Дванадцята година настала миттєво, і усі раділи можливості відпочити, але не наважувалися першими покинути тренувальну кімнату, адже тут була присутня така авторитетна особа.
Інструкторка з танців обережно звернулася до Тан Ханьцьов: «Пані Тан... Може, ви хочете щось сказати дівчатам?»
Тан Ханьцьов повільно підвелася і сказала діловим тоном: «Наполегливо працюйте, робіть усе, що в силах».
Вона не могла нічого вдіяти, якщо інші не дотягували до Ю Жубін і Тань Сі. Можливо, хтось просто не був призначений для цієї професії, а просто потрапив у це середовище випадково.
Вона не збиралася змушувати людей розкривати свій потенціал, адже це неможливо викликати примусом.
У будь-якому випадку, завдяки Ю Жубін і Тань Сі, «Хваяо» не залишиться в програші.
Подумавши про це, Тан Ханьцьов несвідомо подивилася на Ю Жубін, яку вона сама підписала, і побачила, що та постійно дивиться у телефон, час від часу видаючи ледь чутне зітхання, а потім повернулася і крадькома з'їла цукерку.
Загалом, вона виглядала пригніченою.
Тан Ханьцьов: «Усі можуть йти відпочивати».
Після цього вона першою вийшла з тренувальної кімнати. Щойно вона ступила за поріг, позаду пронісся потік повітря. Вона інстинктивно озирнулася і побачила, як виходила Ю Жубін, тримаючи телефон. На екрані був чітко видно підпис: «Смердючий Вампір!!!»
Тан Ханьцьов: «???»
Що це за підпис, що шокує небеса і змушує плакати богів.
Потім вона побачила, як Ю Жубін, сповнена похмурого настрою, піднесла телефон до вуха і холодно промовила: «Вчорашньої лайки було замало? Ти що, сьогодні сама напрошуєшся на неприємності?»
«Добре, я, Ю Бужубін, сьогодні як слід навчу вас, групу вампірів-кровопивців: навіть будучи привидами, ви повинні дотримуватися основного закону!»
Тан Ханьцьов спостерігала, як вона квапливо пішла в протилежний від їдальні бік, потім відчинила двері сходової клітки, зайшла туди, і її постать повністю зникла з поля зору Тан Ханьцьов.
Тан Ханьцьов замовкла на мить, повернулася до Хань Вей і сказала: «Судячи з усього, вона, мабуть, говорить з членами своєї сім'ї?»
Хань Вей ствердно кивнула.
Тан Ханьцьов подумала: «Розкажи мені повністю про всі обставини вчорашнього дня».
Вона турбувалася, що та дивна сім'я буде заважати Ю Жубін. Тим більше, люди, які часто посміхаються, найкраще приховують свої справжні почуття.
Потім двері тренувальної кімнати знову відчинилися, і стажерки та викладачі почали виходити. Вони були здивовані, побачивши, що Тан Ханьцьов досі стоїть за дверима, а потім з трепетом і покорою попрямували до їдальні під її доброзичливим поглядом.
Чи Нвань, що замикала колону дівчат, раптом спинилася, завмерла на місці, безперестанку мнучи край своєї сукні, з ваганням на обличчі.
Вона глибоко вдихнула свіже повітря, її серце шалено калатало, наче готове вискочити з грудей. Вона підняла руку до грудей, намагаючись заспокоїтися, безперестанку повторюючи собі: «Не хвилюйся, зберігай спокій».
Тан Ханьцьов побачила, як ця боязка дівчина повільно обернулася, схиливши голову так, ніби хотіла закопатися в землю.
Вона пам'ятала цю дівчину, пам'ятаючи, що її сценічні навички були звичайними, і вона була занадто сором'язлива. Побачивши, що вона так і стоїть у нерішучості, Тан Ханьцьов вирішила почати розмову першою: «Ти щось хотіла?»
Чи Нвань була заскочене зненацька і, як беззахисне кошеня, мало не підстрибнула.
Вона інстинктивно різко підняла голову, і їхні погляди несподівано зустрілися. У її голові все загуло і перемішалося. Потім вона боязко відхилилася назад, затинаючись, відповідала: «Ні, нічого...»
Тан Ханьцьов злегка насупила брови: «Чому ж ти стоїш тут? Ти не йдеш їсти?»
Вона обережно запитала: «Або ж, може, їдальня "Хваяо" тобі не подобається?» Тому ти не зацікавлена в обіді?
Чи Нвань квапливо похитала головою: «Ні, ні!»
Харчування в їдальні «Хваяо» було справді хорошим!
Зрештою, їй так і не вистачило сміливості подивитися на Тан Ханьцьов. Вона відступила на два кроки назад у неймовірному хвилюванні, різко вклонилася до пояса, панічно промовивши: «Пані Тан, прошу вибачення! Ві, Вітаю Вас з Новим роком!» Після чого розвернулася і побігла.
Тан Ханьцьов: «???»
«У мене проблеми зі слухом? — вона подивилася на Хань Вей, насупивши брови. — Вона привітала мене з Новим роком?»
Вираз обличчя Хань Вей був абсолютно спокійним: «Ваш слух працює нормально, вона справді щойно привітала вас з Новим роком».
Тан Ханьцьов: «......»
Зараз тільки вересень?
Який стрибок у мисленні вона зробила?
Тан Ханьцьов трохи замислилася і запитала: «Це Ю Жубін її так навчила?»
Серед її знайомих таке нестандартне мислення було притаманне тільки Ю Немов Лід, і в ній вона була майстром.
Хань Вей: «Я не можу дати вам чіткої відповіді на це запитання».
Тан Ханьцьов подивилася назад, на двері сходової клітки, байдуже сказавши: «Гаразд, нехай буде так. Ти продовжуй розповідати мені про вчорашній інцидент».
…
У безлюдній сходовій клітці панувала атмосфера, від якої можна було затремтіти від холоду.
Жорстока і жовчна мачуха не змогла витримати критики Ю Жубін, яка «воювала» на рівні всесвіту, і швидко здалася. Вона ледь чутно кинула в відповідь «нешаноблива дочка» і поспішно поклала слухавку, ніби її переслідує злий дух.
Ю Жубін, однак, не відчула полегшення, навпаки, її знову охопила туга за батьком.
Вона сіла на сходи, міцно обхопивши себе руками, сховавши обличчя між колінами, занурюючись у мертву тишу.
Телефон у її долоні небезпечно хитався, потрібно було лише забрати останній крихкий шматочок сили, щоб він розбився вщент, як і її крихкі емоції в цей момент.
Вона відчувала себе самотньою і покинутою на призволяще.
Раптом вени на її руці напружилися, вона із силою стиснула телефон.
Вона відчувала глибоку несправедливість.
Чому такі огидні батьки можуть жити так довго?
А її добрий Лао Ю не міг прожити довге життя?
— Чому?
Вона злісно і безпорадно думала, обіймаючи себе ще міцніше. У носі защеміло, але вона намагалася стримати своє обурення.
— Не плач, не можна плакати!
Вона поспішно дістала цукерку і поклала собі в рот, сподіваючись, що солодкість допоможе заспокоїти її сум, але виявилося, що це має зворотний ефект: це лише посилювало її тугу за батьком.
Щоразу, коли їй було важко і хотілося плакати, Лао Ю тихо був поруч, а коли вона виплакувалася, він купував їй льодяник як завершальне втішення.
Відколи Лао Ю не стало, вона плакала рідко, бо боялася — боялася, що після сліз більше не буде втіхи у вигляді льодяника з її спогадів, і це призведе до повного розпачу.
Саме в цей час позаду почулися кроки — звук каблуків. Висока постать поступово наблизилася, і знайомий голос пролунав за спиною, з відтінком турботи.
Тан Ханьцьов зупинилася позаду: «Ю Жубін, як ти себе почуваєш?»
Ю Жубін здригнулася, і її першим поривом було витерти сльози.
Тан Ханьцьов, побачивши цю квапливість, запитала: «Навіщо стримуватися?»
Вона сіла поруч: «Якщо навіть плакати неможливо так, як хочеться, то це надто важко».
Ю Жубін зупинила рух і, на дивну, не стала грайливо відповідати, а тихо і безпорадно промовила: «Але світ дорослих завжди такий важкий...»
Щойно людина виростає, її змушують відмовитися від прав, властивих дітям, включно з правом вільно плакати. У підсумку залишається лише вимушена стійкість.
Тан Ханьцьов не дала прямої відповіді, лише посміхнулася: «Так, але життя належить тобі. Смійся, коли тобі весело, і плач, коли тобі сумно. Потрібно дозволити собі трохи полегшення».
— Смійся, коли тобі весело, і плач, коли тобі сумно.
Саме це говорив їй Лао Ю. Він казав: «Поки батько поруч, ти завжди можеш бути дитиною. Смійся, коли радісно, плач, коли сумно. Не ховай свої переживання, щоб не зробити собі гірше, проживи це життя легко і вільно».
Вона колись вірила, що справді зможе залишатися його дитиною назавжди. Радіти і плакати вільно, не потребуючи навичок незламної дорослої, яка боїться плакати.
Але вона не очікувала, що її змусять подорослішати завчасно, змусять прийняти його смерть і змусять самотужки протистояти цьому величезному, але безпорадному світу.
Той, хто обіцяв їй бути дитиною назавжди, своїм відходом змусив цю дитину подорослішати достроково.
Очі миттєво наповнилися образою і сльозами. Вони блищали, кружляючи, наче хотіли викотитися, але боялися, що робило її вразливою і розгубленою.
Ю Жубін глибоко вдихнула, намагаючись усміхнутися: «Я не буду плакати».
Тан Ханьцьов повернула голову, побачила, як одна сльоза тихенько скотилася з ока, пройшовши через її вимушену посмішку, що робило її вигляд ще більш беззахисним.
Вона, роблячи вигляд, що тримається, пожартувала: «Справа в тому, що я дуже негарна, коли плачу, боюсь налякати президентку Тан».
Вона простягнула було руку, щоб витерти сльози, але поруч з'явилася рука, яка схопила її за зап'ястя. Тан Ханьцьов подивилася на її затуманені очі і суворо сказала: «Я наказую тобі плакати, коли тобі сумно, а не стримуватися».
Людям потрібно випускати емоції, не можна постійно приховувати свої почуття. Якщо в серці накопичиться занадто багато негативу, це може зруйнувати особистість.
Тан Ханьцьов турбувалася про Ю Жубін і не хотіла, щоб вона загинула через саморуйнування. Але, боячись, що вона не захоче відкритися, вона сказала суворим тоном: «Це робочий наказ, ти повинна його виконати».
Ю Жубін подивилася на неї у відповідь. Її серце раптом пронизала хвиля тепла, через що образи, які вона так довго стримувала, здалися.
Зі сльозами в голосі вона кивнула і пролила ще дві кришталево чисті сльозинки, тендітна, як легендарна красуня Сі Дзи*1: «Мм...»
Вона інстинктивно потягнулася до Тан Ханьцьов, шукаючи підтримки, але раптом завмерла, повернулася і тихо заплакала, притулившись до стіни.
Тан Ханьцьов: «???»
Що це за маневр?
Тан Ханьцьов була спантеличена: «...Стіна зручніша?»
Ю Жубін схлипувала, відповідаючи: «Забруднюю одяг... Не зможу... не зможу заплатити...»
Хто така Тан Ханьцьов? Хіба її одяг буде дешевим?
Ю Жубін, як бідна людина, повинна постійно бути напоготові, щоб випадково не довести себе до повного банкрутства.
Тан Ханьцьов спокійно відповіла: «За це тобі не потрібно відшкодовувати збитки».
Плач Ю Жубін стих, вона чекала, що скаже Тан Ханьцьов.
Тан Ханьцьов чесно пояснила: «Не кожен одяг одягають багато разів, а деякий викидають після одного разу, як-от цей, що на мені».
Ю Жубін: «......»
«От прокляття!»
«Це занадто ——!!!»
Її плач раптом посилився, а в голосі, крім сліз, з'явився ще й гнів лимонного духу*2.
Тан Ханьцьов: «......?»
Я ж просто сказала правду, чому їй стало ще більш сумно?
Тан Ханьцьов відчула головний біль. Її трагічний плач, схоже, піднявся від розчарування в сім'ї до обурення через неї.
Можливо, їй слід визнати помилку і втішити її?
Тан Ханьцьов щиро сказала: «Будь ласка, не сумуй, я не хотіла тебе засмутити».
Ю Жубін заплакала ще голосніше — Чорт, вона не хотіла бути такою багатою, а мені так заздрісно.
Тан Ханьцьов раптом щось згадала і обережно запитала: «...Тоді, може, я куплю тобі цукерку?»
Сльози і плач Ю Жубін миттєво припинилися: «Добре».
Тан Ханьцьов: «......»
Як це можливо так контролювати сльози?!
У тебе що, є кнопка вимкнення?
Ю Жубін, схлипуючи, сказала: «Мені... мені потрібен льодяник на паличці...»
Тан Ханьцьов дивилася на її червоні від плачу очі, мовчки зітхнула від безсилля і промовила найсолодші слова у світі.
«Гаразд, куплю. Я куплю тобі будь-яку цукерку».
----------(Автор має що сказати)---------
Зараз хочеш льодяник, а згодом очолиш «Хваяо», міцно стоячи на ногах і впевнено йдучи вперед!
Сьогодні це сентиментальна Ю Ю та багата й розпещена дружина Тан Тан.
Почувши милу й солодку пісню, одразу ж написала цей невеличкий уривок про «купуй-купуй-купуй».
Так! Як тільки наша Ю Ю візьме себе в руки й отримає льодяник, вона знову стане веселою й кумедною особистістю!
------(Перекладач має що сказати)-------
Тут розігрується драма, а в мене весь розділ посмішка з обличчя не зникала!)
1. 西施 (Xī Zǐ) Сі Дзи — одна з Чотирьох Великих Красунь Стародавнього Китаю.
2. 柠檬精 (níngméng jīng) «Лимонний дух» — це інтернет-сленг для позначення людини, яка відчуває заздрість до інших.