Глава 2506: Рибний фуршет
***
Дін Юймінь і Вей Жун вже втекли до сховища, щоб побачити, що мешканці ведуть себе дуже врівноважено.
Однак невдовзі вони помітили, що попри загальний спокій люди знеохочувались від голоду.
- Я повинен піти і поговорити з Тао Сінем, це вже занадто! - Смердить Вей Джун.
Ці люди страждали тільки тому, що якийсь високопоставлений мисливець не ризикнув відправити їм провіант!
- Вчитель, ми повинні повідомити про цю ситуацію зовнішньому світу, може хтось із добрих людей погодиться допомогти вибратися з нещастя, - моліла Дин Юмінь.
Вей Жун зітхнув з полегшенням.
Він знав, що навіть якщо пригрозити Тао Сіню, ситуація не зміниться.
- Гей, там, попросіть людей звільнити центр, - раптово почувся голос Мо Фаня.
Люди відразу розступилися.
За Мо Фанем виднівся слід від магії простору — очевидно, він потрапив у миттєвий рух.
- Ну і навіщо знадобилося використовувати магію простору? – запитала чарівниці з хвостом на голові.
- Ви ж не голодні? - Мо Фань поставив запитання.
- У тебе є їжа? - Очі мисливця капітана загорілися.
По правді кажучи, вони вже не могли зносити цей страшний голод.
Прості браслети дуже рідкісні, і багато мисливців просто не можуть дозволити собі їх купити. Але Браслет Мо Фаня був занадто малим і вміщав тільки те, що було потрібне самому магу.
- Ага, ну-но, посуньтеся ...ще...іше, слухай, якщо ти не відійдеш, то можеш залишитися без свого хвоста ...аго, ось так!
Як тільки Мо Фань розчистив достатньо місця, тут же почувся дивний звук.
Бах
У повітрі з’явилися тріщини, що сполучалися між собою.
Срібна дуга стала якоюсь опуклою, наче з неї щось ломілося.
- Простір портал? - Очі деяких людей зашукали подивом.
Особливо здивували Вейджу і Дін Юмінь, які навіть не підозрювали, що Мо Фань зміг досягти достатнього рівня для такого культивування.
Хоча люди ще не були доставлені, однак аромат їжі вже розносився навколо людей.
- Мамочки... як смачно пахне ...це щось смажене!
- Я хочу їсти... як же я голодний.
- Це запах смаженої риби!
Люди відразу підскочили зі своїх місць, і ніщо не збільшило запаху їжі на голодний шлунок.
Вей Джун, Дін Юм'янь, Ма Юна та дівчина з хвостом із нетерпінням чекали на їжу...
Це... окунь?
Такий великий?
- Чому це здається мені знайомим? - Вдивлявся Вей Джун.
Тільки коли він побачив голову створіння, то впізнав його — очі мага мало не вилітали зі своїх орбіт!
Божечки!
Окунь-поглотник?
Ті окуні, яких боялися мисливці з ліги?
А тепер... вони підсмажені.
Так їх приготували зовні?
- Мо Фань....як ... как... Як... ти підсмажив морських монстрів? - Обомлів Вей Джун.
- Розслабся, у них дуже смачне м'ясо, навіть старші переварять — Чжен Чжо пробував і він не отруївся, - відповів Мо Фань.
- Справа не в їхньому смакі і отрути ...це ж МОНСТРРИ! МОРСЬКІ, чорт забирай, МЕНСРИ! – заорал той.
Ма Юн та інші, почувши ці слова, подивилися на Мо Фаня. Він є Богом... дуже багато.
Цей святий чоловік не тільки вбив цих монстрів, але й запалив їх!
І люди не думали про те, що перед ним хмара монстра, у їхніх головах була лише одна думка — ЄДА!
- Досить розмов, прошу всіх до столу! - Посміхнувся Мо Фань.
- Це і був твій план?
- Ага. Ці люди так настрашились, от я і подумав, що було б непогано пригостити їх морепродуктів.
- Це... дуже дієво ... - Виручив Вей Джун.
Але Мо Фань - все-таки псих...
Він просто взяв і підсмажив цих монстрів, а він не подумав про те, що запах смаженої рибки може дійти до їх родичів?
***
Цікаво, що чим довше розвивається вогняна гетерка, тим ліпше вона просмажує страви.
Невдовзі від суцільної прожарної туші окуня завбільшки з вантажівку залишилися лише кістки.
Коли люди зрозуміли, що від риби нічого не залишилося, вони почали накидатися на голову в надії, ніби хоч там ще є м’ясо.
- Не варто, не варто! Я ж не казав, що риба лише одна, на всіх вистачить! - сказав Мо Фань.
Гетерка вже закінчила просмажити другого окуня, і ось...золота риба в ароматному соку знову прибула на бенкет — цього разу навіть Дін Юмінь з Вей Жуном не утрималися.
- Кушайте, їдьте, не соромтеся! Знаруж їх ще 7-8 штук лежить, а якщо і їх не вистачить, так я ще зрозумію ...тільки доведеться почекати! - Усміхався Мо Фань.
Повних людей уже зовсім відпустив страх.
- Слухай, давай я допоможу тобі приправляти рибу, я навіть зайвих спецій не витратила! У моєї сім'ї Сан колись був рибний ресторанчик, тому я можу визначити міру за ароматом! - Один з дядьків дуже розійшовся, забувши про те, як ще кілька годин тому життя здавалося йому сухим адом.
- О, ну чудово! Я ж любитель у цій справі і з приправами не зовсім витримую! – кивнув головою Мо Фань.
- Давай, тягни сюди рибу, я буду її приправляти! – прикрикнув дядечка.
- Добре!
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku