***
— Хм... — Му Цяньюй на мить замислилась, опустивши голову. — Це легко влаштувати. Знадобиться лише бар'єр ілюзій: вб'єш його, а потім знищиш всі сліди.
Вона не запитувала, кого саме Лінь Мін збирається вбити і за що. Для неї все було просто: ті, кого любить її людина - друзі, а люди, яких він ненавидить, вороги. У цьому випадку її не турбували добрі та погані поняття, правильні і неправильні.
— Возьми это... — Му Цяньюй витягла з кільця Сумі прозору пурпурну перлинку. — Це Перлина снів. Після активації вона створює ілюзорний бар’єр. Майстер нижче рівня Сяньтянтя з нього не вибратися, а інші навіть не помітять, що відбувається всередині. Це все одно, що створити окремий простір, який зволожує тебе і твого ворога. Інформація не прокинеться назовні, навіть талісман передачі звуку не спрацює. У тебе буде достатньо часу, щоб покінчити з ним і прибратися на місці бою.
Лінь Мін зрадів такому подарунку. Приймаючи перлину і збираючись прибрати її в своє кільце, він на секунду помелив:
— Ця Перлина снів, мабуть, дуже дорога?
Му Цяньюй дзвоник розсміялася. Сонячне світло залило її прекрасне обличчя, перетворюючи його на образ танцюючого духу світла, чиє краса могла розчавити міста та імперії.
- Вважай це моїм подарунком. Але будь обережним: бар’єр не допоможе тобі вбити ворога, бо ти повинен покладатися лише на власні сили.
На мить Лінь Мін завмер, приголомшений її сліпучою красою. Він тихо видихнув, придушуючи в собі зайві думки, і кивнув:
— Да, я справлюсь.
— Ха-ха, я вірю в тебе. Ти ж не береш за те, в чому не впевнений. Навіть Громовий Дух, якого я вважала неможливим, тепер всередині тебе - посміхнулася Му Цяньюй.
Жоден з них не говорив про раптове розставання. Після сніданку Лінь Мін, як завжди, пішов на полювання. Але коли він перейшов поріг печери, то відчув, що їхні шляхи розійдуться після його повернення.
***
— Пора летіти, Хо-ер. Що, не хочеш відлетіти? « Мунія Цяньюй з усмішкою погладила Чжуцюе по голові, але вогняний птах просто нахлинув. - Ну і характер у тебе. Невже тебе так легко підкупити парою порцій смаженого м'яса?
Чжуцюе ображено кліпнула. Від самого народження вона жила на острові Божественний Фенікса, харчуючись лише ніжними бамбуками і квітами, запилюючи їх ключовою водою та ранковим росом. Ці чисті, незабруднені брудом язички звучали піднесено, але протягом багатьох років вони стали для неї перешкодою.
— Ладно, нам пора. Попереду багато справ. Якщо наступного разу зголоднієш, я виведу тебе поїсти дичини, - пообіцяла Му Цяньюй і, легко відштовхнувшись носками чобота, встромила у повітря, граційно опустившися на спину Чжуцюе.
Коли птах вийшов з печери, Му Цяньюй кинула довгий і задумливий погляд назад. Костер всередині вже погас. На грубому зрізаному каркасі висів котелок, в якому ще тепло спав суп. Поруч лежала акуратно розтоплена суха трава, її ліжко протягом останніх трьох днів. Незважаючи на крайню нудьгування оточення, це місце чомусь залишило в серці Му Цяньюй почуття тепла і затишності, від якого їй було важко відмовитися.
З тихим подихом вона дістала з кільця Сумі два порцелянових флакон і нефрітову підвіску, на якій швидко надихнула послання силою своєї душі. Натиснувши пальці, вона відіслала флакони і підвіску вглиб печери.
Подавши дивне щемче відчуття у грудях, Му Цяньюй похлопала Чжуцюе по шиї:
— Летим, Хо-ер.
Чжуцюе видала чистий, дзвінкий крик і змахнула крилами. Свист вітру у вухах ставав все голоснішим, коли птах набирала швидкість. Му Цяньюй знову обернулась. Категори вже зменшились до розмірів долоні і ось-ось мав остаточно зникнути з виду.
« Можливо... Якщо доля дозволить, ми ще зустрінемося ...."
***
Коли Линь Мін повернувся з здобиччю, печера зустріла його пустотою. Чудова дівка в червоному більше не було, як і її вірний Чжуцюе. На пам’ять залишилися лише кілька яскравих пір’я, а на його голові — два флакони і нефрітова підвіска.
Важко зітхнувши, Лінь Мін не виказав подиву. Він передбачав такий результат, але коли цей момент настав, на душі все одно стало сумно. Він відклав жертву, присів на камінь і деякий час задумливо перебирав вогняне пір’я перед тим як обережно забрати їх у кільце Шумі. Потім він взяв дари. Фарфорові флакони були гладкими, як нефрит.
Лінь Мін занурив сприйняття в нефритову підвіску і побачив коротке повідомлення:
« Вибачити за невільну грубість, але я вирішила піти краще без довгих прощань. Дякую тобі за те, що допоміг витягнути Пурпурну Громую Дракона. У дар я залишаю тобі дві пляшки з пилюками. Спочатку я хотіла залишити знамб'я, що безпосередньо підвищує рівень культивації, але потім подумала: справжня сила повинна ступати самостійно. З бігом часу нагромадження запасів — це найбезпечніший шлях. Тому в першому флаконі двадцять Пілюль збіру Духа, вони прискорюють розвиток. Найкраще їх використовувати, коли досягнеш стадії Згущення Пульса. У другому фламані лише три Пілюлі Одухотворення. Вони призначені для майстрів нижче Сяньтя і здатні тимчасово підвищити рівень істинної сутності, дозволяючи продемонструвати бойову силу за межами звичайних кордонів. Якщо ти зіткнешся з несподіваною небезпекою, прийми одну — це допоможе тобі врятуватись. Я буду на острові Божественного Фенікса. Якщо доля буде шляхетною, побачимося. Му Цяньюй.
Прибравши подарунки, Ліню Мін знову зітхнув. Протягом останніх кількох днів здавалося, що сон — це чудовий вид сну. Прокинувшись, він згадав, що у нього ще багато незакінчених справ.
Вічне священне полум'я племені Хочі все ще чекав своєї години. Але керівник племені був занадто сильний, бо колись він лише загнав Лінь Міна в кут. Пурпурної Молені вже не було цілковитої впевненості у перемозі над ним. Крім того, навіть якщо ви вб’єте голову, то дуже важко буде поглинати вогонь з нинішнім рівнем сил. Це питання довелося тимчасово відкласти.
Тепер найважливішим завданням було повернутися в країну Небесної удачі, щоб убити Оуян Діхуа. Якщо б Лінь Мін випадково не освоїв Удар Гріма і Пламені, а тоді не отримав би Бусіну Зорового полум'я, то він напевно був би мертвий, коли б від рук Хогуна впав. Це не означає, що ми повинні прощати!
« Оуян Діхуа лежить лише на середній стадії Спокуси Пулса. Але його дядько — старійшина Секти Семі Тайн, а це означає, що технології та скарби Оуяна набагато перевершують можливості звичайних майстрів. Його сукупна сила повинна бути на рівні піку Згущання Пулса, приблизно як у Чі Гуда. З теперішнім рівнем сил вбити його буде нескладно! "
***
Тоді як у Південних Землях все ще буяла зелень, в місті Небесної Удачі вже прийшла жорстока зима. Ведмедик пробирався до кісток, гуляючи по опустелених вулицях. Дерева вже давно скидали листя, а на дорогах стали такими глибокими, що в них тонули ноги. Рідкісні перехожі поспішали до своїх справ, а торговці зазвичай заповнювали кожен кут і ховалися від дому до дому. У тиші засніжених переулків можна було чути лише лай собак, щоб плескати новий віконний папір під поривом вітру.
У кожному домі міста Небесної удачі вже топили печі. Сім’ї збагатилися за столом, щоб скуштувати гарячого казанку з собачкою. А бідні люди грілись хоча б чашками імбряного відвару. Як столиця країни, місто було заможним і майже не існувало смерті від голоду чи холоду перед Новим роком.
У південно-західній частині міста, за високими стінами розкішного помеття, стояв вишуканий павільйон біля води. У цей період озера зазвичай вкриті льодом, але під цим ставком була невеличка форма, яка черпала тепло з недр землі. Вода завжди залишалася теплою, і на її поверхні навіть зеленили листя глека. Хоча вони не процвітали, серед зими була надзвичайно розкіш.
На терасі павільйону один проти одного сиділи двоє багато вбраних чоловіків. Шуби з хутра соболя, шовкові ватники, черевики із оленячої шкіри, фіолетово-золоті жаровні - все тут кричала про багатство. На різьбі з сандалового дерева стояли три тарілки із вишуканими солодощами, глеки старого вина і навіть рідкісні для цього сезону виноград та личі.
Одним з присутніх був новий представник Секти Семі Тайн у країні Небесної Удачі — Оуян Діхуа. Другим же був Чжен з Об’єднаної Торгівельної Палати — Чен Фенсянь, батько покаліченого джанґ Гуаньюя. Після того як його син був позбавлений здібностей культивації, Чжен Фансінь зненавидів Лінь Міна від усієї душі. Однак Лінь Мін був надто сильний і мав міцне становище, використовуючи підтримку військової академії Семі Тайн та наслідного принца. Чен Фенсянь розумів, що його власні сили недостатньо для помсти.
Оуян Діхуа зимів, повільно потягуючи вино.
- Досі немає новин? — Негомко запитав він.
Чжен Фансянь зітхнув і похитав головою:
— Південні Землі простягаються на десятки тисяч. У ній складні рельєфи: ліси, болота, гори та степи. Зловмисники — це не зчесть, а кількість дрібних племен. Намагатися знайти там одну людину, маючи лише портрет - все одно що шукати голку в океані.
Півтора місяця тому Лінь Мін і Хогун одночасно зникли в Південних Землях разом з двома Божественними орами вітру. Коли Оуян Діхуа дізнався про це, то заволокав і почав розслідуванням. Але його можливості були обмежені, тому він привернув сили Об’єднаної Торгової Палати.
З точки зору Оуян Діхуа, майстер півкуля Хоутінь, кіім був Гогун, повинен був гарантовано прикінчити Лінь Міна. Не повинно було виникнути ніяких проблем. Але зникнення Хогуна плутало карти. Оуян Діхуа спочатку боявся втручання Цінь Цзия, але він повернувся півмісячного назад і, здається, зовсім нічого не знав про те, що його учень пропав.
Це заспокоїло Оуян Діхуа. Він ще раз проаналізував ситуацію: при кожній розкладі Лінь Мін мав загинути. Основне питання полягає в тому, куди подівся Хогун? Вбито в аварії у небезпечні джунглі? Або ж, вбивши Ліну Міна, він виявив якийсь великий секрет і вирішив сховатися разом з ним?
Обидва варіанти не надто турбували Оуян Діхуа. Його лякало тільки одне: Лінь Мін вижив і затаївся, наче отруйний змій. Через кілька років він міг стати сильнішим за Оуян Діхуа!
Помітивши похмурий вираз обличчя людини, Чжен Фансянь обережно запропонував:
« Пане Оуян, чи не варто робити те, що ми обговорювали раніше? » — запитав він. Вдарити по сім'ї Ліню. Це повинно виманити його. А якщо він не з'явиться, значить, він дійсно мертвий. Що скажете?
Чен Фенсянь вже давно хотів покінчити зі своєю сім’єю, Лінґ Міна. Але він і не здогадувався, що поки вони вели розмову, невидимий бар’єр накрив їх поместю, повністю відрізавши від зовнішнього світу...