Знаружи Вежі Бога-Шамана вже сім днів і ночей.
— Ау-у!
У похмурій і тихої Святині Бога-Шамана раптово пролунав чарівник вой. Усередину увірвався трупний вовк завбільшки з молодого теля. З його морди звисали осмітки гнилого м'яса, від тіла виходило жахливе сморідне, а осячені білі клики блищать від капаючої слини. У напівмракі яскраво горіли його погані зелені очі.
Перед вовком бігла дівчинка Наї. На її юному обличчі зараз не було страху або паніки, лише рішучість. Вона до болю стискувала зуби, і в неї було багато різних істин у своєму тілі, щоб вичавити з себе максимум швидкості. Однак Наї була лише стадія Закалки Внутрішньостей, а також люди з природи ставали дикими звірами в бігу. Як вона могла тягтися з трупним вовком піку фази зміни Сухожаль?
Вовк невблаганно наближався. Наї вже чула за спиною свист вітру від його рухів і шкірою відчував жар, що виходить з звіра.
— Гр-р!
Трупний вовк стрибнув, цілуючись гострими кігтями в ніжну спину дівчинки.
— А-а! — Найі, зібравши останні сили, рванилась вперед у відчайдушному стрибку. Все ж кігті розкопали їй спину: одяг розійшлася в клочику, обкриваючи глибокі рани!
З глухим стуком Найї впала на землю і покотилася по каменях. Вовк не втрачав часу - він знову кинувся на неї, цього разу прицілившись прямо у горло! У цю критичну мить в очах Наї блиснула холодна рішучість.
— Свист!
З’явився різкий звук розсікаючого повітря. З прихованого отвору в стіні вилетіла спис з чорного заліза товщиною у великий палець. Воно нашило вовка, який стрибнув і виризнула кров!
— У-у... - Звив звір від болю. Могутній удар списа відкинув його і прибив до підлоги. Але це ще не все. Ледве туша вовка доторкнулася плит, як з землі вискочив ряд гострих клинок. Холодна сталь встромилася у тіло хижака.
— Плюх!
Трупний вовк, наче паршивий пс, був проданий десятком лезів і видих на місці.
Побачивши це, Найї важко вдихнулася і повністю виснажилась. Вся її спина була залита кров'ю, три сліди від волчих кігтів доходили майже до самих кісток. Хвиля накочувала, і дівчинка виступала холодною іспанкою.
— Сестрянка!
Нашуй підбігла до неї. Побачивши важко поранену сестру, вона не могла стримати сліз, які градом покаталися по її щоках. Наша старша сестра не була просто надією, а сенсом життя. Якби з Найі щось сталося, дівчинка втратила б будь-яке бажання жити.
— Я в порядке... Просто треба трохи відпочити - через силу усміхнулася Найї, хоча вона відчувала гіркоту.
Вона все-таки недооцінила швидкість трупного вовка і поплатилася за це важкою раною. Але найгіршим було те, що отруйні хитрощі цих тварин! Трупні вовки живляться падлом, і в їхніх тілах накопичується трупна отрута. Будь - яка подряпина могла призвести до зараження і болісної смерті.
Їжа була на виході, надворі чекав ще один вовк, а вона сама поранена і отруїлася. Як їм вибратися з цієї пастки?
Найі закусила губу і, витягнувши кинджал, закріплений у стегна, простягла його сестрі:
— Ашуй, в бібліотеці є багато книжок. Знайди ті, що не становлять великої цінності, принеси сюди і розведи вогнище. Розкалі кинджал дочервоне і зріж гниле м'ясо з моїх ран ...
Нашуй здригнулася від жаху. Дивлячись на закривавлену спину сестри, вона не уявляла, як зможе підняти ніж.
— Сестренька... Я...
— Швидше! Киснути отруйні, якщо ми промедимо, буде пізно!
— Я... Я поняла. — Нашуй стиснула зуби і кинулася в бібліотеку. Вона набрала непотрібних сувоїв і, згідно з вказівками Наї розвіяла вогонь. Коли вона тримала кинджал над полум'ям, її руки трохи тремтіли. У дитинстві вона навіть не ображала, а тепер їй треба було різати свою сестру, та ще й каліченим залізом.
- Ашуй, ти впораєшся. Якщо отрута розійдеться по тілу, мене не врятувати!
Наї закусила шматок тканини, готуючись до нестерпного болю. Якби рани не були на спині, вона б зробила все сама.
