Вони щойно закінчили обідати в ресторані й прямували до виходу, як зіткнулися з людьми з «Корпорації Тан». Очолював їх не хто інший, як нинішній очільник — Тан Моюань.
Дверцята розкішного авто відчинилися, спочатку з’явилася неймовірно довга нога, а потім вийшов і сам власник.
Тан Моюань невимушено, але елегантно поправив своє чорне довге пальто. Широкі плечі, вузька талія, пропорційна та міцна статура; риси обличчя правильні й мужні. Він був дуже схожий на свою сестру Тан Ханьцьов, але водночас зовсім інший.
Коли Тан Ханьцьов вигинала брову й кидала погляд, від неї віяло звабливістю фатальної жінки, наче від троянди з колючками: гостро, але неможливо відірвати очей від її незрівнянної краси.
А от Тан Моюаню варто було лише підвести очі, як у погляді спалахував крижаний блиск, подібний до гострого леза. Здавалося, один його погляд міг розібрати тебе на шматки — це вселяло справжній трепет.
Але не можна було заперечити: гарний, вся родина Тан неймовірно гарна.
Особливо коли брат із сестрою вдягали золотисті окуляри в тонкій оправі — цей стриманий, інтелектуальний образ просто зводив з розуму.
Тільки от Тан Ханьцьов одягала їх вкрай рідко, буквально раз-два. А Тан Моюань носив їх щодня, щодня вбиваючи всіх своєю вродою.
Ю Жубін вирішила, що пізніше обов’язково порадить Тан Ханьцьов брати приклад із брата й частіше носити золотисті окуляри. Хай вбиває ними не інших, а її саму щодня.
Гарне завжди помічають першим, тож учасниці «Дівчата першої мрії» одразу звернули увагу на Тан Моюаня. Але оскільки вони не стежили за фінансовими новинами, а фото Тан Моюаня рідко з’являлися в мережі, ніхто не знав, що це і є нинішній голова «Корпорації Тан».
Пильне око фанатки краси Тань Сі одразу помітило дещо підозріле. Вона смикнула Ю Жубін за рукав і прошепотіла на вухо: «Слухай, цей чоловік чимось схожий на нашу пані Тан...»
Особливо в цих золотистих окулярах — вайб «освіченого негідника» був ідентичний!
Тань Сі раптом осяяло: «Він не може бути...»
Ю Жубін спокійно кивнула: «Ага. Рідний брат нашої пані Тан. Генеральний директор Тан власною персоною».
Статус «Корпорації Тан» вимагав поваги, тож «Дівчата першої мрії» мали поступитися дорогою і зачекати збоку, поки ті пройдуть.
Тан Моюань підняв руку, поправляючи манжет; його пальці були чистими — обручки досі не було.
Ю Жубін бачила його, а він, звісно, бачив Ю Жубін. Їхні погляди в цей момент дивно перетнулися.
За золотистими окулярами причаївся погляд, сповнений прискіпливого вивчення.
Ю Жубін, зберігаючи гідність, злегка вклонилася і стримано промовила: «Вітаю, генеральний директор Тан».
Вона не знала, що Тан Ханьцьов уже розповіла братові про їхні фіктивні стосунки, тому мусила сумлінно грати роль дівчини Тан Ханьцьов. Головне — не пасувати перед його величчю й не злякатися.
Тан Моюань побачив, що вона не знітилася під його аурою і відповіла цілком достойно. Він подумки кивнув: Непогано, за це її вже можна поважати. Схоже, вона справді варта симпатії Сяо Цьов.
За звичайним характером Тан Моюаня, він мав би просто кивнути або холодно зиркнути й пройти повз. Але оскільки Ю Жубін була об’єктом таємного кохання його любої сестри, він не міг не затримати на ній погляд і, всупереч своїм звичкам, несподівано відповів: «Угу».
А потім, у супроводі еліти «Тан», велично пішов далі.
Серед них був і той самий чоловік, старший брат Хань Вей, який колись приносив їм одяг від імені Тан Ханьцьов і принагідно випросив автограф для доньки.
Його статус явно був особливим, він тримався дуже близько до Тан Моюаня. Тому, коли голова пройшов, чоловік теж обмінявся з Ю Жубін поглядом і ввічливо кивнув на знак подяки за автограф.
Ю Жубін так само ввічливо кивнула у відповідь. Один жест замість тисячі слів.
