Розділ 1036. Вершина гори Тирана.
- Визволення блискавки!
У цей момент Мо Фань випустив всю енергію, яка зібралася в його тілі. Хвилі електрики з гуркотом поширилися по всьому світі.
У баркута не було жодного просвіту для укриття, суцільний мур електричного вірша накрила птаха. У небі почувся крик жаху.
Цього разу Мо Фань вивільняв енергію небесних блисків, що накопичувалась в його тілі. Після такої потужної атаки, беркут не мав сили знову піднятися!
Але найважливіше, що на тілі беркуту до сих були відмежені шрами блискавки, і при одній думці Мо Фаня, вони всі засвітилися буро-жовним світлом.
Гарячий спалах світла серед низьких чорних хмар розірвав темну пелюшку ночі. Руйнівна сила вдарила прямо у беркут три вірші!
Беркут ще не став жертвою блискавиці, як на нього обрушилася кара Тірана через кілька десятків шрамів блискавки! Удар електрики пролив його наскрізь! Здавалося тіло беркута от-ось розвалиться на частини!
Азалія застигла на одному місці.
Сила грози Тірана виявилася набагато сильнішою, ніж вона уявляла. Особливо ці шрами блискавки, що можуть накладатися одна на одну у великій кількості, а потім одним махом перетворюються в Кару Тірана, створюючи лютий блискавиці.
Понад 30 шрамів блискавки викликають таку силу, яка подібна до магією блискавок високого рівня! Після другого удару в першій атакі беркут був напівживим!
Беркут важко дихав. Усе тіло птаха було покалічене. Важко змахуючи крилами, він спробував втекти і приєднатися до позосталих братів.
Побачивши, як істота рівня головнокомандуючого намагатися втекти від нього, Мо Фань мимовільно посміхнувся. Він відчував невичерпне джерело енергії, якою міг керувати лише своєю силою!
- Не лізь у бійку, якщо повернеться той беркут, який закінчує останній етап нам не сподобатися, - сказала Азалія.
- Ага, - Мо Фань кивнув.
Він вже отримав духовне насіння блискавки, і йому не потрібно було зв’язуватися з беркутами трьох віршів. Якби не гірський титан, вони б не змогли протистояти дев’яти птахам.
- Ходімо туди! - Азалія звернула увагу на розколини в горі.
- Хіба ми не вийшли тільки що звідти? - Мо Фань замер в замішанні.
- Досить тріпатися, залазь, — відповіла дівчина.
Під час їхніх розмов у густих хмарах на небі з’явилася лійка, а гора Тірана опустилася вогнем. Велетенський ураган застиг від страху всього живого в радіусі кількох кілометрів.
Три вірші повертались назад. Мо Фань не збирався битися з усіма підряд тільки тому, що отримав духовне насіння, тим більше беркути були дуже небезпечним суперником.
Азалія вже відкликав свого чорного вершника, Мо Фань також поспішив повернути гетерку в контрактний простір і вони продовжили йти до щілини. Коли Мо Фань досяг місця, де була гроза Тірану, то тільки тепер помітив, що це був зовсім не тупий куточок і розколина на цьому не закінчувалася. Далі виднілася ще одна довга вузька ущелина, яка поступово переходила до гірської печери.
Через Азалії Мо Фань дивувався, звідки вона могла знати, що тут є ще один шлях?
А щоб пройти цю дорогу, потрібно було забрати духовне насіння. Він вказав їй велику послугу, розчищивши шлях!
Але, подумавши, він зрозумів: якби не Азалія, то не зміг би отримати духовне насіння блискавки.
- Очевидно тобі потрібен саме цей шлях, але перед цим ти сказала мені взяти грозу Тірана і що нам знадобляться всі наші сили, - пробираючись в єдиній темряві, сказав Мо Фань.
- І я тебе не обдурила, ти ж отримав грозу Тірана, і це чудове духовне насіння! - Азалія відповіла.
- Мені просто шкода своїх грошей, - пробурмотів Мо Фань.
- Я мало отримала від цього.
- Куди ми йдемо?
- На вершину.
.......
На вершині гори Тирана живе надто багато чарівних істот. Якби вони пішли туди по поверхні безпосередньо, то напевно стали б чиїм-небудь обідом! Більшість тут істот були рівні головнокомандувачу. Всіх їх об’єднувало кровне споріднення з давніми поколіннями. Не важливо, чи вони колись панували, або були головними зараз, - ніхто з них не відзначався дружелюбністю.
Звисті стежки в горах — це ніби таємні ходи, які важко виявити. Вони могли привести прямо до вершини гори. Коли вони вийшли з печери, настав світанок. Але оскільки вершина завжди була огорнена товстим шаром хмар, навколо як і раніше було темно.
Дорога на вершину виявилася доволі крутою. Вони йшли по краю стрімкої скелі, відчуваючи, що в будь - який момент можуть згрішити.
Рельєф кам’янистої стежки нагадував довгий меч. Тропа піднялася вгору аж до хмар і закінчувалась довгою скелею, що виходить з гори!
Довга скеля була витягнута назовні, а стежка — рівною. Але від цього виду замирало серце! Йти по ній, було все одно що йти через небесний міст, серед хмар і поривів вітру...
- Йди на край скелі, - звернулася Азалія до Мо Фаню.
- Ти не могла б спочатку пояснити мені в чому сенс?
- У нас немає часу. Коли будеш там, замініть магію простору - сказала Азалія.
- Добре, коли він побачив серйозний і зосереджений погляд Азалії, Мо Фань зрозумів, що їй теж доведеться зробити щось не звичайне.
Насправді, подивившись на вершину гори Тірана, у Мо Фаня було дивне відчуття. Хмари повільно опустилися нижче і зараз були буквально під ногами магів. Над їхніми головами було чисте голубе небо, без жодної хмаринки. Над хмарним морем нависало все пасмо Тірана. Тепер їм було видно лише довгу скелю небесної стежки, яка нагадує стародавнє Сломане місто на озері Сігу. Мо Фань не міг повірити своїм очам, це видовище було чудово!
Посередині цього дивовижного гірського пейзажу Мо Фань повільно просувався до краю скелі. Він відчував, що ця стежка — це небесне випробування.
Доійшовши до самого краю, Мо Фань не втримався і подивився вниз. Серед хмарного моря виднівся маленький пробіл. Він почав вдивлятися у це місце, бажаючи дізнатися про те, на яку висоту його занесло?
Але все, що Мо Фань зміг побачити - це чорнота. Здавалося щось чорне вагається під хмарами...
- Що це? — Схвильовані Мо Фань, з усіх сил вдивляючись у хмарну колоду. Що це за чорна штука, яка заважає йому роздивитися землю з висоти?
- Мо Фань, магія простору! - Чув крик Азалії.
Крик Азалії змусив Мо Фаня опам'ятатися. Він поспішно застосував магію простору, як і просила дівчина.
- Не дивися вниз, дивись на мене! - Раптом Азалія вигукнула.
Мо Фань глянув у її сторону, і побачив Азалія приблизно за п’ять сотень метрів від нього мчить в його напрямку.
Вона бігала з граційною і швидкою ходою кота. Мо Фань не розумів, чому вона не дивиться вниз. Невже вона настільки боїться висоти?
Мо Фань все-таки намагався украденою поглянути вниз. Хмарно море за цей час опустилося на десять метрів вниз, і та чорна штуковина, яка закривала йому огляд, обгорілася і тепер виступала над хмарами!
- Еб*ть! Що за фігня! - Мо Фань перелякався від здивування, втупившись на дивну річ.
Йому здалося, що ця річ схожа на спину, покрита лускою спин! На ній був величезний шип, схожий на зуб мамонта!
Мо Фаня трясло від страху. І більше не тому, що він помітив невідому істоту, а тому що не знав, як вона виглядає повністю! Він знав, що обгорнутий шматок спини - це лише маленька частина!
Занадто великий!
Ця незначна річ була така велика, що її неможливо охопити одним поглядом повністю. Коли вона з'явилася, Мо Фаню здавалося, що він провалюється в чорну пучіну. Почуття нікчемності, викликане льодовою хвилею, закотило його серце.
- Не рухайся, стій на одному місці! - Доносився голос Азалії.
Під ногами Мо Фаня прокотилася потужна звукова хвиля, трясла все довкола. Звук був настільки сильним, що людина його не могла чути, хвиля віддавалася болючим болем у голові та вухах! Мо Фаню з'явилася, що його барабанні перетинки ось-ось лопнуть!
Що це таке?
Мо Фань думав, що його серце може лопнути в будь-яку секунду. Йому дуже хотілося втекти звідси, але він пам’ятав слова Азалії.
Мо Фань не міг зрозуміти, що коли б це створіння хотіло вбити його, то нічого б йому не врятувало. Розміри істоти були настільки величезні, що це уявлення не вкладалося в голові. Здавалося, що все море хмар було затоплене ним!
Чешуя, спинний шип, чорна шкіра, все це Мо Фань вже бачив!
- Подорож у просторі - моментальна зміна!
Азалія швидко наближалася до Мо Фаню. Коли вона була за 50 метрів від нього, між ними виникли просторові викривлення.
Чим ближчою була Азалія, тим більше втішались викривлення простору, магія Мо Фана додавала свого ефекту.
- Ох!
Звукова хвиля затрясла небосвод. Мо Фань вдивлявся у спотворений простір, що став непарним і раптом побачив гігантську чорну коготь, яка з'явилася з боку величезної істоти. Величезний коготь міг легко загоїти всі скелі, що й двоє про них говорити!
Коли ми з’явилися кігтя, Мо Фаня промайнула думка: « Я отримав духовне насіння і відразу помру! »
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku