Розділ 1635. У нього не було серця.
Глибока ніч. Вогни Парфенона повільно погасли. У цей час року і в цю годину над вершиною святої гори завжди виднівся серп місяця. М'яке світло срібної вуалью покривав всю гору, від чого та здавалася ще таємничою.
Біля підніжжя гори на березі річки стояв дуже простий дерев’яний будиночок, де сидів чоловік у білій одежі. Його погляд, повний печалі, був спрямований на вершину священної гори.
На лісовій доріжці розступилися тихі звуки кроків. Чоловік пильно вдивлявся у ліс. Його сіро-блакитні очі здавалися дуже незвичними в нічній темряві.
- Навіщо ти прийшла? - запитав чоловік.
- Невже не можна просто провідати тебе? Що не кажи, ти мій старший брат ... - Жінка з лісу відповіла.
- Говори прямо.
- Ти бачив її, Нормане? - запитала Азалія.
- Кого? - запитав Норман.
- Досить прикидатися. Її особистість вже розкрита. Ти повернувся сюди і не хочеш побачитися зі своєю сестрою? - сказала Азалія.
- Звичайно, ти можеш приходити, але не варто так зі мною розмовляти, - роздратовано відповів Норман.
- У тебе був такий розчарований вигляд, коли я прийшла. Ми не бачилися так багато років. У нас був один прийомний батько, значить ми сім'я...
- Розбирайся зі своїми справами сама, - холодно кинув Норман.
- Я теж хотіла вижити в цьому фальшивому місці. Коли мені потрібна була захист, ти стримувався по світлу. Як ти думаєш, як мені було? Якщо б я рішуче обстоювала все, чого ви мене вчили, то навіть обглудженої кістки не знайшла б в їжу, - Азалія підвищила голос, а її погляд став холодним.
Норман на мить завмер, пильно дивлячись на сестру.
- Як би то не було, ти не повинна... Гаразд, щоб ти не говорила, ти все одно не поїдеш, - Норман похитав головою, не бажаючи обговорювати цю тему.
- Цього разу ти вийдеш з тіні? - запитала Азалія.
- Не знаю.
- Ти повинен зрозуміти, що храм лицарів відданий тільки тобі. Ідіша зробила все, щоб знайти тебе і переконати, що вона зможе повернути Парфенону колишню славу та процвітання.
- Вона шукала мене, але... Вона здалася мені дивною, - відповів Норман.
- Зараз вже не зрозуміло, людина вона чи ні. Вона точно не змогла заволодіти технікою воскресіння, але повстала з труни... - сказала Азалія.
Парфенон дуже змінився, я став чужим тут, - Норман підняв погляд на вершину священної гори. У його голові проносилися образи з минулого. Там було так багато болю і страждань, поховано стільки людей, найвищу владу, світову славу, незчервоне багатство, і, звичайно ж, мистецтво воскресіння!
- Я сподіваюся, ти на моїй стороні.
- Думаєш, це можливо? Думай про свої вчинки. Якби батько дізнався про це, він би відречився від тебе!
- Ти не приймаєш Ідішу, і не хочеш вставати на мою сторону. Тоді у тебе лише один вибір... - сказала Азалія.
- Я не можу встати на її бік, жодного разу не побачивши її. Якщо більше нічого сказати, йди. Коли відкинеш свою другу личину, можеш знову називати мене братом.
- Я не можу цього зробити, на відміну від вас, це мене захищає.
- Норман спустився з даху і зайшов у будинок.
Коли Азалія подивилась в спину Нормана, вона закусила губу нервово.
Через пару мигня пролунав її голос:
- Я їздила побачити Остіна. Він здається не впізнав мене.
- Ти знайшла Остіна? - Норман різко зупинився.
Раніше я була єдиною людиною у світі, яка знала про його існування і місце перебування. Але тепер з’явилися люди, які дізналися про його місце. Тепер вони вівсю готуються до його поїжджості, - сказала Азалія.
Норман нахмуріл брови. Він пильно дивився на Азалію, намагаючись зрозуміти, врет вона чи ні.
- Хто?
- Людина, яка має величезну владу і політичний вплив. Навіть Ідіша не наважиться вдарити його, - відповіла дівчина.
- Остін дуже сильний, Ідіша не впорається з ним.
- Тому вони знайшли спосіб послабити його. У дракона також є слабкі місця, - сказала Азалія.
Норман замислився.
- Вони збираються виступити в найближчі дні... Якщо ти хочеш щось зробити, то краще поквапитися. Як старший брат, ти ніколи не виявляв до мене любові. У твоїх очах був тільки батько. Коли я пішла до університету, то дбала про себе і сказала Азалія.
