Глава 1224: Кінець військового загону
* Житло
Все небо було повністю затягнено коричневим пилом, а від розчавлених звуків виходили постійні вібрації: безліч магічних коників накрило округу наче проливний дощ, тільки ось хмара містичних тварей набагато страшніша і небезпечніше будь-якого дощу!
Поселення виявилося дуже маленьким, лише кілька основних вулиць. Будівлі, висотні споруди і майданчики збудовані магами-будовиками, ще не встигли стати їжею для магічних коників пилової бурі.
Однак у домах і будівлях вже не було вікон, всі вони були знищені сильними вібраціями, а уламки скла тепер завалювалися на дорогах.
Між будинками вже не було видно простору, все було заполонено цими кониками, які, наче відчуваючи людський подих прихованих внизу людей, тепер проникали у всі щілини.
- Чому вони не відлітають? Хіба вони не заспокоїться, поки від нас не залишаться одні кістки? - Від страху чоловік середніх років, що знаходився під землею за кам'яними воротами.
Ці ворота охороняли військові чарівники, а інші люди ховалися всередині. Це питання все ще залишалося відкритим: чи зможе сотня військових протистояти магічним істотам, що за кількістю їх перевищує десятки тисяч разів?
Під охороною цих військових унизу в напівмракі від страху тряслися звичайні робітники та жителі поселення.
- Ми зможемо вибратися?
- Не знаю, — відповів військовий.
Від цього пролунав різкий плач, всі плакали: діти, жінки і навіть чоловіки.
- Лі Цін, ти можеш відповідати їм трохи м'якше? - Він люто сказав, що був поруч.
- Я не люблю обманювати людей. Навіть військовим важко протистояти цим магічним коникам. Уже три дні минуло, і всі знають наскільки небезпечні ці коники. Я вірю, що війська нас не залишать, оскільки в іншому випадку ми просто не виживемо, - строгим голосом сказав Лі Цін.
- Він говорить правду? – запитав старий.
Військові не відповідали, зберігаючи мовчання.
- Я вже старий, і так недовго мені жити залишилося, але ось моїй внучці всього лише вісім років, знайдіть, будь ласка, спосіб врятувати її, благаю! – жалібно нудьгував старий.
- Дідусю, ми навіть не виживемо.
- Їжа і води вистачить ще на два дні, а коники навіть не збираються покидати тутешню місцевість.
У п’ятнадцяти кілометрах від поселення Аньцзяо, за кам'яним пластом, військові поламали табір.
Цей комплекс був дуже примітивний, оскільки головним завданням було не знайти його.
Всього на підмогу було відправлено чотири військових загони, в кожному з яких було по тисячі людей, і у кожній із них був свій керівник.
Лі Мань належала до спеціального військового підрозділу, і в ньому налічувалося близько 50 осіб. Кожен з них був магом рівня не нижче середнього від середньої.
Разом з Лі Манєм вони прибули до цього табору. Мо Фань якраз побачив військових у темно-червоній формі, що рухалися в напрямку Анцзяо.
Вони були на високогір’ї, тому бачили Аньцзя як на долоні: всі поселення і відстань у радіусі десяти кілометрів від нього були охоплені магічними кузенами пилової бурі, та від поселень в будь - який момент могло нічого не залишитися!
- Та їх навіть більше, ніж ми бачили тоді в пустелі! - Вийшла Му Ну Цзяо, опустивши очі округу.
- Тисяча військових магів виглядає як маленький човен під час цунамі у відкритому морі! Це дуже небезпечно, - молів Чжен Сяо Хоу.
- Вибору немає, який залишився в Аньцзяо провіанта навряд чи вистачить на пару днів, офіцер Шау наказала висуватися. Але ситуація не така вже й погана: серед тисяч військових повно магів вогню, на кожному з яких також є вогняні ковчуги — якщо всі ці чарівники одночасно почнуть випускати магія, утворюється величезний пламний бар’єр, який можна знищити магічних коників. Це єдиний можливий варіант. Спочатку потрібно, щоб наші люди увійшли до поселення і привезли туди їжу та воду. Також необхідно знайти причину того, чому не спрацювали магічні бар'єри поселень, - сказала Лі Манй.
- Схоже, що вони скоро приблизяться до облаку коників.
- Ага. Від вогняних бар'єрів дійсно є штовхнув?
Мо Фань змінився в обличчя як побачив, що група військових належить до епіцентру подій.
Він подивився на Лі Маню і сказав: « Що там з бар’єрами? Поясни мені все по порядку."
Перед будівництвом міста чи поселення виставляються магічні бар'єри, тому що без них жодних поселень не існує шансу вижити на території, переповненій магією. Після того як вторгнули магічні коники пилової бурі, ця територія була пофарбована у червону зону. Адміністрація хотіла якнайшвидше евакуювати мешканців та службовців, але вона створила свій вогонь і не підпустила коників до поселення. Таким вогненним бар'єром фортеця Тарім оточила багато поселень навколо, тому що в цих місцях знаходяться цінні джерела ресурсів... - пояснює Лі Мань.
- Кузначики бояться вогню, так? — запитав Мо Фань.
Лі Мань, згідно з кивнулим головою: « Вони дуже бояться вогню, тому полум’яні бар'єри можуть бути гарантією безпеки і повернутися до володіння людей загублені території, що вважаються надзвичайно небезпечними, але...»
Лі Мань уважно подивилася на Аньцзяо.
- Невже є коники, що не бояться вогню? - прямо запитала Лін.
- Це неможливо! Всі магічні коники бояться вогню! - З упевненістю сказала Лі Маню.
Мо Фань, почувши слова Лінн, не міг забути про кристал.
Цей кристал він отримав ще перед місією з цими кониками, і від самого початку Мо Фань чув щось неправильне, а тепер його немов осінило!
- Гей, Мо Фань, цей твій кристал дійсно крутий, всередині нього ще є щось? – запитала Цзян Шаосію.
Він нічого не відповів, але лише поспішив розбити кристал.
Серед уламків кристалу знайшли труп дивного комахи. Ця комаха вже давно померла, але до сьогодні її можна було побачити.
- Це... це як всередині кристалу виявилося комаха?
- Це магічний коник пилової бурі? Лінія коника, яка вже не випромінює життєдайного дихання... - З подивом сказала Лі Маню.
- Мо Фань, звідки у тебе була личинка магічного коника пилової бурі? — запитав Чжен Сяо Хоу.
Мо Фань, нічого не відповівши, рвався в сторону табору.
Лі Мань так і не зрозуміла, що ж сталося, але було ясно,що відбувається явно щось дивне.
Інші, знаючи, що Мо Фань рідко себе так поводиться, поспішили за ним.
За десять кілометрів від Аньцзяо лунав гучний звук, який перелякав усіх військових.
Добре, що на військових були кольчуги, інакше від страху вони б зовсім не стали випускати магію.
Командувачем був Фань Левен, на обличчі якого виражалося крайня нетерпеливість. Він скеровував солдатів, щоб вони пропадали вперед!
- Не бійтеся! З такими комахами я борюся вже близько десяти років! Коли ж вони випускають вогняний бар’єр, то відразу дають махаю. Вперед, за мною! Люди Аньцзяо чекають нас, ми можемо прославитись і стати найсміливішою військовою частиною усього західного Китаю! — кричав Фань Лян.
Вони вже підійшли до облаки коників.
- Пам'ятайте, ми нічого не боїмося!
- Нічого не боятися!
- Ми не знаємо перешкод!
- Ми зцілимо всі перешкоди!
Тисячі військових рухались уперед, вони несли настільки необхідні харчі і воду. Вони повільно увійшли в магічні коники.
Повертаючись додому, ми побачили лише те місто Аньцзяо.
Фань Ляян, Фан Лєн, будь ласка, відповідайте! Негайно повертайтеся! - Відчувся слабкий звук із рації командувача Фань Левяна.
Фань Левен навіть не чув цього повідомлення, бо воно перекрикувалось звуками комах.
- Що ти там кажеш? Я не можу розчувати! Розслабся, ми доведемо це завдання до кінця!
- Я кажу, йдіть звідти! Уходите! - Голос в рації вже перейшов на крик.
- Ми не здамося! Ми побудували фортецю Тарім, і ми точно не врятуємо їх перед цими огидними комахами! — відповів Фань Лян.
- Уходите!
Сигнал рації припинився.
За п’ятнадцять кілометрів від місця Мо Фань, Лі Мань, офіцер Шао, Чжен Сяо Хоу і ще три команди вилупили свої очі з жаху. Всі вони дивилися на те, як військовий загін повільно розчиняється в натовпі коників...
- А як... Як же вогонь? - Почувся голос командуючого.
- Чому від вогню немає сенсу? Чому? - Чув крик з табору.
Мо Фань дивився вдалель, спостерігаючи за тим, як від тіл солдатів залишаються лише білі кістки.
Він згадав тих комах, що бачив на вогній горі їхні личинки...
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku