Лінь Сюе довго ходила навколо та близько, бо не могла вирішити, що саме вона хотіла спробувати.
Вона також спостерігала за багатьма ресторанами. Хоча запахи були ароматними, а людей в ресторанах було багато, вона завжди відчувала, що чогось у цій їжі не вистачало.
Важлива причина цього полягала в тому, що їжа у багатьох ресторанах була головним чином представником західної кухні. Багато з таких страв були дуже складними продуктами, наприклад, це правда, що пасту можна було підчепити паличками і покласти в рот, причому соус, як і у дійсності, залишався на тарілці, але Лінь Сюе чудово бачила, коли їй чогось не вистачало.
Вона підсвідомо розуміла, що ця паста була лише фрагментом даних, а ці дані взялися з повітря. Всі види матеріалів мали свої параметри. Який смак вони дадуть відчути гравецьу теж було прописано в коді. Навіть якщо смак кожної страви був особливий, можливо, лише деякі змінні в дуже невеликій ділянці. Врешті-решт, це віртуальний світ. Не вдалося змусити шеф-повара відтворити весь процес приготування їжі.
Коли ми думали, що ці страви - лише віртуальні дані, Лінь Сюе ставало трохи шкода.
Лінь Сюе продовжувала заглиблюватися і то й річ проходила через барвисті, численні ресторани, але Лінь Сує хотіла знайти достатньо особливий ресторан.
На щастя, офіціанти ресторанів були дуже тихими і вони не виходили за межі своїх вечорів. В принципі, відношення "хто прийшов і їсть, хто не приїхав, того не змушують" було дуже здоровим, що змушувало Лінні Сюе почуватися комфортно. У всякому разі, це все було віртуальною їжею, а офіціанти - неписи, так що між ресторанами не було ніякої війни через упущений прибуток.
Лін Сюе йшла вперед і раптом побачила маленький ресторанчик у куті фуд-корта. У нього навіть не було вивіски.
Перед ресторанником стояла дошка, на якій було написано:Відкриття в 10 ранку щодня, Лише на день обслуговуємо 100 клієнтівІ я не можу цього зробити ».
Лінь Сюе без найменшого коливання пішла до цього маленького ресторанника.
Як говориться в газеті « Скарб завжди прихований від неучених очей». Чен Мо створив такий великий торговельний центр, в якому кожен ресторан міг зайняти відповідну площу, але цей ресторан...
Крім усього іншого, він обслуговував лише сто клієнтів на день!
Коли Лінь Сюе побачила планувальника цього маленького ресторанника, вона зрозуміла, що страви в цьому ресторані були дуже смачні!
Тому що площа цього анонімного ресторану була дуже маленькою, в ньому було тільки одна довга стоятка і дюжина столів. Планування було розсудливим, і сам ресторан не відчувався занадто громіздким. Найважливішим було те, що всі відвідувачі могли чітко бачити процес приготування їжі.
Молодий хлопець був головним на кухні цього маленького ресторанчика. Він виглядав крихким, але він був красивим, і у нього були довгі пальці. Він виглядав досить слабким, але з приготуванням їжі він справлявся на ура. Його руки рухалися дуже плавно, він був наче машина, яка робила все з точністю до міліметрів і мілісекунд.
Хоча робота хлопця майже збила Лінь Сюе, невдовзі Лінн Сує подивилась на страву, яку він готував.
Хм... Блін...
Виклавши на протиень шар тіста і розподіливши його тонким шаром, він додав зверху два яйця та розмазав ятичний жовток і яєчний білок рівномірно по тесту, через що все тесто було вкрите жовтуватим, золотистим-ярким сліпучим кольором. Наступного разу він використав маленьку вишукану щітку для рівномірного розподілу щойно приготовленого солодкого соусу, а потім обсипав тісто трьома різними видами насіння. Після цього він дрібно нарізав зелену цибулю і, нарешті, різко підняв тісто і почав складати його прямо в повітрі наче колишній військовий — у мить ока чудово визирнувший тести склалося в стильну квадратну форму, а потім він поклав його на тарілку і дав відвідувачеві перед стійкою.
Відвідувач легко вклонився і сказав: - Дякую, бос Юань!
Ліня Сюе була вражена. Він витратив 300 000 юаней на купівлю віртуальної капсули Matrix заради онлайн-пітніх млинців у торговому центрі "Marix"?
Цей хлопець виглядав вже занадто щасливим!
Але коли Лінь Сюе відчула аромат цього млинця, вона несвідомо втягнула його. Відвідувач же зайняв вільне місце, а потім обережно взяв блін і відкусив шматочок.
Вираз обличчя застигло, руки злегка стручилися, губи почали трохи потрібатися, а на очах навернулися сльози.
Ліня Сюе була вражена. « Вони тут знімають рекламу? »
Він виглядав так, ніби ось-ось почав би плакати від щастя.
Ліня Сюе зітхнула і підійшла до стійки. - Босе, у вас є меню?
Бос, не відриваючи голови від приготування їжі, сказав: - Все правила є на стіні.
Лінь Сюе була трохи обшарпана. Вона повернула голову і побачила на стіні якісь правила.
« »1. Прийняття гостей обмежене 100 людьми в день.
2. Недоїдна їжа, сумніви в ціни і кулінарних навичках шеф-повара відправлять відвідувача до постійний чорний список.
3. Ніяких замовлень, шеф-повар готує, ви їсте.
4. Бронування немає. Стійте у живій черзі і забирайте їжу після приготуванняІ я не можу цього зробити ».
Линь Сюэ: - ... .
Ці правила... Чи вони занадто дивні?
Немає замовлення? Він робить, а відвідувач повинен це з'їсти? Покупець що, не має права зробити незалежний вибір?
І в день він обслуговує всього 100 клієнтів ...
Линь Сюе заколбалась. Наступна страва боса була майже готова. Цього разу на великій тарілці було тільки одне блюдо... Соляні качані яйця.
Але відвідувач забрав його без запитань, і він подякував боса кілька разів.
Лінь Сюе подумала: « Вони всі неписи? Здається, що ШІ власника магазину досить хороший".
Хлопець, який забрав солоні качні яйця був у піднесеному настрої. Він взяв палички для їжі, обережно постукав по пів кінця солоних качаних яєць і обережно порвав їх паличками.
Після цього він обережно зібрав паличками трохи жовтого жовчка і поклав його в рот. Майже миттєво п'яний вираз з"явився на його обличчі. - Ох-х-Х~, тонкий і маслянистий, м'який білок, ніжний смак, так швидко розчинився в роті... Як добре, як добре...
Линь Сюэ: - ... .
Вона підійшла до стійки: - Босс, ви мене ослужите?
https://literna.net/uk/books/337-vsemohutnii-hei-mdizai-nerha