Нашуй зі сльозами на очах розірвала залишки одягу на спині сестри. Кров навколо ран вже почала чорнитися, і отрута стала діяти. Дихання дівчинки стало похмурим. Вона розуміла: чи хоче вона того, чи ні, вона зобов'язана це зробити, інакше сестра помре.
Але ледь вона занесла ніж, як почула позаду кроки. Злякавшись, вона різко обернулася і направила кинджала на непроханого гостя.
- Хто тут? - Вона була на межі.
Але коли ми побачили людину, яка стояла перед нею, Нашуй замерла. Позаду стояв юнак у зривному одязі. Незважаючи на виснажливий вигляд, його погляд був дуже впевненим і спокійним.
— Му... Му Линь...
Нашуй дивилася на нього, не вірячи своїм очам, а потім сльози знову виризнули з очей. Якби вони не були так мало знайомі, вона б напевно кинулася до нього на шию.
- Брате Му Линь, благаю, допоможи! Допоможи моїй сестрі! Її поранив трупний вовк, вона отруєна!
Найі теж побачила Лінь Міна. Її серце пропустило удар: Му Линь живий? Як це можливо? У записах Наянґа говорилося, що він пробув у Божому Королівстві лише кілька годин, а Лінь Мін не мав сім днів і ночей! І через сім днів він повернувся неушкодженим?
Линь Мін кинув погляд на рани Найї. Кров справді потемніла. Він притиснув руку до її спини, і потік істинної сутності миттєво вилився в тіло дівчини. На той час Лінь Мін повністю контролював енергію: тисячі тончастих ниток істинної сутності з'їхалися в мережу, схопивши уражену ділянку.
— Пш-ш!
Студія чорної, смердючої крові бризнула з рани. Лише за кілька вдихів Лінь Мін повністю витіснив трупну отруту з організму Наї. Потім він витягнув з каблучки Сумі невеличкий фарфоровий флакон і посипав рани щепоткою білого порошку. Це були золоті ліки найвищої якості, які коштували сотні золотих таель.
Передавши флакон Нашу, Лінь Мін сказав:
- Змаж рани своєї сестри.
Оскільки одяг Наї був напівзбройний, Лінь Мін вважав, що йому буде незручно займатися перев’язкою сам.
— О... Так, але пам’ятайте про Нашую і поспішила на допомогу сестрі. Змазавши рани, вона часто поглянула на Лінь Міна. Те, як легко і невимушено він вигнав отруту, справило на неї незгладиме враження. Ця мить закарбувала в її пам'яті навіть яскравіше, ніж та палка розправа над бандитами. Для Нашої Ліні Мін став кимось на зразок всемогутнього героя.
Як тільки ліки торкнулися тіла, біль Наї негайно вщухнув. Незабаром вона відчула легкий зуд — чіткий знак того, що тканини почали відновлюватися.
- Що тут сталося? Звідки взялися ці звірі? — Линь Мін подивився на тушу трупного вовка, не розуміючи, як хижак міг пробратися в святиню.
Витираючи сльози, Нашуй детально розповіла йому про все, що сталося за час його відсутності. Почувши її, Ліню Мін відчув докори сумління. Він і не думав, що його семирічна відсутність поставить сестер у таку смертельну небезпеку.
Він витягнув з кільця Сумі смажене м'ясо, свіжі фрукти і коржі, простягнувши їх дівчаткам:
- Тепер все гаразд. Спочатку поїжте, а трохи пізніше ми виберемося звідси.
Сумі мав один незаперечний привілей — тримати речі в первозданному вигляді. Їжа не псувалася і залишалася такою ж свіжою, як у момент закладки.
Нашуї відразу ж ковтнули, коли побачили її ароматну їжу. Протягом усіх цих днів сестри харчувалися лише черствим сухим пайком, який був на смак соломою. Крім того, вони економили кожну крихітку і вже довгий час страждали від голоду. Нашуй потягнула до їжі, але раптово згадала про Лінь Мін дивиться на неї і злякалася. Вона взяла хліб і м’ясо, але замість того щоб впитися у них зубами, скромно відкусила маленький шматочок, намагаючись зберегти пристойний вигляд.
Коли Ліню Мін помітив це, то лише посміхнувся про себе і тактовно сказав:
— Ви їжте, а я поки озираюся зовні.
Він піднявся, щоб покінчити з другим вовком. Однак, згадавши багато пасток у святині, він вирішив не поспішати і чекати часу, поки Наї трохи зміцніє.
Нашуй густо почервоніла, але коли Лінь Мін пішов, голод взяв своє, і вона взялася за їжу з нескверним апетитом. Наї теж поелася, і обидві сестри були виснажені.
***