– Саеко... - З усмішкою сказав Кенічі.
З темного перевулку вийшла дівчина. У неї були довгі, прямі і блискучі фіолетове волосся, з акуратною щелепою, ледь торкається кінчика носа. Її блакитні очі сяяли, а фігура привертала увагу. Вона була вища від більшості японських дівчат, а її стрункі довгі кінцівки видавали в ній чоловіка, який звик до володіння мечем. Вона несла меч у сумці за плечима, що тільки підтверджувало це. Її губи були наче вкриті блискучою рожевою помадою, придаючи їй особливих кульок.
Вона була настільки чудовою, що навіть відлюдник не міг відірвати від неї очей.
- Ах! Ця красуня, а я не маю фотоапарата для її знімання — зітхнув Кенсей Ма.
— Я повернулася, Кенічі-кун, - сказала Саеко, дивлячись на нього з теплотою.
— З поверненням, — відповів Кенічі, його погляд був наповнений ніжністю.
- Кенічі-кун, хто вона? — Поцікавилась Міу, відчуваючи легке занепокоєння.
- О! Ти випадково не Міу? - Саеко, підходячи до них.
— Так, — відповіла Міу.
— О, ти така мила, — сказала Саеко, обнявши її і уткнувшись обличчям в груди.
- Ах! - Міу здригнулася від несподіванки.
- Ти справді така, як казав Кенічі, мила і приваблива. На твоїх словах так приємно дивитися, — продовжувала Саеко, не відпускаючи Міу, спостерігаючи, як її обличчя перейшло з шоку в яскраве збентеження.
– Кхе-кхе-ке, - Кенічі закаштувався, намагаючись привернути увагу дівчат.
Саеко неохоче відпустила Міу, розуміючи, що та все ще сором’язлива.
"Хм, схоже, вона ще не звикла до Кенічі, інакше б не була такою", - подумала Саеко.
Якби Кенічі почув ці думки, він би обурився, сказавши, що він не поганий хлопець, а просто трохи... Захоплений.
Кенічі більше не міг контролювати себе. Він підійшов до Саеко, обняв її за талію лівою рукою і притягнув до себе, міцно поцілувавши. Усі, хто перебував поруч з ним, чи то відлюдник на даху, Кенсей Ма, Міу або друзі Кенічі були шоковані його поривом. Але їхнє здивування тільки посилилося, коли вони побачили, як Саеко відповіла ще пристрасніше, обхопивши його голову своїми ніжними руками.
Пара забула про все, коли бачила одне одного. Міу почервоніла так сильно, що її обличчя стало як стиснене яблуко. Інші хлопці таємно заздрили Кенічі, проклинаючи його за те, що він знову зацікавився вродливою дівчиною.
Вони продовжували цілуватися, аж поки не відчули потребу перевести подих.
– Ты... Хафф... Він навчився, Кенічі, і це допомогло йому подолати подих.
Кенічі кряем очі подивився на Міу і сказав:
- Я практикувався.
Почувши це, Міу почервоніла ще сильніше.
- Але це все другорядно. Скажи, як ти тут? Я думав, ти не повернешся до закінчення школи, — запитав Кенічі.
- Я теж так думала, але її колишня робота була переповнена руками і їй запропонували місце інструктора в клубі кендо у школі. А оскільки ми обоє хотіли зустрітися з тобою, вона погодилася і ми повернулися, — пояснила Саеко.
- Це чудово. В якій школі вона навчатиме? - Поцікавився Кенічі.
- У старшій школі Коре. І від завтрашнього дня я теж буду туди ходити, — відповіла Саеко.
- Невже? Який збіг! - Кенічі.
- Чому ти так говориш? - Саеко здивувалась.
- Тому що я і Міу також вчимося в цій школі, — пояснив він.
- Ах! Добрий вечір, Саеко-сама, роздали голоси хлопців, що стояли позаду Ніідзими, який щойно вийшов з тіні.
- Ха? - Саеко здивовано подивилася на них, очевидно не розуміючи ситуації.
- Це підлеглі Кенічі і його найкращого друга Ніидзіми. Вони створили банду НІІСИРА разом, — пояснила Мі.
- О! Він ще живий і не повернувся на свою планету, дивлячись на хлопця, який стоїть перед так званими солдатами.
Ніідіма прокинувся від заціпеніння і почав пітніти, пригадуючи тортури, які він пережив у її руках.
- О-о-ок, я-я зустріну вас в школі Кене Кенічі, — заїкаючись, сказав він і кинувся бігти у протилежну сторону.
- Босе, почекайте нас! - Закричали його підлеглі і пішли за ним.
- Ха-ха-Ха, цей хлопець. Він зовсім не боїться мене, але перед тобою завжди заїкається, — сказав Кенічі, сміяючись.
- Це тому, що ти ставишся до нього як до друга, а не як на інопланетянина — відповіла Саеко з легкою умилкою.
Такеда і Укіда відчули холод по спині, побачивши її усмішку.
- О-о, Кенічі, ми теж підемо і зустрінемося з тобою завтра в школі, — сказав Такеда, а Укіда кивнув, і вони поспішно посховалися.
- Ммм... Кеничи-кун? - Покликала Міу.
- О! Вибач, Міу, я забув представити вас один одному, — сказав Кенічі і жестом попросив Саеко представитися.
- Привіт, Міу-сан. Мене звати Саеко Бусудіма. Я захоплююся мистецтвом меча і є подругою Кенічі-куна зі школи, як ти вже здогадалася, — сказала Саеко, трохи схиливши голову.
- Ах, ах! Дуже приємно! Мене звати Міу... - Почала Міу, але її перервала Саеко.
- Міу Фурініджі, майстер бойових мистецтв і у тебе є дідусь, про який Кенічі розповідав мені, — продовжувала Саеко.
Міу почервоніла, згадавши свою першу зустріч з Кенічі. Саме тоді їхні долі переплелися.
https://literna.net/uk/books/336-reinkarnatsiya-nai-bilshoho-uchnya