З банку вискочили три людини, але на вулиці вже звучали сирени поліцейських машин.
- Чорт забирай, це ж пограбування банку і зараз буде перестрілка. Хіба це повинно бути таке захоплююче?
Спочатку Цзоу Чжо був дуже стриманим. Він боявся, що вбити поліцейських буде важко, але невдовзі зрозумів, ніби двоє його напарника дуже просто розправлялися з поліцейськими.
Цзоу Чжо теж іноді відкривав вогонь, ховаючись за укриттями.
Тому що це була віртуальна реальність наступного покоління, то віртуальні капсули "Matrix" повністю відрізнялись від попередніх віртуальних капсул. Цзоу Чжо відчував, що зараз ніби перебував у реальному тирі в дуже справжньому світі. Вага зброї, його приціл, зусилля для натискання спускового гачка, віддача, укриття... Все йому треба було робити самому.
Звичайно, з огляду на те, що звичайні гравці не мали досвіду у стрільбі, гра мала деяку підтримку.
Коли гравець хотів почати стріляти, система автоматично трохи змінювала його пози, щоб вона була більш стійкою. Це створювало враження, що гравець перебував на полігоні стрільби і за ним стояв спеціальний інструктор, який виправляв неправильну позу. Така проста коректація покращувала точність стрільби гравців і прибирала дискомфорт.
Завдяки цій автоматичній корекції гравці могли навчитися правильно тримати зброю через абсолютно непомітний вплив, а також могли почати краще розбиратися в тактичних діях, наприклад у тому ж пошукі притулку.
Гра почалася з відносно простого. У них було мало проблем зі здоров’ям, а у гравця з'явилося багато доброго здоров'я та бронювання.
Декілька поліцейських машин було знищено за мить. Ззоу Чжо та ще двох грабіжників нарешті дійшли до свого підлеглого автомобіля.
Сірена все ще перемістилася по всій околиці, і незабаром один з поліцейських зміг потрапити прямо в голову водія грабіжників.
Персонаж Цзоу Чджо, який сидів спереду, автоматично схопив кермо, одночасно з цим відкрив ліву двері, виштовхнув мертвого водія і сів на водійське сидіння.
Більшість гравців не змогли б виконати щось подібне, тому це було зроблено автоматично.
- Та пішли ви! - Викрикнувши це, Майкл різко вивернув кермо вліво. Дві машини зіткнулися, і поліцейська машина відразу відхилилася від колишньої траєкторії та врізалася у дерево на дорозі.
- Ю-ю-у-х-а! - Троє грабіжників, що сиділи в машині, радісно зааплодували і машина продовжувала рух по дорозі.
У цей момент Цзоу Чжо раптом виявив, що тепер йому доведеться вести машину самому?
Цзоу Чжо ще не отримав водійські права, але він розумів деякі основні принципи роботи автомобілів, включаючи те, як працює зчеплення, гальма, дросельна зашарка, переключення передач, ручний гальм і так далі. Можна було сказати, що він знав загальні принципи.
Но... Зрештою, він ніколи не торкався справжньої машини!
У цьому не можна було звинувачувати Цзоу Чжо, який жив у столиці з добре розвиненим громадським транспортом. Навіть якби він отримав водійські права, від них не було б користі...
- Чорт, заспокойся. Заспокойся...
Цзоу Чжо був трохи схвильований. На щастя, після того як він отримав контроль над Майклом, машина дуже плавно рухалася по дорозі. Йому не потрібно було контролювати передачу або навіть переключати передачі.
Він мало-помалу повертав кермо і плавно керував машиною. Що його здивувало, так це те, що кермо регулювати напрямок руху набагато точніше, ніж він думав.
У деяких комп’ютерних і мобільних гоночних іграх автомобілі насправді були дуже чутливими. Коли гравець хотів повернути ліворуч і натискав на відповідну кнопку, машина миттєво розвертала в потрібний бік, але поточний досвід водіння був занадто реальним. Діапазон повороту рульового колеса був надзвичайно реалістичним, через що для обертання під прямим кутом вимагалося всього два оберти, і це призвело до значного зниження складності управління транспортом.
- Виявляється, це і є справжнє відчуття від водіння ... Я добровільно дозволяв себе обманювати цими гоночними іграми понад 20 років...
Цзоу Чжо раптом виявив, що водіння в реальності і керування у грі - це два різних досвіди ...
Під час останнього повороту Цзоу Чжо не розумів, як йому потрібно було прокрутити кермо, тому він просто повернув рульове колесо вправо, і в поєднанні з підтримкою, забезпеченою системою, він все-таки зміг завернути за кут. Вилетівши на залізницю, через брак швидкості в них зрештою врізався поїзд, тому машина вийшла з ладу, але всі бандити залишилися живими.
На щастя, Цзоу Чжо був пристебнутий. Інакше він би вилетів з машини через це зіткнення. Хоча в цій віртуальній капсулі було значно зменшено параметр болю, який отримав гравець, зрештою він потрапив у досить серйозну аварію, через що Цзоу Чжо деякий час не міг прийти до себе.
Тревор хотів зрізати шлях, але Майкл наполягав на початковому плані. У результаті Майкл і Бред підстрелили, а Тревору хоч не хотілося кидати їх, але поліція була вже на підході. У результаті йому залишилося тільки втекти...
Наступна сцена розповідала все з точки зору сторонніх спостерігачів. Цзоу Чжо спостерігав за похоронами Майкла, але зовсім не бачив тіла Міхаеля.
У той же час у темній шапці і темних окулярах Майкл спокійно спостерігав за своїми похоронами, але незабаром викинув цигарку й пішов геть.
Після цього все в полі зору Цзоу Чджо стало повністю чорним, і у центрі поля спостереження з’явилась назва гри: « Гра на краю світу ».
Після цієї заставки з'явилася нова сцена.
Цього разу він бачив усе з перспективою сторонніх спостерігачів. Цзоу Чжо ширяв в повітрі, наче привид. Майкл сидів на дивані в дорогому костюмі, але його очі явно сяяли розгубленості.
- Ваш син Джеймс - він хороша дитина? - Хтось запитав.
Майкл, здавалося, почув жарт. - Гарна дитина? Гарна дитина? Чому? Він що, бідним допомагає? Ні. Він цілий день сидить на дупі, курить дурню, дрочить і грає в цю тупу гру. Якщо у нас тепер такі люди вважаються добрими, то не дивно, що ця країна в повній дупі.
Чоловік навпроти нього злегка нахилився вперед. - А ви?
- Я? - Майкл насупився. - У мене не було такого розкішного життя, як у цього хлопця. У його віці я вже два рази відсидів. Я грабував банки, був сутенером, возив дурь.
- І ви вважаєте це своїми досягненнями?
З часом Майкл ставав більш збудженим. - Принаймні, я своїх можливостей не просрал!
Чоловік не посміхнувся. - І куди вони привели вас, Майкл?
Майкл встав з дивана: - Вони привели мене прямо ... Сюди... в хріново боло! У мене великий будинок і син-безробітник. І я змушений розмовляти з вами, тому що всім іншим на мене насрати. Та вже, збулася моя мрія, дитинко. І обернулася повним гівном ... Сраний гівном.
Після цього настрій Майкла значно покращився, а їхній час підійшов до кінця, про що і повідомив чоловік, через що Майкл покинув приміщення.
https://literna.net/uk/books/337-vsemohutnii-hei-mdizai-nerha