Тайлер тоді досліджував Вінтерфелл, не знаючи, що робить його батько, і врешті-решт вирішив пожартувати над нудною старою септою з якою вже встиг познайомитися. Він прокрався в кімнату, де вона вчила своїх юних підопічних рукоделію і, витягнувши баночку швидкосохнучого батьківського клею, намазував їм сидіння й ніжки табурета, на якому сіпта зазвичай сиділа. Хлопчик бачив, як ця стара жінка критикувала його сестер і Ар’ю за те, що вони були незадовільні.
Ніхто не насміхається з його сестер і не понесе заслуженого покарання! Хоча він був чесним з собою, однак не дуже критикував Арію. Ну і що з того, що дівчинка не була ідеальною маленькою леді, як її нудна старша сестра, зате вона набагато цікавіша.
Він тільки закінчив, коли почув жіночі голоси, що ведуться з коридору, і, відчайдушно озираючись по сторонах, намагаючись не потрапити до закінчення розграшу, мітнувся за ширму та шафа, бажаючи вести себе якомога тихіше, так як мета його роздувіша увійшла в кімнату разом зі своїми молодими підопічніми, які базікали один з одним. Він не міг ризикувати, визираючи, щоб побачити, що відбувається, інакше його помітять, але все одно все прекрасно чув.
« Тепер я чекаю від вас найліпшої роботи, дівчатка. Чесно кажучи, я очікувала побачити такий рукодя у дикуна за стіною, а не в тих благородних дам. Чого вас вчать в Кастерлі? Чому ви не можете бути такою, як леді Санса, її робота досконала." - знову почув він критику септи і насупився від образів, які були направлені не тільки на Ар'ю, але й на його трьох сестер.
Вони були такі ж розумні, як і він, любили їздити верхи та бути чудовими променями, до великої несхвальності їхнього діда, який волів би, щоб онуки були просто гарними прикрасами, які старий міг би використовувати для зміцнення влади сім'ї. До того ж дівчата мали чудові голоси і співали для своєї молодшої сестрички Кларісси, але їхні рукодяниці не були їхніми сильними сторонками. Вони вміли вишивати, але далеко не ідеально. А от Арі, на відміну від його сестер, не могла вільно займатися тим, що їй подобалося.
Тайлер стиснув зуби, але ніяк не відреагував на це і чекав часу коли його жарт спрацює. І нарешті, це сталося.
Почувся звук чавунної тканини, а потім на мить настала тиша, після чого його сестри і Ар'я Старк розсмівалися, коли септа вразила від сорому, і звук швидких кроків, якщо вони всі вибігли з кімнати, майже змусив хлопчика повихатися, але він закрив рот рукою, намагаючись зберегти мовчання. Коли Тайлер чекав ще трохи, поки всі заспокоїлися, він виглянув з-за свого укриття і побачив, що кімната порожня, вийшов через ширми, відчуваючи себе повністю задоволеним, доки не відчув, як щось впирається йому в спину.
"Достала. і хлопець, відчуваючи себе незручно, обернувся на Арью з тріумфом усміхаючись йому з палицею в руці.
- запитав він, роздратований тим, що до нього підкрадалися.
« Так. І до речі, дякую. Бачити, як септа біжить по коридорах без спідниці просто безцінним. Санса звичайно вже встигла кинути на неї погляд, який говорив, що вона звинувачує її за подію, але наймолодший Старк був все одно.
Тим часом Тайлер був вражений тим, як красива її усмішка, вона випромінювала радість, а сірі очі були схожі на світлу місяць у нічному небі. Він струшив головою, відганяючи наважання, і запропонував.
"Не хочеш пошумітити над кимось ще?" - очі Арі загорілися цікавістю.
***** * $xa = aull by + 0}
В іншій частині Вінтерфелу Бран Старк намагався покращити свої навички стрільби з лука, але знову схибився, посилаючи стрілу занадто високо. Він з лютістю кинув цибулю на землю, сіпаючи на свою невміння і пригадуючи собі, що його старші брати й навіть сестра Ар’я стріляли краще. Він намагався раз за разом, але, здається, нічого не виходило.
