Сховавши кільце Сумі ближче до тіла, Лінь Мін направив справжню сутність у вогненну есенцію всередині себе, бажаючи безкоштовно кремувати Хогуна. Але полум’я здійнялася з його долоні, як Лінь Мін здивовано скрикнув.
Вогонь був густий темно-червоний колір, а полум'яні язики вогню походили на пелюстки розпущеної квітки - в ньому ясно простежувалися ознаки демонів червоного лотоса. Уся хвиля, наче припливні хвилі, розірвалася від крихітного вогника.
Рухом думки Лінь Мін витяг з кільця Сумі кинджал із загартованої сталі і занурив його лезо у полум’я. Після кількох хвилин метал розм’якшився, і зрештою він перетворився на рідкий залізо. Лінь Мін дуже зрадів, що це нове полум’я було на порядок сильніше за колишній вогонь лави. Хоча розтоплений камінь і обпікав, його жару не вистачало, щоб плавити сталь.
Лінь Мін змахнув рукою, і струмка вогню опустилася на труп Хогуна. Роздалося шипіння, і тіло миттєво окутало темно-червоне полум'я. Вогонь, який легко плаває, коли людське тіло діє передбачувано — не минуло й хвилини, як від Хогуна залишилася лише кучка попелу, яка повторювала образ людини. Навіть кістки не вціліли. Лінь Мін недбало помахнув рукавом, і легкий вітерець розвіяв попіл. Докази були остаточно знищені.
Після цього він почав шукати Копьє, що пронизує веселку, яка відштовхнулася в сторону під час бою. Ця зброя тривала довгий час, і хоча тепер вона не мала багато користі, Лінь Мін не хотів кидати її.
Знайти спис у безмежному морі лісу було нелегко. На щастя, Лінь Мін вже довгий час використовував його і постійно вливав у нього справжню сутність. Через цей примарний слід він знайшов серед бур’янів дерев — спис майже повністю пішов у землю.
Лінь Мін забрав зброю і задумався, що йому робити з Оян Діхуа. Тепер він поступався ворогові і в силі, а також могутні фракцій за спиною. Повертатися у Військову академію Семі Тайн було небезпечно, його могли підставити або навіть убити.
- Сила... Я повинен знайти достатньо сили, і тільки тоді повернуся в академію, щоб помститися за сьогоднішній день!
Лінь Мін вирішив залишитися у диких землях Півдня. Це місце було ідеальним для того, щоб загарбати себе під час суворих випробувань.
***
Дикі землі Півдня, що простягаються на десятки тисяч миль від країни Небесної удачі. Ця територія вже не входила у сферу впливу Секти Семи Тайн. Тут не було держав, тільки незліченні племена. Середньовічні мешканці називали їх дикунами, вважаючи, що ті їдять сире м’ясо і не знають моралі. Щодо моралі, то в цьому була частка правди, але сирим м'ясом тут точно не харчувалися.
Серед юджів шлюби між близькими родичами процвітали, і це стало причиною підступності для людей центральних земель. Дівчата Юґа вдягалися дуже сміливо, бо зазвичай вони покривали лише найвужчі ділянки тваринними шкурами або смужками лляної тканини. Слабке вбрання залишало не тільки в уяві, але й у думках випадкових подорожніх.
Кожа южинок мала здоровий пшеничний відтінок. Більшість з них були стрункими, підтямиті довгими та міцними ногами. На стегнах вони носили кинджали з шкіри, а шиї та зап’ястями прикрашали намистинами із клин і кісток тварин.
Лінь Мін був на Півдні вже п’ять днів. Він пробирався крізь ліси і зрештою побачив перше поселення. За цей час він встиг убити понад сотні лютих звірів. Оскільки тепер він був лише на околиці десяти тисяч гір Півдня, рівень тварей був невисокий — найсильніші з них майже не дотягували аж до рівня майстра стадій Ковки Кістей. Такі тварини не становили жодної загрози для Ліні Міна.
Коли Лінь Мін побачив ознаки житла після довгої подорожі дикими заростями, то полегшено зітхнув. Однотипна дієта останніх днів йому набридла — нічого, крім м’яса тварин і диких плодів, а головне без грама солі. Їжа була повністю прісною.
У цьому племені жило близько тисячі людей. Стояло Лінь Міну всередину, як на нього пахнуло екзотикою. Мешканці були переважно дерев’яні хатини та намети. Великі і малі острівці, а також маленькі намети були розшиті химерними візерунками: зображеннями тварин, томів, міфічних королів демонів та божественних птахів.
У південному одязі між наметами торговці розносили на бамбукових коромислах різні товари: витончені костяні прикраси, вручну виточені кинджали, луки зі стрілами, цінні шкурки та капелюхи з пташиного пір’я. Майже всі зустрічні ним южани володіли якими-никіками бойовими мистецтвами, що було цілком природно. Південні землі кишіли хижаками, і люди мусили постійно боротися за життя. З часом це призвело до того, що традиційна підготовка та талант до культивації серед южів у середньому зросли в порівнянні з Равеннем.
Лінь Мін купив у торговця кілька цзіней солі, коли побачив струнку Южанку років шістнадцяти-семнадцяті, яка з лучною посмішкою манила його рукою. Вона вказувала на себе, а потім на вхід у свою палату.
Лінь Мін не одразу зрозумів, що відбувається. Нріви на Півдні були вільними. У простих людей не було суворого інституту шлюбу, часто практикувалося « гостевий шлюб» матриархального типу. Якщо хлопець і дівчина любили одне одного, чоловік міг провести ніч у її наметі, а з від світанку піти. Коли народжувалася дитина, її виховувала мати.
Коли Лінь Мін вперше зіткнувся з подібними ситуаціями, то соромився руками. Він не збирався залишати дитину на Півдні і зникати. Дівчина відразу прийняла розчарований і ображений вигляд та сердито затримувала полог намету.
Лінь Мін тільки гірко посміхнувся. У цей момент його увагу привернули четверо чоловіків і дві дівчини. Чоловікам на вигляд було від 30 до 40 років. Один з них — це гостре здоров’я зі своєю головою і лютим обличчям, в якого висіла важка шипаста палиця завдовжки понад три метри. Друга — повна протилежність худорлявій, низькорослому, шкіряним доспехам і короткій сокирі за спиною. Обличчя в нього було жовтуватим і спотисненим, що робило його схожим на мавпу.
На превелике здивування Ліні Міна, ці два чоловіки мали великий рівень культивації — піку Кістки. Для невеликого племені в тисячу осіб поява двох таких майстрів була надзвичайно цікавою.
Погляд Ліни Міна переключився на дівчат. Незважаючи на свій юний вік - їм було не більше чотирнадцяти-п'ятнадцяти років, вони вже досягли стадії Закалки Внутрішнього стану. Це вразило його ще більше. У країні Небесної удачі таких висот в такі ранні роки могли досягти тільки відприски великих кланів з талантом четвертого рангу. Дві обдаровані дівчини і два майстри в маленькому племені — це були за рамки здорового глузду.
« Вони також чужі» - припустив про себе Лінь Мін.
Поки він розглядав їх, чоловіки також помітили Лінь Міна. Прізвисько передав своєму партнеру повідомлення за допомогою справжньої сутності:
- Брате, цей пацан на стадії змін Сухожай. Цілком підходить під наші вимоги.
Мавпоподібний кивнув і відповів тим самим чином:
- Нам щастить. На вигляд йому років п'ятнадцять-шіст одинадцять, а вже така культивація. Напевно якийсь геній з багатої родини. Такі цуценята не знають, але зарозумілість вища за дах. Легка здобич.
— Хе-хе, я його зараз клисну. Як закінчимо справу, прикінчимо його. У нього напевно купа цінностей при собі, наваримося як слід.
— Погоди. Покличемо, коли будемо йти. Якщо зробимо це тут, нас побачать. Невідомо, хто за ним стоїть. Якщо його клан вийде на наш слід, нам не схвалити.
— Гаразд, зрозумів, — здоровяк облизнув губи у очікуванні.
Художий чоловік повернувся до дівчат і з лицемірною посмішкою сказав старшою:
— Пані На І, сьогодні ми відпочинемо в цьому племені, а завтра вам знову доведеться вказувати нам шлях. Не хвилюйтеся, як тільки ми знайдемо Священні землі Бога-Шамана, я обов'язково відпущу вас з сестрою. Але якщо ви спробуєте впіймати... Ну, тоді не ображайтеся. Ви ж не знаєте, скільки можна віддати в країні Холо за пару сестер-шаманок.
Він похитнувся. Вона дивилась на нього холодною, сповненою ненавистю поглядом і її молодша сестра на Шуй була шокована. Якби На І була одна, вона б зганьбила смерть такій ганьби, але через сестру їй доводилося підкорятися цим негідникам.
Сестрам На І і на Шуй було п'ятнадцять та чотирнадцять років відповідно. Вони були шаманками племені На. Більшість племен Півдня жили при матриархаті, де найвища влада належала жінкам - Посланнійцям Бога-Шамана. Племена поклонялися Богові-Шаману, і Посланниця вважалася його волею на землі та верховним лідером. Шаманки були кандидатами на цю роль.
Титул не передавався у спадок; вибір шаманок регулювався суворими правилами. Ці дівчата з народження були визнані вибраними. Очікувалося, що в шістнадцять років вони ввійдуть у Святі землі Бога-Шамана, приймуть його чудову силу і сам Бог визначить хто з них стане наступною Посланницею.
Однак коли на ІІ сповнилося чотирнадцять років, народ Напав рідко по силі стихійного лиха — великого припливу звірів. У диких землях Півдня велика кількість лютих тварей іноді билася в некеровані орди, які змітають все на своєму шляху. У таких припливах могло брати участь десятки мільйонів монстрів, які могли стерти з лиця землі навіть мільйонне плем’я.
Плем’я На було розгромлено, від нього залишилася майже десята частина. І в цей момент сусіди з племені Хочі нанесли удар у спину. Плем’я Хочі сповідувало шаманізм іншого тлумачення, їхні вірування та інтереси стикалися з інтересами На, що призводило до постійних конфліктів. Ослаблений припливом звірів, племена На не змогли стримати нападів і було знищено.
На І та на Шуй, як останню надію народу, встигли відіслати до початку різанини. Але вони ледве вирвалися з пащі вовків і вкусили у лапи тигрів: їх схопили лисий та худий, які вирішили нажитися на чужому біді. Їх метою були Священні землі Бога-Шамана.