Вступити з героїнею у відносини «нульової дистанції».
Невже це справді так?
Тан Ханьцьов поринула в глибокі роздуми.
Вона не те щоб заперечувала проти відносин «нульової дистанції» з Ю Жубін, вона просто не могла цього зробити.
Зараз саме вона кохає Ю Жубін, а не Ю Жубін кохає її. Якщо вона, прикриваючись вимогою системи, зробить із Ю Жубін щось подібне, то боялася, що та просто не зможе цього прийняти й відчує, що її не поважають.
Це був по-справжньому небезпечний пункт.
Зваживши все вкотре, заради безпеки Ю Жубін, вона хотіла видалити цей небезпечний пункт, але водночас не знала, чи можна взагалі так просто викреслювати подібні правила.
Вона ніколи не була головним героєм, тож не знала внутрішніх законів цього жанру.
Вона підняла голову, поглянула на Лінь Лінь, яка стояла навпроти її робочого столу в очікуванні вказівок, посунула звіт ближче до неї, вказала пальцем на пункт про «нульову дистанцію» і, керуючись принципом «не знаєш — запитай», поцікавилася: «Цей рядок можна видалити?»
Лінь Лінь поглянула на пункт, куди вказував її палець, а потім абсолютно серйозно відповіла: «Доповідаю пані Тан, цей рядок найважливіший, його не можна видаляти за жодних обставин».
Лінь Лінь пояснила: «Ви ж і самі знаєте, що в сучасних серіалах усе тримається на принципі "один на один", тіла й душі головних героїв абсолютно й повністю належать одне одному. І саме цей рядок є головною відмінністю між головним героєм та другорядним персонажем: отримати тіло головної героїні може виключно головний герой, а другорядному про таке годі й мріяти».
Хоча деякі другорядні персонажі бувають дуже нещасними й сильно подобаються глядачам, але хто їм винен, що вони — лише другорядні персонажі, і за задумом сценариста їм суджено ніколи не отримати тіло головної героїні — навіть пускати слину немає сенсу!
Це і є та сама теорія про те, що другорядні персонажі назавжди залишаються лише другорядними, і їм ніколи не зрівнятися з головними.
Тан Ханьцьов, як справжня другорядна персонажка, злегка насупила брови й знову замовкла: «...»
Її не подобалася ця абсурдна теорія.
Кожна людина має своє власне життя, вони лише тимчасово стають другорядними персонажами в чужій історії, але у своїй власній історії вони все одно залишаються унікальними, незамінними головними героями. З якого дива їх так легко клеймують другорядними?
А теорія про те, що другорядний персонаж ніколи не отримає головного...
Це нісенітниця.
Якщо другорядний персонаж докладе достатньо зусиль, рано чи пізно він зможе стати головним персонажем в історії головних героїв, стати з ним пліч-о-пліч, і навіть... отримати головного героя.
Другорядна персонажка має стати головним героєм і отримати головну героїню.
Якщо оцінка системи працює за схожими принципами, то, як і сказала Лінь Лінь, пункт про «нульову дистанцію» в жодному разі не можна видаляти, і їй доведеться втілити його в життя разом із Ю Жубін.
Втілити нульову дистанцію...
Тан Ханьцьов відпустила Лінь Лінь, її погляд зупинився на аркуші паперу, довгі пальці злегка торкнулися ніжних губ, а в душі піднялася нескінченна хвиля ніяковості, змушуючи її обличчя почервоніти від сорому.
Її справді доведеться зробити це з Ю Жубін?
Вона справді має право зробити це з Ю Жубін?
Тан Ханьцьов підняла руку й притиснула долоню до чола, злегка стиснувши губи. Вона повільно перевів погляд із білого аркуша паперу на темний екран свого телефона, а її чисті очі спочатку заплющилися, а потім знову розплющилися.
Повагавшись приблизно три-чотири хвилини, вона попросила Лінь Лінь надіслати їй електронну версію цього звіту.
…
Ю Жубін повернули під нагляд представників «Гванїн» до гуртожитку гурту «Перша мрія» для відпочинку, вище керівництво навіть спеціально відправило людину провідати її.
Хоча зазвичай вони не надто нею переймалися, але поки вона залишалася в строю і могла приносити прибуток, на її самостійність можна було заплющувати очі. Проте щойно вони ледь не втратили це «грошове дерево», керівництво «Гванїн» не на жарт перелякалося, тож базову ввічливість проявити все ж було необхідно.
Представник керівництва попросив її добре відпочити, суворо наказав наступного разу сідати в машину виключно разом із менеджером, і при цьому жодним словом не прохопився про те, щоб скасувати її завтрашні зйомки в реаліті-шоу й дати їй повноцінний відпочинок.
Оскільки вони мовчали про це, Ю Жубін теж не стала порушувати тему.
Якщо Тан хотіла замовчувати цю справу, їй довелося піти на шоу, інакше, навіщо їм її змінювати?
На неї дивилося занадто багато очей, вона не була настільки дурною, аби самотужки просити про заміну, викликаючи непотрібні підозри та чутки навколо себе й родини Тан.
Представник керівництва затримався ненадовго: висловивши свою турботу й переконавшись, що окрім легкої подряпини на шиї з нею дійсно все гаразд, він швидко пішов. Менеджер також попросив її добре відпочити й пішов слідом, залишаючи дівчині бажаний спокій.
Нарешті позбувшись необхідності спілкуватися з цими людьми, Ю Жубін глибоко й протяжно зітхнула. Вона акуратно склала ліки та бинти, привела себе до ладу, взяла ноутбук, залізла на своє ліжко й загорнулася в ковдру.
Коли справа доходила до спілкування з начальством, вона надавала перевагу спілкуванню з президенткою «Хваяо» — вона була готова звітувати перед нею хоч цілий рік поспіль, аби тільки мати можливість залишатися поряд.
Ну що ж, перетерпівши муки офісного раба перед начальством, тепер їй належало витерпіти муки випускника над дипломною роботою.
Щойно вона відкрила кришку ноутбука і ввімкнула екран, двері її кімнати злегка прочинилися, і в щілину просунулася маленька голова Лу Дзіньці.
Одразу за нею з'явилася ще одна маленька голова — це була Чи Нвань.
Ліжко Ю Жубін стояло якраз навпроти дверей, тож вона просто вмостилася біля краю ліжка й спостерігала за тим, як ці двоє влаштовують для неї живий перформанс «прийшли з повинною головою».
Дівчата тихесенько просунули голови всередину, і коли виявили, що Ю Жубін ціла й неушкоджена сидить на ліжку й розглядає їх наче виставу, їхні очі миттєво засяяли. Лу Дзіньці просто штовхнула двері й абсолютно невимушено зайшла до кімнати: «О, ти не спиш, а ми ж так боялися тебе потурбувати!»
Бажання провідати її змусило їх поводитися наче злодії, які спочатку мають потайки розвідати ситуацію в кімнаті, аби випадково не налякати її занадто гучними рухами під час відпочинку.
Чи Нвань блискавично підбігла ближче.
Ю Жубін підхопила її, після чого звернулася до Лу Дзіньці: «Цілий натовп щойно з шумом пішов, тож заснути мені було б у будь-якому разі важко».
Тільки підійшовши впритул, Чи Нвань помітила бинти на її шиї й зі стурбованим виразом обличчя запитала: «Капітанко, що з твоєю шиєю!»
Лу Дзіньці також підійшла поближче роздивитися й, насупивши брови, поцікавилася: «Вони порізали тобі шию ножем?»
Коли Тан Ханьцьов виявила, що Ю Жубін викрали, Лу Дзіньці якраз щойно повернулася зі своїх зйомок.
Тільки-но повернувшись, вона побачила Чи Нвань, яка стояла на вулиці з пакунком цукерок у руках, з усім благоговінням дивилася на небо й щось ревно бурмотіла собі під ніс про те, що «благає небо захистити капітанку й повернути її цілою», та що «ця вірна служниця готова все життя їсти лише пісну їжу». Це видовище повністю спантеличило Лу Дзіньці, а в її голові закрутилися суцільні питання.
З якого дива вона раптово вирішила стати вегетаріанкою?
Ні, з якого дива вона взагалі раптово увірувала в Будду?
І лише розпитавши її, вона дізналася, що з Ю Жубін трапилася біда.
Зважаючи на серйозність ситуації, вона не стала розповідати про це стороннім, а просто весь час залишалася поруч із Чи Нвань в очікуванні новин та повернення Ю Жубін.
Почувши, що Ю Жубін благополучно дісталася гуртожитку, вони обидві нарешті змогли видихнути, проте тепер, дивлячись на ці бинти на шиї, цей ковток повітря знову застряг у них у горлі.
Невже рана настільки серйозна...
Ю Жубін заспокоїла їх, попросивши не вигадувати дурниць, адже це була всього лише крихітна подряпина, яка зовсім не завдавала шкоди й дуже швидко загоїться, а також суворо наказала їм обом запам'ятати цей урок і ні за що в житті не сідати в чужу машину без супроводу менеджера.
Що ж до того, хто саме її викрав і з якої причини це зробив, вона не прохопилася жодним словом і попросила їх не розпитувати, залишивши це в таємниці.
Хоча Лу Дзіньці зазвичай мала занадто багато запитань, вона все ж уміла розрізняти головне й другорядне, тож у подібних речах, якщо Ю Жубін не хотіла говорити, вона ні за що в світі не стала б випитувати.
Чи Нвань, завжди слухняна дочка Ю Жубін, природно, теж не питала.
Оскільки вони обоє були тут, Ю Жубін не втрималася й по-старечому поцікавилася їхніми справами, запитавши Чи Нвань про її серіал, а Лу Дзіньці — про реп-батл, у якому та мала взяти участь за кілька днів.
Лу Дзіньці була головною реперкою у гурті «Перша мрія». Завдяки своїй несподіваній чарівності та сильним реперським навичкам вона досить популярна. «Гванїн», аби допомогти їй краще розкрити свій реп-потенціал, спеціально домовилася про її участь у хіп-хоп шоу, тож за кілька днів вона мала стати учасницею змагань пліч-о-пліч з іншими виконавцями.
Це було саме те, чого хотіла сама Лу Дзіньці, адже поки вона могла читати реп, вона була абсолютно щасливою.
Вона та Чи Нвань на поточному етапі вже отримали ті ресурси, яких бажали, тож Ю Жубін, звісно, щиро раділа за них. Давши їм ще кілька напутніх порад, вона м'яко виставила їх за двері: «А тепер розійдіться, за мною вже мій диплом скучив».
Лу Дзіньці поглянула на ноутбук, що лежав у тієї на колінах, а потім перевела погляд на її шию й абсолютно щиро запитала: «Чому ти пишеш диплом навіть попри те, що дістала травму?»
Хіба в такий час не потрібно просто добре відпочивати?
Ю Жубін миттєво відгукнулася: «Не питай, а якщо спитаєш — відповідь одна: це карма».
Два дипломи поспіль, ну хто у світі може бути нещаснішим за неї! Ніхто!!!
Лу Дзіньці залишалося лише сказати: «Ну добре, тоді, може, ти хочеш чогось поїсти? Я можу піти приготувати для тебе?»
У спільному гуртожитку була кухня, тож вони зазвичай самі готували собі їжу.
Лу Дзіньці дуже добре готувала, за її словами, вона навчилася цього у своєї старшої сестри. Вона розповідала, що її сестра — неймовірно ніжна людина, яка знається на всіляких квітах і вміє готувати безліч різноманітних страв.
Чи Нвань теж відкрила рота: «Я теж хочу трохи. Що б не їла капітан, те й з'їм».
Ю Жубін із посмішкою відповіла: «Я не голодна, приготуй краще для неї».
Лу Дзіньці повернула голову й натрапила на сяючі, сповнені надії очі Чи Нвань, тож була змушена піти на компроміс: «Ну гаразд, то що саме ти хочеш з'їсти?»
Чи Нвань миттєво випалила назву страви.
Лу Дзіньці, почувши це, мовила: «Без проблем, моя сестра вчила мене цього».
Чи Нвань не втрималася від захоплення: «Вау, то твоя сестра просто неймовірна! Тому, хто в майбутньому одружиться з нею, точно дуже пощастить!»
Почувши про заміжжя, Лу Дзіньці вперше за довгий час на мить заціпеніла, змушено посміхнулася й тихо промовила: «Вона не хоче виходити заміж». Після чого повністю занурилася в мовчання.
Ю Жубін помітила, що та занадто вразливо реагує на тему заміжжя своєї сестри, але Чи Нвань бовкнула це без жодного злого наміру, тому вона одразу ж поспішила згладити кути: «Ой, та не виходити заміж — це теж чудово, головне, щоб людині самій було комфортно жити».
Лу Дзіньці злегка хитнула головою й разом із Чи Нвань вийшла з кімнати.
Ю Жубін деякий час тихо сиділа на місці, проводжаючи поглядом її силует, що зник у дверях.
Лу Дзіньці, справжнє ім'я якої було Вень Ціці. Лу Дзіньці — це її сценічний псевдонім, оскільки вона вважала, що її справжнє ім'я звучить недостатньо солідно, тому не стала використовувати його для дебюту.
Хоча Ю Жубін і гадки не мала, що саме трапилося з її сестрою, через що дівчина настільки болісно сприймала тему заміжжя, вона щиро сподівалася, що ці події не вплинуть на неї негативно.
За потреби, їй, можливо, варто було б поговорити з нею по душах.
Ю Жубін вирішила, що займеться цим, щойно з'явиться вільний час.
У неї самої попереду ще була ціла купа роботи та недописаний диплом.
І якраз коли вона збиралася повністю зануритися в написання дипломної роботи, Тан Ханьцьов надіслала їй один документ.
Документ мав назву: «Звіт-узагальнення про те, що головні герої в серіалах роблять для головних героїнь».
Ю Жубін: «...»
Ця назва... розкривала ледь помітний натяк на легковажність у своїй серйозності.
Тан Ханьцьов додала, що це результат роботи секретарського відділу, попросила її уважно все переглянути й відповісти, чи дійсно все так влаштовано, чи можна так чинити, і чи є потреба щось видалити, змінити або додати.
Змусити команду елітних співробітників складати такий сороміцький звіт — Ю Жубін лише зараз відчула перед ними легку провину.
Ю Жубін: "Вибачте, це моя вина".
Це все була її ідея.
Ю Жубін, плекаючи в серці почуття провини перед елітою секретарського відділу, з усім благоговінням та нетерпінням відкрила документ. Читаючи пункт за пунктом, на одному з рядків вона раптово широко округлила свої очі.
— Нульова дистанція.
Святий боже, невже люди в секретаріаті такі сміливі та прямолінійні? Вони справді включили цей рядок!
Невдовзі Тан Ханьцьов отримала відповідь від Ю Жубін.
[Ю Жубін]: Саме так
[Ю Жубін]: Можна так
[Ю Жубін]: Наразі немає потреби щось видаляти, змінювати чи додавати
Вона чітко й послідовно відповіла на кожне з трьох її запитань.
Тан Ханьцьов, ще кілька разів перевіривши її відповіді, запитала знову.
[Тан Ханьцьов]: Ти впевнена?
Там же чітко прописаний один вкрай небезпечний пункт...
[Ю Жубін]: Я впевнена, що таке може робити лише головний чоловічий герой головній жіночій ролі
[Тан Ханьцьов]: ...
Вона мовчала якісь три секунди, зробила скриншот того самого пункту про «нульову дистанцію» й надіслала його їй.
[Тан Ханьцьов]: Включно з цим?
[Ю Жубін]: А, це
[Тан Ханьцьов]: М-м?
[Ю Жубін]: Цей пункт обов'язково треба виділити великими літерами, зробити жирним і ще підкреслити знизу!
Тан Ханьцьов: «???»
Я попросила тебе подивитися, чи немає там якихось проблем, а ти замість цього розставляєш мені тут акценти на найголовнішому???
----------(Автор має що сказати)---------
Троль Ю: «Аякже, я не просто хочу виділити для тебе цей пункт, я хочу роздрукувати його й розвісити у твоєму кабінеті та над твоїм ліжком!»
Президентка Тан: «...Це зайве».
Троль Ю: «Ні-ні-ні, обов'язково, обов'язково, просто стовідсотково необхідно!»
------(Перекладач має що сказати)------
З їхніми «я тебе люблю, а ти мене — ні», нульову дистанцію треба почекати…