***
Хоча Лінь Мін і склав спогади з того фрагмента душі, тільки знання не може стати майстром руну. Потрібно було натренувати координацію між тілом і духом, щоб поєднати досвід чужої душі з власним фізичним організмом.
Матеріали коштують дорого, і їх не можна даремно марнувати. Спочатку Лінь Мін не використовував заготовки; натомість він зосередився на реальності, формуючи руни одну за одною. Він малював їх, точно дотримуючись образу з пам'яті тієї душі, намагаючись таким чином змусити своє тіло « відчути » і запам"ятати правильні рухи.
Це була надзвичайно одноманітна робота, яка виснажувала ментальні сили, але Лінь Мін повторював кожне рух тисячі і десятки тисяч разів. У цьому нескінченному циклі малювання його душа і тіло поступово йшли до гармонії.
Коли ментальна енергія вичерпалася до межі, Лінь Мін робив перерву, використовуючи цей час для вивчення книжки « Впровадження руну ». Завдяки знанню читати було легко. Хоча книжка не принесла нових знань, вона допомогла йому зрозуміти, як вміло рун на континенті тяньєнь.
Через цілий день Лінь Мін закрив книгу. У ній не згадуються такі матеріали, як небесний шовк.
Небесний шовк був для нього критичним компонентом, але на торговому ярмарку його не знайшли. Пізніше Лінь Мін, вивчений інформацією про це явище, виявив, що в країні Небесної Вдачі така шовку справді існує, але зазвичай її використовують для виготовлення струн цитри.
« Цікаво, чи це небесний шовк, що був у спогадах великого майстра...»
Через різницю між світами назви матеріалів у Божому Царстві і на континенті Tяньань часто дуже відрізнялися. Лінь Мін визначав матеріали не за іменами, а за зовнішнім виглядом і запахом - якщо вони збігалися з тим, що зберігалися в пам'яті майстра, значить, все вірно. Однак про небесне шовку він мав лише Боже Царство, а з місцевим варіантом він ще не стикався. Тому неможливо було точно підтвердити тотожність цього уряду.
Після детального розгляду ситуації Лінь Мін вирішив, що є одне місце, де ймовірність знайти цю річ найбільш висока - Павільйон Цітри у військовій академії Семі Тайн.
Зазвичай воїни використовують мечі, хоча зустрічаються і з тими, хто віддає перевагу саблі, спису чи будь - якій іншій зброї. Іноді використовують надзвичайно специфічні інструменти, як - от цитра.
Військова академія отримала назву "Семі Тайн" на честь Секти Семи Тайн, яка у свою чергу була заснована сімом майстрами. Зброя кожного з них була унікальною, і одна із засновників використовувала цитру.
Таким чином, гра на цитрі стала частиною спадщини Секти Тайн і передавалася з покоління в рід, що призвело до створення єдиного Павільйона Цітри у академії.
Однак гра на цитрі вимагає надто багато: виняткового таланту і глибоких знань у музиці. Через це в Павільйононі Цітри завжди було досить тихо. Дев’яносто дев’ять відсотків студентів у цій країні були дівчатами, більшість з яких просто любили музику або хотіли облагородити свою душу без інтересу до бойових мистецтв і кровопролиття.
Лінь Мін попрямував до загальноголекційного залу Павільйона Цітри.
Воєнна академія Семі Тайн була заснована в країні Небесної удачі для щорічного відбору талантів в Сейт Сімін. За наказом імператорської родини, академія допускала студентів з інших запропонувань або сторонніх відвідувати відкриті лекції в загальному залі.
Для входу потрібно було пропуску слухача, інакше потік людей зробив би непрохідним. Згідно з правилами, доступ мали тільки воїни стадії Закалки третього рівня і вище, представники аристократії та студенти академії Семи Тайн і Небесної Удачі. Інші права доступу не мали. Однак зміст відкритих лекцій був досить поверховим, а правдиві секрети передавалися лише головним учням.
Пропуск Лінь Мін позичив через Лін Сяодун. У такому великому клані, як сім’я Лінь, напевно знайшлися люди, які навчались у академії Семи Тайн. Тож Сяодуну було легко дістати один такий папір.
Правда, тепер Лінь Сяодун бачив брата тільки і робив що кричав:
— Брате, любий мій брат, прокинься вже!
Сяодун захоплювався красою Ліні Міна і вірив, що він досягне великих висот у бойових мистецтвах, але мистецтво руну не може навчитися лише працьовитістю та рішучістю!
Купити на вісімсот золотих дощечок матеріалів і одну книжку "Впровадження в мистецтво рун", а потім намагатися вивчити все самостійно? Це що, жарт? Якби все було так просто, майстер рун б зараз бігали всюди, як маленькі поросята.
Немає сумніву, що з погляду Лінь Сяодуна спроби брата вивчати руни були нереалістичною мрією. Це не тільки марна трата грошей, але й втрата часу!
Однак, хоч би скільки він умовляв Лінь Мін не слухав. У результаті Сяодуну залишалось тільки змиритися і дати перепустку. Він навіть серйозно задумувався, чи не відвести брата в лікарню, щоб перевірити, що він пошкодив йому мозок у ударі і чи його психічно з’явилися проблеми.
Отже, Лінь Мін опинився у залі Павільйона Цітри. Будівля складалась з трьох поверхів, і аудиторії першого поверху були дуже просторними.
Бідний Лінь Мін навіть не здогадувався, що Зал Павільйона Цітри фактично був подібний до жіночого туалету — зона закрита для чоловіків.
Павільйона Цітри протягом багатьох років були виключно дівчатами. Оскільки ті, хто вивчав музику, найчастіше походили з відомих родин, в дитинстві були оточені мистецтвом і гарним виглядом та манерами, багато молодих панів із аристократичної групи вирішили « полювати на них ».
Ці хлопці, користуючись своїм становищем, могли легко опускали присутніх і завалювали зал своєю присутністю. Самі по собі лекції їх мало цікавило: деякі тільки й робили, що п’яніли на грудях і стегна студенток, а після занять наполегливо запрошували студентів на вечері та прогулянки. Красуніц Павільона Цітри страшенно дратували, а гра на цитрі — це мистецтво, яке вимагає абсолютного спокою і зосередження. З часом Павільйон почав активно чинити опір присутності чоловіків, а підозрілих осіб з поганими намірами викрали геть без жалю.
Коли Линь Мін увійшов у зал, вивчення ще не почалося. Кілька дівчат обговорювали техніку гри; одна з них випробувала нову мелодію. Легкі, чисті звуки цитри вільно линули в повітрі, створюючи ніжні, глибокі та нескінченні післявизначення. Лінь Мін підійшов ближче і помітив, що струни їхніх інструментів зроблені не з небесного шовку. Це було передбачалося: небесний шовк занадто дорогий і редоксальний, до того ж через його неймовірну міцність недосвідчений музикант з низьким рівнем культивації може легко поранити руки. Ці дівчата просто не могли б ними користуватися.
Дівчина, яка гралася на цитрі, була занадто зосереджена, щоб помітити його, але дві інші слухачі відразу звернули на нього увагу. Вони нахмурилися, але мовчали.
Постійно до них приєднувалися якісь сумнівні хлопці, кружляючи навколо, наче мухи. Ці типи не знали ні однієї ноти, але з заспівачем прибігали до висновку, що хочуть « благородити душу музикою», хоча самі дивилися тільки на жіночі форми. Коли вони бачили таких осіб, то були буквально нудні.
Однак дівчата були скромними і часто не вирішували конфліктувати між собою. Через це деякі "хігрівники" ставали ще нагліше, доходячи до розпускання рук. Все змінилося, коли старша учениця Павільйона об'єднала дівчат і одного разу під час лекції просто вивела всіх цих мисливців за спідницями за двері.
Але завжди були безчесні голі, які поверталися знову і знову. Вони клялися, що прийшли саме вчитися, а запрошення на побачення після уроків - це просто « розуміння мистецтва» в дружній безере.
Старша учениця виявилася суворою. Наступного дня вона просто виставляє біля входу напис: « Мозамки та пси вхід заборонено ».
Цей інцидент викликав великий шум і зрештою здобув керівництва академії. Після того як адміністрація дозволила знову відвідувати лекції, чоловікам дозволили вирішити, чи той, хто прийшов, справді хоче вчитися або прийшов з поганими намірами, залишили за дівчатами Павільона Цітри. Якщо рішення було одностайним, пропускання слухача негайно скасовано.
Так поступово в залі Павільйона Цітри перестали з’являтися чоловіки.
Лінь Мін не знав про цю історію. Побивши трохи і не знайшовши жодної цитрини з небесного шовку, він спокійно попрямував до бібліотеки, що розташована біля залу для пошуків літератури.
Коли він пішов, дівчата закінчили грати. Здалеку вони дивилися на силует Лінні Міна біля книжкових полиць і тихо перешіптувалися:
- Цей хлопець зовсім не схожий на того, хто хоче вчитися музики.
я теж так думаю. Вид якийсь підозрілий. Він тільки що п'явся на руки Сяоцень.
— Та ну, не може бути. Він же зовсім молодий, років п'ятнадцяти-шестнадцяті.
— Гм, у мене в рідній країні хлопці вже одружуються. У моєму віці багато хто уже став матір'ю.
Вона говорила дівчині всього років 17-8. У місті Небесної удачі зазвичай виходили заміж в вісімнадцять, а в селах часто робили це на рік або два раніше, так що одруження в шістнадцять не було рідкістю.
все одно не наша справа. Скоро прийде старша сестра, і якщо у нього нечисті думки, вона сама виведе його геть.
Лінь Мін, звичайно, не чув цих розмов, інакше він був би в повному замішанні. Так зване "розглядаючи руки Сяоцень" було всього лише вивченням матеріалу струн.
Він продовжував шукати інформацію. Зал Павільйона Цітри був величезний, і одна з його частин була віддана під бібліотеку із різноманітними музичним знанням та нотами.
Музика не цікавилася Ліною Міна. Він перегортав книжку, аж поки не знайшов те, що шукав - "Список Небесних Цитр".
У цьому списку були перераховані найкращі цитри, включаючи їхнє походження, власників, творців і матеріали. Звичайно, там детально описувалося і небесне шовку як високоякісний матеріал для струн. Ліню Мін дуже зрадів і почав читати.
У « Списці Небесних Цитр» описувалися властивості небесного шовку і способи його збирання. Єдиною мінусом було відсутність зображень, але Лін Мін все одно міг з великою впевненістю стверджувати, що це саме той матеріал, який йому потрібен.
Він так зосереджено читав, що зовсім не помітив, як студенток в залі стає все більше. Звичайно, вони помітили Лінь Міна, який стояв у кутку. Один чоловік серед натовпу красуня виглядав дуже спокусливо.
Однак Лінь Мін не озирався по боках, повністю занурившись у книгу. Хоча це могло б бути вдавати, він все ж читав, і не можна було просто так заарештувати людину за підозрою у крадіжці.
Все йшло до того, що лекція почнеться в спокійному оточенні, але, на жаль, старша учениця Павільйона Цітри була глибоко ворожою.
Ім’я цієї старшої сестри було гром серед ясного неба для всіх молодих панів з аристократських сімей. Озираючись на табличку про "чоловіків і собак", багато хто все ще здригався, а деякі навіть таємно проклинали її, бажаючи, щоб вона залишилася старою дівою.
По суті, найстарша учениця була дуже привабливою: двадцятирічна дівчина з овечою обличчям, пишними формами і довгими стрункими ногами. Але з якоїсь причини чоловіки її зовсім не цікавилися, а характер був дуже запальним. Одного разу один недалекий збоченець занадто довго розглядав її високу груди і отримав такий удар ногою між ніг, що ледь не втратив можливості залишити потомство.
Коли старша учениця прийшла до аудиторії, то майже відразу помітила Лінь Міна. Її брови тут же зійшлися на переносниці. Вона рішуче відклала свою цитру, підійшла прямо до Ліни Міну і тричі різко постукала пальцями по його столу:
- Як ти сюди потрапив?