Норман хотів їй відповісти, але дівчина вже пішла.
......
......
Мо Фань сів на диван, закрив очі і почав культивувати.
У цей момент він почув в сусідній кімнаті клацання. Хтось включив світло. Мо Фань відкрив очі.
Тепер йому потрібна була максимальна зосередженість, але куди вже там. З культивацією або без, він все одно застряг на одному місці.
Мо Фань второпях вийшов на балкон. Коли він перейшов у тінь, то проник на сусідній балкон.
Вікно було відкрито, штора розвивалася на вітру. Му Нін Сюе стояла біля столу. Коли вона побачила плавні елегантні лінії її тіла, Мо Фань мало не пустив слину. Під час обіду він не встиг надивитися, тим більше там було багато людей. На подвір'ї стоїть глибока ніч, тут тільки вони двоє. Зараз можна дозволити собі набагато більше ...
- Влаштувані справи? - Мо Фань зайшов у кімнату.
- Тільки перший етап.
Му Нін Сюе помітила, що очі Мо Фаня схожі на пару вогнів. Його думки не важко було вгадати, тому вона вирішила уникнути його подальших дій.
- Ходімо прогуляємося.
- Так пізно? - Мо Фань підняв брови.
Нерви вже напружені до краю. На кій чорт їм потрібно слузатися без діла? Вони так багато встигли б до світанку...
......
Вони все-таки пішли прогулятися.
Атмосфера навколо була ідеальною. Чисті нічні вулиці, дві лінії високих дерев по обидва боки дороги. Довкола панувала спокій і мир.
Мо Фань взяв її за руку і сповільнив хід. Му Нін Сюе не стала заперечувати. Посередині кам’яного мосту вона зупинилася.
- Ради бізнес - питань ти могла послати Му Лішлен. Навіщо сама приїжджати сюди? - запитав Мо Фань.
Му Нін Сюе керувала всіма справами клана Фань-Суе, але насправді весь час проводила в культивуванні. Вона така ж, як і Мо Фань, одержима магічним розвитком. Тим більше вже вона стала головою клану, зобов'язана бути сильною, щоб вижити.
Усі її справи, які вона згадала за обідом не коштували її присутності. Тоді Мо Фань не запитав її.
- Є щось ще? - запитав Мо Фань.
Му Нін Сюе підняла голову і подивилася на Мо Фаня. Вона була здивована, він здогадався, що її турбує щось інше.
- Так, дещо ще мене турбує... Довелося приїхати сама, - сказала Му Нін Сюе.
- Це серйозно? - запитав Мо Фань.
- Пам'ятаєш, що сталося, коли ми вперше були в Птачієм місті? - тон Му Нін Сюе став серйозним.
- Пам'ятаю. Але хіба ми не знищили тих монстрів?
У той час Цзян Юй вирішив попросити місцевих чиновників. Виявилось, що хтось навмисно приховував реальний стан справ, і це призвело до трагедії.
Почувши це, Мо Фань відразу згадав той жах. Дві дитини, що народилися з черево монстра...
- Так, в результаті ми так нічого і не добилися, - Мо Фань кивнув.
Цзян Юй говорив про це. Поглибившись у цю тему, він швидко зрозумів, щось хто спеціально тримав те, що відбувається. За цим стояли ще великі проблеми, але не було жодної зачіпки. Справжні винуватці ситуації були невідомі...
- Коли Шао Юй дослідила ситуацію на узбережжі, їй розповіли щось схоже. У результаті її сліпих троянд вона знайшла занедбаний склад, пов’язаний з пропажею дітей. Їх вона не знайшла, але там було багато дитячих речей. Після цього я зв'язалася з Цзян Юм і попросила його продовжити розслідування, - сказала Му Нін Сюе.
Богори Фань-Сюе знаходяться дуже близько від пташиного міста. Але в той час у місті не було жодної інформації про те, що сталося з дітьми. Мо Фань був здивований, що Му Нін Сюе вдалося знайти зачіпку.
Перед такими жахливими подіями ніхто не зможе залишитися байдужим. Мо Фань стиснув кулаки:
- Ось воно що. Не хвилюйся, ми обов'язково знайдемо винуватців і я переломаю їм шиї!
- Я навіть не можу уявити, хто може робити такі жахливі речі! - Му Нін Сюе задрижала.
- Що таке? - Мо Фань помітив, що дівчина розхвилювалася.
- Мо Фань, той хлопчик якого ми витягли з черева монстра... у нього не було серця, - при цих словах Му Нін Сюе міцно стиснула руку Мо Фаня.
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku