Настала перерва, і Кенічі з Міу сиділи на лавці під деревом. Міу все ще нервувала, а Кенічі вирішив скористатися моментом, дотримуючись приказки « Кий залізо, поки гаряче».
- Ти стала ще красивішою, Міу. Але навіщо ти носиш ці окуляри? - Він запитав, посміхаючись.
Міу злякалася від його слів і здивувалася, як він здогадався, що окуляри їй не потрібні.
– Ну... У моїй старій школі я не мав друзів. Одного разу я задумалася про це, і один хороший чоловік сказав, що я занадто виокремлюся з натовпу... - Вона відповіла, опустивши очі.
Кенічі розсміявся.
- Пфф, ха-ха-хо! Міу, ти така дурна дівчина!
Міу надула губи, почервонівши.
- Чому ти так говориш, Кенічі?
Він перестав сміятися, погладив її по голові і, наблизивши обличчя, сказав:
- Бо той чоловік, про якого ти говориш не був хорошим. Він заздрив твоїй красі і характеру. Можливо, це він і зробив так, що у тебе не було друзів.
- Але навіщо комусь так поводитись з ревнивістю? - На здивування Міу.
- Заздрість – небезпечна штука, Міу. Вона може змусити людей на багато чого. Але тепер, коли я тут, ти більше ніколи не почуватимешся самотньою, — сказав він усміхаючись.
Міу теж усміхнулася, і настрій в обох став легким. Але тут до них підійшов Ніідіма, прибульець в людському об'єкті.
- Кенічі, я нарешті знайшов тебе... - Він почав, але помітив Міу. - Ой, я не знав, що ви зайняті. Я потім зайду.
- Тепер, коли ти прийшов, дозволь представити вас - перервав його Кенічі. - Це Міу Фурінджі, нова учениця в нашому класі і моя подруга дитинства. А це Ніідізу, мій друже. Він є інопланетянином та членом клубу в газеті.
- Досить давати помилкове уявлення! - Міу і Ніідім обурилися хором.
Ніідема поправив окуляри і представився:
- Мене звати Ніідфіма Харуо. Я друг Кенічі і член газетного клубу. Можу знайти будь-яку інформацію, яка вам знадобиться.
- А я Міу Фурінджі, перевелася зі школи Сетику. Я хочу потрапити в гімнастичний клуб, якщо він тут. Давай станемо друзями, — посміхнулася вона.
— Добре, тепер ми друзі, — відповів Ніідім.
- Тепер у мене цілі два друзі, — з радістю сказала Міу і Кенічі просто посміхався.
- Гімнастський клуб, звичайно, є. Вони навіть вигравали чемпіони, — додав він.
- Правда? Чудово! - Вона вигукнула Міу, її очі забллеслі.
- Ніідіть, не обітай будь-якої інформації, якщо навіть з моїм маленьким завданням не зробиш, — підколов Кеничі.
- Справа не в тому, що я не можу знайти, а у тому що ти ставиш занадто високі стандарти, — потиснув плечима Ніідім.
- Про що ви говорите, хлопці? І в який клуб ти вступив, Кенічі? — запитала Міу, повернувшись до нього.
- Поки що ні, але тепер я думаю про клуб садівництва, — відповів він задумливо.
- Садівництво? Чому? - На здивування Міу.
- Ну, я хочу купити великий будинок з садом, щоб всі мої дружини і діти могли насолоджуватися життям. Я був би поганим чоловіком, якби не думав про сім’ю, — сказав він, дивлячись на Міу.
Він очікував її відповіді, але Міу так почервоніла, що її обличчя стало схоже на помідор. Спостерігаючи за цим, Ніідім зрозумів, що вони забули про головну причину його візиту.
- *Кхе-кхе*, дозволь нагадати, про що ми говорили, Міу. Справа в тому, що Кенічі хоче навчатися бойового мистецтва, але тільки у того, хто сильніший за нього. Інакше він не слухатиме, — почав Ніідаїма.
- Чому? Якщо хочеш вчитися, не важливо хто сильніший, — здивувала Міу.
- Так, але я повинен дотримати обіцянку. Той, хто навчає мене, повинен бути сильнішим. Інакше я не слухатиму його, — пояснив Кенічі.
— *Рум’янець* Перестань говорити про це перед іншими, - Прошепотіла Міу.
- Яку обіцянку? - запитав Ніідіма.
— Нічого, Нііде стягуючи, нічого не було.
- Кенічі, ти дійсно хочеш стати таким сильним? - Вона запитала.
- Звичайно. Тільки сильна людина може захистити тих, кого любить, — відповів він з серйозністю у голосі.
– Ну... Я знаю місце, де ти зможеш навчитися бойових мистецтв і стати сильним. Але шанси вижити там... Невіроятны.
Кенічі схопив Міу за плечі і дивився на неї з палаючими очима.
- Де це, Міу? Неважливо, наскільки малий шанс вижити! Якщо там сильні люди, я стану ще сильнішим! Скажи, де це місце?
Коли Міу побачив його ентузіазм, то усміхнулася щасливо.
- Я зроблю для тебе карту, щоб ти зміг дістатися туди.
Після закінчення школи Міу дала Кенічі карту.
- Запам'ятай це ім'я: "Редзонпаку Додзё".
- Добре, я запам'ятав, — кивнув він.
— Мені треба купити овочі, тому я піду раніше, — сказала вона і вистрибнула з вікна другого поверху.
Кенічі знав, що з нею нічого не станеться. Він подивився на карту і зрозумів, що вона абсолютно незрозуміла.
- Ніідім, ти можеш розшифрувати це? - Він запитав, показавши карту своєму другові.
- Це схоже на військовий шифр. Я не можу розібрати, але оскільки є назва Додзьо, я знайду його, — пообіцяв Ніідате.
- Чудово. Я піду додому, переодягнуся і візьму форму, — сказав Кенічі.
Вдома він перевдягався, поготав з молодшою сестрою і отримав повідомлення від Ніідзими з адресою. Взявши свою каратеги, він попрощався з матір'ю та сестрою і побіг до Редзонпаку Додзьо.
— Мамо, він виглядає щасливішим, ніж раніше, — сказала Хонока, спостерігаючи за Кенічі здалека.
— Так, — відповіла Саорі. - Схоже, він знайшов те, що дійсно робить його щасливим.
Тим часом Кенічі дістався до Резонпаку Додзьо. Він зупинився перед величезними дверима, вдивляючись у неї з цікавістю.
- Так це і є Реодзонпаку Додзё, — пробурмотів він собі під ніс, відчуваючи, як у грудях розливається хвилювання.
З посмішкою на обличчі він підійшов до дверей, штовхнув її правою рукою, а в лівій тримав уніформу каратиста. Двері повільно відчинилися, і в цей момент пролунав голос.
- О, у тебе є трохи сили в руках, хлопче, — вимовив хтось зсередини, і його слова прозвучали як загадкове вітання.
https://literna.net/uk/books/336-reinkarnatsiya-nai-bilshoho-uchnya