міг звернутися за допомогою до когось, а потім отримати відмову, його життя було б розбите остаточно.

  Віід похитав головою і сказав:

  - Я обов'язково захищу Емі.

  - Дякую, мандрівник!

  Мос вперше посміхнувся.

  Вікід покинув село і знову пішов до табору.

  Доблесні воїни королівства Розенхайм опинилися в самому центрі Земель Відчая.

  У першій же битві їм довелося битися з велетенськими мурашками! Воїни відчайдушно билися заради порятунку своїх життів. Вони перемогли, вижили і отримали в нагороду по 2-3 рівня.

  Віра простих солдатів у Віїда стала абсолютною.

  - Командире! А куди ми тепер?

  - Добрих жителів села добирають обвороти, погрожують їм і хочуть забрати гарну дівчину Емі від старшого брата Моса.

  - Треба їх зупинити, - приглушено сказав Хосрам.

  На цей раз також реагували королівські лицарі.

  - Рицарі призначені захищати слабких, ми підемо за вами.

  - Я як лицар не можу спокійно дивитися, як монстри ображають молоду дівчину.

  - Обов'язково візьміть нас з собою, ми зупинимо перевертнів!

  Маленька армія висунулася в північні ліси, де нібито жили прокляті перевертни. Сонячні промені не могли пробитися через густу крону дерев, темряву і вологість довкола них. У цьому місці було багато монстрів, а деколи навіть чути звуки привида.

  - Проклята земля...

  - Це зачарований ліс! - Застерегли всіх священиків.

  Але Віада не зупинилася, він лише закричав:

  - Визиваю Рыцаря смерті!

  З'явився Ван - Хок пішов на розвідку.

  - О, а це знайомі місця...

  Рицар смерті бадьоро заступає вперед. Віід і його війни рушили за ним.

  Невдовзі вони виявили логічну перевертність. Віід зрозумів, що вони прийшли в потрібне місце, як тільки їм назустріч вийшов хтось, дуже схожий на Моса. Тому без жодних розмов вони на нього напали.

  У бою перевертень кілька разів змінював свій вигляд, ставши то вовком, то незрозумілим монстром з безліччю бджолоїдок. Навіть тимчасові атаки багатьох воїнів не змогли перервати життя ватажка. Він ухилявся від більшості випадок солдатів і у відповідь наніс свої страшні удари. Якби не підтримка священиків, у цій битві Віїд втратив би більшість своєї армії.

  Але навіть якщо монстр був дуже сильним, він не міг вічно ухилитися від усіх ударів противників. Спільна атака Віїда і Рицаря смерті потрапила в ціль та поклала кінець життю небезпечного монстра.

  Він прилетів після такої важкої битви і відновив сили, а тоді наказав своїм воїнам виконувати інші дрібні завдання в селі вигнанців.

  Наступні кілька днів вони тільки й робили те, що полювали на всіх монстрів.

  Довкола села просто не було вільного місця, який не зайнятий якою-небудь брудною. Гігантські мурахи, перевертні та орки - це лише незначна частина живих у Землі відчаянь.

  За цей час Віду довелося побачити багато химерних рослин і тварин. Одного разу навіть спуститися у глибоку печеру, де жила величезна пожежа.

  - Командире, ми в Вас віримо!

  - Разом з вами підемо хоч куди!

  Це докорінно змінилося. Спочатку солдати не дуже вірили в нього, та й допомоги ніякої не давали, бо були слабкими... Але з бігом часу чим більше вони полювали, тим швидше ставали сильнішими.

  Королівські лицарі значно підвищили свої рівні, а священики навчилися довше використовувати спільні заклинання.

  Вони полювали на гігантських монстрів і виконували багато різних завдань! Кілька разів чудом виходили з небезпечної ситуації, але завдяки дії Віда не зазнали жодної втрати.

  Досвід мав надзвичайну швидкість.

  Не тільки з убитих монстрів, але і з завершених завдань. Кожен загін Віда отримував нагороду відповідно до того, що він зробив під час виконання завдання. Прості воїни і Віід отримували майже втричі більше досвіду, ніж при полюванні в королівстві Розенхайм.

  "Видимо, надбавка за небезпечний регіон".

  Але не все було так добре. На превеликий жаль, Вііда - це все, що ми отримали за виконання завдання -- було сміттям.

  У країнах, де немає технологій, предмети робилися досить низько. Отже, коли Війду давали зброю в нагороду, він давав його королівським лицарам або воїнам.

  - Дякую, командире.

  - Я буду використовувати його в наступному бою!

  Кожного разу, коли Вікід давав щось, він ледь не плакав. Віддані предмети дуже важко забрати назад так, щоб не втратити дружні стосунки з НІПом.

  'Нічого не поробиш ...'

  Під час полювання на землю Відчая Вікі досяг 279 рівня. Рівень всіх інших в армії також зріс, але їм все ще були не по зубах темні ельфи і орки.

  'Орки!'

  Одне з цих слів викликало лавину асоціацій у Віїда. Раса жадібних і набридливих істот. Одержимих і дуже мстивих. Розмножуються, як таргани. Швидко рухаються і чудово б'ються. І таких орків щонайменше тисячі, а то й десятки тисяч!

  - Че-Е-ет-ерт!

  Віід повернувся у печеру, і він застоював від безсилля. Полювання навколо села було гладким, але якими силами він повинен володіти, щоб пройти через армію орків, темних ельфів і некромантів!

  З ним лише 10 лицарів, 4 сотні і 400 солдатів. Так, є ще 50 священиків - сил, які можуть лише підтримати воїнів. Якщо з таким військом вирушити в гори Юрокіна, то точно загинете 100 разів із сотні! Навіть не зможеш дійти до некромантів: помреш від рук орків.

  Вороги з усіх боків.

  'Так, нехай орки і некроманти - вороги. Ельфи ж за некромантів..."

  Віід став холоднокровно обмірковувати. У звичайний час він завжди був спостережливим і знав, коли треба лестити або мовчати, щоб заробити більше грошей. Але тепер він страждав і намагався, але не знаходив виходу.

  'Враги сильні. Хоча між собою не близькі'.

  В голові Віяда спалахнула думка, яку він колись бачив в одній з книг.

  'Враг мого ворога - мій друг!'

  Туман почав розсіюватися. Нарешті з'явився хоч один промінь світла в темному царстві питань.

  Вікід не дуже захоплювався складними романами. Чим складнішою є книжка, тим більше у нього боліла голова. Тому йому подобалися прості, чіткі романи, які підносили його настрій. Фентезі, бойовики або комікси!

  'Книги ні в якому разі не брешуть'.

  Наступну ідею, яка прийшла в його голову він кілька разів зустрічав у коміксах. А якщо перенести на скульптурну майстерність, могло вийти дещо цікаве.

  "Можливо спробувати..."

  Вікід вийшов з печери і почав шукати великого каменя. Навколо них було багато розкидань, але він потребував певних розмірів.

  'Не те, потрібен вище мене'.

  Нарешті він знайшов камінь під 3 метри заввишки.

  Віід дістав ніж Захаба і почав швидко працювати.

  Мало - помалу на камені почав просуватися контур фігури, яку він раніше ніколи не вирізав. Це була не Союн, в картині якої Віїд вже став майстром, і не якийсь предмет. Він валяв живе, що пищає агресією.

  Орка!

  Працюючи над скульптурою, він намагався зрозуміти суть монстра.

  'Говорять, що орки жадібні. Але чому пожадливі? Відразу так і не відповіси. Чого ж вони хочуть? Кажуть, орки одержимі у своєму бажанні захопити світ ... Не розумію, чому вони одержимі.

  Для вдалої скульптури потрібно було добре розуміти показаний об’єкт. Але Вікід ніяк не міг збагнути, що таке його твориво.

  Під його руками все більше й більше деталей про майбутнє орки було порушено. У роботі Віід використовував старі наробки, з того часу, коли він ще робив статуетки монстрів, серед яких зустрічалися і орки.

  Це була звичайна, нескладна статуя. Простодушний і невиразливий орк.

  Раптом Віід згадав недавній випадок у селі. Завдання, через яке він втратив 5 золотих! Пам’ятав ще до того, як йому дали в нагороду карту земель.

  Було так прикро, що я хотіла вилити в повний голос.

  Гроші! Гроші! Гроші! Гроші! Гроші! П'ять золотих! Одержимість! Жадібність! Впертість! Бажання! Почуття образи!

  - А-а- а-А!

  Ніж в руках шалено закрутився. Скульптура ожила. Морщинки під очима, широко відкриті роти, ніс як у свині, що говорить про жадібність.

  'Роз справу пішло, зроблю йому м'язи побільше і відмежини від шрамів!"

  Статуя бойового орка.

  Для підтримки іміджа він приробив йому ще й великі клинки.

  На орці з величезним ротом, потворним носом і палаючими очима неможливо було дивитися без трясіння. А якщо додати до картини ще й перевите м'язами тіло, яке раз на два більше, ніж у звичайних орків...

  Дзінь!

  Віід закінчив статуетку орка.

  Йому було шкода, що художня цінність роботи не мала значення. Але він був дуже щасливий, коли його твір вийшов успішним.

  Хоча він сам створив скульптуру, тепер навіть у нього виникали побоювання. Не дай боже такого монстра з'явитися у сні. Бажання підійти і стукнути сильніше своє ж створіння не залишало Віди! Це ще не означає використання вміння знищувати скульптур.

  'Але це, можна сказати, моє дитя ...'

  Вікід намагався заспокоїтися, але він не хотів знищити скульптуру з новою силою.

  Віід кілька разів глибоко вдихнув і вирішив зробити те, заради чого все це й затівалося. Я вирішив застосувати мистецтво Дарона! Його секрет!

  - Скульптурна трансформація!

  Вііда почав змінюватися.

  Ріст поступово збільшувався, і з’явилися масивні м’язи. Густе волосся покрили все тіло, і з деякий час він повністю перетворився на орка. Навіть ступні та кисті стали ораками.

  - Вийшло! Чвіку!

  Лише кілька хвилин тому він міг нормально розмовляти. А тепер, коли він став орком, з його рота мимовільно вилітали звуки, характерні лише цій расі.

  - Це, суко, дивно. Чвичвічник!

  Вікід хотів закрити рот, але йому заважали ікла.

  Вікід перевірив вікно властивостей.

  Як і було написано в повідомленні, всі характеристики змінилися. Особливо постраждали художні та інтелектуальні характеристики.

  Крім того, він не міг використовувати нічого зі своїх речей крім плаща і меча. Доспехи та інші предмети просто не підходили.

  - У зміненому вигляді - чвіїк! - Я не можу їх навіть одягти? Чвіку! Розбудований Вікід накинув плащ, взяв у руки меч і попрямував на схід. Він рухався незграбно, як качка, оскільки тіло все ще було незвичним. Однак він міг швидко дістатися до підніжжя гір.

Глава 7. Проста і неосвічений орк Карічі!

  Гори просто кишіли орками.

  Орки-розвідники!

  Орки-бійці!

  Орки-воїни!

  Здавалося б, що Віід побував у багатьох різних ситуаціях і мав відчувати себе незахищеним. Але тепер йому було важко зберігати спокій.

  'Якщо мене розкусять, то це кінець'.

  Віід піднімався в гору і линув струмком.

  Хоч би якою хороброю ти вважав себе, коли тебе оточують одні орки, важко уявити, як ти відреагуєш.

  У королівстві Розенхайм також жили орки, тільки ось рівні у них були від 80 до 130. Отже, коли від них можна було втекти, то вони ніколи не могли.

  Тут же, у Землях Отчаянію жили набагато сильніші монстри. Навіть гоблін і коґлодів, які у грі вважалися слабкими, змінилися залежно від місця проживання бойових рис.

  А в цій місцевості орки з народження волею-неволів мусили боротися за територію. Вони билися з величезними монстрами через їхній рівень і, відповідно, сила значно перевищувала аналогічну побратимів із королівства Розенхайм.

  Однак найгіршою була не їхня сила, а незліченна кількість! Якщо щось піде не так і доведеться тікати, в погоню за тобою відправляться натовпи орків.

  Віід зовсім не хотів випробувати на собі, 'як це - померти в Землях Відчая від рук орків'. Тому він намагався бути уважним і не привертати до себе уваги.

  - Чвіку!

  Віід випадково зустрівся з одним із стоячих попереду орків. Орк-боєць 210 рівня! Навіть деякі лицарі, які славиться своїм благородним життям, люблять дивитися зверху вниз, висловлюючи свою вищість, а цей орк був командиром одного з загону.

  - Чвіку!

  Орк впився поглядом у обличчя Віяда, шалено блискучими очима.

  'Попал'.

  Від неприємної реакції орка Віїд нахмурився.

  'Головне - не розкритися ...'

  Найперше він вирішив усміхнутися. Вірне рішення, яке завжди допомагало йому налагодити з кимось контакт. Найкращий засіб для міжлискової взаємодії.

  - Гы!

  Віід зробив найдобріший з можливих усмішок. Але він ще не звик до нового вигляду, тому мимовільно нахмурив лоба, куточки рота затремтіли. Величезні ікла ще більше висунулися вперед.

  У цей момент орк-боєць відвів погляд!

  - Чвік! Чвік! Чвік!

  Він злякався! Одна лише зовнішність Вііда налякав командира орків, тому він з ноткою вищості сказав:

  - Будь обережним! Чвіку!

  - Зрозумів! Чвік. Чвік.

  Протягом цього періоду сцени повторювалися кілька разів. Перед грізною тухнею і виглядом, які зробив Віїд, інші орки з’їдали.

  Ось так, ніким не зворушений, він дістався до місця, де йшла битва з монстрами.

  - Всех, всіх уб'ю! Чвичвіт!

  - Чвіку! Це наша земля!

  Кілька десятків орків билися з великим вогненним монстром - сумішшю богомола і сороконокоги! Він видихає вогонь і дає своїм воїнам вагу.

  Орки постійно розмахували глефами, але ніяк не могли пробити товсту шкіру противника.

  Огнений гігант 280 рівня - дуже сильний монстр. У Землях Отчаяванію процвітало безліч інших істот, подібних до нього. Саме тому регіон вважався одним з найнебезпечніших на континенті!

  Віід спостерігав за битвою орків. Не дивно, що люди кажуть, ніби нескінченно можна спостерігати лише за вогнем і справжньою бійкою!

  'Якщо всі орки загинуть, зможу прибрати їх предмети ...'

  Тим більше що тепер Віїд залишився без нормальних зброї і, можна сказати, стояв голим.

  Доведеться почекати, поки бійка не закінчиться.

  Вогняний гігант був божевільним, крутився всім тілом і видихав вогонь на поблизьких ворогів. Орки один за одним загинули.

  Віід спостерігав за цією картиною у повному спокої. І тут його осеніло:

  'Я ж зараз не людина. На моєму місці орк не зміг би безжалісно спостерігати, як помирають його сородичі.

  Вікід кинувся вперед. Він підхопив із землі одну з цих нікчемних глеф.

  'Іяхап!'

  І з усієї сили вдарив відволікся на іншу орку гіганта в бік. Величезний, як будинок монстр, піднявши тучу пилу, впав. Навіть ставши орком, Віід зберіг силу і майстерність!

  Вогняний велетень визнав нового ворога. Він швидко відповз у бік, схопився і, перебираючи ногами, як сороконожка, кинувся вперед. Цей запеклий противник швидко наближався!

  Інстинтивно Віїд високо підстрибнув і приземлився на голову гіганта.

  - Техніка - чвік! - Сьожаящого ножа! Чвіку!

  Навіть у образі орки він міг застосовувати 'Техніку сіячого ніжа', але через пониженого інтелекту мана швидко закінчувалася.

  Але це додало мені сил.

  Віід з усією дурою опустив глефу на голову монстра і лише злегка обдряпав противника.

  Глефи не дуже гострі, але з кожним наступним ударом рану на голові ставало все більше.

  - Кво-о-О- о!

  Вогняний гігант, намагаючись скинути Віяда, швидко крутив головою і підстрибував.

  Якщо впадеш, то опинишся у найбільш незавидному становищі; Віід розумів це і міцно закріпився ногами.

  Монстр так розбудився, що практично скинув Віїда. Але в останній момент він зміг вхопитися за вуса гіганта.

  - Та умри ж, червику!

  Звичайно, болтатися на голові настільки махінувати важче, ніж в автобусі. Але Вікід не впав, йому допомогли тренування з мечем. Перешкода володіння своїм тілом! Коли ви знаходите точку опори, то можете правильно застосовувати силу. Віід вчепився як кліщ у тіло монстра і продовжував наносити удар за удар.

  Інші орки не спали в цей час.

  - Наш червик прийшов допомогти!

  - Чвіїку! В бій!

  Орки, розмахуючи зброєю, напали на монстра.

  Вогняний гігант плевся вогнем, вертеався і стрибав, але все одно не зміг витримати спільної атаки Вііда та орків і, нарешті, випустивши дух, впав на землю.

  Дзінь!

  Він з радістю закричав!

  Такого вже не траплялося на полювання. А раніше, коли він з головою йшов у бій, то часто в нього виривався невивільний крик радості.

  - Чвіїку!

  - Чвичвічник!

  Орки теж захоплено загородили.

  Перед нами стоїть величний живописець — Віід, що стояв на голові гіганта. Здавалося, що вони об’єднали сили і зробили щось неможливе!

  Але після кожної перемоги була важлива процедура.

  Віід збирав трофеї.

  Після обробки цей матеріал можна було б використовувати для створення броні. Доспехи повинні бути легшими і міцнішими, ніж загартоване залізо; такий товар у грі просто не роздобути.

  - Дякую! Чвіку!

  - Чвичвічвит, ти нас врятував.

  Збори навколо орки подякували Віїда. Він допоміг їм у час великої небезпеки, і вони були йому дуже вдячні. Але навіть коли орки були в доброму настрої, вони відводили очі.

  Дійсно, важко звикнути до такої особи!

  Вііда, яка спостерігає за такою реакцією, додавало впевненості.

  - Чвіку, ви полювали на таких тваринок? Чвііт, покликали б мене. Я люблю битися. Чвичвічник! Ще більше я люблю коштовні камені та предмети.

  - Чвії. Признаємо. Ти воїн. Горимося тобою, воїн-орк.

  Схоже, що це схоже на те, як працює у грі.

  Оркам, найбільше в житті любитель битися, Віід відразу сподобався.

  - Я вперше бачу тебе. Звідки ти прийшов? Чвіїк!

  - Я не знаю. Чви!

  Віід дуже сумними очима подивився кудись вдале на рівнини. Хоча він намагався зробити найреалістичніший з можливих сумних поглядів, все ж усі думали, що він пам’ятає криваві побої та вбивства.

  - Коли мені був рік, ми з мамою залишили ці місця. Чвік! Ми жили на рівнині, а тепер я повернувся. Чвіїк! Більше ні про що мене не запитайте.

  - Зрозуміло. Чвіку!

  - Давайте похочумо. Чвіку!

  - Добре. Чви!

  Віід прийняв запрошення і приєднався до групи орків.

  У будь-якому місці, навіть серед монстрів він міг відчувати себе як вдома! Віід був майстром підрахунку обставин і можливого прибутку. Як отримати пласку каші, як безкоштовно проїхати в метро. Ще в юному віці через труднощі, які він зазнав у дитинстві, ми почали швидко пристосовуватись до нових обставин.

  - Ого-го!

  - Чвіку!

  Майже скрізь у горах Юрокіна жили села орків.

  І після полювання воїни з підрозділу покликали Віяда до себе.

  - Чвіїт! Ходімо з нами.

  - А можна? Чвік! Чвіку!

  - Так. Наша сім’я велика. Чвічає. Хороших воїнів - чвіїк! - Ми любимо.

  - Чвік! Дякую, друже.

  Вікід пішов за орками вглиб гір.

  По дорозі він бачив багато інших поселень, величезних, наче людські міста. Тут не було стін або замків, але стояло багато великих будинків. В одному такому будинку жило щонайменше 10 орків, а будинки було понад 1000!

  В одне з таких поселень його і привели орки. І на вході Віяда зупинила охорону.

  - Сюди не може зайти хто потрапило. Чвіку!

  Віід спокійно на них подивився і сказав:

  - Якісь проблеми? Чвіку!

  Демон, схожий на орку! З найстрашнішою особою на світі.

  Зовнішність Віяда - найкращий пропускний квиток. Товариші з підрозділу стали на його захист:

  - Це наш друг. Чвіку! Ми билися разом. Чвік!

  - Все одно не можна. Чвік!

  - Чвіїк. Треба назвати ім'я. Чвік! Тоді можна увійти.

  Хоча руки охоронців підривали, вони змогли вичавити потрібні слова.

  Вікід зупинився і призадумався. Щоб до кінця впитися у шкуру орки, йому потрібно знайти нове ім’я. Він про це зовсім забув.

  - Я Карі...чви!

  Він поспішно придумав нове ім'я - Карі, але тіло знову підвело і орки почули зовсім інше.

  - Каричи! Каричи! Чвіку. Заходь.

  Віід став Каричі, тому що імена орків часто закінчувалися на "чи".

  « Ось як ».

  Карі чи Каричі, йому було байдуже.

  Викинувши те, що сталося з голови, Віід увійшов у поселення.

  - Чвіїку! Дешево продам.

  - Чвік! Я ще дешевше продам!

  - Чвіет! Я теж дешево продаю.

  Багато чого у селі орків було подібне до людських поселень.

  Орки продавали у своїх лавках різну зброю та обладунки. Більшість речей вони самі робили в селі, і тому речі виходили нескладно.

  Зате ціни були високими.

  - Чвік. Ця іржава, в тріщинах глефа, чвіїк! Тобі вона потрібна? Усім потрібен цей предмет. Віддам лише за 60 000 золотих. Чвіку!

  Глеф з силою атаки 20 і 10 окулярів коштувала 60 000 золотих! Просто залежна надувага. Простоваті орки вважали, що якщо називати високі ціни, то можна швидко стати багатим. Вони намагалися продавати все втридорога.

  Ціни на трави починалися від 20 000 золотих, а обладунки стартували з 50 тисяч. Глефи, які ще можна більш-менш використовувати, коштували понад 150 тисяч.

  Війду стало дуже цікаво, і він запитав одного з знайомих в загоні:

  - Чвіку. А вони дійсно продаються?

  - Чвічі. Ще жодного разу не бачив. Чвії. Тупие невежи.

  - Чвіку. О, ти точно не такий як інші.

  Орк, якого похвалив Віід, розправив плечі.

  - Звичайно. Чвіку! Якщо не продається, потрібно принаймні два мільйони золотих!

  - ....

  Віід втратив дар мови.

  Але на нього чекало ще більше випробування. Жінки-орки, що живуть в селі! За людськими мірками вигляд Віда був жахливим, але тут він вважався популярним.

  - Сильні руки. Чвички!

  - Могутня груди. Чвічник.

  - Товсті ікла, міцніші за сокиру.

  - У дощ горло не висохне. Чвіку! Такий ніс!

  - Ширкові плечі і м'язисте тіло.

  - Мій ідеал. Чвіїк!

  Жінки підходили ближче і лестилися до Вііду, висловлюючи свої почуття. Деякі з них будували окуляри, інші торкалися себе та гладили по грудях.

  Хоч би яким ти був хоробрим, це було неможливо. Від демонстрації такої яри любові Вііду захотілося якнайшвидше покинути село.

  Хоч вони і жінки, але їх же ціла банда!

  - Що вони роблять? Чвіку! - викрикнув Виід.

  - Жінкам подобаються сильні. Ти їм сподобався. Чвіку! - сказав один з його друзів із заздрістю.

  Бід, живучи з орками в одному домі, найбільше мучився через дві причини.

  Перша - це самки.

  У будь - який час дня і ночі вони намагалися здобути його любов. Шли на все, що тільки може придумати закохана жінка.

  Для неповнолітніх у грі таке абсолютно недоступне. Але Війду було більше 20, його офіційно визнали дорослим і в грі видали відповідний акаунт.

  А для дорослих у грі давалися особливі послуги. Нічні послуги. Радощі, якими можуть розважатися тільки дорослі!

  Але хто б з тих дорослих хотів розділити ліжко з орками? Точно не Віід.

  "Я не можу так втратити незайманість!"

  Він намагався не зустрічатися з самицями.

  Друга причина - це їжа.

  Орки їли напівсирую, не приготовану їжу. Віід, який вже майже став гурманом завдяки своїм навичкам кулінаріїв, ніяк не міг пристосуватися до смаків нових зборів.

  Краще вже їсти без смаку ячмний хліб. Він почав часто мріяти про нього.

  Хоча іноді муки закінчувалися, наприклад коли вони виходили на полювання, Віід йшов попереду, добре тримаючи глефу і маршируючи.

  - Чвіку! Я відчуваю запах ворога!

  Вони зіткнулися з Лордом мимотаврів! Більший, рогатим монстром з сокирою в руках. І хоча лорд погрожував зброєю, Віяда це не зупинило.

  - Чвічві-і-и-к!

  Віід знадобився, схопив глефу і кинувся вперед. Проста, неосвічена, агресивніша і безжалісний орк повів загін у бій.

  - Все, все, всі атакуйте! Чви-и-і-ик!

*

  Юн Чунгі щоночі підключалася до Королівської дороги.

  Вона була заклиначем, і звали її в грі Сейрін. При створенні персонажа вона вибрала расу напівельфів і тому мала невеликий, як у карликових, ріст.

  - Згідно з нашим договіром, я буду просити до тебе. Прийди василіск!

  Викресивши закляття, Сейрін витратила майже всю свою ману, але поруч з'явилися три помічники-васіліска. Монстри схожі на ящірки. Вони були отруйними і мали гарну охорону, тому вона завжди викликала їх під час полювання.

  З появою василісків їм з напарницею стало легше справлятися з двома лицарями.

  І зараз жінка-вор ударила останнього лицаря в спину і завершувала бій.

  - Уф! Дещо перемогли.

  Ворошка утерла піт з лоба і підійшла до Сейрин.

  - Сестренка, як ми їх сьогодні! А?

  - Так, обидві потрудилися на славу, Ламі.

  Сейрин і Ламі - дві сестри з різницею в три роки.

  - Уф, тепер відпочинемо.

  - Давай. Час і ману поповнювати.

  Вони вели полювання в поки маловідомому підземеллї. Завдяки своїм високим рівням вони першими виявили його і тепер намагалися використати найповніші бонуси.

  Сестри, вишикувавшись на землю неподалік від місця бою, розмовляли.

  - А! Пам'ятаєш того чоловіка, який приходив до нас у школу на свято? Його звати Лі Ген. Він старший брат моєї подруги Хаян. Він же, начебто, твій однолітків?

  Сейрин злегка посміхнулася.

  - Верно.

  - Ти знаєш його?

  - Так. Знаю. Сестрочку теж зустрічала.

  - Ось як... Але ти ж зазвичай не дуже цікавишся хлопцями, навіть популярним акторам байдужа. Та й ні з ким не зустрічалася...

  - Все тому, що немає інтересу.

  - А до того хлопця, значить, інтерес є?

  - До того - є.

  Сейрин від Ламі нічого не приховувала, такі стосунки мали добрі взаємини, і остання стала просити ще більше.

  - А випадково... це не той, який тобі подобається?

  - Вгадала.

  - Ого! Не думала, що твій ідеал такий. Тобі так подобаються спортивні чоловіки?

  Ламі також не могла забути, як Лі Ген подолав три перешкоди і виграв боротьбу за збереження принцеси. Кожен, побачивши таке видовище, не забув би.

  Хен так швидко пройшов три випробування, рухався і розбивав літаючі кулі з водою, що здавалося, ніби перед ними виступав чарівник.

  - Не тому, що він спорт. Ні. Я не знала, що Хен такий спортсмен

  - А тоді чому він тобі так подобається?

  Ламі було дуже цікаво.

  Якщо не спорт, то за які риси? Обличчя, ріст - все як у всіх; ще ходили чутки, що через ситуацію в родині він не закінчив школу.

  - Він дуже сімейний. Перш за все думає про сім’ю, піклується нею. Якщо ти вийдеш заміж за такого, то будеш щасливою як ніколи. Верно?

*

  - Яка в тебе професія?

