***
Секти Семі Тайн головний об’єкт був розташований у гірському хребті Тяньсуань. Ці гори не належали жодній державі і займали особливе становище серед 30 шести країн, які підкорялися секті.
Головний пік ховраху Тяньсюань піднявся на вісімнадцять тисяч метрів. Через величезну кількість, що залягає в надрах темної залізної руди уся гора здавалася вугільно-червоною. На її стрімких, на крутих схилах майже не було рослинності. З якоїсь невідомої причини гора випромінювала ауру, льодяну душу; прості люди, намагаючись вилізти на неї, відчували нестерпний тиск і навіть майстри бойових мистецтв воліли обходжувати це місце стороною.
Біля підніжжя хребту лежить величне місто. Його стіни заввишки 15 метрів простягалися на десятки кілометрів. Це було місто Тяньсюань, де традиційно проводилися головні збори і огляди майстрів Семітти Тайн.
У радіусі п’ятдесяти кілометрів над містом Тяньсюань заборонили політ. Здалеку обриси цього села Линь Мін зістрибнули з Орлів Божественного Відра і продовжили подорож пішки.
По дорозі до них часто приїжджали інші майстри, які поспішають виконувати свої завдання. Більшість з них були принаймні на стадії змін Сухожа. Вони використовували ці методи руху, як відстань у п’ятдесят кілометрів долалася всього за дві чверті години.
Біля міських воріт був побудований загін охоронців. Оцінивши їхній рівень культивації, Лінь Мін ненавмисно видихнув: всі вони були майстрами стадії Ковки Кістей. Той же, хто здавався їхнім командиром і досяг піку Костей.
Секта Семі Тайн виправдовувала звання великої організації. Майстер на пікі Ківки Костей в країні Небесної удачі міг би легко отримати ремонт тисячника в армії, а тут він всього лише охороняв ворота.
Багато воїнів прагнули сюди саме заради престижу Секти Семі Тайн і неймовірно щільної концентрації Юань-ци Неба та Землі в горах Тяньзюан. Вони були готові служити простими вартовими, щоб залишитися тут. Це нагадувало ситуацію, коли люди віддавали перевагу виснажливій праці у столиці поверненням до своєї дружини та дітей на батьківщину. У центрі світу вони мали надію на велике майбутнє, тоді як у невеликій країні їхня межа назавжди залишиться пост - тисячником і стадія Пульса залишається нездійсненою мрією.
Брама міста Тяньсюань були великими, але через наплив людей здавалося тісними. Особливо це відчувалося зараз, на порозі Генерального огляду. Хоча самих учасників було небагато, їх супроводжував цілий натовп наставників і слуг.
Плата за вхід становила десять золотих таелей — сума, яка заставляла багатьох простих людей і нижчих майстрів у нерішучості закрити перед брамами.
Заплавши і ввійшовши в місто, Лінь Мін виявив, що дев’ять з десяти жителів тут були майстрами бойових мистецтв. Навіть бродячі торговці і зазивали у лавок бойові мистецтва. Хай їхній рівень був лише на першому чи другому етапі Закалки Тела, в країні Небесної удачі такі люди могли б знайти високооплачувану роботу охоронцями в багатих домах або служити в управі з повагою.
Проходячи повз лавок, Лінь Мін бачив магазини, які торгували скарбами, пилюками та символами писання. Кожне з цих засідань не поступалося Павільйону сотень Скарбів у місті Небесної Удачі. Товари на вітринах були виняткової якості, і звичайному майстереві довелося б віддати всі свої заощадження, щоб купити хоч щось.
Лінь Мін був дуже вражений тим, як розширюється його кругозір. Якби він не мав цієї сили, то ніколи б у житті не потрапив до міста Тяньсюань і не побачив би такої величності.
Чжоу Юй і Лян Лун також жадібно подивлялися на вітрини. Багато речей, які вони бачили було дуже важко або взагалі неможливо дістати в країні Небесної Удачі.
Цінь Цзия помітив їхній настрій і, коли вони добралися до готелю, оголосив:
— Зараз у вас вільний час. Повертайтеся до темряви і намагайтеся не втягуватися у неприємності.
- Слухаємося! — З радістю вигукнула Чжоу Юй та Лан Лун, і відразу ж пішли вдвох. У них вже було кілька лавок, в які вони хотіли заглянути.
Лінь Мін збирався повернутися в кімнату для медитації, але у цей момент Цінь Сінсуань тихо вимовила:
— Линь Мін, хіба ти не хочеш прогулятися? Я вперше в місті Тяньсюань і хотіла б оглянутися...
Це було делікатне запрошення, і Ліню Мін не відмовився. Він посміхнувся і сказав:
— Що ж, добре. Тоді пройдемося разом?
— Із задоволенням, — посміхнулася Цінь Сінсюань, і в цей момент вона була сліпучо прекрасна.
Коли вони пішли, Сунь Юдао негромко зітхнув:
— Молодость... Як це чудово. Ці двоє — просто ідеальна пара. Сподіваюсь, вони будуть разом.
Цінь Цзия тільки мовчки посміхнувся у відповідь на слова свого супутника. Якби ці двоє жили скромно, їм було б легко зійтись. Але якщо кожен з них вирішить будь - що зробити, аби досягти піку бойового шляху, то в майбутньому він, скоріш за все, розійдеться.
***
Вони неквапно прогулювалися, і Цінь Сінсюань постійно купувала речі, які їй подобалися: витончені прикраси, гарні сукні з дорогих тканин, сувеніри та вироби місцевих ремісників.
Ціни в місті Тяньсуань були кусачі, а за деякі товари вимагали Камені правдивої Сущності. Наприклад, Синсюань віддав за сукню один чистий камінь правдивої Сущності тому що в тканині був сплетений небесний шовк, який робить одяг нечутливим до води і вогню.
Тільки дівчина з дуже багатої родини могла дозволити собі таке. Звичайний майстер не витратив би тисячі золотих таелів на одяг без бойової цінності, адже це ціна скарбів середньої якості.
Невдовзі вони підійшли до величного будинку — ресторану « Башта Наньхуа ». Опис фірмової страви на вивісці привернуло увагу Лінь Міна. У меню значилися страви із м’яса сопілкових звірів четвертого рангу.
Пам’ятайте, що Свірепий звір четвертого рангу за силою є рівним майстереві рівня Хоутян. У країні Небесної удачі це межа сили, і навіть Лін Міну під час зустрічі з цією істотою довелося б рятуватися втечею.
Їхні частини — цінні складники для алхімії, і їх використовували у виготовленні їжі. Важко було здогадатися, наскільки астрономічними будуть рахунки в цьому закладі.
« Ми кілька днів харчувалися сухомовним м’ясом і в’яленим м'ясом, щоб подивитись на нього », — запропонував Лінь Мін. У нього було особливе ставлення до добрих ресторанів, і оскільки він був у місті Тяньсюань, то мусив спробувати місцеву кухню.
Цінь Сінсуань глянула на вивіску і, вагаючись, сказала:
— Тут... Напевно, дуже дорого...
Раніше Лінь Мін вважав би жартома словами про те, що Синсуань може лякатися цін в ресторані. Але в завідуванні, де подають тварин четвертого рангу, обід міг обійтися у двадцять-тридцять Камей істинної Сущості. Це двадцять-тридцяти тисяч золотих - ціна скарбів Середнього сорту людського рівня. Навіть для неї така сума була відчутною.
Ліній Мін, який розбагатів після зустрічі з Оуян Діхуа і Чженменом Феном, не турбувався про витрати. Він посміхнувся:
— Під час подорожей я натрапив на маленький скарб і розжився Камені справжнім Сущом. Я угощаю.
— Но...
Синсюань хотіла заперечити, але Лінь Мін вже взяв її за руку і повів всередину Вежі Наньхуа.
Вони зайняли столик у затишному кутку. Офіціант подав меню, і Цінь Сінсюань проїхав по ньому очима, таємно ахнула: всі ціни були показані в Кам'ях істинної Сущості. Найдешевша страва коштувала два - три камінці.
« Після цієї їжі можна відразу піднятися на небо?» — іронічно подумала вона. У неї було близько 80 000 золотих виробів, призначених для придбання пілюль та спорядження. Потратить чверть цієї суми на один обід було б божевіллям.
— Яке у вас фірмова страва? — запитав Лінь Мін, ліниво переглядаючи список. У таких місцях варто було пробувати те, чим вони пишаються.
Офіціант з чергувальною, але промезаарною посмішкою відповів:
— У нас багато делікатесів. Наприклад, суп з кісток дракона. Ми готуємо його з кісткового мозку Свірепоґо звіра четвертого рангу, в чиїх жилах тече кров Роґатого Дракона, і додаємо десятки видів рідкісних трав. Смачний, насичений смак, а сам бульйон - дуже важливий. Він зміцнює правду і закачує тіло. Один котел такого супу коштує двадцять п'ять Камей істинної Сущості.
« Двадцять п’ять каменів? Двадцять п'ять тисяч золотих? Це грабунка!» — Синсюань ледве стримався, щоб не викрикувати вголос, але перед офіціантом не подала уваги.
Офіціант продовжував з посмішкою:
— Як бачимо, пан і пані є геніями з великих сімей. Майстри щодня виснажують сили на тренуваннях, і без належної підживи в майбутньому буде важко пробитися на рівень Сяньтя.
Простий слуга на третій стадії Закалки Тела так легко думав про досягнення рівня Сяньтя. Мабуть, Башта Наньхуа регулярно приймала справжніх майстрів цього рівня, оскільки в слуги був такий кругозір.
— Давайте суп з кісток дракона, ще пару закусок на ваш смак, дві чаші рису з духовних злаків і чайник хорошого чаю.
Навіть за багатством Ліні Міна такий розкішний бенкет міг бути винятком. Навіть він не міг їсти так постійно.
Заказ принесли швидко. Суп з кісток дракона був молочно-білим і таким густим, що від одного його виду прокидався дикий апетит.
Коли котел поставили на стіл, Цінь Сінсуань спочатку наповнювала чашу Лінні Міну, а потім собі. У прозоро-зелених нефритових чашках цей білосніжний суп виглядав як витвір мистецтва.
Дивлячись на свою порцію, Сінсюань з іронією помітила:
- Ця маленька чашка коштує два-три каменю. Мої витрати за півмісяця. Треба добре розпробувати, що ж у ньому такого особливого.
Вона зробила ковток. Густий бульйон, майже торкавшись язика, перетворився на потік тепла, який кинувся в шлунку. Здавалося, тонші струмені Юань-ци Неба і Землі проникають в канали її тіла, м'яко годує та загарбає їх.
Це мало енергії, але вона була надзвичайною чистотою!
Звичайні пігулки залишали в тілі токсини, і хоча вони підвищували культивацію, то практикування їхньої природи робилося нечистою, вимагаючи зусиль для очищення. Цей же суп, хоч і давав менше енергії, діяв надзвичайно м'яко. Якщо пити його регулярно, можна досягти вражаючого ефекту у зміцненні істинної сутності та каналів без будь-яких побічних ефектів.
Синсюань замерла на мить. Одна-две чаші погоди не зроблять, але що якщо пити його місяцями, роками?
Коли вона спробувала скуштувати рис з духовних злаків, то відчула подібний ефект. Навіть чай був просочений густою Юань-ци елементом дерева; він дарував свіжість, енергію, а духовна сила в її море свідомості немов отримувала тонку, незамітну підживку.
— Ну як? — запитав Лінь Мін, відкладаючи палички.
Цінь Сінсюань на мить прикривала очі, смакуючи післявісті.
— Тепер зрозуміло, чому їжа дорожча за наші скарби, — зітхнула вона. — Якщо ви кожного дня харчуєтесь таким харчем, то можете навіть не культивувати їжу...