Цянь Кун сказав у мікрофон: - Вибачте, бос, але зміст Приморського особняка в « Оазісі» не було адаптовано, тому що зараз основні наші сили зосереджені на новій грі.
Чен Мо почувався трохи безпорадним. - Тоді я можу пограти в демо-версію нашої нової гри?
Цянь Кун кивнув. - Звичайно.
- Гаразд, тоді запускай, - сказав Чен Мо. - До речі, поки запускається, дай мені якийсь ігровий реквізит.
- Ні проблем, почекайте хвилинку, - сказав Цянь Кун і почав працювати над поставленим завданням.
Було ще багато речей, які потрібно було змінити, щоб перетворити нинішню віртуальну реальність в віртуальні реальності наступного покоління. Оскільки віртуальна реальність наступного покоління була пов'язана з нервами, гравці зможуть відчути всі атрибути об'єкту, наприклад твердість, текстуру та запах і так далі.
Якщо вони хочуть додати мобільний телефон до віртуального світу, їм тепер доведеться проробити всі ці речі. Це означало, що їм потрібно буде ввести в систему вагу, текстуру, твердість та інші дані матеріалів з яких складався телефон.
Також існував такий атрибут, як запах, але в іграх поганих запаху буде не так багато і вони будуть приглушені, а хороші аромати не стануть занадто сильними, проте незважаючи ні на що, вони все одно будуть бути присутні в ігри.
Як і всі ці матеріали, все це можна буде взяти в певній бібліотеці ресурсів. Тепер, вся енергія компанії була зосереджена на грі « Detroit: Becomo Human » і, природно, час для адаптації "Оазиса" у них не було.
Однак можна було взяти деякі речі з цієї нової гри.
Через мить Цянь Кун сказав у мікрофон: - Босс, зараз біля вас з'явиться пістолет, стілець і планшет.
Невдовзі ці три реквізити з'явилися біля Чен Мо.
Чен Мо першим сів на стілець.
Він був дуже близько до реального стільця. Він двічі вдарив по ньому рукою і відчув його непохитність.
Потім він штовхнув його ногою і кивнув.
Після цього Чен Мо підняв пістолет, зарядив його і вистрілив.
Сам Чен Мо не навчався стрільби, але оскільки у віртуальному світі його фізична підготовка була на рівні спортсмена і вкупі з певними психологічними очікуваннями від активації від пострілу, відчуття від стріляти було таким, ніби хтось сильно вдарив по його руці.
Зробивши кілька пострілів підряд і приблизно пойнявши, як треба було стріляти, він доторкнувся до дули й відчув, що воно стало помітніше.
Чен Мо відкинув пістолет в сторону і підняв з землі планшет.
Цей планшет прийшов пряміком з гри «Dentroit: Becomo Human ». Він був сповнений ідей про технології майбутнього. Він був схожий на шматок загартованого скла, який дуже чітко показував будь-яке зображення на цьому склі. Він був тонким і легким, але мав сильну твердість. Коли Чен Мо натиснув на кнопку [Play] на планшеті, він автоматично почав відтворювати коротке відео.
У процесі відтворення відео звук виходив від планшета.
Чен Мо двічі підстрибнув у віртуальний простір, потім викликав інтерфейс і натиснув на вихід.
Роздався легкий клацання, і двері віртуальної капсули відчинилися. Шлем сам від’єднався від його голови, і всі обмежувачі перестали заковувати його тіло. Після цього Чен Мо відкрив очі і сів.
- Як ви себе почуваєте, президенте Чен? - запитав Чжоу Цзянпин.
Чень Мо розсміявся. - Краще і бути не могло. Чесно кажучи, я більше віддаю перевагу почуттям у віртуальному світі. Зрештою, тут я не зможу зробити сальто назад.
Через мить до нього підійшов експерт з особливим випробувальним приладом. - Президент Чен, давайте перевіримо ваш фізичний стан.
Чен Мо охоче допомагав експертам вимірювати сигнали, фізичний стан та інші дані за допомогою тести.
Через кілька хвилин експерт прибрав тестове обладнання. - Все нормально, немає проблем, але нам все одно доведеться провести серію експериментів, перш ніж ми зможемо винести точний висновок про те, що ця річ не шкідлива для людського організму.
Чен Мо кивнув і сказав усім присутнім: - У нас є демо-версія нашої нової гри. Хто хоче її випробувати? Якщо ви не захочете, то це зроблю я.
Чжоу Цзянпин швидко підняв руку. - Я хочу!
Цяо Хуа жартував: - Президент Чджоу, ви не подумали про те, на кого залишиться ваша компанія, якщо ваш мозок помре в віртуальній капсулі?
Чен Мо посміхнувся. - Все гаразд, якщо таке трапиться, я не дам його компанії розвалитися.
- Які ви скупі, - Чжоу Цзянпин з посмішкою сів у віртуальну капсулу.
Як і раніше, шолом присмоктувався до голови гравця та механізм життєзабезпечення почав контролювати дані сигнали.
Але цього разу Чжоу Цзянпин потрапив не в чисто біле віртуальне простір, а ... в лифт.
Це був високотехнологічний ліфт, і кількість поверхів постійно зростала. Шістдесят, шістдесят один, шістьдесят два...
Чжоу Цзянпин побачив відображення свого обличчя у дзеркалі ліфта. Це було обличчя дуже, дуже молодого і красивого білого чоловіка з гострим обличчям, глибокими очима та байдужим виразом лиця. Він мав великий вигляд на металевій скриньці, яка світилася на правому вшуку.
У той час Чжоу Цзянпин ще не отримав контролю над цією людиною. Його права рука грала з монеткою, яка то й справа підлетіла в повітря, металася між пальцями, немов була змієм...
Він відчував дивне відчуття, тому що Чжоу Цзянпин чітко відчув кожен м'язи, яким рухав цей чоловік, ясно відчував дотик монети до пальця, відчував, як б’ється його серце, а груди пурхали і рівно дихала, але всі ці дії робилися не їм.
Він був наче дух, прив’язаний до тіла.
Незабаром ліфт піднявся на верхній 70-ий поверх.
Монета була убрана, а тіло Чжоу Цзянпіна автоматично поправило краватку, і двері ліфта відчинилися.
Тоді Чжоу Цзянпин і виявив, що повністю знайшов контроль над цим тілом.
Через це він відчув дуже дивне відчуття, і йому знадобилося деякий час, щоб адаптуватися. Хоча віртуальні капсули минулого покоління також приносили таке дивне відчуття, цього разу Чжоу Цзянпин дійсно відчував, ніби він вселився в це тіло. Він навіть підняв руку й доторкнувся до свого обличчя, і він з подивом зауважив, що між реальним та віртуальним світом майже не було різниці.
- Переговорник прибув, - озброєний автоматом поліцейський, який стояв на варті поряд з ліфтом, сказав це в перемовний пристрій і пішов вглиб приміщення.
- Президент Чжоу, як ви себе почуваєте? - Відчувся над вухом голос Чен Мо.
https://literna.net/uk/books/337-vsemohutnii-hei-mdizai-nerha