Розділ 663 - Крок з вікна. Частина - 2
- Ваша Величність! Заспокойтесь, Ваша Величність!»,- закричав один з секретарів.
Його секретар і лицарі рвали всередину, щоб утримати його, але Совешу стрихнув їх з себе і продовжував битися головою об стіну.
Він не припиняв завдавати собі болю, аж поки його чоло не почав кровоточити, Совешу хотів виплеснути емоції, які охопили його розум.
Він відчув, як його серце мало не вискочила з грудей, коли дитина, якого він кинув, перелякано з'явився перед його очима, наче дівчинка сподівалася, що її знайдуть перед смертю.
- Глорім! Глорім! Моя маленька! Принесіть мою дитину! Маркиз Карл, знайди мою дитину!
Рицар Імперської гвардії, якому було нестерпно бачити теперішній стан Імператора Совешу, підійшов і нокаутував його одним ударом.
Він був готовий суворо карати, і він добре усвідомлював свої вчинки, але розумів, що це не може продовжуватися.
Проте Маркіз Карл відразу пояснив лицарю, що зробив правильно і що зробить за нього.
Лицар обережно вклав Совешу в ліжко і запитав.
- Не було б краще... зв'язати Його Величність, поки він трохи не заспокоїться? "
Імператор здавався зовсім не в собі, до такої міри, що завдавав іншим болю.
Його турбувало, що він може зробити імпульсивно під впливом свого нестабільного емоційного стану.
Маркіс Карл негативно похитав головою, подумавши про це лише мить.
- Це неможливо зробити без вагомої причини..."
Він також вважав, що Совішу важко зносити, але він не наважився б зв’язати Імператора.
- А як щодо посланця, який пішов за Евелін у Східну Імперію? Він ще не повернувся?" - запитав лицар.
- Ні.»,- відповів Маркиз Карл.
- Ну, йому ще рано повертатися, але... я сподіваюся, що він повернеться раніше. Я думаю, це трохи заспокоїть Його Величність, коли він дізнається, що з Імператрицею Навіє все в порядку.»,- сказав лицар.
У цей час Маркіз Карл вагався, чи варто забирати одяг малятки від Совешу, коли він бачить її вбрання, він знову може втратити контроль над собою.
Зрештою він ретельно сховав її речі і вийшов з кімнати, щоб ці справи ще раз не провокували Совішу.
Остання помилка.
Коли Сувешу прокинувся, він побачив дві картини зі своєї спальні і сильно заплакав, його донька та картина колишньої дружини знову спровокували почуття Совішу.
Дві картини злилися в його затуманеного слізьми погляді.
Нав'яже і Ґлорім.
Його кохана дружина і люба дочка.
І їх обох він втратив через свою вину, і за це Суму мучила себе ще гірше.
Ідеальна сім'я, про яку він завжди мріяв, з’явилася перед його оплаканими очима. Він так хотів цього, просто жити зі своєю коханою жінкою і дитиною.
Я вдарив себе в груди, плачу і кілька разів викрикнув їх імена.
- Наяві! Глорім! Напий! Глорім! Напий! Глорім!»
Потім він простягнув руки до дружини, яка завжди була поруч з ним, і ніжно покликав її.
- Наяве... Помоги мне, Навье... Мені так боляче... Наяві... Будь ласка, допоможи мені..."
Але коли він згадав історію, розказану йому посланцем Західної Імперії про те, як Нав’є впала в кому, його плечі тремтіли, і він шалено сміявся.
Не тому, що це було весело, а тому що смуток досягла свого піку, і дивний сміх вийшов природним чином.
- По-перше, я повинен був перешкодити Навієві поїхати в цю прокляту країну...», пробурмотів Совешу, дивлячись у вічі картиною.
Його безглузді й егоїстичні рішення завдали йому великого болю і смутку.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr