Розділ 2392: Тюремна гора.
.......
Мо Фань вирушив до гористої в’язниці лише з настанням ночі.
Він не очікував, що в'язниця лежить дуже близько від його першої Шанхайської квартири.
Зовсім поряд з Веселим містом!
До цього Мо Фань ніколи не чув про це місце.
А поруч стоїть велика в’язниця, де підкорялися магічній асоціації з магами.
Для того щоб протистояти чорній церкві, асоціація ніколи не була у звичайних в’язницях чорно - білої церкви.
Тож він вирішив відвідати Бецал’єнське містечко.
Його дім належав державі. Якщо хтось не живе в квартирі, її швидко віддають іншій людині.
Мо Фань чекав на інформацію від Лін Лін, тому мав трохи вільного часу.
Тепер у Бецал’ї жило набагато більше людей.
Будівництво опорної міської бази змусило багатьох жителів сіл і поселень переїхати в місто. Отже, хоч би якими були ці хатки вдома, жоден з них не був порожнім.
Сталось, що деякі квартири ділили на дві менші сім’ї, щоб вони могли жити там.
З огляду на це становище, яке було вкрай неприємним для людей, потрібно було вжити відповідних заходів.
Ніхто не хоче стати жертвою морських монстрів.
.......
*бум-будом-бам...
Мо Фань ввічливо постукав у двері, хоча мав ключі.
- Хто там? - Через двері пролунав дзвінок дівчачий голос.
Мо Фань не встиг нічого відповісти, як двері відчинилися.
Перед ним стояв маленький хлопчик з стрижкою під їжаком. Він оглянув Мо Фаня з голови до ніг, явно невміючи.
Ну гаразд, це був хлопчик з ще не зламаним голосом.
- Я жив тут раніше. Можливо, ще залишилися старі речі, які я не встиг забрати. Не знаю, може ви їх вже повикидали? — запитав Мо Фань.
- А, так це твої речі. Я принесу, почекай, - хлопчик з ентузіазмом побіг до кімнати.
Мо Фань заглянув всередину і побачив, що там все зачинено речами. Купу валіз, домашньої утварі, одягу та кухонних приклейок. Кімната була не дуже акуратною, але і бардака не було.
Невдовзі хлопчик повернувся з маленькою коробкою.
Там виявилися дрібні речі, спільні дитячі фотографії з Синь Сі, кілька прикрас, які вони купили разом, а ще всякі рукоділля, якими він намагався дурити Му Нін Сюе ...
Він обходився без цих речей, але вони знайшли зміст у його руках.
- Брате, скажи що ти зробив, щоб сильно сподобатися двом дівчатам? — Цікаво запитав хлопчик, передаючи йому речі.
- Кхе-кхе, не варто копатися в особистих речах! - Недобре відповів Мо Фань.
- У дитинстві вони були такими милі. Тепер вони, мабуть, стали прекрасними. Ну що, ти добився свого? - Змовники запитав хлопчик.
У Мо Фаня з'явилося відчуття, ніби хтось підглядав за його старими справами.
- Та у тебе ще навіть голос не зламався, навіть кадик не виріс, а ти задаєш такі питання! - Роздратований відповів Мо Фань.
- У мене немає кадика, я дівчинка, - хлопчик підмигнув.
- Тато постійно на роботі, а сюди часто приходять незнайомі люди. Тому я зробила зачіску як у хлопчика, засмагла небагато, і ношумальчищий одяг... Ой, мені не варто було цього говорити! - сказав милий хлопчик.
Мо Фань уважно придивився до дитини і помітив, що в неї дуже м’які та жіночі риси обличчя. Шкіра, звичайно, смаглява. Та й побачивши їжак, ніхто не подумає, що це дівчинка.
- Як добре, що з самого дитинства ти думаєш про самозахист - посміхнувся Мо Фань.
Мо Фань в захопленні від того, що вона була розумною.
Не важливо скільки тобі років, не варто занадто довіряти цьому світу.
- Хі-хі, багато людей не знають, що я дівчинка. А деякі дівчата навіть пишуть мені любовні листи! - Дівчинка посміхнулась. Один з молочних зубів випирав перед ним, що додавало їй ще більшої привабливості.
Можливо, вона переглядала речі та записи Мо Фаня і втішилася довір’ям. Вона не була обережною, а розмовляла з ним як зі старим знайомим.
- Дуже круто, - Мо Фань показав великий палець.
Забравши старі речі, Мо Фань зібрався йти.
Дівчинка не відводила великих очей від Мо Фаня. Вона дивилася в нерішучості, як ніби хотіла щось сказати.
- Що таке? — запитав Мо Фань.
- Можеш допомогти мені? - Вона запитала дівчинку.
- Викладай. Ти допомогла мені зберегти ці спогади, - сказав Мо Фань.
- Тато не дзвонить мені вже два дні, я дуже хвилююся, - сказала дівчинка.
- Де він працює?
- На тому боці гори. Іноді туди їздять дивні машини. Він не дозволяв мені приходити на роботу і ніколи не розмовляв з колегами. Тому я навіть не знаю, до кого звернутися... - сказала дівчинка.
Мо Фань нахмурився.
Він прямував саме в те місце, на тому боці гори.
Там була в'язниця.
Хоча в’язниця й села відділяли високу залізну огорожу, відстань між ними не перевищувала кількох кілометрів.
- Як тебе звати? Як звати твого тата? — запитав Мо Фань.
- Мене звати Чен Майя, а тата – Кен.
- Добре. Майя, ти сиди вдома, я піду допомогти тобі дізнатися в чому справа, - Мо Фань простяг руку і погладив її колючий їжак.
- Дякую.
......
Через деякий час підсувала Лін Лин.
Мо Фань розповів їй про дівчинку. Лин замислилась, але так нічого й не відповіла.
Незабаром до них приєдналися Лу Чжененс і Лу Ціньяо. Зараз вони були як ніхто зацікавлені в результаті.
Вони пішли до в’язниці. Поблизу цього міста було закладено бар’єр, щоб арештники не втікали і не турбували мешканців Бецалкого.
Але цей бар'єр був дуже слабким, і будь-який маг з більш-менш високим рівнем культивування міг легко зруйнувати його.
.......
На території в’язниці було також багато робітників.
Усі ці споруди були збудовані магами землі, і в десять разів міцнішими від звичайних споруд.
Тепер, коли на узбережжі води опинилися під загрозою двадцять тисяч кілометрів, там спалахували битви. Залишилися тільки такі споруди, створені за допомогою магії.
Тому це місце було не тільки в’язницею, але й заводом підкоряючись військових. Там були управителі, робітники, а також професійні працівники.
В’язні тяжко працювали.
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku