***
Небо поступово світилося, і ранковий туман повільно розсіявся під променями сонця. У дозорній вежі над міськими брамами двоє солдатів, які не змикали очей всю ніч, як і раніше залишалися тверезо вдивляючись у околиці. Минуло два дні від початку припливу тварин. Якщо створіння з глибин гори Цінсан рушили в дорогу тоді ж, зараз вони цілком могли досягти околиці лісу.
Брама ледве відкрилися, і через них потягнулися рідкісні групи біженців. Чоловіки несли на спинах вузли з їжею і нехитровим сарбом, жінки притискали до себе дітей, які плакали. Ті, хто заможніший, правили возами, навантаженими важкими сундуками. Навіть деякі досить великі сім'ї вирішили залишити місто; вони наймали охоронців-майстрів, хоча в разі справжнього зіткнення з морським припливом цих найманців не вистачило б навіть на один укус.
Лише невелика частина населення Цинсана становили ті, хто виїхав. Побіг з міста не гарантував безпеки, хоча й залишався там ще небезпечнішим.
Для охоронців настав час змінити караула. Двоє солдатів піднялися на вежу, щоб змінити своїх товаришів, як раптом помітили неясну тінь, яка пронизала ранковий туман і з неймовірною швидкістю попрямувала до міста.
— Свирепый зьвір?
— Тривога! Звіриний приплив почався!
Раптом під стінами біженців спалахнула паніка. Солдати на вежі вже потягнулися до дзвона, але тут роззиралися, що « зворотний приплив » складавсь лише з однієї істоти, яка була на спині якої... Сидів чоловік? Через шалену швидкість вони не могли розібрати деталей. Чи ця тваринка, що мчить швидше за блискавки, — лише їздна тварина? Але це точно не божественний вітряний орел.
Для звичайних людей, які літають скакуном, лише вітряний орел — це розкіш, яку можна було б придбати тільки вищими методами, як - от градочниками чи генералами. Навіть заможні сім’ї не завжди могли собі таке дозволити. У результаті солдати не почали бити в дзвони, а передали талісман передачі звуку міському голові. У такий напружений час дзвін набаада міг викликати хаос у всьому місті, і вони не хотіли брати на себе таку відповідальність.
Тим часом у маєтокі клана Линь в місті Цінсан...
За півгодини до того Лін Мін використовував талісман, щоб передавати звістку на тисячі людей, аби дізнатися про ситуацію в сім’ї. Голова роду Ліня Ваньшань отримав звістку про повернення юнака. Ця несподівана добра новина змусила його підскочити з стільця. Лінь Мін нарешті повертався!
У такий критичний момент клану Лінь позаріз потрібна була опора, здатна стабілізувати ситуацію. Хоча Лінь Мін, хоч би якою сильною він був, навряд чи міг самотужки зупинити нашестя, його повернення дало людям надію. Не тільки Лінь, але й впливові особи з інших кланів дізналися про його прибуття. Перед лицем глобальної катастрофи вельможні родини Цінсана вирішили об’єднати зусилля.
— Старина Линь, невже Лінь Мін і справді повертається? — Розтурбовано запитав старійшина Клана Лю Він.
Його приїзд у такий момент мав величезне значення. Нехай одна людина не могла змінити хід війни, статус Ліні Міна був вищим, ніж у самого імператора країни Небесної Удачі. Поки він у Цінсані, буде набагато легше отримати підтримку ззовні.
- Саме так. Я щойно отримав його талісман, він повинен бути тут з хвилини на хвилину, — глухий відповів Лінь Ваньшань стискаючи в руках чашку. Йому було зовсім не до чаю.
- А чи привіз він із собою якихось майстрів? — Чжуан Фань, голова сім’ї Чжюана, поставив запитання, яке турбувало всіх найбільше. Решта присутніх відразу наздогнали вуха з надією дивитися на Ліню Ваньшаня.
Той зітхнув і похитав головою:
— Лінь Мін саме проїжджав через Південні Землі, тому так швидко зміг дістатися. Він один...
Секта Семі Тайн була в сотнях тисяч, чи від Цинсана. Навіть на вітряних орлах, які літають вдень і вночі, потрібно було б принаймні десять днів підкріплення. Про армії і говорити нічого.
— Тільки один... — Зітхнув Чжуан Фань і вимучений посміхнувся. — Ну, що ж, і то добре. Лінійний майстер завжди є надією.
Сказати, що присутні були розчаровані, — це нічого не сказати. Коли припливи тварини нападуть на місто, то це буде десятки або сотні тисяч тварей. На що здатен одна людина, хоч би якою сильною вона була? Якщо Цінсан впаде, Ліню Мін легко врятується, але їхні сім’ї прийде кінець.
У цей момент з неба донісся протяжний, чистий крик.
« Прибув?»
Люди поспішали на подвір’я, не маючи уявлення про те, яким може бути такий голос? Піднявши голову, вони побачили в небі над помети Лінь алое створіння, яке описувало коло.
- Що це? — Чжуан Фань застиг у захопленні.
Ісмаїл нагадував змія-цзяо, у якого виросли два сильних крила. Їх можна було накрити цілий будинок. Довжина тіла складала сім-сім чжан, а все воно було покрите лускою, немов полум'я. Це велич була зовсім не схожа на вид вітряних орлів.
З сильним поривом вітру червоний гігант склав крила і впав униз. Велетенська хвиля повітря була настільки сильною, що на подвір’ї не було місця. Неподалік дика тварина виглядала ще більшою: великі крила затінили більшу частину подвір’я, а бурштинові зіниці, гострі зуби та холодний блиск луски вражали благоговінням. Це був справжній дракон!
Серед присутніх були ремісники етапу полювання Пульса, і вони могли оцінити його могутність по аурі. Його сила, мабуть, досягла пізнішого етапу Ховтян або навіть вищого! Немислимо, щоб ця істота була верхньою твариною.
Лю Уїн відчув сильну заздрість. Влаштувати таких коней — це невимовна розкіш. Не говорячи вже про швидкість і зовнішній вигляд, одна його бойова міць перевершувала майже всіх у країні. Якщо не вважати Військову академію Семі Тайн, то в цілій країні Небесної Вдачі був лише один відлюдник, ледве досягнувши пізнього етапу Хоутань. Навіть знаменитий майстер Му і головнокомандувач Цинь Сяо були лише на середній стадії Хоутян. А серед кланів міста Цінсан не було жодного майстра навіть початкового етапу Хоутінь.
З чорної спини змія зістрибнув чоловік у темному одязі. Це був Линь Мін.
— Линь Мин!
- Це він!
Усі бачили його портрети, тому відразу дізналися і поспішили назустріч. Нехай він приїхав один, це було краще, ніж нічого.
« Лінь Мін вітає голову родини, — відразу впізнав Лін Ваньшаня. Останній раз він бачив його на ювілеї одного з важливих членів сім’ї, де сам Лінн Мін був єдиним помічником кухаря.
- Плем'я Лінь, швидше встань! Я не можу прийняти такий уклон, — Лінь Ваньшань швидко ступив вперед і підтримав Лінні Міна за плечі. У його очах світилася гордість і задоволення.
— Добре! Добре! — Лінь Ваньшаню відчуло фортецю його кісток і кілька разів повторив це слово. Він був вражений, коли побачив Лінь Міна так близько. Хто б міг подумати, що учень з побічної гілки підніметься так високо і змінить долю клана Лінь на сотні років вперед.
Інші голови сімей з повагою стояли осторонь, не вирішуючи заговорити або підійти ближче. Тепер Лінь Мін був особистим учнем Секти Семі Тайн, фігурою важливішої від старійшин, посланців секти або самого імператора. Пропасти в їх статусах була занадто велика. Лінь Ваншань був його старшим родичем і міг спілкуватися з ним просто, але вони були сторонніми, і якби не вільні звичаї секти, їм слід було б впасти перед ним на коліна.
— Глава роду, хіба в сусідніх містах ще не почався приплив звірів? — запитав Линь Мін. Він поспішав і не знав точної ситуації.
- Поки що ні. Країна Небесної удачі лежить далеко від основних місць скупчення тварин, не те, що Дун’ян — та, боюся, вже наполовину знищено, — зітхнув Ліня Ваньшань. Країна Дун'ян завжди була ворогом, але зараз це викликало лише почуття гіркого співчуття.
У цей момент служниця підбігла до дверей і сказала:
- Пане, прибув пан градочник.
— Хм? Градочник? — Лін Ваньшань здивовано підняв брови. Він не очікував, що вестиме так швидко.
Незабаром у двір швидко увійшов величний чоловік років п’ятдесяти в офіційному халаті з вишитим пітном і чоботах із зображенням кіліна. Він був худорлявий, але широкоплинний, а його похід була впевненою і владною. Як тільки він ступив у двір, на його обличчі з’явилася усмішка.
— Герой Линь! Чжао Яньмін, градональник Цинсана, вітає героя Ліня!
Чжао Яньмін склав руки в привітній жесті і поклонився. З огляду на статус хлопця, він не міг називати його по імені, але оскільки « вуличний учень» - це не ремонтний ранг, то вибрав шанобливе ставлення до "герої".
— Градочник Чжао, не варто церементуватися. Покличте мене просто Ліню Мін. Я виріс у Цінсані, і ви для мене найстарший, — відповів Лінь Мін. Він знав Чжао Яньміна, і той градонник мав добру репутацію в місті.
Чжао Яньмін тихо видихнув, і його тривога трохи усміхнулася. Такі великі генії, що набули слави в такому юному віці і мають велику силу, часто бувають зарозумілими, але Лінь Мін, очевидно, залишився скромним. Він хотів щось додати, але тут його погляд впав на відпочиваючого у дворі летючого змія, і обличчя градусника миттєво змінилося.
- Це ж... Літаючий змій-цзяо?
Чжао Яньмін відразу дізнався, що Лінь Міна дуже здивувалась.
— Молодий пан Линь... Чи Семіти Семі Тайн можуть подорожувати на таких диких тваринах? - Голос Чжао Яньміна тремтів. У стародавні часи, коли сам навчався у військовій академії, він читав про Летячому змія. Ця істота була нескладна в собі, а кров Священного звіра — навіть не швидкість.
Сяньтян... Для жителів країни Небесної удачі майстра цієї стадії були легендарними особистостями. Чи в секті приватним учням видають таких звірів? Чи це особливий привілей Ліні Міна?
Лінь Мін з деяким здивуванням подивився на Чоу Яньміна:
- Ви маєте багато знань, пане градуснику. Але цей летючий змій не належить до секти. Він мій власний.