Кожані туфлі ступили на дорогу і зробили легкий шажок.
Сам по собі звук не лякав, але в цьому небезпечному середовищі він звучав особливо різко.
Старий Перслі глибоко зітхнув і повільно пішов вперед.
Через кілька кроків він спробував пробігтися, але швидко зрозумів, що біг видавав ще гучніший звук, і чим більше він втік, тим сильніше головний герой дихав, через який звуки бігу та дихання вдарялися один на одного, заставляючи старого Перслі ще більше панікувати.
Так що він вирішив йти повільно.
На щастя, швидкість ходьби головного героя була не занадто повільною.
У даний момент ця гра дала на нього своєю атмосферою і тільки їй, бо поки що він не побачив жодної огидної сцени, якихось монстрів і так далі.
Це був просто покинутий місто плюс густий туман, і на вершині цього торта було прикрасою з музики, зітхання та кроків.
Старий Перслі вирішив не баритися, бо відчував, що за ним ніби щось слідувало.
Перед туалетом була припаркована машина, яка виглядала відносно новою, і її двері були відчинені.
Підійшовши до неї, він зрозумів, що цей персонаж, за якого він зараз грав, приїхав у ній в « Silent Hill ».
Старий Перслі підійшов до машини, взяв з сидінням карту міста і його персонаж сам після цього закрив дверцята.
Він намагався відкрити двері, але після кількох спроб кинув цю ідею.
- Карта була поміщена в це місце, а не відразу до нас у інвентар? Якби гравець пішов, не оглянувши машину, хіба він...
Старий Перслі відчув, що все його волосся встали дибки, який за злий хід ...
Якби деякі гравці пішли далі, не підібравши карту, хіба це не стало б справжньою трагедією?
Старий Перслі заспокоївся і подивився на карту.
Це була карта цього самого міста, але на даний момент перед ним була лише одна дорога.
Оскільки старий Перслі не мав іншого вибору, він зібрався з думками і пішов на зустріч пригоди.
----
Туман ставав гущем.
Старий Перслі спускався з гори по гірській стежці, але чим далі він спускався, тим густіше ставав туман.
Зараз він міг побачити що-небудь максимум за 3 метрах від себе.
Все те, що було від нього більше ніж за три метри не видало своєї присутності - навіть силуета не була видно через цей туман.
Довкола стояла мертва тиша.
Старого Перслі дедалі більше вражала паніка.
Він був трохи спантеличений і не міг зрозуміти, чому така тиха атмосфера викликала в нього таке жахливе та небезпечне відчуття?
Незабаром Старий Перслі зрозумів чому.
Тому що тут було дуже тихо, тут взагалі не було ніяких звуків життя.
Жодної пташника, жодних ознак біологічного існування.
Тільки безкрайний туман і шум вітру, що гойдає дерева.
- Я... Здається, єдине живе створіння тут...
Кожного разу, коли Старий Перслі робив крок уперед, йому доводилося зупинятися і заспокоюватися.
Він ще боявся того, що з цього густого туману вистрибне якийсь монстр.
Але, пройшовши значну частину шляху і підійшовши до якогось колодязя, він так і не зіткнувся з чимось підозрілим.
Єдиною дивною річчю в цьому місці був колодязь, але після того, як Старий Перслі обережно підійшов до нього, нічого не сталося.
Жоден монстр не вистрибнув з колодязя.
Старий Перслі нахилився і подивився в нього. Всередині колодязя було темно і, мабуть, він був таким же покинутим, як та прибиральня.
Пройшовши далі, він побачив залізний паркан і ворота.
Старий Перслі штовхнув обома руками іржаві залізні двері огорожи, і він чітко відчув, що доторкнувся до цієї паркану.
*Скри-и-і-І-И-п*...
Залізні двері огорожи випустили різкий звук.
- Це... Це кладовище?
Там, попереду, туманно виднілися надгробка. Земля біля ніг старого Перслі більше не була гірською стежкою, а вкрита опалим листям. Сліди на цих листках виглядали дуже сумно і пригнічено.
Раптом перед нами з'явився силует.
Видно, що це жінка.
Вона переходила від одного надгробка до іншого, наче щось шукала.
Зрештою вона зупинилася перед одним з надгробків і сіла біля нього прямо спиною до старого Перслі.
Головний герой підійшов до неї, і коли він звернувся до нею, вона скрикнула, І через її крику Старий Перслі теж закричав ...
На щастя, це була звичайна жінка.
Головний герой поговорив з нею і запитав, як пройти в Сайлент Хілл. Але жінка з чорним волоссям сказала йому не ходити туди. Вона сказала, що це місто дуже дивний і з ним щось не так, але головний герой сказав, ніби йому все одно, бо він шукає когось, хто йому дуже дорогий.
Знайшовши вихід з кладовища, він продовжив свою подорож.
Це була ще одна довга подорож, покрита густим туманом і тишею.
Старий Перслі відчував, що його нерви були надзвичайно напружені. Він думав, що, згідно правил звичайних хорорів, в цей час повинен з'явитися монстр, але ніхто так і не прийшов.
Не кажучи про монстра, він не знайшов по дорозі і предмету, який можна було підібрати, і єдине, що він міг зробити, так це йти вперед.
Зрештою, пройшовши через покинуту землю, Старий Перслі побачив дорогу.
Схоже, він нарешті прибув до Сілент Хілл.
Дорожні знаки, колючий дрот, барикади... Старий Перслі продовжував йти дорогою.
Перейшовши широку авеню в центрі міста, Старий Перслі нарешті підтвердив, що дійсно був у місті. Перед ним був давно покинутий ринок, який був в іржавих плямах і виглядав старим.
Старий Перслі спробував штовхнути двері, але вона не піддалася.
Незабаром він заїхав на покинутий дворик, що був захоплений всіляким сміттям, але, придивившись, він знайшов на підлозі дивні пляшечки з ескізом у вигляді червоного хреста на них.
- Э? Це можна взяти! Старий Перслі простягнув руку і його персонаж сам прибрав пляшки в кишеню своєї куртки.
У цей момент Старий Перслі почув вдалеку тихе шипіння!
- Що це?
Старий Перслі подивився в напрямку звуку, але туман був занадто густим, щоб він зміг щось розгледіти.
Старий Перслі заспокоїв свої нерви і зрозумів, що зараз, мабуть, з'явиться перший монстр, а інакше ніхто не став би класти в таке місце дві аптечки.
- Чен Мо дійсно злий, карта на самому початку, аптечки в такому місці... взагалі ніяких натяків, і це зроблено навмисно ... У такому тумані, якщо гравець не буде приділяти достатньо уваги...
Старий Перслі відчув страх. Ця гра справді була злою!
Він підсвідомо подивився на час. Він думав, що вже півгодини пробув у цій грі, але насправді минуло менше десяти хвилин...
https://literna.net/uk/books/337-vsemohutnii-hei-mdizai-nerha