Оскільки дика природа дуже небезпечна, дехто воліє залишитись у своїх власних домах. Вони вирішили залишити все на власний розсуд, вирішивши розв’язати потенційні проблеми Мутаційного вірусу, замість того щоб залишати у своїх домах безпечні місця. Щодо інших біженців, вони не хотіли сидіти і чекати смерті, вирішивши мужньо подолати дику пустелю з тваринами, щоб дістатися до єдиного Святеилища.
З темпераментом Беннета, він, природно, не міг проігнорувати їх. Навіть якщо Святилище буде переповненим, спасіння одного біженців стане для нього перемогою. Кількість біженців уже перевалила за кілька сотень тисяч. Місто було переповнене краями, а земля за межами стін була розчищена, для зручності очікування нескінченного потоку біженців.
Кількість біженців, що прибували, продовжувалася і як би не було збільшено виробництво інгібіторів, їх все одно бракувало. На щастя, тут були гравці, які допомагали підтримувати порядок. Вони охоче взяли на себе цей тягар, насолоджуючись процесом.
У зв'язку з кількістю людей, Аврора завжди була зайнята, тому що їй доводилося грати роль детектора вірусів. Вона сканувала всіх новоприбулих біженців, майже без належного відпочинку.
На одному контрольно-пропускному пункті Святилища понад тисячу брудних, неохайних біженців чекали перевірки на віруси. Військові оточили місцевість з усіх боків, щоб підтримувати порядок у суспільстві, і в очах біженців прочитувалася тривога та паніку. Ця катастрофа натягнула їх нерви до межі.
— Коли нам дозволять увійти?
— Ви взагалі знаєте скільки небезпек мені довелося пережити, перш ніж дістатися до цього місця? Оглянути тіло я ще готовий зрозуміти, але чому після проходу всіх перевірок нас досі не впускають всередину?
Біженці ставали емоційними.
- Увага всім! Перед тим як увійти в Святилище, потрібно провести перевірку на наявність Мутаційного вірусу. Будь ласка, виявіть терпіння — голосно вигукнув командир. Хоч усі біженці виглядали незадоволеними, їм нічого не залишалося окрім того, як виконувати наказ.
Через деякий час до натовпу біженців підійшла Аврора, і закрило очі на визначення життєдайного імпульсу для біженців.
Через багато років вона нарешті відкрила очі й вибачилась, сказавши: « Серед вас є заражені ». Ті, на кого я уведу, йдіть за солдатами в карантинну зону.
Коли солдати підійшли до натовпу, щоб забрати заражених людей, їхні дії викликали тривогу у всіх біженців.
- Що ви робите! Відпустіть! Я не заражений!
- Відпустіть мою дитину!
— Убирайся!
Емоції біженців спалахнули, наче заплакана від невеличкої іскри порохової бочка. Навіть якщо більшість з них спочатку хотіла зберігати спокій, то було б варто розпочати бунт.
На місці сутички були чутні крики, благання, бурчання і навіть звуки покинутих на землю речей. Почався безлад.
У такий екстремальний період, звичайно ж, вартові застосовували таку саму методику. Вони використовували пінки та удари, насильно витягали заражених і кидали в куток у наручники. Навіть кілька дітей, заражених цією хворобою, виривали з рук батьків і не переставали плакати.
Бах!*
Почувся постріл.
Безпорядки відразу ж припинилися. Всі подивилися на біженців з божевільним обличчям, який тримав пістолет, з дула якого виходив дим. Пістолет був піднятий до неба, через що біженці навколо нього відразу відбігли. В одну мить навколо чоловіка утворився порожній простір.
Вирази солдатів сильно змінилися, близько дюжини гвинтівок відразу ж націлилися на чоловіка з пістолетом.
— Чорт візьми, як перевіряли цих людей на вході? Як він зміг протягнути пістолет до міста?
— Опустіть зброю, або ми будемо змушені стріляти! — Закричав командир.
Ноги чоловіка з пістолетом постійно тремтіли, але він набрався хоробрості відповісти: — Не... Не вірте їм! Я чув, що тих, хто був у карантині, насправді стратили. Їм не можна вірити!
- Ви помиляєтесь. У нас є спосіб врятувати цих заражених. Не поспішайте з висновками! - Командир негайно вийшов, щоб заспокоїти людину і подавав сигнал очима своїм стрілам.
У той момент, коли увага озброєної людини відвернеться, вони відразу атакують і знешкоджують її.
Тоді почувся пронизливий крик одного з заражених.
— Папа!
Восьмирічна дитина вирвалася з рук вартового, і спотикаючись побіг до чоловіка зі зброєю. Він міцно обійняв ноги чоловіка, і з широко відкритими очима озирався навколо. У його очах був пройнятий страх.
Командир прохнувся про себе, поспішаючи закривши гвинтівки солдата поруч з ним. Ніхто не хотів вбивати людину на очах дитини. Ну, блін, чому все так обернулося?
— Будь ласка, подумайте про вашу дитину!
— Будь ласка, подумайте про свою дитину і опустіть зброю. Ми можемо гарантувати, що у нас є можливість врятувати заражених!
— Как... Як ви можете їх врятувати! — Він закричав на відповідь озброєний біженець.
Командир виявляв терпіння і пояснив: « Ми розробили препарат, який міг придушити вірус. Причина, чому ми розміщуємо інфікованих в карантині - це те, що їх можна легко розпізнати і забезпечити ліками.
- Тоді негайно принесіть ліки для моєї дитини. Я хочу побачити весь процес!
— Це... - Командир вагався. - Швидкість виробництва інгітитора надзвичайно низька. У карантинній зоні кілька людей все ще чекають на ліки. Вашому синові доведеться почекати близько трьох днів. У мене немає повноважень...
Стрілок відразу почав бурчати, перериваючи пояснення командира: « Мені плювати! Вам краще негайно принести ліки, інакше ... інакше я вистрілю!
Цими словами він направив дуло пістолета на поблизьку Авору. Він вже помітив, що Аврора — людина відповідальна за визначення вірусу і вона займає високе становище. Тільки пригрозивши їй, він зможе гарантувати, що його вимоги будуть задоволені.
Тих, хто був на зібранні, було позбавлено фарб і вони мало не зняли руки з курка.
— Не стреляйте! Вона єдина людина, яка може визначити заражених людей. Вона потрібна всьому світу!
— Мені все одно! Мені потрібні ліки! « Очі людини засяяли кров’ю, а її емоції стали нестабільними.
У цей момент, Авроу раптово оточив темно-червоний туман. З боку натовпу вийшла Хіла, і на її обличчі відображувалося гнів.
Озброєний біженець відразу ж відкрив вогонь, але кулі були відобразені темно-червоним щитом. Хіла махала рукою, і згустився червоний туман, перетворившись на гостре списа, яке полетило в лоб нападника.
Хіла завжди супроводжувала Аврору, коли та працювала, щоб запобігти нападу на молодшу сестру. Вона мала на меті вбити злочинця. Вона не виявляла поблажливості до тих, хто погрожував життю її молодшої сестри.
— Сестра, нет!
Хіла нахмурилась, і енергетичний спис з наміром чоловіка змінив курс вибити зброю з його рук. Охоронці відразу кинулися, щоб зв’язати чоловіка, намагаючись відчепити дитину, яка міцно вхопилася за його ногу.
— Ти повинна була дозволити мені вбити його, — з обуренням сказала Хілла. — Доброта - головний ворог виживання. Тобі треба перестати бути такою наївною.
Аврора посміхнулась і відповіла: « Це не так ». Я знаю, що в присутності сестри він не зможе мені зашкодити. Він був трохи імпульсний, і ми не повинні позбавляти його життя через це. Нам потрібно докласти всіх зусиль, щоб врятувати біженців.
— Эх, моя дурна молодша сестра... — Хіла дивилась, як усі ці криваві спогади з’явилися в її голові. Вона похитала головою, щоб відігнати їх. — Не бійся дивитися на людей з їхнього найгіршого боку.
Хіла, одягнена в чорний обтягуючий костюм, швидко підійшла до заарештованого. Подивившись на скрученої людини зверху вниз, вона з холодною швидкістю заклякла мовою: « Якщо ти не довіряєш нам і не хочеш поміщати сина в карантині, то вивали звідси. У нас немає потреби в біженцямах. Охорона, визволите його і дитину.
Охорона зробила все, як було наказано, і відпустила чоловіка. Біженець відразу притягнув дитину до себе і сердито витріщився на Хілу. Однак її погляд не змінився. Від її погляду, повного душогубного наміру, по спині чоловіки пройшлися мурашки, і він повільно відступив, придушуючи свій гнів.
Він озирнувся людей навколо, і повільно почав відступати в сторону виходу з міста. Він не хотів розлучатися з сином, тому вирішив залишитися тут.
У цей час раптово заговорила Аврора.
не йдіть.
Чоловік зупинився, і поставив запитання про Аврору.
Аврора щиро сказала: « Ми не будемо вас утримувати, якщо ви вирішите піти, але я прошу вас, залишіться. Пустеля, чесно кажучи, надто небезпечна, і тільки перебування у Святині може забезпечити вам обом безпеку. Будь ласка, повірте в мою щирість.
— Тоді негайно принесіть ліки і врятуйте мого сина! — Почувши її слова, людина відразу втрутився.
Проте Аврора похитала головою у відповідь. « Хоч би якою небезпечною була моя сім’я, мені знайомі такі почуття, — говорить вона. — Я дотримуюсь всіх заходів і можу врятувати свою родину. Але, на жаль, ми ніяк не зможемо дати інгібітор вам заздалегідь. Це буде несправедливо, а агресивність не дасть вам шансу на особливе поводження. Але я сподіваюся, що ви можете довіритися нам. Якщо ви будете терпеливими, то ваше дитя напевно зцілиться.
Вона вірила в доброту, але ніколи не поступалася своїми принципами. Після довгого періоду заточення вона вже не була такою наївною.
Людина почала вагатися, не знаючи, чи варто прислухатися до її слів. У цей момент його син витер сльози і сказав: « Тату, я вірю їй. Дозволь мені поїхати до карантину. Я зможу про себе подбати.
Людина скріпивши серце, нарешті відпустив дитину. Командир підійшов, щоб взяти дитину за руки, і хоча біженець поривався перешкодити його діям кілька разів, врешті-решт, він стримався від нерозсудливих рухів.
Після короткого епізоду почуття біженців також заспокоїлися. Вони покірно відпустили хворих у карантин, і порядок був відновлений.
Дві сестри залишили це місце і пішли за ними великий ведмідь, м’який та слухняний.
Хіла погладила голову Аврори, і нахмурившись сказала: « Ти забула, що я тобі казала? » Немає сенсу допомагати іншим. Не варто бути безкорисливими у стосунках з іншими, бо не заслуговуєш допомоги від інших.
Аврора потягла Хілу за руку і лагідно відповіла: « Оскільки ми маємо силу, то хіба не будемо вважати їх егоїзмом? »
— Допомагати іншим вважається благородним, але допомога чомусь вважаються чимось огидливим, — холодно відповіла Гіла. — Таке лицемірство викликає в мене огиду. Більшість моральних устоїв — це просто афера, щоб обманути безглуздих.
- Але дядько Блекстар врятував мене з доброї волі. Ми самі є людьми, які отримали допомогу. Не кажи, що тобі це не подобається.
—... — Кожного разу, коли вони торкалися цієї теми, Хіла ставала мовчазною. - У будь-якому випадку, ми колись повернемо йому його прихильність. Я не люблю бути зобов'язаною іншим.
Хоча Анна говорила так, Хан Сяо вже був на іншому рівні і їхній статус дуже відрізнявся. Коли вони вперше зустрілися, Хан Сяо був просто слабким, блідим і спробуючим, що проходить базу. Але він досяг таких висот, що Хіллі іноді здавалося, ніби все це насправді вигадано. Життя було справді занадто мінливим.
Отже, Гіла не знала як дивитися на обличчя нинішнього Хана Сяо. Він, здавалося, більше не потребує її сили, і вона не знала, як саме вона може повернути цю милість.
- Іноді, я дійсно не знаю як з тобою спілкуватися. — Аврора вдавала стару, зітхаючи. — Якщо б ви могли бути менш ексцентричними, то кількість людей, які визнають вас, була б у тисячу разів більшою.
— Хмф, да кому потрібне визнання? — Хила нахмурилась.
Аврора лише мовчки похитала головою у відповідь.
« Я завжди хотіла захищати старшу сестру, іноді мені здається, що вона дійсно дитина! »
...
Неподалік стояли Ган Сяо та Герлоус, які недавно прибули і почули розмову сестер.
- Давай підемо, у мене відчуття, що тобі не світить ніякої допомоги. — Хан Сяо сузил очі.
Херлоус був шокований. — Твою ж мать, ти навіть не запитав! Можеш бути хоч трохи корисним?