Глава 675 - Боязна привидів. Частина - 4
- Через мої слова у тебе прискорюється серцебиття?», трохи здивованим тоном запитала Наві.
- Хіба я не казав тобі, що мені це подобається і мене це збуджує?»
- ..."- нахмурилася Нав'є, подивившись на Гейнлі як на збоченця.
- Ох, я ще не сказав тобі що я робив ... Забудь про те, що я сказав тобі раніше, моя Імператриця. Я розповім тобі про збудження іншим разом...", мило посміхаючись сказав Хейнлі.
Хейнлі підійшов до мене, взяв кілька білих кристаликів і поклав їх мені на руку.
- Дивись.», сказав Хейнлі.
Я піднесла долоню, але все ще не розуміла цього.
- Це велика сіль.
- Соль?
Що за сіль...? Навіщо він все посипав тут сіллю...? Гейнлі захворів...?
Коли я здивовано подивилася на нього, Гайнлі зібрав сіль з моєї долоні і сказав тоном.
- Я розсію її всюди, щоб відігнати погані енергії ...."
- Погані енергії...?
- Не те щоб мене це лякало, але ніколи не знаєш напевно ...»,- відповів Хейнлі і озирнувся по сторонах.
- Це на випадок, якщо з'явиться привид Герцога Земенсії?
Він боїться, що людина, яка пожертвувала своїм життям, щоб напасти на мене, знову з'явиться у вигляді привида?
І цей лютий привид знову нападе на мене, щоб завершити розпочату?
Хіба цього насправді боїться Хейнлі або ж чогось іншого?
Хто б міг подумати, що я стану свідком подібних дурниць...
- Ах, звучить смішно... Але насправді так і є...»,- серйозним тоном відповів Хейнлі.
Раніше, в буйстві привида, викликаного Маркісом Кетроном, Хейнлі ніколи не відчував страху.
Він удавався переляканим переді мною, але я була переконана, що це насправді не так.
Але тепер, коли я бачу, як він розсипає всі сіль, моя впевненість зникла.
Він дійсно боїться привидів...?
Потім він вийняв з кишені синій дорогоцінний камінь і провів їм по солі.
- Це морський ароматичний камінь?
- Так.» відповів Хейнлі.
Кажуть, що морський ароматичний камінь має ефект відлякування нечистих речей...
- Тепер тут безпечно. Так, моя імператриця?
- Я б почувалася безпечно навіть без всього цього...»,- відповіла Нав'ята.
- Ні, я... Як я вже казав, боюся..."- пробурмотів Гейнлі, підходячи ближче до Нав'є.
- Будь ласка, допоможи мені. Я боюся...»,- жалібним тоном попросив Хейнлі.
Потім він ніжно притиснувся до моєї щоки своїми гарячими губами.
Ні, він був близький до цього, я тільки ледь їх відчула.
Але він зупинився і знову відскочив назад...
- Гейнлі...?
"Чому б йому не поцілувати мене?" - подумала Натані з цікавістю дивлячись на нього.
Хейнлі ніяк не міг пригнітити губку і раптово знову взяв з собою золоті баночки зі сіллю.
- Я на всяк випадок додам ще трохи ...»,- сказав Хейнлі.
- Хейнлі...?
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr