***
Безкрає південне Море зітхнулося шаленими хвилями. У його глибинах часто народжувалися гігантські вали заввишки сотні футів, які пронизували небо і розганяли хмари. На такій поверхні, навіть сточжане судно могло б перетворитися на крихкий листочок.
Глибину просто неможливо було виміряти. Знаючи, що в давнину тут жили святі звірі на зразок Гігантського Куня, чия довжина сягала тисячі років, можна було лише здогадуватись про те, наскільки ця твердинка була міцною.
На дні, серед звивистого гірського пасма, розтягненого на тисячі метрів, простягався простір, захищений голубим світловим бар’єром. Ці мерехтіли величні будинки, підводні ліси та широкі площі.
У головному залі одного з цих будинків навколо кам'яного столу сиділи шість або сім чоловік з ісіня-черною шкірою. Вони майже не відрізнялись від звичайних людей, якщо не вважати лускою темного відтінку та довгих гострих кігтів. Це були правителі охрестених мільйонів чи морських глибин — Клун Чорних Водних Драконів.
Усі присутні мали надзвичайну силу: лише один був на пізній стадії, що обертався Ядра, інші ж досягли фази Входження Ядри.
На чолі столу сидів голова клана, чиє лоб прикрашали дві великі лусочки. Він тримав у руках нефритовий сувій і, прикривши очі, вивчав його зміст. Співмічники терпеливо чекали.
Через деякий час голова клана відклав сувій і повільно заговорив:
- Ось що. Я думав, чим зайняті ці люди з диявольського Регіона Південного Моря в останні роки. Виявляється, вони знайшли спосіб відкрити доступ до стародавнього поля бою...
Клан Чорних Водних Драконів існував вже двадцять тисяч років, і строк життя їхніх родичів був куди довші від людського. Їхні знання історії Південного Моря були набагато глибшими, ніж у людей. Тільки розділі Клана було понад 3000 років, він був сучасником Великого Імператора Юміна.
— Здається, записи в льотах нашого клана виявилися правдивими.
— Так, за їхніми словами, спустошений світ, де лежить стародавнє поле бою - це руїни Імператорського Дворца Бога-Демона, секти шостого рангу, який існував десятки тисяч років тому. У той час навіть імперське місто Примарних демонів було більше, ніж імператорське! - Підхопив інший соплемінник.
Молодші старійшини, почувши про секту шостого рангу, мимовільно затамували подих. Найкращі з п’ятої рани вже могли називати себе Святими Землями. Вони не могли навіть уявити собі велич секти шостого рангу. У сектах четвертого рангу старійшини були ремісниками, що оберталися над Ядрам; у п’ятирих конфігураціях — майстра на піку Одержувача - Жита, яке було знайдено принаймні в одному перехресті. Чи в сектах шостого рангу старійшини займали майстра рівня Імператора?
Яку ж силу мав найбільший з них Імператор демонів?
Важко було уявити розквіт Імператорського Дворця Бога-Демона, чиїм оселю служив цілий окремий світ, а багатства і спадщина були несправжні. Чому ж така могутня сила впала?
Я отримав достовірну інформацію: цей спустошений світ відкрився, але вхід у нього заграють ярочні простори, через що старші люди з диявольського Регіона Південного Моря не можуть туди потрапити. Це шанс для нашого клана! Якщо ми досягнемо успіху, то матимемо можливість підвищитися до статусу Святої Землі!
Ці слова виражали цілий спектр емоцій, від хвилювання до тривоги. Клан Чорних Водних Зміїв був сильною сектою п'ятого рангу. Їх фундамент був достатній, і вони могли з'явитися в клані хоча б одному майстерові рівня Імператора та кілька сильних практик фази Погибелі, як це офіційно стане Святою Землі.
Але за всі часи великі можливості йшли пліч - о - пліч з небезпекою. Події на Південному Морі обов’язково призведуть до неминучого зіткнення з багатьма могутніми світом. Брак сил призведе до того, що від них не залишиться навіть кісток. Крім того, ніхто не знав, які загрози ще можуть спричинити цей спустошений світ.
Але спокуса руїн Імператорського Дворця Бога-Демона була занадто велика. Навіть якщо не брати до уваги потреби клану, кожен старійшина думав про себе: будь - яка вдала знахідка могла допомогти їм пережити ще одне перетин Погибелі й отримати додаткові сотні років життя. Для майстрів на піку Одра, що обертається, ризик у перехресті Погибелі часто був викликаний не прагненням влади, а страхом смерті. Кожен з них був правителем у своїх землях, маючи все, що захоче. Хто хоче померти, перетворюючись на порох попри всю свою силу? Вони не могли змиритися з цим.
***
У той же час далеко на північ від Домен Південних Небес, в домі Великого Дзена...
Площа Домена Великого Дзену перевищувала територію домін Південних Небес і Регіона п’яти Віршів разом узятих. Тут процвітали буддійські ордени на чолі з сектою п’ятого рангу — Храмом Великого Дзена, який об’єднував багато менших культів у Альянс Правого шляху. У свій час Храм Великого Дзена брав участь у облозі Імператорського міста Примарних демонів.
В одній з башт храму Великого Дзена високий ченець у чорно-золотій рясі розгорнув листа, що проклав шлях більше ніж в півтора мільйона. Це було особисте послання від Му Фэнсянь з острова Божественного Фенікса.
Монах мовчки прочитав листа, склав його і довго сидів у тиші.
- Насправді, на все воля доля. Три тисячі років тому наш вчитель, на прохання старого друга, привів храм Великого Дзена до стін Імператорського міста Примарних демонів. Через три тисячі років я отримую листа від Му Фенсянь і, схоже, нам знову доведеться боротися з залишками того диявольського міста. Раз Му Фенсянь пише мені про скарби в Домені Південних Небес, отже вона остаточно втратила контроль над ситуацією на Південному Морі.
Домен Великого Дзена був занадто далеко від острова Божественного Фенікса, щоб новини про такі події швидко доходили. Храм мав не настільки велику шпигунську мережу. І те, що Му Фенсінь сама повідомила про це, означало - вона усвідомлює свою слабкість. Тільки заручившись підтримкою Альянса Праведного шляху з Домена Великого Дзена, вона могла сподіватися на частку в цьому підприємстві. І навіть якщо їй нічого не дістанеться, допомога храму надасть удару дияволському Регіону Південного Моря та його старійшинам, що гарантує виживання острова Божественного Фенікса. У цьому і входив її план.
***
На південному Морі більшість острова Наньсяя пішла під воду. Поверхня океану була випарована величезними воронками і водорістьми. Ревел шторм, зітхнули хвилі, і в якийсь момент із одного великого водовороту, оповитного бризками, вирвався обірваний воїн!
За ним з'явився другий, третій... Людей ставало все більше, але майже всі були бліді як полотно і покриті ранами. Через деякий час з пастки вилізли ароматні палички, які були однаковими до горення. Вони зависли над бурхливим океаном, і в їхніх очах читали радість урятованих.
- Нарешті вибралися! — Вихід дійсно опинився в небі, як і передрікав Линь Мін.
Лінь Мін окинув поглядом тих, хто вижив: їх залишилося трохи більше сотні. Після повторного проходу через вихору майже всі солдати стадії Хоутінь загинули. Він з полегшенням зітхнув. Ці люди могли б прожити гідне життя в будь-якій звичайній державі, але спрага подолати межу Хоутянту і продовжити життя до п'ятисот років привела їх до загибелі у цій безодні. Ті, хто здобув успіх, змахували на себе; ті, що програли — йшли до пороху.
Після такого чудесного порятунку обидві сторони втратили будь-яке бажання продовжувати війну. Водії диявольського Регіона вирушили до свого штабу, а військові союзники замерли в замішанні. Їхня база була знищена. Багато людей назбирали військові заслуги, заради яких вони і прибули на Південне Море, сподіваючись замінити їх Пілюлі Входження в небо. Тепер же їх не було в кого, записи загинули разом з табором. Ця думка швидко згасала. Члени підрозділу вогню, який теж був шокований.
Лінь Мін з легким сумом спостерігав за цим. Така була важка частка воїнів з малих сект, яка трохи відрізнялася від шляху солдатів-одиниць: за кожен крок доводилося платити кров'ю.
Він дістав пригоршню кілець Сумі і стиснув їх у долоні.
— Капитан Огнений Топор...
— Брат Хуан Цзі, — обернувся капітан. — Що ти збираєшся робити далі?
- Я хочу бути частиною світу, відготувачи своє бойове мистецтво.
- Крапить? Ти йдеш?
Вогняний Топор так і не пізнав правди, вважаючи свого супутника Кривавим демоном. Хоробрий силуч, Цзи Юй та Мей Ін подивилися на Лінь Міна з сумом і відмовою розлучитися. Глибоко вони розуміли, що людина його рівня не може залишатися з ними надовго.
— Да, я прибыл на Південне Море тільки для закалки. Зараз тут з'являються великі зміни, і я хочу перечекати якийсь час, спостерігаючи з боку. А це... Мої трофеї, зібрані за останні місяці. Мені вони не потрібні, візьміть їх собі.
Лінь Мін простягнув руку, на долоні якої лежало більше двадцяти кілець Сумі. Члени групи були вражені. Ціла жменя кілець, і кожна — як мінімум найвищого рівня людського! Ці перснята коштували багато Каменей істинної Сущості, не кажучи вже про їх утримання. Було очевидно, що кільця середньої якості Лінні Мін просто викинув, залишивши тільки найкращі.
— Це... Це занадто дорого. Ми не можемо прийняти.
Лінь Мін заперечив:
— Я залишив їх собі, і вони стануть мені у пригоді. Але всередині - звичайні еліксири, артефакти та інше. Чесно кажучи, мені вони без потреби. Щоб виручити за них камені, мені довелося б витрачати час на торгівлю, якого у мене немає. Для вас же ці ресурси будуть куди кориснішими.
За той короткий час, що він провів у загоні Огнового Топора, Лінь Мін проникла їх щирою бойовою дружбою. Він не міг не допомогти тим, хто неодноразово прикривав йому спину, тим більше що ці речі дійсно були їм непотрібні.