  На запитання дівчини хлопець відповів дуже радикально:

  - Безробітний.

  - Ого. Навіть не поступив до коледжу?

  - Поступив - вчинив, але мені там нецікаво... Збираюся кинути.

  - Тут нема чим пишатися... Краще б мовчав.

  Дівчина встала з місця.

  Вона ходила з кімнати в кімнату і знайомилась. Однак коли вона тільки - но з’їхала, то почула слова, які зачепили її.

  - Ну, закінчу інститут, і що? Все одно влаштуюся на фірму папші.

  - У фірму батька? - Дівчина зацікавлено озирнулась.

  Сьогодні в нічному клубі, на її думку, вона була найкрасивішою.

  - Так. Ну, так, маленька компанія.

  - А наскільки невелика?

  - Працівників всього, ну, як жителів у маленькому місті.

  - ....

  - Обіроти чи, як їх там, прибули? Ну, коротше, як у маленького міста.

  - ....!

  У дівчини не залишилося слів.

  Вона оцінююче подивилася на одяг хлопця - схоже, що не бреше.

  'Їде в одні бренди. Навіть туфлі з останньої партії, що розпродалась тільки по запису.

  Хлопець простягнув їй телефон.

  - Забий свій номер.

  - Я не така.

  - Зрозумів. Тому і хочу ще поговорити з тобою.

  Він без особливих зусиль отримав номер.

  Коли дівчина покинула кімнату, інші хлопці в ній голосно зашуміли.

  - Ну даеш, Чжехун!

  - Цього разу не минуло і п'яти хвилин.

  Втрачена дівчина вирізнялася своєю красою.

  Навіть якби офіціант не представив її як рідку красу, глянувши на неї, всі хлопці в кімнаті відчували себе вовками.

  Але Цою Чжехун не відреагувала на неї.

  'Все рівно завтра вранці я її не впаду'.

  Друзі вважали, що йому особливо пощастило в житті, але Цой відчував лише нудьгу.

  Якщо ти маєш багато грошей, то мусиш вміти правильно керувати ними. Тому батьки навчили його з раннього дитинства жити згідно зі своїм планом.

  Будучи майбутнім спадкоємцем, він не міг дружити з тими людьми, які йому до вподоби.

  З дитинства він жив і рухався, як робот під командами батьків.

  Коли його відправили до школи за кордон, він почав ставати другом.

  Але навіть там у нього не було життя. Він просто людина, у якої завели 'моторчик" і змусили працювати по плану. Якщо ти не можеш займатися тим, що тобі подобається, життя стає нудним і непотрібним. А в житті Цоя цих 'НЕТ' було більш ніж достатньо.

  Проте одного разу, коли видавалося вільний час, він почав грати в Королівську дорогу і виявив іншого себе.

  У далекому світі текла річка.

  Йому подобалося спостерігати, як вона повільно і велично тече.

  Його зовсім не цікавила риба, він просто насолоджувався відпочинком і відчував, що нарешті живе.

  Інші гравці, намагаючись швидше підняти рівень свого рівня, гонялися за предметами і просто рибали.

  З часом Цою перейшов на третій найвищий рівень рибалки. Він став найліпшим рибалкам Королівської дороги.

  Але його це зовсім не турбувало. Він просто рибалив.

  За його нерозбірливість, яку інші гравці вважали похмурим і меланхолійним рибалкам, вони намагалися не турбуватись.

  Це було все одно, хто і що про нього там думає. Йому просто подобалася рибалка, адже у воду можна скинути всі свої почуття.

  І тут з'явився один чоловік.

  Щоб трохи побільшити вміння рибалити, він затревся на улюблене місце Цоя. Людина, яка витрачає все на гроші. Людина, яка щодня веде нескінченну боротьбу за виживання.

  Його звали Вікід.

  Цой Чжехун кілька разів бачив, як під час риболовлі заразливо сміявся хлопець. Він робив це навіть у дуже незначних і рідкісних випадках, коли йому вдалося знайти в животі одну медицину.

  Вікід відчував радість від таких дрібниць.

  У риболовлі було весело змагатися з ним. І в якийсь момент Цою Чжехун пішов з головою у це. До такої міри, що кожного разу, коли він ловив і витягав рибу, його руки тремтіли від збудження та напруження.

  Він не міг пригадати, коли йому раніше доводилось таке відчувати.

  Я був дуже радий, що Віід сподобався Чжехуну.

  Відтоді він намагався далеко від нього не відходити.

  У форті Одеїн він брав участь разом з ним у битві, в печері Басри полював в одному загоні. Коли він дізнався, що Віід наближається до Хварена, то швидко відшукав її і дав лідеру групу хабара, щоб приєднатися до загону.

  - Мені пора. Не шукайте мене якийсь час, буду сильно зайнятий.

  Цой встав, покинув нічний клуб. На вулиці його зустрів свіже нічне повітря.

  Він знав місце веселішого будь-кого, навіть найдорожчого клубу.

  Королівська дорога.

  Місце, де життя б'є ключем, чекав Зефі.

*

  Уяви, що немає більше в світі слів -

  Просто звуки ми повторюємо

  Повторюємо їх знову і знов,

  Але один одного не розуміють.

  Співачка розносилася по сусідству. Іноді він був хворобливим, іноді солодким і глибоко в душі проникав людей разом з тихою мелодією піаніно.

  Якщо жестів немає - немає прощання.

  Розмови немає - просто мовчання.

  І залишилося нам тільки одне,

  Подивитися одне на одного з бажанням.

  Я хочу все знати про тебе.

  Розкажи, чим ти зайнятий, що робив,

  Що сталося у твоїй долі,

  І кого ти нещодавно зустрів.

  Наші погляди - наш внутрішній світ,

  Без прикрас, без спотворень.

  Цей світ - наші почуття поривів,

  Наших душ. Світло. Відбиття.

  До кінця не зможемо дізнатися.

  Ми значення наших поглядів.

  Я дивлюся на тебе знову:

  Дивись на мене. Я рада.

  Ти дивишся на мене, дивись.

  Тільки я відбивалась у зрочках.

  Море щастя мені в них покажи.

  Щоб я в тобі розчинялася.

  Чим ближче твій погляд - я щасливіший.

  Серце б'ється у грудях швидкої.

  Всі слова, навіть дуже красиві,

  Не порівняються, з твоїм поглядом.

  Говори зі мною, говори.

  Просто дивись. [1]

  Чон Херін співала на площі Таймс-сквер свою дебютну пісню "Діалог поглядів".

  Глядачі слухали, затамувавши подих.

  Здавалося, чуттєві і ніжні очі Чон співали разом з нею. Люди почувалися наче в раю, коли слухали її загадкову та чарівну пісню. Перед ними стояв яскравий і чудовий ангел.

  Але пісня Чон Херін була не лише зворушливою.

  Коли вона починала співати, то стала відомою як співачка з чудовим голосом.

  Пісня була б неповною, якби не її танець. Кожен жест, кожен вираз викликав глядачів у такий екстаз, що вони щиро її підтримували.

  Захоплююче рухаючись по сцені, Чон ніби говорила всім, хто дивився на неї, що вона фея, народилася для музики.

  Так її звали і в усіх ЗМІ.

  Загорнувши свою міжнародну турне, 'Фея сцени" підключилася до Королівської дорозі.

  'З цього дня буду тільки підвищувати рівні. Обов'язково спробую новий танець.

  У Королівській дорозі вона обрала професію танцівниці. Хоча такий чудовий голос міг би стати бардом, вона дуже хотіла б танцювати.

  "Хочу пригод. Стояти і співати не буду. Хочу спробувати, як це - бити монстрів!'

  У очах людей вона виглядала граціозною і невинною феєю. Прита, що виросла в сім’ї з п'ятьма дітьми, де була найстаршою. Так що вона часто поводилася по-хуліганськи, як хлопчина.

  Звичайно, барди теж могли полювати. Проте танцовські танцюристи давали більше можливостей для руху і участі в битвах. Тим більше що танцювати можна по-різному, і її ніхто не дізнається, на відміну від співу, де так не вийде.

  Так, ставши танцівницею, вона почала грати в Королівську дорогу!

  На щастя, ніхто її не впізнав. Вона намагалася не видати себе чимось, та й при створенні персонажа зробила вигляд і статуру трохи гірше.

  - Давайте теж підемо в подорож?

  - Так. Ми тільки полюємо, а це піднапастити вже стало.

  - Не кажучи вже про будівництво піраміди.

  Зефі, Хварен, Манауе, Пейл, Сурка, Ромуна, Ірен і Мейрон зібралися разом.

  Вони мали різні професії, деякі з них не використовували великої популярності в грі. Серед них не було справжніх воїнів чи паладників, які спеціалізувалися на боях з монстрами. Але їхні рідкісні професії дозволяли знайти різні способи вирішення проблем.

  Зефі, який мав досить високе здоров’я, ченець Сурка брали на себе ближні бої. Якщо сталися небезпечні ситуації, наприклад, коли монстри нападали натовпом, Хварен зачаровував їх танцем. За допомогою танцю вона підсилювала характеристики гравців у загоні.

  Пейл і Мейрон вели обстріл з лука, поруч стояла Ромуна, яка використовувала руйнівні закляття. Священиця Ірен підтримувала і відновила здоров’я всіх членів загону.

  Навіть у торговця Манауе була робота. Після отримання спеціалізації він вивчив уміння 'Удачна рука', завдяки якому міг збільшувати нагороду, що залишилися після смерті монстрів.

  - То куди підемо? - запитав Пейл і озирнувся всіх.

  На велике здивування, вона відповіла Ірен, яку вважали найбільш мовчазною групою.

  - Давайте підемо до озера душ!

  - А нам не буде важко?

  Вони випадково дізналися про це озеро.

  Батько Пейла особисто виявив його, коли вирушив у подорож по світу Королівською дорогою.

  - Ого, який прекрасний вид! Треба б випробувати водичку!

  Тато вирішив скупатися. Якщо ви є справжнім кореєцьом, то приїжджаєте до такої мальовничої ущелини і побачите річку, вам захочеться зняти взуття та занурити ноги у воду.

  Він купався в річці і випадково побачив дорогу, яка вела до озера. І звичайно ж, після повернення розповів про це Пейлу.

  Правда, тоді рівень Пейла і всіх в загоні був тільки 130-м, а враховуючи, що ті місця, де купався батько, заселені небезпечними монстрами, їм довелося б після першого ж бою поспішно відступати, кидаючи трупи.

  Тому вони й досі не знали, які обов’язки, скарби та небезпеки чекають їх у прийдешній похід на озеро.

  - Важко... Та не думаю, ми ж стали сильніше.

  - Хм. Так-то воно так...

  - Давайте разок спробуємо!

  Бажаючи досягти нових відчуттів, вони вирішили поїхати в подорож. Вже від Віїда навчившись добре готуватися до майбутніх небезпек, вони купували харчі й лікарські рослини, перевірили спорядження і вирушили в дорогу.

*

  Лі Хаян не могла повірити.

  З університету "Корея" повідомили, що перший тур пройден. Звичайно, це всього лише перший тур, ще повинен був пройти співбесіду, але половина шляху вже пройдена.

  - Ах, як же здорово!

  Вона дивилася на повідомлення і млювала від щастя.

  У школі Хаян могла заробити підробкою і стипендіями. А ось як бути з братом...

  Хаян боялася навіть заговорити про це з Хеном. Дуже багато разів збиралася і ніяк не могла вирішитися. Раптом брат скаже, що йому шкода і навіть не прийде на співбесіду. А вже він так вчинити точно міг...

  1. Слова пісні від Brigitta з моїми маленькими доповненнями. Дякую!

Глава 8. Війна орків.

  - Чвіку!

  Ставши орком, Віід багато думав.

  'Як же мені з ними подружитися?'

  Оскільки він завжди думав як людина, йому було дуже важко знайти підхід до іншої раси.

  Вікід вже звик спілкуватися з орками, але він так і не зміг знайти справжніх друзів. Тоді він вирішив, що повинен перестати уникати своїх нових співплемінників і почати приймати їх такими, якими вони є. Приймати як справжніх друзів.

  Спочатку здавалося, що це буде неймовірно важко. Але, поспілкувавшись з ними, він зрозумів:

  'А, це ... так звично.

  Вікід швидко подружився з усіма в загоні.

  Орки! Вони не дуже відрізнялися від МЕЧів. Такі ж неосвічені! Знущання! Висловлюючись: якщо щось не за вдачею, то витягають зброю! Безумні: Не роздумуючи, атакують навіть сильних суперників! Їхні кулаки діяли швидше, ніж слова, раз у три-чотири.

  - Тримай, це тобі. Чвіку!

  Вікід приготував їжу і роздав усім у загоні. Орки були такими неприродними і ненаситними, що їм все подобалося.

  Але навіть прийнявши їх, Вііду було важко вписатися у середу орків. У них, як і в людей, існували свої правила та верстви суспільства.

  Прості орки, орк-бійці і розвідувачі в горах Юрокіна знаходилися у самому низу соціальних сходинок. Більшість з них є підлеглі.

  Над ними стояли орки-воїни, командири, старійшини і провідники.

  Командири очолювали бандами під сотню орків. Старійшини керували селами. Водії керували і стежили за територіями в кілька поселень.

  І всім їм, хто був нагорі і командував, Віід дуже не подобався.

  - Карачі народився не в нашому селі. Чвіку!

  Вони почали докопуватися до його походження.

  - Він їсть менше, ніж ми. Чвік!

  Порівнювали апетити.

  - Карачі занадто гарно виглядають. Чвіїт!

  Ревнували до його зовнішності.

  - Чвічвік! Самок треба захищати!

  Загалом, всі проблеми були через жінок!

  Орки ревнували і заздрили Вііду через увагу самок.

  - А-а, чви! Навіть коли я став орком, чвіку! Світ не залишить мене в спокої!

  Віід застонав. Ці постійні випробування, яких підкидали йому боги, були вішані!

  "Справді, хорошим хлопцям всюди заздрять".

  Він вирішив, що вся проблема у страшному вигляді, яку він через недодумство зробив, будучи людиною. І єдиний правильний спосіб покінчити з усім - почати повністю ігнорувати інтерес інших самиць.

  Лише після цього на нього ополчилися ще й вони.

  А коли він сказав:

  - Чвіку! Мені не подобаються самки. Ви, забирайте всіх. Чвіку!

  Самиці ще більше ображалися.

  - Чвік. Вот нос задрал.

  - Обнаглів, гад! Чвичвіт!

  - Давайте виженемо його з села! Чвіку!

  Роззяте населення довго не могло заспокоїтись. І хоча багато хто не любив Вііда, але там було чимало простих орків.

  - Він з касти переможців! Чвіїт! Цей орк заслуговує поваги. Чвіку!

  - Чвічник! Добре б'ється!

  - Хитрый, чвиик. Виживе хоч де.

  Віід часто бився і ходив на полювання. Заради спокою і розвитку поселення старійшини щоранку перед селом формувалися мисливський загін, і Вііда завжди був там.

  - Чвіку!

  Найчастіше відряди складався з бійців і простих орків. Як правило, вони боролися з величезними миротаврами! Монстрами приблизно 300-го рівня.

  Віід сильніше стиснув глефу.

  "Любими окуляри досвіду!"

  Мінотаври як зброя носили пару крово-червоних сокир і в порівнянні з іншими монстрами того ж рівня мали більше здоров'я, сили та спритності. Так що в грі мало хто на них полював. Вони жили там, де люди були нещасливими гостями.

  Але Віід любив бити монстрів всіх мас.

  Як торговець не може не любити клієнтів, так і він радісно зустрічав монстрів.

  Окуляри досвіду - немов перевертання!

  Сфера успіху!

  Чим більше предметів, тим більші прибутки; чим більша кількість речей, то більший прибуток.

  Віід думав про свої категорії і поняття.

  - Мо-у! Брудні орки!

  Мінотавр не боявся противників.

  Прості орки мали 120-ий рівень, оркі-війини - 210. Те, що інші просто впадали у жах від лютості, яка виходила з противника.

  - Мо-у! Всіх уб'ю!

  Мінотавр почав набирати швидкість. Страшний монстр втік, розмахуючи двома величезними сокирами. Перед ним не стояли орки, які були йому достойними противниками.

  - Чвi-и-ик!

  Віід стрибнув назустріч. Його велетенська хмара злетіла на десять метрів і приземлилася біля миротавра.

  - Чвіку! Твій противник - Я!

  Після перетворення на орку його мудрість і інтелект знизилися, але сила та спритність значно зросли. Він більше покладався на прості удари, ніж на технології, які поглинають багато манів.

  - Чві-і!

  Мінотавр вдарив сокирою по, здавалося б, дрібним бар’єром на шляху, але Віід відніс удар глефою. Від зброї, що напала по сусідству, пролунав гучний дзвінок.

  Противники встали один навпроти одного.

  Мрія і глефа в чомусь схожі, але є й маса відмінностей. Глефові потрібно вловлюватися, щоб їх нормально використовувати. Загалом, не швидке, але руйнівна зброя.

  Дин! Дин-дон!

  Щоразу, коли глефа зіштовхнулася з сокирою монстра, метал дзвенів і висік іскри. З кожним ударом, відображеним глефою, миротавр відступив на крок назад, і це його жахливо злило.

  У звичайний час така іржава глефа давно б зламалася. Але Вікід зробив і заточив його до блискучої гостроти.

  Гідний опір Віада додав оркам сил.

  - Чвіїку!

  Мінотавр нарешті злякався.

  Хвиля орків швидко наближається! Сотні орків з глефами в руках підбігли і почали рубати монстра. Незначна їхня частина гинула від атаки мінотавра, але він також отримав багато поранень, які зрештою закінчилися смертю.

  Як сказано, « однієї рукою не захиститися від десяти ». Так само орки перемагали в боях за рахунок кількості переваг.

  Почалася справжня полювання.

  Сотні орків з глефами полювали на гігантських монстрів. Багато з них гинули, але решта ставала сильнішою. Завдяки тому, що ті, хто вижив, отримували нові рівні, загальна сила загону орків тільки зростала.

  Орки виживали, хоча їм постійно загрожувало безліч небезпечних монстрів. Вони вижили завдяки своїй родючості. Деякі орки помирали, інші ставали сильнішими і до них на допомогу йшли нові співплемінники!

  Навіть знаючи все це, Віід стежив за тим, щоб ніхто з його знайомих не загинув. Він ремонтував зброю, готував їжу і перев’язував її, якщо виникала потреба.

  Велика полювання продовжувалася!

  Багато простодушних, неосвічених орків мандрувало по довколишніх селах і вирізало всіх тих людей на шляху монстрів. Орки не мали спеціальних технік чи інших секретів, вони завжди перемагали противників своєю кількістю. Якщо десяток не впорається, значить, прийде сотня; якщо і вона загине, означає - ще більше.

  У таких небезпечних битвах частина орків почала збиратися навколо Віїда.

  - Чвичвіт, невежа Каричі, рукойди нами.

  - Каричі, ти простий, нам з тобою зручно. Чвіку!

  Через його низьких інтелекту і мудрості орки вважали Віда за свого! До того ж він мав чудові лідерські якості і високу харизму, завдяки яким орки самі тягнуться під його управління.

  кивнувши новим 'рекрутам на знак згоди, Віід продовжив полювання.

  Хоч він і отримав під своє командування нові 'голови', вести бій через них стало важче. Оскільки всі вони були однією великою групою, останній удар по противнику отримував більше половини очок досвіду.

  Решта окулярів були майже однаковими, незалежно від твого вкладу в бій. Тому Віду мусив контролювати свою жадібність щодо досвіду.

  'Ну можна залишатися розумніший за ці жаддюг ...'

  Якщо ви зосереджуєтеся на найбільшому досвіді, то можете втратити дружбу орків. Водночас, якщо контролювати себе, то доведеться постійно пригальмовувати і в один прекрасний момент можна загинути.

  Ось чому Вікід просто став більше битися. Він першим атакував монстра, більше всіх скашив його здоров'я і по можливості, якщо не багато орків бився з чудовиськом, наносив останній, домагаючи удар.

  До того ж, на початку цієї стратегії було зроблено велику кількість боїв. З самого початку він намагався якомога більше підвищувати свої характеристики, а потім вже рівні. Завдяки цьому поєдинки з монстрами майже його рівня проходили набагато легше.

  Накопичуючи вміння і здібності, він ставав сильнішим за будь - кого іншого! З часом ця різниця лише зростала.

  "Пам'ятаю зараз, але потім буде легше..."

  Він помітив, що гравці не звертають на це уваги. Бували випадки, коли людина досягла вже 250-го рівня, а володіння мечем не перейшло навіть на середній. Такі гравці виросли й не звертали уваги на те, наскільки важливо постійно працювати над цим.

  А для Віїда цей напрям став пріоритетним. Він дуже радів, що орки полюють. Ця місцевість кишла монстрами, і будучи тут, він тільки й робив, що бився, відклавши ремісні навички та скульптурна майстерність на потім.

  У певний момент Віід перейшов на 295-й рівень.

*

  Полювання Пейла та інших у центрі душ були в самому розпалі.

  Раніше вони б і не ризикнули поступитися до цього місця, а тепер, підвищивши свої рівні і за допомогою Хварен, Зефі та Мейрон вирішили спробувати.

  Тут їм зустрілися жахливі водні духи і монстри у вигляді риб!

  Після гарячої та тривалої битви більшість групи покинула гру, і поряд з озером на побаченні залишилися тільки Пейл з Мейрон.

  Пейл насправді любив побалакати:

  - Тому... Чесно кажучи... І ось тоді...

  Він зустрів дівчину, яка йому справді подобалася.

  Пейлу хотілося розповісти їй про своє життя, про пригоди в Королівській дорозі. Тим більше що вони зустрілися завдяки грі.

  Він також розповідав їй про небесне місто Лавіасе.

  - Що? Правда?

  Очі Мейрон блищили, коли вона слухала про перші кроки новобранців, перших завданнях, подорожах по небесному місту.

  - А як Вікід обрав для себе професію скульптора?

  - Наскільки я знаю...

  Пейл також багато розповідав про Віяду. За одним секретом, що він знищив вампірів у провінції Морта.

*

  Вони також давали завдання, чи то орки, або старійшини, — хоч перший жив у сусідньому селі. Але Вікід не знеохотився, а просто полював і виконував багато обов’язків. Він не отримував за них добрих речей, але добув рідкісні інгредієнти та руду.

  До того ж полювання на монстрів - це найцінніший досвід. Не той, що Віід отримував за їх вбивство, а той який приходить з новими знаннями. Більшість створінь, що живуть у Землях Відчайні, мали 300-ий рівень та й до того ж мала унікальні здібності. І в першому бою зробити фатальну помилку було дуже легко.

  Вікід разом з орками вів бої проти різних монстрів. Навіть кілька разів зіткнувся з темними ельфами. Хоч вони були малими, то продовжували використовувати магію й суперники. Але це зовсім не перешкодило Вііду переловити їх і отримати ще більше довір’я в селі орків.

  Так він обійшов увесь гірський ланцюг Юрина і заодно провів розвідку.

  На превелике здивування Віїда, фортеця темних ельфів виглядала такою ж грізною, як і фортецю Серабург у королівстві Розенхайм. До того ж на стінах цієї фортеці було встановлено багато магічних знарядь, які майже не підходили б до місця призначення.

  - Захопимо! Прорвемося! Немає нічого неможливого! Чвіку!

  Старійшина тепло подивився на Віда.

  Цей величезний орк міг добути м’ясо небезпечних хижаків і завершити своє завдання. У нагороду за це йому було видалено багато руди, придатної для кіття доброї зброї.

  Старий орк закрив очі.

  - Чвік. Коли я дивлюся на тебе, то згадую молодість.

  - Дякую, старійшина. Чвіку! - Виід шанобливо відповів.

  Зазвичай орки говорили між собою дуже грубо, і Віід дотримувався цих правил. Але в кожному правилі є виняток, і тут був перший владний орк, який підтримав його. Він допоміг Вііду купити дім, давав поради і, звичайно ж, різні завдання.

  Старійшини стали відомі й найсильніші орки, які могли прожити до старості. І нехай сили у них більше не було, але вони могли керувати молодими орками-командирами.

  - Чвіку! А тепер я розповім про наші гори...

  Під час знайомства старійшина поділився з Віідою багато цікавого. Про гірський ланцюг Юрокіна. Розмаїття монстрів, їх здатності та середовище!

  Інколи розмова затягувалась, і всі хотіли позіхнути. Старійшина майже завжди говорив у справі, і деякі розповіді були для нього надзвичайними.

  Віїд жадібно вбирав усю нову інформацію.

  Темні ельфи - наші вороги. Останнім часом у них відбувається щось дивне. Чвіїт!

  - Які дивні справи? Чвичик!

  Старший зморився через незадоволення.

  - Чвіїку! Карічі, ти ж знаєш, що вони збудували фортецю як люди.

  - Чвичвіт. І що?

  - Стіни дуже високі і великі. Чвік! Монстри не можуть підібратися до темних ельфів і нападати на нас. Чвіку!

  Старійшина дуже сумує за ситуацією. Дедалі більше монстрів приходило до кордонів села, і чим далі, тим сильнішими вони були.

  А ось Віід тільки радів. Чим більше монстрів, тим цікавішим бій і, головне, більш досвід!

  - Чвічвік! І нам не подобається, що орків над селом така велика фортеця. Ми вирішили напасти на темних ельфів. 25 провідників з поблизьких земель підтримали ідею. Чвіку. Ми готуємося. Коли небо сягне 10 разів, а тоді потемніє, ми атакуємо фортецю темних ельфів. Каричи. Ходімо з нами!

  Дзінь!

  Війна між орками і темними ельфами!

  Після неї вирішиться, хто залишиться і буде правити в Землях Отчаяння.

  Віід, який серйозно зосередився на полюванні, після цих слів відчув поштовх жалю.

  "Я так класно полював, отримував рівні і предмети ..."

  Невдовзі вся гірська ланка Юрокіна стане місцем вирішальної битви. Нехай всередині Вінд обурюється, але зовнішньо для старійшини залишився абсолютно спокійним.

  Бачачи це, старий орк продовжив:

  - Каричи! Якщо ти сміливий орк, чвичник! Ти повинен взяти участь у цій битві!

  - Так. Чвіку! Я буду битися з цими чорними ворожками.

  Перед битвою між двома расами Віід скасував дію Скульптурної трансформації і спустився з гір. Його чекали воїни і служителі Фреї.

  - Командире, Ви повернулися? - З радістю вигукнув Хосрам.

  - Так. Як ви, голодні?

  - Якщо тільки небагато, - відповів вже Бурен.

  Віід регулярно добирав або закупав харчі в селі орків і передавав їх голодним воїнам.

  'Ех, вони немов п'явки".

  Відчуття батьків, що бажають годувати своїх « дітей », у Віїда і в помині не було. Він лише хотів зменшити витрати на всіх цих полюблених воїнів або, як він про себе їх назвав, свиней.

  'Сп'ять, їдять і штовхаючи нічого не роблять!"

  Але Вікід усміхався привітно.

  - Тоді скоро нагодую. Я добув м'ясо кабана, зараз приготую.

  Він полював не лише на монстрів, але й простих тварин. Під час останнього походу йому вдалося зловити цілу сім’ю кабанів.

  - Вау! Дякую, командире!

  Як тільки з’явилося м’ясо, очі довколишніх воїнів засяяли. Віід, використовуючи різні спеції та приправи, чудово підсмажив його. Крім того, він вперше відкупорив із запасів течію частину нап’є.

  - Їжте і пийте на здоров'я.

  - Дякую. Ням-ням!

  Воєни з великим задоволенням приплювали за обидві щоки смачної страви. А от королівські лицарі постійно бурчали.

  - О, давно я не їв м'яса.

  - Щодня подавали у палаці.

  - А блюдо непогано вийшло.

  - Та ну, тут занадто багато часнику і цибуля.

  Поки воїни, лицарі та священики їли, Віїд впорядковувався за їхнім спорядженням.

  - Полагодь броні, заточка зброї і глазка одягу!

  Він уважно оглянув повне спорядження воїнів і закінчив під кінець вечері.

  - Готуйтеся до битви! - звернувся до них Віід.

  - Так! - Викрикували солдати.

  - До битви? Ну що ж, зараз одягнемося - відповіли лицарі.

  Священики благословляли всіх воїнів, що збудували. Проте, Римські царі теж посилили цей вплив на їхні молитви.

  Вікід викрикнув:

  - Визиваю Рыцаря смерті!

  - Пане, викликали?

  Відповівши кивком на питання, Віід, зітхнув з полегшенням і нарешті зняв ніжне намисто червоної сутності, покопавшись у сумці, дістав і надягнув на його місце запалювальної суті із тоном всередині лорда Торидо, вампіром 400-го рівня...

  - Уф...

  Вікід ніяк не міг вирішити активувати намисто. Не те, щоб він не довіряв лицарям і священикам, але в майбутній битві на коні будуть поставлені всі їхні життя.

  - Вимовляю Лорда вампірів!

  Відразу після викрика в центрі чорного каменя розгорілася альова точка. Ніби туди впала крапля крові. А потім з спалаху темряви прийшов він. Високий, стрункий чоловік у темному плащі і з блідим обличчям.

  Лорд вампірів Торідо посміхнувся.

  - О-о, давно я не бачив цей прекрасний світ. Це сонячне світло?

  І вампіри виросли і засвердли. Червоні, як кров, зіниці з цікавістю дивилися перед ним людей.

  Торідо був настільки сильним і могутнім, що ноги воїнів затремтіли. Ті, хто перемагав звідтіля, закривали сонце чорні хмари. По землі затулявся холодне тіло густим туманом.

  Вікід, перекинувшись з Рицарем смерті поглядів, повернувся до лорда. Не можна понести такі ж втрати, як і раніше. Торідо мав неймовірну здатність перетворювати своїх противників у камінь, міг користуватися кажаном і вільно пересуватися. Однак найбільшою з його володінь була вампіризм.

  Оскільки ворог лорд міг відновлювати своє здоров’я та ману, то бій треба було завершити якомога раніше.

  'Рицар смерті, так і я теж, став сильнішим. Потрібно максимально вимотати його удвох і потім вже добувати за допомогою магії священиків. Наскільки б сильним вампіром він не був, йому не витримувати ...'

  Так, перед ними стояв грізний противник з 400-им рівнем, але й воїни були не промахи. Мечі заточені, обладувані, бонуси та святі благословення.

  Тим більше що зараз день. І вони знаходяться не в підземеллі!

  Битися з босом-монстрами важко ще і тому, що в рідних логіках-підемелях їх сила збільшувалася у півтора рази.

  Триста паладінів і сто священиків.

  Минулого разу Торідо вбив значну частину воїнів, але зараз, вдень, йому буде важче проявляти всю свою силу. Шлях він і закрив небо хмарами, частина його здібностей збільшувалася тільки вночі.

  На випадок, якщо щось піде не так, Віід приберіг козир - руйнування скульптур. Він спеціально викликав вампіра біля його стіни.

  "Не хотілося б використовувати цю здатність..."

  Однак Торідо не рухався і спокійно стояв.

  - О-о!

  Лорд вампірів помітив статую Сойн в одязі наемниці.

  -К-гарна! Ця скульптура? Навіть якщо найгарячіша дівчина в світі, вона не зможе зрівнятися з нею.

  - ....

  Грозний вампир закохався в Союн.

  - Мистецтво! Мистецтво! Мистецтво! Його сила робить нудне і вічне життя більш динамічним. Діти ночі люблять мистецтво. Саме через це залучення я оселився в тому старому замку. Все мистецтво у світі належить мені! Ви його не відніміть. Я, лорд Торідо, найбільший спадкоємець справжньої крові, накажу вас, люди.

  Нарешті почався бій з лордом вампірів!

  Вікіда і Рицар смерті одночасно кидалися до васпіру.

  - Благословення! Техніка сідаючого ножа!

  Захисне благословення перснів Понтіфіка відразу ж почало діяти.

  Навернення в орку Віід знову здійнявся, коли прийшов до табору. Тому тепер він мав достатньо манівок для того, щоб використовувати всі доступні йому здібності.

  Раніше він би обручав мечем меч і наносив багато ран своєму противнику. Але тепер Вікід діяв по-іншому.

  Він зібрав всі сили для єдиного удару!

  Зосередитися тільки раз і вразити противника. Простою і водночас дуже небезпечним з його боку крок: вкладаючи все у один удар, він волею-неволів втратить ритм і відкриється перед противником.

  Але Вікід таки вирішив зробити це.

  - Меч Цезаря!

  Найсильніша з наявних у нього технік. Він вклав у цей удар всю ману.

  Холодний меч Рота проколов груди Лорда Торідо. Те місце, куди він увійшов, почало швидко замерзати під дією ефектів меча.

  На відміну від минулих благословень, нова клинка мала більший вплив на урон і заморожувалась під час потрапляння. Слабкі монстри могли померти від холоду, але швидкість їхніх рухів значно зменшилась.

  Після удару здоров'я Торідо впала на 30%. Вампір тільки почав приходити в себе, як пішов ще одні удари.

  - Смертельний клинок!

  Меч Рицаря смерті увійшов в бік Торідо. У цей час Віід витримав свою зброю і відскочив на безпечну відстань.

  - А-а-А! Зараз висушу!

  Вампір сильно розлютився, здавалося, його очі ще більше налилися кров'ю.

  - Вихор клинків!

  Капли крові Торідо разом з гострими, як ножі, поривами вітру розлетілися у всі сторони. Але Вікід був готовий до чогось подібного.

  Усі воїни все ще на початку атаки відступили на безпечну відстань, і повітряні леза їх навіть не досягли, а Віід з Рицарем смерті, навпаки, підійшли якомога ближче. Найкраще бути в її центрі під час бурі!

  Вид і Ван - Хок, втікши від заклинання, продовжили атакувати противника. Вони кружляли довкола Торідо і наносили найсильніші удари. Здоров’я вампіра швидко зменшилось.

  Священики також не відпочивали.

  Як тільки завершився дія Вихора клинок, вони підділи свої руки і викрикали закляття:

  - Вилікуюча довбань!

  Тіло лорда окуталося білим світлом.

  Це на звичайних людей священна магія діє цілющіше, а ось здоров'я неживе, до якої належав вампір, вона понизжаліла.

  Вже за першу хвилину здоров’я Торідо зменшилося більш ніж наполовину, і невдовзі він скористався своїм головним козирем. Вампіризм!

  Лорд не міг пити кров Рицаря смерті, тому його метою став кружляючий навколо Вінд. Ось тільки кожен раз, коли Торідо намагався його схопити, той як вже вислизав з-під рук.

  Священики постійно заклинали Торідо, і ситуація була дуже небезпечною.

  - Же... Жертва потрібна... Жага, кров, здоров'я!

  Зрозумівши, що якщо щось не зробити, його життя скоро припиниться, Торідо кинувся вперед, до королівських лицарів і воїнів, які прикривають священиків.

  - А-а- а-А!

  Боячись, воїни почали розбігатися в різні сторони, але один все одно потрапив у руки Торідо. У очах схвачного плюскувалося відчай.

  - Кр... Кров!

  Торідо встромив зуби у шию своєї жертви. Звичайно, такий слабкий солдат не втамує вампіру, але він може значно поліпшити здоров’я та ману.

  От тільки поки той пив кров, священики продовжували використовувати свої закляття, тому здоров'я лорда не лише не піднімалося, але й трохи знизилось. У цей час ззаду до Торідо підскочив Вінд і наніс останній, що обірвав життя вампіра.

  Торідо розвівся пилюкою, який тримав переляканий солдат на землю. Протягом усього цього часу члени духівництва підтримували його здоров’я, і він був лише великим переляком.

  Після цього Біід почав викликати Лорда Торідо при кожному поверненні до табору. Щоб здобути перемогу в цих битвах, потрібно було мати досвід. Але він міг тренувати своє вміння володіти мечем і боротися з сильним противником.

  Рицарю смерті не задовольняли лише ті, хто не отримував задоволення від цих битв. Недавно він пережив щось подібне і в глибині душі жалкував грізного вампіра.

  Щодня протягом тижня він викликав Торідо на новий бій. Кожного разу вампір впадав у дедалі більшу депресію. Зрештою він схилив голову.

  - У тебе є право віддавати мені, спадкоємця знаменитого роду, накази. Я знаю, що ти талановитий у мистецтві і вожді.

  А потім Торідо віддав Віїду краплю своєї крові.

  Кров вампіра! Коли, випиваючи жертву, вампір передає трохи своєї крові, то отримує в услуження собрата. Однак Торідо віддав свою кров на клятву.

  Клятви на крові.

  Унікальний предмет, що збільшує об'єм мани. Велика рідкість у грі.

  З тих пір, Віід міг будь-коли закликати Лорда Торидо. Це було дуже доречно, оскільки племена орків зрештою закінчили підготовку до майбутньої битви з темними ельфами.

Глава 9. Зал слави.

  З самого ранку Лі Хен не міг стримати хвилювання.

  Дивовижно, але компанія Юнікон написала йому листа електронною поштою!

  - Ми дуже хочемо зустрітися з Вами.

  Лист надіслав начальник одного з відділів департаменту зв'язку з громадськістю, пане Чан Юнс. Лише перед початком битви орків і темних ельфів залишився лише один день.

  - Вот же... Часу зовсім немає, а поїхати доведеться.

  Лі Хен не дуже хотів розкривати своє ім'я в реальності, але зараз з ним зв'язалися із самого Юнікона, тому він ніколи не думав.

  Протягом останніх 50-ти років Юнікон створював одні з найпопулярніших у світі ігор. Майже завжди вони отримували величезні гроші, не тільки з щомісяцяю платою ігрових аккаунтів, але й із коміксами, мультфільмом, кіно і навіть парком розваг, де головними родзинками були персонажі їхніх ігор.

  У Кореї навіть ходив чутки, що Юнікон має найбільшу свободу освіти по всій країні.

  Проте не завжди все було так гладко: компанія пережила багато криз та велику конкуренцію з боку інших ігрових компаній. Кілька років тому "Страна магії" відірвала лев'ячий шматок їх постійної аудиторії.

  Кількість гравців різко зменшилась, з ними пішли і гроші. Якщо б компанія не зробила чогось ненормального, то довелося б скоротити штат і на довгі роки залишитися на двох ролях.

  І вони це зробили. Створили найпроривну гру - Королівську дорогу. Вони перетворили саме поняття віртуальної реальності і відновили втрачені позиції. Більш того - компанія почала заробляти більше грошей, ніж будь-коли!

  - Що їм треба? Я начебто нічого не порушував. Доведеться туди сходити.

  Лі Ген помився і пішов до найближчої хімчистки, щоб взяти напрокат чистий одяг. Колись він працював там, тому швидко домовився заплатити гроші, переодягнувся і відправився в компанію Юнікон.

  Щоб дістатися до головного офісу, йому довелося кілька разів переїжджати автобусами після виходу з метро. Дуже довга і заплутана дорога, до того ж дуже цінна; останнє її найбільше дратувало Хену.

  - Як мінімум на 3 долари накатаюсь...

  Лі Ген дуже хвилювався.

  Донині в його житті нічого такого не було!

  Коли він з неймовірною точністю зміг продати свій ігровий акаунт із 'Страни магії', гроші на наступний же день забрали. А ті муки, через які він мусив пройти лише заради того, щоб в кінці стати скульптором!. Не кажучи вже про постійні проблеми з продажем добрих речей.

  - Сподіваюся, не засунуть якусь дрібничку і відправлять додому. Вони ж не зроблять цього. Не можна так вчинити.

  Запобігання азартним гравцям! На ньому може відбутися все.

  Лі Ген залишив автобус. На вулиці, де стояв головний офіс Юнікон, височіли лише величезні хмарочоси. Навіть на перший погляд все сяяло великими грошима. Довкола їздила розкішні імпортні машини, а по вулицях ходили люди в дорогих ділових костюмах.

  По всій цій атмосфері будівля ігрової компанії виділялася найбільше. Воно було більше інших разів в три-чотири, а на площі перед головним входом зібрався безліч іноземців, що сидять на гарних різьблених лавках і про щось весело розмовляють.

  Було багато журналістів, які зліталися оглядати навіть найменші події гри.

  Серед усіх цих людей Лі Ген у своїй нехай і чистою, але простий одяг дуже сильно виділявся. Його це трохи нервувало, тому він без жодної затримки швидким кроком попрямував до входу в будівлю компанії.

  Але як тільки він підійшов до високих скляних дверей, його відразу ж зупинили охоронці:

  - Вибачте, що вас сюди привело? Для безпеки ми не пускаємо людей без пропуску...

  - Я отримав запрошення від пана Чан Юнса, він начальник якогось відділу в департаменті зв'язку з громадськістю. Мене звати Лі Ген.

  - Зачекайте хвилинку. Зараз перевірять Вашу інформацію.

  Нехай охоронці і виглядали як перекачані гойдалки, але з Лі Геном вони розмовляли надзвичайно ввічливо.

  "Відимо, на це є якісь причини..."

  Хен стояв і чекав, поки один з охоронців з кимось тихо переговорився по телефону. Він дуже хвилювався, що його так і не впустять всередину будівлі, і всі витрачені гроші будуть викинути на вітер.

  Охоронець швидко повернувся.

  - Ми уточнили в пана Чан Юнса. Він не думав, що ви зможете прийти так швидко і не встиг нас попередити. Приносимо свої вибачення.

  - Нічого.

  - Відділ зв'язку з громадськістю розташований на 43-му поверсі. Сподіваюся, ваш візит пройде вдало.

  Лі Хен зайшов всередину, сів у ліфт і натиснув кнопку 43-го поверху. Він побоювався, що йому вручать якийсь дурний презент і відправлять додому. Нерозумні почуття. Адже така важлива людина не буде турбуватись дріб’язковими справами.

  Департамент зв’язку з громадськістю підтримував і закріплював iмідж компанії в свідомості людей. Департамент ділиться на відділи, одним з яких був Чан Юнс. Відділ середньої та довгострокової реклами вважався одним з найважливіших напрямів компанії.

  - Ви прибули на 43 поверх. Департамент по зв'язку з громадськістю. Приємного вам відпочинку, - почувся жіночий голос з динаміка.

  Ліфт зупинився, і двері відчинилися.

  - Ласкаво просимо. Мене звуть Чан Юнсу.

  Начальник відділу зустрів його разом з кількома дівчатами-підчиненими. Вони провели його у великому офісі, заставлений столами з комп'ютерами, за якими сиділи і працювали люди. Їхня подорож закінчилася за скляними дверима малого переговорного, з якого переглядали всі приміщення відділу.

  Дівчата запитали Хена, що він питиме, і він відповів:

  - Медову воду.

  - Э... Такого у нас немає... - Відповіла одна з них, подивившись на Хена.

  - Якщо ні, тоді хоча б жіночий чай.

  Щоб відновити енергію і добре здоров’я, потрібно споживати лише поживну їжу. Навіть якщо ви займаєтесь спортом, це не впливає на ваше здоров’я.

  Славу богу, жовтеньковий чай в офісі був, так що незабаром вони почали розмову за чашкою та тортом.

  Чан Юнсу поводився як відверта, привітна людина. Він коротко розповів про компанію Юнікон і завдання відділу. У розповіді було багато специфічних термінів, і Хен майже нічого не зрозумів.

  'Так і навіщо мені все це знати?' - заспокоїв себе він.

  У таких розмовах зазвичай видихається той, хто більше знає. А хто не знає, той спокійний. Просто треба випалити і почути, що ж від тебе хоче співрозмовник, зрозуміти, в чому користь.

  'Похоже, що дрібничок дарувати не будуть. Навіщо ж я їм потрібен?

  Мабуть, Чан Юнсу помітив, що Лі Хен не цікавиться і перейшов до головного.

  - Як ви знаєте, наша компанія розміщує ігрові записи кращих гравців на сайті Юнікон.

  Звичайно, Хен знав про це і навіть кілька разів переглядав ролики.

  Зал слави - одна з головних рубрік на сайті компанії. У ній розміщувалися ролики з боями і пригодами кращих гравців Королівської дороги. Це було великою честю.

  - Багато людей хочуть потрапити в "Зал слави", але правилами компанії кількість гравців суворо обмежено. Адже чим більше їх буде, тим сильніше поділяться інтереси аудиторії. За нашими правилами, у "Зале слави" можуть бути розміщені відео гравців з характеристикою слави в 6000 або більше балів.

  - Значить, я проходжу туди по окулярах?

  - Верно. Ну як, ви згодні показати записи вашої гри в « Зале слави »? Вам доведеться один раз на тиждень розміщувати ролики про виконання завдань або битви. Ось і все.

  Несподівана пропозиція.

  Зал слави був обмежений 500-ми людьми, серед яких знаходився і гравець Бадовей з найбільшим рівнем в грі.

  Ось тільки Лі Гена це не цікавило.

  - Я не прагну слави. І мені не подобається, що в Королівській дорозі хтось мене впізнає.

  - Правда?

  Очі Чан Юнсу округлися. Він не сподівався такої відповіді. Одна з головних потреб людей - прагнення слави! Навіть мета Королівської дороги полягала в отриманні титулу імператора і об’єднання всього континенту!

  Тому гравець, який відмовився від свого шансу стати відомим, виглядав для нього дуже загадково.

  - А Ви незвичайна людина... - Розтягнув Чан із захопленням. - Раніше я зустрічав лише дві категорії гравців. Перші хочуть отримати нагороду, яка відповідає їхнім здібностям. Здебільшого це високорівні гравці або навіть майстри гільдій. Друга - попрощаються. Конкуренція між 500-ти гравців величезна, і вони всіма способами намагаються покращити своє становище. Але ви перший, кого я не можу віднести до жодної з тих чи інших груп.

  Лі Хен мовчки вислухав весь монолог.

  "Ех, тільки дарма гроші на проїзд витратив '.

  Його спалювання переповнило.

  А Чан Юнсу продовжив:

  - Насправді, вступивши у Зал слави, Ви отримаєте не тільки популярність, але й дещо ще. В першу чергу, наша компанія платить невеликі суми за рекламу Королівської дороги. Залежно від популярності ваших пригод ставка змінюється, але в середньому вона коштує тисячі доларів щомісяця.

  - Кілька тисяч на місяць?

  - Так. Більшість гравців так і отримують. Як ви розумієте, Королівська дорога грає величезну кількість людей, і рубрика "Зал слави" досить популярно. За вашу рекламу гри компанія платить гроші. В порівнянні з витратами на різні медіа це, можна сказати, копійки.

  - ....

  Чан Юнса з натиском сказав:

  - Це Ваш шанс отримати популярність! Адже, ставши популярним у Залі слави, ви подивитеся на себе телекомпаній і вони боротимуться за право поспілкуватися з вами. Тут ви і можете вимагати від них гідної оплати за інтерв'ю.

  На початку гри багато телекомупаній зробили ставку на трансляцію пригод високорівних гравців. Ось тільки ці передачі швидко приїхали глядачам. Люди, які досягли високого рівня, весь свій час витрачали на полювання і прокачку рівнів. Мало хто з них умів створювати справжнє шоу, за яким було б цікаво стежити.

  Тоді телекомупанії змінили свою стратегію і почали запрошувати тільки видатних гравців, які могли щось досягти в грі. Вони шукали основних кандидатів у залі слави.

  - Наша компанія активно підтримує цей напрямок. Ми створили Зал слави, щоб виявити героїв. А тепер я зустрів гравця, якому не потрібно всього цього і він лише хоче насолоджуватися грою. Лі Хен, я хочу сказати, що Ви неймовірна людина.

  - ....

  Хен оглянувся.

  В залі нарадниці дивилися на нього з повагою.

  - Відкинув гроші і славу, як порожній мушлі...

  - Ось це людина!

  - Гроші ніколи не зроблю з нього раба, - тихо перешіптувалися вони.

  Лі Ген взяв руку Чан Юнса і, не зважаючи на здивовані погляди колеги, сказав:

  - А чи можна мене відразу включити в верхній рядок Залу слави?

  Після відходу незвичайного відвідувача в залі нарадній оселився тиша.

  Чан Юнсу дивився на порожню чашку з-під женьшевого чаю і думав.

  - Лі Ген...

  - Що з Вами? - тихенько запитала сусідка.

  - Та просто ніяк не можу викинути з голови цього чоловіка.

  З Чонхі вже багато років працювала у відділі і, як їй здавалося, добре знала свого начальника. От тільки зараз вона не могла його зрозуміти.

  Чан Юнсу - головний винахідник реклами Королівської дороги. Саме завдяки йому гра стала такою популярною.

  "Гра, в якій ви можете стати імператором!" - лозунг у голові Чана, сильно вплинув на подальший розвиток компанії.

  І ось зараз вона вперше бачила, як він сидить в задумливості після зустрічі з звичайною людиною.

  - Не схоже на Вас. Вперше бачу, як Ви приділяєте стільки уваги простому гравцю.

  - Я? А як же.

  Чан Юнсу похитав головою і простягнув їй аркуш.

  - Прочитай і сама все відразу зрозумієш.

  З Чонхі прочитала документ дуже уважно. Це був файл про Лі Хен.

  У Королівській дорозі по праву пишалися своєю системою безпеки. Навіть вищі працівники Юнікон не могли переглядати інформацію про рівень, професію, уміння та предмети гри.

  У документі Лі Хена був лише один рядок. Чорні літери на білому аркуші паперу говорили лише про одну дату початку гри. Лі Хен зареєструвався в Королівській дорозі рівно 9 місяців тому.

  - Не вірю! Навіть рік не пройшло з моменту його реєстрації? - вигукнула шокована Со Чонхі.

  Усі працівники у відділі з цікавістю дивилися на них.

  - Я теж не вірив, поки не зустрівся з ним. Виходить, всього за дев'ять місяців він набрав стільки окулярів слави, що зміг увійти в 500 найвідоміших...

  - Не можу в це повірити...

  - Напевно, всі ці дев'ять місяців він тільки і робив, що грав! - Тихо вимовив Чан.

  Почувши ці слова, Со Чонхі почала злитися.

  Вона грала в Королівську дорогу з початку її появи. Щовечора після роботи. У відділі платили непогану зарплатню, тому вона могла придбати на аукціоні гарні речі. І все одно за весь цей час її слава не перевищила і 2500. Хоча вона була бойовим чарівником і постійно полювали або виконувала завдання.

  - Окуляри слави, як не старайся, важко заробити ...

  - Так.

  Багато з них забувають про своє життя і навіть укорочують сон заради гри.

  - Тому і цікаво.

  - Що саме?

  - Я в очікуванні. Невдовзі ми дізнаємося з роликів, хто він за фахом і які завдання виконує.

  Чан Юнсу витягнув руки і з полегшенням розсміявся.

  - Так, добре, що я вибрав цю роботу. Давно я не зустрічав чоловіка, який би мене так зацікавився.

*

  Як сказав старійшина орків, минуло 10 років. Наступного ранку настав вирішальний день!

  - Чвіку!

  - Чвіїку!

  - Чвічвік!

  Вікід і орки дивилися на фортецю темних ельфів.

  - Ранок у горах. Червоне сонце піднімається. Сильний вітер дме. Чвичвіт. Тучі, наче б’ються по небу. У битві з темними ельфами я піду на передніх краї! Чвік!

  Віід поставив одну ногу на камінь, вип’ючи груди і дивлячись на горизонт, читав монолог!

  - Цей сонячний ранок я плекаю надію. Чвічвік. Наша відважність і прагнення здобути перемогу. Наша сила духу. Наші душі. Чвіїк! Я хочу співати! Темні ельфи сильні, але ми підемо з піснею в наших серцях. З піснею перемоги. Ніхто не піде, і ми переможемо!

  Віід деякий час створював атмосферу, читаючи монолог. Якщо відео піде в Зал слави, його побачить багато гравців. Потрібно створити позитивний образ.

  Він тільки говорив в тілі орка з величезними зубами і моторошним виразом обличчя. Тому не було жодних сумнівів і глибини.

  У монологі він хотів прочитати якийсь вірш, але не знав жодного.

  - Чвічвіїк! Така доля!

  Віід сплюнув і став далі оглядати замок.

  Вночі пройшов дощ, і в горах клубився густий туман. Серед рідкісних дерев пурхали сонні, але вже голодні птахи. Незабаром сонце повністю заспіває, і погода поліпшиться. Але поки що було холодно.

  - А-апчхи! Чвіку!

  Навіть товстошкірих орків проняло. У Віїда був хоч з собою плащ, в який він щільно укутався, а ось орки мали тільки обладунки.

  Храм некромантів височів на вершині гори. Довкола нього були розкішні скелі, і лише через поселення темних ельфів можна було проїхати до воріт. Тільки воно лежало за семиметровими стінами. Чарівна раса дуже піднаторила в магії стихії і швидко збудувала неприступну фортецю.

  Мало того, під стінами клубився темно-синій дим, який не вказує загарбникам нічого доброго. За спостереження Вііда вже кілька разів бачив безглуздих птахів, які занедбали його і відразу падали на землю.

  І як останній штрих - на стінах стояло безліч темних ельфів з луками на виготовку. Вони вже давно помітили орків і чекали, що ті збираються зробити. Якщо орки підійдуть ближче, то відразу ж попадуть під шкваль стріл і заклинань.

  'Добратися до храму некромантів - та ще завдання... Як же взяти цю фортецю?

  Біля Вііда були лише його підлеглі, а всього 20 000 орків. А на фортічній стіні, за скромними підрахунками, ельфів було щонайменше 10 000! Нехай орки та ельфи можуть бути приблизно рівними, але в облозі фортеці перевага явно на стороні останніх.

  - Каричи, ми віримо в тебе. Чвіку!

  Старійшина підбадьорився, давши Віяда по плечу.

  - Знаю. Ми обов'язково переможемо, - відповів Віід.

  - Вірю. Чвичвіт. Тільки давай переможемо сьогодні!

  - Э-э... Це обов’язково потрібно зробити сьогодні? Чвіку!

  - Так. У нас немає їжі. Чвичвічі.

  - ....

  Ось же бестолкові орки. Зійшло більше 20 000 голів, і жодна людина не прийшла на думку опрацювати провіантом.

  'Еди немає, та ще й половина воїнів простирадла ...'

  Вікід хотів втекти, але не міг цього зробити. Усі орки уважно спостерігали за своїм новим командиром.

  'Ось же... Як би тут не загинути'.

  Багато разів за час виконання завдання Віїду доводилось ходити по кряшку прірви, і тепер йому здається, що доведеться зірватися вниз. Він не бачив жодного способу виплутатися з ситуацією.

  'Ну, якщо і вмирати, то хоч не просто так....'

  Вікід узяв себе в руки і озирнувся. Він помітив одну дивність: хоч вітру і не було, позаду шуміли дерева. Придивившись ближче, він побачив величезну кількість орків з лісу.

  - Чвіку! Прийшли орки з племені Чвібар.

  Вождь племені Чвібар привів ще 10 000 воїнів! І це був тільки початок. Куди не дивився Вікід, навіть у найдальші дерева хиталися.

  - Каричи, я привів 20 тисяч воїнів!

  - Племя Хововi прислало 15 тисяч!

  Вікід стояв і з усіма силами, що палали в серці надією оглядав війська. Міцність темних ельфів лежала ближче до вершини гори, а всюди, куди не гляньте, підходили орки. У той час у горах Юрокіну їх було багато. Занадто багато.

  - Чвіку! Чвіт! - У Віяда мимовільно вирвалися носові звуки.

  Армія орків вражала величезні цунамі. Там були й молоді орки, і старі, але більшу частину становили загартовані солдатами. І всі вони прийшли битися поруч з ним, командиром 20-ти тисячної армії орків!

  - Баранчві прислали 8000. Чвичвічвит!

  - Гербаге прислали 9000. Привели всіх!

  - Сальчві з тисячею бійців прибув!

  Від кожного племені орків передавали повідомлення.

  Деякі з тих, що прибули орків вже билися з темними ельфами. Це було помітно по опіках та шрамах, залишених магією і стрілами.

  На штурм фортеці мали прибути 25 армій найближчих вождів, але п’ять племен не змогли прийти. І все одно місцевість навколо фортеці була заповнена орками.

  Коли сонце зеніло, прибувало останнє плем’я. Тепер тут було понад 400 000 воїнів.

  Уся ця орда шуміла, знервована доспехами та зброєю і кричала всякі грубості проти противника. Коли ельфи спостерігали за цими орками під стінами, то не на жарт зволікали. Тепер вони не виглядали такими розслабленими, як багато вже підготували і тримали в руках закляття.

  Один з ватажків Бульчві впевнено підійшов до Віїди.

  Каричі, - почав говорити він, — я чув про твою мужність. Чвіку!

  - Дякую, чвік!

  Бульчві вважався дуже сильним орком. За своє коротке життя у поселенні Вііда вже кілька разів чув історії про цього грізного воїна, який хоробро ловив віран.

  Орк продовжив говорити:

  - Віддай усім наказ про атаку, чвичвічник!

  - Чи можу я це зробити? Чвіку!

  - Так. Ти гідний. Чвіку! Це традиція. Коли найбільш грізний орк починає атакувати, вороги в паніці розбігаються.

  Хоча орків зібралося понад 400 000, у Орді не було жодної грози. Занадто специфічний і грізний вигляд він вибрав для скульптури. Отже, ще раз вигляд Віди зіграла з ним поганий жарт.

  Бульчві, побачивши його замішання, розсміявся по-доброму.

  - Це дуже почесно. Чвіку! Я заздрю. Давай начинай.

  - ....

  Вікід після слів такої шанованої орки гордо розправив плечі. Посередині командири, та всі орки чекали його наказу, тому він високо підняв глефу і почав скандувати:

  - Орки! Орки! Орки!

  - Орки! Орки! Орки!

  Його підтримала армія в 400 000 воїнів. Гори загриміли і заповнилися голосами. Земля затремтіла під ногами натовпу.

  - Орки! Орки! Орки!

  - Орки! Орки! Орки!

  Віід закричав ще голосніше. І голоси орків також посилилися.

  Коли вони досягли піку, Віід змахнув глефою і крикнув:

  - Всіх розіб'ємо! Чвії-і-ні!

  - Гуо! Гуо! Гуо!

  Лавіна орків попрямувала в сторону фортеці темних ельфів.

Глава 10. Вибір.

  - Чвіїку!

  Армія орків наближалася до фортеці ельфів.

  Хоча просування було складним для дерев і каміння, перша хвиля воїнів підходила до цілі одночасно.

  Ельфи не вичекали і секунди:

  - Огненна стіна!

  - Крижаний шторм!

  - Ціпна блискавка!

  Вогонь покрив землю, уламки льоду та блискавки повалилися на орків, що наближалися. Вони гинули сотнями, але решта далі наступали.

  Коли відстань до фортеці ще більша, ельфи почали обстрілити. Ці стріли використовували не просто, а зачаровані. Під час такої стріли орки замерзали або сліпли, а тоді їх тягнули назад.

  Часто на шляху попадали пастки, і відразу десятки орків провалилися в ями.

  Але хоч би як ретельно ельфи підготувалися, цей лавину так просто не зупинити.

  - Чвіку!

  - Орки! Орки! Орки!

  Ярість переповняла воїнів. За весь біль, нещастя і смерть орки мстилися! І незважаючи на всю організовану ельфами захист, зрештою вони дісталися до міцного муру.

  - Чвіку! Почати обстріл!

  - Залпом! Чвіку! Плі-і-и!

  Вони почали засипати гостровухих стрілами. Ті, хто не мав лука, дістали заздалегідь приготовані камені. Атакувати знизу вгору було не дуже зручно, сильно падала точність, але все одно серед ельфів з'явилися перші втрати.

  Сзади притягли колоду.

  Кілька десятків орків підхопили його і обома силами вісдорознили одним кінцем на міцність стіни. Багато воїнів повзало по колоді вгору. Хтось з них впав, але більшість щасливо добилися мети.

  На стінах фортеці розгорнулися жорстокі бої.

  Увесь цей час Віід стояв на камені і з цікавістю спостерігав за тим, що відбувається. На його очах ельфи призвали і направили духів стихії в бій. Каси - вогонь, Ундіни — вода, Сильфи - вітер, Ноум - земля. Вони літали по небу і виливали землю заклинаннями!

  Куди не глянь, всюди йшов бій. Щось блищало, летіли, димило, навколо розставалися крики. Орки гинули тисячами, ельфи - десятками.

  - Чвіку!

  - Каричи! Я не можу вже терпіти!

  - Так! Давай вже підемо в атаку! Чвіку!

  Від початку атаки Віід і підконтроль його плем’я не зрушили ні на крок.

  - Чвіку! Ще чекайте.

  Навіть коли втрати орків значно зросли, Віід не вів воїнів у бій. Просто стояв і спостерігав, як нещодавно знайомі гинуть на його очах.

  'Слів немає, яка це нерозсудлива армія'.

  Віід зітхнув від безсилля. Нехай темних ельфів і значно менше, але такий поспішний напад на фортецю було вище його розуміння. Орки персли напролом, лізли по стіни під заклинаннями ворога!

  Це не означає, що багато людей підхопили простуду і їхнє здоров’я зменшилось. Лезити на добре укріплену фортецю під постійним обстрілом ворога без будь - яких планів! Що може бути дурнішим?

  У таких серйозних битвах завжди потрібен план. Якби Війду дали час, він би його придумав і орки б уже брали фортецю у свої руки. Зараз же через свою дурість орда гинула, і досить скоро, якщо нічого не зробити, бій стає набагато запеклішим, непередбаченіший та цікавіший...

  Це не було чимось подібним до битви за фортом Одейн. Вони дуже відрізнялися за масштабами, і расова складова конфлікту додавала ситуації гостроту.

  'Начала, зрозуміло, за ельфами'.

  Віід холоднокровно розбирав хід бою.

  На перший погляд здавалося, що вона вже виграна орками. Їх було багато, дуже багато; вони швидко добиралися до стін фортеці і вливалися у бій.

  Але темні ельфи не опускали рук.

  Вони сиділи в добре укріпленій фортеці, з великим запасом стріл, і відповідно до своїх військ, які дозволяють магам та лучцям ефективно застосовувати всі навички. Крім того, незважаючи на велику кількість противників, реально в бою могло одночасно брати участь не більше 20 000 орків.

  А з такою кількістю останнім важко на щось розраховувати. Так і стріляючи знизу вгору, орки не могли завдати який-небудь серйозний урон, тому що природні заклинання, такі, як вітер, просто не дозволяли більшості частин пострілу досягти мети.

  Темні ельфи успішно відбивали напади зелених противників.

  - Дурні звірі!

  - Свині! Під стінами ми вас і похоронимо!

  Коли ельфи відчували свою силу, то просто знущалися над орками. Чувши такі образливі слова, орки люто перли вперед і помирали сотнями!

  - Чвіку!

  - Ти! Боягуз! Зараз я піднімусь і подивлюся, хто кого похоронить! Чвіку!

  Орки намагалися вибити ворота, закріпитися на стінах, якось перебудуватися і прорвати оборону ельфів, але нічого не вдавалося.

  У першій половині битви орди зазнали великих втрат. Понад 40 000 воїнів знайшли свій останній притулок під мурами фортеці.

  Ельфів загинуло лише кілька сотень. Добре для них почався, але перемога дотепно святкувати було поки що. У нас ще було багато орків.

  Щоб зміцнити свій успіх, декілька сотень ельфів у мантіях зібралися на одній з башт. Вони робили помахами руками, щось шепіталі і нарешті викрикнули:

  - ПЛАМЯ!

  З вежі вдарив величезний потік вогню. Такий сильний, що стоїть вдалеку Вінд відчув на обличчі жар! У мить полум’я поглинуло і спопелило кілька тисяч орків.

  - Чвік?

  - Чвіку! Чвік!

  Навіть побачивши такий вияв могутності, орки не втратили бойового духу. Вони все ще лізли вперед, але деякі з них були побоюваннями.

  Впевненість у швидкому захопленні фортеці вивелася з їхніх голів.

  У цей момент Віід ступив вперед.

  'Найшов час, якого я чекав'.

  Він обернувся і подивився на стоячи позаду орків.

  - Чвічвік! Тепер наша черга!

  - Ка... Каричи!

  - Безумний Каричі!

  Кілька хвилин тому орки запитували, коли вони підуть у бій. Зараз ж пропозиція Віда для них виглядала божевільним.

  - Ні! Чвіку! Вірте мені!

  Десять тисячна армія під його керівництвом висунулася вперед. Інші вожді та орки поступилися їм. Вони швидко дісталися до фортеці і вступили у бій, навіть не попаивши під дію заклинань! До цього моменту мана у більшості ельфів закінчена, і вони займалися її відновленням.

  Момент, якого так довго чекав Віід, прийшов.

  - Вперед! Атакуйте! Чвіїк!

  Величезне тіло Віяда легко змітнулося вгору по колоді, і за кілька кроків він перемахнув через кріпильну стіну. Віід закрутив глефою.

  Темні ельфи славилися орлиним зором, стрільбою із лука і швидким рухом. Крім того, значна частина їхньої території володіла стихійною магією. Тільки мана закінчилася, луки на такій відстані - не помічники і в такому давцю швидко не тікаєш.

  Віід вдерся у натовп ельфів. Його вороги гинули один за одним. Позаду його підтримували орки, які збилися в слід.

  У ближній бою ельфи використовували короткі мечі або рапіри, через що вони не могли гідно протистояти прорваним оркам.

  За кілька наступних хвилин Віід і його воїни вбили більше ельфів, ніж всі інші - за минулих з початку битви час.

  Здавалося, ще трохи, і орки остаточно закріпляться на стіні фортеці, однак Віід і наступні за ним воїни ні з того, ані з цього стрибнули зі стіни вниз!

  - Стіна вогню!

  На місці, де кілька хвилин тому бився Вікід, спалахнуло море вогню.

  - А-а-ак-ач!

  - Горю! Чви!.

  Магі ельфів використовували заклинання і спалили не тільки орків, але й тих, хто стояв біля них. На відміну від людей, ельфи завжди думали раціонально і якщо заради більшого треба пожертвувати меншим, вони без сумніву діяли.

  Перечекавши дію заклинання, Віід знову піднявся і вдерся у бій. Якщо він бачив, що орки в якомусь місці дуже понизили життя ельфів, то швидко йшов туди і добивав усіх противників. Він не опустив рук, використовуючи своїх же останніх позбирачів як щита. При цьому не забуваючи дати команду відступити оркам зі свого підрозділу.

  У голові Віда була лише одна думка:

  'По максимуму... Потрібно використовувати всіх по максимуму'.

  Бити в слабкі місця, а при відході закриватися іншими орками - ось вибрана ним тактика! Поки темні ельфи виснажували інших орків, Віід поступово копав досвід. За першу годину бою він вразив понад 100 ельфів, а якщо додати до цього кількість успіхів орків з його загону, то цифра вийде набагато більше. І хоча не було часу перевіряти, Віід був упевнений, що за цей бій його окуляри репутації серед орків сильно піднялися.

  Коли орки втратили 70 000, темні ельфи загубили лише трохи більше 3-х.

  'Пора дотиснути ...'

  На обороні фортеці залишилося близько семи тисяч ельфів. Їхня сила була сильно підірвана, і зараз вони трималися тільки завдяки стінам. Якщо нічого не зміниться, то за рахунок чудового стрільби з луків вони могли протриматися і зрештою виграти бій.

  - Тримайтеся!

  - Давите! Чвіку!

  Орки, що стоять під твердими стінами в очікуванні звільнення підступів до колод, з упоєм кричали і підтримували б'яних нагорі товаришів. І тут з бою натовпу вийшов і встав на краю стіни орк .

  - О-о, це він!

  - Найжахливіший!

  Взори орків і темних ельфів кинулися на Віди. А той, окинувши всіх поглядом не став повертатися назад в бій, а зістрибнув зі стіни і пішов убік, до воріт!

  Потім орки з пошаною пропускали його.

  По дорозі Віід перекинув глефу в ліву руку і, покопавшись за пазухою, дістав статуетку. Статуетку зайця - одна з п'яти маленьких робіт.

  - Нехай з'явиться сила! Зрушення скульптур!

  Статуетка в руці розлетілася на дрібні шматочки, і у цей момент тіло Віїда окуталося світлом!

  Тисяча окулярів мистецтва перейшли в силу. Крім того, в чотири рази збільшилася!

  - А-а-А!

  Віід голосно закричав і з усієї сили стиснув глефу. Вени на його величезних руках здулися, сила переповняла його тіло. В цей момент Віід зовсім не був схожий на людину, яка розбиралася в скульптурному мистецтві.

  З глефою в руці він підійшов до воріт.

  - Кiа-А-а!

  І вдарив по них. Глефа розлетілася на кілька шматочків і вилетіла з його рук.

  - Чвіку?

  - Чвічвіїк!

  Орки сильно розлютилися.

  Він підібрав зламану глефу і продовжив бити по воротах. З кожним наступним ударом на них з'являлося все більше і більше тріщин, і десь на десятий удар, протестующе скрипнувши, вони обпадалися всередину.

  - Ва-а-Ау-у!

  - Прохід відкритий! Чвіку!

  Орки радісно закричали.

  Троє ельфів, що стояли біля воріт, кинулися до проломи.

  - Не дамо оркам пройти!

  - Растіть! Зростайте нову стіну!

  - Використовуйте магію! Ми виженемо його!

  Троє гостроухих зі списами атакували Віїда. Вони мали швидко вбити ворога і звільнити магам місце для нового муру.

  - Умри!

  Остро списа прямувало до Вііду, але він у відповідь злегка шевнув рукою і відніс зброю ворога в сторону.

  - Одночасно! Атакуємо!

  Три списи вдарили в одну точку. Але Віада там вже не було.

  Навіть якщо його начистили й погладили, він пропустив би ці три удари; здоров’я було б критично знижене. Все тому, що ті речі на ньому були мотлохом!

  За весь час подорожі нічого гідного знайти або отримати за завдання у Війд так і не вийшло. А на створення або придбання нових йому було шкода грошей. Крім того, для збільшення розмірів тіла потрібно було більше матеріалів.

  - Чвіїку!