Коли процесія «Тан» віддалилася, Ю Жубін миттю видихнула з полегшенням і рушила за менеджером до машини.
Аура людей, що керують величезними корпораціями — це щось інше. Цей тиск накривав з головою, здавалося, кістки зараз хруснуть.
У порівнянні з ним, її Цьовцьов — справжній ангел. Вона вірила, що Тан Ханьцьов теж так вміє, просто ніколи не тиснула так на неї.
Розслабившись, вона одразу вхопила телефон, щоб написати Тан Ханьцьов.
[Ю Жубін]: Цьовцьов, я бачила твого брата! Зустрілися на виході з ресторану. Виглядав так, ніби йде підписувати контракт на мільярди.
[Ю Жубін]: У нього реально шалена аура. Мабуть, підлеглими керувати легко — один погляд, і всі по струнці!
[Ю Жубін]: [Тремчу від страху.JPG]
[Ю Жубін]: Твоя невістка, мабуть, свята жінка, якщо може його приборкати.
Тан Ханьцьов не відповідала — мабуть, знову в справах. Ю Жубін не стала їй докучати, скинула милий стікер із котиком і сховала телефон.
Чи Нвань підлетіла до неї й притулилася, шепочучи: «Капітане, то був брат пані Тан? Ти така крута, зовсім не злякалася!»
Чесно кажучи, Тан Моюань здався їй величним та недосяжним імператором, який вбиває поглядом без ножа — дуже страшно.
Але побачивши, як Ю Жубін спокійно дивилася такому страшному чоловіку в очі й ще й привітно сказала «Вітаю, генеральний директор Тан», Чи Нвань почала обожнювати капітана ще сильніше.
Ю Жубін чесно зізналася: «Ти помиляєшся».
«Я теж його боюся».
Якщо й є у світі хтось, хто не боїться Тан Моюаня, то це хіба що його родина.
Чи Нвань: «Але ж ти виглядала такою спокійною!»
«О, — Ю Жубін, — я вдавала».
Чи Нвань: «???»
То це була така крута акторська гра???
Чи Нвань почухала голову: «Ти така гарна акторка... Як тобі це вдалося?»
Ю Жубін спокійно відповіла: «Коли в серці є президентка Тан, будь-який страх можна приховати».
Вона ж бо «дівчина» Тан Ханьцьов! Пасувати перед братом Тан Ханьцьов — це просто неприпустимо!
Тань Сі, що підслуховувала поруч, не втрималася від захвату: «...Добре, як і слід було від тебе очікувати, голова фан-клубу, Ю».
Навіть у такий момент згадала про пані Тан. Здається, я шиперю реальну пару «Кисло-солодкої риби».
…
Дев'ята вечора. Сьогоднішній робочий день завершився, і «Перші дівчата мрії» повернулися до гуртожитку відпочивати та набиратися сил перед завтрашніми справами.
Ю Жубін саме сиділа на ліжку, перераховуючи запаси цукерок, коли Тан Ханьцьов нарешті відписала.
[Цукерка]: Насправді він не такий вже й страшний.
Ю Жубін глянула на час свого повідомлення і здивовано підняла брову.
[Ю Жубін]: Вісімсот років минуло. Схоже, наша пані Тан сьогодні дуже зайнята.
Швидкість, з якою Тан Ханьцьов відповідала на повідомлення, помітно впала, поступово наближаючись до темпу равлика. Минулого разу Тан Ханьцьов просила її не накручувати себе, тож, відкинувши всі зайві фактори, залишалася лише одна причина — «завал на роботі».
[Цукерка]: Хм, я справді трохи зайнята.
[Ю Жубін]: Кінець року на носі, зараз усім несолодко.
[Цукерка]: Це лише половина причини. Інша — помічниця Хань захворіла.
Коли поруч не стало правої руки, яка ділила з нею робочі обов'язки, навантаження одразу зросло.
[Ю Жубін]: Помічниця Хань захворіла?! Тоді я мушу написати їй слова підтримки!
[Цукерка]: Напиши. Мені ще треба попрацювати. Ти теж пильнуй і не захворій.
[Ю Жубін]: Цьовцьов, тобі слід відпочити і не хворій!
[Цукерка]: Хм
…
Завжди бездоганна помічниця Хань раптом злягла з високою температурою. Вона була зовсім без сил, тож Тан Ханьцьов наказала їй негайно йти додому відпочивати. Лінь Лінь відвезла її до лікарні на укол, забрала ліки, а потім доставила додому. Щойно Хань Вей, ледь притомна, дісталася ліжка, вона одразу провалилася в глибокий сон.
Лінь Лінь спершу хвилювалася, що за Хань Вей нікому буде доглянути, але побачивши там Вень Юлань, миттю заспокоїлася.
Вень Юлань почувалася в домі помічниці Хань як своя: вона точно знала, де що лежить — було видно, що живе вона тут уже давно.
Переконавшись, що Хань Вей під наглядом, Лінь Лінь дала Вень Юлань кілька порад, залишила свій номер телефону і поспішила назад до «Хваяо».
Рік добігав кінця, роботи було повно у кожного, а тут ще й щорічна інспекція від «Корпорації Тан» не за горами — уся компанія мала бути в повній готовності. У такій ситуації вона, як керівниця секретаріату, була незамінною.
Провівши Лінь Лінь, Вень Юлань повернулася до Хань Вей. Вона допомогла їй роздягнутися, витирала піт, підіткнула ковдру, стежачи, аби в кімнаті не було жодного протягу. Вона дбала про кожну дрібницю, нічого не оминаючи увагою.
Тільки коли важке дихання Хань Вей трохи вирівнялося, дівчина пішла до своєї кімнати. Вона витягла щойно зібрані валізи й почала річ за речі розкладати все назад у шафу.
Вень Юлань планувала поїхати саме сьогодні, але раптова хвороба Хань Вей змусила її залишитися.
Байдуже, чи кохає її Хань Вей — вона залишиться, аби доглянути її, і поїде лише тоді, коли та повністю одужає.
Засунувши валізу на місце, вона вийшла з кімнати й повернулася до хворої. Щойно вона відчинила двері, як побачила, що Хань Вей відкидає ковдру, намагаючись підвестися.
Вень Юлань злякано підбігла, підтримала її й запитала, що сталося.
Хань Вей ледь ворушила губами, її голос був слабким: «Робота…»
«Я ще не закінчила роботу…»
Почувши це, Вень Юлань без вагань вклала її назад: «Тобі зараз потрібен спокій, не думай про роботу. Пані Тан сама наказала тобі повернутися додому, а отже, вона теж вважає, що тобі треба відпочити. Будь слухняною, добре?»
Хань Вей була зовсім безсила — варто було лише трохи натиснути, і вона папада на подушки. Вона болісно хмурилася, її свідомість була затуманеною. Здавалося, вона зовсім не чує слів Вень Юлань і навіть сама не розуміє, що щойно сказала.
Але щойно її вкладали, вона знову намагалася встати. Вень Юлань вкладала її, а та пручалася, наче вперта неслухняна дитина. Від її звичного образу кмітливої та діловитої жінки не лишилося й сліду.
Вень Юлань хвилювалася за неї. Дорослі методи на Хань Вей не діяли, тому, вклавши її вкотре, вона вдала, що сердиться: «Якщо не слухатимешся, я піду геть!»
Вперта дитина Хань Вей миттю втихомирилася.
Побачивши, що та нарешті заспокоїлася, Вень Юлань зітхнула з полегшенням. Вона підіткнула їй ковдру і збиралася вийти, аби закип’ятити води.
Але щойно вона підвелася, її руку схопила інша рука — неймовірно гаряча. Світ навколо закрутився, і дівчина зненацька впала прямо на Хань Вей.
Вона завмерла, дивлячись у обличчя Хань Вей, що було зовсім поруч.
Це обличчя було дуже гарним: тонкі риси, чиста шкіра. Зараз, через хворобу, щоки палали рум’янцем, що додавало їй якоїсь тендітної, болісної вроди.
Схвильована тим, що тисне на хвору людину, Вень Юлань спробувала підвестися, але Хань Вей обхопила її ще міцніше.
Вона тримала її з усіх сил, наче боялася відпустити.
Вень Юлань уже збиралася щось сказати, як раптом почула голос Хань Вей.
Тихий, ледь чутний і такий скривджений:
«Ти ж казала... якщо буду слухняною... ти не підеш...»
Вень Юлань заціпеніла.
------(Перекладач має що сказати)------
Сто розділів — це майже половина, сто другий — буде половиною; це теж уже скоро...