Раптом він відчув, як хтось треться про його ногу. Хлопчик подивився вниз і побачив, свого лютоволочка, що потирає його коліно своїй серебристо-серій головою, намагаючись заспокоїти. Він посміхнувся і лагідно погладив собаку, який видав досить велике урча. Бран ще не назвав вовка, на відміну від своїх братів і сестер. Щоразу, коли йому на думку спадало інше ім’я, воно просто не було правильним.
« Тобі потрібно розслабитися, коли цілишся." - раптом почувся голос збоку, і Бран здивовано обернувся, побачивши молодшого сина лорда Адріана, Річарда з скрегоченими руками та визираючим на груди. Лютововк поруч з ним напружився і почав злегка ричати на молодого Ланістера, всього на кілька років старше самого Брана.
"Що ти маєш на увазі?" - насупився хлопчик. Було дуже неприємно з'явитися невмілим перед своєю сім"єю, але набагато гірше, коли твої невдачі бачить високородний чужинець з півдня. Річард зітхнув, взяв цибулю з найближчої полиці і вклав стрілу стоячи більш ніж на десять футів далі від мети, ніж Бран, недбало прицілившись.
« Ти занадто напружений і знімаєш це напруження під час пострілу, в результаті стріли йде з потрібної траєкторії.» - Потім, щоб довести свою точку зору, він вистрілив і потрапив точно у ціль.
Бран дивився на мішень мить, потім перевів погляд вниз на лук, який кинув, і з дивним почуттям рішучості, яке охопило його, підняв зброю і прицілився по новій. Під суворим поглядом Річарда його руки знову напружилися, але згадавши, що Ланністер сказав всього кілька хвилин тому, трохи ослабив борець, перш ніж випустити стрілу. Хлопчик був дуже захоплений, коли побачив край мішені. Звичайно, це не потрапляння в яблучко, але набагато краще, ніж промахатися повністю повз ціль.
« Бачиш, хоча ти можеш набагато краще".
- Бран зацікавився, звідки Річард має таку впевненість щодо його можливостей.
"Я бачу і слухаю, а потім виношу висновки на основі своїх спостережень. У тебе гарна зорова координація, але ти так нервуєш, що зводиш всі зусилля на немає. Вір, що зможеш зробити щось. А якщо віриш, що не зможеш, значить ти вже зробив крок до власних невдач." - молодий Ланістер розповідав урок, який дав йому та його братам і сестрам батько, коли вони стали достатньо дорослими. "А тепер не хочеш продовжити практику?"
***** * $xa = aull by + 0}
Протягом майже тижня Джон був готовий до перевезення корабля на Ессос. Він скоро прибуде в білу гавань, так що з королівською сувою Роберта Баратеона, яка з дня на день повинна прибути до Вінтерфеллу, молодий Таргарієн не зіткнеться, поки замок з загоном вірних північян, на яких можна покластися.
Леді Кейтілін, незважаючи на свою тиху ненависть до Джона, вийшла його проводити і коротко кивнула підлітком, на що той спокійно відповів тим же, Теон просто похлопав його по спині і порадив насолодитися дамами через Узкого моря.
Роб не постив обіймати зборового брата, тоді як Санса намагалася швидко попрощатися з ним, знаючи почуття своєї матері, але в її очах виникли сумні сльози, на які Джон посміхнувся і сам ніжно обняв сестру. Бран і Рикон як і старший брат стиснули хлопця в обіймах, а потім для Джона прийшло найважче прощання... Ар'я.
Маленька дівчинка-вовчица стояла з дуже пригніченим виглядом, і, незважаючи на її тривожні спроби придушити сльози, вони потекли по її щоках. Сноу посміхнувся і опустився на коліно, щоб дивитися їй прямо в обличчя.
"Чому ти повинен піти?"
Джон взяв її за руку і лагідно відповів.
« Лорд Ланністер запропонував мені шанс досягти чогось в житті. Тут цього ніколи не станеться. Я принесу честь нашому дому і подивлюся на світ за межами півночі."
https://literna.net/uk/books/408-hp-kh-got-lev-kasterli-zavershenii