- Ти не монстр, який не заслуговує на щастя сім'ї та любові. Ти просто трохи садистка, от і все. І якщо ти коли-небудь подумаєш, що не заслуговуєш цього, я буду поруч, щоб змусити тебе відчути ці емоції, - з посмішкою сказав Кенічі.
– Но... але те, що я з ним зробила... - Саеко спробувала заперечити, але Кенічі перебив її.
- Нічого поганого не було, ти мене чуєш? Давайте перевіримо: перелом коліна за два місяці, зламані ребра - три, вивих плечі — за дві, а травма голови - за три-чотири місяця, якщо череп не сильно пошкоджений. І якщо додати психологічну травму, це ще два місяці. У результаті йому потрібно лише шість місяців, щоб повністю відновитися. Багато часу я бився з ним, пояснив Кенічі.
- Як це можливо? - Здивовано запитала Саеко, забувши про поцілунок.
- Це правда. Ось чому він повернувся лише через шість місяців, — відповів Кенічі.
- Звідки ти знаєш, скільки часу потрібно для загоєння ран? - З цікавістю запитала Саеко.
- Я не завжди контролюю свою силу, але намагаюся оцінити травми, які наношу противнику, щоб навчитися керувати собою. І в мене виходить. Інакше той хлопець, гадюка, помер би від моєї атаки того разу, — пояснив Кенічі.
Саеко відкрила рота, здивована тим, як багато Кенічі намагається зрозуміти і контролювати себе, щоб не завдавати шкоди іншим. А вона, яка з дитинства вивчала своє « серце меча», заблукала.
- Кенічі! - Покликала вона.
- Так, що сталося, Саеко? - Він запитав.
- Як мені бути в такій ситуації? Допоможи мені контролювати цю сторону Кенічі, — попросила вона.
- Без проблем, Саеко! Я б допоміг тобі, навіть якби ти не просила, — відповів він.
— Дякую, Кенічі, — з чарівною посмішкою сказала Саеко.
Кенічі, який вже спробував смак її бульничних губ, не міг стриматися і поцілувати її.
- Ммнф...! - Саеко спробувала заговорити, але її губи були зайняті.
М'який, але наполегливий язик Кенічі ласував її, і поступово вона відповіла на поцілунок, обхопивши його шию руками та притискуючи його тіло до себе.
Поцілунок тривав близько десяти хвилин, після чого вони розлучилися і дуже дихали.
— Ходімо, я проводжу тебе до дому, — сказав Кенічі, тримаючи Саеко за руку і красуню.
— Угу, - кивнула вона, її обличчя засяяло рум'янцем.
По дорозі вони мовчали, і тільки біля її будинку Кенічі заговорив:
– Саеко! Те, що я зробив, можливо, було через мої підліткові гормони, але у мене є почуття до тебе. Я хотів сказати, що ти можливо не моя єдина дівчина. У дитинстві я дав обіцянку одній дівчинці, що ми будемо разом. Якщо це тебе не влаштовує, я обіцяю, що не завдам тобі шкоди.
Саеко посміхнулася:
– Все в порядке. Я знаю, що не зможу утримати такої великої людини, як ти. Моя мама завжди казала, що у чоловіків з великими амбіціями багато дівчат. Якщо я не хочу такого чоловіка, мені потрібно шукати звичайне, а я ні. Твоя обіцянка повинна бути виконана як чоловік.
Кенічі посміхнувся, обняв її, але їх момент перервав крик, такий же, як вчора.
– Саеко! - Це була Рукія, яка повернулася додому пізно після турніру.
- Хи! Великі груди без мозків, як справи? - Пожартував Кенічі, відпустка Саеко.
- Що? Ты! - Рукія закричала, її обличчя почервоніло від гніву.
- Руки, зупинись. Ти не вибачилася перед ним, тому він все ще злиться на тебе. І Кенічі, будь ласка, не називай мою сестру так. Їй це не подобається, — втрутилася Саеко.
— Добре, я шкодую про вчорашню і дякую за допомогу моїй сестрі, — сказала Рукія.
– Все в порядке. Я більше не буду називати тебе так, — відповів Кенічі.
- Так, можеш називати мене "великою груддю". Але якщо знову скажеш, що в мене немає мозку і погано закінчиться, то з усмішкою сказала Рукія.
Кенічі замер, не знаючи, що відповісти.
- Ммм... Я повинен йти, раз твоя сестра тут, — сказав він і швидко пішов, не бажаючи довго спілкуватися з Рукою після зустрічі із Саеко.
- Можливо... Ні, саме коли-небудь я дізнаюся наскільки вони великі, - подумав він.
Спогади Кенічі:
— Ми зблизилися, я допоміг їй подолати її садистську сторону. Ми почали розповідати всім: вона розповідала про свою сім’ю, а я — про себе. Але на третьому курсі вона мусила залишити місто, бо Рукія знайшла роботу за містом, а батьків Саеко не було в країні. Вона виїхала з сестрою, але тепер повернулась.
- Тоді чому Ніідізу-сан боїться Саеко altoon не з тих, хто завдає болю друзям, вірно? – запитала Міу.
- Так, але Саеко якось дізналася, що Харуо збирав на неї інформацію і їй це не сподобалося. Що вона з ним зробила, я досі не знаю. Щоразу, коли я запитую Саеко, вона лише усміхається. А Нііда змушує його тремтіти і піднімається температура, — відповів Кенічі.
- Ооо! Отже, між ними є якась таємниця, - сказала Міу.
Кенічі посміхнувся:
- Так, можливо...
https://literna.net/uk/books/336-reinkarnatsiya-nai-bilshoho-uchnya