— Хууу...
Важке дихання відгукнулося відлунням по всій кімнаті, як рів пораненого звіра, і кров повільно підколювала до горла Босса.
Покрита кров'ю маска впала на підлогу. Спираючись на край столу, Босс ледве відкрив очі і дивився на пошкоджену кімнату після бою, підлогу були всіяні трупами. Босс був єдиним, хто залишився живим, і всі урядовці та виконавчі директори були вбиті. На обличчях бездиханних тіл багатьох чиновників застиг страх.
Бос виплюнув криваву слиз і глибоко зітхнув. Густий запах смердючої крові дратував його ніс, і він не переставав кашляти ще дві хвилини.
Через шалену битву відкрилися його приховані рани, які залишилися після битви з Хан Сяо. Він так і не встиг оправитися від цих травм.
Кожного разу, відчуваючи біль, він згадував про Хана Сяо. Бос все ще відчував ненависть у своєму серці. Але коли зникала ненависть, його серце наповнювало порожнечу.
Бос стояв перед центральним пультом управління і вибрав варіант запуску ядерної бомби. Він зняв рукавички, відсканував відбитки пальців і сітківку ока та санкціонував запуск. Після того, як він вставив обидва ключі у замкові свердловини, залишалося тільки зробити останній крок, повернути ключ і тоді ядерні бомби запустяться.
Але на останньому кроці руки, повні шрамів, які тримали ключі не могли їх повернути. Бос оперся на стілець і подивився на стелю. Його очі були порожніми, як ніби він про щось задумався. Ніхто не знав його думок.
Динь-Динь!
На розі екрана з'явилося контекстне вікно, і, як не дивно, це був дзвінок від Хан Сяо.
Бос без вагань натиснув кнопку "відповісти", після чого на екрані з'явилося обличчя Хан Сяо.
Коли Хан Сяо побачив трупи на підлозі, то вкинув брову. Він подзвонив лише для того, щоб подивитися ситуацію на стороні організації. Він також хотів побачити Босса востаннє, але побачивши сцену, він вже все зрозумів. Він похитав головою і сказав: « Здається, ти вже прийняв рішення.
У очах Босса читали розчарування.
що я програв тобі. Тебе... Незначний мошок. По суті, твори мого життя були зруйновані тобою... І навіщо ти знову зв'язався? Знову злорадіти про те, що ти зробив? Я тут, насолоджуйся собою. Моє життя, кінець організації Герміна, стане важливою частиною твоєї історії. Ти переможець, тому маєш право дивитися звисока на людину, яку ти переможеш.
- Я ж казав тобі, що Галактика незбагненна. Ця планета лише крихітна піщинка, і нікого не цікавить те, що тут сталося. — Хан Сяо похитав головою. Незважаючи на падіння свого ворога, Хан Сіо був спокійний і організований. Зрештою він все ще був джентльменом. Він повільно продовжив: « Я просто подумав, що коли зробив так багато у своєму житті, то все ще не мав нагоди висловити свої почуття.
- Хочеш, щоб я зараз почав зізнаватися тобі, моєму смертельному ворогу? — Обличчя Босса виглядало ще гірше. Він сперся на стілець і розслабився. - Звучить цікаво.
Хан Сяо потиснув плечима і запитав прямо те, що хотів. - Що з Дітнем Судьби?
Бос голосно розсміявся, а потім спробував зібратися, хитаючи головою.
— Дитині судьби — ніхто інший, як жалюгідна людина. Він може бачити майбутнє, змінювати людські долі, але не може вирішити своє власне життя і смерть. Він був народжений, щоб бути використаним іншими. У тебе також є здатність передбачати майбутнє, отже його доля може стати твоєю.
Хан Сяо не втручався в його справи. - Розкажи про себе. Здається, ти з Голлума, я правий?
Вираз Босса змінився, і він відповів: - Здається, ви вже все дізналися... Да, ты прав. Колись я був громадянином Голлума. Тоді я був молодим чоловіком з пристрастю і лютістю. Після події з організацією Мімок я приєднався до бунтівників. Я бунтувався, протестував і виходив на демонстрації - все, чого я хотів, це врятувати мою країну від гнилого уряду.
— Але раптово почалася війна. До нас вторглися війська Рейлена, і моя країна розпалася на частини під впливом внутрішніх паразитів та зовнішніх атак...
Раптом Тон Босса змінився, ставши розгніваним. - Чуєш? Люди прозвали нас паразитами! А в чому була наша вина? Чи було помилкою протестувати? Ні! Все, чого ми хотіли - це повернути права, які у нас колись були і зробити нашу країну кращою!
— Ми були настільки близько до перемоги, що вже бачили світлу дорогу перед нами. Тим не менш, війна зруйнувала все. Після падіння Голлума всіх моїх друзів стратили. Нас вважали помилкою суспільства і думали, що знищити нас буде найкращим рішенням. Решта громадян Голлума були поневолені й катовані. Лише трохи вдалося втекти, і я був одним з тих.
- Я не був легендою. Просто звичайним хлопцем, який був загублений поки не побачив кордон Голлума, яка була підкоренена Рейленом. Побачивши палаючий прапор Голлума і розвіваючий прапор Рейлена, я прокинувся від сну та зрозумів своє призначення.
— Голлум был не ідеаленний. Він був огорнений темрявою і його народом був слабкий, але... Це все ж була моя країна. Єдине, що було мені під силу...
— Відомстить за свій народ!
Бос видихнув, і відвернув погляд від екрану. Його спогади почали поволі виринати в його пам’яті.
— Але в потоці часу, звичайна молода людина є лише маленьким жуком, чиє життя нічого не варте. Щоб вижити на полі бою, я потягнув своє виснажене тіло з одного табору біженців до іншого. Зі мною поводилися, як з собакою.
— Але моя кров кипіла, і я продовжував переконувати себе, що хоч би з якими небезпеками зіткнуся, мені треба було б вижити. Саме ненависть змушувала моє серце битися частіше, а ноги, рухатися вперед... Зрештою, після того як я успішно подолав поле бою, я не шукав сховку, а пішов у дику місцевість.
— Я знав, що без сили не зможу помститися. Ось чому я жив у дикій місцевості і бився зі звірами. Я перетворився у сталеву сталь.
Після цього Босс вказав на шрами на обличчі і руках. — Сто сімдесят шість шрамів - це ціна, яку я заплатив за свою силу.
Хан Сяо підняв брови. — То ти справді звичайна людина?
— Чому я не можу бути звичайною людиною? — задав Бос зустрічне питання.
Подумавши трохи, Хан Сяо кивнув, натякаючи що Босс може продовжити свою історію.
« У пустелі я продовжував думати про помсту, і коли повернувся на поле бою, то почув, що організація Мімок все ще існує. Парадоксально, але інструмент, який уряд створив для того, щоб залякати мешканців країни, залишився єдиним втіленням жителів Голлума. Тоді у мене з'явився план, я вбив лідера Мімка і змінив назву організації на Герміну. Я переховувався і повільно нарощував силу організації, з того часу не вийняв маску.
- Війна дала нам багато можливостей. Незліченна кількість людей втратила свої домівки і не могла йти. Тоді я визначився з концепцією організації і дав їм надію, що ми зможемо створити новий світ. Надія процвітає в очах людей, які дотримуються ідеології. Я не був тим, хто використовував біженців, яким нікуди було повертатися, але вони добровільно віддали своє життя мені. Їх ненавиділа, і їм було байдуже. Вони були готові пожертвувати своїм життям доти, доки могли досягнути своїх цілей.
« Оскільки моє бажання збігалося з громадським бажанням, я отримав велику підтримку. І організація, що мала наслідки битви, швидко виросла з насіння в високе дерево.
Голос Босса був повний ненависті. Усі його мрії були зруйновані, і в нього не залишилося нічого, крім ненависті.
- І в цей момент... з'явився ти.
— Ты... Зрубав це дерево.