  Тому треба було ухилитися від нападів противників. Відразивши завдяки переповнюванню його сили наступний спільний удар ельфів, Віід зробив випадання вперед.

  Здоров’я середнього ельфа знизилося наполовину, а йому довелося знову відстрибувати вбік і повертатись до двох інших копій.

  Віід вів бій, використовуючи свої дивовижні сховки за сантиметри від списа ворога. Він застосовував усе, що знав і чого навчився. Усі його рухи переповнювалися силою і гармонією.

  У результаті, коли перші орки підійшли до прошарку, Віід переміг усіх трьох ельфів, і ворота були взяті.

  Він з радістю усміхнувся, коли прийшов і використав левчук.

  - Орки, чвичвику! Рушайте! Грабуйте! Вбивайте!

  Увесь цей час ті, хто втратив орку, були приголомшені!

  - Чвіїку!

  - Тримаємося!

  Орда хлинула у пролом і врвалася всередину фортеці.

  Темні ельфи, оцінюючи ситуацію, відступили назад у село. По дорозі до неї було закладено безліч пасток, і орки були нещасливі. Вони знову, як і на початку битви, гинули сотнями якщо не тисячами.

  Але, незважаючи на всі пастки, магія та стріли ельфів, орки просувалися вперед! Основний бій тепер пролягав на кордоні поселення, де відступники організували нову лінію оборони. Поки ельфи трималися, але що буде, коли підійде основна армія ворога, вони не представляли.

  - Гей, моє!

  - Я перший узяв, червику!

  Деякі орки зайнялися грабунками.

  Віід зі сльозами на очах спостерігав за цією картиною. Ельбари не мають золота чи срібла, але в них були рідкісні камені, фрукти та шкури тварин. Якщо їх усі продати, то можна було отримати величезні грошенят!

  Вікід дуже заздрив, але він не міг залишитися в грабежі.

  Спочатку йому потрібно завершити завдання ордену Фреї. Попасти в храм! Якнайшвидше!

  На високій відвісній скелі стояв темний храм некромантів.

  Поки орки та ельфи вели свою запеклу бійку, Бурен, Беккер, Хосрам, Дейл і інші воїни дуже повільно й обережно піднімалися вгору. Ще до початку бою Віід, спланувавши дорогу і наказав їм піднятися нагору.

  - Уффф!

  - Тримайтеся.

  Солдати, підтримуючи один одного, старанно піднімалися на гору. Оскільки Віід не прихопив жодного спеціального обладнання, всі мусили покладатися лише на власні сили. І якщо воїни ще більш-менш могли підніматися, то слабкі священики Фреї були в крокі від смерті.

  Єдине, на що вони всі могли розраховувати, був лорд вампірів Торідо!

  Він перетворився на величезну мишу і уважно спостерігав, щоб воїни не впали. Рыцарь смерті же допомагав ослабленим солдатам.

  Якщо б з якогось збігу обставин нагорі опинився один із темних ельфів, людям довелось би зовсім не солодко. Але ельфів відтягували до стін орки, і воїни безпечно без втрат дісталися вершини скелі.

  - Ух. Нарешті.

  Вікід вже чекав їх на умовному місці.

  - Прибули. Нікого не втратили. Тепер турбуватися ні про що! - Сказав Бурен і для переконливості вдарив себе в груди.

  Зовнішній Вік ніяк не зреагував, але ось серце...

  'Н-так, краще сподіватися на орків'.

  Нехай орки й тупі, зате їх величезна кількість і не шкода! А от лицарів, священиків і солдатів треба охороняти. Якщо вони так просто загинуть, то йому не бачити нагороду від короля Розенхайма.

  - Швидше. Збирайтеся, і йдемо до храму некромантів, - кинув їм Віід та в супроводі Лицаря смерті і вампіра вирушив вперед.

  - Чвіку! А це хто такі?

  Коли орки зустрічались по дорозі, Віід просто їм казав:

  - Це мої полонені. Не чіпайте їх. Чвіку!

  - Він спіймав тут людей. Заздрю. Чвіку!

  Оскільки Вікід був схожий на орку, усі такі зустрічі швидко дозволялися.

  Коли загін підійшов до храму некромантів, біля входу вони побачили мертвих ельфів.

  Віід і догнав його ззаду воїни поспішали пірнути в темний зяв храму. Треба було поспішати: якщо орки встигнуть вбити некромантів раніше, то вони можуть і не порахувати успіху.

  Усередині панувала сильна атмосфера. Темний коридор трохи освітлював палаючі смолоскипи.

  - Чвіїку!

  Десь далеко попереду чулися викрики орків і шум зустрічних клинок. Мабуть, орки попереду не жартома зіштовхнулися з темними ельфами.

  - Поспішаємо. Ми повинні встигнути. Приготуватися до битви! - віддав наказ воїнам Вііда.

  - Так, командире!

  Відряд дуже швидко просувався вперед. По дорозі на стінах зустрічались різні блискучі речі, але жоден з воїнів не зупинився.

  'Головне - завершити завдання ордену Фреї'.

  Наче примари загін вилетів з вузького коридору в довгий зал, у центрі якого йшло бій кількох десятків ельфів і орків.

  - Чвіку!

  - Захистимо!

  Бачачи такий подарунок долі, Віід швидко вигукнув:

  - Звідси ніхто не піде, вбити всіх!

  Воїни заблокували прохід, священики вкинули руки і використовували закляття:

  - Краса Богині, осліпли всіх. Спалах!

  Осліпші орки та ельфи, хитаючись, кидалися в різні сторони. Але до них уже прибігли Ван Хок і Торідо, і менше ніж за хвилину нікого з них уціліло!

  Він зі своїм загоним переходив через трупи і пройшов у далеку частину залу. Там на стіні висіла величезна карта грядущих Юріном! Міцність темних ельфів на ній була чорною, а якщо поглянути ближче, можна було побачити ще одну, але вже червону.

  - Лорд вампиров Торідо! Що ти тут робиш? Ти вклонився перед людьми... Перед цими... Несвяті божественні сили, священики Фреї!

  Некроманти не могли стримати подиву, коли стояли біля стіни. Всього їх було дванадцять, і кожен тримав в руках костяю та буси, переповнені темною магією.

  Віід скасував дію Трансформації скульптур і вийшов вперед.

  - Некроманти, ось і настав час отримати кожному з вас по могилі.

  Поки він говорив, по боках від нього встали Рицар смерті і Лорд вампірів. Священики приготувалися використовувати закляття, кожен лицар поставив собі за мету.

  Найгрізніша зброя некромантів - це заклинання воскресіння ні до чого. Під їхньою дією мертві входили до скелетів, ґулів, зомбі або ще сильнішої нечистоти!

  - Слуги Фреї... Ви зруйнували нашу справу, - оглянувшися навколо, сумно сказав один з стоячих в центрі некромантів.

  Поряд не було трупів, а лежать вдалині орки і ельфи, навіть якщо їх підняти, такої кількості противників все одно нічого б не змогли.

  Отже, темні чарівники вже змирилися зі своєю поразкою і готові померти без жодного опору.

  - Я дивлюся, ви ґрунтовно підготувалися. Прийшли так не вчасно. Помішали нам повернути погано застебнуту гудзику на попереднє місце... - Прихивши голову, вимовив один з них.

  - Баралю! - Сумно вигукували інші некроманти.

  - Я ніколи не вірив у божий промисл. Якщо це правда, я готовий померти. Убий мене.

  Некромант повільно вийшов вперед і схилився на колінах перед Віїдом.

  - Баралю, ми з тобою!

  Інші темні маги пішли за своїм лідером і впали на коліна. Вони сиділи так близько, що королівські лицарі в будь-який момент могли знести їм голови.

  - Сподіваюся, в наступному житті ви уникнете зла.

  Віід витягнув меч.

  Він вже приготувався відрубати голову і виконати завдання ордену Фреї, але ...

  'Дивиться... Щось тут не так...

  Віід прокрутив у голові всі недавні події. Після того як він виконав якесь дурне завдання, щоб отримати професію місячного скульптора, то скрізь шукав підвоє! І саме зараз відбувається, його щось бентежило.

  'Вроді за рівнем завдання все підходить...'

  Складність B, як і у випадку з лордом Торідо. Завдання, в якому доведеться викластися на повну. І в чомусь це було правдою: дістатися до некромантів і пройти через їх союзників, темних ельфів, - не найпростішим на пам'яті Віда задачка.

  'Але чому в кінці вони так смиренно приймають смерть?'

  Вікід був розгублений. Йому дуже хотілося вбити некромантів і завершити низку завдань, які почалися ще з Скарби Фреї. Коли він повернеться, то отримає набагато більшу нагороду.

  Жадібність розгорялася в його очах. Крім того, кожен некромант тримав у руках злегка світячу чотку і костяну палицю.

  'Це як мінімум рідкісні предмети ... Якщо їх продати, ціна стартує з тисячі доларів... А якщо предмети мають ще й ефектами... То ціна злетить... І тут їх не один і не два ..."

  Вікід сковтнув слину, викликану своєю жадібністю. Більше стиснув меч. І зробив крок в сторону некроманта Барабола. Деякі удари, і все буде скінчено, ось тільки відчуття недосконале так і не повернуло його.

  Бух-бух.

  Зверху топали орки. Часу залишилося не так багато. Віід забрав меч.

  - Кажи, некромант. Про яку ґудзики ти говорив? І що, по-твоєму, божий промисел?

  Звичайні гравці поспішили б швидше закінчити завдання ордену Фреї, але занадто глибоко в Віаді засело передчуття, що щось йде не так.

  - Вііде!

  - Знищ їх, це наказ нашої Богині Фреї! - Священики Фреї. Але віра в лідера була такою ж, як і будь - коли.

  Барабол підняв голову і запитав:

  - Ти не вб'єш мене, слуга Фреї?

  - Я не слуга. Відповідай на запитання. Чи вас варто вбити прямо зараз?

  - Мы... Ти нам все одно не повіриш. Давай, прислужник Фреї, бий! Навіть у пеклі я буду тебе проклинати!

  - ....

  Бажання відрубати голову наглому некроманту спалахнуло з новою силою, але Віід стримав себе і спокійно сказав:

  - Даю тобі шанс. Шанс заслужити довіру. Якщо ти розкажеш правду, я постараюся повірити.

  - Правда? Ти обіцяєш?

  - Так. Але це тільки обіцянка вислухати вас, але не залишити живим.

  Барабол оглянув усіх, хто схилився до єдності, а потім розпочав розповідь.

  - Раз вже випав шанс, то я розповім. Ти обіцяв повірити! Так от, світ має неправильне уявлення про Бекена Демоффа. Так, він вивчав некромандію і прославився як великий маг. Но...

  Берекен - цілеспрямований юнак-маг. Геній, якого визнали на континенті. Одного разу він почав проводити дослідження в галузі вічного життя. Я хотів зрозуміти, чому люди помирають і як лікувати невиліковно хворих.

  Однак його учень Шайяр був озлоблений на світ. Шай використав довіру вчителя і обманом та темних заклинань долучив Берекена до темряви. Отже, з бажання перемогти хвороби і продовжити життя людей створили армію. У безумії Бетекен на чолі своєї нової армії почав руйнувати цей світ і прати цілі міста. А Шай підтримував його, укладав угоди з усіма темними силами континенту.

  Багато хто занурився в це божевілля; також не втік від цієї долі мій вчитель, який загинув у одному з боїв. Проте коли Берекна перемогли, а військо розгнівили по кутах континенту, ми мали час одуматись.

  В одному з храмів Велзевула ми знайшли рукопис і дізналися правду про всі ті події. І тепер ми хочемо повернути все на свої місця. Звільнити Бекена від темних заклинань, насланних Шайяром.

  Дзінь!

  Віід посміхнувся.

  'Задачі виконано! Навіть не довелося їх вбивати.

  У пошуках Грааля Елени та корон Фарґо він мусив повертатися до ордену Фреї, і тільки після цього завдання вважалося виконаним. Тепер усе вирішилося на місці, і Віід був задоволений.

  І в цей момент!

  'Чорт!'

  Віід зі всієї сили вдарив під ногами фрагмент стіни.

  'Перепочинки!'

  Якби він убив некромантів, після них залишилися б предмети. Коштовна палиця, магічні чотки і можливо щось ще. Речі, які можна продати іншим гравцям-магам! Навіть один такий набір у грі вважався дуже корисним, а тут їх було дванадцять!

  'Тупиця! Він виявив співчуття і втратив стільки грошей! Навіщо? Стільки грошей..."

  Поки Вік Віід завдавав внутрішнім стражданням, Барабол продовжив говорити:

  - Ми прийшли сюди, в Землі Отчаянії, і уклали союз з темними ельфами, щоб стримати Шай. Минулого разу, коли безсмертну армію перемогли, він встиг утекти. А потім почав створювати нову армію неживо. Хай за кількістю вона незрівнянна зі старою, але під керівництвом темного мага це грізна сила. Крім того, Шай боявся переслідування і смерті. Він став личком!

  Армія безсмертних! Під керівництвом винуватця у всіх минулих лихах була тут, в землях Відчая.

  Щоб зупинити його, нам довелося на колінах просити темних ельфів надати підтримку. І заради процвітання своєї раси ельфи погодилися допомогти. Будова нашої фортеці мала стати головною перепоною на шляху нової армії. Ми повинні все згуртуватися. Зупинити нову загрозу! Для цього нам потрібна ваша допомога.

  Дзінь!

  Рівень А! Віід завершив завдання і отримав наступне по ланцюгу. Битва з безсмертним військом - це величезна подія для всього континенту. Крім того, ще ніхто в грі не отримував такого рівня! Адже для їх отримання потрібно було виконати якісь особливі умови.

  Поки шокований Віід думав, перед ним вискочила ще одна віконка з повідомленням.

  'Задачі рівня А! Та ще й пов'язаним з професією некромантів..."

  - Командире! - Бурен, Беккер, Хосрам, Дейл та інші з сподіванням дивилися на Віди.

  Для всіх них битися з армією нежити - це найважливіша подія в житті.

  - Богиня Фрея... - Священики почали молитися.

  Подивившись на всіх них, Він сказав:

  - Я вирішив....

  Кінець 10 розділу і 5 книги. Продовження слід ..

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor