- Ти дуже часто втрачала кров, через що твоє тіло ставало слабким, затрималося у рості, а органи скорочувалися. У кращому випадку, тобі залишилося жити три роки...
У медичній кімнаті Зумрудна Трава в окулярах без оправи перевіряла тіло Аврори, задумуючи видаючи цей песимістичний результат.
Не чекаючи на зміну виразу присутніх, Змарнута трава додала:
— Звичайно, це стосується нормальних людей. Хоча твоє тіло стало дуже слабким, але такого рівня клітинної активності як у тебе я ніколи раніше не бачила.
Під час свого монологу, Ізотудна трава зробила кілька фотографій з мікроскопа, а потім схвильовано сказала:
— Зазвичай самовідновлення людського організму відбувається дуже повільно. Непошкоджені клітини повільно розщеплюються на нові клітини, намагаючись відновити пошкодження. У порівнянні з цим суперлюдей має набагато кращі здібності до самовідновлення. Енергія у чистому вигляді або інші енергозбереження можуть використовуватися для загоєння поранень. Наприклад, я можу вивільнити сили рослин на життя, щоб видужати від травм. Будь то звичайна людина чи надлюдина, потрібно енергії й харчування для самозцілення.
- Але твої клітини схожі на краплю надзвичайно концентрованої життєвої енергії. Вони можуть збільшити здатність до самозцілення у сотні, а то й тисячі разів. Твоє волосся, кров та всі інші частини тіла подібні на надзвичайно сильні зілля і щоб ти могла собі уявити як потужні ці зелені... Наприклад, якщо клітини звичайної людини — це чаша з водою, а клітини надлюдини є палаючим полум’ям, то твої клітини - сонце. Їх неможливо порівняти!
— У твоїх клітинах є навіть ознаки самореакції. Кожна клітина, яка виглядає як концентрована нерухома зірка і показує постійний ріст активності, але такий жахливий рівень клітин взагалі не має коррозійної властивості, тільки дає своїм формам позитивний вплив на життя. Неймовірно...
Зумрудна трава була неймовірно спокушена. Вона дивилася на Аврору з пожираючим поглядом.
Її очі були виснажені, і Аврору притиснула до нього Хіль.
Вона добре знала цей погляд. Усі люди в білих халатах організації дивилися на неї так.
- Я хочу взяти трохи твоєї крові як експериментальний матеріал. Можливо, що...
— Нет! — Хіла відхилила запит без вагання. Вона ворожо подивилася на Зумрудну траву і, здавалося, готова була діяти в будь-який момент.
Аврора була її слабким місцем; вона нікому більше не дозволить ранити її.
Хан Сяо сидів на іншій стороні столу склавши руки. Він перервав розмову і сказав: "Я вражений твоїм наполегливістю. Звичайно, наука — це безперервний поступ і постійне бажання дізнатися нову технологію... Але це хворий чоловік, а не твій піддослідний. Крім того, не думаю, що ти зможеш перемогти руду.
Змарнуюча трава скрижала губи, відвернулася, щоб зібрати свої діагностичні інструменти, і недбало сказала:
— Їй взагалі не треба було поставити діагноз. Просто її сила придушувалася занадто довго і не може повністю діяти. Якщо тільки вона не помре, її сили поступово відновляться, а з нею і її здоров'я. Можливо навіть... Хоча не важливо. У будь-якому випадку, їй просто потрібно трохи відпочити, потім її тіло відновиться і всі її шрами зникнуть.
Хан Сяо підняв брови. Він зрозумів, що хотіла сказати Змарнудна трава, але замовкла і це змусило його задуматися.
Аврору розкидали на ліки в його попередньому житті. У нього не було можливості побачити точний ефект її сили, тому він задавався питанням, що це буде, коли вона стане сильніше.
« Звичайно, Аврора є молодшою сестрою Хілли. Якщо Хіла може керувати смертю, то Аврора має контролювати своє життя. Може вона якось може впливати на живі організми?» — Хан Сяо віщував себе.
Щоб дізнатися про статус Аврори, він повинен був вступити в бій з Аворою, тобто, потрібно було хоча б дати ляпасу цій нещасній дівчинці. З його силою результат буде не дуже оптимістичним. Звичайно ж, Хан Сяо не буде цього робити, так і Хіла напевно віддасть життя для захисту своєї беззахисної сестри.
Хіла зітхнула з полегшенням. Вона встала позаду Аврори, поклала руки їй на плечі і злегка ущипнула.
Головне, що з її сестрою все було в порядку.
До речі, вона проходила через процедуру промивання мозку у свій час і в ній зараз живе ще одна особистість. Вона буде керованою куклою, лише виконавши накази, якщо почує якесь ключове слово або пропозиція. Чи можеш ти щось зробити, аби з’ясувати це? — Хан Сяо, по суті повторюючи слова Кіберлоса.
— Я фармацевт, а не психіатр, вам слід знайти професіонала. - Але, на мій досвід, якщо це не якийсь особливий спосіб промивання мозку, коли його активувати або повторювати процедуру протягом тривалого часу, ефект змивання буде поступово зникати, поки не зникне повністю. Тому в’язні час від часу промивали мозок, коли охоронники на острові Колокол Смерті. Але, як ти знаєш, люди в тій місцевості дуже сильні, тому промивання мозку не мало великого ефекту. Навпаки, у таких випадках були в’язні, які вбивали кількох охоронців.
"Професіонал?" — Хан Сяо почав думати, погладжаючи підборіддя. Раптом він подивився на Хілу. — « »Хіба вплив на розум не є її сильною стороною? "
Хіла помітила його погляд, махаючи руками і нахмурившись. - Моя сила надто жорстока. Я боюся помилитися, ризик занадто великий.
— Тоді тобі краще розкрити свій потенціал і наростити свою силу. — Хан Сяо почувався безпорадним. Хіла на своєму пікі могла грати з душами живих істот, як - от пластиліном і не завдавати шкоди слабій душі.
- Гаразд, йдіть, якщо у вас до мене більше немає справ. Я попросила нелюдство протестувати мої ліки, тому не перешкоджайте мені.
Вони подивилися на неї. Зумрудна трава дістала прозорий контейнер, наповнений дивною темно-зеленою рідиною, яка все ще пузивалася, тримаючи шприц і натискаючи кінчиком голки.
Зумрудна трава була професійним фармацевтом. Принаймні так називалась її професія в технологічних цивілізаціях.
У магічних цивілізаціях фармацевтів називали відьмами.
Хан Сяо стояв мовчки, віддаючи шану цим гравцям, які вживали препарати.
"Жертовувати собою заради технічного прогресу, як благородно."
Вони вийшли з фармацевтичної кімнати і повільно йшли по вулиці. Несподівано Хіла повернулася до нього і запитала: « Що думаєш про це? »
Хілу здебільшого цікавило те, що стосувалося Аврори. У неї вже не було холодного виразу обличчя, яке у неї раніше було. Вона запитала Хан Сяо лише тому, що довіряла йому. Хан Сяо врятував Аврору від болю, не мав друзів чи сім’ї у цьому світі.
Хан Сяо стидав підборіддя і спокійно сказав: « Ліпше відпочивати більше ». Я збудую для неї спеціальний візок. Крім того, твоя сестра була ув'язнена дуже довгий час, тому краще дозволити їй відновити контакт зі зовнішнім світом, нехай заведе собі нових друзів. Якщо ти турбуєшся, я можу познайомити її з кількома добрими підлітками.
Хила урочисто кивнула. — Я твой боржник.
- Ти вже повинна мені. — Хан Сяо широко усміхнувся.
Хіла втратила дар мови. Вона похитала головою і замислилась.
Хіла здебільшого була байдужою. Вона була холодною і гордою, тому не хотіла бути привітною; їй не подобалося приймати жалюгідну допомогу, яка нагадувала благодійність. Проте, коли вона опинялася у комусь в боргу, вона ніколи цього не забувала. Вона була роботодавцем і не марнувала слова вдячності. Вона пам’ятала лише доброту, яку отримала, коли все здавалося безнадійним.
Після періоду мовчання Хіла поставила запитання, яке вона вже давно хотіла поставити. - Чому ти врятував мою сестру?
- Звичайно, передбачення. — Хан Сяо дав вагому причину.
- І що ти передбачав? — Хила нахмурилась.
Хан Сяо здригнувся і сказав: « Я бачив, що сила твоєї сестри одного дня врятує моє життя. Чи ти віриш мені?
— Ну, це має сенс, — зрозуміло кивнула Хіла.
У цей час маленька рука потягла його за сорочку. Хан Сяо подивився вниз і побачив, що Аврора дивилася на нього з серйозною особою.
- Дядя Зеро, я обов'язково тебе врятую.
Аврора сприйняла його слова серйозно.
Хан Сяо вщипнув її за обличчя і розсміявся. — Зеро в минулому. Просто зви мене Хан Сяо.
дядьку Хан.
— Можеш просто звати мене по імені...
- Поняла, дядьку Хан.
Хан Сяо закотив очі.
« Я досі не люблю дітей! »
...
Наступного дня Хан Сяо, як і обіцяв Коляску Авроре та передав її їй.
— Підлокота з натуральної шкіри і сидіння із еластичного бавовни всередині, комфортно, як в обіймах матері, а найприємніше... — Хан Сяо прибрав тканину, яка покривала візок, і додав: « Ця коляска керує педалями. Усередині розташовано міні-провідник, а поруч з підлокотником знаходиться важіль перемикання передач. Вона може розвивати швидкість до 40 кілометрів за годину!
— Я просто хотіла нормальну коляску... — Огледь Хілли смикнувся.
Вона ніколи не чула про колясків керованих педалями, тоді навіщо взагалі потрібна коляска!
— 40 км на годину? Ти вирішив брати участь у гонках на колясках? З глузду з'їхав?
- Що я за Механік, якщо не позасу ніяких змін? — Хан Сяо потер нос і подивився на Хілу. У очах Хан Сяо читався погляд, відомий як "перегляд професіонала".
Проте Авроре дуже сподобалась коляска, яка була наче радість від отримання нової іграшки. У цей час підійшли Скажений меч та інші троє. Хан Сяо викликав їх, щоб вони пограли з Авророю, і видав четвертим купу місій.
Його просто турбувало відсутність придатних місій для них. Він не міг змусити всіх танцювати і співати, як Скаженого Меча. Краще було змусити їх погратися з маленькою дівчинкою.
Усім четвертим місією такого роду була в новинку. Нагороди були неймовірно високими. Вони подумали, що це якась прихована місія, і з радістю прийняли її. Аврора відразу здружилася з Кленовою Луною, і невдовзі після цього Ведмежок опинився на ногах авори.
Сцена була дуже теплою.
Очі Хіли стали ніжними. Вона відступила назад і дивилася, як її сестра грає зі своїми новими друзями.
...
Протягом усіх цих днів після втечі Аврора усміхалася яскравіше, і її здоров’я поліпшувалося з очевидною швидкістю.
Хіла та Аврора заспокоїлися. Ситуація в експедиційній війні поліпшувалась, і арена у Святині незабаром була закінчена. Хан Сяо відразу зосередився на важливих справах.
Він зосередився на двох головних цілях. Першою була необхідність залишити планету, постійно отримувати й накопичувати ресурси.
Другий - покращити план "Главного міста гравців", посиливши враження про себе перед гравцями, непрямо збільшуючи свій вплив. Проста Ліга була величезною нагодою для бізнесу в його очах.
Обидві його цілі об'єднували одну річ - отримання вигоди від гравців.
— Хе-хе-хе, - вигукнув жахливий сміх у закритому залі.
« Скільки ж я цього чекав! »