***
Осінь у місті Небесноїдачі принесла з собою шалену урочистість. У вересні на престол зійшов спадкоємець принц Ян Лінь. Церемонія коронації тривала 7 днів. Чиновників, відсторонених під час недавніх чисток знову закликали на службу: хтось повертався до столиці, хтось отримував підвищення. Щодо наближених Ян Чженя, то їх чекали зниження в посадах або заслання. Незважаючи на вроджене милосердя, ставши імператором, Ян Лінь почав виявляти рішучість.
У середині вересня Лінь Мін разом з Цінь Сінсуан повернувся до міста Цінсан. На той час батьки Ліні Міна вже були готові до своїх домівок за наказом Яна.
Ян Лінь добре розумів, що коли він зберіг своє життя і зрештою зійшов на трон, то повністю зобов’язаний Лінні Міну. Це був дар нового життя, борг, який неможливо повернути. Все, що він міг запропонувати юнаку - це влада і гроші в світському розумінні, але для Лінні Міна це не мало значення.
Однак Ян Лінь був проникливою людиною. Не маючи можливості віддячити самому Лінні Міна, він видав указ про те, що його батьки отримають нагороду. Батько Ліна Міна був пошкодований титулом Герцога країни Лу з земляним наділим у 500 чи, в який увійшов і місто Цінсан. Отже, їхнє рідне місто стало офіційною власністю. Мати Лінні Міна отримала титул пані першої ранги, і навіть Лінь Сяодуну дали йому першу назву.
Ці нагороди були безпрецедентними. Хоча титули герцога або пані першого рангу не давали прямої адміністративної влади, позиція принца йшла відразу за принцами крові. Це була вершина аристократічної ієрархії. Такі титули передавалися у спадок і могли бути відреаговані лише за серйозні злочини. Зазвичай двір дуже неохоче роздавав подібні привілеї; отримати титул герцога в мирний час було чимось з області фантастики.
Для порівняння: мер міста Цінсан був лише віконтом з 30-ма та правом на податки зі 1000 подвір'їв. А найбільші сім’ї міста, крім родини Чжу, чия дочка стала почесною наложницею і не мали титулів, які були б справжніми простими людьми. Для простих людей це була величезна прірва. У той час як заможні купці в очах суспільства залишалися лише комерсантами, чия статус не порівнювався з великою аристократією.
Для батьків Лінь Міна стати герцогом і секретарем, це була надзвичайна подія, яка принесла славу всьому роду. Коли Лінь Мін бачила їхню радість, то відчував глибоке задоволення. Він і не здогадувався, що звичайні світські регалії зроблять їх щасливішими, ніж дорогоцінні пігулки на сотні років.
Його мати неодноразово торкалася імператорського указу і не могла стримати своєї посмішки. Вона твердила, що треба замовити ларець з сандалового дерева і щоб він зберіг святиню, а тепер їй не соромно перед предками в іншому світі. Ліній Мін лише по-доброму посміхався, слухаючи ці міркування.
Поки мати була радісною, з західного крила донісся гучний дитячий плач. Це була молодша сестра Лінь Міна. За рік, коли він провів у Тайному Царстві Божествного Фенікса, його батьки під захистом Цінь Цзія навіть не здогадувались про те, що сталося. Вони жили щасливо, і за цей час у сім’ї сталося поповнення.
Своїм народженням маленька сестра була зобов’язана тим самим пилюкам Ліна. Його батьки, які трудилися ціле життя, тепер виглядали набагато молодшими: зморшки розшарпані і сили повернулися. Зараз їм на вигляд було майже за 30. Дівчинка, яку назвали Лін Сяоге, мала лише кілька місяців. У малятки були надзвичайно великі очі. Вона зовсім не боялася незнайомців і, побачивши брата, втупилася на нього своїми блискучими чорними очима.
Лінь Мін відразу закохався сестрі. Він витягнув з кільця Сумі кулон із нефриту, який живив душу, і повісив їй на шию. Ця маленька істота з’явилася дуже вчасно, коли Лінь Мін переживав, що батьки будуть самотніми після його звільнення, але тепер вони матимуть Сяоге. У майбутньому вони також можуть мати сина, який успадкує свій титул. А Сяоге може вийти заміж за члена імператорської родини. На той час батьки вже не будуть про що жалкувати.
Спочатку Лінь Мін не хотів розповідати їм про події минулого року, але з часом вони дізналися правду від сусідів і знайомих. Мати, почувши про небезпеки свого життя, не могла довго жахатися. Особливо її засмучує звістка про те, що син незабаром буде змушений залишити дім, можливо, на довгі роки.
Єдине, що змушувало її посміхатися - це присутність Цінь Сінсуань. Хоча Лінь Мін і Синсюань були лише друзями, мати вважала, що час знайомитися з батьками настав тоді, коли син привів її до дому. Нареченка дуже любила її, бо вона була шляхетною і освіченою та вродливою. Мати не раз натякала на весілля і онуки, що спантеличувала Лінь Міна. Надії на дітей не мали жодного змісту, а в якому швидше було чекати своїх онуків від Сяоге.
Майстери бойових мистецтв постійно подорожують, у них немає постійного дому і вони не можуть займатися вихованням дітей. Тому більшість практик заводить сім'ї дуже пізно, коли їх потенціал вичерпано, а рівень розвитку стабілізований. Після 100 років народження дітей, серед визначних майстрів Ядри було звичайною справою.
Лінь Мін провів удома півмісяця. У цей час він майже не тренувався, присвячуючи весь час батькам і грім з сестрою. Лише глибокої ночі він вивчав « Пристрасть алебарди Великої Пустоші», залишене Імператором демонів. Чим більше він досліджував, тим глибшим і складнішими для нього були його вчення.
Настав день розставань. Лінь Міну потрібно було повертатися на острів Божественного Фенікса, і Цінь Сінсуань вирішила слідувати за ним. Її зв'язки з Сектою Семі Тайн також підійшли до кінця.
Наступного ранку завивав холодний осінній вітер, зриваючи жовте листя. У лазурному небі стрункий клин диких гусей безмовно тягнувся на південь. Лінь Мін стояв під широким крилом Хуоліня, його одяг розвівся на вітрі полум’я. Позаду його мати, притиснувши руку до губ, не могла стримати сліз. Батько також був сповнений почуттів: він пишався сином, але розумів, що той народився для великих досягнень і не може завжди бути поруч.
— Батько, матусю, бережіть себе! — Линь Мін опустився на коліна і тричі вклонився, після чого легко схопився на спину Хуоліня.
Чжуцюе розтрощила крила і, суверенно дме вітер, вимила вгору та зафарбувала небо вогнем. Завжди дуже самотній. Довге життя не дозволяє нам залишатися з близькими вічно. Саме тому багато великих сутності, таких як Бог-Шаману в Південних Землях, після багатьох століть спускаються у світ смертних, щоб остаточно розірвати узи колишньої прихильності.
— Линь Мин, ми летимо прямиком на Острів Божествного Фенікса? — запитала Цінь Сінсуань, сидячи на спині священного птаха.
— Да, летим на Острів Божествного Фенікса!