— Ти дійсно наполягаєш на цьому? — Дух залу байдуже подивився на Линь Міна.
- Все в руках людини!
— Поспішання лише наблизить твою смерть під час випробування. Але якщо ти наполягаєш, я не буду заважати, - крижаним тоном вимовив Дух. Будучи представниками раси Духів, він був позбавлений емоцій. — Я у спальню. Якщо ви зможете вижити і завершити п’ять випробувань, то отримаєте проміжну нагороду. Тоді я і прокинуся.
З цими словами дух залу миттєво зник.
"П'яте випробування?" - думав Мін. Схоже, що випробування рівня Піводця було з багатьох етапів. Цікаво, як далеко він зможе просунутися з його нинішньою силою за один раз?
Поки Линь Мін думав, земля раптово здригнулася. Зі схилів гори посипалися камені. Миттєве миття на рівнині розвернулось далеко від али. Кожна з них була в кілька джгутиків завбільшки, вони щільно притиснуті один до одного і утворюють єдине ціле. Їх було сотні, тисячі — вони простягалися аж до горизонту.
« Це... Це було неймовірно. Це була жахлива форма, яка забирала територію принаймні у 100 років. Наскільки ж масштабним є розмах!
З появою масиву Юань-ці між небом і землею шалено забурлила. Тремтіння землі посилилося, грунт тріскалася, і з-під неї, як гриби після дощу, почали вириватися бугури, подібні на могильні пагорби. Лінь Мін міцніший стиснув спис, відчуваючи наголосу від формування спраги вбивства. Це був справжній смертельний масив: якщо тебе вб'ють всередині, то це буде остаточна смерть.
Здійснювалися глухі вибухи, і пагорби розлетілися. З-під землі вискочили сотні чорних кам'яних маріонеток. Багато з них були обгорнені полум’ям, такі вогненні големи явно були сильнішими за інших.
« Чи це означає, що вони є ворогами? Мабуть, лише для першого етапу буде ще важче!» - Лін Мін привів у рух свою справжню сутність, його переповнило бажання битися. Сила кожної маріонетки була не нижче рівня майстра Хоуття, і їх тут були сотні!
Хоча завдання видавалося нелегким, самих цих створінь було недостатньо, щоб затримати Ліну Міна на рік чи довше. Це означало, що сила противників зростатиме швидко. Залишивши печеру, яка служила місцем відпочинку, Лінь Мін ступив на рівнину і входив у межі великого масиву.
Големи здалися оглушливий рев. Сотні кам’яних гігантів, кожен понад 3 метри і вагою в кілька тонн кинулися на Лінь Міна. Від їхнього бігу тремтіла земля, а рев досягав хмар. Лінь Мін зі списом в руках самотужки стояв проти цілої армії. Ця картина змусила його кров закипіти, а бойовий дух схопить з новою силою.
« Я ще ніколи не стикався з такою кількістю ворогів рівня Хоутан. Коли в місті Цінсан стався приплив тварин, я вбив лише лютих звірів! І це лише перший крок рівня Полководця, а оскільки вище є ще рівень короля. Я ні в якому разі не повинен впасти тут!"
Лінь Мін стиснув зуби, в його очах спалахнула холодний блиск. Він чітко бачив налиті кров’ю очі маріонеток і страшні кам'яні шипи на їх тілах.
— Вбивати!
У мить, коли перший голий кинувся на нього, Лін Мін викрикнув, витягши лазурну Істину. Він стрибнув вперед, наче леопард і спис Цзисюань, як гнучкий хлист, нападає на лоб маріонетки. Роздався тріскот, камінь розлетівся на шматки, і око вилетіла з вогненної енергії.
"Перший!"
Використовуючи віддачу від удару, Лінь Мін відлетів убік. Коп’є Цзисюань, наче отруйна змія, встромлювалось у око другого голому. Після вибуху Лінь Міна відкинуло інерцією. Коп'є зглякалося дугою, гася більшість удару, інакше навіть при його міцному тілі руки б оніміли від вібрації.
Розправившись з двома ворогами, Лінь Мін опинився в самій гущі загону маріонеток. У цій ситуації він зберігав абсолютний спокій. Розіславши чуття, він вловлював кожний рух ворогів і маневрував між ними, наче ластівка у розпал бурі. З кожним випаленим списом голіли падали застигти — Лінь Мін бив точно в їхні слабкі місця, очі. Справді, вібрація миттєво розносила у пил згустки всередині них.
Раптом, коли Лінь Мін підстрибнув, з натовпу маріонеток вирвалися два стовпи полум’я. Вони ледве не зачепили його, кинувшись у небо. Хоча Лінь Мін уник засідки, проте простір для маневру в повітрі був відрізаний. Три големи миттєво оточили його з різних боків, занотовані величезними кулаками. Уклонитися було нікуди.
У цей критичний момент зіниці Лінь Міна звузилися, і Грімовий дух з ревом вирвався назовні. Почулась серія негромних бавовни: очі трьох маріонеток підірвалися одночасно. Лінь Мін використав момент, щоб нанести нищівний удар кулаком у груди голого прямо перед собою. Сила вібрації пройшла крізь камінь, розриваючи тіло марионетки на частини. Переходячи вперед, він вирвався з середовища і відразу ж вимив вгору, використовуючи техніку переміщення Золотого Пена, що розриває пустину.
"Їдві не дісталося!"
Кров всередині бурліла. Якщо б по ньому потрапили кілька кулаків, він би отримав серйозні травми і загинув. Але він не встиг перекласти, бо почувся свист і десятки вогняних стовпів з натовпу големи кинулись прямо в нього.
"Плохо, я в повітрі - чудова мішень!"
Зробивши сальто назад, Лінь Мін повернувся від вогню і знову кинувся вниз, знов занурившись у хаос ближнього бою. Побиватися один проти сотень противників рівня Ховтян, було дуже ризиковано. Навіть якщо він був малим необачним, поранення могло призвести до поранень. Вимерти під час випробувань Полководця було набагато вище, ніж на рівні рядового. Народження одного полководця часто означало смерть багатьох претендентів. Це був суворий закон, що легко знайти тисячі солдатів. Але знайти одного гідного воєначальника — рідкість. Півководець на війні є набагато важливішим від звичайного солдата.
***
Пролетило сім днів. В одній темній кімнатці Залу стародавнього Фенікса спалахнуло світло, і звідти він викинув хлопця в лахмітті з плямами крові.
— Як же близько я був до провалу! — З полегшенням видихнув він. Це був Му Диншань.
Він дістав її з каблучки Сумі, проковтнув і присипав рани ліками. Му Діншань все - таки не встояв перед спокусою і вирішив випробувати свої можливості. Пройти його було неймовірно важко, і тільки в найтепліший момент він зміг розбудити прихований потенціал. У результаті він не тільки зробив це, але й прорив на середній стадії Хоутян.
"Нарешті прорвався" - подумав Му Діншань. Для цього варто було ризикнути всім. « Я сподіваюся, що інші молодші брати і сестри не були настільки нерозсудливими... Але коли це буде можливо, мало хто зможе втриматися перед тобою. Якщо завжди уникати небезпек, пов’язаних з безпекою, то великих висот у житті не досягти. Залишається лише сподіватися, що вони повернуться неушкодженими".
Коли він подумав про це, то спалахнув лазурове світло і з’явився Му Сяоцин. На її одязі теж була кров, але виглядала вона куди краще Му Диншаня. Цей чоловік з полегшенням зітхнув: Му Сяоцин, який мав важливе значення під час цього випробування, поступалася лише Лінні Міну і її добре повернення було добрим знаком.
Інші учні почали з’являтися один за одним. Хтось був цілий, хтось поранений. Один з них, весь в крові був у важкому стані. Му Діншань поспішив до нього і дав пігулку.
— Джуніор брат Сан, ти прорвався на стадію Хоутян? — Здивований, запитав Му Диншань. Сун був лише 18 - річним юнаком, і своєю силою він вважався останнім серед учнів. Він був на піку до Хоятян, перш ніж увійти в Зал стародавнього Фенікса. Хто б міг подумати, що він зробить такий ривок! У 18 - річному віці ви можете досягти найвищого результату — стадія Хоутяна.
— Пощастило прорватися... — Він відповів. Незважаючи на рани та кров, він не міг стримати усмішки. Ризик був виправданий, бо тепер його досягнення стаді Входящого Яра було практично гарантовано.
Інші учні також зробили значний поступ. Небагато з них прорвалися на новий рівень, а більшість просто дуже зміцнилася. У кімнаті піднявся збуджений гул.
- Старший брат Му, ти все-таки кращий! Середня стадія Хоутінь... Тепер цим першим учням з Регіона П’яти Вірш тебе не здолати!
Кілька людей підійшли привітати Му Диншаня. Він посміхнувся у відповідь, але в глибині душі його наростало занепокоєння. Чому Лінь Мін все ще не вийшов? З досвіду минулих років, їх повинні були телепортувати назовні через чверть години. До цього моменту всі вже повинні були бути тут. Що ж робить Лінь Мін?
— Погодите... А де молодший брат Лінь? Він не вийшов? — Раптом юнак на ім’я Сун вигукнув.
Тільки тоді інші помітили, що з п'ятнадцяти чоловік не вистачає тільки Лінні Міна. У таємній кімнаті запанувала тиша.
— Час ще є, — насупився Му Діншань. Він відмовлявся вірити, що Ліню Мін не пройшов випробування.
***
У цей час на острові Божественного Феніксу, в Дворці Святий на задньому схилі гори... Му Цяньюї сиділа над стародавнім фоліантом, роблячи позначки в нефритовому сувої.
- Юй-ер, судячи за термінами, сьогодні або завтра учні, які прийшли в Тайне Царство Божествного Фенікса, повинні повернутися.
Му Цяньюй підняла голову. До неї звернулася її вчителька Му Юйхуан.
— З тих, хто залишився у межах Тайного Царства, ми все ж втратили одного чоловіка. Я сподіваюсь, що серед тих, хто ввійшов до Залу Стародавнього Фенікса, обійдеться без втрат — зітхнула Му Юйхуан.
— Да... — Мунія відклала сувій, занурившись у роздуми.
- Юй-ер, ти турбуєшся про Ліню Міну? — З м’якою посмішкою запитала наставку.
- Є трохи... — Призналась дівчина. Ліня Мін надто любила ризик, і це не могло викликати занепокоєння.
Му Юйхуан негромко розсміялася:
— Не хвилюйся. Лінь Міна має дивовижний талант, і він казав, що йому належить велика удача. Він не загине в Залі Стародавнього Фенікса.