Темні хмари важко налягли на місто, спалахували блискавиці й гуркотів грім, і невдовзі почалася злива.
Краплі дощу сильно вдарили Тан Ханьцьов по обличчю, пронизливий холодний вітер торкнувся її шкіри та викликав мурашки, але він не міг зрівнятися з холодом у її очах.
Її рука стискала витончену шию іншої жінки, грубо притискаючи її до себе, спиною до моторошної висоти вісімнадцятого поверху.
Шалений вітер вив, і вона чітко відчувала, як дріж пробігає по хребту, а серце поступово холонуло.
Жінку, яку вона міцно тримала, звали Ю Жубін. Вона була міжнародною суперзіркою, улюбленицею цього світу. Говорячи мовою серіалів, Ю Жубін – це людина, над головою якої світиться німб головної героїні1.
Вродлива, милосердна, везуча і бажана для всіх чоловіків, що її оточують.
Звісно, серед них був і об'єкт обожнювання Тан Ханьцьов та інших жінок — головний герой Цьов Юньлі.
Тан Ханьцьов та Цьов Юньлі виросли разом змалку, і вона кохала його до глибини душі, але, на жаль, доля була несправедливою, і Цьов Юньлі закохався в Ю Жубін.
Це почуття було настільки сильним, що він не відмовився від нього, навіть після шлюбу з Тан Ханьцьов. Після весілля він часто, будучи одруженим, під прикриттям любові, залицявся до Ю Жубін.
Через це ревнощі та ненависть Тан Ханьцьов досягли апогею, ступінь її «потемніння»2 було на всі сто відсотків. Вона почала всюди ускладнювати життя Ю Жубін, і навіть притягнула її на вісімнадцятий поверх, щоб зруйнувати її життя будь-якою ціною.
Вона буквально життя віддавала, висловлюючи свою любов до Цьов Юньлі, втрачаючи розум заради нього, вдаряючись головою об стіну за нього, а тепер ще й була готова скоїти злочин заради нього й лишитися за ґратами.
Якби їй дали ще одну можливість, щоб вона могла вибирати, вона б ні секунди не вагаючись викинула Цьов Юньлі зі свого життя, відправивши його котитися світ за очі, щоб він більше ніколи не наближався.
— Та кому він потрібен, цей головний герой!
Вона — донька комерційного титана, з чудовою сім'єю, привабливою зовнішністю, і з цілком здоровим глуздом. Невже вона могла закохатися в цього дурного чоловіка, який зраджував після одруження, був безвідповідальним і нічого не мав, крім зовнішності?!
— Так, могла.
Вона справді повелася на його прокляте обличчя!
Але, точніше кажучи, то її тіло повелось на нього, а не її душа.
Вона й сама не могла збагнути, що це за наукова аномалія. Її тіло ніби було під контролем невидимої величезної руки, а сама вона була лише порожньою оболонкою, тоді як її душа – спостерігачем, закинутим у Цьов оболонку. І лише вона, єдина в усьому світі, була під контролем.
Лише над її головою був символ срібного ланцюга, що символізував контроль. Вона виявила це, коли дивилася в дзеркало.
Щодня вона ходила з цим срібним ланцюгом над головою, спокійно, але змушено спостерігаючи за всім. Дивилася, як «закохується» в дурного чоловіка, і щодня влаштовувала божевільні, безглузді сцени.
Тан Ханьцьов: Я справді більше так не можу, відпустіть мене, дякую.
Замість того, щоб зв'язуватися з Цьов Юньлі, вона б тисячу разів краще зв'язалася з жінкою, а саме — з головною героїнею Ю Жубін!
Проте її рука зараз дуже слухняно стискала горло Ю Жубін, стискаючи її так, що її обличчя почервоніло, і вона ледве могла дихати.
Вона з дитинства займалася самообороною і зміцненням здоров'я. Її сила та фізична форма були незрівнянні з тендітною Ю Жубін, тому вона дійсно могла задушити Ю Жубін, потрапити в заголовки новин, а потім лити сльози за ґратами.
Тан Ханьцьов не могла стримати зітхання в глибині душі. Усі її манери були повністю знищені цією ляльковою оболонкою, і вона могла лише тихо вилаятися: Чорт забирай!
Вона справді не хотіла вбивати когось через дурного чоловіка!!!
Душа Тан Ханьцьов відчайдушно пручалася, видаючи безмовний крик. Раптом щось «клацнуло» і розкололося, сила в її руці повільно ослабла, і вона завмерла.
Ю Жубін скористалася моментом, щоб вирватися. Цьов Юньлі, помітивши це, кинувся вперед, обережно відштовхнув Тан Ханьцьов, міцно обійняв Ю Жубін і, затуляючи її, відступив у безпечне місце.
Тан Ханьцьов, яка стояла на високих підборах, була зненацька відштовхнута, поки була в ступорі. Вона не встояла, і сильний вітер обдув її, через що вона впала на коліна біля самого краю. Раптово опинившись віч-на-віч з висотою вісімнадцятого поверху, вмить перехопило подих, і вона відчула, як її руки й ноги немов паралізувало від холоду.
Лише крок вперед — і це була б смерть, кінець — завершення цього проклятого й безпомічного життя ляльки.
Зненацька її опанувало дивне відчуття розриву: одна половина прагнула відступити, а інша — стрибнути вниз.
Ця сила ніколи не полишала спроб контролювати її, просто невідомо, чому вона вийшла з ладу щойно, давши їй, цьому «глядачеві», лазівку.
Ю Жубін за її спиною благала: «Пані Тан, це небезпечно, швидше повертайтеся...»
Тим часом Цьов Юньлі зі смутком і роздратуванням промовив: «Жубін, я знаю, ти завжди була милосердною, але до такої жінки не варто проявляти турботу».
Ю Жубін тихо кашлянула і продовжила: «Пані Тан, ваше життя може бути ще кращим, не руйнуйте його сьогодні, повертайтеся».
Тан Ханьцьов, дивлячись на жахливу висоту, раптом скривила губи в усмішці.
Так, її життя все ще може покращитися.
Але... починаючи від сьогодні.
Вона заплющи очі й, перш ніж та сила повернулася і заволоділа нею, кинулася вниз без жодного сумніву.
Несамовитий вітер свистів, проносячись повз неї, але її серце відчувало небувалий спокій.
Доки вона не почула того гуку...
[Ти справді неслухняна лялька.]
Вона миттю розкрила очі.
Вітер і дощ вмить стихли, а на її чолі раптом виник дивний біль, який змусив Тан Ханьцьов зморщити брови від дискомфорту.
Збоку почувся стурбований голос: «Пані, з вами все гаразд? Чи викликати лікаря?!»
Тан Ханьцьов кліпнула очима, незграбно повернула голову на звук і побачила високого, витонченого й лагідного чоловіка середнього віку, який стурбовано дивився на неї – це був управитель родини Тан, дядько Дон.
Справжній, живий, з плоттю і кров'ю, теплий дядько Дон стояв перед нею.
Тан Ханьцьов вражено дивилася на нього якусь мить, потім перевела погляд на навколишнє оточення. Її рухи наче сповільнилися, все вона робила мляво, з відчуттям ошелешеності та невіри.
Небо було чисто-блакитним, без жодної хмаринки. Свіжий вітерець повільно дув здалеку, ніжні вербові листя безперестанку коливалися. Сонячне світло пробивалося крізь переплетене листя і, падаючи на її повіки, боляче різало очі, змушуючи її відвести погляд.
Навколо розсіяно стояли люди, тримаючи у руках книги, з обличчями, що випромінювали юнацьку недосвідченість. Вони кидали на них розгублені, допитливі або зневажливі погляди, а дехто потайки знімав їх на телефони.
Не було ні шквального вітру, ні бурі, ані дивного, холодного жіночого голосу: «Ти таки неслухняна лялька».
Раптом її мозок заполонило безліч запитань, що як хвилі цунамі, нахлинули одне за одним, майже тонучи в них.
Неслухняна лялька?
Що це було?
Чий це був голос?
Чи дійсно її контролювали?
Тоді що відбувається зараз?
Вона вже померла чи це все сон?
Тан Ханьцьов завмерла в глибокому мовчанні, потім підняла руку, поклала на хворе місце на лобі й сильно натиснула.
«Ай!»
Справді боляче, це не сон!
Вона ніби пробудилася після довгого сну, почала розглядати долоню, не наважувалася повірити. Потім обережно підняла її і знову опустила, вільно ворушачи пальцями.
Вона справді могла контролювати власне тіло...
Вона швидко опанувала себе, негайно витягла свій телефон зі своєї мініатюрної елегантної сумочки і спрямувала його на свою голову —
Зник!
Срібного ланцюга немає!
Побачивши її розгублений вираз, дядько Дон ще більше занепокоївся.
Невже пані вдарилася так, що розум втратила?!
Він обережно покликав: «Пані?»
Тань Ханьцьов підняла очі й подивилася на нього, в її очах була відверта радість, яка потім повільно заспокоїлася. Вона злегка посміхнулася йому: «Не хвилюйтеся, Дон Бо3, я в порядку, не турбуйтесь».
Дядько Дон вагаючись вказав на її червоний лоб: «Але ваш…»
Господар і господиня турбуватимуться, якщо дізнаються...
Тан Ханьцьов, усвідомивши, що вона, ймовірно, перевтілилася і опанувала своє тіло, була в чудовому настрої. Після того, як її більшу частину життя контролювала таємнича сила, вона була готова прийняти таку містичну річ, як переродження, з легкістю, що перевершувала гору Еверест.
Вона вже збиралася відмахнутися, сказавши, що все гаразд, як раптом побачила, що дядько Дон різко повернув голову в інший бік. Він зберігав вихованість, але в його тоні було багато невдоволення: «Молодий пане Цьов, це дуже неввічливо так штовхати людей!»
Слідом пролунав знайомий голос: «Дон Бо, прошу розібратися, це ж вона першою напала!» Він обернувся і гнівно звернувся до неї: «Тан Ханьцьов, поясни, чому ти вдарила її!»
Слухаючи цю розмову, Тан Ханьцьов відчула певну знайомість, ніби чула це раніше, але не змогла одразу пригадати і не стала надто заглиблюватися, бо щойно почула цей голос, їй стало не по собі, шалена радість в її очах повністю зникла, а її погляд вкрився інеєм.
Вона обернулася, і, як і очікувала, побачила знайоме обличчя Цьов Юньлі, а також Ю Жубін, яка тремтіла за його спиною, з очима, повними сліз, витончена і тендітна, мов маленька біла квітка на вітрі.
З-за широкого плеча Цьов Юньлі Тан Ханьцьов чітко бачила яскраво-червоний відбиток на обличчі Ю Жубін, а потім її великі, сповнені страху й розгубленості очі. Тан Ханьцьов втратила дар мови, її лоб знову запульсував від болю, і спогади ринули бурхливим потоком.
Вона пригадала, що це була їхня перша зустріч із Ю Жубін.
Кілька днів тому, щойно повернувшись з-за кордону, вона дізналася, що її «коханий», з яким за кілька днів мали відбутися заручини, дуже тісно спілкується з Ю Жубін, студенткою четвертого курсу театрального інституту.
Піддавшись ревнощам, вона одразу ж розлючена прийшла сюди і грубо вдарила її по обличчю, а потім звинуватила в тому, що вона нахабно вкрала її чоловіка, і облаяла за те, що погано поводиться і хоче стати коханкою.
Цьов Юньлі, захищаючи Ю Жубін зі щирого почуття, безжально і без найменшого прояву джентльменства сильно штовхнув її, внаслідок чого вона ненароком вдарилася головою об вербу. Голова боліла кілька днів, що пробудило в ній заздрість, і відтоді вона не могла терпіти цю «білу квіточку»4.
Можна сказати, що це був початок усіх безглуздих речей, які трапилися потім.
Тан Ханьцьов насупилася сильніше, вона не відповіла на слова Цьов Юньлі, ба більше — повністю проігнорувала його, а її думки були зайняті тим, як би краще вибачитися перед невинною Ю Жубін.
Оскільки Тан Ханьцьов, яка раніше так палко його кохала, тепер ставилася до нього, ніби його не існує, Цьов Юньлі відчув певну незвичність і дискомфорт. Звиклий з дитинства до загальної уваги, він не любив бути проігнорованим, тому легка тінь невдоволення пробігла по його шляхетному обличчю, і він знову владним голосом вимовив її ім'я: «Тан Ханьцьов!»
На це Тан Ханьцьов холодно промовила: «Прошу пана Цьов не турбувати мене і замовкнути».
Пан Цьов?!
Цьов Юньлі ледь помітно здригнувся. Він явно відчув безпрецедентне відчуження та холод у її словах. Це зовсім не було схоже на те, що сказала б жінка, шалено закохана в нього, або та, яка ставилася до нього як до бога.
Чи намагалася вона іншим способом привернути його увагу?
Це було марно, у нього вже була жінка, яка йому подобалася.
Обличчя Цьов Юньлі повільно потемніло: «Тан Ханьцьов, навіть якщо ти будеш поводитися так, я все одно не покохаю тебе».
Тан Ханьцьов раптом невдоволено пирхнула, потім повільно підняла повіки, холодні похмурі очі втупилися в нього, її аура також стала сильнішою, а з її сліпучим обличчям вона нагадувала високу й недосяжну королеву.
Що з нею?
Хто просив його про любов?
Вона зневажливо подивилася на нього: «Пане Цьов, прошу, не майте хибних уявлень, я вас більше не кохаю. Будь ласка, тримайте дистанцію».
«Інакше… наслідки ляжуть на вас».
Цьов Юньлі та Ю Жубін синхронно застигли, навіть дядько Дон кілька разів глянув на неї, відчуваючи, що його пані начебто дуже змінилася – просвітлішала.
Але в очах Цьов Юньлі це було лише передвісником її ще більшого божевілля. Він їй зовсім не довіряв, і в його серці вона була просто найзнатнішою з тисяч жінок, які фанатично його обожнювали.
Цьов Юньлі був переконаний, що вона не перестане його кохати, а лише вдасться до будь-яких хитрощів, щоб завоювати його прихильність та увагу.
Мовляв, зараз це порожні слова, а на вечірці з нагоди заручин за кілька днів вона обов'язково з'явиться, вбрана в найкращий одяг, щоб йому догодити.
Нудні і марні трюки.
Цьов Юньлі, ніби бачачи її наскрізь, пихато заявив: «Немає потреби говорити ці слова, щоб навмисно привернути мою увагу, а потім покладатися на заручини, щоб заманити мене в пастку. Ти мені не сподобаєшся, і я точно переконаю своїх батьків скасувати заручини».
Хоч він і виріс з нею разом, але анітрохи не відчував до неї симпатії, а на заручини він погодився виключно через тиск батьків. Адже за нею стояли той жорстокий і хитрий бізнес-магнат, а також неймовірно цінні зв'язки та ресурси.
Жоден бізнесмен не відмовиться від такого капіталу, включно з його батьком, Цьов Хайніном, засновником «Фентін Ентертейнмент», яка була впливовою фігурою в індустрії розваг.
Тан Ханьцьов, звичайно, усвідомлювала цей факт, але дозволити Цьов Юньлі переконати Цьов Хайнін?
Тан Ханьцьов глузливо хмикнула про себе.
Якби він мав таку здатність переконати Цьов Хайніна скасувати заручини, то минулого життя він би не одружився з нею і не мусив би під виглядом кохання спокушати Ю Жубін, не розлучившись!
Він ще й розлютив «крокодила» з її родини - Лао5 Тана, до самої хвороби!
Тан Ханьцьов не стримуючись висловилася: «Чекати, поки ти переконаєш? З таким же успіхом я можу подивитися, як свиня на дерево лізе, це все одно вірогідніше».
Обличчя Цьов Юньлі різко потемніло.
Тан Ханьцьов байдуже взяла телефон, легко знайшла контакт, піднесла його до вуха і, дочекавшись з'єднання, вмить стала ніжною. Вона почала першою: «Тату». Потім одразу після цього: «Я хочу скасувати свої заручини з Цьов Юньлі. Негайно, прямо зараз».
Вона зупинилася, повторила питання з іншого кінця дроту: «Чому?»
Вона кинула швидкий погляд на Цьов Юньлі й без жодного натяку на інтерес відвела очі, посміхнувшись куточком губ.
«Звичайно, це для вашого здоров’я».
Батько Тан, який був абсолютно здоровий: ???
------(Перекладач має що сказати)------
Дякую, що ви тут!
Це фанатський переклад. Цей роман мені не належить.
Насправді я не вперше займаюся перекладом, але це вперше для мене переклад GL історії, який я вирішила опублікувати. І перший роман, для публікації теж особливий.
Це найулюбленіша робота, яку я коли-небудь читала і яку я принаймні раз на рік перечитую. Я особисто вважаю автора генієм. А головних героїнь неймовірними. За їх історією справді, приємно і хочеться спостерігати. Звичайно, є недоліки, де їх немає. Але це все на мою думку.
Тож, я сподіваюся, ви дасте шанс цій захопливій історії і знайдете в ній щось особливе і для себе.
Я також сподіваюся, вам сподобається мій переклад.\(๑╹◡╹๑)ﾉ♬
1. 女主角光環 (nǚzhǔjué guānghuán) — це сленговий термін, який буквально означає «ореол головної героїні». Він використовується для опису персонажа, який, здається, є «улюбленим» у автора. Такі персонажі завжди успішні, легко виходять зі складних ситуацій, мають багато прихильників і в кінцевому підсумку досягають мети, попри всі перешкоди. Їхній успіх часто здається нереалістичним або зумовленим «божественним втручанням».
2. 黑化 (Hèihuà) — це сюжетний прийом, який означає глибоку трансформацію персонажа, що веде його від добра до зла і дослівно перекладається як «почорніння» або «стати чорним». Це не просто тимчасовий гнів, а повна зміна особистості та світогляду, що робить персонажа антагоністом або антигероєм.
3. 伯 (bó) «Бо» — це звернення, що за традицією використовується для звернення до дядька по батьківській лінії. У ширшому контексті - використовується для вираження поваги до старшого чоловіка, навіть якщо він не є родичем. Це схоже на звернення «дядько» або «старший пан». Можливі варіати перекладу Дон Бо, дядько Дон.
4. 小白花 (Xiǎo Báihuā) — цей термін, що буквально перекладається як «маленька біла квітка». У поп-культурі він використовується для опису чистої, невинної, доброї та дещо наївної дівчини. Вона не має злих намірів і зазвичай є жертвою обставин, а не їх творцем. Вона може дратувати своєю пасивністю, але її щирість не ставиться під сумнів.
5. 老 (lǎo) «Лао» — це шанобливе звернення до старших за віком або як знак поваги. Пряме значення слова «старий» або «шановний».