***
Коли Лінь Сяодун підійшов до Павільону сотні Сокровищ, Лінні Мін чекав його.
— Брате Мін, за якими покупками ми прийшли? Невже ці три сувої також з’явилися?
Ліню Мін посміхнувся:
— Пощастило, все продав.
— Да ладно! — Просто голосно вигукнув Сяодун. - Що ж ти отримав за простофіла? Його ж грабувати грішно! — Він замився, в його голосі прозвучала тривога. - Послухай, Міне, якщо ти продав стільки цього добра, а воно раптом не спрацює ... Ми ж з тобою вдвох не відмішаємося, коли за нами прийдуть.
Ліній Мін смілив друга поглядом:
- Тобто ти досі вважаєш, що я малюю якісь підробки?
— Да я не те щоб... Ми ж не навмисно обманюємо, просто... А що, коли це не спрацює? Сто золотих за штуку! Якщо ми сьогодні все спустимо, нам же потім нічого буде повертати борги.
Ліня Мін лише похитав головою:
- Не турбуйся, все буде працювати як треба. Ходімо.
З цими словами він замахав у Певільон сотні Скарбів. Сяодун замер на місці, поспішавши. Він думав, що вони просто зустрінуться тут, а потім підуть на якийсь ринок, але Лінні Мін впевнено попрямував до одного з найбільш розкішних заходів міста, де ціни на товари становили сотні і тисячі золотих.
— Брат! Мій любий! Ти серйозно зібрався тут щось купувати?
— Так, саме тут.
Стояло їм увійти, як управитель відразу помітив Лінь Міна. У них був одяг, юний Мін пам’ятався йому ще минулого разу, коли приходив пропонувати сувої.
Обличчя управителя відразу ж прийняло невдоволений вираз.
- Ти знову тут? Я ж сказав, що ми не приймаємо твої худорлявості.
Лінь Мін пам’ятав цього чоловіка. Минулого разу, коли він обходив приватні крамнички, ставлення всюди було приблизно однаковим. Ці керівники не були власниками, а лише найманцями, які залежали від продажу. Перед багатими спадкоємцями вони розсипалися у милості, а на таких, як Линь Мін, дивилися звисока.
— Мої сувої продані вже, — спокійно відповів Лінь Мін. — Сьогодні я прийшов як покупець.
"Продані?" - зневажав менеджер. З його досвіду така макулатура коштувала копійки. Навіть якщо він продав щось, тут прибули - кіт наплакав. Напевно, цей селюк заманив себе багатим і працював кілька десятків золотих. Смішно, та й тільки. Однак він не виганяв їх, бо в місті Півільоні сотні Скарбів були заборонені бідним людям.
Линь Мін повільно пропливав повз прилавок. Асоцімент справді вражав. Сяодун купував раніше — Кривавий женчик сто років, а це вважалося цінним товаром середньої руки. На полках фарбували рідкісні пілюлі, екзотичні матеріали, сувої від знаних майстрів і навіть духовну зброю вартістю в тисячі золотих.
— Сяодун, придивився що-небудь? — недбало кинув Линь Мін.
— Брате Мін, ну що ти за виставаль влаштував? — Прошепотів той у відповідь. - Дивитися безкоштовно, але ти бачив як на нас управитель коситься? Як на селюк. Мені аж не по собі.
- Не звертай уваги. Якщо сам не вибереш, я допоможу. Як щодо м'якої броні?
Сяодун замотав головою так, що лосколи встромилися:
— Брат, не знущайся наді мною. Якщо ми тут щось замовимо і не заплатимо, нас просто поб'ють. Ти втечеш, а я зі своїм жирком далеко не вистрибую.
Ліню Мін зітхнув:
- Коли це я знущався над тобою?
— Да постійно! Я ж людина чесна, довірливий і обманюю мене раз плюнути.
Лінь Мін посміхнувся і, злегка прикриваючи підлогу одягу, показав другу пачку золотих векселів. Сяодун замер. Він довго вдивлявся у червоні печатки на папері, аж поки мозок не міг повірити очам. Маленькі окулі округлювалися від шоку.
"Торговий Союз, тисяча золотих лянів".
Квиток на тисячу золотих! І судячи з товщини пачки, там були такі ж... Це ж більше десяти тисяч!
— Брат Мин... банк пограбував? - Пробурмотів Сяодун. - Хоча ні, з твоїми силами ти б стільки не витримав...
Ліню Мін закотив очі:
— Я ж сказав, це гроші за сувої.
— За свиты? За три сторінки туалетного паперу? Чому ти штовхнув їх?
— Три тисячі золотих за штуку.
— Три... Три тисячі? — Сяодун задрижав усім тілом. Незважаючи на шок, він інстинктивно понизив голос, щоб ніхто не почув. — Один сувоя за три тисячі? Ти хочеш сказати, що за місяць навчання розпису ти навчився малювати річ, яка стоїть три тисячі золотих за аркуш!
Линь Мин кивнув. Сяодун був його найкращим другом, і приховувати від нього правду було б неможливо, та й нічого. Крім того, Лінь Мін планував відправляти гроші своїй сім’ї.
- Ти ображаєш мій інтелект! — Сяодун обурився. — Місяць учиться? Та капуста довше росте! Ти б ще трирічній дитині це розповів!
Ліній Мін знизав плечима:
- Факти перед тобою, чи вірити — це ваша справа.
- Гаразд, брате Мін, годі мене грати. Колися, як все було насправді?
Ліню Мінсхір і прийняв серйозне обличчя:
— Добре, скажу правду. Але присягни, що нікому ні слова.
— Клянусь! — Сяодун аж присутнувся ближче.
— Ну... Загалом, так. Коли мені було 12 років, до мене прийшов старий чоловік. Сказав, що я маю надзвичайний талант і дивовижну будову кісток, а тому місія по захисту світу накладена на мене. Насильно взяв у учнів і змусив вчити мистецтво живопису...
— Твою ж наліво! — Сяодун закривився, ніби проковтнув муху. — Брат Мин! Ми можемо серйозно поговорити?
— Я не вру, у мене правда є вчитель.
— Та кинь ти! З таким вчителем ти б так не перебивався. І чому ти тоді питав у мене, що таке рукописний твір, якщо вчив його « багато років»?
- Вчитель давав знання, але не дав грошей. А що стосується знамена... Я навчав, але не знав, що воно комусь потрібне. Тільки коли ти сказав, я зрозумів, що на цьому можна заробити.
Сяодун відчув, що світ божеволіє. Це було схоже на те, як якщо б ти підібрав на вулиці котенка, а через пару років він перетворився в прекрасну принцесу і заявив, що був зачарований.
— Ладно, идем вибирати. Лінь Мін потягнув обшарашеного друга до стенду з доспіхами.
Сяодун не вирізнявся великими амбіціями в бойових мистецтвах, сподіваючись тільки зберегти статус своєї гілки сім’ї. Лінь Мін вирішив, що добра броня для захисту життя йому не завадить.
— З чого зроблений ця броня? — запитав Линь Мін. Управитель нехотячи подивився на них і процідив:
— У елітних лавках опис товару знаходиться на картці за вітріною. Читати вмієш?
У його голосі так і стримувала насмішка. Управитель за роки роботи навчився розрізняти людей: іноді багатії зайшли в лахміття, і він завжди був ввічливий, поки не проясниться ситуація. Але Ліню Мін... Цей хлопець вже приходив сюди з дешевими папірцями. Це точно не могло бути важливою персоною.
Ліній Мін проігнорував тон лавочника і зайшов за вітрину. На карточці було сказано: « Військо сплетене з десяти тисяч ниток шестифутового небесного льону, додавши тисячі шовкових волокон золотого дерева. Пройшла через 20 стадій складної обробки. Ціна: триста дев'яносто золотих".
Це була чудова броня, хоч і не є духовним скарбом. Для чоловіків нижче четвертого рівня закалки тіла вона була незамінною. Лінь Міна була ні до чого, а ось для Саяодуна — в самий раз.
Оглянувшись далі, Лінь Мін знайшов те, що цікавило його самого: пили з оленячого плоду « Юцзінь » і Пілюлі збирання Сущості. Раніше він навіть не мріяв про них через байку ціни.
Пілюлі створювалися з трав і частин тіл лютих звірів. Ці плоди були значно корисніші від звичайних кухарів. Але алхіміки, які могли їх виготовити, були такими ж рідкісними як і майстри з написами.
Пілюля « Юцзінь» була дуже рідкісною. Її основним компонентом був зародок сто років оленя Юцзінь. Ці тварини рідко зустрічались, жили в глухому лісі і не могли розмножуватися. Добути такий складник було справжнім досягненням. Ця пігулка була багата на енергію крові і допомагала очищати організм від нечистоти, прискорюючи злиття істинної сутності з тілом та збільшуючи фізичну силу. Одна горошина така пилюка коштувала двісті золотих.
Пілюля збору Святості також була створена з дорогоцінних трав, а її основний компонент - продукт збирання Сущності — не поступався цінністю столярному Кривавому линчжі. Вона допомогла концентрувати Істинну сутність, значно прискорюючи темп культивації. Ціна була така ж: двісті золотих за штуку. Навіть у благородних сім’ях використовують їх дуже економно.
Лінь Мін закінчив огляд. Тепер у нього був повний список.
Він повернувся до управителя:
— Заверніть мені цю броню з золотого шовкопряда. Крім того, мені потрібно шість пілюль з юцзінь. Десять Пілюл збирання Сущості і все, що вказано в цьому списку матеріалів.
З цими словами Лінь Мін дав заздалегідь підготовлений перелік інгредієнтів для писання. Він уже прикинув, що в Павільоні сотні Скарб можна купити все необхідне за один раз.